ТЕМА 1.

СУТНІСТЬ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ

САНАЦІЄЮ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Економічний зміст фінансової кризи на підприємстві.

1.2. Фінансова санація підприємства: сутність, організація
та процес управління.

1.1. Економічний зміст фінансової кризи на підприємстві.

Фінансова криза — це розбалансування системи “підприємство” та

обмеженість впливу його керуючої ланки через фінансові відносини на
відновлення стійкої рівноваги. Наслідками кризових явищ на підприємстві,
як правило, є його неплатоспроможність та банкрутство, діяльність його в
неприбутковій зоні, відсутність у цього підприємства потенціалу для
успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий
стан підприємства — це неспроможність його здійснювати фінансове
забезпечення поточної виробничої діяльності, нездатність виконувати свої
боргові зобов'язання.
Фінансова криза на підприємстві охоплює різноманітні сторони
життєвого циклу підприємства – від простих перешкод у функціонуванні
підприємства через конфлікти до ліквідації підприємства.
Ознаки фінансової кризи на підприємстві
1. Фінансова криза відбиває сутність і характер суперечностей, що
накопичені в межах господарської системи й потребують свого вирішення
для забезпечення подальшого функціонування чи розвитку системи. У
процесі взаємодії між собою та із зовнішнім оточенням окремих елементів
 2

мікроекономічної системи виникають загострення суперечностей, що

призводять до кризових явищ у діяльності підприємства:
а) кількісних суперечностей між якісними характеристиками продукції
(товарів, послуг) і відповідними характеристиками ринкового попиту;
б) можливою та необхідною виробничою потужністю підприємства;
в) необхідним обсягом ресурсів, що споживає підприємство, та
можливістю їхнього залучення, цінами пропозиції та попиту на них;
г) ринковою вартістю продукції та обсягом витрат, що виникають у
процесі виробництва та повинні бути компенсовані за кошт отриманого
доходу;
д) між фактичним і плановим розподіленням прибутку підприємства на
виробничий і соціальний розвиток.
Ступінь загострення наявних суперечностей обумовлює стадію
фінансової кризи, її тривалість, характер наслідків тощо.
2. Фінансова криза на підприємстві – це процес (а не явище), що
характеризується певною тривалістю й відповідно має певні часові межі. У
перебігу фінансової кризи можуть бути виокремлені певні стадії, що
різняться часовою тривалістю, формами та інтенсивністю прояву, потребою в
управлінні тощо.
3. Фінансова криза є об’єктивним економічним процесом, основу якого
формують тенденції розвитку окремих видів діяльності підприємства, його
окремих управлінських підсистем. Кризи розглядають не лише як об’єктивно
невідворотні, але і як об’єктивно необхідні, оскільки вони мають не лише
руйнівний, а й оздоровчий (поновлювальний) характер, є імпульсом
інтенсифікації розвитку підприємства.
4. Істотне порушення або втрата життєздатного стану підприємства
відбувається внаслідок порушення його параметрів. Подолання фінансової
кризи або відновлення життєздатності пов’язане з відновленням його
параметрів завдяки внутрішній та (або) зовнішнім управлінським діям.
 3

5. Фінансова криза може виникати на всіх стадіях життєвого циклу

підприємства, бути як гальмом подальшого розвитку підприємства й
переходу на наступну стадію його розвитку або виконувати функцію ініціації
передчасного старіння та ліквідації підприємства. На кожній стадії життєвого
циклу існують власні причини виникнення та особливості перебігу й
подолання кризи.
6. Фінансова криза має циклічний характер, тобто виникає з певною
періодичністю. Причому ця періодичність є індивідуальною
характеристикою підприємства й не синхронізована в часі із циклами
розвитку мезо- (галуззю, видами економічної діяльності) та макрооточення
(національною та світовою економікою) підприємства, хоча частково
спровокована ними.
7. Розгортання фінансової кризи на підприємстві генерується
сукупністю зовнішніх і внутрішніх чинників, співвідношення між якими та
перелік яких також мають індивідуальний характер.
8. Виникнення фінансової кризи обумовлює певні загрози й ризики для
процесу функціонування підприємства, а її проходження (подолання) має
певні наслідки для подальшої «долі» підприємства – позитивні, якщо
спостерігається вирішення накопичених суперечностей і забезпечення
оновлення фундаментальних засад ведення бізнесу, або негативні, якщо
наслідком кризи є призупинення діяльності підприємства, виникнення
ситуації банкрутства, добровільна або примусова ліквідація як суб’єкта
господарювання.
Фінансова криза проявляється у фазі розбалансованості діяльності
підприємства за обмежених можливостей впливу топ менеджерів на
фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. З запобіганні
позиції фінансового менеджменту криза підприємства полягає в його
нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної діяльності.
Унаслідок настання фінансової кризи на підприємстві, через нестачу
грошових ресурсів відбуваються збої в різних сферах діяльності фірми
 4

(постачанні, виробництві, збуті тощо). На практиці, зазвичай, фінансову

кризу ідентифікують із загрозою неплатоспроможності та банкрутства. Для
попередження кризових явищ у фінансовій сфері підприємства необхідно
відстежувати ознаки проявів фінансової кризи. У цьому контексті
розрізняють загальні симптоми та специфічні прояви фінансової кризи на
підприємстві.
Загальні симптоми фінансової кризи на підприємстві:
- наявність збитків (зменшення прибутків) і зниження рентабельності
в динаміці;
- скорочення попиту на готову продукцію (товари) підприємства;
- зростання собівартості продукції;
- істотні коливання цін на ринку (сировинному, споживчому,
фондовому та інших);
- тенденція до зростання «точки беззбитковості»;
- наявність штрафних санкцій за контрактами;
- банкрутство контрагентів (споживачів, постачальників).
Специфічні прояви фінансової кризи на підприємстві:
- зростання заборгованості підприємства;
- зменшення обігових коштів;
- істотні зміни у структурі балансу;
- зниження рівня платоспроможності;
- скорочення частки готівкових коштів в обігових засобах;
- різке падіння ліквідності.
Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами:
джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку.
Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову
неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог
санаційних заходів.
 5

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних

рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно
ідентифікувати причини фінансової кризи на підприємстві.
Причини фінансової кризи слід шукати у невідповідності між станом і
потребами розвитку підприємства та станом і потребами розвитку
зовнішнього середовища (табл. 1.1).
Фактори, які можуть призвести до фінансової кризи на
підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від
діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від
підприємства), що приведені на рис. 1.1.
 6

Таблиця 1.1
Причини настання кризового стану підприємства

Ознаки кризового стану Причина кризового стану

1 2
1. Затримка з наданням Неефективна діяльність фінансових служб
звітності та її низька підприємства
якість
Невдала побудова інформаційної системи
2. Різка зміна аудиторів Приховування фактичного фінансового стану
або тривале підприємства
співробітництво з однією
аудиторською фірмою
3. Різкі зміни в структурі Надмірне комерційне кредитування
активів
Неплатоспроможність (банкрутство) замовників
Скорочення ринку збуту продукції
Несприятлива концентрація продажів за невеликої
кількості покупців
Змушене скорочення продажів у кредит
Затоварення
4. Різкі зміни в структурі Неритмічність (нерівномірність) виробництва і
капіталу постачання продукції
Недостатність власних обігових коштів
Невиконання зобов'язань за взаємними поставками
Несприятлива зміна політики кредиторів щодо
підприємства
Зниження обсягів діяльності за наявності грошей
на рахунках
5. Зміни в статтях звіту Збільшення боргових зобов'язань
 7

про фінансові результати Зменшення наявних коштів

підприємства
Збільшення накладних витрат
Розбалансування боргів
Продовження таблиці 1.1

1 2
Необґрунтоване збільшення капітальних витрат
Розпродаж продукції перед ліквідацією
підприємства
Виведення продукції і активів за межі підприємства
6. Зміни у вищому Конфлікт у вищому керівництві
керівництві
Трудові конфлікти
Втрата найбільш потужних клієнтів і кредиторів
7. Зміни в управлінні Зайва фрагментація функцій, бюрократизм
Недовіра, підлабузництво
Некомпетентність керівництва
Уповільнена реакція на зміни на ринках
Збільшення випадків невиконання зобов'язань,
порушення графіків робіт
Недостатність досвіду роботи управлінського
персоналу в конкурентному середовищі
Низька вартість робочої сили
Різкі зміни замовлень клієнтів
8. Різкі зміни в стратегії Вихід на нові ринки
підприємства
Ризиковані закупівлі сировини
Відсутність стратегічного мислення у керівників
підприємства
Посилення діяльності на спекулятивних ринках
Утрата дочірніх компаній
Поглинання новими фірмами
8
9
 10

Рис. 1.1. Фактори, що обумовлюють кризовий розвиток підприємства

Вплив зовнішніх факторів кризи має в більшості випадків стратегічний

характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, де
менеджмент некваліфіковано чи несвоєчасно реагує на них, тобто якщо
відсутня чи неправильно функціонує система раннього запобігання і
реагування, однією з умов якої є прогнозування банкрутства.
Вплив внутрішніх факторів кризи має тактичний характер.
Підприємство здатне безпосередньо впливати на внутрішні фактори, тобто
усувати їх вплив, покращувати діяльність через локалізацію та ліквідацію
чинників проблем, проте господарський суб'єкт має обмежені можливості
впливу на зовнішні фактори кризи, особливо обумовлені глобальними
факторами, — йому залишається тільки пристосуватися до суворих реалій
сучасності.
Ефективність діяльності підприємства залежить від поєднання
зовнішніх і внутрішніх факторів його розвитку.
Залежно від характеру причин та відповідних їм наслідків на мікро-
економічному рівні виділяють декілька видів криз (табл. 1.2).
Таблиця 1.2
Класифікація криз підприємства

Загальна Назва Підвид Причини, що обумовлюють виникнення

назва різновид різновиду кризи
кризи у кризи кризи
1 2 3 4
 11

Ігнорування потреби технологічних новацій,

несвоєчасна або невдала модернізація,
Виробни Інноваційн
недофінансування науково-пошукових
ча а криза
робіт, втрата технологій через
Стратегіч нефункціонування
на Втрата довіри інвесторів, низька
інвестиційна привабливість, недостатньо
Фінансо Інвестицій
інтенсивний пошук партнерів, неефективна
ва на криза
реалізація інвестиційного проекту,
розкрадання коштів, корупція
 12

Продовження таблиці 1.2

1 2 3 4
Високий попит на продукцію, наявність
Криза недостатнього обсягу потужностей,
недовироб необхідних ресурсів, зриви у постачанні,
ництва зриви виробництва внаслідок нестачі
Виробни (дефіциту) електроенергії, проведення страйків, дії
ча форс-мажорних обставин
Низький попит, високі ціни, високий рівень
Криза
конкуренції, зриви у системі збуту
перевироб
продукції, наявність надлишкових
ництва
потужностей
Тактична
Низький рівень реалізації продукції,
(криза
наявність значної дебіторської
поточної Криза
заборгованості, зокрема простроченої,
діяльност ліквідності
недоступність зовнішніх джерел
і)
фінансування
Криза Існування значної кредиторської
Фінансо платоспро заборгованості, що не може бути покрита за
ва можності рахунок активів підприємства
Криза Високий рівень затрат, низький рівень
ефективно доходів, отримання збитків, тривала
сті збитковість, низька фондовіддача,
оборотність, продуктивність праці, висока
енерго-, матеріале- та трудомісткість
виробництва

Стратегічна криза — це втрата соціально-економічного призначення,

нездатність або низька здатність підприємства до розвитку.
Криза поточної діяльності — це неспроможність підтримувати
стабільне функціонування суб'єкта господарювання. Ця криза виявляється як
через виробничу, так і фінансову сфери. Криза у фінансах проявляється через
падіння ліквідності, платоспроможності та ефективності. Якщо
господарський суб'єкт не має достатніх страхових резервів або зовнішніх
джерел фінансування, то подальше його функціонування ускладнюється аж
 13

до повної зупинки. В другому випадку, унаслідок помилок при плануванні

грошових потоків, а також реальних проблем надходжень коштів
підприємство може потрапити в пастку кризи ліквідності. Зменшення
прибутку сигналізує, що знижується ефективність діяльності господарського
суб'єкта.
За інтенсивністю перебігу процесів криза поділяється на три стадії
(рис. 1.2):
1. Легка криза, коли відбувається накопичення негативних явищ та
тенденцій, проте вони певний час відкрито не проявляються. При цьому їх
можна локалізувати (нейтралізувати) шляхом застосування антикризових
заходів.
2. Глибока криза проявляється, коли сформовані проблеми набувають
постійного характеру і безпосередньо позначаються на результатах
діяльності підприємства.
3. Катастрофічна криза або загроза руйнації проявляється, коли
підприємство не може далі продовжувати функціонування. Його
оздоровлення можливе лише за умови залучення додаткових зовнішніх
ресурсів — матеріальних, фінансових, людських. При цьому ймовірність
ліквідації господарського суб'єкта залишається високою протягом усього
процесу оздоровлення.
 14

Рис. 1.2. Характеристика кризового стану підприємства

Світова ринкова економіка виробила велику систему методів

попередньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства,
яка одержала назву “система антикризового фінансового управління”. Суть
цієї системи полягає в тому, що загроза банкрутства діагностується ще на
ранніх стадіях її виникнення. Це дає змогу вчасно використати спеціальні
фінансові механізми чи обґрунтувати необхідність певних реорганізаційних
процедур.
Система антикризового фінансового управління підприємством
базується на певних принципах; основні із них такі:
— постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги
підприємства;
— рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності
підприємства;
— диференціація індикаторів кризових явищ за рівнем їх небезпеки для
фінансового розвитку підприємства;
— терміновість реагування на окремі кризові явища у фінансовому
розвитку підприємства;
— адекватність реагування підприємства на рівень реальної загрози
його фінансовій рівновазі;
— повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з
кризового фінансового стану;
— використання за необхідності відповідних форм санації
підприємства для запобігання його банкрутству.
Розглянуті принципи є основою організації антикризових заходів
господарюючим суб'єктом при загрозі банкрутства.
 15

1.2. Фінансова санація підприємства: сутність, організація

та процес управління.

У системі заходів, які направлені на виведення підприємства з

фінансової кризи, основну роль відіграють санаційні заходи, проведення
санації.
Практикою і науковими дослідженнями визнано, що найдієвішим
засобом запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. Термін
“санація” походить від латинського “sanare” — оздоровлення, видужання.
Звідси економічна криза почала розглядатися як певне захворювання
підприємства, а хворий суб'єкт господарювання підлягає лікуванню —
здійсненню оздоровчих заходів, застосування яких дозволяє подолати
негативні явища, “вузькі місця” в діяльності, покращити фінансовий стан та
забезпечити стабільне функціонування і подальший розвиток підприємства.
Провідне місце в системі антикризових заходів та санації суб'єкта
господарювання займає фінансова санація як найбільш ефективна форма
впливу на причини кризи. Це пов'язано з пріоритетним значенням фінансів у
сучасному світі. Саме висока динамічність, гнучкість та універсальність
фінансових відносин робить їх головним джерелом і чинником економічних
змін. Як економічне поняття “фінансова санація” — це система фінансово-
економічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на
досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і
конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді,
тобто це сукупність усіх можливих заходів, які здатні привести підприємство
до фінансового оздоровлення.
 16

Відповідно до «Кодексу України з процедур банкрутства» (прийнятим

18 жовтня 2018 року№ 2597-VIII із змінами) під санацією розуміється
система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про
банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його
ліквідації, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського
становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково
вимог кредиторів шляхом реструктуризації підприємства, боргів і активів
та/або зміни організаційно-правової та виробничої структури боржника. Крім
того, цей Кодекс визначає поняття санації боржника до відкриття
провадження у справі про банкрутство як системи заходів щодо відновлення
платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник,
акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти
майном) боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника
шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних,
технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до
законодавства до відкриття провадження у справі про банкрутство.
Проте суть санації — це не тільки фінансова сторона, слід враховувати
також організаційно-правову, матеріально-технічну, управлінську
перебудову діяльності підприємств-боржників.
Отже, під санацією будемо розуміти систему фінансово-економічних,
виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів,
спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності,
прибутковості і конкурентоспроможності підприємства-боржника в
довгостроковому періоді. Тобто, санація — це сукупність усіх можливих
заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення.
В Україні внаслідок недосконалого законодавства, відсутності
методичного забезпечення процесів санації, дефіциту кваліфікованих
спеціалістів велика кількість потенційно життєздатних підприємств стають
потенційними банкрутами.
 17

Особливе місце у процесі санації посідають заходи фінансово-

економічного характеру, які відбивають фінансові відносини, що виникають
у процесі мобілізації та використання внутрішніх і зовнішніх фінансових
джерел оздоровлення підприємств.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення
причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності й
платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості,
поліпшення структури оборотного капіталу та формування фондів
фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів
виробничо-технічного характеру (див. рис. 1.3).

Рис. 1.3. Мета фінансової санації

Санаційні заходи умовно можна поділити на чотири типи: фінансово-

економічні санаційні заходи; соціальні санаційні заходи; виробничо-технічні
санаційні заходи; санаційні заходи організаційно-правового характеру.
Санаційні заходи фінансово-економічного характеру віддзеркалюють
фінансові відносини, які виникають в процесі мобілізації і використання
внутрішніх і зовнішніх фінансових джерел оздоровлення підприємства.
Методи фінансової санації повинні бути направлені на покриття поточних
збитків і усунення причин їх виникнення.
 18

Соціальні санаційні заходи — заходи, які забезпечують соціальний

захист працівників підприємства-боржника. А саме у випадку, якщо
працівника вирішено звільнити, для нього повинні бути передбачені пошук і
створення нових робочих місць, курси перекваліфікації, соціальна допомога
по безробіттю, виплати по заробітній платі.
Виробничо-технічні санаційні заходи включають модернізацію та
оновлення виробничих фондів зі зменшенням простоїв та підвищенням
ритмічності виробництва, поліпшенням якості продукції та зниженням її
собівартості, вдосконаленням асортименту продукції, скороченням
технологічного часу.
Санаційні заходи організаційно-правового характеру спрямовані на
вдосконалення організаційної структури підприємства, звільнення
підприємства від непродуктивних виробничих структур, поліпшення
виробничих стосунків між членами трудового колективу тощо.
Санація підприємства здійснюється за допомогою:
 погашення боргів підприємства;
 злиття збиткових підприємств із фінансово міцними підприємствами;
 переоформлення короткотермінових кредитів у довготермінові;
 випуску і розміщення цінних паперів для мобілізації фінансових
ресурсів;
 продажу майна підприємства-боржника або передання його в оренду;
 перетворення підприємства-боржника в інше підприємство, зокрема
засноване на колективній та інших формах власності.
На підставі правової сутності класифікувати санацію необхідно за
такими критеріями:
 специфіки правового стану чи специфіки діяльності боржника:
загальні і спеціальні процедури санації;
 порядку входження у судові процедури: добровільні і примусові
процедури санації;
 19

 формалізації порядку здійснення процедур: досудові і судові

процедури;
 критерієм заходів, що вживають для поновлення платоспроможності
боржника: організаційні (заміна керівництва, форми власності,
організаційно-правової форми тощо), виробничо-технічні (перепрофілювання
виробництва, закриття нерентабельних виробництв тощо) та фінансові
заходи (переведення боргу, продаж майна тощо);
 критерієм термінів здійснення судові процедури розподіляють на:
процедури, що здійснюють у межах чинного законодавства, та процедури,
термін яких може бути продовжено згідно із законодавством.
У багатьох літературних джерелах розглядають автономну санацію,
здійснювану з використанням власних коштів підприємства та капіталу його
власників, і зовнішню санацію, що відбувається за кошти кредиторів і
держави. Окремий вид санації підприємств – це санація за державної
фінансової підтримки. Держава може фінансувати санаційні заходи на
поворотній або безповоротній основі. Іноді вона може вдатися до непрямих
методів сприяння санації суб’єктів господарювання: податкові пільги,
створення особливих умов підприємницької діяльності тощо.
Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відбито
непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то повинно бути
ухвалене рішення про джерела покриття цих збитків. У цьому контексті в
науковій літературі з питань санації часто вживають поняття «чиста санація»,
або «санація балансу». Чиста санація полягає в санації балансу
неплатоспроможного підприємства. Вона спрямована на формальне покриття
показаних у балансі збитків. Санація балансу, зазвичай, є необхідною
передумовою для залучення коштів інвесторів і кредиторів.

Цілісний погляд на етапи розробки санаційної концепції окремого

підприємства репрезентує “класична” модель санації, яка широко
 20

використовується як основа для розробки механізму санації підприємств

(рис. 1.4).

Рис. 1.4. Класична модель санації

 21

Відповідно до класичної моделі санації процес фінансового

оздоровлення підприємства починається з виявлення причин фінансової
кризи. Черговим етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу
фінансової кризи, на підставі якого визначають зовнішні і внутрішні фактори
кризи, вид кризи, її глибину та якість фінансового стану підприємства. У
рамках внутрішнього аналізу поглиблено досліджується фінансовий стан на
основі розрахунку ряду коефіцієнтів. Основними з них є показники
платоспроможності, ліквідності, фінансового левериджу, прибутковості
тощо. Коли отримано необхідні дані щодо фінансового стану підприємства та
причин фінансової кризи, згідно з класичною моделлю санації роблять
висновок про можливість або недоцільність санації даної господарської
одиниці.
У разі, коли підприємство має реальну можливість відновити
платоспроможність, ліквідність та прибутковість, має достатньо
кваліфікований управлінський персонал, ринки збуту товарів, а виробництво
продукції відповідає пріоритетним напрямкам економіки країни,
приймається рішення про проведення санації. Суть його — у виборі
найліпших варіантів розвитку підприємства та в оптимізації політики
капіталовкладень.
Практика показує, що успішна фінансово-господарська діяльність
підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, на
20% — від ефективності оперативного управління і на 10% — від якості
виконання поточних завдань. Виходячи з цього, загальний успіх санації
забезпечують: якість стратегічного аналізу; реальність стратегічного
планування; рівень реалізації стратегічних завдань. Стратегія є узагальненою
моделлю дій, необхідних для досягнення поставлених цілей через
координацію та розподіл ресурсів підприємства. Кінцева мета санаційної
стратегії полягає в досягненні довготривалих конкурентних вигод, які б
забезпечили підприємству високу рентабельність.
 22

Відповідно до вибраної стратегії розробляють програму санації, тобто

систему спрогнозованих, взаємозв'язаних заходів, що спрямовані на вихід
підприємства з кризи. Вона формується на основі комплексного вивчення
причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх резервів, висновків про
можливості залучення стороннього капіталу та стратегічних завдань санації.

Важливим елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації,

який розробляється на базі санаційної програми і містить техніко-економічне
обґрунтування санації; розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних
для досягнення стратегічних цілей; конкретні графиш та методи мобілізації
фінансового капіталу; строки освоєння інвестицій та їхньої окупності; оцінку
ефективності санаційних заходів; прогнозовані результати виконання
проекту.
У разі рішення про санацію неплатоспроможного підприємства
визначаються її цілі, формується санаційна стратегія, розробляються
санаційні заходи, створюється проект-план санації.
Процес організації фінансової санації підприємств складається з трьох
основних блоків: розробка санаційної концепції та плану санації; проведення
санаційного аудиту; управління санацією.
План санації розробляють за дорученням керівництва консалтингові чи
аудиторські фірми у взаємозв'язку з внутрішніми службами контролінгу.
Санаційний аудит здійснюється аудиторською компанією на
замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть
взяти участь у фінансуванні санації.
Для успішного проведення фінансового оздоровлення підприємства
передумовою є організація ефективного менеджменту, який можна
розглядати в двох аспектах:
а) інституційний аспект — до менеджерів санації можна віднести всіх
фізичних осіб, які уповноважені власниками підприємства чи силою закону
провести фінансову санацію, тобто здійснити фактичне управління
 23

підприємством на період його оздоровлення. До таких осіб можна віднести

контролюючі органи, консультантів, аудиторів, досвідчених менеджерів,
колишніх керівників та ін.;
б) функціональний аспект — менеджмент санації — це система
антикризового управління, яка полягає в ефективному використанні
фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та проведення
фінансового оздоровлення підприємства.
Завдання менеджменту фінансової санації підприємства приведені на
рис. 1.5.

Рис. 1.5. Завдання менеджменту фінансової санації підприємства

До функціональних сфер менеджменту санації відносять:

— постановка цілей;
— формулювання та аналіз проблеми;
— пошук альтернатив, прогнозування та оцінювання їх реалізації;
— прийняття рішення;
 24

— реалізація, тобто проведення конкретних санаційних заходів;

— контроль;
— аналіз відхилень.
Безперечно, що кожен випадок фінансової кризи потребує
індивідуального підходу до управління процесом її подолання.
З урахуванням зарубіжного (див. класичну модель санації, схему якої
зображено на рис.1.4) та вітчизняного досвіду процес управління санацією
підприємства складається з таких основних етапів:
1-й етап – діагностика фінансового стану та загрози банкрутства,
оцінка санаційної спроможності підприємства. На цьому етапі здійснення
санаційної реструктуризації шляхом використання спеціальних прийомів і
методів необхідно провести аналіз результатів господарсько-фінансової
діяльності та майнового стану підприємства, вивчити динаміку кількісних
( доходів, витрат, прибутку та ін.) та якісних показників діяльності
(рентабельності, ліквідності, оборотності, фінансової стійкості
підприємства); оцінити ритмічність та синхронність грошових потоків,
розміри дефіциту грошових коштів; визначити причини виникнення
кризових явищ на підприємстві, вид і стадію кризи підприємства; здійснити
аналіз та прогнозування розвитку ринкової ситуації щодо подолання кризи на
підприємстві; оцінити санаційну спроможність підприємства щодо
локалізації та подолання кризових явищ, тобто виявити наявність у
підприємства, що перебуває у передкризовому або кризовому стані,
можливостей для здійснення санації. Такі можливості визначаються рівнем
санаційної спроможності підприємства. Під санаційною спроможністю
підприємств розуміється наявність у підприємства, що перебуває у
фінансовій кризі, об’єктивних (фінансових, організаційно-технічних та
правових) можливостей щодо здійснення санації у стислий термін за рахунок
внутрішніх резервів.
2-й етап санації – розробка концепції санації (формування
стратегічних цілей). Основні цілі санації підприємств зумовлені її сутністю
 25

та полягають у підвищенні ліквідності та платоспроможності, покращенні

фінансових результатів, що надасть можливість задовольнити вимоги
кредиторів підприємства в повному обсязі або частково. Кінцева мета
санаційної реструктуризації – створення умов для зростання ринкової
вартості підприємства, підвищення його інвестиційної привабливості,
створення механізмів інвестування безпосередньо у ті проекти, з приводу
яких підприємство має конкурентні переваги.
Під час розробки концепції слід визначити суб’єкт санації, який візьме
на себе відповідальність за розробку і реалізацію антикризових заходів, а
також обумовити часові обмеження щодо здійснення цього процесу.
3-й етап – розробка програми санації, що являє послідовний перелік
напрямів, в яких необхідно здійснити перетворення. Можливі напрями
санації – організаційна структура підприємства, організація бізнес-процесів,
технології виробництва, фінансово-економічна політика, постачально-
збутова політика, кадрова політика, корпоративна культура, психологічний
клімат. Програма формується на підставі комплексного вивчення причин
кризи, аналізу сильних та слабких сторін підприємства, наявних шансів та
ризиків, виявлення внутрішніх резервів реалізації програми санації.
Наступним, 4-м етапом управління процесом санації, є розробка
плану санації, який розробляється на базі програми, конкретизує програмні
заходи, визначає графіки їх виконання та містить техніко-економічне та
фінансове обґрунтування процесу, в також прогнозну оцінку ефективності
санації.
5-й етап – впровадження плану санації, контроль за виконанням,
оцінка ефективності. На етапі безпосереднього впровадження плану санації
важливого значення набуває організація контролю за перебігом його
виконання для своєчасного коригування раніше розроблених заходів у
зв’язку з можливими непередбаченими змінами у зовнішньому та
внутрішньому середовищі функціонування підприємства.
 ТЕМА 2. САНАЦІЙНИЙ КОНТРОЛІНГ

2.1. Санаційний контролінг у системі управління фінансовою

санацією підприємства.

2.2. Методи контролінгу.

2.3. Система раннього попередження та реагування.

2.4. Діагностика кризового стану та загрози банкрутства

підприємства.

2.1. Санаційний контролінг у системі управління фінансовою

санацією підприємства.

Характерною рисою сучасного стану підприємств є те, що вони

функціонують в умовах невизначеності, пов'язаної з постійними змінами
оточуючого середовища. При цьому, відповідно до синергічних уявлень, в
часі динаміка змін зростає, оскільки відносини між факторами соціально-
економічної системи ускладнюються, набувають нових ознак. Будь-яке
підприємство як складова цієї системи має реагувати на зовнішні виклики,
тобто адаптуватися до змін оточуючого середовища. Множинність завдань
поряд з розширенням і ускладненням регіональних меж ринкової економіки
приводить до подальшого ускладнення управлінських проблем. Новизна
даних завдань і зростаючий темп їх появи підвищують імовірність
стратегічних несподіванок і криз, створюючи зростаюче навантаження на
 2

вищу ланку керівників, у той час як сукупність управлінських навичок,

вироблених у минулі роки, усе менше відповідає умовам вирішення нових
проблем. Нестабільний стан складної системи вимагає від суб'єктів
господарювання постійного контролю за тим, що відбувається. Саме
контроль допомагає підприємству виявити та врахувати різні аспекти
розвитку світу у власній діяльності. Однак провідним фактором, що
призводить до прийняття неправильних управлінських рішень, є відсутність
на більшості вітчизняних підприємств контролінгу, де контроль є складовою
його частиною.
Поняття “контролінг” походить від англійського “to control”, яке в
економічному розумінні означає управління, спостереження, контроль. Але
контроль не зводиться до простої системи контролю, а охоплює значно
ширшу сферу діяльності підприємства. Він об'єднує воєдино всі функції,
інтегрує й координує їх, причому не підмінює собою керування
підприємством, а лише переводить його на якісно новий рівень.
Контролінг – сукупність елементів обліку, аналізу, контролю,
планування, реалізація яких забезпечує вироблення різних підходів при
здійсненні оперативного і стратегічного управління процесом досягнення
кінцевих цілей та результатів діяльності підприємства.
Контролінг — це спеціальна система методів та інструментів, яка
спрямована на функціональну підтримку менеджменту підприємства
(зокрема фінансового менеджменту), що охоплює інформаційне
забезпечення, планування, координацію, контроль і внутрішній консалтинг;
система, орієнтована на майбутній розвиток підприємства; основною його
метою є орієнтація управлінського процесу на максимізацію прибутку й
вартості капіталу при мінімізації ризику та збереженні ліквідності й
платоспроможності підприємства.
Контролінг знаходячись на перетині обліку, аналізу, планування,
інформаційного забезпечення, контролю та координації, займає особливе
місце в управлінні підприємством: він з'єднує в одне ціле всі ці функції,
 3

інтегрує та координує їх, причому не підмінюючи собою управління

підприємством, а лише переводить його на якісно новий рівень. Контролінг
(керівництво управлінням) являє собою своєрідний механізм
саморегулювання на підприємстві, що забезпечує зворотний зв'язок в контурі
управління.
Необхідність контролінгу на сучасних підприємствах можна пояснити
такими причинами:
1. Нестабільність як зовнішніх (інтернаціоналізація економічного
життя, загострення конкуренції на внутрішніх та світових ринках),
так і внутрішніх (обсяги виробництва, пошук надійних партнерів)
факторів висуває додаткові вимоги до системи управління
підприємством.
2. Необхідність пошуку більш нових та удосконалення вже існуючих
систем управління, що забезпечують Гнучкість та надійність
функціонування підприємства.
3. Істотні зміни в організації та методології системи інформаційного
забезпечення.
На підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, виникає
необхідність впровадження санаційного контролінгу. Санаційний контролінг
є особливим різновидом контролінгу.
Санаційний контролінг – це складова управління санацією
підприємства і визначається як сукупність методів управління та засобів
обробки інформації, які забезпечують ефективний процес реалізації санації
шляхом формування і обробки інформації про господарську діяльність
підприємства для прийняття управлінських рішень.
Основними завданнями санаційного контролінгу є:
- збір зовнішньої та внутрішньої інформації щодо об’єкта контролінгу;
- виявлення і ліквідація “вузьких місць”;
- своєчасне реагування на появу нових можливостей;
- нейтралізація ризиків фінансово-господарської діяльності;
 4

- виявлення резервів зниження продукції;

- забезпечення повноти і надійності ведення бухгалтерського обліку;
- розробка фінансової стратегії підприємства;
- надання рекомендацій структурним підрозділам в процесі
планування;
- проведення внутрішнього аудиту;
- планування та прогнозування соціально-економічних результатів від
санаційної процедури;
- запровадження регулюючих функцій при здійсненні заходів з
фінансової санації.
На підприємствах, що знаходяться у фінансовій кризі, діяльність служб
контролінгу зосереджується на таких напрямах:
1. Затвердження системи раннього попередження та реагування.
2. Розробка ефективної санаційної концепції і плану санації.
3. Контроль за реалізацією плану санації і своєчасного виявлення
відхилень.
Санаційний контролінг виконує такі функції:
- формування інформаційного забезпечення підприємства;
- координація планів і діяльності підприємства;
- стратегічне й оперативне планування;
- контроль, ревізія, внутрішній аудит;
- методологічне забезпечення і внутрішній консалтинг.
Система контролінгу — це взаємодіючі, взаємопов'язані елементи, які в
сукупності мають забезпечити ефективне функціонування та сталий розвиток
підприємства в умовах невизначеності та динамічної нерівноваги,
характерної для сучасного глобалізованого світу. Елементами цієї системи є:
суб'єкти, об'єкти, функції, процеси, результати, методи та інструменти, які
дозволяють досягнути мети та виконати завдання контролінгу. Складові
системи контролінгу наведено в табл. 2.1.
 5

Таблиця 2.1
Елементи системи контролінгу на підприємстві

№ Елемент Різновиди елементів Пояснення місця та ролі

з/п системи системи контролінгу елементу в системі
контролінгу контролінгу
1 2 3 4
1. Суб'єкти Головний суб'єкт — апарат Генерація інформації, її
управління, зокрема служба обробка, підтримка та
бухгалтерського обліку, прийняття рішень щодо
планово-фінансова служба, стану і діяльності
служба маркетингу, підприємства в коротко-,
постачання, збуту, служба середньо- і довгостроковій
головного інженера перспективі, узгодження
стратегії та тактики
досягнення мети, виконання
місії
2. Об'єкти Ресурси - матеріальні Основа діяльності та
(основні та оборотні засоби) сталого розвитку
та нематеріальні (знання, підприємства
час)
3. Функції Прогнозування, планування, Виконуються суб'єктом
оцінка, аналіз, контроль, щодо об'єктів, процесів,
координація, внутрішній результатів. Пов'язують
консалтинг, внутрішній через дію суб'єкта з іншими
аудит складовими системи
4. Процеси Контроль постачання, Забезпечення безперервного
виробництва, збуту, функціонування та сталого
фінансування (інвестування) розвитку підприємства
5. Результати Зміна проміжних та Визначають доцільність
кінцевих результатів використання створеної
(продукція, доход, системи контролінгу в
прибуток). Рівень частині оцінки відповідності
зовнішньої та внутрішньої ступеню досягнення мети та
результативності результатів, контроль умов
(досягнення цілей щодо забезпечення
підприємства та високої розширеного відтворення
6

ефективності господарської підприємства

діяльності)
 7

Продовження таблиці 2.1

1 2 3 4
6. Методи Загальнонаукові — аналіз, Дозволяють суб'єкту
синтез, індукція, дедукція, ефективно виконати власні
моделювання, системний функції щодо об'єктів,
аналіз. Емпіричні — процесів та результатів
формалізація, контролінгу
спостереження,
експеримент,
документалістика.
Спеціальні — бенчмаркінг,
вартісний аналіз,
портфельний аналіз, SWOT-
аналіз, АВС-аналіз
7. Інструмент Система збалансованих Забезпечують реалізацію
и показників, бізнес- впливів та впровадження
планування, бюджетування, методів контролінгу
система раннього
попередження та
реагування, прогнозування
банкрутства

Санаційний контролінг — це проблемно-орієнтований контролінг.

Сукупність його елементів призначена для вирішення проблеми
незадовільного функціонування підприємства, подолання негативних
внутрішніх явищ та загального оздоровлення його фінансово-господарської
діяльності. Суб'єкт управління виконує свої функції та використовує наявні
методи й інструменти з метою позитивного впливу на об'єкти, процеси та
результати, що підлягають контролінгу.
 8

2.2. Методи контролінгу.

Служба контролінгу в процесі виконання своїх функції використовує

ряд методів, серед них:
— загально методологічні, загальноекономічні (спостереження, порівняння,
групування, аналіз, тенденційний аналіз, синтез, систематизація,
прогнозування);
— загальнонаукові (планування, обліку, аналізу, управління, статистики,
кібернетики, інформатики тобто методи досліджень окремих систем);
— специфічні методи контролінгу.
До специфічних методів контролінгу належать такі:
- опитування (анкетування);
- порівняльний аналіз діяльності підприємств;
- аналіз конкуренції;
- факторний аналіз відхилень;
- бенчмаркінг;
- вартісний аналіз;
- аналіз вузьких місць;
- аналіз витрат;
- аналіз потенціалу підприємства;
- СОФТ-аналіз (аналіз сильних та слабких місць);
- АВС-аналіз;
- аналіз точки беззбитковості;
- аналіз ризиків;
- бюджетування;
- портфельний аналіз.

Опитування (анкетування). Для всебічного діагностування

підприємства, яке перебуває в кризі, виявлення його слабких сторін і
 9

санаційних резервів, з методологічного погляду доцільним є проведення

опитування працівників усіх структурних підрозділів та керівництва
підприємством. Успішно використати цей метод контролінгу можна лише в
разі додержання таких умов:
1) керівництво підприємства має брати безпосередню участь в
організації опитування (анкетування);
2) з керівництвом потрібно заздалегідь узгодити питання, які вносяться
в анкету для опитування;
3) керівництво має бути готовим сприйняти конструктивну критику й
побажання підлеглих;
4) опитування не повинно спровокувати конфлікт чи ускладнити
стосунки між керівництвом та працівниками;
5) участь керівництва та співробітників в опитуванні має бути
добровільною;
6) анонімність анкетування та оцінки;
7) участь в організації анкетування нейтральної сторони;
8) результати аналізу опитування мають бути матеріалізовані у формі
конкретних заходів щодо вдосконалення тієї чи іншої функціональної
ділянки підприємства.
Порівняльний аналіз діяльності підприємств. Проводиться шляхом
визначення абсолютних і відносних підконтрольних показників на
підприємстві та їх порівняння з аналогічними показниками конкурентів. Це
допомагає виявити слабкі місця суб’єкта господарювання і дає можливість
використати всі наявні ресурси та не допустити втрат у майбутньому.
Аналіз конкуренції. Передбачає проведення аналізу та порівняння
поведінки конкурентів щодо виробництва та реалізації схожої продукції за
ключовими параметрами. Цей аналіз дає можливість зрозуміти керівникам
суб’єкта господарювання, чому він не є лідером на ринку, виявити причини
такого стану, розробити заходи для покращення якості продукції
підприємства, її конкурентоспроможності. Аналіз рекомендується проводити
 10

за окремими видами продукції, яка займає у виробництві підприємства

досить високу питому вагу, і порівнювати показники з аналогічними
показниками ринкового лідера та підприємств-конкурентів, які мають вищі
показники.
Факторний аналіз відхилень. Мета методу полягає у визначенні та
оцінюванні причини відхилень фактичних показників витрат від
нормативних (планових). Аналіз відхилень вважається основним
інструментом оцінювання діяльності центрів витрат (прибутковості).
Відхилення обчислюють за кожним місцем виникнення витрат та за кожною
їх групою. Відхилення може виникнути в результаті дії трьох основних
факторів:
1) зміни обсягів виробництва продукції;
2) зміни цін на ресурси;
3) зміни норм витрат на одиницю продукції.
Факторний аналіз відхилень характеризується двома головними
недоліками:
1) враховуються лише внутрішні співвідношення між плановими та
фактичними показниками, оскільки базою для порівняння є результати
діяльності одного підприємства;
2) період, в якому виникли відхилення, не збігається з періодами, коли
здійснюється аналіз та настає відповідна реакція на відхилення.
Цінність аналізу значно підвищується, якщо контролеру вдається
дібрати інформацію для порівняння показників діяльності досліджуваного
підприємства з аналогічними показниками інших суб’єктів господарювання,
зокрема тих, які здійснюють той самий вид діяльності або використовують
споріднені методи, процеси чи технології. Це можна зробити засобами
бенчмаркінгу.
Бенчмаркінг. Це перманентний, безперервний процес порівняння
товарів (робіт, послуг), виробничих процесів, методів та інших параметрів
досліджуваного підприємства (структурного підрозділу) з аналогічними
 11

об’єктами інших підприємств чи структурних підрозділів. Основна мета

бенчмаркінгу полягає у виявленні негативних відхилень у значеннях
порівнюваних показників і причин таких відхилень та розробці пропозицій
щодо їх ліквідації. Об’єктом такого аналізу є продукти та їх компоненти, а
також функції і процеси на підприємстві, що пов’язані з розробкою,
виробництвом та збутом продукції. У центрі аналізу — порівняння одних і
тих самих функцій, що виконуються різними підприємствами галузі.
Бенчмаркінг повинен знайти відповідь на запитання: чому інші
працюють успішніше, ніж ми?
Розрізняють три види бенчмаркінгу:
1) внутрішній (аналіз і порівняння показників діяльності різних
структурних підрозділів одного і того самого підприємства);
2) бенчмаркінг, зорієнтований на конкурентів (порівняльний аналіз
товарів (робіт, послуг), продуктивності виробничих процесів та інших
параметрів досліджуваного підприємства з аналогічними
характеристиками підприємства-конкурента;
3) функціональний бенчмаркінг (аналіз окремих процесів, функцій,
методів і технологій порівняно з іншими підприємствами, які не є
конкурентами розглянутого).
Вартісний аналіз. Це метод контролінгу, який полягає в дослідженні
функціональних характеристик продукції, що виробляються, з погляду
еквівалентності їх вартості та корисності. Отже, в центрі уваги перебувають
функціональні та вартісні параметри продукції. Функціонально-вартісний
аналіз використовується як при аналізі співвідношення «затрати —
результат» на окремі групи продуктів, товарів, що дає можливість прийняти
рішення про подальше їх виготовлення для існуючих ринків збуту, так і на
окремі інвестиційні проекти (необхідність участі в них підприємства і
результати такої діяльності). Вартісний аналіз допомагає виявити можливості
раціоналізації та вдосконалення діяльності підприємства.
Розглядають два завдання вартісного аналізу:
 12

1) зменшення вартості окремих компонентів продукції без зменшення

обсягів її виробництва та реалізації;
2) поліпшення функціональних параметрів продукції за мінімальних
витрат.
З огляду на ці завдання вартісний аналіз зосереджує увагу на
мінімізації витрат під час перегляду функціональних параметрів у разі:
— зменшення вимог до якості продукції (якщо споживачі нехтують
підвищеною якістю продукції або не готові сплачувати належну ціну за вищу
якість);
— підвищення вимог до якості (якщо споживачі готові сплачувати
вищу ціну за якіснішу продукцію).
Вартісний аналіз розглядається як один із найдієвіших інструментів
скорочення собівартості продукції, зокрема, витрат на сировину та матеріали.
Аналіз вузьких місць. Такий аналіз бажано проводити для визначення
всіх можливих ресурсів і повного завантаження потужностей. Важливо також
встановити відповідність між виробничою програмою підприємства,
рентабельним випуском продукції та портфелем замовлень.
За відсутності «вузьких» місць виготовляється вся запланована
продукція і перебої у виробництві виникнути не повинні. Така ситуація на
підприємстві можлива при ідеально налагодженій системі постачання,
виробництва та збуту продукції, що в сучасних умовах зробити вкрай важко.
За наявності одного «вузького» місця у виробничу програму поступово
включаються продукти з відносно високою сумою покриття від більшої її
величини до меншої, щоб поетапно повністю сформувати виробничу
програму. При цьому варто враховувати не тільки суму покриття, але й
можливу реалізацію продукції на ринку.
За наявності кількох «вузьких» місць важко прийняти управлінське
рішення про формування виробничої програми. У такому разі застосовується
один з інструментів контролінгу, який найбільш підходить до цієї ситуації.
 13

Аналіз витрат. Однією з важливих переваг (сильною стороною) будь-

якого підприємства може бути структура витрат. Тому аналіз витрат є одним
із найпопулярніших інструментів стратегічного менеджменту.
Для аналізу витрат необхідно знати ланцюжок витрат, який складається
з: витрат постачальників, витрат виробничо-господарської діяльності
підприємства, витрат каналів збуту та маркетингових витрат, витрат на
споживання продукту.
Такий ланцюг витрат свідчить про те, що конкурентоспроможність
підприємства з погляду управління витратами залежить не тільки від
внутрішніх витрат, але і від витрат у ланцюжку постачальників і
дистриб’юторів.
Аналіз потенціалу підприємства. Передбачає один раз на рік
виконувати аналіз використаного підприємством потенціалу і робити
порівняння з ринковими лідерами своєї та інших галузей. Це дасть
можливість покращити якість роботи підприємства і підняти важливість
прийняття управлінських рішень всіма структурними підрозділами.
СОФТ-аналіз (аналіз сильних та слабких місць). CОФТ-аналіз
полягає у визначенні якісних параметрів роботи підприємства шляхом
з’ясування сильних та слабких місць, а також можливих ризиків і додаткових
шансів і можливостей.
Для оцінки сильних та слабких місць розробляються критерії, за якими
досліджуються як позитивні, так і негативні сторони роботи підприємства.
Далі критерії формуються в окремі групи делегування відповідальності
за їх виконання окремими структурними підрозділами. Після їх встановлення
дається оцінка, узагальнюються підсумки, які доводяться до відома всього
колективу, приймаються відповідні рішення для покращення його роботи.
АВС-аналіз. АВС-аналіз полягає у вивченні та оцінюванні кількісних
значень небагатьох величин, частка яких у загальній сукупності вартісних
показників найбільша.
 14

Може застосовуватися при аналізі конкурентів, постачальників,

дебіторсько-кредиторської заборгованості, витрат, доходів за ринками збуту.
Цінність такого аналізу полягає в тому, що з його допомогою вдається
виявити ті невеликі величини в кількісному виразі, що відповідають
великому вартісному значенню.
АВС-аналіз полягає у виявленні та оцінюванні кількісних значень
небагатьох величин, частка яких у загальній сукупності вартісних показників
найбільша. Завдяки цьому вдасться сконцентрувати увагу на пріоритетних
напрямах зниження собівартості продукції, а також визначити реальні шляхи
підвищення обсягів реалізації.
Ефективність АВС-аналізу сировини (матеріалів) можна істотно
підвищити, скориставшись випробуваною в зарубіжній практиці
класифікацією окремих її видів:
1) А-сировина — види сировини (матеріалів), на які припадає понад 50
% витрат у загальній структурі закупок;
2) В-сировина — види сировини (матеріалів), відповідна частка яких
перевищує 25 %;
3) С-сировина — інші, незначні за внеском у собівартість види
сировини (матеріалів).
Зрозуміло, що найбільші резерви зниження витрат за елементом
«сировина (матеріали)» можуть бути виявлені під час аналізу А-сировини.
Щоб розкрити такі резерви, складають перелік відповідних заходів:
— якомога точніше оцінювання втрат сировини (матеріалів) на кожній
стадії виробництва;
— мінімізація втрат якості сировини (матеріалів);
— обчислення норм витрат за методом нуль-базис-бюджетування;
— добір економічніших технологій;
— оптимізація запасів;
— переговори з постачальниками щодо зниження закупівельних цін;
— пошук альтернативних постачальників;
 15

— посилений контроль за збереженням сировини (матеріалів).

Застосування вказаного методу дає можливість визначити внесок
кожного показника у виконання наміченої програми розвитку та управляти
всіма процесами, що відбуваються на підприємстві. З метою оптимізацїї
запасів на практиці досить часто АВС- аналіз комбінують з іншим методом
контролінгу — XYZ-aнaлiзом. Цей метод контролінгу широко
використовується з метою нормування обігових коштів для створення
виробничих запасів.
Під час XYZ-аналізу найчастіше застосовувані види сировини
(матеріалів) залежно від рівня їх споживання поділяють на три класи:
1) Х-сировина — рівномірно споживана у процесі виробництва без
істотних коливань;
2) Y-сировина — споживана з відчутними коливаннями, залежними,
наприклад, від виробничого циклу чи сезонності виробництва;
3) Z-сировина — споживана нерегулярно через значні коливання
відповідної потреби.
Зазначимо, що АВС-аналіз застосовний для пошуку резервів зниження
собівартості за окремими центрами витрат, інвестиційних проектів чи видів
продукції. Цей метод придатний і для оптимізації портфеля продукції, що її
виробляє та реалізує підприємство, або, скажімо, для максимізації обсягів
реалізації продукції.
Аналіз точки беззбитковості. Цей метод контролінгу зводиться до
визначення мінімального обсягу реалізації продукції (у разі незмінних цін та
умовно-постійних витрат), за якого підприємство може забезпечити
беззбиткову операційну діяльність у короткостроковому періоді. Точка
беззбитковості характеризує такий обсяг виробництва й реалізації продукції,
якому відповідає нульовий прибуток підприємства, — виручка від реалізації
продукції дорівнює валовим витратам на її виробництво та реалізацію.
 16

Аналізуючи точку беззбитковості, можна визначити, наскільки

успішно підприємство працює (у разі його прибутковості) й наскільки
глибокою є криза (у разі збитковості).
Аналіз ризиків. Ризик — можливість виникнення несприятливих
ситуацій у ході реалізації планів і виконання бюджетів підприємства, що
може призвести до збитків і нестабільності діяльності підприємства.
Аналіз ризиків може бути якісним, що передбачає виявлення факторів,
галузей та видів ризиків, та кількісним, що дає можливість оцінити розміри
окремих ризиків.
Способи управління ризиком: одержання додаткової інформації,
розподіл ризику між учасниками проекту, страхування ризику, створення
грошових резервів на покриття непередбачених витрат, диверсифікація,
застосування заходів активного впливу на фактори з метою аналізу й оцінки
ризиків та прийняття оптимальних управлінських рішень.
Бюджетування. На підставі стратегічних цілей та довгострокових
планів розвитку підприємства розробляють оперативні плани. Основною
формою оперативного планування є бюджетування. Оскільки план санації
можна розглядати як систему бюджетів, спинимось на характерних ознаках
бюджетування:
— короткостроковість;
— високий рівень конкретизації;
— внутрішня спрямованість;
— тісна інтеграція з контролем та аналізом відхилень.
Бюджетування включає в себе розробку двох основних видів
бюджетування: операційного бюджету та оперативного фінансового плану.
Операційний бюджет складається з виробничої програми, плану
реалізації, плану витрат тощо. У ході оперативного фінансового планування
складається баланс надходжень і видатків, платіжний календар, а також
планування показника прибутків і збитків, балансу підприємства.
 17

Розрізняють два основні методи бюджетування: традиційне

бюджетування та нуль-базис-бюджетування ( Zего-Ваse-Вudgeting). Основна
відмінність ZBB від традиційного планування полягає в тому, що останнє
значною мірою зорієнтоване на показники діяльності й, зокрема, показники
рівня витрат попередніх періодів (які можуть бути невиправдано
завищеними).
Базою для нуль-базис-бюджетування є так звана точка нуль. Планові
показники за цим методом обчислюються на підставі нового обрахунку всіх
норм і нормативів витрат, їх складу та структури. Головною метою ZBB є
визначення оптимального рівня валових витрат підприємства, а також
пріоритетних напрямів використання обмежених фінансових ресурсів. У
рамках ZBB аналізуються всі статті витрат і за кожною з них визначаються
можливості економії.
Метод ZBB є складовою контролінгу витрат підприємства і
використовується не лише в процесі планування, а й під час проведення
санаційного аудиту. Санаційні заходи, спрямовані на зниження витрат
виробництва, доцільно здійснювати саме на основі нуль-базис-
бюджетування.
Основними етапами формування бюджету є:
— постановка проблеми і збір інформації для розробки проекту
бюджету;
— аналіз зібраної інформації, узагальнення і формування проекту
бюджету;
— оцінка проекту бюджету;
— затвердження бюджету;
— регулювання;
— контроль реалізації бюджету.
Методика формування бюджету — ефективний інструмент планування
гнучкого розвитку підприємства. Вона представляє собою систему
 18

методологічних вказівок із визначення основних економічних показників

розвитку підприємства, їх нормативів і форм для розрахунку.
Як і будь-яке явище, бюджетування має свої переваги і недоліки.
Переваги бюджетування:
— впливає на мотиваційний настрій колективу;
— дає можливість координувати роботу підприємства загалом;
— аналіз бюджетів дає можливість вчасно вносити коригувальні зміни;
— дає можливість вчитися на досвіді складання бюджетів минулих періодів;
— дає можливість удосконалити процес розподілу ресурсів;
— сприяє процесам комунікацій;
— допомагає менеджерам нижчої ланки зрозуміти свою роль в
організації;
— дає можливість співробітникам-новачкам зрозуміти «напрям руху»
підприємства, таким чином допомагаючи їм орієнтуватися в новому
колективі;
— служить інструментом порівняння досягнутих і бажаних
результатів.
Недоліки бюджетування:
— різне сприйняття бюджетів різними людьми (наприклад, бюджети не
завжди здатні допомогти в рішенні повсякденних, поточних проблем, не
завжди відбивають причини подій і відхилень, крім того, не всі менеджери
мають достатню підготовку для аналізу фінансової інформації);
— складність системи бюджетування;
— якщо бюджети не доведені до відома кожного співробітника, то
вони не роблять практично жодного впливу на мотивацію і результати
роботи, а сприймаються винятково як засіб для оцінки діяльності працівників
і відстеження їхніх помилок;
— бюджети потребують від співробітників високої продуктивності
праці, своєю чергою, співробітники протидіють цьому, намагаючись
 19

мінімізувати своє навантаження, що призводить до конфліктів, а отже,

знижує ефективність роботи;
— протиріччя між досягненням цілей та їхнім стимулюючим ефектом:
якщо досягти поставлених цілей занадто легко, то бюджет не має
стимулюючого ефекту для підвищення продуктивності, якщо досягти цілей
занадто складно, то стимулюючий ефект зникає, оскільки ніхто не вірить у
можливість досягнення цілей.
Портфельний аналіз. Ефективний інструмент стратегічного
контролінгу. Традиційно він використовується з метою оптимізації портфеля
цінних паперів інвестора. Фінансист під терміном «портфоліо» розуміє
«оптимальний з погляду комбінації ризику та прибутковості набір
інвестицій».
Отже, в основу портфельного аналізу покладено два оцінні критерії:
теперішню вартість очікуваних доходів від володіння цінними паперами
(відсотки, дивіденди) та рівень ризикованості вкладень.
Під час аналізу використовуються дві відомі в теорії та практиці
портфельні матриці:
1) портфель «зростання ринку — частка ринку» (матриця Бостонської
консультативної групи (БКГ);
2) портфель «привабливість ринку — конкурентні переваги» (матриця
Мак-Кінсі).
Портфельний аналіз за методом БКГ здійснюється в такій
послідовності:
1) на основі стратегічного аналізу визначається діапазон зміни розміру
ринків збуту підприємства;
2) на горизонтальній лінії матриці відкладають діапазон зміни
відносної частки ринку (від найбільшого до найменшого);
3) поле ділять на чотири квадрати. Горизонтальна лінія розділення для
матриці проходить через середнє для підприємства загалом значення зміни
зростання ринку. Вертикальна лінія розділення поля матриці проходить через
 20

те значення відносної частки ринку, за якою починає діяти ефект кривої

досвіду;
4) досліджуваний підрозділ підприємства розміщуємо на полі матриці
відповідно до значення її відносної ринкової частки та темпу зростання його
на ринку збуту.
Проте цей підхід має очевидні недоліки:
— аналіз здійснюється на основі тільки двох показників і відповідно не
може бути адекватним;
— не завжди правильно здійснюється оцінювання бізнесу;
— надмірна увага до фінансових показників і неврахування якісних
показників розвитку підприємства;
— для конкретного випадку матриця потребує модифікації з метою
підвищення інформативності;
— матриця не є надійним інструментом для аналізу інвестиційних
пріоритетів;
— для різних галузей існує різна кореляція між відносною часткою
ринку і прибутковістю.
Аналіз за матрицею Мак-Кінсі здійснюють за двома основними
інтегральними параметрами:
1) привабливість галузі;
2) конкурентоспроможність залежно від специфіки діяльності
конкретного підприємства.
У матриці Мак-Кінсі виправлено основний недолік моделі БКГ -
спрощений підхід до аналізу діяльності підприємства. Метод Мак-Кінсі
передбачає комплексний аналіз діяльності підприємства, а результат для
зручності та наочності подається як два інтегральні показники, які
відкладають на осі координат матриці.
Індикаторами привабливості ринку можна вважати масштаб ринку,
темпи зростання, конкурентну ситуацію, ситуацію в зовнішньому
 21

середовищі, якість ринку, величини основних сегментів ринку,

диверсифікацію ринку, схильність до циклічності, схильність до сезонності.
Індикаторами конкурентоспроможності можна вважати масштаб
діяльності підприємства, особливі характеристики, потенціал продажу,
кваліфікацію керівників і працівників, потенціал наукових досліджень,
маркетингові переваги, якість менеджменту, гнучкість.
Однак модель Мак-Кінсі має низку істотних обмежень:
— відповідно до методики моделі конкурентний статус конкретного
бізнесу встановлюється на поточний період часу, а потім він без істотних
змін екстраполюється на розглянутий стратегічний період. Але на практиці
протягом стратегічного періоду конкурентна ситуація і реальний
конкурентний статус будь-якого підприємства можуть істотно змінитися;
— стратегічний вибір за моделлю — це пасивний процес, що
випереджає події, тобто майбутні події вгадуються. Але насправді сучасні
підприємства активно беруть участь у формуванні свого майбутнього:
пропозицією нових товарів, рекламою, системним маркетингом із
формуванням потрібного попиту, впровадженням нових технологій;
— модель Мак-Кінсі структурує бізнес-портфель аналізованого
підприємства за конкретними позиціями своєї матриці, але при цьому модель
не дає ніякої системної відповіді на запитання про те, як треба оптимізувати
цей портфель, як перебудувати вже сформовану структуру підприємства в
умовах завжди обмежених ресурсів.
Матриця Мак-Кінсі є суттєвим удосконаленням підходу БКГ. Вона є
всебічною й уникає спрощень та негарантованих припущень. Однією з її
найбільших переваг є гнучкість.

2.3. Система раннього попередження та реагування.

 22

Конструювання і впровадження на підприємстві системи раннього

попередження та реагування є важливою складовою системи контролінгу, в
тому числі санаційного контролінгу.
Система раннього попередження та реагування (СРПР) - це
особлива інформаційна система, яка сигналізує керівництву про потенційні
ризики та загрози, яких може зазнати на підприємство як із зовнішнього, так і
з внутрішнього середовища.
В цілому, система раннього попередження та реагування — це набір
взаємопов'язаних, взаємодіючих елементів, які дозволяють вчасно виявити,
локалізувати та усунути проблемні аспекти діяльності підприємства.
СРПР доцільно впроваджувати на підприємствах з метою швидкої
ідентифікації фінансової кризи, виявлення причин, що її зумовлюють, та
розробки антикризових заходів.
СРПР поєднує у собі елементи як стратегічного, так і оперативного
контролінгу.
Завдання системи раннього попередження та реагування:
- своєчасне виявлення кризи на підприємстві;
- виявлення можливостей розвитку або додаткових шансів для
підприємства;
- виявлення загрози банкрутства.
Розрізняють дві підсистеми СРПР:
1) систему, зорієнтовану на внутрішні параметри діяльності
підприємства (спрямована на ідентифікацію ризиків та можливостей
розвитку, які криються на підприємстві, задля цього будується
система управління ризиками, яка включає їх ідентифікацію, оцінку
та нейтралізацію);
2) систему, зорієнтовану на зовнішнє середовище ( прогнозування
загроз з боку держави, контрагентів, конкурентів тощо (прикладом
застосування цієї підсистеми СРПР є проведення установами банків
аналізу підприємств з метою оцінки їх кредитоспроможності).
 23

Етапи створення системи раннього попередження та реагування:

І етап - визначення сфер спостереження, полягає у визначенні об’єктів
діагностики. Розрізняють внутрішню сферу діагностики (система мотивації
праці, ефективність роботи окремих підрозділів, фізичний та моральний знос
основних засобів) та зовнішню (ринки збуту, цінова політика конкурентів,
зміна законодавчої бази) діагностику;
ІІ етап - визначення індикаторів раннього попередження, які можуть
вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу (ними можуть
бути показники: обсяг реалізованої продукції, витрати на 1 грн. ТП, обсяг
реалізованої продукції в точці беззбитковості, коефіцієнти автономії,
заборгованості, ліквідності; ціни на ринках постачання та збуту, курс
іноземних валют, надходження замовлень);
ІІІ етап - розрахунок цільових показників та інтервалів їх змін в розрізі
кожного індикатора (розраховуються безпечні межі кожного із показників –
рівень фінансових показників ліквідності, автономії в порівнянні з
нормативними значеннями, тощо) ;
IV етап - формування конкретних завдань для центрів обробки
інформації (оцінка ймовірності фінансової кризи, SWOT-аналіз, бенчмаркінг
тощо).
V етап – ключовий: служби контролінгу узагальнюють отримані
аналітичні висновки та готують пропозиції щодо розвитку сильних та
нейтралізації слабких сторін;
VI етап – технічний: формування інформаційного зв’язку між каналами
інформації системою раннього реагування, між системою та її користувачами
— керівниками всіх рівнів.
Найскладнішим завданням, яке потрібно розв’язати в процесі
організації СРПР, є підбір індикаторів та визначення критеріїв їх
інтерпретації. Такі індикатори згруповані у наступні блоки:
- загальноекономічні – дають змогу своєчасно виявити зміни в
тенденціях розвитку кон’юнктури економіки в цілому – використовуються
 24

результати досліджень науково-дослідних економічних і соціологічних

інститутів;
- ринкові – дають можливість виявити тенденції на ринках, де здійснює
свою діяльність підприємство (оцінка конкурентоспроможності продукції,
загальний обсяг запланованої реалізації, фактичний та необхідний обсяг
інвестицій);
- технологічні – дають інформацію щодо появи на ринку нових
продуктів, методів, процесів (рівень завантаження виробничих потужностей,
темп оновлення основних засобів, вікова структура та технологічний рівень
виробничих потужностей, ритмічність виробничого процесу);
- соціальні – характеризують демографічну ситуацію в країні, вартість
робочої сили, рівень мінімальної заробітної плати тощо, рівень
заборгованості по заробітній платі, рівень оплати праці відповідно до
середнього показника по галузі в цілому, втрати робочого часу;
- політичні – мають політичну природу та відбивають тенденції в
економічному законодавстві, політику протекціонізму;
- внутрішні – фінансовий стан, виробнича програма, основні засоби,
персонал. Для оцінки загрози фінансової кризи оцінюють наступні
показники-індикатори: уповільнення оборотності оборотних коштів
підприємства; зростання кредиторської і дебіторської заборгованості;
наявність простроченої дебіторської заборгованості, яка належить до збитків
(резерв сумнівних боргів); збільшення у складі майна сумнівної дебіторської
заборгованості та неліквідних запасів товарно-матеріальних цінностей;
накопичення збитків минулих років.
 25

2.4. Діагностика кризового стану та загрози банкрутства

підприємства.

Банкрутство — складний процес, який може бути охарактеризований з

різних сторін: юридичної, управлінської, організаційної, фінансової,
обліково-аналітичної тощо. Власне процедура банкрутства є кінцевою
стадією невдалого функціонування підприємства, які, зазвичай, передують
стадії нормальної ритмічної роботи і фінансових ускладнень. Банкрутство
рідко буває несподіваним, особливо для досвідчених фінансистів та
менеджерів, які намагаються регулярно відслідковувати тенденції у розвитку
підприємств більш жвавих контрагентів та конкурентів.
Нерівномірний розвиток економіки і, тим більше, окремих її частин,
зміна обсягів виробництва і збуту, значне падіння виробництва, що
характеризується як кризова ситуація, слід розглядати не як збії
незадовільних ситуацій (хоча для окремого підприємства це буде саме так), а
як деяку загальну закономірність, властиву ринковій економіці.
Кризові ситуації, що виникають у результаті відсутності відповідних
прогнозних та профілактичних заходів, можуть призвести до надмірної
розбалансованості економіки підприємства і нездатності продовження
фінансового забезпечення виробничого процесу, що кваліфікується як
банкрутство підприємства.
Одним із головних завдань системи раннього попередження та
реагування є виявлення загрози банкрутства, тобто прогнозування
банкрутства підприємства. Основне значення прогнозування банкрутства
полягає у своєчасній розробці контрзаходів, спрямованих на подолання на
підприємстві негативних тенденцій. Надзвичайно важливими результати
прогнозування банкрутства є для менеджерів, власників підприємства, а
також його клієнтів, кредиторів, постачальників засобів виробництва,
конкурентів, фінансових органів.
 26

У світовій практиці для прогнозування кризи та загрози банкрутства

підприємства застосовують різні моделі. Сучасний стан розробки методик
проведення діагностики кризового стану та загрози банкрутства
підприємства характеризується різноманітністю підходів та інструментів
проведення.
Залежно від статусу методичні підходи до проведення діагностики
кризи та загрози банкрутства підприємства поділяються на наукові
(рекомендаційні) та державні (обов’язкові)).

Наукові методи діагностики кризи та загрози банкрутства

підприємства розробляються і пропонуються для практичного використання
фахівцями. Вони не обов’язкові для застосування, використовуються за
бажанням.
Сучасна економічна наука мас у своєму арсеналі велику кількість
різноманітних прийомів, методів та моделей прогнозування банкрутства
підприємства.

Модель Альтмана
Найбільш відомою в напряму прогнозування банкрутства є оцінка
ймовірності банкрутства підприємства на основі Z-рахунку
американського економіста Едварда Альтмана. З ім’ям Е. Альтмана
пов’язаний перехід від одномірних індикаторів кризи та банкрутства
підприємств до багатомірної системи діагностики, оскільки порушення
фінансової рівноваги можуть виявити себе через погіршення різноманітних
показників діяльності підприємства. Е. Альтман є засновником технології
розробки багатофакторної статистичної моделі прогнозування банкрутства на
базі застосування багатофакторного дискримінантного аналізу. Він розробив
за допомогою апарату мультиплікаційного дискримінантного аналізу
методику розрахунку індексу кредитоспроможності. Цей індекс дозволяє
 27

заздалегідь розділити господарські суб'єкти на потенційних банкрутів і

небанкрутів.
Для побудови індексу Е. Альтман дослідив 66 підприємств, половина
яких збанкрутіла в період між 1946 та 1965 роками, а половина працювала
успішно, і 22 аналітичні коефіцієнти, які могли бути корисні для
прогнозування можливого банкрутства. З цих показників він відібрав п’ять
найбільш значущих і побудував багатофакторне регресійне рівняння, яке має
наступний вигляд:
Z = 0,717 К1 + 0,847 К2 + 3,107 К3 + 0,42 К4 + 0,999 К5,
де К1 – робочий капітал / сума активів;
К2 – нерозподілений прибуток / сума активів;
К3 – операційний прибуток / сума активів;
К4 – балансова вартість акцій / сума заборгованості;
К5 – виручка / сума активів.
Ймовірність банкрутства на основі Z-рахунку оцінюється за наступною
шкалою:
- менше 1,8 - ймовірність банкрутства є дуже високою;
- від 1,81 до 2,7 - ймовірність банкрутства висока:
- від 2,8 до 2,9 - ймовірність банкрутства дуже мала.
Таким чином, індекс Е. Альтмана є функцією від показників, які
характеризують економічний потенціал підприємства та результати його
роботи за попередній період.

Відомі й інші моделі прогнозування банкрутства.

Модель Ліса
У 1972 році Роман Ліс отримав таку формулу для підприємств
Великобританії:
Z = 0,063 Х1 + 0,092 Х2 + 0,057 Х3 + 0,001 Х4,
де Х1 – оборотний капітал / сума активів;
 28

Х2 – операційний прибуток / сума активів;

Х3 – нерозподілений прибуток / сума активів;
Х4 – власний капітал / позиковий капітал.
Граничне значення для цієї моделі становить 0,037.
Якщо Z > 0,037 — стійкий фінансовий стан, якщо Z < 0,037 —
нестійкий фінансовий стан.

Модель Таффлера
Британський учений Р. Таффлер запропонував у 1977 році
чотирифакторну прогнозну модель, використавши дискримінант ний аналіз
та побудував типову модель для аналізу компаній:
Z = 0,53 Х1 + 0,13 Х2 + 0,18 Х3 + 0,16 Х4,
де Х1 – операційний прибуток / короткострокові зобов’язання;
Х2 – оборотні активи / сума зобов’язань;
Х3 – короткострокові зобов’язання / сума активів;
Х4 – виручка / сума активів.
Якщо величина Z-рахунку більша, ніж 0,3, це свідчить, що фірма має
непогані довгострокові перспективи, а якщо менше 0,2, то банкрутство більш
ніж імовірне.

Модель Спрингейта
Z = 1,03 А + 3,07 В + 0,66 С + 0,4 D,
де А – робочий капітал / загальна вартість активів;
В – оподатковуваний прибуток і проценти за кредит / загальна
вартість активів;
С – оподатковуваний прибуток / короткострокова заборгованість;
D – обсяг реалізації / загальна вартість активів.
Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю
становить 92 %, однак згодом цей показник меншає. Якщо Z < 0,862, то
підприємство вважається потенційним банкрутом.
 29

Модель Беермана
В Німеччині вперше застосував методологію багатофакторного
дискримінантного аналізу при дослідженні фінансового стану підприємств у
1976 році професор університету м. Мюнстер Клаус Беерман. Свої висновки
він базував на емпіричному дослідженні 21 пари підприємств, половина з
яких були збиткові та знаходилися у фінансовій кризі.
Основні характеристики дискримінантної функції Беермана наведено в
таблиці 2.2.
Одержані значення інтегрального показника Беерман рекомендує
інтерпретувати наступним чином (горизонт прогнозування 1 рік):
Z > 0,32 - підприємство знаходиться під загрозою банкрутства;
0,32 > Z > 0,236 - неможливо чітко ідентифікувати, потребує
додаткового якісного аналізу:
Z < 0,236 - підприємству не загрожує банкрутство.

Таблиця 2.2
Параметри дискримінантної функції Беермана

Показник Вага

Х1 = позичковий капітал / валюта балансу + 0,077

Х2 = чистий прибуток / валюта балансу + 0,813
Х3 = чистий прибуток / позичковий капітал + 0,124
Х4 = чистий прибуток / чиста виручка від - 0,105
реалізації
Х5 = сash-flow / позичковий капітал - 0,063
Х6 = чиста виручка від реалізації / валюта + 0,061
балансу
Х7 = запаси / чиста виручка від реалізації + 0,268
 30

Х8 = амортизація / вартість основних засобів + 0,217

на кінець періоду
Х9 = введені основні засоби / амортизація + 0,012
Х10= заборгованість за банківськими + 0,165
позиками / позичковий капітал

Державні методики проведення діагностики кризового стану та

загрози банкрутства затверджуються державники виконавчими органами
управління і є обов’язковими для використання у певних ситуаціях, перелік
яких визначено.
З метою виявлення ознак неплатоспроможності
підприємства, своєчасного виявлення формування незадовільної структури
балансу для вжиття заходів щодо
запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів
підвищення ефективності виробництва та відновлення
платоспроможності підприємств шляхом їх санації здійснюється аналіз
фінансово-господарського стану підприємств (далі - аналіз) відповідно до
«Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності
підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного
банкрутства чи доведення до банкрутства» (затверджених Наказом
Міністерства економіки України 19.01.2006 № 14 (у редакції наказу
Міністерства економіки України 26.10.2010 № 1361).

Об'єктом аналізу є фінансово-господарський стан

підприємств, зокрема фінансові, виробничі та інвестиційні аспекти
їх діяльності.
Суб'єктами аналізу є власники, органи, уповноважені
управляти майном, або особи, які заінтересовані в отриманні
інформації щодо діяльності підприємства (державний орган з питань
 31

банкрутства, арбітражний керуючий, органи податкової служби,

керівництво).
Під час проведення аналізу фінансово-господарського стану
суб'єктів підприємницької діяльності з метою виявлення серед них
боржників та запобігання їх банкрутству оцінюється фінансова
ситуація підприємств.

Поточною неплатоспроможністю характеризується фінансовий стан

будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент у зв'язку з
випадковим збігом обставин тимчасово суми наявних у нього коштів і
високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу,
що відповідно до законодавчого визначення розглядається як
неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після
настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед
кредиторами, у тому числі із заробітної плати, а також виконати
зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових
платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають

фінансовому стану потенційного банкрутства, мають місце в разі,
коли на початку і наприкінці звітного кварталу присутні ознаки
поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття (відношення
оборотних активів до поточних зобов'язань) і коефіцієнт
забезпечення власними засобами ((власний капітал + забезпечення наступних
виплат і платежів + доходи майбутніх періодів - необоротні активи) /
оборотні активи) наприкінці звітного кварталу менші
за їхні нормативні значення - 1,0 та 0,1 відповідно.

Якщо наприкінці звітного кварталу хоча б один із зазначених

коефіцієнтів перевищує його нормативне значення або протягом
звітного кварталу спостерігається їх зростання, перевага надається
 32

позасудовим заходам відновлення платоспроможності боржника або

його санації в процесі провадження справи про банкрутство.

Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менший за 1,0 і

підприємство не отримало прибутку, такий його фінансовий стан
характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності. У
такому разі задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливе
шляхом застосування ліквідаційної процедури.

З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної

структури балансу і вжиття випереджувальних заходів, спрямованих на
запобігання банкрутству, проводиться систематичний експрес-аналіз
фінансового стану підприємств (фінансовий моніторинг) за допомогою
коефіцієнта Бівера.
Статистичні дослідження, проведені американським економістом
Бівером наочно засвідчили, що найбільш точне прогнозування банкрутства
може бути зроблено за допомогою коефіцієнта довго- і короткострокового
руху готівки, тобто шляхом дослідження співвідношення руху готівки до
загального боргу. Під «рухом готівки» мається на увазі чистий прибуток
плюс амортизація, «загальний борг» включає поточні та довгострокові
зобов’язання.
У перебігу дослідження Бівером було виявлено залежність між
імовірністю банкрутства та обсягом ліквідних коштів, яка полягає у
наступному:
1) чим більший обсяг ліквідних коштів, тим менша імовірність
банкрутства;
2) чим більше отримано грошових коштів внаслідок проведення
господарських операцій, тим менша ймовірність банкрутства;
3) чим більша заборгованість у підприємства, тим більша імовірність
банкрутства;
 33

4) чим більші грошові видатки у процесі господарських операцій, тим

більша імовірність банкрутства.
Відповідно до «Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак
неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства,
фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства» (затверджених
Наказом Міністерства економіки України 19.01.2006 № 14 (у редакції наказу
Міністерства економіки України 26.10.2010 № 1361) коефіцієнт Бівера (КБ)
розраховується за формулою:
КБ = (ЧП + А) / ПК (2.5)
де ЧП – чистий прибуток;
А – амортизація;
ПК – позиковий капітал (довгострокові та поточні забов’язання).
У разі коли коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, це свідчить про
небажане скорочення частки прибутку, яка спрямовується на розвиток
виробництва. Таке фінансове становище підприємства є ознакою формування
незадовільної структури балансу.
 34

ТЕМА 3. ПЛАНУВАННЯ
ФІНАНСОВОЇ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

3.1. Стратегія санації та розробка санаційної концепції

підприємства.

3.2. Складання та характеристика плану фінансової санації.

3.1. Стратегія санації та розробка санаційної концепції

підприємства.

Підприємство здійснює фінансово-господарську діяльність на власний

страх і ризик. Внаслідок складності відносин між ним та іншими
контрагентами, а також непередбачуваності змін оточуючого середовища
існує висока ймовірність втрат, збитків та погіршення фінансово-
економічного стану. Для того щоб мінімізувати ризики діяльності та
максимізувати результати в довгостроковій перспективі, керівництво
господарського суб’єкта повинно здійснювати стратегічне управління. Його
суть полягає у розробці набору стратегій, їх розподілі в часі, формуванні
потенціалу успіху організації і забезпеченні стратегічного контролю за їх
реалізацією. У свою чергу стратегія — це узагальнена модель
довгострокових дій організації, що мають бути виконані для досягнення
намічених стратегічних цілей за допомогою розподілу та координації
ресурсів. Стратегія, яка передбачає оздоровлення підприємства і відновлення
його платоспроможності, а також подальшу стабілізацію і покращення
фінансового стану господарського суб’єкта, називається стратегією санації.
Вона відноситься до групи базових стратегій, що являють собою моделі
поведінки організації в тій або іншій ринковій ситуації. У цьому випадку
 35

йдеться про створення моделі поведінки організації в умовах зовнішньої або

внутрішньої економічної кризи. Розробка такої моделі відбувається в межах
стратегічного планування — управлінського процесу створення та підтримки
відповідності між цілями фірми, її потенційними можливостями і шансами в
сфері виробництва і маркетингу.
Головним завданням стратегічного планування щодо проблемного
підприємства є розробка санаційної концепції — програми заходів,
спрямованої на досягнення цілей стратегії оздоровлення.
У процесі стратегічного планування для забезпечення успішного
виходу підприємства з кризи необхідно:
1) створити ефективну, надійну команду управлінців-однодумців, які
здатні подолати негативні тенденції занепаду підприємства;
2) проаналізувати особливості стану навколишнього та внутрішнього
середовища щодо реалізації можливостей оздоровлення;
3) визначити потребу в ресурсах та методах їх залучення;
4) розробити функціональні стратегії для кожного напряму діяльності
та функції управління;
5) створити оперативні функціональні плани та довести їх до
виконання працівникам підприємства;
6) приступити до реалізації стратегії санації та санаційної концепції;
7) проконтролювати наслідки впровадження заходів оздоровлення.
Складові процесу стратегічного планування відображено на рис. 3.1.
Розробка стратегії санації передбачає врахування особливостей
характеру реакції господарських суб’єктів на труднощі, які виникають
внаслідок кризи. Відповідно до цієї умови виділяють чотири види стратегії
оздоровлення:
— наступальна стратегія;
— стратегія делегування повноважень;
— стратегія компромісу та консенсусу;
— захисна стратегія.
 36

Суть наступальної стратегії полягає у використанні всіх можливих

методів і засобів для досягнення мети санації — відновлення
платоспроможності та покращення фінансово-господарського стану і
діяльності підприємства. До вказаних методів та засобів відносяться:
реструктуризація організації, модернізація виробництва, реінжиніринг
бізнес-процесів, удосконалення продукції, активні заходи просування і збуту,
агресивне фінансування тощо..

Рис. 3.1. Процес стратегічного планування стратегії оздоровлення та

санаційної концепції
 37

Стратегія делегування повноважень пов’язана з переведенням тиску

кризи, боргів на інших суб’єктів — власників, держави, гарантів. Вони
допомагають підприємству піднятися “з колін” у складні часи за рахунок
надання додаткових коштів, проведення фінансових вливань у статутні
фонди, розміщення замовлень на виробництво продукції.
Стратегія компромісу та консенсусу базується на східній філософії та
світогляді. Відповідно до неї підприємство має шукати порятунок у
колективній грі — об’єднанні з іншими контрагентами на основі захисту
спільних інтересів.
Стратегія захисту — це сукупність заходів, спрямованих на
мінімізацію наслідків конфлікту з навколишнім середовищем. Її здійснення
передбачає згортання діяльності підприємства — скорочення обсягів
виробництва і реалізації, розпродаж активів, реструктуризація пасивів,
звільнення працівників тощо.
Отже, в умовах кризи управлінці створюють стратегію оздоровлення,
яку за допомогою стратегічного управління конкретизують у санаційній
концепції, котра в свою чергу є основою для розробки спеціалізованого
документа — плану фінансової санації підприємства.

3.2. Складання та характеристика плану фінансової санації.

План фінансової санації, як правило, складають фінансові та

контролінгові служби підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, та
представники потенційного санатора.
Загальна структурно-логічна схема плану фінансової санації подана на
рис. 3.2.
 38

Рис. 3.2. Загальна структурно-логічна схема плану фінансової санації

 39

При розробці плану фінансової санації слід керуватися такими

принципами:
— завершеність (врахування всіх найважливіших обставин справи);
— змістовність (розгляд лише тих обставин, які стосуються процесу
санації);
— правильність (правдиве висвітлення проблематики кризи з
відображенням усіх передумов та безперервного, логічного ланцюга
аргументів);
— ясність (правдиве та однозначне висвітлення й відтворення
інформації;
— об'єктивність (чітке розмежування між фактичними даними,
власним поглядом та висновками).
План фінансової санації повинен містити заходи щодо відновлення
платоспроможності боржника, умови участі кредиторів (у випадку їх
наявності) щодо повного чи часткового задоволення їхніх вимог, термін та по
черговість виплати боржником чи інвестором боргу кредиторам та умови
відповідальності інвестора за невиконання зобов'язань, які вказані в цьому
плані санації. Також план повинен містити терміни відновлення
платоспроможності боржника.
Зміст плану фінансової санації віддзеркалює структуру виробництва,
проблемні питання та шляхи з подолання фінансової кризи. До розробки
плану залучаються фінансові, контролінгові служби суб'єкта
господарювання, інвестори боржника, зовнішні консультанти. Керуючий
санацією організує роботу з підготовки проекту плану. Він забезпечує баланс
вимог головних та другорядних суб'єктів, зовнішніх та внутрішніх інтересів
підприємства, використання методичних та функціональних ресурсів
боржника та зовнішніх осіб.
Структура та зміст плану фінансової санації визначені законодавством.
Досягнення запропонованих вимог до плану відбувається шляхом:
— ретельного підбору матеріалів (інформаційний контролінг);
 40

— зрівноваженості та обґрунтованості усіх передбачених заходів

(функція планування, внутрішнього аудиту);
— структурно-логічної єдності розділів, положень (методичний
супровід);
— узгодження вихідних даних, рекомендацій, пропозицій
(координаційна функція).
Законодавство визначає коло осіб, з якими узгоджуються, заходи щодо
фінансової санації. До них відносяться: кредитори (комітет кредиторів),
інвестори боржника (за наявності), орган з управління державним майном
(якщо присутня частка державної власності у статутному капіталі боржника),
господарський суд. Інвестори, що виявляють бажання взяти участь в
санаційних заходах, за умови виконання зобов'язань, передбачених планом
санації, можуть набувати прав власності на майно боржника відповідно до
законодавства та плану фінансової санації.
 41

ТЕМА 4. САНАЦІЙНИЙ АУДИТ

4.1. Санаційний аудит в системі аудиторської діяльності.

4.2. Програма, етапи та порядок проведення санаційного аудиту.

4.3. Оцінка санаційної спроможності підприємства.

4.1. Санаційний аудит в системі аудиторської діяльності.

Під час провадження справи про банкрутство, питання проведення

санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності.
Рішення про проведення санації підприємства чи про його ліквідацію
приймається на підставі висновків санаційного аудиту.
Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку,
первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської
діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення вірогідності їхньої
звітності та обліку, повноти й відповідності чинному законодавству та
встановленим нормативам.
Аудит проводиться зовнішніми, незалежними від підприємства
органами, найчастіше спеціалізованими аудиторськими фірмами або
аудиторами.
До основних принципів аудиту належать:
— цілісність та повнота;
— об'єктивність;
— незалежність;
— конфіденційність;
 42

— компетентність;
— документальне оформлення.
Ці принципи є основою всіх міжнародних норм аудиту і повністю
стосуються й санаційного аудиту.
Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності аудиторських
фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо об'єктів та цілей
проведення. Характерною рисою санаційного аудиту є те, що він
здійснюється на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Основна
його мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства.
Для досягнення цієї мети в процесі аудиту вирішуються такі завдання:
— проводиться причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської
діяльності підприємства;
— визначається глибина фінансової кризи та можливості її подолання;
— робиться порівняльний аналіз сильних чи слабких сторін
підприємства;
— здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства
санаційної концепції;
— робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта
господарювання.
Необхідність проведення санаційного аудиту зумовлена тим, що
користувачам потрібна інформація про фінансовий стан суб'єкта
господарювання та реальність санаційної концепції.
Замовниками санаційного аудиту підприємства, яке перебуває у
фінансовій кризі, можуть бути:
— саме підприємство (якщо воно виходить з пропозицією про
проведення санації під час провадження справи про банкрутство);
— теперішні та потенційні власники корпоративних прав підприємства
(якщо приймається рішення про збільшення статутного капіталу);
— потенційний санатор (якщо вирішується питання про санацію
підприємства реорганізацією);
 43

— позикодавець, наприклад банківський консорціум (якщо

вирішується питання про надання санаційного кредиту);
— андеррайтери (якщо вирішується питання про викуп ними
корпоративних прав нової емісії);
— державні органи (якщо вирішується питання про надання
підприємству державної санаційної підтримки).
Зовнішнім замовникам аудиту потрібна обґрунтована інформація, яка
має підтвердити, що:
1) дані про фінансово-майновий стан боржника є достовірними і
повними;
2) план санації є реалістичним;
3) вибрано найраціональніший із можливих варіантів розвитку
підприємства.
Санаційний аудит проводять зовнішні аудитори в тісній співпраці з
внутрішніми службами підприємства, особливо з відділом контролінгу.
Санаційний аудит можна розглядати як один з інструментів зменшення до
певного рівня інформаційного ризику для інвесторів, кредиторів та інших
осіб, які мають намір узяти участь у фінансовій санації підприємства.
Для виконання завдань, що покладаються на санаційний аудит,
використовуються різноманітні методи та інструменти. До головних із них
слід віднести такі:
— опитування (анкетування) співробітників та інші експертні прийоми;
— факторний аналіз відхилень;
— аналіз сильних та слабких місць (СВОТ-аналіз);
— розроблення сценаріїв;
— портфельний аналіз;
— метод ланцюгових підстановок;
— нуль-базис бюджетування;
— вартісний аналіз;
— трендовий аналіз.
 44

4.2. Програма, етапи та порядок проведення санаційного аудиту.

Перш ніж проводити санаційний аудит аудитор має підготувати у

письмовому вигляді його програму, яка визначає процедури, необхідні для
досягнення поставлених цілей. До програми потрібно включити завдання
аудиту з кожного напряму, що допомагатиме контролювати виконувану
роботу. Готуючи зазначену програму, аудитор може передбачати залучення
для виконання певних завдань інших аудиторів, консультантів та експертів з
окремих питань. Наведемо типовий перелік питань, які доцільно включити до
програми аудиту, що проводиться з метою верифікації плану санації:
— оцінювання дотримання принципів планування антикризових
заходів (змістовність, завершеність тощо);
— перевірка достовірності наведеної в плані загальної інформації про
підприємство;
— перевірка якості та об'єктивності аналізу фінансово-господарської
діяльності підприємства;
— визначення причин фінансової кризи, її глибини та можливостей
подолання;
— оцінювання реальності стратегічних цілей підприємства;
— перевірка дієвості програми оперативних антикризових заходів з
відновлення (чи поліпшення) платоспроможності підприємства;
— верифікація запланованих антикризових заходів у виробничій,
збутовій, організаційній сферах;
— експертиза коротко- та довгострокових фінансових планів;
— економіко-правова експертиза наявної антикризової концепції;
— оцінювання ризиків, пов'язаних із реалізацією антикризового плану;
— оцінювання ефективності антикризових заходів у цілому та
формулювання висновку про санаційну спроможність суб'єкта
господарювання;
— оформлення висновку про результати аудиту.
 45

Програма аудиту має переглядатися, якщо в процесі її виконання

виявляються додаткові суттєві обставини та факти. У процесі перевірки може
виникнути потреба у проведенні додаткових процедур, які можуть включати
таке:
— аналіз оборотних коштів, прибутковості та обговорення
економічних прогнозів з керівництвом підприємства;
— дослідження подій, які мають місце після закінчення звітного
періоду і які впливають на спроможність підприємства до
продовження діяльності;
— аналіз та обговорення останніх проміжних фінансових звітів
підприємства;
— дослідження умов кредитних угод і протоколів про наміри з тим,
щоб упевнитися, чи не порушувалися вони;
— письмовий запит до юриста підприємства про справи, які
перебувають на розгляді в господарському суді, та про позови до
підприємства;
— підтвердження існування, законності і можливості здійснення
заходів із забезпечення фінансової допомоги з боку споріднених
підприємств або з боку третіх установ і оцінювання їх спроможності
фінансувати клієнта;
— оцінювання позиції клієнта щодо невиконаних замовлень
споживачів його послуг.
Етапи та порядок проведення санаційного аудиту в конкретизованому
вигляді характеризуються відповідною структурно-логічною схемою
(рис. 4.1).
 46

Рис. 4.1. Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту

 47

В результаті проведення санаційного аудиту в першу чергу ставиться

мета висвітлити такі аспекти: вірогідність інформації, що характеризує
фінансово-майновий стан боржника; глибина кризової ситуації підприємства
і можливості відновлення фінансової стійкості; обґрунтованість і реальність
плану санації. У процесі здійснення кожного етапу аудиторської перевірки
необхідно визначити вибіркові дослідження, ретельно спланувати
забезпечення виконання всіх процедур з метою можливості написання
достовірного звіту (висновку).
На першому етапі організаційно-методичної підготовки за
розпорядженням господарського суду або за наказом керівника підприємства
здійснюється формальне затвердження документа проведення санаційного
аудиту. При цьому визначається особа чи особи (фізичні або юридичні) з
числа сертифікованих аудиторів для здійснення перевірки. При ознайомленні
з матеріалами роботи господарського суб'єкта аудитор визначається щодо
програми та послідовності перевірки, методичних прийомів, які намічається
використати відповідно до виявленої специфіки, а також розробляє робочий
план та графік проведення аудиту.
Другий етап дослідження розпочинається поглибленим вивченням
документації та аспектів діяльності підприємства з метою оцінити санаційну
спроможність. Дані про підприємство повинні характеризувати його
оперативний і стратегічний стан. Поряд зі звітними бухгалтерськими даними
і внутрішньою інформацією для оцінювання санаційної спроможності
підприємства використовуються й зовнішні джерела: статистичні дані, що
стосуються діяльності підприємства та галузі; матеріали із засобів масової
інформації, висновки незалежних експертів, нормативні документи. Крім
цього, аудитор визначає достовірність документів за формальними ознаками
— перевіряє їх на правильність заповнення (ведення), наявність підробки,
виправлення тощо. У ході дослідження аудитор формулює гіпотези щодо
стану господарського суб'єкта та збирає необхідні для достовірного
 48

(реального) обґрунтування висновку докази про кількісну та якісну сторону

його діяльності.
На заключному, третьому етапі підбиваються підсумки перевірки
(узагальнення та реалізація результатів аудиту) його аналізу та оцінки, що
включає цілий перелік робіт:
— групування та хронологізація виявлених недоліків (журнал
групування та систематизації діяльності аудитора);
— встановлення посадових осіб, винних у розкритих порушеннях;
— підтвердження висновку про задовільний (незадовільний)
фінансово-господарський стан підприємства та позивну (негативну)
оцінку санаційної спроможності;
— формування кінцевого аудиторського висновку; обговорення з
власником та зацікавленими суб'єктами результатів висновку та в
цілому санаційного аудиту підприємства;
— розробка та узгодження пропозицій щодо подальшої долі
підприємства (здійснення санації чи визнання підприємства
банкрутом та ліквідації).

4.3. Оцінка санаційної спроможності підприємства.

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що

перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та
правових можливостей, які визначають його здатність до успішного
проведення фінансової санації.
До загальних передумов санаційної спроможності відносять наявність
у підприємства ефективної санаційної концепції та потенціалу для
майбутньої успішної діяльності, а саме:
 49

а) реальних можливостей збільшення виручки від реалізації,

скорочення собівартості продукції і на цій основі досягнення майбутньої
прибутковості фінансово-господарської діяльності;
б) реальних можливостей досягнення задовільної структури балансу;
в) реальних можливостей забезпечення стабільної ліквідності та
платоспроможності.
Санаційно спроможним підприємство буде в тім разі, якщо
продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної
санації) буде більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням
санації.
Оцінюючи санаційну спроможність підприємства, виходять передовсім
з його об'єктивних економіко-правових характеристик та показників.
Економічними критеріями стійкої санаційної спроможності
підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення
прибутковості та одержання конкурентних переваг. Ці кількісні та якісні
характеристики тісно взаємозв'язані.
Досягнення конкурентних переваг можливе лише за наявності стійкої
ліквідності та платоспроможності, тоді як орієнтація виключно на
забезпечення ліквідності дає змогу підтримати життєздатність підприємства
лише в короткостроковому періоді.
З правового погляду санаційно спроможним підприємство буде в тому
разі, якщо воно здатне підтримувати фінансову рівновагу в довгостроковому
періоді, тобто якщо є достатні передумови для відновлення та збереження
стабільної платоспроможності, аби кредитори не мали підстав звернутися із
заявою до арбітражного суду, порушуючи справу про банкрутство.
З метою визначення санаційної спроможності підприємства під час
санаційного аудиту вирішуються такі завдання:
— аналізується фінансово-господарська діяльність підприємства;
визначаються причини фінансової кризи, її глибина та можливості
подолання;
50

— виконується порівняльний аналіз сильних та слабких сторін

підприємства;
— здійснюється економіко-правова експертиза наявної в нього
санаційної концепції;
— оцінюються ризики, пов'язані з реалізацією санаційної концепції;
— робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб'єкта
господарювання.
 ТЕМА 5. САНАЦІЯ БАЛАНСУ

5.1. Сутність санації балансу та призначення санаційного

прибутку.
5.2. Зменшення статутного капіталу підприємств у процесі санації
балансу.

5.1. Сутність санації балансу та призначення санаційного

прибутку.

Фінансова санація підприємства розпочинається, зазвичай, із санації

балансу, тобто з формального покриття відображених у балансі збитків, що є
неодмінною передумовою залучення коштів збільшенням статутного
капіталу та одержанням санаційних кредитів. Санація балансу є першим
етапом двоступінчастої санації (зменшення статутного капіталу з
подальшим його збільшенням). Санація балансу пов’язана зі зміною розмірів і
структури першого розділу пасиву балансу підприємства – його власного
капіталу. Тому перш ніж розглядати сутність санації балансу, необхідно
ознайомитися зі структурою, функціями та складниками власного капіталу,
оскільки саме ці відомості потрібні для розуміння санації балансу.
Власний капітал — це підсумок першого розділу пасиву балансу.
Показник власного капіталу є одним із головних індикаторів
кредитоспроможності підприємства, підставою для визначення фінансової
незалежності підприємства його фінансової стійкості та стабільності.
Власний капітал — це частина в активах підприємства, що залишається
після вирахування його зобов’язань. Отже, власний капітал характеризує
загальну вартість коштів підприємства, які належать йому на правах
власності і використовуються для формування певної частини його активів.
 2

Частка активів, яка сформована за рахунок інвестованого в них власного

капіталу, уявляє собою чисті активи підприємства.
Величина власного капіталу показує визначену на конкретну дату
вартість частки активів підприємства, яка залишається у власності його
засновників (учасників) за умови погашення боргів підприємства.
Власний капітал — це сукупність економічних відносин, що
виражають активи підприємства, які створюються шляхом включення у
господарський оборот фінансових ресурсів, які належать самому
підприємству і його власникам.
В таблиці 5.1 наведені основні складові власного капіталу
підприємства і дана їх характеристика.
Порядок формування власного капіталу та його складових для
підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм має
свою специфіку. Це, зокрема, відноситься до акціонерних товариств.
Акціонерне товариство — господарське товариство, статутний капітал
якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості,
корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
Формування статутного капіталу акціонерних товариств здійснюється
шляхом оплати вартості акцій.
Статутний капітал є основною складовою власного капіталу.
Термін «статутний капітал» означає суму вкладів власників
підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із
засновницькими документами. Це та сума капіталу, у межах якої засновники
підприємства матеріально відповідальні перед його кредиторами. У разі
добровільної чи примусової ліквідації (банкрутства) підприємства за
недостатності його іншого майна на погашення зобов’язань підприємства
спрямовуються кошти (майно), які формують статутний капітал.
 3

Таблиця 5.1
Основні складові власного капіталу підприємства
та їх характеристика

Назва складової Характеристика складової

власного капіталу власного капіталу
1 2
Статутний капітал Характеризує первісну суму власного капіталу
підприємства, інвестовану його засновниками
(учасниками) з метою формування активів
підприємства для початку здійснення фінансово-
господарської діяльності і її подальшого розвитку.
Розмір статутного капіталу визначається
установчими документами і статутом
підприємства. Для підприємств окремих сфер
діяльності й організаційно-правових форм
(акціонерне товариство, товариство з обмеженою
відповідальністю) мінімальний розмір статутного
капіталу регулюються законодавством
Додатковий капітал Це сума приросту майна підприємства, яка
виникла в результаті переоцінювання (індексації),
безоплатно одержаних матеріальних цінностей та
від емісійного доходу
Резервний капітал Являє собою зарезервовану частину власного
капіталу підприємства, призначеного для покриття
непередбачених втрат (збитків). Розмір цієї
частини власного капіталу здійснюється за
рахунок прибутку підприємства. Мінімальний
розмір відрахувань прибутку у резервний фонд
регулюється законодавством
Спеціальні (цільові) До них відносяться цілеспрямовано сформовані
фонди фонди власних фінансових коштів з метою їх
наступної цільової витрати. У складі цих фондів
звичайно виділяють: амортизаційний, розвитку
виробництва, охорони праці тощо. Порядок
формування і використання даних фондів
регулюється статутом і іншими установчими
документами підприємства
 4

Продовження таблиці 5.1

1 2
Нерозподілений Характеризує частину прибутку підприємства,
прибуток отриману в попередньому періоді і не використану
на споживання власниками (акціонерами,
пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку
призначена для капіталізації, тобто для
реінвестування у розвиток діяльності
підприємства. За своїм економічним змістом вона
є однією з форм резерву власних фінансових
коштів підприємства, що забезпечують його
господарський розвиток у майбутньому періоді

Сутність статутного капіталу підприємства виявляється через його такі

основні функції:
– заснування та введення в дію підприємства - статутний капітал є
фінансовою основою для введення в дію нового суб’єкта господарювання;
– відповідальності та гарантії - статутний капітал є свого роду
кредитним забезпеченням для кредиторів підприємства: чим більший
власний капітал підприємства, і зокрема статутний капітал, тим більших
збитків може зазнати підприємство без загрози інтересам кредиторів;
– забезпечення життєдіяльності підприємства – чим більший
статутний капітал, тим більш захищеним є підприємство від впливу
загрозливих для його існування факторів. Якщо через збиткову діяльність
перманентно зменшується власний та статутний капітал, то підприємство
може опинитися на межі банкрутства;
– фінансування та забезпечення ліквідності – вкладами учасників та
засновників до статутного капіталу поряд зі спорудами, обладнанням,
цінними паперами та іншими матеріальними цінностями можуть бути
грошові кошти, які використовуються для фінансування операційної та
інвестиційної діяльності підприємства, а також для погашення
 5

заборгованості за позиками, що, у свою чергу, підвищує ліквідність

підприємства;
– забезпечення незалежності – великий статутний капітал та власний
капітал забезпечує право на управління майном підприємства;
– нарахування дивідендів – дивіденди, як правило, нараховуються за
встановленою ставкою згідно з часткою акціонера (пайовика) у статутному
капіталі: одержаний протягом року прибуток або розподіляється та
виплачується власникам корпоративних прав у вигляді дивідендів або
тезаврується (спрямовується на збільшення статутного капіталу, на
виробничий розвиток чи до резервних фондів);
–управління та контролю – фактичним власником підприємства є
власник контрольного пакета його корпоративних прав. Той, хто володіє
контрольним пакетом, здійснює власну стратегічну політику розвитку
підприємства, формує дивідендну політику, контролює кадрові питання;
– презентативна функція – солідний статутний капітал (власний
капітал) підприємства створює підґрунтя для довіри до нього не лише з боку
інвесторів, а й з боку постачальників засобів виробництва, споживачів
готової продукції, кваліфікованих кадрів.
Як зазначалося вище, статутний капітал є основною складовою
власного капіталу. Щоб характеризувати співвідношення між власним
капіталом та статутним капіталом підприємства, обчислюють балансовий
(розрахунковий) курс корпоративних прав, передусім, акцій. Балансовий курс
показує суму чистих активів, які припадають на одну акцію (частку, пай). Він
дорівнює вираженому в процентах відношенню між власним капіталом та
статутним капіталом. Від балансового курсу визначально залежить
формування попиту та пропозиції на корпоративні права підприємства, тобто
він є основою для встановлення їх ринкового курсу.
Якщо балансовий курс вищий від номінального, тобто перевищує 100
відсотків, то це означає, що власний капітал перевищує статутний капітал.
 6

Отже, у підприємства сформований додатковий капітал, резервні фонди та

(або) є нерозподілені прибутки.
Якщо номінальний курс перевищує балансовий, тобто останній є
меншим 100 відсотків, то це означає, що власний капітал підприємства є
меншим за статутний капітал. Це можна спостерігати лише тоді, коли
підприємство має непокриті резервними фондами та іншими джерелами
збитки. Перед таким підприємством постає необхідність санації балансу.
За умов адміністративно-командної економіки державні підприємства
централізовано наділялися статутним капіталом (фондом), який не міг бути
змінений у результаті емісії (чи анулювання). У випадку фінансових
ускладнень фінансування підприємств зводилося до бюджетних дотацій,
субсидій, субвенцій, а банківський кредит також був, по суті, однією з форм
дотацій. Нині актуальним є питання переорієнтації підприємств на ринкові
форми фінансування їх санації. Залучення фінансових ресурсів для
відновлення платоспроможності й фінансування інвестицій (виробничо-
технічних санаційних заходів) дедалі більшою мірою має здійснюватися на
основі залучення коштів власників. Фінансистів приваблює те, що для
залучення коштів збільшенням статутного капіталу не потрібна ні застава
майна, ні гарантії третіх осіб. Ресурси, вкладені у статутний капітал
підприємства, довго лишаються в його розпорядженні.
За наявності балансових збитків суб’єктам господарювання дуже
складно розраховувати на залучення фінансових ресурсів із зовнішніх
джерел, оскільки як для кредиторів, так і для потенційних інвесторів
збиткове підприємство є непривабливим об’єктом фінансування. Крім того, у
таких підприємств можуть виникнути труднощі з постачальниками чинників
виробництва та зі споживачами продукції. Відбиття в балансі непокритих
збитків означає, що всі наявні в підприємства джерела покриття їх уже
вичерпані, тобто відсутні резервні (страхові) фонди.
Якщо збитки перевищують суму всіх інших статей першого розділу
балансу, то підприємство має від’ємний показник власного капіталу. Це
 7

означає, що всіх активів підприємства не вистачає для виконання зобов’язань

із погашення позик. Така структура балансу є незадовільною і свідчить про
те, що підприємство є напівзбанкрутілим.
Єдиним виходом із такої ситуації, який залишається в підприємства, є
спроба одержати санаційний прибуток для спрямування його на покриття
збитків і в такий спосіб провести санацію балансу.
Санація балансу полягає в покритті відображених у балансі збитків і
створенні необхідних резервних фондів завдяки одержанню санаційного
прибутку. Основна мета – приведення у відповідність статутного капіталу
підприємства із чистими активами, які йому відповідають. Санацію балансу
називають також «чистою санацією», чи «формальною санацією». Санація
балансу завдяки санаційному прибутку доцільна лише тоді, коли вичерпано
решту можливостей покриття балансових збитків (після спрямування на це
всіх резервів). Зазначений (балансовий) прибуток утворюється внаслідок
зменшення статутного капіталу підприємства, добровільних внесків
власників його корпоративних прав або в разі списання кредиторами
підприємства-боржника своїх вимог.
Санаційний прибуток – це прибуток, який виникає внаслідок викупу
підприємством власних корпоративних прав (акцій, часток) за курсом,
нижчим від номінальної вартості цих прав (дизажіо), унаслідок їхнього
безкоштовного передання до анулювання, зниження номінальної вартості або
в разі одержання безповоротної фінансової допомоги від власників
корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації
підприємства осіб.
Перша складова санаційного прибутку – дизажіо – дорівнює різниці
між номінальною вартістю корпоративного права та ціною (фактичною
собівартістю) його викупу емітентом і витратами, пов’язаними із
процедурою викупу прав і зменшенням статутного капіталу. Дизажіо можна
розглядати як один із видів емісійного доходу.
 8

Найважливішим принципом використання цієї схеми поліпшення

показників балансу є те, що викуп акцій із їхнім подальшим анулюванням
доцільний лише за курсом нижче, ніж номінальна вартість акцій. В іншому
разі санаційний прибуток (емісійний дохід), який може бути спрямовано на
покриття балансових збитків, не виникає, а отже, зменшувати статутний
капітал немає сенсу. Санаційний прибуток у цьому разі визначається за
формулою:
СП = На – Фа – Зс , (5.1)
де СП – санаційний прибуток;
На – номінальна вартість акцій;
Фа – ціна викупу акцій (фактична собівартість);
Зс – витрати, пов’язані із процедурою викупу прав і зменшенням
статутного капіталу.
Друга складова санаційного прибутку формується, якщо корпоративні
права надають до анулювання безкоштовно. Санаційний прибуток у цьому
випадку буде дорівнювати номінальній вартості наданих до анулювання прав
мінус витрати, пов’язані із зменшенням статутного капіталу:
СП = На – Зс . (5.2)
Третя складова санаційного прибутку – це безповоротна фінансова
допомога – сума коштів, переданих підприємству на умовах, які не
передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів. Її можуть
здійснювати:
1) власники корпоративних прав наданням фінансових ресурсів для
покриття збитків і проведення санації;
2) кредитори підприємства в разі повного або часткового списання
заборгованості;
3) інші зацікавлені в санації підприємства-боржника особи.
Санаційний прибуток у частині емісійного доходу не є об’єктом
оподаткування. Безповоротна фінансова допомога входить до складу валових
доходів підприємства-одержувача і підлягає оподаткуванню на загальних
 9

підставах. Якщо ж підприємство має непокриті збитки, то фінансова

допомога не оподатковується в тій частині, яка спрямовується на покриття
збитків підприємства. Сума, яка залишається після погашення збитків,
оподатковується на загальних підставах. Якщо безповоротну фінансову
допомогу здійснює юридична особа, то суму зазначеної допомоги вона має
відносити до власних коштів підприємства, які залишаються після сплати
податків.
Якщо санація балансу здійснюється за рахунок емісійного доходу, то
внаслідок такої операції змінюється лише структура власного капіталу, а
загальна його сума залишається незмінною. Якщо ж підприємство отримало
санаційний прибуток у вигляді безповоротної фінансової допомоги, то
власний капітал збільшується на суму отриманої допомоги за відрахуванням
податкових платежів.
Унаслідок санації балансу, зазвичай, досягають не лише покриття
збитків, але і врівноважування (чи перевищення) номінальної вартості акцій
із їхньою ринковою ціною. Це уможливлює залучення фінансових ресурсів за
допомогою додаткової емісії корпоративних прав.
Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише за
умови вичерпання всіх інших можливостей покриття збитків і визначається
санаційним аудитом, але її практична реалізація потребує узгодження з
чинним законодавством.
Санування балансу виконує не лише «декоративні» функції, його
завданнями є:
– збільшення інвестиційної привабливості підприємства для
потенційних інвесторів і санаторів;
– поліпшення ставлення кредиторів до підприємства;
– мобілізація додаткових внутрішніх фінансових резервів для
подальшого розвитку.
Санацію балансу не слід розглядати як відокремлений і самодостатній
захід. Санування балансу має бути одним з перших етапів антикризової
 10

програми, який повинен забезпечити підприємство від банкрутства протягом

необхідного для здійснення програм періоду, а також створити умови для
впровадження наступних заходів, що вже передбачатимуть інвестування
підприємства, його відновлення та розвиток.
За рахунок санаційного прибутку відбувається покриття збитків і
створення необхідних умов для успішної господарської діяльності в
подальшому. І коли збитки зникнуть з балансу, стає можливим залучення
додаткових фінансових ресурсів, наприклад, у формі кредиту чи емісії акцій.
Тобто санація балансу, як правило, є однією з передумов подальшого
залучення ресурсів із зовнішніх джерел.
В умовах, коли фінансовий ринок є чуттєвим до негативних сигналів,
санацію балансу варто проводити перед складанням фінансової звітності, з
якої власники і потенційні інвестори, а також інші учасники ринку можуть
дізнатися про існуючі фінансові проблеми підприємства. При цьому
процедуру зменшення статутного капіталу можна аргументувати як
оптимізацію дивідендної політики, концентрацію ресурсів, спрямованих на
виробничий розвиток.

5.2. Зменшення статутного капіталу підприємств у процесі санації

балансу.

За економічним змістом зменшення статутного капіталу з метою

покриття балансових збитків підприємства означає приведення у
відповідність розміру номінального капіталу до його реальної вартості, яка
виходить зі стану балансу. Збитки для власників виникають не в момент
зменшення номіналу (чи анулювання акцій), а тоді, коли підприємство
зазнало збитків від фінансово-господарської діяльності.
 11

Зменшення статутного капіталу підприємства у процесі санації балансу

здійснюється для одержання санаційного прибутку, який спрямовують на
покриття балансових збитків.
Механізм зменшення статутного капіталу акціонерних підприємств
визначається Законом України “Про акціонерні товариства” та іншими
нормативними актами.
На рисунку 5.2 представлені шляхи (способи) зменшення розміру
статутного капіталу акціонерного товариства.

Рис. 5.2. Шляхи (способи) зменшення розміру статутного капіталу

акціонерного товариства
 12

Обсяги зменшення статутного капіталу можна визначити рішенням

зборів акціонерів, пайовиків.
Порядок зменшення статутного капіталу нормативно регулюється для
захисту майнових інтересів кредиторів.
Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається
після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому
законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати
дострокового припинення або виконання товариством відповідних
зобов'язань та відшкодування збитків.
Зменшення статутного капіталу, яке пов’язане з виплатами
компенсацій (у вигляді грошових коштів чи товарно-матеріальних цінностей)
власникам корпоративних прав, за наявності заперечень кредиторів не
допускають, оскільки в такому разі зменшується капітал, у межах якого
власники відповідають перед кредиторами підприємства, а також обсяг
майна, за рахунок якого могли б погасити його борги.
Якщо ж власники передають свої корпоративні права до анулювання
безкоштовно, то обмеження щодо врахування інтересів кредиторів на цю
операцію не поширюються, оскільки лише приводиться у відповідність
розмір відбитого в балансі статутного фонду підприємства та реальний обсяг
майна. Обсяг майна суб’єкта господарювання водночас не зменшується.
Зауважимо, що виконавчі органи підприємства персонально
відповідають за факт зменшення статутного капіталу та повернення внесків
власникам за наявності заперечень кредиторів.
Під час санації, що являє собою викуп емітентом корпоративних прав у
їхніх держателів, попри тяжкий фінансовий стан підприємство повинно мати
у своєму розпорядженні достатньо ліквідних засобів, необхідних для виплати
відшкодування держателям акцій (часток). Водночас необхідно
дотримуватися вимог щодо захисту прав кредиторів у разі зменшення
статутного капіталу.
 13

Загалом акціонерне товариство може викупити власні акції за цінами,

установленими рішенням зборів акціонерів, або за цінами, які склалися на
ринку (біржові ціни). В останньому випадку можливі три варіанти:
1) акції викупляють за ціною, вищою від номіналу, тобто це означає,
що ринкова ціна акцій є вищою за номінал, оскільки за умови нормального
функціонування фондового ринку підприємство може викупити акції власної
емісії лише на таких самих умовах, як і інші інвестори (коли інше не
передбачено рішенням зборів акціонерів, про що йтиметься далі). Джерелом
викупу акцій є статутний фонд і додатковий капітал, зокрема емісійний
дохід. Якщо ж останній відсутній, то на зазначені цілі можна спрямувати
прибуток. Зрозуміло, що для санаційних цілей розглянутий варіант не
придатний, оскільки санаційний прибуток не виникає;
2) викуп акцій за номіналом (суто теоретичний) передбачає, що
ринкова ціна акцій дорівнює їхній номінальній вартості. На практиці такого
майже не буває. Джерелом викупу акцій одночасно є статутний капітал;
3) акції викупляють за ціною, нижчою від номінальної вартості, тобто
це означає, що ринкова ціна акцій є нижчою за їхню номінальну вартість,
інакше жоден акціонер добровільно не продав би підприємству свої акції за
ціною, нижчою від номінальної. Ціна акцій може бути нижчою від їхньої
номінальної вартості, насамперед, у разі збиткової діяльності підприємства.
Тоді на придбання акцій спрямовують лише частину активів підприємства,
яка відповідає еквівалентній частці статутного капіталу. Водночас
підприємство отримує санаційний прибуток у вигляді емісійного доходу,
який дорівнює різниці між номінальною вартістю корпоративного права та
ціною його викупу емітентом і витратами, пов’язаними із процедурою
викупу прав і зменшенням статутного капіталу. Якщо корпоративні права
надають до анулювання безкоштовно, то санаційний прибуток дорівнює
номінальній вартості наданих до анулювання прав за відрахуванням витрат,
пов’язаних зі зменшенням статутного капіталу.
 14

Отже, найважливішою передумовою використання цього методу

санації є те, що для акціонерного товариства викуп акцій є доцільним лише
за курсом, нижчим за номінальну вартість. В іншому разі, санаційний
прибуток, який може бути спрямований на покриття балансових збитків, не
виникає, а отже, зменшувати статутний капітал не має сенсу. Під час
використання цього методу санації підприємство може покрити збитки,
відображені в балансі, однак платоспроможність і ліквідність підприємства
дещо погіршиться, оскільки для придбання власних корпоративних прав
витрачено ліквідні активи.
Власники контрольних пакетів акцій можуть надати свої акції до
анулювання безкоштовно, здійснюючи в такий спосіб посильний внесок у
фінансування санації.
15
 16

ТЕМА 6. ФІНАНСУВАННЯ САНАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

6.1. Потреба в капіталі для фінансування санації підприємства.

Види та форми санації підприємства з позицій її фінансування.

6.2. Внутрішні джерела фінансової санації підприємства.

6.3. Зовнішні джерела фінансової санації підприємства.

6.4. Державна фінансова підтримка санації підприємства.

6.1. Потреба в капіталі для фінансування санації підприємства.

Види та форми санації підприємства з позицій її фінансування.

Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає в

мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвестиційної
діяльності. Концепція подібної оцінки виходить з того, що капітал як один з
чинників виробництва має певну вартість, що істотно впливає на рівень
поточних та інвестиційних витрат. Дана концепція є однією з базових у
системі управління фінансами підприємства.
У ринковій економіці капітал розглядається як товар, що має свою
вартість. Вартість капіталу підприємств залежить від багатьох чинників, у
тому числі від структури капіталу. Тому для ефективного функціонування
капіталу необхідна постійна оцінка його вартості та оптимізація структури.
Незалежно від форми власності та організаційно-правового статусу
підприємства мають потребу в капіталі для фінансування поточних і
довгострокових програм виробничо-господарської діяльності. Вільний
 17

доступ до ринку капіталу дає можливість підприємству використовувати

зовнішні джерела фінансування для здійснення розширеного відтворення.
Таким чином, формується загальна сума капіталу, що утворюється за рахунок
внутрішніх і зовнішніх джерел фінансових ресурсів. Тобто фінансування
господарюючих суб'єктів класифікується за джерелами надходження
капіталу та за правовим статусом інвесторів. За джерелами мобілізації
фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за
правовим статусом інвесторів — власний та позичковий капітал (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Класифікація форм фінансування підприємств

Отже, фінансувати санацію можна за рахунок власних коштів

підприємства (самофінансування), фінансових засобів власників та за
допомогою кредиторів. Може бути надана державна фінансова підтримка (як
виняток). Можливі варіанти, що санація спрямовується на реструктуризацію
активів або пасивів.
 18

В практиці формально розрізняють два види санації підприємства з

позицій її фінансування:
1. Санація без залучення на підприємство додаткових фінансових
ресурсів (автономна санація).
Можливі наступні форми такої санації:
— зменшення номінального капіталу підприємства;
— конверсія власності в борг;
— конверсія боргу у власність;
— пролонгація строків сплати заборгованості;
— добровільне зменшення заборгованості;
— самофінансування.
2. Санація із залученням нового фінансового капіталу, яка
характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших
кредиторів, клієнтів, держави (гетерономна санація).
Можливі наступні форми такої санації:
— альтернативна санація (фінансова санація зусиллями власників
підприємства, за якої акціонер (пайовик) на добровільних засадах
може зробити вибір між деномінацією чи консолідацією, з одного
боку, та безповоротною фінансовою допомогою підприємству – з
іншого, називається альтернативною санацією);
— зменшення статутного (номінального) капіталу з подальшим його
збільшенням (двоступінчата санація);
— безповоротна фінансова допомога власників;
— безповоротна фінансова допомога персоналу;
— емісія облігацій конверсійної позики;
— залучення додаткових позик.
Якщо одним із санаційних заходів є реструктуризація пасиву балансу
підприємства, то, маючи збитки, підприємство, як правило, не зацікавлене
показувати їх у своїй звітності, оскільки йому дуже важко розраховувати на
залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, тому що і для
 19

кредиторів, і для потенційних інвесторів збиткове підприємство не є об'єктом

фінансування. У такий спосіб підприємство може вдатися до санації балансу
(чиста санація). Чиста санація передбачає покриття збитків за рахунок
власних і прирівняних до них коштів. Згідно із чинним законодавством
України збитки можуть списуватися за рахунок резервного фонду, фондів
цільового призначення чи за рахунок санаційного прибутку (зменшення
статутного капіталу підприємства). Ліквідність і платоспроможність
підприємства в результаті чистої санації не підвищуються, тому що в цьому
випадку не залучаються додаткові фінансові ресурси.
При вирішенні питань щодо залучення фінансових ресурсів,
необхідних для санації підприємства, в першу чергу слід визначити потребу в
капіталі. Потреба в капіталі — це виражена в грошовому еквіваленті
потреба підприємства у грошових та матеріальних засобах, необхідних для
виконання поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги.
Фінансова рівновага передбачає, що грошові надходження
підприємства дорівнюють або перевищують потребу в капіталі для
виконання поточних платіжних зобов'язань. Це означає, що повна фінансова
стабілізація досягається тільки тоді, коли підприємство забезпечило тривалу
фінансову рівновагу в процесі свого майбутнього економічного розвитку,
тобто створило передумови стабільного зниження вартості капіталу і
постійного зростання своєї ринкової вартості, що використовується. Ця
задача вимагає прискорення темпів економічного розвитку на основі
внесення певних коректив в окремі параметри фінансової стратегії
підприємства. Скоректована з урахуванням несприятливих факторів
фінансова стратегія підприємства повинна забезпечувати високі темпи
стійкого зростання його операційної діяльності при одночасній нейтралізації
його банкрутства в майбутньому періоді.
Виходячи з цього, щоб визначити потребу в капіталі, сукупні витрати
підприємства слід розмежувати на дві групи:
 20

— витрати, пов'язані з підготовкою та організацією виробництва

(капітальні витрати), які скеровуються на реорганізацію
підприємства, купівлю та введення в дію основних фондів;
— витрати, пов'язані з веденням та обслуговуванням виробництва
(поточні витрати), які використовуються для оплати праці персоналу
та придбання предметів праці.
Для фінансування таких витрат визначають потребу в капіталі. Види
потреб у капіталі показано на рис. 6. 2.

Рис. 6.2. Види потреб у капіталі

У практичній діяльності фінансового менеджменту головною метою у

процесі санації підприємства є мобілізація фінансових ресурсів для
виконання двох завдань:
 21

1) відновлення (поліпшення) платоспроможності;

2) формування фінансового капіталу для проведення санаційних
заходів виробничо-технічного характеру.
У першому випадку потреба в капіталі постає переважно на пасивній
стороні балансу (погашення кредитів, виплата процентів, виконання
податкових та інших зобов'язань), а в другому — потреба в капіталі виникає
на активній стороні балансу (фінансування капітальних вкладень та поточної
операційної діяльності), тоді як потреба у грошових коштах визначається
згідно з оперативною програмою та платіжним календарем. Базою для
визначення потреби в капіталі є дані аналізу фінансового стану підприємства
та розшифрування кредиторської заборгованості за окремими контрагентами,
обсягами заборгованості та строками погашення.
Визначення потреби у капіталі, необхідному для відновлення
платоспроможності підприємства, яке перебуває у кризі, є першочерговим
завданням фінансового управління. З метою відновлення платоспроможності
перед підприємством постає нагальна необхідність поповнення фондів обігу,
зокрема таких їх елементів, як кошти в касі та на поточних рахунках у
банківських установах.
Потреба у грошових коштах визначається згідно з оперативною
програмою санації та платіжним календарем. Базою для визначення потреби
в капіталі є дані аналізу фінансового стану підприємства та розшифрування
кредиторської заборгованості за окремими контрагентами, обсягами
заборгованості та строками погашення. Потреба в капіталі, яка випливає з
оперативної програми, складається із сум заборгованості, щодо яких не
вдалося досягти домовленості про їх списання чи реструктуризацію та строк
сплати яких настав або настане найближчим часом. Враховуються також
платіжні зобов'язання, які можуть виникнути в ході поточної операційної
діяльності суб'єкта господарювання.
Від правильності визначення обсягу капіталу, необхідного для
відновлення платоспроможності та виконання поточних зобов'язань,
 22

залежить подальша життєдіяльність підприємства, оскільки неспроможність

погасити заборгованість в установлений строк є підставою для порушення
проти підприємства справи про банкрутство.
Потреба в капіталі для проведення санаційних виробничо-технічних
заходів визначається за планом капіталовкладень, а також за організаційним
та фінансовим планами проекту санації. Обсяг необхідних фінансових
ресурсів обчислюється так:
«+» обсяг потреби в інвестиційному та оборотному капіталі;
«-» очікуваний обсяг виручки від реалізації окремих об'єктів активів;
«±» від'ємний (додатний) грошовий потік, очікуваний у періоді
проведення санації.
Інвестиційний капітал спрямовується на фінансування витрат,
пов’язаних з реорганізацією підприємства, придбанням необоротних активів;
залучається на довгостроковий період. Потреба в інвестиційному капіталі
визначається на підставі бюджету капіталовкладень, в якому відбито
виробничу програму (асортимент товарів, робіт, послуг, які планується
виробляти), а також зазначено, яке саме виробниче обладнання, технічну
документацію, технологію, «ноу-хау» та в кого, на яких умовах і в який
термін слід придбати, суму витрат на придбання.
Загалом на обсяги потреби в інвестиційному капіталі впливають такі
фактори: вид діяльності (галузь); виробнича програма; розмір підприємства;
правова форма організації бізнесу; вартість машин та обладнання, які
заплановано придбати; місце розташування підприємства; строк окупності
інвестицій.
Оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в
оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності
процесу виробництва та реалізації продукції.
Оборотний капітал спрямовується на фінансування витрат, пов’язаних
з веденням та обслуговуванням виробництва (поточні витрати).
 23

Визначення потреби в оборотному капіталі для фінансування

виробничого процесу залежить від періоду, протягом якого капітал,
авансований у виробництво певного продукту, знову надійде на
підприємство у складі виручки від реалізації. На практиці цей проміжок часу
більший ніж один день. Тому для виконання поточних платежів у
підприємства завжди мають бути ліквідні засоби, обсяг яких визначається на
основі розрахунку потреби в оборотному капіталі.
Визначення потреби в оборотному капіталі для фінансування
виробничого процесу є набагато складнішою проблемою, ніж розрахунок
потреби в інвестиційному капіталі, оскільки наявність та структура
оборотних коштів підприємства залежить від зазначеного вище періоду,
тобто періоду, протягом якого капітал, авансований у виробництво певного
продукту, знову надійде на підприємство у складі виручки від реалізації. Цей
період досить важко розрахувати, оскільки він зумовлений багатьма
невизначеними чинниками.
Протягом усього циклу кругообігу коштів необхідно виплачувати
заробітну плату, оплачувати рахунки за сировину та матеріали, здійснювати
інші витрати. Для виконання поточних платежів у підприємства завжди
мають бути кошти, обсяг яких визначається на основі розрахунку потреби в
оборотному капіталі. Потреба в оборотному капіталі, необхідному для
забезпечення фінансово-господарської діяльності, визначається за окремими
видами оборотних активів: готовою продукцією; запасами сировини,
матеріалів та напівфабрикатів; незавершеним виробництвом; витратами
майбутніх періодів.
У вітчизняній практиці потребу в оборотних коштах визначають на
основі їх нормування. Норматив оборотних коштів за кожною статтею
розраховується множенням одноденних витрат у грошовому вираженні на
відповідну норму запасу в днях. Сукупний норматив (загальну потребу в
оборотних коштах) обчислюють як суму нормативів за окремими статтями.
 24

Обсяг потреби в капіталі залежить не лише від розміру грошових

надходжень підприємства, витрат на операційну й інвестиційну діяльність та
часового розриву між витратами та надходженнями, а й від ефективності
управління дебіторською та кредиторською заборгованістю.
Це твердження має сенс, оскільки: надання товарних кредитів з метою
стимулювання збуту продукції збільшує часовий інтервал між витратами та
надходженням коштів і потреба в капіталі збільшується; у разі використання
товарних кредитів постачальників факторів виробництва потреба в капіталі
зменшується; при одержанні попередньої оплати за товар, потреба в капіталі
зменшується; у разі попередньої оплати факторів виробництва, потреба у
фінансових ресурсах зростає.
Плануючи обсяги потреби в капіталі, який відволікається в дебіторську
заборгованість, слід враховувати, що:
1) обмеження щодо надання товарних кредитів, відстрочок з оплати
продукції може негативно вплинути на обсяги реалізації, оскільки в умовах
ринку споживачі продукції (за інших однакових умов) надають перевагу
тому референту, який пропонує найвигідніші умови розрахунків та
постачання;
2) надмірне захоплення наданням товарних кредитів може зумовити
неефективне відволікання фінансових ресурсів, знизити платоспроможність
підприємства та призвести до високих витрат, пов'язаних зі стягненням
заборгованості;
3) здійснюючи авансовану оплату факторів виробництва (сировина,
матеріали, комплектуючі тощо), можна отримати значні знижки в їх ціні, що
може позитивно вплинути на собівартість продукції. При цьому слід
порівняти позитивний ефект від зниження цін та збереження надійного
постачальника з негативними наслідками відволікання коштів у дебіторську
заборгованість під час здійснення авансових розрахунків.
Слід також взяти до уваги, що за наявності невиправданої
(простроченої) чи безнадійної дебіторської заборгованості виникає
 25

порушення фінансової рівноваги, оскільки в підприємства на відповідну суму

зменшується обсяг ліквідних оборотних коштів. Для покриття фінансового
розриву слід удатися до позапланового залучення коштів з інших джерел.
Одним із методів покриття фінансового дефіциту (доволі поширеним у
вітчизняній практиці господарювання) є порушення строків виконання
власних платіжних зобов'язань, тобто використання невиправданої
кредиторської заборгованості як джерела поповнення оборотного капіталу.
Проте така політика є надзвичайно ризиковою. Вона може призвести до
накладення на підприємство штрафів під час доарбітражного чи
арбітражного врегулювання господарських спорів. Це, в свою чергу, впливає
на імідж суб'єкта господарювання як партнера і зрештою призводить до його
фінансової кризи.
Необхідною умовою життєдіяльності підприємства є, як відомо,
забезпечення його постійної платоспроможності. Основним завданням
фінансового менеджменту є така координація вхідних та вихідних грошових
потоків, щоб у будь-який час підприємство було спроможним виконати свої
поточні платіжні зобов'язання. Цього можна досягти, додержуючи фінансової
рівноваги в довгостроковому періоді.
Якщо фінансовий менеджер підприємства неправильно розрахував
строки залучення та використання капіталу або якщо ці строки порушені в
результаті погіршення умов діяльності підприємства (зменшення обсягів
реалізації, неврахування інфляції під час формування відпускних цін,
високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості, непередбачені
штрафи за порушення податкового законодавства тощо), то фінансова
рівновага порушується і підприємство втрачає можливість виконати свої
платіжні зобов’язання. Якщо неплатоспроможність є стійкою, то виникають
підстави для порушення справи про банкрутство підприємства.
 26

6.2. Внутрішні джерела фінансової санації підприємства.

Найбільш надійними та прийнятними джерелами фінансування для

підприємств є внутрішні джерела, оскільки на їх основі безперешкодно
вирішуються поставлені задачі щодо їх функціонування та розвитку.
Внутрішні джерела фінансової санації — це частина фінансових
ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та
інвестиційна діяльність і яка не пов'язана із залученням ресурсів ринку
капіталів.
Величина внутрішніх джерел визначає рівень фінансової незалежності
та самостійності господарських суб'єктів у прийнятті стратегічних рішень.
Наявність достатнього обсягу внутрішніх джерел свідчить про хороший
фінансовий стан та сприяє зменшенню ризику неповернення боргів та
банкрутства підприємства.
Слід зауважити, що на підприємствах, що опинилися у фінансовій
кризі, майже повністю вичерпуються такі внутрішні джерела
самофінансування як прибуток та амортизація. Проте значення такого
внутрішнього джерела, як резерви, суттєво зростає, оскільки за рахунок їх
мобілізації, тобто практичного скорочення затрат та втрат, збільшення
величини доходів від продажу нематеріальних активів (ноу-хау, ліцензій),
надлишкових основних засобів, передачі в оренду нерухомого майна тощо
можна значно покращити фінансовий стан та результати діяльності
підприємств.
Використання внутрішніх фінансових джерел дає змогу не тільки
подолати внутрішні причини неспроможності підприємств, а й значно
зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення
зовнішніх фінансових джерел.
Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації підприємства
спрямована насамперед на підвищення або відновлення його
платоспроможності та ліквідності. Цього можна досягти збільшенням
 27

вхідних грошових потоків або в результаті скорочення вихідних грошових

потоків.

Збільшення вхідних грошових потоків на підприємстві

Збільшення вхідних грошових потоків на підприємстві можна

забезпечити за рахунок мобілізації таких внутрішніх антикризових
резервів:
— збільшення виручки від реалізації продукції;
— реструктуризація активів.

Збільшення виручки від реалізації продукції

Першим симптомом фінансової кризи на переважній більшості

підприємств є зменшення рівня реалізації продукції. І навпаки, досягнення
необхідного рівня реалізації продукції є головним критерієм успіху санації
суб'єкта господарювання.
Коли йдеться про мобілізацію внутрішньовиробничих санаційних
резервів, аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від
реалізації продукції, виробництво і збут якої є предметом діяльності
підприємства. Розмір виручки від реалізації продукції залежить від двох
основних факторів: обсягу реалізованої продукції; ціни одиниці такої
продукції.
У довгостроковому періоді збільшення виручки від реалізації продукції
і на цій основі досягнення прийнятного рівня прибутковості є головним
завданням санації підприємства, оскільки всі короткострокові заходи щодо
поліпшення фінансового стану підприємства втрачають сенс, якщо через
дефіцити у сфері збуту продукції підприємство через деякий час знову стає
фінансово неспроможним. Саме тому заходи щодо активізації збутової
політики підприємства належать до числа найбільш пріоритетних.
 28

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати

збутову (маркетингову) політику підприємства. Тип санаційних заходів у цій
сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії
маркетингу.
Усі заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на системі
короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та
відповідних їм обсягів реалізації. Головним інструментом маркетингу є
ціноутворення. Рішення про зміни цін слід приймати на підставі
поглибленого аналізу наслідків цих змін.
Основні санаційні заходи у сфері збуту :
– аналіз ринків та шляхів збуту готової продукції; o перевірка порядку
ціноутворення;
– підвищення якості обслуговування клієнтів та підвищення
ефективності роботи з громадськістю;
– аналіз сервісних послуг;
– застосування гнучкої системи преміювання для продавців
(реалізаторів);
– запровадження гнучкої системи знижок та використання системи
знижок за прискорену оплату продукції.
– здійснення рекламних акцій та акцій зі спеціального розпродажу,
тощо.

Практика підприємств показує, що більш надійною є мобілізація

санаційних резервів у результаті здійснення заходів з реструктуризації
активів.
Реструктуризація активів

Реструктуризація активів пов’язана зі зміною структури та складу

активів балансу. В рамках реструктуризації активів виокремлюють такі види
санаційних заходів:
 29

1.Мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви – це частина

капіталу підприємства, що не відображена в його балансі. Розмір прихованих
резервів в активі балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих
майнових об'єктів підприємства та їх реальною (як правило, вищою)
вартістю.
Приховані резерви мобілізуються такими заходами:
– реалізацією окремих об'єктів основних засобів, які безпосередньо не
пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції;
– оптимізацією структури розміщення оборотного капіталу (через
зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та
матеріалів, незавершеного виробництва тощо).
Визначення оптимального обсягу та структури запасів є завданням
контролінгу матеріальних потоків. Слід ураховувати, що надмірні запаси
зумовлюють не лише зниження ліквідності підприємства, а й додаткові
витрати, зокрема складські чи робочої сили. Окрім того, існує ризик щодо
втрати якості чи знецінення певних видів сировини й матеріалів. Утримання
зайвих запасів спонукає підприємство збільшувати виграти на їх зберігання.
Окрім того, підприємство ризикує витратити частину вартості цих запасів у
результаті їх старіння та фізичної зношеності. Зайві запаси, нарешті,
заморожують грошові кошти, які могли б використовуватись більш
прибутково в іншому місці. Усе це, як правило, приводить підприємство до
фінансових ускладнень. Тому результатом антикризових заходів з
оптимізації обсягів запасів може бути зменшення потреби в капіталі для їх
фінансування;
– продажем окремих низькорентабельних структурних підрозділів
(філій). За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні
ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види
діяльності;
– індексацією балансової вартості майнових об'єктів, які не можна
реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (цей метод
 30

реструктуризації активів не пов'язаний із реальним підвищенням

платоспроможності, проте може безпосередньо поліпшити
кредитоспроможність підприємства). У разі індексації основних фондів
змінюється структура пасивів (збільшується стаття «Статутний капітал» чи
«Додатковий капітал»).
2.Використання зворотного лізингу. Ця господарська операція, що
передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням
таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг. Наприклад,
збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю з
одночасним укладанням договору про лізинг цього об'єкта нерухомості.
Звичайно, у середньостроковій та довгостроковій перспективі
використовувати основні фонди, узяті у лізинг, підприємству значно не
вигідніше, ніж використовувати їх на умовах власності. Крім того, у
результаті зворотного лізингу знижується кредитоспроможність
підприємства. Проте платоспроможність його відчутно підвищується, що дає
змогу розрахуватися з поточними зобов'язаннями та уникнути порушення
справи про банкрутство.
Нерідко неплатоспроможне підприємство не має іншого способу
відновити ліквідність, аніж вдатися до зворотного лізингу. До того ж це
підприємство як збиткове може отримати значну економію на податкових
платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу відповідного об'єкта
основних фондів.
3.Здача в оренду основних фондів, які не повною мірою
використовуються у виробничому процесі.
4.Рефінансування дебіторської заборгованості покращує
платоспроможність підприємств. що опинилися у фінансовій кризі.
Дебіторська заборгованість — це заборгованість підприємств,
організацій, осіб даному підприємству.
За наявності невиправданої чи безнадійної дебіторської заборгованості
виникає порушення фінансової рівноваги, оскільки у підприємства на
 31

відповідну суму знижується розмір ліквідних оборотних коштів. За таких

обставин на підприємствах, що опинилися у фінансовій кризі, постає
завдання рефінансування дебіторської заборгованості.

Рефінансування дебіторської заборгованості — це форма

реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської
заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти,
короткострокові фінансові вкладення тощо.
До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості
належать факторинг, облік векселів, форфейтинг.
Факторинг – продаж дебіторської заборгованості на користь
факторингової компанії чи банку (поступка першим кредитором прав вимоги
боргу третьої особи іншому кредиторові (фактору) з попередньою або
наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредиторові).
Укладається письмова угода між початковим кредитором і новим (фактором).
Винагорода за факторинговими операціями залежить від ризикованості
операції, діючої процентної ставки та строків настання платежу і становить,
як правило, від 10 до 20% суми боргу.
До найважливіших функцій факторингу належать:
• фінансування та кредитування: підприємства поступаються правом
на одержання грошових коштів згідно з платіжними документами на
поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми
дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди
факторинговій фірмі або банку);
• покриття ризику: ризик неповернення кредиторської заборгованості
переходить до фактора;
• управління дебіторською заборгованістю: уся робота зі стягнення
заборгованості переходить до компетенції фактора.
Облік, або дисконтування, векселів полягає в тому, що банк,
придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує
 32

пред’явникові, а платіж отримує лише з настанням зазначеного у векселі

строку погашення. Банк оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між
сумою, що її заплатив банк, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає за
цим векселем у строк платежу, називається дисконтом. Під час дисконтної
операції отримує від банку грошові кошти під обліковий вексель як кредит,
який буде сплачений векселедавцем у строк, встановлений у векселі, але
одержувачем цих коштів вже стає банк за певну винагороду.
Форфейтинг - це фінансова операція з рефінансування дебіторської
заборгованості за експортним товарним (комерційним) кредитом через
передання (індосамент) переказного векселя на користь банку
(факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди.
Форфейтинг передбачає кредитування зовнішньоекономічних операцій у
формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептував
імпортер. Форфейтинг здійснюється за участю банку (факторингової
компанії) і також є одним зі способів перетворення комерційного кредиту в
банківський.
Охарактеризовані вище заходи в певній мірі зумовлюють зміни в
окремих статтях активу балансу та сприяють збільшенню грошових
надходжень на підприємство.

Зменшення вихідних грошових потоків на підприємстві

Проблему зменшення вихідних грошових потоків на підприємстві, що

перебуває у фінансовій кризі, можна вирішити, передусім, в результаті
зниження собівартості продукції.
Собівартість продукції відображає рівень витрат підприємства на її
виробництво і комплексно характеризує ефективність використання ним усіх
ресурсів, організаційний та технічний рівень виробничого процесу, рівень
продуктивності праці тощо. Через собівартість відшкодовуються витрати
підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів
 33

виробництва: предметів і засобів праці, робочої сили, природних ресурсів та

ін.
У собівартість продукції входять витрати на:
— організацію виробництва (витрати на сировину, матеріали, теплову і
електроенергію, амортизаційні витрати, оплату праці персоналу та
ін.);
— обслуговування персоналу та управління ним;
— підготовку й організацію освоєння виробництва нової продукції;
— проведення дослідження ринку для виявлення потреби в продукції;
реалізацію продукції (рекламу, інформаційне забезпечення,
упакування, транспортування, інші витрати);
— організацію навчання та підготовку кадрів;
— вдосконалення техніки (раціоналізацію виробництва).
Класифікація витрат за статтями дає змогу визначити ступінь впливу
окремих факторів на формування собівартості і за якими напрямками слід
шукати шляхи її зниження.
Під факторами зниження собівартості продукції (робіт, послуг)
розуміють усю сукупність рушійних сил і причин, які визначають її рівень та
динаміку.
Розрізняють основні групи чинників, що впливають на собівартість
продукції які індивідуальні для кожного підприємства:
1. Зміна обсягів виробництва призводить до зміни постійних витрат на
одиницю продукції. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не
пропорційно до змін обсягів виробництва. Вони належать до умовно-
змінних.
2. Зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції
полягає в зміні частки окремих видів продукції в загальному обсязі
виробництва, яка може відбутися через припинення виробництва
нерентабельних виробів та освоєння нових видів продукції або неоднакових
темпів зростання випуску різних видів продукції.
 34

3. Зміна технічного рівня виробництва виявляється в економії

матеріальних і трудових ресурсів за такими основними напрямками:
1) упровадження нових та удосконалення існуючих технологій;
2) застосування нових видів сировини і матеріалів та раціоналізація їх
використання;
3) зниження трудомісткості одиниці продукції.
4. Зміна організації виробництва та умов праці виявляється в економії
витрат за такими основними напрямками:
1) упровадження нових виробництв, цехів та структурних підрозділів;
2) спеціалізація та кооперування виробництва;
3) зміни в організації та обслуговуванні виробництва й праці;
4) зміни в організації управління виробництвом;
5) зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення;
6) усунення зайвих витрат і збитків.
У рамках заходів щодо зменшення вихідних грошових потоків
важливим є зниження витрат підприємства, які не включаються до
собівартості продукції, а здійснюються за рахунок чистого прибутку. До
таких витрат відносяться:
• штрафи за порушення господарських договорів із суб’єктами
господарювання;
• штрафи за несвоєчасне подання в податкову адміністрацію
необхідних розрахунків та за затримку перерахування коштів у бюджет і
державні цільові фонди;
• проценти за прострочені банківські позички;
• збитки у вигляді безнадійної заборгованості у разі, якщо кредитор не
звернувся з позовом до господарського суду щодо стягнення такої
заборгованості, та інші витрати.
Зменшення або уникнення таких витрат є суттєвим резервом
покращення платоспроможності підприємства.
 35

Зниження собівартості продукції та витрат, джерелом покриття яких є

прибуток, — це головний внутрішній санаційний резерв підприємства, що
перебуває у фінансовій кризі.
До зменшення вихідних грошових потоків та підвищення
платоспроможності підприємства призводить також згортання інвестицій.
Доцільність прийняття рішення про згортання капіталовкладень
(заморожування інвестицій) залежить від конкретних умов діяльності
підприємства, його платоспроможності, строків окупності інвестицій та
розміру здійснених витрат. При цьому враховуються такі основні аспекти:
– строк окупності інвестицій;
– можливість використання лізингу замість вкладання коштів у
реальні інвестиції;
– обсяг уже здійснених інвестицій та можливість реалізації об’єктів
незавершених капіталовкладень.

6.3. Зовнішні джерела фінансової санації підприємства.

Зовнішніми фінансовими джерелами санації підприємства слід вважати

фінансові ресурси, які залучаються підприємством на стороні для
фінансування санаційних заходів.
Найбільшу зацікавленість у санації підприємства мають його власники
(акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар
фінансування санаційних заходів. Власники зацікавлені у збереженні своїх
часток власності та отриманні додаткового доходу.
Фінансувати санацію власники можуть у таких формах:
1) внески на збільшення статутного капіталу;
2) надання позик;
3) цільові внески на безповоротній основі.
 36

Найчастіше застосовують першу форму. У результаті санації балансу

підприємство не мобілізує додаткові кошти, проте створюються необхідні
передумови (зрівноваження номінальної вартості акцій (часток) з їх
ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у
майбутньому. На практиці з метою санації нерідко слідом за зменшенням
статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція називається
двоступінчастою санацією.
Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:
– мобілізація фінансових ресурсів для виконання санаційних заходів
виробничо-технічного характеру, модернізації існуючих потужностей,
переобладнання чи розширення виробництва;
– збільшення частки капіталу, у межах якої власники підприємства
відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, спрямоване на
підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його
фінансової стійкості;
– поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства
(збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових
грошових ресурсів);
– акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав
інших підприємств, у тому числі з метою посилення впливу на них,
поглинання чи придбання їх потужностей.
З метою санації статутний капітал, як правило, збільшують, щоб
мобілізувати фінансові ресурси й підвищити фінансову стійкість
підприємства. Ще один важливий мотив — збільшення капіталу, за яким
власники несуть відповідальність перед кредиторами, завдяки чому
підвищується кредитоспроможність підприємства. Серед інших чинників, що
зумовлюють збільшення статутного капіталу, слід назвати зниження
ринкової ціни акцій. Високий курс перешкоджає широкій диверсифікації
акцій, оскільки приватні інвестори, як правило, побоюються вкладати кошти
в акції з високою купівельною ціною. Ефекту зниження курсу можна досягти
 37

і без збільшення номінального капіталу, зменшивши номінальну вартість

акцій, а також збільшивши їх кількість (подрібнення).

В практиці часто для фінансування санації залучаються кредитори

підприємства (банківські установи; кредитори-споживачі, для яких
підприємство виступає сировинною базою; кредитори-постачальники
предметів праці і засобів виробництва).
Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні
підприємства можна очікувати тільки тоді, коли внаслідок санації та
збереження підприємства-боржника вони отримають більш повне
задоволення своїх вимог, ніж при ліквідації. Кредитори можуть зважитись на
певний ризик в обмін на великий пакет акцій боржника або з надією
отримати надійний ринок збуту своєї продукції (джерело постачання
сировини для свого виробництва ) тощо.
Фінансова участь кредиторів у санації боржника залежить від
багатьох факторів, зокрема від ризику неповернення кредитів (як
банківських, так і комерційних); очікуваних доходів у разі успішного
завершення санації; економіко-правових (у тому числі податкових) наслідків
участі в санації тощо.
Неодмінною умовою участі кредиторів у фінансовому оздоровленні
боржника є оцінювання його санаційної спроможності. Фінансова участь
кредиторів у санації істотно залежить від характеру їхніх фінансових та
господарських стосунків із боржником, від законодавчих обмежень щодо
надання санаційних кредитів чи реструктуризації заборгованості і може
набувати таких форм:
1) реструктуризація наявної заборгованості;
2) зменшення або списання заборгованості;
3) надання санаційних кредитів.
До основних форм реструктуризації заборгованості належать:
а) трансформація боргу у власність;
 38

б) конверсія короткострокової заборгованості в довгострокову;

в) пролонгація строків сплати.
Конверсія (трансформація) боргу у власність означає, що
підприємства-боржники стимулюють кредиторів до придбання
корпоративних прав в обмін на боргові вимоги. У результаті чого боржник
досягає подвійної мети:
1) підвищується ринковий курс корпоративних прав (відбувається їх
додаткова купівля);
2) поліпшується структура балансу (покращується співвідношення
власних і позикових фінансових ресурсів).
Конверсія боргу у власність може відбуватися шляхом емісії нових
корпоративних прав; викупу часток (паїв, акцій) у власників з метою їх
подальшого обміну на боргові вимоги; емісії (обміну) конверсійних
облігацій.
Трансформація боргу у власність здійснюється, як правило, великими
кредиторами (обслуговуючим банком), які повірили в санаційну
спроможність боржника і очікують на його прибутки в майбутньому.
Відповідну операцію можна розглядати як внесок кредитора до статутного
капіталу боржника. Це можуть бути як грошові кошти, так і матеріальні
цінності.
Конверсія боргу у власність може призвести до того, що колишні
власники втратять контроль над підприємством, а колишній кредитор,
ставши співвласником, братиме активну участь в управлінні підприємством
та у виробленні загальної стратегії його розвитку
Для кредитора ризик полягає у повній або частковій втраті вимог,
оскільки після того як боржник стане власником корпоративних прав, його
вимоги погашатимуться нарівні з вимогами інших співвласників після
кредиторів.
Пролонгація заборгованості пов’язана з відстроченням кредитів за
якими строк дії кредитного договору продовжується та змінюються його
 39

умови з об’єктивних причин, які призвели до несвоєчасного повернення

позики.
Списання заборгованості означає відмову кредитора від своїх вимог
(кредитор відмовляється від претензій і не буде членом комітету кредиторів у
разі банкрутства боржника). Заборгованість прирівнюється до безповоротної
фінансової допомоги боржникові з усіма податковими наслідками, які з цього
випливають. У результаті списання заборгованості підприємство-боржник
отримує санаційний прибуток, що поліпшує структуру капіталу, підвищує
платоспроможність та ліквідність. Списання можливе в одній із таких двох
форм:
а) повної або часткової відмови від своїх вимог;
б) відмови від кредитного забезпечення.
Санаційні кредити підвищують платоспроможність боржника, оскільки
залучаються ліквідні засоби. Проте структура капіталу погіршується та
знижується рівень фінансової незалежності підприємства через зростання
частки позичкового капіталу. Перешкодою використання цієї форми є
максимальні ставки за такими високо ризикованими позиками та потреба
першокласного забезпечення. Санаційні кредити можуть надаватись
безпосередньо кредиторами або під їх гарантію.
Санаційні кредити можуть бути лише середньо- або довгостроковими,
оскільки лише за таких умов можуть фінансуватися капітальні вкладення,
тобто санаційні заходи виробничо-технічного характеру. Короткострокові
кредити, які надаються у разі тимчасових фінансових труднощів, не можна
розглядати як фінансову базу для проведення санації підприємств.
Санаційні кредити надаються, як правило, комерційним банком, який
обслуговує підприємство; банком, що володіє пакетом корпоративних прав
боржника або банківським консорціумом за умови санаційної спроможності
підприємства і жорсткого контролю шляхом призначення на період санації
на керівні посади підприємства-боржника своїх довірених осіб або
встановлення контролю над підприємством.
 40

Щоб акумулювати кредитні ресурси (як у національній так і в

іноземній валюті) з метою кредитування значних за обсягом санаційних
програм, зменшення кредитних ризиків, додержання нормативного
показника максимального розміру ризику на одного позичальника,
комерційні банки можуть іноді об'єднуватися у консорціуми (санаційні
консорціуми).
Банківські консорціуми — це засновані на паритетних засадах
тимчасові об'єднання банків, створювані для координації дій під час
виконання різного роду банківських операцій або для кредитування однієї,
але великої та ризикованої угоди. Банківські консорціуми для надання
санаційних кредитів сприяють об'єднанню кредитних ресурсів,
диверсифікації кредитного ризику, підтриманню ліквідності балансів
окремих банків.
Розглянуті заходи щодо фінансової участі кредиторів у санації
підприємства-боржника можуть здійснюватися у досудовому порядку і у ході
провадження справи про банкрутство.
Загроза банкрутства й зумовлені цим негативні економічні та соціальні
наслідки змушують працівників підприємства робити свій внесок у
фінансування санації. Основною причиною їхньої фінансової участі в санації
підприємства є надія зберегти робочі місця, особливо в період, коли через
дефіцит альтернативних робочих місць працівники почуваються залежними
від підприємства.
Персонал підприємства може фінансувати санацію в таких
формах:
1) відстрочення або відмова від винагороди за виробничі результати;
2) надання працівниками позик;
3) купівля працівниками акцій свого підприємства.
У зарубіжній практиці доволі поширеним є так званий менеджмент
придбання, який полягає в тому, що менеджмент фірми купує все
підприємство або значний пакет його корпоративних прав. Одним із
 41

різновидів названого менеджменту є практика, коли значну частку

корпоративних прав купує персонал. При цьому іноді заборгованість
підприємства із заробітної плати конвертується у власність, тобто замість
заробітної плати працівники одержують, скажімо, корпоративні права
підприємства, де працюють. Завдяки цьому підвищується відповідальність
керівників та всього персоналу за результати своєї діяльності, а також
посилюється їх мотивація до раціоналізаторства та ощадливого використання
наявних ресурсів.

6.4. Державна фінансова підтримка санації підприємства.

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел

не вистачило для успішного проведення санації чи реструктуризації
підприємства, то в певних випадках може бути прийняте рішення про
надання суб'єктам господарювання державної фінансової підтримки. Беручи
участь у санації підприємств, держава, як правило, прагне протидіяти спаду
виробництва та зростанню безробіттю. Нагальна необхідність участі держави
в санації також може виникнути у разі загрози банкрутства
містоутворюючого підприємства, банкрутство та ліквідація якого може
призвести до виникнення соціальних конфліктів та до нестабільності в
регіоні.
Держава як санатор має керуватися, передусім, загальнодержавними
інтересами. Приймаючи рішення про державне сприяння санації
підприємств, відповідні органи виходять з принципу фінансової підтримки,
насамперед, життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій,
які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно
використовувати кошти і на цій основі якнайшвидше збільшити обсяг
виробництва.
 42

Державна підтримка може здійснюватися як за рахунок коштів

державного бюджету, так і за рахунок місцевих бюджетів. При цьому
відповідні державні органи мають укласти з кредиторами договір поруки за
зобов'язаннями боржника або погасити дані зобов'язання за рахунок надання
кредитної підтримки чи фінансових ресурсів на безповоротній основі.
До основних критеріїв відбору підприємств для надання їм цільової
державної підтримки слід віднести такі:
– потенційна прибутковість;
– високий рівень менеджменту на підприємстві;
– спрямованість на використання нових, ефективних
ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій;
– можливість експорту (приросту експорту) конкурентоспроможної
продукції;
– заміна імпортної продукції, сировини, матеріалів вітчизняними;
– вирішення проблеми енергозабезпечення, енергозбереження,
ресурсозбереження;
– збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і розробок,
що мають пріоритетне значення для країни);
– наявність ринків збуту продукції у країні та за кордоном.
Підтримка орієнтується, передусім, на підприємства, які здатні її
використати з максимальною віддачею та забезпечити збільшення
виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.
Держава надає санаційну підтримку, як правило, державним
підприємствам.
Фінансова підтримка надається під затверджені проекти використання
коштів, бізнес-плани та проекти санації підприємств.
З метою визначення підприємств, яким необхідна державна фінансова
підтримка, відповідними комісіями (службами) проводиться державна
експертиза санаційних проектів.
 43

Як показує досвід, цільову державну підтримку доцільно надавати,

виходячи, в першу чергу, з інтересів держави, її економічного та соціального
розвитку, зокрема:
— перспективним підприємствам, які позитивно впливають на
технологічну перебудову інших виробництв (інформаційних систем,
сучасного транспорту, мереж зв'язку тощо);
— підприємствам, продукція яких на споживчому ринку користується
великим попитом;
— підприємствам, які забезпечують випуск імпортозамінної та
експортної продукції;
— підприємствам, які випускають продукцію безпеки та
обороноздатності держави;
— підприємствам, виробництво яких пов'язане з міжнародними
нормами щодо техніки безпеки та екології;
— підприємствам, що випускають енергозберігаючу техніку та
здійснюють освоєння новітніх прогресивних технологій
(поліпшення умов праці та забезпечення екологічності
виробництва);
— спеціалізованим підприємствам із широкими кооперативними
внутрішньогалузевими та міжрегіональними зв'язками;
— підприємствам, в яких є надійна висока потенційна прибутковість;
— підприємствам, у яких є ринки збуту продукції в країні та за
кордоном.
При обґрунтуванні переліку підприємств, яким потрібно надати
державні санаційні кошти, проводиться глибокий аналіз і оцінювання їхнього
фінансово-майнового стану, тобто охоплення всіх основних аспектів
функціонування підприємства. Головним для надання державної підтримки
санації підприємства має бути наявність техніко-економічного
обґрунтування. Найбільшу увагу при цьому приділяють таким показникам,
як: рентабельність продукції і в цілому виробництва; термін окупності й
 44

погашення кредиту; рівень використання виробничих потужностей.

Особлива увага приділяється показникам фінансової стійкості санаційного
проекту, термінам використання і повернення інвестицій.
Вибрана санаційна стратегія визначає конкретний комплекс заходів
щодо залучення фінансового капіталу із внутрішніх та зовнішніх джерел.
Неодмінною умовою одержання державної фінансової підтримки є
першочергове використання всіх можливостей одержання фінансових
ресурсів із децентралізованих джерел.
Централізована державна санаційна підтримка може
здійснюватися у таких видах:
– пряме державне фінансування;
– непряма державна підтримка санації.

Пряме державне фінансування підприємств

До основних форм прямого державного фінансування підприємств

належать бюджетні позики, в тому числі на інноваційний розвиток,
придбання державою корпоративних прав підприємств (внески до статутного
капіталу), субсидії (під субсидіями прийнято розуміти трансферти
підприємствам з боку держави на пайове фінансування цільових витрат; за
допомогою таких трансфертів уряд впливає на рівень ринкових цін,
підтримує певний рівень виробництва або доходів).
Пряме державне фінансування санації підприємств передбачає
безпосереднє надання коштів суб'єктам господарювання із централізованих
фондів фінансових ресурсів. Пряме бюджетне фінансування санації
підприємств здійснюється на поворотних (бюджетні позички) і
безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або частковий викуп
державою акцій підприємств, що перебувають на межі банкрутства).
Державна фінансова підтримка на безповоротній основі надається у
таких випадках:
 45

— у разі, коли збитки, нанесені підприємству стихією, перевищують

розмір відшкодувань, передбачених законодавством про обов'язкове
страхування;
— для відшкодування збитків окремим підприємствам, у разі, коли
законодавством встановлено відповідні умови господарювання, за
яких не забезпечується покриття витрат на виробництво товарів
(послуг), що в кінцевому результаті може призвести до банкрутства;
— для фінансування витрат на відновлення платоспроможності
конкретних підприємств, діяльність яких пов'язана з особливо
важливими суспільними інтересами.
Субсидії — це трансферти підприємствам з боку держави на
фінансування поточних витрат. Тобто субсидіями є дотації (доповнення) до
власних фінансових ресурсів підприємств.
Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є
санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою
корпоративних прав підприємств, що перебувають у фінансовій скруті.
Державу не можна розглядати як звичайного акціонера, оскільки
монопольний прибуток і прибуток взагалі не є першочерговим завданням
діяльності держави як санатора. Головною метою державних інвестицій є
сприяння відновленню ліквідності та забезпечення діяльності підприємств,
стратегічно важливих для всього народного господарства. Значну частину
державного сектора в Німеччині, США, Швеції та інших країнах сформовано
саме з колишніх приватних підприємств, що опинилися на межі банкрутства.

Непряма державна підтримка санації підприємств

Поряд із прямим бюджетним фінансуванням підприємств нерідко

використовується непряма державна підтримка санації підприємств
(приховане субсидіювання).
 46

До основних форм непрямої державної підтримки санації підприємств

слід віднести :
– підтримка фіскального характеру;
– дозвіл на тимчасове недотримання антимонопольного законодавства;
– державні протекціоністські заходи, спрямовані на захист
вітчизняного товаровиробника;
– розміщення державних замовлень на підприємствах, які перебувають
у фінансовій кризі;
– обмеження щодо виходу на ринок;
– надання державних гарантій та поручительств;
– надання певним суб'єктам підприємницької діяльності в оренду
приміщень без стягування орендної плати та без оплати комунальних послуг;
– надання виключних ліцензій на здійснення певних видів
господарської діяльності;
– погашення державою (або державними підприємствами)
заборгованості деяких суб'єктів господарювання за енергоносії.
Санаційна підтримка підприємств фіскального характеру може
набирати таких форм:
– надання податкових пільг та податкове кредитування;
– реструктуризація або списання заборгованості перед бюджетом та
державними цільовими фондами;
– надання цільових податкових пільг підприємствам, які потребують
санації;
– фіскальні поступки головним кредиторам підприємств, які
потребують санації, з метою активізації участі кредиторів у санаційних
процесах.
На думку багатьох спеціалістів, перманентна підтримка фіскального
характеру є не що інше як приховане субсидіювання підприємств, оскільки
на суму списаної заборгованості чи наданих податкових пільг зменшуються
бюджетні доходи. Ефективність такого роду заходів, спрямованих на
 47

фінансову підтримку підприємств, є надзвичайно низькою. Про це свідчить,

зокрема, напівзбанкрутілий стан підприємств вітчизняної цукрової
промисловості, яким не раз надавалися різного роду податкові пільги та інші
форми державної фінансової підтримки.
Одним із непрямих методів державної санаційної підтримки
підприємств є надання їм дозволу на тимчасове недотримання
антимонопольного законодавства, зокрема під час санаційної реорганізації
злиттям чи приєднанням. У світовій практиці проведення санації цей метод
використовується у виняткових випадках, оскільки надання дозволу на
монопольні утворення тягне за собою негативні мікро- та макроекономічні
наслідки. Отже, використовувати його можна тоді, коли підприємства
доведуть, що в результаті їх злиття буде найбільш повно використано ефект
масштабу, значно знизиться собівартість продукції та істотно поліпшиться її
якість.
В Україні широко використовуються форми державної підтримки
підприємств, як порука та надання урядових гарантій. Головною умовою
прийняття рішення щодо санації є укладання між відповідними державними
органами та кредиторами договорі поруки за зобов'язаннями боржника.
Поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед
кредиторами за виконання зобов'язань, включених в реєстр вимог. У разі
невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у визначені
строки поручитель повинен погасити заборгованість позичальника за
першою вимогою кредиторів.
48
 49

ТЕМА 7. САНАЦІЙНА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА

7.1. Сутність реструктуризації та санаційної реструктуризації

підприємства.

7.2. Види реструктуризації підприємств.

7.3. Процес реструктуризації підприємства та його основні етапи.

7.1. Сутність реструктуризації та санаційної реструктуризації

підприємства.

Термін “реструктуризація” походить від поняття “структура”, що

визначається як сукупність зв'язків між елементами системи. Відповідно
префікс “ре” вказує на зміну структури, переструктурування, тобто зміну
зв'язків між елементами системи. Якщо в якості системи ми розглядаємо
підприємство, то воно має складну сукупність зв'язків, оскільки складається з
двох підсистем — суб'єкта та об'єкта управління. Реструктуризація
підприємства означає переструктурування — зміну зв'язків як у цих
підсистемах, так і між ними для покращення управління та результативності
фінансово-економічної діяльності.
У більш широкому значенні поняття «реструктуризація» — це
комплексна інновація, що спрямована на оптимізацію всіх функцій
підприємства, забезпечення досягнення більшого економічного ефекту
підприємством. На Заході під цим терміном розуміють програму
 50

комплексних змін на підприємстві, спрямованих на підвищення його

ринкової вартості.
Реструктуризація — сукупність організаційно-господарських,
фінансово-економічних, правових, технічних заходів, що спрямовані на зміну
структури підприємства, його управління, форм власності, організаційно-
правових форм і можуть забезпечити довгострокову ефективність,
конкурентоспроможність та інвестиційну привабливість господарського
суб'єкта.
Реструктуризація підприємства повинна проводитись тоді, коли її
необхідність обумовлена об’єктивними обставинами. Головна особливість
реструктуризації на відміну від поточних окремих змін у виробництві,
структурі капіталу або власності, ринках збуту полягає у тому, що вона не є
частиною повсякденного ділового циклу підприємства, а має комплексний
характер, зачапає практично всі сторони функціонування підприємства.
Мета реструктуризації — адаптація до змін зовнішнього середовища,
створення умов для активного розвитку підприємства, підвищення вартості
бізнесу, конкурентоспроможності та ефективності діяльності.
Для досягнення мети реструктуризації мають бути вирішені такі
завдання:
1) визначити стратегію, місію, цілі та завдання підприємства на новому
етапі розвитку;
2) здійснити аналіз сильних і слабких сторін підприємства та загальну
діагностику стану та тенденцій розвитку, аналіз фінансового стану;
3) виконати аналіз «проблемного поля» у діяльності підприємства,
виділити основні проблеми та сформувати нові способи розв’язання
проблем;
4) створити нову модель управління та функціонування
господарського суб'єкта;
5) проаналізувати наявну структуру підприємства та виявити
проблемні місця;
 51

6) здійснити переструктурування суб'єкта та об'єкта управління

підприємства відповідно до нової моделі;
7) перевірити в умовах практики успішність створеної моделі та
проведеної реструктуризації;
8) усунути недоліки впровадження реорганізації бізнесу;
9) здійснити пошук нових можливостей покращення ситуації на
підприємстві.
Практичними наслідками реструктуризації підприємства мають стати
підвищення гнучкості та адаптивності бізнесу, покращання системи
ухвалення рішень, зростання самостійності та відповідальності підрозділів,
втілення стратегії розвитку та отримання конкретних результатів у вигляді
залучення інвестицій, розширення ринків збуту, зростання обсягів
виробництва, доходу, прибутку, зниження затрат і втрат, зменшення впливу
негативних чинників на роботу підприємства.
У цілому критерієм успішності реструктуризації має бути якість
реалізації призначення підприємства, ступінь досягнення ним стратегічної
мети, стабільність функціонування та прискорення розвитку.
На практиці розрізняють дві форми реструктуризації підприємств:
оперативну і стратегічну.
Оперативна форма реструктуризації підприємства передбачає вжиття
комплексу відповідних заходів протягом нетривалого періоду (4—5 місяців),
які швидко можуть дати віддачу, суттєво поліпшити результати діяльності
підприємства в цілому і забезпечать ліквідність товарів.
Цими заходами можуть бути:
— зниження фондомісткості матеріаломісткості виробництва (економія
затрат уречевленої праці);
— вдосконалення організаційної та структури виробництва,
організаційних систем управління, планування та мотивації праці;
— заходи зі зниження дебіторської заборгованості;
 52

— зниження всіх видів витрат на виробництво продукції (глибокий

аналіз собівартості продукції);
— заморожування вкладення інвестицій в об'єкти, які є
малоефективними;
— зростання продуктивності праці.
Стратегічна реструктуризація підприємства ставить за мету
забезпечити довгострокову його конкурентоспроможність. На реалізацію цієї
мети розробляється стратегічна концепція розвитку підприємства, в якій
дається обґрунтування потреби в реструктуризації з огляду на те, що
підприємство має виробляти високоліквідну продукцію, доступну
споживачам за ціною, таким чином:
— виявляються можливості та можливі джерела інвестування проекту
стратегічної реструктуризації підприємства;
— робиться обґрунтування науково-технічної стратегії
реструктуризації виробництва, яка повинна відповідати сучасним
умовам господарювання;
— визначається стратегія підвищеного попиту на товари, що тривалий
період будуть ліквідними.
Виділяють два напрямки реструктуризації підприємств:
- реструктуризація підприємств, які не перебувають у кризовому стані;
- санаційна реструктуризація.
Реструктуризація підприємств за першим напрямком спрямована на
підвищення ефективності функціонування і пов’язана з розвитком діючого
підприємства, передбачає зростання вартості власного капіталу, підвищення
конкурентоспроможності, завоювання нових ринків, оптимізацію
організаційної структури, диверсифікацію діяльності тощо.
Така реструктуризація може бути:
– випереджаючою, яку здійснюють успішні підприємства для
посилення своїх ключових компетенцій та конкурентних переваг та
 53

– адаптаційною (прогресивною), що здійснюється за відсутності

кризових явищ як таких , але за умови негативних тенденцій, пов’язаних з
невідповідністю підприємства потребам ринку.
Санаційна реструктуризація використовується підприємством, яке
знаходиться у передкризовому або кризовому стані та має на меті вихід з
нього. Санаційна реструктуризація підприємства є поширеним прийомом
подолання фінансової кризи.
Санаційна реструктуризація – сукупність організаційно-
господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, що
спрямовані на глибокі структурні зміни на підприємстві, з метою
відновлення його платоспроможності і фінансової стійкості, підвищення
ефективності господарської і фінансової діяльності та задоволення вимог
кредиторів.
Кодекс України із процедур банкрутства, інші нормативно-правові
документи передбачали використання реструктуризації як ефективного
засобу відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендують
включати до плану санації.
Під реструктуризацією підприємства розуміється здійснення
організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних
заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його
поділу з переходом боргових зобов’язань до юридичної особи, що не
підлягає санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-
правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства,
підвищенню ефективності виробництва, збільшенню обсягів випуску
конкурентоспроможної продукції та повному або частковому задоволенню
вимог кредиторів.
Слід зазначити, що наведене визначення характеризує санаційну
реструктуризацію, при цьому можливо зробити чітке розмежування між
категоріями «реструктуризація» та «реорганізація» підприємства, перше є
 54

ширшим за друге, оскільки реорганізація підприємства — один з етапів його

реструктуризації.
Основний зміст реорганізації полягає в повній або частковій зміні
власника статутного капіталу юридичної особи, а також у зміні
організаційно-правової форми здійснення бізнесу.
Таким чином, санаційна реструктуризація є лише окремим випадком
проведення реструктуризації, одним з можливих, орієнтованих на
розв’язання специфічних управлінських завдань – виведення підприємства з
кризового стану, стабілізацію господарської системи та недопущення її
ліквідації. Тобто в цілому поняття «реструктуризація» є більш широким ніж
«санація» і процес фінансового оздоровлення можна розглядати як один з
видів реструктуризації – санаційну.
Санаційна реструктуризація має певні відмінності від інших видів
реструктуризації:
– наявність певного часового обмеження, особливо при глибокій кризі;
– обмеженість ресурсів та труднощі у залученні додаткових ресурсів,
які обумовлюються низькою інвестиційною привабливістю кризового
підприємства;
– орієнтація переважно на інструменти та засоби оперативної
реструктуризації, які сприяють отриманню максимально швидкого ефекту та
не потребують значних інвестицій.

7.2. Види реструктуризації підприємств.

Виходячи з практики проведення реструктуризації підприємств та

наукових досліджень фахівців, виокремлюють такі види реструктуризації
підприємств:
— виробничо-технологічна реструктуризація;
— організаційно-управлінська реструктуризація;
 55

— фінансова реструктуризація;
— корпоративна реструктуризація.
Виробничо-технологічна реструктуризація — це процес змін у сфері
технологій і виробничого процесу підприємства.
Рівень і глибина виробничої реструктуризації залежить від характеру
та масштабу змін, які необхідно здійснити для підвищення виробничого
потенціалу підприємства. Мета виробничо-технічної реструктуризації
підприємства зводиться до підвищення гнучкості та мобільності виробництва
залежно від динаміки змін на ринку.
Виробничо-технологічна реструктуризація підприємства — це по суті
його докорінна перебудова, за якої оновлюються основні фонди, суттєво
змінюється технологія та організація виробництва. Реструктуризація
направлена на підвищення технічного рівня підприємництва, поліпшення
техніко-економічних показників і умов праці. Вона вимагає чіткої взаємодії з
науково-дослідними, проектно-конструкторськими та іншими установами.
На основі проведення дослідно-експериментальних робіт закладається
відповідна технологія виробництва запроектованого виду товарної продукції.
Організаційно-управлінська реструктуризація — це процес
посилення і зміцнення кадрової політики в системі управління
виробництвом, підготовки та перепідготовки персоналу з орієнтацією на
конкурентоспроможне функціонування суб'єкта господарювання, зміну його
організаційної структури, функцій менеджменту, ролі технологічної,
інноваційної та маркетингової політики, зростання іміджу підприємства.
У процесі організаційно-управлінської реструктуризації ставиться
завдання домогтися зменшення затрат на управління та підвищення його
ефективності за рахунок:
— раціоналізації інформаційної системи і документообігу;
— удосконалення змісту форм і методів планування;
— запровадження сучасної механізації та автоматизації процесів
управління;
 56

— підвищення кваліфікації управлінських кадрів тощо.

Організаційно-управлінська реструктуризація передбачає
впровадження на підприємстві сучасних принципів реінжинірингу бізнес-
процесів, логістики, організаційного аналізу та проєктування управлінського
обліку, створення ринково орієнтованих організаційних структур управління.
Організаційна структура управління підприємством адекватна
виробничо-технологічній структурі самого підприємства, масштабам і
функціональному призначенню об'єктів управління. її головна роль полягає у
збиранні, переробці, зберіганні й наданні відповідної інформації у вигляді:
планів, нормативів, програм, розпоряджень, завдань. Таким чином,
організаційна структура підприємства повинна бути гнучкою і давати змогу
підприємству на належному рівні пристосуватися до ринкових змін.
Побудова активного апарату управління передбачає наукове
обґрунтування усіх параметрів організаційної структури підприємства, і вона
повинна відповідати його стратегічним цілям та забезпечувати ефективну
його взаємодію із зовнішнім середовищем.
Фінансова реструктуризація — це процес, за якого досягається
вдосконалення системи фінансових взаємовідносин, тобто створення такої
структури балансу підприємства, за якої показники ліквідності та
платоспроможності задовольняють вимогам ринку.
Фінансова реструктуризація пов’язана зі зміною структури й розмірів
власного та позичкового капіталу, а також її змінами в інвестиційній
діяльності підприємства. Передбачає наступні заходи: реструктуризація
заборгованості перед кредиторами; одержання додаткових кредитів;
збільшення статутного капіталу; заморожування інвестиційних вкладень.
Важливою складовою фінансової реструктуризації є розробка та
впровадження на підприємстві науково-обґрунтованої системи фінансового
планування, яка включає в себе підсистему бюджетного планування
діяльності як структурних підрозділів, так і в комплексі загалом суб'єкта
господарювання. Наукова обґрунтованість фінансових планів підприємства
 57

означає не тільки їх реальність, але й передбачає вибір кращих рішень з

урахуванням довгострокових вигод. Це в свою чергу залежить від
прогресивних методів обґрунтування джерел і способів фінансування,
накреслених санаційних заходів, раціонального розподілу ресурсів,
оптимізації вартісних пропорцій і фінансових взаємовідносин, які
стимулюють прогресивні процеси. Тому важливо використовувати
багатоваріантні розрахунки з усіх завдань, які забезпечать вибір найкращого
рішення з точки зору впливу фінансових стимулів, оптимізації рівня витрат,
максимізації рівня доходів, прибутку.
Найскладнішим видом реструктуризації є корпоративна
реструктуризація.
Корпоративна реструктуризація — реструктуризація, яка передбачає
реорганізацію підприємства з метою зміни статутного капіталу, створення
нових юридичних осіб і нової організаційно-правової форми діяльності.
Тобто цей вид реструктуризації сприяє новому перерозподілу влади,
обов'язків і відповідальності за кінцеві результати діяльності підприємства.
У межах корпоративної реструктуризації за формальними ознаками
розрізняють три види реорганізації:
1) реорганізація, спрямована на укрупнення підприємства (злиття,
приєднання, поглинання);
2) реорганізація, спрямована на розукрупнення підприємства (поділ,
виділення);
3) реорганізація без змін розмірів підприємства (перетворення).

Реорганізація, спрямована на укрупнення підприємства (злиття,

приєднання, поглинання)

До основних форм реорганізації, результатом яких є укрупнення

підприємств, належить злиття кількох підприємств в одне, приєднання
одного або кількох підприємств до одного, а також їх взаємне поглинання.
 58

Із санаційною метою зазначені форми реорганізації нерідко

застосовують, коли підприємство-боржник не в змозі розрахуватися зі своїми
боргами і змушене шукати санатора, який погасив би або перейняв на себе
заборгованість. Санатор переймає на себе, як правило, не лише зобов'язання
зі сплати заборгованості, а й контроль над боржником, який втрачає свій
юридичний статус у результаті приєднання, поглинання чи злиття із
санатором.
Основні мотиви, які можуть спонукати санатора до реорганізації
поглинанням, приєднанням чи злиттям з підприємством, що перебуває у
фінансовій кризі:
1. Ефект синергізму. Синергізм — це умова, за якої загальний
результат є більшим від суми часток. Коли йдеться про реорганізацію,
спрямовану на використання ефекту синергізму, вартість підприємства в її
результаті перевищує сумарну вартість окремих підприємств до
реорганізації. Ефект синергізму виникає завдяки дії таких чинників:
а) економія на витратах, яка виявляється зі зростанням масштабів
виробництва;
б) економія фінансових ресурсів;
в) збільшення влади на ринку.
2. Прагнення заволодіти ліцензіями, патентами, ноу-хау, які є в
розпорядженні підприємства, що перебуває в кризі.
3. Отримання надійного постачальника факторів виробництва .
4. Податкові переваги. Прибуткова фірма може придбати компанію, яка
має від'ємний об'єкт оподаткування та отримати економію на податкових
платежах.
5. Придбання активів за ціною, нижчою за вартість їх заміщення,
передача технологічних і управлінських знань та навичок тощо.
6. Диверсифікація активів та діяльності з метою зменшення ризиків.
7. Попередження захоплення компанії великими корпоративними
“хижаками” та збереження контролю над підприємством.
 59

Основними формами реорганізації, спрямованої на укрупнення

підприємства, є:
1. Злиття – об'єднання підприємства (або кількох підприємств), яке
перебуває у фінансовій кризі, з іншим фінансово-стійким підприємством
(кількома підприємствами). У разі злиття підприємства всі майнові права та
обов'язки кожного з них переходять до новоствореного підприємства.
Бухгалтерські баланси підприємств консолідуються. Під час такої
реорганізації активи і пасиви підприємств, що реорганізуються, у повному
обсязі передаються підприємству-правонаступнику. Підприємства, які
злилися, припиняють господарську діяльність і втрачають свій юридичний
статус.
В антимонопольних законодавствах більшості країн розрізняють
горизонтальне злиття (приєднання, поглинання) та вертикальне.
Горизонтальне злиття – це об’єднання двох фірм, які виробляють
однаковий тип товару чи надають однакові послуги.
Вертикальне злиття – це злиття одного підприємства з його
постачальником сировини чи споживачем продукції.
2. Приєднання – — це спосіб корпоративної реструктуризації, який
передбачає приєднання всіх прав та обов'язків однієї або кількох юридичних
осіб — правопопередників до іншої юридичної особи — правонаступника. В
результаті такої реструктуризації підприємства, що приєднуються ,
вилучаються з державного реєстру та втрачають свій юридичний статус.
У результаті приєднання нова юридична особа не створюється, а лише
вносяться зміни до засновницьких документів правонаступника. Ці зміни
можуть бути пов’язані зі збільшенням статутного капіталу підприємства, до
якого здійснюється приєднання, зміною складу його засновників чи
організаційно-правової форми.
 60

Принципова різниця між злиттям і приєднанням полягає в тому, що в

першому випадку всі майнові права та обов'язки кількох юридичних осіб
концентруються на балансі підприємства, яке створюється, а в другому — на
балансі підприємства, що вже функціонує на момент прийняття рішення про
приєднання.
3. Поглинання. Ця форма реорганізації полягає в придбанні
корпоративних прав фінансово-неспроможного підприємства підприємством-
санатором. Реорганізацію поглинанням слід відрізняти від продажу майна
боржника як цілісного майнового комплексу, що розглядається як один із
методів санації підприємства в процесі провадження справи про банкрутство.
В останньому разі йдеться про викуп майна підприємства, а в разі
поглинання — про придбання корпоративних прав.
В результаті цієї реструктуризації покупець корпоративних прав
підприємства набуває контролю над чистими активами та діяльністю такого
підприємства. Придбання може здійснюватися в обмін на передачу активів,
прийняття покупцем на себе зобов’язань. Покупцем вважають суб’єкта
господарювання, до якого переходить контроль над господарською
діяльністю іншого підприємства. В результаті поглинання об’єкт поглинання
зберігає статус юридичної особи, існуючу правову форму організації бізнесу,
однак змінюються суб’єкти контролю над ним, тобто власники, які
контролюють підприємство.
В Україні придбання компанії за допомогою її поглинання не знайшло
широкого розповсюдження через тривалість процедури і ризики як для
покупця, так і для продавця. Завжди більш надійно, зручно і швидко
придбати частку в підприємстві, а в подальшому – провести процедуру
приєднання.
 61

Реорганізація, спрямована на розукрупнення підприємства (поділ,

виділення)

До розукрупнення підприємства (поділ, виділення) вдаються у

випадках:
1. Якщо в підприємства поряд із прибутковими секторами діяльності є
багато збиткових виробництв. Метою розукрупнення при цьому є
виокремлення підрозділів, які є санаційне спроможними, і їх подальше
фінансове оздоровлення, зокрема й за допомогою приватизації. Структурні
підрозділи, які не підлягають санації, залишаються в організаційній структурі
підприємства, яке з часом оголошується банкрутом.
2. У разі високого рівня диверсифікації сфер діяльності підприємств,
які підлягають санації. Якщо до таких підприємств виявляють інтерес кілька
інвесторів (санаторів), котрі цікавляться різними ділянками виробництва, то
в результаті розукрупнення, кожний з інвесторів може вкласти кошти в ту
сферу, яка його і найбільш приваблює, не обтяжуючи себе при цьому
непрофільними виробничими структурами.
3. Коли йдеться про передприватизаційну підготовку державних
підприємств з метою підвищення їх інвестиційної привабливості.
4. Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним
(домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету
України мають право прийняти рішення про примусовий поділ такого
суб'єкта господарювання.
Примусовий поділ не застосовується у разі:
– неможливості організаційного або територіального відокремлення
підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;
 62

– наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних

підрозділів чи структурних одиниць.
Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий
поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк,
який не може бути меншим шести місяців. Реорганізація суб'єкта
господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його
розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього
суб'єкта господарювання на ринку.
Головною метою розукрупнення підприємств, які перебувають у
фінансовій кризі, є виокремлення санаційно-спроможних виробничих
підрозділів (виробництв) для проведення їх фінансового оздоровлення й
оформлення як самостійних юридичних осіб. Цей напрямок реорганізації дає
змогу зосередитися на окремих стратегічних сферах діяльності підприємства,
керуючись принципом: економічно доцільнішим є «утримати на поверхні
життєздатну частину боржника, ніж дати потонути всьому підприємству».
Основними формами реорганізації, спрямованої на розукрупнення
підприємства, є поділ та виділення.
Поділ – це спосіб реорганізації, за яким одна юридична особа припиняє
свою діяльність, а на її базі створюється кілька нових підприємств,
оформлених у вигляді самостійних юридичних осіб. У разі поділу
підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу,
переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові
права та обов’язки (активи та пасиви) реорганізованого підприємства.
Реорганізація підприємства поділом характеризується такими
особливостями:
1. У рішенні про реорганізацію неодмінно мають бути положення, які
визначають спосіб розподілу між правонаступниками сум статутного,
резервного та інших фондів, що становлять капітал підприємства.
2. Угода про реорганізацію укладається між групами засновників
підприємств, які створюються в результаті поділу.
 63

3. У підготовці установчих документів кожного новоствореного

підприємства має бути враховано, що воно утворюється поділом і перебирає
на себе у відповідній частині майнові права та обов'язки реорганізованого
підприємства.
4. Підприємствами-правонаступниками та підприємством, яке
реорганізується, підписується розподільний баланс.
5. Угода про реорганізацію поділом має містити повний перелік та
обсяг активів і пасивів балансу, що підлягають передачі кожному
правонаступнику, та строк складання розподільного балансу з
розшифруваннями кожної статті цього балансу.
6. Якщо кількість засновників підприємства, котре реорганізується,
менша за кількість підприємств, що створюються в результаті поділу, то
частка кожного засновника в його статутному фонді відповідним чином
розподіляється між новоствореними підприємствами. Кожен із засновників
стає співзасновником усіх (або деяких) із підприємств-правонаступників.
Внесками засновників до статутного фонду таких підприємств є їх частки у
статутному фонді підприємства, що реорганізується.
На практиці зустрічається особливий вид поділу, що має спільні риси з
приєднанням. За цим способом реорганізації активи та пасиви
реорганізованого підприємства переходять не до новостворених, а до
функціонуючих підприємств.
Виділення – це спосіб реорганізації, за яким зі складу діючого
підприємства виділяється одне або кілька структурних підрозділів за згодою
власників або уповноваженого на те органу. При виділенні з підприємства
одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за
розподільним балансом у відповідних частинах майнові права та
зобов’язання реорганізованого підприємства. Підприємство, що
реорганізується, продовжує свою фінансово-господарську діяльність, не
втрачає статусу юридичної особи, а лише вносить зміни до установчих
документів.
 64

Нова юридична особа (особи) створюються з використанням лише

частини належного реорганізованому підприємству майна. Залишкова
частина є базою для продовження господарської діяльності.

Реорганізація без змін розмірів підприємства (перетворення)

Перетворення — це спосіб реорганізації, що передбачає зміну форми

власності або організаційно-правової форми юридичної особи без
припинення господарської діяльності підприємства. Коли одне підприємство
перетворюється на інше, до підприємства, яке виникло, переходять усі
майнові права та обов'язки колишнього підприємства.
Частка (у відсотках) кожного засновника (учасника) у статутному
капіталі підприємства, що реорганізується, має дорівнювати його частці у
статутному капіталі підприємства, створеного в результаті перетворення.
Мета перетворення — це приведення у відповідність правової форми
організації господарської діяльності до внутрішніх та зовнішніх умов
ведення бізнесу. Найпоширенішими прикладами перетворення є:
— товариство з обмеженою відповідальністю реорганізується в
акціонерне товариство;
— приватне акціонерне товариство реорганізовується в товариство з
обмеженою відповідальністю;
— приватне акціонерне товариство перетворюється у публічне.

Передавальний та розподільний баланси підприємств

Найважливішим документом, який складається під час реорганізації

підприємств, є передавальний та розподільний баланс. Передавальний баланс
 65

складається в разі злиття чи приєднання підприємств, а розподільний — у

разі поділу чи виділення.
Передавальний баланс — це баланс підприємства, що реорганізується,
на день припинення його діяльності. Його підписують директори та головні
бухгалтери обох підприємств — того, що реорганізується, та підприємства-
правонаступника. Такий баланс складається за усіма правилами,
передбаченими нормативними актами.
Розподільний баланс — це баланс підприємства, що реорганізується,
на день припинення його діяльності, в якому окремими стовпцями
відбиваються активи і пасиви, розподілені між ним і підприємствами-
правонаступниками, тобто та частка майна, вимог і зобов'язань, яка
передається підприємствам, що утворюються в результаті поділу чи
виділення. Цей баланс має відбити баланси новостворених підприємств на
момент початку їх господарської діяльності.
Загальні принципи, пропорції, строки та методи розподілу активів під
час реорганізації підприємства поділом чи виділенням визначаються в угоді
про реорганізацію.
Перш ніж складати розподільний баланс, слід провести відповідну
підготовчу роботу, забезпечивши реальність позицій, які буде у ньому
відображено. З цією метою здійснюється інвентаризація усіх майнових прав і
зобов’язань підприємства, що реорганізується. Головна ціль цієї роботи –
виявити й списати майно, не придатне до використання, а також безнадійну
дебіторську заборгованість.
Згідно із загальним правилом складання розподільних балансів усі
активи та пасиви реорганізованого підприємства розподіляються
пропорційно до встановленої бази для нарахування. Як правило, такою базою
є сума основних фондів, якими наділяються підприємства, утворювані в
результаті поділу.
Наприклад, коли до новоутвореного підприємства має ввійти окремий
структурний підрозділ, вартість основних засобів якого становить 25%
 66

загальної суми першого розділу активу балансу, то це означає, що до цього

підприємства у відповідній пропорції відійде власний капітал, зобов'язання
та вимоги. Можливий і інший порядок формування окремих статей активу та
пасиву розподільного балансу.

7.3. Процес реструктуризації підприємства та його основні етапи.

Реструктуризація — це тривалий (1,5-2 роки) і творчий процес, який

передбачає сукупність певних дій, операцій. Ці дії чи операції виконуються
паралельно чи послідовно, але за певною технологією. Тобто, процес
реструктуризації має свої етапи, кожний з яких вирізняється своїми
особливостями, своїми завданнями і методичними підходами.
Процес реструктуризації підприємства складається з таких основних
етапів:
1) аналіз зовнішнього середовища і діагностика стану підприємства та
його потенціалу;
2) обґрунтування необхідності змін, розробка стратегії, формування
системи цілей реструктуризації;
3) вибір видів і методів реструктуризації;
4) розробка бізнес-плану та програми реструктуризації;
5) вибір критеріїв і визначення економічної ефективності
реструктуризації;
6) проведення реструктуризації та управління цим процесом.

1 етап. Аналіз зовнішнього середовища і діагностика стану

підприємства та його потенціалу.
 67

Передбачає аналіз зовнішнього середовища та оцінку впливу на

підприємство політичних, економічних, ринкових, технологічних і соціально-
демографічних факторів.
Діагностика стану підприємства передбачає:
—аналіз положення на ринку;
— оцінку фінансового стану;
— аналіз виробничої діяльності;
— вивчення рівня техніки і технології і його відповідності сучасним
стандартам;
— аналіз трудових ресурсів і ступеня зацікавленості працівників у
результатах діяльності;
— аналіз бізнес-процесів тощо.
На цьому етапі вивчаються можливості та погрози для розвитку
бізнесу, виявляються сильні і слабкі сторони підприємства.
Одержана на першому етапі інформація є основою обґрунтування
необхідності змін, розробки стратегії і формування системи цілей
реструктуризації.

2 етап. Обґрунтування необхідності змін, розробка стратегії,

формування системи цілей реструктуризації.
Розуміння необхідності змін. Зазвичай реструктуризаційні процеси
ініціюють і запроваджують власник і вище керівництво, які за певними
симптомами відчувають наявні або можливі проблеми, розуміють
необхідність їхнього розв’язання і прагнуть це зробити за допомогою
реструктуризації.
Стратегія реструктуризації - це напрямки діяльності, що мають
забезпечити оптимальне функціонування підприємства у тривалій
перспективі з урахуванням стану зовнішнього середовища і прогнозу його
зміни. Стратегія реструктуризації — це комплекс конкретних стратегій
стосовно різних аспектів діяльності підприємства.
 68

На основі обраних стратегій формується система фінансово-

економічних, техніко-технологічних, маркетингових, виробничих і
соціальних цілей підприємства.
Цілі реструктуризації зумовлюють основні напрями реструктуризації,
тобто сфери діяльності підприємства, у яких будуть запроваджуватися ті чи
інші зміни. Основними напрямами реструктуризації можуть бути:
– зміни структури та асортименту продукції;
– внесення змін у маркетингову діяльність підприємства або її
налагодження;
– формування адекватної структури активів;
– зниження затрат і забезпечення ефективного використання ресурсів;
– впровадження професійного управління дебіторською та
кредиторською заборгованістю;
– формування адекватної структури управління підприємством тощо.
Для забезпечення дієвості встановлювані цілі і показники мають
відповідати наступним вимогам:
— конкретність і вибірність, тобто можливість кількісної оцінки;
— досяжність за визначеної напруженості;
— значимість для підприємства;
— терміновість, тобто встановлення терміну досягнення мети
(показника).
Отже, у результаті реалізації цього етапу формується система цілей
реструктуризації. Цю систему доцільно розробляти у виді “дерева цілей”, що
забезпечить повноту представлення і взаємозв'язок цілей різних рівнів.

3 етап. Вибір видів і методів реструктуризації.

Вибір видів і методів реструктуризації — це центральний етап, що
зумовлює ефективність цієї реструктуризації.
Фактори, що впливають на вибір видів і методів санаційної
реструктуризації:
 69

— стратегії і цілі реструктуризації;

— особливості конкурентного підприємства;
— наявність фінансових і інших ресурсів;
— досвід і знання власників і вищих менеджерів;
— гострота проблеми.

4 етап. Розробка бізнес-плану та програми реструктуризації.

Розробка бізнес-плану та програми реструктуризації є доцільними,
коли реструктуризація є комплексною, стратегічною, розрахованою на
тривалу перспективу. Важливо, щоб програма реструктуризації не
дублювала зміст окремих розділів бізнес-плану, а деталізувала їх. Якщо ж
реструктуризація є оперативною або фінансовою, — найчастіше буде досить
розробити один з документів: бізнес-план або програму реструктуризації.
Бізнес-план реструктуризації - це документ, що докладно описує
намічувану реструктуризацію, а також дає оцінку її ефективності. Його
розробка здійснюється з метою підвищення обґрунтованості й ефективності
реструктуризації, особливо у таких випадках, коли вона носить стратегічний
характер.
Типової структури бізнес-плану реструктуризації немає, але в
літературі пропонують варіант цього документу, що включає такі розділи:
1. Резюме.
2. Програма реструктуризації.
3. План реструктуризації в розрізі головних напрямків або підрозділів.
Резюме — невеликий за обсягом виклад, який узагальнює ключові,
найважливіші положення всього бізнес-плану реструктуризації, зокрема:
причини, які призвели до розуміння необхідності змін; основні цій
реструктуризації; головні напрямки реструктуризації; кількісні та якісні
результати, що очікується отримати після проведення реструктуризації.
 70

Програма реструктуризації є конкретизацією основних напрямків і

включає перелік головних заходів, спрямованих на досягнення мети
реструктуризації. Заплановані заходи мають бути прив'язані до відповідних
строків і необхідних ресурсів. Завдання програми полягає в переведенні
підприємства із стану “як є” в бажаний стан “як треба “; вона також значно
розширює горизонт бачення моделі-образу підприємства і тих рушійних сил,
які забезпечать реалізацію мети реструктуризації.
Програма реструктуризації повинна задовольняти такі вимоги:
– забезпечувати комплексне просування до оптимізації цілісного
організму підприємства;
– бути підпорядкованою інтересам компанії, привабливою для
керівництва і переконливою для зовнішніх партнерів;
– висвітлювати наявні проблеми фірми та загрози для її існування;
– установлювати цілі, які можна контролювати та вимірювати;
– містити рішення, які усувають проблеми та загрози;
– пропонувати заходи, які реально можна виконати;
– конкретизувати завдання в розрізі підрозділів;
– показувати фінансові та змістовні (кількісні та якісні) наслідки
запропонованих дій.
Програму реструктуризації розробляють для всього підприємства,
може мати доволі укрупнений характер із зазначенням служб і підрозділів,
задіяних у її виконанні, та орієнтовних строків реалізації, може передбачати
етапність запровадження тих чи інших дій.
Програма реструктуризації може мати декілька редакцій і корегуватися
залежно від ринкових обставин. Перша редакція, власне, передбачає перелік
заходів, які необхідно реалізувати у підприємстві, щоб перейти до
проектованого стану структури. Друга редакція програми є стержнем плану
реструктуризації.
План реструктуризації — є розширеним варіантом програми і містить
перелік дій в рамках, описаних у програмі заходів із зазначенням строків їх
 71

виконання, визначає відповідальних осіб за виконання, а також адекватне

ресурсне забезпечення цього процесу і очікуваний результат.
Фактично для даного розділу бізнес-плану треба відповідати на
питання: “хто і що повинен робити”, “коли”, “скільки”?
Формування бізнес-плану реструктуризації значно спрощує роботу
щодо проведення змін на підприємстві. Бізнес-план це ніби програмна
платформа і він так само необхідний, як і бізнес-план для початку бізнесу.
Бізнес-план реструктуризації в загальній класифікації бізнес-планів
потрапляє в категорію бізнес-план суть (за цільовою ознакою), оскільки він
необхідний при відображенні процесів, які відбуваються на підприємстві, і
прогнозування наслідків змін, які запроваджуються. Він відображає зміст
структурних перетворень з метою виявлення всіх особливостей,
можливостей і загроз і допомагає приймати рішення.
Отже, бізнес-план реструктуризації являє собою чітко структурований
документ, що описує цілі та задачі, які необхідно вирішити у процесі
реструктуризації, способи і терміни досягнення поставлених цілей, а також
техніко-економічні і фінансові показники підприємства, очікувані в
результаті їхнього досягнення.

5 етап. Вибір критеріїв і визначення економічної ефективності

реструктуризації.
Ефективною та успішною є реструктуризація, завдяки якій досягається
її мета та завдання. Для оцінки ефективності реструктуризації важливо:
— виділити заходи, які реалізуються в процесі реструктуризації і
провести оцінку їх можливих наслідків;
— порівняти затрати на проведення реструктуризації з її результатами;
— проаналізувати системність змін елементів виробничої системи,
адже реструктуризація має охоплювати всі об'єкти: структуру,
фінанси, маркетинг, логістику, економіку підприємства, його
кадровий потенціал.
 72

6 етап. Проведення реструктуризації та управління цим процесом.

Передбачає організацію виконання бізнес-плану та програми
реструктуризації, здійснення контролю за їх виконанням.
У межах цього етапу також відбувається моніторинг виконання бізнес-
плану та програми реструктуризації. У процесі виконання бізнес-плану та
програми реструктуризації потрібно відстежувати досягнуті результати як з
огляду на час, так і на результативність, а також їхній реальний вплив на стан
справ на підприємстві загалом. Крім того, складність і багатогранність
процесу реструктуризації в поєднанні з несталим зовнішнім середовищем
призводять до того, що під час реалізації бізнес-плану та програми
реструктуризації обов’язково виникають певні відхилення, непередбачені
обставини, труднощі. Завданням моніторингу є відстеження результатів і
впливу впровадження бізнес-плану та програми реструктуризації на
загальний стан підприємства й ухвалення відповідних рішень щодо
коригування початкових планів за потреби.
 73

ТЕМА 8. ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ТА ФІНАНСОВІ АСПЕКТИ

САНАЦІЇ, БАНКРУТСТВА ТА ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

8.1. Загальні засади санації, банкрутства та ліквідації

підприємства.

8.2. Заходи щодо запобігання банкрутству боржника та позасудові

процедури. Санація боржника до відкриття провадження у справі про
банкрутство.

8.3. Застосування судових процедур щодо боржника. Відкриття

провадження у справі про банкрутство.

8.4. Забезпечення вимог кредиторів та мораторій на їх задоволення.

Визнання недійсними правочинів боржника.

8.5. Розпорядження майном боржника.

8.6. Санація боржника.

8.7. Визнання боржника банкрутом і ліквідаційна процедура.

8.8. Виявлення ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного

банкрутства чи доведення до банкрутства.
 74

8.1. Загальні засади санації, банкрутства та ліквідації

підприємства.

Загальні засади санації, банкрутства та ліквідації підприємства

визначені «Кодексом України з процедур банкрутства» (прийнятим 18
жовтня 2018 року№ 2597-VIII із змінами) (далі – Кодекс). Ці загальні засади
передбачають використання ряду термінів та понять.

Боржник – юридична особа (підприємство) або фізична особа, у тому

числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові
зобов’язання, строк виконання яких настав. Далі економіко-правові та
фінансові аспекти санації, банкрутства та ліквідаціїї розглядаються по
відношенню саме до підприємства, яке є боржником.

Грошове зобов’язання - зобов’язання боржника сплатити кредитору

певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору)
та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових
зобов’язань належать також зобов’язання щодо сплати податків, зборів
(обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне
пенсійне та інше соціальне страхування; зобов’язання, що виникають
внаслідок неможливості виконання зобов’язань за договорами зберігання,
підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових
одиницях. До складу грошових зобов’язань боржника у тому числі
зобов’язань щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), страхових
внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне
страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові
санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також
зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю
громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед
засновниками (учасниками) боржника, що виникли з такої участі. Склад і
 75

розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані

товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням
відсотків, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подання
до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про
банкрутство, якщо інше не встановлено Кодексом. При поданні заяви про
відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових
зобов’язань визначається на день подання до господарського суду такої
заяви.

Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган,

уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати
заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі
сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне
страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають
вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника, а також адміністратор за
випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу
та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають
підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових
зобов’язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до
боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні
кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття
провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено
заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до
боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про
банкрутство.

Неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після

настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами не
інакше, як через застосування процедур, передбачених Кодексом.

Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника

відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та
 76

реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному Кодексом,

грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної
процедури.

Сторони у справі про банкрутство - конкурсні кредитори (представник

комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

Учасники у справі про банкрутство - сторони, арбітражний керуючий,

державний орган з питань банкрутства (державним органом з питань
банкрутства є Міністерство юстиції України, у складі якого є
Департамент з питань банкрутства), Фонд державного майна України,
Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник
органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника,
уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у
випадках, передбачених Кодексом, інші учасники справи про банкрутство,
щодо прав або обов’язків яких існує спір.

Арбітражний керуючий - фізична особа, яка отримала відповідне

свідоцтво та інформація про яку внесена до Єдиного реєстру арбітражних
керуючих України.

Арбітражний керуючий користується усіма правами

розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора відповідно до
законодавства, у тому числі має право:

1) звертатися до господарського суду та суду загальної юрисдикції у

випадках, передбачених Кодексом;

2) скликати збори і комітет кредиторів та брати в них участь з правом

дорадчого голосу;

3) отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених

Кодексом;
 77

4) залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на

договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їхньої
діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено Кодексом чи
угодою з кредиторами;

5) запитувати та отримувати документи або їх копії від юридичних

осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та від
фізичних осіб за їхньою згодою;

6) отримувати інформацію з державних реєстрів;

7) подавати до господарського суду заяву про дострокове припинення

своїх повноважень;

8) здійснювати інші повноваження, передбачені Кодексом.

Арбітражний керуючий зобов’язаний:

1) неухильно дотримуватися вимог законодавства;

2) здійснювати заходи щодо захисту майна боржника;

3) проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та

іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника та подавати
результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що
підтверджують відповідну інформацію;

4) подавати відомості, документи та інформацію щодо діяльності

арбітражного керуючого у порядку, встановленому законодавством;

5) розкривати інформацію про фінансовий стан боржника та хід

провадження у справі про банкрутство на спеціалізованій сторінці веб-сайту
державного органу з питань банкрутства (у закритій частині сторінки), до
якої забезпечується доступ конкурсних і забезпечених кредиторів, а також (з
моменту прийняття господарським судом постанови про визнання боржника
банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури) поточних кредиторів, та
забезпечувати оновлення такої інформації не менше одного разу на місяць у
 78

порядку, визначеному державним органом з питань банкрутства. До

інформації про фінансовий стан боржника та хід провадження у справі про
банкрутство належить інформація про:

- значні правочини чи правочини із заінтересованістю, укладені

боржником або від його імені (найменування сторін, суть зобов’язань,
вартість майна, що передається за правочином, строк виконання зобов’язань);
(значні правочини - правочини щодо майна (робіт, послуг), ринкова вартість
яких на день вчинення правочину становить 10 і більше відсотків вартості
активів боржника за даними останньої річної фінансової звітності. Якщо
замість кількох правочинів боржник міг вчинити один значний правочин, то
кожен із таких правочинів вважається значним; правочини, щодо яких є
заінтересованість, - правочини, сторонами яких є заінтересовані особи зі
сторони боржника, арбітражного керуючого чи кредиторів; заінтересовані
особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника,
юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або
фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з
якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники,
акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу
органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у
тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у
справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних
стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а
саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші
особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх
заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами
стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в
такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника);

- інвентаризацію майна боржника (дати початку та закінчення

інвентаризації);
 79

- дебіторів боржника, розмір заборгованості яких перевищує 5

відсотків сукупних вимог конкурсних кредиторів (зазначається
найменування або ім’я, місцезнаходження або місце проживання,
ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової
картки платника податків (за наявності) та розмір заборгованості);

- обтяження майна боржника (об’єкт обтяження, вид обтяження, орган

або особа, в інтересах якої накладено обтяження, підстави накладення
обтяження);

- реєстр вимог кредиторів;

- строки виконання плану санації (для керуючого санацією) або плану

реструктуризації (для керуючого реструктуризацією);

- аналіз фінансово-господарської діяльності боржника;

- дату, час і місце проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів

(зазначається не пізніше ніж за три робочі дні до дня проведення таких
зборів);

- тексти рішень зборів та комітету кредиторів (вносяться протягом

трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення);

- текст затвердженого судом плану санації (вноситься протягом трьох

робочих днів з дня затвердження плану судом);

6) створювати умови для проведення перевірки додержання

арбітражним керуючим вимог законодавства;

7) здійснювати заходи щодо забезпечення охорони державної таємниці

відповідно до встановлених законодавством вимог;

8) надавати державному реєстратору в електронній формі через веб-

портал електронних сервісів відомості, необхідні для ведення Єдиного
державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та
 80

громадських формувань, у порядку, встановленому державним органом з

питань банкрутства;

9) вживати заходів до недопущення будь-якої можливості виникнення

конфлікту інтересів та невідкладно повідомляти суду про наявність такого
конфлікту інтересів;

10) надсилати до органів Національної поліції чи прокуратури

повідомлення про факти порушення законодавства, виявлені в діяльності
працівників підприємств та організацій, що містять ознаки дії (бездіяльності),
переслідуваної у кримінальному чи адміністративному порядку;

11) виконувати інші повноваження, передбачені законодавством.

Розпорядник майна - арбітражний керуючий, призначений

господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном.

Керуючий санацією - арбітражний керуючий, а у випадках, передбачених

Кодексом, - керівник боржника, призначений господарським судом для
здійснення процедури санації боржника.

Ліквідатор - арбітражний керуючий, призначений господарським судом

для здійснення ліквідаційної процедури.

У відповідності до Порядку функціонування автоматизованої системи

«Банкрутство та неплатоспроможність» (затвердженого наказом
Міністерства юстиції України 18 лютого 2020 року № 594/5):

автоматизована система «Банкрутство та неплатоспроможність»

(далі - автоматизована система) - сукупність програмно-технічних засобів і
технічних засобів електронних комунікацій, що забезпечують збирання,
зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про хід
провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) та фінансово-
економічні показники боржника, формування Єдиного реєстру боржників,
 81

відносно яких відкрито провадження у справі про банкрутство

(неплатоспроможність), Єдиного реєстру арбітражних керуючих України,
функціонування електронного кабінету арбітражного керуючого та
спеціалізованої сторінки вебсайту Мін’юсту, а також захист від
несанкціонованого доступу;

Єдиний реєстр боржників, відносно яких відкрито провадження у

справі про банкрутство (неплатоспроможність) (далі - Реєстр боржників
у справах про банкрутство (неплатоспроможність)),- автоматизована база
даних, що є складовою частиною (підсистемою) автоматизованої системи, та
містить інформацію про юридичних та фізичних осіб, відносно яких триває
або завершена процедура банкрутства (неплатоспроможності), про хід
провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), про реєстр
вимог кредиторів, фінансовий стан боржника та інші дані, отримані від
арбітражних керуючих та господарських судів, відомості з судових рішень та
оголошень у справах про банкрутство (неплатоспроможність), опублікованих
відповідно до вимог законодавства, а також відомості, які є результатом
здійснення Мін’юстом своїх повноважень як державного органа з питань
банкрутства;

Єдиний реєстр арбітражних керуючих України (далі - Реєстр

арбітражних керуючих) - сукупність відомостей про арбітражних керуючих
України, які отримали в установленому законодавством порядку свідоцтво
про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, та інформації
про їх діяльність, яку Мін’юст отримує у процесі реалізації своїх
повноважень як державного органа з питань банкрутства та від арбітражних
керуючих, формування і ведення якого здійснюється відповідно до Порядку
формування і ведення Єдиного реєстру арбітражних керуючих України,
затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 19 вересня 2019
року № 2969/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 вересня
2019 року за № 1049/34020 (зі змінами);
 82

електронний кабінет арбітражного керуючого - відокремлена

підсистема автоматизованої системи, призначена для авторизованої роботи
арбітражного керуючого, за допомогою якої здійснюється подання
інформації до Єдиного реєстру боржників, відносно яких відкрито
провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), та Єдиного
реєстру арбітражних керуючих України з подальшим оприлюдненням
поданих відомостей на спеціалізованій сторінці вебсайту Мін’юсту, а також
подання та отримання арбітражним керуючим інформації з інших
інформаційних систем.

Відповідно до «Положення про Міністерство юстиції України»,

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. №
228 із змінами) державним органом з питань банкрутства є
Міністерство юстиції України (у його складі є Департамент з питань
банкрутства).

Основним завданням Міністерства юстиції України як державного

органа з питань банкрутства є забезпечення формування та реалізація
державної політики з питань банкрутства.

Міністерства юстиції України як державний орган з питань банкрутства

відповідно до покладених на нього завдань:

1) сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов,

необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом, у тому числі процедур
банкрутства державних підприємств і підприємств, у статутному
капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків;

2) організовує систему підготовки, перепідготовки та підвищення

кваліфікації арбітражних керуючих;
 83

3) визначає вимоги для отримання свідоцтва про право на здійснення

діяльності арбітражного керуючого, затверджує порядок складення
кваліфікаційного іспиту особами, які мають намір здійснювати
діяльність арбітражних керуючих, видає та анулює свідоцтво про право
на здійснення діяльності арбітражного керуючого, видає дублікат і
переоформлює свідоцтво про право на здійснення діяльності
арбітражного керуючого, тимчасово зупиняє право на здійснення
діяльності арбітражного керуючого;

4) формує і веде Єдиний реєстр арбітражних керуючих України, що є

складовою частиною Єдиного державного реєстру юридичних осіб,
фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

5) встановлює порядок розкриття інформації про фінансовий стан

боржника та хід провадження у справі про банкрутство на
спеціалізованій сторінці власного веб-сайту; встановлює порядок
подання арбітражним керуючим державному реєстратору відомостей
про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо яких
відкрито провадження у справі про банкрутство, необхідних для
ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -
підприємців та громадських формувань;

6) встановлює порядок проведення аналізу фінансово-господарського

стану суб’єктів господарювання щодо наявності ознак фіктивного
банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої
фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства та
організовує проведення такого аналізу під час відкриття провадження у
справах про банкрутство державних підприємств і підприємств, у
статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50
відсотків;

7) складає на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого

органу висновки про наявність ознак фіктивного банкрутства,
 84

доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової

неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства;

8) визначає та затверджує примірну форму плану санації та плану

реструктуризації;

9) затверджує форму декларації про майновий стан боржника у справі про

неплатоспроможність фізичної особи;

10) визначає вимоги до форми та порядку ведення реєстру вимог

кредиторів;

11) розробляє та затверджує типові документи щодо проведення

процедур банкрутства, методичні рекомендації;

12) затверджує за погодженням з Укрдержархівом правила ведення

діловодства та архіву арбітражного керуючого, затверджує порядок
ведення і подання статистичної звітності, оперативної звітності та
інформації арбітражними керуючими, встановлює опис і порядок
використання посвідчення та печатки арбітражних керуючих;

13) встановлює порядок здійснення контролю за діяльністю

арбітражних керуючих, перевірки організації їх роботи, дотримання
арбітражними керуючими вимог законодавства з питань банкрутства та
здійснює такий контроль; бере участь у справі про банкрутство і
користується процесуальними правами та несе процесуальні обов’язки
учасника у справі про банкрутство;

14) забезпечує доступ арбітражних керуючих до державних баз

даних і реєстрів, держателем яких є Міністерства юстиції України,
зокрема електронних, що містять інформацію про боржників, їх майно
та кошти.
 85

Департамент з питань банкрутства Міністерства юстиції України у межах

повноважень здійснює виконання завдань, покладених на Міністерство
юстиції України, щодо забезпечення реалізації державної політики з питань
банкрутства, зокрема:

· здійснює контроль за діяльністю арбітражних керуючих, перевірку

організації їх роботи, дотримання ними вимог законодавства з питань
банкрутства;

· забезпечує організацію системи підготовки, перепідготовки та

підвищення кваліфікації арбітражних керуючих, підготовки
арбітражних керуючих у справах про банкрутство страхових
організацій;

· здійснює видачу, переоформлення, видачу дубліката та анулювання

свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого;
видачу посвідчення арбітражного керуючого; тимчасово зупиняє право
на здійснення діяльності арбітражного керуючого;

· забезпечує участь державного органу з питань банкрутства у справах

про банкрутство (неплатоспроможність);

· здійснює проведення аналізу фінансово-господарського стану суб’єктів

господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства,
доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової
неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (в разі порушення
проваджень у справах про банкрутство державних підприємств і
підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності
перевищує 50 відсотків);

· забезпечує роботу Постійно діючої міжвідомчої комісії з відбору

операторів електронних майданчиків та здійснення контролю за
відповідністю авторизованих електронних майданчиків в межах
 86

електронної торгової системи з продажу майна боржників у справах

про банкрутство (неплатоспроможність);

· забезпечує роботу Кваліфікаційної комісії арбітражних керуючих і

Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих та організовує
реалізацію їх рішень шляхом підготовки відповідних проєктів наказів
Міністерства юстиції;

· здійснює формування і ведення Єдиного реєстру арбітражних

керуючих України, контроль за наповненням арбітражними керуючими
цього реєстру.

8.2. Заходи щодо запобігання банкрутству боржника та позасудові

процедури. Санація боржника до відкриття провадження у справі про
банкрутство.

Заходи щодо запобігання банкрутству боржника та позасудові

процедури

Вказані заходи та процедури визначені Кодексом.

Засновники (учасники, акціонери) боржника, власник майна (орган,

уповноважений управляти майном) боржника, центральні органи виконавчої
влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого
самоврядування в межах своїх повноважень зобов’язані своєчасно вживати
заходів для запобігання банкрутству боржника.

У разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов’язаний

надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна
(органу, уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо
наявності ознак банкрутства.
 87

Засновники (учасники, акціонери) боржника, власники майна (орган,

уповноважений управляти майном) боржника, кредитори підприємства-
боржника, інші особи в межах заходів щодо запобігання банкрутству
боржника можуть надати боржнику фінансову допомогу в розмірі,
достатньому для погашення грошових зобов’язань боржника перед
кредиторами, у тому числі зобов’язань щодо сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне
пенсійне та інше соціальне страхування і відновлення платоспроможності
боржника (санація боржника до відкриття провадження у справі про
банкрутство).

У разі отримання боржником фінансової допомоги він бере на себе

відповідні зобов’язання перед особами, які надали таку допомогу, в порядку,
встановленому законом.

Санація боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство -

це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може
здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган,
уповноважений управляти майном) боржника, інші особи з метою
запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-
господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-
економічних, правових заходів відповідно до законодавства до відкриття
провадження у справі про банкрутство.

Санація державних підприємств до відкриття провадження у справі про

банкрутство здійснюється за рахунок коштів державного бюджету,
державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для
проведення санації державних підприємств за рахунок коштів державного
бюджету щороку встановлюється законом про Державний бюджет України.

Умови та порядок проведення санації державних підприємств до

відкриття провадження у справі про банкрутство за рахунок інших джерел
 88

фінансування погоджуються із суб’єктом управління об’єктами державної

власності у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Санація державних підприємств до відкриття провадження у справі про

банкрутство здійснюється згідно з Кодексом.

Санація боржника до відкриття провадження у справі про

банкрутство

Боржник за рішенням засновників (учасників, акціонерів) боржника має

право ініціювати процедуру санації до відкриття провадження у справі про
банкрутство.

Санація боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство

здійснюється відповідно до плану санації боржника до відкриття
провадження у справі про банкрутство (далі - план санації).

У плані санації визначаються:

- розміри, порядок і строки погашення вимог кредиторів, які беруть

участь у санації;

- заходи щодо виконання плану санації та нагляду за виконанням плану

санації;

- обсяг повноважень керуючого санацією (у разі його призначення).

Планом санації може бути передбачено:

- поділ кредиторів, які беруть участь у санації, на категорії залежно від

виду вимог та наявності (відсутності) забезпечення вимог таких
кредиторів;

- різні умови задоволення вимог для кредиторів різних категорій;

- заходи з отримання позик чи кредитів;

- інші умови (реструктуризація підприємства; перепрофілювання

виробництва; закриття нерентабельних виробництв; відстрочення,
 89

розстрочення або прощення боргу чи його частини; виконання

зобов’язання боржника третіми особами; задоволення вимог
кредиторів в інший спосіб, що не суперечить цьому Кодексу;
ліквідація дебіторської заборгованості; реструктуризація активів
боржника відповідно до вимог Кодексу; продаж частини майна
боржника; виконання зобов’язань боржника власником боржника та
його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань;
відчуження майна та погашення вимог кредиторів шляхом заміщення
активів; звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні
в процесі виконання плану санації; одержання кредиту для виплати
вихідної допомоги працівникам боржника, які звільняються згідно з
планом санації, що відшкодовується відповідно до вимог Кодексу
позачергово за рахунок продажу майна боржника; одержання позик
та кредитів, придбання товарів у кредит; інші заходи з відновлення
платоспроможності боржника).

До плану санації додається ліквідаційний аналіз, який свідчить про

вигідність для кредиторів виконання плану санації порівняно з ліквідацією
боржника. До плану санації може додаватися фінансовий аналіз, який
підтверджує здатність боржника виконувати умови плану санації.

У разі якщо план санації передбачає розстрочення чи відстрочення або

прощення (списання) боргів чи їх частини, план санації вважається
схваленим органом стягнення в частині задоволення вимог з податків, зборів
(обов’язкових платежів) на умовах плану санації без необхідності
голосування органу стягнення. При цьому податковий борг, який виник у
строк, що передував трьом рокам до дня проведення зборів кредиторів,
визнається безнадійним та списується, а податковий борг, який виник
пізніше, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах плану
санації, що мають бути не гіршими, ніж умови задоволення вимог
кредиторів, які проголосували за схвалення плану санації.
 90

Умови плану санації щодо задоволення вимог кредиторів, які не брали

участі в голосуванні або проголосували проти схвалення плану санації
боржника, повинні бути не гіршими, ніж умови задоволення вимог
кредиторів, які проголосували за схвалення плану санації.

До плану санації не включаються вимоги першої та другої черг

задоволення вимог кредиторів, визначених Кодексом.

Вимоги кредиторів, які не були змінені або реструктуризовані

боржником, можуть бути виключені боржником із плану санації.
Погодження та реалізація плану санації не вважаються порушенням договору
між боржником та будь-яким кредитором, який не бере участі в плані санації.

Для схвалення плану санації боржник скликає збори кредиторів шляхом

письмового повідомлення всіх кредиторів, які відповідно до плану санації
беруть участь у санації. Одночасно боржник надає цим кредиторам план
санації та розміщує оголошення про проведення зборів кредиторів на
офіційному веб-порталі судової влади України. Збори кредиторів
скликаються не раніше ніж через 10 днів після розміщення такого
оголошення.

Якщо план санації передбачає участь у санації забезпечених кредиторів,

такий план санації має бути схвалений у кожній категорії забезпеченими
кредиторами, які володіють двома третинами голосів кредиторів від
загальної суми забезпечених вимог, включених до плану санації, у такій
категорії. При цьому вимоги забезпечених кредиторів, які є заінтересованими
особами стосовно боржника, не враховуються для цілей голосування при
схваленні плану санації.

Якщо планом санації передбачається зміна пріоритету вимог

забезпечених кредиторів, план санації має бути схвалений кожним таким
кредитором.
 91

За заявою забезпеченого кредитора до плану санації включається

положення про відмову забезпеченого кредитора від забезпечення. Такий
кредитор є незабезпеченим кредитором у частині тих вимог, щодо яких він
відмовився від забезпечення.

План санації має бути схвалений у кожній категорії незабезпеченими

кредиторами, які володіють більше ніж 50 відсотками від загальної суми
незабезпечених вимог, включених до плану санації, у такій категорії. При
цьому вимоги незабезпечених кредиторів, які є заінтересованими особами
стосовно боржника, не враховуються для цілей голосування при схваленні
плану санації.

Якщо план санації передбачає задоволення вимог окремого кредитора

негайно після затвердження плану санації, такі вимоги не враховуються для
цілей голосування при схваленні плану санації.

План санації не впливає на вимоги кредитора до третіх осіб, якщо

кредитор з такими вимогами проголосував проти схвалення плану санації.
Затвердження судом плану санації щодо первісного зобов’язання не
припиняє пов’язаних з ним додаткових зобов’язань, якщо заставодержатель
проголосував проти такого плану.

Боржник протягом п’яти днів з дня схвалення кредиторами плану санації

подає до господарського суду за місцезнаходженням боржника заяву про
затвердження плану санації.

До заяви про затвердження плану санації додаються:

- план санації;

- документи, що підтверджують схвалення плану санації;

- список кредиторів із зазначенням їх найменування або ім’я,

місцезнаходження або місця проживання чи перебування,
 92

ідентифікаційного коду або реєстраційного номера облікової картки

платника податків (за наявності) та суми заборгованості.

За подання заяви про затвердження плану санації справляється судовий

збір.

Господарський суд виносить ухвалу про прийняття або відмову у

прийнятті заяви про затвердження плану санації протягом п’яти днів з дня її
отримання.

В ухвалі про прийняття заяви до розгляду зазначаються час і місце

проведення судового засідання у справі та введення мораторію на
задоволення вимог кредиторів, які включені до плану санації. Копія ухвали
надсилається боржнику, кредиторам та інвесторам, які відповідно до плану
санації беруть участь у санації.

Ухвала про прийняття до розгляду заяви про затвердження плану санації

оскарженню не підлягає.

Господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про затвердження плану

санації, якщо:

- план санації не відповідає вимогам Кодексу;

- справа не підсудна даному господарському суду;

- стосовно боржника відкрито провадження у справі про банкрутство;

- боржника припинено в установленому законодавством порядку.

Про відмову у прийнятті заяви про затвердження плану санації

виноситься ухвала, яка надсилається заявнику разом із заявою та доданими
до неї документами.

Господарський суд публікує повідомлення про прийняття до розгляду

заяви про затвердження плану санації на офіційному веб-порталі судової
влади України. Повідомлення має містити найменування боржника і його
 93

ідентифікаційний код, номер справи, найменування господарського суду, у

провадженні якого перебуває справа, та дату судового засідання у справі.

За заявою боржника або кредитора господарський суд протягом п’яти

днів з дня прийняття заяви проводить судове засідання у справі для розгляду
питань про призначення керуючого санацією, вжиття заходів щодо
забезпечення вимог кредиторів, обмеження дії мораторію на задоволення
вимог кредиторів.

Господарський суд призначає керуючого санацією, якщо призначення

такого керуючого та обсяг його повноважень визначені планом санації.
Кандидатура керуючого санацією обирається присутніми на загальних
зборах кредиторів, чиї вимоги у сукупності становлять більше 50 відсотків
загальної суми вимог, включених до плану санації. Якщо керуючий санацією
призначений до моменту постановлення ухвали щодо затвердження плану
санації, а в затвердженні плану санації відмовлено, повноваження керуючого
санацією припиняються в момент постановлення ухвали про відмову в
затвердженні плану санації.

Господарський суд може обмежити дію мораторію у виняткових

випадках, якщо такий мораторій може спричинити втрату предмета застави
забезпеченого кредитора.

Господарський суд розглядає заяву про затвердження плану санації не

пізніше одного місяця з дня прийняття відповідної заяви до розгляду.

Господарський суд зобов’язаний заслухати кожного присутнього на

засіданні кредитора, який має заперечення щодо плану санації, навіть якщо
такий кредитор проголосував за схвалення плану санації.

За відсутності підстав для відмови в затвердженні плану санації

господарський суд виносить ухвалу про затвердження плану санації. Цією
ухвалою скасовується мораторій. Ухвала про затвердження плану санації
набирає чинності з моменту її постановлення.
 94

Господарський суд постановляє ухвалу про відмову в затвердженні плану

санації, якщо:

- при схваленні плану санації були допущені порушення законодавства,

що могли вплинути на результат голосування загальних зборів
кредиторів;

- кредитор, який не брав участі в голосуванні або проголосував проти

схвалення плану санації, доведе, що в разі ліквідації боржника у
порядку, визначеному Кодексом, його вимоги були б задоволені в
розмірі, що перевищує розмір вимог, які будуть задоволені відповідно
до умов плану санації;

- боржником були надані недостовірні відомості, що є суттєвими для

визначення успішності плану санації.

Постановлення ухвали про відмову в затвердженні плану санації не є

перешкодою для повторного схвалення такого плану санації зборами
кредиторів відповідно до вимог законодавства та звернення боржника до
господарського суду із заявою про затвердження плану санації.

Ухвала господарського суду про відмову в затвердженні плану санації

скасовує мораторій та всі інші заходи, вжиті судом.

Щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна

боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється
автоматично після спливу 60 календарних днів з дня прийняття до розгляду
заяви про затвердження плану санації, якщо господарським судом протягом
цього часу не розглянуто заяву про затвердження плану санації.

Господарський суд відсторонює керуючого санацією від виконання ним

своїх обов’язків за клопотанням боржника, кредитора або за власною
ініціативою у разі:
 95

- невиконання або неналежного виконання обов’язків, покладених на

керуючого санацією;

- зловживання правами керуючого санацією;

- подання керуючим санацією до суду неправдивих відомостей;

- відмови в наданні керуючому санацією допуску до державної таємниці

або скасування раніше наданого допуску;

- наявності конфлікту інтересів у керуючого санацією.

Господарський суд відсторонює керуючого санацією від виконання ним

своїх обов’язків за поданою керуючим санацією заявою.

Господарський суд відсторонює керуючого санацією від виконання ним

своїх обов’язків протягом п’яти днів з дня, коли суду стало відомо про
наявність підстав для відсторонення, про що постановляє ухвалу.

У разі відсторонення керуючого санацією господарський суд призначає

іншого керуючого санацією в порядку, встановленому Кодексом.

Господарський суд замінює керуючого санацією за клопотанням

присутніх на загальних зборах кредиторів, чиї вимоги у сукупності
становлять більше 50 відсотків загальної суми вимог, включених до плану
санації, в порядку, встановленому Кодексом.

Затверджений господарським судом план санації є обов’язковим для всіх

кредиторів, вимоги яких включені до плану санації.

Зміни до плану санації вносяться у порядку, встановленому для його

затвердження.

Боржник і кредитор шляхом укладення договору можуть змінити свої

права і обов’язки, передбачені планом санації, зокрема, передбачити
відстрочення чи розстрочення виконання, якщо така зміна не надає переваги
кредитору порівняно з умовами плану санації. Копія такого договору
 96

надсилається керуючому санацією, кредиторам, які беруть участь у санації,

та інвесторам.

За заявою боржника або кредитора господарський суд може припинити

процедуру санації у разі порушення виконання плану санації, за наявності
підстав вважати, що такий план санації не буде виконаний.

Ухвала господарського суду про припинення процедури санації скасовує

заходи, вжиті судом, а план санації вважається розірваним. У такому разі
вимоги кредиторів відновлюються в повному розмірі у незадоволеній
частині.

За результатами виконання плану санації боржник або керуючий

санацією (у разі його призначення) подає до господарського суду заяву про
затвердження звіту про виконання плану санації, до якої додаються:

- звіт про виконання плану санації;

- докази надсилання копії заяви та звіту кредиторам, які беруть участь у

санації, інвесторам та боржнику (якщо заява подана керуючим
санацією).

Господарський суд розглядає заяву про затвердження звіту про

виконання плану санації протягом 10 днів з дня її надходження. Ухвала про
призначення судового засідання для розгляду такої заяви надсилається
кредиторам, які беруть участь у санації, інвесторам, боржнику та керуючому
санацією.

Про затвердження звіту про виконання плану санації або про відмову в
затвердженні такого звіту господарський суд постановляє ухвалу. Ухвала
господарського суду про затвердження звіту про виконання плану санації
скасовує всі заходи, вжиті судом.
 97

8.3. Застосування судових процедур щодо боржника. Відкриття

провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до Кодексу щодо боржника застосовуються такі судові

процедури:

- розпорядження майном боржника;

- санація боржника;

- ліквідація банкрута.

Справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за

місцезнаходженням боржника.

Право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття

провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.

Провадження у справі про банкрутство відкривається господарським

судом за заявою боржника також у разі загрози його неплатоспроможності.

Заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається

кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити:

- найменування господарського суду, до якого подається заява;

- найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний
код юридичної особи;
- ім’я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце
проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або
реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та
номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні
 98

переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера

облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний
контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
- виклад обставин, що є підставою для звернення до суду;

- перелік документів, що додаються до заяви.

До заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство

додаються:

- докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом

судовий збір не підлягає сплаті;
- довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження
представника, якщо заяву підписано представником;
- докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох
розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання
повноважень;
- докази надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів.

До заяви кредитора - контролюючого органу, уповноваженого відповідно

до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення
погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування у межах своїх
повноважень, іншого органу, який відповідно до закону здійснює контроль за
справлянням інших обов’язкових платежів на загальнообов’язкове державне
соціальне страхування, додаються докази вжиття заходів щодо стягнення
(погашення) податкового боргу або іншої заборгованості у встановленому
законодавством порядку.

Заява кредитора, крім відомостей, зазначених вище, повинна містити

відомості про розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням окремо
розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті.
 99

Заява кредитора може ґрунтуватися на об’єднаній заборгованості

боржника за сукупністю його різних зобов’язань перед цим кредитором.

Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися

до суду з однією спільною заявою. Таку заяву підписують усі кредитори, які
об’єднали свої вимоги до боржника.

До заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство

додаються:

- докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом

судовий збір не підлягає сплаті;
- довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження
представника, якщо заяву підписано представником;
- докази загрози неплатоспроможності;
- докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох
розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання
повноважень;
- установчі документи боржника - юридичної особи;
- бухгалтерський баланс боржника на останню звітну дату;
- перелік кредиторів боржника, вимоги яких визнаються боржником, із
зазначенням загальної суми грошових вимог усіх кредиторів, а також
щодо кожного кредитора - ім’я або найменування, місцезнаходження
або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або
реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та
номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні
переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера
облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний
контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), сума грошових
вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним
зобов’язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстави
 100

виникнення зобов’язань, а також строк їх виконання згідно із законом

або договором;
- перелік майна боржника із зазначенням його балансової вартості та
місцезнаходження, а також загальна балансова вартість майна;
- перелік майна, що перебуває у заставі або є обтяженим у інший спосіб,
його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кредиторів,
на користь яких вчинено обтяження майна боржника, - ім’я або
найменування, місцезнаходження або місце проживання,
ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер
облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для
фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від
прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків
та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають
відмітку у паспорті), сума грошових вимог, підстави виникнення
зобов’язань, а також строк їх виконання згідно із законом або
договором;
- довідка органів приватизації (органів, уповноважених управляти
об’єктами державної власності) про наявність або відсутність на
балансі підприємства, щодо якого подано заяву про відкриття
провадження у справі, державного майна, що в процесі приватизації
(корпоратизації) не увійшло до його статутного капіталу;
- перелік осіб, які мають невиконані зобов’язання перед боржником, із
зазначенням вартості таких зобов’язань, строку виконання та підстав
виникнення;
- відомості про всі рахунки у депозитарних установах боржника,
відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах, їх
реквізити;
- відомості про всі рахунки, на яких ведеться облік прав на цінні папери,
що належать боржнику, їх реквізити;
 101

- протокол загальних зборів (конференції) працівників боржника,

відповідне рішення первинної профспілкової організації боржника (за
наявності кількох первинних організацій - їхнє спільне рішення) про
обрання представника працівників боржника для участі у справі, якщо
такі збори (конференція) відбулися до подання заяви боржника до
господарського суду;
- копія спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з
державною таємницею, а в разі закінчення строку дії такого дозволу -
довідка про наявність у боржника матеріальних носіїв секретної
інформації (технічної документації, виробів, дослідних зразків тощо);
- рішення вищого органу управління боржника, а щодо державних
підприємств - власника майна (органу, уповноваженого управляти
майном) боржника про звернення до господарського суду із заявою
про відкриття провадження у справі;
- довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження
представника, якщо заяву підписано представником;

- інші документи, що підтверджують неплатоспроможність боржника.

Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна,

достатнього для покриття витрат, пов’язаних з провадженням у справі, якщо
інше не передбачено Кодексом.

Боржник зобов’язаний у місячний строк звернутися до господарського

суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення
вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання
грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами
(загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених
Кодексом.

Якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе

солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання
 102

порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду

господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі
виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського
суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до
зазначеної особи.

У разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху

або для повернення заяви про відкриття провадження у справі про
банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не
пізніше п’яти днів з дня її надходження постановляє ухвалу, в якій
зазначаються:

- дата проведення підготовчого засідання суду;

- прізвище, ім’я та по батькові арбітражних керуючих, визначених
шляхом автоматизованого відбору із застосуванням Єдиної судової
інформаційно-телекомунікаційної системи з числа осіб, внесених до
Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.

Ухвалою про прийняття заяви про відкриття провадження у справі

господарський суд має право вирішити питання про:

- зобов’язання заявника, боржника та інших осіб надати суду додаткові

відомості, необхідні для вирішення питання про відкриття
провадження у справі про банкрутство;

- вжиття заходів для забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони

власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника та
боржнику приймати рішення про ліквідацію, реорганізацію боржника, а
також відчужувати основні засоби.

Підготовче засідання суду проводиться не пізніше 14 днів з дня

постановлення ухвали про прийняття заяви про відкриття провадження у
справі, а за наявності поважних причин (здійснення сплати грошових
зобов’язань кредиторам тощо) - не пізніше 20 днів.
 103

Ухвала про прийняття заяви про відкриття провадження у справі

надсилається сторонам та до органу державної виконавчої служби,
приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на
виконанні, державному реєстратору за місцезнаходженням (місцем
проживання) боржника, до органу, уповноваженого управляти державним
майном боржника, у статутному капіталі якого частка державної власності
перевищує 50 відсотків, арбітражним керуючим, визначеним шляхом
автоматизованого відбору із застосуванням Єдиної судової інформаційно-
телекомунікаційної системи з числа осіб, внесених до Єдиного реєстру
арбітражних керуючих України.

Боржник до дати проведення підготовчого засідання надає до

господарського суду та заявнику відзив на заяву про відкриття провадження
у справі. До відзиву боржника додаються докази відправлення заявнику копії
відзиву.

Крім відомостей, передбачених Господарським процесуальним кодексом

України, у відзиві боржника зазначаються:

- заперечення боржника щодо вимог заявника (заявників);

- загальна сума заборгованості боржника перед кредиторами за

зобов’язаннями, що передбачають виплату грошових коштів, у тому числі зі
сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), з виплати заробітної плати;

- відомості про наявне у боржника майно, а також про всі рахунки

боржника в установах банків та інших фінансово-кредитних установах,
реквізити рахунків;

- відомості про всі рахунки, на яких ведеться облік прав на цінні папери,
що належать боржнику у депозитарних установах, їх реквізити;

- відомості про проведення боржником діяльності, пов’язаної з

державною таємницею;
 104

- докази необґрунтованості вимог заявника (за наявності).

У відзиві боржника можуть зазначатися й інші відомості, що мають

значення для розгляду справи.

До відзиву боржника також можуть бути додані клопотання боржника.

До відзиву також додається довідка органів приватизації (органів,

уповноважених управляти об’єктами державної власності) про наявність або
відсутність на балансі підприємства, щодо якого відкрито провадження у
справі, державного майна, що в процесі приватизації (корпоратизації) не
увійшло до статутного капіталу боржника.

Відсутність відзиву на заяву про відкриття провадження у справі не

перешкоджає провадженню у справі.

Господарський суд не пізніше п’яти днів з дня надходження заяви про

відкриття провадження у справі відмовляє у прийнятті заяви про відкриття
провадження у справі про банкрутство, якщо:

- провадження у справі про банкрутство боржника не допускається

згідно з Кодексом;
- заява надійшла від кредитора, вимоги якого включені до
затвердженого плану санації, і відсутні докази невиконання
зобов’язань за таким планом санації;
- стосовно боржника відкрито провадження у справі про банкрутство;

- юридичну особу - боржника припинено в установленому законом

порядку.

Про відмову у прийнятті заяви господарський суд постановляє ухвалу,

яка надсилається заявнику разом із заявою та доданими до неї документами.

Господарський суд не пізніше п’яти днів з дня надходження заяви про

відкриття провадження у справі або закінчення строку на усунення недоліків
заяви повертає її та додані до неї документи без розгляду, якщо:
 105

- заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не

підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або
особою, посадове становище якої не вказано;
- до постановлення ухвали про відкриття провадження у справі від
заявника надійшла заява про відкликання заяви про відкриття
провадження у справі;

- заявником до цього суду подано іншу заяву про відкриття

провадження у справі про банкрутство щодо того самого боржника і щодо
такої заяви на час вирішення питання про відкриття провадження у справі,
що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у
відкритті провадження у справі про банкрутство, повернення заяви про
відкриття провадження у справі.

Про повернення заяви про відкриття провадження у справі без розгляду

господарський суд постановляє ухвалу.

Повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство

не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до господарського
суду у встановленому порядку.

Якщо про відкриття провадження у справі про банкрутство подано

декілька заяв від різних заявників і одна з них повертається без розгляду,
суддя розглядає інші заяви про відкриття провадження у справі про
банкрутство.

Заява про відкриття провадження у справі про банкрутство може бути

відкликана заявником (заявниками) до дати проведення підготовчого
засідання господарського суду.

У разі відкликання заяви про відкриття провадження у справі про

банкрутство до постановлення ухвали про її прийняття господарський суд
постановляє ухвалу про повернення заяви про відкриття провадження у
справі про банкрутство.
 106

У разі відкликання заяви про відкриття провадження у справі про

банкрутство після постановлення ухвали про її прийняття до дати
проведення підготовчого засідання суду господарський суд постановляє
ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Господарський суд має право не прийняти відкликання заяви про

відкриття провадження у справі, якщо це порушує права чи охоронювані
законом інтереси будь-яких осіб або якщо до господарського суду надійшла
інша заява (заяви) кредитора (кредиторів) про відкриття провадження у
справі про банкрутство.

Перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з’ясування наявності

підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються
господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку,
передбаченому Кодексом.

Неявка у підготовче засідання сторін та представника державного органу

з питань банкрутства, а також відсутність відзиву боржника не
перешкоджають проведенню засідання.

У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи,

заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника,
вирішує інші питання, пов’язані з розглядом справи.

Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора,

господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові
зобов’язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження
спроможності виконати свої зобов’язання та погасити заборгованість.

У разі якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання

надійшло кілька заяв і одна з них прийнята судом до розгляду, інші ухвалою
господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються
одночасно.
 107

У разі визнання вимог заявника необґрунтованими господарський суд

оцінює обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до
матеріалів справи, і вирішує питання про відкриття провадження у справі у
порядку, передбаченому цією статтею.

За результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та

відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про:

- відкриття провадження у справі;

- відмову у відкритті провадження у справі.

Господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

- вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який

підлягає вирішенню у порядку позовного провадження;

- вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі

до підготовчого засідання суду.

Відмова у відкритті провадження у справі про банкрутство не

перешкоджає повторному зверненню до господарського суду із заявою про
відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності підстав,
встановлених цим Кодексом.

В ухвалі про відкриття провадження у справі про банкрутство

зазначається про:

- відкриття провадження у справі про банкрутство;

- визнання вимог кредитора та їх розмір;
- введення мораторію на задоволення вимог кредиторів;
- введення процедури розпорядження майном;
- призначення розпорядника майна, встановлення розміру його
винагороди та джерела її сплати;
- вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони
боржнику та власнику майна (органу, уповноваженому управляти
 108

майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації

боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави;
- строк подання розпорядником майна до господарського суду
відомостей про результати розгляду вимог кредиторів, який не може
перевищувати одного місяця та 20 днів після дати проведення
підготовчого засідання суду;
- дату попереднього засідання суду, яке має відбутися не пізніше 70
календарних днів, а в разі великої кількості кредиторів - не пізніше
трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду;

- строк проведення розпорядником майна інвентаризації майна

боржника, який не може перевищувати двох місяців, а в разі значного обсягу
майна - трьох місяців після дати проведення підготовчого засідання суду.

З метою виявлення кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь

у санації боржника, на офіційному веб-порталі судової влади України не
пізніше наступного дня з дня постановлення ухвали суду про відкриття
провадження у справі господарський суд оприлюднює повідомлення про
відкриття провадження у справі боржника (офіційне оприлюднення).

Повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство

повинне містити ім’я або найменування боржника, його місцезнаходження
або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або
реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та номер
паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання
відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки
платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і
мають відмітку у паспорті), найменування та адресу господарського суду,
номер справи, дату офіційного оприлюднення повідомлення, відомості про
розпорядника майна (ім’я, місцезнаходження), строк подання заяв кредиторів
з вимогами до боржника.
 109

Інформація про відкриття провадження у справі про банкрутство

додатково може оприлюднюватися на офіційному веб-сайті державного
органу з питань банкрутства, а також у будь-який інший спосіб, не
заборонений законом.

Господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може

зобов’язати боржника провести аудит. Якщо боржник не має для цього
коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок
кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою.

Відсутність аудиторського висновку не перешкоджає провадженню у

справі про банкрутство.

Якщо в заяві боржника про відкриття провадження у справі або відзиві

боржника міститься інформація про провадження ним діяльності, пов’язаної
з державною таємницею, господарський суд постановляє та надсилає
сторонам і державному органу з питань банкрутства ухвалу про відкладення
проведення підготовчого засідання суду на час, необхідний для оформлення
допуску до державної таємниці арбітражному керуючому. Такий строк не
може перевищувати 30 днів.

У разі відмови у наданні допуску до державної таємниці зазначеному

арбітражному керуючому господарський суд призначає нового арбітражного
керуючого в порядку, встановленому Кодексом.

Ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство набирає

законної сили з моменту її постановлення.

Текст ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство

суб’єкта підприємницької діяльності, який є стороною договору щодо
фінансових інструментів, валютних цінностей або стороною деривативного
контракту чи товарної операції, у день її постановлення надсилається особі,
яка провадить клірингову діяльність, на офіційну електронну адресу такої
 110

особи, зареєстровану в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній

системі.

Процедура розпорядження майном вводиться господарським судом

одночасно з постановленням ухвали про відкриття провадження у справі.

З моменту відкриття провадження у справі:

- пред’явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до

боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку,
передбаченому Кодексом, та в межах провадження у справі;
- пред’явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх
задоволення можуть здійснюватися у випадку та порядку,
передбачених цим Кодексом;
- арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо
розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані
виключно господарським судом у межах провадження у справі про
банкрутство;
- корпоративні права засновників (учасників, акціонерів) боржника
реалізуються з урахуванням обмежень, встановлених цим Кодексом;
- задоволення вимог засновника (учасника) боржника - юридичної
особи про виділення частки у майні боржника у зв’язку з виходом із
складу його учасників забороняється;

- рішення про реорганізацію або ліквідацію юридичної особи -

боржника приймається в порядку, визначеному цим Кодексом.

Ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство не пізніше

трьох днів з дня її постановлення надсилається боржнику, кредитору
(кредиторам) та іншим особам, які беруть участь або мають взяти участь у
цій справі (власнику майна, органу, уповноваженому управляти майном
боржника, тощо), до контролюючого органу, визначеного Податковим
кодексом України, місцевого загального суду, відповідного органу або особі,
 111

яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за

місцезнаходженням (місцем проживання) боржника.

У разі вжиття заходів щодо забезпечення вимог кредиторів копія ухвали

надсилається також установам, що здійснюють облік нерухомого та
рухомого майна (органам державної реєстрації речових прав, державним
нотаріальним конторам, органам державної автомобільної інспекції за
місцезнаходженням (місцем проживання) боржника), установам банків, що
обслуговують рахунки боржника, депозитарним установам, які ведуть облік
прав на цінні папери, що належать боржнику, а також установі, що веде
державні реєстри обтяжень майна.

Провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає

зупиненню.

8.4. Забезпечення вимог кредиторів та мораторій на їх задоволення.

Визнання недійсними правочинів боржника.

Забезпечення вимог кредиторів

Господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи

чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів.

Господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з

власної ініціативи може заборонити боржнику вчиняти без згоди
арбітражного керуючого правочини, а також зобов’язати боржника передати
цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи
утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження
майна боржника (у тому числі шляхом позбавлення боржника права
розпорядження його нерухомим майном або цінними паперами без згоди
розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство;
 112

накладення арешту на конкретне рухоме майно боржника), про що

виноситься ухвала.

У процедурі розпорядження майном за клопотанням розпорядника майна,

сторін або інших учасників справи про банкрутство, що містить підтверджені
відомості про перешкоджання керівником або органом управління боржника
виконанню повноважень розпорядника майна, невжиття заходів щодо
забезпечення збереження майна боржника, а також про вчинення ними дій,
що порушують права та законні інтереси боржника або кредиторів,
господарський суд має право припинити повноваження керівника або органу
управління боржника та покласти виконання його обов’язків на
розпорядника майна.

Про припинення повноважень керівника або органу управління боржника

та покладання його обов’язків на розпорядника майна господарський суд
виносить ухвалу.

З дня постановлення господарським судом ухвали про припинення

повноважень керівника або органу управління боржника відповідні посадові
особи боржника, повноваження яких припинені ухвалою господарського
суду, зобов’язані протягом трьох днів передати розпоряднику майна, а
розпорядник майна - прийняти бухгалтерську та іншу документацію
боржника, його печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.

Заходи щодо забезпечення вимог кредиторів діють відповідно до дня

введення процедури санації і призначення керуючого санацією або до
прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття
ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, або до закриття
провадження у справі.

Господарський суд має право скасувати або змінити заходи щодо

забезпечення вимог кредиторів до настання зазначених обставин, про що
постановляє ухвалу.
 113

Мораторій на задоволення вимог кредиторів

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання

боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення
мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання
цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових
платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з

відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в
ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення
виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна
повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове
виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням
(місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

- забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів,

що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими
стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку
відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого
провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум
(у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування
майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про
продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах;
- забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;
- не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші
фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань
із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;
- зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;
 114

- не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання

грошового зобов’язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог

кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли внаслідок відмови
боржника від виконання правочинів (договорів) у процедурі санації, у
порядку, передбаченому Кодексом.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на

вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці
суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше
соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю
громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за
виконавчими документами немайнового характеру, що зобов’язують
боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Дія мораторію не поширюється на будь-які дії довірчого власника щодо

об’єкта довірчої власності, довірчим засновником якої є боржник. Дія
мораторію не поширюється на процедуру обов’язкового звернення стягнення
на об’єкт довірчої власності.

Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів у разі

одночасного задоволення вимог кредиторів у процедурі розпорядження
майном керуючим санацією згідно з планом санації, а також ліквідатором у
ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому Кодексом.

Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов’язаннями,

на які не поширюється дія мораторію, крім випадків, передбачених
Кодексом, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за
такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий.

Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не

поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою
 115

господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство

боржника, крім випадків, передбачених Кодексом.

Під час процедури розпорядження майном боржник має право

задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які не поширюється дія
мораторію.

Задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника,

яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у
справі про банкрутство.

Боржник, власник майна (орган, уповноважений управляти майном)

боржника, власник корпоративних прав боржника, а у випадках,
передбачених законодавством, - третя особа протягом провадження у справі
про банкрутство з метою погашення вимог кредиторів та закриття
провадження у справі мають право задовольнити всі вимоги конкурсних
кредиторів відповідно до реєстру вимог кредиторів, крім неустойки (штрафу,
пені).

Для одночасного погашення всіх вимог кредиторів арбітражний

керуючий зобов’язаний надати особі, яка виявила намір погасити вимоги
кредиторів, реєстр вимог кредиторів.

У разі задоволення всіх вимог кредиторів, крім неустойки (штрафу, пені),

господарський суд ухвалою закриває провадження у справі про банкрутство.
Вимоги щодо неустойки (штрафу, пені) вважаються погашеними, про що
господарський суд зазначає в ухвалі.

Дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про

банкрутство.

Щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна

боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється
автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури
 116

розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не

було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про
введення процедури санації.

Під час процедури санації боржника за клопотанням забезпеченого

кредитора господарський суд може прийняти рішення про припинення дії
мораторію щодо майна боржника, яке є предметом забезпечення, якщо таке
майно не задіяне у виконанні плану санації боржника або є
швидкозношуваним предметом чи товаром, що швидко псується.

Правові наслідки дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не

застосовуються, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з тим, що
господарським судом не виявлені ознаки неплатоспроможності боржника.

Активи боржника, що перебувають у податковій заставі, можуть бути

звільнені господарським судом з податкової застави, про що виноситься
ухвала у судовому засіданні за участю контролюючого органу,
уповноваженого відповідно до Податкового кодексу України здійснювати
заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі
сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне
страхування у межах своїх повноважень.

Визнання недійсними правочинів боржника

Правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі

про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю
провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними
господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за
заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків
боржнику або кредиторам, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов’язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на
себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або
 117

виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами

повністю або частково стало неможливим;
- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами,
відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент
прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна
боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
- боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання
грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника
перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов’язання для забезпечення виконання

грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували

відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані
недійсними господарським судом у межах провадження у справі про
банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких
підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе

зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився
від власних майнових вимог;
- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

У разі визнання недійсними правочинів боржника кредитор зобов’язаний

повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника,
а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість
грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення
правочину.
 118

За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора

про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє
ухвалу.

8.5. Розпорядження майном боржника.

Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду

та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою
забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів
боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення
наступної процедури (санації чи ліквідації).

Про призначення розпорядника майна господарський суд постановляє

ухвалу.

Процедура розпорядження майном боржника вводиться строком до 170

календарних днів.

Розпорядник майна зобов’язаний:

- розглядати заяви кредиторів з грошовими вимогами до боржника, що

надійшли в установленому Кодексом порядку;
- вести реєстр вимог кредиторів;
- повідомляти кредиторів про результати розгляду їхніх вимог;
- вживати заходів для захисту майна боржника;
- проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та
іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника;
 119

- виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до

банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності,
незаконних дій у разі банкрутства;
- скликати збори і комітет кредиторів та організовувати проведення їх
засідань;
- надавати державному реєстратору в електронній формі через портал
електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та
громадських формувань відомості, необхідні для ведення Єдиного
державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та
громадських формувань, у порядку, встановленому державним
органом з питань банкрутства;
- надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою
діяльність, а також здійснювати розкриття кредиторам інформації
щодо фінансового стану боржника та ходу провадження у справі;
- не пізніше двох місяців з дня відкриття провадження у справі про
банкрутство провести інвентаризацію майна боржника та визначити
його вартість;
- за можливості проведення санації боржника розробити план санації
боржника та подати його на розгляд зборам кредиторів;

- виконувати інші повноваження, передбачені Кодексом.

Розпорядник майна несе відповідальність за свої дії та бездіяльність

відповідно до закону.

Протягом процедури розпорядження майном органи управління

боржника не мають права приймати рішення про:

- реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і

ліквідацію боржника;
- створення господарських товариств або участь в інших господарських
товариствах;
 120

- створення філій та представництв;

- виплату дивідендів;
- проведення боржником емісії цінних паперів;
- вихід зі складу учасників боржника юридичної особи, придбання в
акціонерів раніше випущених акцій боржника;
- відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі
його передачу в заставу, внесення зазначеного майна до статутного
капіталу іншого підприємства або господарського товариства;

- надання позик (кредитів), надання поруки, гарантій, а також передачу в

довірче управління майна боржника.

Господарський суд за заявою розпорядника майна скасовує арешти майна

боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном у разі, якщо
такі арешти чи обмеження перешкоджають господарській діяльності
боржника та відновленню його платоспроможності.

Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з

розпорядником майна приймають рішення про:

- участь боржника в об’єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових

компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об’єднаннях
юридичних осіб;
- передачу нерухомого майна в оренду;
- одержання позик (кредитів).

У процедурі розпорядження майном боржник не має права без згоди

комітету кредиторів (зборів кредиторів - до моменту формування комітету
кредиторів) вчиняти значні правочини, вчинення яких не заборонено
Кодексом.

У процедурі розпорядження майном боржник не має права без згоди

комітету кредиторів (зборів кредиторів - до моменту обрання комітету
кредиторів) здійснювати продаж істотних активів боржника.
 121

Розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову

щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з
порушенням порядку, встановленого Кодексом, а також позовів щодо
визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном
щодо зміни організаційно-правової форми боржника.

Розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську

діяльність боржника, крім випадків, передбачених Кодексом.

Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення

повноважень керівника чи органу управління боржника.

Повноваження керівника боржника та виконавчих органів його

управління, покладені на них відповідно до законодавства чи установчих
документів, можуть бути припинені в разі, якщо ними не вживаються заходи
щодо забезпечення збереження майна боржника, створюються перешкоди
діям розпорядника майна чи допускаються інші порушення законодавства.

У разі виявлення обставин, зазначених вище, за клопотанням кредиторів

або інших учасників справи ухвалою господарського суду повноваження
керівника та виконавчих органів управління боржника припиняються, а
виконання відповідних обов’язків тимчасово покладається на розпорядника
майна до призначення в порядку, визначеному законодавством та
установчими документами, нового керівника боржника та виконавчих
органів управління боржника.

З дня постановлення господарським судом ухвали про припинення

повноважень керівника боржника або органів управління боржника керівник,
повноваження якого припинені ухвалою господарського суду, зобов’язаний
протягом трьох днів передати розпоряднику майна, а розпорядник майна -
прийняти бухгалтерську та іншу документацію боржника, його печатки і
штампи, матеріальні та інші цінності.
 122

Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття

провадження у справі про банкрутство, зобов’язані подати до господарського
суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх
підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення
оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника

починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття
провадження у справі про банкрутство.

Кредитор, за заявою якого відкрито провадження у справі, має право

заявити додаткові грошові вимоги до боржника протягом 30 днів з дня
офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі
про банкрутство.

Забезпечені кредитори зобов’язані подати заяву з грошовими вимогами

до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог,
що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення.

Забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від

забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги,
кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості
предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим.

Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній

валюті України. Якщо зобов’язання боржника визначені в іноземній валюті,
то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній
валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату
подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Майнові вимоги кредиторів до боржника мають бути виражені в

грошових одиницях і заявлені до господарського суду в встановленому
порядку.
 123

Кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської

винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди,
заподіяної життю та здоров’ю громадян, сплати страхових внесків на
загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування мають
право протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про
відкриття провадження у справі про банкрутство подати до господарського
суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх
підтверджують.

Копії відповідних заяв та доданих до них документів кредитори

надсилають боржнику та розпоряднику майна.

Заява кредитора має містити:

- найменування господарського суду, до якого подається заява;

- найменування боржника, його місцезнаходження, ідентифікаційний
код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки
платника податків, або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які
через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття
реєстраційного номера облікової картки платника податків та
повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку
у паспорті);
- ім’я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце
проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або
реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серію та
номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні
переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера
облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний
контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
- розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми
неустойки (штрафу, пені);
 124

- виклад обставин, що підтверджують вимоги до боржника, та їх

обґрунтування;
- відомості про наявність заставного майна боржника, яке є
забезпеченням вимог;
- перелік документів, що додаються до заяви.

До заяви в обов’язковому порядку додаються докази сплати судового

збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна, а
також документи, що підтверджують грошові вимоги до боржника.

Заява підписується кредитором або його уповноваженим представником.

Господарський суд зобов’язаний прийняти заяву кредитора, подану з

дотриманням вимог Кодексу та Господарського процесуального кодексу
України, про що постановляється ухвала, в якій зазначається дата
попереднього засідання суду.

Для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку,

встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є
обов’язковими так само, як вони є обов’язковими для кредиторів, вимоги
яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для

їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим
Кодексом.

Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення визначеного

Кодексом строку - 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про
відкриття провадження у справі про банкрутство - є конкурсними, однак не
мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими

кредиторами, то сплачені таким кредиторам кошти поверненню не
підлягають.
 125

Розпорядник майна не пізніше ніж на 10 день з дня закінчення

встановленого Кодексом строку (30 днів з дня офіційного оприлюднення
оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство) з
урахуванням результатів розгляду вимог кредиторів боржником повністю або
частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав визнання чи
відхилення, про що письмово повідомляє заявників і господарський суд, а
також подає до суду письмовий звіт про надіслані всім кредиторам боржника
повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання
кредиторами разом з копіями повідомлень про вручення поштового
відправлення та описів вкладення у поштове відправлення або інших
документів, що підтверджують надсилання повідомлення кредиторам.

Кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію

щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику
майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших
кредиторів.

Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів,

подані в межах строку, визначеного Кодексом (30 днів з дня офіційного
оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про
банкрутство), розглядаються господарським судом у попередньому засіданні
суду.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для

їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх
отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього
засідання господарського суду.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє

ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких
кредиторів.
 126

Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про

таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Заяви кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської

винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди,
заподіяної життю та здоров’ю громадян, стосовно яких є заперечення
боржника, розглядаються згідно з Кодексом.

Розпорядник майна зобов’язаний окремо повідомити господарський суд

про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з
їхніми заявами, а за відсутності таких заяв - згідно з даними обліку
боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника,
яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром.

Розпорядник майна зобов’язаний окремо повідомити господарський суд

про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів,
а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та
здоров’ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та/або даними обліку
боржника.

До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які

мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про
банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським
судом.

Фізичні особи та/або юридичні особи, які бажають взяти участь у санації
боржника (далі - інвестори), можуть подати розпоряднику майна заяву про
участь у санації боржника та свої пропозиції щодо санації боржника (план
санації тощо).

У процедурі розпорядження майном розпорядник майна за участю

боржника розробляє план санації боржника відповідно до вимог Кодексу та
подає його на розгляд зборів кредиторів.
 127

Господарський суд не пізніше п’яти днів з дня надходження заяви

конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам Кодексу.

У разі якщо заяву конкурсного кредитора подано без дотримання вимог

цього Кодексу, господарський суд письмово повідомляє заявника про
недоліки заяви та строк, протягом якого він зобов’язаний їх усунути.

Якщо конкурсний кредитор усунув недоліки заяви у строк, встановлений

судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до суду. В
іншому разі господарський суд постановляє ухвалу про повернення заяви.

Повернення заяви з підстав, передбачених цією статтею, не перешкоджає

повторному зверненню до суду у цій же справі, якщо порушення усунуто в
межах строку, встановленого Кодексом (30 днів з дня офіційного
оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про
банкрутство).

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше 70

календарних днів, а в разі великої кількості кредиторів - не пізніше трьох
місяців з дня проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє
засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження
у справі про банкрутство, визнані такими відповідно до цього Кодексу.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги

кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого Кодексом (30 днів
з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у
справі про банкрутство), у тому числі щодо яких були заперечення боржника
або розпорядника майна.

У разі необхідності господарський суд може оголосити перерву в

попередньому засіданні.

За результатами попереднього засідання господарський суд постановляє

ухвалу, в якій зазначаються:
 128

- розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться

розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів;
- розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів;
- дата проведення зборів кредиторів та комітету кредиторів;
- дата підсумкового засідання суду, на якому буде постановлено ухвалу
про санацію боржника чи постанову про визнання боржника
банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи ухвалу про
закриття провадження у справі про банкрутство, чи ухвалу про
продовження строку процедури розпорядження майном та відкладення
підсумкового засідання суду, яке має відбутися у строки, встановлені
Кодексом (строки введення процедури розпорядження майном - до
170 календарних днів).

Розпорядник майна за результатами попереднього засідання вносить до

реєстру вимог кредиторів відомості про кожного кредитора, розмір його
вимог за грошовими зобов’язаннями, наявність права вирішального голосу в
представницьких органах кредиторів, черговість задоволення кожної вимоги.

Неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо

від основних зобов’язань у шосту чергу.

Погашення неустойки (штрафу, пені) у справі про банкрутство можливе

лише в ліквідаційній процедурі.

Ухвала попереднього засідання є підставою для визначення кількості

голосів, які належать кожному конкурсному кредитору під час прийняття
рішення на зборах (комітеті) кредиторів. Для визначення кількості голосів
для участі у представницьких органах кредиторів зі складу вимог конкурсних
кредиторів виключається неустойка (штраф, пеня).

Ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього

засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в
частині конкретних вимог кредиторів.
 129

Протягом 10 днів з дня постановлення ухвали за результатами

попереднього засідання господарського суду розпорядник майна письмово
повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів, уповноважену
особу працівників боржника та уповноважену особу засновників (учасників,
акціонерів) боржника про місце і час проведення зборів кредиторів та
організовує їх проведення.

Учасниками зборів кредиторів боржника з правом вирішального голосу є

конкурсні кредитори, визнані господарським судом у попередньому засіданні
та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

У зборах кредиторів боржника можуть брати участь із правом дорадчого

голосу:

- кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника;

- кредитори з вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської
винагороди, аліментів, а також щодо відшкодування шкоди, заподіяної
життю та здоров’ю громадян;
- конкурсні кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку,
встановленого для їх подання;
- представник працівників боржника;
- уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника;
- представник органу, уповноваженого управляти державним майном;

- арбітражний керуючий.

Перші збори кредиторів вважаються повноважними, якщо на них

присутні кредитори, які мають не менше ніж дві третини голосів. Якщо
перші збори не відбулися через відсутність кредиторів із необхідною
кількістю голосів, протягом двох тижнів проводяться повторні перші збори,
які вважаються повноважними у разі присутності на них кредиторів, що
мають більше половини голосів. Якщо ж і ці збори не відбулися через
відсутність кредиторів із необхідною кількістю голосів, протягом двох
 130

тижнів проводяться наступні перші збори, які вважаються повноважними у

разі присутності на них кредиторів, що мають більше чверті голосів.

Збори кредиторів у провадженні у справі про банкрутство скликаються

арбітражним керуючим за його ініціативою, за ініціативою комітету
кредиторів чи інших кредиторів, сума вимог яких становить не менше ніж
третину всіх вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, або за ініціативою
однієї третини кількості голосів кредиторів.

Збори кредиторів на вимогу комітету кредиторів або окремих кредиторів

скликаються арбітражним керуючим та проводяться протягом двох тижнів з
дня надходження письмової вимоги про їх скликання.

У разі якщо арбітражний керуючий не скликає збори кредиторів, комітет

кредиторів чи інші кредитори, які ініціюють скликання зборів кредиторів,
мають право скликати збори кредиторів самостійно.

Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника. Збори

кредиторів мають право визначити інше місце проведення зборів.

Конкурсні кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів,

пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів
за результатами попереднього засідання господарського суду та кратну одній
тисячі гривень.

Під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального

голосу не враховуються суми неустойки (штрафу, пені), інші фінансові
санкції, моральна шкода, судовий збір у справі про банкрутство, заявлені або
сплачені кредиторами в провадженні у справі про банкрутство.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:

1) визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів;

2) дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих

його членів;
 131

3) схвалення плану санації боржника та схвалення внесення змін до

нього;

4) звернення до господарського суду з клопотанням про введення

наступної процедури у справі про банкрутство;

5) обрання арбітражного керуючого у разі відсторонення арбітражного

керуючого, визначеного Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною
системою, від виконання повноважень;

6) інші питання, передбачені Кодексом, у тому числі віднесені до

компетенції комітету кредиторів.

На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет

кредиторів у складі не більше ніж сім осіб.

Вибори комітету кредиторів проводяться відкритим голосуванням

більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів.

Кредитор, який має 25 і більше відсотків голосів, автоматично

включається до складу комітету кредиторів.

Якщо загальна кількість кредиторів не перевищує сім осіб, усі кредитори

автоматично включаються до складу комітету кредиторів.

Під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів

представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до Кодексу.

Протокольне рішення зборів кредиторів про утворення та склад комітету

кредиторів подається до господарського суду.

До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про:

1) обрання голови комітету;

2) скликання зборів кредиторів;

3) звернення до господарського суду з вимогою про визнання правочинів

(договорів) боржника недійсними на будь-якій стадії процедури банкрутства;
 132

4) звернення до господарського суду з клопотанням про призначення

арбітражного керуючого, припинення повноважень арбітражного керуючого
та про призначення іншого арбітражного керуючого;

5) надання згоди на продаж майна боржника (крім майна, що є предметом

забезпечення) та погодження умов продажу майна боржника (крім майна, що
є предметом забезпечення) у процедурі санації відповідно до плану санації
або у процедурі ліквідації банкрута;

6) внесення пропозицій господарському суду щодо продовження або

скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації
боржника;

7) інші питання, передбачені Кодексом.

У роботі комітету мають право брати участь з правом дорадчого голосу

арбітражний керуючий, представник працівників боржника, уповноважена
особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, забезпечений кредитор,
у разі необхідності представник органу, уповноваженого управляти
державним майном, і представник органу місцевого самоврядування.

Рішення зборів (комітету) кредиторів вважається прийнятим, якщо за

нього проголосувала більшість голосів кредиторів, присутніх на зборах
(комітеті) кредиторів.

Проведення зборів кредиторів у зв’язку із зміною реєстру вимог

кредиторів або обрання (переобрання) комітету кредиторів у зміненому чи
новому складі не можуть бути самостійною підставою для зміни або
перегляду попередньо прийнятих зборами або комітетом кредиторів рішень.

Засідання комітету кредиторів скликається та проводиться за правилами,

визначеними для зборів кредиторів.
 133

У підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном

боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури
санації, ліквідації) або закривається провадження у справі.

До закінчення процедури розпорядження майном боржника збори

кредиторів приймають одне з таких рішень:

- схвалити план санації та подати до господарського суду клопотання

про введення процедури санації і затвердження плану санації;
- подати до господарського суду клопотання про визнання боржника
банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

У разі наявності обставин, що не дають зборам кредиторів можливості у

встановлені строки прийняти одне з таких рішень, збори кредиторів можуть
прийняти рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про
продовження строку процедури розпорядження майном у межах граничних
строків, визначених Кодексом.

У підсумковому засіданні господарський суд ухвалює одне з таких

судових рішень:

- ухвалу про продовження строку процедури розпорядження майном у

межах граничних строків, визначених Кодексом;
- ухвалу про введення процедури санації та затвердження плану санації
у разі схвалення плану санації боржника зборами кредиторів та
погодження його забезпеченими кредиторами в порядку,
встановленому Кодексом;
- постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної
процедури;

- ухвалу про закриття провадження у справі про банкрутство.

У разі якщо зборами кредиторів у межах строку дії процедури

розпорядження майном не прийнято жодного з передбачених цією статтею
 134

рішень, господарський суд за наявності ознак банкрутства протягом п’яти

днів після закінчення процедури розпорядження майном боржника приймає
постанову про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної
процедури.

Затверджуючи план санації, господарський суд перевіряє, чи дотримано

порядок його схвалення.

З дня визнання господарським судом боржника банкрутом та відкриття

ліквідаційної процедури або введення процедури санації процедура
розпорядження майном та повноваження розпорядника майна припиняються.

8.6. Санація боржника.

Господарський суд затверджує схвалений план санації боржника і

постановляє ухвалу про введення процедури санації.

Під санацією розуміється система заходів, що здійснюються під час

провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню
боржника банкрутом та його ліквідації, спрямованих на оздоровлення
фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в
повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом реструктуризації
підприємства, боргів і активів та/або зміни організаційно-правової та
виробничої структури боржника.

Керуючий санацією боржника призначається господарським судом у

порядку, встановленому Кодексом, з числа арбітражних керуючих.
 135

Ухвала господарського суду про введення процедури санації та

призначення керуючого санацією набирає законної сили з дня її
постановлення.

З моменту постановлення ухвали про введення процедури санації:

- члени виконавчого органу (керівник) боржника звільняються з посади

у порядку, визначеному законодавством;
- управління боржником переходить до керуючого санацією;
- зупиняються повноваження органів управління боржника - юридичної
особи щодо управління та розпорядження майном боржника,
повноваження органів управління передаються керуючому санацією,
крім повноважень, передбачених планом санації.

Органи управління боржника протягом 15 днів з дня прийняття рішення

про введення процедури санації та призначення керуючого санацією
зобов’язані здійснити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої
документації боржника, його печаток, штампів, матеріальних та інших
цінностей.

Арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо

розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури
санації, за умови що вони не перешкоджають виконанню плану санації та не
суперечать інтересам конкурсних кредиторів. Не допускається арешт
грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках умовного
зберігання (ескроу), відкритих боржником у встановленому законодавством
порядку.

Господарський суд за заявою керуючого санацією знімає арешт з майна

боржника чи інші обмеження щодо розпорядження його майном, якщо такі
арешт чи обмеження перешкоджають виконанню плану санації,
господарській діяльності боржника та відновленню його платоспроможності.
 136

Офіційне оприлюднення повідомлення про введення процедури санації

здійснюється на офіційному веб-порталі судової влади України.

Керуючий санацією має право:

- звертатися до господарського суду в передбачених цим Кодексом

та Господарським процесуальним кодексом України випадках;
- розпоряджатися майном боржника відповідно до плану санації та з
урахуванням обмежень, встановлених законодавством;
- укладати від імені боржника цивільно-правові, трудові та інші
правочини (договори);

- подавати заяви про визнання правочинів (договорів), укладених

боржником, недійсними.

Керуючий санацією зобов’язаний:

- прийняти в господарське відання майно боржника;

- відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з
кредиторами;
- забезпечити ведення боржником бухгалтерського обліку і
статистичного звіту та фінансової звітності;
- здійснювати заходи щодо стягнення на користь боржника дебіторської
заборгованості, а також стягнення заборгованості з осіб, які відповідно
до закону або договору несуть з боржником субсидіарну чи солідарну
відповідальність;
- розглядати вимоги конкурсних кредиторів;
- заявляти в установленому порядку заперечення щодо заявлених до
боржника вимог конкурсних кредиторів;
- повідомляти у десятиденний строк з дня постановлення
господарським судом відповідної ухвали орган, уповноважений
управляти державним майном, про своє призначення, закінчення
виконання плану санації, звільнення від обов’язків;
 137

- повідомляти орган, уповноважений управляти державним майном, про

реалізацію плану санації щодо боржника - державного підприємства
або господарського товариства, у статутному капіталі якого частка
державної власності становить 50 і більше відсотків;
- надавати господарському суду на його вимогу інформацію про
виконання плану санації;
- на період санації виступати представником сторони (власника) у
колективному договорі;
- щокварталу звітувати перед комітетом кредиторів та судом про
виконання плану санації;

- здійснювати інші передбачені законодавством повноваження.

Затвердження звіту керуючого санацією або дострокове припинення

процедури санації тягне за собою припинення повноважень арбітражного
керуючого як керуючого санацією, про що зазначається у відповідній ухвалі
суду, якщо інше не встановлено Кодексом.

У разі закриття провадження у справі про банкрутство керуючий

санацією протягом п’яти днів з дня прийняття господарським судом
відповідного рішення повідомляє про це орган або посадову особу органу, до
компетенції яких належить призначення керівника (органів управління)
боржника, у разі необхідності скликає загальні збори чи засідання
відповідного органу і продовжує виконувати повноваження керівника
(органів управління) боржника до призначення керівника (органів
управління) в установленому порядку.

Власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника не

може обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження
майном боржника.
 138

Значні правочини та правочини, щодо яких є заінтересованість,

укладаються керуючим санацією за згодою комітету кредиторів, якщо інше
не передбачено Кодексом або планом санації боржника.

Керуючий санацією у тримісячний строк з дня прийняття рішення про

санацію має право відмовитися від правочинів боржника (крім вчинених
правочинів, які є заходами плану санації та правочинів,
передбачених Законом України "Про ринки капіталу та організовані товарні
ринки" щодо конвертації цінних паперів), вчинених до відкриття
провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково,
якщо:

- виконання правочину завдає збитків боржнику;

- правочин є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на
одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій
перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом,
що перевищує строки санації боржника;
- виконання правочину створює умови, що перешкоджають
відновленню платоспроможності боржника.

Сторона правочину, щодо якого прийнято рішення керуючим санацією

про відмову від його виконання, має право у тридцятиденний строк з дня
прийняття такого рішення вимагати в установленому порядку відшкодування
збитків, що виникли через відмову від виконання договору, у процедурі
провадження у справі про банкрутство.

У разі порушення сторонами умов правочинів, вчинених згідно з планом

санації, під час проведення процедури санації захист порушеного права, що
виникло через проведення процедури санації, здійснюється у межах
провадження у справі про банкрутство.

Процедура санації боржника припиняється достроково в разі

невиконання умов плану санації та/або в разі невиконання поточних
 139

зобов’язань боржника, у зв’язку з чим господарський суд визнає боржника

банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

У плані санації обов’язково зазначається розмір вимог кожного класу

кредиторів, які були б задоволені у разі введення процедури ліквідації
боржника.

План санації може бути змінений у порядку, встановленому для його

затвердження.

План санації має містити заходи щодо відновлення платоспроможності

боржника.

План санації має передбачати строк відновлення платоспроможності

боржника. Платоспроможність вважається відновленою за умови погашення
вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів.

План санації обов’язково повинен передбачати забезпечення погашення

заборгованості боржника з виплати заробітної плати.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містить

план санації, можуть бути:

- реструктуризація підприємства;
- перепрофілювання виробництва;
- закриття нерентабельних виробництв;
- відстрочення, розстрочення або прощення боргу чи його частини;
- виконання зобов’язання боржника третіми особами;
- задоволення вимог кредиторів в інший спосіб, що не суперечить цьому
Кодексу;
- ліквідація дебіторської заборгованості;
- реструктуризація активів боржника відповідно до вимог цього
Кодексу;
- продаж частини майна боржника;
 140

- виконання зобов’язань боржника власником боржника та його

відповідальність за невиконання взятих на себе зобов’язань;
- відчуження майна та погашення вимог кредиторів шляхом заміщення
активів;
- звільнення працівників боржника, які не можуть бути задіяні в процесі
виконання плану санації;
- одержання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам
боржника, які звільняються згідно з планом санації, що
відшкодовується відповідно до вимог цього Кодексу позачергово за
рахунок продажу майна боржника;
- одержання позик та кредитів, придбання товарів у кредит;

- інші заходи з відновлення платоспроможності боржника.

Під реструктуризацією підприємства розуміється здійснення

організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних
заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його
поділу з переходом боргових зобов’язань до юридичної особи, що не підлягає
санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми,
що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, підвищенню
ефективності виробництва, збільшенню обсягів випуску
конкурентоспроможної продукції та повному або частковому задоволенню
вимог кредиторів.

У разі якщо планом санації передбачено звільнення працівників, праця

яких не може бути задіяна під час його виконання, керуючий санацією до
передбачуваного звільнення має подати первинній профспілковій організації
відповідну інформацію, а також провести консультації з профспілками щодо
вжиття заходів для запобігання звільненню, зведення кількості звільнених
працівників до мінімальної або пом’якшення наслідків звільнення. Вихідна
допомога в такому разі виплачується за рахунок боржника або коштів від
продажу майна боржника, або кредиту, одержаного для цієї мети.
 141

У разі провадження боржником діяльності, пов’язаної з державною

таємницею, план санації має містити заходи із забезпечення охорони
державної таємниці.

У разі якщо боржник є балансоутримувачем державного майна, яке не

увійшло до статутного капіталу господарського товариства у процесі
приватизації (корпоратизації), таке майно не підлягає відчуженню у
процедурі санації.

План санації боржника повинен передбачати погашення вимог

кредиторів з урахуванням черговості, встановленої цим Кодексом, якщо самі
кредитори не схвалили рішення про погіршення умов їхнього класу.

План санації державних підприємств або підприємств, у статутному

капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, має бути
попередньо погоджений з органом, уповноваженим управляти державним
майном.

План санації не впливає на вимоги кредитора до третіх осіб, якщо

кредитор з такими вимогами проголосував проти схвалення плану санації.

З метою прийняття рішення про схвалення або відхилення плану санації

усі конкурсні кредитори поділяються на класи. Кредитори, включені до
кожної черги, формують окремий клас кредиторів. Кредитор, вимоги якого
підлягають включенню до двох і більше черг, підлягає включенню
відповідно до двох і більше класів кредиторів.

Вимоги забезпечених кредиторів утворюють окремий клас, до якого

включаються вимоги у тій їх частині, яка забезпечена заставою майна. У
частині вимог, не забезпечених заставою, вимоги таких кредиторів
підлягають включенню до класу незабезпечених кредиторів.
 142

Якщо планом санації передбачається зміна пріоритету вимог

забезпечених кредиторів, план санації має бути схвалений кожним таким
кредитором.

План санації не може передбачати різний порядок задоволення вимог

кредиторів, включених до одного класу.

Прийняття рішення про схвалення або відхилення плану санації

приймається кожним класом окремо шляхом голосування.

У голосуванні щодо схвалення плану санації не бере участі клас

кредиторів, розмір та порядок задоволення вимог якого за планом санації не
відрізнятиметься від того, який був би застосований у разі введення
процедури ліквідації.

У разі якщо план санації передбачає розстрочення чи відстрочення або

прощення (списання) боргів із сплати податків, зборів (обов’язкових
платежів) чи їх частини, план санації вважається схваленим органом
стягнення в частині задоволення вимог з податків, зборів (обов’язкових
платежів) на умовах плану санації без необхідності голосування органом
стягнення. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував
трьом рокам до дня проведення зборів кредиторів, які затверджують план
санації, визнається безнадійним та списується, а податковий борг, який виник
пізніше, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах плану
санації, які повинні бути не гіршими, ніж умови задоволення вимог
кредиторів, які голосували за схвалення плану санації, а також розмір та
порядок задоволення вимог, які були б застосовані у разі введення процедури
ліквідації.

План санації вважається схваленим класом незабезпечених кредиторів,

якщо за схвалення плану санації віддано більше половини голосів
кредиторів, включених до відповідного класу, а також якщо за схвалення
 143

плану санації проголосувало не менше половини кредиторів, які мають право

голосу у відповідному класі.

План санації вважається схваленим класом забезпечених кредиторів,

якщо за схвалення плану санації віддано дві третини голосів кредиторів,
включених до класу забезпечених кредиторів, а також якщо за схвалення
плану санації проголосувало не менше половини кредиторів, які мають право
голосу в цьому класі.

В іншому випадку вважається, що план санації відхилений відповідним

класом кредиторів.

Вимоги кредиторів, які є заінтересованими особами стосовно боржника,

не враховуються для цілей голосування при схваленні плану санації.

Якщо план санації передбачає задоволення вимог окремого

незабезпеченого кредитора негайно після затвердження плану санації, такі
вимоги не враховуються для цілей голосування при схваленні плану санації.

План санації може містити умову про надання права одному або
декільком забезпеченим кредиторам звернути стягнення на заставлене майно
після затвердження плану санації господарським судом. У такому випадку
такі забезпечені кредитори (у межах вимог, забезпечених заставою) не беруть
участі у голосуванні щодо питання про схвалення, внесення змін або
відхилення плану санації.

План санації та протоколи голосування кожного класу кредиторів

подаються розпорядником майна до господарського суду протягом одного
робочого дня після проведення голосування.

Господарський суд постановляє ухвалу про затвердження плану санації

боржника, якщо:

- план санації схвалений всіма класами конкурсних кредиторів, розмір

та/або порядок задоволення вимог яких змінені планом санації
 144

порівняно з умовами, які були б застосовані у разі введення процедури

ліквідації;
- план санації схвалений класом забезпечених кредиторів;

- розмір задоволених вимог кредиторів, які проголосували проти

схвалення плану санації, не буде меншим у процедурі санації, ніж розмір
вимог, який був би задоволений у разі введення процедури ліквідації.

Господарський суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні плану

санації у разі, якщо план санації не відповідає вимогам законодавства.

Постановлення судом ухвали про відмову у затвердженні плану санації

не перешкоджає повторному поданню до суду схваленого зборами
кредиторів плану санації для його затвердження.

Господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника

банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у разі, якщо план санації не
затверджений судом у межах строку, встановленого Кодексом.

З метою відновлення платоспроможності боржника планом санації може

передбачатися збільшення статутного капіталу боржника в розмірі,
встановленому планом санації.

Емісія акцій та облігацій акціонерного товариства - боржника

здійснюється виключно для переведення зобов’язань товариства у цінні
папери в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та
фондового ринку.

Порядок збільшення статутного капіталу, переважне право на придбання

частки (додаткових акцій у разі приватного розміщення акцій), розподіл
часток, порядок сплати вартості частки визначаються у плані санації.

Ухвала господарського суду про затвердження плану санації та

затверджений судом план санації є підставою для суб’єкта державної
реєстрації для проведення державної реєстрації змін відомостей про
 145

боржника, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб,

фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Продаж акцій акціонерного товариства у разі публічного розміщення

акцій здійснюється відповідно до закону.

У разі визнання випуску додаткових акцій боржника таким, що не

відбувся, або недійсним кошти, отримані боржником від осіб, які придбали
додаткові акції боржника, повертаються таким особам поза черговістю,
встановленою цим Кодексом.

З метою відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог

кредиторів план санації може передбачати продаж усього або частини майна
боржника, якщо воно становить єдиний майновий комплекс чи кілька єдиних
майнових комплексів.

Зміна власника всього майна боржника у вигляді єдиного майнового

комплексу відповідно до плану санації не є підставою для переоформлення
документів та/або внесення змін до документів, що засвідчують права такої
юридичної особи на володіння, користування, розпорядження майном,
переоформлення ліцензії та інших документів дозвільного характеру,
внесення змін до договору оренди та/або його переоформлення щодо землі та
іншого майна боржника. У таких правовідносинах покупець усього майна
боржника у вигляді єдиного майнового комплексу є правонаступником
боржника.

У такому разі товариство має право продовжувати провадження певних

дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської
діяльності на підставі виданої раніше такому товариству відповідної чинної
ліцензії або документа дозвільного характеру.

Під час продажу майна боржника як єдиного майнового комплексу всі

трудові договори (контракти), укладені до дати такого продажу,
 146

продовжують діяти, при цьому права та обов’язки роботодавця переходять до

покупця майна боржника.

Сума, одержана від продажу майна боржника як єдиного майнового

комплексу, включається до складу майнових активів боржника.

Продаж майна боржника як єдиного майнового комплексу провадиться

на аукціоні відповідно до Кодексу.

Якщо суми, отриманої від продажу майна боржника відповідно до плану

санації, недостатньо для задоволення вимог кредиторів в обсязі, визначеному
планом санації, керуючий санацією пропонує кредиторам внести зміни до
плану санації.

У разі якщо збори кредиторів не схвалили зміни до плану санації,

господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну
процедуру.

З метою відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог

кредиторів план санації може передбачати відчуження всього або частини
майна боржника, якщо воно становить єдиний майновий комплекс чи кілька
єдиних майнових комплексів, шляхом заміщення активів.

Зміна власника всього майна боржника у вигляді єдиного майнового

комплексу відповідно до плану санації не є підставою для переоформлення
документів та/або внесення змін до документів, що засвідчують права такої
юридичної особи на володіння, користування, розпорядження майном,
переоформлення ліцензії та інших документів дозвільного характеру,
внесення змін до договору оренди та/або його переоформлення щодо землі та
іншого майна боржника. У таких правовідносинах покупець усього майна
боржника у вигляді єдиного майнового комплексу є правонаступником
боржника.
 147

У такому разі товариство має право продовжувати провадження певних

дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської
діяльності на підставі виданої раніше такому товариству відповідної чинної
ліцензії або документа дозвільного характеру.

Єдиний майновий комплекс боржника може бути відчужений шляхом

його передачі господарському товариству (крім акціонерного товариства), що
утворюється боржником. Частки у статутному капіталі такого
господарського товариства включаються до складу майна боржника
(заміщення активів).

Під час утворення господарського товариства йому передаються майнові

активи (майно та майнові права) боржника, у тому числі відступаються права
вимоги, а також на нього переводяться борги за вимогами поточних
кредиторів, які входять до складу єдиного майнового комплексу.

Розмір статутного капіталу створеного господарського товариства

визначається як різниця між вартістю майна, яке передається такому
товариству, та розміром вимог поточних кредиторів.

Під час відчуження майна боржника як єдиного майнового комплексу

шляхом заміщення активів усі трудові договори (контракти), укладені до
дати такого відчуження, продовжують діяти. При цьому права та обов’язки
роботодавця переходять до новоствореного господарського товариства.

У разі відчуження частини майна боржника та передачі відповідної

(пропорційної) частини його поточних зобов’язань шляхом заміщення
активів трудові договори (контракти), укладені з працівниками, праця яких
використовувалася у виробничих підрозділах, майно яких підлягає передачі
новоствореному господарському товариству, продовжують діяти, а права та
обов’язки роботодавця переходять до такого товариства.
 148

Відчуження часток у статутному капіталі новоствореного господарського

товариства здійснюється на аукціоні в порядку, встановленому цим
Кодексом.

Якщо початкової ціни частини часток достатньо для задоволення вимог

кредиторів боржника, на аукціон може бути виставлена відповідна (менша)
частина належних боржнику часток.

До моменту формування органів управління новоствореного

господарського товариства після продажу часток у його статутному капіталі
повноваження органів управління здійснює керуючий санацією.

Якщо суми, отриманої від продажу майна відповідно до плану санації,

недостатньо для задоволення вимог кредиторів в обсязі, визначеному планом
санації, керуючий санацією пропонує кредиторам внести зміни до плану
санації.

У разі якщо збори кредиторів не схвалили зміни до плану санації,

господарський суд визнає боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну
процедуру.

З метою відновлення платоспроможності боржника та задоволення вимог

кредиторів план санації може також передбачати продаж частини іншого
майна боржника, ніж визначеного вище.

Продажу у процедурі санації підлягає лише майно боржника, зазначене в

затвердженому в установленому порядку плані санації.

Заходи із забезпечення вимог кредиторів щодо частини майна боржника,

яка підлягає продажу згідно з планом санації, скасовуються ухвалою
господарського суду.

Продаж частини майна боржника у процедурі санації здійснюється

відповідно до Кодексу.
 149

За 15 днів до закінчення строку проведення процедури санації,

визначеного планом санації, а також за наявності підстав для припинення
процедури санації керуючий санацією зобов’язаний подати зборам
кредиторів письмовий звіт і повідомити кредиторів про час і місце
проведення зборів кредиторів.

Звіт керуючого санацією повинен містити:

- відомості про виконання плану санації;

- баланс боржника на останню звітну дату;
- розрахунок прибутків і збитків боржника;
- відомості про наявність у боржника грошових коштів на рахунках та
про стан розрахунку з кредиторами;
- відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання
звіту та про нереалізовані права вимоги боржника;

- відомості про стан кредиторської заборгованості боржника на дату

подання звіту.

До звіту керуючого санацією додаються докази задоволення вимог

конкурсних кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів.

Одночасно із звітом керуючий санацією вносить одну з таких пропозицій

про:

- прийняття рішення про припинення процедури санації у зв’язку з

відновленням платоспроможності боржника;
- звернення до закінчення строку процедури санації до господарського
суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури;

- звернення до господарського суду з клопотанням про затвердження

схвалених зборами кредиторів змін до плану санації та продовження строку
процедури санації.
 150

Звіт керуючого санацією має бути розглянутий зборами кредиторів не

пізніше 10 днів з дня його надходження та не пізніше закінчення строку
процедури санації, визначеного в плані санації.

За результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів

приймають рішення про звернення до господарського суду з клопотанням
про:

- закриття провадження у справі у зв’язку з виконанням плану санації і

відновленням платоспроможності боржника;
- припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і
відкриття ліквідаційної процедури;
- схвалення змін до плану санації та продовження строку процедури
санації.

У разі виникнення обставин, що є підставою для припинення процедури

санації, збори кредиторів можуть прийняти відповідне рішення за відсутності
звіту керуючого санацією.

Якщо зборами кредиторів не прийнято жодного з рішень,

визначених Кодексом, або таке рішення не подано до господарського суду
протягом 15 днів з дня закінчення строку процедури санації, господарський
суд розглядає питання про закриття провадження у справі про банкрутство
або про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Звіт керуючого санацією, розглянутий зборами кредиторів, і протокол

зборів кредиторів не пізніше п’яти днів з дня проведення таких зборів
надсилаються до господарського суду.

До звіту керуючого санацією додаються реєстр вимог кредиторів і скарги

кредиторів (за наявності), які проголосували проти прийнятого зборами
кредиторів рішення або не брали участі в голосуванні.
 151

Звіт керуючого санацією та скарги кредиторів розглядаються на засіданні

господарського суду. Про час і місце такого розгляду повідомляються
керуючий санацією та кредитори, які подали скарги.

Якщо збори кредиторів прийняли рішення про закриття провадження у

справі у зв’язку з виконанням плану санації і відновленням
платоспроможності боржника, звіт керуючого санацією підлягає
затвердженню господарським судом.

Про затвердження звіту керуючого санацією або про відмову в

затвердженні зазначеного звіту постановляється ухвала.

У разі закінчення строків процедури санації, передбачених планом

санації, та за умови відсутності клопотання зборів кредиторів про
продовження строків процедури санації у зв’язку із схваленням відповідних
змін до плану санації господарський суд визнає боржника банкрутом і
відкриває ліквідаційну процедуру.

Продовження строку процедури санації здійснюється господарським

судом після внесення відповідних змін (доповнень) до плану санації
боржника. Зміни до плану санації схвалюються зборами кредиторів та
затверджуються господарським судом відповідно до вимог цього Кодексу.

Розрахунки з кредиторами проводяться керуючим санацією у порядку,

встановленому планом санації.

Копії ухвали господарського суду та звіту керуючого санацією

надсилаються сторонам у справі, іншим учасникам справи про банкрутство.

8.7. Визнання боржника банкрутом і ліквідаційна процедура.

 152

У випадках, передбачених Кодексом, господарський суд у судовому

засіданні за участю сторін ухвалює постанову про визнання боржника
банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Суд визначає строк, протягом якого ліквідатор зобов’язаний здійснити

ліквідацію боржника. Цей строк не може перевищувати 12 місяців.

Неявка у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені

про час і місце такого засідання, не перешкоджає провадженню у справі.

Наслідки визнання боржника банкрутом

З дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника

банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- господарська діяльність банкрута завершується закінченням

технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її
продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті
захист майна банкрута або забезпечення його збереження
(підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке
тимчасово не використовується, на період до його продажу у
процедурі ліквідації тощо;
- строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута вважається
таким, що настав;
- у банкрута не виникає жодних додаткових зобов’язань, у тому числі зі
сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), крім витрат,
безпосередньо пов’язаних із здійсненням ліквідаційної процедури;
- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та
інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;
- відомості про фінансове становище банкрута перестають бути
конфіденційними чи становити комерційну таємницю;
- продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому
Кодексом;
 153

- скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного

банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном такого
боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо
розпорядження майном банкрута не допускається;

- припиняються повноваження органів управління банкрута щодо

управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було
зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута
звільняються з роботи у зв’язку з банкрутством підприємства, а також
припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти
майном) майна банкрута.

Протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові

особи банкрута зобов’язані передати бухгалтерську та іншу документацію,
печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі
ухилення від виконання зазначених обов’язків відповідні посадові особи
банкрута несуть відповідальність відповідно до закону. Ліквідатор має право
замовити виготовлення дублікатів печатки та штампів у разі їх втрати.

З метою виявлення кредиторів з вимогами за зобов’язаннями боржника,

визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства,
господарський суд здійснює офіційне оприлюднення повідомлення про
визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури на
офіційному веб-порталі судової влади України.

Повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття

ліквідаційної процедури має містити:

- найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом;

- найменування господарського суду, у провадженні якого знаходиться
справа про банкрутство;
- дату ухвалення господарським судом постанови про визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
 154

- відомості про ліквідатора.

У постанові про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної

процедури господарський суд призначає ліквідатора банкрута з урахуванням
вимог, установлених Кодексом, з числа арбітражних керуючих, внесених до
Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.

Ліквідатор виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної

процедури в порядку, встановленому Кодексом.

У ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії

(бездіяльність) ліквідатора та здійснює інші повноваження, передбачені
Кодексом.

У ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає заяви з вимогами

поточних кредиторів, які надійшли до господарського суду після офіційного
оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом.

Заяви з вимогами поточних кредиторів розглядаються господарським

судом у порядку черговості їх надходження. За результатами розгляду
зазначених заяв господарський суд своєю ухвалою визнає чи відхиляє
(повністю або частково) вимоги таких кредиторів.

Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими

кредиторами, сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:

- приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження;

- виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута;
- проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна
банкрута;
- аналізує фінансовий стан банкрута;
- виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;
- формує ліквідаційну масу;
 155

- заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум

дебіторської заборгованості;
- має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги
працівникам, які звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який
відшкодовується згідно з цим Кодексом позачергово за рахунок
коштів, одержаних від продажу майна банкрута;
- з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної
процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та
здійснює його відповідно до законодавства України про працю.
Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута
провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів,
одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети
кредиту;
- заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до
боржника вимог поточних кредиторів за зобов’язаннями, які виникли
під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими;
- подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів)
боржника;
- вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення
майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;
- передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута,
які відповідно до нормативно-правових актів підлягають
обов’язковому зберіганню;
- продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру
вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом;
- повідомляє про своє призначення державний орган з питань
банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення
господарським судом та надає державному реєстратору в електронній
формі через портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних
осіб - підприємців та громадських формувань відомості, необхідні для
 156

внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних

осіб - підприємців та громадських формувань, у порядку,
встановленому державним органом з питань банкрутства;
- у разі провадження банкрутом діяльності, пов’язаної з державною
таємницею, вживає заходів з ліквідації режимно-секретного органу;
- веде реєстр вимог кредиторів;
- подає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом
України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та
фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення",
інформацію до центрального органу виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню
тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового
знищення;
- здійснює дії щодо скасування реєстрації випуску акцій, передбачені
законодавством, якщо організаційно-правовою формою юридичної
особи - банкрута є акціонерне товариство;

- здійснює інші повноваження, передбачені Кодексом.

Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити

вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну
відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до
банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою
вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників,

акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які
мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають змогу
іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів)
боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна
 157

боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його

зобов’язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути

використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості,
встановленому Кодексом.

Під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор зобов’язаний

використовувати лише один (ліквідаційний) рахунок боржника в банківській
установі. Залишки коштів на інших рахунках перераховуються на
ліквідаційний рахунок боржника.

Кошти, що надходять при проведенні ліквідаційної процедури,

зараховуються на ліквідаційний рахунок боржника. Після оплати витрат,
пов’язаних з проведенням ліквідаційної процедури, та сплати основної і
додаткової винагороди арбітражного керуючого здійснюються виплати
кредиторам у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Оплата витрат, пов’язаних з проведенням ліквідаційної процедури,

здійснюється у такому порядку:

- у першу чергу оплачуються витрати, пов’язані з проведенням

ліквідаційної процедури, та сплачується винагорода ліквідатора;
- у другу чергу виконуються зобов’язання перед особами, які після
відкриття провадження у справі про банкрутство боржника надавали
кредитування, поставляли сировину, комплектуючі з відстроченням
платежу.

За рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, що є предметом

забезпечення, відшкодовуються витрати, пов’язані з утриманням та
збереженням такого майна, сплачується винагорода оператора електронного
майданчика. Склад та розмір таких витрат підлягають погодженню в
порядку, визначеному цим Кодексом. Кошти, що залишилися після
 158

здійснення зазначених виплат, використовуються виключно для задоволення

вимог кредиторів за зобов’язаннями, які забезпечує таке майно.

Ліквідатор не менш як один раз на місяць подає комітету кредиторів звіт

про свою діяльність, інформацію про фінансовий стан і майно боржника на
день відкриття ліквідаційної процедури та під час проведення ліквідаційної
процедури, про використання коштів боржника, а також іншу інформацію на
вимогу комітету кредиторів.

Ліквідатор зобов’язаний на вимогу господарського суду та державного

органу з питань банкрутства надавати необхідні відомості щодо проведення
ліквідаційної процедури.

Дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського

суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями
(бездіяльністю).

У разі ліквідації підприємства-банкрута, зобов’язаного згідно із

законодавством передати територіальній громаді об’єкти житлового фонду, в
тому числі гуртожитки, дитячі дошкільні заклади та об’єкти комунальної
інфраструктури, арбітражний керуючий передає, а орган місцевого
самоврядування приймає такі об’єкти без додаткових умов у порядку,
встановленому законом.

Ліквідаційна маса

Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які

належать йому на праві власності або господарського відання, включаються
до складу ліквідаційної маси.

Майно, визначене родовими ознаками, що належить банкруту на праві

володіння або користування, включається до складу ліквідаційної маси.
 159

Індивідуально визначене майно, що належить банкруту на підставі

речових прав, крім права власності і господарського відання, не може бути
включене до складу ліквідаційної маси.

Об’єкт довірчої власності не може бути включено до ліквідаційної маси

довірчого власника або довірчого засновника.

За наявності у складі майна банкрута майна, виключеного з обігу,

ліквідатор зобов’язаний передати його відповідним особам в установленому
порядку.

Ліквідатор, виявивши частку, яка належить банкруту у спільному майні, з

метою задоволення вимог кредиторів у встановленому порядку порушує
питання про виділення цієї частки.

Активи, включені до складу іпотечного покриття, не включаються до

складу ліквідаційної маси емітента таких облігацій та адміністратора за
випуском облігацій. Відчуження цих активів, у тому числі примусове,
здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про іпотечні
облігації".

Активи адміністратора за випуском облігацій, отримані ним від емітента

відповідних облігацій, осіб, які надають забезпечення за ними, у процесі
стягнення заборгованості за такими облігаціями або в процедурі банкрутства,
або ліквідації таких осіб для подальшої передачі власникам облігацій як
погашення та виплата доходів за ними, не включаються до ліквідаційної маси
такого адміністратора за випуском облігацій. Відчуження цих активів
здійснюється відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та
організовані товарні ринки".

Майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або

зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.
 160

Державне майно, яке не увійшло до статутного капіталу господарського

товариства у процесі приватизації (корпоратизації) та перебуває на балансі
банкрута, не включається до складу ліквідаційної маси.

Суб’єкт управління таким майном з дня прийняття господарським судом

постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної
процедури протягом 15 днів з дня призначення ліквідатора приймає рішення
про подальше використання цього майна.

Майнові права інтелектуальної власності, виключні майнові права на які

зберігаються за закладом вищої освіти державної форми власності, не
включаються до складу ліквідаційної маси і повертаються закладу вищої
освіти державної форми власності, що вносив їх до статутного капіталу
господарського товариства.

Продаж майна банкрута

Після проведення інвентаризації та отримання згоди на продаж майна

ліквідатор здійснює продаж майна банкрута на аукціоні.

Початковою вартістю продажу майна банкрута є його вартість, визначена

ліквідатором.

Ліквідатор може здійснювати безпосередній продаж або продаж на

комісійних умовах через організацію роздрібної торгівлі за розумною ціною
товарів, що швидко псуються.

Ліквідатор може здійснювати безпосередній продаж або продаж на

комісійних умовах через організацію роздрібної торгівлі за розумною ціною
також виробничих запасів, малоцінних та швидкозношуваних предметів,
ринкова вартість яких не перевищує однієї мінімальної заробітної плати.

Ліквідатор здійснює продаж фінансових інструментів у порядку,

визначеному законодавством України, згідно з договором, укладеним між
ліквідатором та інвестиційною фірмою.
 161

Умови договорів, укладених на реалізацію майна банкрута, не можуть

передбачати розстрочення або відстрочення платежів за придбане майно.

Черговість задоволення вимог кредиторів

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на

задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому Кодексом. При
цьому:

1) у першу чергу задовольняються:

- вимоги щодо виплати заборгованості з оплати за виконані роботи та/або

надані послуги, а також інші кошти, належні гіг-спеціалістам за гіг-
контрактами, укладеними згідно із Законом України "Про стимулювання
розвитку цифрової економіки в Україні", та нараховані на ці суми страхові
внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше
соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на
ці цілі;

- вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працюючим та

звільненим працівникам банкрута, грошові компенсації за всі невикористані
дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей,
інші кошти, належні працівникам у зв’язку з оплачуваною відсутністю на
роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання
державних або громадських обов’язків, гарантії і компенсації при службових
відрядженнях, гарантії для працівників, які направляються для підвищення
кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, які
направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у
зв’язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів
підприємства тощо), а також вихідна допомога, належна працівникам у
зв’язку з припиненням трудових відносин, та нараховані на ці суми страхові
внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше
 162

соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на

ці цілі;

- вимоги щодо виплати заборгованості із компенсації збитків, завданих

Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського
суду з прав людини, постановлених проти України;

- вимоги кредиторів за договорами страхування;

- витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в

господарському суді;

- витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за

рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів;

2) у другу чергу задовольняються:

- вимоги із зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю

та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації у ліквідаційній процедурі
відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування
України за громадян, які застраховані в цьому фонді, у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов’язань із сплати страхових
внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інше
соціальне страхування, крім вимог, задоволених позачергово, з повернення
невикористаних коштів Фонду соціального страхування України, а також
вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших
суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти)
довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються:

- вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

- вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює

управління державним резервом;
 163

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені

заставою;

5) у п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів

трудового колективу до статутного капіталу підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на

рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення
вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Кодексом.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для

повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються
пропорційно до суми вимог, що належить кожному кредитору однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому

порядку вимоги ліквідатор не враховує суму грошових вимог цього
кредитора.

Погашення вимог кредиторів шляхом заліку зустрічних однорідних

вимог проводиться за згодою кредитора (кредиторів), за умови що це не
порушує майнові права інших кредиторів.

Погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута,

що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим
Кодексом, позачергово.

Вимоги, не погашені у зв’язку з недостатністю майна, вважаються

погашеними.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до

господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

- відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік

ліквідаційної маси;
 164

- відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на

укладені договори купівлі-продажу;
- копії документів, що підтверджують відчуження активів боржника під
час ліквідаційної процедури (у тому числі протоколи про проведення
аукціону, договори купівлі-продажу, акти приймання-передачі майна,
акти про придбання майна на аукціоні тощо);
- реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог
кредиторів;
- документи, що підтверджують погашення вимог кредиторів;
- довідка архівної установи про прийняття документів, які відповідно до
закону підлягають довгостроковому зберіганню;
- для акціонерних товариств - розпорядження про скасування реєстрації
випуску акцій, видане Національною комісією з цінних паперів та
фондового ринку;
- для емітентів боргових цінних паперів - звіт про результати погашення
цінних паперів.

Про час і місце судового засідання, в якому мають розглядатися звіт і

ліквідаційний баланс, господарський суд повідомляє ліквідатора та
кредиторів.

Обов’язком ліквідатора є здійснення всієї повноти дій, спрямованих на

виявлення та повернення активів боржника.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки

кредиторів постановляє ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та
ліквідаційного балансу.

Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог

кредиторів не залишилося майна, господарський суд постановляє ухвалу про
ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали надсилається
 165

державному реєстратору для проведення державної реєстрації припинення

юридичної особи - банкрута, а також власнику майна.

Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню

до складу ліквідаційної маси, він зобов’язаний подати до господарського
суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна.

У разі якщо господарський суд дійшов висновку, що ліквідатор не виявив

або не реалізував майнові активи банкрута у повному обсязі, суд постановляє
ухвалу про призначення нового ліквідатора в порядку, встановленому
Кодексом.

Якщо майна банкрута вистачило для задоволення вимог кредиторів у

повному обсязі, він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати
свою підприємницьку діяльність. У такому разі ліквідатор протягом п’яти
днів з дня прийняття господарським судом відповідного рішення повідомляє
про це орган або посадову особу органу, до компетенції яких належить
призначення керівника (органів управління) боржника, та за потреби скликає
загальні збори чи засідання відповідного органу і продовжує виконувати
повноваження керівника (органів управління) боржника до їх призначення в
установленому порядку.

Господарський суд може постановити ухвалу про ліквідацію юридичної

особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо залишок її майнових
активів є меншим, ніж вимагається для продовження нею господарської
діяльності згідно із законодавством.

Ліквідатор виконує свої повноваження до внесення до Єдиного

державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та
громадських формувань запису про припинення юридичної особи - банкрута.

Звільнення працівників боржника. Пільги і компенсації звільненим

працівникам
 166

Звільнення працівників боржника може здійснюватися після відкриття

провадження у справі про банкрутство та призначення господарським судом
розпорядника майна відповідно до вимог законодавства про працю.

Вихідна допомога звільненим працівникам боржника виплачується

арбітражним керуючим у порядку та розмірах, встановлених законодавством
про працю та зайнятість населення.

Питання про працевлаштування звільнених працівників вирішується

відповідно до законодавства про працю та зайнятість населення.

На звільнених працівників боржника поширюються гарантії, встановлені

законодавством про працю та зайнятість населення.

Ліквідатор забезпечує належне оформлення, упорядкування та зберігання

всіх, у тому числі фінансово-господарських, документів банкрута протягом
ліквідаційної процедури.

До постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію

юридичної особи - банкрута ліквідатор зобов’язаний забезпечити
збереженість архівних документів банкрута і за погодженням із спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері архівної
справи і діловодства або з уповноваженою ним архівною установою
визначити місце їх подальшого зберігання.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері

архівної справи і діловодства або уповноважена ним архівна установа
зобов’язані прийняти архівні документи банкрута на зберігання без
додаткових умов.

На підприємствах, що провадять діяльність, пов’язану з державною

таємницею, ліквідатор зобов’язаний забезпечити вилучення, належне
оформлення, упорядкування та зберігання матеріальних носіїв секретної
 167

інформації, а також здійснення інших заходів щодо охорони державної

таємниці.

8.8. Виявлення ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного

банкрутства чи доведення до банкрутства.

Нерідко підприємства, які фактично є фінансово неспроможними, з

певних мотивів приховують це. У такому разі можна говорити про приховане
банкрутство. Проте окремі суб'єкти господарювання, маючи певну мету,
можуть навмисне оголосити себе банкрутами, не будучи такими. Йдеться про
фіктивне банкрутство. Окремі менеджери, маючи корисливі мотиви, можуть
зумисне довести підприємство до банкрутства, що також суперечить вимогам
законодавства. Для запобігання зазначеним негативним проявам,
законодавством передбачено, що суб'єкт підприємництва — боржник, його
засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну
відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство,
зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне
доведення до банкрутства.
Приховування банкрутства, фіктивне банкрутство або умисне
доведення до банкрутства, а також неправомірні дії у процедурах
неплатоспроможності, пов'язані з розпорядженням майном боржника, що
завдали істотної шкоди інтересам кредиторів та держави, тягнуть за собою
кримінальну відповідальність винних осіб відповідно до закону.
З метою виявлення ознак дій з приховування банкрутства,
фіктивного
банкрутства чи доведення до банкрутства здійснюється аналіз фінансово-
господарського стану підприємств (далі - аналіз) у відповідності до
«Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності
 168

підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного

банкрутства чи доведення до банкрутства» (затверджених Наказом
Міністерства економіки України 19.01.2006 № 14 (у редакції наказу
Міністерства економіки України 26.10.2010 № 1361).

Об'єктом аналізу є фінансово-господарський стан

підприємств, зокрема фінансові, виробничі та інвестиційні аспекти
їх діяльності.
Суб'єктами аналізу є власники, органи, уповноважені
управляти майном, або особи, які заінтересовані в отриманні
інформації щодо діяльності підприємства (державний орган з питань
банкрутства, арбітражний керуючий, органи податкової служби,
керівництво).
Під час проведення аналізу визначається наявність економічних
ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення
до банкрутства.
Фіктивне банкрутство - завідомо неправдива офіційна заява
громадянина-засновника (учасника) або службової особи суб'єкта
господарської діяльності, а так само громадянина - підприємця про
фінансову неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і
зобов'язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої
матеріальної шкоди кредиторам або державі.

Фіктивним може бути визнано банкрутство в разі, коли

підприємство - боржник не задовольнило вимог кредиторів та
зобов'язань перед бюджетом у повному обсязі, за наявності у нього
на це можливості, на момент його звернення до господарського суду
із заявою про визнання своєї неплатоспроможності.
З метою визначення ознак фіктивного банкрутства визначається
показник забезпечення зобов'язань боржника всіма його активами
 169

шляхом зіставлення суми активів боржника із сумою його

зобов'язань.
При здійсненні зазначених розрахунків до складу поточних
зобов'язань належать: основна сума боргу; відсотки, штраф, пеня та
неустойка (за наявності).
У разі коли за результатами розрахунків показник забезпечення
зобов'язань боржника всіма його активами перевищує одиницю при
нульовій або позитивній рентабельності, це свідчить про наявність
ознак фіктивного банкрутства на підприємстві.
Під час виявлення ознак фіктивного банкрутства враховується
наявність офіційної заяви власника або службової особи
підприємства - боржника до господарського суду щодо порушення
провадження у справі про банкрутство стосовно цього підприємства,
на підставі якої винесено відповідну ухвалу суду, та фактичної
можливості задоволення вимог кредиторів, у тому числі зобов'язань
перед бюджетом, у повному обсязі на момент звернення до суду.
Завідомо неправдивою є заява, у якій викладені відомості про
фінансову неспроможність, не відповідають дійсності та справжній
фінансовий стан боржника дає змогу йому виконати свої
зобов'язання.

Доведення до банкрутства - умисне, з корисливих мотивів,

іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб
вчинення громадянином-засновником (учасником) або службовою особою
суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої
фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, якщо
це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється

за період, що починається за три роки до дати порушення справи про
банкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій
 170

відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої

фінансової неспроможності, у зв'язку з чим боржник був не в змозі
задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити
обов'язкові платежі.

У ході визначення ознак дій з доведення до банкрутства

аналізується рівень забезпечення зобов'язань кредиторів за період
проведення аналізу.

Рівень забезпечення зобов'язань кредиторів характеризується

такими показниками:

- забезпечення зобов'язань боржника всіма його активами

(відношення суми активів боржника до суми його зобов'язань);
- забезпечення зобов'язань боржника його оборотними активами
(відношення оборотних активів до суми зобов'язань боржника);
- розмір чистих активів (різниця між сумою активів підприємства
та сумою його зобов'язань).

У разі встановлення, що вищезазначені показники погіршилися

протягом періоду, який аналізується, з'ясовується причина
погіршення цих показників шляхом перевірки фінансово-господарських
договорів підприємства.

Економічними ознаками дій з доведення до банкрутства може

вважатися акий фінансово-економічний стан боржника, коли
виконання умов договорів призвело до погіршення показників оцінки
його фінансового стану, зокрема:

- підписання завідомо невигідних для підприємства (у тому числі

фіктивних) договорів;
- необгрунтованої виплати грошових коштів, необгрунтованої
передачі третім особам майна;
 171

- прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно

впливають на виробничу, торговельну, іншу статутну діяльність
підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат;
- заплутування звітності, знищення документів або інформації,
унаслідок чого неможлива ефективна робота підприємства тощо.

Крім того, необхідно проаналізувати заходи, ужиті

керівництвом підприємства, щодо стягнення заборгованості (повнота
та своєчасність проведеної претензійно-позовної роботи) та
своєчасності розв'язання проблем у виробничому процесі тощо.

Навмисне погіршення фінансово-господарського стану

підприємства можна визначити за такими основними ознаками:

- зменшення розміру, приховування та заниження оцінки майна,

яке знаходиться у розпорядженні підприємства;
- штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської
заборгованості;
- продаж задіяних у виробничо-господарській діяльності основних
засобів (особлива увага приділяється договорам відчуження майна
або оренди майна, зокрема перевіряється відповідність ціни
реалізації ринковій та наявність дозволу на вказані операції
органу, уповноваженого управляти майном);
- продаж товарів (робіт, послуг), які виготовляє підприємство,
за ціною, нижчою за собівартість, без належних економічних підстав
(наприклад, регульована ціна реалізації, яка корегується за
рахунок коштів державної підтримки; продаж за передоплатою;
тимчасове зниження ціни в рекламних цілях; продаж морально
застарілої продукції; продаж продукції, що не користується
попитом; продаж товарних залишків готової продукції для
перепрофілювання або запуску нового виробництва; продаж
товарних
 172

залишків (сезонної продукції) у зв'язку із закінченням сезону

тощо);
- у разі збиткової діяльності підприємства спрямування
отримуваних грошових засобів та інвестицій на закупівлю товарів,
робіт, послуг, безпосередньо не задіяних у виробничо-господарській
діяльності;

- необґрунтоване зменшення або збільшення штату підприємства.

Приховування банкрутства - умисне приховування

громадянином-засновником (учасником) або службовою особою суб'єкта
господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності
шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої
матеріальної шкоди кредиторові

Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство

буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про
його фінансовий та майновий стан у фінансовій звітності або в
інших документах, то в такому разі можуть мати місце ознаки дій з
приховування банкрутства.

До ознак дій з приховування банкрутства належать:

- надання потенційним кредиторам (банківським установам,

державним установам, постачальникам, покупцям), а також
господарському суду завідомо неправдивої інформації про
фінансово-господарський стан підприємства, яка створює оманливе
враження про нормальний фінансовий стан підприємства і таким
чином
приховує стійку фінансову неспроможність (якщо недостовірні
відомості повідомляються потенційному кредитору, від якого
очікують продажу продукції чи товарів, виконання робіт, надання
послуг, передачі майна, надання позики чи сплати авансових
 173

грошових сум на користь організації, від імені якої надаються

відомості; або подання до господарського суду відзиву на заяву про
банкрутство із свідомо неправдивими відомостями про загальну суму
заборгованості, наявне у нього майно, у тому числі й кошти, що
знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних
установах тощо);
- можливість установлення причинного зв'язку між наданою
інформацією та збитками, яких зазнала третя особа.

При цьому мається на увазі не тимчасовий розлад фінансової

діяльності юридичної особи, внаслідок якого виникають прострочення
платежів, а ситуація, яка виключає виконання даною особою вимог
кредиторів.

Ознаками стійкої фінансової неспроможності можуть уважатися:

- збитковість діяльності протягом двох років;

- відхилення показників ліквідності від граничного значення;
- зупинення платежів, що триває понад три місяці, за наявності
боргових зобов'язань, строки платежів за якими настали;
- наявність значної (понад триста мінімальних розмірів
заробітної плати) суми непогашених боргових зобов'язань, строки
платежів за якими настали більше як три місяці тому;
- наявність значної суми непогашених боргових зобов'язань,
визнаних юридичною особою - боржником або підтверджені
виконавчими
документами;
- наявність у підприємства значної суми непогашених штрафів,
пені, неустойки, визнаних у судовому порядку, за невиконання умов
договорів та недотримання вимог законодавства;
- наявність заяви про порушення провадження у справі про
банкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду
174

господарським судом, або провадження у справі про банкрутство цієї

юридичної особи.