РОМАН ҐЕТЕ

«СТРАЖДАННЯ
МОЛОДОГО
ВЕРТЕРА»
ЯК ЗРАЗОК ЛІТЕРАТУРИ 
НІМЕЦЬКОГО СЕНТИМЕНТАЛІЗМУ
Епістолярний штюрмерський роман було написано за п'ять з половиною тижнів в 1774-му році,
коли Ґете було 24 роки. Сюжет роману є частково автобіографічним, оскільки Ґете літературно
оформив свої платонічні стосунки з Шарлоттою Буфф, з якою вже був неофіційно заручений.
Мотивом для трагічної розв'язки цього роману стало самогубство його друга Карла Вільгельма
Єрусалима. Він закохався у заміжню жінку, Елізабет Гердт, уроджену Еґель (1741-1813), яка
залишалася для нього недосяжною. Літературний образ Лотти в романі також має риси чорноокої
Максиміліани фон Ла Рош, ще однієї знайомої молодого Ґете на час написання роману.

Йоганн Вольфганг фон Ґете

Максиміліана
фон Ла Рош
Шарлотта
Буфф
 Сумнів авторів у Ключові риси Широке використання
доречності розуму і штюрмерської вигуків, колоквіалізмів,
зосередження на зародження прийому
емоційності. літератури «потіку свідомості».

Лейтмотивна тема -
конфлікт природного Симпатії до образів
генія з бар'єрами природи, чуттєвості,
світопорядку. простого люду.

Порушення правила Виникнення

Піднесена, але "молодіжна культура" в
трьох єдностей. «неприручена» й літературі.
емоційна мова.

Рух німецьких штюрмерів («Буря й натиск») є літературної течією сентимен-талізму.

Літературний напрям другої половини XVIII — початку XIX століття, що характеризується
прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття до героїв у читачів.
Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Лоренса Стерна
«Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768 p.)
Значення «епістолярності» для наративу
Фокус 1. Перспектива Вертера як ненадійного оповідача
на не має конкурентної перспективи, яка б змістила
почуття фокус з його страждань.
придання х 2. Редакційні правки, дати, свідчення Вільгельма
інтимнос відчуття
ті й
Вертера — все це створює відчуття свідчення реальних
автентично подій.
чуттєвост сті,
документ- 3. Неістотні епізоди просто не згадуються в
і
альності листах.
оповіданн Наративні
ю функції
4. Свідоцтва персонажів створюють контраст і
епісто- наближують читача до об'єктивного розуміння.
лярної 5. В періоди емоційних загострень листи слідують
дати форми
листів як "згущен щоденно; при зневірі й байдужості листи
наративн ня" скорочуються до одного-двох на місяць.
6. Щирість виливання душі Вертера доброму
ий оповідан
інструмен другові в поєднані з незнайомістю читача з
зображення ня головним героєм створює вуайєристичне
т подій з відчуття в читача.
перспектив
різних
персонажів
Гете обрав форму епістолярного роману, який лише наприкінці другої частини замінюється
коментарями вигаданого "редактора". Перше видання роману вийшло анонімно і починалося з
короткого представлення «редактора» — читачам оригінального видання було важко здогадатися,
що «редактор» був такою ж авторською вигадкою, як і самі листи. Такий документальним
контекст спонукає читача приміряти на себе роль Вільгельма, адресата листа: читач стає
довіреною особою інтимних почуттів, які начебто автентичний автор листів розкриває
найближчій людині. Неодноразово втручання «редактора», насамперед шифрування назв місць
та осіб, нібито з метою захисту реальних людей, в оповідання надалі посилює відчуття
справжності листів. На відміну від завжди емоційної мови Вертера, тон «редактора»
співчутливий, але водночас фактологічний. Інша функція епістолярного стилю — надання
протагоністові можливості висловлюватися без втрачі реалізму. Сюжет вкрай простий, а тому
самовираження Вертера через діяльність і діалог не є влучними; солілоквій впродовж всього
роману зіпсував би бажаний ефект документальності, але епістолярний формат дозволяє
зберігати фокус на почуттях «стражданнях молодого Вертера» без втрачі автентичності й без
пришвидшення розвитку сюжету.
 Спільні риси Вертера з класич-ним Відмінна риса:
архетипом байронічного героя: Не притаманний той самий
• бунтівний у своєму неприйнятті романтизований цинізм і
суспільних норм та очікувань; показна відсторонена
• поглинення власними сильними холоднокровність.
емоції;
• інтроспективний, проводить велику
частину свого часу в роздумах над
власними думками та почуттями;
• саморуйнівна поведінка.

Фрагмент знакової картини романтизму

«Мандрівник над морем туману» (1818 р.)
Каспара Давида Фрідріха
 Головна дихотомія
На боці порядку в творі — усталені інститути суспільства,
такі як аристократія і чинов-ництво, а також традиції та «Порядок—Хаос».
звичаї, які їх підкріплюють. Ці сили прагнуть підтри-
мувати стабільність і спадкоємність, не давати
суспільству скотитися до анархії і хаосу. Їх уособлюють
насамперед Альберт, але також і Вільгельм, посол(«дурень з
дурнів»), граф фон К., певним чином сама Лотта.
1.Цивілізац Природа
На боці хаосу ми маємо сили індивідуальної пристрасті, ія Почуття
бажання та емоцій, які часто бунтують проти обмежень 2.Розум
суспільства і прагнуть вирватися з-під його суворих рамок. Діти
Представником цієї хаотичної сили є тільки Вертер, «Плебеї»
звідки й витікає його відчуття відчуження й самотності. 3.Дорослі
Сентименталі
Символи хаосу, до яких звертається Вертер: Гомер й інші 4.Аристокр
«стародавні поети», природа, Оссіан.
атія зм
5.Прагмати Мандрівництв
зм о Смерть
6.Осілість
 1. Конфлікт «цивілізація-природа»
принципа «бритва Генлона».
*Можливе походження філософського

Однією з найважливіших руссоїстських тем у романі є ідея природної невинності. Вертер, як

і Руссо, вірить, що люди народжуються чистими і незіпсованими, але суспільство і його
умовності негативно впливають на цю вроджену доброту. З одного боку, природа представлена
як
джерело розради і притулку для Вертера. Він часто шукає
втіхи у світі природи, знаходячи мир і спокій у красі степів,
лісів, гір. З іншого боку, цивілізація зображена як руйнівна
сила, що загрожує підірвати природний світ.
Суспільство і культура зображені як штучні і обмежуючі
явища, що пригні-чують
4 травня
індивідуальну творчість і
А я, мій любий, на цій дрібній справі знову переконався,
свободу.
що непорозуміння й упередження можуть накоїти в
світі більше лиха, ніж підступ і злоба*.
Жан-Жак
30 травня Руссо(1712 – 1778):
Чи ж конче виліплювати свої враження в якусь форму,
коли ми беремо участь у явищах природи?
«Я відчуваю,
15 вересня
отже, існую».
Зрубано [горіхове дерево]! Я мало не знавіснів, я вбив би
того собаку, що перший замахнувся сокирою!

У романі є кілька випадків, коли природа ніби
віддзеркалює емоційний стан Вертера, натякаючи на
своєрідний емпатичний зв'язок між ними. Коли перше
бачить Лотту, він відчуває душевне сум'яття, і
збираються хмари; наприкінці балу він усвідомлює своє
кохання, і починається гроза. У другій книзі, коли він вже
зовсім пройнявся відчаєм, у Вальгаймі відбувається
повінь.
16 червня
Танець ще не скінчився, як враз
спалахнула блискавка. Ми вже давно
бачили спалахи па обрії, та я все казав,
що то лише зірниці. Але тепер ударив
грім, заглушивши музику… Гриміло
десь уже збоку, благодатний дощ
порощав по землі…
12 грудня
Вся широка долина, скільки оком
сягнути, стала суцільним морем, що
бурхало й шуміло під вітром! А коли
місяць виринав з-за чорних хмар і
переді мною моторошно й велично
котились громохкі хвилі бурхливого
потоку,— я весь аж тремтів і знову
рвався невідомо куди
 2. Конфлікт «розум-почуття»
Наведена
Центральною цитата
темою також
роману є очевидною
є напруга алюзією
між раціо та емоціями. Ґетена алегорію
показує, що баланс між ними
печери,
необхідний дляяку Платон життя,
повноцінного використував у трактаті «Держава».
а надмірне зосередження на одному з них Порів-
може призвести до
нюючи людський досвід з «малюнками на стінах темниці»,
нещастя і навіть саморуйнування. Трагічні долю протагоніста також можна інтерпретувати як
Вертер
критику віриставить під сумнів
у Просвітництво, засади
у здатність матеріалізму
прогресу й сили розумуйвирішити
раціоналізму.
проблеми людства.
Попри
Вертер це,
вважає, щоюнак сам оманюватися
раціональність радий:
обмежує і опріснює людське життя, а справжня епіфанія можлива
18 липня
тільки через глибоке переживання, через «пропускання крізь себе». Інтелектуальний підхід до
Хай це буде лише миттєвий
пізнання він натомість заперечує як неможливий без самоомани.
фантом, але він дає нам утіху, і
ми, наче зелені юнаки, стоїмо
22 травня перед ним і захоплюємось
чудесним видивом
Багато людей уже дійшло висновку, що життя людське — тільки сон, … а тепер і я не
можу позбутися такого почуття. Коли я дивлюся на межі,Вільгельме, хіба ж це
в яких замкнуто фантом,
творчі й
коли
пізнавальні сили людини, коли бачу, як уся її діяльність нам так
полягає приємно
в тому, від
щоб задовольнити
нього?
потреби, що знову ж таки мають лише одну мету — продовжити наше жалюгідне
існування, а потім, коли усвідомлю, що вдоволення наслідками деяких досліджень —
це тільки мрійливе зречення в'язнів, що розмальовують стіни своєї темниці
строкатими постатями та яскравими краєвидами, то я, Вільгельме, аж німію від
цього
 порівняння
романтичного з
Ідея уподібнення коханної до богині була остаточно розвинута
Ґете наприкінці життя. «Фауст»

*
божественним Коли наблизитись я хочу —
Фауст бачить легендарну давньогрецьку
красуню Гелену — вона послугувала
манифестацією образу вічної жіночності, Вже
бачу я в тумані, мов у сні,
Ту постать чарівну жіночу*.
використаний Ґете в завершальних
Невже ж така у жінці є краса?...
рядках другої частини «Фауста»(яку
Ґете закінчив на 82-ому році життя), То — символ
що позначає «трансцендентну силу,
сущого,
Де сни здійсняться,
виражену в любові, Де все урочеє
спроможну підняти
людину до рівня вічного Діє й живе;
творчого життя». Вічно жіночеє
Нас туди зве.

Вертер, безумовно, ідеалізує Лотту і ставиться до неї з
великою повагою, і часом він використовує мову, яка
свідчить про своєрідне благоговіння перед нею. У листах
до Вільгельма він описує її як «най-прекраснішу і
найпіднесенішу з усіх істот» і порівнює з «небесним
ангелом». Кохання Вертера спрямоване не стільки до
Лотти, скільки до її ідеалізованого образу. Ця
ідеалізація простежується й в неспроможності Вертера
увічнити цей образ в полотні, як тільки він закохується:
Вертер не може описати невловиме, божественне,
трансцендентне матеріальними засобами — пензлем і
фарбами, так само як в християнський традиції й ідею
бога заборонено тривіалізувати, обмежуючи будь-
якими дефініціями.
16 червня
Ангел? Фу! Так говорить кожний
про свою кохану, правда ж? А проте я
не можу тобі й описати, яка вона
досконала і чому саме досконала.
Досить того, що вона геть заполонила
мене.
1 липня
О ангеле мій! Заради тебе я мушу
жити!
20 грудня
О ангеле мій! Вперше, вперше без
усякого сумніву все моє єство, мов
огонь, пройняло
блаженне почуття: вона кохає мене
24 липня
Лоттин портрет я тричі починав і тричі
осоромився. Це для мене тим більше
прикро, що раніше вона виходила на
моїх малюнках дуже вдало. Нарешті я
зробив її
силует і тим задовольнився.
 3. Конфлікт «дорослі—діти»
У "Стражданнях юного Вертера" діти зображені невинними і вільними від тягаря дорослого світу.
Вертер бачить у них джерело надії та чистоти у світі. Він захоплюється їхньою грайливістю та
легкістю, з якою вони відчувають радість, і дивується, чому дорослі не можуть зберегти такий
самий рівень невинності та щастя. На відміну від них, Вертер відчуває себе в пастці, обтяжений
очікуваннями суспільства, і намагається знайти своє місце у світі дорослих. Його привабливість
до Лотти частково зумовлена її материнськими якостями та здатність піклуватися про
молодших братів і сестер.

15 травня
27 травня
Прості люди з містечка вже
Відтоді я частенько буваю там, і діти зовсім до мене
знають мене й люблять, особливо
звикли… Вони цілком довіряють мені,
діти. 16 червня
розповідають усяку всячину, а особливо мені цікаво
…а я не міг утриматись і щиро
спостерігати їхні пристрасті й вибухи їхніх
поцілував [хлопчика], хоч він був і
невибагливих прагнень.10 серпня
замурзаний.
…Лотта змінилася, як вона, ретельно взялася за гос- 29 червня
подарство, стала справжньою матір'ю для братів та Атож, любий Вільгельме, діти —
сестер, з якою любов'ю вона їх догляд… найближчі для мене створіння в
світі.
4. Конфлікт «аристократія—’плебеї’»
Важливою темою є дослідження архетипу шляхетного дикуна в уособленні
15життя
селян. Вертер вважає їх і їхній простий спосіб травня
більш автентичними і
чесними, ніжАштучність
то бувають і такі легкодумні,
і порочність лихі дотепники,
міських вищих класів. Його зачаровуєщо
їхняніби й
простота, чесність і близькість
прихиляться додобідолашного
природи. Він часто проти-ставляє
народу, та лишеїхній
для того, щоб
природний, невибагливий спосіб життя штуч-ності та поверховості
показати
аристократії. Представникищесоціальної
більше верхівки
свою зверхність… Ми не рівні і
зображуються марнославними
рівнимизаклопотаними
та егоцентричними, бути не можемо. Але стою
лише власним на та
статусом тому, що той, хто
комфортом.
власністю. вважає за потрібне триматись оддалік від так званого
простолюду, щоб зберегти свою гідність, чинить так
само ганебно, як і боягуз, що ховається від свого ворога,
щоб не підкоритись йому.24 грудня
1 липня
А ця духовна вбогість, що ховається під зовнішнім
У селян не буває поганого
блиском, ця нудотна метушня огидних людців, яких тут
гумору.
30 травня
повно-повнісінько!
Там під липами зібралося ціле товариство Гонитва за чинами, намагання
пити каву…
воно було мені невипередити один
до душі, то я під одного,
якимось підставити
приводом пішов іншому ногу,
жалюгідні,
від них… із сусіднього нікчемні,
дому вийшов неприховані
сільський парубок і пристрасті.
почав лагодити плуга, якого я недавно малював… Ми
Фрагмент картини «В
познайомились, а там, як у мене звичайно виходить з дзеркалі»(1890 р.) Августа
такими людьми, скоро й заприятелювали. Тулмуша.
5. Конфлікт «прагматизм—сентименталізм»
Вертер з презирством ставиться до матеріальних і інтересів богемського гедонізму. Він схильний
до меланхолії та самоаналізу, а рутина і буденність кар'єрного життя здаються йому задушливими.
Юнак не здатен прийняти марність меркантильного життя в місті. Селянська робота, навпаки,
здається йому осмисленою через єднання з природою.

17 травня
Люди скрізь однакові. Більшість їх
майже весь час працює, щоб
прожити, а як залишається вільна
хвилинка, то вони її так бояться,
що беруться за все, аби її
швидше згаяти. О доле людська!
20 липня
Зрештою, все на світі шеляга варте,
і дурень той, хто береться за
якусь роботу не з любові до неї
або з власної потреби, а тільки на
бажання інших і працює лише
заради грошей, слави абощо.
8 січня
Що це за люди, що найбільше
дбають про церемоніал і роками
плекають мрію про те, щоб
піднестися хоч би на один щабель
угору!
21 червня
Ніщо не викликає в мене такого
тихого, щирого захоплення, як ці
риси патріар-хального побуту...
Як мені приємно, що серце моє може
відчувати просту, невинну радість
господаря, який кладе на стіл свій
головку капусти, власноручно
вирощену…
6. Конфлікт «осілість—мандрівництво»
Ґете осілий спосіб життя загалом зображує як більш бажаний, ніж мандрів-ницький. Вертер сам
є подорожанином, і спочатку він знаходить певну привабливість в ідеї кочового існування,
вільного від обмежень сус-пільства. Однак чим більше часу він проводить з Лоттою та її сім'єю,
тим більше він прив'язується до ідеї осісти і побудувати для себе стабільне життя, та трагізм
полягає в його вимушеності бігти від власних почуттів, від скандалів(на вечері графа фон К.),
від власного минулого(роман

розпочинається словами «Який я радий, що виїхав!»).

21 червня
Так найневгамовніший 16 червня.
Авжеж, я, мабуть, тільки мандрівець,
мандрівець кінець кінцем блукач на землі. А ви хіба щось більше?

прагне знову дістатися на свою

22 травня
вітчизну, до своєї хати, де, вкупі Але що дорослі блукають по цьому
світі, наче діти, не знаючи, звідки
з дружфиною, в колі своїх дітей, вони прийшли і куди йдуть, і, наче
у турботах про те, щоб їх діти, не відаючи справжньої мети
своєї діяльності
прогодувати, знаходить спокій,
 7. Конфлікт «життя—смерть»
З розвитком подій Вертера все більше поглинають його емоції, і його відчай переростає у бажання
смерті. З яким трепетом він не ставився би до природи, Гомера, Оссіана, сільського життя — він
готовий всього позбавитися, аби тільки не страждати від невзаємного кохання. Він бачить у
самогубстві вихід зі свого болю і спосіб втекти від високого суспільства, яке він сприймає
марнославним, жорстоким і несправедливим. Схильність Вертера до ідеалізації та його соліпсичний
світогляд вилилися в уявлення себе в ролі мученика, порівнянні себе з Ісусом Христом. Не здатний
відмовитися від власних тортур, він «облагороджує» свій образ страждальника.

3 листопада Передсмертна записка

Досить того, що тепер у мені самому
джерело всіх нещасть, як колись було …непохитно стоїть у
джерело радощів. моїй душі: вмерти! Це
не розпач, це
15 листопада
впевненість у тому, що я
Кожному припадає на долю певна міра
відстраждав і приношу
страждань, кожен мусить випити свій
себе в жертву за тебе.
келих до дна. I коли цей келих був гіркий
Так, Лотто, навіщо
для людських уст сина божого, то чого я
таїти? Один із нас трьох
маю прикидатися, що він солодкий для
мусить піти з дороги, і
мене?
тим третім буду я.
 Вертер — Альберт
Уособлення Уособлення Просвітництва
романтизму

Емоційний і пристрасний юнак; Респектабельний

Харизматичний; Раціональний чоловік;
Красномовний; врівноважений
Артистичний; Обережний у власних
Чутливий; судженнях
імпульсивний і людина обов'язку і
схильний до меланхолії; відповідальності
З філософським світовідчуттям. Прагматичний
Людина честі, знайомий із
Лоттою з дитинства.

«Безперечно, Альберт — найкраща людина в світі»,— говорить про Альберта Вертер, усвідомлюючи, що
для Лотту очікує безтурботне й спокійне родинне життя поруч з ним. Але ж через ревнощі й сліпу надію
Вертер не може не навідуватися до Лотти, хоча він й відчуває трагізм розв’язки.
Підхід Вертера до самогубства дуже ритуалізований. Вибір пістоля Альберта підкреслює роль
соціальних норм і конвенцій у романі. Юнак гостро усвідомлює очікування і правила суспільства,
і відчуває себе обмеженим ними. Позичаючи пістоль Альберта, він дотримується конвенцій
дуелі, яка була поширеним способом вирішення суперечок між джентльменами в той час. У
певному сенсі, він використовує пістоль, щоб повстати проти суспільства, яке загнало його в
пастку, де він відчуває себе неспроможним висловити своє кохання до Лотти. До того ж, Вертер
таким чином доносить Альбертові свою думку про те, що самогубство не є боягузливим вчинком.

Причини вибору пістоля Альберта:

• Імітація застрілення Альбертом на дуелі за серце Лотти;
• Фіксація на вогнепальній зброї(Вертер «давно
вже плекав» мрію піти на війну, лист за 25-те травня);
• Висока летальність цього методу;
• Доведення своєї правоти Альбертові.
Брутальна сцена самогубства Вертера
унікальна в романі: вона написана
об'єктивною, натуралістичною
мовою; описана ніби з перспективи
паталогоанатома чи детектива:
паралізований, Вертер вмирав в
страшних муках 12 годин, з «жахливим
хрипом у легенях», «бився в корчах біля
крісла», залишивши в кімнаті шматочки
мозку і кров. Такий опис недвозначно
демонструє: уся ідеалізація Вертера
контрастує з без-

компромісною реальністю, в суїциді немає спасіння чи трансцендентності. Ґете не просто не

естетизує самогубство, він його рішуче засуджує — як в романі, так і за його межами.