Тема 9

Стилістичне використання синтаксичних засобів української мови

Стилістика як окрема й особлива галузь знань про мову, про
найдоцільніше використання всіх мовних одиниць з властивою їм
функцією (функціями) найповніше виявляється на синтаксичному рівні, в
елементах синтаксичної будови кожної мови, котра сформувалась із таких
складових мовних одиниць, як словосполучення, члени речення, речення і
слова-речення, тобто своєрідні функціонально-стилістичні замінники
речень (Так; Ні; Хіба!; Геть!, Ой! і т. ін.).
Отже, в стилістичному синтаксисі розглядаються функції мовних
структур. їх прийнято називати синтаксемами.
Будь-яка синтаксична конструкція, навіть однослівна, — це завжди
певне впорядковане ціле: Сонце. Надвечір’я — граматична, передовсім
синтаксична організованість обох односкладних номінативних речень
полягає в обов’язковій для них формі називного відмінка. З весною! —
еліптична структура, але: 3 весною вітаю вас; Я вітаю вас з весною —
обидва речення повні, перше з них односкладне, друге — двоскладне; 3
весною! — речення неповне (еліптичне); повнозначне слово в орудному
відмінку з прийменником з створює морфолого- синтаксичну
облаштованість речення, яка своєрідна також і стилістично, бо слугує
максимально стислою й узвичаєною формою вираження вітань, побажань.
Синтаксична конструкція Чудовий ранок — речення (односкладне,
поширене), але не будучи інтонаційно оформленою як речення, вона є
підрядним словосполученням з узгоджувальним зв’язком, тобто
потенційною, тільки можливою стилістичною одиницею, не
зорієнтованою комунікативно: чудовий ранок.
На відміну від окремих слів і фразеологізмів, речення не поділяють на
стилістично марковані (які закріплені тільки чи переважно за якимсь
окремим стилем мови) і стилістично немарковані (які нейтрально чи за
певною емоційною ознакою вживаються в усіх мовних стилях) і не
класифікують за стилями мови, тобто на речення офіційно-ділові
(офіційно-ділового мовлення), розмовно-побутові, наукові, художньо-
літературні чи публіцистичні. Водночас певний сенс у такому поділі
незаперечний, якщо зважити на найтиповіші ознаки синтаксису кожного із
стилів, жанрів мови, на оформлення структури речень у кожному з них.
Наприклад, заява має, як правило, усталені початкову і завершальну
форми. Однак немає речень загальновживаних і таких, які
використовуються тільки в якомусь одному стилі. Навіть початкове
речення заяви, будучи типовою структурною ознакою офіційно-ділового
стилю, може без синтаксичної зміни вживатися в інших стилях. Речення
не поділяються також на речення із зменшувальним значенням, речення із
значенням пестливості чи згрубілості або зневажливості,
непошанованості. Цих та інших значень, функцій може набувати речення
будь- якої структури — двоскладне речення й односкладне, повне й
неповне, поширене й непоширене, а також речення різної комунікативної
сутності, зорієнтованості — розповідне, питальне чи спонукальне. За
словами О. Пономарева, «можна говорити лише про певні обмеження у
вживанні окремих конструкцій чи зворотів у якомусь різновиді мовлення,
а не про пов’язаність цих конструкцій з одним функціональним стилем».
Синтаксична будова мови, будучи безмежно розгалуженою як
структурно, так і функціонально, переважно виявляється у порівняно
нечисленних структурних типах синтаксичних конструкцій — однослів-
них, дво-, кілька- і багатослівних речень. Саме в структурі всіх різновидів
речення найбільше зреалізовується те, що прийнято називати
стилістичним синтаксисом. Його мета полягає в тому, щоб виявити сти-
лістичну спроможність кожного із структурних типів синтаксичних
одиниць — словосполучень, членів речення, речень, функціональних (не
структурних!) замінників речення.