Professional Documents
Culture Documents
Путін - це Гітлер сьогодні. З 2014 року таку паралель проводили часто
Путін - це Гітлер сьогодні. З 2014 року таку паралель проводили часто
1
НІМЕЧЧИНА ЗОСЕРЕДЖУЄТЬСЯ
Американець Вільям Ширер працював у міжвоєнному Берліні
кореспондентом. Він підкреслює, що в січні 1933-го — коли Гітлер став
канцлером — його першочергова мета відповідала «прагненням
величезної більшості німців»:
1) позбавитися принизливого диктату Версальського договору, не
викликавши санкцій у відповідь;
2) відновити армію, не опинившись у стані війни.
Тільки виконавши ці два пункти, Гітлер міг би по-справжньому взятися за
зовнішню політику, завдання якої він так відверто описав у «Майн
Кампф» — захопити побільше життєвого простору [території]
і заставить хохлов накормить Москву вирішити нарешті продовольчий,
сировинний та інші дефіцити Німеччини.
Однак на той момент фюрер іще не мав жодного авторитету на світовій
політичній арені: для закордону він був фанатиком-авантюристом, що
його примхою долі винесло у крісло голови уряду.
Депутати, які слухають Гітлера та Путіна — ширма для Заходу і тло для
вождя. Вкупі вони виконують іще одну гібридну функцію — згаданих
вище проксі-посередників.
Бо диктатори Гітлер і Путін звітують перед парламентом тільки
формально. Насправді ж їхні виступи є набором сигналів для аудиторій
поза парламентськими стінами — від власних виборців до політичних
еліт іноземних країн. Така ось гібридна дипломатія.
...Після підвищення ставок, коли вермахт уже за Рейном, треба
зменшити напругу, заспокоїти опонентів показовою розрядкою — і
Гітлер знов обіцяє Заходу мир.
За три роки фюрер уже двічі давав таку обіцянку з цієї ж трибуни (другий
раз іще й урочисто присягав). Слова дещо вицвіли. Треба реанімувати
їх емоціями, пафосним театральним накалом.
Тому, обіцяючи втретє, Гітлер змушує неправдиво присягати ще й
депутатів парламенту.
Французька команда на церемонії відкриття Олімпійських ігор у Берліні, 1 серпня 1936 року
2
АНЕКСІЯ АВСТРІЇ
Гітлер, дарма що народився підданим найяснішого цісаря, Австрію не
любив. Занадто вже ненька була мультикультурна і недостатньо
німецька.
У 1913-му майбутній фюрер емігрує до Німеччини, уникнувши таким
чином призову до цісарського війська. Служити пліч-о-пліч із Ярославом
Гашеком та Георгом Траклем слов'янами та євреями він вважав
«огидним».
Наступного літа в Баварії Гітлера застає звістка про початок світової
війни. Першого ж дня він із ентузіазмом записується добровольцем до
німецької армії — і проведе у фронтових окопах чотири роки поспіль,
дослужившись до єфрейтора.
Підсумуємо поетапно:
1934 рік — невдалий заколот віденських СС, убивство канцлера
Дольфуса. Світ шокований і обурюється, Муссоліні підводить війська.
Гітлеру воювати ще нічим. Тому він знов умикає пісню «Це не ми» з
приспівом «Ми — за мир!». Ми ніколи не порушимо територіальну
цілісність Австрії, тільки не бийте. А щоб повірили, фюрер безжально
жертвує власними гібридними солдатами.
1936 рік — Німеччина відновлює армію, Австрія ж залишається без
головного союзника (Італії). Все, стара домовленість не годиться, несіть
нову. У цій мирній угоді Німеччина й далі заявляє про непорушність
сусідського суверенітету, але взамін вимагає вже значно більше.
Замість пункту «не бийте» з'являється Германский мир та амністія для
окремих нацистів.
1938 рік розпочався для Гітлера чудово — і його гібридний наступ
переходить у фінальну стадію. 12 лютого у своїй альпійській резиденції
з видом на Австрію він погрозами вимагає від Шушніґа ще
більшого — звільнити покараних нацистів (навіть убивць) і віддати їм
ключові силові пости. Повіривши у блеф, Відень згоджується на нову
мирну угоду.
22 лютого Чемберлен заявляє у Вестмінстері саме те, що прогнозував
Гітлер після зустрічі з лордом Галіфаксом. Британський прем'єр лягає під
одну ковдру з каже, що Австрія не може розраховувати на захист Ліги
Націй:
Ми не повинні обманювати малі слабкі держави, обіцяючи захист...
оскільки ясно, що захистити їх буде неможливо.
Отримавши такий карт-бланш від Заходу, Гітлер продовжує.
...4 березня 1938 року його посланець озвучує у Відні чергові вимоги
фюрера. По-перше, віддати нацистам іще один ключовий пост —
міністра економіки. По-друге, легалізувати нацистську партію. По-третє,
зняти заборону на трансляцію «Раша Тудей» розповсюдження в Австрії
німецької газети «Народний Оглядач» — головного рупора гітлерівської
пропаганди.
У щойно укладеній (після 12 лютого) мирній угоді і слова нема про ці
умови, але такі правила гібридної гри — одна поступка тягне за
собою іншу. Канцлерові Шушніґу залишається тільки обурюватися:
Як може Гітлер висовувати нові вимоги, коли від попередніх
домовленостей не минуло й трьох тижнів?
3
ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА. Початок
Якби Гітлер спробував одразу захопити всю Чехословаччину, це було б
занадто. Британія — гарант суверенітету республіки — могла не
витримати такого ляпаса і піти ва-банк. І таки збільшити ставки у
відповідь. Кажете, що готові воювати, Адольфе, щоб демонтувати
повоєнний лад? А ми готові воювати, щоб його зберегти.
Однак фюрер руйнує правила гри поступово. Спершу з'їдає менший
шматочок європейського салямі — Австрію, ховаючи свої агресивні дії під
гібридною маскою миротворця. Досі він обмежувався «законною»
територією Німеччини, але тепер підвищує ставки, переходячи
державний кордон.
І одночасно грається у «формальне дотримання правил». Ні, каже
Гітлер, не йдеться про агресію Німеччини проти іншої країни, ви що? Ця
інша країна — та ж Німеччина, там живуть німецькомовні люди, які мають
гарантоване Версалем «право на самовизначення». А оскільки
тамтешній уряд не здатен врятувати цих людей від погромів, Берлін
змушений стати на їхній захист.
Рузвельт не помилився.
Фюрер хотів не референдум, а територію. Не минуло й двох днів після
від'їзду Чемберлена, як почалося гібридне вторгнення.
17 вересня, поки в Лондоні обговорювали демократичну процедуру
«самовизначення» Судетів, Гітлер таємно наказав
створити «Народное ополчение Донбасса» «Судетсько-німецьке
ополчення» (СНО).
Секретний наказ також пояснював, навіщо потрібне СНО: для
захисту соотечественников від фашистів із «Правого сектора» чеських
гнобителів, а також для «нарощування протистояння і збройної
боротьби». Для контрольованого насильства, одним словом.
Зброя ополченцям — як перед тим гроші — надходила з території Рейху.
Щоб уникнути звинувачень у розпалюванні конфлікту, гвинтівки й
кулемети для СНО постачалися не з німецьких арсеналів, а
з окупованого напередодні Криму окупованої напередодні Австрії.
До кожного ополченського підрозділу прикомандировувався німецький
офіцер — для оперативного зв'язку з вермахтом. При цьому бойовикам
СНО категорично забороняли носити уніформу Третього Рейху.
Максимум — червоно-чорно-синібілі пов'язки.
Судетські німкені ридають від щастя, зустрічаючи гібридних визволителів. Жовтень 1938
року. Фото Getty Images
Відень, перші дні аншлюсу. Нацисти змушують євреїв відмивати з вулиць заклики підтримати
незалежність Австрії на планованому Шушніґом референдумі
P.S.
https://texty.org.ua/d/2018/putler/?src=top_projects_banner&from=105303
TEXTY.ORG.UA — незалежне видання без навʼязливої реклами