ТЕМА 2.

ВИДИ БАНКІВ, ПОРЯДОК ЇХ СТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ

ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ

2.1. Сутність та види банківських установ.

2.2. Цілі, принципи та функції діяльності комерційного банку в умовах ринкової економіки.
2.3. Порядок створення та реєстрації банків в Україні.
2.4. Ліцензування банківської діяльності.
2.5. Організаційна структура та управління банком.
2.6. Реорганізація банків та їх ліквідація.
 2.1. Сутність та види банківських установ.
 
Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - юридична особа, яка на підставі
банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до
Державного реєстру банків.
За організаційно-правовою формою банки в Україні створюються у формі:
-акціонерного товариства
-кооперативного банку.
Згідно Закону України «Про господарські товариства» Акціонерним визнається товариство, яке має статутний
(складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність
за зобов'язаннями тільки майном товариства.
Засновниками акціонерного товариства можуть бути юридичні особи та громадяни. Засновники
акціонерного товариства укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної
діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і
третіми особами.
Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного
товариства. Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір
створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію
акціонерного товариства.
 Згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність», стаття 8 Кооперативний банк - це банк,
створений суб'єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах
добровільного членства та об'єднання пайових внесків для спільної діяльності.
Відповідно до закону можуть створюватися місцеві та центральний кооперативні банки.
Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50
осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року
збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни
організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві
кооперативні банки.
До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених цим Законом, належать централізація
та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за
діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.
Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада банку
та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю
кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження відповідно до цього Закону.
Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного
капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону.
Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право
одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються
між учасниками пропорційно розміру їх паю.
 За формою власності банки можуть бути приватними або державними.

Приватний банк – це банк, капітал якого формується повністю або частково за рахунок коштів приватних осіб.
Держава не відповідає за зобов’язаннями цих банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо
інше не передбачено законом або відповідним договором. Так само і Національний банк України не відповідає за
зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України.

Державний банк – це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.

Єдиним акціонером державного банку є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у
державному банку здійснює Кабінет Міністрів України. Орган, що здійснює управління корпоративними правами
держави у державному банку, також виконує функції вищого органу управління державного банку (вищий орган).

Статут державного банку затверджується вищим органом та має відповідати вимогам законів України з
урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність», та нормативно-
правових актів Національного банку України.
 До виключної компетенції вищого органу належить прийняття рішень щодо:
1) визначення основних (стратегічних) напрямів діяльності державного банку та затвердження звітів про їх
виконання;
2) схвалення стратегії розвитку державного банку, затвердженої наглядовою радою державного банку;
3) внесення змін до статуту державного банку;
4) збільшення або зменшення статутного капіталу державного банку;
5) призначення та припинення повноважень членів наглядової ради державного банку в порядку та з урахуванням
особливостей, передбачених цією статтею;
6) затвердження умов цивільно-правових договорів, що укладаються з членами наглядової ради державного
банку, обрання особи, уповноваженої на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради
державного банку;
7) встановлення розміру винагороди членів наглядової ради державного банку, у тому числі заохочувальних та
компенсаційних виплат;
8) затвердження положення про винагороду членів наглядової ради державного банку, вимоги до якого
встановлюються Національним банком України;
9) затвердження звіту про винагороду членів наглядової ради державного банку, вимоги до якого
встановлюються Національним банком України;
10) затвердження річного звіту державного банку;
11) затвердження заходів за результатами розгляду звіту наглядової ради державного банку, в тому числі про виконання
стратегії розвитку державного банку;
12) покриття збитків та розподілу прибутку;
13) затвердження розміру річних дивідендів;
14) затвердження положення про наглядову раду державного банку;
15) зміни типу акціонерного товариства, у формі якого існує державний банк;
16) емісії акцій, їх дроблення або консолідації;
17) викупу державним банком акцій власної емісії;
18) анулювання або продажу викуплених акцій державного банку;
19) реорганізації державного банку, обрання комісії з реорганізації державного банку;
20) ліквідації державного банку, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії, ліквідатора) державного
банку, затвердження ліквідаційного балансу;
21) встановлення критеріїв відбору зовнішнього аудитора державного банку;

Вищий орган не має права приймати рішення з питань діяльності державного банку, що не належать до
його виключної компетенції. Вищий орган не бере участі в поточному управлінні державним банком.
Вищий орган має право отримувати будь-яку інформацію про фінансово-господарську діяльність
державного банку, необхідну для здійснення його повноважень.
Наглядова рада є колегіальним органом управління державного банку, що в межах своєї компетенції
здійснює управління державним банком, а також контролює та регулює діяльність виконавчого органу
державного банку з метою виконання стратегії розвитку державного банку. Наглядова рада державного банку,
діючи в інтересах державного банку відповідно до Закону, здійснює захист прав вкладників, кредиторів та
держави як акціонера.
Наглядова рада державного банку складається з дев’яти членів, з яких шість членів є незалежними, а три
члени є представниками держави.
До виключної компетенції наглядової ради державного банку належить прийняття рішень з питань, визначених
частиною шостою статті 39 Закону, а також:
1) надання згоди на вчинення значного правочину або винесення цього питання на розгляд вищого органу;
2) надання згоди на вчинення правочину, щодо вчинення якого є заінтересованість, у випадках та порядку,
встановлених Законом України «Про акціонерні товариства», з урахуванням положень статті 52 Закону України
«Про банки і банківську діяльність»;
3) затвердження положення про правління державного банку;
4) розгляд звіту правління державного банку та затвердження заходів за результатами його розгляду;
5) розгляд висновків зовнішнього та внутрішнього аудиту та затвердження заходів за результатами їх розгляду;
6) затвердження принципів (кодексу) корпоративного управління державного банку;
7) прийняття рішень про утворення комітетів наглядової ради державного банку та затвердження положень про
них;
8) прийняття рішень з інших питань, віднесених статутом державного банку до виключної компетенції наглядової
ради державного банку.

Строк повноважень наглядової ради державного банку становить три роки.

Наглядову раду державного банку очолює голова, який обирається наглядовою радою державного банку з
числа її незалежних членів.
 Виконавчим органом державного банку, що здійснює поточне управління діяльністю державного банку, є
правління державного банку. Голова та члени правління державного банку призначаються та звільняються з
посади наглядовою радою державного банку за пропозицією комітету наглядової ради державного банку з питань
призначень та винагород посадовим особам. Кандидати на посади голови та членів правління державного банку
визначаються на умовах конкурсного відбору у порядку, встановленому наглядовою радою державного банку.
Повноваження правління державного банку визначаються статутом державного банку. 

Після визначення вищим органом основних (стратегічних) напрямів діяльності державного банку наглядова
рада державного банку повинна забезпечити розроблення та затвердити стратегію розвитку державного банку і
передати її на схвалення вищому органу в порядку, встановленому статутом та положенням про наглядову раду
державного банку. Стратегія розвитку державного банку передбачає досягнення визначених вищим органом
основних (стратегічних) напрямів діяльності державного банку та містить очікувані показники результатів
діяльності державного банку. Стратегія розвитку державного банку має бути спрямована на збільшення ринкової
вартості державного банку у довгостроковій перспективі з урахуванням ринкових умов.
 З 2019 р. НБУ для аналізу діяльності банківської системи України розподілив банки на три групи
Банки з державною часткою ‒ банки, в яких держава прямо чи опосередковано володіє часткою понад
75% статутного капіталу банку.
Банки іноземних банківських груп ‒ банки, контрольні пакети акцій яких належать іноземним банкам або
іноземним фінансово-банківським групам.
Банки з приватним капіталом ‒ банки, в яких серед кінцевих власників істотної участі є один чи кілька
приватних інвесторів, що прямо та/або опосередковано володіють не менше ніж 50% статутного капіталу банку.
Такий розподіл Національний банк використовуватиме виключно для представлення результатів діяльності
банківської системи України.
 Залежно від наявності мережі філіалів банки поділяються на філіальні, тобто ті, що мають мережу філіалів і
відділень, та безфіліальні, тобто ті, що такої мережі не мають.

Залежно від спеціалізації, тобто кола здійснюваних операцій, банки в Україні можуть функціонувати або як
універсальні або як спеціалізовані.
Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового
ринку та галузей економіки. В Україні діяльність більшості банків має універсальний характер.
Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій, функціонують у відносно
вузькому секторі фінансового ринку або обслуговують окремі галузі економіки.
 2.2. Цілі, принципи та функції діяльності комерційного банку в умовах ринкової економіки.
 
Для комерційних банків основна ціль – забезпечення фінансової стійкості та ефективної діяльності
банків  що включає таку систему пріоритетних цілей:
- отримання оптимального прибутку;
- підвищення рівня капіталізації;
- ліквідність;
- платоспроможність;
- мінімізація ризиків;
- якісні активи та пасиви;
- збалансоване зростання капіталу, активів та зобов`язань;
- ефективний менеджмент.
Основні принципи організації і діяльності комерційних банків закріплені в Законі України «Про банки і
банківську діяльність» та деяких інших законодавчих актах.
Аналіз зазначеного закону дає змогу поділити принципи на організаційно-правові та принципи, що
забезпечують економічні засади діяльності комерційних банків
До організаційно-правових принципів слід віднести, зокрема такі:
а) законності;
б) незалежності;
в) колегіальності управління;
г) дотримання банківської таємниці.
 Відповідно до принципу законності комерційні банки повинні будувати свою роботу на основі Конституції та
інших законів України, додержуватися законності безпосередньо у своїй діяльності. На основі цього принципу
функціонують всі як державні так і не державні підприємства, організації, об’єднання громадян і інші суб’єкти
права. Відповідно до принципу законності комерційні банки виконують лише ті операції, які визначені
банківським законодавством та на підставі тих правил, які визначені Національним банком України.

Важливим принципом організації і діяльності комерційних банків є принцип їх незалежності. За своїм

юридичним становищем комерційні банки є незалежними суб’єктами від органів законодавчої і виконавчої влади,
органів місцевого самоврядування в рішеннях пов’язаних з їх оперативною діяльністю. Цей принцип одержав
законодавче закріплення, зокрема, в ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», де встановлено, що
органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на
керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов’язків або втручатися у діяльність банку.

Наступним з організаційно-правових принципів комерційних банків є принцип колегіальності. Органами

управління комерційних банків є загальні збори, спостережна рада, правління (рада директорів банку). Основні
питання в цих органах, обговорюються та вирішуються на зборах, засіданнях колективно. Для винесення рішення
з питання що обговорюється необхідно мати кворум. Рішення в зазначених органах частіше за все приймаються
більшістю голосів, тобто коли за нього проголосувало більше половини присутніх членів відповідного органу.
Колегіальність дозволяє правильно вирішувати найбільш складні питання за участю фахівців, з використанням їх
досвіду. Але колегіальність доповнюється єдиноначальністю керівників, які особисто несуть відповідальність за
прийняті рішення.
 Принцип дотримання банківської таємниці. Питання пов’язані з банківською таємницею регулюються
Законом України «Про банки і банківську діяльність». В Законі банківська таємниця розглядається як інформація
про діяльність і фінансовий стан клієнта і взаємовідносини з ним чи третьою особою при наданні послуг банка, і
розголошення якої може завдати матеріальну чи моральну шкоду клієнту.

До принципів, що забезпечують економічні засади діяльності комерційних банків, науковці з банківської

справи відносять наступні:
а) робота в межах реально залучених ресурсів;
б) принцип повної економічної самостійності;
в) побудова взаємовідносин з клієнтами на ринкових засадах;
г) регулювання діяльності комерційних банків тільки економічними методами.

Основоположним принципом роботи комерційних банків є принцип діяльності комерційних банків в межах
реально залучених ресурсів. Він означає, що комерційні банки повинні забезпечувати не лише кількісну
відповідність між своїми ресурсами, кредитними вкладами та іншими активами, але і досягти відповідності
характеру банківських активів специфіці мобілізованих ним ресурсів. Перш за все, це стосується строків. Так,
якщо банк залучає кошти, на короткі терміни, а вкладає їх переважно в довгострокові кредити, то його
спроможність без затримок розрахуватися за своїми зобов’язаннями опиниться під загрозою.
 Другим важливим принципом на якому базується діяльність комерційних банків, виступає принцип повної
економічної самостійності, маючи на увазі і економічну відповідальність банку за результати своєї діяльності.
Згідно із ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти,
користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності. Економічна самостійність передбачає
свободу розпорядження власними коштами банку та залученими ресурсами, вільний вибір клієнтів та вкладників,
розпорядження доходами, які залишаються після сплати податків. Прибуток банку залишається в його
розпорядженні після сплати податків, розподіляється відповідно до рішення загальних зборів акціонерів. Збори
встановлюють норми і розміри відрахувань у різні фонди банку, а також розміри дивідендів по акціях.

Наступний принцип це принцип будування взаємовідносин комерційних банків зі своїми клієнтами на

ринковій основі. Суть його полягає в тому, що мобілізуючи тимчасово вільні грошові кошти юридичних і
фізичних осіб, банки при наданні клієнтам позик спрямовують їх туди, де їх використання обіцяє найбільші
прибутки, тобто банки при цьому виходять із ринкових критеріїв прибутковості, ризику і ліквідності.

До принципів, що забезпечують економічні засади діяльності комерційних банків відноситься принцип

регулювання їх діяльності державою тільки економічними (а не адміністративними) методами. Держава
визначає «правила гри» для банків, але не може втручатися в їх оперативну діяльність. Постійний контроль за
діяльністю комерційних банків з боку Національного банку України здійснюється через систему економічних
нормативів, котрих повинні дотримуватися банки. Порушення установлених нормативів може привести до
відклику НБУ раніше виданої ліцензії або застосування до банку відповідних санкцій.
 Основними функціями комерційного банку є:
1. Посередництво в кредиті, функція що полягає у мобілізації тимчасово вільних грошових коштів
суб’єктів ринку і наданні їх у позику підприємствам, населенню та державі. Дана функція сприяє розв’язанню
комерційним банком за допомогою кредиту протиріч між сумами строковими вивільненнями коштів в одних
суб’єктів ринку та відповідними потребами у інших.
Економічні ефекти від цієї функції полягає в тому, що:
-власники тимчасово вільних коштів отримують зручну форму їхнього зберігання яка приносить дохід;
-позичальники прискорюють кругообіг своїх капіталів, що дозоляє отримати додаткові прибутки;
-банки отримують прибуток у вигляді різниці між процентними платежами за наданими кредитами та
залученими депозитами.
2. Здійснення розрахунків між суб’єктами ринку є функцією, яка визначає роль комерційного банку як
основних організаторів платіжних операцій в економіці, що забезпечує весь оборот коштів у господарстві та
безперебійність процесів виробництва і реалізації продукції. Це визначається тим, що підприємства і населення
розміщуючи свої кошти на банківських рахунках активно використовують їх як засіб взаємних розрахунків, а
весь безготівковий грошовий обіг, що становить основу всього грошового обігу, проходить саме через
комерційний банк.
3. Випуск кредитних засобів обігу є функцією, що передбачає здійснення комерційним банком емісії
грошей на основі розрахункових та позичкових операцій, наслідком чого є мультиплікативне розширення
депозитів, а відтак грошової маси загалом. Дана функція забезпечує еластичність грошової системи країни,
сприяючи підтриманню оптимальних пропорцій між грошовою масою і обсягами товарообороту, а відтак
забезпечуючи стійкі темпи економічного зростання.
 2.3. Порядок створення та реєстрації банків в Україні.
 
Економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначаються
на основі Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Учасниками банку можуть бути юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі
Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.

Банк має повне і скорочене офіційне найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку
має містити слово «банк», а також вказівку на організаційно-правову форму банку. Банк має печатку зі своїм
повним офіційним найменуванням.

Слово «банк» та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які
зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні
організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, та законодавства України.

Статут банку складається з урахуванням положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу
України та Закону України «Про банки і банківську діяльність».
 Статут банку обов'язково має містити таку інформацію про банк:
1) найменування банку (повне та скорочене);
2) його місцезнаходження;
3) організаційно-правову форму;
4) види діяльності, які має намір здійснювати банк;
5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість та загальна
кількість;
6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень;
7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність»;
8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку;
9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку;
10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків;
11) положення про аудиторську перевірку банку;
12) положення про органи внутрішнього аудиту банку.

Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, подає документи для проведення її державної
реєстрації виключно після погодження Національним банком України статуту цієї юридичної особи.
 Державна реєстрація банку – це надання банку статусу юридичної особи. Відносини, що виникають у сфері
державної реєстрації банків, регулюються низкою вітчизняних нормативно-правових документів, серед яких
Цивільний та Господарський кодекси України, Закони України «Про Національний банк України», «Про банки і
банківську діяльність», Положенням про ліцензування банків затвердженому Постановою Правління
Національного банку України № 149 від 22.12.2018 року.
Особа, уповноважена засновником юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, для
погодження статуту цієї особи подає Національному банку України разом із заявою про погодження статуту такі
документи:
2) статут банку;
3) копії документів, визначених Національним банком України, необхідних для ідентифікації самого
засновника та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у банку;
4) документи, визначені Національним банком України, що дають змогу зробити висновок про:
- відповідність ділової репутації засновника, а для засновника - юридичної особи - також і членів виконавчого
органу та/або наглядової ради та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною
участю в юридичній особі, яка має намір здійснювати банківську діяльність, установленим Національним банком
України вимогам;
- відповідність фінансового стану засновника - юридичної особи, майнового стану засновника - фізичної
особи, а також фінансового/майнового стану всіх осіб, які здійснюватимуть опосередковане володіння істотною
участю в юридичній особі, яка має намір здійснювати банківську діяльність, установленим Національним банком
України вимогам;
- наявність у засновника (засновників) достатньої кількості власних коштів для здійснення заявленого внеску
до статутного капіталу, джерела походження таких коштів;
 6) відомості про структуру власності самої юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську
діяльність, та засновника, що набуває істотної участі в ній, відповідно до вимог Національного банку України;
7) відомості за формою, встановленою Національним банком України, про асоційованих осіб засновника -
фізичної особи;
8) відомості за формою, встановленою Національним банком України, про юридичних осіб, у яких
засновник - фізична особа є керівником та/або контролером;
8-1) відомості за формою, встановленою Національним банком України, про пов’язаних із банком осіб, що
відповідають ознакам, передбаченим частиною першою статті 52 Закону;
9) копію тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;
10) висновок Антимонопольного комітету України у випадках, передбачених законодавством України.

Національний банк України приймає рішення про погодження статуту або про відмову в погодженні статуту
не пізніше тримісячного строку з дня подання повного пакета документів, визначених Законом.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право відкривати
відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) на території України, про що банк
зобов’язаний письмово повідомити Національний банк України. Національний банк України включає відомості
про відокремлені підрозділи банку та про зміни в їх діяльності до Державного реєстру банків на підставі
повідомлення банку. Відокремлений підрозділ банку має право розпочати свою діяльність через 10 днів після
повідомлення банком Національного банку України про відкриття такого відокремленого підрозділу.
 Філія банку – це банківська установа, яка не є юридичною особою. Вона діє на підставі окремого
положення, виступає від імені головного банку, має свій субкореспондентський рахунок і МФО, здійснює
банківські операції на основі довіреності головного банку і дозволу, виданого регіональним управлінням НБУ
за місцем знаходження філії.
Представництво банку – це установа банку, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого
положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується, не має права здійснювати банківські
операції. Відкриває поточний рахунок у НБУ.
Іноземні банки також мають право відкривати філії та представництва на території України за таких умов:
- до держави, в якій зареєстровано іноземний банк, відсутні суттєві застереження з боку відповідних
міжнародних органів щодо виконання нею міжнародних стандартів у сфері запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму;
- банківський нагляд у державі, в якій зареєстровано іноземний банк, відповідає Основним принципам
ефективного банківського нагляду Базельського комітету з питань банківського нагляду;
- законодавство держави, в якій зареєстровано іноземний банк, за оцінкою Національного банку України,
здійсненою в установленому ним порядку, не містить положень, які можуть перешкоджати/обмежувати
взаємодію між Національним банком України та наглядовими/контролюючими органами такої держави та/або
перешкоджати Національному банку України у здійсненні ним наглядових повноважень щодо такої філії
іноземного банку;
- мінімальний розмір приписного капіталу філії на момент її акредитації є не меншим 120 мільйонів
гривень;
- наявність письмового зобов'язання іноземного банку про безумовне виконання ним зобов'язань, які
виникли у зв'язку з діяльністю його філії на території України.
 Акредитація філії іноземного банку здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру банків запису про
право філії іноземного банку на здійснення банківської діяльності. Для акредитації філії іноземного банку
відповідно ст. 24 Закону України «Про банки і банківську діяльність» подаються:
1) клопотання іноземного банку про відкриття філії із зазначенням її місцезнаходження на території України;
2) документ, що підтверджує державну реєстрацію іноземного банку в державі його походження;
3) рішення уповноваженого органу іноземного банку про відкриття філії;
4) положення про філію, затверджене уповноваженим органом іноземного банку;
5) відомості, що доводять відповідність керівника і головного бухгалтера, головного ризик-менеджера,
головного комплаєнс-менеджера, керівника підрозділу внутрішнього аудиту філії іноземного банку вимогам
щодо професійної придатності та ділової репутації, встановленим Національним банком України;
6) копія статуту іноземного банку;
7) підтверджена незалежним аудитором фінансова звітність іноземного банку за три останніх роки;
8) письмовий дозвіл на відкриття філії іноземного банку в Україні, виданий державним або іншим
уповноваженим контролюючим органом держави, в якій зареєстровано іноземний банк, або письмове
запевнення іноземного банку про відсутність у законодавстві відповідної держави вимог щодо отримання такого
дозволу;
9) повідомлення уповноваженого наглядового органу іноземної держави про здійснення нагляду за
діяльністю іноземного банку;
10) письмове зобов'язання іноземного банку про безумовне виконання ним зобов'язань, які виникають у
зв'язку з діяльністю його філії на території України;
11) документи, що підтверджують внесення коштів у розмірі приписного капіталу філії;
12) копія платіжного документа про внесення плати за акредитацію філії іноземного банку, що
встановлюється Національним банком України;
 13) копії внутрішніх положень (їх перелік), що регламентують надання банківських та інших фінансових
послуг, визначають порядок здійснення внутрішнього контролю та процедуру управління ризиками;
14) відомості за формою, визначеною Національним банком України, що дають змогу зробити висновок про
наявність організаційної структури та відповідних спеціалістів, необхідних для забезпечення надання банківських
та інших фінансових послуг, банківського обладнання, комп'ютерної техніки, програмного забезпечення,
приміщень відповідно до вимог, встановлених Національним банком України;
15) бізнес-план на три роки, складений згідно з вимогами, установленими Національним банком України;
16) документи, визначені Національним банком України, що дають змогу зробити висновок про ділову
репутацію іноземного банку;
17) відомості, визначені Національним банком України, щодо власників істотної участі в іноземному банку.
Національний банк України приймає рішення про акредитацію або відмову в акредитації філії іноземного
банку протягом трьох місяців з моменту подання всіх необхідних документів. Відмова надається в письмовій
формі із зазначенням відповідних підстав.
Українські банки мають право створювати (у тому числі шляхом придбання) дочірні банки, філії чи
представництва на території інших держав після отримання дозволу Національного банку України. Для відкриття
дочірніх банків, філій або представництв українських банків на території інших держав пред'являються такі самі
вимоги, які встановлені для відкриття філій чи представництв банків на території України, за умови надання
Національним банком України дозволу на здійснення інвестиції за кордон у зв'язку із створенням філії чи
представництва банку на території іншої держави. Для створення дочірнього банку, філії чи представництва
українського банку за кордоном цей банк подає до Національного банку України бізнес-план та економічне
обґрунтування доцільності створення дочірнього банку, філії чи представництва банку за кордоном.
 2.4. Ліцензування банківської діяльності.
 
Юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після
отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків.
Ліцензування банківської діяльності – це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу
юридичної особи, дозволу на здійснення певних банківських операцій.
Забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.
Юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, для отримання банківської ліцензії подає
Національному банку України разом із заявою про видачу банківської ліцензії такі документи:
3) копії зареєстрованого Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати
закритого (приватного) розміщення акцій та свідоцтва про реєстрацію випуску акцій (для банку, що створюється
у формі акціонерного товариства);
4) відомості про кількісний склад наглядової ради, правління, ревізійної комісії;
5) відомості за формою, визначеною Національним банком України, що дають змогу зробити висновок про:
- наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління, у тому числі голови правління;
- відповідність керівників банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту, головної посадової особи банку,
відповідальної за управління ризиками, - головного ризик-менеджера, головної посадової особи банку,
відповідальної за здійснення контролю за дотриманням норм (комплаєнс), - головного комплаєнс-менеджера
кваліфікаційним вимогам;
- відповідність наглядової ради та правління банку вимогам щодо колективної придатності, встановленим
Національним банком України;
 - наявність банківського обладнання, комп’ютерної техніки, інформаційних систем та інших інформаційних
ресурсів, необхідних для досягнення цілей банку, приміщень, що відповідають вимогам, установленим
Національним банком України, організаційної структури та відповідних спеціалістів, необхідних для
забезпечення надання банківських та інших фінансових послуг, а також забезпечення здійснення внутрішнього
контролю, у тому числі управління ризиками;
6) копії внутрішніх положень банку, що регламентують надання банківських та інших фінансових послуг,
визначають порядок здійснення внутрішнього контролю та процедуру управління ризиками;
7) стратегію банку та бізнес-план на три роки, складені згідно з вимогами, встановленими Національним
банком України;
8) копію платіжного документа про внесення плати за видачу банківської ліцензії, розмір якої встановлюється
Національним банком України.
Національний банк України приймає рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову в її наданні
протягом трьох місяців з дня отримання повного пакета документів.
Національний банк України протягом двох робочих днів з дня прийняття рішення про видачу банківської
ліцензії:
- вносить відповідний запис до Державного реєстру банків;
- надає банку витяг з Державного реєстру банків про видачу банківської ліцензії.
Відкликання ліцензії означає припинення банківської діяльності. Підставами для цього є:
- недостовірність інформації в документах, наданих для отримання ліцензії;
- не проведення банком жодної операції протягом року з дня отримання ліцензії
- недотримання обов'язкових умов для одержання ліцен­зії протягом року з дати реєстрації банку
- наявність порушень законів і нормативно-правових актів НБУ, які призвели до значної втрати активів та
неплато­спроможності банку;
- недоцільність виконання плану тимчасової адміністра­ції щодо реорганізації банку.
 2.5. Організаційна структура та управління банком.
 
Комерційні банки мають самостійність у діях, які збігаються із вимогами ринку. Вони несуть правову й
економічну відповідальність за результати цих дій не лише поточними доходами, але і своїм капіталом. Все це
робить комерційні банки повноцінними суб’єктами правових відносин.

Організаційна структура комерційного банку визначається двома основними компонентами, що визначають

особливості управління ним: по-перше, структурою органів управління; по-друге, структурою функціональних
підрозділів і служб банку.

Структура органів управління банку згідно чинного в Україні законодавства включає три наступні органи:
1) вищий орган управління, тобто загальні збори акціонерів (учасників);
2) наглядовий орган, тобто спостережна рада;
3) виконавчий орган, тобто правління або рада директорів банку.

Крім того, до цієї структури належать органи контролю банку, якими є:

1) ревізійна комісія;
2) внутрішній аудит банку.
 До компетенції вищого органу управління, тобто загальних зборів банку належить прийняття рішень щодо
наступних питань:
1) визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання;
2) внесення змін та доповнень до статуту банку;
3) зміни розміру статутного капіталу банку;
4) призначення та звільнення голів та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії;
5) затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, та заходів за
результатами розгляду висновків аудиторської фірми;
6) розподілу прибутку;
7) припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу.

Загальні збори визнаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до
статуту товариства більш як 60 відсотків голосів.

Загальні збори акціонерів (учасників) обирають спостережну раду банку із числа учасників зборів або їх
представників. При цьому члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради
директорів) банку, а також ревізійної комісії банку.
 Спостережна рада банку здійснює такі функції:
1) затвердження стратегії розвитку банку відповідно до основних напрямів діяльності, визначених
загальними зборами учасників банку;
2) затвердження бюджету банку, у тому числі бюджету підрозділу внутрішнього аудиту, та бізнес-плану
розвитку банку;
3) визначення і затвердження стратегії та політики управління ризиками, процедури управління ними, а
також переліку ризиків, їх граничних розмірів;
4) забезпечення функціонування системи внутрішнього контролю банку та контролю за її ефективністю;
5) контроль за ефективністю функціонування системи управління ризиками;
6) затвердження плану відновлення діяльності банку;
7) визначення джерел капіталізації та іншого фінансування банку;
8) визначення кредитної політики банку;
9) визначення організаційної структури банку, у тому числі підрозділу внутрішнього аудиту;
10) затвердження внутрішніх положень, що регламентують діяльність структурних підрозділів банку;
11) призначення і звільнення голови та членів правління банку, керівника підрозділу внутрішнього аудиту;
12) здійснення контролю за діяльністю правління банку, внесення пропозицій щодо її вдосконалення;
13) визначення порядку роботи та планів підрозділу внутрішнього аудиту і контроль за його діяльністю;
14) визначення аудиторської фірми для проведення зовнішнього аудиту, затвердження умов договору, що
укладається з нею, встановлення розміру оплати послуг;
15) розгляд висновку зовнішнього аудиту банку та підготовка рекомендацій загальним зборам учасників
банку для прийняття рішення щодо нього;
16) контроль за усуненням недоліків, виявлених Національним банком України та іншими органами державної
влади та управління, які в межах компетенції здійснюють нагляд за діяльністю банку, підрозділом внутрішнього
аудиту та аудиторською фірмою, за результатами проведення зовнішнього аудиту;

17) прийняття рішення щодо створення дочірніх підприємств та участі в них, їх реорганізації та ліквідації,
створення відокремлених підрозділів банку, затвердження їх статутів і положень;

18) затвердження умов цивільно-правових, трудових договорів, що укладаються з членами правління банку та
працівниками підрозділу внутрішнього аудиту, встановлення розміру їхньої винагороди, у тому числі
заохочувальних та компенсаційних виплат;

19) забезпечення своєчасного надання (опублікування) банком достовірної інформації щодо його діяльності
відповідно до законодавства;
20) скликання загальних зборів учасників банку, підготовка порядку денного загальних зборів учасників банку,
прийняття рішення про дату їх проведення;
21) повідомлення про проведення загальних зборів учасників банку відповідно до законодавства;
22) прийняття рішення про розміщення банком цінних паперів, крім акцій;
23) прийняття рішення про викуп розміщених банком цінних паперів, крім акцій;
24) прийняття рішення про продаж акцій, раніше викуплених банком;
25) вирішення питань про участь банку у групах;
26) прийняття рішень про вчинення значних правочинів відповідно до законодавства;
27) прийняття рішення про обрання (заміну) депозитарної та/або клірингової установи та затвердження умов
договору, що укладається з нею, встановлення розміру оплати послуг;
28) надсилання у випадках, передбачених законодавством, пропозиції акціонерам про придбання належних їм
акцій;
28-1) затвердження порядку здійснення операцій із пов’язаними з банком особами;
29) здійснення інших повноважень відповідно до статуту.
Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про
раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку.

Правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, що здійснює управління його поточною
діяльністю, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за
ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями
загальних зборів учасників і спостережної ради банку.
У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам
учасників та спостережній раді банку. Правління діє на підставі положення, що затверджується
загальними зборами учасників чи спостережною радою банку.
 Правління вирішує всі питання, пов'язані з поточною діяльністю банку, крім тих, що належать до
компетенції загальних зборів і ради банку. Очолює правління голова, який має заступників (керівників, що
очолюють структурні підрозділи банку). Голова правління несе персональну відповідальність перед
акціонерами за результати діяльності банку. У деяких банках запроваджена посада президента. При цьому
здійснюється розподіл повноважень між ним і головою правління. Як правило, президент займається
стратегічними питаннями розвитку банку, а оперативне керівництво здійснює голова правління. Таким чином,
голова правління банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без окремого
доручення.
Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю банку. Ревізійна комісія
виконує такі функції:
1) контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку
України;
2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції загальним зборам
учасників;
3) вносить на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань,
віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та
захисту інтересів клієнтів.
 Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників банку з числа учасників або їх представників.
Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку. Членами ревізійної комісії не можуть бути особи,
які є працівниками банку.
Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку за дорученням загальних
зборів учасників, спостережної ради банку або на вимогу учасника (учасників), які володіють у сукупності
більше ніж 10 відсотками голосів. Ревізійна комісія має право залучати до ревізій та перевірок зовнішніх та
внутрішніх експертів і аудиторів.
Ревізійна комісія доповідає про результати ревізій та перевірок загальним зборам учасників чи
спостережній раді банку. Вона також готує висновки до звітів і балансів банку. Без висновку ревізійної комісії
загальні збори учасників не мають права затверджувати фінансовий звіт банку.
Члени ревізійної комісії можуть брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях спостережної ради
та правління (ради директорів) банку. Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше
одного разу на рік. Позачергові засідання ревізійної комісії можуть скликатися спостережною радою банку чи за
ініціативою акціонерів, які володіють більше ніж 10 відсотками голосів. Рішення приймається більшістю голосів
членів ревізійної комісії. Повноваження ревізійної комісії банку визначаються статутом банку, а порядок її
роботи – положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними зборами учасників (акціонерів)
банку.
Служба внутрішнього аудиту створюється банками як орган оперативного контролю їх спостережної ради.
Служба внутрішнього аудиту виконує такі функції:
1) перевіряє наявність та оцінює ефективність роботи систем управління ризиками, відповідність цих систем
видам та обсягам здійснюваних банком операцій, і внутрішнього контролю банку;
2) перевіряє процес оцінки достатності капіталу з урахуванням ризиків банку;
3) здійснює моніторинг дотримання керівниками та працівниками банку вимог законодавства і внутрішніх
положень банку, затверджених радою банку;
4) оцінює інформаційно-технічне забезпечення управління та проведення операцій;
5) перевіряє правильність ведення і достовірність бухгалтерського обліку та фінансової звітності;
6) перевіряє фінансово-господарську діяльність банку;
7) перевіряє відповідність кваліфікаційним вимогам та виконання професійних обов'язків працівниками банку;
8) виявляє та перевіряє випадки перевищення повноважень посадовими особами банку і виникнення конфлікту
інтересів у банку;
9) перевіряє достовірність та вчасність надання інформації органам державної влади та управління, які в
межах компетенції здійснюють нагляд за діяльністю банку;
10) інші функції, пов'язані із здійсненням нагляду за діяльністю банку.
Служба внутрішнього аудиту підпорядковується спостережній раді банку та звітує перед нею, діє на підставі
положення, затвердженого спостережною радою. Дана служба має право на ознайомлення з усією
документацією банку та нагляд за діяльністю будь-якого відокремленого та структурного підрозділу банку.
Служба внутрішнього аудиту уповноважена вимагати письмові пояснення від окремих посадових осіб банку
щодо виявлених недоліків у роботі. Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту погоджується з
Національним банком України.
 У структурі органів управління банків має бути також створено постійно діючий підрозділ

1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування
резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення;

2) комітет з питань управління активами та пасивами, який щомісячно розглядає собівартість пасивів та
прибутковість активів і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання відповідності
строковості активів та пасивів та надає відповідним структурним підрозділам банку рекомендації щодо
усунення розбіжностей у часі, що виникають;

3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення собівартості послуг та ринкової

конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.

Організаційна структура комерційного банку включає окрім вищих органів управління функціональні
служби та підрозділи, кожен з яких виконує відповідні банківські операції та має свої обов'язки. Основним
критерієм організаційної побудови банку є економічний зміст та обсяг операцій, які він виконує. Зазвичай
відділи, департаменти, управління банку формуються відповідно до класифікації окремих банківських операцій
або їхніх груп за функціональним призначенням. Тому їх кількість і конкретна назва у різних комерційних
банків можуть суттєво відрізнятися між собою.
Якщо виходити із функціонального призначення різноманітних підрозділів і служб банку, то виходячи із тих
головних напрямів операцій, здійснюваних банком і служб, які виконують допоміжні функції, організаційна
структура комерційного банку передбачає створення у його складі відповідних управлінь (департаментів,
відділів), що забезпечують реалізацію основних завдань діяльності банку на фінансовому ринку. У числі таких
підрозділів можуть бути відзначені такі головні управління (департаменти).
По-перше, управління кредитних операцій, що є найважливішим і найбільшим підрозділом комерційного банку,
позаяк кредитування є головним джерелом доходів та основним видом банківських активів. У його складі
можуть функціонувати, зокрема, такі відділи як:
 відділ короткострокового кредитування, що задовольняє потреби клієнтів у короткострокових позичках,
аналізує їх кредитоспроможність, укладає кредитні договори та організовує надання і погашення кредиту,
веде кредитні справи;
 відділ довгострокового кредитування, що визначає інвестиційну політику банку, здійснює довгострокові
кредитні вкладення, визначає кредитоспроможність клієнта, укладає договори із надання довгострокових
кредитів;
 відділ міжбанківських кредитних операцій, який організовує облік і аналіз всіх міжбанківських операцій,
включаючи операції із Національним банком та іншими комерційними банками;
 відділ кредитування населення, що здійснює короткострокове і довгострокове кредитування фізичних осіб,
організовує оцінку їх кредитоспроможності, здійснює видачу позички та контролює їх своєчасне
погашення;
 відділ загальної організації кредитних операцій, що розробляє кредитну політику банку, методи її реалізації
в залежності від конкретної економічної ситуації, способи кредитування та визначення
кредитоспроможності клієнта, аналізує кредитні ризики та визначає способи їх мінімізації.
 По-друге, управління ресурсів, головним завданням якого є залучення ресурсів на грошовому ринку, а також
аналіз динаміки і прогнозування зміни залучених коштів і власного капіталу банку. У його складі можуть
функціонувати такі відділи як:
відділ депозитних операцій, що здійснює залучення коштів фізичних і юридичних осіб на депозитні
рахунки, укладає угоди на відкриття депозитних рахунків клієнтів, надає необхідну інформацію для
планування ресурсів банку;
відділ власних коштів банку, що проводить операції із купівлі-продажу належних банку цінних паперів,
що належать банку.
По-третє, управління розрахунково-касового обслуговування, що забезпечує реалізацію функції банку у
здійсненні посередництва у розрахунках і платежах, здійснюючи відкриття та ведення різних рахунків клієнтів
банку, проводячи безготівкові розрахункові та касові операції фізичних і юридичних осіб з готівкою. До складу
цього управління належать:
відділ касових операцій, який здійснює операції з готівкою;
операційний відділ, що здійснює розрахунки, відкриває і веде рахунки клієнтів.
По-четверте, валютне управління, головним завданням якого є організація і проведення комерційним банком
валютних операцій, що включають ведення валютних рахунків клієнтів, неторговельні операції з іноземною
валютою, міжнародні розрахунки в іноземній валюті, залучення і розміщення валютних коштів, торгівля валютою
на внутрішньому валютному ринку, встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками тощо.
По-п’яте, управління маркетингу, що здійснює аналіз ринкової кон’юнктури, залучення нової клієнтури до
банку, розробку і сприяння впровадженню нових банківських операцій та послуг, надання організаційної та
консультаційної допомоги клієнтам, забезпечує рекламу банківської продукції.
По-шосте, управління аналізу і прогнозування діяльності, котре виконує управлінські функції щодо
забезпечення основних принципів роботи комерційного банку з точки зору його ліквідності, рентабельності та
фінансової стійкості. Його завдання передбачають: моніторинг ризиків, аналіз і фінансовий контроль за
здійсненням основних операцій, прогнозування доходів і видатків банку, аналіз рентабельності роботи банку і
визначення перспектив її підвищення, вирішення питань, пов’язаних із визначенням поточної і перспективної
ліквідності банку, визначення кредитного потенціалу банку та розробка основних напрямів удосконалення його
діяльності.
По-сьоме, юридичне управління, що забезпечує організацію правової, претензійно-позовної та консультаційної
роботи комерційного банку, визначаючи можливості його діяльності у чітких рамках діючого в країні правового
поля відповідно до чинного законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України.
Завданнями даного підрозділу банку є розробка нормативних документів, контроль за правильністю укладання
банківських угод, складання договорів, різного роду актів та інших ділових паперів, позовних заяв, протестів,
ведення справ банку в судових та адміністративних установах.
По-восьме, управління інформаційних технологій, що здійснює операції, пов’язані із електронними платежами
банку, технічним і програмним забезпеченням банківських операцій, організовує функціонування комп’ютерних
мереж банку.
По-дев’яте, організаційні служби банку, котрі забезпечують фінансову і технічну можливість реалізації
комерційним банком своїх основних функцій, і включають, зокрема, такі як:
 відділ кадрів, що планує чисельність і використання персоналу банку, здійснює набір персоналу та його
розстановку, управляє фондами заробітної плати, організовує навчання і підвищення кваліфікації
кадрів;
 бухгалтерія, що веде облік здійснюваних банком операцій на підставі первинної документації і
відображає ці операції по рахунках банківського балансу;
 адміністративно-господарський відділ, що займається будівництвом, придбанням, підтримкою і
продажем банківських будинків, споруд та обладнання.
У комерційному банку можуть створюватися і інші підрозділи та служби, окрім перелічених вище, з
урахуванням специфіки банківської діяльності на тому чи іншому сегменті фінансового ринку, орієнтації на
певний вид операцій або на обслуговування конкретної групи клієнтів. З урахуванням цього будується
відповідна структура функціональних підрозділів і служб банку.
 2.6. Реорганізація банків та їх ліквідація.
 
Необхідність реорганізації визначається певними об'єктивними чинниками, якими є:
формування і розвиток ринкових відносин, банківської системи України та забезпечення її фінансової
стабільності;
зміна форм власності банків (від державної - до змішаної – до приватної або колективної);
необхідність виконання банками вимог чинного законодавства та нормативних актів Національного банку
України;
забезпечення платоспроможності, ліквідності комерційних банків.
Одним із пріоритетних завдань реорганізації є захист інтересів вкладників – фізичних осіб. Стратегія
реорганізації банків, які перебувають у фінансовій скруті, передбачає створення правових і економічних умов
для ефективного функціонування, поряд з універсальними, спеціалізованих банків і фінансово-кредитних
установ (іпотечних, муніципальних, інвестиційних, клірингових, житлового будівництва тощо), що здійснюють
свою діяльність виключно у цих сферах.
 Законом України «Про банки і банківську діяльність» поняття «реорганізація» визначено як «злиття,
приєднання, виділення, поділ банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком яких є
передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків правонаступникам».
Відповідно до даного визначення метою проведення реорганізації банків є підвищення надійності і
стійкості банківської системи України й окремого комерційного банку, забезпечення капіталізації банківської
системи, переорієнтації діяльності банків та зростання довіри до цих банків (або новоствореного банку).
Основними принципами реорганізації є:
— пріоритетність інтересів суспільства, держави і банківської системи в цілому та вкладників перед
інтересами окремого комерційного банку.
— досягнення сегеративності - результативні показники діяльності новостворених банків мають бути
кращі, ніж банків, що реорганізовуються.
— застосування реорганізації як засобу активного оздоровлення проблемних банків.— підвищення
фінансової стійкості банків.
— забезпечення безперервної роботи комерційних банків, які реорганізовуються.
— здатність банків - учасників реорганізації виконувати вимоги Національного банку України щодо
формування статутного капіталу, дотримуватись економічних нормативів, забезпечувати беззбиткову
діяльність.
Виділяють три складові змісту процесу реорганізації банків: економічну, організаційну і юридичну.
Економічна складова виражається в об’єднанні чи поділі власного капіталу банків, що перебувають в процесі
реорганізації.
Організаційна – проявляється в об’єднанні чи поділі банків як юридичних осіб і включає створення в ході цього
процесу нового чи нових банків, чи зміну їх організаційної форми.
Юридичною складовою є перехід прав і обов’язків в порядку правонаступництва між банками в процесі
об’єднання, поділу чи зміни своєї організаційної форми.
Для підвищення ефективності роботи великих комерційних банків, а також за умов кризової ситуації виникає
потреба розділення капіталу великих банків, а саме – реорганізації комерційних банків шляхом поділу, виділення
(за умови достатності капіталу кожного з банків, у тому числі новостворених), підставами для чого можуть бути
(рис. 2.1):
на макрорівні:
- необхідність виділення спеціалізованих банків, діяльність яких спрямована на обслуговування певних
галузей, господарських комплексів (паливно-енергетичного, аграрно-промислового, соціального тощо) для
реалізації конкретних програм, проектів;
на мікрорівні:
- наявність у значному обсязі проблемних кредитів та збитків, що ускладнює вихід комерційного банку з
кризового стану і потребує виділення боргів держави та кредитів держави в окремий „критичний банк”;
- неякісний менеджмент, ускладнення прийняття оптимальних управлінських рішень і їх реалізації. Поділ
капіталу та створення спеціалізованих банків для освоєння нових напрямів фінансової діяльності сприятиме
підвищенню ефективності, прибутковості діяльності комерційних банків;
конфлікт інтересів акціонерів, засновників.
Реорганізація банків може здійснюватись в п’яти основних формах, якими є: злиття, приєднання, виділення,
поділ та перетворення.
Злиття – це припинення діяльності двох або кількох банків як юридичних осіб та передачу належних їм
майна, коштів, прав та обов’язків до банку – правонаступника, який створюється в результаті злиття.
Наприклад, А +Б = В
Приєднання – припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належного йому майна,
коштів, прав та обов’язків іншого банку. Наприклад, А +Б = А

Поділ – припинення діяльності одного банку як юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів,
прав та обов’язків у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок реорганізації цього банку
шляхом поділу. Наприклад, А = Б + В
Виділення – перетворення банку як юридичної особи та передачу певної частини належного йому майна,
коштів, прав та обов’язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації. Наприклад, А = А’ + Б

Перетворення передбачає зміну організаційно – правової форми комерційного банку. Наприклад, А = Б

Порядок здійснення реорганізації банку, склад документів, що подаються до Національного банку України,
визначають Закон України «Про банки і банківську діяльність» та нормативно – правові акти Національного банку
України.
При здійсненні реорганізації комерційні банки намагаються досягнути конкретних цілей (табл. 2..)
Варто зазначити, що на процеси реорганізації впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники, які обумовлюють
специфіку і ефективність використання даних процесів комерційними банками. Вплив цих чинників безпосередньо
залежить від тих цілей і завдань, які ставить перед собою банк.
До внутрішніх чинників можна віднести розширення основного бізнесу, або його диверсифікація, публічне
визначення як необхідний елемент виходу на світовий ринок.
У той же час на банківську установу впливають чинники зовнішнього середовища (конкуренція, динаміка
продаж тощо). До них можна віднести і тенденції, які визначають макроекономічні процеси. У наукових роботах
багатьох західних дослідників піднімається питання про те, які макроекономічні показники впливають на обсяг
ринку злиття та поглинання і на його динаміку. В Україні дослідження ринку злиття та поглинання фактично не
проводяться. Проте праці закордонних дослідників дозволяють визначити основні тенденції вітчизняного ринку.
Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» реорганізація банку здійснюється добровільно,
або примусово за рішенням НБУ.
За ініціативою проведення реорганізація поділяється на:
– примусову;
– обов'язкову;
– за власною ініціативою (за рішенням загальних зборів акціонерів банку).
Для кожної конкретної ситуації прийнятний специфічний механізм та форми реорганізації, ступінь втручання в
цей процес держави і НБУ, а це означає, що правомірно застосовувати як примусову реорганізацію, так і за
власною ініціативою банку (якщо вона в кожному окремому випадку не суперечить інтересам держави).
Реорганізація комерційних банків, що перебувають у фінансовій скруті, також передбачає проведення примусової
реорганізації за ініціативою Національного банку України (або Верховної Ради України, якщо реорганізуються
державні банки).
Суб'єктами примусової реорганізації можуть бути як банки, що перебувають у загальному режимі діяльності, так
і проблемні банки, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення, або в стадії ліквідації.
Схему примусової реорганізації можна представлено на рис. 2.3.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!