Лекція 4

Теоретико-методологічні основи моніторингу

1.Історія моніторингових досліджень.
Педагогічні ідеї барона М.О.Корфа можна вважати підґрунтям розробки сучасної теорії та
практики моніторингу якості освіти, адже він проводив моніторинг знань ще в XIX ст., тобто
значно раніше за Американську асоціацію освіти.
Становлення та розвиток моніторингу як процедури контролю за якістю освіти в світі має
багаторічну історію. В цьому процесі можна виокремити кілька етапів.
Перший – 30 – 50-ті роки ХХ століття.
 Моніторинг в освітній сфері застосувала в США Прогресивна освітня асоціація
(Progressive Education Association), яка досліджувала стан американської освітньої системи.
 Основну увагу було зосереджено на порівнянні успіхів дітей випускників цих тридцяти
шкіл з їхніми однолітками.
 В Європі перші моніторингові дослідження було проведено в Швеції впродовж 1952 – 1959
рр. з метою порівняння ефективності роботи нових об’єднаних шкіл з традиційними.
 Важливу роль у становленні моніторингу як системи збору інформації відіграв Інститут
ЮНЕСКО в Гамбурзі, заснований 1952 р., який започаткував регулярне проведення
конференцій з питань діагностики якості освіти.
Другий етап у розвитку моніторингу (60 – 70 ті роки)
 Можна охарактеризувати як період обґрунтування концептуальних засад моніторингу,
вдосконалення освітніх індикаторів і початку його проведення на міжнародному рівні.
 В цей час реалізуються дослідження в галузі теорії соціальних індикаторів з подальшим
охопленням освітніх проблем.
 Саме тоді Центр порівняльних досліджень у галузі освіти (США) за підтримки всесвітньо
відомих науковців Роберта Торндайка та Бенджаміна Блума запропонував проводити
міждержавні моніторингові дослідження, застосовуючи тестування навчальних досягнень
учнів.
 Розроблені тести з математики, природничих наук і читання для учнів 13річного віку було
перекладено вісьмома мовами і в 1959 – 1961 рр. використано в дванадцяти країнах світу.
 Моніторинг якості освіти на міжнародному рівні не проводили. Основну увагу в цей час
зосереджували переважно на проблемах освіти в обмеженому національними рамками
контексті.
У 80 ті роки
 США знову повертаються до проблем рентабельності освіти, яка, в свою чергу, зосередила
увагу на учнівських досягненнях і якості освіти, особливо після публікації результатів
другого дослідження МАОНД, присвяченого успішності 13річних учнів з математики, за
оцінками якої рейтинг цієї та багатьох західноєвропейських країн виявився набагато
нижчим, аніж Японії. Світ побачив державний документ “Нація у небезпеці” (1983).
Привертаючи увагу до проблеми якості освіти, документ наголошував на важливості
 міжнародних порівняльних досліджень навчальних досягнень учнів, які можна було б
використовувати як віхи для розроблення рівня досягнень різних освітніх систем .
 Вітчизняні педагоги повинні добре орієнтуватись у європейських підходах до розробки
змісту і схеми втілення проектів освітніх моніторингових досліджень.
Міжнародна практика оперує кількома засобами вимірювання навчальних досягнень:
 PISA
 TIMSS
 PIRLS
У 90-х роках ХХ століття
 Інтерес до моніторингу в педагогічній науці та практиці активізується.
 Сучасні дослідження проблем моніторингу вивчають:
 ефективність роботи початкових шкіл (Вілмс та ін.);
 рівень розвитку моніторингу в межах загальноосвітніх навчальних закладів (А.
Вілохін, А. Ісаєва, Г. Сігеєва, В. Кальней, С. Шишов, Дж. Уілмс та ін.);
 організацію поточного відслідковування системи набутих знань, умінь і навичок учнів
(В. Аванесов та ін.);
 оцінювання навчальних програм (Д. Кемпбелл та ін.);
 добір еквівалентних груп, класів для вивчення ефективності експериментальних і
контрольних шкіл (Ч. Тедлі та ін.);
 управління якістю освіти (М. Поташник); управління якістю освіти на основі нових
інформаційних технологій (Д. Матрос, Д. Полев, Н. Мельникова та ін.); удосконалення
організації освітнього процесу (Л. Мойсеєва та ін.) та інші.
2. Поняття моніторингу в наукових дослідженнях
Моніторинг якості освіти – це форма організації, збору, зберігання, обробки та поширення
інформації про стан якості освіти
Функції моніторингу якості освіти:
o прогностична – виявляє стратегію та тактику розвитку освіти в навчальних закладах;
o інформаційна – створює вірогідний масив інформації щодо якості освіти;
o діагностична – фіксує реальний стан якості освіти;
o адаптаційна – мінімізує негативні наслідки сучасної ситуації, що дає можливість
створити середовище для розвитку дитини.
o педагогічна – вибудовує цілісність процесу навчання, виховання та розвитку учнів;
o управлінська – впливає на мету, зміст, методи управлінської діяльності;
Складові моніторингу якості освіти:
o чітко визначений об’єкт управління;
o задані параметри розвитку об’єкта;
o критерії оцінки цих параметрів; технологія проведення поточного контролю;
o інформаційна база спрямування процесу на кінцевий результат.
Принципи запровадження моніторингу якості освіти:
 o узгодженість;
o об’єктивність;
o комплексність;
o безперервність;
o своєчасність;
o перспективність
o рефлективність
o гуманістична спрямованість;
o відкритість та варіативність.
Складові частини моніторингу:
 джерела інформації,
 зміст інформації,
 розповсюдження інформації,
 збереження інформації.
Як цілісний управлінський інструмент моніторинг включає:
 незалежну експертизу стану освітянського процесу;
 функцію управління, яка забезпечує зворотній зв’язок;
 систему отримання даних для прийняття стратегічних та тактичних рішень,
спостереження з метою контролю, оцінки, прогнозу, систему збору, аналізу, подання
бази даних для управління.
Метою моніторингу є:
 інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень, які спрямовані
на узгодження дій та відносин між учасниками навчально-виховного процесу;
 аналіз рівня та якості розвитку випускників як інтегрованого результату освітньої
діяльності педагогічного колективу школи та соціуму;
 аналіз динаміки розвитку школи за умови впровадження інноваційних технологій
навчання та ефективного управління освітнім процесом;
 впровадження надійного інструментарію аналізу ефективного розвитку школи для
вдосконалення управління навчально-виховним процесом;
 формування в педагогічному колективі позитивної мотивації до підвищення
ефективності роботи;
 вивчення педагогічних результатів діяльності школи;
 підвищення управлінської культури адміністрації.
Завдання моніторингу:
 оцінка та динаміка готовності педагогічного колективу до інноваційної роботи;
 діагностика і оцінка творчого розвитку учнів;
 діагностика і оцінка пізнавальної діяльності учнів;
 діагностика і оцінка особистісного та соціального розвитку учнів;
 вивчення динаміки загальної підсумкової успішності учнів;
 аналіз результатів оцінювання розвитку учнів;
  удосконалення способів діагностики та оцінки рівня і якості розвитку учнів школи та
вироблення рекомендацій для педагогічного колективу;
 вивчення якості проектування (концепції) розвитку школи;
 аналіз і оцінка результативності діяльності педколективу школи за підсумками навчання;
 вивчення педагогічної та управлінської мотивації до праці;
 вироблення рекомендацій для батьківського, учнівського колективів школи.
Педагогічний моніторинг – система відбору, обробки аналізу, зберігання інформації про
діяльність педагогічної системи в конкретному напрямку, що забезпечує безперервне тривале
відстеження її стану, наступну корекцію навчально-виховного процесу та прогнозування розвитку
освітньої системи.
Ідея моніторингу – відстежити, скоригувати й отримати результат.
Етапи:
Діагностичний моніторинг ( діагностичний) проводиться на початку навчального року і
констатує якість освіти, набутої у попередніх класах (чи то підтверджує достатній і високий рівні
знань, чи примушує замислитись над початком і середнім рівнем).
Проміжний етап( поточний) – це, по суті вся робота, яка планується на навчальний рік з
метою підвищення якості знань з відповідного предмета. Вчителю бажано побачити перспективу
роботи учня і надати йому вчасно фаховий супровід протягом навчального року під час вивчення
будь якої теми.
У системі моніторингу третій етап (вихідний або підсумковий) є наслідком навчально-
корекційної, творчої, самостійної діяльності учнів і підводить до такого рівня якості освіти з
базових дисциплін, з якими учень піде в подальше життя.
Напрямки моніторингу:
 Діагностичний моніторинг, основною метою якого є визначення рівня навичок учня залежно
від їх особистості;
 Статистичний, який дає можливість одночасно зняти показники за одним або кількома
напрямками діяльності освітнього закладу, порівняти отриманий результат з нормативом і
визначити відхилення від стандарту, здійснити аналіз і прийняти управлінське рішення;
 Змістовний (особистісно орієнтований моніторинг, змістом якого є розвиток якостей
особистості дитини, тобто динаміка особистісного розвитку); Супровідний педагогічний
моніторинг, який передбачає контроль на поточне коригування взаємодії вчителя й учня в
організації і здійснення навчально-виховного процесу.
Мета таких досліджень зібрати матеріал для аналізу і оцінювання основних складових,
які характеризують якість освіти:
 ресурси, що вкладено в освіту (стан будівель, шкільне обладнання, кількість учителів,
витрати на одного учня та ін.);
 організація освітнього процесу (якість змісту, кадрів, середовище навчання вчителів,
інспектування тощо);
 результат освітньої системи (індивідуальні досягнення учнів, стан виховання, соціалізації
учнів в школі тощо);
  прогноз подальшого розвитку освіти.
Залежно від мети моніторингу і рівня управління розрізняють: шкільний, районний,
обласний, національний, міжнародний моніторинг.