Перехідний стан української

церкви: від незалежності до

втрати самостійності
Перехідний стан української церкви

 Перехідний період між цими двома принципово різними

відрізками церковної історії в Україні затягнувся на все XVIII ст.
Цю обставину спричинено не лише побоюваннями царизму щодо
можливих негативних наслідків надто рішучої російської
політики в здавна норовливій Україні, а й великим потягом
українського народу до традицій незалежного державного та
церковного життя. На цей перехідний період, упродовж майже
століття, припадає величезна кількість церковно-
адміністративних перебудов, нововведень, які, при всій своїй
різноманітності, мали одну спільну рису, — поступове, але
неухильне відтинання живих гілок національно-церковних
особливостей православної церкви в Україні і перетворення її на
уніфікований територіальний підрозділ державнопануючої
Російської православної церкви.
Становище церкви в Україні багато в чому визначалося
суспільно-політичною ситуацією, що склалася на
українських землях у XVIII ст. Україна опинилася в
центрі майже безперервних війн, які точилися між
Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною, Кримським
ханством, Швецією та іншими державами з активною
участю українських чинників. Залежно від
співвідношення сил у той чи інший періоди
змінювалися державні кордони, адміністративний
устрій, правовий порядок, громадянство, політичні та
духовні орієнтири, становище самої православної
церкви.
Усе це витворювало складне переплетення
взаємопов'язаних факторів, той суспільно-
політичний, економічний, етнічний, релігійний,
культурно-побутовий фон, на якому діяла
православна церква в Україні.
 Домінантним у російській державній та церковній політиці щодо
України з кінця ХУП ст. було прагнення приєднати Київську
митрополію (фактично — всю українську церкву) до Московської
патріархії, що мало стати логічним доповненням політичного
об'єднання 1654 р. Показово, що остаточному вирішенню цього
питання передувала складна дипломатія не стільки церковних,
скільки світських кіл: російських царів — з одного боку, і
українських гетьманів від Б.Хмельницького до І.Самойловича — з
іншого. Тривалий час не заповнювана вакансія на митрополичу
кафедру "богоспасенного града Києва" засвідчує непоступливість
позицій обох сторін. Зобов'язання російських царів зберегти
стародавні права й привілеї православної церкви в Україні, а
також поява кандидата в митрополити, що більш-менш
влаштовував усі табори врешті-решт привели до згоди.
 Паралельно з територіально- та державоформуючими
процесами протікали не менш важливі процеси становлення
капіталістичного способу господарювання, активний розвиток
промисловості, аграрної, торгово-лихварської сфер,
колонізація нових територій сходу й півдня українських земель.
Істотний вплив на суспільні й духовні процеси тодішньої
України справляла незатухаюча національно-визвольна
боротьба українського народу. Тривале протистояння
українського етносу іноземним та іновірним загарбникам
(католицький Речі Посполитій, мусульманській Туреччині,
Кримському ханству) в буденній свідомості народних мас, по
суті, ідентифікувало православну віру й народність, зробило
тотожними гасла за національну незалежність і віру.