Анатомія зроблене

ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
Зміст
КІСТКИ
1. Основні осі і площини тіла людини.

2. Класифікація кісток. Основні етапи розвитку кісток.
3. Загальний план будови хребців: назвати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах.
4. Особливості будови шийних, грудних і поперекових хребців: назвати латинськими
термінами і продемонструвати на препаратах.
5. Будова крижової кістки і куприка: назвати латинськими термінами і продемонструвати на
6. Хребтовий стовп в цілому. Відділи хребтового стовпа: назвати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах. Фізіологічні вигини хребта.
7. Класифікація ребер. Будова I-XII ребер: назвати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах.
8. Будова груднини: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
9. Грудна клітка в цілому: назвати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті.
10. Відділи черепа: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
11. Мозковий череп: частини, назвати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті кістки, які утворюють склепіння і основу черепа.
12. Потилична кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і
продемонструвати на препараті та на черепі.
13. Лобова кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і продемонструвати
на препараті та на черепі.
14. Тім'яна кістка: поверхні, краї, кути; назвати латинськими термінами і продемонструвати
на препараті та на черепі. Визначити належність кістки до правої чи лівої сторони.
15. Решітчаста кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і
16. Клиноподібна кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і
продемонструвати на ізольованому препараті та на черепі.
17. Скронева кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і
18. Канали скроневої кістки: назвати латинськими термінами і продемонструвати початок і
закінчення каналу лицевого нерва, хід сонного каналу, м'язово-трубного каналу,
барабанного, соскоподібного, сонно-барабанного канальців та канальця барабанної струни.
19. Лицевий череп: кістки які його утворюють; назвати латинськими термінами і
продемонструвати на препараті.
20. Верхня щелепа: поверхні, відростки, їх будова; описати латинськими термінами і
продемонструвати на черепі.
21. Нижня щелепа: частини, їх будова; описати латинськими термінами і продемонструвати
на черепі.
22. Скронева ямка: межі, стінки; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті черепа. Підскронева ямка: межі, стінки, сполучення; описати латинськими
термінами і продемонструвати на препараті черепа.
23. Крило-піднебінна ямка: межі, стінки, сполучення.
24. Очна ямка: її меж, стінки, сполучення; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препараті черепа.
25. Носова порожнина черепа: межі входу і виходу, стінки носової порожнини; описати
латинськими термінами і продемонструвати на препараті черепа.
26. Носові ходи: їх будова, сполучення; описати латинськими термінами і
27. Кісткове піднебіння: його будова (якими кістками утворено, стінками яких порожнин
являється); описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті черепа
28. Анатомічні утворення зовнішньої основи черепа: назвати відділи латинськими
термінами і продемонструвати на препараті.
29. Внутрішня основа черепа: межі черепних ямок, будова, сполучення передньої черепної
ямки; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
30. Внутрішня основа черепа: межі черепних ямок, будова, сполучення середньої черепної
31. Внутрішня основа черепа: межі черепних ямок, будова, сполучення задньої черепної
32. Частини і будова трубчастих кісток: навести приклади, назвати латинськими термінами
і продемонструвати на препаратах.
33. Верхня кінцівка: її частини і кістки, що їх утворюють. Назвати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах
34. Кістки поясу верхньої кінцівки: лопатка та ключиця. Описати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах, визначити належність кісток до правої чи лівої кінцівки.
35. Плечова кістка: частини; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті їх будову, визначити належність кістки до правої чи лівої кінцівки.
36. Променева кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на
37. Ліктьова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на
38. Кисть: відділи; будова кісток зап’ястка, кісток п’ястка та фаланг пальці. Описати
латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
39. Нижня кінцівка: її частини і кістки, що їх утворюють. Назвати латинськими термінами і
40. Кульшова кістка: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті її
будову. В наслідок зрощення яких кісток вона утворюється?
41. Клубова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті їх будову.
42. Лобкова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на
43. Сіднича кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на
44. Таз в цілому: його частини; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті. Назвати латинськими термінами та описати латинськими термінами основні
розміри тазу.
45. Стегнова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на
46. Великогомілкова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати
на препараті їх будову, визначити належність кістки до правої чи лівої кінцівки.
47. Малогомілкова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на
СУГЛОБИ
48. Стопа: відділи, кістки що їх утворюють. Будова заплеснових кісток, плеснових кісток,
фаланг пальці. Назвати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
49. Види з'єднання кісток: неперервні, напівперервні та перервні з’єднання.
50. Синдесмози: визначення, види, приклади.
51. Синхондрози: визначення, класифікація, приклади.
52. Синостози: визначення, утворення, приклади.
53. Синсаркози: визначення, утворення, приклади.
54. Суглоб: визначення, основні компоненти суглоба: назвати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах. Додаткові компоненти суглобів: назвати латинськими
термінами. 55. Анатомічна класифікація суглобів: форма, вид (тип будови), функція,
визначення і приклади. 56. Класифікація суглобів за функцією. Назвати латинськими
термінами головні осі і рухи, які здійснюються в суглобі навколо цих осей. Приклади.
57. Одноосьові, двохосьові та багатоосьові суглоби: визначення, форма суглобових
поверхонь, функції, приклади, продемонструвати на препаратах.
58. Назвати латинськими термінами види з’єднань між хребцями у хребтовому стовпі,
продемонструвати їх на препаратах.
59. Види з’єднання між тілами хребців: будова міжхребцевого диску, його функціональне
значення; зв’язки, що укріплюють з’єднання між тілами хребців; описати латинськими
60. Види з’єднання між відростками та дугами хребців: будова, зв’язки.
61. Види з’єднання між I і II шийними хребцями: будова, рухи.
62. Види з’єднання між ребрами та грудниною: їх будова.
63. Види з’єднання між ребрами і хребцями, їх характеристика.
64. Види з’єднань кісток черепа: неперервні і перервні з’єднання, приклади.
65. Тім’ячка черепа: їх локалізація, будова, функціональне значення, терміни скостеніння.
66. Скронево-нижньощелепний суглоб: форма, вид, функція суглобу. Кровопостачання та
іннервація.
67. Види з’єднання черепа з хребтом, їх характеристика.
68. Види з’єднання кісток плечового пояса: груднинно-ключичний суглоб, форма, вид,
функція суглобу. Кровопостачання та іннервація суглобів плечового пояса.
69. Види з’єднання кісток плечового пояса: надплечово-ключичний суглоб, форма, вид,
70. Плечовий суглоб: форма, вид, функція суглобу; суглобові поверхні, додаткові
компоненти , межі прикріплення капсули, зв'язковий апарат; описати латинськими
термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація суглобу.
71. Ліктьовий суглоб: форма, вид, функція суглобу; назвати латинськими термінами
суглоби, що його утворюють, їх будова; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація.
72. Види з'єднання кісток передпліччя, проксимальний та дистальний променеволіктьові
суглоби, форма, вид, функція суглобу, описати латинськими термінами і продемонструвати
на препаратах. 73. Променево-зап’ястковий суглоб: суглобові поверхні кісток, які його
утворюють, внутрішньосуглобовий диск, форма, вид, функція суглобу; описати
латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація
суглобу.
74. Суглоби кисті: п’ястково-фалангові, форма, вид, функція суглобу, їх суглобові поверхні,
зв’язковий апарат, описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
75. Суглоби кисті: міжфалангові суглоби, їх суглобові поверхні, зв’язковий апарат, описати
76. Види з’єднання кісток таза: приклади, продемонструвати на препаратах.
77. Крижово-клубовий суглоб: суглобові поверхні кісток, що його утворюють, зв'язковий
апарат, форма, вид, функція суглобу; описати латинськими термінами і продемонструвати
на препаратах. 78. Лобковий симфіз: будова, вид з’єднання, зв'язковий апарат,
класифікація; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
79. Зв’язковий апарат таза: назвати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах. Назвати латинськими термінами та продемонструвати отвори, які утворюються
зв’язками таза.
80. Кульшовий суглоб: суглобові поверхні кісток, які його утворюють, додаткові
компоненти, зв’язковий апарат, форма, вид, функція суглобу; описати латинськими
81. Колінний суглоб: суглобові поверхні кісток, що його утворюють, додаткові компоненти,
форма, вид, функція суглобу; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах. Кровопостачання та іннервація суглобу.
82. Види з’єднання кісток гомілки: їх будова, класифікація; описати латинськими
83. Великомалогомілкові суглоби: суглобові поверхні кісток, які його утворюють,
зв’язковий апарат, форма, вид, функція суглобу; описати латинськими термінами і
84. Надп’ятково-гомілковий суглоб: суглобові поверхні кісток, які його утворюють,
зв’язковий апарат, форма, вид, функція суглобу; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація суглобу.
85. Суглоби стопи: з'єднання між кістками заплесна, види, їх суглобові поверхні та зв’язки,
що їх укріплюють, описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. 86.
Поперечний суглоб стопи: суглоби, що його утворюють, зв’язковий апарат; описати
87. Суглоби стопи: заплесно-плесневі, міжплесневі та міжфалангові суглоби, їх суглобові
поверхні, зв’язковий апарат, класифікація; описати латинськими термінами і
М’ЯЗИ
88. Класифікація м’язів за формою, положенням, напрямком волокон, відношенням до

суглобів та функцій
89. Біомеханіка м’язів, їх дія на суглоби, поняття про початок і прикріплення м’язів, про
рухому і нерухому точки.
90. М’язи спини: топографічна класифікація, будова (початок, прикріплення), функції;
кровопостачання та іннервація; описати латинськими термінами і продемонструвати на
91. М’язи грудної клітки: топографічна класифікація, будова (початок, прикріплення),
функції; кровопостачання та іннервація; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах. Кровопостачання і іннервація стінок грудної клітки.
92. Діафрагма: визначення діафрагми, як м’язово-фасціальної пластинки; її топографія,
частини та їх будова; отвори і їх вміст, трикутники, функції; кровопостачання та іннервація;
описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
93. М’язи живота: топографічна класифікація, будова (початок, прикріплення), функції;
94. Фасції тулуба (поверхнева, власна, внутнішньогрудна, нутрощева): їх топографія і
функціональне значення.
95. Піхва прямого м’яза живота: стінки та їх будова вище та нижче пупка; кровопостачання
та іннервація; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
96. Біла лінія живота: топографія, будова; описати латинськими термінами і
97. Пахвинний канал: стінки, кільця ї їх будова, вміст; описати латинськими термінами і
98. М’язи шиї: топографічна класифікація, будова (початок, прикріплення), функції;
99. Топографія шиї: ділянки, трикутники, міжм’язові простори, їх межі; описати
100. Фасції шиї: описати хід поверхневої та власної (поверхневий та глибокий листок)
фасцій, їх походження; відношення до м’язів, судинно-нервових пучків шиї. Визначити
міжфасціальні простори, їх вміст та сполучення.
101. Фасції шиї: описати хід внутрішньошийної та передхребтової фасцій, їх походження;
відношення до м’язів, внутрішніх органів. судинно-нервових пучків шиї. Визначити
міжфасціальні простори, їх вміст та сполучення.
102. Шийна фасція: анатомічна класифікація по М.Р. Сапіну, описати латинськими
термінами хід пластинок, їх відношення до м’язів; визначити міжфасціальні простори, їх
сполучення та вміст.
103. М’язи голови: класифікація. Жувальні м’язи: будова (початок, прикріплення), функції;
104. М’язи голови: класифікація. М’язи лиця (мімічні м’язи): анатомічні особливості
мімічних м’язів; функції; кровопостачання та іннервація; описати латинськими термінами і
105. М’язи плечового поясу: будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та
іннервація; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
106. М’язи плеча: передня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання
107. М’язи плеча: задня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання
108. М’язи передпліччя: передня група, будова (початок, прикріплення), функції;
109. М’язи передпліччя: задня група, будова (початок, прикріплення), функції;
110. М’язи кисті: топографічна класифікація, функції; кровопостачання та іннервація;
111. Тримачі м’язів-згиначів передпліччя: утворення, топографія, канали, їх вміст; описати
112. Тримачі м’язів-розгиначів передпліччя: утворення, топографія, кістково-фіброзні
канали в ділянці зап’ястка, їх вміст; описати латинськими термінами і продемонструвати на
113. Синовіальні піхви кисті: їх будова, топографія, функціональне і практичне значення.
114. Пахвова ямка: межі, стінки; описати латинськими термінами і продемонструвати на
115. Пахвова порожнина: стінки, їх топографічні утвори (трикутники, отвори їх межі та
вміст); описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
116. Топографія плеча: борозни, канал променевого нерва, ліктьова ямка, їх межі та вміст;
117. Топографія передпліччя: борозни, їх межі та вміст; описати латинськими термінами і
118. М’язи тазу: зовнішня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання
119. М’язи тазу: внутрішня група, будова (початок, прикріплення), функції;
120. М’язи стегна: передня група, будова (початок, прикріплення), функції;
121. М’язи стегна: задня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання
122. М’язи стегна: присередня група, будова (початок, прикріплення), функції;
123. М’язи гомілки: передня група, будова (початок, прикріплення), функції;
124. М’язи гомілки: задня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання
125. М’язи гомілки: бічна група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання
126. М’язи стопи: топографічна класифікація, функції; кровопостачання та іннервація;
ФАСЦІЇ
127. Фасції нижньої кінцівки: клубова фасція та її похідні (клубово-гребінна дуга, судинна
затока, м’язова затока, їх утворення та вміст); описати латинськими термінами і
128. Фасції нижньої кінцівки: широка фасція та її похідні(підшкірний розтвір, його
серпоподібний край, утворення та вміст); описати латинськими термінами і
129. Фасції нижньої кінцівки: фасції гомілки та її похідні (тримачі м’язів розгиначів).
130. Топографія тазу: над- і підгрушеподібний отвір, затульний канал, їх межі, утворення і
вміст; описати латинськими термінами та продемонструвати на препаратах.
131. Топографія стегна: клубово-гребінна борозна, передня борозна стегна, стегновий
трикутник, їх утворення, межі, вміст; описати латинськими термінами та продемонструвати
на препаратах.
132. Привідний канал: стінки, отвори, вміст, описати латинськими термінами та
133. Підколінна ямка: її межі, дно, зв’язок з каналами стегна і гомілки, описати
латинськими термінами та продемонструвати на препаратах.
134. Топографія гомілки: гомілково-підколінний канал, верхній та нижній м’язовогомілкові
канали, їх утворення, сполучення, вміст; описати латинськими термінами та
135. Стегновий канал: стегнове кільце (вхід), підшкірний розтвір (вихід), їх межі; стінки
стегнового каналу.
136. Фасції стопи, топографія стопи: борозни підошви стопи, їх межі і вміст; описати
137. Системи внутрішніх органів: визначення, назвати латинськими термінами органи, які
утворюють ці системи, дати загальну характеристику функцій цих систем.
138. Класифікація внутрішніх органів. Загальний план будови трубчастих органів.
139. Ротова порожнина, її відділи. Присінок рота: стінки, їх будова; власне ротова
порожнина, її стінки, сполучення; описати латинськими термінами і продемонструвати на
140. Піднебіння: частини. Тверде піднебіння, його будова; м’яке піднебіння, частини,
будова; піднебінні мигдалики, їх топографія; назвати латинськими термінами і
141. М’язи м’якого піднебіння. Назвати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах. Кровопостачання та іннервація м’якого піднебіння.
142. Язик: частини, м’язи язика (власні та скелетні); особливості слизової оболонки язика,
функції язика. Описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Кровопостачання та іннервація язика.
143. Зуби: частини, поверхні, тканини зуба. Назвати латинськими термінами. Періодонт,
пародонт, зубний орган: визначення. Прикуси. Кровопостачання та іннервація зубів
верхньої та нижньої щелепи.
144. Молочні зуби: формула (анатомічна, клінічна). Терміни прорізування молочних зубів.
145. Постійні зуби: формула (анатомічна, клінічна). Терміни прорізування постійних зубів.
146. Залози ротової порожнини: класифікація. Привушна слинна залоза: топографія, будова,
характер секрету; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Малі
слинні залози, їх топографія і морфо-функціональна характеристика. Кровопостачання та
147. Залози ротової порожнини: класифікація. Під’язикова та піднижньощелепна слинні
залози: топографія, будова, характер секрету; описати латинськими термінами і
148. Зів: межі, сполучення, описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті.
149. Глотка: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), відділи, їх сполучення;
лімфоепітеліальне кільце глотки (кільце Пирогова-Вальдеєра). Описати латинськими
150. Глотка: будова стінки - слизова, м’язова і зовнішня оболонки, їх характеристика.
Кровопостачання та іннервація глотки.
151. Стравохід: відділи, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); будова стінки;
анатомічні і фізіологічні звуження стравоходу. Кровопостачання та іннервація стравоходу.
152. Ділянки передньої черевної стінки: назвати латинськими термінами і намалювати
схему.
153. Шлунок: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини; описати
латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація
шлунка.
154. Шлунок: будова стінки; описати латинськими термінами будову слизової, м’язової і
серозної оболонок.
155. Тонка кишка: відділи, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), відношення до
очеревини;будова стінки; особливості будови слизової оболонки тонкої кишки.
Кровопостачання та іннервація тонкої кишки.
156. Відділи тонкої кишки: дванадцятипала кишка, її відділи, їх топографія (голотопія,
скелетотопія, синтопія); описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Кровопостачання та іннервація дванадцятипалої кишки.
157. Дванадцятипала кишка: особливості будови шарів стінки - слизова, м’язова та
зовнішня оболонки.
158. Товста кишка: відділи, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); описати
латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація
ободової кишки.
159. Товста кишка: будова стінки (особливості будови слизової, м’язової і серозної
оболонок), відношення до очеревини; описати латинськими термінами і продемонструвати
160. Сліпа кишка: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), особливості будови;
описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та
іннервація сліпої кишки.
161. Пряма кишка: частини, згини, відношення до очеревини, топографія (голотопія,
скелетотопія, синтопія) у чоловіків і у жінок; особливості будови слизової, м’язової і
зовнішньої оболонок. Описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Кровопостачання та іннервація прямої кишки.
162. Зовнішні ознаки товстої кишки; описати латинськими термінами і продемонструвати
163. Печінка: зовнішня будова; рельєф діафрагмової і нутрощевої поверхонь; описати
164. Печінка: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), зв’язки печінки, відношення
до очеревини; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
165. Печінка: утворення внутрішньопечінкових шляхів відтоку жовчі. Кровопостачання та
іннервація печінки.
166. Жовчний міхур: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини, будова
стінки, функції; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Кровопостачання та іннервація жовчного міхура.
167. Позапечінкові шляхи відтоку жовчі. Назвати латинськими термінами і
168. Підшлункова залоза: частини, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія)
(скелетотопія, синтопія), відношення до очеревини; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація підшлункової залози.
169. Екзокринні та ендокринні відділи підшлункової залози, шляхи виведення продуктів їх
діяльності.
170. Очеревина: загальна характеристика. Чепці, зв’язки, брижі, їх будова та утворення;
171. Очеревинна порожнина: відділи (поверхи), їх межі, елементи очеревини; описати
латинськими термінами і намалювати схему.
172. Верхній поверх очеревинної порожнини, елементи очеревини: печінкова сумка,
передшлункова сумка, чепцева сумка, їх межі і сполучення; описати латинськими
173. Чепцевий отвір: його межі; вміст печінково-дванадцятипалої зв’язки, описати
174. Середній поверх очеревинної порожнини, елементи очеревини: канали, синуси,
закутки, складки, ямки; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
175. Нижній поверх очеревинної порожнини: заглибини; хід очеревини в малому тазі у
чоловіків та жінок;описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
176. Що належить до верхніх та нижніх дихальних шляхів?
177. Ніс: зовнішня будова; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті.
178. Носова порожнина: відділи, їх будова та сполучення; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація слизової оболонки носової
порожнини.
179. Носова порожнина: носові ходи, їх будова та сполучення; описати латинськими
термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація слизової
оболонки носової порожнини.
180. Приносові пазухи: топографія, сполучення, функції, вікові особливості; описати
латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Рентгенанатомія приносових
пазух.
181. Гортань: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); описати латинськими
термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація гортані.
182. Гортань: хрящі, суглоби, зв’язки, м’язи, їх будова; описати латинськими термінами і
183. Порожнина гортані: відділи, їх будова, межі; описати латинськими термінами і
184. Голосова щілина: межі, утворення, частини; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препараті. Функції гортані, теорії голосоутворення.
185. Трахея: і бронхи: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), будова стінки;
описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та
186. Ліва легеня: топографія границь (передня, задня та нижня), зовнішня будова; описати
латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
187. Права легеня: топографія границь (передня, задня та нижня), зовнішня будова ;описати
188. Легені: частки, бронхо-легеневі сегменти, часточки; їх будова. Рентгенанатомія легень.
Корінь легені: топографія, склад. Кровопостачання та іннервація легень.
189. Бронхіальне та альвеолярне дерево: розгалуження, будова стінки, функції. Ацинус:
визначення, будова, функції.
190. Плевра: загальна характеристика, функції; плевральна порожнина, її закутки. Межі
плевральних мішків (передня, задня та нижня). Кровопостачання та іннервація плеври.
191. Середостіння: визначення; класифікація за міжнародною анатомічною номенклатурою
(за Базельською та Парижською).
192. Середостіння: визначення, топографічна класифікація. Органи, судини та нерви
переднього середостіння; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
заднього середостіння; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
верхнього середостіння; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
нижнього середостіння; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
196. Які органи належать до сечової системи, їх функції.
197. Нирки: зовнішня будова; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті.
198. Нирки: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія) правої і лівої нирки; описати
нирки.
199. Нирки: оболонки нирки; фіксуючий апарат нирки. Описати латинськими термінами
фасцію нирки.
200. Нирки: будова нирки на фронтальному розтині; описати латинськими термінами і
201. Нирки: структурно-функціональна одиниця нирки, її складові частини; кровоносна
система нирки.
202. Нирки: шляхи виділення сечі в межах нирки (компоненти екскреторних шляхів нирки).
Ниркова пазуха, її міст; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
203. Чудова артеріальна сітка нирки.
204. Сечовід: відділи, топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); будова стінки;
звуження; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Кровопостачання та іннервація сечоводів.
205. Сечовий міхур: відділи, топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); описати
сечового міхура.
206. Сечовий міхур: будова стінки, відношення до очеревини; трикутник сечового міхура,
його межі (особливості слизової оболонки на цій ділянці); описати латинськими термінами і
207. Жіночий сечівник: топографія (голотопія, синтопія), будова стінки. Кровопостачання
та іннервація жіночого сечівника.
208. Органи жіночої статевої системи: топографічна класифікація (зовнішні та внутрішні).
209. Яєчник: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), зв’язки, будова, функції;
описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та
іннервація яєчника.
210. Матка: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), положення матки, зв’язки
матки, відношення до очеревини; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті. Кровопостачання та іннервація матки.
211. Матка: відділи, будова стінки, особливості слизової оболонки, відношення до
очеревини, функції; параметрій. Шийка матки: частини, особливості будови слизової
оболонки. Описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
212. Маткова труба: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини, будова стінки,
особливості слизової оболонки, відношення до очеревини, функції; описати латинськими
термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація маткової труби.
213. Піхва: топографія (голотопія, синтопія), склепіння, будова стінки, особливості слизової
оболонки; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Кровопостачання та іннервація піхви.
214. Зовнішні жіночі статеві органи: топографія, будова. Кровопостачання і іннервація
зовнішніх жіночих статевих органів.
215. Жіноча соромітна ділянка (вульва): топографія і будова компонентів, що її утворюють.
216. Присінок піхви: межі, що в нього відкривається?
217. Молочні залози: топографія (скелетотопія), будова, назвати латинськими термінами і
218. Чоловічі статеві органи: класифікація (зовнішні та внутрішні).
219. Процес опускання яєчка. Вади розвитку яєчка. Оболонки яєчка. Яким шарам передньої
черевної стінки вони відповідають?
220. Яєчко: топографія, зовнішня будова; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація яєчка.
221. Яєчко: внутрішня будова, функції; описати латинськими термінами і
222. Над'яєчко: топографія, частини, будова, функції; описати латинськими термінами і
223. Сім'явиносна протока: розміри, відділи, топографія, будова стінки, функції; описати
латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Сім'явипорскувальна протока: її
утворення. Куди вона відкривається?
224. Сім'яний пухирець: топографія, будова, функції, описати латинськими термінами і
продемонструвати на препараті. Сім'явипорскувальна протока: її утворення. Куди вона
відкривається?
225. Назвіть послідовно шляхи виведення сімені. Перерахуйте залози, які виробляють рідку
частину сперми.
226. Сім'яний канатик: його склад (фасції, м’яз, судини), топографія, початок, кінець;
описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
227. Передміхурова залоза: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини,
зовнішня та внутрішня будова, функції; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація передміхурової залози.
228. Статевий член: частини, зовнішня будова; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препараті. Кровопостачання і іннервація зовнішніх чоловічих
статевих органів.
229. Чоловічий сечівник: частини, їх топографія, що відкривається в кожну частину,
звуження і розширення, вигини; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті.
230. Чоловічий сечівник: будова стінки; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація чоловічого сечівника.
231. Цибулинно-сечівникова залоза: топографія, будова, функції.
232. Промежина: визначення промежини в вузькому і широкому розумінні.
233. Промежина: частини, їх межі, описати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах. Кровопостачання та іннервація промежини.
234. Сечостатева діафрагма: межі, м’язи і фасції, що її утворюють. Які органи пронизують
сечостатеву діафрагму у жінок і чоловіків? Описати латинськими термінами і
235. Тазова діафрагма: межі, м’язи і фасції, що її утворюють. Описати латинськими
236. Сідничо-відхідникова ямка: її стінки, вміст;описати латинськими термінами і
237. Первинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (центральні органи імунної системи): загальні
закономірності будови, функції; кістковий мозок та загруднинна залоза (тимус), розвиток,
топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), будова, функції, вікові особливості.
238. Види кісткового мозку: вікові особливості, топографія, функції.
239. Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи):
загальні закономірності будови, функції.
селезінка, розвиток, топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), зовнішня будова,
внутрішня будова, функції; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах. Кровопостачання і іннервація селезінки.
мигдалики топографія, будова, функції; описати латинськими термінами і
лімфатичні (лімфоїдні) вузли (одинокі та скупчені), класифікація, топографія, будова,
функції.
червоподібний відросток: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), будова, функції;
описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання і
іннервація червоподібного відростка.
244. Загальні закономірності будови ендокринних залоз, їх ембріологічна класифікація.
245. Щитоподібна залоза: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини, будова,
функції; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Кровопостачання та іннервація.
246. Прищитоподібні залози: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), будова,
функції.
247. Надниркова залоза: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія) правої і лівої
надниркових залоз, будова, функції; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті. Кровопостачання та іннервація надниркових залоз.
248. Хромафінні тіла (параганглії): топографія, будова, функції, розвиток.
249. Гіпофіз: топографія (голотопія, скелетотопія), частини, функції.
250. Шишкоподібна залоза: топографія, функції; описати латинськими термінами і
251. Ендокринна частина підшлункової залози: будова, функції.
ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ МОЗОК
252. Нервова система: функції, класифікація.

253. Що таке сегмент спинного мозку? Скільки їх?
254. Будова сірої та білої речовини спинного мозку на поперечному перерізі.
255. Будова простої та складної рефлекторної дуги (соматична, автономна: 2-3 нейронна).
256. Нервові волокна спинномозкових нервів: їх утворення.
257. Нервові вузли: чутливі, симпатичні, їх топографія.
258. Спинний мозок: топографія (голотопія, скелетотопія), верхня і нижня межі, зовнішня
будова. Кінський хвіст: топографія (голотопія, скелетотопія), утворення; описати
латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання спинного
мозку.
259. Сіра речовина спинного мозку: передні. задні та бічні роги, типи нейронів, що їх
утворюють; ядра і функціональна характеристика.
260. Біла речовина спинного мозку: описати чим представлені передні канатики, їх межі,
провідні шляхи, що їх утворюють.
261. Біла речовина спинного мозку: описати чим представлені бічні канатики, їх межі,
262. Біла речовина спинного мозку: описати чим представлені задні канатики, їх межі,
263. Спинномозковий вузол: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), будова,
функції. Задні корінці спинномозкових нервів: утворення, топографія (голотопія,
скелетотопія, синтопія), функціональне значення.
264. Передні корінці спинномозкових нервів: утворення, топографія (голотопія,
скелетотопія, синтопія), функціональне значення
265. Спинномозковий нерв: утворення, топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія),
гілки; відповідність сегментам спинного мозку
266. Оболонки спинного мозку, простори між ними, їх вміст. Фіксуючий апарат спинного
мозку: утворення, топографія. Обґрунтувати місце проведення спинномозкової пункції.
267. Розвиток головного мозку: джерела; зародковий листок; стадія трьох мозкових
пухирів; стадія п’яти мозкових пухирів та їх похідні.
268. Ромбоподібний ( задній мозок): його похідні, продемонструвати на препараті.
269. Головний мозок: частини ( анатомічна класифікація). Які структури відносяться до
стовбура головного мозку?
270. Кровопостачання головного мозку.
271. Довгастий мозок: розвиток, межі (краніально та каудально), зовнішня будова; описати
латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання стовбура
мозку.
272. Довгастий мозок: сіра і біла речовина, будова, топографія, функціональне значення.
273. Міст: розвиток, межі (краніально та каудально), зовнішня будова, описати
латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання стовбура
мозку.
274. Міст: сіра і біла речовина, будова, топографія, функціональне значення.
275. Ретикулярна формація: топографія, будова, зв’язки, функціональне значення.
276. Ромбоподібна ямка: утворення, межі, рельєф. Проекція ядер черепних нервів.
Намалювати схему.
277. Ядра черепних нервів, які розташовані в дорзальній частині довгастого мозку; їх
функціональна характеристика. Намалювати схему.
278. Ядра черепних нервів, які розташовані в дорзальній частині моста; їх функціональна
характеристика. Намалювати схему.
279. Четвертий шлуночок: розвиток, топографія, стінки, сполучення.
280. Перешийок ромбоподібного мозку: його частини.
281. Середній мозок: розвиток, межі, зовнішня будова, частини;описати латинськими
282. Середній мозок: покрівля, ніжки мозку, їх частини, межі, будова сірої і білої речовини;
топографія провідних шляхів.
283. Мозочок: розвиток, зовнішня будова; описати латинськими термінами і
284. Мозочок: сіра речовина, її функціональне значення; описати латинськими термінами і
285. Мозочок: класифікація частин мозочка за філогенетичним принципом; яка сіра
речовина відноситься до кожної частини? Функціональне значення в регуляції рухів.
286. Мозочок: склад верхніх, середніх та нижніх мозочкових ніжок. Кровопостачання
мозочка.
287. Передній мозок: його похідні, продемонструвати на препараті.
288. Проміжний мозок: частини (за філогенетичним розвитком) описати латинськими
289. Таламічний мозок: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на
290. Таламус: зовнішня будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах; ядра таламуса, їх функціональне значення.
291. Метаталамус: частини, їх функціональне значення; описати латинськими термінами і
292. Епіталамус: частини, їх функціональне значення; описати латинськими термінами і
293. Шишкоподібна залоза: топографія, функції; описати латинськими термінами і
294. Гіпоталамус: частини, зовнішня будова; ядра, їх топографія, функціональне значення;
295. Гіпофіз: топографія, частини, функції. Гіпоталамо-гіпофізарна система.
296. Третій шлуночок: розвиток, стінки, сполучення; описати латинськими термінами і
297. Кінцевий (великий) мозок: зовнішня будова, описати латинськими термінами і
298. Біла речовина кінцевого мозку: мозолисте тіло, його топографія, частини,
функціональне значення; описати латинськими термінами і продемонструвати на
299. Біла речовина кінцевого мозку: склепіння, його топографія, частини, функціональне
значення; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
300. Нюховий мозок: частини, їх компоненти, функціональне значення; описати
301. Базальні ядра: топографія, частини, функціональне значення; описати латинськими
302. Смугасте тіло: біла та сіра речовина, топографія, частини, функціональне значення;
303. Лімбічна система: що є морфологічною основою лімбічної системи, функціональне
значення.
304. Бічні шлуночки: розвиток, частини, топографія, стінки, сполучення; описати
305. Передній ріг та центральна частина бічного шлуночка: топографія, стінки, анатомічні
утвори; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
306. Задній та нижній ріг бічного шлуночка: топографія, стінки, анатомічні утвори; описати
307. Біла речовина півкуль великого мозку: внутрішня капсула, її топографія, частини,
проекційні провідні шляхи, що проходять в кожній частині.
308. Півкулі великого мозку: поверхні, частки, їх межі; описати латинськими термінами і
продемонструвати на схемі.
309. Рельєф (борозни та звивини) верхньобічної поверхні півкуль головного мозку; описати
латинськими термінами і продемонструвати на схемі.
310. Рельєф (борозни та звивини) присередньої поверхні півкуль головного мозку; описати
латинськими термінами і продемонструвати на схемі. Локалізація кіркових кінців
аналізаторів в корі при середньої поверхні.
311. Рельєф (борозни та звивини) нижньої поверхні півкуль головного мозку; описати
312. Рельєф лобової частки: назвати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах. Локалізація кіркових кінців аналізаторів в корі лобової частки.
313. Рельєф тім’яної частки: назвати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах. Локалізація кіркових кінців аналізаторів в корі тім’яної частки.
314. Рельєф скроневої частки: назвати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах. Локалізація кіркових кінців аналізаторів в корі скроневої частки.
315. Оболонки головного мозку: назвати латинськими термінами, відмінності між твердою
оболонкою головного і спинного мозку; міжоболонні простори, їх вміст.
316. Тверда оболонка головного мозку та її елементи, описати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація твердої оболонки
головного мозку.
317. Тверда оболонка головного мозку: синуси, їх топографія, описати латинськими
термінами і продемонструвати на препаратах. Шляхи відтоку венозної крові із синусів
твердої оболонки головного мозку.
318. Утворення і відтік спинномозкової рідини.
319. Підпавутинний простір головного та спинного мозку: утворення, цистерни,
сполучення.
ПРОВІДНІ ШЛЯХИ
320. Провідні шляхи ЦНС: визначення, класифікація.

321. Соматосенсорні шляхи свідомої чутливості: пучок Голя, пучок Бурдаха (свідомої
пропріоцептивної чутливості).
322. Соматосенсорні шляхи свідомої чутливості: бічний спинномозково-таламічний шлях
(больової і температурної чутливості), кількість нейронів, їх розміщення, де знаходиться
перехрест, де утворюється біла речовина.
323. Соматосенсорні шляхи свідомої чутливості: передній спинномозково-таламічний шлях
(тактильної чутливості), кількість нейронів, їх розміщення, де знаходиться перехрест, де
утворюється біла речовина.
324. Соматосенсорні шляхи несвідомої чутливості: шлях Говерса, шлях Флексіга
(пропріоцептивної чутливості мозочкового направлення).
325. Пірамідні шляхи: кірково-спинномозковий шлях (передній, бічний).
326. Пірамідні шляхи: кірково-ядерний шлях.
327. Провідні шляхи екстрапірамідної рухової системи: червоноядерно-спинномозковий
(кількість нейронів, їх розміщення, де знаходиться перехрест).
328. Орган нюху: будова, функції, провідний шлях нюху.
329. Орган смаку: будова, функції, провідний шлях смаку.
ОКО
330. Око: частини, топографія.

331. Очне яблуко: волокниста оболонка, її частини, будова, функції; описати латинськими
термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація очного
яблука.
332. Очне яблуко: судинна оболонка, її частини, будова, функції; описати латинськими
термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація очного
яблука.
333. Очне яблуко: сітківка, її частини, будова, функції; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація очного яблука.
334. Заломлюючі середовища очного яблука: назвати латинськими термінами, описати
335. Утворення, шляхи циркуляції та відтоку водянистої вологи камер очного яблука.
336. Додаткові структури ока, назвати латинськими термінами, їх функції,
337. Додаткові структури ока: зовнішні м’язи очного яблука, їх характеристика та функції.
Кровопостачання та іннервація зовнішніх м’язів очного яблука.
338. Сльозовий апарат: частини, топографія, функції; шляхи відтоку сліз. Кровопостачання
та іннервація сльозової залози.
339. Провідний шлях зорового аналізатора (4-х нейронний).
340. Провідний шлях зінично-акомодаційного рефлексу (6-ти нейронний).
ВУХО
341. Зовнішнє вухо: його частини і будова; описати латинськими термінами і

продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація зовнішнього вуха.
342. Середнє вухо: барабанна перетинка, топографія, частини, будова, функції; барабанна
порожнина, топографія, стінки, сполучення, вміст. Кровопостачання та іннервація
барабанної порожнини.
343. Слухові кісточки: топографія, їх частини; суглоби слухових кісточок; м’язи слухових
кісточок; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Кровопостачання та іннервація м’язів середнього вуха.
344. Слухова труба: топографія, частини, сполучення, будова; описати латинськими
термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація слухової
труби.
345. Внутрішнє вухо: частини. Кровопостачання та іннервація внутрішнього вуха.
346. Кістковий лабіринт: частини, назвати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті.
347. Кістковий лабіринт: півколові канали, їх топографія, частини, сполучення, будова,
функції; присінок, його топографія, стінки, рельєф внутрішньої поверхні, сполучення,
функції; завитка: топографія, будова, сполучення, функції.
348. Перетинчастий лабіринт: топографія, частини. Перилімфатичний простір, утворення,
вміст, сполучення. Ендолімфатичний простір: утворення, вміст, сполучення.
349. Перетинчастий лабіринт: присінковий лабіринт, його частини, топографія, будова,
функції; півколові протоки, їх топографія, частини, будова, функції; завитковий лабіринт,
стінки, їх будова, функції.
350. Описати латинськими термінами шляхи проходження звукових коливань. Провідні
шляхи слухового аналізатора (3- та 4-х нейронний). 351. Провідні шляхи рівноваги
(вестибулярного апарата).
ЧЕРЕПНІ НЕРВИ
352. Назвати латинськими термінами дванадцять пар черепних нервів. Класифікація

черепних нервів за складом волокон.
353. Анатомічні відмінності черепних і спинномозкових нервів.
354. I пара черепних нервів: загальна характеристика, утворення, топографія, вихід із мозку,
вихід із черепа, гілки, ділянки іннервації.
355. II пара черепних нервів: загальна характеристика, утворення, топографія, вихід із
мозку, вихід із черепа, гілки, ділянки іннервації.
356. III пара черепних нервів: загальна характеристика, ядра, вихід із мозку, вихід із черепа,
гілки, ділянки іннервації.
357. Війковий вузол: локалізація, корінці, гілки, пре- та постгангліонарні волокна, ділянки
іннервації.
358. IV пара черепних нервів: загальна характеристика, ядро, вихід із мозку, вихід із черепа,
ділянки іннервації.
359. V пара черепних нервів: вихід із мозку, вихід із черепа, локалізація ядер, загальна
характеристика; внутрішньочерепна частина V пари; чутливий вузол V пари, його
топографія, хід центральних і периферійних волокон.
360. V пара черепних нервів: 1-ша гілка V пари – утворення, вихід з черепа, гілки, ділянки
361. V пара черепних нервів: 2-га гілка V пари – утворення, вихід з черепа, гілки, ділянки
362. V пара черепних нервів: 3-тя гілка V пари – утворення, вихід з черепа, гілки, ділянки
363. Крилопіднебінний вузол: локалізація, корінці, гілки, пре- та постгангліонарні волокна,
364. Піднижньощелепний вузол: локалізація, корінці, гілки, пре- та постгангліонарні
волокна, ділянки іннервації.
365. Під’язиковий вузол: локалізація, корінці, гілки, пре- та постгангліонарні волокна,
366. Вушний вузол: локалізація, корінці, гілки, пре- та постгангліонарні волокна, ділянки
367. VI пара черепних нервів: загальна характеристика, ядро, вихід із мозку, вихід із черепа,
368. VII пара черепних нервів і проміжний нерв: загальна характеристика, ядра, вихід із
мозку, вихід із черепу, гілки, ділянки іннервації.
369. Вегетативні вузли голови, зв’язані із проміжним нервом: їх корінці, гілки, ділянки
370. VIII пара черепних нервів: частини, загальна характеристика, ядра, вихід із мозку,
вихід із черепу, гілки, ділянки іннервації.
371. IX пара черепних нервів: загальна характеристика, ядра, вихід із мозку, вихід із черепу,
гілки, ділянки іннервації.
372. X пара черепних нервів: загальна характеристика, ядра, вихід із мозку, вихід із черепа,
частини, їх топографія.
373. X пара черепних нервів: гілки головної і шийної частин – їх топографія, склад волокон,
374. X пара черепних нервів: гілки грудної і черевної частин – їх топографія, склад волокон,
375. XI пара черепних нервів: загальна характеристика, ядра, вихід із мозку, вихід із черепа,
376. XII пара черепних нервів: загальна характеристика, ядро, вихід із мозку, вихід із
черепа, топографія, ділянки іннервації.
СЕРЦЕ
377. Серцево-судинна система: компоненти, функції.

378. Серце: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія). Кровопостачання і іннервація
серця.
379. Серце: зовнішня будова; описати латинськими термінами і продемонструвати на
380. Серце: камери серця, назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Велике та мале коло кровообігу, їх початок та закінчення.
381. Праве передсердя: судини, які в нього впадають, вушко, рельєф внутрішньої поверхні,
міжпередсердна перегородка; описати латинськими термінами і продемонструвати на
382. Правий передсердно-шлуночковий клапан: топографія, стулки, їх будова; проекція на
передню грудну стінку, прослуховування клапана; описати латинськими термінами і
383. Правий шлуночок: сполучення, будова, рельєф внутрішньої поверхні; описати
384. Клапан легеневого стовбура: топографія, будова; проекція на передню грудну стінку,
прослуховування клапана; описати латинськими термінами і продемонструвати на
385. Ліве передсердя: судини, які в нього впадають, вушко, рельєф внутрішньої поверхні;
386. Лівий передсердно-шлуночковий клапан: топографія, стулки, їх будова; проекція на
передню грудну стінку, прослуховування клапана; описати латинськими термінами і
387. Лівий шлуночок: сполучення, будова, рельєф внутрішньої поверхні; описати
латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Міжшлуночкова перегородка:
частини, її будова.
388. Клапан аорти: топографія, будова; проекція на передню грудну стінку,
прослуховування клапана; описати латинськими термінами і продемонструвати на
389. Клапани серця: топографія, будова; проекція на передню грудну стінку,
прослуховування клапанів; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах
390. Серце: будова стінки.
391. Серце: ендокард, його будова. Які структури серця утворені ендокардом?
392. Серце: міокард передсердь, його будова.
393. Серце: міокард шлуночків, його будова.
394. Провідна система серця: вузли, пучки, їх топографія, функції.
395. Серце: джерела кровопостачання; описати латинськими термінами і продемонструвати
396. Серце: права вінцева артерія, її топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати
397. Серце: ліва вінцева артерія, її топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати
398. Серце: анастомози між правою і лівою вінцевими артеріями, назвати латинськими
термінами і описати латинськими термінами їх топографію.
399. Серце: описати латинськими термінами шляхи відтоку венозної крові від стінки серця.
400. Серце: вінцева пазуха, її топографія, притоки; описати латинськими термінами і
401. Осердя (перикард):будова, порожнини, пазухи. Кровопостачання та іннервація
перикарду.
КРОВООБІГ
402. Кровообіг плода.

403. Аорта: частини, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія). Гілки висхідної
частини та дуги аорти. Назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
404. Загальна сонна артерія: початок (лівої і правої), їх топографія, гілки; описати
405. Зовнішня сонна артерія: топографія, класифікація гілок.
406. Зовнішня сонна артерія: передня група гілок, їх топографія, ділянки кровопостачання;
407. Зовнішня сонна артерія: верхня щитоподібна артерія, її топографія, гілки, ділянки
кровопостачання; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
408. Зовнішня сонна артерія: язикова артерія, її топографія, гілки, ділянки кровопостачання;
409. Зовнішня сонна артерія: лицева артерія, її топографія, гілки, ділянки кровопостачання;
410. Зовнішня сонна артерія: задня група гілок, їх топографія, ділянки кровопостачання;
411. Зовнішня сонна артерія: середня група гілок, їх топографія, ділянки кровопостачання;
412. Зовнішня сонна артерія: поверхнева скронева артерія, її топографія, гілки, ділянки
413. Зовнішня сонна артерія: верхньощелепна артерія, її топографія, частини, гілки, ділянки
414. Внутрішня сонна артерія: частини, їх топографія; описати латинськими термінами і
415. Внутрішня сонна артерія: шийна, кам’яниста, печериста частини, їх топографія, гілки,
ділянки кровопостачання.
416. Внутрішня сонна артерія: мозкова частина, її топографія, гілки, ділянки
417. Внутрішня сонна артерія: очна артерія, її топографія, гілки, ділянки кровопостачання.
418. Підключична артерія: початок (правої і лівої артерії), топографічні відділи
підключичної артерії, гілки в кожному відділі; продемонструвати на препараті.
419. Підключична артерія: хребтова артерія, частини, їх топографія, гілки кожної частини,
ділянки кровопостачання; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті.
420. Основна артерія: утворення, топографія, гілки; описати латинськими термінами і
421. Артеріальне коло мозку: топографія, гілки зони кровопостачання; описати
422. Підключична артерія: внутрішня грудна артерія, топографія, гілки, ділянки
423. Підключична артерія: щито-шийний стовбур, його гілки, ділянки кровопостачання;
424. Підключична артерія: реброво-шийний стовбур, його гілки, ділянки кровопостачання;
425. Внутрішня яремна вена: звідки збирає кров, топографія, класифікація приток, венозний
кут.
426. Внутрішньочерепні притоки внутрішньої яремної вени: назвати латинськими
427. Позачерепні притоки внутрішньої яремної вени: назвати латинськими термінами,
описати ділянки збору венозної крові.
428. Крилоподібне сплетення: топографія, утворення.
429. Анастомози між внутрішньочерепними та позачерепними притоками внутрішньої
яремної вени.
430. Зовнішня яремна вена: утворення. топографія, притоки.
431. Передня яремна вена: звідки збирає кров, куди відтікає кров; утворення, топографія,
притоки. Яремна венозна дуга: топографія, утворення.
432. Плечо-головні вени: утворення, топографія, притоки, куди відтікає кров.
433. Верхня порожниста вена: утворення, топографія, притоки.
ЛІМФООБІГ
434. Грудна протока: формування, топографія, притоки, звідки збирає лімфу, місце
впадіння у венозну систему.
435. Права лімфатична протока: формування, топографія, місце впадіння у венозну систему.
436. Яремні стовбури: утворення, топографія, ділянки збору лімфи, впадіння до
лімфатичних проток.
437. Лімфатичні вузли голови: класифікація, топографія, ділянки збору лімфи, шляхи
відтоку лімфи.
438. Лімфатичні вузли шиї: класифікація, топографія, ділянки збору лімфи, шляхи відтоку
лімфи.
АРТЕРІЇ
439. Кровопостачання та іннервація шкіри лиця.

440. Стінки вміст і сполучення підскроневої ямки: назвати латинськими термінами, описати
441. Стінки вміст і сполучення крилопіднебінної ямки: назвати латинськими термінами,
442. Загальна анатомія артерій: анатомічна класифікація; класифікація за будовою стінки
артерій; функції різних груп артерій.
443. Аорта: частини, топографія, описати латинськими термінами і продемонструвати на
444. Грудна аорта: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими
445. Грудна аорта: топографія, пристінкові гілки, ділянки їх кровопостачання; описати
446. Грудна аорта: топографія, нутрощеві гілки, ділянки їх кровопостачання; описати
447. Черевна аорта: топографія, класифікація гілок; назвати латинськими термінами і
448. Черевна аорта: пристінкові гілки, їх топографія, ділянки кровопостачання; описати
449. Черевна аорта: нутрощеві гілки, їх класифікація, топографія, ділянки кровопостачання;
450. Черевна аорта: парні нутрощеві гілки, топографія, ділянки кровопостачання; описати
451. Черевна аорта: непарні нутрощеві гілки, топографія, ділянки кровопостачання; описати
452. Черевна аорта: гілки черевного стовбура (селезінкова, загальна печінкова, ліва
шлункова артерії), їх топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими
453. Черевна аорта: верхня брижова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання;
454. Черевна аорта: нижня брижова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання;
455. Міжсистемні та внутрішньосистемні артеріальні анастомози між гілками черевної
аорти.
456. Спільна клубова артерія: утворення, топографія, гілки; описати латинськими
457. Внутрішня клубова артерія: топографія, класифікація гілок, назвати латинськими
458. Внутрішня клубова артерія: пристінкові гілки, їх топографія, ділянки кровопостачання;
459. Внутрішня клубова артерія: нутрощеві гілки, їх топографія, ділянки їх
кровопостачання; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
460. Внутрішня клубова артерія: внутрішня соромітна артерія, її топографія, гілки, ділянки
кровопостатчання; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
461. Верхня порожниста вена: утворення (корені), топографія (голотопія, скелетотопія,
синтопія), притоки та місце їх впадіння; описати латинськими термінами і
462. Непарна вена: утворення, топографія, пристінкові та нутрощеві притоки, ділянки збору
венозної крові; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
463. Півнепарна вена: утворення, топографія, пристінкові та нутрощеві притоки, ділянки
збору венозної крові. Додаткова півнепарна вена: топографія, притоки. Міжреброві вени:
топографія, притоки, ділянки збору венозної крові.
464. Вени хребтового стовпа: хребтові венозні сплетення, їх топографія, шляхи відтоку
венозної крові.
465. Нижня порожниста вена: утворення ( корені), топографія (голотопія, скелетотопія,
синтопія), класифікація приток; описати латинськими термінами і продемонструвати на
466. Нижня порожниста вена: нутрощеві притоки, ділянки збору венозної крові; описати
467. Нижня порожниста вена: пристінкові притоки, ділянки збору венозної крові; описати
468. Ворітна печінкова вена: утворення ( корені), притоки, ділянки збору венозної крові;
топографія; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
469. Чудова венозна сітка печінки.
470. Внутрішня клубова вена: топографія, класифікація приток.
471. Внутрішня клубова вена: пристінкові притоки, їх топографія, ділянки збору венозної
крові; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
472. Венозні сплетення малого тазу: утворення, топографія, ділянки збору венозної крові.
473. Внутрішньосистемні і міжсистемні венозні анастомози: визначення.
474. Порто-кавальні венозні анастомомози в ділянці стравоходу.
475. Порто-кавальні анастомози в ділянці прямої кишки.
476. Кава-кавальні анастомози на передній стінці черевної порожнини.
477. Порто- кава-кавальний анастомоз на передній стінці черевної порожнини.
478. Кава-кавальний анастомоз на задній стінці черевної порожнини.
479. Кава-кавальний анастомоз в ділянці хребтового стовпа.
480. Лімфатична система: ланки, їх будова, топографія, функції.
481. Лімфатичні судини та вузли грудної порожнини, подальший відтік лімфи.
482. Лімфатичні судини та вузли черевної порожнини, подальший відтік лімфи.
483. Лімфатичні судини та вузли порожнини тазу, подальший відтік лімфи.
484. Автономна нервова система: частини (центральна та периферична), функції, об'єкти
485. Морфологічні відмінності рефлекторної дуги автономної частини периферійної
нервової системи.
486. Морфологічні відмінності між симпатичною і парасимпатичною частинами автономної
АВТОНОМНА НЕРВОВА СИСТЕМА
487. Автономна нервова система: центральний відділ, його класифікація, топографія,

утворення.
488. Автономна нервова система: периферійний відділ, його компоненти.
489. Симпатичний стовбур: топографія, відділи, вузли, їх з’єднання; утворення і топографія
білих та сірих сполучних гілок.
490. Шийний відділ симпатичного стовбура: вузли (верхній, середній та нижній шийні
вузли), їх топографія, джерела передгангліонарних волокон, гілки, ділянки іннервації.
491. Грудний відділ симпатичного стовбура: вузли, їх топографія, джерела
передгангліонарних волокон, гілки, ділянки іннервації.
492. Великий, малий і найнижчий нутрощеві нерви: їх утворення, склад волокон,
топографія; складові сонячного (черевного) сплетення, зони іннервації.
493. Поперековий відділ симпатичного стовбура: вузли, їх топографія, джерела
494. Крижовий відділ симпатичного стовбура: вузли, їх топографія, джерела
495. Вегетативні сплетення черевної порожнини: утворення, топографія, склад волокон,
496. Аортальне сплетення черевної порожнини: вторинні сплетення, їх топографія, склад
волокон, вузли, ділянки іннервації.
497. Вегетативні сплетення малого таза: утворення, топографія, склад волокон, ділянки
498. Нижнє підчеревне сплетення: вторинні сплетення, їх топографія, склад волокон,
499. Серце: серцеві нервові сплетення, їх топографія, джерела утворення, склад волокон.
500. Серце: інтрамуральні нервові сплетення, їх топографія, джерела утворення, склад
волокон.
КРОВОПОСТАЧАННЯ
501. Пахвова артерія: топографія, відділи, гілки, ділянки кровопостачання; описати

502. Плечова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими
503. Плечова артерія: глибока артерія плеча, її топографія, гілки, ділянки кровопостачання;
504. Променева артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими
505. Ліктьова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими
506. Ліктьова суглобова сітка: джерела утворення, топографія, ділянки кровопостачання.
507. Поверхнева долонна дуга: джерела утворення, топографія, гілки, ділянки
кровопостачання.
508. Глибока долонна дуга: джерела утворення, топографія, гілки, ділянки
509. Тильна зап’ясткова сітка: джерела утворення, топографія, гілки, ділянки
510. Долонна зап’ясткова сітка: джерела утворення, топографія, ділянки кровопостачання.
511. Артеріальні анастомози кисті.
512. Вени верхньої кінцівки: класифікація. Поверхневі вени: їх топографія, ділянки
впадіння до венозних судин. Анастомози між поверхневими венами.
513. Вени верхньої кінцівки: класифікація. Глибокі вени, їх топографія, особливості
розташування на кисті, передпліччі і плечі; описати латинськими термінами і
514. Пахвова вена: топографія, притоки; описати латинськими термінами і
515. Лімфатичні судини та лімфатичні вузли верхньої кінцівки.
516. Зовнішня клубова артерія: утворення, топографія, гілки, ділянки кровопостачання;
517. Стегнова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими
518. Стегнова артерія: глибока стегнова артерія, її топографія, гілки, ділянки
519. Підколінна артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими
520. Передня великогомілкова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати
521. Задня великогомілкова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати
522. Задня великогомілкова артерія: малогомілкова артерія, її топографія, гілки, ділянки
523. Суглобова колінна сітка: джерела утворення, топографія, ділянки кровопостачання.
524. Присередня кісточкова сітка: джерела утворення, топографія, ділянки
525. Бічна кісточкова сітка: джерела утворення, топографія, ділянки кровопостачання.
526. П’яткова сітка: джерела утворення, топографія, ділянки кровопостачання.
527. Присередня підошвова артерія: утворення, топографія, гілки, ділянки кровопостачання;
528. Бічна підошвова артерія: утворення, топографія, гілки, ділянки кровопостачання;
529. Тильна артерія стопи: утворення, топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати
530. Артеріальні анастомози стопи.
531. Вени нижньої кінцівки: класифікація. Поверхневі вени: їх топографія, ділянки впадіння
до венозних судин.
532. Поверхневі вени нижньої кінцівки: велика підшкірна вена, її утворення, топографія;
533. Вени нижньої кінцівки: класифікація. Глибокі вени, їх топографія, особливості
розташування на стопі, гомілці і стегні; описати латинськими термінами і
534. Лімфатичні судини та лімфатичні вузли нижньої та верхньої кінцівки. 535. Стегнова
вена: топографія, притоки; описати латинськими термінами і продемонструвати на
ПЕРИФЕРІЙНА НЕРВОВА СИСТЕМА
536. Периферійна нервова система: компоненти, їх загальна характеристика.

537. Спинномозковий нерв: утворення, топографія, гілки; відповідність сегментам спинного
мозку.
538. Задні гілки спинномозкових нервів: склад волокон, топографія, ділянки іннервації.
539. Задня гілка I шийного спинномозкового нерва: склад волокон, топографія, ділянки
540. Задня гілка II шийного спинномозкового нерва: склад волокон, топографія, ділянки
541. Передні гілки спинномозкових нервів: склад волокон; загальні закономірності будови
та топографії передніх гілок різних спинномозкових нервів.
542. Грудні нерви: утворення, гілки, топографія.
543. Міжреброві нерви: утворення, гілки, топографія, ділянки іннервації.
544. Шийне сплетення: утворення, топографія, чутливі, рухові та змішані гілки, ділянки
іннервації; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
545. Плечове сплетення: утворення, топографія, частини, класифікація гілок.
546. Плечове сплетення: стовбури, пучки, їх топографія; описати латинськими термінами і
547. Плечове сплетення: надключична частина: короткі гілки плечового сплетення, їх
топографія, ділянки іннервації; описати латинськими термінами і продемонструвати на
548. Короткі гілки плечового сплетення: пахвовий нерв, його топографія, ділянки
549. Плечове сплетення: підключична частина, її топографія, компоненти; описати
550. Довгі гілки плечового сплетення: їх топографія, ділянки іннервації; описати
551. Довгі гілки плечового сплетення: м’язово-шкірний нерв, його утворення, топографія,
гілки, ділянки іннервації; описати латинськими термінами і продемонструвати на
552. Довгі гілки плечового сплетення: серединний нерв, його утворення, топографія, гілки,
ділянки іннервації; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
553. Довгі гілки плечового сплетення: ліктьовий нерв, його утворення, топографія, гілки,
554. Довгі гілки плечового сплетення: променевий нерв, його утворення, топографія, гілки,
555. Довгі шкірні гілки плечового сплетення: їх утворення, топографія, ділянки іннервації
556. Поперекове сплетення: утворення, топографія, гілки, ділянки іннервації; описати
557. Поперекове сплетення: стегновий нерв, його топографія, гілки, ділянки іннервації;
558. Поперекове сплетення: затульний нерв, його топографія, гілки, ділянки іннервації;
559. Крижове та куприкове сплетення: утворення, топографія, класифікація гілок.
560. Крижове сплетення: короткі гілки, їх топографія, ділянки іннервації; описати
561. Короткі гілки крижового сплетення: соромітний нерв, склад волокон, його топографія,
562. Довгі гілки крижового сплетення: їх топографія, ділянки іннервації; описати
563. Довгі гілки крижового сплетення: сідничний нерв, його топографія, гілки, ділянки
564. Великогомілковий нерв, його утворення, топографія, гілки, ділянки іннервації; описати
565. Загальний малогомілковий нерв: його утворення, топографія, гілки, ділянки іннервації;
КРОВОПОСТАЧАННЯ ТА ІНЕРВАЦІЯ
566. Кровопостачання і іннервація пальців кисті (тильна і долонна поверхні).

567. Кровопостачання і іннервація I пальця кисті (тильна і долонна поверхні).
568. Кровопостачання і іннервація пальців стопи (тильна і підошвова поверхні).
569. Іннервація шкіри плеча.
570. Іннервація шкіри передпліччя.
571. Іннервація шкіри кисті.
572. Іннервація шкіри стегна.
573. Іннервація шкіри гомілки.
574. Іннервація шкіри стопи.
ДЛЯ НОТАТОК
КІСТКИ
1.Основні осі і площини тіла людини.

Через людське тіло проводять горизонтальні, сагітальні та фронтальні площини.
Горизонтальна площина лежить паралельно горизонту і ділить тіло або орган на верхню та нижню частини.
Сагітальна площина проходить перпендикулярно горизонтальній і ділить тіло на праву та ліву частини.
Фронтальна площина йде паралельно поверхні лоба і поділяє тіло на передню та задню частини.
Вертикальна вісь проходить зверху вниз (або знизу вверх).
Сагітальна вісь пронизує тіло спереду назад у вигляді стріли.
Фронтальна вісь проходить справа наліво (зліва направо).
Для загального орієнтування й уточнення локалізації різних частин і органів тіла людини користуються
площинами, проведеними в трьох взаємно перпендикулярних напрямках: стріловому (площина спрямована
спереду назад — стрілова), лобовому (від лат.
from — лоб) (площина розташована
паралельно площині лоба — лобова, або
вінцева) і горизонтальному (площина, що
перетинає тіло впоперек).
Стрілова площина, проведена чітко по
середині тулуба, називається серединною
(mediana).
Для визначення напрямків рухів у суглобах і
орієнтації органів відносно положення тіла в
просторі виділяють три уявні анатомічні осі
відповідно до трьох анатомічних площин.
Лобова вісь (фронтальна) є горизонтальною і
розташована паралельно до лобової площини.
Навколо неї можна проводити згинання і
розгинання кінцівок та інших частин тіла.
Стрілова вісь (сагітальна) є також гори-
зонтальною і розташована паралельно до
стрілової площини.
Навколо неї можна приводити і відводити
кінцівки та інші частини тіла.
Навколо вертикальної осі можна робити
обертання частин тіла.
Окрім того, можливі кругові рухи, коли
кінцівка чи інша частина тіла описує конус,
верхівкою якого є певний суглоб.
2.Класифікація кісток. Основні етапи розвитку кісток.

Класифікація кісток
1. Довгі кістки, os lоngum, мають трубчасту будову; в таких кістках довжина значно переважає ширину і
товщину (плечова та стегнова кістки, кістки передпліччя, гомілки, п’ястка, плесна та фаланг пальців).
2. Короткі кістки, os brеve, мають губчасту будову; розміри у довжину, ширину і товщину приблизно рівні
(кістки зап’ястка та заплесна).
3. Плоскі кістки, os plаnum, два вимірипереважають над третім (тазова кістка, кістки склепіння черепа,
лопатка, реброві кістки, груднина).
4. Повітроносні кістки, os pneumаticum, містять повітроносні комірки або пазухи (решітчаста,
клиноподібна та лобова кістки, верхня щелепа).
5. Атипові (мішані) кістки, os irregulаre, складається з частин, які належать до різних груп або різні за
розвитком; сюди належать хребці, ключиця, скронева кістка.
6. Сесамоподібні кістки, os sesamoіdea, належать до допоміжного апарату м’язів.
Основні етапи розвитку кісток:
Більшачастина кісток людини у своєму розвитку тричі видозмінюються і проходять такі стадії розвитку:
перетинчасту, хрящову та кісткову.
3.Загальний план будови хребців: назвати латинськими термінами і продемонструвати на

Хребці утворюють хребтовий стовп, хребет (columna vertebralis), який складається із:
КІСТКИ
- 7 шийних хребців;
- 12 грудних хребців;
- 5 крижових хребців;
- 5 поперекових хребців;
- 3–5 куприкових хребців.
Кожний хребець
складається з:
- тіла хребця (corpus
vertebrae);
- дуги хребця (arcus
vertebrae).
Вони обмежовують
хребцевий отвір;отвори,
накладаючись один на
один, утворюють
хребтовий канал.
На дузі є 7 відростків:
- непарний остистий
відросток (processus
spinosus);
- парні поперечні
відростки (processus
transversi) – для з’єднання
з ребрами (costae);
- парні верхні суглобові
відростки (processus articulares superiores);
- парні нижні суглобові відростки (processus articulares inferiores) – для з’єднання між собою.
4.Особливості будови шийних, грудних і поперекових хребців: назвати латинськими термінами і

Шийні хребці мають такі загальні
особливості:
1. На поперечних відростках є поперечні
отвори.
2. Остисті відростки роздвоєні (крім VII
хребця).
3. Поперечні відростки мають:
- передні горбки;
- задні горбки, які розташовані, відповідно, на
ребровому відростку – processus costalis і
власне поперечному відростку – processus;
- борозну спинномозкового нерва.
4. Суглобові поверхні лежать майже у
горизонтальній площині.
5. Тіло хребця вгорі скошене в поперечній
площині, а знизу – в стріловій площині.
Особливості грудних хребців [T I – T XII]
(vertebrae thoracicae [T I – T XII])
1. Мають на тілі верхні реброві ямки або
напів’ямки та нижні реброві ямки або напів’ямки для з’єднання з головками ребер.
2. На поперечних відростках знаходяться реброві ямки поперечних відростків для з’єднання з горбками
ребер, окрім T XI – T XII.
3. Остисті відростки довгі, спрямовані вниз, черепицеподібно накривають один одного.
4. Суглобові поверхні верхніх суглобових відростків і нижніх суглобових відростків лежать у лобовій
площині.
Перший грудний хребець (vertebra thoracica I): на бічній поверхні тіла хребця має повну верхню реброву
ямку і нижню реброву ямку або напів’ямку.
Х грудний хребець (vertebra thoracica X): на тілі має тільки верхню реброву ямку або напів’ямку.
ХІ–ХІI грудні хребці (vertebrae thoracicae ХІ–ХІI): на тілі хребців є повна реброва ямка, а на їх поперечних
КІСТКИ
відростках реброві ямки відсутні.
Верхні суглобові відростки XII грудного хребця (vertebrae thoracicae ХІI) розміщені у лобовій площині, а
нижні суглобові відростки– у стріловій площині.
Особливості поперекових хребців:
1. Мають соскоподібний відросток та додатковий відросток.
2. Масивне тіло.
3. Заокруглений короткий остистий відросток.
4. Довгі поперечні відростки, які є рудиментами ребер і називаються реброподібними відростками;
ребровими відростками.
5. Суглобові поверхні лежать в стріловій площині, при цьому верхні суглобові поверхні обернені всередину,
а нижні суглобові поверхні – назовні.
5.Будова крижової кістки і куприка: назвати латинськими термінами і продемонструвати на

Крижова кістка [vertebrae sacrales I – V]
Крижова кістка (os sacrum) утворена п’ятьма крижовими хребцями, які між собою зрослися.
Вона має трикутну форму. Вгорі на ній розташована основа крижової кістки, а внизу – верхівка крижової
кістки.
На кістці є тазова поверхня, або передня поверхня, та спинна поверхня, або задня поверхня.
На тазовій поверхні є чотири поперечні лінії, які утворилися внаслідок зрощення тіл хребців.
Є чотири пари передніх крижових
отворів і чотири пари задніх крижових
отворів.
На спинній поверхні внаслідок зрощення
відростків утворилося п’ять гребенів:
- серединний крижовий гребінь (crista
sacralis mediana) – непарний;
- присередній крижовий гребінь (crista
sacralis medialis) – парні
- бічний крижовий гребінь (crista sacralis
lateralis) – парні.
Всередині кістки проходить крижовий
канал (canalis sacralis), який внизу на
верхівці закінчується крижовим розтвором
(hiatus sacralis).
Останній обмежений двома крижовими
рогами (cornua sacralia).
На бічних частинах (partes laterales)
крижової кістки знаходяться вушкоподібні поверхні для з’єднання з аналогічними поверхнями клубових
кісток.
Позаду вушкоподібної поверхні добре помітна горбистість крижової кістки (tuberositas ossis sacri).
Тіло V поперекового хребця з тілом I крижового хребця утворюють кут, спрямований уперед – мис.
Куприкова кістка; куприк (os coccygis; coccyx)
Куприкова кістка (вид спереду і ззаду):
Куприкова кістка утворена 3–5 куприковими хребцями, які зрослися, має тіло куприкової кістки і
спрямовані угору куприкові роги.
6.Хребтовий стовп в цілому. Відділи хребтового стовпа: назвати латинськими термінами і

продемонструвати на препаратах. Фізіологічні вигини хребта.
Хребтовий стовп складається з усіх справжнії
хребців, крижової кістки та куприка і міжхребцевих
симфізів із міжзв’язковим апаратом.
Усі хребці утворюють хребтовий стовп (columna
vertebralis).
Він має:
- первинну кривину (curvatura primaria).
КІСТКИ
Первинні скривлення хребта є наслідком черевного
згинання ембріона і зберігаються в грудній і тазовій
ділянках.
До них належать грудний кіфоз і крижовий кіфоз–
це вигини, які обернені назад:
- вторинну кривину (curvatura secundaria).
Вторинні скривлення хребта є дорсально ввігнутими, спричиненими дією м’язів плода, і на початковій
стадіїї скоріше функціональні, ніж структурні.
До них належать шийний лордоз і поперековий лордоз, які обернені вперед.
При неправильній поставі може розвинутись сколіоз– бічний вигин хребтового стовпа (частіше в грудному
відділі).
Скостеніння хребців починається па восьмому тижні ембріогенезу і відбувається зверху донизу.
У кожному хребці є три енхондральні первинні точки скостеніння — одна в тілі і дві в дузі (за винятком
атланта — шість точок, осьового хребця — чотири точки і куприкових хребців — одна точка).
Подальше скостеніння поширюється на поперечні, суглобові та остисті відростки. Пізніше виникають точки
скостеніння в рудиментарних реберних відростках.
Зрощення всіх кісткових частин хребців відбувається протягом третього — шостого року життя дитини.
Крім описаних первинних точок у кожному хребці (за винятком куприкових) протягом 13 — 18 років
з'являється ще по п'ять вторинних точок скостеніння в хрящових кінцях остистого та поперечних відростків
і у верхньому та нижньому (також хрящових) епіфізах тіла кожного хребця.
Зрощення первинних і вторинних точок скостеніння, а також тіл крижових хребців звичайно свідчить про
закінчення скостеніння хребтового стовпа (у 20 — 22 роки).
Цей процес іде в каудокраніальному напрямку і значно залежить від фізичного навантаження.
7.Класифікація ребер. Будова I-XII ребер: назвати латинськими термінами і продемонструвати на

Людина має 12 пар ребер (costae).
Кожне ребро - це зігнута вузька і трохи скручена по довжині пластинка.
Складається з двох нерівних частин - більшої задньої кісткової частини та меншої передньої (ребрового
хряща) і має два кінці - хребтовий, яким з'єднується з хребтом, і груднинний.
Кожне ребро складається з кісткової частини (реброва кістка – os costale) і хрящової частини (ребровий
хрящ – cartilago costalis).
Верхні сім ребер– справжні ребра, тому що вони самостійно з’єднуються з грудниною.
VIII–ХII ребра з грудниною не з’єднуються і називаються несправжніми ребрами.
VIII–Х ребра сполучаються з хрящовою частиною вищележачого ребра.
XI–XII ребра мають короткий ребровий хрящ, який закінчується в м’язах черевної стінки, і ще
називаються коливними ребрами.
Кісткова частина ребра має передній кінець– груднинний кінець і задній кінець – хребтовий кінець.
На хребтовому кінці розрізняють головку ребра, на якій міститься суглобова поверхня головки ребра.
Вона у II – X ребер розділена на верхню і нижню частину гребенем головки ребра .
I, XI, XII ребра такого гребеня не мають.
За головкою ребра розташована шийка ребра , перед якою знаходиться горбок ребра.
На горбку ребра є суглобова поверхня горбка ребра для з’єднання із ямкою поперечного відростка хребця.
Хребтовий кінець ребра, переходячи в тіло ребра, утворює кут ребра.
Тіло ребра має внутрішню і зовнішню поверхні, верхній і нижній краї.
На внутрішній поверхні нижнього краю ребра розташована борозна ребра, де проходять судини і нерви.
КІСТКИ
8.Буд ова
груднини: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.

Груднина (sternum)
Груднина, на відміну від інших кісток грудної клітки, належить до пізніх філогенетичних утворів, що
розвинулися внаслідок злиття вентральних кінців ребер.
Появу цієї кістки у більшості хребетних пов'язують з розвитком кінцівок.
Це підтверджується тим, що у змій, які повторно втратили кінцівки, як відомо, груднини немає.
У людини груднина має форму дещо випуклої наперед подовженої пластинки.
Груднина складається з ручки груднини (manubrium sterni), тіла груднини (corpus sterni) і мечоподібного
відростка (processus xiphoideus).
Між тілом груднини і ручкою груднини утворюється кут
груднини (angulus sterni), який добре пальпується під шкірою,
відкритий дозаду.
На ручці груднини зверху розташована яремна вирізка , а по
боках – ключичні вирізки.
На бічних поверхнях груднини є реброві вирізки для з’єднання з
хрящами семи пар верхніх ребер.
Груднина - губчаста кістка, вкрита тонкою пластинкою
компактної речовини.
Завдяки великій кількості кровоносних судин у груднині її
використовують для переливання крові.
Крім того, з груднини беруть донорський червоний кістковий
мозок для пересадження хворим на променеву хворобу та ін.
Точки скостеніння в груднині виникають зверху донизу в
такому порядку: у ручці на 4-му, у перших трьох сегментах на 7-
9-му місяцях ембріогенезу, в 4-му сегменті - на 1-му й
мечоподібному відростку найчастіше на 7-му році життя.
Сегменти тіла груднини зростаються до 16 років,
мечоподібній! відросток з тілом - після 30 років.
Так само пізно виникає синостоз між тілом і ручкою груднини.
9.Грудна клітка в цілому: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.

Грудна клітка в цілому (thorax totalis)
Грудну клітку утворюють:
- 12 грудних хребців (vertebrae thoracicae);
- 12 пар ребер (costae);
- груднина (sternum).
Ребра відокремлені одне від одного міжребровими просторами.
Грудна клітка має:
КІСТКИ
- верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior);

- нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior).
Терміни “вхід у грудну клітку” і “вихід з грудної клітки” використовуються клініцистами по–різному.
Так, “синдром грудного вихідного отвору” відповідає грудному вхідному отвору у новій термінології.
Верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) обмежований:
- яремною вирізкою груднини (incisura jugularis sterni);
- першими ребрами (costae primae);
- тілом І грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae primae).
Нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior) обмежований:
- тілом XII грудного хребця (corpus vertebrae thoracicae duodecimae);
- нижніми ребрами (costae inferiores);
- мечоподібним відростком груднини (processus xiphoideus sterni).
Передньобічний край нижнього отвору грудної клітки (margo anteriolateralis aperturae thoracis inferioris)
обмежений з’єднаними між собою VII–X ребрами. Це з’єднання називається ребровою дугою (arcus costalis).
Права реброва дуга (arcus costalis dexter) і ліва реброва дуга (arcus costalis sinister) утворюють з
боків підгруднинний кут (angulus infrasternalis).
З обох боків вздовж тіл грудних хребців у порожнині грудної клітки вертикально розташовані легеневі
борозни .
Форма грудної клітки
Грудна клітка у людини помітно сплющена спереду назад, що зумовлено дорзальним переміщенням лопаток
у зв'язку з вертикальним положенням тіла і зміною функцій верхніх кінцівок.
Форму грудної клітки людини можна порівняти з дещо сплющеним сагітально зрізаним конусом, основа
якого спрямована донизу, а звужена частина — догори .
Розміри й форма грудної клітки у людини досить різноманітні, що визначається віковими і статевими
особливостями, індивідуальною мінливістю, умовами розвитку її росту індивіда.
Велике значення мають також хронічні захворювання, контакт з професійними шкідливостями тощо.
Для визначення параметрів грудної клітки у людини використовують співвідношення таких розмірів
(за М. Г. Привесом):
1) передньозаднього — від точки прикріплення VII ребра до груднини і до остистого відростка хребця,
розташованого по горизонталі на тому самому рівні;
2) поперечного - з'єднує сьомі (праве і ліве) ребра в точках, які найбільше виступають; 3) висоти —
вимірюється по вертикалі, від краю яремної вирізки груднини до горизонтальної лінії, що проходить через
нижні точки десятих ребер.
Розрізняють три основні форми грудної клітки:
1) конічну, або інспіраторну (ніби фіксовану на висоті вдиху), у людей з добре розвинутою мускулатурою,
міцних, здорових;
2) плоску, або експіраторну (ніби в стані
видиху), коли передня грудна стінка
подовжена, сплющена і стоїть майже
вертикально, підгруднинний кут гострий,
передньо-задній розмір зменшений;
характерна для людей з слабко
розвиненою мускулатурою верхніх
кінцівок і грудної клітки, при збільшенні
або зменшенні грудного кіфозу;
3) циліндричну, що займає середнє
положення між двома, описаними вище.
Грудний пояс (cingulum pectorale), або
пояс верхньої кінцівки, у людини, як і в
інших ссавців, неповний і не охоплює
цілком тулуба, як у нижчих хребетних.
Ця ланка у людини складається з двох
кісток: лопатки і ключиці.
10.Відділи черепа: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.

Скелет голови поділяється на кістки:
- мозкового черепа (neurocranium);
КІСТКИ
- лицевого черепа; вісцерального черепа (viscerocranium).

Кістки мозкового
черепа(ossa neurocranii; ossa
cranii cerebralis)
Вони утворюють:
- основу черепа (basis cranii);
- склепіння черепа (calvaria).
Основа черепа (basis cranii)
поділяється на:
- внутрішню основу
черепа (basis cranii interna);
- зовнішню основу
черепа (basis cranii externa).
Основа черепа утворена:
- лобовою кісткою (os frontale);
- решітчастою кісткою (os
ethmoidale);
- клиноподібною кісткою (os sphenoidale);
- скроневою кісткою (os temporale);
- потиличною кісткою (os occipitale).
На внутрішній основі черепа (basis cranii interna) знаходяться;
- передня черепна ямка (fossa cranii anterior);
- середня черепна ямка (fossa cranii media);
- задня черепна ямка (fossa cranii posterior).
Склепіння черепа (calvaria) утворене:
- потиличною лускою (squama occipitalis);
- лусковою частиною скроневої кістки (pars squamosa ossis temporalis);
- лобовою лускою (squama frontalis);
- тім’яною кісткою (os parietale).
11.Мозковий череп: частини, назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті
кістки, які утворюють склепіння і основу черепа.
Кістки мозкового черепа(ossa neurocranii; ossa cranii
cerebralis)
Вони утворюють:
- основу черепа (basis cranii);
- склепіння черепа (calvaria).
Основа черепа (basis cranii) поділяється на:
- внутрішню основу черепа (basis cranii interna);
- зовнішню основу черепа (basis cranii externa).
Основа черепа утворена:
- решітчастою кісткою (os ethmoidale);
- клиноподібною кісткою (os sphenoidale);
- скроневою кісткою (os temporale);
- потиличною кісткою (os occipitale).
На внутрішній основі черепа (basis cranii interna)
знаходяться;
- передня черепна ямка (fossa cranii anterior);
- середня черепна ямка (fossa cranii media);
- задня черепна ямка (fossa cranii posterior).
Склепіння черепа (calvaria) утворене:
- потиличною лускою (squama occipitalis);
- лусковою частиною скроневої кістки (pars squamosa ossis temporalis);
12.Потилична кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на

препараті та на черепі.
КІСТКИ
Потилична кістка (os occipitale) розташована

в задньонижньому відділі черепа.
Потилична кістка складається із:
- потиличної луски (squama occipitalis);
- парної бічної частини (pars lateralis);
- основної частини (pars basilaris).
Потилична луска (squama occipitalis)
на зовнішній поверхні має зовнішній
потиличний виступ , від якого донизу
відходить зовнішній потиличний гребінь.
Вправо і вліво від потиличного виступу
проходять верхня каркова лінія , а трохи
нижче – нижня каркова лінія , може
бути найвища каркова лінія.
На внутрішній поверхні потиличної луски або
мозковій поверхні
розташоване хрестоподібне підвищення , в
центрі якого є внутрішній потиличний
виступ.
Від внутрішнього потиличного виступу:
- униз іде внутрішній потиличний гребінь, а ща нижче борозна потиличної пазухи;
- угору іде борозна верхньої стрілової пазухи ;
- вправо і вліво іде борозна поперечної пазухи .
Борозни хрестоподібного підвищення поділяють внутрішню поверхню потиличної луски на чотири
ямки:
- дві верхні мозкові ямки, до яких прилягають потиличні частки півкуль великого мозку;
- дві нижні мозочкові ямки, до яких прилягають півкулі мозочка.
На зовнішній поверхні бічних частин знаходяться потиличні виростки, ззаду від яких
розташовані виросткова ямка на якій знаходиться виростковий канал.
В основі потиличних виростків проходить канал під’язикового нерва.
На зовнішньому краї бічної частини потиличної кістки є яремна вирізка, яка обмежена ззаду яремним
відростком.
На внутрішній поверхні бічної частини потиличної кістки розташовані:

- борозна сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei);
- яремні горбки (tubercula jugularia);
- яремні відростки (processus jugulares).
На основній частині потиличної кістки ззовні розташований глотковий горбок, а внутрішня поверхня
(мозкова поверхня) утворює схил, з боків від якого розташовані борозни нижньої кам’янистої пазухи.
Основна частина і бічні частини потиличної кістки обмежують великий отвір.
Скостеніння. Усі частини потиличної кістки, за винятком верхнього відділу луски, розвиваються на
хрящовій основі. Точки скостеніння з'являються в кожній частині кістки на третьому місяці ембріогенезу.
Бічні частини з лускою зростаються до 2 —З років, з основною частиною — до 4 —6 років життя.
13.Лобова кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на

Лобова кістка - непарна; розташована у передньоверхній частині черепа, складається з лобової луски,
очноямкових та носової частин.
Лобова кістка належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica) і складається з трьох частин:
- лобової луски (squama frontalis);
- парної очноямкової частини (pars orbitalis);
- носової частини (pars nasalis).
На зовнішній поверхні лобової луски добре помітні лобові горби; лобові підвищення, нижче
проходять надбрівні дуги між якими розташоване надперенісся.
На внутрішній поверхні лобової луски вздовж посередині проходить лобовий гребінь, який закінчується
знизу сліпим отвором.
Догори лобовий гребінь продовжується в борозну верхньої стрілової пазухи.
На скроневій поверхні лобової луски (facies temporalis squamae frontalis) розташований:
КІСТКИ
- тім’яний край (margo parietalis);

- скронева лінія (linea temporalis);
- виличний відросток (processus
zygomaticus).
Очноямкова частина лобової
кістки (pars orbitalis ossis
frontalis) своєю очноямковою
поверхнею (facies orbitalis)
утворює верхню стінку очної
ямки (paries superior orbitae).
Із бічного боку очноямкової
поверхні розташована ямка
сльозової залози (fossa glandulae
lacrimalis).
Із присереднього
боку очноямкової поверхні
розташовані;
- блокова ость (spina trochlearis),
яка є хрящовим утворенням;
- блокова ямка (fovea trochlearis).
Очноямкова частина лобової
кістки (pars orbitalis ossis
frontalis) відокремлюється від
лобової луски (squama
frontalis) надочноямковим краєм (margo supraorbitalis), присередньо від якого розташована надочноямкова
вирізка (incisura supraorbitalis), іноді надочноямковий отвір (foramen supraorbitale), ще медіальніше від цього
утвору міститься лобова вирізка (incisura frontalis), іноді лобовий отвір (foramen frontale).
Очноямкові частини лобової кістки (partes orbitales ossis frontalis) відокремлені решітчастою
вирізкою (incisura ethmoidalis).
Носова частина лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis) оточує решітчасту вирізку (incisura ethmoidalis),
в передній частині якої розташований парний отвір лобової пазухи (apertura sinus frontalis), по одному з
кожного боку носової ості (spina nasalis).
Спереду носової частини лобової кістки (pars nasalis ossis frontalis) виступає носова ость (spina nasalis), яка
бере участь в утворенні кісткової носової перегородки (septum nasi osseum).
Лобова кістка (os frontale) належить до повітроносних кісток (ossa pneumatica), тому що вона має
порожнину – лобову пазуху (sinus frontalis), яка заповнена повітрям. Вона проектується на передню
поверхню лобової кістки (facies anterior ossis frontalis) в ділянці надперенісся (glabella) і прилягає до
верхньої стінки очної ямки (paries superior orbitae).
Лобова пазуха (sinus frontalis) сполучається з носовою порожниною (cavitas nasi) за допомогою отворів
лобової пазухи (aperturae sinus frontalis) і відкривається у середній носовий хід (meatus nasi medius).
Права лобова пазуха (sinus frontalis dexter) та ліва лобова пазуха (sinus frontalis sinister)
розділяються перегородкою лобових пазух (septum sinuum frontalium).
Скостеніння. Лобова кістка розвивається із сполучної тканини з двох точок скостеніння, які з'являються на
другому місяці ембріогенезу. Лобові пазухи формуються наприкінці першого року життя. Дві кісткові
половини (права й ліва) лобової луски зростаються до двох років.
14.Тім'яна кістка: поверхні, краї, кути; назвати

латинськими термінами і продемонструвати на
препараті та на черепі. Визначити належність
кістки до правої чи лівої сторони.
Тім'яна кістка (os parietale) -парна, займає КІСТКИ
верхньобічну частину склепіння черепа і в людини у
зв'язку з еволюцією головного мозку є найбільшою
серед однойменних кісток усіх приматів.
Ця кістка має форму чотирикутної пластинки, зігнутої
у вигляді пологої чаші, відкрита сторона якої
повернена до порожнини черепа.
У кістці розрізняють зовнішню і внутрішню поверхні, чотири краї (потиличний, стріловий, лобовий,
лусковий) і чотири кути (лобовий, потиличний, клиноподібний і соскоподібний).
Це парна плоска кістка (os planum ), яка має:
- лобовий кут (angulus frontalis);
- потиличний кут (angulus occipitalis);
- соскоподібний кут (angulus mastoideus);
- клиноподібний кут (angulus sphenoidalis);
- потиличний край (margo occipitalis);
- лусковий край (margo squamosus);
- стріловий край (margo sagittalis);
- лобовий край (margo frontalis).
На зовнішній поверхні тім’яної кістки розташовані:
- тім’яний горб; тім’яне підвищення (tuber parietale; eminentia parietalis);
- верхня скронева лінія (linea temporalis superior);
- нижня скронева лінія (linea temporalis inferior);
- тім’яний отвір (foramen parietale), який розташований біля стрілового краю, ближче до потиличного кута.
На внутрішній поверхні тім’яної кістки (facies interna ossis parietalis) є:
- борозна верхньої стрілової пазухи, уздовж якої розташовані зернисті ямочки і знаходяться артеріальні
борозни;
- борозна середньої оболонної артерії.
На внутрішній поверхні соскоподібного кута проходить борозна сигмоподібної пазухи.
Скостеніння. Тім'яні кістки належать до типових покривних кісток (розвиваються на базі сполучної
тканини). Кожна тім'яна кістка має дві точки скостеніння, що з'являється на другому місяці
внутрішньоутробного розвитку й незабаром зливаються між собою в ділянці майбутнього тім'яного горба.
15.Решітчаста кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на

Решітчаста кістка — непарна.
Розташована посередині, попереду тіла клиноподібної кістки.
Бере участь в утворенні основи черепа та очної ямки і належить до складу кісткових стінок
порожнини носа.
Решітчаста кістка є кісткою мозкового черепа, бере участь у формуванні лицевого черепа і належить до
повітроносних кісток.
Вона складається з:
- перпендикулярної пластинки (lamina perpendicularis);
- дірчастої пластинки (lamina cribrosa), раніше її називали горизонтальною пластинкою;
- решітчастого лабіринта (labyrinthus ethmoidalis).
Перпендикулярна пластинка (lamina perpendicularis) дірчастою пластинкою поділяється на дві частини:
верхня в порожнині черепа утворює півнячий гребінь , а нижня спускається в носову порожнину і бере
участь в утворенні носової перегородки.
Крила півнячого гребеня обмежовують сліпий отвір .
Дірчаста пластинка (lamina cribrosa) містить 15–20
дірчастих отворів.
З боків до неї прикріплюється решітчастий
лабіринт решітчастої кістки.
Бічна поверхня лабіринтів гладка і називається очноямковими
пластинками.
Решітчастий лабіринт (labyrinthus ethmoidalis)
- передніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales КІСТКИ
anteriores);
- середніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales mediae);
- задніх решітчастих комірок (cellulae ethmoidales posteriores).
До решітчастого лабіринту (labyrinthus ethmoidalis)
прикріплюються:
- верхня носова раковина (concha nasalis superior);
- середня носова раковина (concha nasalis media), між якими проходить верхній носовий хід.
Інколи буває найвища носова раковина.
Найбільша комірка решітчастого лабіринту має назву решітчастого пухиря.
Від решітчастого лабіринту латерально від середньої носової раковини простягається гачкуватий
відросток .
Між гачкуватим відростком та решітчастим пухирем знаходиться решітчаста лійка, яка переходить у
півмісяцеву щілину.
Завдяки решітчастій лійці та півмісяцевій щілині порожнини решітчастої кістки сполучаються з лобовою
пазухою та середнім носовим ходом.
Скостеніння. Решітчаста кістка формується з хрящової закладки носової плакоди (капсули).
Перші точки скостеніння з'являються на п'ятому місяці ембріогенезу. Усі частини кістки зростаються на
шостому році життя.
16.Клиноподібна кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на

ізольованому препараті та на черепі.
Клиноподібна кістка непарна, розташована попереду потиличної кістки і займає центральне положення
серед кісток основи черепа.
Клиноподібна кістка належить до повітроносних кісток і має:
- тіло (corpus);
- великі крила (alae majores);
- малі крила (alae minores);
- крилоподібні відростки (processus pterygoidei).
На верхній поверхні тіла клиноподібної кістки розташоване турецьке сідло, яке ззаду
обмежоване спинкою сідла , що має:
- зверху парний задній нахилений відросток (processus clinoideus posterior);
- спереду горбок сідла (tuberculum sellae).
Дно турецького сідла займає гіпофізна ямка.
Перед горбком сідла проходить передперехресна борозна, яка переходить у зорові канали.
Попереду передперехресної борозни розташований клиноподібний випин.
З обох боків від турецького сідла розташована парна сонна борозна, яка обмежована позаду і
збоку клиноподібним язичком .
На передній поверхні тіла клиноподібної кістки розташований клиноподібний гребінь, який:
- спереду з’єднується з перпендикулярною пластинкою решітчастої кістки;
- донизу переходить у клиноподібний дзьоб.
У середині тіла клиноподібної кістки розташована клиноподібна пазуха, яка
розділена перегородкою клиноподібних пазух і яка через отвір клиноподібної пазухи відкривається у верхній
носовий хід.
Отвір клиноподібної пазухи оточений клиноподібною раковиною.
В основі великих крил спереду назад містяться:
- круглий отвір (foramen rotundum);
- овальний отвір (foramen ovale);
- остистий отвір (foramen spinosum), який знаходиться на ості клиноподібної кістки (spina ossis
sphenoidalis).
Велике крило має такі поверхні:
- мозкову поверхню (facies cerebralis);
- скроневу поверхню (facies temporalis);
- підскроневу поверхню (facies infratemporalis);
- верхньощелепну поверхню (facies maxillaris);
- очноямкову поверхню (facies orbitalis).
Велике крило має такі краї:
- виличний край (margo zygomaticus);
- лобовий край (margo frontalis);
- тім’яний край (margo parietalis);
- лусковий край (margo squamosus). КІСТКИ
На скроневій поверхні великого крила добре помітний підскроневий гребінь.
Збоку від основи крилоподібного відростка на великому крилі розташована борозна слухової труби.
Велике крило закінчується внизу остю клиноподібної кістки.
Малі крила (alae minores) закінчуються ззаду передніми нахиленими відростками, в основі яких
знаходяться зорові канали.
Між малими крилами і великими крилами утворюється верхня очноямкова щілина.
Крилоподібні відростки складаються з:
- присередньої пластинки (lamina medialis);
- бічної пластинки (lamina lateralis), між якими в нижній
частині проходить крилоподібна вирізка, яка у верхній
частині переходить в крилоподібну ямку.
Присередня пластинка (lamina medialis) знизу
переходить в крилоподібний гачок, згин якого
формує борозну крилоподібного гачка.
Від крилоподібних відростків проходить крилоподібний
канал та розташована човноподібна ямка.
З внутрішнього боку основи присередньої
пластинки крилоподібного відростка
розташований піхвовий відросток.
Скостеніння. Клиноподібна кістка розвивається майже
цілком на основі хряща.
Точки скостеніння виникають на другому місяці
ембріогенезу.
Малі крила приростають до тіла на шостому-сьомому місяці утробного розвитку, а великі - незабаром після
народження.
Клиноподібна пазуха з'являється до третього року життя.
Формування кістки закінчується до 14-15 років.
17.Скронева кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на

Скронева кістка (os temporalе)— парна.
Бере участь в утворенні склепіння та основи черепа й розташована між клиноподібною і потиличною
кістками. У ній розрізняють три частини: кам'янисту, барабанну і лускову.
Скронева кістка має три частини:
- лускову частину (pars squamosa);
- кам’янисту частину (pars petrosa);
- барабанну частину (pars tympanica).
Лускова частина скроневої кістки (pars squamosa ossis temporalis) має:
- тім’яний край (margo parietalis), на якому ззаду розташована тім’яна вирізка;
- клиноподібний край (margo sphenoidalis);
- скроневу поверхню (facies temporalis);
- мозкову поверхню (facies cerebralis).
На скроневій поверхні лускової частини скроневої кістки розташований виличний відросток , в основі
якого міститься нижньощелепна ямка із суглобовою поверхнею для з’єднання з головкою нижньої щелепи.
Дозаду виличний відросток продовжується у надсоскоподібний гребінь .
Спереду нижньощелепну ямку обмежовує суглобовий горбок.
Спереду від зовнішнього слухового отвору під нижньощелепною ямкою розташована барабанно–лускова
щілина, в яку виступає вузька кісткова пластинка покрівлі барабанної порожнини.
Внаслідок цього барабанно–лускова щілина розділяється на дві:
- кам’янисто–лускову щілину (fissura petrosquamosa), яка розміщена ближче до нижньощелепної ямки;
- кам’янисто–барабанну щілину (fissura petrotympanica), яка розташованa ближче до кам’янистої частини.
Частина нижньощелепної ямки, що розташована попереду вищеназваних щілин, називається суглобовою
поверхнею , яка вкрита суглобовим хрящем , і бере участь в утворенні скронево–нижньощелепного суглоба.
На зовнішній поверхні лускової частини скроневої кістки вище від виличного відростка вертикально
спрямована борозна середньої скроневої артерії.
Дещо вище від зовнішнього слухового отвору на лусковій частині знаходяться:
- надходова ямочка (fovea suprameatica; foveola suprameatalis); КІСТКИ
- надходова ость (spina suprameatica; spina suprameatalis).
Мозкова поверхня лускової частини (facies cerebralis partis squamosae) відокремлюється від кам’янистої
частини (pars petrosa ) кам’янисто–лусковою щілиною і на ній знаходяться:
- втиснення звивин; пальцеподібні втиснення; мозкові випини (impressiones gyrorum; impressiones digitatae;
juga cerebralia);
- артеріальні борозни (sulci arteriosi).
Барабанна частина скроневої кістки (pars tympanica ossis temporalis) оточує зовнішній слуховий отвір , який
веде у зовнішній слуховий хід .
Попереду зовнішнього слухового отвору розташована велика барабанна ость , позаду – мала барабанна
ость , а зверху між ними розташована барабанна вирізка.
Барабанна частина відокремлюється від кам’янистої частини кам’янисто–барабанною щілиною.
Кам’яниста частина скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis) має вигляд та назву піраміди .
Верхівка кам’янистої частини спрямована вперед, униз і присередньо, а основа кам’янистої частини – в
протилежний бік.
Кам’яниста частина (pars petrosa)
має:
- передню поверхню кам’янистої
частини (facies anterior partis petrosae);
- задню поверхню кам’янистої
частини (facies posterior partis
petrosae);
- нижню поверхню кам’янистої
частини (facies inferior partis petrosae);
- верхній край кам’янистої
частини (margo superior partis
petrosae);
- задній край кам’янистої
частини (margo posterior partis
petrosae).
В основі кам’янистої частини між
лабіринтом та зовнішнім слуховим
ходом розташованa барабанна
порожнина , яка заповнена повітрям,
вистелена слизовою оболонкою і
містить слухові кісточки.
На передній поверхні кам’янистої частини розташовані такі анатомічні утвори:
- трійчасте втиснення (impressio trigeminalis);
- розтвір каналу великого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi majoris) і борозна великого
кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi majoris);
- розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris) і борозна малого
кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi minoris);
- дугове підвищення (eminentia arcuata);
- покрівля барабанної порожнини (tegmen tympani).
Задня поверхня кам’янистої частини (facies posterior partis petrosae) відокремлена від передньої поверхні
кам’янистої частини верхнім краєм кам’янистої частини, на якому розміщується борозна верхньої
кам’янистої пазухи .
На цій поверхні знаходяться такі анатомічні утвори:
- внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus), який веде у внутрішній слуховий хід;
- піддугова ямка (fossa subarcuata);
- каналець присінка (canaliculus vestibuli);
- отвір канальця присінка (apertura canaliculi vestibuli).
Нижня поверхня кам’янистої частини (facies inferior partis petrosae) відмежована від задньої поверхні
кам’янистої частини заднім краєм, на якому є борозна нижньої кам’янистої пазухи.
На цій поверхні містяться такі структури:
- шило–соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum);
- шилоподібний відросток (processus styloideus), основу якого охоплює піхва шилоподібного відростка;
- яремна ямка (fossa jugularis);
- яремна вирізка (incisura jugularis);
- внутрішньояремний відросток (processus intrajugularis);
- каналець завитки (canaliculus cochleae); КІСТКИ
- зовнішній отвір сонного каналу (apertura externa canalis carotici);
- отвір канальця завитки (apertura canaliculi cochleae);
- кам’яниста ямочка (fossula petrosa);
- соскоподібний каналець (canaliculus mastoideus);
- барабанний каналець (canaliculus tympanicus).
На верхівці кам’янистої частини (apex partis petrosae) розташований внутрішній отвір сонного каналу, а на
межі з лусковою частиною– м’язово–трубний канал.
До кам’янистої частини (pars petrosa) належить соскоподібний відросток (processus mastoideus),
присередньо він обмежований соскоподібною вирізкою, ззаду від якої розташованa борозна потиличної
артерії.
На мозковій поверхні соскоподібного відростка проходить борозна сигмоподібної пазухи.
Усередині соскоподібний відросток складається із соскоподібних комірок , які відкриваються у печеру, а
остання – в барабанну порожнину.
Позаду соскоподібного відростка є непостійний соскоподібний отвір.
Соскоподібний відросток (processus mastoideus) відмежовується від барабанної частини барабанно–
соскоподібною щілиною.
18.Канали скроневої кістки: назвати латинськими термінами і продемонструвати початок і

закінчення каналу лицевого нерва, хід сонного каналу, м'язово-трубного каналу, барабанного,
соскоподібного, сонно-барабанного канальців та канальця барабанної струни.
Канали скроневої кістки (canales ossis temporalis)
1. Сонний канал (canalis caroticus):
- починається зовнішнім отвором сонного каналу на нижній поверхні кам’янистої частини;
- закінчується внутрішнім отвором сонного каналу на верхівці кам’янистої частини.
2. Сонно–барабанні канальці (canaliculi carotici tympanici) – парні:
- починаються на присередній стінці сонного каналу біля його зовнішнього отвору;
- закінчуються в барабанній порожнині.
3. Канал лицевого нерва (canalis nervi facialis):
- починається на дні внутрішнього слухового ходу, іде горизонтально ззаду наперед перпендикулярно до oсі
кам’янистої частини, утворює колінце каналу лицевого нерва, повертає вбік і назад, проходячи паралельно
до осі кам’янистої частини, а потім повертає донизу;
- закінчується шило–соскоподібним отвором.
4. Каналець барабанної струни (canaliculus chordae tympani):
- починається в каналі лицевого нерва трохи вище шило–соскоподібного отвору, проходить через барабанну
порожнину;
- закінчується в кам’янисто–барабанній щілині.
5. Барабанний каналець (canaliculus tympanicus):
- починається на дні кам’янистої ямочки, проходить через барабанну порожнину;
- закінчується розтвором каналу малого кам’янистого нерва.
6. Соскоподібний каналець (canaliculus mastoideus):
- починається на дні яремної ямки;
- закінчується в барабанно–соскоподібній щілині.
7. М’язово–трубний канал (canalis musculotubarius) перегородкою м’язово–трубного каналу поділений на
(верхній) півканал м’яза–натягувача барабанної перетинки і (нижній) півканал слухової труби.
Він:
- починається на межі між лусковою частиною та переднім краєм кам’янистої частини;
- закінчується у барабанній порожнині.
Скостеніння. Кам'яниста частина З соскоподібним відростком має хрящове походження; шилоподібний
відросток розвивається з хряща другої глоткової дуги; луска і барабанна частина формуються на основі
сполучної тканини.
Точки скостеніння з'являються на другому місяці ембріогенезу в лусці, на третьому — в барабанній і на
п'ятому — в кам'янистій частині.
Усі частини кістки зростаються між собою в перші роки життя.
Шилоподібний відросток приростає до 15 років.
19.Лицевий череп: кістки які його утворюють; назвати латинськими термінами і продемонструвати
на препараті.
До кісток лицевого черепа відносяться: нижня носова раковина, слізна кістка, КІСТКИ носова кістка, леміш,
вилична кістка, піднебінна кістка, верхня щелепа, нижня щелепа, під’язикова кістка.
Нижня носова раковина — парна самостійна кісткова пластинка, яка звисає в порожнину носа з бічної
його стінки і складається з тіла та трьох відростків.
Слізна кістка — парна тонка і крихка пластинка чотирикутної форми, розташована на медіальній стінці
очної ямки. Бере участь в утворенні носо-слізного каналу.
Носова кістка парна, має форму витягнутої у довжину чотирикутної пластинки. Утворює кісткову основу
спинки носа.
Леміш — непарна кісткова пластинка трапецієподібної форми, яка бере участь в утворенні кісткової
перегородки носової порожнини.
Піднебінна кістка — парна, складається з перпендикулярної і горизонтальної пластинок, які беруть участь
в утворенні стінок носової та ротової порожнин, очної ямки та крилоподібно-піднебінної ямки.
Вилична кістка — з’єднує кістки мозкового і лицевого черепа (лобову, скроневу і верхню щелепу),
укріплюючи лицевий череп. Вона має бічну, скроневу та очну поверхні і два відростки: лобовий і
скроневий.
Верхня щелепа — парна кістка, має тіло і чотири відростки (лобовий, виличний, альвеолярний і
піднебінний).
Нижня щелепа — непарна, єдина кістка черепа, яка рухається.
Під’язикова кістка знаходиться в передній ділянці шиї між нижньою щелепою та гортанню і складається з
тіла та двох пар рогів — великих та малих.
20.Верхня щелепа: поверхні, відростки, їх будова; описати латинськими термінами і

продемонструвати на черепі.
Верхня щелепа (maxilla) парна, є твердою
основою вісцерального черепа.
Бере участь у формуванні очної ямки,
порожнин носа і рота.
Це парна кістка, належить до повітроносних
кісток, має тіло верхньої щелепи і чотири
відростки.
Лобовий відросток (processus frontalis)
досягає носової частини лобової кістки, на
його присередній поверхні розташований:
- решітчастий гребінь (crista ethmoidalis),
до якого прикріплюється середня носова
раковина;
- передній сльозовий гребінь (crista lacrimalis
anterior);
- сльозова вирізка (incisura lacrimalis).
Виличний відросток (processus
zygomaticus) з’єднується із виличною
кісткою (os zygomaticum).
Комірковий відросток (processus alveolaris) має коміркову дугу, у якій розміщені зубні комірки для коренів
зубів.
Зубні комірки (alveoli dentales) відокремлені одна від одної міжкомірковими перегородками.
Задні (три) зубні комірки мають міжкореневі перегородки (septa interradicularia).
На зовнішній поверхні коміркового відростка помітні коміркові випини.
Піднебінний відросток (processus palatinus) – це горизонтальна пластинка, яка бере участь в утворенні
більшої частини твердого піднебіння.
Піднебінні відростки обох верхніх щелеп, зростаючись по серединній лінії, утворюють серединне
піднебінне шво або різцеве шво.
Передній кінець цього шва містить різцевий отвір, який переходить у різцевий канал .
Іноді у цій ділянці є окрема різцева кістка або передверхньощелепна кістка.
На нижній поверхні піднебінних відростків знаходяться піднебінні борозни, між якими розміщені піднебінні
ості .
На тілі верхньої щелепи розрізняють чотири поверхні:
- передню поверхню (facies anterior);
- очноямкову поверхню (facies orbitalis);
- підскроневу поверхню (facies infratemporalis);
- носову поверхню (facies nasalis).
Очноямкова поверхня (facies orbitalis) утворює нижню стінку очної ямки.
На цій поверхні розташована підочноямкова борозна, яка продовжується у підочноямковий канал і
відкривається на передній поверхні підочноямковим отвором.
КІСТКИ
Передня поверхня (facies anterior) від очноямкової поверхні відмежовується підочноямковим краєм, під

яким розташований підочноямковий отвір, який частіше розміщений на рівні 5-го зуба.
Під цим отвором розташована іклова ямка.
На присередньому краї передньої поверхні розташована носова вирізка, яка переходить у передню носову
ость .
Підскронева поверхня (facies infratemporalis) розташована позаду виличного відростка верхньої щелепи.
На підскроневій поверхні (facies infratemporalis) розташований горб верхньої щелепи; підвищення верхньої
щелепи.
На ньому знаходяться коміркові отвори, що ведуть у коміркові канали.
На носовій поверхні (facies nasalis) розташований верхньощелепний розтвір, що веде
у верхньощелепну (гайморову) пазуху, яка вистелена слизовою оболонкою і заповнена повітрям.
Остання відкривається у середній носовий хід.
Позаду і нижче верхньощелепного розтвору по носовій поверхні проходить велика піднебінна борозна.
Попереду верхньощелепного розтвору на носовій поверхні розташована сльозова борозна, яка разом з
нижньою носовою раковиною утворює носо–сльозовий канал.
Перед сльозовою борозною розташований раковинний гребінь, до якого прикріплюється нижня носова
раковина.
Скостеніння. Верхня щелепа розвивається на основі сполучної тканини;точки скостеніння (до шести)
з'являються в різних місцях кістки в середині другого місяця внутрішньоутробного життя, і вже через місяць
усі вони зливаються в одну кістку.
Верхньощелепна пазуха починає розвиватися на п'ятому місяці ембріогенезу.
21.Нижня щелепа: частини, їх будова; описати латинськими термінами і продемонструвати на черепі.

Це непарна кістка, що має:
- тіло нижньої щелепи (corpus
mandibulae);
- дві гілки нижньої щелепи (rami
mandibulae).
Тіло нижньої щелепи (corpus
mandibulae) складається з:
- основи нижньої щелепи (basis
mandibulae);
- коміркової частини (pars
alveolaris).
Коміркова частина тіла нижньої
щелепи має коміркову
дугу із зубними комірками, між
якими знаходяться міжкоміркові
перегородки, а в зубних комірках
– міжкореневі перегородки.
На зовнішній поверхні коміркової дуги є коміркові випини.
Позаду від зубних комірок третіх великих кутніх зубів біля основи переднього краю гілки нижньої щелепи
розташований замолярний трикутник, а в ньому – замолярна ямка.
Основа нижньої щелепи (basis mandibulae) спереду на зовнішній поверхні має підборідний виступ, нижче
від якого є парний підборідний горбок.
Дозаду та вище від підборідного горбка, на рівні другого малого кутнього зуба, розташований підборідний
отвір, а позаду нього починається і йде до гілки нижньої щелепи коса лінія.
По середині внутрішньої поверхні основи нижньої щелепи виступає підборідна ость, яка складається
з:
- верхньої підборідної ості (spina mentalis superior);
- нижньої підборідної ості (spina mentalis inferior).
По боках від підборідної ості на основі нижньої щелепи справа та зліва розташований двочеревцева ямка.
На верхньому краї підборідної ості, ближче до зубних комірок, з двох боків розташовується під’язикова
ямка.
Під під’язиковою ямкою (fovea sublingualis) починається і прямує косо догори щелепно–під’язикова лінія,
яка закінчується на задньому кінці тіла нижньої щелепи.
Під щелепно–під’язиковою лінією, на рівні кутніх зубів розташована піднижньощелепна ямка.
КІСТКИ
Гілка нижньої щелепи (ramus mandibulae) – парна, відходить від тіла нижньої щелепи під тупим кутом і
називається – кутом нижньої щелепи.
На куті нижньої щелепи ззовні (на зовнішній поверхні) розташовані жувальна горбистість, а зсередини (на
внутрішній поверхні) – крилоподібна горбистість для прикріплення жувальних м’язів.
Дещо вище від крилоподібної горбистості розташований отвір нижньої щелепи, який присередньо
обмежований язичком нижньої щелепи.
Отвір нижньої щелепи (foramen mandibulae) веде в канал нижньої щелепи, який іде всередині уздовж тіла
нижньої щелепи та закінчується на його зовнішній поверхні підборідним отвором.
На внутрішній поверхні гілки нижньої щелепи (facies interna rami mandibulae), дещо позаду від язичка
нижньої щелепи спускається косо униз та вперед щелепно–під’язикова борозна.
Гілка нижньої щелепи (ramus mandibulae) містить:
- передній вінцевий відросток (processus coronoideus);
- задній виростковий відросток (processus condylaris), які спрямовані вверх.
Між вінцевим відростком і виростковим відростком розташованa вирізка нижньої щелепи.
Вінцевий відросток (processus coronoideus) має загострену верхівку.
Від основи верхівки (basis apicis) на внутрішній поверхні до останнього великого кутнього зуба
іде скроневий гребінь.
Виростковий відросток (processus condylaris) закінчується головкою нижньої щелепи; виростком нижньої
щелепи, яка продовжується в шийку нижньої щелепи.
На передній поверхні розташованa крилоподібна ямка.
Нижня щелепа (mandibula) – єдина кістка черепа , яка з’єднується з черепом за допомогою суглоба.
Скостеніння. Нижня щелепа розвивається як первинна кістка із сполучної тканини нижньощелепного
відростка І глоткової дуги.
Точки скостеніння з'являються по одній з кожного боку в тілі кістки на другому місяці ембріогенезу.
На другому році життя обидві половини кістки зростаються.
Нижня щелепа, на відміну від верхньої, протягом життя людини дуже змінюється.
У людини, порівняно з стародавніми викопними гомінідами та їхніми найближчими зоопредками, вона не
така масивна, що пов'язано з послабленням зубощелеп-ної системи.
Внаслідок хвороб і випадіння зубів різко змінюється конфігурація кістки, а також кут нижньої щелепи.
У новонародженого цей кут наближається до 150°, у дорослому віці зменшується до 130 — 110°, а в
похилому віці знову збільшується .
22.Скронева ямка: межі, стінки; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті

черепа. Підскронева ямка: межі, стінки, сполучення; описати латинськими термінами і
Скронева ямка утворена:
Угорі вона обмежована скроневою лінією, а знизу підскроневим гребенем і верхнім краєм виличної дуги.
Донизу скронева ямка переходить в підскроневу ямку.
Присередньою стінкою скроневої ямки є:
- скроневі поверхні лобової луски та великого крила клиноподібної кістки;
- зовнішні поверхні лускової частини скроневої кістки та нижньої частини тім’яної кістки.
Ззовні ця ямка відмежована виличною дугою, а спереду – виличною кісткою та виличним відростком
лобової кістки.
Скронева ямка заповнена скроневим м’язом, фасцією, судинами і нервами, жировою тканиною.
Підскронева ямка(fossa infratemporalis) угорі відмежована від скроневої ямки підскроневим гребенем
великого крила клиноподібної кістки.
Верхньою стінкою цієї ямки є:
- скронева кістка (os temporale);
- велике крило клиноподібної кістки (ala major ossis sphenoidalis).
Присередня стінка (paries medialis) утворена бічною пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної
кістки.
Передньою стінкою підскроневої ямки служить горб верхньої щелепи і частково – вилична кістка.
Нижньої стінки підскронева ямка не має.
Із бічної сторони підскронева ямка не має кісткової стінки, лише частково прикрита гілкою нижньої щелепи.
Спереду підскронева ямка сполучається через нижню очноямкову щілину з очною ямкою.
Присередньо вона з’єднується через крило–верхньощелепну щілину з крило–піднебінною ямкою.
КІСТКИ
23.Крило-піднебінна ямка: межі, стінки, сполучення.
Крило–піднебінна ямка (fossa pterygopalatina)
Вона є парна і обмежована:
- спереду – горбом верхньої щелепи (tuber maxillae);
- ззаду – основою крилоподібного відростка клиноподібної кістки;
- присередньо – перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки.
Збоку ця ямка (fossa pterygopalatina) кісткової стінки не має і сполучається з підскроневою ямкою через
крило–верхньощелепну щілину.
Крило–піднебінна ямка (fossa pterygopalatina) донизу поступово звужується і переходить у великий
піднебінний канал.
Крило–піднебінна ямка (fossa pterygopalatina) має шість отворів, через які сполучається:
- присередньо – з носовою порожниною через клино– піднебінний отвір;
- угорі та ззаду – із середньою черепною ямкою через круглий отвір;
- ззаду – із зовнішньою основою черепа в ділянці рваного отвору через крилоподібний канал;
- унизу – з ротовою порожниною через великий піднебінний канал;
- допереду – через нижню очноямкову щілину з очною ямкою;
- збоку – з підскроневою ямкою.
24.Очна ямка: її меж, стінки, сполучення; описати латинськими термінами і продемонструвати на

препараті черепа.
Очна ямка; орбіта (orbita)
Очна ямка має:
- верхню стінку (paries superior);
- нижню стінку (paries inferior);
- бічну стінку (paries lateralis);
- присередню стінку (paries medialis);
- очноямковий край (margo orbitalis);
- надочноямковий край (margo supraorbitalis);
- підочноямковий край (margo infraorbitalis);
- бічний край (margo lateralis);
- присередній край (margo medialis).
Верхня стінка (paries superior) утворена:
- малими крилами клиноподібної кістки (alae minores ossis sphenoidalis).
У передній частині верхньої стінки на межі з бічною стінкою розміщена ямка сльозової залози, в ділянці
присередньої стінки – блокова ямка, або блокова ость.
Нижня стінка (paries inferior) утворена:
- верхньою щелепою (maxilla);
- виличною кісткою (os zygomaticum);
- піднебінною кісткою (os palatinum).
На цій стінці проходить підочноямкова борозна, яка переходить в підочноямковий канал.
Останній відкривається підочноямковим отвором на лицевій поверхні черепа в ікловій ямці.
Бічна стінка (paries lateralis) утворена:
- очноямковою поверхнею великого крила клиноподібної кістки (facies orbitalis alae majoris ossis
sphenoidalis);
- очноямковою поверхнею виличної кістки (facies orbitalis ossis zygomatici);
- виличним відростком лобової кістки (processus zygomaticus ossis frontalis).
На цій стінці розташований вилично–очноямковий отвір.
Присередня стінка (paries medialis) утворена:
- лобовим відростком верхньої щелепи (processus frontalis maxillae);
- сльозовою кісткою (os lacrimale);
- очноямковою пластинкою решітчастої кістки (lamina orbitalis ossis ethmoidalis);
- ззаду тілом клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis);
- угорі присередньою ділянкою очноямкової частини лобової кістки (regio medialis partis orbitalis ossis
frontalis).
На цій стінці у верхній частині в шві між лобовою кісткою і решітчастою кісткою знаходяться:
- передній решітчастий отвір (foramen ethmoidale anterius);
- задній решітчастий отвір (foramen ethmoidale posterius).
КІСТКИ
У передній частині присередньої стінки розташована:
- сльозова борозна (sulcus lacrimalis);
- ямка сльозового мішка (fossa sacci lacrimalis), яка переходить у носо– сльозовий канал (canalis
nasolacrimalis). Очна ямка (orbita) відкривається назовні очноямковим входом, який обмежений:
- підочноямковим краєм (margo infraorbitalis);
- надочноямковим краєм (margo supraorbitalis).
Між бічною стінкою і верхньою стінкою розташована верхня очноямкова щілина.
Між бічною стінкою і нижньою стінкою знаходиться нижня очноямкова щілина.
Сполучення очної ямки:

- назовні через очноямковий вхід (aditus orbitalis);
- із середньою черепною ямкою (fossa cranii media) внутрішньої основи черепа через зоровий канал та
верхню очноямкову щілину;
- із крило–піднебінною ямкою (fossa pterygopalatina) та підскроневою ямкою через нижню очноямкову
щілину;
- із нижнім носовим ходом носової порожнини (meatus nasi inferior cavitatis nasi) через носо–сльозовий
канал;
- із передньою черепною ямкою (fossa cranii anterior) внутрішньої основи черепа через передній решітчастий
отвір;
- із задніми решітчастими комірками решітчастої кістки (cellulae ethmoidales posteriores ossis ethmoidalis)
через задній решітчастий отвір.
25.Носова порожнина черепа: межі входу і виходу, стінки носової порожнини; описати латинськими
термінами і продемонструвати на препараті черепа.
Вона відкривається спереду грушоподібним отвором (apertura piriformis), а ззаду – через хоани (choanae)
сполучається з носоглоткою.
Кісткова носова порожнина (cavitas nasalis ossea) розділена кістковою носовою перегородкою на праву та
ліву половини, і кожна половина має:
- верхню стінку (paries superior);
- нижню стінку (paries inferior);
- бічну стінку (paries lateralis);
- присередню стінку (paries medialis).
Бічна стінка утворена:
- носовою кісткою (os nasale);
- лобовим відростком верхньої щелепи (processus frontalis maxillae);
КІСТКИ
- сльозовою кісткою (os lacrimale);
- решітчастим лабіринтом (labyrinthus ethmoidalis);
- перпендикулярною пластинкою піднебінної кістки (lamina perpendicularis ossis palatini);
- присередньою пластинкою крилоподібного відростка клиноподібної кістки (lamina medialis processus
pterygoidei ossis sphenoidalis);
- нижньою носовою раковиною (concha nasalis inferior).
Верхня стінка утворена:
- дірчастою пластинкою решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis).
Присередня стінка утворена:

- кістковою носовою перегородкою (septum nasi osseum), яка складається з:
- перпендикулярної пластинки решітчастої кістки (lamina perpendicularis ossis ethmoidalis);
- лемeша (vomer).
Нижня стінка утворена кістковим піднебінням, яке
складається з піднебінного відростка верхньої щелепи і
горизонтальної пластинки піднебінної кістки.
Кісткове піднебіння (palatum osseum) має шви (suturae),
що проходять по серединній лінії, між піднебінними
відростками правої та лівої верхніх щелеп та
горизонтальними пластинками правої і лівої піднебінних
кісток – серединне піднебінне шво, а також між
передніми краями горизонтальних пластинок піднебінних
кісток та задніми краями піднебінних відростків верхніх
щелеп –поперечне піднебінне шво.
Хоани (choanae); задні носові отвори обмежовані:
- знизу – горизонтальними пластинками піднебінних
кісток;
- присередньо – лемешем;
- збоку – присередніми пластинками крилоподібних відростків клиноподібної кістки;
- угорі – тілом та піхвовими відростками клиноподібної кістки і крилами лемеша.
26.Носові ходи: їх будова, сполучення; описати латинськими термінами і продемонструвати на

препараті черепа.
У латеральному відділі поперечного піднебінного шва в основі кожної горизонтальної пластинки
розташовуються ліві і праві:
- великі піднебінні отвори (foramina palatina majora);
- 2–3 малих піднебінних отвори (foramina palatina minora).
Між верхньою носовою раковиною і середньою носовою раковиною проходить верхній носовий хід
(meatus nasi superior), куди, за посередництва клино–решітчастого закутка, відкриваються:
- клиноподібна пазуха (sinus sphenoidalis);
- задні решітчасті комірки решітчастої кістки (cellulae ethmoidales posteriores ossis еthmoidalis).
Між середньою носовою раковиною і нижньою носовою раковиною проходить середній носовий хід
(meatus nasi medius), куди через решітчасту лійку та півмісяцеву щілину відкриваються:
- лобова пазуха (sinus frontalis);
- верхньощелепна пазуха (sinus maxillaris);
- передні решітчасті комірки (cellulae ethmoidales anteriores);
- середні решітчасті комірки (cellulae ethmoidales mediae).
Між нижньою носовою раковиною і кістковим піднебінням розташований нижній носовий хід (meatus nasi
inferior), куди відкриваються:
КІСТКИ
- носо–сльозовий канал (canalis nasolacrimalis);
- різцевий канал (canalis incisivus).
Спільний носовий хід (meatus nasi communis) є частиною носової порожнини між носовими раковинами і
носовою перегородкою.
Носо–глотковий хід (meatus nasopharyngeus) розташований між заднім краєм носових раковин та хоанами.
На бічній стінці цього ходу позаду середньої носової раковини розташований клино–піднебінний отвір.
Позаду і дещо вище верхньої носової раковини розташований клино–решітчастий закуток, куди
відкривається клиноподібна пазуха через отвір клиноподібної пазухи.
27.Кісткове піднебіння: його будова (якими кістками утворено, стінками яких порожнин являється);
описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті черепа.
Кісткове піднебіння (palatum osseum) має шви, що
проходять по серединній лінії, між піднебінними
відростками правої та лівої верхніх щелеп та
горизонтальними пластинками правої і лівої піднебінних
кісток – серединне піднебінне шво, а також між
передніми краями горизонтальних пластинок
піднебінних кісток та задніми краями піднебінних
відростків верхніх щелеп – поперечне піднебінне шво.
Спереду і з боків кісткове піднебіння обмежоване
комірковими відростками верхньої щелепи, які разом
утворюютькоміркову дугу.
Біля переднього кінця серединного піднебінного шва
знаходиться різцевий канал.
У латеральному відділі поперечного піднебінного
шва в основі кожної горизонтальної пластинки
розташовуються ліві і праві:
- великі піднебінні отвори (foramina palatina majora);
- 2–3 малих піднебінних отвори (foramina palatina
minora).
28.Анатомічні утворення зовнішньої основи черепа: назвати відділи латинськими термінами і

Зовнішня основа черепа (basis cranii externa) в передньому відділі прикрита кістками лицевого черепа.
Задній відділ зовнішньої основи черепа утворений зовнішніми поверхнями потиличної, скроневих і
клиноподібної кісток і містить:
- потиличні виростки (condyli occipitales);
- виросткову ямка (fossa condylaris);
- виростковий канал (canalis condylaris), який є непостійним;
- канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi);
- зовнішній потиличний виступ (protuberantia occipitalis externa);
- глотковий горбок (tuberculum pharyngeum);
- тіло клиноподібної кістки (corpus ossis sphenoidalis);
- нижню поверхню кам’янистої частини скроневої кістки (facies inferior partis petrosae ossis temporalis);
- зовнішній отвір сонного каналу (apertura externa canalis carotici);
- зовнішній отвір м’язово–трубного каналу (foramen externum canalis musculotubarii);
- яремну ямку (fossa jugularis); - яремний отвір (foramen jugulare);
- шилоподібний відросток (processus styloideus);
- соскоподібний відросток (processus mastoideus);
- шило–соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum);
- барабанну частину скроневої кістки (pars tympanica ossis temporalis);
- зовнішній слуховий отвір (porus acusticus externus);
КІСТКИ
- барабанно–соскоподібну щілину (fissura tympanomastoidea);
- соскоподібну вирізку (incisura mastoidea);
- борозну потиличної артерії (sulcus arteriae occipitalis);
- нижньощелепну ямку (fossa mandibularis);
- суглобовий горбок (tuberculum articulare);
- остистий отвір (foramen spinosum);
- кам’янисто–потиличну щілину (fissura petrooccipitalis);
- клино–кам’янисту щілину (fissura sphenopetrosa);
- рваний отвір (foramen lacerum);
- кісткове піднебіння (palatum osseum);
- великий піднебінний канал (canalis palatinus major);
- великий піднебінний отвір (foramen palatinum majus);
- малі піднебінні отвори (foramina palatina minora);
- різцеву ямку (fossa incisiva);
- різцевий канал (canalis incisivus);
- різцевий отвір (foramen incisivum);
- піднебінний валок (torus palatinus);
- піднебінно–піхвовий канал (canalis palatovaginalis);
- лемешево–піхвовий канал (canalis vomerovaginalis);
- лемешево–дзьобовий канал (canalis vomerorostralis).
КІСТКИ
1- піднебінний відросток верхньої щелепи;

2- різцевий отвір;
З - серединний піднебінний шов;
4 - поперечний піднебінний шов;
5- хоана;
6 - нижня очноямкова щілина;
7- вилична дуга;
8 - крило лемеша;
9 - крилоподібна ямка;
10 - бічна пластинка крилоподібного відростка;
11 - крилоподібний відросток;
12 - овальний отвір;
13 - нижньощелепна ямка;
14 - шилоподібний відросток;
15- зовнішній слуховий хід;
16- соскоподібний відросток;
17- потиличний виросток;
18- соскоподібна вирізка;
19 - виросткова ямка;
20 - великий отвір;
21 - нижня каркова лінія;
22 - зовнішній потиличний виступ;
23 - виростковий канал;
24 - глотковий горбок;
25 - потилично-соскоподібний шов;
26 - яремний отвір;
27- шило-соскоподібний отвір;
28 - зовнішній отвір сонного каналу;
29 - кам'янисто-барабанна щілина;
З0 - рваний отвір;
31 - остистий отвір;
32 - суглобовий горбок;
33 - клино-лусковий шов;
34 - крилоподібний гачок;
35 - великий піднебінний отвір;
36 - вилично-верхньощелепний шов.
29,30,31.Внутрішня основа черепа: межі черепних ямок, будова, сполучення передньої черепної ямки;
У внутрішній основі черепа (basis cranii interna) виділяють три черепні ямки: передню, середню і задню.
Задній край малих крил і горбок сідла клиноподібної кістки відокремлюють передню черепну ямку від
середньої черепної ямки.
Границею між середньою і задньою черепними ямками є верхній край кам’янистої частини скроневих кісток
і спинка сідла клиноподібної кістки.
Передня черепна ямка (fossa cranii anterior) утворена очноямковими частинами лобових кісток і містить:
- пальцеподібні втиснення (impressiones digitatae);
- мозкові випини (juga cerebralia);
- дірчасту пластинку решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis);
- півнячий гребінь (crista gali);
- сліпий отвір (foramen caecum);
- лобовий гребінь лобової кістки (crista frontalis ossis frontalis).
Середня черепна ямка (fossa cranii media) утворена тілом і великими крилами клиноподібної кістки,
передньою поверхнею кам’янистої частини і лусковою частиною скроневих кісток.
Ця ямка містить:
- турецьке сідло (sella turcica); КІСТКИ
- гіпофізну ямку (fossa hypophysialis);
- передперехресну борозну (sulcus prechiasmaticus), що веде до правого і лівого зорових каналів;
- сонну борозну (sulcus caroticus);
- рваний отвір (foramen lacerum);
- верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);
- круглий отвір (foramen rotundum);
- остистий отвір (foramen spinosum);
- трійчасте втиснення (impressio trigeminalis);
- розтвір каналу великого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi majoris);
- борозну великого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi majoris);
- розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris);
- борозну малого кам’янистого нерва (sulcus nervi petrosi minoris);
- покрівлю барабанної порожнини (tegmen tympani);
- дугове підвищення (eminentia arcuata).
Задня черепна ямка (fossa cranii posterior) утворена потиличною кісткою, задньою поверхнею кам’янистих
частин, внутрішньою поверхнею соскоподібних відростків правої і лівої скроневих кісток, задньою
частиною тіла клиноподібної кістки і соскоподібними кутами тім’яних кісток.
Ця ямка містить:
- великий отвір (foramen magnum);
- схил потиличної кістки (clivus ossis occipitalis);
- внутрішній потиличний гребінь (crista occipitalis interna); внутрішній потиличний виступ;
- хрестоподібне підвищення (eminentia cruciformis);
- внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus), що веде у внутрішній слуховий хід, у глибині цього
ходу бере початок канал лицевого нерва;
- яремний отвір (foramen jugulare);
- борозну сигмоподібної пазухи (sulcus sinus sigmoidei);
- борозну верхньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi superioris);
- борозу нижньої кам’янистої пазухи (sulcus sinus petrosi inferioris);
- канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi);
- клино–кам’янисту щілину (fissura sphenopetrosa);
- кам’янисто–потиличну щілину (fissura petrooccipitalis).
1 - очноямкова частина лобової кістки; 13 - схил;
2- півнячий гребінь; 14 борозни поперечної пазухи,
З дірчаста пластинка; 15 - внутрішній потиличний виступ;
4- зоровий канал; 16 великий отвір;
5- гіпофізна ямка; 17- потилична луска;
6- спинка сідла; 18 - борозна сигмоподібної пазухи;
7- круглий отвір; 19- кам'яниста частина скроневої кістки;
8- овальний отвір; 20 - остистий отвір;
9- рваний отвір; 21 - лускова частинаКІСТКИ
скроневої кістки;
10- внутрішній слуховий отвір; 22 - велике крило клиноподібної кістки;
11 яремнии отвір 23 - мале крило клиноподібної кістки.
12 борозна сигмоподібної пазухи:
32. Частини і будова трубчастих кісток: навести приклади, назвати латинськими термінами і
Трубчаста кістка (os longum) мас видовжену середню частину – діафіз (diaphysis), циліндричної або
тригранної форми і два потовщені кінці – епіфізи (epiphysis). Наближений до тулуба епіфіз називають
ближчим або проксимальиим (proximalis), а протилежний – дальшим (кінцевим) або дистальним (distalis).
На кожному з епіфізів розташована суглобова поверхня (facies articularis), яка вкрита епіфізарним хрящем
(cartilago epiphysialis), який сполучається в суглобі з відповідною кісткою. Суглобова поверхня може бути
опуклою (головка), увігнутою (суглобова ямка) або у вигляді виростка (condylus). Тіло трубчастої кістки
побудоване з щільної речовини, у середині тіла є кістковомозкова порожнина (cavitas medullaris), яка
заповнена кістковим мозком. Спочатку в онтогенезі наявний червоний кістковий мозок (medulla ossium
rubra), який виконує кровотворну функцію, а потім він поступово замінюється жовтим кістковим мозком
(medulla ossium flava), Наростки побудовані з губчастої речовини, яка ззовні вкрита тонкою пластинкою зі
щільної речовини. У губчастій речовині розміщений червоний кістковий мозок.
Між діафізом та епіфізом знаходиться ‘зона росту’ – метафіз (metaphysis), за рахунок якого кістка росте у
довжину. Трубчасті кістки можуть бути довгими і короткими. Довгі трубчасті кістки виконують
локомоторну функцію, короткі – опорну. КІСТКИ
Довгі трубчасті кістки – плечова (os humerus), стегнова (os femoris), великогомілкова і мала гомілкова (os
tibia et os fibula).
Короткі трубчасті кістки – п’ясткові (ossa metacarpi), плеснові (os metatarsus), а також фаланги (phalanx).
33. Верхня кінцівка: її частини і кістки, що їх утворюють. Назвати латинськими термінами і

продемонструвати на препаратах
Кістки верхньої кінцівки (ossa membri superioris) поділяються на кістки пояса і кістки вільної частини
верхньої кінцівки.
Пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris) представлений з кожного боку двома кістками -
лопаткою (scapula) і ключицею (clavicula), які прикріплені до грудної клітки за допомогою м’язів і зв’язок.
Вільна верхня кінцівка складається з плеча , передпліччя та кисті.
Скелет вільної верхньої кінцівки (skeleton membri superioris liberi):
Плечова кістка (humerus)
Ліктьова кістка (ulna)
Променева кістка (radius)
Кістки кисті (ossa manus)
34. Кістки поясу верхньої кінцівки: лопатка та ключиця. Описати латинськими термінами і
продемонструвати на препаратах, визначити належність кісток до правої чи лівої кінцівки.
Пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris) представлений з кожного боку двома кістками -
лопаткою (scapula) і ключицею (clavicula), які прикріплені до грудної клітки за допомогою м’язів і зв’язок.
Лопатка (scapula)
Орієнтування в просторі: поставити лопатку у фронтальній площині, ость лопатки спрямувати назад,
відростки латерально.
Лопатка (scapula) - парна плоска кістка, розташована в людини на задній поверхні тулуба на рівні II —VII
ребер. Таке положення лопатки пов'язане із сплощеною (у передньозадньому напрямку) формою грудної
клітки людини.
Лопатка є парною плоскою кісткою (os planum) трикутної форми, що має:
- реброву поверхню; передню поверхню (facies costalis; facies anterior);
- задню поверхню (facies posterior);
- верхній край (margo superior);
- присередній край (margo medialis);
- бічний край (margo lateralis);
- верхній кут (angulus superior);
- нижній кут (angulus inferior);
- бічний кут (angulus lateralis);
- шийку лопатки (collum scapulae).
На задній поверхні лопатки (facies posterior scapulae) вгорі проходить горизонтально ость лопатки (spina
scapulae), яка поділяє її на надостьову ямку (fossa supraspinata) і підостьову ямку (fossa infraspinata).
Ость лопатки (spina scapulae) збоку переходить у надплечовий відросток (acromion), на якому розташована
ключична суглобова поверхня (facies articularis clavicularis) для з’єднання з ключицею (clavicula). На
верхньому краї лопатки (margo superior scapulae) міститься вирізка лопатки (incisura scapulae).
Реброва поверхня лопатки (facies costalis scapulae) зайнята підлопатковою ямкою (fossa subscapularis), в
якій розташовується однойменний м’яз (m. subscapularis). КІСТКИ
На бічному куті лопатки (angulus lateralis scapulae) розташована суглобова западина (cavitas glenoidalis) для
з’єднання з головкою плечової кістки (caput humeri).
Над та під суглобовою западиною розташовані:
- надсуглобовий горбок (tuberculum supraglenoidale);
- підсуглобовий горбок (tuberculum infraglenoidale).
Над суглобовою западиною (cavitas glenoidalis) нависає дзьобоподібний відросток (processus coracoideus).
Ключиця (clavicula)
Орієнтування кістки в просторі: плоский кінець (надплечовий) спрямувати латерально, а грубший
(грудний) – медіально, горбок на кістці спрямувати вниз.
Ключиця (clavicula) є парною (трубчастою) короткою кісткою (os breve) S–подібної форми, яка має:
- груднинний кінець (extremitas sternalis);
- надплечовий кінець (extremitas acromialis);
- тіло ключиці (corpus claviculae);
- верхню поверхню (facies superior);
- нижню поверхню (facies inferior).
На нижній поверхні груднинного кінця (facies inferior extremitatis sternalis) розташоване втиснення реброво–
ключичної зв’язки (impressio ligamenti costoclavicularis).
КІСТКИ
На нижній поверхні надплечового кінця (facies inferior extremitatis acromialis) розташовані:
- конусоподібний горбок (tuberculum conoideum);
- трапецієподібна лінія (linea trapezoidea).
35. Плечова кістка: частини; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті їх

будову, визначити належність кістки до правої чи лівої кінцівки.
Плечова кістка (humerus) є складовою частиною плеча (brachium) і належить до (трубчастої) типової
довгої кістки (os longum), яка має:
- проксимальний наросток, епіфіз (epiphysis proximalis) або проксимальний кінець (extremitas proximalis);
- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis) або дистальний кінець (extremitas distalis); - тіло плечової
кістки, діафіз (corpus humeri; diaphysis humeri).
На проксимальному наростку (epiphysis proximalis) розміщена головка плечової кістки (caput humeri), на
якій є суглобова поверхня (facies articularis) для з’єднання із суглобовою западиною лопатки (cavitas
glenoidalis scapulae).
Головку плечової кістки (caput humeri) обмежовує анатомічна шийка (collum anatomicum), нижче якої
знаходяться:
- великий горбок (tuberculum majus);
- малий горбок (tuberculum minus).
Вони переходять у гребінь великого горбка, бічну губу (crista tuberculi majoris; labium laterale) і гребінь
малого горбка, присередню губу (crista tuberculi minoris; labium mediale), між якими проходить міжгорбкова
борозна (sulcus intertubercularis).
На межі між проксимальним наростком (epiphysis proximalis) і тілом кістки (diaphysis) розташована
хірургічна шийка плечової кістки (collum chirurgicum humeri).
Тіло плечової кістки (corpus humeri) має:
- передньоприсередню поверхню (facies anteromedialis);
- передньобічну поверхню (fаcies anterolateralis);
- присередній край (margo medialis);
- бічний край (margo lateralis).
Передня поверхня тіла плечової кістки (facies anterior corporis humeri) поділяється на передньоприсередню
поверхню (facies anteromedialis) та передньобічну поверхню (facies anterolateralis).
Між цими поверхнями є при середній і бічний краї (margo medialis et lateralis). По тілу плечової кістки
спіралеподібно проходить борозна променевого нерва (sulcus nervi radalis). Ця борозна починається зверху
на присередній поверхні плечової кістки, огинає її позаду і закінчується донизу на бічній поверхні.
Нижній наросток плечової кістки розширений, сплощений, дещо загнутий вперед і утворює виросток
плечової кістки (condylus humeri). На присередній частині виростка розміщений блок плечової кістки
(trochlea humeri), з яким зчленовується ліктьова кістка. Бічна частина виростка представлена головкою
плечової кістки (capitulum humeri), що зчленовується з променевою кісткою. Над блоком плечової кістки
КІСТКИ
попереду помітна вінцева ямка (fossa coronoidea), куди входить при згинанні передпліччя вінцевий
відросток ліктьової кістки. Над головочкою плечової кістки видно променеву ямку (fossa radialis).
Позаду над виростком плечової кістки міститься ліктьова ямка (fossa olecrani), у яку при розгинанні
передпліччя заходить ліктьовий відросток ліктьової кістки. Між ліктьовою ямкою і вінцевою ямкою є тонка
перегородка, яка інколи має отвір. Над виростком плечової кістки із присереднього і бічного боку видно
підвищення – присередній і бічний надвиростки. На задній поверхні присереднього надвиростка
(epicondylus medialis) проходить борозна ліктьового нерва (sulcus nervi ulnaris). Догори цей надвиросток
переходить у присередній надвиростковий гребінь (crista supracondylaris medialis), що утворює
присередній край плечової кістки. Бічний надвиросток (epicondylus lateralis) менший, догори він
продовжується в бічний надвиростковий гребінь (crista supracondylaris lateralis), що утворює бічний край
кістки.
36. Променева кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті їх

Променева кістка (radius) є складовою частиною передпліччя (antebrachium) і належить до (трубчастої)
типової довгої кістки (os longum), яка має:
- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis) або дистальний кінець (extremitas distalis);
- тіло променевої кістки, діафіз (corpus ulnae; diaphysis ulnae).
На проксимальному наростку променевої кістки (epiphysis proximalis radii) розташована головка променевої
кістки (caput radii) з суглобовим обводом (circumferentia articularis) та суглобовою ямкою (fovea articularis)
зверху. Нижче головка переходить у шийку променевої кістки (collum radii).
Тіло променевої кістки (corpus ulnae) має:
- бічну поверхню (facies lateralis);
- передній край (margo anterior);
- задній край (margo posterior);
- міжкістковий край (margo interosseus);
- горбистість променевої кістки (tuberositas radii);
- горбистість м’яза – привертача (tuberositas pronatoria).
На дистальному наростку променевої кістки (epiphysis distalis radii) з бічної поверхні (facies lateralis) добре
пальпується під шкірою шилоподібний відросток променевої кістки (processus styloideus radii).
Із присередньої сторони міститься вирізка ліктьової кістки (incisura ulnaris) для з’єднання з головкою
ліктьової кістки (caput ulnae).
На дистальному наростку променевої кістки (epiphysis distalis radii) розташовані:
КІСТКИ
- зап’ясткова суглобова поверхня (facies articularis carpalis) для з’єднання із зап’ястковими кістками (ossa
carpi);
- надшилоподібний гребінь (crista suprastyloidea);
- дорсальний горбок (tuberculum dorsale);
- борозни сухожилків м’язів–розгиначів (sulci tendinum musculorum extensorum).
37. Ліктьова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті їх

Ліктьова кістка (ulna). Верхній (проксимальний) потовщений кінець ліктьової кістки (епіфіз) розділяється
на два відростки: задній, більш товстий, ліктьовий відросток (olecranon) і передній, невеликий, вінцевий
(processus coronoideus).
Між цими двома відростками знаходиться блокоподібна вирізка (incisura trochlearis), що служить для
з’єднання з блоком плечової кістки. На променевій стороні вінцевого відростка міститься невелика incisura
radialis - місце з’єднання з головкою променевої кістки, а спереду під вінцевим відростком лежить
горбистість (tuberositas ulnae), місце прикріплення сухожилля m. brachialis.
Нижній (дистальний) кінець ліктьової кістки несе круглу, з плоскою нижньою поверхнею головку (caput
ulnae (епіфіз)), від якої з медіальної боку відходить шилоподібний відросток (processus styloideus (Апофіз)).
Головка має по своїй окружності суглобову поверхню (circumferentia articularis), місце з’єднання з сусідньої
променевої кісткою.
КІСТКИ
38. Кисть: відділи; будова кісток зап’ястка, кісток п’ястка та фаланг пальці. Описати латинськими
П'ясток (metacarpus) утворюється п'ятьма п'ястними кістками (ossa metacarpalia), які за типом відносяться
до коротких трубчастих кісток з одним справжнім епіфізом (моноепіфізарние кістки) і називаються по
порядку I, II, III і т. д., Починаючи з боку великого пальця. Кожна п'ястна кістка складається з основи ( basis),
діафіза або тіла (corpus) і закругленою головки (caput). Основи II-V п'ясткових кісток мають на
проксимальних своїх кінцях плоскі суглобові поверхні для з'єднання з кістками другого ряду зап'ястя, а з
боків - для з'єднання один з одним.
Основа I п'ясткової кістки має сідлоподібну суглобову поверхню, приєднується до os trapezium, бічні ж
поверхні відсутні. Основа II п'ясткової кістки утворює вирізку у формі кута, що охоплює os trapezoideum; на
ліктьовий стороні основи V п'ясткової кістки є горбик. Головки п'ясткових кісток мають опуклі суглобові
поверхні для з'єднання з проксимальними фалангами пальців. З боків головок знаходяться шорсткі ямки -
місця прикріплення зв'язок. Найкоротша і найтовстіша п'ясткова кістка - I, що відноситься до великого
пальця. Найдовшою є II
п'ястна кістка, за нею йдуть III, IV і V.
КІСТКИ
Лайфхак
1.Кости запястья
Я плыву на лодке, а на небе луна светила. (os scaphoideum, os lunatum)
В трехгранном стуле сидел и тихо горох себе ел. (os triquetrum, os pisiforme)
Сетку трапецию в трапециевидное море бросал. (os trapezium)
А капитан головчатых рыбу на крючок поймал. (os capitatum , os hamatum)
2.Кости запястья
(кости перечисляются по кругу)
Ладье при Луне Трое ели Горох, да снимали с Крючка Рыбьи головы. Торопились, увидят Трапецию.
Кістки пальців
Кістки пальців кисті (ossa digitorum minus), являють собою невеликі, що лежать один за одним короткі
трубчасті кістки з одним справжнім епіфізом (моноепіфізарні кістки), що носять назву фаланг. Кожен
палець складається з трьох фаланг: проксимальної (phalanx proximalis), середньої (phalanx media) і
дистальної (phalanx distalis).
Виняток становить великий палець, що має тільки дві фаланги - проксимальную і дисталь-ву. У всіх тварин
він розвинений слабкіше інших і досягає найбільшого розвитку лише у людини. Основа проксимальної
фаланги несе одиночну суглобову ямку для зчленування з круглою головкою відповідної п'ясткової кістки, а
основи середньої та дистальної фаланг мають по дві плоскі ямки, відокремлені гребінцем.
Вони сполучаються з головками відповідно проксимальної і середньої фаланг, що мають форму блоку з
виїмкою посередині. Кінець фаланги сплюснутий і має горбистість (tuberositas phalangis distalis). В області
п'ястно-фалангових і міжфалангових суглобів кисті в місці прикріплення сухожиль є сесамоподібні кістки.
Вони постійні на великому пальці і непостійні на інших.
КІСТКИ
39. Нижня кінцівка: її частини і кістки, що їх утворюють. Назвати латинськими термінами і

Пояс нижньої кінцівки (cingulum pelvicum; cingulum membri inferioris).
Він включає в себе:
- дві кульшові кістки (ossa coxae);
- крижову кістку (os sacrum).
Кульшова кістка складається з:
- клубової кістки (os ilium);
- лобкової кістки (os pubis);
- сідничої кістки (os ischii).
У тій ділянці (ззовні), де тіла (corpora) усіх трьох кісток зростаються, утворюється кульшова западина
(acetabulum), яка має:
- півмісяцеву поверхню (facies lunata);
- ямку кульшової западини (fossa acetabuli);
- кант кульшової западини; край кульшової западини (limbus acetabuli; margo acetabuli);
- вирізку кульшової западини (incisura acetabuli).
Кульшова кістка має затульний отвір (foramen obturatum) та велику сідничу вирізку (incisura ischiadica
major).
Клубова кістка (os ilium; ilium) складається з:
- тіла клубової кістки (corpus ossis ilii);
- крила клубової кістки (ala ossis ilii);
- має дугоподібну лінію (linea arcuata).
Крило клубової кістки (ala ossis ilii) вгорі закінчується клубовим гребенем (crista iliaca), на якому
розрізняють:
- зовнішню губу (labium externum);
- внутрішню губу (labium internum);
- проміжну лінію (linea intermedia).
Спереду клубовий гребінь (crista iliaca) закінчується:
- верхньою передньою клубовою остю (spina iliaca anterior superior);
- нижньою передньою клубовою остю (spina iliaca anterior inferior).
Ззаду клубовий гребінь (crista iliaca) закінчується:
КІСТКИ
- верхньою задньою клубовою остю (spina iliaca posterior superior);

- нижньою задньою клубовою остю (spina iliaca posterior inferior).
На внутрішній поверхні крила клубової кістки (facies interna alae ossis ilii) є велика клубова ямка (fossa
iliaca).
На зовнішній сідничній поверхні клубової кістки (facies glutea ossis ilii) містяться:
- передня сіднична лінія (linea glutea anterior);
- задня сіднична лінія (linea glutea posterior);
- нижня сіднична лінія (linea glutea inferior).
До цих ліній прикріплюються сідничні м’язи (musculi glutei).
На крижово–тазовій поверхні (facies sacropelvica) розташована вушкоподібна поверхня (facies auricularis)
для з’єднання з однойменною поверхнею крижової кістки (os sacrum), а вище і ззаду від неї розташована
клубова горбистість (tuberositas iliaca).
КІСТКИ
40. Кульшова кістка: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті її будову. В

наслідок зрощення яких кісток вона утворюється?
Пояс нижньої кінцівки (cingulum membri inferioris) складається з парної тазової кістки. Тазова кістка
(os coxae) відноситься до плоских кісток і виконує функцію руху (участь у з’єднанні з крижовою кісткою і
стегном), захисту (органів таза) і опори (перенесення ваги всієї вищерозміщеної частини тіла на нижні
кінцівки). Остання функція переважає, що і визначає складну будову тазової кістки і злиття її з трьох
окремих кісток – клубової (os ilium) лобкової (os pubis) і сідничної (os ischii). Зрощення цих кісток
відбувається в області найбільшого навантаження, а саме в області кульшової западини, що є суглобової
ямкою кульшового суглоба, в якому і відбувається з’єднання пояса нижньої кінцівки з вільною нижньою
кінцівкою. Клубова кістка лежить догори від кульшової западини, лобкова - донизу і наперед, а сіднична -
донизу і ззаду. У осіб до 16 років перераховані кістки відокремлені один від одного хрящовими
прошарками, які у дорослого костеніють, тобто синхондроз переходить в синостоз. Завдяки цьому з трьох
кісток виходить одна, що володіє великою міцністю, необхідної для опори всього тулуба і голови.
Кульшова западина (acetabulum), поміщається на зовнішній стороні тазової кістки і служить для
з’єднання з головкою стегнової кістки. Маючи форму досить глибокої округлої ямки, вона відокремлена по
колу високим краєм, який на медіальному своєму боці переривається вирізкою (incisura acetabuli).
Суглобова гладка поверхня кульшової западини має форму півмісяця (facies lunata), тоді як центр западини
(fossa acetabuli) і частина, найближча до вирізки, шорсткі.
Окостеніння. На рентгенівському знімку таза новонародженого помітні всі три частини тазової кістки, які
відділяються широкими проміжками, які вказують на наявність хряща. Тільки в ділянці acetabulum між
тілами лобкової і сідничої кісток не помітно просвіту, оскільки в цьому місці кістки налягають одна на одну,
тому здається, що ці кістки зрощені, вони нагадують по формі клешні рака. Затульний отвір (foramen
obturatum) при цьому представлений не замкнутим. До 8-ми років гілки os pubis і os ischia зливаються в одну
os ischiopubicum, а в 14-16 років в ділянці acetabulum остання зливається з клубовою кісткою в одну os
coxae.
КІСТКИ
41. Клубова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті їх
будову.
Клубова кістка (os ilium) своїм нижнім коротким товстим відділом, званим тілом (corpus ossis ilii)
зливається з іншими частинами тазової кістки в області кульшової западини; верхня, розширена і більш-
менш тонка частина її утворює крило клубової кістки (ala ossis ilii). Рельєф кістки обумовлений
переважно м'язами, під дією яких у місцях прикріплення сухожиль утворилися гребені, лінії і ості, а в місцях
м'ясистого прикріплення - ями. Так, верхній вільний край крила представляє потовщений, вигнутий S-
образно гребінь (crista iliaca). Гребінь спереду закінчується передньою верхньою остю (spina iliaca
anterior superior), а ззаду - задньою верхньою остю (spina iliaca posterior superior). Нижче кожної з цих
остей на передньому і задньому краї крила є ще по ості: spina iliaca anterior inferior і spina iliaca posterior
inferior. Нижні ості відокремлюються від верхніх вирізками. Донизу і наперед від передньої нижньої ості,
на місці з'єднання клубової кістки з лобкової, знаходиться клубово-лобкове підвищення (eminentia
iliopubica), а донизу від задньої нижньої ості лежить глибока велика сіднична вирізка ( incisura ischiadica
major), замикається далі донизу сідничною остю (spina ischiadica), яка розташована на сідничній кістці.
Внутрішня поверхня крила клубової кістки гладка, злегка увігнута і утворює клубову ямку (fossa iliaca), що
виникла в зв'язку з підтриманням нутрощів при вертикальному положенні тіла. Назад і донизу від останньої
лежить вушкоподібна суглобова поверхня (facies auricularis), місце з’єднання з одноіменного поверхнею
крижів, а ззаду і догори від суглобової поверхні знаходиться горбистість (tuberositas iliaca), до якої
прикріплюються міжкісткові крижово-клубові зв'язки. Клубова ямка відділяється від внутрішньої поверхні
нижчого тіла клубової кістки дугоподібно вигнутим краєм (linea arcuata). На зовнішній поверхні крила
клубової кістки помітні то більше, то менше чітко шорсткі лінії - сліди прикріплення сідничних м'язів ( lineae
gluteae anterior, posterior et inferior).
42. Лобкова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті їх

будову.
Лобкова кістка (os pubis) має коротке потовщене тіло (corpus ossis pubis), що примикається до кульшової
западини, потім верхню і нижню гілки (ramus superior і ramus inferior ossis pubis), розташовані одина до
одної під кутом. На оберненій до середньої лінії вершині кута є овальної форми поверхня (facies
symphysitis), місце з'єднання з лобковою кісткою з іншого боку. На 2 см латеральніше від цієї поверхні
знаходиться невеликий лобковий горбик (tuberculum pubicum), від якого тягнеться уздовж заднього краю
верхньої поверхні ramus superior лобковий гребінь (pecten ossis pubis), що переходить далі в linea arcuata
клубової кістки. На нижній поверхні верхньої гілки лобкової кістки є жолобок (sulcus obturatorius), місце
проходження затульних судин і нерва.
43. Сіднича кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті їх

будову.
Сіднича кістка (os ischia) вона схожа на лобкову, має тіло (corpus ossis ischii), яке входить до складу
кульшової западини і гілки (ramus ossis ischii), вони створюють один з одним кут, вершина якого сильно
потовщена і подана у вигляді сідничого горба (tuber ischiadicum). По задньому краю тіла доверху від
сідничого горба розташовується мала сіднича вирізка (incisurs ischiadica minor), яка відокремлена сідничою
остю (spina ischiadica) від великої сідничої вирізки (incisura ischiadica major). Гілка сідничої кістки,
відходячи від сідничого горба зливається з нижньою гілкою лобкової кістки. Внаслідок цього лобкова і
сіднича кістки своїми гілками оточують затульний отвір (foramen obturatum), який лежить донизу і
медіально від кульшової западини і має форму трикутника із заокругленими кутами.
44. Таз в цілому: його частини; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Назвати латинськими термінами та описати латинськими термінами основні
розміри тазу.
Обидві тазові кістки з’єднуються одна з одною і з крижом, таким чином вони утворюють кільце тазу
(pelvis), яке слугує для з’єднання тулуба із поясом вільної нижньої кінцівки. Кісткове кільце таза
поділяється на 2 відділи: верхній, більш широкий – великий таз (pelvis major) і нижній, більш вузький –
малий таз (pelvis minor). Великий таз обмежений тільки з боків більш або менш сильно розвернутими
клубовими кістками. Спереду він не має кісткових стінок, а ззаду обмежений поперековими хребцями.
Великий таз відмежований від малого таза (pelvis minor) межовою лінією (linea terminalis), яка утворена
мисом (promontrorium), lineae arcuatae клубових кісток, гребенями лобкових КІСТКИкісток і верхнім краєм
лобкового симфіза. Отвір, який обмежений такими структурами називається apertura pelvis superior.
Донизу від входу лежить порожнина малого тазу (cavum pelvis). Спереду стінка порожнини тазу утворена
лобковими кістками і їх з’єднаннями між собою.
Ззаду стінка, навпаки, довга і складається з крижів і копчика. Збоку стінки малого тазу утворені частинами
тазових кісток, відповідними кульшовими западинами, а також сідничими кістками разом із зв’язками, які
простягаються від крижів до сідничих кісток. Знизу така порожнина закінчується нижньою апертурою таза
(apertura pelvis inferior), яка обмежена гілками лобкових і сідничих кісток, сідничими горбками, зі
зв’язками, які простягаються від крижів до сідничих кісток, і копчиком.
Вимірювання таза акушером проводиться за допомогою циркуля.
При вимірюванні великого тазу визначають три поперечні розміри:
1.Відстань між двома spina illiaca anterior superior (верхні передні клубові ості) – distantia spinarum, що =
25-27 см
2.Відстань між двома crista iliaca (клубові гребені)— distantia cristarum, що = 28-29 см.
3.Відстань між двома trochanter major (великі вертлюги стегнових кісток) — distantia trochanterica, що =
30 — 32 см.
Потім визначають зовнішній прямий розмір:

4.Відстань від симфіза до заглиблення між останніми поперечними і І крижовим хребцями, що = 20-21 см. Для
визначення істинного прямого розміру тазу (conjugate vera) від зовнішнього прямого розміру віднімають
9,5-10 см. Тоді виходить conjugate vera s. gynecologica – розмір, який зазвичай = 11 см.
5.Відстань між передньою верхньою і задньою верхньою остями клубових кісток (бічна кон’югата) = 14,5-15
см.
6.Для визначення поперечного розміру входу в малий таз (135-15 см) потрібно distantia cristarum (29 см)
поділити навпіл або вищитати з цієї відстані 14-15 см.
7.При вимірюванні поперечного розміру виходу малого тазу (11 см) потрібно встановити циркуль на
внутрішні краї сідничих горбів і до отриманого результату 9,5 см додати 1-1,5 см (товщина м’яких тканин).
8.При вимірюванні прямого розміру виходу малого тазу (9-11 см) ставлять циркуль на верхівку копчика і
нижній край симфізу і із отриманої величини 12-12,5 см віднімають 1,5 см (товщина крижа і м’яких тканин).
КІСТКИ на препараті їх
45. Стегнова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати
Стегнова кістка (femur) - найбільша і найтовстіша з усіх довгих трубчастих кісток.

Частини:
- діафіз
- метафіз
- епіфіз
- апофіз
Верхній (проксимальний) кінець стегнової кістки містить круглу суглобову головку (caput femoris (епіфіз)),
дещо донизу від середини на голівці знаходиться невелика шорстка ямка, fovea capitis femoris, - місце
прикріплення зв'язки голівки стегнової кістки. Головка з'єднана з іншою кісткою за допомогою шийки
(collum femoris), яка стоїть до осі тіла стегнової кістки під тупим кутоv. У місцях переходу шийки в тіло
стегнової кістки виділяють два кісткові горбки - вертлюги. Великий вертлюг (trochanter major) - верхнє
закінчення тіла стегнової кістки. На медіальної його поверхні, зверненої до шийки, знаходиться ямка (fossa
trochanterica). Малий вертлюг (trochanter minor), розміщується біля нижнього краю шийки з медіальної
сторони і трохи дозаду. Обидва вертлюги з'єднуються між собою на задній стороні стегнової кістки
гребенем (crista intertrochanterica) і на передній поверхні - linea intertrochanterica.
Тіло стегнової кістки дещо вигнуте допереду і має трьохгранну-заокруглену форму; на задній стороні є
сліди прикріплення м'язів стегна - linea aspera (шорстка), що складається з двох губ – латеральної (labium
laterale) і медіальної (labium mediale). Обидві губи в проксимальній своїй частині мають сліди
прикріплення однойменних м'язів, латеральна губа - tuberositas glutea, медіальна - linea pectinea. Внизу
губи, розходячись між собою, утворюють на задній поверхні стегна гладку трикутну поверхню (facies
poplitea). Нижній (дистальний) потовщений кінець стегнової кістки утворює два округлі виростка (condylus
medialis і condylus lateralis (епіфіз)).
З передньої сторони суглобові поверхні виростків переходять один в одного, утворюючи невелику
увігнутість в сагітальному напрямку, facies patellaris. На задній і нижній сторонах виростки поділяються
глибокою міжвиростковою ямкою (fossa intercondylar). Збоку на кожному з виростків вище його
суглобової поверхні знаходиться шорсткий горбок (epicondylus medialis у медіального виростка і epicondylus
lateralis у латерального).
КІСТКИ
46. Великогомілкова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на

Великогомілкова кістка (tibia). Проксимальний кінець (епіфіз) утворює два виростка - медіальний
(condylus medialis) і латеральний (condylus lateralis). Виростки на стороні, яка звернена до стегнової
кістки, забезпечені слабоввігнутими суглобовими поверхнями (facies articularis superior) для з’єднання з
виростками стегнової кістки. Обидві суглобові поверхні виростків великогомілкової кістки розділені між
собою підвищенням (eminentia intercondylaris), яке має два горбка - tuberculum intercondylaris medialis et
lateralis.
У передньому і задньому кінцях цього підвищення знаходиться по невеликій ямці, з яких передня
називається area intercondylaris anterior, а задня - area intercondylaris. Суглобові поверхні оточені
потовщеним краєм.
Трохи нижче останнього, вже на передній поверхні великогомілкової кістки, знаходиться досить масивна
горбистість (tuberositas tibiae), місце прикріплення сухожилля чотириголового м'яза. В ділянці задньо-
бокової частини латерального виростка розміщується невелика плоска суглобова поверхня - місце з’єднання
з головкою малогомілкової кістки (facies artucilaris fibularis).
Тіло великогомілкової кістки має тригранну форму, на ньому розрізняють 3 грані або краї: передній (margo
anterior), медіальний (margo medialis) і латеральний, звернений до малогомілкової кістки, який слугує
місцем прикріплення міжкісткової перетинки (margo interossea). Між 3 гранями знаходяться 3 поверхні:
задня (facies posterior), медіальна (facies medialіs) і латеральна (facies lateralis). Нижній дистальний
кінець великогомілкової кістки на медіальній стороні донизу має міцний відросток - медіальну щиколотку
(malleolus medialis). Позаду останньої є плоска кісткова борозна (sulcus malleolaris). На нижньому кінці
великогомілкової кістки є пристосування для з’єднання з кістками стопи (facies articulаris inferior) і на
латеральній стороні медіальної кісточки - facies articulаris malleoli. На латеральному краї дистального
кінця великогомілкової кістки знаходиться вирізка (incisura fibularis), місце з'єднання з малогомілкової
кісткою.
47. Малогомілкова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на
Малогомілкова кістка (fibula) - це тонка і довга кістка з потовщеними кінцями. Верхній (проксимальний)
епіфіз утворює головку (caput fibulae), яка за допомогою плоскої круглої суглобової поверхні (facies
articulаris capitis fibulae) з’єднується з латеральним виростком великогомілкової кістки. Трохи дозаду і вбік
від цієї поверхні випирається догори кістковий виступ, верхівка головкиКІСТКИ (apex capitis fibulae). Тіло
малогомілкової кістки тригранної форми і дещо скручене по своїй поздовжній осі. Край діафіза кістки,
звернений до великогомілкової кістки і служить для прикріплення міжкісткової перетинки (membrаna
interossea cruris), позначається як margo interossea.
Нижній (дистальний) епіфіз малогомілкової кістки, потовщений, утворює латеральну кісточку (malleolus
lateralis) з гладкою суглобовою поверхнею (facies articulаris malleoli).
48. Стопа: відділи, кістки що їх утворюють. Будова заплеснових кісток, плеснових
кісток, фаланг пальці. Назвати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Кістки стопи (ossa pedis). Вони поділяються на:
- заплеснові кістки (ossa tarsi);
- плеснові кістки (ossa metatarsi);
- кістки пальців (ossa digitorum).
Заплеснові кістки розташовані у два ряди:
- проксимальний ряд;
- дистальний ряд.
До проксимального ряду заплеснових кісток (ossa tarsi) належать:
- надп’яткова кістка (talus);
- п’яткова кістка (calcaneus).
До дистального ряду заплеснових кісток (ossa tarsi) належать:
- човноподібна кістка (os naviculare);
- кубоподібна кістка (os cuboideum);
- три клиноподібні кістки (ossa cuneiformia): -бічна клиноподібна кістка (os cuneiforme laterale); проміжна
клиноподібна кістка (os cuneiforme intermedium); присередня клиноподібна кістка (os cuneiforme mediale).
Плеснові кістки (ossa metatarsi)
Це п’ять коротких (трубчастих) кісток (ossa brevia), які мають:
- дистальний наросток, епіфіз (epiphysis distalis) або дистальний кінець (extremitas distalis);
- тіло плеснових кісток, діафіз (corpus ossium metatarsi; diaphysis ossium metatarsi). Проксимальний наросток
плеснових кісток (epiphysis proximalis ossium metatarsi) утворює основу плеснової кістки (basis ossis
metatarsi). На дистальному наростку плеснових кісток (epiphysis distalis ossium metatarsi) розміщена головка
плеснової кістки (caput ossis metatarsi). Між наростками (epiphysіs) розташоване тіло плеснової кістки
(corpus ossis metatarsi). КІСТКИ
Кістки пальців, фаланги (ossa digitorum; phalanges) складаються із:
- проксимальних фаланг (phalanges proximales);
- середніх фаланг (phalanges mediae);
- кінцевих фаланг (phalanges distales).
Великий палець стопи (hallux) має лише проксимальну фалангу (phalanx proximalis) та кінцеву фалангу
(phalanx distalis). На дистальних кінцях кожної кінцевої фаланги (phalanx distalis) міститься горбистість
кінцевої фаланги (tuberositas phalangis distalis). Кістки пальців (ossa digitorum) мають:
- основу фаланги (basis phalangis);
- тіло фаланги (corpus phalangis);
- головку фаланги (caput phalangis). На головці фаланг (caput phalangium), крім кінцевих фаланг (phalangium
distales) розташований блок фаланги (trochlea phalangis).
СУГЛОБИ
49. Види з'єднання кісток: неперервні, напівперервні та перервні з’єднання.
Види з’єднань кісток:

- неперервні (synarthroses);
- перервні (diarthroses);
- напівперервні (symphyses).
Група синартрозів (synarthroses) (неперервних з’єднань)
- Якщо в проміжку між кістками після народження залишається сполучна тканина, то кістки з’єднуються
сполучною тканиною – articulations fibrosae - синдесмоз (syndesmosis).
Локалізація: між кістками передпліччя або гомілки (міжкісткові перегородки – membrana interossea), зв’язки
хребтового стовпа – фіброзні зв’язки, проміжок між кістками черепа – шви (suturae).
- Якщо в проміжку між кістками сполучна тканина переходить в хрящову, яка є постійною після
народження, то кістки з’єднуються за допомогою хрящової тканини (articulations cartilagineae),
синхондроз (synchondrosis).
За властивостями хрящової тканини (гіалінова або фіброзна) розрізняють:
1) синхондроз гіаліновий – між І ребром і грудниною
2) синхондроз волокнистий – між тілами хребців.
- Якщо в проміжках між кістками сполучна тканина переходить в кісткову або спочатку в хрящову, а потім в
кісткову, то кістки з’єднуються за допомогою кісткової тканини – синостоз (synostosis).
Наприклад, зрощення окремих кісток основи черепа, крижових хребців
- м’язове з’єднання – синсаркоз (synsarcosis), тобто з’єднання кісток за допомогою м’язів. Нариклад,
з’єднання під’язикової кістки з нижньою щелепою та з’єднання лопатки з хребтовим стовпом і грудною
кліткою.
Діартрози (diarthrosis) – перервні з’єднання, найбільш рухомі. Для утворення суглобів необхідні такі
умови:
СУГЛОБИ
1) наявність не менше 2-х суглобових поверхонь (facies articularіs), які мають суглобову ямку (fossa
articularis) і суглобову головку (caput articulare).
2) суглобова капсула (capsula articularis), яка складається з: волокнистої перетинки (membrana fibrosa)та
синовіальної перетинки (membrana synovialis).
3) Суглобова порожнина (cavitas articularis), яка може мати: - суглобовий закуток (recessus articularis); -
синовіальну піхву (vagina synovialis); - синовіальну сумку (bursa synovialis).
4) Синовіальна рідина, що змочує суглобові поверхні.
Симфізи (напівперервні з’єднання, півсуглоби) – з’єднання кісток за допомогою хряща, в якому є щілина,
але суглобова капсула відсутня. Приклад – міжхребцеві симфізи, лобковий симфіз.
50. Синдесмози: визначення, види, приклади.

Синдесмоз (articulation fibrosa) – це неперервне з’єднання кісток за допомогою сполучної тканини.
Поділяються на: зв’язки (ligamenta); мембрани (membranae); шов (sutura); вклинення (gomphosis).
1.Якщо сполучна тканина заповнює великий простір між кістками, то таке з’єднання виникає у вигляді
міжкісткових перетинок (membrane interossea), наприклад, між кістками передпліччя або гомілки.
2.Якщо проміжна сполучна тканина має вигляд волокнистих пучків, то це називається фіброзні зв’язки
(ligamenta) – зв’язки хребтового стовпа. В деяких ділянках, наприклад, між дугами хребців, зв’язки
складаються з еластичної сполучної тканини, вони мають жовтий колір (ligg. flava).
3.Коли проміжна сполучна тканина набуває вигляду тонкого прошарку між кістками черепа, то її називають
шов (suturae).
4.Вклинення – зубно-комірковий синдесмоз.
За формою з’єднання кісткових країв шви бувають:

А) Зубчастий (sutura serrata) – зубці на краю однієї кістки входять в проміжки між зубцями іншої кістки
(між більшістю кісток склепіння черепа).
Б) Лускатий (sutura squamosa) – край однієї кістки накладається на край іншої кістки (між краями
скроневої і тім’яної кісток).
В) Плоский (sutura plana) – прилягають незазубрені краї (між кістками лицевого черепа).
51. Синхондрози: визначення, класифікація, приклади.

Синхондрози – з’єднання кісток за допомогою волокнистої хрящової тканини. Ці зв’язки є міцними і
пружними, малорухомими. Поділяються на тимчасові (під час росту кісток хрящова тканина заміщується на
кісткову) і постійні (тобто хрящовий прошарок залишається протягом усього життя людини). Наприклад,
реберно-груднинний синхондроз, синхондрози черепа, з’єднання діафізів довгих трубчастих кісток з
епіфізами, синхондроз мечоподібного відростка груднини.
52. Синостози: визначення, утворення, приклади.

Синостози – з’єднання кісток за допомогою кісткової тканини внаслідок скостеніння волокнистих або
хрящових з’єднань (нерухомі). Наприклад, перехід хрящової тканини у кісткову – зрощення окремих кісток
основи черепа, трьох частин кульшової кістки, крижових хребців.
53. Синсаркози: визначення, утворення, приклади.

Синсаркози – з’єднання кісток м’язовою тканиною. Наприклад, лопатка з'єднується з хребтом за
допомогою ромбоподібного м'яза, з’єднання під’язикової кістки з нижньою щелепою.
54. Суглоб: визначення, основні компоненти суглоба: назвати латинськими термінами і

продемонструвати на препаратах. Додаткові компоненти суглобів: назвати латинськими
термінами.
Суглоб (articulatio) або діартроз (diarthrosis) – це найбільш рухомі з’єднання між кістками (рухи можливі
навколо однієї, двох або трьох осей), для утворення яких необхідні чотири основні елементи, а саме:
1.Не менше двох суглобових поверхонь (facies articulares), які вкриті гіаліновим хрящем і мають: суглобову
ямку (fossa articularis), головку суглоба (caput articulare)
2.Cуглобова капсула (capsula articularis), яка складається із зовнішнього шару - волокнистої перетинки
(membrane fibrosa) або волокнистого шару (stratum fibrosum); із внутрішнього шару - синовіальної перетинки
(membrane synoviale) або синовіального шару (stratum synoviale), яка утворює синовіальні складки (plicae
synoviale) і синовіальні ворсинки (villi synoviales).
СУГЛОБИ
3.Суглобова порожнина (cavitas articularis), яка може мати: суглобовий закуток (recessus articularis), синовіальну
піхву (vagina synovialis), синовіальну сумку (bursa synovialis).
4.Синовіальну рідину (synovia) – рідина, що змочує суглобові поверхні. Вона продукується клітинами
синовіального шару.
Додаткові елементи суглобів:

- зв’язки (ligamenta);
- внутрішньосуглобові хрящі (cartilagines intraarticulares) у вигляді суглобових дисків (disci articulares),
суглобових менісків (menisci articulares), суглобових губ (labrum articulares);
- синовіальні сумки (bursae synoviales);
- синовіальні закутки (recessus synoviales);
- синовіальні піхви (vaginae synoviales);
- жирові складки (plicae adiposae);
- сесамоподібні кістки (ossa sesamoidei).
55. Анатомічна класифікація суглобів: форма, вид (тип будови), функція, визначення і
приклади.
Суглоби за будовою поділяються на:
- прості суглоби (articulationes simplices), які складаються з двох суглобових поверхонь (facies articulares) –
плечовий суглоб, суглоби кисті і стопи, зокрема зап’ястково-п’ясткові, п’ястково-фалангові;
- складні суглоби (articulationes compositae), що мають більше ніж дві суглобові поверхні (facies
articulares) - ліктьовий, променево-зап’ястковий, надп’ятково-гомілковий суглоби;
- комбіновані суглоби (articulationes combinatae), які анатомічно відокремлені, але пов’язані між собою
загальною функцією - правий і лівий скронево-нижньощелепний, атланто-потиличний, бічні атланто-осьові,
реброво-хребцеві, проксимальний і дистальний променево-ліктьові суглоби;
- комплексні суглоби (articulationes complexae), в порожнині є суглобові диски (disci articulares) або
суглобові меніски (menisci articulares), які поділяють суглобову порожнину (cavitas articularis) на два і
більше відділів - колінний, груднинно-ключичний і скронево-нижньощелепний суглоби.
Суглоби за функцією поділяють на:
- одновісні суглоби;
- двовісні суглоби;
- багатовісні суглоби.
За формою суглоби поділяють на:
- Циліндричні (art. trochoidea) – такий суглоб може здійснювати рух навколо вертикальної осі
- Гвинтоподібні
- Блокоподібні (art. ginglymus)
- Еліпсоподібний (art. ellipsoidea)
- Виросткові (art. condylaris)
- Сідлоподібні (art. sellaris)
- Кулясті (art. spheroidea)
- Чашкоподібні (art. cotylica)
- Плоскі (art. plana)
56. Класифікація суглобів за функцією. Назвати латинськими термінами головні осі і

рухи, які здійснюються в суглобі навколо цих осей. Приклади.
До одновісних суглобів за формою належать:
- циліндричні суглоби (art. trochoidea), у яких рухи відбуваються навколо поздовжньої осі (axis
longitudinalis); ці суглоби ще називають обертовими суглобами (articulationes trochoideae). Одна із
суглобових поверхонь опукла – відрізок циліндра, протилежна увігнута і відповідає опуклості. Приклад:
проксимальний і дистальний променево-ліктьові та серединний атланто-осьовий суглоби.
- блокоподібні суглоби (ginglymi) та їх різновид – гвинтоподібні суглоби (articulationes cochleares).
Суглобова поверхня – відрізок циліндра, на якій є гребінь, а на протилежній суглобовій западині –
відповідна борозна для нього. Обертання здійснюється навколо фронтальної осі.
Приклад: міжфалангові суглоби кисті і стопи, надп'ятково-гомілковий суглоб, плече-ліктьовий суглоб.
СУГЛОБИ
До двовісних суглобів належать:

- двовиросткові суглоби (articulationes bicondylares). Має елементи блокоподібного і еліпсоподібного
суглобів. Дві еліпсоподібні головки розташовані на виростках. Рухи навколо фронтальної, вертикальної та
сагітальної осей, основна вісь обертання – фронтальна.
Приклад: колінний і атланто-потиличні суглоби.
- еліпсоподібні суглоби (articulationes ellipsoideae). Суглобові поверхні – відрізки еліпса. Обертання
навколо двох взаємно перпендикулярних осей: фронтальної (згинання, розгинання); сагітальної (приведення
і відведення).
Приклад: променево-зап'ястковий, п'ястково-фалангові, скронево-нижньощелепний та плесно-фалангові
суглоби
- сідлоподібні суглоби (articulationes sellares). Обидві суглобові поверхні сідлоподібної форми, що
охоплюють одна одну. Рух може здійснюватися у фронтальній (згинання, розгинання) та сагітальній
площині (приведення, відведення).
Приклад: зап'ястково-п'ястковий суглоб великого пальця кисті, п'ятково-кубоподібний та груднинно-
ключичний суглоби.
До тривісних, багатовісних суглобів належать:
- плоскі суглоби (articulationes planae), які можуть бути малорухомими суглобами (amphiarthrosеs).
Суглобові поверхні плоскі, нагадують ділянки поверхні кулі великого діаметра. Рух може здійснюватися
навколо всіх трьох осей. Обсяг рухів обмежений.
Приклади: дуговідросткові, бічні атланто-осьові, II–V зап'ястково-п'ясткові, крижово-клубовий,
міжзап'ясткові та заплесно-плеснові суглоби.
- кулясті суглоби (articulationes spheroideae). Опукла суглобова поверхня має форму відрізка кулі, що
утворює суглобову головку, якій відповідає западина (ямка). Рух може здійснюватися навколо фронтальної
осі (згинання і розгинання), сагітальної осі (приведення і відведення) та вертикальної осі (обертання). Також
можливе колове обертання.
Приклад: плечовий і плечо-променевий суглоби.
- чашоподібні суглоби (articulationes cotylicae).Різновид кулястого суглоба. Суглобова западина глибша і
охоплює більшу половину кулястої головки. Навколо фронтальної осі (згинання і розгинання), сагітальної
осі (приведення і відведення) та вертикальної осі (обертання). Також можливе колове обертання.
Приклад: кульшовий суглоб.
У суглобах (articulationes) залежно від будови (форма і рельєф, суглобові поверхні, розмір, розташуваня
зв’язок) з’єднувальних поверхонь рухи можуть здійснюватись навколо:
- лобової; фронтальної осі (axis frontalis);
- стрілової; сагітальної осі (axis sagittallis);
- вертикальної; поздовжньої осі (axis verticalis).
Навколо лобової осі (axis frontalis) в суглобі (articulatio) можливе: - згинання (flexio); - розгинання (extensio).
Навколо стрілової осі (axis sagittallis) в суглобі (articulatio) можливе: - відведення (abductio); - приведення
(adductio).
Навколо вертикальної осі (axis verticalis) в суглобі (articulatio) можливі: - обертання назовні; бічне обертання
(rotatio externa; rotatio lateralis); - обертання досередини; присереднє обертання (rotacio interna; rotatio
medialis).
Навколо усіх осей у суглобі (articulatio) можливе колове обертання (circumductio), при якому вільний кінець
кістки чи кінцівки описує конус. У суглобах (articulationes) деяких ділянок кінцівок (regiones membrorum)
також можливі: - привертання (pronatio); - відвертання (supinatio); - протиставлення (oppositio); - зіставлення
(repositio).
57. Одноосьові, двохосьові та багатоосьові суглоби: визначення, форма суглобових

поверхонь, функції, приклади, продемонструвати на препаратах.
До одновісних суглобів за формою належать:
- циліндричні суглоби (art. trochoidea), у яких рухи відбуваються навколо поздовжньої осі (axis
longitudinalis); ці суглоби ще називають обертовими суглобами (articulationes trochoideae). Одна із
суглобових поверхонь опукла – відрізок циліндра, протилежна увігнута і відповідає опуклості. Приклад:
проксимальний і дистальний променево-ліктьові та серединний атланто-осьовий суглоби.
- блокоподібні суглоби (ginglymi) та їх різновид – гвинтоподібні суглоби (articulationes cochleares).
СУГЛОБИ
Суглобова поверхня – відрізок циліндра, на якій є гребінь, а на протилежній суглобовій западині –
відповідна борозна для нього. Обертання здійснюється навколо фронтальної осі.
Приклад: міжфалангові суглоби кисті і стопи, надп'ятково-гомілковий суглоб, плече-ліктьовий суглоб.
До двовісних суглобів належать:
- двовиросткові суглоби (articulationes bicondylares). Має елементи блокоподібного і еліпсоподібного
суглобів. Дві еліпсоподібні головки розташовані на виростках. Рухи навколо фронтальної, вертикальної та
сагітальної осей, основна вісь обертання – фронтальна.
Приклад: колінний і атланто-потиличні суглоби.
- еліпсоподібні суглоби (articulationes ellipsoideae). Суглобові поверхні – відрізки еліпса. Обертання
навколо двох взаємно перпендикулярних осей: фронтальної (згинання, розгинання); сагітальної (приведення
і відведення).
Приклад: променево-зап'ястковий, п'ястково-фалангові, скронево-нижньощелепний та плесно-фалангові
суглоби
- сідлоподібні суглоби (articulationes sellares). Обидві суглобові поверхні сідлоподібної форми, що
охоплюють одна одну. Рух може здійснюватися у фронтальній (згинання, розгинання) та сагітальній
площині (приведення, відведення).
Приклад: зап'ястково-п'ястковий суглоб великого пальця кисті, п'ятково-кубоподібний та груднинно-
ключичний суглоби.
До тривісних, багатовісних суглобів належать:
- плоскі суглоби (articulationes planae), які можуть бути малорухомими суглобами (amphiarthrosеs).
Суглобові поверхні плоскі, нагадують ділянки поверхні кулі великого діаметра. Рух може здійснюватися
навколо всіх трьох осей. Обсяг рухів обмежений.
Приклади: дуговідросткові, бічні атланто-осьові, II–V зап'ястково-п'ясткові, крижово-клубовий,
міжзап'ясткові та заплесно-плеснові суглоби.
- кулясті суглоби (articulationes spheroideae). Опукла суглобова поверхня має форму відрізка кулі, що
утворює суглобову головку, якій відповідає западина (ямка). Рух може здійснюватися навколо фронтальної
осі (згинання і розгинання), сагітальної осі (приведення і відведення) та вертикальної осі (обертання). Також
можливе колове обертання.
Приклад: плечовий і плечо-променевий суглоби.
- чашоподібні суглоби (articulationes cotylicae).Різновид кулястого суглоба. Суглобова западина глибша і
охоплює більшу половину кулястої головки. Навколо фронтальної осі (згинання і розгинання), сагітальної
осі (приведення і відведення) та вертикальної осі (обертання). Також можливе колове обертання.
Приклад: кульшовий суглоб.
58. Назвати латинськими термінами види з’єднань між хребцями у хребтовому стовпі,
продемонструвати їх на препаратах.
З'єднання хребців:
1. Тіла хребців з'єднуються неперервно за допомогою міжхребцевих дисків (discus intervertebralis), а також
передньої поздовжньої зв'язки (ligamentum longitudinale anterius), яка йде по передній поверхні тіл хребців і
запобігає перерозгинанню хребта, і задньої поздовжньої зв'язки (ligamentum longitudinale posterius), яка йде
по задній поверхні тіл хребців і запобігає надмірному згинанню хребтового стовпа. Міжхребцевий диск -
це волокнисто-хрящова пластинка, на периферії якої є фіброзне кільце (anulus fibrosus), а у центрі -
драглисте ядро (nucleus pulposus). Внаслідок еластичності диску (ядро пружинить) хребтовий стовп
амортизує при ходьбі та бігу.
2. Дуги хребців з'єднуються неперервно за допомогою жовтих зв'язок (ligament flаva).
3. Остисті відростки з'єднуються неперервно міжостьовими зв'язками (ligament interspinalia), які виходять за
межі остистих відростків і формують надостьову зв'язку (ligamentum supraspinale). В ділянці шиї остання
потовщується і називається карковою зв'язкою (ligamentum nuchae).
4. Поперечні відростки з'єднуються неперервно між поперечними зв'язками (ligamenta intertransversaria).
5. Суглобові відростки з'єднуються перервно – за допомогою суглобів: міжхребцевий суглоб (articulatio
intervertebralis).
Особливості основних елементів:
суглобовими поверхнями є нижній суглобовий відросток верхнього хребця і верхній суглобовий відросток
нижнього хребця. Тип суглоба - комбінований. Форма суглоба - плоский. Функція – суглоб трьохосьовий,
найбільшрухомий шийний і поперековий відділи хребтового стовпа, де відбуваються всі можливі рухи.
Суглоби хребтового стовпа (articulationеs columnae vertebralis)
1. Атланто–осьовий суглоб (articulatio atlantoaxialis), складається з:
А. Серединного атланто–осьового суглоба (articulatio atlantoaxialis mediana)
Б. Бічного атланто–осьового суглоба (articulatio atlantoaxialis lateralis), парний СУГЛОБИ
2. Дуговідросткові суглоби (articulationes zygapophysiales) або міжхребцеві суглоби (articulationes
intervertebrales)
3. Попереково–крижовий суглоб (art. lumbosacralis)
4. Крижово–куприковий суглоб (articulatio sacrococcygea)
59. Види з’єднання між тілами хребців: будова міжхребцевого диску, його функціональне значення;
зв’язки, що укріплюють з’єднання між тілами хребців; описати латинськими термінами і
Тіла хребців сполучаються синхондрозами і синдесмозами. Між тілами хребців розташовані хрящові
міжхребцеві диски (disci intervertebrales).
Перший диск розташований між тілами II і III шийних хребців, останній – між тілами V поперекового і І
крижового хребців. Кожен диск має двоопуклу форму. Він складається з розташованого в центрі
драглистого ядра (nucleus pulposus), оточеного волокнистим кільцем (anulus fibrosus), утвореним
волокнистим хрящем. Усередині драглистого ядра часто є горизонтальна щілина, що дає підставу називати
таке з'єднання міжхребцевим симфізом (symphysis intervertebralis). Оскільки діаметр міжхребцевого диска
більший за діаметр тіл хребців, міжхребцеві диски дещо виступають за межі країв тіл суміжних хребців.
Волокнисте кільце міцно зростається з тілами обох хребців. Воно складається з упорядкованих колових
пластин, утворених переважно колагеном.
Структура міжхребцевих дисків ідеально пристосована для виконання функцій рухливості й амортизації.
Диски пружні, а хребці, що з'єднуються ними, мають деяку рухливість.
З'єднані між собою хрящовими дисками тіла хребців ще укріплені міцними зв'язками – передньою і задньою
поздовжніми зв'язками. Передня поздовжня зв'язка (lig. longitudinale anterius) проходить по передній
поверхні тіл усіх хребців, міцно зростається з ними і з міжхребцевими дисками. Вона починається від
передньої поверхні тіл хребців і дисків від горбка передньої дуги атланта і закінчується на 2-3-й поперечних
лініях тазової поверхні крижової кістки.
Задня поздовжня зв'язка (lig. longitudinale posterius) проходить уздовж задньої поверхні тіл хребців у
хребтовому каналі. Від нижнього краю схилу потиличної кістки вона проходить позаду зчленування І і II
шийних хребців і далі вниз до І куприкового хребця. Зв'язка міцно зростається з міжхребцевими дисками,
але з тілами хребців вона з'єднана слабо. На рівні серединного атланто-осьового суглоба задня поздовжня
зв'язка розширюється і зростається з пучками хрестоподібної зв'язки атланта, що розташована попереду від
неї, а догори вона продовжується вже під назвою – покрівельна перетинка (membrana tectoria), яка
прикріплюється до нижнього краю потиличної кістки.
60. Види з’єднання між відростками та дугами хребців: будова, зв’язки.

З'єднання відростків хребців. Верхні і нижні суглобові відростки сусідніх хребців з'єднані між собою
дуговідростковими суглобами (articulationes zygapophysiales).
Плоскі суглобові поверхні суглобових відростків, у тому числі нижніх суглобових відростків V
поперекового і верхніх суглобових відростків 1 крижового хребців, покриті суглобовим хрящем. Суглобова
капсула прикріплена до країв суглобових поверхонь і укріплена тонкими пучками сполучнотканинних
волокон.
Ці суглоби плоскі (за формою), багатоосьові (за функцією), комбіновані (за будовою), малорухомі. У них
здійснюються згинання і розгинання хребта, його нахили праворуч і ліворуч, а також обертання навколо
вертикальної осі.
Площини суглобових поверхонь суглобових відростків шийних хребців розташовані майже під кутом 45° до
лобової площини. Поступово донизу ці поверхні змінюють напрямок, і в поперековому відділі хребта вони
вже розташовані майже паралельно до стрілової площини.
Остисті відростки хребців з'єднані між собою міжостьовими і надостьовими зв'язками. Міжостьові зв'язки
(ligg. inteispinalia) з'єднують між собою остисті відростки сусідніх хребців, вони утворені щільною
оформленою сполучною тканиною. У шийному відділі хребтового стовпа ці зв'язки дуже тонкі і значно
товщі в поперековому відділі. Надостьова зв'язка (lig. supraspinale) представлена довгим волокнистим
тяжем, що прикріплюється до верхівок остистих відростків усіх хребців. Верхня стовщена частина
надостьової зв'язки, що натягнута між зовнішнім потиличним гребенем і остистими відростками шийних
хребців, називається карковою зв'язкою (lig. nuchae). Це дуже міцна сполучнотканинна трикутна
пластинка, що сполучає потиличну кістку з хребтом. Поперечні відростки СУГЛОБИз'єднані між собою
міжпоперечними зв'язками (ligg. intertransversalia), що натягнуті між верхівками поперечних відростків
сусідніх хребців. Ці зв'язки відсутні в шийному відділі хребтового стовпа.
З'єднання дуг хребців. Дуги хребців з'єднані між собою міцними жовтими зв'язками (ligg. flava), що
розташовані в проміжках між дугами хребців. Ці зв'язки утворені з еластичної сполучної тканини, що має
жовтуватий колір. Ці зв'язки протидіють надмірному згинанню хребтового стовпа вперед, а також сприяє
розгинанню хребтового стовпа.
61. Види з’єднання між I і II шийними хребцями: будова, рухи.

При з’єднані 1-го з 2-м шийним хребцем утвоюються суглоби:
1.Латеральний атланто-осьовий суглоб (articulatio atlantoaxialis lateralis) – парний.
Особливості основних елементів: суглобовими поверхнями є нижня суглобова ямка атланта і верхня
суглобова поверхня осьового хребця.
Тип суглоба – комбінований.
За формою суглоб плоский.
Функція: суглоб триосьовий, але рухи обмежені.
2.Серединний атланто-осьовий суглоб (art. atlantoaxialis mediana) – непарний.
Особливості основних елементів: суглобовими поверхнями є ямка зуба і зуб
Допоміжні елементи:
- Поперечна зв’язка атланта (ligamentum transversum atlantis) – між латеральними масами атланта;
- Хрестоподібна зв’язка атланта (ligamentum cruciform atlantis) – волокна від поперечної зв’язки атланта
підіймаються вверх до краю потиличного отвору і спускаються вниз по задній поверхні тіла осьового
хребця, утворюючи хрестоподібну зв’язку;
- Покривна мембрана (membrana tectoria) – покриває зв’язки;
- Зв’язка верхівки зуба (ligamentum apicis dentis);
- Крилоподібні зв’язки (ligamenta alaria) – йдуть від латеральної поверхні зуба.
Допоміжні елементи фіксують зуб.

За формою суглоб циліндричний.
Функція: суглоб одноосьовий – відбувається обертання голови навколо вертикальної осі у горизонтальній
площині.
62. Види з’єднання між ребрами та грудниною: їх будова.

З'єднання ребер з грудиною:
- І ребро з грудиною з'єднується неперервно (синхондроз).
- II-VII ребра з грудиною з'єднуються перервно, утворюючи суглоби:
Грудинно-реберний суглоб (articulatio sternocostalis).
Особливості основних елементів: суглобовими поверхнями є реберна вирізка і реберний хрящ. Допоміжні
елементи: внутрішньосуглобова грудинно-реберна зв'язка (ligamentum sternocostale intraarticulare);
променисті грудинно-реберні зв'язки (ligamenta sternocostalia radiata). Ці зв'язки формують мембрану
грудини (membrana sterni).
Тип суглоба - комбінований.
Форма суглоба - плоский.
Функція - суглоб трьохосьовий, але рухи обмежені.
Реброві хрящі несправжніх ребер (VIII-X ребра) із грудниною безпосередньо не з'єднуються. Вони
зростаються між собою, а хрящ VIII ребра – із хрящем VII ребра, і утворюють реброву дугу (arcus costalis).
Іноді між хрящовими кінцями нижніх ребер виникають міжхрящові суглоби (articulationes interchondrales),
суглобовою сумкою яких є охрястя. Права і ліва реброві дуги утворюють між собою підгруднинний кут
(angulus infrasternalis).
63. Види з’єднання між ребрами і хребцями, їх характеристика.

З’єднання ребер з хребтом (articulatio costovertebralis) перервне, складається з 2-х суглобів:
Суглоб головки ребра (articulatio capitis costae).
Особливості основних елементів: суглобовими поверхнями є головка та реберні ямки на тілі хребця.
СУГЛОБИ
- Промениста зв’язка головки ребра (ligamentum capitis costae radiatum);
- Внутрішньосуглобова зв’язка головки ребра (ligamentum capitis costae intraarticulare).
Функцію виконує з ребернопоперечним суглобом.
Ребернопоперечний суглоб (articulatio costotransversaria).
Особливості основних елементів: суглобовими поверхнями є горбок ребра та реберна ямка поперечного
відростка.
- Ребернопоперечна зв’язка (ligamentum costotransversarium).
Функцію виконує з вищеописаним суглобом, а саме відбувається обертання (підіймання і опускання) ребер
навколо осі, проведеної через шийку ребра.
64. Види з’єднань кісток черепа: неперервні і перервні з’єднання, приклади.

З’єднання кісток черепа переважно неперервне за допомогою швів.
Є такі три види шва:
- Зубчастий шов (sutura serrata): вінцевий (sutura coronalis) між лобовою і тім’яними кістками, стріловий
(sutura sagitalis) між тім’яними кістками, ламбдоподібний (sutura lambdoidea) між потиличною і тім’яними
кістками;
- Лускоподібний шов (sutura squamosa) між скроневою кісткою і тім’яною;
- Гладкий (плоский) шов (sutura plana) між кістками обличчя.
Скронева кістка з нижньою щелепою з’єднується перервно, утворюючи суглоб:
Скронево-нижньощелепний суглоб (articulatio temporomandibularis).
Особливості основних елементів: суглобовими поверхнями є нижньощелепна ямка та головка нижньої
щелепи.
- Суглобовий диск, який розділяє суглобову порожнину на два поверхи (верхній та нижній);
- Внутрішньокапсульні зв’язки (дискоскроневі та дисконижньощелепні);
- Позакапсульні зв’язки:
А) латеральна зв’язка (ligamentum laterale) – йде від виличної дуги до шийки нижньої щелепи;
Б) шило-нижньощелепна зв’язка (ligamentum stylomandibulare) – між шилоподібним відростком і кутом
нижньої щелепи;
В) клино-нижньощелепна зв’язка (ligamentum sphenomandibulare) – між великим крилом клиноподібної
кістки і кутом нижньої щелепи.
За формою суглоб виростковий.
Функція:
- У фронтальній площині відбуваються вертикальні рухи (опускання і піднімання нижньої щелепи);
- У сагітальній площині відбуваються сагітальні рухи (зміщення нижньої щелепи вперед і назад);
- У горизонтальній площині відбуваються трансверсальні рухи (зміщення нижньої щелепи вправо та вліво).
65. Тім’ячка черепа: їх локалізація, будова, функціональне значення, терміни

скостеніння.
Тім’ячка черепа (fonticuli cranii) — це прошарки сполучної тканини на склепінні черепа. Усіх тім'ячок
шість: два непарних (переднє, заднє) і два парних (клиноподібне, соскоподібне). Переднє тім'ячко міститься
на перетині вінцевого шва із стріловим і заростає у віці 1,5—2 років. Заднє тім'ячко розташоване між
потиличною і тім'яною кістками, заростає до 3 місяців життя дитини або навіть до
народження. Клиноподібне тім'ячко розташоване між лобовою, тім'яною, клиноподібною і скроневою
кістками, заростає у 3 роки. Соскоподібне тім'ячко розташоване між потиличною, скроневою і тім'яною
кістками, заростає до 3 місяців життя дитини. Завдяки наявності тім'ячок череп новонародженого дуже
еластичний, його форма може змінюватись під час проходження голови плода через пологові шляхи.
СУГЛОБИ
66. Скронево-нижньощелепний суглоб: форма, вид, функція суглобу. Кровопостачання
та іннервація.
Скронево-нижньощелепний суглоб (articulatio temporomandibularis) утворений нижньощелепною ямкою
скроневої кістки і головкою виросткового відростка нижньої щелепи. Спереду ямки знаходиться суглобовий
горбок. Між суглобовими поверхнями знаходиться двоввігнутий суглобовий диск (discus articularis)
овальної форми, який утворений волокнистим хрящем, який своїм краєм зрощений з суглобовою капсулою
по колу. Капсула підкріплена внутрішньокапсульними (диско-скроневі, диско-нижньощелепні) та
позакапсульними (бічна, клино-нижньощелепна, шилонижньощелепна) зв’язками (ligg. laterale,
sphenomandibulare, stylomandibulare)
Скронево-нижньощелепний суглоб еліпсоподібний комплексний двоосьовий (виростковий)
комплексний. Правий і лівий суглоби функціонують разом, здійснюючи рухи навколо вертикальної і
фронтальної осей. Навколо фронтальної осі нижня щелепа піднімається і опускається, навколо вертикальної
осі нижня щелепа здійснює бокові рухи вправо і вліво.
Капсула скронево-нижньощелепного суглоба кровопостачається гілками верхньощелепної артерії, венозна
кров відтікає у венозну сітку, яка обплітає суглоб, і далі в занижньощелепну вену. Лімфа відтікає в глибокі
привушні, а потім в глибокі шийні лімфатичні вузли.
Інервація: привушно-скроневий нерв (гілка нижньощелепного нерва).
67. Види з’єднання черепа з хребтом, їх характеристика.

Хребтовий стовп з'єднується з черепом атланто-потиличним, серединним і бічними атланто-осьовими
суглобами, що укріплені зв'язками.
Атланто-потиличний суглоб (articulatio atlantooccipitalis) парний, комбінований (тип суглоба),
двовиростковий за формою, двоосьовий (за функцією). Утворений суглобовими поверхнями потиличного
виростка і верхньою суглобовою ямкою атланта, що вкриті суглобовим хрящем.
- Передня атланто-потилична перетинка (membrana atlantooccipitalis anterior) натягнута між передньою
дугою і краєм потиличного отвору.
- Задня атланто-потилична перетинка (membrana atlantooccipitalis posterior) тонша, але ширша від
передньої. Вона натягнута між задньою дугою атланта і краєм потиличного отвору.
Серединний атланто-осьовий суглоб (articulatio atlantoaxialis mediana) складається з двох самостійних
суглобів, утворених передньою і задньою суглобовими поверхнями зуба II шийного хребця. В утворенні
переднього суглоба бере участь ямка зуба на задній поверхні передньої дуги атланта. Задній суглоб
утворений задньою суглобовою поверхнею зуба і ямкою на передній поверхні поперечної зв'язки атланта
(lig. transversum atlantis). Серединний суглоб ще укріплений декількома зв’язками, що міцно утримують зуб.
Непарна тонка зв’язка (lig. apicis dentis) натягнута між заднім краєм переднього півкола великого отвору
потиличної кістки і верхівкою зуба. Дві міцні крилоподібні зв'язки (ligg. alaria) обмежують надмірне
обертання голови вправо і вліво в серединному атланто-осьовому суглобі.
Непарний, комбінований (тип суглоба), циліндричний (форма суглоба), одноосьовий. У суглобі
відбувається обертання атланта навколо зуба на 30-40 градусів у кожний бік.
Бічний атланто-осьовий суглоб (articulatio atlantoaxialis lateralis) утворений нижніми суглобовими
поверхнями атланта і верхніми суглобовими поверхнями осьового хребця. Парний, комбінований,
плоский.
Кровопостачання: з’єднання хребтового стовпа кровопостачається у шийному відділі гілками хребтової
СУГЛОБИ
артерії. Венозна кров від хребта відтікає у хребтові венозні сплетення, а від них у потиличні, завушні,
глибокі шийні, задні міжреброві, поперекові і крижові вени.
Іннервація з’єднань хребта здійснюється чутливими волокнами задніх гілок відповідних нервів.
68. Види з’єднання кісток плечового пояса: груднинно-ключичний суглоб, форма, вид,
Грудинно-ключичний суглоб (articulatio sternoclavicularis) - це єдине з’єднання верхньої кінцівки з

тулубом. Він утворений зчленуваням суглобових поверхонь ключичної вирізки груднини і груднинного
кінця кдючиці. Суглобовий диск знаходиться між суглобовими поверхнями, вкритими волокнистим
хрящем, і розділяє суглобову порожнину на дві камери. Суглобова капсула підсилена чотирма зв’язками.
Задня груднинно-ключична зв’язка знаходиться позаду суглоба. Збоку від суглоба міститься міцна
реброво-ключична зв'язка (lig. costoclaviculare), яка натягнута між нижньою поверхнею груднинного
кінця ключиці та хрящем і кісткою першого ребра. Над яремною вирізкою груднини розташована
міжключична зв’язка (lig. interclaviculare), яка з’єднує верхньозадні поверхні грудинних кінців обох
ключиць. Передня та задня груднинно-ключичні зв’язки (ligg. sternoclavicularia anterius et posterius)
вплітаються спереду і ззаду в капсулу суглоба.
За формою суглобових поверхонь суглоб сідлоподібний (форма суглоба), багатовісний, комплексний
(тип суглоба).
У груднинно-ключичному суглобі можливі такі рухи ключиці: навколо стрілової осі - піднімання і
опускання; навколо вертикальної осі - надплечовий кінець ключиці рухається вперед і назад; ключиця може
виконувати колове обертання.
69. Види з’єднання кісток плечового пояса: надплечово-ключичний суглоб, форма,

вид, функція суглобу. Кровопостачання та іннервація суглобів плечового пояса.
Надплечо-ключичний суглоб (art. acromioclavicularis)
Суглобовими поверхнями є акроміон і акроміальний кінець ключиці, між якими в 1/3 випадків знаходиться
волокнистий суглобовий диск. Суглобова капсула укріплена надплечово-ключичною (lig.
acromioclaviculare) та дзьобо-ключичною (lig. coracoclaviculare) зв’язками. Дзьобо-ключична (lig.
coracoclaviculare) зв’язка складається з конічної та трапецієподібної зв’язок.
Тип суглоба - простий.
Функція - суглоб трьохвісний, але рухи обмежені.
Рухи навколо:
- вертикальної осі;
- фронтально осі;
- сагітальної осі.
Види рухів (він є малорухомим (amphiarthrosis)) відбуваються:
- рухи лопатки дозаду та в присередню сторону до хребта.
Допоміжний апарат:
- суглобовий диск в 30% випадків;
- надплечово-ключична зв’язка (lig. acromioclaviculare);
- дзьобо-ключична зв’язка (lig. coracoclaviculare), яка складається з трапецієподібної зв’язки (lig.
trapezoideum) і конічної зв’язки (lig. conoideum).
70. Плечовий суглоб: форма, вид, функція суглобу; суглобові поверхні, додаткові компоненти, межі
прикріплення капсули, зв'язковий апарат; описати латинськими термінами і продемонструвати на
Плечовий суглоб (art. humeri)
Він формується зчленуванням суглобових поверхонь головки плечової кістки і суглобової западини
лопатки. У порожнині суглоба проходить сухожилок довгої головки двоголового м’яза плеча, який
обгорнутий синовіальною перетинкою, що формує міжгорбкову синовіальну піхву (vagina synovialis
intertubercularis). Лінія прикріплення суглобової капсули проходить уздовж країв суглобової губи та
суглобової западини, по анатомічній шийці плечової кістки, утворюючи мостик над міжгорбковою
борозною і синовіальною піхвою.
СУГЛОБИ
Форма - кулястий.
За будовою (вид) - простий.
За функцією - трьохосьовий.
Суглобові поверхні:
- головка плечової кістки (caput humeri);
- суглобова западина лопатки (cavitas glenoidalis scapulae).
- вертикальної осі;
- фронтальної осі;
- сагітальної осі.
Види рухів:
- згинання (flexio) і розгинання (extensio);
- приведення (adductio) і відведення (abductio);
- обертання (rotatio);
- колове обертання (circumductio).
- губа суглобової западини (labrum glenoidale) - розміщена по краю суглобової западини, збільшє суглобову
поверхню;
- суглобовозападинно-плечові зв'язки (ligg. glenohumeralia), які є потовщенням передньої стінки суглобової
капсули (paties anterior capsulae articularis);
- дзьобо-плечова зв’язка (lig. coracohumerale) - від дзьобоподібного відростка до анатомічної шийки
(вплітається в капсулу суглоба), вона зміцнює плечовий суглоб.
Кровопостачання: здійснюють надлопаткова артерія, передня і задня артерії, що огинають плечову кістку.
Іннервація: суглоб іннервується підкрильцевим нервом та гілками довгого грудного, променевого та
підлопаткового нерва.
71. Ліктьовий суглоб: форма, вид, функція суглобу; назвати латинськими термінами
суглоби, що його утворюють, їх будова; описати латинськими термінами і
Ліктьовий суглоб (art. cubiti) складається з трьох частин: плечо-ліктьовий суглоб (art. humeroulnaris),
плечо-променевий суглоб (art. humeroradialis), проксимальний променево-ліктьовий суглоб (art. radioulnaris
proximalis).
Суглобовими поверхнямии є блок плечової кістки, блокова вирізка, голівка плечової кістки, головка
променевої кістки, променева вирізка та суглобовий обвід.
Тип суглоба - складний.
Форма плечо-ліктьового суглоба - спіральна, плечо-променевий суглоб - кулястий, проксимальний
променево-ліктьовий - циліндричний, ліктьовий суглоб - гвинтоподібний.
Функція - двоосьовий:
навколо фронтальної осі відбувається згинання і розгинання;
навколо вертикальної осі відбувається обертання (pronatio et supinatio). Цей рух відбувається в комбінації із
дистальним променево-ліктьовим суглобом.
СУГЛОБИ
- ліктьова колатеральна зв’язка (lig. collaterale ulnare) - від медіального надвиростка до медіального краю
ліктьової кістки;
- променева колатеральна зв’язка (lig. collaterale radiale) - йде від латерального надвиростка і переходить у
кільцеву зв’язку променевої кістки;
- кільцева звязка променевої кістки (lig. anulare radii) - у вигляді кільця охоплює головку променевої кістки.
Кровопостачання: верхня ліктьова колатеральна артерія, нижня медіальна колатеральна артерія, променева
артерія, огинальна міжкісткова артерія, променева огинальна артерія, ліктьова артерія. Кровопостачання
суглоба відбувається через сітку ліктьового суглоба.
Венозний відтік: відбувається через променеві вени, ліктьові вени, вени передпліччя.
Іннервацію забезпечують гілки серединного, ліктьового та променевого нерва.
72. Види з'єднання кісток передпліччя, проксимальний та дистальний променево-ліктьові суглоби,

форма, вид, функція суглобу, описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Проксимальний променево-ліктьовий суглоб (art. radioulnaris proximalis) та дистальний променево-
ліктьовий суглоб (art. radioulnaris distalis) разом утворюють комбінований цидіндричний суглоб (art.
combinata cylindrica). Рухи в них відбуваються навколо вертикальної осі, яка проходить через головку
променевої кістки та головку ліктьової кістки.
Дистальний променево-ліктьовий суглоб (art. radioulnaris distalis).
Суглобовими поверхнями є ліктьова вирізка та суглобовий обвід ліктьової кістки, нижня поверхня головки
ліктьової кістки.
- суглобовий диск;
- мішкоподібний закуток, який розташований між кістками передпліччя над суглобовим диском і є випином
суглобової капсули.
Тип суглоба - комбінований, тому що об'єднаний функцією з проксимальним променево-ліктьовим
суглобом.
За формою - циліндричний.
Функція - одноосьовий: обертання навколо вертикальної осі при участі ліктьового суглоба.
73. Променево-зап’ястковий суглоб: суглобові поверхні кісток, які його утворюють,

внутрішньосуглобовий диск, форма, вид, функція суглобу; описати латинськими
Променево-зап’ястковий суглоб (art. radiocarpalis)
Форма - еліпсоподібний.
За будовою - складний.
За функцією - двоосьовий.
- зап’ясткова суглобова поверхня променевої кістки;
- суглобовий диск;
- проксимальні суглобові поверхні човноподібної кістки;
- проксимальні суглобові поверхні півмісяцевої кістки;
- проксимальні суглобові поверхні тригранної кістки.
- Фронтальної осі - згинання і розгинання;
- Сагітальної осі - приведення і відведення.
- тильна променево-зап’ясткова зв’язка;
- долонна променево-зап’ясткова зв’язка;
- тильна ліктьово-зап’ясткова зв’язка;
- долонна ліктьово- зап’ясткова зв’язка;
- ліктьова обхідна зв’язка зап’ястка;
- променева обхідна зв’язка зап’ястка;
- суглобовий диск. СУГЛОБИ
Кровопостачання: променева артерія, ліктьова артерія, міжкісткова артерія. На долонній поверхні
зв’язкового апарату зап’ястя знаходяться анастомози долонних зап’ястних гілок променевої та ліктьової
артерії, а також гілок глибокої долонної дуги і передньої міжкісткової артерії.
Венозний відтік: здійснється з глибокої долонної венозної дуги зап’ястя в глибокі вени верхньої кінцівки,
по дві супроводжуючі однойменні артерії: ліктьові вени, променеві вени, міжкісткові вени.
Іннервація: плечове сплетіння: променевий нерв, ліктьовий нерв, серединний нерв.
74. Суглоби кисті: п’ястково-фалангові, форма, вид, функція суглобу, їх суглобові поверхні,
зв’язковий апарат, описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
П’ястково-фалангові
суглоби (articulationes
metacarpophalangeae)
Вид суглоба —
комплексний, складний.
Форма — еліпсоподібна.
За функцією — двоосьовий.
Суглобові поверхні: головки
п’ясткових кісток і
еліпсоподібні ямки на основах
проксимальних фаланг.
Вільні суглобові капсули
прикріплюються до країв
суглобових поверхонь. Ці
суглоби укріплені
натягнутими з обох боків між
основами проксимальних
фаланг і головками
п’ясткових кісток
позакапсульними обхідними
зв’язками (ligg. collateraliа).
Частина волокон цих двох
зв’язок проходить на
долонну поверхню, де
схрещуються і
прикріплюються до основи проксимальних фаланг, утворюючи долонні зв’язки (ligg. palmaria). П’ястково-
фалангові суглоби II–V пальців ще укріплені поперечно розташованими між головками п’ясткових кісток
глибокими поперечними п’ястковими зв’язками (ligg. metacarpalia transversa profunda).
Функції:
рухи навколо фронтальної осі — згинання і розгинання;
рухи навколо магістральної осі — приведення, відведення.
У п’ястково-фалангових суглобах також можливе колове обертання пальців.
75. Суглоби кисті: міжфалангові суглоби, їх суглобові поверхні, зв’язковий апарат, описати
Міжфалангові суглоби кисті (articulationes interphalangeae manus)
У II-V пальців два суглоби: проксимальний і дистальний. Кожен суглоб утворений блоком проксимальної
фаланги і основою середньої фаланги, а дистальний (крім першого пальця) — блоком середньої фаланги і
основою дистальної фаланги.
Вид суглобів — прості.
За формою — блокоподібні. СУГЛОБИ
За функцією — одноосьові суглоби (відбувається згинання і розгинання навколо фронтальної осі).
Суглобові капсули зміцнені побічними та долонними зв'язками (ligg. collateralia et palmaria).
76. Види з’єднання кісток таза: приклади, продемонструвати на препаратах.

З’єднання тазового пояса (juncturae cinguli pelvici) поділяються на:
- синдесмози тазового пояса (syndesmoses cinguli pelvici);
- суглоби тазового пояса (articulationes cinguli pelvici);
- симфіз тазового пояса (symphysis cinguli pelvis).
З’єднання тазового пояса (juncturae cinguli pelvici) представлені всіма видами з’єднань кісток
(juncturae ossium):
- неперервне з’єднання між клубовою кісткою (os ilium), сідничою кісткою (os ischii) та лобковою
кісткою (os pubis) – синостоз (synostosis), а під час росту кісток – синхондроз (synchondrosis);
- кульшові кістки (ossa coxae) з’єднуються між собою спереду напівперервно (напівсуглобом) – лобковий
симфіз (symphysis pubica);
- ззаду кульшові кістки (ossa coxae) з’єднуються з крижовою кісткою (os sacrum) і формують перервне
з’єднання – суглоб (articulatio).
До синдесмозів тазового пояса (syndesmoses cinguli pelvici) належить:
- затульна перетинка (membrana obturatoria), яка разом з кістками формує затульний канал (canalis
obturatorius).
До симфізу тазового пояса (symphysis cinguli pelvici) належить:
- лобковий симфіз (symphysis pubica).
СУГЛОБИ
77. Крижово-клубовий суглоб: суглобові поверхні кісток, що його утворюють, зв'язковий апарат,
форма, вид, функція суглобу; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Крижово-клубовий суглоб (art. sacroiliaca)
Суглобові поверхні: вушкоподібна поверхня крижової кістки та однойменна поверхня клубової кістки.
Суглобова капсула щільна, добре натягнена і прикріплюється до країв суглобових поверхонь. Вона
підсилена спереду передніми крижово-клубовими зв'язками (ligg. sacroiliaca anteriora), а ззаду —
міжкістковими та задніми крижово-клубовими зв'язками (ligg. sacroiliaca interossea et posteriora) . Крижово-
клубовий суглоб підкріплюють також крижово-горбова, крижово-остьова та клубово-поперекова зв'язки.
Вид суглоба — простий.
За формою — плоский.
Функція: рухи обмежені (амфіартроз).
78. Лобковий симфіз: будова, вид з’єднання, зв'язковий апарат, класифікація; описати латинськими
Лобковий симфіз (symphysis pubica), розміщений між симфізними поверхнями лобкових кісток (facies
symphysiales ossium pubicorum) і представлений:
- міжлобковим диском; міжлобковим волокнистим хрящем (discus interpubicus; fibrocartilago interpubica) з
невеликою щілиною (порожниною) всередині.
Лобковий симфіз (symphysis pubica) зміцнений:
- верхньою лобковою зв’язкою (lig. pubicum superius);
- нижньою лобковою зв’язкою (lig. pubicum inferius).
СУГЛОБИ
79. Зв’язковий апарат таза: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.

Назвати латинськими термінами та продемонструвати отвори, які утворюються зв’язками таза.
Зв’язковий апарат внутрішніх статевих органів включає в себе такі зв’язки:
1) Круглі зв’язки матки (ligg. teres uteri). Вони складаються з гладких м’язів і сполучної тканини, мають
вигляд шнурів завдовжки 10-12 см. Ці зв’язки відходять від кутів матки, йдуть під переднім листком
широкої зв’язки матки до внутрішніх отворів пахових каналів. Пройшовши паховий канал, круглі зв’язки
матки віялоподібно розгалужуються в клітковині лобка і великих статевих губ. Круглі зв’язки матки
притягують дно матки допереду (нахил вперед)
2) Широкі зв’язки матки (ligg. latae uteri). Це дуплікатура очеревини, що йде від ребер матки до бічних
стінок таза. У верхніх відділах широких зв’язок матки проходять маткові труби, на задніх листках
розташовані яєчники, між листками – клітковина, судини і нерви.
3) Власні зв’язки яєчників (ligg. ovarii proprii). Починаються від дна матки ззаду і нижче місця
відходження маткових труб і йдуть до яєчників.
4) Підвішуючі зв’язки яєчників (ligg. suspensorium ovarii). Є продовженням широких маткових зв’язок,
йдуть від маткової труби до стінки таза.
СУГЛОБИ
80. Кульшовий суглоб: суглобові поверхні кісток, які його утворюють, додаткові компоненти,
зв’язковий апарат, форма, вид, функція суглобу; описати латинськими термінами і продемонструвати
на препаратах. Кровопостачання та іннервація суглобу.
Кульшовий суглоб (Articulatio coxae)
Суглобові поверхні: кульшова западина і головка стегнової кістки.
Додаткові компоненти:
- суглобова губа (labrum acetabulare), розміщена по краю кульшової западини, збільшує суглобову поверхню;
- зв'язка головки стегнової кістки (lig. capitis femoris) — внутрішньокапсульна, в цій зв'язці проходить артерія,
яка кровопостачає головку стегнової кістки;
- поперечна зв'язка кульшової западини (lig. trasversum acetabuli) — внутрішньокапсульна, доповнює суглобову
губу;
- клубово-стегнова зв'язка (lig. iliofemorale) — простягнена між нижньою не редпьою клубовою остю та
міжвертлюговою лінією спереду суглоба, разом з м'язами утримує тулуб у вертикальному положенні та
запобігає при цьому його падінню назад;
- сідничо-стегнова зв'язка (lig. ischiofemorale) — натягнена між тілом сідничої кістки та великим вертлюгом
стегнової кістки;
- лобково-стегнова зв'язка (lig. pubofemorale) — прямує від верхньої гілки лобкової кістки до присереднього
відрізка міжвертлюгової лінії;
- коловий пояс (zona orbicularis) — колове потовщення пучків волокнистої частини суглобової капсули,
петлеподібно охоплює шийку стегнової кістки.
Останні чотири зв'язки вплітаються в суглобову капсулу.
За формою чашоподібний.
Функція — триосьовий:
рухи навколо фронтальної осі — згинання і розгинанн;
рухи навколо сагітальної осі — відведення і приведення;
рухи навколо вертикальної осі — обертання назовні та досередини.
Також можливий коловий рух.
Кровопостачання: відбувається із суглобової сітки (rete articulare), утвореної гілками присередньої та
бічної огинальних стегнових артерій (аа. circumflexa femoris medialis et lateralis) і затульної артерії (a.
obturatoria).
Венозна кров відтікає в глибокі вени стегна та таза.
Іннервація: іннервацію кульшового суглоба забезпечують затульний, стегновий і сідничий нерви.
СУГЛОБИ
81. Колінний суглоб: суглобові поверхні кісток, що його утворюють, додаткові компоненти, форма,
вид, функція суглобу; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Кровопостачання та іннервація суглобу.
Колінний суглоб (art. genus)
- виростки стегнової кістки (condyli femoris);
- верхня суглобова поверхня великогомілкової кістки (facies articularis superior tibiae);
- надколінник (patellae);
- надколінна поверхня стегнової кістки (facies patellaris femoris).
Синовіальна перетинка суглобової капсули вкриває внутрішньосуглобові зв'язки, утворює численні
складки, серед яких найбільші — крилоподібні (plicae alares). Вони починаються від наколінка і прямують у
суглобову порожнину між стегновою, великогомілковою кістками і наколінком.
Додаткові компоненти:
- бічний меніск (meniscus lateralis), має трикутну форму і з’єднується: передньою меніско-стегновою зв’язкою
(lig. meniscofemorale anterius); задньою меніско-стегновою зв’язкою (lig. meniscofemorale posterius);
- присередній меніск (meniscus medialis) — має півмісяцеві форму;
- поперечна зв’язка коліна (lig. transversum genus);
- передня схрещена зв’язка (lig. cruciatum anterius);
СУГЛОБИ
- задня схрещена зв’язка (lig. cruciatum posterius);
- обхідна малогомілкова зв’язка (lig. collaterale fibulare);
- обхідна велигомілкова
зв’язка (lig. collaterale
tibiale);
- коса підколінна зв’язка (lig.
popliteum obliquum);
- дугоподібна підколінна
зв’язка (lig. popliteum
arcuatum);
- присередній тримач
наколінка (retinaculum
patellaemediale);
- бічний тримач наколінка
(retinaculum patellae
laterale);
- зв’язка наколінка (lig.
patellae);
- крилоподібні складки
(plicae alares);
- наднаколінкова сумка
(bursa suprapatellaris);
- переднаколінкова сумка
(bursa prepatellaris);
- глибока піднаколінкова
сумка (bursa infrapatellaris
profunda).
За формою
двовиростковий.
Вид суглоба —
комплексний, складний.
Функція — двоосьовий.
Рухи навколо фронтальної (згинання і розгинання) і вертикальної осі (при зігнутій гомілці – обертання
назовні (rotatio externa) та обертання досередини (rotatio interna)).
Кровопостачання: колінний суглоб кровопостачається із суглобової колінної сітки, що утворена:
присередніми і бічними верхніми та нижніми колінними артеріями; серединною колінною артерією (з
підколінної артерії), низхідною колінною артерією (із стегнової артерії), передньою і задньою поворотними
великогомілковими артеріями (з передньої великогомілкової артерії).
Венозна кров відтікає в глибокі вени: передні великогомілкові, підколінну і стегнову.
Іннервація: суглоб іннервується гілками великогомілкового і загального малогомілкового нервів.
Великогомілкової нерв розташовується на задній поверхні гомілки, а малогомілкової - спереду. Вони
забезпечують чутливу і рухову іннервацію гомілки.
82. Види з’єднання кісток гомілки: їх будова, класифікація; описати латинськими термінами і
Кістки гомілки сполучаються між собою за допомогою суглоба та синдесмозу. З'єднання між
великогомілковою і малогомілковою кістками практично нерухомі; це пов'язано з опорною функцією
гомілки й участю малогомілкової кістки в утворенні надп'ятково-гомілкового суглоба. Між міжкістковими
краями великогомілкової і малогомілкової кісток натягнута товста міжкісткова СУГЛОБИперетинка гомілки
(membrana interossea cruris). У верхній і нижній частинах перетинки є отвори, через які проходять судини і
нерви.
Проксимальні і дистальні кінці обох кісток гомілки з'єднуються відповідно велико-малогомілковим
суглобом і велико-малогомілковим синдесмозом. Велико-малогомілковий суглоб (articulatio
tibiofibularis) плоский, багатоосьовий, але малорухомий, він утворений малогомілковою суглобовою
поверхнею на бічному виростку великогомілкової кістки і суглобовою поверхнею головки малогомілкової
кістки. Туго натягнута суглобова капсула прикріплюється до країв суглобових поверхонь. Суглобова
порожнина іноді сполучається з
порожниною колінного суглоба.
Капсулу суглоба зміцнюють передня і
задня зв'язки головки малогомілкової
кістки (ligg. capitis fibulae anterius et
posterius). Велико-малогомілковий
синдесмоз (syndesmosis tibiofibularis)
малорухомий, утворений між
малогомілковою вирізкою
великогомілкової кістки і бічною
кісточкою малогомілкової кістки. Іноді
у цей синдесмоз випинається капсула
надп'ятково-гомілкового суглоба у
вигляді закутка, перетворюючи його в
нижній велико-малогомілковий суглоб.
Укріплюють цей синдесмоз короткі, але
дуже міцні передня і задня велико-
малогомілкові зв'язки (ligg. tibiofibularia
anterius et posterius), що натягнуті
відповідно від переднього і заднього
країв малогомілкової вирізки
великогомілкової кістки до бічної
кісточки малогомілкової кістки.
83. Велико-малогомілкові суглоби: суглобові поверхні кісток, які його утворюють, зв’язковий апарат,
форма, вид, функція суглобу; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Велико-малогомілковий суглоб (art. tibiofibularis)
Суглобові поверхні: суглобова поверхня головки малогомілкової кістки (facies articularis capitis fibulae),
малогомілкова суглобова поверхня великогомілкової кістки (facies articularis fibularis tibiae).
Зв'язковий апарат:
- задня зв'язка головки малогомілкової кістки (lig. capitis fibulae posterius);
- передня зв'язка головки малогомілкової кістки (lig. capitis fibulae anterius);
- міжкісткова перетинка гомілки (membrana interossea cruris).
За формою плоский.
За функцією — трьохосьовий.
Рухи здійснюються навколо вертикальної, фронтальної, сагітальної осі.
Суглоб малорухливий — амфіартроз.
СУГЛОБИ
84. Надп’ятково-гомілковий суглоб: суглобові поверхні кісток, які його утворюють, зв’язковий
апарат, форма, вид, функція суглобу; описати латинськими термінами і продемонструвати на
Надп’ятково-
гомілковий суглоб
(articulatio talocruralis)
- нижня
суглобова поверхня
великогомілкової кістки
(facies articularis inferior
tibiae);
- суглобова
поверхня присередньої
кісточки (facies articularis
malleoli medialis);
- суглобова
поверхня бічної кісточки
(facies articularis malleoli
lateralis);
- блок
надп’яткової кістки
(trochlea tali).
- присередня
обхідна зв’язка;
дельтоподібна зв’язка (lig.
collaterale mediale; lig. deltoideum), яка має такі частини:
- великогомілково-човноподібну частину (pars tibionavicularis);
- великогомілково-п’яткову частину (pars tibiocalcanea);
- передню великогомілково-надп’яткову (pars tibiotalaris anterior) частину;
- задню великогомілково-надп’яткову частину (pars tibiotalaris posterior);
- бічну обхідну зв’язку (lig. collaterale laterale), яка складається з:
- передньої надп’ятково-малогомілкової зв’язки (lig. talofibulare anterius);
- задньої надп’ятково-малогомілкової зв’язки (lig. talofibulare posterius);
- п’ятково-малогомілкової зв’язки (lig. calcaneofibulare).
За формою — блокоподібний.
Вид — складний.
За функцією — одноосьовий.
Рухи навколо фронтальної осі — згинання і розгинання.
При підошвовому згинанні (flexio plantaris) – відведення і приведення стопи.
Кровопостачання: здійснюється від присередньої і бічної артеріальних кісточкових сіток, що утворені
кісточковими артеріями, які відходять від передньої і задньої великогомілкових і малогомілкової артерій.
Венозна кров відтікає в однойменні глибокі вени.
Іннервація: суглоб іннервується гілками великогомілкового і глибокого малогомілкового нервів.
85. Суглоби стопи: з'єднання між кістками заплесна, види, їх суглобові поверхні та зв’язки, що їх
укріплюють, описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Суглоби стопи (articulationes pedis) поділяються на:
- надп’ятково–гомілковий суглоб (articulatio talocruralis);
- піднадп’ятковий суглоб (articulatio subtalaris);
СУГЛОБИ
- надп’ятково–п’ятковий суглоб (articulatio talocalcanea);

- поперечний суглоб заплесна (articulatio tarsi transversa);
- надп’ятково–п’ятково–човноподібний суглоб (articulatio
talocalcaneonavicularis);
- п’ятково–кубоподібний суглоб (articulatio calcaneocuboidea);
- клино–човноподібний суглоб (articulatio cuneonavicularis);
- міжклиноподібні суглоби (articulationes intercuneiformes);
- заплесно–плеснові суглоби (articulationes tarsometatarsales);
- міжплеснові суглоби (articulationes intermetatarsales);
- плесно–фалангові суглоби (articulationes metatarsophalangeae);
- міжфалангові суглоби стопи (articulationes interphalangeae pedis).
До складу міжзаплеснових суглобів (articulationes intertarseae) входять 4 суглоби:
1. Піднадп'ятковий суглоб або надп'ятково-п'ятковий суглоб (articulatio subtalaris; articulatio talocalcanea)
циліндричний, одноосьовий, утворений задньою п'ятковою суглобовою поверхнею надп'яткової кістки і
задньою надп'ятковою суглобовою поверхнею п'яткової кістки (за формою нагадує відрізок циліндра).
2. Надп'ятково-п'ятково-човноподібний суглоб (articulatio talocalcaneonavicularis) складний, за формою
кулястий, але рух у ньому можливий тільки навколо стрілової осі. Суглоб утворений передньою і середньою
п'ятковими суглобовими поверхнями надп'яткової кістки, які зчленовуються відповідно з передньою і
середньою надп'ятковими суглобовими поверхнями п'яткової кістки, а також човноподібною суглобовою
поверхнею головки надп'яткової кістки і суглобовою ямкою на задній поверхні човноподібної кістки.
Суглобова капсула прикріплюється до країв суглобових поверхонь.
3. П'ятково-кубоподібний суглоб (articulatio calcaneocuboidea) за формою сідлоподібний, але малорухомий.
Суглоб утворений кубоподібною суглобовою поверхнею п'яткової кістки і задньою суглобовою поверхнею
кубоподібної кістки. Суглобова капсула прикріплюється до країв суглобових поверхонь, із присереднього
боку вона товстіша і туго натягнута, а збоку – тонка, вільна.
4. Клино-човноподібний суглоб (articulatio сипео- navicularis) є за формою плоским, а за будовою –
складним, багатоосьовим, але малорухомим. Він утворений задніми суглобовими поверхнями трьох
клиноподібних кісток і передньою суглобовою поверхнею човноподібної кістки.
Клиноподібні кістки з'єднуються між собою міжклиноподібними суглобами (articulationesintercuneiformes).
Клино-човноподібний суглоб і міжклиноподібні суглоби укріплені тильними, підошвовими і міжкістковими
зв'язками:
– тильні клино-човноподібні зв'язки (ligg. cuneonaviculariadorsalia) розташовані на тильній поверхні суглоба
між човноподібною і трьома клиноподібними кістками;
– тильна кубо-човноподібна зв'язка (lig. cuboideonaviculare dorsale) розміщена збоку від попередньої зв'язки,
вона з'єднує тильні поверхні кубоподібної і човноподібної кісток;
– тильна клино-кубоподібна зв'язка (lig. cuneocuboideum dorsale) з'єднує тильні поверхні бічної
клиноподібної і кубоподібної кісток;
– тильні міжклиноподібні зв'язки (ligg. intercuneiformia dorsalia) розташовані на тильній поверхні
міжклинонодібних суглобів між ирисередньою, проміжною і бічною клиноподібними кістками;
– підошвова кубо-човноподібна зв'язка (lig. cuboideonaviculare plantare) розміщена на підошвовій поверхні
між кубоподібною і човноподібною кістками;
– підошвова клино-кубоподібна зв'язка (lig. cuneocuboideum plantare) з'єднує підошвові поверхні бічної
клиноподібної і кубоподібної кісток;
– підошвові клино-човноподібні зв'язки (ligg. cuneonavicularia plantaria) з'єднують підошвові поверхні
човноподібної і трьох клиноподібних кісток;
– підошвові міжклиноподібні зв'язки (ligg. intercuneiformia plantaria) розташовані па підошвовій поверхні
стопи між клиноподібними кістками.
Окрім названих зв'язок, є ще короткі міцні внутрішньокапсульні зв'язки, що з'єднують між собою в суглобах
суміжні кістки:
– міжкісткова клино-кубоподібназв'язка (lig. cuneocuboideum interosseum);
– міжкісткові міжклиноподібні зв'язки (ligg. intercuneiformia interossea).
СУГЛОБИ
Отже, у міжзаплеснових суглобах усі рухи поєднані: відбувається обертання п'яткової кістки разом з
човноподібною і переднім кінцем стопи навколо косої стрілової осі із загальним обсягом руху до 55°. При
обертанні стопи досередини – привертанні (pronatio) бічний край стопи піднімається, при обертанні назовні
– відвертанні (supinatio) піднімається її присередній край, тильна поверхня стопи повертається назовні.
86. Поперечний суглоб стопи: суглоби, що його утворюють, зв’язковий апарат; описати латинськими
Поперечний суглоб заплесна (articulatio tarsi transversa; суглоб Шопара)
Поперечний суглоб заплесна складається із:
- п’ятково-кубоподібного суглоба (art. calcaneocubo-idea);
- надп’ятково-човноподібної частини (pars talonavicularis)
- надп’ятково-п’ятково-човноподібного суглоба (articulatio talocalcaneonavicularis).
"Ключем" поперечного суглоба заплесна є роздвоєна зв’язка (lig. bifurcatum), яка складається з:
- п’ятково-човноподібної зв’язки (lig. calcaneonavicu-lare);
- п’ятково-кубоподібної зв’язки (lig. calcaneocubo-ideum).
Суглоби між заплесновими кістками (articulationes ossium tarsi) укріплюються зв’язками заплесна (ligamenta
tarsi) та підошвовими зв’язками заплесна (ligg. tarsi plantaria).
До зв’язок заплесна (ligamenta tarsi) належать:
А. Міжкісткові зв’язки заплесна (ligg. tarsi interossea), які складаються з:
- міжкісткової надп’ятково-п’яткової зв’язки (lig. talocalcaneum interosseum);
- міжкісткової клино-кубоподібної зв'язки (lig. cuneocuboideum);
- міжкісткових міжклиноподібних зв’язок (ligg. intercuneiformia interossea).
Б. Тильні зв’язки заплесна (ligg. tarsi dorsalia), які складаються з:
- надп’ятково-човноподібної зв’язки (lig. talonaviculare);
- тильних міжклиноподібних зв’язок (ligg. іntercunei-formia dorsalia);
- тильної клино-кубоподібної зв’язки (lig. cuneocubo-ideum dorsale);
- тильної кубо-човноподібної зв’язки (lig. cuboideonavi-culare dorsale);
- роздвоєної зв’язки (lig. bifurcatum), до складу якої входять:
- п’ятково-човноподібна зв’язка (lig. calcaneonavi-culare);
СУГЛОБИ
- п’ятково-кубоподібна зв’язка (lig. calcaneocuboideum).
В. Тильні клино-човноподібні зв’язки (ligg. cuneo-navicularia dorsalia). Вони мають:
- тильну п’ятково-кубоподібну зв’язку (lig. calcaneocubo-ideum dorsale).
До підошвових зв’язок заплесна (ligg. tarsi plantaria) належать:
- довга підошвова зв’язка (lig. plantare longum);
- підошвова п’ятково-кубоподібна зв'язка (lig. calcaneocuboideum plantare);
- підошвові клино-човноподібні зв’язки (ligg. cuneonavi-cularia plantaria);
- підошвова кубо-човноподібна зв’язка (lig. cuboideo-naviculare plantare);
- підошвові міжклиноподібні зв’язки (ligg. intercunei-formia plantaria);
- підошвова клино-кубоподібна зв’язка (lig. cuneocubo-ideum plantare).
87. Суглоби стопи: заплесно-плесневі, міжплесневі та міжфалангові суглоби, їх суглобові поверхні,

зв’язковий апарат, класифікація; описати латинськими термінами і
Заплесно-плеснові суглоби (articulationes tarsometatarsales; суглоб Лісфранка)
За формою —плоский.
Вид — складний.
За функцією трьохвісний.
Суглоб може здійснювати рухи навколо фронтальної, сагітальної та вертикальної осі. Види рухів:
малорухливий (амфіартроз), ковзання на 10-15°.
- дистальні суглобові поверхні клиноподібних кісток (facies articulares distales ossium cuneiformium);
- дистальні суглобові поверхні кубоподібної кістки (facies articulares distales ossis cuboidei);
- задні суглобові поверхні основ плеснових кісток (facies articulares posteriores basium ossium metatarsi).
"Ключем" до суглоба Лісфранка є присередня заплесноплеснова зв’язка (lig. tarsometatarsale mediale).
- тильні заплесно-плеснові зв’язки (ligg. tarsometa-tarsalia dorsalia);
- підошвові заплесно-плеснові зв’язки (ligg. tarsometa-tarsalia plantaria);
- міжкісткові клино-плеснові зв’язки (ligg. cuneometa-tarsalia interossea).
Міжплеснові суглоби (articulationes intermetatarsales)
За формою — плоский.
Вид — простий.
За функцією трьохосьовий. Може здійснювати рухи навколо сагітальної, вертикальної, фронтальної осі.
Суглоби малорухливі (амфіартроз).
Суглобові поверхні: бічні та присередні суглобові поверхні (facies articulares laterales et mediales) між
основами плеснових кісток (ossa metatarsi).
- міжкісткові плеснові зв’язки (ligg. metatarsalia interossea);
- тильні плеснові зв’язки (ligg. metatarsalia dorsalia);
- підошвові плеснові зв’язки (ligg. metatarsalia plantaria).
Міжфалангові суглоби стопи (articulationes interphalangeae pedis)
За формою — блокоподібний.
Вид — простий.
За функцією — одноосьовий. Суглоб може здійснювати рухи навколо фронтальної осі — згинання і
розгинання.
Суглобові поверхні: суглобові поверхні суміжних фаланг пальців стопи.
- обхідні зв’язки (ligg. collateralia);
- підошвові зв’язки (ligg. plantaria). М’ЯЗИ
88.Класифікація м’язів за формою, положенням, напрямком волокон, відношенням до суглобів та

функцій.
М'яз (musculus) – це орган, побудований з пучків посмугованих м'язових волокон, зв'язаних між собою
пухкою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні судини і нерви.
Одиницею будови скелетних м'язів є м 'язове волокно – симпласт.
М'язи підрозділяють за їх розташуванням, формою, довжиною, напрямком м'язових волокон, функціями, а
також за розташуванням їх стосовно суглобів.
Виділяють м'язи поверхневі і глибою, присередні і бічні, зовнішні і внутрішні, вони розміщені у відповідних
ділянках кінцівок, у стінках порожнин тіла тощо.
Класифікація:
1) за формою:
– веретеноподібні
– квадратні
– трикутні
– стрічкоподібні
– колові
2) напрямком м*язових волокон: прямі, косі, поперечні
3) за кількістю головок:
– двоголові
– триголові
– чотириголові
4) за напрямком м'язових пучків:
– одноперисті
– двоперисті
– багатоперисті
5) за функцією:
– згиначі
– розгиначі
– обертачі
– піднімачі
– стискачі
– відвідні
– привідні
6) довжиною: короткі, довгі, широкі
7)за розташуванням:
– поверхневі
– глибокі
– присередні –бічні
8) По відношенню до суглобів: - односуглобові; - двосуглобові; - багатосуглобові.
89.Біомеханіка м’язів, їх дія на суглоби, поняття про початок і прикріплення м’язів, про рухому і
нерухому точки.
Скорочуючись під впливом нервових імпульсів, м'яз переміщує кісткові важелі, що з'єднуються між собою у
суглобі – рухома точка наближається до точки фіксації.
В одновісних суглобах (обертовий, блокоподібний) кісткові важелі виконують рух тільки навколо однієї осі.
М'язи, що розташовуються з двох боків стосовно такого суглоба, діють на нього у двох напрямках,
наприклад: згинання – розгинання, приведення – відведення, привертання – відвертання. М'язи, які
виконують протилежну функцію (наприклад, згиначі і розгиначі), є антагоністами.
На кожен суглоб діють в одному напрямку, як правило, два і більше м'язів. Такі м'язи, що виконують
однакову функцію, називаються синергістами.
Біля двохосьових суглобів (еліпсоподібний, двовиростковий, сідлоподібний) м'язи групуються відповідно до
двох осей, навколо яких відбуваються рухи. Біля кулястого суглоба, наприклад, плечового, розміщені групи
м'язів, що здійснюють рухи навколо трьох осей, а також колове обертання.
Кістки, що з'єднані між собою суглобами, при скороченні м'язів діють як важелі.
Якщо на важіль (кістку) діють із двох боків дві сили, то одна з них буде діючою, інша протидіючою.
М’ЯЗИ
В організмі людини діючою силою є сила м'язового скорочення, а протидіюча – сила ваги тіла, або сила
скорочення інших м'язів – антагоністів.
Плечем сили є частина тіла, його сегмент, на кінець якого діє ця сила. Чим довше плече важеля, на який діє
сила, тим ефективніша робота важеля.
Розташування точки опори стосовно точок прикладання діючої і протидіючої сил визначає тин важеля.
Скелетні посмуговані м'язи людини виконують рухову функцію за законами механіки, за якими сила, що
прикладається до одного плеча важеля, передасться через вісь обертання на інше плече важеля.
У такій біомеханічній системі м'язи розвивають силу, кістки служать важелями, а суглоби є точками опори.
тобто осями обертання (руху) частин тіла.
Синергістами звуться м’язи, які забезпечують рух у суглобі в одному напрямі, антагоністами – у
протилежних напрямках.
М’яз, волокна якого приєднуються до сухожилка з одного боку називається напівперистим
(одноперистим) м’язом, з обох боків – перистим (двоперистим) м’язом, з декількох боків –
багатоперистим м’язом.
Скелетні м’язи мають допоміжний апарат м’язів, до якого належать:
- фасції (поверхнева – лежить під шкірою всього тіла, глибока – вкриває м’язи);
- синовіальні сумки (герметично замкнений мішок, або мішок, що має сполучення з порожниною суглоба,
біля якого розташовується);
- синовіальні піхви (оточують сухожилки в певних місцях);
- м’язові блоки (розташовані в місцях, де сухожилки м’язів змінюють свій напрямок);
- сесамоподібні кістки (розміщені у товщі сухожилків поблизу місця прикріплення).
Загальна маса скелетних м’язів у дорослої людини складає 30–40 % від маси тіла, у немовлят – 20–22 %, у
людей похилого віку – 25 %.
При високій м’язовій активності маса м’язів зберігається до глибокої старості.
90.М’язи спини: топографічна класифікація, будова (початок, прикріплення), функції;

кровопостачання та іннервація; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
М’язи спини (musculi dorsi)
М’язи спини поділяються на:
- поверхневі мязи (musculi superficiales);
- власні м’язи спини (musculi proprii dorsi) або глибокі м’язи (musculi profundi).
До поверхневих м’язів спини належать:
1. Трапецієподібний м’яз (musculus trapezius), має
- низхідну частину;
- поперечну частину;
- висхідну частину.
Функція:
- верхні пучки трапецієподібного м’яза підіймають бічний кут лопатки вверх і присередньо;
- нижні пучки трапецієподібного м’яза опускають бічний кут лопатки;
- при скороченні всього м’яза лопатка наближається до хребтового стовпа;
- при двобічному скороченні трапецієподібного м’яза обидві лопатки приводяться, розгинається голова та
шия.
2. Найширший м’яз спини (musculus latissimus dorsi).
Функція:
- приводить плече;
- розгинає плече;
- привертає плече;
- при фіксованому плечі підтягує до нього тулуб.
3. Великий ромбоподібний м’яз (musculus rhomboideus major) і малий ромбоподібний м’яз (musculus
rhomboideus minor).
Функція:
- підіймають лопатку;
- наближають лопатку до хребтового стовпа, фіксуючи її в даному положенні.
4. М’яз – підіймач лопатки (musculus levator scapulae).
Функція: підіймає верхній кут лопатки.
5. Верхнійзадній зубчастий м’яз(musculus serratus posterior superior).
Функція: піднімає II–V ребра і є допоміжним м’язом вдиху.
М’ЯЗИ
6. Нижнійзадній зубчастий м’яз (musculus serratus posterior inferior):
Функція: опускає ІХ–ХІІ ребра (costae ІХ–ХІІ) і є допоміжним м’язом видиху.
До власних м’язів спини (musculi proprii dorsi) - глибоких м’язів (musculi profundi) відносяться м’язи,
які знаходяться у заглибленні між остистими і поперечними відростками хребців, а також між поперечними
відростками хребців та кутами ребер.
Власні м’язи спини (musculi proprii dorsi) поділяються на короткі та довгі м’язи, до яких належать:
1. Остьово–поперечні м’язи (musculi spinotransversales), до них належить ремінний м’яз (m. splenius)
голови та шиї:
- ремінний м’яз голови (musculus splenius capitis);
М’ЯЗИ
Функція
: розгинає
голову і
повертає
її в свій
бік.
- ремінний м’яз шиї (musculus splenius cervicis).
Функція: розгинає шийну частину хребтового стовпа, а при однобічному скороченні – обертає голову і шию
у свій бік, а також розгинає голову і повертає її у свій бік (як і ремінний м’яз голови).
2. М’я-випрямляч хребта (musculus erector spinae).
Цей м’яз розміщений вздовж хребтового стовпа, від крижової кістки до зовнішньої основи черепа, і лежить
у кістковому жолобі, що обмежований присередньо остистими відростками хребців, а збоку – кутами ребер.
Функція: утримує тулуб у вертикальному положенні, розгинає хребтовий стовп.
Отже, в м’язі–випрямлячі хребта розрізняють три частини:
- клубово–ребровий м’яз (musculus iliocostalis);
- найдовший м’яз (musculus longissimus);
- остьовий м’яз (musculus spinalis).
3. Поперечно–остьові м’язи (musculi transversospinales) розташовані найглибше у присередньому тракті
попереду м’яза–випрямляча хребта.
М’язові волокна поперечно–остьового м’яза йдуть косо вверх від поперечних відростків до остистих
відростків.
Перекидаючись через різну кількість хребців, вони утворюють окремі м’язи:
- півостьовий м’яз (musculus semispinalis), який розташований більш поверхнево і є найдовшим;
- багатороздільні м’язи (musculi multifidi), які розміщені глибше півостьового м’яза;
- м’язи–обертачі (musculi rotatores) є найкоротшими і розміщені найглибше.
Функція: при двобічному скороченні розгинають хребтовий стовп, а при однобічному – обертають хребет.
В ньому розрізняють три частини:
Топографічно м’язи–обертачі (musculi rotatores) поділяють на: М’ЯЗИ
- м’язи–обертачі попереку (musculi rotatores lumborum);
- м’язи–обертачі грудної клітки (musculi rotatores thoracis);
- м’язи–обертачі шиї (musculi rotatores cervicis; mm. rotatores colli).
4. Міжостьові м’язи (musculi interspinales cervicis; mm. іnterspinales colli) належать до третього шару
глибоких м’язів спини.
Ці м’язи прилягають до міжостьових зв’язок і з’єднують остисті відростки суміжних хребців.
Функція: розгинають хребтовий стовп і утримують його у вертикальному положенні.
Міжостьові м’язи топографічно розрізняють на:
- міжостьові м’язи попереку (musculi interspinales lumborum), які добре розвинуті;
- міжостьові м’язи грудної клітки (musculi interspinales thoracis), які розвинуті слабо, інколи відсутні;
- міжостьові м’язи шиї (musculi interspinales cervicis), які розміщені з боків від роздвоєного остистого
відростка шийних хребців.
5. Міжпоперечні м’язи (musculi intertransversarii) є короткими і з’єднують поперечні відростки сусідніх
хребців.
6. Підпотилична група м’язів, згідно з Міжнародною анатомічною номенклатурою, належить до м’язів шиї
і є короткими потиличними м’язами.
М’ЯЗИ
91.М’язи грудної клітки: топографічна класифікація, будова (початок, прикріплення), функції;

Кровопостачання і іннервація стінок грудної клітки.
М’ЯЗИ ГРУДНОЇ КЛІТКИ (musculi thoracis)
Вони поділяються на поверхневі та власні (глибокі) м’язи.
До поверхневих м’язів (musculi superficiales) належать:
1. Великий грудний м’яз (musculus pectoralis major) є плоским, товстим, неправильної трикутної форми,
займає значну частину грудної клітки, розташовується поверхнево.
Великий грудний м’яз має:
- ключичну частину;
- груднинно–реброву частину;
- черевну частину.
Функція: приводить плече до стовбура; тулуба і піднімає ребра, обертає досередини плече.
2. Малий грудний м’яз (musculus pectoralis minor) є плоским, трикутної форми, міститься під великим
грудним м’язом.
Функція: тягне лопатку вперед і вниз, а при фіксованій лопатці– піднімає ребра. Цей м’яз є допоміжним
дихальним м’язом.
3. Підключичний м’яз (musculus subclavius) є тонким, видовженим, розташований між першим ребром і
ключицею.
Функція: тягне ключицю униз та присередньо, зміцнюючи груднинно–ключичний суглоб.
4. Передній зубчастий м’яз (musculus serratus anterior) є широким, неправильної чотирикутної форми,
лежить на боковій поверхні грудної клітки.
Функція: тягне лопатку вбік і вперед, притискує лопатку до стовбура; тулуба разом з ромбоподібними
м’язами.
Повертає лопатку навколо стрілової осі при відведенні (підійманні) верхньої кінцівки вище горизонтального
рівня, при фіксованій лопатці підіймає ребра і розширює грудну клітку, належить до допоміжних дихальних
м’язів.
До власних м’язів грудної клітки (musculi thoracis proprii) – глибоких м’язів грудей (musculi profundi
thoracis) – належать:
1. Зовнішні міжреброві м’язи (musculi intercostales externi).
Вони є товстішими ніж внутрішні міжреброві м’язи, розташовані у задніх та середніх відділах міжребрових
просторів від хребтового стовпа до реброво–хрящових суглобів.
Ці м’язи розміщені в міжребрових просторах від горбків ребер ззаду до переднього кінця кісткового ребра
спереду.
Далі на рівні ребрових хрящів продовжуються в зовнішню міжреброву перетинку, волокна якої паралельні
до пучків однойменного м’яза.
Функція: піднімають ребра і розширюють грудну клітку, тобто забезпечують вдих; задні пучки укріплюють
реброво–хребцеві суглоби.
2. Внутрішні міжреброві м’язи (musculi intercostales interni).
Вони розташовані в міжребрових просторах від груднини до кутів ребер і залягають глибше від зовнішніх
міжребрових м’язів, волокна їх ідуть під кутом 90о до волокон зовнішніх міжребрових м’язів
(протилежним) до них напрямком волокон.
Від кутів ребер до хребтового стовпа ці м’язи продовжуються у внутрішню міжреброву перетинку.
Функція: опускають ребра і звужують грудну клітку, тобто забезпечують видих, а також укріплюють
груднинно–реброві суглоби.
3. Найглибші міжреброві м’язи (musculi intercostales intimi) є частиною внутрішніх міжребрових м’язів –
внутрішні їх пучки, що розташовуються глибше від борозни ребра.
Міжреброві м’язи розміщені таким чином, що борозна ребра на нижньому краї ребер виявляється між
внутрішніми та найглибшими міжребровими м’язами.
4. Підреброві м’язи (musculi subcostales).
Вони непостійні, плоскі і розташовуються на внутрішній поверхні нижніх ребер, ближче до головок ребер.
Отже, пучки підребрових м’язів проходять майже паралельно до пучка внутрішніх міжребрових м’язів,
перекидаючись через одне – два ребра.
Функція: опускають ребра, сприяють видиху.
5. Поперечнийм’яз грудної клітки (musculus transversus thoracis).
Він слабо розвинений і є м’язово–сухожильною пластинкою, яка розміщена на внутрішній поверхні
М’ЯЗИ
передньої стінки порожняви грудної клітки.
Функція: опускає V–VII ребра, сприяє видиху, є синергістом внутрішніх міжребрових м’язів.
6. М’язи–підіймачі ребер (musculi levatores costarum).
Вони є плоскими, у вигляді видовжених пластинок і розташовані в задніх частинах міжребрових просторів
присередньо від зовнішніх міжребрових м’язів під м’язом–випрямлячем хребта.
Ці м’язи поділяються на:
- довгі м’язи–підіймачі ребер;
- короткі м’язи–підіймачі ребер;
Функція: піднімають ребра, сприяють вдиху.
М’ЯЗИ
92.Діафрагма: визначення діафрагми, як м’язово-фасціальної пластинки; її топографія, частини та їх
будова; отвори і їх вміст, трикутники, функції; кровопостачання та іннервація; описати латинськими
ДІАФРАГМА (diaphragma)-це м’язово–сухожилковий орган, який відмежовує порожнину грудної клітки
від порожнини живота.
У ній розрізняють:
- м’язову тканину (textus muscularis) – діафрагмовий м’яз;
- волокнисту (фіброзну) тканину– сухожилковий центр.
М’язова тканина діафрагми – діафрагмовий м’яз.
М’язові пучки діафрагми розташовуються по периферії, мають м’язовий початок: М’ЯЗИ
- від кісткової частини ребер або ребрових хрящів, охоплюючи нижній отвір грудної клітки;
- від задньої поверхні груднини;
- від поперекових хребців.
М’язові пучки діафрагми розташовані радіально, проходять з периферії до її середини і переходять у
сухожилковий центр.
Залежно від місця початку, в діафрагмі розрізняють такі частини:
1. Груднинну частину діафрагми (pars sternalis diaphragmatis) – починається від мечоподібного відростка
груднини.
2. Реброву частину діафрагми (pars costalis diaphragmatis) – починається від VII–XII ребрових хрящів.
3. Поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) – починається від передньої поверхні тіл
поперекових хребців дещо правіше правою ніжкою і дещо лівіше лівою ніжкою (crus sinistrum) від середньої
лінії, а також від присередньої дугоподібної зв’язки і бічної дугоподібної зв’язки.
93.М’язи живота: топографічна класифікація, будова (початок, прикріплення), функції;
М’ЯЗИ ЖИВОТА (musculi abdominis)
Вони поділяються на:
- передню групу;
- бічну групу;
- задню групу.
До м’язів передньої групи живота належать:
1. Прямий м’яз живота (musculus rectus abdominis), що розташований вертикально з обох боків від
передньої серединної лінії, розширений зверху і звужений донизу.
Має сухожилкові переділки та піхву прямого м’яза живота.
Функції:
- при фіксованому хребтовому стовпі і тазовому поясі опускає ребра та тягне грудну клітку (груднину і
ребра) вниз і згинає хребет;
- при фіксованій грудній клітці піднімає таз;
- бере участь в утворенні черевного преса.
2. Пірамідний м’яз (musculus pyramidalis), що розташований спереду нижньої частини прямого м’яза
живота, всередині піхви прямого м’яза живота.
Він належить до рудиментарних м’язів.
Функція: натягує білу лінію (linea alba).
До бічної групи м’язів живота належать:
1. Зовнішній косий м’яз живота (musculus obliquus externus abdominis).
Він є найширшим із м’язів живота і розташований поверхнево на задній, передній та боковій поверхнях
живота і частково грудей.
Нижній потовщений край апоневроза цього м’яза, шириною в 2–3 см, загинаючись жолобком досередини,
формує пахвинну зв’язку, яка тягнеться від верхньої передньої клубової ості до лобкового горбка.
Присередньо пахвинна зв’язка розщеплюється і утворює присередню ніжку і бічну ніжку, між якими
знаходяться міжніжкові волокна. Ці ніжки обмежовують поверхневе пахвинне кільце.
Від пахвинної зв’язки відходять волокна, що беруть участь в утворенні: М’ЯЗИ
- затокової зв’язки;
- гребінної зв’язки;
- поверненої зв’язки.
Функції:
- повертає тулуб у протилежний бік;
- при двобічному скороченні:
- опускає ребра;
- нахиляє тулуб вперед;
- бере участь в утворенні черевного преса.
2. Внутрішній косий м’яз живота (musculus obliquus internus abdominis) розташований глибше
зовнішнього косого м’яза живота, складає другий м’язовий шар черевної стінки.
Початок: від передніх двох третин проміжної лінії клубового гребеня, бічних двох третин пахвинної
зв’язки, грудо–поперекової фасції.
Прикріплення: м’язові пучки віялоподібно розходяться і прикріплюються до зовнішньої поверхні трьох
нижніх ребер, а також широким сухожилком вплітаються в білу лінію живота; нижні м’язові волокна разом
із волокнами поперечного м’яза живота входять у склад сім’яного канатика і утворюють м’яз–підіймач
яєчка.
Хід м’язових волокон цього м’яза є перпендикулярним до волокон зовнішнього косого м’яза живота і
відповідає ходу м’язових волокон внутрішніх міжребрових м’язів.
Функції:
- при однобічному скороченні повертає тулуб у свій бік;
- при двобічному скороченні:
- опускає ребра;
- нахиляє тулуб вперед;
- бере участь в утворенні черевного преса;
- при фіксованій грудній клітці піднімає таз.
3. Поперечний м’яз живота (musculus transversus abdominis).
Розташований найглибше, за внутрішнім косим м’язом живота, його м’язові пучки спрямовані поперечно.
Цей м’яз утворює глибокий (третій) шар передньобічної стінки черевної порожнини.
До задньої групи м’язів живота належить:
1. Квадратний м’яз попереку (musculus quadratus lumborum).
Він має чотирикутну форму і розміщений збоку від поперечних відростків поперекових хребців.
Функції:
- при двобічному скороченні утримує хребет у вертикальному положенні та вигинає (згинає) поперекову
частину хребтового стовпа;
- тягне XII ребро униз;
- при однобічному скороченні нахиляє тулуб у свій бік.
М’ЯЗИ
94.Фасції тулуба (поверхнева, власна, внутнішньогрудна, нутрощева): їх топографія і функціональне

значення.
1) Поверхнева фасція грудної клітки (fascia superficialis thoracica) –дуже тонка, виражена слабо.
Вона охоплює грудну залозу,переходячи у глибині грудної залози у волокнисті (фіброзні) перегородки, які
розділяють грудну залозу на частки.
Від передньої поверхні поверхневої фасції грудної клітки відходять сполучнотканинні пучки до шкіри та
грудного соска, утворюючи підвішувальні зв’язки груді; тримач шкіри груді - грудну фасцію (fascia
pectoralis), яка має:
- поверхневу пластинку;
- глибоку пластинку, які охоплюють великий грудний м’яз спереду та ззаду;
2) фасція грудної клітки (fascia thoracica), або власна грудна фасція- покриває ззовнізовнішні
міжреброві м’язи, а також ребра. Тобто, ця фасція вкриває зовнішню поверхню стінки грудної клітки;
3) внутрішньогрудна фасція; пристінкову фасцію грудної клітки (fasciaendothoracica; fascia parietalis
thoracis), що вистеляє стінки порожнини грудної клітки зсередини, тобто прилягає зсередини до
найглибших міжребрових м’язів, поперечного м’яза грудної клітки, внутрішніх поверхонь ребер та ззовні
покриває пристінкову плевру.
Частина внутрішньогрудної фасції (fascia endothoracica), що вкриває купол плеври, називається
надплевральною перетинкою (membrana suprapleuralis), або перетинкою Сибсона (membrana Sibsoni).
Частина внутрішньогрудної фасції, яка переходить на верхню поверхню діафрагми, називається
діафрагмово–плевральною фасцією.
4) Нутрощева фасція живота (fascia abdominis visceralis) покриває деякі органи черевної порожнини,
утворюючи для кожного з них власну фасцію органа.
Наприклад, нирка зовні покрита нирковою фасцією.
95.Піхва прямого м’яза живота: стінки та їх будова вище та нижче пупка; кровопостачання та
Піхва прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis)
Прямий м’яз живота (musculus rectus abdominis) розміщений у піхві прямого м’яза живота, яка утворена
апоневрозами широких м’язів живота.
Піхва прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis) має:
- передню пластинку (lamina anterior);
- задню пластинку (lamina posterior).
Ці пластинки мають різну будову вище і нижче пупка.
Передня пластинка піхви прямого м’яза живота вище пупка утворена: М’ЯЗИ
- апоневрозом зовнішнього косого м’яза живота;
- переднім листком апоневроза внутрішнього косого м’яза живота.
Задня пластинка піхви прямого м’яза живота утворена:
- вище пупка:
- заднім листком апоневроза внутрішнього косого м’яза живота;
- апоневрозом поперечного м’яза живота;
- поперечною фасцією;
- пристінковою очеревиною.
- нижче пупка: апоневрози усіх трьох м’язів живота, зростаючись між собою, утворюють передню
пластинку піхви прямого м’яза живота.
Задня пластинка піхви прямого м’яза живота нижче пупка утворена:
- поперечною фасцією, яка вкриває з середини стінку черевної порожнини;
- пристінковою очеревиною.
На рівні нижнього краю задньої пластинки піхви прямого м’яза живота розташований ввігнутий донизу
апоневротичний край – дугоподібна лінія.
Потовщення передньої пластинки піхви прямого м’яза живота в нижній частині пов’язане з
вертикальним положенням тіла.
96.Біла лінія живота: топографія, будова; описати латинськими термінами і продемонструвати на

Біла лінія живота (linea alba abdominis)-утворена внаслідок перехрестя волокон апоневрозів косих м’язів
живота і поперечного м’яза живота.
Біла лінія проходить від мечоподібного відростка груднини до лобкового симфізу.
Посередині цієї лінії розташованe пупкове кільце.
Розширена частина білої лінії в місці її прикріплення до лобкового симфізу називається підпорою білої
лінії.
Вище пупка біла лінія ширша і тонша.
Нижче пупка біла лінія вужча і товстіша.
Біла лінія живота є місцем серединної лапаротомії.
Між волокнами білої лінії живота при під час напруження черевного преса можуть виникати випуки (кили,
грижi) білої лінії.
97.Па хвинний
канал: стінки, кільця ї їх будова, вміст; описати латинськими термінами і продемонструвати на
Нижні краї обох апоневрозів зовнішніх косих м’язів живота, переходячи між верхніми передніми клубовими
остями і лобковими горбками лобкової кістки з усіх сторін, підвертаються всередину
М’ЯЗИ і утворюють пахвинні
зв’язки.
Пахвинний канал (canalis inguinalis), довжиною 4–5 см, у нормі розташований у пахвинній ділянці, над
пахвинною зв’язкою і спрямований згори униз, ззаду наперед і присередньо.
У чоловіків в ньому проходить сім’яний канатик, а у жінок
– кругла зв’язка матки.
Пахвинний канал має такі чотири стінки:

- передню стінку, що утворена апоневрозом зовнішнього
косого м’яза живота;
- нижню стінку, що утворена жолобом пахвинної зв’язки;
- задню стінку, що утворена поперечною фасцією і
пристінковою очеревиною;
- верхню стінку, що утворена нижніми краями внутрішнього
косого і поперечного м’язів живота.
Пахвинний канал має такі два кільця:

- поверхневе пахвинне кільце (anulus inguinalis superficialis) обмежоване:
- бічною ніжкою апоневроза зовнішнього косого м’яза живота;
- присередньою ніжкою апоневроза зовнішнього косого м’яза живота;
- міжніжковими волокнами;
- поверненою зв’язкою.
Зі сторони
внутрішньої стінки живота
навпроти поверхневого
пахвинного кільця
розташовується присередня
пахвинна ямка.
- глибоке пахвинне кільце
(anulus inguinalis profundus),
що має вигляд лійкоподібного
заглиблення фасціі, яке
розміщене на 1 см вище від
середини пахвинної зв’язки.
Глибоке пахвинне кільце прикрите із середини пристінковою очеревиною, яка в цьому місці утворює бічну
пахвинну ямку.
Присередньо і знизу глибоке пахвинне кільце обмежоване міжямковою зв’язкою– потовщеними
сполучнотканинними волокнами поперечної фасції і апоневрозів внутрішнього косого та поперечного м’язів
живота.
Кільця пахвинного каналу є слабкими місцями передньої стінки черевної порожнини, а також до них
відносяться біла лінія живота та пупкове кільце, де можуть виходити грижі (кили).
98.М’язи шиї: топографічна класифікація, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання

М’язи шиї поділяються на:
- поверхневі м’язи шиї;
- глибокі м’язи шиї.
Поверхневі м’язи шиї:
1. Підшкірнийм’яз шиї (platysma), його розглядають як мімічний м’яз – м’яз лиця.
Він розміщується безпосередньо під шкірою передньо–бічної поверхні шиї між підшкірною основою і
поверхневою фасцією шиї.
Функція: тягне кут рота униз, відтягує шкіру шиї, перешкоджаючи стисненню поверхневих вен шиї.
2. Груднинно–ключично–соскоподібний м’яз (musculus sternocleidomastoideus).
Функція: при однобічому скороченні нахиляє голову в свій бік і повертає лице в протилежний бік, при
двобічному скороченні закидає голову назад.
При фіксованій голові обидва м’язи тягнуть догори грудну клітку, сприяючи вдиху (допоміжний дихальний
м’яз). М’ЯЗИ
3. Надпід’язикові м’язи (musculi suprahyoidei):
- двочеревцевий м’яз (musculus digastricus), що має заднє черевце та переднє черевце, які з’єднані одне з
одним проміжним сухожилком:
- заднє черевце;
- переднє черевце є продовженням проміжного сухожилка заднього черевця.
Функція: при закріпленій нижній щелепі заднє черевце тягне під’язикову кістку угору, назад і в свій бік.
При двобічному скороченні заднє черевце правого та лівого м’язів тягне під’язикову кістку назад і вгору.
При фіксованій під’язиковій кістці під час скорочення двочеревцевих м’язів нижня щелепа опускається.
- шило–під’язиковий м’яз (musculus stylohyoideus);
Функція: тягне під’язикову кістку угору, назад і у свій бік.
При скороченні правого і лівого шило–під’язикових м’язів під’язикова кістка рухається назад і вверх.
- щелепно–під’язиковий м’яз (musculus mylohyoideus), що формує дно ротової порожнини;
Функція: при верхній опорі (коли щелепи зімкнуті) цей м’яз піднімає під’язикову кістку разом із гортанню.
При фіксованій під’язиковій кістці він опускає нижню щелепу.
Такі рухи відбуваються під час жування, ковтання, розмови.
- підборідно–під’язиковий м’яз (musculus geniohyoideus), що також бере участь у формуванні діафрагми рота.
Функція: при фіксованій під’язиковій кістці опускає нижню щелепу.
При зімкнутих щелепах піднімає під’язикову кістку разом із гортанню– рухи під час жування, ковтання,
розмови.
Надпід’язикові м’язи підіймають під’язикову кістку, а при фіксованій під’язиковій кістці опускають нижню
щелепу, беручи участь у ковтанні, жуванні та розмові.
4. Підпід’язикові м’язи (musculi infrahyoidei):
- груднинно–під’язиковий м’яз (musculus sternohyoideus);
Функція: тягне під’язикову кістку донизу, бере участь в утворенні, разом із передтрахейною пластинкою
шийної фасції, білої лінії шиї.
- груднинно–щитоподібний м’яз (musculus sternothyreoideus);
Функція: опускає гортань.
- щито–під’язиковий м’яз (musculus thyrohyoideus);
Функція: при фіксованій під’язиковій кістці підіймає гортань, наближає під’язикову кістку до гортані.
- м’яз–підіймач щитоподібної залози (musculus levator glandulae thyroideae), що є непостійним і
відгалужується від щито–під’язикового м’яза, його волокна тягнуться до щитоподібної залози;
- лопатково–під’язиковий м’яз (musculus omohyoideus), який зігнутий під кутом, відкритим доверху, і
розділений проміжним сухожилком на два черевця:
- нижнє черевце;
- верхнє черевце.
Функція: опускає під’язикову кістку; при фіксованій лопатці ці м’язи тягнуть під’язикову кістку вниз і
дозаду; при фіксованій під’язиковій кістці обидва м’язи натягують передтрахейну пластинку шийної фасції,
відтягуючи зовнішню стінку піхви судинно–нервового пучка шиї, що запобігає стисканню глибоких вен
шиї, при цьому розширюється просвіт внутрішньої яремної вени, що покращує відтік крові від голови.
Підпід’язикові м’язи тягнуть під’язикову кістку вниз і фіксують її.
Глибокі м’язи шиї поділяються на:
- бічні глибокі м’язи шиї;
- присередні глибокі м’язи шиї;
- задні глибокі м’язи шиї (підпотиличні м’язи).
До бічної групи глибоких м’язів шиї належать:
- передній драбинчастий м’яз (musculus scalenus anterior);
Функція: згинає шийний відділ хребтового стовпа; при однобічному скороченні нахиляє його у свій бік;
при нерухомій шиї піднімає перше ребро.
- середній драбинчастий м’яз (musculus scalenus medius);
Функція: піднімає перше ребро; нахиляє шию вперед та вбік.
- задній драбинчастий м’яз (musculus scalenus posterior);
Функція: піднімає друге ребро, піднімає купол плеври та нахиляє шию вперед і вбік.
- найменший драбинчастий м’яз (musculus scalenus minimus), що є непостійним.
Функція: піднімає перше ребро та піднімає купол плеври.
Функції драбинчастих м’язів:
- при двобічному скороченні – згинають наперед шию.
- при однобічному скороченні ці м’язи згинають і нахиляють шийну частину хребта у свій бік.
- при фіксованих І–ІІ ребрах і двобічному скороченні драбинчасті м’язи згинають шийну частину хребта.
- при фіксованій шиї драбинчасті м’язи піднімають І–ІІ ребра, беручи участь в акті вдиху.
М’ЯЗИ
До присередньої групи, або передхребтових м’язів належать:
1. Довгий м’яз шиї (musculus longus colli; musculus longus cervicis), що прилягає до передньо–бокової
поверхні хребтового стовпа.
Цей м’яз має три частини: верхню, середню та нижню.
Верхня частина довгого м’яза шиї.
Функція: повертає голову (caput) у свій бік.
Середня частина довгого м’яза шиї.
Нижня частина довгого м’яза шиї.
Функція: повертає голову в протилежний бік.
Функція довгого м’яза шиї: при двобічному скороченні згинає шийну частину хребтового стовпа вперед;
при однобічному скороченні нахиляє шию у свій бік.
2. Довгий м’яз голови (musculus longus capitis).
Функція: нахиляє голову і шийну частину хребта уперед.
До задньої групи, або підпотиличних м’язів належать чотири парні м’язи, що містяться між потиличною
кісткою та I і II шийними хребцями – потилично–хребтові м’язи.
За попередньою анатомічною номенклатурою вони належали до м’язів спини.
За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу) підпотиличні м’язи відносяться до м’язів
шиї.
1. Передній прямий м’яз голови (musculus rectus capitis anterior).
Функція: нахиляє голову уперед.
2. Бічний прямий м’яз голови (musculus rectus capitis lateralis).
Функція: нахиляє голову у свій бік, діє виключно на атланто–потиличний суглоб.
3. Задній великий прямий м’яз голови (musculus rectus capitis posterior major).
Функція: повертає голову у свій бік, а при скороченні обох м’язів – нахиляє її назад.
4. Задній малий прямий м’яз голови (musculus rectus capitis posterior minor).
Функція: нахиляє голову у свій бік, а при двобічному скороченні нахиляє її назад.
5. Верхній косий м’яз голови (musculus obliquus capitis superior).
Функція: нахиляє голову у свій бік, а при двобічному скороченні – нахиляє її назад.
6. Нижній косий м’яз голови (musculus obliquus capitis inferior).
Функція: повертає атлант разом із головою у свій бік.
М’ЯЗИ
М’язи задньої групи глибоких м’язів шиї діють на атланто–потиличний суглоб і при двобічному скороченні
розгинають голову, а при однобічному – відводять та обертають голову у свій бік.
М’ЯЗИ
99.Топографія шиї: ділянки, трикутники, міжм’язові простори, їх межі; описати латинськими

Бічна шийна ділянка (regio cervicalis lateralis),або задній шийний трикутник,або бічний шийний
трикутник .
Вона є парною, тобто є правий бічний шийний трикутник і лівий бічний шийний трикутник, що обмежені:
- заднім краєм груднинно–ключично–соскоподібного м’яза;
- переднім краєм трапецієподібного м’яза;
-верхнім краєм ключиці.
В цьому трикутнику розрізняють:
1.Лопатково–трапецієподібний трикутник , обмежований:
- заднім краєм груднинно–ключично–соскоподібного м’яза;
- нижнім черевцем лопатково–під’язикового м’яза;
- переднім краєм трапецієподібного м’яз.
2. Велику надключичну ямку , або лопатково–ключичний трикутник обмежовують:
- задній край груднинно–ключично–соскоподібного м’яза;
- нижнє черевце лопатково–під’язикового м’яза;
- верхній край ключиці.
Задня шийна ділянка,або каркова ділянка:
Вона відповідає проекції верхньої частини трапецієподібного м’яза на шиї .
Ця ділянка обмежована:
-зовнішнім потиличним виступом;
-верхньою карковою лінією потиличної кістки;
- умовною лінією, яка сполучає надплечові відростки правої і лівої лопаток з остистими відростками
виступного хребця.
100.Фасції шиї: описати хід поверхневої та власної (поверхневий та глибокий листок) фасцій, їх
походження; відношення до м’язів, судинно-нервових пучків шиї. Визначити міжфасціальні простори,
їх вміст та сполучення.
Шийна фасція описується за В.М. Шевкуненком та за Міжнародною анатомічною номенклатурою.
За В.М. Шевкуненком, розрізняють 4 шийні фасції (поверхневу, власну, внутрішню і передхребтову), які
мають 5 фасціальних листків.
Перший фасціальний листок – поверхнева шийна фасція (fascia colli superficialis)охоплює всю шию, як
комірець, і, роздвоюючись, утворює піхву для підшкірного м’яза шиї.
Власна шийна фасція (fascia colli propria) має два листки:
-поверхневий листок;
-глибокий листок (третій фасціальний листок).
Другий фасціальний листок – поверхневий листок власної шийної фасції.
Він унизу починається від передньої поверхні груднини і ключиці, а вгорі простягається до нижнього краю
нижньої щелепи, охоплює всю шию і прикріплюється до остистих відростків шийних хребців.
Цей листок утворює піхву для груднинно–ключично–соскоподібного м’яза і трапецієподібного м’яза.
Проходячи на рівні поперечних відростків шийних хребців, цей листок віддає до них лобову пластинку , яка
відділяє передню шийну ділянку від задньої шийної ділянки.
Третій фасціальний листок – глибокий листок власної шийної фасції.
Він унизу починається від задньої поверхні груднини та ключиці і прикріплюється вгорі до під’язикової
кістки, а з боків обмежовується лопатково–під’язиковим м’язом.
Цей листок утворює піхви для м’язів, що розташовані нижче під’язикової кістки.
Зростаючись з поверхневим листком власної шийної фасції, спереду утворює білу лінію шиї.
Між другим і третім фасціальними листками шиї над грудниною утворюється надгруднинний простір;
надгруднинний міжапоневротичний простір (spatium suprasternale), де залягає яремна венозна дуга.
Цей простір сполучається з бічними закутками, які знаходяться позаду нижньої частини груднинно–
ключично–соскоподібних м’язів.
101.Фасції шиї: описати хід внутрішньошийної та передхребтової фасцій, їх походження; відношення

до м’язів, внутрішніх органів. судинно-нервових пучків шиї. Визначити міжфасціальні простори, їх
вміст та сполучення.
М’ЯЗИ
Четвертий фасціальний листок – внутрішня шийна фасція (fascia endocervicalis)поділяється на:
-пристінковий листок;
-нутрощевий листок.
Пристінковий листок (folium parietale) охоплює всі органи шиї разом, а нутрощевий– кожний орган шиї
окремо.
Між пристінковим та нутрощевим листками спереду від трахеї міститься передтрахейний простір.
П’ятий фасціальний листок – передхребтова фасція (fascia prevertebralis) –охоплює всі глибокі м’язи
шиї, утворюючи для кожного з них окремі піхви.
Між п’ятим фасціальним листком і пристінковим листком четвертої фасції утворюється позаглотковий
простір.
102.Шийна фасція: анатомічна класифікація по М.Р. Сапіну, описати латинськими термінами хід
пластинок, їх відношення до м’язів; визначити міжфасціальні простори, їх сполучення та вміст.
За Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу, 1997), розрізняють три пластинки шийної
фасції.
1.Поверхневу пластинку шийної фасції (lamina superficialis fasciae cervicalis), яка відповідає поверхневому
листку власної шийної фасції за В.М. Шевкуненком за якою міститься надгруднинний простір.
2.Передтрахейну пластинку шийної фасції (lamina pretrachealis fasciae cervicalis),яка відповідає глибокому
листку власної фасції шиї за В.М. Шевкуненком і формує сонну піхву, за якою знаходиться переднутряний
простір.
3.Передхребтову пластинку шийної фасції (lamina prevertebralis fasciae cervicalis),яка відповідає
аналогічній фасції шиї за В.М. Шевкуненком.
Перед нею виділяють занутряний простір.
Між переднім і середнім драбинчастими м’язами є міждрабинчастий простір, де проходить підключична
артерія та стовбури плечового сплетення.
Перед драбинчастими м’язами розташований переддрабинчастий простір , де проходить підключична вена.
Глибокий листок власної шийної фасції (lamina profunda fasciae colli propriae) за В.М.Шевкуненком
огортаючи підпід’язикові м’язи, формує лопатково– ключичний апоневроз , або шийний парус (Рише), який
сприяє відтоку крові у поверхневих венах шиї, зрощених із цим апоневрозом.
Між поверхневим та глибоким листками власної шийної фасції за В.М. Шевкуненком є
щілиноподібний надгруднинний міжапоневротичний простір, де розміщені жирова клітковина, поверхневі
вени шиї та яремна венозна дуга.
Між листками внутрішньої шийної фасції за В.М. Шевкуненком спереду розташовується переднутряний
простір , який містить жирову клітковину, лімфовузли, нерви і сполучається з переднім середостінням.
Між внутрішньою шийною фасцією та передхребтовою фасцією за В.М. Шевкуненком
знаходиться занутряний простір , який містить жирову клітковину і продовжується у задне середостіння.
103.М’язи голови: класифікація. Жувальні м’язи: будова (початок, прикріплення), функції;

- жувальні м’язи (musculi masticatorii);
- м’язи лиця (musculi faciei), або мімічні м’язи.
Жувальні м’язи (musculi masticatorii):
1. Жувальний м’яз (musculus masseter) має поверхневу частину та глибоку частину.
Поверхнева частина жувального м’яза.
Функція: піднімає нижню щелепу і тягне її вперед.
Глибока частина жувального м’яза.
Функція: піднімає нижню щелепу.
Функція жувального м’яза:
- піднімає нижню щелепу, переважно кут нижньої щелепи, притискаючи нижні кутні зуби до верхніх кутніх
зубів, розвиваючи більшу силу (”роздавлюючий м’яз”);
- висуває нижню щелепу вперед.
2. Скроневий м’яз (musculus temporalis).
Функція: піднімає нижню щелепу, діючи в основному на передні зуби (”кусаючий м’яз”) та тягне дозаду
висунуту вперед щелепу.
3. Присередній крилоподібний м’яз (musculus pterygoideus medialis). М’ЯЗИ
Функція: піднімає нижню щелепу, тягне її у протилежний скороченню бік та висуває вперед нижню щелепу
(mandibula).
4. Бічний крилоподібний м’яз (musculus pterygoideus lateralis) має верхню головку та нижню головку.
Верхня головка бічного крилоподібного м’яза.
Нижня головка бічного
крилоподібного м’яза.
Функція бічного
крилоподібного м’яза: при
однобічному скороченні зміщує
нижню щелепу в протилежну
сторону, а при
двобічному –
висуває щелепу
вперед.
Бічний
крилоподібний
м’яз також
відтягує вперед
суглобову
капсулу і
суглобовий диск
скронево–
нижньощелепного
суглоба, запобігає
ущемленню
капсули, а диск
зміщує разом із
виростковим
відростком
нижньої щелепи.
104.М’язи голови: класифікація. М’язи лиця (мімічні м’язи): анатомічні особливості мімічних м’язів;
функції; кровопостачання та іннервація; описати латинськими термінами і продемонструвати на
М’язи лиця (musculi faciei)
М’язи лиця мають такі особливості:
- починаються на кістках лицевого черепа і вплітаються у шкіру;
-не перекидаються через суглоби;
-не мають власних фасцій (крім щічного м’яза);
-розташовуються навколо природних отворів голови. М’ЯЗИ
До м’язів лиця, або мімічних (musculi faciei) належать:
1.Надчерепний м’яз (musculus epicranius), який складається з:
-апоневротичного шолома; надчерепного апоневроза, який є апоневрозом надчерепного м’яза.
Він щільно зрощений зі шкірою волосяної частини голови, а з окістям кісток склепіння черепа – пухко.
Завдяки чому при скороченні надчерепного м’яза він рухається разом із волосистою частиною шкіри голови.
- потилично–лобового м’яза , що має:
- лобове черевце (venter frontalis);
Початок: від апоневротичного шолома на межі волосистої частини голови, спереду від вінцевого шва.
Прикріплення: до шкіри брів.
Функція: піднімає брови, утворюючи на лобовій ділянці горизонтальні складки шкіри і тягне уперед
апоневротичний шолом разом зі шкірою волосистої частини голови;
- потиличне черевце ;
Початок: від найвищої каркової лінії і від задньої поверхні основи соскоподібного відростка кам’янистої
частини скроневої кістки.
Прикріплення: до апоневротичного шолома.
Функція: тягне апоневротичний шолом (скальп) назад.
- скронево–тім’яного м’яза.
Початок: від внутрішнього боку вушної раковини.
Прикріплення: до бічного краю апоневротичного шолома.
Функція: тягне вушну раковину угору та вперед, а апоневротичний шолом– вбік.
2. М’яз гордіїв (musculus procerus).
Початок: від носової кістки.
Прикріплення: до шкіри лоба вище кореня носа, частина м’язових волокон вплітається у волокна лобового
черевця потилично–лобового м’яза.
Функція: опускає шкіру лоба, утворюючи горизонтальні складки шкіри в ділянці надперенісся.
3.Коловий м’яз ока (musculus orbicularis oculi),що має такі частини:
-повікову частину ;
Початок: від присередньої повікової зв’язки й окістя сусідніх ділянок присередньої стінки очної ямки.
Прикріплення: до бічної повікової зв’язки й окістя сусідніх ділянок бічної стінки очної ямки.
Функція: змикає повіки.
- глибоку частину , раніше її називали сльозовою частиною, вона розширює сльозовий мішок;
Глибока частина колового м’яза ока є поглибленою часткою повікової частини.
Початок: від заднього сльозового гребеня проходить позаду сльозового мішка і переходить у повікову
частину колового м’яза ока.
Прикріплення: до повікової частини колового м’яза ока.
Функція: розширює сльозовий мішок, регулюючи відтік сльози по носо–сльозовій протоці.
- очноямкову частину .
Початок: від присередньої повікової зв’язки та сусідніх кісток.
Прикріплення: верхні та нижні пучки м’язових волокон оточують очну ямку зверху та знизу і
переплітаються між собою біля бічного кута ока.
Функція: заплющує око, при цьому тягне брову униз і одночасно шкіру щоки угору.
4. Носовий м’яз (musculus nasalis), що має:
- поперечну частину (pars transversa);
Початок: від передньої поверхні верхньої щелепи збоку і дещо вище від верхніх різців (над іклом).
Прикріплення: м’язові пучки ідуть вгору і переходять в апоневроз, який переходить через хрящову частину
спинки носа і продовжується в апоневроз однойменного м’яза.
Функція: звужує ніздрі, притискаючи їх до носової перегородки, опускає крила носа;
- крилову частину.
Початок: від верхньої щелепи над бічним різцем, дещо нижче і присередньо від поперечної частини
носового м’яза.
Прикріплення: до шкіри і заднього краю крилових хрящів носа.
Функція: розширює ніздри, при цьому відтягує крило носа вниз і в сторону.
5. Коловий м’яз рота (musculus orbicularis oris), який залягає в товщі губ рота (labia oris).
Цей м’яз утворений циркулярно орієнтованими м’язовими пучками, а також волокнами, які до ротової
щілини від сусідніх м’язів лиця, а саме: щічного м’яза, м’яза–підіймача верхньої губи, м’яза–підіймача кута
рота, м’яза–опускача нижньої губи, м’яза– опускача кута рота тощо.
М’язові пучки колового м’яза рота радіально розташованих м’язів лиця вплітаються також у шкіру та
слизову оболонку верхньої і нижньої губи.
Частина м’язових пучків цього м’яза переходить з однієї губи в другу. М’ЯЗИ
Залежно від розташування м’язових пучків у коловому м’язі рота, виділяють дві частини:
- крайову частину , яка розташована в периферійних відділах м’яза і має циркулярно орієнтовані м’язові
пучки та пучки, що ідуть від близько розміщених м’язів лиця, особливо біля кутів рота;
Функція: стискує губи, витягуючи їх вперед.
- губну частину , яка є основною частиною колового м’яза рота і формує товщу губ, м’язові пучки
розміщені циркулярно навколо ротової щілини.
Початок: від одного кута рота.
Прикріплення: до другого кута рота, проникаючи в шкіру і слизову оболонку верхньої і нижньої губ.
Функція: замикає ротову щілину, притискуючи губи рота до зубів.
Коловий м’яз рота загалом виконує таку функцію:закриває ротову щілину, бере участь в актах смоктання
та жування.
6. М’яз–підіймач верхньої губи (musculus levator labii superioris).
Початок: від підочноямкового краю верхньої щелепи та присереднього краю очної ямки.
Прикріплення: проходить разом із м’язом–підіймачем кута рота в коловий м’яз рота та в шкіру крила носа.
Функція: піднімає верхню губу, бере участь в утворенні носо–губної борозни і тягне крило носа вверх.
7. М’яз–підіймач кута рота (musculus levator anguli oris).
Початок: від передньої поверхні верхньої щелепи, в ділянці іклової ямки.
Прикріплення: до шкіри кута рота і м’язовими волокнами вплітається в коловий м’яз рота.
Функція: тягне кут верхньої губи вгору і вбік.
8. Великий виличний м’яз (musculus zygomaticus major).
Початок: від виличної кістки.
Прикріплення: до шкіри кута рота і м’язовими волокнами вплітається в м’яз–підіймач верхньої губи.
Функція: відтягує кут рота вбік та вверх – є основним м’язом сміху.
9. Малий виличний м’яз (musculus zygomaticus minor).
Початок: від виличної кістки біля бічного краю м’яза–підіймача верхньої губи.
Прикріплення: до шкіри кута рота і м’язовими волокнами вплітається в м’яз–підіймач верхньої губи.
Функція: піднімає кут рота.
10. М’яз сміху (musculus risorius), він є непостійним.
Початок: від жувальної і привушної фасцій.
Функція: відтягує кут рота вбік, утворюючи ямочку на щоці при усмішці.
11. Щічний м’яз (musculus buccinator), що утворює м’язову основу щоки.
Початок: від косої лінії нижньої щелепи, зовнішньої поверхні коміркової дуги верхньої щелепи над
великими кутніми зубами та від крило–нижньощелепного шва глотки, що з’єднує нижню щелепу з
крилоподібним гачком клиноподібної кістки.
Прикріплення: до кута рота і переходить у коловий м’яз рота.
Функція: відтягує кут рота назад і притискає щокудо зубів.
На рівні верхнього другого великого кутнього зуба крізь цей м’яз проходить протока привушної залози.
12. М’яз–опускач кута рота (musculus depressor anguli oris).
Початок: від нижнього краю передньої третини тіла нижньої щелепи.
Функція: тягне кут рота донизу та дещо вбік.
13. М’яз–опускач нижньої губи (musculus depressor labii inferioris)
Початок: від нижнього краю передньої частини нижньої щелепи, нижче підборідного отвору нижньої
щелепи.
Прикріплення: до шкіри і слизової оболонки нижньої губи, а також вплітається в коловий м’яз рота.
Бічна частина м’яза–опускача нижньої губи вкрита пучками м’яза–опускача кута рота.
Функція: тягне нижню губу униз і дещо вбік.
При двобічному скороченні вивертає нижню губу, надає обличчю виразу іронії, суму, відрази.
14. Підборідний м’яз (musculus mentalis).
Початок: від коміркових випинів нижніх різців.
Прикріплення: до шкіри підборіддя.
Функція: тягне шкіру підборідної ділянки угору і вбік, завдяки цьому утворюється підборідна ямка, а також
сприяє випинанню нижньої губи вперед.
15. Вушні м’язи (musculi auriculares), вони у людини розвинуті слабко і практично не скорочуються
довільно. Досить рідко трапляються люди, що можуть рухати вушною раковиною при одночасному
скороченні потилично–лобового м’яза. Є такі вушні м’язи:
- передній вушний м’яз (musculus auricularis anterior), інколи відсутній; М’ЯЗИ
Початок: від скроневої фасції.
Прикріплення: до вушного хряща і до хрящового зовнішнього слухового ходу.
Функція: відтягує вушну раковину вперед.
- верхній вушний м’яз (musculus auricularis superior), що є найбільшим м’язом із вушних м’язів і
розташований над вушною раковиною;
Початок: від бічного краю апоневротичного шолома.
Прикріплення: до внутрішньої поверхні вушного хряща.
Функція: тягне вушну раковину вверх.
- задній вушний м’яз (musculus auricularis posterior), що розташований в соскоподібній ділянці.
Початок: від соскоподібного відростка скроневої кістки.
Прикріплення: до шкіри задньої поверхні вушної раковини.
Функція: тягне вушну раковину назад.
16. М’яз–зморщувач брови (musculus corrugator supercilii) залягає в товщі брови.
Початок: від присередньої частини надбрівної дуги.
Прикріплення: до шкіри брови.
Частина пучків цього м’яза переплітається з пучками колового м’яза ока.
Функція: зближує брови, внаслідок чого утворюються вертикальні складки в ділянці надперенісся.
17. М’яз–опускач носової перегородки (musculus depressor septi nasi).
Цей м’яз належить до крилової частини носового м’яза.
Початок: від верхньої щелепи над присереднім різцем.
Прикріплення: до нижнього краю хрящової частини носової перегородки.
Функція: опускає і тягне носову перегородку вниз, опускаючи кінчик носа.
18. М’яз–опускач брови (musculus depressor supercilii).
Початок: від носової частини лобової кістки.
Прикріплення: до шкіри присередньої частини брови.
Функція: опускає брову.
19.Поперечний м’яз підборіддя (musculus transversus menti) є непостійним і розміщується під підборіддям,
з’єднуючи волокна м’яза–опускача кута рота.
20.М’яз–підіймач верхньої губи і крила носа (musculus levator labii superioris alaeque nasi).
Початок: від основи лобового відростка верхньої щелепи.
Прикріплення: до шкіри верхньої губи та крила.
Функція: піднімає верхню губу та крило носа.
Уділянці голови знаходяться:
-привушна фасція ;
-жувальна фасція ;
-щічно–глоткова фасція;
-скронева фасція , яка має: М’ЯЗИ
-поверхневу пластинку;
-глибоку пластинку.
М’ЯЗИ
105.М’язи плечового поясу: будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та іннервація;

- м’язи грудного пояса (musculi cinguli pectoralis);
- м’язи вільної верхньої кінцівки (musculi membri superioris liberi).
М’язи вільної верхньої кінцівки (musculi membri superioris liberi) розташовані у таких відділах:
- передньому відділі плеча, або відділі згиначів плеча;
- задньому відділі плеча, або відділі розгиначів плеча;
- передньому відділі передпліччя, або відділі згиначів передпліччя, який має:
- поверхневу частину;
-глибоку частину;
- задньому відділі передпліччя, або відділі розгиначів передпліччя, який має:
- поверхневу частину;
- глибоку частину;
- бічній частині передпліччя , або променевій частині;
- тильній ділянці кисті;
- долоні, або долонній ділянці, у якій виділяють:
- тенар або підвищення великого пальця;
- гіпотенар або підвищення мізинця.
М’язи грудного пояса (musculi cinguli pectoralis)
1.Дельтоподібний м’яз (musculus deltoideus).
Він розташований над плечовим суглобом безпосередньо під шкірою.
Початок: від ключиці– ключична частина, від ості лопатки– остьова частина; від надплечового відростка
лопатки– надплечова частина.
Прикріплення: до дельтоподібної горбистості плечової кістки.
Функція: при скороченні середніх пучків або усього м’яза він відводить верхню кінцівку від тулуба до
горизонтального рівня.
Передня ключична частина згинає плече, обертає його досередини, підняту верхню кінцівку опускає донизу.
Задня ключична частина розгинає плече, одночасно обертає його назовні, підняту верхню кінцівку опускає
донизу.
Дельтоподібний м’яз формує захисне і зміцнююче склепіння плечового суглоба.
2.Надостьовий м’яз (musculus supraspinatus).
Він розміщений в надостьовій ямці .
Початок: від стінок надостьової ямки лопатки і від надостьової фасції .
Прикріплення: до верхньої площадки великого горбка плечової кістки.
Функція: відводить плече при нерухомій лопатці, є синергістом дельтоподібного м’яза; відтягує суглобову
капсулу плечового суглоба вгору, запобігаючи її ущемленню.
3.Підостьовий м’яз (musculus infraspinatus).
Він розміщений в підостьовій ямці.
Початок: від поверхні підостьової ямки і від підостьової фасції.
Прикріплення: до задньої середньої площадки великого горбка плечової кістки та капсули плечового
суглоба, в яку вплітається частина його пучків.
Функція: обертає плече назовні та приводить його до тулуба, відтягує суглобову капсулу плечового
суглоба.
4.Малий круглий м’яз (musculus teres minor).
Початок: від бічного краю лопатки і підостьової фасції.
Прикріплення: до нижньої задньої площадки великого горбка плечової кістки.
Функція: обертає плече назовні та відтягує суглобову капсулу плечового суглоба.
5.Великий круглий м’яз (musculus teres major).
Початок: від нижньої частини бічного краю і від нижнього кута лопатки та від підостьoвої фасції.
Прикріплення: до гребеня малого горбка плечової кістки.
Функція: при фіксованій лопатці розгинає плече в плечовому суглобі, привертає його, приводить підняту
верхню кінцівку до тулуба.
При фіксованій верхній кінцівці тягне нижній кут лопатки назовні та зміщує його допереду.
6.Підлопатковий м’яз (musculus subscapularis).
Початок: від ребрової поверхні лопатки, її бічного краю.
Прикріплення: до малого горбка і гребеня малого горбка.
Функція: обертає плече досередтнт, привертає його і приводить його до тулуба.
М’ЯЗИ
106.М’язи плеча: передня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та

До м’язів переднього відділу плеча належать:
1. Дзьобо–плечовий м’яз (musculus coracobrachialis).
Функція: згинає плече в плечовому суглобі; приводить його до тулуба; при фіксованому плечі тягне
лопатку вперед і донизу; відвертає привернуте плече.
2. Плечовий м’яз (musculus brachialis).
Функція: згинає передпліччя (flexio antebrachii) в ліктьовому суглобі.
3. Двоголовий м’яз плеча (musculus biceps brachii).
- довга головка;
Від передньо–присередньої поверхні сухожилка відходить апоневроз двоголового м’яза плеча– фасція
Пирогова, яка вкриває спереду ліктьову ямку і вплітається присередньо у фасцію передпліччя попереду від
круглого м’яза–привертача.
Функція: згинає плече в плечовому суглобі, згинає і відвертає передпліччя в ліктьовому суглобі.
107.М’язи плеча: задня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та

До м’язів заднього відділу плеча належать:
1. Триголовий м’яз плеча (musculus triceps brachii).
Він розташований у задній плечовій ділянці, має довгу головку, бічну головку та присередню головку.
Довга головка.
Функція: розгинає і приводить плече до тулуба в плечовому суглобі ;
Бічна головка.
М’ЯЗИ
Функція: розгинає передпліччя в ліктьовому суглобі;
Присередня головка.
Функція: розгинає передпліччя в ліктьовому суглобі.
Функція триголового м’яза плеча: розгинає передпліччя в ліктьовому суглобі, а довга головка розгинає
плече в плечовому суглобі та приводить його до тулуба.
2. М’яз ліктьового суглоба (musculus articularis cubiti).
Він є непостійним, його ще розглядають як частину присередньої головки триголового м’яза плеча.
Функція: натягує суглобову капсулу ліктьового суглоба і запобігає її защемленню.
3. Ліктьовий м’яз (musculus anconeus).
Цей м’яз ще називають четвертою головкою триголового м’яза плеча.
Функція: розгинає передпліччя в ліктьовому суглобі і відтягує дозаду суглобову капсулу ліктьового
суглоба.
108.М’язи передпліччя: передня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та

До м’язів поверхневої частини переднього відділу передпліччя належать:
1. Круглий м’яз–привертач (musculus pronator teres), який має:
- плечову головку;
- ліктьову головку.
Функція круглого м’яза–привертача: привертає і згинає передпліччя.
2. Променевий м’яз–згинач зап’ястка (musculus flexor carpi radialis).
Функція: згинає кисть, відводить кисть, привертає передпліччя, згинає передпліччя.
3. Довгий долонний м’яз (musculus palmaris longus).
Функція: натягує долонний апоневроз, згинає кисть в променево–зап’ястковому суглобі, згинає II–V пальці
у п’ястково–фалангових суглобах, згинає передпліччя.
4. Ліктьовий м’яз–згинач зап’ястка (musculus flexor carpi ulnaris) має:
Функція: згинає зап’ясток і приводить кисть, згинає передпліччя.
5. Поверхневий м’яз–згинач пальців (musculus flexor digitorum superficialis) має:
- плечо–ліктьову головку;
- променеву головку.
Функція: згинає середні та проксимальні фаланги II – V пальців та згинає кисть і передпліччя.
До м’язів глибокої частини переднього відділу передпліччя належать:
1. Глибокий м’яз–згинач пальців (musculus flexor digitorum profundus).
Функція: згинає кінцеві фаланги II – V пальців, разом із ними і самі пальці, а також згинає кисть в
променево– зап’ястковому суглобі.
2. Довгий м’яз–згинач великого пальця кисті (musculus flexor pollicis longus manus).
Функція: згинає кінцеву фалангу великого пальця, разом з нею і сам палець, бере участь у згинанні кисті.
3. Квадратний м’яз–привертач (musculus pronator quadratus).
Функція: привертає передпліччя і кисть.
До м’язів бічної частини передпліччя, або м’язів променевої частини, належать:
1. Плечо–променевий м’яз (musculus brachioradialis).
Функція: згинає передпліччя в ліктьовому суглобі, відвертає (супінує) проноване передпліччя, привертає
(пронує) супіноване передпліччя і встановлює передпліччя в середнє положення між пронацією та
супінацією.
2. Довгий променевий м’яз–розгинач зап’ястка (musculus extensor carpi radialis longus).
Функція: розгинає кисть і відводить її , дещо згинає передпліччя.
3. Короткий променевий м’яз–розгинач зап’ястка (musculus extensor carpi radialis brevis).
Функція: розгинає і відводить кисть.
109.М’язи передпліччя: задня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та

До м’язів поверхневої частини заднього відділу передпліччя належать:
1. М’яз–розгинач пальців (musculus extensor digitorum).
На тильній поверхні п’ястка між його сухожилками є три міжсухожилкові зв’язки.
Функція: розгинає II–V пальці, а також кисть в променево–зап’ястковому суглобі.
2. М’яз–розгинач мізинця (musculus extensor digiti minimi).
Функція: розгинає мізинець (extensio digiti minimi). М’ЯЗИ
3. Ліктьовий м’яз–розгинач зап’ястка (musculus extensor carpi ulnaris).
Він має:
Функція ліктьового м’яза–розгинача зап’ястка: розгинає і приводить кисть.
До м’язів глибокої частини задньої групи передпліччя належать:
1. М’яз–відвертач (musculus supinator).
Функція: обертає передпліччя назовні, відвертаючи променеву кістку разом із кистю.
2. Довгий відвідний м’яз великого пальця (musculus abductor pollicis longus).
Функція: відводить великий палець, бере участь у відведенні кисті.
3. Короткий м’яз–розгинач великого пальця кисті (musculus extensor pollicis brevis).
Функція: розгинає проксимальну фалангу, разом із нею і палець; відводить великий палець кисті.
4. Довгий м’яз–розгинач великого пальця кисті (musculus extensor pollicis longus).
Функція: розгинає великий палець кисті та бере участь у розгинанні кисті.
5. М’яз–розгинач вказівного пальця (musculus extensor indicis).
Функція: розгинає вказівний палець, бере участь в розгинанні кисті.
М’ЯЗИ
110.М’язи кисті: топографічна класифікація, функції; кровопостачання та іннервація; описати
М’язи кисті (musculi manus) поділяють на:
- м’язи тенара (musculi thenaris), або м’язи підвищення великого пальця
- м’язи гіпотенара (musculi hypothenaris), або м’язи підвищення мізинця
- м’язи середньої групи. М’ЯЗИ
До м’язів тенара , або м’язів підвищення великого пальця, належать:
1. Короткий відвідний м’яз великого пальця (musculus abductor pollicis brevis).
Початок: від горбка човноподібної кістки та тримача м’язів–згиначів.
Прикріплення: до променевого боку основи проксимальної фаланги великого пальця.
Функція: відводить великий палець.
2.Короткий м’яз–згинач великого пальця (musculus flexor pollicis brevis).
-поверхнева головка (caput superficiale);
Початок: від тримача м’язів–згиначів кисті.
Прикріплення: до проксимальної фаланги великого пальця.
Функція: бере участь у протиставленні великого пальця
- глибока головка (caput profundum).
Початок: від кістки–трапеції, трапецієподібної кістки та від II п’ясткової кістки.
Прикріплення: до присереднього боку проксимальної фаланги великого пальця кисті.
Функція: приводить та згинає великий палець кисті.
Через щілину між обома головками проходить сухожилок довгого м’яза– згинача великого пальця кисті.
У цілому короткий м’яз–згинач великого пальця згинає проксимальну фалангу великого пальця кисті та
палець в цілому і бере участь у приведенні цього пальця.
3. Протиставний м’яз великого пальця (musculus opponens pollicis).
Початок: від горбка кістки–трапеції та тримача м’язів–згиначів кисті.
Прикріплення: до променевого краю і передньої поверхні I п’ясткової кістки.
Функція: протиставляє великий палець мізинцю та іншим пальцям.
4.Привідний м’яз великого пальця кисті (musculus adductor pollicis).
-коса головка (caput obliquum);
Початок: від головчастої кістки, основи і передньої поверхні II і III п’ясткових кісток та від променевої
зв’язки зап’ястка.
- поперечна головка (caput transversum).
Початок: від долонної поверхні III п’ясткової кістки.
Прикріплення привідного м’яза великого пальця кисті: до проксимальної фаланги великого пальця
кисті та до суглобової капсули п’ястково– фалангового суглоба.
Функція привідного м’яза великого пальця кисті (musculus adductor pollicis): приводить великий
палець кисті до вказівного, бере участь у згинанні великого пальця кисті.
До м’язів гіпотенара (musculi hypothenaris), або підвищення мізинця, належать:
1. Короткий долонний м’яз (musculus palmaris brevis).
Початок: від присереднього краю долонного апоневроза та від тримача м’язів–згиначів.
Прикріплення: до шкіри гіпотенара (cutis hypothenaris).
Функція: натягує долонний апоневроз,утворюючи складки на шкірі гіпотенара– зморщує шкіру.
2. Відвідний м’яз мізинця кисті (musculus abductor digiti minimi).
Початок: від горохоподібної кістки і від тримача м’язів–згиначів.
Прикріплення: до присереднього краю основи проксимальної фаланги мізинця.
Функція: відводить мізинець.
3.Короткий м’яз–згинач мізинця кисті (musculus flexor digiti minimi brevis).
Початок: від гачка гачкуватої кістки і від тримача м’язів–згиначів.
Прикріплення: до долонного краю основи проксимальної фаланги мізинця.
Функція: згинає мізинець.
4.Протиставний м’яз мізинця (musculus opponens digiti minimi).
Початок: від гачка гачкуватої кістки і від тримача м’язів–згиначів.
Прикріплення: до присереднього краю і передньої поверхні V п’ясткової кістки.
Функція: протиставляє мізинець великому пальцю кисті.
До середньої групи м’язів кисті належать:
1. Червоподібні м’язи кисті (musculi lumbricales manus) розміщені під долонним апоневрозом.
Це чотири тонких веретеноподібних м’язи.
Перший і другий червоподібні м’язи.
Початок: від променевого бічного краю сухожилка глибокого м’яза–згинача пальців, спрямовані до II і III
пальців.
Третій червоподібний м’яз.
Початок: від обернених один до одного країв сухожилків глибокого м’яза–згинача пальців, що ідуть до III і
IV пальців.
Четвертий червоподібний м’яз.
Початок: від обернених один до одного країв сухожилків глибокого м’яза–згинача М’ЯЗИпальців, що ідуть до IV і
V пальців.
Прикріплення червоподібних м’язів кисті : на тильній поверхні проксимальних фаланг вплітаються в
тильні апоневрози на рівні проксимальних фаланг II–V пальців.
Функція: згинають проксимальні фаланги і розгинають середні та кінцеві фаланги II–V пальців.
2. Міжкісткові м’язи кисті (musculi interossei palmares manus).
Вони розташовані між п’ястковими кістками в міжп’ясткових проміжках, починаються від бічних поверхонь
п’ясткових кісток і прикріплюються до тильної поверхні проксимальних фаланг пальців кисті.
Залежно від розміщення, міжкісткові м’язи кисті поділяються на:
- три долонні міжкісткові м’язи кисті (musculi interossei palmares manus).
Вони розміщені на долонній поверхні в другому, третьому і четвертому міжкістковому проміжку.
Функція: приводять II, IV і V пальці до III пальця;
- чотири тильні міжкісткові м’язи кисті .
Вони розміщені в тильній частині міжп’ясткових проміжків.
Функція: відводять II і IV пальці від III пальця, відводять і приводять III палець, або фіксують його.
М’ЯЗИ
111.Тримачі м’язів-згиначів передпліччя: утворення, топографія, канали, їх вміст; описати
Фасція передпліччя в ділянці зап'ястка утворює щільне, фіксоване до кісток колове стовщення, яке
називається на тильній поверхні тримачем м'язів-розгиначів (геtinaculum extensorum), на долонній —
тримачем м'язів-згиначів (геtinaculum flexorum).
Тримач згиначів, фіксуючись до кісток зап'ястка, обмежує канал зап'ястка.
У ньому залягає сухожилок променевого м'яза — згинача зап'ястка, обгорнуте загальною синовіальною
піхвою м'язів-згиначів, сухожилки поверхневого і глибокого згиначів пальців кисті та в ізольованій
синовіальній піхві сухожилок довгого м'яза — згинача великого пальця кисті (ця піхва оточує сухожилок,
досягає дистальної фаланги великого пальця кисті), а також серединний нерв.
Присередньо від каналу зап'ястка у товщі тримача згиначів залягає волокнистий канал, через який
проходять ліктьові нерв і артерія.
М’ЯЗИ
112.Тримачі м’язів-розгиначів передпліччя: утворення, топографія, кістково-фіброзні канали в
ділянці зап’ястка, їх вміст; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Від тримача м'язів-розгиначів до кісток відходять відростки волокнистої сполучної тканини, що утворюють
такі волокнисті піхви сухожилків: піхву сухожилків довгого відвідного м'яза та короткого м'яза —
розгинача великого пальця; піхву сухожилків променевих м'язів — розгиначів зап'ястка; піхву сухожилка
довгого м'яза — розгинача великого пальця; піхву сухожилків м'яза — розгинача пальців і м'яза —
розгинача вказівного пальця; піхву сухожилка м'яза — розгинача мізинця; піхву сухожилка ліктьового м'яза
— розгинача зап'ястка.
113.Синовіальні піхви кисті: їх будова, топографія, функціональне і практичне значення.

Піхви сухожилків верхньої кінцівки
Вони оточують сухожилки м’язів плеча і передпліччя, розташовані в ділянці кисті.
- долонні піхви зап’ясткових сухожилків;
- тильні піхви зап’ясткових сухожилків.
До піхв сухожилків верхньої кінцівки належить також міжгорбкова сухожилкова піхва, яка оточує у
міжгорбковій борозні сухожилок довгої головки двоголового м’яза плеча і сполучається з порожниною
плечового суглоба.
До долонних піхв зап’ясткових сухожилків належать:
- спільна піхва сухожилків м’язів-згиначів оточує сухожилки поверхневого і глибокого м’язів-згиначів
пальців прoходить до середини долоні, а на мізинці до кінцевої фаланги;
- піхва сухожилка довгого м’яза-згинача великого пальця кисті– вкриває сухожилок однойменного м’яза до
місця його прикріплення, тобто доходить до кінцевої фаланги;
- синовіальні піхви пальців кисті оточують сухожилки поверхневого і глибокого м’язівзгиначів пальців на II-
IV пальцях, вони розташовані від рівня п’ястково-фалангових суглобів до основ кінцевих фаланг.
Ці піхви ізольовані від спільної піхви сухожилків м’язів-згиначів.
Синовіальні піхви пальців кисті сполучені вуздечками сухожилків з фалангами.
Вуздечка сухожилків, яка прямує:
- до проксимальних фаланг, називається довгою вуздечкою; 74 - до середніх фаланг– короткою
вуздечкою.
- піхва сухожилка променевого м’яза-згинача зап’ястка доходить до основи II п’ясткової кістки.
На долоні формуються волокнисті піхви пальців кисті, які є продовженням долонного апоневрозу на пальці.
Вони утворюють передню стінку волокнисто-кісткових каналів для сухожилків м’язів-згиначів пальців.
У волокнистих піхвах пальців кисті розташовані синовіальні піхви пальців кисті.
Волокнисті піхви пальців кисті мають:
- кільцеву частину волокнистої піхви, яка розташована на рівні проксимальних і середніх фаланг пальців;
- хрестоподібну частину волокнистої піхви, яка розташована на рівні міжфалангових суглобів.
До тильних піхв зап’ясткових сухожилків, що проходять у відповідних шести волокнисто-кісткових
каналах під тримачем м’язів-розгиначів, належать:
- піхва сухожилків довгого відвідного м’яза та короткого м’яза-розгинача великого пальця;
- піхва сухожилків довгого та короткого променевих м’язіврозгиначів зап’ястка;
- піхва сухожилка довгого м’яза-розгинача великого пальця;
- піхва сухожилків м’язів-розгиначів пальців та розгинача вказівного пальця;
- піхва сухожилка м’яза-розгинача мізинця;
М’ЯЗИ
- піхва сухожилка ліктьового м’яза-розгинача зап’ястка.
114.Пахвова ямка: межі, стінки; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Пахвова ямка (fossa axillaris) – це заглиблення між поверхнею:

- бічної ділянки грудної клітки
- присередньою поверхнею проксимального відділу плечової
ділянки.
Спереду пахвова ямка оточена:
- складкою шкіри, що відповідає нижньому краю великого
грудного м’яза.
Ззаду пахвова ямка оточена:
- складкою шкіри, що відповідає нижньому краю найширшого
м’яза спини.
115.Пахвова порожнина: стінки, їх топографічні утвори (трикутники, отвори їх межі та вміст);
Пахвова порожнина (cavitas axillaris) – це порожнина, в якій міститься жирова клітковина, судини, нерви та
лімфатичні вузли.
Вона має такі чотири стінки:
- передню, що утворена великим і малим грудними м’язами;
- задню, що утворена найширшим м’язом спини, підлопатковим і великим круглим м’язами;
- присередню, що утворена переднім зубчастим м’язом;
- бічну, що утворена хірургічною шийкою плечової кістки та м’язами (коротка голівка двоголового м’яза
плеча –дзьобоплечовий м’яз.
На передній стінці пахвової порожнини топографічно виділяють три трикутники:
- ключично-грудний трикутник, обмежований:
- нижнім краєм ключиці;
- верхнім краєм малого грудного м’яза;
- грудний трикутник, обмежований верхнім і нижнім краями малого грудного м’яза, тобто такий, що
збігається з контурами малого грудного м’яза;
- підгрудний трикутник, обмежований нижніми краями малого та великого грудних м’язів.
На задній стінці пахвової порожнини є два отвори:
Тристоронній отвір (foramen trilaterum), обмежований:
- підлопатковим м’язом;
- великим круглим м’язом;
- довгою голівкою триголового м’яза плеча.
Через тристоронній отвір проходить огинальна артерія лопатки.
Чотиристоронній отвір (foramen quadrilaterum), розташований збоку тристороннього отвору і
обмежований:
- підлопатковим м’язом;
- великим круглим м’язом;
- довгою голівкою триголового м’яза плеча; М’ЯЗИ
- хірургічною шийкою плечової кістки.
Через чотиристоронній отвір проходять: задня огинальна артерія та вена плеча і пахвовий нерв.
116.Топографія плеча: борозни, канал променевого нерва, ліктьова ямка, їх межі та вміст; описати
Ділянки верхньої кінцівки
1 Дельтоподібна ділянка.
2 Плечова ділянка складається із:
- задньої плечової ділянки;
- передньої плечової ділянки.
З обох сторін від двоголового м’яза плеча в передній плечовій ділянці розташовані:
- присередня двоголова борозна, де проходить судинно-нервовий пучок плеча;
- бічна двоголова борозна, де проходить головна вена.
Між борозною променевого нерва на плечовій кістці спереду і триголовим м’язом плеча ззаду міститься
канал променевого нерва, через який проходять променевий нерв, глибокі артерія і вени плеча.
3. Ліктьова ділянка має:
- задню ліктьову ділянку;
- передню ліктьову ділянку, в якій розташована ліктьова ямка.
Ліктьова ямка має форму ромба і оточена:
- із зовнішнього боку та знизу плечо-променевим м’язом;
- присередньо та знизу круглим м’язом-привертачем;
- угорі плечовим м’язом;
- дном ямки є плечовий м’яз.
117.Топографія передпліччя: борозни, їх межі та вміст; описати латинськими термінами і
Передплічна ділянка має:
- передню передплічну ділянку;
- задню передплічну ділянку;
- променевий край, або бічний край;
- ліктьовий край, або присередній край.
Між м’язами переднього відділу передпліччя утворюються три борозни, де проходять судини та
нерви:
- променева борозна– між плечо-променевим м’язом і променевим м’язом-згиначем зап’ястка;
- серединна борозна– між променевим м’язом-згиначем зап’ястка і поверхневим м’язом-згиначем пальців
кисті;
- ліктьова борозна– між ліктьовим м’язомзгиначем зап’ястка і поверхневим м’язом-згиначем пальців кисті.
118.М’язи тазу: зовнішня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та

До зовнішніх м’язів тазового пояса належать:
1. Верхній близнюковий м’яз (musculus gemellus superior)
Функція: обертає стегно назовні.
2. Нижній близнюковий м’яз (musculus gemellus inferior).
3. Великий сідничний м’яз (musculus gluteus maximus).
Функція: розгинає стегно, відводить стегно, відвертає стегно, при фіксованому стегні розгинає таз і тулуб,
утримуючи тулуб у вертикальному положенні.
4. Середній сідничний м’яз (musculus gluteus medius).
Функція: відводить стегно; передні м’язовіволокна привертають стегно, задні відвертають його; при
фіксованому стегні м’яз утримує таз із тулубом у вертикальному положенні.
5. Малий сідничний м’яз (musculus gluteus minimus).
Функція: відводить стегно; передні його м’язові пучки беруть участь у обертанні стегна досередини; задні
його м’язові пучки беруть участь у обертанні назовні.
7.Квадратний м’яз стегна (musculus quadratus femoris).
Функція: обертає стегно назовні, приводить стегно. М’ЯЗИ
8.Зовнішній затульний м’яз (musculus obturatorius externus).
Функція: обертає стегно назовні, бере участь в його згинанні, підтримує знизу головку стегнової кістки.
9.М’яз–натягувач широкої фасції (musculus tensor fasciae latae).
Функція: згинає стегно , натягує клубово– великогомілкове пасмо; укріплює колінний суглоб в розігнутому
положенні.
119.М’язи тазу: внутрішня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та

До внутрішніх м’язів тазового пояса (musculi cinguli pelvici interni)
належать:
1. Клубово–поперековий м’яз (musculus iliopsoas).
Він утворений двома м’язами: клубовим м’язом та великим поперековим м’язом, які, починаючись на
поперекових хребцях і кульшовій кістці, з’єднуються між собою і формують єдиний м’яз, який
прикріплюється до стегнової кістки.
- клубовий м’яз (musculus iliacus).
Він розміщений в клубовій ямці.
Початок: від верхніх двох третин клубової ямки, внутрішньої губи клубового гребеня, передньої крижово–
клубової зв’язки.
Прикріплення: з’єднується з великим поперековим м’язом.
- великий поперековий м’яз (musculus psoas major).
Він прилягає до тіл поперекових хребців і розташований на задній стінці черевної порожнини.
Початок: від бічної поверхні тіл хребців, міжхребцевих дисків і від поперечних відростків XII грудного та
I–V поперекових хребців.
Прикріплення: пройшовши граничну лінію таза, з’єднується з клубовим м’язом, утворюючи клубово–
поперековий м’яз.
Прикріплення клубово–поперекового м’яза (musculus iliopsoas): до малого вертлюга стегнової кістки.
Функція клубово–поперекового м’яза (musculus iliopsoas): згинає та відвертає стегно; при фіксованому
стегні нахиляє таз разом із тулубом уперед.
2. Малий поперековий м’яз (musculus psoas minor), він є непостійним м’язом.
Початок: від бічної поверхні тіл XII грудного та I поперекового хребців та міжхребцевим диском між ними.
Прикріплення: до дугоподібної лінії клубової кістки, клубово–лобкового підвищення.
Частина сухожилкових пучків проходить у клубово–гребінну дугу і широку фасцію.
Функція: натягує клубово–гребінну дугу;напружує широку фасцію, дещо згинає в поперековій ділянці
хребтовий стовп.
3. Внутрішній затульний м’яз (musculus obturatorius internus).
Початок: від краю затульного отвору і від внутрішньої поверхні затульної перетинки, тазової поверхні
клубової кістки над затульним отвором і від затульної фасції.
Прикріплення: до вертлюгової ямки стегнової кістки.
4. Грушоподібний м’яз (musculus piriformis).
Початок: від тазової поверхні крижової кістки, збоку від передніх крижових отворів.
Прикріплення: до верхівки великого вертлюга стегнової кістки.
Функція: обертає стегно назовні, дещо відводить його, при спиранні на одну ногу бере участь в нахилі таза
в свій бік і вперед.
М’ЯЗИ
М’ЯЗИ
120.М’язи стегна: передня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та

1. Кравецький м’яз (musculus sartorius).
Початок: від верхньої передньої клубової ості.
Прикріплення: до горбистості великогомілкової кістки і вплітається у фасцію гомілки.
Функція: згинає стегно і гомілку; обертає стегно назовні; відводить стегно, а при піднятій нижній кінцівці і
зігнутій в колінному суглобі гомілці привертає її.
2. Чотириголовий м’яз стегна (musculus quadriceps femoris) складається з таких чотирьох м’язів: прямого
м’яза стегна , бічного широкого м’яза , присереднього широкого м’яза та проміжного широкого м’яза.
У нижній третині стегна усі чотири м’язи утворюють спільний для них сухожилок, який, охопивши з обох
боків наколінок, прикріплюється до горбистості великогомілкової кістки.
Та частина сухожилка чотириголового м’яза стегна, яка розташована між верхівкою наколінка і горбистістю
великогомілкової кістки, називається зв’язкою наколінка.
Частина сухожилка чотириголового м’яза стегна, яка йде до наколінка і охоплює його, називається
наднаколінковим апоневрозом.
-прямий м’яз стегна (musculus rectus femoris) має:
-пряму головку;
Початок: від нижньої передньої клубової ості.
- повернену головку (caput reflexum);
Початок: від зовнішньої поверхні клубової кістки над кульшовою западиною.
Функція прямого м’яза стегна (musculus rectus femoris): згинає стегно у кульшовому суглобі.
- бічний широкий м’яз (musculus vastus lateralis);
Початок: від нижньої частини великого вертлюга, верхньої частини міжвертлюгової лінії, від сідничної
горбистості та верхньої частини бічної губи шорсткої лінії і від бічної міжм’язової перегородки стегна.
Прикріплення: сухожилок бічного широкого м’яза переходить у спільний сухожилок чотириголового м’яза
стегна і утворює бічний тримач наколінка.
- присередній широкий м’яз (musculus vastus medialis);
Початок: від нижньої частини міжвертлюгової лінії та від прилеглої частини передньої поверхні стегнової
кістки, присередньої губи шорсткої лінії і присередньої міжм’язової перегородки стегна.
Прикріплення: сухожилок присереднього широкого м’яза переходить у спільний сухожилок
чотириголового м’яза стегна і утворює присередній тримач наколінка.
- проміжний широкий м’яз (musculus vastus intermedius).
Початок: від передньої поверхні стегнової кістки, нижньої частини бічної губи шорсткої лінії та від бічної
міжм’язової перегородки стегна.
Прикріплення: сухожилок проміжного широкого м’яза переходить у спільний сухожилок чотириголового
м’яза стегна.
Функція чотириголового м’яза стегна (musculus quadriceps femoris):
розгинає гомілку в колінному суглобі; а прямий м’яз згинає стегно у кульшовому суглобі.
3. Суглобовий м’яз коліна (musculus articularis genus), розташований під проміжним широким м’язом.
М’ЯЗИ
Початок: від нижньої частини передньої поверхні тіла стегнової кістки.

Прикріплення: до передньої стінки суглобової капсули колінного суглоба.
Функція: натягує суглобову капсулу.
121.М’язи стегна: задня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та

До м’язів заднього відділу стегна належать:
1.Двоголовий м’яз стегна (musculus biceps femoris), який складається з:
-довгої головки;
Початок: від верхньо–присередньої поверхні сідничого горба і від крижово–горбової зв’язки.
Прикріплення: на межі середньої і нижньої третини стегна довга головка з’єднується з короткою головкою.
- короткої головки (caput breve).
Початок: від середньої третини бічної губи шорсткої лінії стегнової кістки, верхньої частини бічного
надвиростка стегнової кістки та від бічної міжм’язової перегородки стегна.
Прикріплення: на межі середньої і нижньої третини стегна довга головка з’єднується з короткою головкою,
утворюючи спільний сухожилок, що прикріплюється до головки малогомілкової кістки.
Функція двоголового м’яза стегна: розгинає стегно в кульшовому суглобі, приводить стегно, згинає
гомілку в колінному суглобі, при зігнутому колінному суглобі обертає гомілку назовні.
2. Півсухожилковий м’яз (musculus semitendinosus).
Початок: від сідничого горба і крижово– горбової зв’язки.
Прикріплення: до горбистості великогомілкової кістки і фасції гомілки, бере участь у формуванні
поверхневої гусячої лапки.
Функція: розгинає стегно, згинає гомілку, при зігнутій нижній кінцівці в колінному суглобі обертає гомілку
досередини.
3. Півперетинчастий м’яз (musculus semimembranosus).
Початок: від сідничого горба.
Прикріплення: на рівні задньої поверхні колінного суглоба сухожилок півперетинчастого м’яза
потовщується і ділиться на три сухожилкових пучки (присередній, середній та бічний); цю розгалужену
сухожилкову частину називають глибокою гусячою лапкою.
Присередній сухожилковий пучок (fasciculus tendinis medialis) прикріплюється до присереднього
виростка великогомілкової кістки під обхідною великогомілковою зв’язкою.
М’ЯЗИ
Середній сухожилковий пучок (fasciculus tendinis medius) прикріплюється до задньої поверхні

присереднього виростка великогомілкової кістки.
Бічний сухожилковий пучок (fasciculus tendinis lateralis) продовжується в косу підколінну зв’язку, яка
вплітається у задню стінку суглобової капсули колінного суглоба.
Функція півперетинчастого м’яза (musculus semimembranosus):розгинає стегно, згинає гомілку, при
зігнутій в колінному суглобі кінцівці гомілку обертає досередини; натягує задню стінку капсули колінного
суглоба, запобігаючи її стисканню при згинанні гомілки.
122.М’язи стегна: присередня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та

1. Тонкий м’яз (musculus gracilis).
Початок: від нижньої частини лобкового симфізу та від нижньої гілки лобкової кістки.
Прикріплення: до присереднього краю горбистості великогомілкової кістки, бере участь у формуванні
поверхневої гусячої лапки.
Функція: приводить стегно, згинає гомілку одночасним обертанням її досередини.
2. Гребінний м’яз (musculus pectineus).
Початок: від лобкового гребеня і верхньої гілки лобкової кістки.
Прикріплення: до гребінної лінії стегнової кістки.
Функція: приводить стегно, згинає стегно.
3. Довгий привідний м’яз (musculus adductor longus).
Початок: від зовнішньої поверхні верхньої гілки лобкової кістки між лобковим горбком і лобковим
симфізом.
Прикріплення: до середньої третини присередньої губи шорсткої лініїї.
Функція: приводить і згинає стегно, обертає його назовні.
4. Короткий привідний м’яз (musculus adductor brevis).
Початок: від зовнішньої поверхні тіла та нижньої гілки лобкової кістки.
Прикріплення: до верхньої третини присередньої губи шорсткої лінії стегнової кістки.
Функція: приводить стегно, бере участь в згинанні стегна і обертанні стегна назовні.
5. Великий привідний м’яз (musculus adductor magnus).
Початок: від сідничого горба і гілки сідничої кіски та нижньої гілки лобкової кістки.
Прикріплення: до присередньої губи шорсткої лінії стегнової кістки та до привідного горбка
присереднього відростка стегнової кістки.
Функція: приводить стегно, обертає стегно назовні.
6. Малий привідний м’яз (musculus adductor minimus) є проксимальною частиною великого привідного
м’яза з горизонтальним напрямком м’язових волокон.
Початок: від нижньої гілки лобкової кістки.
Прикріплення: до проксимальної частини присередньої губи шорсткої лінії.
Функція: приводить стегно.
М’ЯЗИ
123.М’язи гомілки: передня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та

1. Передній великогомілковий м’яз (musculus tibialis anterior).
Початок: від бічного виростка і верхньої частини бічної поверхні тіла великогомілкової кістки, а також від
прилеглих до них частин міжкісткової перетинки гомілки і фасції гомілки.
Прикріплення: до підошвової поверхні присередньої клиноподібної кістки і до основи I плеснової кістки.
Функція: розгинає (тильне згинання) і відвертає стопу, піднімає присередній край стопи і повертає назовні;
укріплює поздовжні склепіння стопи; при фіксованій стопі нахиляє вперед гомілку, сприяючи утриманню
тіла у вертикальному положенні.
2. Довгий м’яз–розгинач пальців (musculus extensor digitorum longus).
Початок: від бічного виростка великогомілкової кістки, присередньої поверхні тіла малогомілкової кістки,
від верхньої частини міжкісткової перетинки гомілки, її фасції та передньої міжм’язової перегородки
гомілки.
Прикріплення: на рівні надп’ятково–гомілкового суглоба сухожилок цього м’яза розгалужується на чотири
сухожилки, які, утворюючи тильний апоневроз, прикріплюються до основ середніх і кінцевих фаланг II–V
пальців.
Функція: розгинає II–V пальці та стопу, при фіксованій стопі утримує гомілку у вертикальному положенні.
3. Третій малогомілковий м’яз (musculus peroneus tertius) є
відокремленою бічною частиною довгого м’яза–розгинача пальців.
М’ЯЗИ
Початок: від присередньої поверхні нижньої частини малогомілкової кістки і від міжкісткової перетинки
гомілки.
Прикріплення: до основи V плеснової кістки.
Функція: привертає та розгинає стопу, піднімаючи її бічний край.
4. Довгий м’яз–розгинач великого пальця стопи (musculus extensor hallucis longus).
Початок: від середньої третини передньої поверхні малогомілкової кістки та від міжкісткової перетинки
гомілки.
Прикріплення: до основи кінцевої фаланги великого пальця стопи; частина сухожилкових пучків
прикріплюється до його проксимальної фаланги, формуючи сухожилковий розтяг.
Функція: розгинає великий палець стопи, бере участь у розгинанні стопи.
124.М’язи гомілки: задня група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та

М’язи заднього відділу гомілки, або відділу згиначів гомілки
Вони складаються з:
- поверхневої частини , або литкової частини або триголової частини ;
- глибокої частини, або камбалоподібної частини .
М’язи поверхневої частини заднього відділу гомілки:
1. Триголовий м’яз литки (musculus triceps surae) починається трьома головками: присередньою і бічною
головками литкового м’яза та камбалоподібним м’язом.
Ці два м’язи мають спільний сухожилок – п’ятковий сухожилок, сухожилок Ахілла.
- литковий м’яз (musculus gastrocnemius) є двосуглобовий м’яз, бо він оминає через колінний та
надп’ятково–гомілковий суглоби і має дві головки:
- бічну головку;
Початок: від підколінної поверхні стегнової кістки над її бічним виростком.
Прикріплення: майже посередині гомілки м’язове черевце бічної головки зливається з присередньою
головкою, утворюючи загальне м’язове черевце, яке переходить у спільний сухожилок литкового м’яза.
- присередню головку .
Початок: від підколінної поверхні стегнової кістки над її присереднім виростком.
Прикріплення: майже посередині гомілки м’язове черевце присередньої головки зливається з бічною
головкою, утворюючи загальне м’язове черевце, яке переходить у спільний сухожилок литкового м’яза.
- камбалоподібний м’яз (musculus soleus) є односуглобовим, оминає тільки надп’ятково–гомілковий суглоб.
Початок: від лінії камбалоподібного м’яза великогомілкової кістки, від проксимального кінця
малогомілкової кістки і від сухожилкової дуги камбалоподібного м’яза.
Ця сухожилкова дуга перекидається між ділянками початку камбалоподібного м’яза на гомілкових кістках.
Прикріплення: сухожилок камбалоподібного м’яза з’єднується з сухожилком литкового м’яза, утворюючи
п’ятковий сухожилок; сухожилок Ахілла і прикріплюється до п’яткового горба п’яткової кістки.
Функція триголового м’яза литки: згинає гомілку і стопу– підошвове згинання; при фіксованій стопі
утримує гомілку, а надп’ятковій кістці, не даючи їй нахилитися вперед, тим самим забезпечує вертикальне
положення тіла під час прямоходіння.
2. Підошвовий м’яз (musculus plantaris) є непостійним і розташовується не на підошві, а у задньому відділі
гомілки між її поверхневою та глибокою частинами.
Початок: від підколінної поверхні над бічним виростком стегнової кістки вище бічної головки литкового
м’яза та від задньої стінки суглобової капсули колінного суглоба.
Прикріплення: до п’яткового горба, інколи вплітається у п’ятковий сухожилок.
Функція: бере участь у згинанні гомілки і стопи , натягує капсулу колінного суглоба.
М’язи глибокої частини заднього відділу гомілки:
М’ЯЗИ
1. Підколінний м’яз (musculus popliteus).

Початок: від зовнішньої поверхні бічного виростка стегнової кістки і від дугоподібної підколінної зв’язки.
Прикріплення: до задньої поверхні тіла великогомілкової кістки над лінією камбалоподібного м’яза.
Функція: згинає гомілку, обертаючи її досередини; натягує капсулу колінного суглоба.
2. Довгий м’яз–згинач пальців (musculus flexor digitorum longus).
Початок: від задньої міжм’язової перегородки гомілки, фасції гомілки та від задньої поверхні
великогомілкової кістки нижче лінії камбалоподібного м’яза.
Прикріплення: до підошвових поверхонь кінцевих фаланг II–V пальців.
Функція: згинає кінцеві фаланги II–V пальців стопи; згинає стопу, обертаючи її назовні.
3. Задній великогомілковий м’яз (musculus tibialis posterior).
Початок: від нижньої поверхні бічного виростка і верхніх двох третин тіла великогомілкової кістки, від
задньої поверхні тіла малогомілкової кістки і від міжкісткової перетинки гомілки.
Прикріплення: до горбистості човноподібної кістки, трьох клиноподібних кісток і до основи IV плеснової
кістки.
Функція: згинає стопу – підошвове згинання; приводить і відвертає стопу.
4. Довгий м’яз–згинач великого пальця стопи (musculus flexor hallucis longus).
Початок: від задньої поверхні нижніх двох третин тіла малогомілкової кістки, міжкісткової перетинки
гомілки та від задньої міжм’язової перегородки гомілки.
Прикріплення: до підошвової поверхні кінцевої фаланги великого пальця стопи.
Функція: згинає великий палець стопи, бере участь в згинанні (супінації) та привертанні стопи; укріплює
поздовжнє склепіння стопи.
125.М’язи гомілки: бічна група, будова (початок, прикріплення), функції; кровопостачання та

1. Довгий малогомілковий м’яз (musculus peroneus longus).
Початок: від головки малогомілкової кістки, від бічної поверхні бічного виростка великогомілкової кістки і
фасції гомілки – передня головка довгого малогомілкового м’яза, а також від частини бічної поверхні
малогомілкової кістки– задня головка довгого малогомілкового м’яза.
Прикріплення: до підошвової поверхні основи I і II плеснових кісток і до присередньої клиноподібної
кістки.
Функція: згинає стопу, піднімає бічний край стопи, укріплює поперечне та поздовжні склепіння стопи.
2. Короткий малогомілковий м’яз (musculus peroneus brevis).
Початок: від нижніх двох третин бічної поверхні малогомілкової кістки аж до бічної кісточки
малогомілкової кістки та від обох міжм’язових перегородок гомілки.
Прикріплення: до горбистості п’ятої плеснової кістки.
М’ЯЗИ
Функція: згинає стопу, піднімає бічний край стопи.
126.М’язи стопи: топографічна класифікація, функції; кровопостачання та іннервація; описати

М’язи стопи (musculi pedis)
До них належать:
-м’язи тилу стопи (musculi dorsi pedis);
-м’язи підошви (musculi plantae).
М’язи тилу стопи (musculi dorsi pedis)
М’язи тилу стопи поділяються на:
- короткий м’яз–розгинач пальців (musculus extensor digitorum brevis);
Початок: від тильної та бічної поверхонь передньої частини п’яткової кістки.
Прикріплення: чотирма сухожилками до основ проксимальних фаланг II–V пальців.
Разом із довгим м’язом–розгиначем пальців утворює на тильній поверхні середньої і кінцевої фаланг
сухожилкове розтягнення.
Функція: розгинає II–V пальці.
- короткий м’яз–розгинач великого пальця стопи (musculus extensor hallucis brevis);
Початок: від верхньої та бічної поверхонь передньої частини п’яткової кістки.
Прикріплення: до тильної поверхні основи проксимальної фаланги великого пальця стопи.
Функція: розгинає великий палець;
-тильні міжкісткові м’язи стопи (musculi interossei dorsales pedis), їх є чотири, вони розміщені в
проміжках між плесновими кістками з тильної сторони стопи.
Початок: кожен м’яз починається двома головками від обернених одна до одної поверхонь сусідніх
плеснових кісток I та II, II та III, III та IV, IV та V.
М’ЯЗИ
Прикріплення: сухожилок кожного із цих чотирьох м’язів прикріплюється до основи проксимальної
фаланги II–IV пальців стопи та до відповідного сухожилка довгого м’яза–розгинача пальців.
Функція: перший міжкістковий м’яз стопи відводить II палець присередньо; останні три м’язи відводять
відповідно II– IV пальці вбік (наближують до мізинця) та згинають проксимальні фаланги цих пальців.
При одночасному скороченні першого і другого м’язів другий палець фіксується.
М’язи підошви (musculi plantae)
Виділяють три групи цих м’язів:
-м’язи присереднього краю стопи (musculi marginis medialis pedis), або м’язи великогомілкового краю
стопи .
-м’язи бічного краю стопи (musculi marginis lateralis pedis), або м’язи малогомілкового краю стопи .
-м’язи середньої групи підошви стопи (musculi aggregationis mediae plantae pedis).
М’язи присереднього краю стопи , або м’язи великогомілкового краю стопи
До м’язів присереднього краю стопи належать:
- відвідний м’яз великого пальця стопи (musculus abductor hallucis);
Початок: від присередньої поверхні п’яткового горба, підошвової поверхні човноподібної кістки, тримача
сухожилків м’язів–згиначів, підошвового апоневроза і від присередньої кісточки.
Прикріплення: до присереднього боку основи проксимальної фаланги і до присередньої сесамоподібної
кістки великого пальця стопи.
Функція: відводить великий палець стопи в присередньому напрямку, зміцнює перше поздовжнє склепіння
стопи;
- короткий м’яз–згинач великого пальця стопи (musculus flexor hallucis brevis);
Початок: від присередньої сторони підошвової поверхні човноподібної кістки, довгої підошвової зв’язки та
від сухожилка заднього великогомілкового м’яза.
На самому початку короткий м’яз–згинач великого пальця стопи розгалужується на присередню та бічну
головки:
- присередня головка (caput mediale);
Прикріплення: разом із відвідним м’язом великого пальця ця головка прикріплюється до присередньої
сесамоподібної кісточки великого пальця стопи і до підошвової поверхні основи проксимальної фаланги
великого пальця стопи.
- бічна головка .
Прикріплення: разом із привідним м’язом великого пальця ця головка прикріплюється до бічної
сесамоподібної кісточки великого пальця стопи і до підошвової поверхні основи проксимальної фаланги
великого пальця стопи.
Функція короткого м’яза–згинача великого пальця стопи: згинає великий палець стопи, зміцнює перше
поздовжнє склепіння стопи;
-привідний м’яз великого пальця стопи (musculus adductor hallucis) має:
-косу головку;
Початок: від підошвової поверхні кубоподібної кістки, бічної клиноподібної кістки, основ II–IV плеснових
кісток та довгої підошвової зв’язки.
Прикріплення: на рівні головки ІІ плеснової кістки з’єднується з поперечною головкою,
утворюючи привідний м’яз великого пальця стопи.
- поперечну головку.
Початок: від підошвової поверхні суглобових капсул II–V
плесно–фалангових суглобів та від дистальних кінців II–V плеснових кісток.
Прикріплення: до основи проксимальної фаланги великого пальця, де сухожилок поперечної головки
зливається з сухожилком косої головки.
Функція привідного м’яза великого пальця стопи: приводить великий палець стопи, згинає великий
палець стопи, зміцнює поперечне склепіння стопи.
М’язи бічного краю стопи (musculi marginis lateralis pedis),
або м’язи малогомілкового краю стопи
До м’язів бічного краю стопи належать:
- відвідний м’яз мізинця стопи (musculus abductor digiti minimi pedis);
Початок: від підошвової поверхні п’яткового горба і горбистості п’ятої плеснової кістки та від підошвового
апоневроза.
Прикріплення: до основи проксимальної фаланги мізинця.
Функція: згинає проксимальну фалангу, одночасно із згинанням відводить мізинець стопи вбік.
- відвідний м’яз п’ятої плеснової кістки (musculus abductor ossis metatarsi quinti), що є частиною
відвідного м’яза мізинця стопи;
- короткий м’яз–згинач мізинця стопи (musculus flexor digiti minimi brevis pedis).
М’ЯЗИ
Початок: від присередньої частини підошвової поверхні основи V плеснової кістки та від довгої підошвової
зв’язки.
Прикріплення: до основи проксимальної фаланги мізинця.
Функція: згинає мізинець стопи.
М’язи середньої групи підошви стопи
- короткий м’яз–згинач пальців (musculus flexor digitorum brevis);
Початок: від підошвової поверхні п’яткового горба та від підошвового апоневроза.
Прикріплення: чотирма сухожилками до бокових поверхонь середніх фаланг II–V пальців.
Функція: згинає II –V пальці, укріплює поздовжні склепіння стопи.
- квадратний м’яз підошви; додатковий м’яз–згинач;
Початок: збоку і присередньо від нижньої поверхні задньої частини п’яткової кістки, від довгої підошвової
зв’язки.
Прикріплення: до бічного краю сухожилка довгого м’яза–згинача пальців.
Функція: згинає II –V пальці стопи; одночасно допомагає довгому м’язу–згиначу пальців згинати ці пальці,
змінюючи напрямок розтягнення (тяги) його сухожилків; зміцнює поздовжні склепіння стопи.
- червоподібні м’язи стопи (musculi lumbricales pedis) – чотири тонких, веретеноподібних м’язів.
Вони розміщені між сухожилками довгого м’яза– згинача пальців;
Початок: перший червоподібний м’яз стопи, що розташований присередньо, починається від
присереднього краю сухожилка довгого м’яза–згинача пальців та прикріплюється до другого пальця
стопи.
Другий, третій і четвертий червоподібні м’язи стопи починаються двома головками від обернених
один до одного країв сухожилків довгого м’яза– згинача пальців та прикріплюються до присереднього
краю основ проксимальної фаланги III–V пальців і вплітаються в тильний апоневроз відповідного (II–V)
пальця.
Функція: згинають проксимальні фаланги; розгинають середні і кінцеві фаланги II–V пальців стопи,
відводячи їх у бік великого пальця стопи;
- підошвові міжкісткові м’язи (musculi interossei plantares) – це три тонких м’язів, які розташовані у
міжкісткових проміжках між II і III, III і IV, IV і V плесновими кістками.
Початок: від присередніх поверхонь III–V плеснових кісток та від довгої підошвової зв’язки.
Прикріплення: до присередньої поверхні основ проксимальних фаланг III, IV і V пальців стопи. Частина
пучків переходить із присередньої на дорсальну поверхню проксимальних фаланг відповідного пальця і
вплітається в тильний апоневроз.
Функція: приводять III–V пальці до II пальця та згинають проксимальні фаланги цих пальців в плесно–
фалангових суглобах, розгинають ці пальці у міжфалангових суглобах.
М’ЯЗИ
М’ЯЗИ
ФАСЦІЇ
127.Фасції нижньої кінцівки: клубова фасція та її похідні (клубово-гребінна дуга, судинна затока,
м’язова затока, їх утворення та вміст); описати латинськими термінами і продемонструвати на
Тазова фасція є продовженням пристінкової фасції живота, вона ще називається внутрішньочеревною
фасцією.
Та частина тазової фасції, яка покриває клубовий та великий поперековий м’язи, називається попереково-
клубовою фасцією, або клубовою фасцією.
Сіднична фасція (fascia glutea) вкриває ззовні великий сідничний м’яз.
Глибокий листок цієї фасції відмежовує великий сідничний м’яз від середнього сідничного м’яза і від
м’язанатягувача широкої фасції.
Унизу сіднична фасція потовщується і продовжується у широку фасцію.
Грушоподібний м’яз (m.piriformis), виходячи через великий сідничий отвір, не заповнює його
повністю, внаслідок чого утворюються:
- надгрушоподібний отвір (foramen suprapiriforme);
- підгрушоподібний отвір (foramen infrapiriforme).
Внутрішній та зовнішній затульні м’язи, закриваючи затульний отвір, утворюють у ділянці затульної
борозни затульний канал.
Під пахвинною зв’язкою– між нею і клубовою кісткою– утворюється простір, який за допомогою клубово-
гребінної дуги, що прикріплюється до клубово-гребінного підвищення, поділяється на два отвори:
- присередньо розташована судинна затока, через яку проходять стегнові артерія та вена;
- збоку розташована м’язова затока, через яку проходять клубово-поперековий м’яз і стегновий нерв.
У ділянці судинної затоки утворюється стегнове кільце, яке при проходженні стегнових гриж
перетворюється на глибоке кільце стегнового каналу.
Глибоке кільце стегнового каналу оточене:
- збоку – стегновою веною;
- присередньо – затоковою зв’язкою;
- спереду – пахвинною зв’язкою;
- ззаду – гребінною зв’язкою.
128.Фасції нижньої кінцівки: широка фасція та її похідні(підшкірний розтвір, його серпоподібний

край, утворення та вміст); описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Широка фасція
Широка фасція (fascia lata) формує піхви для м’язів стегна, а також:
- бічну міжм’язову перегородку стегна;
- присередню міжм’язову перегородку стегна, які відокремлюють передню групу м’язів стегна від
присередньої та задньої груп.
Широка фасція (fascia lata) має:
- поверхневий листок;
- глибокий листок.
Глибокий листок широкої фасції стегна покриває все стегно.
Збоку ця фасція ущільнюється і утворює сухожилок для м’яза-натягувача широкої фасції, який називається
клубово-великогомілковим пасмом.
Поверхневий листок широкої фасції стегна розташований лише в межах стегнового трикутника і
закінчується знизу серпоподібним краєм, який має:
- верхній ріг
- нижній ріг
Верхній ріг зростається з пахвинною зв’язкою.
Нижній ріг зростається з глибоким листком (пластинкою) широкої фасції стегна.
Під серпоподібним краєм поверхневого листка широкої фасції стегна утворюється підшкірний розтвір, який
вкритий дірчастою фасцією– найтоншою частиною широкої фасції.
При проходженні стегнових гриж (кил) підшкірний розтвір перетворюється у зовнішнє кільце стегнового
каналу.
129.Фасції нижньої кінцівки: фасції гомілки та її похідні (тримачі м’язів розгиначів).

Фасція гомілки
Фасція гомілки утворює піхви для м’язів гомілки.
Від фасції гомілки відходять:
- передня міжм’язова перегородка гомілки;
ФАСЦІЇ
- задня міжм’язова перегородка гомілки.

Ці перегородки відокремлюють бічну групу м’язів гомілки від її передньої та задньої груп.
Сухожилкова дуга камбалоподібного м’яза перекидається над міжкістковою перетинкою між ділянками
початку цього м’яза на кістках гомілки.
При переході на стопу фасція гомілки потовщується і утворює:
- верхній тримач м’язів-розгиначів стопи;
- нижній тримач м’язів-розгиначів стопи;
- верхній тримач малогомілкових м’язів;
- нижній тримач малогомілкових м’язів;
- тримач м’язів-згиначів стопи.
Від тримачів м’язів відходять волокнисті (фіброзні) пучки, які розділяють простір між тримачами м’язів на
кістково-волокнисті (фіброзні) канали, утворюючи піхви сухожилків.
Піхва сухожилка має:
- волокнистий шар, або волокнисту піхву;
- синовіальний шар, або синовіальну піхву.
Під тримачем м’язів-згиначів проходять великогомілкові сухожилкові піхви заплесна, до яких
належать три піхви сухожилків (кістково-волокнисті канали – фіброзні канали) для глибоких м’язів
задньої групи гомілки:
- піхва сухожилка заднього великогомілкового м’яза;
- піхва сухожилків довгого м’яза-згинача пальців;
- піхва сухожилка довгого м’яза-згинача великого пальця стопи.
- волокнистий (фіброзний) канал для судин та нервів.
Під тримачами м’язів-розгиначів розташовані передні заплеснові сухожилкові піхви, до яких
належать три піхви сухожилків (кістково-волокнисті канали – фіброзні канали) для м’язів передньої
групи гомілки:
- піхва сухожилка переднього великогомілкового м’яза;
- піхва сухожилка довгого м’яза-розгинача великого пальця;
- піхва сухожилків довгого м’яза-розгинача пальців;
- один фіброзний канал для судин та нервів.
Під верхнім тримачем малогомілкових м’язів та під нижнім тримачем малогомілкових м’язів 104
розміщені малогомілкові заплеснові піхви сухожилків, до яких належать:
- спільна піхва сухожилків малогомілкових м’язів, яка проходить під верхнім тримачем малогомілкових
м’язів;
- підошвова піхва сухожилка довгого малогомілкового м’яза, яка проходить під нижнім тримачем
малогомілкових м’язів, і, вийшовши із спільної піхви сухожилків малогомілкових м’язів, продовжується на
підошвову поверхню п’яткової кістки.
Піхви сухожилків пальців стопи
До їх складу входять:
- волокнисті піхви пальців стопи, які мають:
- кільцеву частину волокнистої піхви;
- хрестоподібну частину волокнистої піхви;
- синовіальні піхви пальців стопи , які мають:
- вуздечки сухожилків.
Сухожилки м’язів, проходячи під тримачем м’язів, укриваються синовіальним шаром, який утворює для них
синовіальні піхви.
При переході на стопу фасція гомілки утворює:
- тильну фасцію стопи;
підошвовий апоневроз.
Тильна фасція стопи дуже тонка.
Між поверхневою та глибокою пластинками цієї фасції розташовані:
- сухожилки довгих та коротких м’язів-розгиначів пальців стопи;
- судини і нерви.
Ця фасція переходить у тильний апоневроз пальців стопи.
Підошвовий апоневроз розташовується безпосередньо під шкірою підошви стопи.
Він має поперечні пучки, які формують поверхневу поперечну плеснову зв’язку.
Поздовжні пучки підошвового апоневрозу починаються від п’яткового горба п’яткової кістки і на рівні
плеснових кісток розщеплюються на п’ять плоских пучків, які досягають пальців та вплітаються у стінки їх
волокнистих піхв.
Підошвовий апоневроз:
ФАСЦІЇ
- зміцнює поздовжні та поперечне склепіння стопи;

- захищає м’які тканини підошви від ушкодження.
Глибока пластинка підошвового апоневрозу, яка покриває підошвові міжкісткові м’язи, називається
міжкістковою підошвовою фасцією.
Підошвовий апоневроз щільно зрощений із нижньою поверхнею короткого м’яза-згинача пальців.
Від верхньої поверхні короткого м’яза згинача пальців, що прилягає до м’язів підошви, відходять до
кісток стопи у сагітальній площині такі міжм’язові перегородки:
- бічна міжм’язова перегородка;
- присередня міжм’язова перегородка.
Ці перегородки відокремлюють середню групу м’язів підошви від присередньої і бічної груп.
На підошві між коротким м’язом-згиначем пальців стопи і відвідним м’язом великого пальця стопи
утворюється присередня підошвова борозна.
На підошві між коротким м’язом-згиначем пальців стопи і відвідним м’язом мізинця утворюється бічна
підошвова борозна.
Через ці борозни проходять кровоносні судини та нерви підошви.
130.Топографія тазу: над- і підгрушеподібний отвір, затульний канал, їх межі, утворення і вміст;
описати латинськими термінами та продемонструвати на препаратах.
Грушоподібний м’яз (m.piriformis), виходячи через великий сідничий отвір, не заповнює його
повністю, внаслідок чого утворюються:
- надгрушоподібний отвір (foramen suprapiriforme);
- підгрушоподібний отвір (foramen infrapiriforme).
Внутрішній та зовнішній затульні м’язи, закриваючи затульний отвір, утворюють у ділянці затульної
борозни затульний канал.
131.Топографія стегна: клубово-гребінна борозна, передня борозна стегна, стегновий трикутник, їх

утворення, межі, вміст; описати латинськими термінами та продемонструвати на препаратах.
Під пахвинною зв’язкою– між нею і клубовою кісткою– утворюється простір, який за допомогою
клубово-гребінної дуги, що прикріплюється до клубово-гребінного підвищення, поділяється на два
отвори:
- присередньо розташована судинна затока, через яку проходять стегнові артерія та вена.
- збоку розташована м’язова затока, через яку проходять клубово-поперековий м’яз і стегновий нерв.
У ділянці судинної затоки утворюється стегнове кільце, яке при проходженні стегнових гриж
перетворюється на глибоке кільце стегнового каналу.
Глибоке кільце стегнового каналу оточене:
- збоку – стегновою веною;
- присередньо – затоковою зв’язкою;
- спереду – пахвинною зв’язкою;
- ззаду – гребінною зв’язкою.
Стегновий канал (canalis femoralis)
Стегновий канал у нормі не існує, він утворюється тільки при утворенні стегнових гриж (кил).
У каналі виділяють три стінки:
- бічну стінку, що утворена:
- стегновою веною;
- передню стінку, яка представлена:
- поверхневим листком широкої фасці;
- пахвинною зв’язкою;
- верхнім рогом серпоподібного краю;
- задню стінку (paries posterior), що утворена:
- глибоким листком широкої фасції стегна.
При утворенні стегнового каналу:
- глибоким кільцем його стегнове кільце;
- поверхневим кільцем є підшкірний розтвір.
На передній поверхні стегна помітний стегновий трикутник, межами якого є:
- угорі – пахвинна зв’язка;
- присередньо – довгий привідний м’яз;
- збоку і знизу – кравецький м’яз.
ФАСЦІЇ
Стегнові артерія і вена, виходячи із судинної затоки, лягають у клубово-гребінну борозну, що

розташована між: - клубовим м’язом;
- гребінним м’язом.
Далі стегнові судини проходять у передній стегновій борозні, яка розташована між довгим привідним
м’язом присередньо і присереднім широким м’язом– збоку.
132.Привідний канал: стінки, отвори, вміст, описати латинськими термінами та продемонструвати на

Нижній кут стегнового трикутника (trigonum femorale), а саме передня стегнова борозна, переходить у
привідний канал, або канал Гунтера, який розташований між:
- великим привідним м’язом (musculus adductor magnus) присередньо;
- присереднім широким м’язом (musculus vastus medialis) збоку;
-а спереду перекинутою між цими м’язами широко-привідною міжм’язовою перегородкою.
Привідний канал знизу відкривається привідним розтвором у підколінну ямку.
Через його передній розтвір проходять:
- підшкірний нерв;
- низхідні колінні артерія та вени.
133.Підколінна ямка: її межі, дно, зв’язок з каналами стегна і гомілки, описати латинськими
термінами та продемонструвати на препаратах.
Підколінна ямка (fossa poplitea) знаходиться в місці переходу стегна в гомілку, на її задній поверхні, і має
форму ромба.
Вгорі підколінна ямка оточена:
- збоку – двоголовим м’язом стегна;
- присередньо – півсухожилковим та півперетинчастим м’язами.
Унизу підколінна ямка оточена:
- бічною голівкою литкового м’яза;
- присередньою голівкою литкового м’яза.
Дном підколінної ямки є:
- підколінна поверхня стегнової кістки;
- задня поверхня колінного суглоба.
Із підколінної ямки між поверхневими та глибокими м’язами заднього відділу гомілки проходить
донизу гомілково-підколінний канал, або канал Грубера.
Від цього каналу відгалужується нижній м’язово-малогомілковий канал, що оточений:
- малогомілковою кісткою;
- довгим м’язом-згиначем великого пальця стопи.
Верхній м’язово-малогомілковий канал є самостійним, він проходить між:
- бічною поверхнею малогомілкової кістки;
- початком довгого малогомілкового м’яза.
Широка фасція стегна переходить на гомілці у фасцію гомілки.
134.Топографія гомілки: гомілково-підколінний канал, верхній та нижній м’язовогомілкові канали, їх

утворення, сполучення, вміст; описати латинськими термінами та продемонструвати на препаратах.
Гомілково-підколінний канал (canalis cruro- popliteus) розміщений між поверхневою і глибокою
частинами задньої групи м'язів гомілки.
Попереду розташовані задній великогомілковий м'яз і довгий м'яз-згинач великого пальця, а позаду –
камбалоподібний м'яз. У цьому каналі проходять великогомілковий нерв, а також задні великогомілкові
артерія і вени.
Вхідний отвір цього каналу обмежований попереду підколінним м'язом, а позаду - сухожилко- вою дугою
камбалоподібного м'яза.
Гомілково-підколінний канал має три отвори.
Через верхній (вхідний) отвір, що обмежований попереду сухожилковою дугою камбалоподібного м'яза, а
позаду - підколінним м'язом, у канал проходить з підколінної ямки задній судинно-нервовий пучок гомілки.
У цьому пучку присередиьо розташовані задні великогомілкові артерія і дві вени, а збоку -
великогомілковий нерв.
Через нижній отвір каналу, що обмежований попереду заднім великогомілковим м'язом, а позаду - п'ятковим
сухожилком, судинно- нервовий пучок позаду присередньої кісточки переходить на підошву.
ФАСЦІЇ
Через розтвір у міжкістковій перетинці гомілки передня великогомілкова артерія проникає у передній відділ
гомілки.
Верхній м'язово-малогомілковий канал (canalis musculoperoneus superior) розташований у верхній третині
гомілки між малогомілковою кісткою і довгим малогомілковим м'язом.
Канал обмежований головкою довгого малогомілкового м'яза, головкою малогомілкової кістки і бічним
виростком великогомілкової кістки.
У цьому каналі проходить загальний малогомілковий нерв, який розгалужується на поверхневий
(розміщений збоку) і глибокий (розміщений присередиьо) малогомілкові нерви.
У середній третині гомілки від гомілково-підколінного каналу відгалужується нижній м'язово-
малогомілковий канал (canalis musculoperoneus inferior), що обмежований попереду малогомілковою
кісткою і заднім великогомілковим мязом, а позаду - довгим м'язом-згиначем великого пальця.
Стінками нижнього м'язово-малогомілкового каналу є: попереду
- малогомілкова кістка і задній великогомілковий м'яз, а позаду - довгий м'яз-згинач великого пальця.
У цьому каналі проходять малогомілкові артерія і вени.
.
135.Стегновий канал: стегнове кільце (вхід), підшкірний розтвір (вихід), їх межі; стінки стегнового
каналу.
Стегновий канал (canalis femoralis) у нормі не існує, він утворюється тільки при утворенні стегнових гриж
(кил). У каналі виділяють три стінки:
- бічну стінку, що утворена:
- стегновою веною;
- передню стінку, яка представлена:
- поверхневим листком широкої фасції;
- пахвинною зв’язкою;
- верхнім рогом серпоподібного краю;
- задню стінку, що утворена:
- глибоким листком широкої фасції стегна.
При утворенні стегнового каналу:
- глибоким кільцем його стегнове кільце;
- поверхневим кільцем є підшкірний розтвір.
На передній поверхні стегна помітний стегновий трикутник, межами якого є:
- угорі – пахвинна зв’язка;
- присередньо – довгий привідний м’яз;
- збоку і знизу – кравецький м’яз.
Стегнові артерія і вена, виходячи із судинної затоки, лягають у клубово-гребінну борозну, що
розташована між: - клубовим м’язом;
- гребінним м’язом.
Далі стегнові судини проходять у передній стегновій борозні, яка розташована між довгим привідним
м’язом присередньо і присереднім широким м’язом– збоку.
Нижній кут стегнового трикутника, а саме передня стегнова борозна, переходить у привідний канал, або
канал Гунтера, який розташований між:
- великим привідним м’язом присередньо;
- присереднім широким м’язом збоку;
- а спереду перекинутою між цими м’язами широко-привідною міжм’язовою перегородкою.
Привідний канал знизу відкривається привідним розтвором у підколінну ямку.
Через його передній розтвір проходять:
- підшкірний нерв;
- низхідні колінні артерія та вени.
136.Фасції стопи, топографія стопи: борозни підошви стопи, їх межі і вміст; описати латинськими
При переході на стопу фасція гомілки утворює:
- тильну фасцію стопи;
- підошвовий апоневроз.
Тильна фасція стопи дуже тонка.
Між поверхневою та глибокою пластинками цієї фасції розташовані:
- сухожилки довгих та коротких м’язів-розгиначів пальців стопи;
- судини і нерви.
ФАСЦІЇ
Ця фасція переходить у тильний апоневроз пальців стопи.

Підошвовий апоневроз розташовується безпосередньо під шкірою підошви стопи.
Він має поперечні пучки, які формують поверхневу поперечну плеснову зв’язку.
Поздовжні пучки підошвового апоневрозу починаються від п’яткового горба п’яткової кістки і на рівні
плеснових кісток розщеплюються на п’ять плоских пучків, які досягають пальців та вплітаються у стінки їх
волокнистих піхв.
Підошвовий апоневроз:
- зміцнює поздовжні та поперечне склепіння стопи;
- захищає м’які тканини підошви від ушкодження.
Глибока пластинка підошвового апоневрозу, яка покриває підошвові міжкісткові м’язи, називається
міжкістковою підошвовою фасцією.
Підошвовий апоневроз щільно зрощений із нижньою поверхнею короткого м’яза-згинача пальців.
Від верхньої поверхні короткого м’яза згинача пальців, що прилягає до м’язів підошви, відходять до
кісток стопи у сагітальній площині такі міжм’язові перегородки:
- бічна міжм’язова перегородка;
- присередня міжм’язова перегородка.
Ці перегородки відокремлюють середню групу м’язів підошви від присередньої і бічної груп.
На підошві між коротким м’язом-згиначем пальців стопи і відвідним м’язом великого пальця стопи
утворюється присередня підошвова борозна.
На підошві між коротким м’язом-згиначем пальців стопи і відвідним м’язом мізинця утворюється бічна
підошвова борозна.
Через ці борозни проходять кровоносні судини та нерви підошви.
137.Системи внутрішніх органів: визначення, назвати латинськими термінами органи, які

утворюють ці системи, дати загальну характеристику функцій цих систем.
Спланхнологія – це розділ анатомії, що вивчає будову внутрішніх органів.
Нутрощі – це органи, які розташовані у порожнинах тіла, у лицевому (вісцеральному) черепі та на шиї і
забезпечують гомеостаз в організмі: обмінні процеси, виділення продуктів обміну та розмноження.
Внутрішні органи – більш широке поняття, це всі утвори, які лежать під шкірою.
Крім спільних функціональних ознак, внутрішні органи мають спільні ознаки розвитку та будови. На ранніх
стадіях ембріогенезу органи травлення, дихання та нижнього відділу сечової та статевих систем складають
єдину систему.
З вісцеральної мезодерми та з ентодерми формується первинна кишка, з якої розвиваються травна і дихальна
системи.
Із внутрішнього шару первинної кишки – ентодерми – розвиваються епітелій і залози травної та
дихальної систем.
З вісцеральної мезодерми розвивається епітелій серозної оболонки.
Всі інші шари органів розвиваються з мезенхіми (зародкової сполучної тканини, яка є похідною
вісцеральної та парієтальної мезодерми).
Первинна кишка має три відділи: передній, середній та задній.
Сечово-статева система розвивається з проміжної мезодерми.
Нутрощі об’єднуються в системи і розміщені в:
– порожнині грудної клітки;
– порожнині живота;
– порожнині таза;
– ділянці голови;
– ділянці шиї.
Нутрощі поділяються на:
– травну систему;
– дихальну систему ;
– сечову систему;
– статеві системи;
– залози внутрішньої секреції.
138.Класифікація внутрішніх органів. Загальний план будови трубчастих органів.

Внутрішні органи (splanchna, s. viscera) розташовані головним чином у порожнинах тіла (грудній, черевній,
тазовій).
Ці органи забезпечують процеси обміну в організмі з зовнішнім середовищем (споживання й
перетравлювання їжі, повітряний і тканинний обмін), виведення продуктів обміну, генеративну функцію та
ін.
Такі функції властиві рослинам, тому ці органи називають також органами рослинного життя.
Залежно від функціональних властивостей і будови внутрішні органи об'єднані в системи: травну,
дихальну,сечову,статеву.
Органи травної системи розташовані в ділянці голови, шиї, в грудній, черевній і тазовій порожнинах,
мають вхідний отвір (рот) і вихідний (відхідник).
Органи дихальної системи (з одним вхідним отвором — носовим) містяться в ділянці голови, шиї і в
грудній порожнині.
У грудній порожнині розташоване також серце, що належить до системи кровообігу.

Сечові й статеві органи мають лише вихідні отвори, містяться в черевній порожнині й порожнині таза.
Черевна порожнина є місцем розташування селезінки, що належить до органів кровотворення. У всіх
порожнинах тіла розташовані ендокринні залози.
Внутрішні органи за своєю структурою поділяються на паренхіматозні й трубчасті, або порожнисті.
Паренхіматозні органи складаються з паренхіми (скупчення спеціалізованих клітин) і сполучнотканинної
строми. До паренхіматозних органів належить печінка, легені, нирки тощо.
Строма виконує опорну й трофічну функції, у ній розташовані кровоносні та лімфатичні судини, нерви.
Трубчасті органи (глотка, стравохід, шлунок, кишки, трахея, бронхи, сечоводрі, сечовий міхур тощо) є
трубками різного діаметра.
Незважаючи на різні форму та функції трубчастих органів, їх стінки мають схожу будову й складаються із
слизової оболонки, підслизової основи, м'язової та серозної оболонок (адвентиції).
139.Ротова порожнина, її відділи. Присінок рота: стінки, їх будова; власне ротова порожнина, її
стінки, сполучення; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Ротова порожнина (cavitas oris)
Вона обмежована:
- угорі піднебінням;
- спереду і з боків губами рота та щоками;
- знизу ротовою діафрагмою, яка утворена щелепно–під’язиковим м’язом.
Ротова порожнина поділяється на:
- присінок рота ;
- власне ротову порожнину .
Присінок рота обмежований:
- спереду і з боків губами рота та щоками;
- ззаду зубами та яснами.
Присінок рота сполучається із:
- власне ротовою порожниною через простір позаду останніх кутніх зубів;
- через щілини між зубами і щілину між верхніми та нижніми зубами;
- через ротову щілину з навколишнім
середовищем.
У присінок рота відкривається привушна
протока.
Губи рота складаються з:
- верхньої губи ;
- нижньої губи.
Губи рота утворені коловим м’язом рота, що
вкритий:
- ззовні шкірою;
- зсередини – слизовою оболонкою.
Слизова оболонка за допомогою вуздечки
верхньої губи та вуздечки нижньої
губи переходить на слизову оболонку ясен
верхньої і нижньої щелеп.
Проміжна частина губ вкрита незроговілим
епітелієм, крізь який просвічуються судини,
утворюючи червону облямівку або проміжний
шар.
Верхня губа має:
- верхньогубний жолобок;
- горбок .
Присінок рота має:
- вуздечку верхньої губи;
- вуздечку нижньої губи;
- спайку губ;
- кут рота;
- сосочок привушної протоки .
Щоки представлені:
- щічним і жувальним м’язами;
- жировим тілом щоки.
Вони вкриті:
- ззовні шкірою;
- із внутрішньої сторони слизовою оболонкою.
Жирове тіло щоки – тіло Біша – розташоване між вищеперерахованими м’язами та шкірою, воно добре
розвинуте у грудних дітей (покращує процес смоктання).
140.Піднебіння: частини. Тверде піднебіння, його будова; м’яке піднебіння, частини, будова;
піднебінні мигдалики, їх топографія; назвати латинськими термінами і продемонструвати на
Піднебіння складається з :
- твердого піднебіння;
- м’якого піднебіння , або піднебінної завіски .
М’яке піднебіння є дуплікатурою (складкою) слизової оболонки, між якою розташовані фіброзна пластинка
і м’язи.
Власне ротова порожнина ззаду сполучається з глоткою через зів.
Зів обмежований:
- зверху м’яким піднебінням;
- знизу коренем язика;
- з боків піднебінно–язиковою дужкою та піднебінно–глотковою дужкою.
Перешийок зіва– це простір між обома дужками;
М’яке піднебіння; піднебінна завіска, до якої належать:
- піднебінний язичок ;
- піднебінно–язикова дужка; передня складка зіва;
- піднебінно–глоткова дужка ; задня складка зіва;
Мигдаликова ямка; мигдаликова пазуха, у верхній частині якої є надмигдаликова ямка ;
Піднебінний мигдалик , що розташований у мигдаликовій ямці, має:
- мигдаликову капсулу ;
- мигдаликові ямочки ;
- мигдаликові крипти .
М’яке піднебіння; піднебінна завіска має такі частини:
1. Cполучнотканинну пластинку, яка прикріплюється до заднього краю горизонтальних пластинок
піднебінних кісток і є продовженням твердого піднебіння– це передній відділ м’якого піднебіння.
2. Звисаючу вниз піднебінну завіску , яка закінчується піднебінним язичком.
3. Піднебінно–язикову дужку , або передню складку зіва, або передню дужку, що йде до язика.
4. Піднебінно–глоткову дужку, або задню складку зіва, або задню дужку, яка йде до глотки.
Між передніми та задніми дужками утворюються мигдаликові ямки , де розташовані піднебінні мигдалики .
5. М’язи піднебіння та зіва .
У ділянці піднебіння ще є:
- піднебінне шво ;
- поперечні піднебінні складки ;
- різцевий сосочок.
Тверде піднебіння утворене:
- піднебінними відростками верхньої щелепи;
- горизонтальними пластинками піднебінних кісток.
141.М’язи м’якого піднебіння. Назвати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.

Кровопостачання та іннервація м’якого піднебіння.
До м’язів м’якого піднебіння та зіва належать:
- м’яз– натягувач піднебінної завіски , який:
- натягує піднебінну завіску в поперечному напрямку;
- розширює просвіт слухової труби;
- м’яз– підіймач піднебінної завіски , що:
- піднімає м’яке піднебіння,
- тягне його назад, розширюючи просвіт слухової труби;
- м’яз язичка , що:
- піднімає піднебінний язичок,
- вкорочує піднебінний язичок;
- піднебінно–язиковий м’яз , що:
- опускає піднебінну завіску вниз, звужуючи зів, піднімає корінь язика;
- піднебінно–глотковий м’яз , що:
- звужує зів,
- піднімає глотку.
М’яке піднебіння бере участь в актах дихання та ковтання і відокремлює травний шлях від
повітроносного.
142.Язик: частини, м’язи язика (власні та скелетні); особливості слизової оболонки язика, функції
язика. Описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та
іннервація язика.
Язик (lingua)
Це м’язовий орган, який розташований у власне ротовій порожнині і має:
- верхівку язика (apex linguae);
- тіло язика (corpus linguae;
- корінь язика (radix linguae);
- спинку язика (dorsum linguae), або верхню поверхню язика;
- нижню поверхню язика;
- край язика (margo linguae);
- серединну борозну язика (sulcus medianus linguae).
Між тілом язика та його коренем на спинці язика проходить межова борозна язика у вигляді букви V,
посередині якої розташований сліпий отвір язика.
За межовою борозною язика під слизовою оболонкою розташований язиковий мигдалик.
Спинка язика має:
- передню частину , або її ще називають передборозенною частиною;
- задню частину , або її ще називають заборозенною частиною.
Слизова оболонка нижньої поверхні язика переходить у слизову дна ротової порожнини у вигляді вуздечки
язика, з боків від якої є торочкуваті складки.
На нижній поверхні язика від основи вуздечки язика вбік та назад прямує під’язикова складка , передній
кінець якої містить під’язикове м’ясце .
На під’язиковій складці та під’язиковому м’ясці відкриваються протоки піднижньощелепної та під’язикової
слинних залоз.
Слизова оболонка спинки язика утворює такі види язикових сосочків :
- ниткоподібні сосочки та конічні сосочки , які містять тільки рецептори загальної чутливості;
- грибоподібні сосочки , розміщені переважно в передній частині язика, в них закладені смакові рецептори;
- листоподібні сосочки, розміщені на краях язика і мають смакові рецептори;
- жолобуваті сосочки , або валикоподібні сосочки, розташовані вздовж межової борозни язика і мають
смакові рецептори.
М’язи язика поділяють на:
- скелетні м’язи;
- власні м’язи.
До скелетних м’язів язика належать:
- шило–язиковий м’яз, що:
- тягне язик назад і вверх,
- при однобічному скороченні тягне язик вбік;
- під’язиково–язиковий м’яз , що:
- тягне язик назад і донизу та складається з:
- хрящо–язикового м’яза ;
- ріжково–язикового м’яза ;
- підборідно–язиковий м’яз , що:
- тягне язик вперед і донизу;
- піднебінно–язиковий м’яз, він належить до
м’язів м’якого піднебіння та зіва.
Його функція:
- звужує зів, піднімаючи корінь язика ,
опускаючи м’яке піднебіння та наближаючи
дужки до серединної лінії.
До власних м’язів язика належать:
- верхній поздовжній м’яз, що:
- вкорочує язик,
- піднімає верхівку язика вгору,
- при однобічному скороченні відводить верхівку язика вбік та вгору;
- нижній поздовжній м’яз, що:
- вкорочує язик,
- опускає його верхівку,
- при однобічному скороченні відводить верхівку язика вбік та вниз;
- поперечний м’яз язика , що:
- звужує та видовжує язик, згортає його у трубочку;
- вертикальний м’яз язика , що:
- сплющує і видовжує язик.
Язик :
- бере участь в перемішуванні їжі і пересуванні її із ротової порожнини в ротову частину глотки;
- є периферійним органом смаку;
- бере участь в акті ковтання і артикуляції мови.
143.Зуби: частини, поверхні, тканини зуба. Назвати латинськими термінами. Періодонт, пародонт,
зубний орган: визначення. Прикуси. Кровопостачання та іннервація зубів верхньої та нижньої
щелепи.
Зуби поділяються на:
- молочні зуби (dentes decidui) – тимчасові;
- постійні зуби (dentes permanentes).
Кожний зуб (dens) має:
- корінь зуба (radix dentis);
- шийку зуба (cervix dentis);
- коронку зуба (corona dentis).
Всередині зуба розташована зубна порожнина; пульпова порожнина , яка складається з:
- коронкової порожнини (cavitas coronae);
- каналу кореня зуба (canalis radicis dentis);
- пульпи зуба (pulpa dentis), що складається із судин, нервів та пухкої волокнистої сполучної тканини, які
заповнюють зубну порожнину.
Коронкова порожнина переходить в канал кореня зуба, який закінчується на верхівці кореня зуба отвором
верхівки кореня зуба .
Через цей отвір в порожнину зуба, що містить пульпу зуба, проходять судини і нерви.
Інколи біля верхівки кореня є декілька додаткових невеликих каналів, які утворюють дельтоподібні
розгалуження.
Пульпа зуба (pulpa dentis) складається з:
- коронкової пульпи (pulpa coronalis);
- кореневої пульпи (pulpa radicularis).
Розрізняють такі поняття:
- клінічна коронка (corona clinica) – це частина зуба над яснами;
- клінічний корінь (radix clinica) – це частина зуба нижче ясенного краю, тобто шийка зуба з його коренем.
Зуб побудований із дентину , який:
- в ділянці коронки зуба вкритий емаллю;
- в ділянці кореня зуба– цементом.
Емаль є найтвердішою тканиною людського організму, що при руйнації не відновлюється.
Хімічний склад зуба подібний до хімічного складу кістки.
Комплекс тканин, який оточує та фіксує зуб у зубній комірці, називається зубним окістям або періодонтом.
Кожна коронка зуба має такі поверхні:
1. Присінкову поверхню (facies vestibularis), яка у передніх зубів називається губною поверхнею , а у задніх
зубів – щічною поверхнею;
2. Язикову поверхню (facies lingualis) – у зубів нижньої щелепи і піднебінну поверхню – у зубів верхньої
щелепи. Ці поверхні об’єднуваються в оральну поверхню.
3. Контактну поверхню (facies approximalis), що має дотикове поле. Ця поверхня розміщена з обох боків
коронки:
- ближча поверхня (facies mesialis);
- дальша поверхня (facies distalis);
4. Змикальну поверхню (facies occlusalis), або жувальну поверхню.
Досліджуючи зуб збоку поверхонь, виділяють поняття норми зуба:
- вестибулярна норма;
- оклюзійна (змикальна) норма;
- контактна норма;
- язикова, або піднебінна норма.
На змикальній поверхні коронки кутніх зубів виділяють вістря зуба, на якому знаходиться верхівка вістря.
Крім цього, може бути додаткове вістря.
Вістря з’єднуються між собою такими гребенями:
- поперечним гребенем (crista transversalis);
- трикутним гребенем (crista triangularis);
- косим гребенем (crista obliqua).
Вістря розрізняють за їх розташуванням на кутніх зубах:
- щічне вістря (cuspis buccalis) – на щічній поверхні; вестибулярній поверхні;
- піднебінне вістря (cuspis palatinalis) – на піднебінній поверхні зубів верхньої щелепи;
- язикове вістря (cuspis lingualis) – на язиковій поверхні зубів нижньої щелепи.
На жувальній поверхні 4–х вістрювих зубів верхньої щелепи знаходяться:
- ближньощічне вістря (cuspis mesiobuccalis); мезіально–щічне вістря; мезіально–присінкове
вістря; параконус;
- дальнощічне вістря (cuspis distobuccalis); дистально–щічне вістря; дистально–присінкове
вістря; метаконус;
- ближньопіднебінне вістря (cuspis mesiopalatinalis); мезіально–піднебінне вістря; протоконус;
- дальньопіднебінне вістря (cuspis distopalatinalis); дистально–піднебінне вістря; гіпоконус;
На жувальній поверхні 4–х вістрювих зубів нижньої
щелепи знаходяться:
- ближньощічне вістря (cuspis mesiobuccalis); мезіально–
щічне вістря; мезіально–присінкове
вістря; протоконід;
- дальньощічне вістря (cuspis distobuccalis);
дистально–щічне вістря; дистально–присінкове
вістря; гіпоконід;
- ближньоязикове вістря (cuspis mesiolingualis);
медіально–язикове вістря; метаконід;
- дальньоязикове вістря (cuspis distolingualis);
дистально–язикове вістря; ентоконід.
На жувальній поверхні 5–вістрявого першого
великого кутнього зуба нижньої
щелепи з’являється ще одне вістря – дальше
вістря (cuspis distalis); дистальне
вістря; гіпоконулід, або мезоконід.
Прикус (occlusio)
Взаєморозміщення зубних дуг, верхньої та нижньої,
при змиканні зубів називається прикусом (occlusio).
Є фізіологічні та патологічні прикуси.
Фізіологічні прикуси (occlusiones physiologicae):
1) фізіологічна прогнатія (prognathia physiologica) – коли верхні різці дещо виступають перед нижніми та
частково прикривають їх (надмірний розвиток верхньої щелепи);
2) фізіологічна прогенія (progenia physiologica) – якщо нижні різці розташовуються перед верхніми–
надмірний розвиток нижньої щелепи;
3) фізіологічна ортогенія (orthogenia physiologica) – коли різальні краї передніх зубів верхньощелепної
зубної дуги збігаються з різальними краями передніх зубів нижньощелепної зубної дуги – щипцеподібний
прикус;
4) фізіологічна ортогнатія (orthognathia physiologica) – незначне перекриття різцями верхньощелепної
зубної дуги нижніх передніх зубів на 1/3 – ножицеподібний прикус.
Патологічні прикуси (occlusiones pathologicae):
- закритий прикус – верхні різці (dentes incisivi superiores) виступають вперед і повністю покривають нижні
різці;
- відкритий прикус – між передніми зубами верхньощелепної зубної дуги і передніми зубами
нижньощелепної зубної дуги є щілина;
- патологічна прогнатія – верхня щелепа зміщена вперед;
- патологічна прогенія – нижня щелепа зміщена вперед;
- трансверзальні, або перехресні прикуси – неправильне співвідношення між бічними зубами.
Важливу роль у встановленні взаємовідношення зубних дуг верхньої та нижньої щелеп відіграють перші
великі кутні зуби: вони розвиваються першими із постійних зубів і стають направляючими у
взаємовідношенні решти зубів.
144.Молочні зуби: формула (анатомічна, клінічна). Терміни прорізування молочних зубів.

У дитини у віці від 6 місяців до 2 років з’являється 20 зубів.
Ці зуби називаються молочними (тимчасовими).
У тимчасовому прикусі є різці, ікло, великі кутні зуби, відсутні малі кутні зуби.
За зовнішньою формулою молочні зуби майже відповідають постійним зубам і відрізняються від них:
- дещо меншими розмірами;
- кольором емалі, що має голубовато–білий відтінок; ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
- краще виражений перехід коронки зуба в його корінь;
-корені більше сплющені і тонші;
- великі кутні зуби коротші, вигнуті, мають нерівні контури і розходяться під тупим кутом;
- зубна порожнина об’ємніша;
- канал кореня зуба ширший;
- корені молочних зубів коротші за корені відповідних постійних зубів;
- стінки коронoк зубів і коренів зубів більш тонкі;
- ширина коронок більш виражена порівнянно з їх висотою;
- на шийках молочних зубів добре контурується емалевий валик, який більш чітко виражений на присінковій
поверхні.
- зуби займають більш вертикальне положення.
У зубному ряді дитини 5–6 років утворюються широкі міжзубні проміжки.
У цей період відзначається значна cтертість різальних країв, вістрів, їх змикальної поверхні, а також
часткове або повне розсмоктування коренів зуба і, як наслідок, підвищена рухливість їх коронок.
Анатомічна формула постійних зубів 2123.
Це означає, що на кожній половині коміркових дуг верхньої та нижньої щелеп розміщені:
- два різці (dentes incisivi);
- одне ікло (dens caninus);
- два малі кутні зуби (dentes premolares);
- три великі кутні зуби (dentes molares).
Анатомічна формула молочних зубів 2102 характеризується відсутністю малих кутніх зубів.
На кожній половині коміркових дуг верхньої і нижньої щелеп розміщені:
- два різці (dentes incisivi);
- одне ікло (dens caninus);
- два великі кутні зуби (dentes molares).
Розташування зубів записується у вигляді зубної формули, де:
- вище горизонтальної лінії позначається кількість зубів верхньощелепної коміркової дуги;
- нижче горизонтальної лінії – кількість зубів нижньощелепної коміркової дуги;
- вертикальна лінія розділяє праву половину верхньої і нижньої щелеп від лівої.
У зубній формулі окремі зуби та їх групи записуються цифрами або буквами і цифрами.
Цифрова формула записується:
- для молочних зубів – римськими цифрами;
- для постійних зубів – арабськими цифрами.
Буквова формула позначається першими буквами від латинської назви груп зубів:
- для молочних зубів – маленькими (прописними) латинськими буквами;
- для постійних зубів – великими латинськими буквами.
Цифрова повна зубна формула.
Порядок запису зубів в цій формулі такий, ніби ми оглядаємо зуби у людини, яка сидить перед нами.
145.Постійні зуби: формула (анатомічна, клінічна). Терміни прорізування постійних зубів.

Постійних зубів є 32.
Лінія, що з’єднує коронки зубних органів, які розташовані в щелепах, утворюють верхньощелепну зубну
дугу; верхню зубну дугу та нижньощелепну зубну дугу; нижню зубну дугу.
Кожна зубна дуга складається у дорослих людей із 16 зубів.
Крім зубних дуг, у стоматології виділяють коміркову дугу– лінію, що проходить по краю (гребеню)
коміркового (альвеолярного) відростка, та базальну дугу – лінію, що проходить через верхівки коренів зубів.
Порядок і терміни прорізування постійних зубів:
- перші нижні великі кутні зуби в 5 – 6 років;
- присередні різці та перші верхні великі кутні зуби в 6 – 7 років;
- бічні різці в 7 – 8 років;
- перші малі кутні зуби в 9 – 10 років;
- ікла в 10 – 11 років;
- другі малі кутні зуби в 11 – 12 років;
- другі великі кутні зуби в 12 – 13 років;
- треті великі кутні зуби після 18 років і не у всіх людей.
146.Залози ротової порожнини: класифікація. Привушна слинна залоза: топографія, будова, характер
секрету; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Малі слинні залози, їх
топографія і морфо-функціональна характеристика. Кровопостачання та іннервація.
Ротові залози (glandulae oris) поділяються на:
- малі слинні залози (glandulae salivariae minores);
- великі слинні залози (glandulae salivariae majores).
Малі слинні залози розташовані в слизовій оболонці ротової порожнини.
Великих слинних залоз є три пари:
- привушна залоза (glandula parotidea);
- піднижньощелепна залоза (glandula submandibularis);
- під’язикова залоза (glandula sublingualis).
Привушна залоза (glandula parotidea) розміщена попереду та внизу від вушної раковини, на бічній поверхні
гілки нижньої щелепи та по задньому краю жувального м’яза:
- за будовою – складна альвеолярна залоза;
- за характером секрету – серозна.
Привушна протока , або протока Стенона – відкривається на слизовій щоки в присінку рота навпроти
другого верхнього великого кутнього зуба.
Привушна залоза має:
- поверхневу частину (pars superficialis);
- глибоку частину (pars profunda).
Може бути додаткова привушна залоза (glandula parotidea accessoria), яка розташовується на поверхні
жувального м’яза, поряд з привушною протокою.
До малих слинних залоз належать:
- губні залози (glandulae labiales);
- щічні залози (glandulae buccales);
- кутні залози (glandulae molares);
- піднебінні залози (glandulae palatinae);
- язикові залози (glandulae linguales).
Кровопостачання відбувається завдяки поверхнево скроневій артерії arteriatemporalissuperficialis.
Венозний відтік направлений в venaretromandibularis.
Лімфатична судини привушної залози доходять до привушних вузлів nodilymph. parotidei.
Інервація відбувається загальними гілками n. atriculotemporalisвідходить від третьої гілки трійчастого
нерва.
147.Залози ротової порожнини: класифікація. Під’язикова та піднижньощелепна слинні залози:

топографія, будова, характер секрету; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах. Кровопостачання та іннервація.
Піднижньощелепна залоза (glandula submandibularis) розташована в піднижньощелепному трикутнику:
за будовою – складна альвеолярно–трубчаста; за характером секрету – змішаного типу.
Піднижньощелепна протока, або протока
Вартона – відкривається на під’язиковому
м’ясці.
Під’язикова залоза (glandula sublingualis)
розміщена у товщі під’язикової складки:
- за будовою –складна альвеолярно–
трубчаста;
- за характером секрету – слизового типу.
Її велика під’язикова протока відкривається
на під’язиковому м’ясці, поряд з
піднижньощелепною протокою.
Іноді протоки відкриваються разом.
Малі під’язикові протоки відкриваються
вздовж під’язикової складки аж до
під’язикового м’ясця.
Кровопостачання: а. faciaiis, її rr. glandulares, венозний відтік — по v. facialis у внутрішню яремну вену.
Лімфовідтік відбвається в nodi lymph. submandibulares.
Іннервація. Загальну чутливість залози забезпечує n. lingualis (з третьої гілки трійчастого нерва).
Секреторні (парасимпатичні) волокна досягають органа у складі лицевого нерва, його барабанної струни і
язикового нерва, перериваючись в ganglion submandibulare.
Симпатичні постгангліонарні волокна відходять від верхнього шийного вузла і досягають залози в вигляді
сплетень по ходу зовнішньої сонної і лицевої артерій. ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
148.Зів: межі, сполучення, описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Зів являє собою великий отвір, який веде з порожнини рота в глотку.
Зів обмежений вгорі м'яким піднебінням і язичком, внизу — коренем язика, по боках — arcus palatoglosus і
піднебінними мигдаликами.
При диханні через ніс корінь через ніс корінь язика піднімається вгору,а мя’ке піднебіння опускається і
дотикаєтьс до корення язика, які є гілками лицевої артерії.
До щоки підходять артеріальні гілочки з поперечної артерії обличчя, яка є гілкою поверхневої скроневої
артерії. Крім того, від верхньощелепної артерії відходить щічна артерія.
Кровопостачання твердого і м'якого піднебіння здійснюється низ хідною піднебінною артерією, яка
відходить від верхньощелепної артерії і проходить у великому піднебінному каналі.
Низхідна піднебінна артерія віддає великі і малі піднебінні артерії.
До м'якого піднебіння, крім цього, підходить висхідна піднебінна артерія, яка є гілкою лицевої артерії.
Вени. Венозний відтік від стінок ротової порожнини відбувається по венах, які супроводжують однойменні
артерії, а також в крилоподібне і глоткове сплетення.
Слід пам'ятати, що притоки лицевої вени в ділянці кута ока анастомозують з венами очної ямки, які
впадають у печеристу пазуху твердої оболони мозку.
По цих анастомозах інфекція з ділянки обличчя може попасти в печеристу пазуху і викликати важкі
ускладнення.
При поширенні інфекції в крилоподібне сплетення теж слід побоюватися її проходження у вени очної ямки і
порожнини черепа.
Лімфатичні судини. Відтік лімфи від верхньої і нижньої губ відбувається в підпідборідні і
піднижньощелепні лімфатичні вузли, від твердого і м'якого піднебіння — в позаглоткові і глибокі шийні
лімфатичні вузли. Іннервація. Чутливу іннервацію слизова оболонка порожни- ни рота одержує від другої і
третьої гілок трійчастого нерва.
Від другої гілки через крилопіднебінний вузол до піднебіння направляються великий і малий піднебінні
нерви.
Від третьої гілки трійчастого нерва до слизової оболонки щоки йде щічний нерв, а до слизової оболонки дна
ротової порожнини — під'язиковий нерв, який відходить безпосередньо від п. lingualis.
149.Глотка: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), відділи, їх сполучення; лімфоепітеліальне

кільце глотки (кільце Пирогова-Вальдеєра). Описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті.
Глотка є трубчастим органом, який простягається від основи черепа до верхнього рівня VII шийного
хребця.
Для орієнтації органа в тілі людини існують такі поняття:
- голотопія, це розміщення органа відносно всього тіла;
- синтопія, це розміщення органа щодо суміжних утворів;
- скелетопія, це положення органа щодо частин скелета.
Голотопія глотки: розташована у передній шийній ділянці.
Скелетопія глотки: від основи черепа до рівня VI – VII шийних хребців.
Синтопія глотки:
- спереду глотки розташовані носова і ротова порожнини та вхід до гортані;
- ззаду – шийний відділ хребтового стовпа та глибокі м’язи шиї;
- з боків – середнє вухо та судинно–нервові стовбури.
Глотка сполучається з:
- носовою порожниною– через парні отвори хоани;
- ротовою порожниною– через зів;
- гортанню – через вхід до гортані;
- барабанною порожниною – через глотковий отвір слухової труби;
- продовжується в стравохід.
Глотка (pharynx) має:
- верхню стінку (склепіння глотки);
- передню стінку (де розміщені отвори в ротову, носову порожнини та в гортань);
- задню стінку (прилягає до передхребтових м’язів шиї);
- бічну (парну) стінку, в якій знаходяться глоткові лімфатичні вузлики.
Порожнина глотки поділяється на:
- носову частину глотки; ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
- ротову частину глотки;
- гортанну частину глотки.
Носова частина глотки– чисто дихальна частина, вона через хоани сполучається з носовою порожниною.
На її бічних стінках з обох сторін є глоткові отвори слухових труб, які сполучають глотку з барабанною
порожниною.
Кожний отвір обмежований:
- ззаду і вгорі трубним валком.
Між останніми і м’яким піднебінням розташоване парне скупчення лімфоїдної тканини – трубний мигдалик.
Від трубного валка відходять:
- трубно–глоткова складка;
- трубно–піднебінна складка.
Спереду від глоткового отвору слухової труби відходить:
- валок підіймача.
Позаду від глоткового отвору слухової труби є глотковий закуток.
У носовій частині глотки міститься:
- піднебінно–глотковий гребінь.
На межі верхньої та задньої стінок глотки розташований:
- непарний глотковий мигдалик, або аденоїд, який має:
- ямочки мигдалика (fossulae tonsillae);
- крипти мигдалика (cryptae tonsillae).
Три глоткових мигдалики та три мигдалики ділянки зіва утворюють лімфатичне кільце глотки– кільце
Пирогова–Вальдейера.
Ротова частина глотки простягається від піднебінної завіски до входу в гортань , тобто на рівні зіва, що
відповідає висоті тіла третього шийного хребця.
Ротова частина глотки за допомогою зіва сполучається з власне ротовою порожниною.
Між коренем язика та надгортанником проходять:
- серединна язиково–надгортанна складка;
- парна бічна язиково–надгортанна складка, між якими розміщена надгортанна долинка.
У ротовій частині глотки перехрещується травний та дихальний шляхи.
При акті ковтання носова частина глотки відокремлюється від ротової частини глотки піднебінною
завіскою.
При акті ковтання гортань піднімається, а надгортанник закриває вхід до гортані.
Тому їжа чи рідина проходять тільки в гортанну частину глотки і далі – в стравохід, не потрапляючи ні в
носову порожнину, ні в порожнину гортані.
Гортанна частина глотки починається на рівні входу до гортані і сполучається з порожниною гортані.
З боків від входу до гортані гортанна частина глотки розширюється і утворює парні грушоподібні закутки,
присередньо від них розміщені складки верхнього гортанного нерва, де проходять:
- верхня гортанна артерія;
- внутрішня гілка верхнього гортанного нерва.
У місці переходу глотки в стравохід є глотково– стравохідне звуження.
150.Глотка: будова стінки - слизова, м’язова і зовнішня оболонки, їх характеристика.

Кровопостачання та іннервація глотки.
Стінка глотки складається з таких шарів:
- слизової оболонки (tunica mucosa);
- підслизового прошарку (tela submucosa);
- м’язової оболонки (tunica muscularis) – м’язів глотки;
- сполучнотканинної оболонки (адвентиції – tunica adventitia).
Слизова оболонка розміщена на щільній сполучнотканинній (фіброзній) пластинці, яка замінює підслизову
основу (підслизовий прошарок).
На рівні носової частини глотки слизова оболонка вкрита одношаровим багаторядним війчастим епітелієм, а
нижче – багатошаровим плоским незроговілим епітелієм відповідно до функції частин глотки.
Підслизова основа (підслизовий прошарок) носової частини глотки представлена глотково–основною
фасцією– фіброзною оболонкою (волокнистою оболонкою), яка зростається із слизовою оболонкою, а вгорі
вона прикріплюється до зовнішньої основи черепа.
Через це слизова носової частини глотки малорухома і не утворює складок.
У нижніх відділах глотки підслизова основа представлена пухкою сполучною ВНУТРІШНІ тканиною,
ОРГАНИвнаслідок чого
слизова оболонка утворює поздовжні складки.
У підслизовій оболонці (підслизовому прошарку) глотки розташовані глоткові залози, протоки яких
відкриваються на поверхні слизової оболонки.
Ззовні – до підслизової основи, або підслизового прошарку, зверху – до глотково-основної фасції
прилягають м’язи глотки та сполучнотканинна оболонка – адвентиція.
М’язова оболонка, або м’язи глотки, побудовані із поздовжніх та колових поперечно–посмугованих
м’язових волокон і формують:
- м’язи–звужувачі глотки (musculi constrictores pharyngis), що утворюють внутрішній коловий шар;
- м’язи–підіймачі глотки (musculi levatores pharyngis), що утворюють зовнішній поздовжній шар.
До поздовжніх м’язів глотки належать:
- шило–глотковий м’яз (musculus stylopharyngeus): піднімає глотку та гортань вверх;
- піднебінно–глотковий м’яз (musculus palatopharyngeus): опускає піднебінну завіску і зменшує отвір зіва;
- трубно–глотковий м’яз (musculus salpingopharyngeus): піднімає глотку і запобігає зсуванню вперед хряща
слухової труби.
До колових м’язів глотки належать:
- верхній м’яз–звужувач глотки (musculus constrictor pharyngis superior), який має:
- крило–глоткову частину (pars pterygopharyngea);
- щічно–глоткову частину (pars buccopharyngea);
- щелепно–глоткову частину (pars mylopharyngea);
- язиково–глоткову частину (pars glossopharyngea);
- середній м’яз–звужувач глотки (musculus constrictor pharyngis medius), який має:
- хрящо–глоткову частину (pars chondropharyngea);
- ріжково–глоткову частину (pars ceratopharyngea);
- нижній м’яз–звужувач глотки (musculus constrictor pharyngis inferior), який має:
- щито–глоткову частину (pars thyropharyngea), або щитоглотковий м’яз (musculus thyropharyngeus);
- персне–глоткову частину (pars cricopharyngea), або персне– глотковий м’яз (musculus
cricopharyngeus). М’язи–звужувачі скорочуються послідовно зверху донизу, активно проштовхуючи їжу до
стравоходу.
Внаслідок зростання м’язових пучків протилежних м’язів–звужувачів на задній поверхні глотки по
серединній лінії утворюється глоткове шво.
Крило–нижньощелепне шво утворюється вздовж місця з’єднання щічного м’яза з верхнім м’язом–
звужувачем глотки– від крилоподібного відростка до задньої частини нижньої щелепи.
Ззовні глотка вкрита тонкою адвентицією– сполучнотканинним шаром, за допомогою якого вона контактує
з розміщеними поряд органами.
Між адвентицією глотки та суміжними органами є
навкологлотковий простір, що заповнений пухкою
волокнистою сполучною тканиною.
Цей простір має такі відділи:
- заглотковий простір (spatium retropharyngeum), що
переходить у верхнє середостіння, або позавісцеральний
простір;
- бічноглотковий простір (spatium lateropharyngeum), який
ще називається бічним глотковим простором, або
приглотковим простором.
Функція глотки:
- проведення їжі через ротову частину глотки та гортанну
частину глотки до стравоходу;
- проведення повітря через носову частину глотки та
ротову частину глотки до гортані.
151.Стравохід: відділи, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); будова стінки; анатомічні і

фізіологічні звуження стравоходу. Кровопостачання та іннервація стравоходу.
Стравохід є трубчастим органом довжиною 25-30 см і близько 3 см завширшки, що має S–подібну форму і
переходить у шлунок.
У стравоході виділяють:
- шийну частину (pars cervicalis);
- грудну частину (pars thoracica);
- черевну частину (pars abdominalis); ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
- іноді виділяють діафрагмову частину (pars diaphragmatica).
Стінка стравоходу складається з таких шарів:
- слизової оболонки (tunica mucosa);
- підслизової основи (tela submucosa);
- м’язової оболонки (tunica muscularis);
- зовнішньої (сполучнотканинної) оболонки, яку ще називають адвентиційною;
- серозної оболонки (tunica serosa);
- підсерозного прошарку (tela subserosa).
Серозна оболонка та підсерозний прошарок є тільки у черевній частині стравоходу.
Слизова оболонка стравоходу відносно товста, має добре виражену м’язову пластинку слизової оболонки,
яка складається з гладкої м’язової тканини.
Вона вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, а у місці переходу стравоходу в шлунок
епітелій є простим (одношаровим) призматичним.
Підслизовий прошарок стравоходу розвинутий добре, завдяки чому слизова оболонка утворює поздовжні
складки.
У підслизовій основі містяться численні стравохідні залози.
М’язова оболонка стравоходу складається з:
- внутрішнього колового шару (stratum circulare internum);
- зовнішнього поздовжнього шару (stratum longitudinale externum).
У верхній третині стравоходу м’язова оболонка утворена
поперечно–посмугованими м’язами.
У середній частині стравоходу поперечно–посмуговані
м’язи поступово замінюються гладкими м’язами.
У нижній частині стравоходу є тільки гладкі м’язи.
Передня частина м’язових волокон поздовжнього шару
поперечно– посмугованих м’язів починається:
- від пластинки перснеподібного хряща гортані персне–
стравохідним сухожилком;
- від лівого головного бронха частиною гладких м’язових
волокон середньої третини стравоходу,
утворюючибронхо–стравохідний м’яз;
- від лівої середостінної частини пристінкової плеври,
утворюючи плевро–стравохідний м’яз.
Зовнішньою оболонкою стравоходу черевної частини
стравоходу є серозна оболонка.
Топографія стравоходу:
- голотопія стравоходу:
- розташований в ділянці шиї;
- в грудній порожнині;
- в черевній порожнині;
- скелетопія:
- від рівня VI – VII шийних хребців до рівня XI грудного;
- синтопія:
- шийна частина стравоходу розташована попереду шийного відділу хребтового стовпа з прилягаючими
передхребтовими м’язами, а спереду від нього проходить трахея, збоку – судинно–нервовий пучок.
Грудна частина стравоходу розташована у верхньому та нижньому (задньому) середостінні; у верхньому
середостінні спереду від стравоходу розміщена трахея, позаду хребтовий стовп; у нижньому середостінні
попереду знаходиться серце, а позаду розміщена низхідна частина аорти.
Черевна частина стравоходу коротка, розташована під діафрагмою, прилягає до задньої поверхні лівої
частки печінки (lobus hepatis sinister).
Стравохід має:
- анатомічні звуження (constrictiones anatomicae);
- фізіологічні звуження (constrictiones functionales).
Анатомічні звуження:
- глотково–стравохідне звуження розміщене при переході глотки у стравохід, на рівні VI–VII шийних
хребців;
- бронхіальне звуження, яке знаходиться на рівні IV–V грудних хребців, де трахея розгалужується на
головні бронхи і притискає стравохід;
- діафрагмове звуження розташоване на рівні переходу стравоходу через поперекову частину
ВНУТРІШНІ ОРГАНИ діафрагми, це
рівень ІХ–Х грудних хребців. Фізіологічні звуження:
- аортальне звуження розташоване на рівні IV грудного хребця. Це місце, де стравохід контактує з дугою
аорти;
- черевне звуження, або кардіальне звуження, розміщене у місці переходу стравоходу в кардіальну частину
шлунка, воно є на рівні XI грудного хребця.
Функція стравоходу – проведення їжі.
Кровопостачання: шийна частина — від нижніх щитоподібних артерій, грудна — від гілок грудної частини
аорти, черевна — від гілок лівої шлункової артерії.
Венозний відтік: від шийної частини — в нижню щитоподібну і плечо-головну вени, грудної — у
півнепарні вени і від черевної — через ліву шлункову вену (з системи ворітної вени).
Лімфовідтік: від шийної частини - в бічні глибокі шийні лімфатичні вузли, грудної — в паратрахеальні,
бронхолегеневі та середостінні, від черевної — в черевні та шлункові.
Іннервація: гілки блукаючого нерва шийних і грудних вузлів симпатичного стовбура, які на стінках
стравоходу утворюють нервове сплетення.
152.Ділянки передньої
черевної стінки: назвати
латинськими термінами і
намалювати схему.
1 – підреберна ділянка
-regio hypochondriaca
2 –епігастрій - regio
epigastrica
3 – бічна ділянка - regio
lateralis
5 - пупкова ділянка - regio
umbilicalis
5 - пахвова ділянка - regio
inguinalis;
6 – лобкова ділянка - regio
pubica.
153.Шлунок: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини; описати латинськими

термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація шлунка.
Шлунок (gaster)
Шлунок (gaster) є мішкоподібним розширенням травної трубки,

що розташовується між стравоходом і тонкою кишкою.
У шлунку відбувається хімічна переробка їжі завдяки виділенню
шлункового соку.
Крім того, шлунок (gaster) виконує такі функції:
- екскреторну;
- ендокринну;
- всмоктувальну (воду і розчинені в ній речовини);
- знешкоджуючу (соляна кислота та імунна система шлунка
знешкоджує більшість шкідливих речовин і мікробів).
Шлунок має такі частини:
- кардію (cardia), або кардіальну частину з кардіальним отвором;
- дно шлунка (fundus gastricus), або склепіння шлунка;
- тіло шлунка (corpus gastricum) з шлунковим каналом;
- воротарну частину (pars pylorica).
Кровопостачання: відбувається за допомогою
-правої та лівої шлункової артерії
-правої та лівої шлунково-сальникової артерії
-короткі шлункові артеріії
Венозний відтік: здійснюється через праву та ліву шлункову вену та через праву ліву шлунково сальникову
вену та короткі шлункові вени.
Лімфо відтік: Відбувається через черевні лімфовузли.
Інервація: За допомогою черевних вузлів та блукаючого нерва.
154.Шлунок: будова стінки; описати латинськими термінами будову слизової, м’язової і серозної
оболонок.
Воротарна частина (pars pylorica) має:
- воротарну печеру (antrum pyloricum);
- воротарний канал (canalis pyloricus);
- воротар (pylorus) з воротарним отвором
(ostium pyloricum).
У шлунку розрізняють:
- передню стінку (paries anterior);
- задню стінку (paries posterior).
Ці стінки, сходячись, утворюють:
- малу кривину (curvatura minor), спрямовану угору і
вправо (на ній розташована кутова вирізка);
- велику кривину (curvatura major), спрямовану донизу і
вліво.
Топографія шлунка:
- голотопія:
- розміщений в черевній порожнині;
- розташований у лівій підребровій і власне надчеревній ділянках;
- скелетопія:
- кардіальний отвір шлунка розташований на рівні XI грудного хребця зліва;
- воротарний отвір розташований на рівні XII грудного – І поперекового хребців справа;
- дно шлунка сягає V міжребрового простору по лівій середньоключичній лінії;
- синтопія:
- до передньої стінки шлунка вгорі прилягає діафрагма; ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
- досередтнт передньої стінки шлунка – прилягає ліва частка печінки;
- задня поверхня шлунка прилягає до:
- селезінки (splen);
- підшлункової залози (pancreas);
- лівої нирки (ren sinister) з наднирковою залозою;
- поперечної ободової кишки (colon transversum).
Нижня частина передньої поверхні шлунка вільна і при

наповненому шлунку стикається з передньою черевною
стінкою.
Зовнішня оболонка шлунка – серозна оболонка (tunica serosa)
– представляє собою нутрощевий листок очеревини
(вісцеральний листок).
Шлунок вкритий очеревиною з усіх сторін
(інтраперитонеально).
Ця оболонка утворює:
- печінково–шлункову зв’язку;
- шлунково–діафрагмову зв’язку, які йдуть до малої кривини;
- шлунково–селезінкову зв’язку;
- шлунково–ободовокишкову зв’язку, які йдуть до великої кривини. Під серозною оболонкою знаходиться
підсерозний прошарок , що утворений з пухкої волокнистої сполучної тканини.
Середня оболонка шлунка – м’язова

оболонка – має:
- поздовжній шар ;
- коловий шар;
- косі волокна.
Коловий шар найкраще розвинутий у

ділянці воротарної частини, де він
утворює воротарний м’яз–замикач.
Внутрішня оболонка шлунка – слизова оболонка – вистелена простим (одношаровим) призматичним
залозистим епітелієм.
Завдяки добре розвинутому підслизовому прошарку слизова оболонка утворює багато шлункових складок,
колових і поздовжніх.
Між цими складками розміщені шлункові поля (areae gastricae), в глибині яких містяться шлункові ямочки
(foveolae gastricae), де відкриваються протоки шлункових залоз (glandulae gastricae).
У ділянці малої кривини шлунка слизова оболонка утворює, в основному, поздовжні складки у вигляді
шлункової доріжки для проходження рідкої їжі.
Слизова оболонка при переході шлунка в дванадцятипалу кишку утворює воротарну заслінку, яка реагує
на хімічний вміст шлунка.
Визначають три основні форми:
1) форму рога (у гіперстеніків) — тіло шлунка розташоване зліва направо навскіс, причому воротарна
частина, розташована праворуч від серединної лінії, розміщена найнижче;
2) форму гачка (у нормостеніків) — тіло і дно шлунка спрямовані косо (іноді майже прямовисно) зліва
направо, а воротарна частина, утворюючи з тілом кут, піднімається догори праворуч;
3) форму панчохи (у астеніків) — шлунок розташований вертикально ліворуч від серединної лінії, і лише
невелика ділянка воротарної частини відходить горизонтально ліворуч.
Функція.
-відбувається розщеплення (неповне) харчових речовин і згортання молока під впливом шлункового соку;
-всмоктування води й розчинених у ній речовин;евакуація харчової маси в тонку кишку;
-вилучення з крові шкідливих речовин (сечової кислоти, сечовини, деяких отрут тощо) слизовою оболонкою
шлунка.
Вважають також, що в слизовій оболонці (переважно воротарної частини) виробляються гормони:
-гастрин (шлунковий секретин) і фактор, який стимулює дозрівання еритроцитів.
155.Тонка кишка: відділи, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), відношення до

очеревини;будова стінки; особливості будови слизової оболонки тонкої кишки. Кровопостачання та
іннервація тонкої кишки.
Тонка кишка (intestinum tenue) (походить від середньої кишки)

починається від шлунка й закінчується впадінням у товсту
кишку. Це найдовший відділ травного каналу (звичайно
становить 4/5 його довжини.
Тонку кишку можна розділити на дві нерівні частини: коротку
дванадцятипалу, фіксовану до задньої стінки живота, і довгу
брижову, петлі якої вільно розташовані в очеревинній
порожнині.
Топографія:
- голотопія – тонка кишка лежить у черевній порожнині та
займає надчерев’я (epigastrium), пупкову ділянку (regio
umbilicalis) і частково підчерев’я (hypogastrium);
- скелетопія – починається на рівні тіл XII грудного хребця – I
поперекового хребця і закінчується в ділянці правої клубової
ямки;
- синтопія – навколо петель тонкої кишки лежить товста кишка (intestinum crassum), дванадцятипала кишка
(duodenum) охоплює головку підшлункової залози (caput pancreatis), стикається з ворітною печінковою
веною (vena portae hepatis), спільною жовчною протокою (ductus choledochus), печінкою (hepar) та правою
ниркою (ren dexter).
Функція тонкої кишки:
- це місце, де завершуються процеси травлення їжи, тобто розщеплення білків, жирів та вуглеводів до
простих сполук під дією травних ферментів, що виробляються підшлунковою залозою та спеціалізованими
клітинами слизової оболонки тонкої кишки; жовч емульгує жири;
- тут відбувається всмоктування поживних та інших речовин, зокрема, токсинів;
- евакуаторна, тобто проштовхує продукти травлення у товсту кишку.
Кровопостачання: 12-палу кишку кровопостачають гілки шлунково-12-палокишкової та верхньої брижової
артерії. Порожню і клубову кишку – верхння брижова артерія.
Інервація відбуваться завдяки гілці черевного, печінкового і верхнього брижового сплетень.
156.Відділи тонкої кишки: дванадцятипала кишка, її відділи, їх топографія (голотопія, скелетотопія,

синтопія); описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та
іннервація дванадцятипалої кишки.
Дванадцятипала кишка (duodenum)
Вона має вигляд підкови, розміщена у пупковій ділянці та поділяється на:
- верхню частину (pars superior), яка починається ампулою – (ampulla) на рівні XII грудного – І поперекового
хребців;
- низхідну частину (pars descendens) на рівні І–ІІІ поперекових хребців;
- горизонтальну частину (pars horizontalis) на рівні III поперекового хребця;
- висхідну частину (pars ascendens) на рівні ІІІ–ІІ поперекових хребців.
При переході верхньої частини (pars superior) в низхідну (pars inferior) утворюється верхній згин
дванадцятипалої кишки (flexura duodeni superior).
При переході низхідної частини (pars descendens) в горизонтальну частину (pars horizontalis) утворюється
нижній згин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni inferior).
При переході дванадцятипалої кишки (duodenum) в порожню кишку (jejunum) утворюється
дванадцятипало–порожньокишковий згин (flexura duodenojejunalis.
Дванадцятипала кишка (duodenum) прилягає:
- вгорі до квадратної частки печінки (lobus quadratus hepatis);
- унизу до правої нирки (ren dexter) з наднирковою залозою (glandula suprarenalis)
ВНУТРІШНІ і своєю увігнутою
ОРГАНИ
поверхнею оточує головку підшлункової залози (caput pancreatis).
Дванадцятипала кишка (duodenum) вкрита очеревиною (peritoneum) спереду, тобто з однієї сторони
(екстраперитонеально).
Лише на самому початку – біля воротарної частини шлунка (pars pylorica gastris), і в самому кінці – в ділянці
дванадцятипало–порожньокишкового згину (flexura duodenojejunalis), дванадцятипала кишка вкрита
очеревиною з усіх боків (інтераперитонеально).
Порожня кишка (jejunum)

За довжиною вона складає 2/5 від тонкої кишки
(intestinum tenue), а стінка її має типову для кишки
будову:
- серозна оболонка (tunica serosa) із підсерозним
прошарком (tela subserosa);
- м’язова оболонка (tunica muscularis), яка утворена:
- зовнішнім поздовжнім шаром (stratum
longitudinale externum);
- внутрішнім коловим шаром (stratum circulare
internum);
- слизова оболонка (tunica mucosa), яка утворює численні
колові складки (plicae circulares) завдяки добре розвинутому підслизовому прошарку (tela submucosa).
Слизова оболонка має специфічні вирости – кишкові ворсинки (villi intestinales), через які проходить
всмоктування поживних та інших речовин.
Лімфоїдний апарат слизової оболонки порожньої кишки представлений поодинокими лімфатичними
вузликами (noduli lymphoidei solitarii).
Клубова кишка (ileum)
Вона займає 3/5 довжини брижового відділу тонкої кишки
(intenstinum tenue) і за будовою подібна до порожньої кишки
(jejunum).
Лімфоїдний апарат слизової оболонки клубової кишки
(tunica mucosa ilei) представлений скупченими лімфатичними
вузликами (noduli lymphoidei aggregati), які називаються
Пейєровими бляшками.
Порожня та клубова кишки (jejunum et ileum) вкриті
очеревиною з усіх боків (інтраперитонеально) і мають
брижу тонкої кишки (mesenterium) – дуплікатуру очеревини (peritoneum), в якій міститься жирова
клітковина та лімфатичні вузли, а також проходять судини і нерви, що живлять тонку кишку (intenstinum
tenue).
Тонка кишка (intenstinum tenue) займає майже увесь нижній поверх черевної порожнини (cavitas abdominis).
Кровопостачання : верхня та нижня підшлунково-дванадцятипалі артерії.

Іннервація : печінкове сплетення
157.Дванадцятипала кишка: особливості будови шарів стінки - слизова, м’язова та зовнішня

оболонки.
Стінка дванадцятипалої кишки (paries duodeni) має три оболонки: ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
- зовнішню оболонку; адвентиційну оболонку (tunica adventitia; tunica fibrosa), а спереду – серозну (tunica
serosa);
- середню оболонку, або м’язову (tunica muscularis), яка складається із:
- зовнішнього поздовжнього шару (stratum longitudinale);
- внутрішнього колового шару (stratum circulare);
- внутрішню оболонку, або слизову оболонку (tunica mucosa), з добре розвинутим підслизовим прошарком
(tela submucosa), внаслідок чого на слизовій оболонці утворюються численні колові складки (plicae
circulares).
На присередній стінці низхідної частини дванадцятипалої кишки (paries medialis partis descendentis duodeni)
слизова оболонка (tunica mucosa) містить:
- поздовжню складку дванадцятипалої кишки (plica longitudinalis duodeni), яка має:
- великий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major), який розташований у кінці складки і на
якому відкривається печінково–підшлункова ампула (ampulla hepatopancreatica), що утворилась внаслідок
злиття:
- спільної жовчної протоки (ductus choledochus);
- протоки підшлункової залози (ductus pancreaticus);
- малий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor), розташований дещо вище великого сосочка
на поздовжній складці, є непостійним і на ньому відкривається:
- додаткова протока підшлункової залози (ductus pancreaticus accessorius).
158.Товста кишка: відділи, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); описати латинськими

термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація ободової кишки.
Товста кишка (intestinum crassum) походить від задньої кишки.
Товста кишка (intestinum crassum) у вигляді рамки обмежовує нижній поверх черевної порожнини.
Товста кишка (intestinum crassum) має такі відділи:

- сліпу кишку (caecum);
- ободову кишку (colon), яка складається з:
- висхідної ободової кишки (colon
ascendens);
- поперечної ободової кишки (colon
transversum);
- низхідної ободової кишки (colon
descendens);
- сигмоподібної ободової кишки
(colon sigmoideum);
- пряму кишку (rectum);
- відхідниковий канал (canalis analis).
Кровопостачання: Верхня брижова,

внутрішня брижова і клубова артерія.
Іннервація : гілки верхнього і нижнього брижового (ободова кишка), прямо-кншкового (пряма кишка)
нервових сплетень, нижні підчеревні нервові сплетення (сигмоподібна ободова і пряма кишки).
159.Товста кишка: будова стінки (особливості будови слизової, м’язової і серозної оболонок),
відношення до очеревини; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Червоподібний відросток (appendix vermiformis) є вторинним лімфоїдним органом (organon lymphoideum
secundarium), у своїй стінці містить скупчені лімфатичні вузлики (noduli lymphoidei aggregati).
Довжина і положення відростка досить варіабельні ,іноді його немає зовсім.
Стінка відростка складається з трьох оболонок.
-Слизова оболонка з підслизовим прошарком нагадує будову слизової оболонки товстої кишки з тією
різницею, що в слизовій оболонці відростка дуже велика кількість скупчень лімфоїдних вузликів, які чітко
видно на фоні густої сітки лімфатичних капілярів.
-М'язова оболонка, що складається з внутрішнього колового і зовнішнього поздовжнього шарів, слабка.
Очеревина вкриває відросток з усіх боків і утворює його брижу. ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
Сліпа кишка з червоподібним відростком проектується на праву пахвинну ділянку живота.
При переході клубової кишки у сліпу є клубовий отвір (ostium ileale), який розташований між верхівками
клубових сосочків (papillae ileales) і має вигляд горизонтальної щілини.
Ця щілина обмежена:
- зверху клубово–ободовокишковою губою (labrum
ileocolicum), або верхньою губою (labrum superius);
- знизу клубово–сліпокишковою губою (labrum
ileocaecale), або нижньою губою (labrum inferius).
Основу губ утворює коловий шар м’язової
оболонки клубової кишки (stratum circulare tunicae
muscularis ilei).
У місцях з’єднання верхньої і нижньої губ (labrum
superius et inferius) – спереду і ззаду, є парна
вуздечка клубового отвору (frenulum ostii ilealis).
Губи та вуздечки утворюють клубово–
сліпокишковий клапан (valva iliocaecalis), що
закриває клубовий отвір (ostium ileale) і замикає
вихід з тонкої кишки, запобігаючи надходженню вмісту із товстої кишки до тонкої.
Висхідна ободова кишка (colon ascendens) розташована вертикально в правій бічній черевній ділянці і
оточена очеревиною з трьох сторін (мезоперитонеально), брижі немає.
При її переході у поперечну ободову кишку (colon transversum)
утворюється правий згин ободової кишки (flexura coli dextra), який
прилягає до печінки (hepar) і тому називається печінковим згином
ободової кишки (flexura coli hepatica).
Поперечна ободова кишка (colon transversum) перетинає черевну
порожнину (cavitas abdominis) справа наліво. Вкрита очеревиною
(peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально), дуже рухома завдяки
довгій брижі поперечної
ободової кишки (mesocolon transversum).
На місці переходу її в низхідну ободову кишку (colon descendens) утворюється лівий згин ободової кишки
(flexura coli sinistra), який прилягає до селезінки (splen) і називається селезінковим згином ободової кишки
(flexura coli splenica).
Низхідна ободова кишка (colon descendens) розміщена майже вертикально в лівій бічній черевній ділянці,
вкрита очеревиною (peritoneum) з трьох сторін (мезоперитонеально).
Низхідна ободова кишка (colon descen-dens) близько 22 см завдовжки, переходить у сигмоподібну ободову
кишку.
Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoideum) розміщена в лівій клубовій ямці (fossa iliaca sinistra),
покрита очеревиною (peritoneum) з усіх сторін (інтраперитонеально) і має довгу брижу сигмоподібної
ободової кишки (mesocolon sigmoideum).
Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoidcum) близько 20 см завдовжки розташована в лівій частині
порожнини великого таза, зігнута, , де вона найчастіше під кутом переходить у пряму кишку.
160.Сліпа кишка: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), особливості будови; описати

латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація сліпої
кишки.
Сліпа кишка (caecum) – розміщена у правій клубовій ямці (fossa iliaca dextra), оточена очеревиною
(peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально), але не має власної брижі (mesenterium).
Сліпа кишка (cecum) у людини має вигляд мішка, розташованого нижче рівня впадіння тонкої кишки в
товсту.
Кінець тонкої кишки впадає в бік товстої на межі сліпої і висхідної ободової кишок. При цьому стінка тонкої
кишки випинається в просвіт товстої.
В резуль-таті утворюється клубовий сосочок (papilla ilealis) , який складається з верхньої та нижньої губ,
що обмежують клубовий отвір.
Вміст кишок вільно проходить через клубовий сосочок у товсту кишку, але зворотний шлях у нормальному
стані неможливий.
У місці сходження стрічок (taeniae coli) на сліпій кишці (caecum) розташований червоподібний відросток
(appendix vermiformis), який вкритий очеревиною (peritoneum) з усіх боків (інтраперитонеально)
ВНУТРІШНІ ОРГАНИ і має
брижу червоподібного відростка (mesoappendix).
Через отвір червоподібного відростка (ostium appendicis vermiformis) він сполучається з порожниною сліпої
кишки (cavum caeci).
Кровопостачання: Здійснюється від гілок верхньої та нижньої брижових артерій, венозний відтік
однойменними венами.
Інервація: Аксони вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів.
161. Пряма кишка: частини, згини, відношення до очеревини, топографія (голотопія, скелетотопія,
синтопія) у чоловіків і у жінок; особливості будови слизової, м’язової і зовнішньої оболонок. Описати
латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація прямої
кишки.
Пряма кишка (rectum) відрізняється від усіх інших відділів товстої кишки відсутністю специфічних ознак і
є кінцевим відділом товстої кишки (intestinum crassum), який розміщений між сигмоподібною ободовою
кишкою (colon sigmoideum) та відхідниковим каналом (canalis analis).
Вона утворює такі згини:
1. Верхній – крижовий згин (flexura sacralis), який відповідає увігнутості крижової кістки (os sacrum).
2. Нижній – відхідниково–прямокишковий згин (flexura anorectalis), або промежинний згин (flexura
perinealis), що розміщений в ділянці переходу прямої кишки (rectum) у відхідниковий канал (canalis analis)
вище місця проходження кишки через тазову діафрагму промежини.
Ці два згини розташовані у стріловій площині.
3. Бічний згин (flexura lateralis), який складається з:
- бічного верхньоправого згину (flexura superodextra lateralis), або бічного верхнього згину (flexura superior
lateralis);
- бічного лівопроміжного згину (flexura intermediosinistra lateralis), або бічного проміжного згину (flexura
intermedia lateralis);
- бічного нижньоправого згину (flexura inferodextra lateralis), або бічного нижнього згину (flexura inferior
lateralis).
Найширша частина прямої кишки (rectum), що розміщена над відхідниковим каналом (canalis analis)
називається ампулою прямої кишки (ampulla recti).
Стінка прямої кишки має такі оболонки:
- зовнішня оболонка є адвентиційною оболонкою (tunica
adventitia);
- середня оболонка є м’язовою оболонкою (tunica
muscularis), яка має:
- зовнішній поздовжній шар гладких м’язових волокон
(stratum longitudinale externum fibrarum muscularium
glabrarum);
- внутрішній циркулярний (коловий) шар (stratum circulare
internum);
- внутрішня оболонка є слизовою оболонкою (tunica
mucosa), яка завдяки підслизовій основі утворює
поперечні складки прямої кишки (plicae transversae recti) в
ампулі прямої кишки (ampulla recti), яких є три:
- верхня складка (plica superior);
- середня складка (plica media);
- нижня складка (plica inferior), вона має складки
гвинтоподібного напрямку.
У ділянці відхідникового каналу слизова оболонка збирається в поздовжні складки, які під час розтягування
кишки легко розгладжуються, знизу є постійні поздовжні складки — відхідникові стовпи (columnae anales).
Між цими стовпами, вкритими багатошаровим плоским незро-говілим епітелієм, містяться досить глибокі
відхідникові пазухи (sinus anales), вистелені одношаровим
циліндричним епітелієм.
Нижче розташована кільцеподібна ділянка гладкої слизової оболонки - відхідникова перехідна зона, яка
переходить у шкіру відхідника.
Пряма кишка (rectum) вкрита очеревиною особливо:
- верхня третина вкрита з усіх боків (інтраперитонеально);
- середня третина вкрита з трьох боків (мезоперитонеально); ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
- нижня третина вкрита з одного боку (екстраперитонеально).
Відхідниковий канал (canalis analis) є продовженням прямої кишки та кінцевим відділом травного тракту і
закінчується відхідником (anus).
Під шкірою (cutis) відхідникового каналу (canalis analis) розташований зовнішній м’яз–замикач відхідника
(m. sphincter ani externus), який утворений поперечно–посмугованими циркулярними м’язовими волокнами
(myofibrae transversostriatae), цей м’яз належить до м’язів промежини (perineum) і є довільним м’язом,
вольовим.
Глибше – міститься внутрішній м’яз–замикач відхідника (m. sphincter ani internus), який потовщений
коловим шаром м’язової оболонки відхідникового каналу (stratum circulare tunicae muscularis canalis analis),
побудований з гладких м’язових волокон і є мимовільним (невольовим) м’язом.
Слизова оболонка відхідникового каналу (tunica mucosa canalis analis) утворює 8–10 постійних поздовжніх
складок – відхідникових стовпів (columnae anales), між якими знаходяться відхідникові пазухи (sinus
anales).
Вони обмежовані знизу відхідниковими заслінками (valvulae anales).
Кровопостачання: верхньої третини прямої кишки здійснюється від гілок верхньої та неижньої брижових
артерій, нижні дві третини прямої кишки одержують кров від внутрішньої клубової та серединної крижової
артерії.
Інервація: гілки прямокишкового нервового сплетіння, нижні підчеревні нервові сплетення.
162. Зовнішні ознаки товстої кишки; описати латинськими термінами і продемонструвати на

Вона має такі ознаки, за якими її можна відрізнити від тонкої кишки (intenstinum tenue):
- стрічки ободової кишки (taeniae coli), які утворені зовнішнім поздовжнім шаром м’язової оболонки кишки
(stratum longitudinale externum tunicae muscularis coli). Їх є три:
- вільна стрічка (taenia libera);
- чепцева стрічка (taenia omentalis);
- брижовоободовокишкова стрічка (taenia mesocolica);
- випини ободової кишки (haustra coli), які утворюються внаслідок того, що поздовжні м’язові стрічки
ободової кишки (taeniae coli) коротші за довжину кишки;
- чепцеві привіски (appendices omentales) або жирові привіски ободової кишки (appendices adiposae coli).
Крім того, слизова оболонка товстої кишки (tunica mucosa intestini crassi)
має півмісяцеві складки ободової кишки (plicae semilunares coli) і не має ворсинок (villi).
163. Печінка: зовнішня будова; рельєф діафрагмової і нутрощевої поверхонь; описати латинськими
ПЕЧІНКА (hepar)
Печінка є найбільшою травною залозою, що бере участь в обміні речовин.
Топографія.
Печінка займає:
- праве підребер’я (hypochondrium dextrum);
- частину надчеревної ділянки (regio epigastrica); ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
- частково ліве підребер’я (hypochondrium sinistrum).
Верхня межа печінки (hepar).
Найвища точка печінки відповідає висоті стояння діафрагми (diaphragma): справа вона вища, ніж зліва.
Печінка (hepar) має:
- діафрагмову поверхню (facies
diaphragmatica), або передньо–верхню;
- нутрощеву поверхню (facies visceralis), або
нижню. До нутрощевої поверхні (facies
visceralis) прилягають органи, які утворюють
на печінці відповідні втиснення:
- ниркове втиснення (impressio renalis);
- надниркове втиснення (impressio
suprarenalis);
- шлункове втиснення (impressio gastrica);
- дванадцятипалокишкове втиснення
(impressio duodenalis);
- стравохідне втиснення (impressio
oesophagealis);
- ободовокишкове втиснення (impressio
colica).
На діафрагмовій поверхні (facies
diaphragmatica) лівої частки печінки (lobus hepatis sinister) знаходиться серцеве втиснення (impressio
cardiaca), що утворилося внаслідок прилягання серця (cor) до діафрагми (diaphragma), а через неї до печінки
(hepar).
На нутрощевій поверхні печінки є такі утвори:
- права стрілова борозна (sulcus sagittalis dexter);
- ліва стрілова борозна (sulcus sagittalis sinister), які з’єднуються посередині поперечною борозною (sulcus
transversus), що називається воротами печінки (porta hepatis).
Ліва стрілова борозна (sulcus sagittalis sinister) спереду представлена щілиною круглої зв’язки (fissura
ligamenti teretis), де проходить пупкова вена (vena umbilicalis) у плода (fetus).
У дорослого пупкова вена (vena umbilicalis) заростає і утворює круглу зв’язку печінки (lig. teres hepatis).
Задня частина лівої стрілової борозни (pars posterior sulci sagittalis sinistri) утворена щілиною венозної
зв’язки (fissura ligamenti venosi), де міститься заросла венозна протока (Аранція) – венозна зв’язка (lig.
venosum).
Права стрілова борозна (sulcus sagittalis dexter):
- спереду утворена ямкою жовчного міхура (fossa vesicae felleae (biliaris), де розташований жовчний міхур
(vesica biliaris);
- ззаду утворена борозною порожнистої вени (sulcus venae cavae), де проходить нижня порожниста вена (v.
cava inferior).
164.Печінка: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), зв’язки печінки, відношення до

очеревини; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Печінка вкрита очеревиною (peritoneum) з усіх сторін (інтраперитонеально) за винятком:
- голого поля (area nuda), яке знаходиться у задній частині діафрагмової поверхні (pars posterior faciei
diaphragmaticae);
- ямки жовчного міхура (fossa vesicae biliaris; fossa vesicae felleae), розміщеної на нутрощевій поверхні
печінки (facies visceralis hepatis);
- воріт печінки (porta hepatis).
Серпоподібна зв’язка (lig. falciforme) – це дуплікатура очеревини (peritoneum), що розділяє діафрагмову
поверхню печінки (facies diaphragmatica hepatis) на:
- більшу праву частку печінки (lobus hepatis dexter);
- меншу ліву частку печінки (lobus hepatis sinister). ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
Дозаду листки серпоподібної зв’язки (lig. falciforme) розходяться і продовжуються у вінцеву зв’язку (lig.
coronarium), яка обмежовуючи голе поле, і продовжується вниз до нирки, утворюючи печінково–ниркову
зв’язку (lig. hepatorenale).
Вінцева зв’язка (lig. coronarium) по краях
(справа і зліва) потовщується, формуючи:
- праву трикутну зв’язку (lig. triangulare
dextrum);
- ліву трикутну зв’язку (lig. triangulare
sinistrum).
У ворота печінки (porta hepatis) входять:
- ворітна печінкова вена (vena portae
hepatis);
- власна печінкова артерія (a. hepatica
propria) і нерви (nervi).
Із воріт печінки (porta hepatis) виходять:
- загальна печінкова протока (ductus
hepaticus communis);
- лімфатичні судини (vasa lymphatica).
Стрілові та поперечна борозни (sulci
sagittales et transversalis) відмежовують у
правій частці печінки (lobus hepatis dexter):
- квадратну частку (lobus quadratus), яка
розташована попереду (вентрально);
- хвостату частку (lobus caudatus), яка розташована позаду (дорсально).
Отже, у печінки виділяють традиційні праву, ліву, хвостату і квадратну частки. Вони виділені за зовнішніми
ознаками, а не за функціональною сутністю.
Печінка (hepar) вкрита волокнистою (фіброзною) оболонкою (capsula fibrosa) – гліссоновою капсулою.
Прошарки сполучної тканини розділяють паренхіму печінки (parenchima hepatis) на класичні часточки
(lobuli).
Всередині прошарків між часточками печінки (lobuli hepatis) проходять:
- гілки ворітної печінкової вени (rami venae portae hepatis) – міжчасточкові вени (aa.interlobulares); - гілки
печінкової артерії (rami arteriae hepaticae) – міжчасточкові артерії (aa. interlobulares);
- гілки жовчної протоки (rami ductus biliferі) – міждолькові протоки (ductuli interlobulares), які формують
печінкову тріаду, до якої долучаються сплетення лімфатичних судин, що формуються з лімфатичних
капілярів інтерлобулярної сполучної тканини.
165.Печінка: утворення внутрішньопечінкових шляхів відтоку жовчі. Кровопостачання та іннервація

печінки.
Жовч потрапляє в жовчний каналець, розміщений між двома рядами гепатоцитів.
-навколо часточковий проточок,по периметру печінкової часточки - міжчасточковий проточок, вздовж
бічної грані часточки - сегментарна протока - права і ліва часткові протоки - загальна печінкова протока
виходить з воріт печінки - жовчна протока.
Жовчна протока утворюється від злиття загальної печінкової протоки і міхурової протоки.
Об’єднується з протокою підшлункової залози і впадає у печінково-підшлункову ампулу,яка відкривається у
великому сосочку 12-палої кишки.
І н н е р в а ц ія : гілки печінкового сплетення(блукаючі та діафрагмальні нерви, симпатичний стовбур)
Кровопостачання: Печінка кровопостачається власною
печінковою артерією,яка входить у ворота печінки.
Схема артеріальної системи печінки : власна печінкова артерія -
часткові артерії - міжсегментарні артерії – між часточкові артерії
– навколо часточкові артерії – синусоїдні капіляри.
В печінці є 2 венозні системи : «чудесна сітка печінки»(венозна
кров потрапляє у печінку,проходить через капіляри і знову впадає
у вени) і портальна та кавальна системи.
166.Жовчний міхур: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини, будова стінки, функції;
описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація
жовчного міхура.
Жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea)
Жовчний міхур є резервуаром для зберігання жовчі і має:
- дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris; fundus vesicae felleae);
- тіло жовчного міхура (corpus vesicae biliaris; corpus vesicae felleae);
- лійку жовчного міхура (infundibulum vesicae biliaris; infundibulum vesicae felleae);
- шийку жовчного міхура (collum vesicae biliaris; collum vesicae felleae), яка переходить в міхурову протоку
(ductus cysticus), що має спіральну складку (plica spiralis).
Жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea) розміщений в ямці жовчного міхура і вкритий очеревиною
переважно з трьох боків (мезоперитонеально).
Дно жовчного міхура (fundus vesicae biliaris) трохи виступає з–під нижнього (переднього) краю печінки
(margo inferior hepatis) біля місця з’єднання між собою VIII і IX ребрових хрящів (cartilagines costales VIII et
IX), у цьому місці його інколи можна промацати.
Стінка міхура має три оболонки: слизову, м’язову та серозну.
Слизова оболонка утворює численні складки. Сукупність декількох, розміщених по спіралі складок у
ділянці шийки жовчного міхура та початкового відділу міхурової протоки отримала назву заслінки
(клапана) Гейстера. Остання разом з пучком непосмугованих м’язових волокон дистального відділу
міхурової протоки утворює замикач Люткенса, який регулює надходження жовчі із загальної печінкової
протоки до жовчного міхура.
У волокнисто-м’язовому шарі міхура починаються епітеліальні протоки Лушки, які сполучаються з
внутрішньопечінковими жовчними протоками, але не пов’язані з порожниною жовчного міхура. Ці протоки
мають важливе значення для хірургів, тому що можуть бути причиною відтоку жовчі у черевну порожнину
після проведення холецистектомії.
Іннервація: здійснюється печінковим сплетенням.
Кровопостачання: здійснює жовчно-міхурова артерія.
Венозний відтік жовчного міхура відбувається через жовчно-міхурову вену в праву гілку ворітної вени.
167.Позапечінкові шляхи відтоку жовчі. Назвати латинськими термінами і продемонструвати на

Жовчовивідні протоки
Жовч (bilis; chole) є емульгатором жирів, виробляється печінковими клітинами, звідки поступає у жовчні
(капіляри) проточки (ductuli biliferi).
Останні, прямуючи до периферії, переходять у жовчовивідні міжчасточкові проточки (ductuli biliferi
interlobulares).
Ці проточки поступово зливаються між собою і утворюють:
- праву печінкову протоку (ductus hepaticus dexter);
- ліву печінкову протоку (ductus hepaticus sinister) – від правої і лівої часток печінки (lobi hepatis dexter et
sinister), які у воротах печінки зливаються і утворюють загальну печінкову протоку (ductus hepaticus
communis).
Загальна печінкова протока (ductus hepaticus
communis), проходячи у товщі печінково–
дванадцятипалокишкової зв’язки (lig.
hepatoduodenale), зливається з міхуровою протокою
(ductus cysticus) і утворює спільну жовчну протоку
(ductus choledochus).
Спільна жовчна протока (ductus choledochus)
зливається із протокою підшлункової залози (ductus
pancreaticus) і утворює печінково–підшлункову
ампулу (ampulla hepatopancreatica), яка
відкривається на великому сосочку дванадцятипалої
кишки (papilla duodeni major).
У товщі печінково–підшлункової ампули (ampulla
hepatopancreatica) розміщений м’яз–замикач ампули
(m. sphincter ampullae), який регулює поступлення
жовчі та підшлункового соку в дванадцятипалу
кишку (duodenum).
168.Підшлункова залоза: частини, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія) (скелетотопія,

синтопія), відношення до очеревини; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препаратах. Кровопостачання та іннервація підшлункової залози.
ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА (pancreas)
Це друга за величиною залоза травної системи.
За функцією це змішана залоза: має екзокринну і ендокринну частини, тобто є залозою зовнішньої та
внутрішньої секреції.
- розташована в надчеревній ділянці (regio
epigastrica), частково у лівому
підребер’ї (hypochondrium sinistrum) на рівні І–II
поперекових хребців (vertebrae
lumbales [І–II]) і має видовжену трикутну форму;
- головка підшлункової залози оточена
дванадцятипалою кишкою (duodenum);
- до передньонижньої поверхні тіла підшлункової
залози (facies anteroinferior corporis pancreatis) дещо
справа прилягає права нирка з наднирковою залозою;
- до передньоверхньої поверхні тіла підшлункової
залози (facies anterosuperior corporis pancreatis)
прилягає шлунок (gaster);
- до задньої поверхні тіла підшлункової залози прилягає нижня порожниста вена, черевна частина аорти і
нервове черевне сплетення автономної частини периферійної нервової системи.
- хвіст підшлункової залози торкається селезінкових воріт (hilum splenicum). Підшлункова залоза вкрита
очеревиною тільки спереду (екстраперитонеально).
Кровопостачання : гілки селезінкової артерії (тіло, хвіст), верхні й нижні підшлунково-дванадцятипалі
артерії (головка).
Іннервація: гілки черевного, печінкового та верхнього брижового сплетень
169. Екзокринні та ендокринні відділи підшлункової залози, шляхи виведення продуктів їх

діяльності.
Екзокринна частина підшлункової залози, яка виробляє підшлунковий сік, є складною альвеолярно–
трубчастою залозою, поділеною на часточки перегородками, що відходять від капсули.
Підшлункова залоза відіграє велику роль у травленні й загальному обміні речовин.
Як залоза зовнішньої секреції вона виділяє в просвіт дванадцятипалої кишки панкреатичний сік, який
містить дуже важливі ферменти: трипсин, амілазу, ліпазу, мальтазу, що розщеплюють білки (до
амінокислот), жири та вуглеводи.
Крім секреторних залозистих елементів підшлункова залоза має клітинні скупчення (панкреатичні
острівці) внутрішньо-секреторного типу.
Підшлунковий сік, у складі якого є фермент соматостатин, потрапляє у низхідну частину дванадцятипалої
кишки через протоку підшлункової залози .
Підшлункова залоза може мати ще й додаткову протоку підшлункової залози, яка відкривається на малому
сосочку дванадцятипалої кишки.
Крім м’яза–замикача ампули, протока підшлункової залози має і свій власний м’яз–замикач протоки
підшлункової залози.
Ендокринна частина підшлункової залози утворена підшлунковими острівцями– острівцями
Лангерганса, що розміщені переважно у хвості підшлункової залози і виробляють гормони, що поступають
безпосередньо у кров і регулюють вуглеводний обмін в організмі:
- інсулін;
- глюкагон.
170.Очеревина: загальна характеристика. Чепці, зв’язки, брижі, їх будова та утворення; описати

Очеревина-це серозна оболонка, яка вкриває стінки черевної порожнини та органи, що розміщені в ній,
тому вона поділяється, відповідно, на:
- пристінкову очеревину;
- нутрощеву очеревину.
Перехід пристінкової очеревини у нутрощеву очеревину здійснюється за допомогою похідних
очеревини:
- зв’язок (ligamenta);
- бриж (mesenterium et mesocolon);
- чепців (omentum majus et omentum minus) – сальників.
Очеревина з нижньої поверхні діафрагми переходить на верхню
поверхню печінки у вигляді двох зв'язок: серпоподібної і вінцевої.
Вкривши верхню поверхню печінки в ділянці воріт, обидва листки
очеревини сходяться і спускаються донизу у вигляді печінково-
дванадцятипалої
та печінково-шлункової зв'язок.
Ці зв'язки разом з невеликою шлунково-діафрагмальною зв'язкою
утворюють малий чепець, листки якого фіксуються до малої кривини
шлунка і до верхнього краю верхньої частини дванадцятипалої кишки.
На малій кривині шлунка очеревинні листки малого чепця розходяться і
вкривають передню та задню стінки шлунка.
На великій кривині шлунка листки очеревини зближаються і
спускаються донизу у вигляді широкого «фартуха», що становить
передню дуплікатуру великого чепця.
Внизу передня дуплікатура повертається й прямує догори (висхідна дуплікатура великого чепця),
зростається з поперечною ободовою кишкою і її брижею.
Біля задньої стінки черевної порожнини листки висхідної дуплікатури знову розходяться: один листок по
стінці піднімається догори й зливається із заднім листком вінцевої зв'язки печінки, а другий спускається по
стінці донизу й переходить у задню пристінкову очеревину.
Між листками очеревини великого чепця міститься жирова тканина.
У новонароджених великий чепець незначний, він швидко росте у дітей і підлітків.
Великий чепець має такий вигляд: та частина, яка тягнеться від великої кривини шлунка до поперечної
ободової кишки й складається з двох листків очеревини, називається шлунково-ободовокишковою зв'язкою;
два передніх (низхідних) і два задніх (висхідних) листки очеревини нижче поперечної ободової кишки
найчастіше цілком зростаються між собою.
Іноді тут зберігається відкрита або закрита порожнина.
Два задніх (висхідних) листки очеревини, які проходять вище від поперечної ободової кишки, також
звичайно цілком зростаються з брижею цієї кишки, зліва вгорі великий чепець переходить у шлунково-
селезінкову та діафрагмально-еєлезінкову зв'язки очеревини.
Таким чином, верхня частина великого чепця складається з двох листків очеревини, а нижня частина- з
чотирьох листків.
Задня пристінкова очеревина.

Нижній листок брижі поперечної ободової кишки спускається донизу по задній стінці черевної порожнини й
обгортає петлі порожньої та клубової кишок, утворюючи при цьому правий і лівий листки й корінь брижі
тонкої кишки.
Від кореня брижі правий листок іде праворуч, переходить на висхідну ободову кишку й далі на праву бічну
та передню стінки черевної порожнини. Лівий листок очеревини від кореня брижі відходить ліворуч, де він
здійснює такий самий шлях, як і з правого боку, відрізняючись лише тим, що серозна оболонка вкриває тут
низхідну (мезоперитонеально) та сигмоподібну (інтраперитонеально з утворенням брижі) ободову кишку.
По задній стінці черевної порожнини очеревина з обох боків спускається в порожнину спочатку великого,
потім малого таза.
У порожнині малого таза очеревина, названа сечостатевою очеревиною, вкриває пряму кишку
(мезоперитонеально), переходить вперед у чоловіків на сечовий міхур, а в жінок на задню стінку піхви (у її
верхній четвертині), матку, а потім на сечовий міхур.
У чоловіків тут утворюється прямокишко-во-міхурова заглибина, а в жінок - прямокншково-маткова
глибока та міхурово-маткова мілка заглибини. ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
Крім того, від правого та лівого країв матки до стінок малого таза тягнуться у лобовій площині дві широкі
зв'язки матки, по верхньому краю яких між листками очеревини закладені маткові труби.
Передня пристінкова очеревина.
Вкривши сечовий міхур, очеревина прямує догори по передній стінці черевної порожнини, у нижній третині
якої вона утворює п'ять пупкових складок (непарну серединну, парні прнсередні і парні бічні), спрямованих
до пупка .
Серединна пупкова складка вкриває рудимент сечової протоки.
У присередніх пупкових складках, розташованих з обох боків від серединної складки, містяться запустілі
пупкові артерії.
З боків тягнуться бічні пупкові складки, утворені рельєфом нижніх надчеревних артерій.
Між цими складками над пахвинними зв'язками та лобковим симфізом утворюються парні ямки:
надміхурова, що лежить між серединною і присередньою пупковими складками; присередня пахвинна ямка,
яка обмежена присередньо і збоку пупковими складками та відповідає проекції поверхневого пахвинного
кільця (ця ямка є місцем виходу прямої пахвинної грижі); бічна пахвинна ямка, розташована збоку під
бічної пупкової складки; вона збігається з положенням глибокого пахвинного кільця - місцем виходу з
черевної порожнини косої пахвинної грижі.
Від пупка до печінки по серединній лінії тягнеться кругла зв'язка печінки, що лежить у дуплікатурі
очеревини і є запустілою ембріональною пупковою веною.
По передній стінці черевної порожнини очеревина піднімається догори й переходить на нижню поверхню
діафрагми.
Для чіткішого розуміння топографії очеревинних утворів (сумок, зв'язок тощо) доречно коротко зупинитись
на розвитку очеревини у зв'язку з деякими ембріональними переміщеннями органів черевної порожнини.
Зовнішній шар очеревини утворений мезотелієм, розташованим на тонкій власній основі, яка у різних
місцях неоднакова і має неоднакове відношення до строми органів і сусідніх тканин.
Якщо орган вкритий очеревиною з усіх боків, то таке положення органа відносно очеревини називається
інтраперитонеальним.
Якщо орган вкритий очеревиною з трьох боків – це мезоперитонеальний орган.
Якщо орган вкритий очеревиною з одного боку – він є екстраперитонеальним, або ретроперитонеальним
органом (позаду очеревини).
171.Очеревинна порожнина: відділи (поверхи), їх межі, елементи очеревини; описати латинськими

термінами і намалювати схему.
Черевна порожнина (cavitas abdomonis), або порожнина живота – це порожнина, яка обмежена:
- вгорі діафрагмою (diaphragma);
- спереду – передньою стінкою, що утворена м’язами живота;
- з боків – бічною стінкою, що утворена м’язами живота;
- позаду – поперековим та крижовим відділами хребтового стовпа, поперековими м’язами і квадратними
м’язами попереку.
У черевній порожнині (cavitas abdominis) містяться:
- органи травної, сечової та статевих систем;
- селезінка;
- надниркові залози;
- судини та нерви.
Очеревинною порожниною (cavitas peritonealis) називається комплекс щілин між пристінковим та
нутрощевим листками очеревини або між самими
нутрощевими листками, де міститься 3–5 мл серозної
рідини, що зволожує поверхню очеревини.
Очеревинна порожнина поділяється на:
- верхній поверх;
- нижній поверх;
- порожнину малого таза.
Верхній поверх очеревинної порожнини розташований
між діафрагмою і поперечною ободовою кишкою та її
брижею.
У ньому розміщені:
- печінка (hepar);
- селезінка (splen);
- шлунок (gaster).
Дванадцятипала кишка розташована позаду очеревини,
тобото лежить екстраперитонеально.
172.Верхній поверх очеревинної порожнини, елементи очеревини: печінкова сумка, передшлункова

сумка, чепцева сумка, їх межі і сполучення; описати латинськими термінами і продемонструвати на
У верхньому поверсі очеревинної порожнини розташовані такі утвори:
- печінкова сумка, яка охоплює праву частку печінки і жовчний міхур;
- передшлункова сумка, що відокремлюється від печінкової сумки серпоподібною зв’язкою печінки і
охоплює передню стінку шлунка, ліву частку печінки та селезінку;
- чепцева сумка, що розташована позаду малого чепця і охоплює задню стінку шлунка.
Малий чепець малий сальник – це дуплікатура очеревини, яка утворюється з:
- печінково–шлункової зв’язки;
- печінково–дванадцятипалокишкової зв’язки;
- печінково–діафрагмової зв’язки;
- печінково–стравохідної зв’язки.
Між листками печінково–
дванадцятипалокишкової зв’язки справа наліво
проходять:
- спільна жовчна протокa;
- ворітна печінкова вена;
- власна печінкова артерія.
Великий чепець, або великий сальник, побудований
із 4 листків очеревини, які є продовженням
шлунково–ободовокишкової зв’язки, що вільно
звисає як фартух, і вкриває органи верхнього та
частково нижнього поверхів очеревинної порожнини.
173.Чепцевий отвір: його межі; вміст печінково-дванадцятипалої зв’язки, описати латинськими

Печінкова сумка сполучається із чепцевою сумкою через чепцевий отвір– отвір Вінслоу.
Чепцевий отвір обмежований:
- вгорі –хвостатою часткою печінки;
- знизу – верхньою частиною дванадцятипалої кишки;
- спереду – печінково–дванадцятипалокишковою зв’язкою;
- ззаду – печінково–нирковою зв’язкою та пристінковою очеревиною.
Чепцева сумка містить:
- чепцевий отвір;
- присінок; ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
- верхній закуток;
- нижній закуток;
- селезінковий закуток.
Верхній закуток обмежений поперековою частиною діафрагми позаду та задньою поверхнею хвостової
частки печінки спереду.
Тобто він знаходиться між аортою, черевною
частиною стравоходу та нижньою порожнистою
веною.
Нижній закуток знаходиться позаду і під
шлунково–ободовокишковою зв’язкою та задньою
пластинкою великого чепця, зрощеного з
поперечною ободовою кишкою і її брижею, тобто,
цей закуток розміщений у куті, де сходяться
передня та нижня стінки чепцевої сумки, між
шлунком і поперечною ободовою кишкою.
Селезінковий закуток є лівою частиною чепцевої
сумки.
Стінками цього закутка є: спереду – шлунково–
селезінкова зв’язка, ззаду – діафрагмово–
селезінкова зв’язка, що являє собою дуплікатору
очеревини, яка іде від діафрагми до заднього кінця
селезінки.
174.Середній поверх очеревинної порожнини, елементи очеревини: канали, синуси, закутки, складки,
ямки; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Середній поверх порожнини очеревини знаходиться між брижою поперечної ободової кишки і входом у
порожнину таза.
В середньому поверсі лежать тонка кишка,крім 12-палої,а також товста кишка,крім прямої.
У середньому поверсі розрізняють канали,пазухи,кишені.
Канали:
-правий латеральний канал знаходиться між правою латеральною стінкою живота і висхідною ободовою
кишкою, утв. при переході очеревини з правої латеральної стінки живота на висхідну ободову кишку;
-лівий латеральний канал знаходиться між лівою літеральною стінкою живота і низхідною ободовою
кишкою, утв. при переході очеревини з лівої латеральної стінки живота на низхідну ободову кишку пазухи:
-права брижова пазуха знаходиться справа від кореня брижі;
-ліва брижова пазуха сполучається з порожниною таза,права брижова пазуха- замкнена.
Кишені,або закутки:
-вехній і нижній дванадцятипало порожні закутки розміщені вище і нижче дванадцятипало порожнього
згину;
-верхній і нижній клубово-сліпокишкові закутки розміщені під одноіменним згином;
-засліпокишковий закуток розміщений позаду сліпої кишки;
-міжсигмоподібні закутки розміщені біля згинів сигмоподібної ободови кишки.
175.Нижній поверх очеревинної порожнини: заглибини; хід очеревини в малому тазі у чоловіків та
жінок;описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Нижній поверх очеревинної порожнини простягається від поперечної ободової кишки та її брижі до входу в
малий таз.
У ньому міститься більша частина тонкої кишки та товста кишка.
У нижньому поверсі з боків від кореня брижі тонкої кишки, яка простягається від рівня лівої половини
другого поперекового хребця до правої клубової ямки, містяться:
- права брижова пазуха знаходиться праворуч від кореня брижі тонкої кишки та ліворуч від висхідної
ободової кишки та під попереково–ободовою кишкою з її брижею.
Над дванадцятипало–порожньокишковим згином права брижова пазуха сполучається з лівою.
- ліва брижова пазуха розташовується ліворуч від кореня брижі тонкої кишки та праворуч від низхідної
ободової кишки.
Донизу він безпосередньо продовжується у тазову порожнину.
У місці, де клубова кишка переходить у сліпу– клубово–сліпокишковий кут, є два ОРГАНИ
ВНУТРІШНІ закутки:
- верхній клубово–сліпокишковий закуток;
- нижній клубово–сліпокишковий закуток.
Позаду сліпої кишки є засліпокишковий закуток.
У ділянці дванадцятипало-
порожньокишкового згину є два
закутки:
- верхній дванадцятипалокишковий
закуток;
- нижній дванадцятипалокишковий
закуток.
У корені брижі сигмоподібної кишки є
міжсигмоподібний закуток.
Між висхідною ободовою кишкою і
пристінковою очеревиною проходить
права приободовокишкова борозна, або
правий бічний канал.
Між низхідною ободовою кишкою і
пристінковою очеревиною проходить
ліва приободовокишкова борозна, або
лівий бічний канал.
При переході нутрощевої очеревини із
задньої поверхні сліпої кишки у
пристінкову очеревину утворюється засліпокишковий закуток.
Порожнина малого таза розміщена між межовою лінією та промежиною.
У ній розташовані:
- сечовий міхур;
- пряма кишка;
- у жінок: матка і піхва;
- у чоловіків: передміхурова залоза і пухирчасті залози.
Очеревина, переходячи з прямої кишки на сечовий міхур:
- у чоловіків утворює прямокишково–міхурову заглибину;
- у жінок очеревина переходить з прямої кишки на матку, утворюючи прямокишково–маткову заглибину,
або простір Дугласа.
- у жінок очеревина при переході з матки на сечовий міхур утворює міхурово–маткову заглибину.
У цих заглибинах при патологічних процесах у черевній порожнина накопичується гній чи інша рідина.
176.Що належить до верхніх та нижніх дихальних шляхів?

Дихальна система забезпечує насичення
організму киснем(проведення повітря
тагазообмін).
Дихальна шляхи діляться на верхні та нижні.
До верхніх дихальних шляхів належать:
-зовнішній ніс,
-носова порожнина або внутрішній ніс,
-приносові пазухи,
-горло(носовва і ротова частини).
До нижніх дихальних шляхів належать:
- гортань(горлянка),
-трахея,
-бронхи.
177.Ніс: зовнішня будова; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.

Ніс (nasus) складається з кореня, спинки, кінчика і крил.
Ніс є початковим відділом дихальної системи і займає на обличчі носову ділянку.
За формою ніс нагадує тригранну піраміду і ззовні вкритий шкірою.
Корінь носа (radix nаsi) розташований у верхній частині обличчя і відділений від чола надпереніссям.
Крила носа (ala nasi), що є його бічними частинами, з’єднуючись по серединній лінії, утворюють спинку
носа (dоrsum nаsі), яка донизу переходить у кінчик носа (аpex nаsі). ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
Окрім того, стінка носа утворена носовими кістками і хрящем перегородки носа.
Нижні краї крил носа обмежовують парні отвори – ніздрі (nаres), через які повітря проходить у носову
порожнину.
Корінь, верхня частина спинки і боків носа мають кісткову
основу, а середня і нижня частина спинки носа та крила носа
побудовані з хрящів носа (cartilаgines nasi). Є декілька хрящів носа.
Великий криловий хрящ є парним, він дугоподібно зігнутий і
оточує ніздрю збоку, попереду та присередньо. Великий криловий
хрящ має присередню і бічну ніжки.
-Присередня ніжка менша за розмірами, має рухому частину
носової перегородки. Присередні ніжки обох хрящів сходяться і
розмежовують обидві ніздрі, а між ними позаду вклинюється
передній край хряща носової перегородки.
-Бічна ніжка значно ширша, довша та опукла, вона є хрящовим
остовом крила носа. До заднього кінця бічної ніжки приєднуються
2–3 малі крилові хрящі.
-Хрящ носової перегородки має вигляд неправильної чотирикутної
пластинки, що розташована вертикально.
Хрящі носа вкриті охрястям і з’єднуються між собою і з суміжними кістками волокнистою сполучною
тканиною.
178.Носова порожнина: відділи, їх будова та сполучення; описати латинськими термінами і

порожнини.
Внутрішній ніс,або носова порожнина має вхідний грушоподібний отвір і парний вихідний- хоани.
Носова попрожнина поділяється перегородкою носа на дві половини.
На бічній стінці носової порожнини розташовані три носові раковини:
-верхня носова раковина (concha nasi superior), а інколи ще є найвища носова раковина (concha nasi suprema);
-середня носова раковина (concha nasi media);
-нижня носова раковина (concha nasi inferior).
Носові раковини значно збільшують загальну поверхню стінок носової порожнини.
Проміжки між раковинами називаються носовими ходами, їх є три: верхній, середній і нижній.
У носові ходи відкриваються три приносові пазухи і решітчасті комірки лабіринту решітчастої кістки.
Носова порожнина вистелена слизовою оболонкою.
Особливості слизової оболонки носової порожнини:
-війковий епітелій
-виражена підслизова основа –виражена васкуляризація(слизова багато судинами) -залози виробляють слиз
-лімфоїдна тканина утворює одинокі лімфатичні вузлики
-у верхньому носовому ході розміщені нюхові рецепторні клітини.
Внутрішній ніс виконує настпні функції:
-дихальну:проведення,очищення,зволоження,зігрівання повітря
-нюхову
Кровопостачання носа і стінок носової порожнини здійснює верхньощелепна (клинопіднебінна гілка) і
очна (решітчасті гілки) артерії. Відтік венозної крові -у лицеву вену і крилоподібне сплетення.
Лімфатичне русло в слизовій оболонці носової порожнини досить велике. Лімфа відтікає в
піднижньощелепні та заглоткові лімфатичні вузли.
Іннервація : чутливі гілки очного і верхньощелепного нервів, післявузлові парасимпатичні волокна
крилопіднебінного вузла, симпатичні нерви внутрішнього сонного сплетення.
179.Носова порожнина: носові ходи, їх будова та сполучення; описати латинськими термінами і

порожнини.
Проміжки між раковинами називаються носовими ходами, їх є три: верхній, середній і нижній.
У носові ходи відкриваються три приносові пазухи і решітчасті комірки лабіринту решітчастої кістки.
-Верхній носовий хід (meatus nasi superior) проходить між верхньою і середньою носовими раковинами, він
короткий і розташований у задній частині носової порожнини.
У верхній носовий хід відкриваються задні решітчасті комірки, а в клино-решітчастий закуток , що
розміщений над задньою ділянкою верхньої носової раковини, відкривається отвір клиноподібної пазухи.
На бічній стінці носової порожнини вище передньої ділянки середньої носової раковини у слизовій оболонці
вздовж проходить невелика нюхова борозна. ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
-Середній носовий хід (meatus nasi medius) проходить між середньою і нижньою носовими раковинами. Цей
хід починається присінком середнього ходу, що зверху обмежований складкою слизової оболонки –
носовою гребелькою.
У передній відділ середнього носового ходу зверху через решітчасту лійку відкривається отвір лобової
пазухи.
Слизова оболонка бічної стінки носової порожнини в ділянці середнього носового ходу утворює випинання
– решітчастий пухир, попереду і знизу якого добре помітний півмісяцевий розтвір. У цей розтвір
відкриваються через верхньощелепний розтвір верхньощелепна пазуха– пазуха Гаймора, а також передні і
середні решітчасті комірки лабіринту решітчастої кістки.
-Нижній носовий хід (meatus nasi inferior) найдовший і найширший, зверху обмежований нижньою носовою
раковиною, а знизу – нижньою стінкою носової порожнини.
У його передньому відділі відкривається отвір носо-сльозової протоки.
У правій і лівій частинах носової порожнини вузький щілиноподібний простір, що розташований між
присередньою поверхнею трьох носових раковин і носовою перегородкою, називається спільним носовим
ходом.
Усі три носові ходи дозаду продовжуються у носоглотковий хід, який закінчується хоаною.
Під час вдиху повітря через ніздрі спрямовується догори, проходить через верхні відділи носової порожнини
– нюхову її частину – і через хоани потрапляє у носову частину глотки.
Під час видиху повітря виходить переважно через нижній носовий хід назовні.
180.Приносові пазухи: топографія, сполучення, функції, вікові особливості; описати латинськими

термінами і продемонструвати на препараті. Рентгенанатомія приносових пазух.
Навколоносові пазухи – повітроносні порожнини в кістках черепа які порожнини в кістках черепа які
сполучені з порожниною носа.
У людини розрізняють чотири групи придаткових пазух носа, названих відповідно до їхньої локалізації:
-Верхньощелепна (гайморова) пазуха(парна) — найбільша з навколоносових пазух, розташована
у верхній щелепі.
-Лобова пазуха (парна) — розташована в лобовій кістці.
-Решітчастий лабіринт (парний) — сформований комірками решітчастої кістки.
-Клиноподібна (основна) пазуха — розташовується в тілі клиноподібної (основної) кістки.
Навколоносові пазухи починають формуватися внутрішньоутробно, закінчують формування після статевого
дозрівання.
Зсередини пазухи вистелені миготливим епітелієм з бокалоподібними клітинами, що продукують слиз. З
допомогою руху війок епітелію відбувається рух слизу до отворів навколоносових пазух зі швидкістю 1
см/хв.
181.Гортань: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); описати латинськими термінами і

продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація гортані.
Гортань знаходиться в ділянці шиї на рівні IV-VI шийних

хребців, нижче під'язикової кістки.
Спереду до гортані прилягають під'язикові м'язи і верхній
полюс часток щитоподібної залози.
Позаду неї – глотка, по боках – судинно-нервовий пучок шиї.
Скелет гортані утворений парними і непарними
хрящами.
Порожнина гортані зсередини вистелена слизовою
оболонкою з війковим епітелієм і ділиться на верхній,
середній та нижній відділи.
Найскладніше побудований середній відділ, де на бічних
знаходиться дві пари складок:
-верхні (присінкові) і нижні (голосові).
Між ними утворюється заглибина – шлуночки гортані.
182.Гортань: хрящі, суглоби, зв’язки, м’язи, їх будова; описати латинськими термінами і

М’язи гортані (musculi laryngis) поділяються на м’язи, що звужують голосову щілину (rima glottidis),
розширюють її, і м’язи, що змінюють напруження голосових зв’язок (ligamenta vocalia).
До м’язів–звужувачів голосової щілини належать:
- бічний персне–черпакуватий м’яз;
- щито–черпакуватий м’яз;
- поперечний черпакуватий м’яз;
- косі черпакуваті м’язи.
До м’язів–розширювачів голосової щілини належать:
- щито–надгортанна частина щито– черпакуватого м’яза.
Його функція: піднімає надгортанник та розширює вхід в гортань і присінок гортані;
- задній персне–черпакуватий м’яз.
До м’язів, що змінюють напруження голосових зв’язок, належать:
- персне–щитоподібний м’яз, що натягує голосову зв’язку;
- голосовий м’яз, розміщений у товщі голосової складки.
Він розслабляє голосову зв’язку.
Скелет гортані утворений парними і непарними хрящами.
До непарних належать:
-щитоподібний (утворює передньобічні стінки),
-перснеподібний (розташований у нижньому відділі органа),
-надгортанний (прикриває вгорі вхід у гортань) хрящі.
У чоловіків на щитоподібному хрящі виражений гортанний виступ – «адамове яблуко».
Ззаду знаходяться парні малі хрящі:
-черпакуваті,
-ріжкуваті,
-клиноподібні.
Всі хрящі з’єднуються між собою суглобами та зв’язками.
Між хрящами гортані розрізняють такі суглоби:
-персне–щитоподібний суглоб– між нижніми рогами
щитоподібного хряща і дугою перснеподібного хряща; у
цьому суглобі відбуваються рухи навколо лобової осі;
-персне–черпакуватий суглоб – між основою черпакуватих
хрящів і пластинкою перснеподібного хряща. У цьому
суглобі відбуваються рухи навколо вертикальної осі
(обертання) та ковзні рухи черпакуватих хрящів назустріч
один одному.
До зв’язок гортані належать:
- щито–під’язикова перетинка, яка підвішує гортань до
під’язикової кістки;
- серединна персне–щитоподібна зв’язка;
- щито–надгортанна зв’язка;
- під’язиково–надгортанна зв’язка;
- голосові зв’язки, які натягнуті між внутрішньою
поверхнею кута щитоподібного хряща і голосовими
відростками черпакуватих хрящів;
- зв’язки присінка, що розташовані над голосовими зв’язками.
183.Порожнина гортані: відділи, їх будова, межі; описати латинськими термінами і продемонструвати

Порожнина гортані має:
- вхід до гортані
- присінок гортані
- шлуночок гортані
- голосник
- підголосникову порожнину.
Голосник має голосову складку і голосову щілину.
Вхід до гортані обмежований:
- спереду надгортанним хрящем;
- ззаду – черпакуватими хрящами;
- з боків – черпакувато–надгортанними складками, в
яких помітні:
- клиноподібний горбок;
- ріжкоподібний горбок– місця розташування
однойменних парних хрящів гортані.
184.Голосова щілина: межі, утворення, частини; описати латинськими термінами і продемонструвати

на препараті. Функції гортані, теорії голосоутворення
Голосова щілина– найвужче місце порожнини гортані, вона розташована між правою та лівою голосовими
зв’язками і голосовими відростками черпакуватих хрящів.
Вона має:
- міжперетинкову частину;
- міжхрящову частину;
- міжчерпакувату складку.
Між голосовою та присінковою зв’язками на кожній половині гортані розташована щілина, яка називається
шлуночком гортані.
Підголосникова порожнина– це нижня розширена частина гортані, яка переходить у трахею.
185.Трахея: і бронхи: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), будова стінки; описати

латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація.
Трахея (trachea)
Трахея – це трубка, яка складається з 16-20 трахейних хрящів, які є хрящовими півкільцями, з’єднаних між
собою кільцевими зв’язками; трахейними зв’язками.
Останні побудовані з сполучної тканини і гладких м’язових пучків.
Ззаду півкільця з’єднуються між собою перетинчастою стінкою трахеї.
Трахея (дихальне горло) простягається від рівня

нижнього краю VI шийного хребця до рівня верхнього
краю V хребця, де вона розгалужується на два головних
бронхи.
Це місце носить назву роздвоєння трахеї.
Трахея має:
- шийну частину;
- грудну частину.
Шийна частина трахеї спереду вкрита м’язами, які
лежать нижче під’язикової кістки, а також перешийком
щитоподібної залози, що відповідає рівню другого–
третього півкільця трахеї.
Позаду трахеї проходить стравохід.
Грудна частина трахеї розміщена у верхньому
середостінні.
Бронхи (bronchi)
Бронхи (bronchi) є кінцевим відділом повітроносних шляхів і належать до бронхового дерева.

Бронхове дерево починається з головних бронхів і закінчується кінцевими бронхіолами.
Функція бронхового дерева – проведення повітря.
Головні бронхи відходять від трахеї на рівні верхнього краю V грудного хребця і прямують до воріт
відповідної легені.
Вони поділяються на правий головний бронх і лівий головний бронх, мають подібну до трахеї будову.
Правий головний бронх ширший від лівого і за напрямком є майже продовженням трахеї. Він складається
з 6–8 хрящових півкілець.
Лівий головний бронх довший і вужчий, відходить від трахеї під меншим кутом, ніж правий. Він
складається з 9-12 хрящових півкілець.
Головні бронхи є бронхами першого порядку, від них починається бронхове дерево.
186.Ліва легеня: топографія границь (передня, задня та нижня), зовнішня будова; описати
Ліва легеня (pulmo sinister) вужча та довша за праву, а в ділянці переднього краю (margo anterior) має
серцеву вирізку лівої легені, обмежовану знизу язичком лівої легені.
Головні бронхи, зайшовши у ворота легень
ВНУТРІШНІ (hilum pulmonum),
ОРГАНИ
розгалужуються на бронхи другого порядку, які вентилюють
відповідні частки легень і тому називаються частковими
бронхами (bronchi lobares).
У лівій легені (pulmo sinister) є два часткових бронхи, а у
правій три часткові бронхи.
Часткові бронхи (bronchi lobares) розгалужуються на бронхи
третього порядку, які вентилюють ділянки легень, що
відокремлені прошарками сполучної тканини, – сегменти
легенів.
Тому ці бронхи називаються сегментними бронхами (bronchi segmentales).
Форма їх наближається до пірамід, верхівки яких обернені до воріт легені, а основи – до поверхонь легені.
В правій легені та лівій легені налічується по 10 бронхо–легеневих сегментів.
Топографічно через ворота лівої легені (hilum pulmonis sinistri) артерія проходить зверху, під нею бронх і
нижче вени (АБВ).
Ліва легеня має такі 10 сегментів:
- ліва легеня, верхня частка (pulmo sinister, lobus superior) має:
- верхівково–задній сегмент
- передній сегмент
- верхній язичковий сегмент
- нижній язичковий сегмент
- ліва легеня, нижня частка (pulmo sinister, lobus inferior) має:
- верхній сегмент
- присередній основний сегмент; серцевий сегмент
- передній основний сегмент
- бічний основний сегмент
- задній основний сегмент
187.Права легеня: топографія границь (передня, задня та нижня), зовнішня будова ;описати
-У правій легені (pulmo dexter) зверху проходить бронх, нижче артерія і ще нижче вени (БАВ).
По ребровій поверхні правої і лівої відходить коса щілина (fissura obliqua), яка поділяє кожну легеню (pulmo
uterque) на:
- верхню частку (lobus superior);
- нижню частку (lobus inferior).
У правій легені (pulmo dexter), від косої щілини (fissura obliqua), на
рівні IV ребра (costa IV) проходить горизонтальна щілина правої
легені, яка відокремлює середню частку правої легені від верхньої
частки.
Права легеня має такі 10 сегментів:
- права легеня, верхня частка (pulmo dexter, lobus superior) має:
- верхівковий сегмент
- задній сегмент
- передній сегмент
- права легеня, середня частка (pulmo dexter, lobus medius) має:
- бічний сегмент
- присередній сегмент
- права легеня, нижня частка (pulmo dexter, lobus inferior) має:
- верхній сегмент
- присередній основний сегмент; серцевий сегмент
- передній основний сегмент
- бічний основний сегмент
- задній основний сегмент
188.Легені: частки, бронхо-легеневі сегменти, часточки; їх будова. Рентгенанатомія легень. Корінь
легені: топографія, склад. Кровопостачання та іннервація легень.
Легені (pulmones) – це парні органи, які займають більшу частину грудної порожнини .
Кожна легеня (pulmo) має:
- верхівку легені (apex pulmonis);
- основу легені (basis pulmonis);
- реброву поверхню (facies costalis);
- діафрагмову поверхню (facies diaphragmatica);
- присередню поверхню (facies medialis), на якій
- хребтову частину (pars vertebralis) – задню
частину;
- середостінну поверхню (facies mediastinalis) – передню частину, на якій знаходиться серцеве втиснення
(impressio cardiaca) та містить ворота легень (hilus pulmonis);
- міжчасткову поверхню (facies interlobaris);
- передній край (margo anterior), що має серцеву вирізку лівої легені (incisura cardiaca pulmonis sinistri), яка
знизу обмежована язичком лівої легені (lingula pulmonis sinistri);
- нижній край (margo inferior).
У новій міжнародній анатомічній номенклатурi присередню поверхню легень не виділяють.
На середостінній поверхні легень (facies mediastinalis) розташовані ворота легені (hilum pulmonis), через які
входять легенева артерія, бронх і нерви (arteria pulmonalis, bronchus et nervi), а виходять дві легеневі вени
та лімфатичні судини (venae pulmonales et vasa lymphatica).
Усі ці елементи, які входять і виходять з воріт легені (hilum pulmonis), формують корінь легені (radix
pulmonis).
У кожному сегменті виділяють кілька первинних долей. Кожний сегмент в цілому нагадує зрізаний
конус, вершина якого спрямована до кореня легень, а широка основа вкрита вісцеральною плеврою.
Чітких меж сегменти на поверхні плеври не мають.
Сегменти утворені легеневими часточками, кількість яких у сегменті досягає приблизно 80 штук.
Часточки розділені міжчасточковими сполучнотканинними перегородками. Форма часточки нагадує
неправильну піраміду з діаметром основи 0,5-2 см. У верхівку часточки входить часточковий бронх, який
галузиться на 3-7 кінцевих (термінальних) бронхіол діаметром близько 0,5 мм. Їх слизова оболонка
вистелена одношаровим війчастим епітелієм, між клітинами якого розташовуються секреторні клітини
(Клара).
Легені кровопостачаються бронхіальними гілками грудної частини низхідної аорти.
Венозна кров відтікає по бронхіальних венах у непарну та напівнепарну вени.
Лімфа відтікає у вісцеральні лімфатичні вузли грудної порожнини.
Симпатична іннервація легенів здійснюється нутряними нервами,парасимпатична-аксонами
вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів,в якихперериваються легеневі гілки блукаючого
нерва,чутлива-гілками блукаючого нерва.
189.Бронхіальне та альвеолярне дерево: розгалуження, будова стінки, функції. Ацинус: визначення,

будова, функції.
Усі сегментні бронхи (bronchі segmentalеs) розгалужуються дихотомічно (тобто кожен на два) на бронхи
наступних порядків аж до часточкових бронхів (bronchi lobulares), що вентилюють часточки легені.
Ця ділянка називається часточкою легені (lobulus pulmonis), і бронхи, які її
вентилюють, називаються часточковими бронхами (bronchioli lobulares).
Часточковий бронх (bronchus lobularis) має діаметр близько 1 мм і заходить у верхівку часточки (apex
lobuli), де розгалужується на 12 – 18 кінцевих бронхіол (bronchioli terminales), що мають діаметр 0,3 – 0,5 мм.
У їх стінці вже відсутня хрящова тканина, а середній шар стінки представлений тільки гладкою м’язовою
тканиною (textus musculаris glaber).
Тому малі бронхи і кінцеві бронхіоли (bronchioli terminales) виконують функцію не тільки проведення, але і
регуляції поступлення повітря в певні відділи легенів.
Кінцевими бронхіолами (bronchioli terminales) закінчується бронхове дерево (arbor bronchialis) і починається
функціональна одиниця легень, яка називається легеневим ацинусом (acinus pulmonalis), що
перекладається як гроно, або альвеолярне дерево (arbor alveolaris), їх в легенях є доОРГАНИ
ВНУТРІШНІ 30000.
Усі шляхи легеневого ацинуса розгалужуються дихотомічно.
До складу ацинусу входить 14–16 дихальних бронхіол (bronchioli respiratorii), які є розгалуженням однієї
кінцевої бронхіоли (bronchiolus terminalis).
В стінках складових ацинуса знаходяться альвеоли (alveoli), їх є 14000–20000, через стінку яких
відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров’ю.
Кожна дихальна бронхіола утворює до 1500 альвеолярних ходів (ductuli alveolares), які закінчуються
альвеолярними мішечками (sacculus alveolaris), яких є до 4500.
Отже, легеневий ацинус (acinus pulmonalis) складається із трьох частин:
- альвеолярних (дихальних) бронхіол I, II, III порядків;
- альвеолярних (дихальних) ходів ;
- альвеолярних мішечків (sacculi alveolares), якими закінчуються альвеолярні ходи (ductuli alveolares).
В одній легеневій часточці нараховується 12–18 ацинусів.
Елементи ацинуса густо обплетені судинами.
У стінках частин легеневого ацинуса (acinus pulmonalis) поступово зростає кількість легеневих альвеол
(alveoli pulmonales).
Кожний кінцевий альвеолярний (хід)
проточок розгалужується на два
альвеолярні мішечки (sacculi alveolares),
що складаються з декількох легеневих
альвеол.
Легеневі альвеоли (alveoli pulmonales) є
відкритою коміркою, що заповнена
повітрям.
Зсередини альвеоли альвеолоцити вкриті
сурфактантом, який контактує з
повітрям легеневої альвеоли.
Ззовні до базальної мембрани прилягає
сітка з еластичних волокон і численні
капіляри.
Така конструкція стінки легеневої альвеоли забезпечує найкращі умови для газообміну між кров’ю, що тече
в капілярах, і повітрям, що поступає в легеневі альвеоли.
Стінка легеневої альвеоли і стінка кровоносного капіляра утворюють аерогематичний бар’єр.
У одній легені є 300 – 400 мільйонів легеневих альвеол.
190.Плевра: загальна характеристика, функції; плевральна порожнина, її закутки. Межі плевральних

мішків (передня, задня та нижня). Кровопостачання та іннервація плеври.
Плевральна порожнина
Легені та стінки грудної порожнини вистелені серозною оболонкою, яка називається плеврою.
Та частина плеври, яка вкриває легені, називається нутрощевою плеврою, або легеневою плеврою,а та, що
вкриває внутрішню стінку грудної порожнини, пристінковою плеврою.
У місці переходу пристінкової плеври у нутрощеву у ділянці воріт легень плевра потовщується і утворює
легеневу зв’язку, яка розташована у лобовій площині.
Пристінкова плевра має такі частини:
- реброву частину;
- діафрагмову частину;
- середостінну частину.
Пристінкова плевра утворює купол плеври.
Між пристінковою плеврою та нутрощевою плеврою міститься вузька щілина – плевральна порожнина, в
якій є невелика кількість серозної рідини.
У ділянках, де одна частина пристінкової плеври переходить в іншу, утворюються плевральні закутки, в які
заходять легені під час глибокого вдиху.
Такі плевральні закутки іноді називають пазухами.
Є такі парні плевральні закутки:
- реброво–діафрагмовий закуток– він найбільший і найглибший, навіть при глибокому вдиху легеня його не
заповнює;
- діафрагмово–середостінний закуток;
- хребтово–середостінний закуток;
- реброво–середостінний закуток.
Передня межа правої і лівої ребрових частин пристінкової плеври проходить
ВНУТРІШНІнеоднаково.
ОРГАНИ
Справа передня межа від купола плеври спускається позаду правого груднинно–ключичного суглоба, далі
ця межа проходить позаду ручки груднини досередини з’єднання з тілом груднини, розташовуючись лівіше
від серединної лінії, до VI ребра, де ця межа іде вправо і переходить у нижню межу плеври.
Нижня межа плеври справа відповідає лінії переходу ребрової частини пристінкової плеври в діафрагмову
частину. Від рівня з’єднання VI ребрового хряща з грудниною нижня межа правої пристінкової плеври
проходить вбік і униз, по середньоключичній лінії перетинає VII ребро, по передній пахвовій лінії – VIII
ребро, по середній пахвовій лінії – IX ребро, по задній пахвовій лінії – X ребро, по лопатковій лінії – XI
ребро і підходить до хребтового стовпа на рівні шийки XII ребра, де нижня межа переходить у задню межу
плеври. Зліва передня межа пристінкової плеври проходить позаду лівого груднинно–ключичного суглоба.
Далі ця межа проходить позаду ручки і тіла груднини до рівня IV ребрового хряща, де ліва передня межа
відхиляється вбік, перетинає лівий край груднини і спускається вниз до VI ребрового хряща (проходить
майже паралельно до лівого краю груднини), де переходить у нижню межу плеври.
Нижня межа ребрової частини пристінкової плеври зліва розташовується дещо нижче, ніж на правій
стороні. Позаду, як і справа, на рівні XII ребра вона переходить в задню межу.
Межа плеври ззаду (відповідає задній лінії переходу ребрової частини в середостінну частину) спускається
від купола плеври вниз, вздовж хребтового стовпа до головки XII ребра, де переходить в нижню межу.
Нижня межа правої пристінкової плеври проходить на 1 ребро нижче від межі легень.
На протязі від I до IV ребра передні межі ребрової частини ідуть позаду груднини паралельно одна одній, а
зверху і знизу розходяться, утворюючи два трикутних простори, вільних від плеври:
- верхнє міжплевральне поле, яке обернене верхівкою донизу і розташовується позаду ручки груднини. В
ньому у дітей знаходиться загруднинна залоза, а у дорослих людей – залишки цієї залози і жирова тканина.
- нижнє міжплевральне поле, яке розташоване верхівкою доверху і знаходиться позаду нижньої половини
тіла груднини і прилягаючих до неї передніх відділів IV і V лівих міжребрових проміжків. В ньому осердя
безпосередньо стикається з грудною стінкою, звідси назва цього поля – area pericardiaca.
191.Середостіння: визначення; класифікація за міжнародною анатомічною номенклатурою (за

Базельською та Парижською).
Це комплекс органів, які розміщені між двома плевральними мішками.
Середостіння (mediаstinum) обмежоване такими стінками:
- спереду грудниною;
- ззаду грудним відділом хребтового стовпа;
- з боків – правою та лівою середостінними плеврами, що є частинами пристінкової плеври;
- знизу – діафрагмою;
- верхньою межею є верхній отвір грудної клітки.
Умовно горизонтальна площина, що проведена від з’єднання ручки груднини з її тілом до хряща між IV–V
грудними хребцями, ділить середостіння на верхнє середостіння та нижнє середостіння.
У верхньому середостінні розміщені:
- загруднинна залоза;
- верхня порожниста вена;
- дуга аорти;
- частина трахеї;
- верхній відділ грудної частини стравоходу;
- частина грудної протоки;
- симпатичні стовбури;
- блукаючi та діафрагмові нерви.
Нижнє середостіння ще поділяється на:
- переднє середостіння;
- середнє середостіння;
- заднє середостіння.
192.Середостіння: визначення, топографічна класифікація. Органи, судини та нерви переднього

середостіння; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Переднє середостіння розташоване між тілом У передньому середостінні
груднини і передньою стінкою осердя (серцевої розташовуються
сумки). -серце
В ньому знаходяться: -висхідні частина аорти
- внутрішні грудні артерії та вени; -дуга аорти
- пригруднинні та передосердні лімфатичні -верхня порожниста вена
вузли; -трахея
- нижня частина загруднинної залози -елементи кореня легень
-діафрагмові нерви
-загруднинна залоза
193.Середостіння: визначення, топографічна класифікація. Органи, судини та нерви заднього

Заднє середостіння розташоване між задньою стінкою осердя і хребтовим стовпом.
Включає такі органи судини та нерви:

- грудну частину аорти;
- непарну і напівнепарну вени; У задньому середостінні розташовуються:
- симпатичні стовбури; -стравохід;
- нутрощеві нерви; - низхідна аорта;
- блукаючі нерви; - нижня порожниста вена;
- стравохід; - парна та напівнепарна вени;
- грудну протоку; - нутрощеві нерви;
- лімфатичні вузли. - симпатичні стовбури;
У середньому середостінні розташовані: - грудна протока;
- серце, вкрите осердям; - блукаючі нерви.
- діафрагмові нерви;
- внутрішньоосердні відділи великих судин .
194.Середостіння: визначення, топографічна класифікація. Органи, судини та нерви верхнього
Умовно горизонтальна площина, що проведена від з’єднання ручки груднини з її тілом до хряща між IV–V
грудними хребцями, ділить середостіння на верхнє середостіння та нижнє середостіння.
Нижнє середостіння у свою чергу поділяється на переднє, середнє,заднє
У верхньому середостінні розміщені:
- загруднинна залоза;
- верхня порожниста вена;
- дуга аорти;
- частина трахеї;
- верхній відділ грудної частини стравоходу;
- частина грудної протоки;
- блукаючi та діафрагмові нерви.
195.Середостіння: визначення, топографічна класифікація. Органи, судини та нерви нижнього

Нижнє середостіння ще поділяється на:
- переднє середостіння
- середнє середостіння
- заднє середостіння
Переднє середостіння розташоване між тілом груднини і передньою стінкою осердя.
В ньому знаходяться:
- внутрішні грудні артерії та вени;
- пригруднинні та передосердні лімфатичні вузли;
- нижня частина загруднинної залози.
У середньому середостінні розташовані:
- серце, вкрите осердям;
- діафрагмові нерви;
- внутрішньоосердні відділи великих судин .
Заднє середостіння розташоване між задньою стінкою осердя і хребтовим стовпом.
У ньому розміщені:
- грудна частина аорти; ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
- непарна і напівнепарна вени;
- нутрощеві нерви;
- блукаючі нерви;
- стравохід;
- грудна протока;
- лімфатичні вузли).
196.Які органи належать до сечової системи, їх функції.
Сечова система (systema urinarium) складається із парного органа – нирки (органа, що виробляє сечу)
(renes), і органів, які накопичують та виводять сечу:
-сечоводи
-сечовий міхур
-сечівник.
Функція: вироблення, накопичення, та постійне виведення з організму водорозчинних продуктів обміну
речовин, більшість з яких є токсичними.
Продуктом виділення є сеча (urina).
Сечова система забезпечує постійне виведення з організму водорозчинних продуктів обміну речовин,
більшість з яких є токсичними.
Сечова система складається із сечових органів: парних нирок, що виробляють сечу, і сечовидільних
шляхів – ниркових чашечок, ниркових мисок і сечоводів; непарного сечового міхура, у якому
накопичується сеча; сечівника, по якому сеча виводиться з організму.
Окрім того, в нирках виробляються деякі біологічно активні речовини, зокрема гормони.
Сечові та статеві органи часто об’єднують у сечостатеву систему тому, що тісно пов’язеним є процес їх
розвитку, а деякі частини їх є одночасно сечовими та статевим вивідними шляхами (чоловічий сечівник).
Сечова система складається із парного органа – нирки (органа, що виробляє сечу), і органів, які
накопичують та виводять сечу: сечоводів, сечового міхура, сечівника.
197.Нирки: зовнішня будова; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.

Нирка – це парний орган, який розміщений у черевній порожнині позаду очеревини (ретроперитонеально).
Кожна нирка (ren) має:
- верхній кінець, або верхній полюс;
- нижній кінець,або нижній полюс;
- передню поверхню;
- задню поверхню;
- присередній край, він є ввігнутим;
- бічний край, він є опуклим.
На присередньому краї нирки розміщені ниркові ворота
(hilum renale), через які входять ниркові артерія і нерви
(arteria et nervi), а виходять ниркова вена, лімфатичні судини
і ниркова миска, що переходить у сечовід (ureter).
Ниркові ворота продовжуються в глибину нирки, утворюючи ниркову пазуху, де містяться жирова
клітковина, великі ниркові чашечки , малі ниркові чашечки та ниркова миска.
198.Нирки: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія) правої і лівої нирки; описати латинськими
термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація нирки.
Нирка – це парний орган, який розміщений у черевній порожнині позаду очеревини (ретроперитонеально).
Права нирка (ren dexter) розташована в правій поперековій ділянці на рівні від ОРГАНИ
ВНУТРІШНІ XII грудного до III
поперекового хребців.
Ліва нирка (ren sinister) розташована в лівій поперековій ділянці на рівні від XI грудного до II поперекового
хребців.
Задня поверхня кожної нирки прилягає:
- у верхній частині до діафрагми (diaphragma);
- в середній і нижній – до м’язового ложа, яке утворене
великим поперековим м’язом, квадратним м’язом
попереку і поперечним м’язом живота.
До передньої поверхні лівої нирки прилягає:
- вгорі надниркова залоза;
- до верхньобічної частини селезінка;
- до середньої частини шлунок і підшлункова залоза;
- до нижньоприсередньої петлі тонкої кишки;
- до нижньобічної низхідна ободова кишка.
До передньої поверхні правої нирки прилягає:
- вгорі надниркова залоза;
- до середньої частини печінка;
- до присереднього краю дванадцятипала кишка;
- до нижньоприсередньої петлі тонкої кишки;
- до нижньобічної висхідна ободова кишка.
Голотопія:орган який розміщений у черевній порожнині
позаду очеревини, проекція поперекової ділянки.
Скелетотопія: Права нирка розташована в правій поперековій ділянці на рівні від XII грудного до III
поперекового хребців.
Ліва нирка розташована в лівій поперековій ділянці на рівні від XI грудного до II поперекового хребців.
Синтопія: задня поверхня кожної нирки прилягає - у верхній частині до діафрагми, а в середній і нижній
– до м’язового ложа.
До передньої поверхні лівої нирки прилягає вгорі надниркова залоза, до верхньобічної частини селезінка, до
середньої частини шлунок і підшлункова залоза, до нижньоприсередньої петлі тонкої кишки, до
нижньобічної низхідна ободова кишка.
Кожна нирка кровопостачається нирковою артерією, яка в ділянці ниркових воріт розгалужується на
передню і задню гілки. Ці гілки розгалужуються на сегментні артерії– позаниркові артерії.
Вони утворюють внутрішньониркові артерії, які вподальшому розгалужуються на міжчасткові,
дугоподібні,кіркові променеві.
Ниркова вена вливається у нижню порожнисту вену.
Лімфатичні судини нирки починаються від міжчасточкових лімфокапілярів(всередині ниркової часточки
лімфатичних судин немає) і йдуть до ворітнирки по ходу кровоносних судин.
Іннервація. Нирка іннервуєтьсяволокнами ниркового сплетення, утвореного гілками черевного
сплетення(симпатичні волокна від вузлів симпатичного стовбура, парасимпатичніволокна від блукаючого
нерва).
199.Нирки: оболонки нирки; фіксуючий апарат нирки. Описати латинськими термінами фасцію
нирки.
До паренхіми нирки прилягає волокниста капсула (capsula fibrosa).
Ззовні нирку оточує жирова капсула (capsula adiposa), яка
найкраще помітна в ділянці задньої поверхні нирки.
Ззовні від жирової капсули розташована ниркова фасція,
яка складається з:
- передньої пластинки; переднього листка;
- задньої пластинки; заднього листка.
Ці листки зростаються між собою над верхніми кінцями
нирок та збоку від бічних країв нирок.
Від листків ниркової фасції до волокнистої капсули нирки
проходять прошарки сполучної тканини, які фіксують
нирку.
До переднього листка ниркової фасції прилягає очеревина
(peritoneum).
Крім капсули і фасції, нирку фіксує: ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
- черевний тиск;
- м’язове ложе;
- судини і нерви нирки, які утворюють ниркову ніжку.
200.Нирки: будова нирки на фронтальному розтині; описати латинськими термінами і

Паренхіма нирки (parenchyma renis) складається із:
- кіркової речовини нирки, яка розташована ззовні;
- мозкової речовини нирки.
У мозковій речовині нирки розрізняємо 7–10
ниркових пірамід, кожна з яких має основу
ниркових пірамід і верхівку ниркових пірамід.
Остання закінчується нирковим сосочком (papilla
renalis), на якому розташоване дірчасте поле, у
якому є сосочкові отвори, через які у малі ниркові
чашечки виділяється сеча.
Між пірамідами є прошарки кіркової речовини, які
утворюють ниркові стовпи.
Вони є відростками кіркової речовини нирки;
ниркової кори, що заходять у мозкову речовину
нирки; нирковий мозок і доходять до ниркових
воріт.
Кіркова речовина нирки складається із лабіринту кіркової речовини, або звивистих (згорнутих) частин, між
якими містяться прошарки мозкової речовини – мозкові промені, або промениста частина.
Лабіринт кіркової речовини, або звивисті (згорнуті) частини, є темнішим і побудований з тілець та
покручених трубочок нефронів.
Мозкові промені, або промениста частина, побудовані із збиральних трубочок нефронів.
Кожна ниркова піраміда утворює ниркові частки, а один мозковий промінь; промениста частина, оточений
лабіринтом кіркової речовини; згорнутою частиною, утворює кіркову часточку.
Кіркові часточки обмежовані міжчасточковими артеріями та венами.
Із верхівки ниркової піраміди сеча потрапляє в малі ниркові чашечки, яких є 7–8. Далі з 2–3 малих ниркових
чашочок сеча збирається в 2–3 великі ниркові чашечки, які утворюють ниркову миску, , що переходить у
сечовід.
Нирка (ren) має такі сегменти:
- верхній сегмент;
- верхній передній сегмент;
- нижній передній сегмент;
- нижній сегмент;
- задній сегмент.
201.Нирки: структурно-функціональна одиниця нирки, її складові частини; кровоносна система

нирки.
Структурно–функціональною одиницею нирки є нефрон (nephronum),
в якому утворюється сеча.
Близько 80 % нефронів розміщені у кірковій речовині нирки; нирковій
корі і тільки 20% нефронів і їхніх канальців розміщені на межі
ниркового мозку з нирковою корою.
Нефрон (nephronum) складається з:
- ниркового тільця (corpusculum renale) – тільця Мальпігі.
До нього відносяться:
- судинний клубочок ниркового тільця, до якого підходить приносна
клубочкова артеріола і виходить виносна клубочкова артеріола. Ці
артеріоли разом з клубочком утворюють чудесну артеріальну сітку
і є клубочковим фільтраційним бар’єром;
- капсула клубочка, або капсула Шумлянського–Боумена
чашеподібної форми, в ній знаходиться судинний клубочок;
- ниркового канальця, який має такі частини:
- проксимальний звивистий (покручений) каналець; ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
- петлю нефрона; петлю Генле, в якій є:
- низхідна (тонка) частина петлі;
- висхідна (товста) частина петлі;
- дистальний звивистий (покручений) каналець, що закінчується вставною частиною, яка впадає у
збиральний нирковий каналець.
Збірні ниркові канальці продовжуються у сосочкові протоки, які відкриваються сосочковими отворами на
нирковому сосочку, утворюючи дірчасте (решітчасте) поле.
Кожен нирковий сосочок на верхівці ниркової піраміди охоплений лійкоподібної форми малою нирковою
чашечкою.
У стінках малих ниркових чашечок, в ділянці їх
склепіння (початкової частини), гладкі м’язові клітини
утворюють кільцеподібний шар – стискач склепіння.
До цієї ділянки стінки малих ниркових чашечок близько
прилягають нервові волокна, кровоносні та лімфатичні
судини.
Всі ці структури (стискач склепіння, нервові волокна,
судини) складають
форнікальний апарат нирки, або склепінний апарат
нирки.
Форнікальний апарат нирки регулює кількість сечі, яка
виводиться з ниркових канальців в малі ниркові
чашечки, і створює перешкоди зворотному току сечі,
регулює внутрішньомисковий тиск та водний баланс
організму.
202.Нирки: шляхи виділення сечі в межах нирки (компоненти екскреторних шляхів нирки). Ниркова
пазуха, її міст; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Первинна сеча утворюється внаслідок фільтрації рідкої частини крові в капсулі нефрона, або ще її
називають капсулою клубочка – капсулою Шумлянського–Боумена, яка охоплює кожний cудинний
клубочок ниркового тільця або ниркового клубочка.
Капсула ниркового клубочка разом із клубочком утворюють ниркове тільце– тільце Мальпігі.
Ці тільця, яких є декілька мільйонів, розташовані переважно у звивистій частині кіркової речовини.
Від ниркового тільця відходять проксимальна частина канальця нефрона, яка переходить у петлю нефрона –
петлю Генле.
Первинна сеча утворюється шляхом фільтрації із
судинного клубочка безбілкової рідини із плазми крові
в клубочкову капсулу.
Остання переходить через проксимальну та дистальну
частини канальця нефрона, що закінчується вставною
частиною.
Усі частини канальця нефрона обплітаються густою
сіткою вторинних артеріальних капілярів, і внаслідок
реабсорбції тут утворюється вторинна сеча.
Далі вироблена нефроном вторинна сеча відтікає у
збиральну ниркову трубочку, яка збирає сечу у
сосочкові проточки, що закінчуються на верхівці
ниркової піраміди сосочковими отворами.
Елементи нирки, де утворюється первинна і вторинна
сеча, складають структурно–функціональну одиницю
нирки – нефрон (nephronum).
Сосочкові отвори відкриваються на дірчастому полі
верхівки піраміди в малі ниркові чашечки.
Із малих ниркових чашечок сеча поступає у великі
ниркові чашечки, які зливаються і утворюють ниркову
миску, а остання переходить у сечовід.
203.Чудова артеріальна сітка нирки.

Кожна нирка кровопостачається нирковою артерією, яка в ділянці ниркових воріт розгалужується на:
- передню гілку;
- задню гілку.
Ці гілки розгалужуються на сегментні артерії – позаниркові артерії. Вони утворюють внутрішньониркові
артерії.
До внутрішньониркових артерій відносяться:
- міжчасткові артерії;
- дугоподібні артерії;
- міжчасточкові артерії, або променеві кіркові артерії;
- приносна клубочкова артеріола, або приносна судина;
- виносна клубочкова артеріола, або виносна судина;
- прямі артеріоли;
- капсулярні гілки.
Судинний клубочок ниркового тільця, до якого підходить приносна клубочкова артеріола і виходить
виносна клубочкова артеріола. Ці артеріоли разом з клубочком утворюють чудесну артеріальну сітку і є
клубочковим фільтраційним бар’єром;
Артерія в нирці розпадається два рази на приносні судини (артеріоли приносні, які в свою чергу
розпадаються на капіляри (перша сітка капілярів).
Капіляри судинного клубочка зливаючись, утворюють виносну артеріолу діаметр якої в два рази менший,
ніж діаметр приносної.
Виносні артеріоли знову розпадаються на сітку капілярів, які обплітають канальці (друга сітка капілярів).
Таким чином, для нирок характерно наявність 2-х сіток капілярів („чудесна сітка”).
1. капіляри судинного клубочка, які входять в склад ниркових тілець, в них тече артеріальна кров.
2. капіляри обплітають ниркові канальні, де проходять обмін речовин, і кров з артеріальної стає венозною.
Через те артеріальні капіляри переходять у венозні.
Тиск крові у капілярах судинного клубочка вище, ніж у всіх капілярах тіла. Він дорівнює 70-90 мл. рі. ст.
Через нирки вся кров (5-6) літрів переходять за п’ять хвилин, на протязі доби через нирки протікає
приблизно 1000 – 1500 л крові.
204.Сечовід: відділи, топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); будова стінки; звуження;
описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація
сечоводів.
СЕЧОВІД (ureter)
Сечовід – парний орган довжиною 25–З0 см, який лежить за очеревиною (ретроперитонеально) в
позаочеревинному просторі .
У сечоводах розрізняють:
- черевну частину;
- тазову частину;
- внутрішньостінкову частину.
Остання розміщена в стінці сечового міхура і відкривається на дні сечового міхура отвором, який
називається вічком сечовода.
Стінка сечоводів складається із:
- зовнішньої оболонки; ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
- м’язової оболонки;
- слизової оболонки.
М’язова оболонка має зовнішній коловий та внутрішній поздовжній шари.
У нижній третині сечовода м’язова оболонка має три шари: внутрішній і зовнішній поздовжні, а середній –
циркулярний.
Поперечний переріз сечоводу сечоводи мають такі
звуження:
- при переході ниркової миски у сечовід;
- при переході черевної частини в тазову;
- протягом тазової частини;
- при переході сечоводів у сечовий міхур.
Клінічне значення.
Основними ділянками звуження сечоводу, у яких може
відбуватися блокування нирковими каменями, є:
• Місце прилягання сечоводу до ниркової миски.
• Місце, де сечовід перетинає вхідний отвір тазу.
• Місце, де сечовід входить у стінку сечового міхура.
Сечовід кровопостачається сечовідними гілками ниркової
артерії, внутрішньої клубової артерії, нижньої міхурової артерії,
яєчкової (яєчникової) артерії.
Інервація парасимпатична та симпатична та чутливими
волокнами симпатичних і парасимпатичних нервів.
Парасимпатична іннервація здійснюється аксонами
вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлівяні нерви.
Симпатична іннервація відбувається нирковим, сечовідним,
нижнім підчеревним сплетеннями.
205.Сечовий міхур: відділи, топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія); описати латинськими

термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація сечового міхура.
СЕЧОВИЙ МІХУР (vesica urinaria)
Сечовий міхур розміщений в порожнині малого таза позаду
лобкового симфіза.
Сечовий міхур має верхівку міхура, тіло міхура і дно міхура
, яке спрямоване вниз і назад.
Нижній відділ утворює шийку міхура, яка переходить у
сечівник.
Дно сечового міхура (fundus vesicae) прилягає:
- у чоловіків:
- унизу до передміхурової залози, пухирчастих залоз і
ампул сім’явиносних протоків;
- ззаду до ампули прямої кишки.
- у жінок:
- ззаду прилягає до піхви і матки.
Голотопія: сечовий міхур розміщений в порожнині малого таза позаду лобкового симфіза. Наповнений
розміщений у порожнині малого тазу і у черевній порожнині.
Скелетотопія:наповнений сечовий міхур виступає на 4—5 см над рівнем лобкового симфізу, порожній —
не виступає.
Синтопія: у чоловіків – внизу передміхурова залоза пухирчаста залоза, ампул сім’явиносних протоків.
Позаду ампула прямої кишки, сверху петлі тонкої кишки, з боків – мяз- підіймач відхідника.
У жінок позаду піхва і шийка матка.
Дно міхура - до сечово-статевої ділянки промежини, верхня поверхня — до матки, з боків – мяз- підіймач
відхідника.
Сечовий міхур кровопостачається верхніми та нижніми міхуровими артеріями.
Венозна кров відтікає в однойменні вени.
Парасимпатична іннервація здійснюється аксонами вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів.
Симпатична іннервація відбувається тазовим сплетенням . ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
206.Сечовий міхур: будова стінки, відношення до очеревини; трикутник сечового міхура, його межі
(особливості слизової оболонки на цій ділянці); описати латинськими термінами і продемонструвати
Стінка сечового міхура представлена трьома шарами: внутрішнім, середнім і зовнішним.
Внутрішній шар утворений слизовою оболонкою і добре розвинутим підслизовим прошарком, внаслідок
чого слизова оболонка утворює числені складки.
Між вічками сечоводів і внутрішнім вічком сечівника підслизова основа відсутня, тому тут складок немає.
Це місце називається трикутником міхура, де містяться рецептори, подразнення яких викликає позив до
сечовипускання.
Трикутник міхура (trigonum vesicae) обмежований угорі міжсечовідною складкою слизової оболонки.
У верхівках трикутника є такі три отвори: два вічка сечоводів (ostia ureterum) та внутрішнє вічко
сечівника (ostium urethrae internum).
Середня оболонка сечового міхура – м’язова оболонка, побудована з гладкої м’язової тканини , яка
розташована такими трьома шарами:
- внутрішнім повздовжнім шаром;
- зовнішнім повздовжнім шаром;
- середнім коловим шаром.
Поздовжні шари утворюють в ділянці тіла сечового міхура м’яз–випорожнювач міхура, а коловий шар, що
найбільш розвинутий в ділянці внутрішнього вічка сечівника, утворює внутрішній м’яз–замикач
сечівника, який є мимовільним.
Зовнішній шар стінки сечового міхура представлений адвентицією, або в тих місцях, що покриті
очеревиною (верхівка та верхня стінка) знаходиться серозна оболонка.
Порожній сечовий міхур відносно до очеревини розташований екстраперитонеально, тобто вкритий
очеревиною з одного боку – ззаду.
При наповненні верхівка міхура піднімається і очеревина вкриває частину передньої, бічної і особливо
задньої поверхонь, тобто сечовий міхур має мезоперитонеальне положення (вкритий очеревиною з трьох
боків).
207.Жіночий сечівник: топографія (голотопія, синтопія), будова стінки. Кровопостачання та

іннервація жіночого сечівника.
ЖІНОЧИЙ СЕЧІВНИК (urethra feminina)
Жіночий сечівник є трубкою завдовжки 3–6 см, що проходить позаду лобкового симфіза і своїм зовнішнім
вічком сечівника відкривається в присінок піхви.
Спереду і вгорі цей отвір оточений поперечно–посмугованим зовнішнім м’язом–замикачем сечівника –
вольовим, який належить до м’язів промежини.
Жіночий cечівник має:
- внутрішнє вічко сечівника;
- внутрішньостінкову частину;
- зовнішнє вічко сечівника .
М’язова оболонка жіночого сечівника має коловий шар, в якому виділяють внутрішній м’яз–замикач
сечівника та повздовжній шар.
Голотопія:сечівник лежить у порожнині малого тазу.
Синтопія:йде від внутрішнього отвору у сечовому міхурі позаду танижче лобкового симфізу і
закінчується зовнішнім отвором сечівника, який розташований у присінку піхви на 2,5 смнижче та дозаду
від клітора.
Будова стінки.
Стінка жіночого сечівника складається зі слабко вираженої адвентиційної,м’язової, губчастої та слизової
оболонок.
На слизовій оболонці сечівника розташовані складки, залози і лакуни .
Підслизова основа містить венозні сплетіння губчастого типу, які утворюють губчасту оболонку.
М'язова оболонка має поздовжні і колові волокна.Потовщення колового шару формує внутрішній
замикачсечівника.
Адвентиція сечівника на більшому протязі зростається з піхвою.
Сечівник кровопостачається
сечівниковими артеріями. Венозна кров
відтікає в однойменні вени.
Лімфа відтікає в клубові лімфатичні
вузли.
Парасимпатична іннервація
здійснюється аксонами
вісцеромотонейронів .
Симпатична іннервація відбувається
нижнім підчеревним (тазовим)
сплетенням, утвореним аксонами
вісцеромотонейронів крижових вузлів
симпатичного стовбура, чутлива — з
крижового сплетення.
208.Органи жіночої статевої системи: топографічна класифікація (зовнішні та внутрішні).

Жіноча статева система поділяється на:
- внутрішні жіночі статеві органи, до яких належать:
- яєчники (ovaria);
- маткові труби (tubae uterinae);
- матка (uterus);
- піхва (vagina);
- зовнішні жіночі статеві органи, до яких належать:
- жіноча соромітна ділянка;
- вульва з великими і малими соромітними губами;
- присінок піхви (vestibulum vaginae);
- клітор (clitoris);
- лобкове підвищення (mons pubis).
Система жіночих і чоловічих статевих органів там, де вона досягає більш

високого розвитку (вищі тварини), складається з таких частин:
- статеві залози, які виробляють статеві клітини;
- шляхи, по яких статеві клітини виводяться із залоз;
- органи, де статеві клітини зберігаються або плід дозріває;
- зовнішні статеві органи, які сприяють з’єднанню статевих клітин.
209.Яєчник: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), зв’язки, будова, функції; описати

латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація яєчника.
Яєчник (ovarium)
Яєчник є парним органом овальної форми, що розташований в порожнині малого таза. Він має:
- присередню поверхню;
- бічну поверхню;
- вільний край;
- брижовий край ;
- матковий кінець;
- трубний кінець.
Яєчник (ovarium) міститься в очеревинній порожнині, але очеревиною не вкритий. Зовнішньою оболонкою
яєчника є зародковий епітелій.
До матки (uterus) яєчник (ovarium) прикріплюється за допомогою власної зв’язки яєчника, а до стінок таза –
за допомогою підвішувальної зв’язки яєчника.
До брижового краю яєчника підходить брижа яєчника, між листками якої судини і нерви заходять у ворота
яєчника. ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
Паренхіма яєчника (parenchyma ovarii) складається з кори яєчника і мозкової речовини яєчника.
У корі яєчника дозрівають яйцеклітини (ovum) у різних за ступенем розвитку фолікулах: примордіальних,
вторинних (пухирчастих) та зрілих – третинних фолікулах або пухирцях Граафа.
Отже, первинний фолікул перетворюється в пухирчастий яєчниковий фолікул – Граафів пухирець.
Після того, як пухирець розривається, яйцеклітина (ovum) виходить на поверхню яєчника (ovarium) і
попадає в маткову трубу (tuba uterina).
Власне, пухирчастий яєчниковий фолікул – Граафів пухирець – наповнюється кров’ю і перетворюється у
жовте тіло.
Якщо немає запліднення, то жовте тіло з часом перетворюється у білясте тіло.
При заплідненні жовте тіло розростається і перетворюється у жовте тіло вагітності, яке функціонує
протягом всієї вагітності як ендокринна залоза. Процес виділення яйцеклітини з яєчника зветься овуляцією.
Яєчник кровопостачають гілки яєчникової артерії (гілка черевної частини аорти) і яєчникові гілки
маткової артерії (гілка внутрішньої клубової артерії).
Венозна кров відтікає по однойменних венах.
Лімфатичні судини яєчника впадають у поперекові лімфатичні вузли.
Яєчник іннервує автономна частина периферійної нервової системи - парасимпатичними і симпатичними
післявузловими волокнами та гілки матково-піхвового сплетення.
210.Матка: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), положення матки, зв’язки матки,

відношення до очеревини; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Кровопостачання та іннервація матки.
Матка (uterus)
Матка є непарним порожнистим органом грушоподібної форми, що розміщений в порожнині малого таза.
Матка (uterus) має:
- дно матки (fundus uteri);
- тіло матки (corpus uteri);
- шийку матки (cervix uteri), яка відкривається в піхву
(vagina) вічком матки (ostium uteri), обмежованим
передньою губою (labium anterius) та задньою губою
(labium posterius).
У шийці матки (cervix uteri) розрізняють:
- надпіхвову частину шийки і піхвову частину шийки;
- тіло матки, яке має міхурову поверхню, або передню
поверхню, та кишкову поверхню, або задню поверхню.
Місце переходу тіла матки в шийку називається
перешийком матки.
Голотопія: порожнина малого тазу.
Синтопія: спереду розміщений сечовий міхур, а позаду пряма кишка.
Міхурова поверхня; передня поверхня матки прилягає до сечового міхура.
Кишкова поверхня; задня поверхня прилягає до прямої кишки.
При порожньому сечовому міхурі тіло матки нахилене вперед. Таке положення називається антеверзіо.
При наповненні сечового міхура дно і тіло матки зміщується назад – це ретроверзіо.
Крім того, між тілом і шийкою матки утворюється кут, відкритий вперед.
Таке положення називається антефлексіо.
Порожнина матки (cavitas uteri) має трикутну форму, вгорі сполучається з
матковими трубами (tubae uterinae), а внизу через канал шийки матки і вічко матки – з піхвою.
Кровопостачання та іннервація матки.
Матку кровопостачає парна маткова артерія, що відходить від внутрішньої клубової артерії..
Венозна кров від матки відтікає в праве і ліве маткові венозні сплетення, з яких починаються маткові вени,
впадаючи у внутрішні клубові вени.
Лімфатичні судини від дна матки прямують до поперекових лімфатичних вузлів, а від тіла і шийки матки -
до внугрішніх клубових, крижових і пахвинних лімфатичних вузлів (по ходу круглої маткової зв’язки).
Тіло матки отримує переважно симпатичну іннервацію, шийка матки та піхва іннервуються
парасимпатичними волокнами.
211.Матка: відділи, будова стінки, особливості слизової оболонки, відношення до очеревини, функції;
параметрій. Шийка матки: частини, особливості будови слизової оболонки. Описати латинськими
Стінка матки складається з трьох шарів:
1. Слизова оболонка (tunica mucosa), або ендометрій, в ній відсутній підслизовий прошарок, тому вона не
утворює складок і зрощена із м’язовою оболонкою матки.
У каналі шийки матки слизова оболонка утворює пальмоподібні складки, що відходять від однієї
поздовжньої складки. Слизова оболонка містить шийкові залози.
2. М’язова оболонка (tunica muscularis), або міометрій (myometrium), утворена гладкою м’язовою тканиною
і складається із внутрішнього, середнього та зовнішнього шарів.
3. Серозна оболонка (tunica serosa), або периметрій – це нутрощева очеревина, яка вкриває матку з усіх
сторін, крім передньої і бічної поверхонь надпіхвової частини шийки матки (мезоперитонеально).
Серозна оболонка утворює:
- широку маткову зв’язку, в якій розрізняють такі
частини:
- брижу матки (mesometrium);
- брижу яєчника (mesovarium);
- брижу маткової труби (mesosalpinx).
Між листками широкої зв’язки матки містяться судини,
нерви, жирова клітковина і кругла маткова зв’язка, яка
проходить через пахвинний канал до лобка.
Шийка матки (cervix uteri) зв’язана з лобком (pubis)

лобково–шийковою зв’язкою, а з прямою кишкою
(rectum) матка (uterus) зв’язана прямокишково–
матковою зв’язкою.
Простір між переднім і заднім листками широкої
маткової зв’язки з обох країв матки і її шийки матки називається приматковою клітковиною;
параметрієм.
Частина параметрію навколо шийки матки називається пришийковою клітковиною, парацервіксом.
Крім того, матка (uterus) фіксована до стінок таза кардинальною зв’язкою, або поперечною зв’язкою
шийки.
212.Маткова труба: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини, будова стінки,

особливості слизової оболонки, відношення до очеревини, функції; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація маткової труби.
Маткова труба (tuba uterina; salpinx)
Маткова труба є парним органом, що має трубчасту форму і розташований
на рівні верхнього краю широкої маткової зв’язки.
Довжина кожної маткової труби становить 8–18 см.
У ній розрізняють 4 частини:
- маткову частину (pars uterina), яка проходить через стінку матки і відкривається в порожнину матки
матковим вічком маткової труби;
- перешийок маткової труби, що розташований ближче до матки;
- ампулу маткової труби– найдовшу частину маткової труби;
- лійку маткової труби – розширену частину,яка відкривається черевним отвором маткової труби в
очеревинну порожнину і оточена торочками
маткової труби , одна з яких – яєчникова торочка– найдовша.
Маткова труба (tuba uterina) вкрита з усіх сторін очеревиною і має власну брижу маткової труби.
Крім зовнішньої серозної оболонки, маткова труба має м’язову оболонку, поздовжній і коловий шари, і
слизову оболонку, що завдяки підслизовій основі утворює трубні складки.
У матковій трубі відбувається запліднення яйцеклітини з утворенням зиготи. Або зигота, або
незапліднена яйцеклітина проходить по матковій трубі у матку.
Кровостачання та інервація.
Маткові труби кровопостачають трубні гілки маткової артерії і трубні гілки яєчникової артерії.
Венозна кров від маткової труби відтікає по однойменних венах у маткове венозне сплетення, а потім у
внутрішню клубову вену.
Лімфатичні судини маткової труби впадають у поперекові лімфатичні вузли.
Маткові труби іннервують парасимпатичні ї симпатичні гілки автономної частини периферійної нервової
системи від яєчникового і матково-піхвового нутрощевих нервових сплетень.
Чутлива інформація від маткової труби йде по чутливих гілках соромітного нерва (гілка крижового
нервового сплетення).
213.Піхва: топографія (голотопія, синтопія), склепіння, будова стінки, особливості слизової оболонки;
описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті. ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
Кровопостачання та іннервація
піхви.
Піхва (vagina)
Піхва є еластичним м’язово–фіброзним трубчастим органом довжиною 7–9 см, який сполучає порожнину
матки із зовнішніми жіночими статевими органами.
Верхня частина піхви охоплює шийку матки, утворюючи склепіння піхви, яке має передню частину, задню
частину та бічні частини.
Піхва має передню стінку та задню стінку і відкривається отвором в присінок піхви.
У дівчат цей отвір закритий складкою слизової оболонки – дівочою перетинкою (hymen), а після
дефлорації від неї залишаються сосочки дівочої перетинки.
Слизова оболонка піхви містить поперечні складки, які називаються піхвовими зморшками.
Ці зморшки утворюють на передній та задній стінці поздовжні
стовпи зморшок.
Голотопія: розміщена в порожнині малого тазу, тягнеться від
шийки матки через сечостатеву діафрагму до зовнішніх
статевих органів, де закінчується отвором (ostiumvaginae)
Синтопія: спереду – сечовий міхур, позаду – пряма кишка.
Верхня частина піхви охоплює шийку матки, утворюючи
склепіння піхви (fornixvaginae) це щілиноподібний простір, яке
має передню частину (parsanterior), задню частину
(parsposterior) та бічні частини (parteslaterales).
Стінка піхви складається з трьох шарів - зовнішнього,

середнього та внутрішнього:
1) зовнішній шар утворений щільною сполучною тканиною, яка зростається з прилеглими органами. В
зовнішній оболонці розташоване потужне піхвове венозне сплетення, тому її називають губчастою
оболонкою.
2) середній шар( м’язова оболонка) побудований із непосмугованих м'язів і складається з поверхневих
повздовжніх та внутрішніх колових волокон;
3) внутрішній шар являє собою слизову оболонку. На ній є поперечні піхвові зморшки, які розташовані по
середині лінії обох стінок і утворюють передній та задній стовпи зморшок. Підслизовий прошарок
відсутній. Поверхневий шар ще називають функціональним шаром, бо його структура періодично
змінюється залежно від фази менструального циклу.
Кровопостачання та іннервація піхви.
Піхву кровопостачає піхвова артерія від внутрішньої клубової артерії, а також піхвові гілки маткової,
середньої прямокишкової, нижньої міхурової і внутрішньої соромітної артерій.
Венозна кров відтікає від стінок піхви по венах у піхвове венозне сплетення, а з нього — у внутрішні
клубові вени.
Лімфатичні судини від стінок верхньої частини піхви впадають у внутрішні клубові лімфатичні вузли, а від
нижньої її частини - у пахвинні лімфатичні вузли.
Іннервує автономна частина периферійної нервової системи—симпатичні і парасимпатичні гілки, що
відходять від нижнього підчеревного сплетення і утворюють матково-піхвове сплетення.
Чутлива інформація від піхви передається по чутливих волокнах соромітного нерва (гілки крижового
сплетення).
214.Зовнішні жіночі статеві органи: топографія, будова. Кровопостачання і іннервація зовнішніх
жіночих статевих органів.
До зовнішніх жіночих статевих органів , належать:
1)жіноча соромітна ділянка або вульва з великими і малими соромітними губами
2) присінок піхви
3)клітор
4) лобкове підвищення.
Лобкове підвищення (monspubis) обмежоване зверху лобковою борозною, а з боків і знизу -
тазостегновими борознами, рясно покрите волоссям.
В ділянці лобкового підвищення добре розвинена підшкірна жирова клітковина.
Великі соромітні губи (labiamajorapudendi) - це дві пружні дугоподібні складки шкіри довжиною 7 -8 см і
шириною 2 -3 см, що обмежовують з боків соромітну щілину. ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
Товщу великих соромітних губ утворює підшкірна жирова клітковина, в якій міститься багато еластичних
волокон та венозних сплетень.
У шкіру передньої ділянки великої соромітної губи вплітаються волокна круглої маткової зв’язки.
Спереду та ззаду обидві великі соромітні губи з’єднуються між собою відповідно передньою спайкою губ і
задньою спайкою губ. Задня спайка губ продовжується у шов промежини (rapheрегіпеі).
Малі соромітні губи (labiaminorapudendi) — це парні тонкі поздовжні складки шкіри, що розташовані
присередньо і дещо досередини від великих соромітних губ.
Присередні поверхні обох малих соромітних губ обмежовують присінок піхви. Основа малих соромітних
губ відділена від великих соромітних губ борознами, інколи їхні вільні краї виступають через соромітну
щілину. У шкірі малих соромітних губ містяться численні сальні залози.
Присінок піхви (vestibulumvaginae) - це човноподібне заглиблення між
малими соромітними губами, обмежоване попереду клітором, позаду -
вуздечкою соромітних губ, з боків - присередніми поверхнями малих
соромітних губ.
Угорі через отвір піхви присінок сполучається з порожниною піхви.. Між
клітором і отвором піхви на вершині невеликого сосочка відкривається
зовнішнє вічко сечівника.
Присінок піхви вкритий багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. У
присінок піхви відкриваються протоки великих і малих присінкових залоз.
Велика присінкова залоза (glandula vestibularis major) - залоза Бартоліна.
Малі присінкові залози (glandulae vestibuläres minores) розташовані в
товщі стінок присінка піхви, куди відкриваються їхні протоки. Ці залози
також виробляють слиз.
Клітор (clitoris) складається з парного печеристого тіла клітора та ніжки
клітора.
Ніжки клітора, що мають циліндричну форму, під лобковим симфізом
з’єднуються і утворюють тіло клітора довжиною приблизно 2,5-3,5 см.
Клітор закінчується стовщеною головкою клітора, що утворена печеристою тканиною і покрита
багатошаровим плоским незроговілим епітелієм.
Головка клітора розміщена у верхній частині соромітної щілини і дещо виступає над краями малих
соромітних губ.
Соромітні губи іннервують передні губні нерви і задні губні нерви від промежинного нерва.
Клітор кровопостачає спинкова і глибока артерія клітора, а також артерія цибулини присінка.
Відтікає венозна кров від клітора по глибокій спинковій вені клітора у міхурове венозне сплетення і по
глибокій вені клітора у внутрішню соромітну вену, а потім у внутрішню клубову вену, а також по
поверхневих спинкових венах клітора у велику підшкірну вену.
Лімфатичні судини від клітора і цибулини пригінка впадають у поверхневі пахвинні лімфатичні, вузли
Іннервують клітор симпатичні і парасимпатичні гілки автономної частини периферійної нервової системи,
дорсальний нерв клітора, що є гілкою соромітною нерва (від крижового сплетення) і печеристі нерви
клітора від нижнього підчеревного сплетення.
Чутлива інформація від клітора передається по чутливих гілках соромітного нерва.
215.Жіноча соромітна ділянка (вульва): топографія і будова компонентів, що її утворюють.

До жіночої соромітної ділянки належать:
- лобкове підвищення,
-великі та малі соромітні губи,
-присінок піхви.
Лобкове підвищення (лобок), monspúbis, являє собою скупчення підшкірноїжирової клітковини перед та
над лобковим симфізом.
Шкіра лобкового підвищення вкрита густим товстим волоссям, яке не продовжується вгорі напередню
черевну стінку, утворюючи горизонтальну межу, розташовану на 9–10 см нижче пупка.
Внизу волосяний покрив лобкового підвищення розповсюджується на великі соромітні губи
Великі соромітні губи (labiamajorapudendi) - це дві пружні дугоподібні складки шкіри довжиною 7 -8 см і
шириною 2 -3 см, що обмежовують з боків соромітну щілину.
Товщу великих соромітних губ утворює підшкірна жирова клітковина, в якій міститься багато еластичних
волокон та венозних сплетень.
У шкіру передньої ділянки великої соромітної губи вплітаються волокна круглої маткової
ВНУТРІШНІ зв’язки.
ОРГАНИ
Спереду та ззаду обидві великі соромітні губи з’єднуються між собою відповідно передньою спайкою губ і
задньою спайкою губ.
Задня спайка губ продовжується у шов промежини .
Шкіра великих соромітних губ пігментована, покрита багатошаровим плоским зроговілим епітелієм.
Зовнішня поверхня губ вкрита волоссям, шкіра містить сальні та потові залози Внутрішня поверхня губ має
тонкий роговий шар, містить-потові залози, волосяний покрив відсутній.
Малі соромітні губи (labiaminorapudendi) — це парні тонкі поздовжні складки шкіри, що розташовані
присередньо і дещо досередини від великих соромітних губ.
Присередні поверхні обох малих соромітних губ обмежовують присінок піхви.
Основа малих соромітних губ відділена від великих соромітних губ борознами, інколи їхні вільні краї
виступають через соромітну щілину.
Верхньо - передній кінець кожної малої соромітної губи розділяється на дві ніжки, що спрямовані до
клітора. Бічна ніжка, огинаючи клітор збоку і зверху, з’єднується з такою ж ніжкою протилежного боку і
утворює передню шкірочку клітора.
Коротша присередня ніжка підходить до клітора знизу, з’єднується з протилежною присередньою ніжкою, і
разом вони утворюють вуздечку клітора.
У шкірі малих соромітних губ містяться численні сальні залози.
216.Присінок піхви: межі, що в нього відкривається?

Присінок піхви (vestibulum vaginae)
Присінок піхви- це човноподібне заглиблення між малими соромітними губами, обмежоване попереду
клітором, позаду - вуздечкою соромітних губ, з боків - присередніми поверхнями малих соромітних губ.
Угорі через отвір піхви присінок сполучається з порожниною піхви.
У задній ділянці пригінка попереду вуздечки соромітних губ помітна ямка присінка піхви.
Між клітором і отвором піхви на вершині невеликого сосочка відкривається зовнішнє вічко сечівника.
З боків від зовнішнього вічка сечівника відкриваються присечівникові протоки.
Присінок піхви є щілиною між малими соромітними губами, куди відкривається:
- зовнішнє вічко сечівника;
- отвір піхви;
- протоки малих присінкових залоз;
- протоки великих присінкових залоз, або Бартолінієві залози.
Цибулина присінка (bulbus vestibuli) розташована в основі великих соромітних губ з двох боків від
нижнього кінця піхви і складається з печеристої
тканини (подібна до губчастого тіла статевого
члена).
217.Молочні залози: топографія (скелетотопія),

будова, назвати латинськими термінами і
Груди статеводозрілої (що не народжувала)
жінки мать вигляд більш або менш правильної
півкулі, розміщеної на передній поверхні
m.pectoralismajor і частково на т. serratusanterior
між III і VI (рідше VII) ребром. Груди лежать на
грудній фасції, що вкриває великий грудний м’яз, і з’єднана з цією фасцією тонким шаром пухкої
сполучної тканини (тому є достатньо рухомою).
Сполучнотканинні волокнисті тяжі, що йдуть від шкіри грудей , носять назву підвішувальних зв’язок
груді або тримача шкіри груді.
Груди займають значний простір між грудниною і пахвою, причому між правою і лівою спереду груднини
знаходиться міжгрудна борозна.
Приблизно на середині груді, на рівні IV міжреберного проміжка або V ребра, знаходиться грудний сосок
(papillamammae), переважно конічної форми: він лежить у центрі пігментованої ділянки шкіри - грудного
кружальця.
Тіло груді складається з жирової тканини та залозистих елементів, які формують грудку (молочну)залозу.
Грудна залоза має пахвовий або бічний відросток, який досягає пахвової ямки.
Грудна залоза складається з 15 - 20 конусоподібних часток грудної залози, верхівки яких обернені до
соска. Частки побудовані з менших часточок грудної залози, що розділені тонкими ОРГАНИ
ВНУТРІШНІ сполучнотканинними
прошарками.
Вивідні протоки часток трудної залози називаються молочними протоками їх є 15- 20.
218.Чоловічі статеві органи: класифікація (зовнішні та внутрішні).

Чоловіча статева система поділяється на:
-внутрішні чоловічі статеві органи
-зовнішні чоловічі статеві органи.
До внутрішніх чоловічих статевих органів,належать:
- яєчко (testis) з над’яєчком (epididymis);
- сім’яний канатик (funiculus spermaticus);
- сім’явиносна протока (ductus deferens);
- пухирчаста залоза (glandula vesiculosa);
- передміхурова залоза (prostata);
- цибулинно–сечівникова залоза (glandula bulbourethralis).
До зовнішніх чоловічих статевих органів належать:
- калитка (scrotum);
- статевий член (penis).
Також чоловічий сечівник (urethramasculina) слугує не лише для виведення сечі, а й для виведення сперми,
тому він належить як до сечової системи, так і до статевої системи.
219.Процес опускання яєчка. Вади розвитку яєчка. Оболонки яєчка. Яким шарам передньої черевної
стінки вони відповідають?
Оболонки яєчка формуються в процесі його опускання в калитку.
Важливу роль у цьому процесі виконує направляюча зв’язка (gubemaculum testis).
Направляюча зв’язка проходить від нижнього кінця зачатка яєчка до передньої стінки черевної
порожнини, з випинання якої надалі формується калитка.
На 3-му місяці внутрішньоутробного розвитку (ще до початку опускання яєчка) на місці майбутнього
глибокого пахвинного кільця утворюється випин очеревини - піхвовий відросток яєчка.
Піхвовий відросток очеревини захоплює елементи всіх шарів передньої стінки черевної порожнини (з яких
будуть формуватися всі оболонки сім’яного канатика, яєчка і калитки) і проникає разом з ними в калитку.
Порожнина піхвового відростка через відносно широкий отвір сполучається з очеревинною порожниною.
Яєчко поступово опускається заочеревинно по шляху, прокладеному піхвовим відростком.
В кінці 3-го місяця внутрішньоутробного розвитку яєчко опускається у клубову ямку, упродовж 5-го місяця
воно просувається до глибокого пахвинного кільця, протягом 7 -го місяця проходить через пахвинний канал
і опускається в калитку.
Після цього ближча (проксимальна) ділянка піхвового відростка заростає (облітерується), а пахвинний канал
звужується.
З кінцевої (дистальної) частини піхвового відростка утворюються пристінкова і нутрощева пластинки

піхвової оболонки яєчка.
Вади розвитку яєчка:
1. Недорозвинуте або відсутнє одне яєчко у калитці – монорхізм (monorchismus).
2. Недорозвинуті два яєчка або вони відсутні у калитці – анархізм (anarchismus).
3. При затримці опускання яєчка в малому тазі або, найчастіше, у пахвинному каналі виникає крипторхізм
(односторонній або двосторонній).
4. Іноді яєчко в процесі опускання затримується, що приводить до незвичного його розташування – ектопія
яєчка (ectopia testis).
Калитка (scrotum) – це ”фізіологічний”
термостат, в якому температура нижча, ніж
температура тіла, що є необхідною умовою
нормального сперматогенезу яєчок.
До складу калитки (scrotum) входить 7
оболонок, які вкривають яєчко і є похідними
відповідних шарів передньої стінки черевної
порожнини, а саме:
1. Шкіра калитки (cutis scroti), що має шво
калитки, численні складки, пігментована,
вкрита волоссям і містить специфічні сальні
та потові залози.
2. Під шкірою залягає м’ясиста оболонка, яка
є похідною підшкірної жирової клітковини і
зростається із шкірою.
3. Зовнішня сім’яна фасція, яка є похідною
поверхневої фасції передньої стінки черевної
порожнини.
4. Фасція м’яза–підіймача яєчка , яка є похідною міжніжкової фасції в ділянці поверхневого пахвинного
кільця.
5. М’яз–підіймач яєчка, який є похідним внутрішнього косого і поперечного м’язів живота.
6. Внутрішня сім’яна фасція, яка є похідною поперечної фасції черевної стінки.
7. Піхвова оболонка яєчка – серозна оболонка, що є похідною очеревини і складається з нутряної
пластинки та пристінкової пластинки. Остання зростається з білковою оболонкою яєчка і переходить на
над’яєчко.
Між обома пластинками міститься щілиноподібний простір – піхвова порожнина , яка заповнена невеликою
кількістю серозної рідини.
220.Яєчко: топографія, зовнішня будова; описати латинськими термінами і продемонструвати на

препаратах. Кровопостачання та іннервація яєчка.
Яєчко (testis) є паренхіматозним органом, який розташований в
калитці і виробляє сперматозоїди та чоловічі статеві гормони – це є
чоловіча статева залоза.
Кожне яєчко (testis) має:
- верхній кінець;
- нижній кінець;
- присередню поверхню;
- бічну поверхню;
- передній край;
- задній край.
До верхнього кінця і заднього краю яєчка прилягає над’яєчко
(epididymis), яке має:
- головку над’яєчка;
- тіло над’яєчка;
- хвіст над’яєчка.
Кровопостачання та іннервація:
Яєчко кровопостачають яєчкова артерія (гілка черевної частини аорти) і артерія сім’явиносної протоки
(гілка пупкової артерії).
Венозна кров відтікає по яєчковій вені Лімфатичні судини, що збирають лімфу від яєчка, впадають у
поперекові лімфатичні вузли.
Яєчко іннервує автономна частина периферійної нервової системи.
Симпатичні післявузлові волокна проходять у складі крижових нутрощевихнервів.
У складі соромітного нерва проходять парасимпатичні передвузлові волокна, що формують нутрощеві
тазові нерви.
221.Яєчко: внутрішня будова, функції; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті.
Яєчко вкрите білковою оболонкою, яка на задньому краї вдається у паренхіму яєчка і утворює середостіння
яєчка.
Від останнього до білкової оболонки відходять перегородочки яєчка.
Ці перегородочки поділяють яєчко на 150–200 часточок яєчка.
У кожній часточці яєчка містяться (1–2) звивисті сім’яні трубочки, де сперматогенним епітелієм
виробляються чоловічі статеві клітини – сперматозоїди.
Звивисті сім’яні трубочки переходять у прямі сім’яні, а останні у сітку яєчка, що розміщена у середостінні
яєчка.
Від сітки яєчка відходять виносні проточки яєчка, їх є 15 – 20, вони, пронизуючи білкову оболонку,
відкриваються в ділянці головки над’яєчка в протоку над’яєчка і утворюють там часточки над’яєчка.
222.Над'яєчко: топографія, частини, будова, функції; описати латинськими термінами і

Над’яєчко (epididymis) розміщене вздовж заднього краю та над верхнім кінцем яєчка і є резервуаром для
накопичення сім’я.
У над’яєчку виділяють верхню розширену і заокруглену частину, що прилягає до верхнього кінця яєчка -
це головка над’яєчка (caputepididymidis).
Середня частина над’яєчка - це тіло над’яєчка (carpusepididymidis), яке поступово звужується і переходить
у хвіст над’яєчка (caudaepididymidis).
Головка над’яєчка (caputepididymidis) складається з виносних проточків яєчка, які впадають у протоку
над’яєчка.
Протока над’яєчка досить покручена і займає, в основному, тіло та хвіст над’яєчка, у розправленому
вигляді ця протока має довжину 5 – 6 метрів.
Протока над’яєчка опускається до його хвоста, де переходить у сім’явиносну протоку.
Стінка протоки над’яєчка складається з трьох оболонок - слизової, м’язової та зовнішньої
(адвентиційної).
223.Сім'явиносна протока: розміри, відділи, топографія, будова стінки, функції; описати латинськими
термінами і продемонструвати на препараті. Сім'явипорскувальна протока: її утворення. Куди вона
Сім’явиносна протока (ductus deferens)
Сім’явиносна протока має:
- калиткову частину ;
- канатикову частину;
- пахвинну частину;
- тазову частину.
Сім’явиносна протока входить до складу сім’яного
канатика, який проходить в пахвинному каналі аж до
його глибокого пахвинного кільця.
Тут від сім’яного канатика сім’явиносна протока
відокремлюється, загинається під дно сечового міхура і
з’єднується з вивідною протокою пухирчастої залози,
утворюючи ампулу сім’явиносної протоки.
При з’єднанні цих двох проток утворюється сім’явипорскувальна протока довжиною до 2 см, яка
проходить через передміхурову залозу і відкривається в передміхурову частину чоловічого сечівника на
верхівці сім’яного горбка.
Стінка сім’явиносної протоки складається з трьох оболонок - слизової, м’язової і зовнішньої.
Слизова оболонка, що вистелена одношаровим дворядним призматичним епітелієм, утворює 3 -5 поздовжніх
складок.
Підслизова основа представлена пухкою сполучною тканиною.
М ’язова оболонка складається з середнього колового, внутрішнього і зовнішнього поздовжніх шарів
гладких міоцитів. Потужна м’язова оболонка надає сім’явиносній протоці велику щільність, тому завдяки
добре розвинутій м’язовій оболонці сім’явиносна протока не спадається, її можна легко промацати у складі
сім’яного канатика.
В ампулі сім’явиносної протоки м’язові шари виражені слабо.
Зовнішня оболонка утворена пухкою сполучною тканиною, волокна. ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
Функція: еякуляція сім’я у сім’явипорскувальну протоку.
Сім’явипорскувальна протока утворюється при з’єднанні ампули сім’явиносної протоки з вивідною
протокою пухирчастої залози довжиною приблизно 2 см.
Права і ліва сім’явипорскувальні протоки пронизують передміхурову залозу і відкриваються в
передміхурову частину сечівника з боків сім’яного горбка.
Ширина просвіту початкової частини сім’явипорскувальної протоки дорівнює приблизно 1 мм, а в ділянці її
вічка - до 0,3 мм.
224.Сім'яний пухирець: топографія, будова, функції, описати латинськими термінами і

продемонструвати на препараті. Сім'явипорскувальна протока: її утворення. Куди вона
Пухирчаста залоза (glandulavesiculosa), або сім’яна залоза, чи сім’яний пухирець.
На розтині пухирчаста залоза має вигляд численних з’єднаних між собою пухирців.
Голотопія:сімяний пухирець розташований в порожнині малого таза
Синтопія:сімяний пухирець розміщений збоку від ампули сім’явиносної протоки, прилягає до дна сечового
міхура, а позаду міститься ампула прямої кишки.
Будова: сімяний пухирець має верхній розширений кінець - основу, що вкрита очеревиною, середню
частину - тіло - і звужений нижтй кінець, що переходить у вивідну протоку.
Стінка пухирчастої залози утворена трьома оболонками - слизовою, м’язовою і зовнішньою.
Слизова оболонка має підслизову основу.
М ’язова оболонка добре розвинена, складається з внутрішнього колового і зовнішнього поздовжнього
шарів.
Зовнішня оболонка побудована з пухкої сполучної тканини, у якій багато еластичних волокон.
Функція: вироблення сім’яної рідини.
225.Назвіть послідовно шляхи виведення сімені. Перерахуйте залози, які виробляють рідку частину
сперми.
Шляхи виведення сім’я
Від місця утворення сперматозоїдів у звивистих (покручених) сім’яних трубочках до злиття з вивідною
протокою пухирчастої залози сім’я проходить через:
- прямі сім’яні трубочки;
- сітку яєчка;
- виносні проточки яєчка;
- протоку над’яєчка;
- сім’явиносну протоку, яка відкривається у сечівник.
У передміхурової частині сечівника сперма збагачується секретом передміхурової залози.
Залози, що виробляють рідку частину сперми:
1.Передміхурова залоза,
2.Сім’яний пухирець (пухирчаста залоза),
3.Цибулино-сечівникова залоза (Купера).
226.Сім'яний канатик: його склад (фасції, м’яз, судини), топографія, початок, кінець; описати
Сім’яний канатик (funiculus spermaticus)
Це структура, яка складається з:
- артерій та вен яєчка;
- артерій та вен сім’явиносної проток;
- лозоподібного венозного сплетення;
- м’яза–підіймача яєчка;
- фасції м’яза–підіймача яєчка;
- залишка піхвового відростка;
- нервів і лімфатичних судин;
- зовнішньої сім’яної фасції;
- внутрішньої сім’яної фасції;
- сім’явиносної протоки.
Сім’яний канатик має вигляд круглого м’якого тяжа довжиною 15-20 см, розташований у пахвинному
каналі, бере початок від рівня верхнього кінця яєчка і доходить до глибокого пахвинного
ВНУТРІШНІ кільця.
ОРГАНИ
Внутрішня сім’яна фасція безпосередньо огортає сім’явиносну протоку, судини і нерви.
Зовні і навколо неї проходить м ’яз-підіймач яєчка, що вкритий фасцією м’яза-підіймача яєчка, яку ще
називають фасцією Купера.
Зовні сім’яний канатик огортає зовнішня сім’яна фасція.
227.Передміхурова залоза: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини, зовнішня та

внутрішня будова, функції; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Кровопостачання та іннервація передміхурової залози.
Передміхурова залоза (prostata)
Це м’язово–секреторний орган, за формою нагадує каштан, має:
- основу передміхурової залози, яка прилягає до сечового міхурa;
- верхівку передміхурової залози, яка обернута до сечово–статевої діафрагми;
- передню поверхню;
- задню поверхню;
- нижньобічну поверхню;
- праву та ліву частки передміхурової залози ;
- перешийок передміхурової залози, який охоплює сечівник.
Передміхурова залоза (prostata) складається з 36 альвеолярно–трубчастих передміхурових залозок, які
виробляють передміхуровий сік і відкриваються численними проточками передміхурової залози в
передміхурову частину чоловічого сечівника на основі сім’яного горбка.
М’язовий апарат під час еякуляції сприяє виштовхуванню секрету із передміхурової залози і є додатковим
(мимовільним) внутрішнім м’язом–замикачем сечівника, який не дає сечі змішуватись із спермою.
Вага передміхурової залози з 20 г зменшується до 15 – 12 г.
Голотопія: передміхурова залоза розташована в передньонижній частині малого тазапід сечовим міхуром
над сечово-статевою ділянкою промежини. .
Синтопія: Обернена догори основа передміхурової залози (basisprostatae) прилягає до дна сечового міхура,
пухирчастих залоз і ампул сім’явиносних проток. Верхівка передміхурової залози (apex prostata) прилягає до
глибокого поперечного м’яза промежини. Передня поверхня (facies anterior) передміхурової залози обернена
до лобкового симфізу. Задня поверхня (fades posterior) передміхурової залози прилягає до ампули прямої
кишки, але їх розділяє сполучнотканинна прямокишково-міхурова перегородка (septum rectovesicale).
Нижньобічні поверхні (facies inferolaterales) органа прилягають до м’яза-підіймача відхідника і венозного
сплетення. Ззовні передміхурової залози виділяють надчутливу ділянку - трапецієподібне поле (area
trapezoidea).
Зовні передміхурова залоза вкрита сполучнотканинною капсулою - капсулою передміхурової залози, у
складі якої є багато гладких міоцитів. Від капсули усередину залози відходять численні сполучнотканинні
перегородки.
Паренхіма передміхурової залози складається з 30-60 окремих альвеолярно-трубчастих слизових
передміхурових залоз, розташованих у задній і бічній ділянках органа.
Проточки передміхурових залоз відкриваються в передміхурову частину чоловічого сечівника
Передміхурову залозу кровоцостачають численні артеріальні гілки, що відходять від нижніх міхурових
середніх прямокишкових артерій.
Венозна кров відтікає у передміхуровозалозове венозне сплетення, а потім - у міхурові вени, що впадають у
праву і ліву внутрішні клубові вени.
Лімфатичні судини від передміхурової залози впадають у внутрішні клубові лімфатичні вузли, лімфа з
яких відтікає у загальні клубові лімфатичні вузли.
Передміхурову залозу іннервує автономна частина периферійної нервової системи.
Симпатичні післявузлові волокна проходять у складі крижових нутрощевих нервів. У складі соромітних
нервівпроходять парасимпатичні передвузлові волокна, що формують нутрощеві тазові нерви.
228.Статевий член: частини, зовнішня будова; описати латинськими термінами і продемонструвати

на препараті. Кровопостачання і іннервація зовнішніх чоловічих статевих органів.
Статевий член, прутень (penis)
Статевий член слугує для виведення сечі із сечового міхура і введення сперми у статеві шляхи жінки, має:
- корінь статевого члена;
- тіло статевого член;
- головку статевого члена.

Шкіра, яка вкриває статевий член, в основі головки
утворює вільну складку – передню шкірочку статевого
члена.
Остання за допомогою вуздечки передньої шкірочки
з’єднується із шкірою головки.
Статевий член (penis) сформований двома печеристими
тілами статевого члена і одним губчастим тілом
статевого члена.
Печеристі тіла (corpora cavernosa) своїми задніми кінцями
зростаються з
окістям присереднього краю нижніх гілок лобкових кісток
під лобковим симфізом.
На нижній поверхні між печеристими тілами утворюється
жолоб, де залягає губчасте тіло статевого члена.
Усі тіла статевого члена вкриті:
- білковою оболонкою печеристих тіл;
- білковою оболонкою губчастого тіла.
Всередині губчастого тіла проходить чоловічий сечівник.
Кропостачання та інервація:
Калитку кровопостачають передні калиткові гілки від глибокої зовнішньої соромітної артерії (гілка
стегнової артерії) і задні калиткові гілки від промежинної артерії (гілка внутрішньої соромітної артерії)
Лімфатичні судини калитки впадають у поверхневі пахвинні лімфатичні вузли.
Калитку іннервують передні калиткові нерви, що є гілками клубово-пахвинного нерва (поперекове нервове
сплетення), і задніми калитковими нервами, що є гілками соромітного нерва (крижове нервове сплетення).
Шкіра і оболонки статевого члена кровопостачають передні калиткові гілки глибокої зовнішньої
соромітної артерії (гілка стегнової артерії) і спинкова артерія статевого члена (гілка внутрішньої соромітної
артерії). Печеристі і губчасте тіла статевого члена живляться кров’ю гілками внутрішньої соромітної
артерії. Лімфатичні судини статевого члена впадають у внутрішні клубові і поверхневі пахвинні
лімфатичні вузли. Чутливу іннервацію статевого члена здійснює дорсальний нерв статевого члена, що є
гілкою соромітного нерва (крижове нервове сплетення), симпатичну - післявузлові сцмпатичні волокна від
нижнього підчеревного (тазового) сплетення, парасимпатичну - печеристі нерви статевого члена
(післявузлові волокна).
229.Чоловічий сечівник: частини, їх топографія, що відкривається в кожну частину, звуження і

розширення, вигини; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Чоловічий сечівник (urethra masculina)
Чоловічий сечівник є трубкою завдовжки 16–22 см, S–подібної форми, в якій розрізняють:
- внутрішньостінкову частину; передпередміхурову частину – вона проходить через стінку сечового міхура.
- передміхурову частину;
- проміжну частину, або перетинчасту частину;
- губчасту частину.
На своєму шляху сечівник робить:
- верхній (фіксований) згин;
- нижній (вільний) згин.
Передміхурова частина сечівника проходить через
передміхурову залозу.
У цій частині на задній стінці сечівника випинає
сім’яний горбок, на верхівці якого розташований
передміхуровий мішечок або за попередньою
номенклатурою – передміхурова маточка.
Біля останнього відкриваються
сім’явипорскувальна протока, а на основі
сім’яного горбка – проточки передміхурової
залози.
Проміжна частина сечівника коротша, вона
проходить через сечово–статеву діафрагму.
Описані вище дві частини належать до заднього (фіксованого) відділу сечівника.
Губчаста частина сечівника, або передня уретра, проходить в губчастому тілі статевого члена і
відкривається на сечівниковій поверхні верхівки головки статевого члена зовнішним вічком сечівника.
Чоловічий сечівник має такі звуження:
1. Зовнішнє вічко сечівника на головці статевого члена;
2. Вся проміжна частина сечівника;
3. Внутрішнє вічко сечівника, яке відкривається в сечовий міхур.
Крім того, сечівник має такі розширення:
1. Уся передміхурова частина;
2. Розширення губчастого тіла статевого члена у його основі – це цибулина статевого члена;
3. Розширення сечівника в ділянці головки статевого члена – це човноподібна ямка сечівника.
230.Чоловічий сечівник: будова стінки; описати латинськими термінами і продемонструвати на

препараті. Кровопостачання та іннервація чоловічого сечівника.
Чоловічий сечівник є трубкою завдовжки 16–22 см, S–подібної форми.
Стінка чоловічого сечівника складається зі слизової оболонки, підслизового прошарку і м’язової
оболонки.
-Слизова оболонка сечівника вкрита різним за будовою епітелієм: внутрішньостінкова і передміхурова
частини вистелені перехідним епітелієм; проміжна (перетинчаста) частина - багаторядним призматичним
епітелієм; губчаста частина — багатошаровим плоским епітелієм, а в ділянці зовнішнього і вічка -
багатошаровим плоским епітелієм з ознаками зроговіння.
У складі багаторядного епітелію проміжної частини сечівника є багато келихоподібних клітин, що
виробляють слиз, та поодинокі ендокриноцити. У пухкій волокнистій сполучній тканині власної пластинки
слизової оболонки є багато фібробластів і гладких міоцитів, розміщена густа сітка артеріальних і венозних
судин, особливо венул.
-Підслизовий прошарок побудований з пухкої сполучної тканини, яка містить густу сітку широких венозних
судин.
Підслизовий прошарок забезпечує утворення слизовою оболонкою складок.
-М ’язова оболонка сечівника побудована з лучків гладких міоцитів, які утворюють внутрішній поздовжній
шар і зовнішній коловий шар. Коловий м’язовий шар у внутрішньосгінковій частині сечівника
потовщується, зростається з м’язовою оболонкою шийки сечового міхура і утворює довільний внутрішній м
’яз-замикач сечівника.
Найбільше розвинута м'язова оболонка у проміжній (перетинчастій) частині сечівника і поступово
витоптується. У губчастій частині сечівника його слизова оболонка зростається з губчастим тілом статевого
члена.
-Зовнішня сполучнотканинна оболонка у чоловічому сечівнику не виражена.
Сечівник кровопостачається сечівниковими артеріями (гілка внутрішньоїстатевої артерії). Венозна кров
відтікає в однойменні вени.
Лімфа відтікає в клубові лімфатичні вузли.
Парасимпатична іннервація здійснюється аксонами вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів, в яких
перериваються тазові нутряні нерви.
Симпатична іннервація відбувається нижнім підчеревним (тазовим) сплетенням, утвореним аксонами
вісцеромотонейронів крижових вузлів симпатичного стовбура, чутлива — з крижового сплетення.
231.Цибулинно-сечівникова залоза: топографія, будова, функції.

Цибулинно-сечівиикова залоза (glandulabulbourethralis), яку ще називають залозою Купера, що за формою
нагадує горошину. Парна залоза.
Топографія :ці залози розташовані між м’язами сечово-статевої ділянки промежини, позаду від проміжної
(перетинчастої) частини сечівника над цибулиною статевого члена.
Будова:відстань між обома залозами дорівнює приблизно 0,6 см.
Протока цибулинно-сечівникової залози (ductusglandubebulbourethralis) має довжину приблизно З— 4 см.
Обидві протоки пронизують цибулину статевого члена і відкриваються на задній поверхні початкової
ділянки губчастої частини сечівника. Вічка проток щілиноподібні і розміщені близько одне від одного.
Функція: виділення слаболужно в’язкого секрету, що нейтралізує залишки сечі в сечівнику, готуючи його
для проходження сперми.
Кропостачання та інервація:
Цибулинно-сечівникові залози кровопостачають гілки внутрішньої соромітної артерії.
Венозна кров відтікає у вени цибулини статевого члена, а потім у внутрішню клубову вену.
Лімфатичні судини впадають у внутрішні клубові лімфатичні вузли, а потім лімфа відтікає у загальні
клубові лімфатичні вузли.
Іннервує цибулинно-сечівникові залози автономна частина периферійної нервової системи, як і
передміхурову залозу.
232.Промежина: визначення промежини в вузькому і широкому розумінні.

У вузькому розумінні слова промежина (perineum) – це м’які тканини, що розміщені між переднім краєм
відхідника (anus) і заднім краєм зовнішніх статевих органів.
У широкому розумінні слова промежина – це комплекс м’яких тканин, які закривають вихід із порожнини
малого таза.
Ширше поняття визначає ділянку, обмежену спереду лобковою дугою, з боків — сідничими горбами і
позаду — куприковою кісткою.
Ця ділянка містить м'язи і фасції, які в людини утворюють тазове дно, через яке в чоловіків проходять
сечівник і пряма кишка, а в жінок також піхва.
233.Промежина: частини, їх межі, описати латинськими термінами і продемонструвати на

препаратах. Кровопостачання та іннервація промежини.
Промежина (perineum) – це м’які тканини, що розміщені між переднім краєм відхідника і заднім краєм
зовнішніх статевих органів.
Промежина – це комплекс м’яких тканин, які закривають вихід із порожнини малого таза.
Ця ділянка містить м'язи і фасції, які в людини утворюють тазове дно, через яке в чоловіків проходять
сечівник і пряма кишка, а в жінок також піхва.
Розташований по серединній лінії шов ділить ділянку промежини на праву та ліву половини.
Лобовою лінією, проведеною через обидва сідничі горби, промежину поділяють на тазову і сечово-статеву
ділянки.
У відхідниковій ділянці розташовані промежинна ділянка прямої кишки, зовнішній м'яз — замикач
відхідника та діафрагма таза.
Промежина (perineum) за формою нагадує ромб, який обмежований:
- верхівкою куприка ззаду;
- нижнім краєм лобкового симфізу спереду;
- сідничими горбами з боків.
Лінією, проведеною між сідничими горбами, промежина умовно поділяється на передню ділянку та задню
ділянку.
Передня ділянка промежини лежить майже у лобовій площині і через неї у чоловіків проходить сечівник, а
у жінок – піхва та сечівник.
Ця ділянка називається сечово–статевою ділянкою.
Задня ділянка промежини розташована у горизонтальній площині, називається тазовою ділянкою , або
відхідниковою ділянкою, і через неї проходить кінцевий відділ прямої кишки – відхідник.
Згідно із сучасною анатомічною номенклатурою промежина (perineum) має:
- підшкірний мішок промежини;
- поверхневий відділ промежини, або поверхневий простір промежини;
- глибокий мішок промежини; глибокий простір
промежини.
Підшкірний мішок промежини – це простір між
підшкірною жировою клітковиною промежини і
поверхневою обгортальною фасцією промежини.
Поверхневий відділ промежини – це цілком закрита
порожнина, яка обмежована:
- знизу фасцією промежини (fascia perinei);
- вгорі перетинкою промежини (membrana perinei).
Водночас глибокий мішок промежини відкритий
зверху.
Він і глибокі м’язи сечово–статевої ділянки
обмежовані знизу перетинкою промежини і
простягаються вгору до таза.
М’язи промежини, за попередньою анатомічною номенклатурою поділяються,
ВНУТРІШНІна ОРГАНИ
поверхневі м’язи та
глибокі м’язи.
Кровопостачання: гілки внутрішньої соромітної артерії, венозна кров відтікає по однойменних венах.
Лімфовідтік: до поверхневих і глибоких пахвинних вузлів.
Іннервація: гілки крижового сплетення, соромітний нерв.
234.Сечостатева діафрагма: межі, м’язи і фасції, що її утворюють. Які органи пронизують сечостатеву
діафрагму у жінок і чоловіків? Описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
У сечовостатевій ділянці містяться зовнішні статеві органи, сечівник і сечовостатева діафрагма, що лежить у
лобовій площині.
Сечостатеву діафрагму пронизують у чоловіків сечівник, а у жінок – піхва та сечівник.
До складу сечовостатевої діафрагми входять м'язи разом з фасціями, які їх вкривають.
Мязи поділяються на глибокі та поверхневі:
1)Глибокий поперечнийм'яз промежини - глибокий
2)Зовнішній м'яз — замикач сечівника– глибокий
3)Поверхневий поперечний м'яз промежини - поверхневий
4)Цибулино-губчастий м'яз– поверхневий
5)Сідничо-печеристий м'яз– поверхневий.
М’язи сечостатевої ділянки вкриті такими фасціальними листками:
1. Перетинка промежини, розміщена між поверхневимита глибокими м’язами сечостатевої діафрагми, по
боках зрощена з окістямгілок сідничих кісток та нижніх гілок лобкових кісток. Спереду нижня
фасціясечостатевої діафрагми зрощена зоднойменною верхньою фасцією, недосягаючи лобкового симфізу.
Внаслідок зрощення верхньої та нижньої фасційсечостатевої діафрагми під лобковим симфізом утворюється
поперечназв’язка промежини. Через щілину між поперечною зв’язкою промежини знизу та нижньою
лобковою зв’язкою зверху проходять спинкові артерії та вена статевого члена або клітора.
2. Фасція промежини (поверхнева обгортальна фасція промежини), вкриває знизу (ззовні)поверхневі
м’язи сечостатевої діафрагми.
3. Перетинчастий шар, є ущільненням сполучнотканинних волокон підшкірної основи промежини, яка є
продовженням загальної підшкірної основи сусідніх ділянок тіла.
Таким чином, сечостатеву діафрагму утворюють такі м’які тканини: пристінкова фасція таза,глибокі м’язи
сечостатевої діафрагми, перетинка промежини, поверхневі м’язи сечостатевої діафрагми, фасція
промежини, перетинчастий шар підшкірної основи промежини, шкіра.
235.Тазова діафрагма: межі, м’язи і фасції, що її утворюють. Описати латинськими термінами і

Діафрагма таза утворює більшу частину на малого таза.
Вона являє собою м’язово-фасціальну платсинку, розміщену у межах відхідникового трикутника і вкриту
ззовні шкірою.
Крізь діафрагму таза проходить відхдниковий канал.
У діафрагмі таза виділяють два шари м’язів (глибокий та поверхневий), які розміщені між трьома
фасціями. Глибокі м’язи діафрагми таза розміщені між верхньою та нижньою фасціями діафрагми
таза.
Поверхневий м’яз діафрагми таза розміщений між нижньою фасцієюдіафрагми таза та шкірою з
підшкірною основою.
До глибоких м’язів діафрагми таза належать м’яз-підіймач відхідника та куприковий м’яз:
Діафрагма таза утворена м'язом - підіймачем відхідника (правим і лівим), куприковим м'язом (правим і
лівим), зовнішнім м'язом — замикачем відхідника та їхніми фасціями.
-М'яз — підіймач відхідника має вигляд трикутної м'язової пластинки, яка спускається присередньо
донизу, і утворюючи з однойменним м'язом протилежного боку форму відкритої догори лійки.
Складається з лобково-куприкового та клубово-купрнкового м'язів.
-Лобково-куприковий м'яз починається від внутрішньої поверхні гілок обох лобкових кісток і переднього
відрізка сухожилкової дуги м'яза - підіймача відхідника, лінійного стовщення фасції внутрішнього
затульного м'яза, натягнутого між верхньою гілкою лобкової кістки та сідничою остю.
Потім, ідучи назад, окремими пучками охоплює сечівник і пряму кишку й закінчується на куприковій кістці.
-Клубово-куприковий м'яз починається від сухожилкової дуги м'яза — підіймача відхідника, звідси
проходить з боків і трохи позаду попереднього м'яза.
Поступово звужуючись, м'яз спускається донизу і присередньо до
відхідниково-купрнкової зв'язки.
-Сідничо-куприковий (куприковий м'яз) — рудиментарний. Він у вигляді дуже слабкої трикутної
пластинки починається від крижово-остистої зв'язки та сідннчої ості й прикріплюється до краю куприка та
верхівки крижової кістки.
-Зовнішній м'яз — замикач відхідника у вигляді потужного м'язового кільця оточує відхідник і прилеглу
ділянку прямої кишки.
Розрізняють три частини м'яза:
-підшкірну, м'язові пучки якої починаються і прикріплюються під шкірою;
-поверхневу, яка у вигляді пари пучків закінчується на відхідниково-куприковій зв'язці;
-глибоку — найпотужнішу, що безпосередньо прилягає до м'яза — підіймача відхідника.
Фасції тазової діафрагми:
1. Верхня фасція діафрагми таза, вкриває зверху (зсередини) глибокі м’язи діафрагми таза. Є частиною
пристінкової фасції таза, яка переходить на стінку прямої кишки та інших органів малого таза, отримуючи
назву нутрощевої фасції таза. Пряма
кишка відділена від передміхурової залози
прямокишково-передміхуровою фасцією
(прямокишково-міхуровою перегородкою)
учоловіків, від піхви – прямокишково-
піхвовою фасцією (перегородкою)у жінок,
від крижової кістки –прямокишково–
крижовою фасцією.
2. Нижня фасція діафрагми таза, вкриває
знизу (ззовні) глибокі м’язи діафрагми таза.
Спереду нижня фасція діафрагми таза
зрощена перетинкою та фасцією
промежини.
3. Перетинчастий шар, підшкірної основи
промежини, вкриває знизу (ззовні)
зовнішній м’яз-замикач відхідника та
жирове тіло сідничо-відхідникової ямки. По боках зрощена з сідничим горбом.
236.Сідничо-відхідникова ямка: її стінки, вміст;описати латинськими термінами і продемонструвати

Сідничо-відхідникова ямка, парна, розміщена між сідничим горбом та відхідниковим каналом,
розширюється донизу та звужується доверху.
Бічною стінкою сідничо-відхідникової ямки є внутрішня поверхня сідничого горба та поверхня
внутрішнього затульного м’яза, вкрита пристінковою фасцією таза, яка на поверхні цього м’яза називається
затульною фасцією.
Присередньою стінкою ямки служить поверхня зовнішнього м’яза-замикача відхідника та нижня (зовнішня)
поверхня м’яза-підіймача відхідника, яка вкрита нижньою фасцією діафрагми таза.
Передню стінку ямки утворюють поверхневий та глибокий поперечні м’язи промежини.
В якості задньої стінки сідничо - відхідникової ямки виступають куприковий м’яз та задні волокна м’яза-
підіймача відхідника.
Заповнена ямка жировим тілом сідничо-відхідникової ямки.
Запальний процес у цьому тілі часто призводить до формування сідничо-відхідникового абсцеса.
Крім жирової тканини, ямка містить соромітний нерв, внутрішні соромітні артерію та вени.
Ці судини та нерв проходять через соромітний канал розміщений на бічній стінці сідничо-відхідникової
ямки у розщепленні листківзатульної фасції.
Проникнення до екстраперитонеальних структур таза під час лапароскопії відбувається через бічний
пристінковий трикутник таза, обмежений у жінок збоку зовнішньою клубовою артерією,присередньо –
підвішувальною зв’язкоюяєчника, спереду – круглою зв’язкоюматки.
Кровопостачається промежина гілками внутрішньої соромітноїартерії.
Венозна кров відтікає по однойменних венах.
Лімфатичні судини впадають у поверхневі пахвинні лімфовузли.
Іннервується промежина гілками соромітного нерва та гілками куприкового сплетення.
237.Первинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (центральні органи імунної системи): загальні

закономірності будови, функції; кістковий мозок та загруднинна залоза (тимус), розвиток, топографія
(голотопія, скелетотопія, синтопія), будова, функції, вікові особливості.
До центральних органів імунної системи належать:
- загруднинна залоза (thymus)
- кістковий мозок (medullaossium).
Голотопія:загруднинна залоза розміщена за грудниною у передній частині верхнього середостіння в ділянці
верхнього міжплеврального проміжку.
Синтопія: спереду від тимуса міститься груднина, а саме її ручка та тіло груднини до рівня прикріплення
хряща IV ребра. Позаду тимуса розташовані осердя; серцева сумка і початкові відділи великих судин серця
Будова:тимус (thymus) складається з двох асиметрично
видовжених часток:
- правої частки;
- лівої частки;
- можуть бути додаткові часточки загруднинної залози.
Ці частки зрощені одна з одною в середній своїй частині або
тісно стикаються на рівні середини.
Ззовні загруднинна залоза вкрита тонкою сполучнотканинною
капсулою, від якої відходять перекладки, що розділяють
частки на часточки загруднинної залози і побудовані з кіркової
речовини загруднинної залози і мозкової речовини
загруднинної залози.
Паренхіма загруднинної залози складається із ретикулярних
клітин, між якими розташовуються лімфоцити під назвою
тимоцити.
Основна функція загруднинної залози– забезпечення
визрівання та підтримання ефекторних (кілерних) і
регуляторних (хелперних і супресорних) популяцій Т–
лімфоцитів.
Участь в регуляції нервово–м’язової передачі, фосфорно–кальцієвого обміну, вуглеводного та білкового
обміну, взаємодії з іншими ендокринними залозами.
Розвиток:у людини загруднинна залоза закладається у вигляді парного випинання епітелію III та IV
жаберних кишень в кінці першого – початку другого місяців ембріонального розвитку. На п’ятому місяці
внутрішньоутробного розвитку ця залоза має доль часту будову, де добре виражені коркова та мозкова
речовина.
Вікові особливості: загруднинна залоза формується раніше інших органів імунної системи. Після
народження протягом перших трьох років життя дитини росте найбільш інтенсивно. В період від трьох до
двадцяти років маса загруднинної залози стабільна (в середньому 25.7 – 29.4 г).
Після 20 років маса тимуса поступово зменшується внаслідок вікової інволюції.
Кістковий мозок (medullaossium) є єдиним у дорослої людини органом кровотворення.
У кістковому мозку виділяють:
- червоний кістковий мозок, який у дорослої людини розташований в комірках губчастої речовини плоских
та коротких кісток, а також в епіфізах довгих кісток.
- жовтий кістковий мозок, який міститься в кістково–мозкових порожнинах діафізів довгих кісток.
У червоному кістковому мозку розміщені стовбурові клітини, які схожі до лімфоцитів за своєю
морфологією. У процесі поділу вони дають початок усім форменим елементам крові, у тому числі і
клітинам, що забезпечують імунітет, – лейкоцитам і лімфоцитам.
Строму червоного кісткового мозку утворюють ретикулярні клітини і волокна, де розташовані
гемоцитопоетичні (мієлоїдна тканина) і лімфоїдні (лімфоїдна тканина) елементи на різних стадіях розвитку.
Червоний кістковий мозок розташований у вигляді тяжів навколо артеріол.
Тяжі розмежовані між собою великими кровоносними капілярами – синусоїдами. У червоному кістковому
мозку, як первинному лімфатичному органі.
Найбільша кількість червоного кісткового мозку розташована в епіфізах стегнової кістки та
великогомілкової кістки.
Функція: утворення формених елементів крові.(джерело кровотворення)
Розвиток та вікові особливості: починає формуватися в кістках зародка в кінці другого місяця розвитку.
З 12-го розвиваються кровоносні судини . Навколо судин розташовується ретикулярна тканина та
формуються острівці кровотворення . (починає функціонувати як кровотворний орган) З 20-го тижня
швидко росте, проникає в епіфізи кісток і в утворену кістково – мозкову порожнину. Через 1-6 місяців після
народження починає утворюватися жовтий кістковий мозок, в 4-5 років червоний кістковий мозок
заміщужться жовтим.
У старечому віці жовтий кістковий мозок набуває драглистої консистенції та перетворюється на
желатинозний кістковий мозок. ВНУТРІШНІ ОРГАНИ
238.Види кісткового мозку: вікові особливості, топографія, функції.
Кістковий мозок (medullaossium) є єдиним у дорослої людини органом кровотворення.
У кістковому мозку виділяють:
- червоний кістковий мозок (medullaossiumrubra), який у дорослої людини розташований в комірках
губчастої речовини плоских та коротких кісток, а також в епіфізах довгих кісток.
- жовтий кістковий мозок (medullaossiumflava), який міститься в кістково–мозкових порожнинах діафізів
довгих кісток.
Вікові особливості;до моменту народження дитини мозковіпорожнини усіх кісток заповнюються червоним
кістковим мозком, в якомузосереджується майже увесь дефінітивний гемопоез.У дитини 3–4-х років усі
кістковомозкові порожнини заповнені червонимкістковим мозком. Згодом частина його починає заміщатись
на жовтийкістковий мозок внаслідок жирових відкладень. До 15-ти років діафізи усіх трубчастих кісток, за
виключенням верхньої третини стегна, є заповненимижовтимкістковим мозком. У дорослої людини певні
патологічні стани, якізбільшують потребу у крові (напр. крововтрата), викликають перетвореннячастини
жовтого кісткового мозку на червоний.
1)червоний кістковий мозок міститься в епіфізах трубчастих кісток, грудині, хребцях, кістках склепіння
черепа та інших кістках, що містять губчасту речовину. Найбільша кількість його знаходиться в епіфізах та
великогомілкової кісток
Функція: джерело кровотворення.
2) жовтий кістковий мозок розташований у діафізах трубчастих кісток. До його складу входять численні
жирові клітини, в цитоплазмі яких містяться пігменти типу ліпохромів, що надає кістковому мозку жовтого
кольору.
У нормі жовтий кістковий мозок не несе функції гемопоезу. Однак, при масивній крововтраті в ньому
можуть з'являтися центри мієлопоезу за рахунок диференціації стовбурових і напівстовбурових клітин, які
потрапляють з крові.
239.Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи):

загальні закономірності будови, функції.
Вторинні лімфатичні органи (organalymphoideasecundaria), периферійні органи імунної системи.
- селезінка (splen; lien), зокрема її біла пульпа;
- лімфатичні вузли (nodilymphoidei);
- мигдалики (tonsillae), що в ділянці глотки та зіва утворюють лімфатичне кільце;
- лімфатичні вузлики, які є у вигляді:
- одиноких лімфатичних вузликів (nodulilymphoideisolitarii), це скупчення лімфоїдної тканини в стінках
органів травної і дихальної систем, а також сечовидільних шляхів;
- скупчених лімфатичних вузликів, які називають бляшками Пейера. Таких бляшок багато у стінці клубової
кишки;
- червоподібний відросток (appendixvermiformis), у слизовій оболонці та підслизовому прошарку, на якому
розташовані до 500 одиноких лімфатичних вузликів
Функція: вторинні лімфоїдні органи виробляють імунокомпетентні клітини , зокрема лімфоцити,
включають їх в імунний процес , розпізнають та знижують чужорідні речовини, що потрапили в організм
або утворилися в ньому і містять у собі ознаки чужорідно генетичної інформації.
Розташовані в місцях найімовірнішого проникнення в організм антигенів .
240.Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): селезінка,

розвиток, топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), зовнішня будова, внутрішня будова,
функції; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання і
іннервація селезінки.
Селезінка (splen) належить до вторинних лімфатичних органів непарний паренхіматозний орган,
Голотопія: орган, щорозташований у лівому верхньому поверсі очеревинної порожнини між куполом
діафрагми та шлунком.
Скулетотопія:поздовжня вісь селезінки відповідає нахилу IX — XI ребер. Вона проектується між пахвовою
та лопатковою лініями.
Синтопія: селезінка верхньою випуклою поверхнею прилягає до діафрагми, спереду ОРГАНИ
ВНУТРІШНІ торкається передньої
поверхні дна шлунка, а знизу межує з лівою ниркою та лівим згином ободової кишки.
Будова:у селезінці розрізняють діафрагмову та вісцеральну поверхні, верхній і нижній краї, передній і
задній кінці.
Вісцеральну поверхню можна поділити на ниркову, шлункову та ободову. На вісцеральній поверхні
розташовані ворота селезінки, де проходять судини й нерви. Нижній край селезінки не виходить за межі
лівої половини ребрової дуги.
Зовні селезінка з усіх боків (за винятком воріт) вкрита очеревиною, яка міцно зрослася з розташованою
під нею волокнистою оболонкою, від якої всередину
органа відходять щільні перекладки.
Між ними міститься пульпа селезінки.
Розрізняють червону (головна складова частина
паренхіми селезінки) та білу пульпу, що має вигляд
острівців, вкраплених у червону.
Острівці білої пульпи складаються з лімфоїдної
тканини, джерела лімфоцитів.
Паренхіма селезінки дуже пухка і легко розривається під
час нанесення механічних
У фіксації селезінки крім її великих судин беруть
участь зв'язки.
Шлунково- селезінкова зв'язка тягнеться від воріт
селезінки до великої кривини та дна шлунка.
Безпосереднім продовженням цієї зв'язки є селезінково-
ободовокишкова та діафрагмово-селезінкова зв'язки.
Селезінку певною мірою підтримує діафрагмово-обо-
довокишкова зв'язка, що йде від лівого згину ободової
кишки до нижньої поверхні діафрагми.
Кровопостачання: селезінкові артерія та вена.
Іннервація: гілки черевного сплетення.
Функція. У першій половині ембріогенезу селезінка нарівні з кровотворними елементами печінки виконує
функцію основного кровотворного органа.
У другій половині та протягом усього наступного життя селезінка виконує лише функцію лімфопоезу. Що ж
до еритропоезу, то доведено, що в селезінці відбувається тільки руйнування та фільтрація еритроцитів
Кровопостачання вилочкової залози забезпечують вилочкові гілки, щовідходять від внутрішніх грудних
артерій, нижніх щитоподібних артерій,плечоголовного стовбура та дуги аорти. Артеріальні судини
проникаютьвсередину залози по перегородках, розгалужуючись до капілярів. У центрічасточок формують
венозні судини, які виходять із залози по ходуартеріальних судин. Вилочкові вени впадають у плечоголовні
та внутрішнігрудні вени.
Лімфатичні судини вилочкової залози формують глибокупаренхіматозну та поверхневу підкапсулярну
сітки
Іннервація вилочкової залози здійснюється парасимпатичнимигілками блукаючого нерва та симпатичними
волокнами зірчастого таверхнього грудного вузлів симпатичного стовбура, які досягають залози походу
кровоносних судин.
241.Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): мигдалики

топографія, будова, функції; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Вторинні органи імунної системи є: неінкапсульовані та інкапсульовані.
До неінкапсульованих відносять: мигдалики, лімфоїдні вузлики.
До інкапсульованих відносять: лімфатичні вузли та селезінку.
Мигдалики утворюють лімфатичне кільце глотки та ротової порожнини– загалом їх є шість, а саме:
-два піднебінних мигдалик(tonsiliapalatina)- у ділянці зіва,а

саме в мигдаликовій ямці м»якого піднебіння, що обмежені
дужками,
-язиковий мигдалик(tonsillalingualis)- в ділянці кореня
язика,а саме в його слизовій оболонці
-глотковий мигдалик(tonsillapharyngea)- в носовій частині
глотки,а саме у підслизовому шарі,
-два трубних мигдалики(tonsillatubaria)- в носовій частині
глотки, а саме біля отвору слухової труби.
Це кільце називається – кільце Пирогова-Вальдеєра.
Структурно-функціональною одиницею мигдаликів є
лімфатичні вузлики(nodulelymphoidei).
У структурі мигдаликів розрізняють: крипти, ямочки
та лімфатичні вузлики.
Мигдалики виконують імунну функцію, а саме , завдяки
їм знешкоджуються патогенні організми та формується
до них імунітет.
242.Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): лімфатичні

(лімфоїдні) вузли (одинокі та скупчені), класифікація, топографія, будова, функції.
Вторинні органи імунної системи є: неінкапсульовані та інкапсульовані.
До неінкапсульованих відносять мигдалики, лімфоїдні вузлики.
До інкапсульованих відносять: лімфатичні вузли та селезінку.
Лімфатичні вузли(nodilymphoidei)- є найчисленнішими, тому точної локалізації не мають, так як
розміщенні вздовж всього тіла.
Вони виконують дуже важливу функцію в нашому організмі.
Завдяки тому, що через них протікає лімфа ,вони як фільтри очищають її , в них знешкоджуються антигени
та формується імунна відповідь на їх дію.
Також в лімфатичних вузлах дозрівають імунні клітини, а саме В-лімфоцити та макрофаги, які є
невід»ємною частиною імунітету.
Лімфатичний вузол має переважно овальну форму.
Лімфатичні вузли лежать групами на шляху лімфатичних судин, які йдуть від органів і тканин до
лімфатичних стовбурів і лімфатичних проток.
Вузол має ворота, через які входять артерії та нерви, а виходять вени і виносні лімфатичні судини.
Ззовні вузол вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої відходять капсулярні трабекули в паренхіму.
В ділянці воріт капсула потовщується, утворюючи ворітне потовщення, від якого відходять в паренхіму
ворітні трабекули, між якими знаходиться ретикулярна строма (в її петлях лежить лімфоїдна тканина).
Паренхіму поділяють на кіркову і мозкову речовини.
В кірковій знаходяться лімфоїдні вузлики, оточені лімфоїдною тканиною. На межі з мозковою речовиною
розташована тимусзалежна зона, яка містить Т-лімфоцити.
Мозкова речовина формує В-залежну зону.
243.Вторинні лімфатичні (лімфоїдні) органи (периферійні органи імунної системи): червоподібний

відросток: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), будова, функції; описати латинськими
термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання і іннервація червоподібного
відростка.
Червоподібний відросток(appendixvermiformis)- розташований на куполі сліпої кишки (caecum).
Положення апендикса залежить від висоти розташування сліпої кишки, яка може знаходитися в порожнині
малого таза або, навпаки, високо, під печінкою.
Зовні апендикс вкритий очеревиною.
Стінка апендикса складається з таких шарів: підочеревинного, м'язового, підслизового (багатого на
лімфоїдні елементи) та слизової оболнки, що вистилає його порожнину.
Довжина апендикса у людини здебільшого коливається в межах 2-20 сантиметрів.
Джерелом кровопостачання червоподібного відростка є а. ileocolica (з верхньої брижової артерії), яка до
сліпої кишки віддає а. caecales anterior et posteгіог, а до червоподібного відростка — а. appendicularis.
Остання проходить в брижі відростка.
Вени червоподібного відростка впадають у v. ileocolica, яка є притоком верхньої брижової вени.

Симпатична і парасимпатична іннервація ілеоцекального кута виходить з верхнього брижового
сплетення.
Функція апендикса- перешкоджання мікробам, які намагаються проникнути до тонкого кишківника (де
перетравлюється їжа) з товстої кишки (якою просуваються відходи травлення).
244.Загальні закономірності будови ендокринних залоз, їх ембріологічна класифікація.

Основні ознаки ендокринних залоз:не мають вивідних проток, свій секрет виводять безпосередньо в
кровоносне русло, мають рясне кровопостачання.
Ендокринні залози мають невелику масу, але виявляють величезний вплив на організм. Продукти
діяльності ендокринних залоз – гормони. Це дуже біологічно активні речовини, які навіть у незначних
кількостях здатні зробити вплив на різні функції організму.
За походженням , ендокринні залози поділяються на:
-ентодермального походження
-ектодермального походження
- мезодермального походження
Ентодермального походження:
-бранхіогенна група(щитоподібна залоза(glandulathyroidea), при щитоподібні залози
(glandulaeparathyroideae))
-розвиваються із епітелію кишкової трубки(острівці підшлункової залози(insulaepancreaticae)/
Мезодермального походження:
-інтерстиційні залози статевих залоз(glandulaeinterstitialsgenitalium)
-кіркова речовина наднирникових залоз(cortexglandularumsuprarenalium)
Ектодермального походження:
-гіпофіз(hypophysis)
-шишкоподібна залоза(glandulapinealis)
-мозкова речовина наднирникових залоз(medullaglandularumsuprarenalium)
-параганглії(paraganglia)
245.Щитоподібна залоза: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), частини, будова, функції;

описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Кровопостачання та іннервація.
Щитоподібна залоза(glandulathyroidea)- це ендокринна
залоза, яка розташована в передній ділянці шиї на рівні 4-6
шийних хребців, межує із щитоподібним хрящем.
Вона складається з двох часток- правої та лівої, та
перешийка (isthmus).
Ззовні щитоподібна залоза вкрита волокнистою
капсулою, і скаладається із строми та паренхіми, яка
ділиться на часточки.
Так, як в часточках містяться фолікули, дана залоза
продукує гормони, такі як:
-тироксин(thyroxin)
-трийодтиронін(triiodothyronine)
-тирокальцитонін(thyrocalcitonin)
Дані гормони виконують регулюючу функцію всіх
обмінних процесів в організмі, а отже відіграє важливу роль в організмі люди.
Вона кровопостачається верхніми і нижніми щитоподібними артеріями, відтік крові проходить по
однойменних венах.
Іннервація відбувається гілками блукаючого нерва і шийних вузлів симпатичного стовбура.
246.Прищитоподібні залози: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), будова, функції.

Прищитоподібна залоза(glandulaparathyroidea)-це парна ендокринна залози, яких може бути 2 або 4( верхні
і нижні).
Вони розміщені на задній поверхні щитоподібної залози.
Зверху вкриті спільною волокнистою капсулою.
Вона, як і щитоподібна залоза, скаладається із строми та паренхіми, яка ділиться на часточки.
Дана залоза продукує паратгормон, який регулює обмін кальцію в організмі.
Вона кровопостачається верхніми і нижніми щитоподібними артеріями, відтік крові проходить по
однойменних венах.
Іннервація відбувається гілками блукаючого нерва і шийних вузлів симпатичного стовбура.
Тобто кровопостачання та іннервація такі ж як в щитоподібної залози.
247.Надниркова залоза: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія) правої і лівої надниркових

залоз, будова, функції; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Кровопостачання та іннервація надниркових залоз.
Надниркова залоза(glandulasuprarenalis)- це парна ендокринна залоза.
Вона знаходиться на верхньому кінці нирок на рівні 11-12 грудних хребців.
Надниркова залоза має трикутну форму, і складається з:
-передньої поверхні(faciesanterior)
-задньої поверхні(f.posterior)
-ниркової поверхні(f.renalis
-верхнього краю(margosuperior)
-присереднього краю(margomedialis)
-воріт(hilum)
Дана залоза у своїй структурі містить
кіркову(cortex)та мозкову(medulla) речовини, які
мають різне ембріональне походження.
Мозкова-ектодермальне, кіркова- мезодермальне.
Мозкова речовина виробляє такі гормони: адрналін та
норадреналін (гормони стресу)
Кіркова речовина містить три зони:
-клубочкова(glomerulosa), в якій виробляються
мінералокортикоїди
Альдостерон
Кортикостерон
Дезоксикортикостерон
-пучкова( fasciculate), в якій виробляються ГКС
Кортизол
Кортикостерон
-сітчаста(reticularis), в якій виробляються андрогени.
Кровопостачання дійснюється трьома групами надниркових артерій: верхньою, середньою, нижньою, що
проникають в паренхіму у виді численних капілярів .
Відтік крові від надниркових залоз відбувається через центральну і численні поверхневі вени.
Іннервація відбувається симпатичними і парасимпатичними волокнами черевного, блукаючого і
діафрагмального нервів.
248.Хромафінні тіла (параганглії): топографія, будова, функції, розвиток.

Параганглії( paraganglia)- є скупченнями хромафіних клітин, які не мають чітко визначеної локалізації.
Найчастіше розміщенні біля черевної аорти та в товщі симпатичного стовбура.
Параганлії також розташовуються у товщі вузлів симпатичного стовбура-симпатичні параганглії, у
сонному клубочку-розмфщеному у місці біфуркації спільної сонної артерії та куприковому клубочку-
розміщеному на кінці середенної крижової артерії.
Вони мають форму рисового зерна.
Вони виконують функцію таку ж, як і мозкова речовина надниркової залози- продукують адреналін.
Свій розвиток вони беруть із симпатобластів закладки симпатичного стовбура- хромафінобластів.
249.Гіпофіз: топографія (голотопія, скелетотопія), частини, функції.

ГІПОФІЗ; МОЗКОВИЙ ПРИДАТОК (hypophysis; glandula pituitaria)
Це залоза внутрішньої секреції (hypophysis), яка належить до неврогенної групи залоз, розміщених в
гіпофізній ямці турецького сідла.
Гіпофіз (hypophysis) відмежований від порожнини черепа діафрагмою сідла і через отвір в цій діафрагмі за
допомогою лійки сполучається з гіпоталамусом проміжного мозку.
У гіпофізі (hypophysis) розрізняють:
- аденогіпофіз; передню частку;
- нейрогіпофіз; задню частку.
У аденогіпофізі; передній частці є:
- дальша частина;
- проміжна частина;
- горбова частина.
Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophysis; lobus posterior) складається з:

- нервової частки; нервової частини;
- лійки.
Аденогіпофіз (adenohypophysis) виробляє:
- соматотропний гормон, що викликає:
- ріст організму;
- адренокортикотропний гормон, що стимулює:
- секрецію стероїдних гормонів наднирковою залозою;
- тиреотропний гормон, що
стимулює:
- діяльність щитоподібної залози;
- гонадотропний гормон, що
впливає:
- на статеве дозрівання;
- у чоловіків на сперматогенез;
- у жінок на:
- розвиток фолікулів в яєчнику;
- овуляцію;
- ріст молочних залоз;
- продукцію молока;
- ліпотропний гормон, який
впливає:
- на обмін жирів в організмі.
Проміжна частина аденогіпофіза
утворює:
- меланоцитостимулюючий гормон, який регулює:
- колір шкіри, контролюючи утворення в організмі людини пігменту маланіну.
Нейрогіпофіз є гормонокумулюючою ділянкою, яка накопичує:
- вазопресин;
- окситоцин.
Вони виробляються ядрами гіпоталамуса.
Від цих ядер по лійці у складі гіпоталамо–гіпофізарного шляху гормони вазопресин та окситоцин
супраоптичного ядра і паравентрикулярного ядра гіпоталамуса через аксони нервових клітин стікають у
нервову частину нейрогіпофіза, де вони накопичуються.
Далі з нервової частини ці гормони потрапляють у кров.
Вазопресин:
- звужує судини;
- затримує воду в організмі людини, реабсорбуючи її в трубочках нефронів.
Окситоцин:
- стимулює м’язи матки та гладку м’язову тканину;
- стримує розвиток жовтого тіла;
- посилює продукцію молока молочною залозою.
250.Шишкоподібна залоза: топографія, функції; описати латинськими термінами і продемонструвати

ШИШКОПОДІБНА ЗАЛОЗА; ЕПІФІЗ (glandula pinealis; epiphysis cerebri)
Це залоза ендокринної системи, яка належить до неврогенної групи та залягає між верхніми горбками
покрівлі середнього мозку.
Від переднього кінця шишкоподібної залози до присередньої поверхні правого та лівого таламусів натягнуті
повідці.
В основі шишкоподібної залози міститься невеликий шишкоподібний закуток.
Ззовні шишкоподібна залоза вкрита волокнистою капсулою, від якої всередину органа ідуть
сполучнотканинні перекладки, що розділяють паренхіму залози на часточки.
Клітинами залози є спеціальні залозисті клітини:
- пінеалоцити;
- гліоцити; гліальні клітини.
Пінеалоцити виділяють гормон, який гальмує виділення
гормонів гіпофіза до моменту статевого дозрівання та бере
участь у формуванні біоритмів людини.
На біоритми людини шишкоподібна залоза впливає через
гормон мелатонін.
Продукція гормону мелатоніну має здатність викликати
фізіологічний сон, який змінюється протягом доби та з
віком.
Із настанням темряви мелатонін починає посилено
продукуватись, а вранці – навпаки, його кількість
поступово зменшується (добові ритми – день–ніч).
Після 40–45 років кількість мелатоніну поступово зменшується до кінця життя людини.
Мелатонін також регулює функції шлунково–кишкового тракту і серцево–судинної системи, активує
імунні клітини, має протистресову і протисудомну дію.
251.Ендокринна частина підшлункової залози: будова, функції.

ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА (pancreas)
Це друга за величиною залоза травної системи.
За функцією це змішана залоза: має екзокринну і ендокринну частини, тобто є залозою зовнішньої та
внутрішньої секреції.
- розташована в надчеревній ділянці (regio epigastrica),
частково у лівому
підребер’ї (hypochondrium sinistrum) на рівні І–II
поперекових хребців (vertebrae
lumbales [І–II]) і має видовжену трикутну форму;
- головка підшлункової залози оточена
дванадцятипалою кишкою (duodenum);
- до передньонижньої поверхні тіла підшлункової
залози (facies anteroinferior corporis pancreatis) дещо
справа прилягає права нирка з наднирковою залозою;
- до передньоверхньої поверхні тіла підшлункової
залози (facies anterosuperior corporis pancreatis)
прилягає шлунок (gaster);
- до задньої поверхні тіла підшлункової залози прилягає нижня порожниста вена, черевна частина аорти і
нервове черевне сплетення автономної частини периферійної нервової системи.
- хвіст підшлункової залози торкається селезінкових воріт (hilum splenicum). Підшлункова залоза вкрита
очеревиною тільки спереду (екстраперитонеально).
Екзокринна частина підшлункової залози, яка виробляє підшлунковий сік, є складною альвеолярно–
трубчастою залозою, поділеною на часточки перегородками, що відходять від капсули.
Підшлункова залоза відіграє велику роль у травленні й загальному обміні речовин.
Як залоза зовнішньої секреції вона виділяє в просвіт дванадцятипалої кишки панкреатичний сік, який
містить дуже важливі ферменти: трипсин, амілазу, ліпазу, мальтазу, що розщеплюють білки (до
амінокислот), жири та вуглеводи.
Крім секреторних залозистих елементів підшлункова залоза має клітинні скупчення (панкреатичні
острівці) внутрішньо-секреторного типу.
Підшлунковий сік, у складі якого є фермент соматостатин, потрапляє у низхідну частину дванадцятипалої
кишки через протоку підшлункової залози .
Підшлункова залоза може мати ще й додаткову протоку підшлункової залози, яка відкривається на малому
сосочку дванадцятипалої кишки.
Крім м’яза–замикача ампули, протока підшлункової залози має і свій власний м’яз–замикач протоки
підшлункової залози.
Ендокринна частина підшлункової залози утворена підшлунковими ГОЛОВНИЙ І острівцями–
СПИННИЙ МОЗОКострівцями
Лангерганса, що розміщені переважно у хвості підшлункової залози і виробляють гормони, що поступають
безпосередньо у кров і регулюють вуглеводний обмін в організмі:
- інсулін; - глюкагон.
252.Нервова система: функції, класифікація.
За анатомо–функціональною класифікацією нервова система умовно поділялась на:
- соматичну, або анімальну нервову систему;
- вегетативну, або автономну нервову систему.
За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою нервова система, згідно з топографічним принципом,
- центральної частини (pars centralis), або центральної нервової системи;
- периферійної частини (pars peripherica), або периферійної нервової системи.
До центральної нервової системи належать:
- спинний мозок (medulla spinalis);
- головний мозок (encephalon).
До периферійної нервової системи належать:
- спинномозкові нерви (nervi spinales);
- черепні нерви (nervi craniales);
- нерви автономного відділу (вегетативного відділу);
- нервові вузли (ganglia nervorum);
- нервові сплетення (plexus nervorum);
- рецептори (receptores);
- нервові закінчення (terminationes nervorum) – ефектори.
Автономний відділподіляється на:
- симпатичну частину (pars sympathica);
- парасимпатичну частину (pars parasympathica).
Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нейрон
(нейроцит), тобто нервова клітина з усією сукупністю належних їй
відростків і кінцевих апаратів.
Можна розрізняти три сторони діяльності нервової системи:
- рецепторну функцію, тобто сприйняття подразнення і поширення
відповідного імпульсу по нервових провідниках до центра;
- замикальну функцію, тобто процес перетворення одержаного
нервовим центром імпульсу в певну зовнішню реакцію;
- ефекторну функцію, тобто здійснення відповідної реакції (рухової
або секреторної).
Нейрон має такі відростки:
- нейрит (neuritum), або аксон, по ньому збудження прямує від тіла
нейрона до робочого органу або до іншого нейрона;
- дендрит, по ньому збудження прямує у бік тіла нейрона.
Місце контакту нейронів, де нервовий імпульс передається від
одного нейрона на інший є синапсом (synapsis).
Розрізняють такі типи нейронів:
- рецепторні (аферентні, афекторні, чутливі) нейрони, вони лежать
поза центральною нервовою системою, один відросток іде на
периферію і закінчується чутливим закінченням, другий – входить в
центральну нервову систему (в спинний мозок або в стовбурову
частину головного мозку);
- замикальні (асоціативні) нейрони, які лежать в межах центральної нервової системи;
- ефекторні (еферентні, рухові) нейрони, тіла їх
містяться в центральній нервовій системі (або в
симпатичних вузлах), а нейрити (аксони),
продовжуючись
ГОЛОВНИЙу Івигляді осьових
СПИННИЙ циліндрів
МОЗОК
нервових волокон, досягають робочих органів
(м’язів, залоз).
Розрізняють такі рецептори:

- екстерорецептори, вони знаходяться в органах чуттів і на межі тіла з навколишнім середовищем (у шкірі,
слизових оболонках) і сприймають відчуття болю, температури, дотику і тиску;
- інтерорецептори, вони розміщуються у внутрішніх органах і сигналізують про зміни фізичного та
хімічного стану цих органів та їхнього вмісту;
- пропріорецептори, вони знаходяться в органах апарата руху (в м’язах, сухожилках, фасціях, зв’язках та
суглобових капсулах) і реагують на сигналізують про зміну взаєморозташування структур в апараті руху.
253.Що таке сегмент спинного мозку? Скільки їх?

СПИННИЙ МОЗОК (medulla spinalis)
Це довгий тяж циліндричної форми, який розміщений в хребтовому каналі і тягнеться від великого отвору
потиличної кістки до рівня I–ІI поперекових хребців.
Спинний мозок закінчується мозковим конусом (conus medullaris), від якого до окістя другого куприкового
хребця тягнеться кінцева нитка, спинномозкова частина, яка фіксується до задньої поверхні тіла другого
куприкового хребця.
Ця нитка є залишком редукованого хвостового відділу спинного мозку.
Край великого отвору потиличної кістки вважається верхньою межею спинного мозку, де він переходить у
довгастий мозок.
На рівні від II шийного – II грудного хребців спинний мозок утворює:
- шийне стовщення (intumescentia cervicalis), яке найбільшого свого розміру досягає на рівні VI шийного
хребця.
Всередині спинного мозку проходить центральний канал (canalis centralis), який продовжується вгорі в IV
шлуночок головного мозку, а донизу закінчується кінцевим шлуночком.
Розрізняють такі частини спинного
мозку:
- шийна частина; шийні сегменти, їх є
8;
- грудна частина; грудні сегменти, їх є
12;
- поперекова частина; поперекові
сегменти, їх є 5;
- крижова частина; крижові сегменти,
їх є 5;
- куприкова частина; куприкові
сегменти, їх є 1–3.
Відрізок спинного мозку, який
відповідає двом парам корінців (два
передніх та два задніх) називається сегментом.
Спинний мозок, відповідно, складається з 31 – 33 сегментів.
Починаючи з нижніх чотирьох шийних, сегменти розташовуються вище
відповідних хребців хребтового стовпа (правило Шипо).
Таке розташування пояснюється тим, що довжина спинного мозку значно менша за довжину хребтового
стовпа.
Скелетотопія спинномозкових сегментів:
- у нижньому шийному (V, VI, VII, VIII) і верхньому грудному відділах (I,
II, III, IV) сегменти розміщені на один хребець вище від відповідного їм за ліком хребця;
- в середньому грудному відділу сегменти (V, VI, VII, VIII, IX) розміщені
на два хребці вище;
- в нижньому грудному відділу сегменти (X, XI, XII розміщені на три
хребці вище;
- поперекові сегменти розміщені на рівні X – XI грудних хребців;ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ МОЗОК
- крижові і і куприкові сегменти – на рівні XII грудного – I поперекового хребці.
Відношення сегментів спинного мозку до периферійної рухової і чутливої
іннервації такі:
- м’язи і шкіра верхньої кінцівки іннервуються V–VIII та I і, почасти, II грудними сегментами;
- шкіра і м’язи тулуба іннервуються II-XII грудними сегментами;
- шкіра над пахвинною зв’язкою іннервується I поперековим сегментом;
- нижня кінцівка іннервується II–V поперековими та I–II крижовими сегментами;
- ділянка зовнішніх статевих органів, промежини і присередній відділ сідничної ділянки іннервуються III–V
крижовими сегментами; тут же містяться рефлекторні центри сечовипускання, дефекації і ерекції.
254.Будова сірої та білої речовини спинного мозку на поперечному перерізі.

Біла речовина спинного
мозку(substantiaalbamedullaespinalis)-
складається із аксонів нервових клітин.
Вони утворюють висхідні або чутливі та
низхідні або рухові шляхи.
Також біла речовина містить борозни, які
ділять її на :
-передній канатик(funiculusanterior),
-бічний канатик(funiculuslateralis),
-задній канатик(funiculusposterior).
Біла речовина спинного мозку
представлена аксонами нервових клітин спинного та головного мозку, які утворюют визхідні та
низхідні шляхи.
Сіра речовина спинного мозку(substantiagriseamedullaespinalis)- складається із тіл нервових клітин .Її
структура складається з:
-переднього стовпа(columnaanterior)
-заднього стовпа(c. posterior)
-проміжного стовпа(c.intermedia)
-центральної драглистої речовини( substantiagelatinosacentralis)
А так ,як на поперечному зрізі стовпи виглядають як роги, то ще виділяють:
-передній ріг
-задній ріг
-бічний ріг
255.Будова простої та складної рефлекторної дуги (соматична, автономна: 2-3 нейронна).

Рефлекторна дуга представляє собою ланцюг нервових клітин, яка включає афекторні (чутливі) та
ефекторні (рухові, або секреторні) нейрони, по яких нервовий імпульс рухається від місця свого збудження
(від рецептора) до робочого органу (до ефектора).
Проста(моносинаптична)- це така рефлекторна дуга, яка складається із двох нейронів.
Перший нейрон(афектор(псевдоуніполярний нейрон)) знаходиться на периферії від ЦНС, подразнення від
нього йде одразу у СМ або ГМ.
Складна(полісинаптична)- це така рефлекторна дуга, яка складається не лише із афектора та ефектора, але
й ще з кількох вставних нейронів.
Тіло першого нейрона (рецепторного, аферентного) знаходиться поза центральною нервовою системою.
Зазвичай це псевдоуніполярний нейрон, тіло якого розташоване в спинномозковому вузлі або чутливому
вузлі черепних нервів.
Периферійний відросток псевдоуніполярного нейрона іде в складі спинномозкових нервів або чутливих
волокон черепних нервів та закінчується рецептором, який сприймає зовнішнє (із зовнішнього середовища)
або внутрішнє (в органах, тканинах) подразнення.
Це подразнення трансформується у нервовий імпульс, який досягає тіла нервової клітини, а потім по
центральному відростку (сукупність яких утворює задні або чутливі корінці спинномозкових нервів)
направляється у спинний мозок або по відповідним черепним нервам – в головний мозок.
Як правило, рефлекторна дуга складається не з двох нейронів, а побудована складніше. Так, між двома
нейронами – рецепторним (аферентним) і ефекторним (еферентним) – є один або декілька вставних
(замикальних) нейронів.
Спинний мозок (medulla spinalis) та головний мозок (encephalon) мають сіру речовину (substantia grisea) і
білу речовину (substantia alba) та відноситься до центральної нервової системи. І СПИННИЙ МОЗОК
ГОЛОВНИЙ
Сіра речовина (substantia grisea) спинного та головного мозку – це скупчення нервових клітин, які
утворюють ядра або нервові центри.
Біла речовина – це нервові волокна, відростки нервових клітин.
256.Нервові волокна спинномозкових нервів: їх утворення.
Спинномозковий нерв (nervus spinalis) проходить через міжхребцевий отвір і розгалужується на такі гілки:
- передню гілку, яка є найбільшою гілкою і з’єднується з передніми гілками сусідніх спинномозкових нервів,
утворюючи нервові сплетення, за винятком передніх грудних нервів, які не утворюють сплетень, а
продовжуються у міжреброві нерви. Ця гілка має рухові та чутливі волокна;
- задню гілку, яка йде дозаду між поперечними відростками хребців та іннервує шкіру і глибокі м’язи спини,
м’язи шиї та підпотиличні м’язи.
Ця гілка має рухові та чутливі волокна, а задня гілка I шийного спинномозкового нерва виходить між
потиличною кісткою і атлантом та містить тілки рухові волокна;
- оболонну гілку; поворотну гілку, яка містить чутливі та симпатичні нервові волокна і заходить у хребтовий
канал через міжхребцевий отвір та іннервує оболони спинного мозку;
- білу сполучну гілку, що містить вкриті мієліном передвузлові нервові волокна, які йдуть від ядра спинного
мозку до найближчого симпатичного вузла. Ця гілка відходить тільки від VIIІ шийного, всіх грудних та
верхніх двох, трьох поперекових спинномозкових нервів.
257.Нервові вузли: чутливі, симпатичні, їх топографія.

Спинномозковий вузол складається з чутливих псевдоуніполярних нейронів.
Задній корінець спинномозкового нерва утворений аксонами нейронів спинномозкового вузла, які
формують аферентні волокна – соматочутливі і вісцерочутливі, що йдуть до спинного мозку.
Передній корінець різних спинномозкових нервів відрізняється за складом і утворений аксонами
мотонейронів переднього рогу та аксонами вегетативних нейронів бічного рогу або бічної проміжної
речовини спинного мозку. Ці аксони формують еферентні волокна – соматорухові (які іннервують скелетні
м’язи) і вісцерорухові та секреторні (які здійснюють іннервацію міоцитів, кардіоміоцитів та залозистого
епітелію).
Загальне число спинномозкових нервів – 31 пара.
Розрізняються вони за відділами хребтового стовпа:
-8 шийних, nervi cervicales (C1-C8);
-12 грудних, nervi thoracici (Т1-Т12);
-5 поперекових, nervi lumbales (L1-L5);
-5 крижових, nervi sacrales (S1-S5);
-1 куприкова пара, nervus coccygeus (С0).
Число спинномозкових нервів може бути більшим при збільшенні числа хребців.
Нумерація йде, як і нумерація хребців, від черепа до куприка, причому тільки шийні нерви називаються за
нижче розміщеним хребцем, інші – за вище розміщеним: так, І шийний нерв виходить між потиличною
кісткою і І шийним хребцем, ІІ шийний – між І і ІІ шийними хребцями, VIII – між VII шийним і І грудним, І
грудний – І і ІІ грудними хребцями т.д. V крижовий та куприковий нерви виходять через крижовий розтвір.
Нерви мають різну кількість нервових волокон залежно від величини іннервованої ділянки; тому
найтовстіші – крижові і нижні шийні нерви, які іннервують потужні м’язи кінцівок і значну шкірну
поверхню.
Задні корінці взагалі товщі від передніх, за винятком І пари шийних нервів, у якої вони тонші.
Корінці спинномозкових нервів проходять спочатку в підпавутинному просторі і оточені безпосередньо
м’якою мозковою оболоною.
Між передніми і задніми корінцями в порожнині твердої мозкової оболони проходить зубчаста зв’язка –
lig.denticulatum.
Підходячи до міжхребцевих отворів, корінці залишаються щільно вкриті всіма трьома мозковими
оболонами, які біля спинномозкового вузла зростаються між собою і продовжуються в сполучну піхву.
258.Спинний мозок: топографія (голотопія, скелетотопія), верхня і нижня межі, зовнішня будова.
Кінський хвіст: топографія (голотопія, скелетотопія), утворення; описати латинськими термінами і
продемонструвати на препараті. Кровопостачання спинного мозку.
Спинний мозок(medullaspinalis)- це тяж,що має циліндричну форму, роміщений у хребтовому каналі .
Він починається від великого отвору потиличної кістки і йде до рівня 1-2 поперекових хребців.
Закінчується він мозковим конусом(conesmedullaris) від якого тягнеться кінцева нитка( кінський хвіст).
Всередині СМ проходить центральний канал(canaliscentralis), який зверху продовжується в 4 шлуночок
ГМ, а знизу закінчується кінцевим шлуночком. ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ МОЗОК
Всього СМ складається є 31-33 сегментів, які відповідають хребцям.
На поперечному зрізі СМ має вигляд»розгорнутого метелика».
На передній поверхні проходить передня серединна щілина(fissuremedianaanterior)
На задній – задня серединна борозна(sulcusmedianusposterior), на якій розташована задня серединна
перегородка(septummedianumposterius)
На бічній поверхні- передньобічна
борозна(sulcusventromedialis)-задньобічна
борозна(sulcusposterolateralis) - праві і ліві.
А між задньою серединною борозною і
задньобічною розміщена задня проміжна
борозна(sulcusintermediusposterior).
Спинний мозок розвивається із ектодерми.
Кровопостачання спинного мозку
відбувається за рахунок гілок підключичних
артерій та аорти.
Спинний мозок закінчується мозковим конусом
(conus medullaris), від якого до окістя другого куприкового хребця тягнеться кінцева нитка, спинномозкова
частина, яка фіксується до задньої поверхні тіла другого куприкового хребця.
Ця нитка є залишком редукованого хвостового відділу спинного мозку.
Край великого отвору потиличної кістки вважається верхньою межею спинного мозку, де він переходить у
довгастий мозок.
На рівні від II шийного – II грудного хребців спинний мозок утворює:
- шийне стовщення (intumescentia cervicalis), яке найбільшого свого розміру досягає на рівні VI шийного
хребця.
259.Сіра речовина спинного мозку: передні. задні та бічні роги, типи нейронів, що їх утворюють; ядра
і функціональна характеристика.
Сіра речовина спинного мозку
Це скупчення тіл нейронів та їх коротких відростків.
Вона складається з:
- переднього стовпа;
- заднього стовпа;
- проміжного (бічного) стовпа, цей стовп чітко
виражений лише в грудо–поперековому відділі
спинного мозку;
- центральної драглистої речовини–проміжної зони,
що розташована навколо центрального каналу, який
висланий епендимою.
На поперечному розрізі стовпи мають вигляд рогів і
тому в сірій речовині
розрізняють парні:
- передній ріг;
- задній ріг;
- бічний ріг.
На рівні шийного та попереково–крижового відділів спинного мозку клітини
переднього рогу утворюють спинномозкову пластинку VII – IX.
На інших рівнях ця пластинка розташована в проміжній речовини.
У передніх стовпах розташовані рухові клітини, які формують 5 рухових ядер:
- передньобічне ядро;
- передньоприсереднє ядро;
- задньобічне ядро;
- задньоприсереднє ядро;
- цетральне ядро.
Аксони цих клітин утворюють передні корінці, які в складі спинномозкових нервів досягають
поперечносмугастих м’язів шиї, тулуба та кінцівок.
Задні роги (cornua posteriora) мають: ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ МОЗОК
- верхівку (apex);
- головку (caput);
- шийку (cervix);
- основу (basis).
Задні роги, які формують задній стовп, складаються із вставних (асоціативних) клітин.
Вони приймають імпульс від чутливих клітин спинномозкового вуза і передають його на інший нейрон
спинного мозку або головного мозку. Вставні клітини задніх рогів формують:
- на верхівці– крайове ядро; спинномозкова пластинка I;
- у головці – драглисту речовину; спинномозкова пластинка II;
- у шийці – власне ядро; спинномозкова пластинка III та IV заднього рогу та спинномозкова пластинка V;
- у основі, в присередній частині рогу попереду від власного ядра і зміщене на бічний ріг – грудне ядро;
спинномозкова пластинка VI чи стовпи Кларка–Штіллінга.
У проміжному стовпі на поперечному зрізі виділяють:
- центральну проміжну речовину, що оточує центральний канал спинного мозку і має передню та задню
сіру спайку;
- бічну проміжну речовину, що розміщена збоку від центральної проміжної речовини в межах від І грудного
до ІІ поперекового сегментів спинного мозку, де розташовані нейрони симпатичної частини автономної
У бічних рогах проміжного стовпа грудо–поперекового відділу спинного мозку розташовані тіла нейронів
симпатичної частини автономної (вегетативної) нервової системи, які формують бічно–проміжне ядро.
У бічній проміжній речовині, латеральніше центрального каналу міститься присередньо–проміжне ядро, а
на рівні крижової частини спинного мозку розміщені крижові парасимпатичні ядра, якi складаються із
вставних клітин вісцеральної чутливості.
Увесь проміжний стовп утворений спинномозковою пластинкою VII.
У проміжному стовпі також розміщене ядро соромітного нерва, переднє присереднє ядро та сітчастий утвір
спинного мозку, який лежить у куті між переднім та заднім стовпами і має сітчастий вигляд (це скупчення
білої та сірої речовини).
260.Біла речовина спинного мозку: описати чим представлені передні канатики, їх межі, провідні
шляхи, що їх утворюють.
Біла речовина спинного мозку
Вона представлена аксонами нервових клітин
головного та спинного мозку, які утворюють
висхідні шляхи (чутливі, аферентні) і низхідні
шляхи (рухові, еферентні).
За допомогою борозен біла речовина
- передній канатик (funiculus anterior);
- задній канатик (funiculus posterior);
- бічний канатик (funiculus lateralis).
Правий і лівий передні канатики за допомогою
передньої білої спайки сполучаються між собою.
Передні канатики представленні низхідними шляхами:

-передній кірково-спинномозковий шлях(tractuscorticospinalisanterior)- розташовується в передньому
відділі канатика. Утворений аксонами пірамідних клітин кори півкуль великого мозку.
-покрівельно-спинномозковий шлях(t. tectospinalis)- розташовується в медіальній частині переднього
канатика,. Він утворений аксонами нейронів верхніх горбків середнього мозку.
-сітчасто-спинномозковий шлях(t.reticulospinales)- розташовується латеральніше переднього кірково-
спинномозкового шляху. Цей тракт - сукупність аксонів нейронів ретикулярної формації головного мозку.
-мосто-сітчасто-спинномозковий шлях(t. .pontoreticulospinalis)
-оливо-спинномозкові волокна(fibraeolivospinales)- розташовується в передньомедіальній частині
переднього канатика. Формується аксонами ядер оливи довгастого мозку
-присінково- спинномозковий шлях(t. vestibulospinalis).
Висхідний :
-передній спинномозково-таламічний шлях(tr.spinothalamicusanterior)-
ГОЛОВНИЙ розташовується
І СПИННИЙ латеральніше
МОЗОК від
сітчасто-спинномозкового шляху. Він формується, як і латеральний спинно-таламічна шлях, аксонами
клітин власного ядра заднього рогу.
Їх утворюють чутливі та рухові провідні шляхи.
261.Біла речовина спинного мозку: описати чим представлені бічні канатики, їх межі, провідні шляхи,
що їх утворюють.
В бічних канатиках проходять висхідні та низхідні шляхи.
До висхідних належать:
- задній спинномозково–мозочковий шлях (tractusspinocerebellarisposterior) – шлях Флексіга- розташовується
в заднелатеральной частині бічного канатика. Він утворений аксонами клітин грудного ядра .
- передній спинномозково–мозочковий шлях (tractusspinocerebellarisanterior) – шлях Говерса-
розташовується в переднелатеральной частині бічного канатика. Він утворений аксонами клітин проміжно-
медіального ядра
- бічний спинномозково–таламічний шлях (tractusspinothalamicuslateralis)- розташовується медіальніше
переднього спинно-мозочкового тракту. Він утворений аксонами клітин власного ядра заднього рогу.
До низхідних:
- бічний кірково–спинномозковий шлях (tractuscorticospinalislateralis)- розташовується в медіально-задній
частині бічного канатика.Утворений аксонами пірамідних клітин кори півкуль великого мозку.
- червоноядерно–спинномозковий шлях (tractusrubrospinalis) – шлях Монакова- розташовується в середині
передньої частини бічного канатика. Він утворений аксонами клітин червоного ядра середнього мозку .
262.Біла речовина спинного мозку: описати чим представлені задні канатики, їх межі, провідні шляхи,
що їх утворюють.
В задніх канатиках проходять два висхідні шляхи:
- тонкий пучок (fasciculusgracilis)- Голя, - розташовується в медіальній частині заднього канатика. Він
утворений центральними відростками псевдоуніполярних клітин
- клиноподібний пучок (fasciculuscuneatus) - Бурдаха, -розташований у верхній половині спинного мозку і
знаходиться латеральніше тонкого пучка. Він утворений центральними відростками псевдо уніполярних
клітин.
263.Спинномозковий вузол: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), будова, функції. Задні

корінці спинномозкових нервів: утворення, топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія),
функціональне значення.
Нервові вузли розвиваються із гангліозної пластинки.
Нервовий вузол(ganglion)- це структура, яка являє собою
скупчення соматосенсорних нейронів(псевдоуніполярних клітин), чутливих до болю, холоду, тепла та
дотику.
Відноситься до периферичної нервової системи.
Більшість спинномозкових вузлів залягає в міжхребцевих отворах у щільних мішкоподібних піхвах твердої
спинномозкової оболони; нижні поперекові вузли розташовані частково в хребтовому каналі; крижові, крім
останнього, містяться в крижовому каналі поза твердою оболоною.
Сукупність нейронів спинномозкового вузла утворює гангліонарний нервовий центр, де відбувається
первинна обробка сенсорної інформації.
Спинномозковий нерв складається з передніх корінців (аксонів рухових нейронів) і задніх
(аксонів чутливих нейронів).
Задні корінці(radixposterior) спинномозкових нервів складаються із чутливих нейронів.
Вони мають у своєму дистальному кінці потовщення- спинномозковий вузол, і підходять до сірої
речовини.
Далі виходяче через міжхребетні отвори, задній корінець з»єднається із переднім і разом вони утворюють
змішаний нерв.
Спинномозковий вузол складається з чутливих псевдоуніполярних нейронів.
Задній корінець спинномозкового нерва утворений аксонами нейронів спинномозкового вузла, які
формують аферентні волокна – соматочутливі і вісцерочутливі, що йдуть до спинного мозку.
264.Передні корінці спинномозкових нервів: утворення, топографія (голотопія, скелетотопія,

синтопія), функціональне значення.
Спинномозковий нерв(nervispinalis)- складається із передніх( рухових) і задніх ( чутливих) корінців.
У передніх корінцях(radixanterior)- містяться аксони ефекторних нейронів, тіла яких знаходяться у сірій
речовині спинного мозку(medullaspinalis), а саме у передньобічних борознах(sulcianterolateralis).
Передні та задні корінці поблизу від спинного мозку з'єднуються між собою, вкриваються єдиною
жироподібною оболонкою та утворюють спинномозковий змішаний нерв.
Передні гілки (вентральні гілки), rami anteriores (rami ventrales) спинномозкових нервів за складом волокон
є мішаними і відрізняються від задніх тим, що більшість передніх гілок, з’єднуючись одна з одною петлями,
утворюють сплетення.
Розрізняють шийне, плечове, поперекове, крижове та куприкове сплетення.
Лише передні гілки грудних нервів продовжуються у міжреброві нерви, nn.intercostales, не утворюючи
сплетень.
Від кожного спинномозкового нерва відходить гілка до твердої оболони спинного мозку – оболонна гілка,
ramus meningeus, яка містить чутливі та симпатичні волокна.
Раніше оболонну гілку називали поворотним нервом тому, що вона повертається у хребтовий канал через
міжхребцевий отвір.
Спинномозкові нерви мають два різновиди сполучних гілок, rr.communicantes.
Один з них – сполучна біла гілка, ramus communicans albus, – містить вкриті мієліном прегангліонарні
волокна (аксони нейронів бічного проміжного ядра сірої речовини спинного мозку), які досягають певного
вузла симпатичного стовбура. Ця білого кольору гілка є тільки у грудних нервів (точніше, від VIII шийного
до ІІ-ІІІ поперекових нервів).
Інший різновид сполучних гілок – сполучна сіра гілка, ramus communicans griseus,- містить, переважно,
постгангліонарні безмієлінові волокна (аксони нейронів вузлів симпатичного стовбура), що йдуть у
зворотному напрямку від вузла симпатичного стовбура до спинномозкового нерва. За рахунок сполучної
сірої гілки кожний спинномозковий нерв та його відгалуження одержують постгангліонарні симпатичні
волокна.
265.Спинномозковий нерв: утворення, топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія), гілки;

відповідність сегментам спинного мозку.
Спинномозковий нерв(nervispinalis)-входить в периферичну нервову систему.
Існує 31 пара нервів, які відходять симетричними парами по обидва боки спинного мозку: 8 пар шийних, 12
грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1 куприковий.
Складаються з передніх корінців (аксонів рухових нейронів) і задніх (аксонів чутливих нейронів).
Скупчення тіл цих нейронів утворюють спинномозкові вузли. Кожен нерв виходить із міжхребцевого
отвору і розгалужується на дві гілки: спинну та черевну .
Спинні гілки іннервують шкіру і м'язи потилиці і спини, а також шкіру сідничної ділянки.
Черевні гілки (за винятком ІІ-ХІ грудних нервів) об'єднуються і утворюють сплетіння: шийне, плечове,
поперекове та крижове.
Черевні гілки грудних нервів йдуть симетрично в міжреберних проміжках.
Спинномозкові нерви формуються за рахунок нервових волокон передніх і задніх корінців, що відходять
від спинного мозку.
За допомогою спинномозкових нервів відбуваються рухи частин тіла (довільні і мимовільні), а також
чуття шкіри.
266.Оболонки спинного мозку, простори між ними, їх вміст. Фіксуючий апарат спинного мозку:
утворення, топографія. Обґрунтувати місце проведення спинномозкової пункції.
Оболонки спинного мозку
Спинномозкова тверда оболонка (dura
mater spinalis), яка має вигляд довгастого
мішка, складається з двох листків —
зовнішнього, що є окістям хребців, і
внутрішнього, або власне твердої
оболонки.
Простір, розташований назовні від
твердої оболонки, називається
надтвердооболонним
ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ (spatium epidurale).
МОЗОК
Він заповнений клітковиною, яка містить
головним чином численні внутрішні вени
хребта.
Вгорі тверда оболонка спинного мозку
фіксується до краю великого
(потиличного) отвору, а знизу закінчується сліпо і в canalis sacralis переходить у нитку твердої оболонки,
яка закріплюється на куприку.
У межах міжхребцевих отворів тверда оболонка вкриває спинномозкові корінці, вузли та нерви.
Спинномозкова павутинна оболонка (arachnoidea mater spinalis) — тонка, безбарвна і прозора; щільно
прилягає до внутрішньої поверхні твердої оболонки.
Спинномозкова м'яка оболонка (ріа mater spinalis) щільно вкриває речовину спинного мозку; містить
велику кількість артеріальних і венозних судин.
Між павутинною і м'якою оболонками є чималий підпавутинний простір, заповнений цереброспінальною
рідиною і з'єднаний з однойменним простором головного мозку.
Таким чином, спинний мозок із своїми корінцями ніби плаває в цереброспінальній рідині.
Стійкого положення йому надають дві зв'язки — проміжна шийна перегородка та зубчасті зв'язки, які
формуються з м'якої оболонки мозку.
Проміжна шийна перегородка, яка є лише в шийному відділі, йде від серединної борозни спинного мозку
до павутинної оболонки.
Зубчаста зв'язка починається від бічних поверхонь спинного мозку (між передніми й задніми корінцями) та
у вигляді 19 — 23 зубців фіксується до твердої оболонки.
Спинний мозок: внутрішня будова.
Спинний мозок складається із сірої речовини (substantia grisea), яка оточена з
усіх сторін білою речовиною (substantia alba).
Від задньої серединної борозни тягнеться задня серединна перегородка, яка доходить до сірої речовини і
поділяє білу речовину на дві половини, а передня серединна щілина не доходить до сірої речовини, тому тут
утворюється передня біла спайка, яка сполучає передні симетричні ділянки білої речовини.
267.Розвиток головного мозку: джерела; зародковий листок; стадія трьох мозкових пухирів; стадія
п’яти мозкових пухирів та їх похідні.
Головний мозок(cerebrum)- головний відділ центральної нервової системи.
Він розвивається із трьох зародкових пухирців (vesiculaegerminativae) нервової трубки:
- переднього мозкового пухирця (prosencephalon);
- середнього мозкового пухирця (mesencephalon);
- ромбоподібного (заднього) мозкового пухирця (rhombencephalon).
На стадії п’яти зародкових пухирців формуються:
1) із переднього мозкового пухирця (prosencephalon) формуються два вторинні мозкові пухирці:
- кінцевий мозок (telencecephalon);
- проміжний мозок (diencephalon
Із проміжного мозку розвивається:
- таламічний мозок (thalamencephalon);
- гіпоталамус (hypothalamus);
- епіталамус (epithalamus);
- метаталамус (metathalamus).
Кінцевий мозок складається з:
- півкулі великого мозку (hemisperiacerebri);
- нюхового мозку (rhinencephalon);
-основних ядер(nucleibasales) та структур утворів сірої
та ГОЛОВНИЙ
білої речовин; І СПИННИЙ МОЗОК
- плаща півкуль (pallium)
- мозолистого тіла (corpuscallosum);
- склепіння (fornix).
2) Середній мозковий пухирець (mesencephalon) розвивається:
- пластинка покрівлі середнього мозку (laminatectimesencephali);
- ніжки мозку (pedunculicerebri).
3) із ромбоподібного мозкового пухирця (rhombencephalon) формуються два вторинні мозкові пухирці:
- довгастий мозок (myelencephalon);
- задній мозок (metencephalon).
268.Ромбоподібний ( задній мозок): його похідні, продемонструвати на препараті.

Головний мозок (encephalon) поділяється на:
- ромбоподібний мозок –
(rhombencephalon), який складається з
- довгастого мозку; цибулини
(myelencephalon);
- заднього мозку
(metencephalon), до складу якого
належать:
- міст (pons); - мозочок
(cerebellum);
- середній мозок
(mesencephalon);
- передній мозок (prosencephalon),
- проміжного мозку
(diencephalon);
- кінцевого мозку (telencephalon).
- півкулі великого мозку (hemisperia
cerebri);
- основних ядер та структур утворів сірої та білої речовин;
- плаща півкуль (pallium) або, за новою номенклатурою, кори великого мозку;
- мозолистого тіла (corpus callosum);
269.Головний мозок: частини ( анатомічна класифікація). Які структури відносяться до стовбура

головного мозку?
Головний мозок також можна поділити на:
- кінцевий мозок; великий мозок (telencephalon; cerebrum);
- стовбур головного мозку (truncus encephali), який складається з:
- довгастого мозку (myelencephalon; medulla oblongata);
- моста (pons); - середнього мозку (mesencephalon);
- проміжного мозку (dyencephalon).
Кінцевий мозок (telencephalon) має основні ядра та структури, до яких відносяться:
- хвостате ядро (nucleus caudatus);
- сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis);
- смугасте тіло (corpus striatum);
- внутрішня капсула (capsula interna);
- променистий вінець (corona radiata);
- асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationis telencephali).
Кінцевий мозок має дві півкулі – праву і ліву, на яких є такі поверхні:
- нижня поверхня півкулі великого мозку;
- верхньобічна поверхня півкулі великого мозку;
- присередня поверхня півкулі великого мозку.
На нижній поверхні півкуль великого мозку – основи головного мозку – виходять 12 пар черепних
нервів.
270.Кровопостачання головного мозку.

Головний мозок – найвразливіший орган людського тіла, тому кровопостачання в ньому дуже важливе.
Кровопостачання мозку зазвичай поділяється на передній і задній сегменти, що відносяться до різних
артерій, які постачають мозок.
Дві головних пари артерій — внутрішні сонні артерії (передній сегмент, кровопостачає передні відділи
мозку) і хребетні артерії (задній сегмент, кровопостачає стовбур мозку і задні відділи мозку).
Передній і задній сегменти мозкової циркуляції з'єднані між собою двосторонніми задніми сполучними
артеріями, які є частиною Вілізієвого кола, яке забезпечує резервний кровообіг мозку.
Передній сегмент мозкового кровообігу представлений такими артеріями:
-Внутрішні сонні артерії: це великі відгалуження лівої і правої гілок загальної сонної артерії, розташовані на
шиї, які входять до порожнини черепа.І розгалужується вона на передню мозкову артерію і середню мозкову
артерію.
-Передня мозкова артерія(ПМА)
-Сполучна передня артерія: з'єднує обидві передніх мозкових артерії, в межах і уздовж базальної поверхні
мозку.
-Середня мозкова артерія (СМА)
Задній сегмент мозкового представлений такими артеріями:
-Хребетні артерії .Всередині черепа обидві хребетні артерії зливаються в базилярну артерію.
-Задньої нижньої мозочкової артерії (ЗНМА)
-Базилярна артерія: забезпечує кров'ю середній мозок, мозочок, і, як правило, переходить у задню мозкову
артерію
-Передня нижня мозочкова артерія (ПНМА)
-Мостові гілочки
-Верхня мозочкова артерія (ВМА)
-Задня мозкова артерія (ЗМА)
-Задня сполучна артерія.
271.Довгастий мозок: розвиток, межі (краніально та каудально), зовнішня будова; описати

латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання стовбура мозку.
Довгастий мозок; ЦИБУЛИНА (myelencephalon; bulbus)
Він є продовженням спинного мозку і має вигляд молодої
цибулини, тому і називається цибулиною (bulbus).
Як і спинний мозок, довгастий мозок на дорcальній
поверхні має:
- задню серединну борозну;
- дві задньобічні борозни.
На вентральній поверхні довгастого мозку проходить:
- передня серединна щілина;
- дві передньо–бічні борозни.
Між передньою серединною щілиною і передньобічними
борознами містяться піраміди довгастого мозку; піраміди
цибулини, які на межі із спинним мозком перехрещуються,
утворюючи перехрестя пірамід.
Між передньобічною та задньобічною борознами
розміщені оливи.
Дорсальна поверхня довгастого мозку утворює нижню
частину ромбоподібної ямки.
На дорсальній поверхні нижче ромбоподібної ямки чітко
контуруються:
- тонкий пучок з тонким горбком попереду;
- клиноподібний пучок з клиноподібним горбком.
Кровопостачання довгастого мозку відбувається
хребетною артерією, яка піднімається по ньому до інших
структур мозку.
272.Довгастий мозок: сіра і біла речовина, будова, топографія, функціональне значення.
Довгастий мозок (myelencephalon), як і весь головний мозок , складається
ГОЛОВНИЙ із білої та сірої речовини.
І СПИННИЙ МОЗОК
Сіра речовина довгастого мозку представлена:
- нижнім оливним комплексом; нижніми оливними ядрами;
- тонкими ядрами;
- клиноподібними ядрами;
- центром дихання і кровообігу;
- ядрами ІХ– ХІІ пар черепних нервів.
Біла речовина довгастого мозку складається з:
- висхідних шляхів, у склад яких входять присередня петля, яка в довгастому мозкові робить перехрест та
спинномозкова петля;
- низхідних шляхів;
- сітчастої формації.
273.Міст: розвиток, межі (краніально та каудально), зовнішня будова, описати латинськими

термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання стовбура мозку.
МІСТ(pons), або міст Варолія
Він розміщений попереду довгастого мозку, утворений потовщенням мозкової речовини, яка за допомогою
середніх мозочкових ніжок сполучає мозочок з мостом.
Міст (pons) має:
- вентральну поверхню, на якій проходить основна борозна;
- дорсальну поверхню, яка утворює верхню частину ромбоподібної ямки.
Кровопостачання моста здійснює базилярна артерія(а. basilaris).
274.Міст: сіра і біла речовина, будова, топографія, функціональне значення.

Міст (pons)-структура ГМ, що відноситься до заднього мозку і як і весь головний мозок , складається із білої
та сірої речовини.
Сіра речовина моста складається із:
- власних ядер мосту;
- ядер V–VІІІ пар черепних нервів.
На межі між вентральною та дорсальною
частинами моста лежать ядра
трапецієподібного тіла, основу яких
складають:
- переднє ядро трапецієподібного тіла;
- бічне ядро трапецієподібного тіла;
- присереднє ядро трапецієподібного тіла.
Біла речовина моста складається із
нервових волокон, які ідуть у складі:
- присередньої петлі;
- сітчастої формації;
- пірамідних шляхів.
275.Ретикулярна формація: топографія, будова, зв’язки, функціональне значення.

СІТЧАСТІ ЯДРА (nuclei reticulares), або СІТЧАСТА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis), чи
РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis)
Це будь–яка сукупність кількох дифузних сіток з клітин та нервових волокон у спинному мозку та в
стовбурі головного мозку (truncus encephali), утворюючи сітку.
Сітчаста формація (formatio reticularis) пов’язана з:
- усіма органами чуття (organa sensuum);
- руховими та чутливими ділянками (regiones motoriae et sensoriae):
- кори великого мозку (cortex cerebri);
- таламусa (thalamus);
- гіпоталамусa (hypothalamus);
- спинного мозку (medulla spinalis).
Сітчаста формація (formatio reticularis) регулює:
- рівень збудливості і тонус різних відділів центральної нервової системи, включаючи кору великого мозку;
- бере участь в регуляції рівня свідомості, емоцій, вегетативних функцій, цілеспрямованих рухів.
До сітчастих ядер належать: ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ МОЗОК
- сітчасті ядра (nuclei reticulares);
- ядра шва (nuclei raphes);
- велетенськоклітинне ядро (nucleus gigantocellularis).
276.Ромбоподібна ямка: утворення, межі, рельєф. Проекція ядер черепних нервів. Намалювати схему.
РОМБОПОДІБНА ЯМКА (fossa rhomboidea)
Ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea) лежить на дорсальній поверхні довгастого мозку та моста і
обмежована:
- вгорі верхніми мозочковими ніжками ;
- знизу нижніми мозочковими ніжками.
Посередині ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) проходить серединна борозна (sulcus medianus), яка
поділяє ямку на праву та ліву симетричні половини.
Уздовж серединної борозни з боків розміщується парне присереднє підвищення, у верхній частині якого
виступає лицевий горбик.
У нижній частині ромбоподібної ямки утворюється:
- трикутник блукаючого нерва; блукаючий трикутник, він розташований збоку;
- трикутник під’язикового нерва, розташований присередньо.
На межі між мостом і довгастим мозком у ромбоподібній ямці поверхнево проходять мозкові смуги
четвертого шлуночка, які виходять з бічних закутків ромбоподібної ямки і заглиблюються в серединну
борозну.
Вони є аксонами нейронів заднього (дорсального) завиткового (слухового) ядра.
Частина ромбоподібної ямки, яка розміщується біля бічних закутків, називається присінковим полем.
На ромбоподібну ямку проектуються ядра V–ХІІ пар черепних нервів.
ПРОЕКЦІЯ ЯДЕР ЧЕРЕПНИХ НЕРВІВ НА РОМБОПОДІБНУ ЯМКУ
На ромбоподібну ямку проектуються ядра V–XII пар черепних нервів, які розташовані в товщі моста та
довгастого мозку.
Рухові ядра черепних нервів проектуються на ромбоподібну ямку в присередніх її частинах.
Чутливі ядра проектуються на ромбоподібну ямку в бічних її частинах. Парасимпатичні (автономні) ядра
проектуються на ромбоподібну ямку між руховими та чутливими ядрами, ближче до рухових ядер.
На поверхню ромбоподібної ямки проектуються ядра таких черепних нервів (зверху вниз):
Трійчастий нерв 5(nervus trigeminus), мішаний нерв
Він має:
- рухове ядро трійчастого нерва, яке є руховим і розміщене в дорсальній частині моста присередньо від
чутливих ядер;
- головне (мостове) ядро трійчастого нерва, яке є чутливим і розміщене в дорсолатеральній частині
верхнього відділу моста;
- середньомозкове ядро трійчастого нерва, що є чутливим і розміщене в покриві середнього мозку поруч з
водопроводом середнього мозку;
- спинномозкове ядро трійчастого нерва, що є чутливим і залягає вздовж довгастого мозку та заходить у
верхні (I–V) сегменти спинного мозку.
Усі чутливі ядра трійчастого нерва мають спільну ділянку проекції у блакитному (голубому) місці
ромбоподібної ямки.
Відвідний нерв 6 (nervus abducens), руховий нерв
Він має єдине рухове ядро:
- ядро відвідного нерва, що проектується на лицевий горбок.
Лицевий нерв 7 (nervus facialis ), мішаний нерв
Він має єдине рухове ядро:
- ядро лицевого нерва, що розміщене латеральніше (глибше) лицевого горбка.
У складі лицевого нерва знаходиться проміжний нерв , або Врісбергів нерв. Проміжний нерв (nervus
intermedius) має:
- ядро одинокого шляху, що є чутливосмаковим ядром і розміщене збоку від межової борозни, воно
видовжене від середини ромбоподібної ямки аж до пірамід довгастого мозку.
Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів;
- верхнє слиновидільне ядро, яке є парасимпатичним (автономним) ядром і розміщене в дорсальній частині
моста нижче та присередньо від ядра лицевого нерва.
- сльозове ядро, яке є парасимпатичним (автономним) ядром і розташоване дещо нижче верхнього
слиновидільного ядра.
Присінково–завитковий нерв 8(nervus vestibulocochlearis), чутливий нерв
Він складається з двох частин:
- завиткового нерва , або завиткової частини; ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ МОЗОК
- присінкового нерва, або присінкової частини.
Завитковий нерв має:
- переднє завиткове ядро;
- заднє завиткове ядро.
Ці ядра є чутливими та проектуються на поверхню бічних закутків ромбоподібної ямки збоку від
присінкового поля.
Присінковий нерв має:
- присереднє присінкове ядро, або ядро Швальбе;
- бічне присінкове ядро, або ядро Дейтерса;
- верхнє присінкове ядро, або ядро Бехтерєва;
- нижнє присінкове ядро, або ядро Роллера.
Ці ядра є чутливими і проектуються на поверхню присінкового поля ромбоподібної ямки присередньо від
завиткових ядер.
Язико–глотковий нерв 9(nervus glossopharyngeus ), мішаний нерв
Він має:
- подвійне ядро, яке є руховим ядром і проектується на рівні нижньої ямочки ромбоподібної ямки.
Це ядро є спільним для IX, X та XI пар черепних нервів.
- ядро одинокого шляху, яке є чутливосмаковим ядром і проектується збоку від межової борозни, воно
видовжене від середини ромбоподібної ямки аж до пірамід довгастого мозку.
Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів.
Нейрони, що належать язико–глотковому нерву, займають середню третину ядра одинокого шляху;
- нижнє слиновидільне ядро, що є парасимпатичним (автономним) ядром і проектується на присередньому
підвищенні в нижньому трикутнику ромбоподібної ямки.
Блукаючий нерв 10(nervus vagus ), мішаний нерв
Він має:
- подвійне ядро, що є руховим ядром і
проектується в ділянці нижньої ямочки
Це ядро є спільним для IX, X, XI пар
черепних нервів;
- ядро одинокого шляху, що є
чутливосмаковим ядром і проектується
збоку від межової борозни, воно
видовжене від середини ромбоподібної
ямки до пірамід довгастого мозку.
Це ядро є спільним для VII, IX, X пар
черепних нервів;
- заднє ядро блукаючого нерва, що є
парасимпатичним ядром, яке
проектується в ромбоподібній ямці в
трикутнику блукаючого нерва в нижній
частині ромбоподібної ямки.
Додатковий нерв 11(nervus accessorius
), руховий нерв
Він має:
- спинномозкове ядро додаткового нерва, яке є руховим за функцією і розміщене в передніх рогах шести
верхніх шийних сегментів спинного мозку;
- черепне ядро додаткового нерва, або подвійне ядро, яке є руховим і проектується в ділянці нижньої ямочки
Під’язиковий нерв 12 (nervus hypoglossus), руховий
Він має: одне рухове ядро під’язикового нерва, яке проектується на нижній кут ромбоподібної ямки в
трикутнику під’язикового нерва.
Це ядро прилягає до сітчастої формації і продовжується до рівня II–го шийного сегмента спинного мозку.
277.Ядра черепних нервів, які розташовані в дорзальній частині довгастого мозку; їх функціональна
На задній поверхні довгастого мозку і варолієвого моста є заглибина, яка має форму ромба і
називається ромбоподібною ямкою. Це дно четвертого мозкового
ГОЛОВНИЙ шлуночка, який становить
І СПИННИЙ МОЗОКсобою
продовження спинномозкового каналу.
У горі ромбоподібна ямка переходить у вузький сільвіїв водопровід, що з'єднує четвертий мозковий
шлуночок із третім.
В товщі ромбоподібної ямки лежать ядра 8 пар черепних нервів, а саме:
-V пара - трійчастий нерв;
-VI пара - відвідний нерв;
-VII пара - лицевий нерв;
-VIII пара - присінково-завитковий нерв;
-IX пара - язикоглотковий нерв;
-X пара - блукаючий нерв;
-XI пара - додатковий нерв;
-XII пара - під'язиковий нерв.
Ближче до центру, навколо серединної борозни, розміщені рухомі ядра цих нервів, а збоку, але теж
недалеко від центру, - вегетативні.
Зовнішніми ядрами ромбоподібної ямки є аферентні ядра.
Трійчастий нерв має чотири ядра, одне з яких рухоме й три - чутливі.
Відвідний нерв має одне рухоме ядро, лицевий - рухоме, вегетативне й чутливе; присінково-завитковий -
два слухових і чотири пристінкових.
Язикоглотковий нерв має три ядра: рухоме, вегетативне й чутливе;
Блукаючий нерв також має три ядра: рухоме, чутливе й парасимпатичне, а додатковий і підм'язиковий - по
одному рухомому ядру.
Довгастий мозок прямо (черепні нерви) або опосередковано (провідні шляхи ЦНС, сітчастий утвір)
зв'язаний з периферичною нервовою та іншими відділами ЦНС.
У сірій речовині довгастого мозку містяться дуже важливі центри - дихальної, серцевої діяльності і
судинорухові. Тут же знаходяться центри, за участю яких здійснюються рефлекси, пов'язані з прийманням
їжі (ссання, жування, ковтання, секреції слини і т.д.), а також центри багатьох захисних рефлексів (чхання,
кашлю, блювання, кліпання, виділення сліз і т.д.).
Якщо відокремити довгастий мозок від середнього, то в тварин виникає стан децеребраційної
ригідності: кінцівки і хвіст випрямлені, голова закинута.
278.Ядра черепних нервів, які розташовані в дорзальній частині моста; їх функціональна

Міст (pons) -з’єднує вентрально дві півкулі мозочка.
Дана структура у своєму складі містить 5-8 пари ядер ЧМН, а саме:
Трійчастий нерв(n. trigeminis)- змішаний нерв. Забезпечує чутливу інервацію шкіри обличчя, слизової
лобних, решітчастих, гайморових порожнин та порожнини рота, твердої мозкової оболонки. Рухова функція
нерва полягає в забезпеченні діяльності жувальної мускулатури.-5 пара
Відвідний нерв (n. abducens)-руховий нерв, є одним з окорухових нервів. Він іннервує бічний прямий м'яз
ока, який забезпечує відведення очного яблука.-6 пара
Лицевий нерв (n. facialis)-змішаний, іннервує всі мімічні та стремінцевий м'яз, забезпечує іннервацією
більшість екзокринних залоз голови (слізна залоза, залози слизової оболонки носової та ротової порожнин,
слинні залози (окрім привушної), відповідає за смакову чутливість.-7 пара
Присінково-завитковий нерв (n. vestibulocochlearis)- Присінковий нерв проводить імпульси, що
здійснюють контроль за положенням голови і тіла. Разом з іншими органами чуттів бере участь в
орієнтованих реакціях. Завитковий нерв проводить звукові подразнення, сприймані рецепторами кортієвого
органа завитки.- 8 пара.
279.Четвертий шлуночок: розвиток, топографія, стінки, сполучення.

Четвертий шлуночок (ventriculusquartus) -похідне порожнини ромбоподібного мозку і містить:
- ромбоподібну ямку, яка є дном четвертого шлуночка;
- покрив четвертого шлуночка, який є дахом четвертого шлуночка.
Всередині заповнений спинномозковою рідиною.
Він простягається від Сільвієвого водопроводу до задньонижнього кута ромбоподібної ямки.
Четвертий шлуночок має ромбоподібну форму на зрізах .
Він розташований у межах мосту або у верхній частині довгастого мозку.
Покрівля четвертого шлуночка розташована дорзально, основа - вентрально, бічні стінки
утворені ніжками мозочку.
У задньому нижньому кутку ромбоподібної ямки відкривається центральний канал спинного мозку, а в
передньому верхньому кутку — 4 шлуночок з'єднується з водогоном.
Четвертий шлуночок містить такі сполучення:
- водопровід мозку (aqueductuscerebri) з третім шлуночком (ventriculustertius);
- серединний отвір з підпавутинним простором головного та спинного мозку;
- бічні отвори з підпавутинним простором головного та спинного мозку;
- отвір, який розміщений під засувкою з центральним каналом спинного мозку.
280.Перешийок ромбоподібного мозку: його частини.
Перешийок ромбоподібного мозку (isthmusrhombencephali) –це невелика ділянка, що лежить між
ромбоподібним і середнім мозком.
З цієї частини розвиваються верхні ніжки мозочка, верхній мозковий парус, трикутник слухової петлі.
Верхні ніжки мозочка починаються від його ядер і закінчуються біля нижнього краю середнього мозку.
Між ніжками натягнутий верхній мозковий парус, що складається з епендимальних клітин.
Попереду і латерально від кінця верхніх ніжок мозочка на бічній поверхні ніжок мозку є трикутний
майданчик.
У цьому трикутнику пучок волокон слухової петлі наближається до поверхні.
281.Середній мозок: розвиток, межі, зовнішня будова, частини;описати латинськими термінами і

СЕРЕДНІЙ МОЗОК (mesencephalon)
До нього належить:
- покрівля середнього мозку;
- ніжки мозку;
- водопровід середнього мозку; водопровід мозку.
Межі середнього мозку чітко виражені з
вентральної поверхні стовбура мозку:
- передньою межею є зоровий перехрест;
- задньою межею є передній край моста.
У середньому мозку розрізняють дорсальну та
базальну частини.
Дорсальна частина являє собою чотиригорбикове
тіло, у якому розміщені центри зорових та слухових
орієнтувальних рефлексів. У базальній частині є
червоне ядро, чорна субстанція та ніжки мозку.
Окрім того в сірій речовині середнього мозку
містяться ядра черепно-мозкових нервів
282.Середній мозок: покрівля, ніжки мозку, їх частини, межі, будова сірої і білої речовини; топографія
провідних шляхів.
Покрівля середнього мозку (tectum mesencephali)
Поверхнева (дорсальна) частина покрівлі середнього мозку є нерівною, розміщена над водопроводом
середнього мозку і представлена:
- пластинкою покрівлі; чотиригорбковою пластинкою (lamina tecti;), яка має чотири підвищення, які
відділені одне від одного двома борозками, розділяючи покрівлю на:
- два верхні горбки;
- два нижні горбки.
Ядра правого і лівого верхніх горбків з’єднуються між собою спайкою верхніх горбків, а ядра правого і
лівого нижніх горбків – спайкою нижніх горбків.
У людини верхні горбки, ручки верхніх горбків та бічні колінчасті тіла входять до складу підкіркових
центрів зору, а нижні горбки, ручки нижніх горбків та присередні колінчасті тіла входять до складу
підкіркових центрів слуху.
Від цих горбків в бічному напрямку відходять потовщення у вигляді валика– ручки горбика, які є:
- ручкою верхнього горбка;
- ручкою нижнього горбка.
Верхні і нижні горбки відокремлені між собою поперечною борозною, а праві та ліві горбки – поздовжньою
борозною. ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ МОЗОК
Ручки від верхніх горбків закінчуються в бічному колінчастому тілі.
Ручки від нижніх горбків закінчуються в присередньому колінчастому тілі.
Колінчасті тіла є складовою проміжного мозку.
Позаду від ручки нижнього горбка, попереду від верхньої мозочкової ніжки і присередньо від ніжки мозку
розміщений трикутник петлі, в товщі якого проходять слухові нервові волокна бічної петлі.
Між правим і лівим верхніми горбками у верхній (передній) частині поздовжньої борозни є ложе для
шишкоподібної залози; епіфіза, а в нижній (задній) частині цієї борозни починається вуздечка верхнього
мозкового паруса.
До підкіркових центрів зору належать:

- верхні горбки (colliculi superiores);
- ручки верхніх горбків (brachia colliculorum
superiorum);
- бічні колінчасті тіла (corpora geniculata lateralia);
- подушка таламуса (pulvinar thalami).
До підкіркових центрів слуху належать:
- нижні горбки (colliculi inferiores);
- ручки нижніх горбків (brachia colliculorum
inferiorum);
- присередні колінчасті тіла.
Ніжки мозку (crura cerebri)
Це товсті мозкові тяжі, які відходять від мосту і
прямують вперед до півкуль великого мозку.
Між ніжками мозку розміщена глибока
міжніжкова ямка, на дні якої розташована задня пронизана речовина.
Із борозни окорухового нерва, яка є на присередній поверхні кожної ніжки, виходить окоруховий нерв.
На горизонтальному поперечному розрізі кожна ніжка розділена чорною речовиною на:
- покрив середнього мозку– задня частина;
- основу ніжки – передня частина.
Чорна речовина (substantia nigra), забарвлення якої спричинене пігментом меланіном, що міститься в її
нервових клітинах.
Вона поділяється на такі частини:
- щільна та бічна частини;
- зачервоноядерна частина;
- сітчаста частина.
Покрив середнього мозку розташований між чорною речовиною, яка відділяє його від основ ніжок мозку та
умовною площиною, що проходить через водопровід середнього мозку і відділяє його від покрівлі
середнього мозку.
У ньому знаходяться скупчення сірої та білої речовин.
У покриві середнього мозку розташовані такі основні ядра середнього мозку:
- червоні ядра (nuclei rubri), які розміщені дорсально від присередньої частини чорної речовини і
простягаються від гіпоталамуса до рівня нижніх горбків пластинки покрівлі;
- рухове ядро окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке міститься на рівні верхніх горбків;
- додаткове ядро окорухового нерва, або ядро Якубовича, що є парасимпатичним ядром ІІІ пари черепних
нервів, яке розміщене вентрально від ядра окорухового нерва;
- рухове ядро блокового нерва, яке міститься на рівні нижніх горбків.
Покрив середнього мозку містить також сітчасту речовину; сітчасту формацію (formatio reticularis), в
якій знаходяться такі сітчасті ядра:
- клиноподібне ядро (nucleus cuneiformis);
- підклиноподібне ядро (nucleus subcuneiformis);
- ніжко–мостове покривне ядро (nucleus tegmentalis peduncolopontinus);
- приніжкове ядро (nucleus parapeduncularis).
Отже, сітчаста формація ніжок мозку складається з груп нейронів, дифузно розміщених між чорною
речовиною та водопроводом середнього мозку, які складають сітчасті ядра.
У білій речовині покриву середнього мозку проходять:
- присередня петля;
- бічна петля; ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ МОЗОК
- трійчаста петля;
- присередній поздовжній пучок;
- задній (дорсальний) поздовжній пучок;
- центральний покривний шлях, який є одним з головних низхідних екстрапірамідних шляхів стовбура
Основа ніжки утворена провідними шляхами, які йдуть від кори великого мозку в міст, довгастий мозок і
спинний мозок (низхідні провідні шляхи).
- кірково–спинномозковий шлях (tractus corticospinalis), або пірамідний шлях (tractus pyramidalis), до якого
входять:
- кірково–спинномозкові волокна (fibrae corticospinales);
- кірково–ядерні волокна (fibrae corticonucleares);
- кірково–мостовий шлях (tractus
corticipontinus), до якого входять:
- лобово–мостові волокна
(fibrae frontopontinae);
- потилично–мостові волокна
(fibrae occipitopontinae);
- тім’яно–мостові волокна
(fibrae parietopontinae);
- скронево–мостові волокна
(fibrae temporopontinae);
- кірково–сітчасті волокна
(fibrae corticoreticulares).
Чорна речовина , сітчаста речовина і
червоне ядро функціонально належать
до екстрапірамідної системи, яка
підтримує тонус скелетних м’язів та
керує несвідомими автоматичними
рухами.
Отже, середній мозок містить:
- підкіркові центри слуху і зору, важливі екстрапірамідні ядра, ядра окорухових нервів (III та IV пари
черепних нервів);
- всі висхідні та низхідні проекційні шляхи, які зв’язують кору головного мозку з нижче розташованими
відділами центральної нервової системи;
- пучки білої речовини, які зв’язують середній мозок з іншими відділами центральної нервової системи.
Водопровід середнього мозку; водопровід мозку; водопровід Сільвія
Це вузький канал, який вистелений епендимою, з’єднує ІІІ шлуночок з ІV шлуночком і оточений
центральною сірою речовиною.
Він містить спинномозкову рідину і має отвір водопроводу середнього мозку; отвір водопроводу мозку,
через який сполучається з IV шлуночком.
Водопровід середнього мозку є порожниною середнього мозку і через нього проходить межа між ніжками
мозку та покривом середнього мозку.
283.Мозочок: розвиток, зовнішня будова; описати латинськими термінами і продемонструвати на

МОЗОЧОК (cerebellum)
Мозочок є окремою частиною головного мозку .

Разом із мостом формує задній мозок і є найбільшим відділом ромбоподібного мозку, яка відділяється від
кінцевого мозку поперечною щілиною великого мозку, куди заходить намет мозочка.
Зверху до мозочка прилягають потиличні частки великого мозку.
На нижній поверхні мозочка є широка заглибина – долинка мозочка, до якої прилягає дорсальна поверхня
довгастого мозку.
Mозочoк (cerebellum) має півкулі мозочка, які розділені між собою поздовжньою щілиною.
Півкулі мозочка з’єднуються за допомогою черв’яка.
Мозочок (cerebellum) складається з:
- тіла мозочка (corpus cerebelli);
- клаптиково–вузликової частки (lobus flocculonodularis).
Межею між ними є задньобічна щілина мозочка.
Зовнішня будова мозочка
Мозочок має:
- тіло мозочка (corpus cerebelli), яке складається з:
- двох півкуль мозочка;
- черв’яка мозочка, який розташований між ними;
- долинку мозочка (valecula cerebelli) в якій розміщений довгастий мозок;
- черв’як мозочка (vermis cerebelli), який має такі частини (по колу зверху вниз):
- язичок мозочка;
- вершину;
- схил;
- листок черв’яка;
- горб;
- піраміду;
- вузлик;
- щілини мозочка (fissurae cerebelli), що є численні і різні за глибиною; вони пронизують півкулі мозочка
(hemispheria cerebelli) та черв’як мозочка (vermis cerebelli).
Є такі щілини:
- горизонтальна щілина (fissura horizontalis), яка поділяє мозочок на:
- вентральну частину (pars ventralis);
- дорсальну частину (pars dorsalis);
- міжпівмісяцева щілина (fissura intersemilunaris);
- задня верхня щілина (fissura posterior superior);
- задньобічна щілина (fissura posterolateralis);
- передпірамідна щілина (fissura prepyramidalis);
- друга щілина (fissura secunda);
- листки мозочка (folia cerebelli) розташовані між щілинами мозочка.
Щілини мозочка поділяють мозочок на такі частки і часточки:

1. Передню частку мозочка, що відділена від задньої частки мозочка першою щілиною і складається з:
- часточок черв’яка (lobuli vermis), до яких відносяться:
- язичок мозочка (lingula cerebelli);
- центральна часточка (lobulus centralis);
- вершина (culmen);
- часточок півкуль, до яких відносяться:
- крило центральної часточки;
- передня чотирикутна часточку.
Передня частка мозочка майже повністю складається з передньої чотирикутної часточки, що доповнена
спереду центральною часточкою, яка представлена крилами центральної часточки, підтримує тонус м’язів,
контролює сили гравітації та інерції.
Передня чотирикутна часточка має:
- задню частину; дорсальну частину;
- передню частину; вентральну частину.
2. Задню частку мозочка, є більшою частиною нового мозочка, називається ще мостомозочок, який
забезпечує тонку синхронізацію м’язового тонусу при вольових рухах.
До складу задньої частки мозочка належать (зверху вниз):
- часточки півкуль, до яких відносяться:
- проста часточка або задня чотирикутна часточка;
- верхня півмісяцева часточка;
- нижня півмісячева часточка;
- присерединна часточка; тонка часточка;
- двочеревцева часточка;
- мигдалик мозочка.
- часточки черв’яка, до яких відносяться:
- схил;
- листок черв’яка;
- піраміда;
- горб;
- язичок.
3. Клаптиково–вузликову частку, яка філогенетично належить до стародавнього мозочка, забезпечує
рівновагу тіла людини.
Клаптиково–вузликова частка складається з:
- клаптика
- вузлика;
- ніжки клаптика, яка з’єднує клаптик з вузликом.
284.Мозочок: сіра речовина, її функціональне значення; описати латинськими термінами і

Внутрішня будова мозочка
Біла речовина мозочка, яка оточена корою та розділена на периферії численними, різної глибини
борознами, тому на стріловому розрізі нагадує гілку дерева – дерево життя.
Мозочок ззовні вкритий шаром сірої речовини – корою мозочка, в якій знаходяться листки мозочка, що
відокремлені між собою щілинами мозочка.
Цитоархітектура мозочка
Поверхня півкуль мозочка вкрита
шаром сірої речовини – корою, в якій
розрізняють три шари:
1) зернистий, який безпосередньо
прилягає до білої речовини і складається
із густо розміщених дрібних клітин з
короткими дендритами і довгими
аксонами, І СПИННИЙ
ГОЛОВНИЙ які закінчуються
МОЗОК в
молекулярному шарі; тут є типові
клітини (Гольджі) з дуже
розгалуженими аксонами;
2) гангліонарний, що складається
тільки з одного ряду гангліозних клітин
Пуркін”є, аксони яких, пройшовши через зернистий шар, закінчуються в зубчатому ядрі та інших ядрах
мозочка;
3) молекулярний з характерними корзинчастими клітинами, аксони яких своїми численними кінцевими
розгалуженнями сягають відростків клітин Пуркін”є.
Сіра речовина мозочка є скупченням сірої речовини у товщі мозкового тіла і складається з чотирьох пар
таких ядер:
- зубчасте ядро; бічне ядро мозочка;
- переднє міжпозиційне ядро; коркоподібне ядро, яке закриває ворота зубчастого ядра;
- заднє міжпозиційне ядро; кулясте ядро;
- ядро вершини (шатра); присереднє ядро мозочка.
Біла речовина мозочка складає основну масу і називається мозковим тілом мозочка.
Біла речовина півкуль мозочка представлена:
1. асоціативними волокнами - з’єднують окремі звивини
2. комісуральними волокнами, які забезпечують зв’язок між півкулями мозочка
3. проекційними волокнами, власне шляхами, які забезпечують взаємодію мозочка з іншими структурами.
285.Мозочок: класифікація частин мозочка за філогенетичним принципом; яка сіра речовина

відноситься до кожної частини? Функціональне значення в регуляції рухів.
Філогенетично мозочок поділяють на:
- стародавній мозочок, до якого належать:
- клаптико–вузликова частка;
- язичок мозочка;
- ядро вершини; ядро шатра; присереднє ядро
мозочка.
Cтародавній мозочок забезпечує рівновагу тіла людини.
- давній мозочок, до якого належать:
-передня частка мозочка;
- вершина;
- піраміда;
- язичок ;
- переднє міжпозиційне ядро; кіркоподібне ядро
- заднє міжпозиційне ядро; кулясте ядро.
Функція мозочка складна, але як і будь-якого іншого
надсегментарного апарату -координуюча.
Він забезпечує:
1. Рівновагу
2. Тонус м’язів
3. Координацію рухів
4. Синергію
Перші дві функції запезпечує хробак мозочка, інші - півкулі.
Давній мозочок підтримує тонус м’язів, а під час рухів враховує сили гравітації та інерції.
Новий мозочок координує та регулює рухи людини.
В цілому мозочок відіграє важливу роль у підтримці рівноваги тіла та координації рухів, він є одним із
вищих автономних (вегетативних) центрів. Тобто мозочок становить центр рефлекторної координації
м’язових скорочень, які служать для підтримування рівноваги, особливо при статико–локомоторних
актах; крім того, він координує роботу окремих м’язів при складних рухових актах, зв’язаних з
пересуванням тіла в просторі, а також кожного м’яза окремо.
286.Мозочок: склад верхніх, середніх та нижніх мозочкових ніжок. Кровопостачання мозочка.

Мозочок має три пари мозочкових ніжок, які з’єднують його з іншими відділами
ГОЛОВНИЙ І головного
СПИННИЙ мозку:
МОЗОК
- середні мозочкові ніжки, що з’єднують мозочок з мостом;
- верхні (передні) мозочкові ніжки, що з’єднують мозочок з покривом середнього мозку;
- нижні (задні) мозочкові ніжки, що з’єднують мозочок з довгастим мозком.
Верхня мозочкова ніжка- зв'язує мозочок з середнім мозком. Ця ніжка містить волокна, що йдуть від
зубчастого ядра мозочка до червоного ядра середнього мозку (зубчасто-червоноядрові волокна) та до ядер
таламуса (зубчасто-таламічний шлях), а також волокна переднього спинномозково-мозочкового шляху. Між
верхніми мозочковими ніжками натягнений верхній мозковий парус , який з'єднується посередині з язичком
мозочка.
Середня мозочкова ніжка- найбільша з мозочкових ніжок, зв'язує мозочок з мостом. Вона містить волокна
мосто-мозочкового шляху.
Нижня мозочкова ніжка-зв'язує мозочок із довгастим мозком і складається з двох тіл: мотузкового і біля
мотузкового. Мотузкове тіло розміщене ближче до довгастого мозку і містить аферентні волокна, що йдуть
до мозочка від спинного мозку (задній спинномозково-мозочковий шлях), від оливи довгастого мозку
(оливо-мозочковий шлях) та від дугоподібних ядер довгастого мозку через зовнішні дугоподібні волокна.
Білямотузкове тілорозміщене ближче до мозочка і містить сполучні волокна між власними ядрами і корою
мозочка.
Кровопостачання мозочка здійснюється трьома парами мозочкових артерій, що відходять від основної і
хребцевих артерій.
287.Передній мозок: його похідні, продемонструвати на препараті.

Передній мозок ( prosencephalon) -первинний мозковий міхур, який розчленовується на кінцевий і
проміжний мозок, передня частина головного мозку, що складається з двох півкуль.
Включає сіру речовину кори, підкіркові ядра, а також нервові волокна, що створюють білу речовину.
Він складається з:
-проміжного мозку (diencephalon); його порожниною є ІІІ шлуночок;
-кінцевого мозку (telencephalon); його порожниною є бічні шлуночки.
288.Проміжний мозок: частини (за філогенетичним розвитком) описати латинськими термінами і

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК (diencephalon)
За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою,
проміжний мозок поділяється на:
- таламус, горб (thalamus);
- субталамус (subthalamus);
- метаталамус (metathalamus);
- гіпоталамус (hypothalamus).
Із філогенетичної точки зору (найбільш поширений
термін у вітчизняних підручниках) проміжний мозок
1. Таламічний мозок (thalamencephalon), або таламічну
ділянку, який є філогенетично молодшим і є центром
аферентних шляхів (має іншу назву – дорсальна частина проміжного мозку.
Таламічний мозок поділяється на:
- таламус (thalamus);
- метаталамус (metathalamus).
2. Гіпоталамус (hypothalamus), що є філогенетично старішим. Він є вищим вегетативним центром.
289.Таламічний мозок: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.

Таламус-це парний утвір, який складається переважно із сірої речовини. Спереду на таламусі розміщується
передній горбок таламуса. Ззаду таламус закінчується розширенням, яке називається подушкою таламус.
Присередні поверхні правого та лівого таламусів з’єднуються між собою міжталамічним злипанням.
Сіра речовина таламуса (substantia grisea thalami) формує специфічні ядра таламуса, які розмежовані
бічною мозковою пластинкою та присередньою мозковою пластинкою на такі основні групи ядер:
- передню групу;
- присередню групу;
- передньобічну групу;
- задню групу;
- групи ядер ретикулярної формації.
У ділянці подушки таламуса розміщені подушкові ядра.
За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою ядра таламуса поділяються на:
- передні ядра таламуса;

- дорсальні ядра таламуса;
- внутрішньопластинкові ядра таламуса;
- присередні ядра таламуса;
- серединні ядра таламуса;
- задні ядра таламуса;
- сітчасте ядро таламуса;
- вентральні ядра таламуса.
Функція таламуса: в ньому розташовані всі (крім нюхового, смакового і слухового) чутливі підкіркові
центри, тобто вся інформація (окрім нюхової, смакової та слухової), що йде в кору головного мозку,
обов’язково проходить через таламус.
290.Таламус: зовнішня будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах;

ядра таламуса, їх функціональне значення.
Таламус; горб (thalamus)-це парний утвір, який складається переважно із сірої речовини.
Спереду на таламусі розміщується передній горбок таламуса.
Ззаду таламус закінчується розширенням, яке називається подушкою таламуса.
Таламус або зоровий бугор представлений сірою речовино. Це невеликі структури яйцевидної форми, їх
розміри досягають 3-4мм.
Орган парний.
Таламус складається з переднього горбка, тіла і подушки.
Медіальні(серединні) поверхні утоврюють порожнину проміжного мозку, 3 шлуночок.
Передня частина межує з гіпоталамусом, а латеральна або зовнішня з’єнує кору великого мозку з
підкірковими структурами нижніх відділів.
Таламус продовжується вивчатися, його фізіологічне значення до кінця не встановлено.
291.Метаталамус: частини, їх функціональне значення; описати латинськими термінами і

Метаталамус (metathalamus)
Він розміщений під подушкою таламуса і складається з:
- бічного колінчастого тіла або підкіркового центру зору), що з’єднується позаду з верхніми горбками
пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбків;
- присереднього колінчастого тіла або підкіркового центру слуху, що з’єднується з нижніми горбками
пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбків.
У колінчастих тілах містяться такі ядра:
- дорсальне ядро бічного колінчастого тіла;
- вентральне ядро бічного колінчастого тіла; передколінчасте ядро;
- ядра присереднього колінчастого тіла.
292.Епіталамус: частини, їх функціональне значення; описати латинськими термінами і

Епіталамус (epithalamus)
Він розміщений позаду таламуса (thalamus).
До нього належать:
- шишкоподібна залоза, яка лежить між верхніми горбками пластинки середнього мозку і належить до
залоз внутрішньої секреції;
- повідці, що є парним продовженням дозаду мозкової стрічки таламуса і з’єднують правий та лівий
таламус з шишкоподібною залозою;
- повідцевий трикутник, що розташований в задній частині повідців у місці зрощення повідців з правою та
лівою мозковими стрічками таламуса.
Цей трикутник відмежований від подушки таламуса повідцевою борозною;
- спайка повідців, що утворена передніми відділами повідців перед входженням в шишкоподібну залозу.
За допомогою повідців епіфіз з’єднується з присередньою поверхнею правого та лівого таламусів;
- задня спайка; епіталамічна спайка, що розміщена під спайкою повідців і з’єднує між собою найближчі
ділянки півкуль великого мозку (комісуральні волокна);
- підспайковий орган, який розміщений під задньою спайкою і об’єднує групу епендимних клітин, що
містяться у стінці третього шлуночка.
293.Шишкоподібна залоза: топографія, функції; описати латинськими термінами і продемонструвати

ШИШКОПОДІБНА ЗАЛОЗА; ЕПІФІЗ (glandula pinealis;
epiphysis cerebri)
Це залоза ендокринної системи, яка належить до
неврогенної групи та залягає між верхніми горбками
покрівлі середнього мозку.
Від переднього кінця шишкоподібної залози до
присередньої поверхні правого та лівого таламусів
натягнуті повідці.
В основі шишкоподібної залози міститься невеликий
шишкоподібний закуток.
Ззовні шишкоподібна залоза вкрита волокнистою
капсулою, від якої всередину органа ідуть
сполучнотканинні перекладки, що розділяють паренхіму
залози на часточки.
Клітинами залози є спеціальні залозисті клітини:
- пінеалоцити;
- гліоцити; гліальні клітини.
Пінеалоцити виділяють гормон, який гальмує виділення гормонів гіпофіза до моменту статевого дозрівання
та бере участь у формуванні біоритмів людини.
На біоритми людини шишкоподібна залоза впливає через гормон мелатонін.
Продукція гормону мелатоніну має здатність викликати фізіологічний сон, який змінюється протягом доби
та з віком.
Із настанням темряви мелатонін починає посилено продукуватись, а вранці – навпаки, його кількість
поступово зменшується (добові ритми – день–ніч).
Після 40–45 років кількість мелатоніну поступово зменшується до кінця життя людини.
Мелатонін також регулює функції шлунково–кишкового тракту і серцево–судинної системи, активує
імунні клітини, має протистресову і протисудомну дію.
294.Гіпоталамус: частини, зовнішня будова; ядра, їх топографія, функціональне значення; описати

Гіпоталамус (hypothalamus)
Він об’єднує структури, що розташовані під гіпоталамічною борозною і складається із:
- зорової частини гіпоталамуса– передньої частини, яка формується за рахунок кінцевого мозку;
- нюхової частини гіпоталамуса– задньої частини, яка формується за рахунок проміжного мозку.
До зорової частини гіпоталамуса; передньої
частини гіпоталамуса належать:
- сірий горб;
- нейрогіпофіз, який має:
- лійку;
- нервову частину;
- зорове перехрестя;
- зоровий шлях.
Сірий горб (tuber cinereum) розташований:
- між сосочковими тілами позаду і зоровим
перехрестям попереду;
- з боків він обмежований зоровими шляхами.
Сірий горб утворений тонкою сірою пластинкою, яка продовжується:
- назад у задню пронизану речовину;
- наперед в кінцеву пластину сірого горба, яка замикає кінець поздовжньої щілини великого мозку;
- збоку переходить в плащ півкуль великого мозку .
Звужуючись донизу, сірий горб переходить в лійку.
Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophisis; lobus posterior) є задньою часткою гіпофіза і складається
з:
- лійки;
- нервової частки; нервової частини.
Лійка є продовженням сірого горба.
Її нижній кінець не має просвіту і з’єднується з гіпофізом .

По лійці у складі гіпоталамо–гіпофізарного шляху гормони вазопресин і окситоцин (надзорового)
потрапляють у нервову частку нейрогіпофіза, звідки ці гормони потрапляють у кров.
Зорове перехрестя (chiasma opticum) розміщене позаду кінцевої пластинки півкуль великого мозку і
переходить у зорові шляхи.
Зоровий шлях (tractus opticus) є парним, огинає збоку ніжки мозку і закінчується:
- бічним корінцем в бічному колінчастому тілі;
- присереднім корінцем у верхніх горбках пластинки покрівлі середнього мозку.
До задньої частини гіпоталамуса; нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami)
належать:
- сосочкове тіло;
- субталамус, у якому міститься парне субталамічне ядро, Люїсове тіло.
Сосочкове тіло (corpus mamillare) є парним утвором, який розташований
симетрично з боків середньої лінії, попереду від задньої пронизаної речовини і містить два ядра.
За функцією сосочкове тіло належить до підкіркових нюхових центрів, де переключаються нюхові
волокна, які направляються до ядер:
- передньої зони таламуса;
- надталамічної ділянки;
- покрівлі середнього мозку.
Субталамус (subthalamus), або його ще називають підталамічною ділянкою, у вузькому розумінні слова, є
невеликою ділянкою мозкової речовини, яка безпосередньо прилягає знизу до зорового горба, відокремлена
від нього гіпоталамічною борозною та є безпосереднім продовженням спереду заднього відділу
(дорсального відділу) ніжок мозку – покриву середнього мозку.
Субталамус (subthalamus) оточує чорна речовина та червоне ядро середнього мозку, де вони і закінчуються.
Обидва належать до екстрапірамідної системи.
Через субталамус (subtalamus) проходять різні шляхи до таламуса, зокрема, усі шляхи, що входять до складу
присередньої петлі.
Збоку від чорної речовини розміщене парне субталамічне ядро– Люїсове тіло, яке також входить до складу
екстрапірамідної системи.
У гіпоталамусі (hypothalamus) розрізняють такі ділянки скупчення груп нервових клітин:
- дзьобове гіпоталамічне поле;
- дорсальне поле гіпоталамуса;
- проміжне поле гіпоталамуса;
- бічне поле гіпоталамуса;
- заднє поле гіпоталамуса.
Нервові клітини ядер гіпоталамуса володіють здатністю виробляти секрет (нейросекрет), який по відростках
цих же нервових клітин транспортується в ділянку гіпофіза.
Такі ядра називають нейросекреторними ядрами гіпоталамуса.
Ядра гіпоталамуса сполучаються з гіпофізом через його ворітні судини (клітини ядер секретують
нейрогормони в ці судини) та через нервові волокна (гіпоталамо–гіпофізарний шлях).
Ці зв’язки об’єднують гіпоталамус та гіпофіз у гіпоталомо–гіпофізарну систему.

Надзорове ядро, або супраоптичне ядро, та пришлуночкове ядро гіпоталамуса, або паравентрикулярне ядро,
містять тіла специфічних нейронів, що продукують гормони вазопресин та окситоцин.
Аксони цих нейронів утворюють гіпоталамо–гіпофізарний шлях, по якому гормони потрапляють до
гіпофіза.
295.Гіпофіз: топографія, частини, функції. Гіпоталамо-гіпофізарна система.

ГІПОФІЗ; МОЗКОВИЙ ПРИДАТОК (hypophysis; glandula pituitaria)
Це залоза внутрішньої секреції (hypophysis), яка належить до неврогенної групи залоз, розміщених в
гіпофізній ямці турецького сідла.
Гіпофіз (hypophysis) відмежований від порожнини черепа діафрагмою сідла і через отвір в цій діафрагмі за
допомогою лійки сполучається з гіпоталамусом проміжного мозку.
У гіпофізі (hypophysis) розрізняють:
- аденогіпофіз; передню частку;
- нейрогіпофіз; задню частку.
У аденогіпофізі; передній частці є:
- дальша частина;
- проміжна частина;
- горбова частина.
Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophysis; lobus posterior) складається з:
- нервової частки; нервової частини;
- лійки.
Аденогіпофіз (adenohypophysis) виробляє:
- соматотропний гормон, що викликає:
- ріст організму;
- адренокортикотропний гормон, що стимулює:
- секрецію стероїдних гормонів наднирковою залозою;
- тиреотропний гормон, що стимулює:
- діяльність щитоподібної залози;
- гонадотропний гормон, що впливає:
- на статеве дозрівання;
- у чоловіків на сперматогенез;
- у жінок на:
- розвиток фолікулів в яєчнику;
- овуляцію;
- ріст молочних залоз;
- продукцію молока;
- ліпотропний гормон, який впливає:
- на обмін жирів в організмі.
Проміжна частина аденогіпофіза утворює:
- меланоцитостимулюючий гормон, який регулює:
- колір шкіри, контролюючи утворення в організмі людини пігменту маланіну.
Нейрогіпофіз є гормонокумулюючою ділянкою, яка накопичує:
- вазопресин;
- окситоцин.
Вони виробляються ядрами гіпоталамуса.
Від цих ядер по лійці у складі гіпоталамо–гіпофізарного шляху гормони вазопресин та окситоцин
супраоптичного ядра і
паравентрикулярного ядра
гіпоталамуса через аксони нервових
клітин стікають у нервову частину
нейрогіпофіза, де вони
накопичуються.
Далі з нервової частини ці гормони
потрапляють у кров.
Вазопресин:
- звужує судини;
- затримує воду в організмі людини,
реабсорбуючи її в трубочках
нефронів. Окситоцин:
- стимулює м’язи матки та гладку м’язову тканину; ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ МОЗОК
- стримує розвиток жовтого тіла;
- посилює продукцію молока молочною залозою.
296.Третій шлуночок: розвиток, стінки, сполучення; описати латинськими термінами і

Порожниною проміжного мозку є третій
шлуночок, який має 6 стінок:
- дві бічні стінки, що утворені присередніми
поверхнями таламусів, а також нижче
гіпоталамічної борозни присередніми відділами
субталамуса;
- нижня стінка, або дно ІІІ шлуночка, що
представлене гіпоталамусом, в якому розрізняють:
- лійковий закуток;
- надзоровий закуток;
- передня стінка, що утворена:
- кінцевою пластинкою;
- стовпами склепіння;
- передньою спайкою.
З кожної сторони стовп склепіння і прилягаючий до
нього ззаду передній відділ таламуса обмежовує
міжшлуночковий отвір.
- задня стінка (paries posterior), що утворена:
- спайкою повідців;
- задньою спайкою; надталамічною спайкою, під якою знаходиться отвір водопроводу середнього мозку;
отвір водопроводу мозку;
- надталамічною спайкою; задньою спайкою, над якою розміщений надшишкоподібний закуток;
- верхня стінка, або його дах, що утворена епітеліальною пластинкою III шлуночка– залишка тонкої стінки
ембріональної нервової трубки, судинним прошарком, ворсинки якого утворюють судинне сплетення III
шлуночка.
Між переднім горбком таламуса і стовпом склепіння є міжшлуночковий отвір– отвір Монрое, який
сполучає ІІІ шлуночок з бічними шлуночками головного мозку.
Водопровід середнього мозку через отвір водопроводу середнього мозку сполучає ІІІ шлуночок з
порожниною ІV шлуночка.
Судинне сплетення III шлуночка з’єднується із судинним сплетенням бічних шлуночків.
Третій шлуночок має такі закутки:
- надшишкоподібний закуток, що розташований у задньоверхніх відділах III шлуночка над задньою
спайкою; надталамічною спайкою.
- шишкоподібний закуток, що заходить у шишкоподібне тіло;
- лійковий закуток, який веде у лійку;
- надзоровий закуток, який знаходиться над зоровим перехрестям.
297.Кінцевий (великий) мозок: зовнішня будова, описати латинськими термінами і продемонструвати

- півкулі великого мозку (hemisperia cerebri);
- основних ядер та структур утворів сірої та білої речовин;
- плаща півкуль (pallium) або, за новою номенклатурою, кори великого мозку;
- мозолистого тіла (corpus callosum);
- моста (pons); - середнього мозку (mesencephalon);
Кінцевий мозок (telencephalon) має основні ядра та структури, до яких відносяться:
- хвостате ядро (nucleus caudatus); ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ МОЗОК
- смугасте тіло (corpus striatum);
- асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationis telencephali).
Кінцевий мозок має дві півкулі – праву і ліву, на яких є такі поверхні:
- нижня поверхня півкулі великого мозку;
- верхньобічна поверхня півкулі великого мозку;
- присередня поверхня півкулі великого мозку.
298.Біла речовина кінцевого мозку: мозолисте тіло, його топографія, частини, функціональне
значення; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Мозолисте тіло (corpus callosum) – це нервові
волокна, що йдуть поперечно з однієї півкулі в
іншу, тобто сполучають праву та ліву півкулі
великого мозку, формуючи комісуральні провідні
шляхи.
Верхню поверхню мозолистого тіла видно в глибині
поздовжньої щілини великого мозку.
Ця структура належить до білої речовини.
На стріловому розрізі в мозолистому тілі
- передню частину, яка зігнута вниз та вперед і
утворює:
- коліно (genu), яке переходить у дзьоб (rostrum);
останній продовжується в кінцеву пластинку (lamina terminalis);
- середню частину, яка є найдовшою частиною мозолистого тіла і представлена стовбуром (truncus);
- задню частину, яка вільно нависає над передніми відділами пластинки покрівлі середнього мозку і
називається валиком (splenium).
Верхня поверхня мозолистого тіла вкрита сірою речовиною, яка називається сірим покриттям.
Уздовж мозолистого тіла простягаються:
- бічна поздовжня смуга;
- присередня поздовжня смуга;
- променистість мозолистого тіла ; це радіальні нервові волокна, які розходяться в усі боки від
мозолистого тіла до кори великого мозку.
Частина променистості мозолистого тіла (прямує вбік та вниз) покриває задній та нижній роги бічного
шлуночка і називається покривом (tapetum).
Волокна передньої частини мозолистого тіла утворюють малі щипці; лобові щипці.
Волокна задньої частини мозолистого тіла утворюють великі щипці; потиличні щипці.
299.Біла речовина кінцевого мозку:

склепіння, його топографія, частини,
функціональне значення; описати
латинськими термінами і
Склепіння (fornix) розміщене під
мозолистим тілом і побудоване з
поздовжніх пучків нервових волокон,
які з’єднують морського коника з
ядрами таламуса та гіпоталамуса.
Склепіння (fornix) складається з тіла ,
яке спрямоване вперед і вниз.
Спереду тіло продовжується у два стовпи склепіння, які закінчуються у сосочкових
ГОЛОВНИЙ тілах гіпоталамуса.
І СПИННИЙ МОЗОК
Ці стовпи склепіння відмежовують спереду міжшлуночкові отвори.
Ззаду тіло переходить у дві ніжки склепіння, кожна з яких продовжується у торочку морського коника .
У місці відходження від тіла ніжки з’єднані між собою трикутною пластинкою – спайкою .
Бічний край тіла та ніжок склепіння (до них прикріплюється ворсинчасте сплетення правого та лівого бічних
шлуночків) називається стрічкою склепіння.
Прозора перегородка з’єднує стовпи склепіння з мозолистим тілом і належить до лімбічної системи
(відчуття задоволення).
Прозора перегородка має дві пластинки, які натягнуті між передніми частинами стовпів склепіння та
передніми частинами мозолистого тіла.
Між пластинками міститься замкнена щілиноподібна порожнина, що заповнена прозорою рідиною.
Пластинка прозорої перегородки є присередньою стінкою лобового рога бічного шлуночка .
Попереду від стовпів склепіння розташована передня спайка, волокна якої орієнтовані поперечно.
Передня спайка має:
- передню частину;
- задню частину.
Передня спайка розміщена позаду кінцевої пластинки і належить до нюхового мозку.
Як і мозолисте тіло, передня спайка складається з комісуральних нервових волокон, що з’єднують півкулі
великого мозку.
Кінцева пластинка є продовженням дзьоба мозолистого тіла.
У товщі кінцевої пластинки розташований судинний орган кінцевої пластинки, який є зовнішньою зоною
цієї пластинки.
Морський коник (hippocampus) належить до лімбічної системи, а саме – до нюхового мозку, і структурно–
функціонально тісно пов’язаний із склепінням.
Морський коник– це підвищення на присередній стінці скроневого рога бічного шлуночка, яке утворене
скупченням сірої речовини в глибині півкуль великого мозку і має форму морського коника.
Передній потовщений кінець морського коника – нога морського коника має пальцеподібні випини
морського коника.
Вгорі морський коник вкритий тонким шаром білої речовини, яка формує заглиблення морського коника із
торочкою морського коника.
Морський коник (hippocampus) складається з
таких частин:
- припідставки (parasubiculum);
- передпідставки (presubiculum);
- підставка (subiculum);
- Аммонівого рога (cornu Ammonis), що має
ділянки I–IV Аммонівого рога;
- зубчастої звивини (gyrus dentatus);
- ноги морського коника (pes hippocampi);
- пальцеподібних відростків (випини)
морського коника;
- торочки морського коника (fimbria
hippocampi);
- заглиблення морського коника (alveus
hippocampi).
- шарів морського коника (strata hippocampi);
- шарів зубчастої звивини (strata gyri dentati).
Морський коник відіграє важливу роль у
забезпеченні пам’яті і в генезі її порушень.
300.Нюховий мозок: частини, їх компоненти, функціональне значення; описати латинськими

НЮХОВИЙ МОЗОК (rhinencephalon), ЛІМБІЧНА, чи ЛІМБІЧНА СИСТЕМА
Це центр емоційної чутливості сприйняття зовнішнього середовища, де формуються емоційні реакції,
реакції поведінки (статеві та захисні), мотивувань, так звані підсвідомі реакції, і філогенетично найдавніша
та морфологічно найглибша структура кінцевого мозку людини.
Разом з усією підкіркою нюховий мозок (rhinencephalon) є джерелом енергії для кори і відповідає за
життєво важливі реакції людини, регулює діяльність внутрішніх органів.
Зокрема, за відчуття голоду і спраги, сприйняття звуків і запахів, мотивацію поведінки.
Тут закладені механізми пам’яті, сну, емоцій.
Ці реакціїї сформувались у зв’язку з первинними функціями нюху, їх морфологічною основою є відділи
мозку, які розвиваються з нижніх відділів мозкового пухиря і належать до нюхового мозку.
Вчений Брока ще в 1878 році об’єднав поясну борозну, перешийок поясної звивини, приморськоконикову
борозну в одну частку, яка має вигляд дугоподібної крайової частки, цю частку великою крайовою
часткою, або лімбічною часткою, або склепінною звивиною Арнольда.
Морфологічно лімбічна система розташована в центральній частині нюхового мозку в:
- обідковій частці (lobus limbicus);
- морському конику (hippocampus);
- гачку (uncus);
- зубчастій звивині (gyrus dentatus);
- прозорій перегородці (septum pellucidum).
За останніми науковими даними, центр лімбічної системи
міститься і в нюховому шляху (тракті), цибулині, нюховому
трикутнику та передній пронизаній речовині (периферійний
відділ нюхового мозку).
Окрім поняття ”лімбічна частка” в нейроанатомії є поняття
”лімбічна система”, яка об’єднує всі компоненти нюхового
мозку та деякі інши структури.
Лімбічна система функціонує у взаємозв’язку з
ретикулярною формацією.
У людини нюховий мозок (rhinencephalon) розвинутий
слабше, ніж у тварин і поділяється на:
- передню нюхову частку– периферійну частину);
- задню нюхову частку; грушоподібну частку– центральну частину;
- морського коника, який розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку.
До центральної частини нюхового мозку (задньої нюхової частки ) належать:
- обідкова частка, яка складається з:
- поясної звивини з поясною борозною;
- приморськоконикової звивини;
- зубчаста звивина;
- мигдалеподібне тіло, яке також належить до базальних ядер;
- прозора перегородка;
- гачок– кірковий аналізатор нюху:
До периферійної частини нюхового мозку (передньої нюхової частки) належать:
- нюхова цибулина;
- нюховий шлях;
- ділянка прозорої перегородки, або перегородкове
поле;
- присередня та бічна нюхові звивини , які є
пучками нервових волокон, що розходяться від
нюхового шляху в різні боки, утворюючи
присередню та бічну сторони нюхового
трикутника;
- нюховий трикутник, або нюхове поле, що має:
- передню пронизану речовину;
- діагональну стрічку;
- нюховий горбок.
Морський коник (hippocampus), розглядають як
окрему додаткову частину нюхового мозку.
301.Базальні ядра: топографія, частини, функціональне значення; описати латинськими термінами і

Кожна півкуля великого мозку, або півкуля головного мозку має, окрім кори головного мозку, або плаща,
ще й сіру речовину, яка представлена окремими ядрами.
Ці ядра залягають в товщі білої речовини, ближче до основи кінцевого мозку і називаються, за попередньою
анатомічною номенклатурою – базальними ядрами, основними ядрами.
За новою сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан–Паулу,
ГОЛОВНИЙ І 1997) виділено
СПИННИЙ два нових
МОЗОК
підрозділи:
- основну частину кінцевого мозку.
- основні ядра та структури утворів.
Основна частина кінцевого мозку (pars basalis telencephali) включає структури, що у попередніх
номенклатурах були розміщені в інших розділах.
До основної частини кінцевого мозку (pars basalis telencephali) входять:
- мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum);
- огорожа (claustrum);
- вентральний палідум (pallidum ventrale);
- вентральний стріатум (striatum ventrale);
- периферійна частина нюхового мозку; передня нюхова частка.
До основних ядер та структур утворів відносяться:
- смугасте ядро (corpus striatum);
- асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationis
telencephali);
- спайкові волокна кінцевого мозку (fibrae commissurales
telencephali).
До базальних ядер належать:
- смугасте тіло (corpus striatum), яке складається з:
- хвостатого ядра (nucleus caudatus);
- сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis);
- огорожа (claustrum);
- мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum).
Базальні (основні) ядра (nuclei basales) – це підкіркові рухові
центри, вони формують стріопалідарну систему, яка відповідає за:
- автоматичні, звичні рухи (біг, ходьба тощо);
- тонус м’язів;
- деякі автономні (вегетативні) реакції, зокрема теплорегуляцію та вуглеводний обмін.
Стріопалідарна система є основною

частиною екстрапірамідної системи і
складається з двох частин:
- стріатума (striatum), який відноситься до
філогенетично нових утворів стріальної
системи, що сповільнюють рухи. Він
складається:
- лушпина (putamen);
- палідума (pallidum), який відноситься до
більш старих утворів, що прискорюють
рухи. Він складається:
- бічна бліда куля (globus pallidus lateralis);
- присередня бліда куля (globus pallidus
medialis).
302.Смугасте тіло: біла та сіра речовина, топографія, частини, функціональне значення; описати
Смугасте тіло (corpus striatum) належить до екстрапірамідної системи і має ще назву стріопалідарної
системи, складається з:
- стріатума (striatum);
- палідума (pallidum).
Стріатум та палідум поділяються на дві частини:
- дорсальний та вентральний стріатум (striatum dorsale et ventrale);
- дорсальний та вентральний палідум (pallidum dorsale et ventrale).
. Хвостате ядро (nucleus caudatus) є видовженим та дугоподібно вигнутим навколо таламуса ядром, має
морфофукціональний зв’язок через провідні шляхи із сусідніми ядрами таламуса та складається з:
- голови (caput) – це передня потовщена частина ядра, що міститься в лобовій частці півкуль великого мозку
(lobus frontalis hemispherii cerebri);
- тіла (corpus) – це середня частина ядра, що розташована у тім’яній частці (lobus parietalis hemispherii
cerebri);
- хвоста (cauda) – це задня частина ядра, котра загинається вниз та вбік і розташовується у скроневій частці
(lobus temporalis hemispherii cerebri).
Сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) залягає в білій речовині півкуль великого мозку, має на зрізах
трикутну форму і подібне до сочевичного зернятка.
Це ядро має тісний морфологічний та функціональний зв’язок за допомогою провідних шляхів із сусідніми
ядрами таламуса.
303.Лімбічна система: що є морфологічною основою лімбічної системи, функціональне значення.

Морфологічно лімбічна система розташована в центральній частині нюхового мозку в:
- обідковій частці (lobus limbicus);
- морському конику (hippocampus);
- гачку (uncus);
- зубчастій звивині (gyrus dentatus);
- прозорій перегородці (septum pellucidum).
За останніми науковими даними, центр лімбічної системи міститься і в нюховому шляху (тракті), цибулині,
нюховому трикутнику та передній пронизаній речовині (периферійний відділ нюхового мозку).
Окрім поняття ”лімбічна частка” в нейроанатомії є поняття ”лімбічна система”, яка об’єднує всі
компоненти нюхового мозку та деякі інши структури.
Лімбічна система функціонує у взаємозв’язку з ретикулярною формацією.
304.Бічні шлуночки: розвиток, частини, топографія, стінки, сполучення; описати латинськими

Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (правий та лівий), які складаються з:
- лобових рогів; передніх рогів;
- потиличних рогів; задніх рогів;
- скроневих рогів; нижніх рогів;
- центральної частини.
У центральній частині та в скроневому розі бічного шлуночка міститься судинне сплетення, яке
утворюється внаслідок проникнення м’якої мозкової оболони із судинами; це сплетення через
міжшлуночковий отвір з’єднується з III шлуночком.
Судинне сплетення бере участь в утворенні більшої частини спинномозкової рідини.
305.Передній ріг та центральна частина бічного шлуночка: топографія, стінки, анатомічні утвори;
Лобові роги; передні роги розміщені в лобовій частці. Вони обмежовані:
- присередньо пластинкою прозорої перегородки;
- збоку і знизу головою хвостатого ядра;
- зверху мозолистим тілом.
Центральна частина (pars centralis) розташована в тім’яній частці. Вона обмежована:
- знизу – тілом хвостатого ядра і таламусом;
- зверху – мозолистим тілом.
306.Задній та нижній ріг бічного шлуночка: топографія, стінки, анатомічні утвори; описати
Потиличні роги; задні роги розміщені в потиличних частках. Вони обмежовані:
- зверху і збоку волокнами мозолистого тіла, які утворюють покрив.
На присередній стінці потиличних рогів розташована:

- цибулина заднього рогу (bulbus cornus posterioris);
- пташина острога (calcar avis).
На нижній стінці потиличних рогів розташовується
обхідний трикутник.
Скроневі роги; нижні роги знаходяться в скроневій
частці. Вони обмежовані:
- присередньо морським коником;
- знизу білою речовиною, яка утворює обхідне
підвищення;
- зверху і збоку білою речовиною – покривом
мозолистого тіла.
Верхньоприсередню стінку скроневих рогів утворює
хвіст хвостатого ядра.
307.Біла речовина півкуль великого мозку: внутрішня капсула, її топографія, частини, проекційні
провідні шляхи, що проходять в кожній частині.
Внутрішня капсула (capsula interna)
Це шар білої речовини, який розташований між:
- сочевицеподібним ядром (nucleus lentiformis) збоку;
- хвостатим ядром (nucleus caudatus) і таламусом (thalamus), що розміщені присередньо.
Через цю капсулу проходять проекційні волокна, які з’єднують кору великого мозку з іншими відділами
головного мозку та із
спинним мозком.
На горизонтальному розрізі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri) внутрішня капсула (capsula
interna) має вигляд відкритого латерально тупого кута з наступними частинами:
- передньою ніжкою;
- коліном внутрішньої капсули ;
- задньою ніжкою .
Передня ніжка внутрішньої капсули розміщена між головкою хвостатого ядра та передньою половиною
сочевицеподібного ядра.
Її проекційними волокнами є:
- лобово–мостовий шлях;
- передня променистість таламуса.
Коліно внутрішньої капсули (genu capsulae internae) розміщене між передньою та задньою ніжками, між
сочевицеподібним ядром та центральною частиною бічного шлуночка.
Воно утворене кірково–ядерними волокнами .
Задня ніжка внутрішньої капсули розташована між таламусом та заднім відділом сочевицеподібного ядра і
по відношенню до останнього складається з трьох країв або частин:
- таламо–сочевицеподібної частини (pars thalamolentiformis);
- засочевицеподібної частини (pars retrolentiformis);
- підсочевицеподібної частини (pars sublentiformis).
Таламо–сочевицеподібна частина (pars thalamolentiformis) прилягає безпосередньо до коліна внутрішньої
капсули (genu capsulae internae) і має:
- кірково–спинномозкові волокна (fibrae corticospinales);
- кірково–червоноядерні волокна (fibrae corticorubrales);
- кірково–сітчасті волокна (fibrae corticoreticulares);
- кірково–таламічні волокна (fibrae corticothalamicae);
- таламо–тім’яні волокна (fibrae thalamoparietales);
- центральна таламічна променистість (radiatio thalami centralis).
Засочевицеподібна частина (pars retrolentiformis) складається із:
- задньої таламічної променистості (radiatio thalamica posterior);
- потилично–мостових волокон (fibrae occipitopontinae);
- потилично–покрівельних волокон (fibrae occipitotectales).
Підсочевицеподібна частина (pars sublentiformis) містить:
- кірково–покрівельні волокна (fibrae corticotectales);
- скронево–мостові волокна (fibrae temporopontinae);
- кірково–таламічні волокна (fibrae corticothalamicae);

- зорову променистість (radiatio optica), яку раніше називали коліно–шпорними волокнами (fibrae
geniculocalcarinae);
- слухову променистість (radiatio acustica), яку раніше називали коліно–скроневими волокнами (fibrae
geniculotemporales).
Крайня капсула (capsula extrema) розміщена між огорожею (claustrum) та корою острівця (cortex insulae), є
прошарком білої речовини, яка належить до променистого вінця (corona radiata), містить асоціативні
волокна.
Зовнішня капсула (capsula externa) – це шар білої речовини, який знаходиться між лушпиною (putamen) та
огорожею (claustrum), містить асоціативні волокна.
308.Півкулі великого мозку: поверхні, частки, їх межі; описати латинськими термінами і

продемонструвати на схемі.
ВЕЛИКИЙ МОЗОК (telencephalon; cerebrum)
Він представлений правою та лівою півкулями великого мозку.
До кожної півкулі належать:
- плащ (pallium);
- нюховий мозок (rhinencephalon);
- основна частина кінцевого мозку (pars basilaris telencephali) –
підкіркові ядра;
- склепіння (fornix);
- мозолисте тіло (corpus callosum).
Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (ventriculi laterales).
Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri)
Півкулі великого мозку вкриті корою великого мозку; плащем
і мають три поверхні:
- верхньобічну поверхню півкулі великого мозку;
- присередню поверхню півкулі великого мозку;
- нижню поверхню півкулі великого мозку.
Найбільш виступаючі ділянки півкуль отримали назву
полюсів:
- лобовий полюс;
- потиличний полюс;
- скроневий полюс.
Рельєф кожної поверхні півкуль складається з борозен і
розміщених між ними валикоподібних підвищень – звивин
великого мозку, форма і напрям яких досить мінливі.
Півкулі великого мозку складаються з таких часток:
- лобової частки (lobus frontalis);
- тім’яної частки (lobus parietalis);
- потиличної частки (lobus occipitalis);
- скроневої частки (lobus temporalis);
- острівця; острівцевої частки (insula; lobus insularis);
- обідкової частки (lobus limbicus).
Обідкова частка складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі великого мозку.
Ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобової, тім’яної та скроневої часток і острівця, який
розташований в глибині бічної ямки великого мозку.
Кожна частка великого мозку відмежована одна від одної борознами великого мозку– міжчастковими
борознами.
На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку знаходяться такі міжчасткові борозни:
- центральна борозна, або Роландова борозна, що відділяє лобову частку від тім’яної;
- бічна борозна, або Сільвієва борозна, яка відділяє скроневу частку від лобової та тім’яної;
- тім’яно–потилична борозна, яка проходить між тім’яною часткою та потиличною часткою;
- передпотилична вирізкa.
На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку виділяють такі борозни та звивини:
- у лобовій частці (lobus frontalis):
- передцентральну борозн (sulcus precentralis);
- верхню лобову борозна (sulcus frontalis superior);
- нижню лобову борозна (sulcus frontalis inferior);

- передцентральну звивину (gyrus precentralis);
- верхню лобову звивину (gyrus frontalis superior);
- середню лобову звивину (gyrus frontalis medius);
- нижню лобову звивину (gyrus frontalis inferior), яка за допомогою передньої гілки та висхідної гілки
бічної борозни поділяється на:
- покришкову частину (pars
opercularis);
- трикутну частину (pars
triangularis);
- очноямкову частину (pars
orbitalis).
- у тім’яній частці (lobus parietalis):
- зацентральну борозну (sulcus
postcentralis);
- внутрішньотім’яну борозну
(sulcus intraparietalis);
- зацентральну звивину (gyrus
postcentralis);
- верхню тім’яну часточку
(lobulus parietalis superior);
- нижню тім’яну часточку
(lobulus parietalis inferior), в якій знаходяться:
- надкрайова звивина (gyrus supramarginalis);
- кутова звивина (gyrus angularis);
- у скроневій частці (lobus temporalis):
- верхню скроневу борозну (sulcus temporalis superior);
- нижню скроневу борозну (sulcus temporalis inferior);
- поперечну скроневу борозну (sulcus temporalis transversus);
- верхню скроневу звивину (gyrus temporalis superior);
- середню скроневу звивину (gyrus temporalis medius);
- нижню скроневу звивину (gyrus temporalis inferior);
- поперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi) – звивини Гешля, які містяться на
присередній поверхні верхньої скроневої звивини.
- у потиличній частці (lobus occipitalis):
- поперечну потиличну борозну (sulcus occipitalis transversus), яка обмежовує досить варіабельні
потиличні звивини (gyri occipitales);
- півмісяцеву борозну (sulcus lunatus);
- передпотиличу вирізку (incisura preoccipitalis);
- у острівцевій частці; острівцi (lobus insularis; insula):
- центральна борозна острівця (sulcus centralis insulae);
- колову борозну острівця (sulcus circularis insulae);
- звивини острівця (gyri insulae);
- довгу звивину острівця (gyrus longus insulae);
- короткі звивини острівця (gyri breves insulae);
- поріг острівця (limen insulae).
309.Рельєф (борозни та звивини) верхньобічної поверхні півкуль головного мозку; описати
На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку знаходяться такі міжчасткові борозни:
- центральна борозна, або Роландова борозна, що відділяє лобову частку від тім’яної;
- бічна борозна, або Сільвієва борозна, яка відділяє скроневу частку від лобової та тім’яної;
- тім’яно–потилична борозна, яка проходить між тім’яною часткою та потиличною часткою;
- передпотилична вирізкa.
На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку виділяють такі борозни та звивини:
- передцентральну борозн (sulcus precentralis);
- верхню лобову борозна (sulcus frontalis superior);
- нижню лобову борозна (sulcus frontalis inferior);
- передцентральну звивину (gyrus precentralis);

- верхню лобову звивину (gyrus frontalis superior);
- середню лобову звивину (gyrus frontalis medius);
- нижню лобову звивину (gyrus frontalis inferior).
310.Рельєф (борозни та звивини) присередньої поверхні півкуль головного мозку; описати

латинськими термінами і продемонструвати на схемі. Локалізація кіркових кінців аналізаторів в корі
при середньої поверхні.
На присередній поверхні півкуль великого мозку розміщені такі міжчасткові борозни:
- борозна мозолистого тіла, що проходить
між лобовою часткою та мозолистим тілом
і продовжується назад між тім’яною
часткою та мозолистим тілом;
- тім’яно–потилична борозна, яка
проходить між тім’яною та потиличною
частками;
- борозна пояса, яка йде паралельно до
мозолистого тіла і продовжується на
присередню поверхню тім’яної частки під
назвою підтім’яної борозни.
На присередній поверхні виділяють такі
борозни та звивини:
- прицентральну борозну (sulcus
paracentralis);
- центральну борозну (sulcus centralis);
- прицентральну часточку (lobulus
paracentralis);
- присередню лобову звивину (gyrus frontalis medialis);
- у тім’яній частці (lobus parietalis):
- прицентральну часточку (lobulus paracentralis), її задньою частиною є задня прицентральна звивина;
- підтім’яну борозну (sulcus subparietalis);
- крайову гілку; крайова борозна (ramus marginalis; sulcus marginalis), яка є гілкою підтім’яної борозни, що
спрямована угору;
- передклин (precuneus);
- у потиличній частці (lobus occipitalis):
- острогову борозну (sulcus calcarinus);
- клин (cuneus);
- тім’яно–потиличну борозну (sulcus parietooccipitalis);
- язикову звивину (gyrus lingualis);
- у обідковій частці (lobus limbicus) – це сукупність борозен і звивин присередньої ділянки лобової, тім’яної
і скроневої часток у самому центрі півкулі мозку:
- поясну борозну (sulcus cinguli);
- морськоконикову борозну (sulcus hippocampalis);
- торочко–зубчасту борозну (sulcus fimbriodentatus);
- обхідну борозну (sulcus collateralis);
- нюхову борозну (sulcus rhinalis);
- приморськоконикову звивину (sulcus parahippocampalis);
- поясну звивину (gyrus cinguli), яка має перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli);
- смужкову звивину (gyrus fasciolaris);
- гачок (uncus);
- зубчасту звивину (gyrus dentatus);
- морськокинокові торочки (fimbriae hippocampi);
311.Рельєф (борозни та звивини) нижньої поверхні півкуль головного мозку; описати латинськими
термінами і продемонструвати на схемі.
На нижній поверхні півкуль головного мозку (facies inferior hemispheriorum cerebri) виділяють такі борозни
та звивини:
- у лобовій частці:
- нюхову борозну (sulcus rhinalis);
- очноямкові борозни (sulci orbitales);
- пряму звивину (gyrus rectus);
- присередню нюхову звивину (gyrus olfactorius medialis);
- бічну нюхову звивину (gyrus olfactorius lateralis);
- очноямкові звивини (gyri orbitales).
- у скроневій частці:
- обхідну борозну (sulcus collateralis), яка продовжується в нюхову борозну (sulcus rhinalis);
- потилично–скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);
- присередню потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis medialis);
- бічну потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis).
- у потиличній частці знаходяться борозни та звивини, що є продовженням дозаду борозен та звивин
нижньої поверхні скроневої частки:
- потилично–скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);
- острогову борозну (sulcus calcarinus);
- бічну потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis) є продовженням із скроневої частки
(lobus temporalis);
- присередню потилично–скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis medialis) є продовженням із скроневої
частки (lobus temporalis);
- язикову звивину (gyrus lingualis).
312.Рельєф лобової частки: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.

Локалізація кіркових кінців аналізаторів в корі лобової частки.
У лобовій частці (lobus frontalis):
- передцентральну борозн (sulcus
precentralis);
- верхню лобову борозна (sulcus
frontalis superior);
- нижню лобову борозна (sulcus
frontalis inferior);
- передцентральну звивину (gyrus
precentralis);
- верхню лобову звивину (gyrus
frontalis superior);
- середню лобову звивину (gyrus
frontalis medius);
- нижню лобову звивину (gyrus
frontalis inferior), яка за допомогою
передньої гілки та висхідної гілки
бічної борозни поділяється на:
- покришкову частину (pars opercularis);
- трикутну частину (pars triangularis);
- очноямкову частину (pars orbitalis).
313.Рельєф тім’яної частки: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.

Локалізація кіркових кінців аналізаторів в корі тім’яної частки.
У тім’яній частці (lobus parietalis):
- зацентральну борозну (sulcus postcentralis);
- внутрішньотім’яну борозну (sulcus intraparietalis);
- зацентральну звивину (gyrus postcentralis);
- верхню тім’яну часточку (lobulus parietalis superior);
- нижню тім’яну часточку (lobulus parietalis inferior), в якій знаходяться:
- надкрайова звивина (gyrus supramarginalis);
- кутова звивина (gyrus angularis);
314.Рельєф скроневої частки: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.

Локалізація кіркових кінців аналізаторів в корі скроневої частки.
- У скроневій частці (lobus temporalis):
- верхню скроневу борозну (sulcus temporalis superior);
- нижню скроневу борозну (sulcus temporalis inferior);
- поперечну скроневу борозну (sulcus temporalis transversus);
- верхню скроневу звивину (gyrus temporalis superior);
- середню скроневу звивину (gyrus temporalis medius);
- нижню скроневу звивину (gyrus temporalis inferior);
- поперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi) – звивини Гешля, які містяться на
присередній поверхні верхньої скроневої звивини.
315.Оболонки головного мозку: назвати латинськими термінами, відмінності між твердою оболонкою
головного і спинного мозку; міжоболонні простори, їх вміст.
У головному мозку розрізняють такі ж
самі оболони, як і у спинному мозку:
- тверду оболону (dura mater);
- павутинну оболону (arachnoidea mater);
- м’яку оболону (pia mater).
Тверда оболонка головного мозку (dura
mater encephali) – щільна, білувата
сполучнотканинна оболонка, яка лежить
зовні від інших оболонок. Її зовнішня
поверхня прилягає до внутрішньої
поверхні кісток черепа, для яких вона
служить окістям, у чому і полягає її
відмінність від аналогічної оболонки
спинного мозку.
Тверда оболона головного мозку, на відміну від спинного може утворювати відростки та пазухи, які
відділяють одну від одної окремі частини головного мозку, це одна із головних відмінностей твердих
оболонок.
Функція цих відростків полягає у зменшенні ступеня механічного пошкодження тканин головного мозку,
внаслідок різного виду пошкоджень
До між оборонних просторів відносять:
Надтвердооболонний простір та підтвердооболонний простір за нормальних умов не існують.
Павутинна оболона прикріплюється до твердої оболони, а тверда оболона прикріплюється до черепа, при
цьому не виникає порожнин
Між павутинною та м’якою оболонами міститься підпавутинний простір; підм’якооболонний простір, що
заповнений спинномозковою рідиною .
316.Тверда оболонка головного мозку та її елементи, описати латинськими термінами і

продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація твердої оболонки головного мозку.
Тверда мозкова оболонка (dura mater encephali) – це щільна сполучнотканинна пластинка, вистелена
зсередини плоскими клітинами гліального походження.
Ця оболонка складається з двох шарів: зовнішнього і внутрішнього.
Зовнішній шар має велику кількість кровоносних судин і мало волокнистих структур;
Внутрішній шар який має мало кровоносних судин, але багато волокнистих структур.
Виділяють такі відростки твердої мозкової оболонки:
- мозковий серп- мозочковий серп;
- мозочковий намет;
-діафрагма сідла;
-трійчаста порожнина.
Кровопостачання твердої оболонки головного мозку досить багате.
В передній черепній ямці воно здійснюється передньою оболонковою артерією.
У середній черепній ямці розгалужуються гілки середньої оболонкової арерії. Її початком є щелепна
артерія.
У задній черепній ямці кровопостачання твердої оболонки здійснюється задньою оболонковою артерією,
яка бере свій початок із висхідної горлової артерії.
Усі артерії твердої мозкової оболонки між собою анастомозують.
Іннервація твердої оболонки здійснюється гілками трійчастого, язикоглоткового, блукаючого і
додаткового нервів.
317.Тверда оболонка головного мозку: синуси, їх топографія, описати латинськими термінами і

продемонструвати на препаратах. Шляхи відтоку венозної крові із синусів твердої оболонки
Відростки твердої оболони, підходячи до борозен на мозковій поверхні кісток черепа, розщеплюються і
прикріплюються до країв борозен, утворюючи пазухи черепної твердої оболони, по яких тече венозна кров:
- верхню стрілову пазуху (sinus sagittalis superior):
- нижня стрілова пазуха (sinus sagittalis
inferior);
- пряму пазуху (sinus rectus);
- потиличну пазуху (sinus occipitalis);
- поперечну пазуху (sinus transversus);
- печеристу пазуху (sinus cavernosus):
- сигмоподібну пазуху (sinus
sigmoideus);
- верхню кам’янисту пазуху (sinus
petrosus superior);
- нижню кам’янисту пазууа (sinus
petrosus inferior);
- стік пазух (confluens sinuum), що є
непарним і розміщений на
внутрішньому потиличному виступі в
місці злиття верхньої стрілової, прямої,
потиличної та поперечної пазух.
Венозна кров із стоку пазух поступає в
поперечну пазуху, а потім у
сигмоподібну пазуху, а вже звідти – через яремний отвір у внутрішню яремну вену.
Через випускні вени та вени губчатки пазухи твердої оболони сполучаються з поверхневими венами голови.
Венозна кров із стоку пазух поступає в поперечну пазуху, а потім у сигмоподібну пазуху, а вже звідти –
через яремний отвір у внутрішню яремну вену.
318.Утворення і відтік спинномозкової рідини.

Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) з бічних шлуночків через міжшлуночковий отвір– отвір Монро–
потрапляє в третій шлуночок.
Із третього шлуночка через водопровід середнього мозку вона потрапляє в четвертий шлуночок.
У четвертому шлуночку спинномозкова рідина поповнюється і через серединний (отвір Мажанді) та бічні
отвори (отвори Люшка) потрапляє у підпавутинний простір головного та спинного мозку.
Із підпавутинного простору головного мозку спинномозкова рідина через павутинні зернистості
всмоктується у пазухи твердої оболони.
Із підпавутинного простору спинного мозку спинномозкова рідина відтікає у лімфатичні капіляри по
міжоболонних просторах, які супроводжують корінці спинномозкових нервів.
Кожний шлуночок має судинне сплетення.
Найбільшим є сплетення бічного шлуночка.
Спинномозкова рідина циркулює:
- в шлуночках кінцевого мозку;
- в центральному каналі спинного мозку;
- в підпавутинному просторі.
Спинномозкова рідина поновлюється кожних 4–7 годин і від плазми крові
різниться низьким вмістом білка та підвищеною концентрацією натрію, калію і хлору.
Спинномозкова рідина виконує такі функції:
- захисну – амортизація ударів та струсів мозку;
- утворення гідростатичної оболонки навколо мозку, його корінців та судин, завдяки чому зменшується
натяг корінців та судин;
- утворення оптимального рідкого середовища, що оточує структури центральної частини нервової
системи, завдяки чому підтримується постійний іонний баланс, який забезпечує нормальну діяльність
нейронів і глії;
- виведення метаболітів, що утворюються в мозковій тканині;
- інтегративну – перенесення гормонів та інших біологічно активних речовин.
Спинномозкова рідина розташована у замкнутому просторі.
Отже, всмоктування компонентів спинномозкової рідини в кров відбувається в ділянках павутинних
зернистостей, в незначній мірі – епендимою судинних сплетень.
Через павутинні зернистості спинномозкова рідина переходить шляхом фільтрації з підпавутинного
простору у:
- пазухи твердої оболони;
- вени губчатки.
319.Підпавутинний простір головного та спинного мозку: утворення, цистерни, сполучення.

Між павутинною та м’якою оболонами міститься підпавутинний простір; підм’якооболонний простір, що
заповнений спинномозковою рідиною.
Підпавутинний простір (spatium subarachnoideum) розташований глибоко в зовнішньому шарі м’якої
мозкової оболони і має павутинні перекладки.
Він обмежований зсередини (із внутрішнього боку) зовнішнім шаром судинної мозкової оболони, тому
найточнішим є термін порожнина м’якої мозкової оболони:
Підпавутинний простір утворює такі розширення, або
підпавутиннi цистерни:
- задню мозочково–мозкову цистерну; велика цистерна;
- бічну мозочково–мозкову цистерну;
- цистерну перехрестя;
- міжніжкову цистерну;
- цистерну бічної ямки великого мозку;
- оточну цистерну;
- мосто–мозочкову цистерну;
- навколомозолисту цистерну;
- чотиригорбкову цистерну; цистерна великої вени великого
мозку;
- цистерну кінцевої пластинки.
Підпавутинні простори головного та спинного мозку
сполучаються між собою і містять спинномозкову рідину,
яка потрапляє в ці простори з четвертого шлуночка через
його отвори.
Через павутинні зернистості спинномозкова рідина
потрапляє до венозної системи і лише незначна частина її відтікає із підпавутинного простору по
периневральних та периваскулярних просторах нервів і судин, що пронизують цей простір.
Черепна м’яка оболона; м’яка оболона головного мозку (pia mater cranialis)
Вона є внутрішньою оболонкою головного мозку.
Вона щільно прилягає до зовнішньої поверхні мозку та заходить у всі ямки, щілини та борозни.
Ця оболона побудована з пухкої сполучної тканини, в товщі якої розташовані кровоносні судини, які
прямують до головного мозку та кровопостачають його.
У певних місцях м’яка оболона проникає в порожнини шлуночків головного мозку і утворює судинні
сплетення, які продукують спинномозкову рідину.
Є наступні судинні сплетення:
- судинне сплетення бічного шлуночка:
- судинне сплетення третього шлуночка:
- судинне сплетення четвертого шлуночка.
320.Провідні шляхи ЦНС: визначення, класифікація.

Висхідні проекційні шляхи.
Провідні шляхи головного і спинного мозку поділяються на:
- асоціативні;
- комісуральні;
- проекційні.
Асоціативні провідні шляхи
Це шляхи, що сполучають функціональні ділянки однієї
півкулі.
- довгі асоціативні волокна (fibrae associationis longae);
- короткі асоціативні волокна (fibrae associationis breves).
До довгих асоціативних провідних шляхів належать:
- верхній поздовжній пучок; дугоподібний пучок, що сполучає
лобову, тім’яну та потиличну частки;
- нижній поздовжній пучок, що сполучає потиличну і
скроневу частки;
- гачкуватий пучок, що сполучає лобову та скроневу частки;
- пояс, що належить до асоціативних пучків лімбічної системи
і з’єднує підмозолисте поле з корою всіх структур лімбічної
частки до гачка включно.
До коротких асоціативних провідних шляхів належать
дугоподібні волокна великого мозку, які сполучають сусідні
звивини в межах однієї півкулі.
Асоціативні провідні шляхи спинного мозку забезпечують
можливість інтра– та інтерсегментальних рефлексів.
Вони складаються з висхідних та низхідних волокон і
з’єднують сусідні ділянки сірої речовини спинного мозку.
- передній власний пучок, який належить до власного
сегментарного апарату спинного мозку і лежить в передніх
канатиках;
- бічний власний пучок, який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і лежить в
бічних канатиках;
- задній власний пучок, який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і розташований в
задніх канатиках.
Комісуральні провідні шляхи
Вони сполучають симетричні ділянки обох
півкуль великого мозку та обох половин
спинного мозку для координації їх діяльності.
- мозолисте тіло (corpus callosum);
- передня мозкова спайка (commissura cerebri
anterior);
- задня мозкова спайка (commissura cerebri
posterior);
- спайка повідців (commissura habenularum);
- спайка склепіння (commissura fornicis);
- міжталамічне злипання (adhesio
interthalamica);
- передня біла спайка (commissura alba anterior)
- задня біла спайка (commissura alba posterior) спинного мозку.
321.Соматосенсорні шляхи свідомої чутливості: пучок Голя, пучок Бурдаха (свідомої
пропріоцептивної чутливості).
Центральні відростки-аксони псевдоунітарних клітин в складі задніх корінців вступають посегментно в
спинний мозок в ділянці задньої латеральної борозни і не входячи в сіру речовину, йдуть у висхідному
напрямку у складі задніх канатиків спинного мозку, утворюючи медіально розташований тонкий пучок
Голля та латерально-клиновидний пучок Бурдаха.
Пучок Голля проводить глибоке м’язово-суглобове відчуття від нижніх кінцівок та нижньої половини тіла
відповідної сторони, а пучок Бурдаха – від верхньої частини тіла, шиї та верхніх кінцівок.В задніх канатиках
спинного мозку волокна пучків Голля та Бурдаха, що походять з окремих вузлів, розміщуються пошарово,
причому найбільш медіально, примикаючи до задньої серединної перегородки, прямують волокна крижових
спинномозкових вузлів.
По мірі руху в краніальному напрямку кожний спинномозковий корінець утворює новий, розміщений більш
поверхнево, шар. При цьому довжина волокон зменшується відповідно рівню розміщення спинно-мозкових
вузлів.
322.Соматосенсорні шляхи свідомої чутливості: бічний спинномозково-таламічний шлях (больової і

температурної чутливості), кількість нейронів, їх розміщення, де знаходиться перехрест, де
утворюється біла речовина.
Чутливі проекційні провідні шляхи або аферентні (висхідні) провідні шляхи
Шлях больової і температурної чутливості – бічний спинномозково–таламічний шлях має три нейрони.
Тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) розміщені у чутливому вузлі спинномозкового нерва.
Периферійні відростки (дендрити) нейронів починаються екстерорецепторами (E) в шкірі.
Центральні відростки (аксони) у складі задніх корінців заходять у задні роги спинного мозку, де утворюють
синапси з тілами других нейронів.
Тіла других нейронів розміщені у власному ядрі заднього рогу спинного мозку.
Аксони цього нейрона вздовж двох–трьох сегментів роблять перехрестя у передній сірій спайці спинного
мозку і йдуть у бічних канатиках протилежної сторони під назвою бічного спинномозково–таламічного
шляху.
Аксони других нейронів у складі присередньої петлі доходять до таламуса, де утворюють синапси з тілами
третіх нейронів.
Тіла третіх нейронів містяться в бічних ядрах таламуса, а його аксони під назвою таламо–кіркового
шляху через задню ніжку внутрішньої капсули доходять до зацентральної звивини, де локалізується
кірковий аналізатор шкірної чутливості.
323.Соматосенсорні шляхи свідомої чутливості: передній спинномозково-таламічний шлях

(тактильної чутливості), кількість нейронів, їх розміщення, де знаходиться перехрест, де утворюється
біла речовина.
Шлях дотикової чутливості – передній спинномозково–таламічний шлях.
Шлях дотикової чутливості, як і попередній, складається з трьох нейронів, але тіла других нейронів
розміщені у драглистій речовині задніх рогів.
Аксони цього нейрона після перехрестя в передній сірій спайці ідуть в передніх канатиках спинного мозку
протилежного боку і називаються переднім спинномозково–таламічним шляхом.
Частина аксонів другого нейрона цього шляху у складі медіальної петлі йде зі свого боку разом з волокнами
тонкого пучка– пучка Голля, та клиноподібного пучка– пучка Бурдаха.
324.Соматосенсорні шляхи несвідомої чутливості: шлях Говерса, шлях Флексіга (пропріоцептивної

чутливості мозочкового направлення).
Пропріоцептивні шляхи мозочкового напрямку – спинномозково–
мозочкові шляхи поділяються на:
А. Задній спинномозково–мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior) – шлях Флексіга:
- тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) знаходяться у чутливих вузлах спинномозкового
нерва.
Периферійні відростки (дендрити) починаються пропріорецепторами P.
Центральні відростки (аксони) через задні корінці спинного мозку заходять в його сіру речовину, де
переключаються на другі нейрони;
- тіла других нейронів лежать в задньому грудному ядрі задніх рогів – стовпи Кларка–Штіллінга.
Аксони других нейронів заднього спинномозково–мозочкового шляху йдуть у складі бічних канатиків
спинного мозку своєї сторони.
Потім через нижню мозочкову ніжку заходять в кору черв’яка мозочка. Частина інформації передається до
нейронів зубчастого ядра, а звідти до червоного ядра протилежного боку.ПРОВІДНІ ШЛЯХИ
Б. Передній спинномозково–мозочковий шлях – шлях Говерса.
Цей шлях відрізняється від попереднього:
- тіла других нейронів розташовані у присередньо–проміжному ядрі спинного мозку;
- аксони других нейронів уздовж двох–трьох сегментів переходять на протилежний бік і йдуть в бічних
канатиках, проходять через довгастий мозок, міст, середній мозок і через верхню мозочкову ніжку доходять
до верхнього мозкового паруса;
- у верхньому мозковому парусі аксони знову перехрещуються і доходять до кори мозочка та ядер черв’яка
мозочка.
Частина інформації передається до нейронів зубчастого ядра, а звідти до червоного ядра NR протилежного
боку:
По спинномозково–мозочкових шляхах проходить несвідома чутлива інформація про стан опорно–
рухового апарату, яка необхідна для рефлекторної координації рухів та забезпечення рівноваги тіла.
325.Пірамідні шляхи: кірково-спинномозковий шлях (передній, бічний).

Пірамідні шляхи (tractus corticospinales) поділяються на:
А. Бічний кірково–спинномозковий шлях;; бічний пірамідний шлях:
- тіла перших нейронів – гігантські пірамідні клітини Беца, що розміщені в корі верхньої і середньої
третини передцентральної звивини.
Аксони перших нейронів кірково–спинномозкового шляху проходять через передню третину задньої
ніжки внутрішньої капсули, через основу ніжки мозку, міст, довгастий мозок.
У довгастому мозку волокна цього шляху утворюють піраміду довгастого мозку, частина волокон
переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід.
Перехрещені волокна першого нейрона формують бічний кірково–спинномозковий шлях, йдуть в бічних
канатиках спинного мозку під назвою бічного кірково–спинномозкового шляху; пірамідного шляху і
закінчуються в передніх рогах спинного мозку відповідного сегмента;
- тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів спинного мозку, а їх аксони в складі передніх
корінців, а потім спинномозкових нервів доходять до поперечнопосмугованих м’язів відповідних ділянок
тулуба та кінцівок.
Б. Передній кірково–спинномозковий шлях; передній пірамідний шлях.
Більша частина волокон першого нейрона переднього кірково–спинномозкового шляху в пірамідах
довгастого мозку не перехрещується, а йде в передніх канатиках спинного мозку на своєму боці під назвою
переднього кірково–спинномозкового шляху.
Аксони перших нейронів в передній сірій спайці відповідного сегмента спинного мозку переходять на
протилежний бік і закінчуються в передніх рогах спинного мозку.
Тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів, а їх аксони в складі передніх корінців, а потім
спинномозкових нервів шийних та грудних сегментів доходять до поперечнопосмугованих м’язів
відповідних ділянок тулуба і кінцівок.
Пірамідні провідні шляхи забезпечують виконання різноманітних рухів за бажанням людини – свідомі
рухові шляхи.
326.Пірамідні шляхи: кірково-ядерний шлях.

Кірково-ядерний шлях
Тіла перших нейронів цього шляху – гігантські пірамідні клітини Беца – розміщені в корі нижньої третини
передцентральної звивини.
Аксони перших нейронів кірково–ядерного шляху проходять через коліно внутрішньої капсули, основу
ніжок середнього мозку, основу моста і довгастого мозку.
В останніх вони заходять у рухові ядра відповідних черепних нервів, попередньо перейшовши на
протилежний бік, де цей нейрон закінчується.
Цим шляхом здійснюється ”управління” руховими ядрами черепних нервів.
Тіла других нейронів лежать у рухових ядрах ромбоподібної ямки та середнього мозку протилежної
сторони, а його аксони у складі черепних нервів доходять до поперечнопосмугованих м’язів голови і
поверхневих м’язів шиї.
327.Провідні шляхи екстрапірамідної рухової системи: червоноядерно-спинномозковий (кількість
нейронів, їх розміщення, де знаходиться перехрест).
Екстрапірамідні шляхи. ПРОВІДНІ ШЛЯХИ
По них передається команда (імпульс) для забезпечення тонусу м’язів, забезпечення безумовно–
рефлекторної рівноваги тіла людини та виконання автоматичних рухів.
Ці шляхи поділяються на:
А. Червоноядерно–спинномозковий шлях; шлях Монакова:
- тіла перших нейронів цього низхідного шляху розміщені у червоних ядрах покриву середнього мозку.
Їх аксони після виходу з червоного ядра переходять на протилежний бік, утворюючи покришкове
перехрестя, йдуть через основу ніжок мозку, міст та довгастий мозок у спинний мозок.
У спинному мозку ці волокна проходять в бічному канатику під назвою червоноядерно–спинномозкового
шляху (шляху Монакова);
- тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів спинного мозку, а їх аксони у складі передніх
корінців, а потім спинномозкових нервів досягають м’язів відповідних ділянок тулуба і кінцівок.
Цей двонейронний шлях є низхідною ланкою рефлексів несвідомої координації рухів, які мають ще і
висхідну (два нейрони шляхів Флексіга чи Говерса) та проміжну (від черв’яка мозочка до зубоподібного
ядра мозочка, а від нього до червоного ядра протилежного боку) ланки.
Б. Покрівельно–спинномозковий шлях (tractus tectospinalis) починається від пластинки покрівлі
середнього мозку; чотиригорбкової пластинки, де залягають тіла перших нейронів.
Аксони перших нейронів роблять перехрест у покрівлі (перехрест Мейнерта) і через передні відділи
стовбура мозку та передні канатики спинного мозку досягають ядер у передніх рогах спинного мозку, де
розташовані тіла других (рухових) нейронів.
Аксони других нейронів у складі передніх корінців спинномозкових нервів, а потім самих спинномозкових
нервів досягають відповідних м’язів.
До пластинки покрівлі; чотиригорбкової пластинки поступає інформація від слухових і зорових
аналізаторів.
Тому цей несвідомий руховий шлях забезпечує рефлекторний захист організму від небезпеки.
В. Присінково–спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis) – несвідомий шлях, за допомогою якого
автоматично (рефлекторно) забезпечується рівновага тіла, координуються функції тіла, зокрема, голови,
шиї, очних яблук.
Він має відповідний зв’язок із мозочком і ядрами окорухових нервів.
Тіла перших нейронів цього шляху розташовані у бічному присінковому ядрі– ядрі Дейтерса, та нижньому
присінковому ядрі– ядрі Ролллера.
Аксони перших нейронів проходять через вентральну частину довгастого мозку, а потім спускаються у бічній
частині переднього канатика спинного мозку і закінчуються у рухових ядрах передніх рогів відповідних
сегментів спинного мозку.
Тіла других нейронів цього шляху знаходяться у рухових ядрах
передніх рогів спинного мозку.
Аксони других нейронів у складі передніх корінців, а потім спинномозкових нервів досягають м’язів
відповідних ділянок тулуба і кінцівок.
Ядра із своїми відростками, що утворюють присінково–спинномозковий шлях, зв’язані з мозочком і заднім
поздовжнім пучком, які також з’єднані з ядрами окорухових черепних нервів.
Цим забезпечується збереження положення очного яблука у визначеному положенні (спрямування зорової
осі) при повороті голови і шиї.
В утворенні заднього поздовжнього пучка, волокна якого досягають передніх рогів спинного мозку у
складі сітчасто–спинномозкового шляху, беруть участь клітини ретикулярної формації стовбура головного
мозку. Серед них:
- проміжне сітчасте ядро– ядро Кахаля;
- ядро епіталамічної спайки; задньої спайки– ядро Даркшевича.
До цих ядер підходять волокна з основних ядер; базальних ядер півкуль головного мозку, і вони належать до
екстапірамідної системи.
Г. Сітчасто–спинномозковий шлях (tractus reticulospinalis) починається від клітин (тіла перших нейронів)
сітчастої формації головного мозку.
Їх аксони (аксони перших нейронів) проходять у складі переднього канатика спинного мозку і
закінчуються в тілах других нейронів – ядрах передніх рогів спинного мозку.
Д. Оливо–спинномозковий шлях (tractus olivospinalis) починається від олив довгастого мозку (тіла
перших нейронів) і доходить до тіл других нейронів, які розміщені у передніх рогах спинного мозку.
Е. Кірково–мосто–мозочковий шлях; шлях кіркової корекції мозочка за допомогою якого здійснюється
кіркова (свідома) корекція несвідомої координації рухів.
Цей двонейронний шлях складається з двох відділів:
- перший відділ – кірково–мостовий шлях, що складається ще з двох частин:
- лобово–мостових волокон;
- тім’яно–висково–потилично–мостових волокон. ПРОВІДНІ ШЛЯХИ
Тіла перших нейронів кірково–мостового шляху розташовані в корі лобової, скроневої, тім’яної та
потиличної часток верхньобічної поверхні півкуль великого мозку.
Аксони перших нейронів кірково–мостового шляху формують дві частини волокон:
- лобово–мостовий шлях, якй проходить через передню ніжку внутрішньої капсули, півкулі великого
мозку, присередню частину основи ніжки мозку і закінчується у власних ядрах моста на своєму боці;
- тім’яно–скронево–потилично–мостові волокна,що проходять через задню ніжку внутрішньої капсули,
півкулі великого мозку, бічну частину основи ніжки мозку і закінчуються у власних ядрах моста на своєму
боці.
- другий відділ – мосто– мозочковий шлях, що починається від власних ядер моста, що є тілами других
нейронів кірково–мосто–мозочкового шляху.
Аксони других нейронів мосто–мозочкового шляху переходять на протилежний бік моста і в складі
середньої мозочкової ніжки досягають кори черв’яка мозочка.
Звідси інформація передається на зубчасте ядро мозочка, а потім на червоне ядро середнього мозку.
328.Орган нюху: будова, функції, провідний шлях нюху.

ОРГАН НЮХУ (organum olfactorium)
Орган нюху відноситься до нюхового мозку.
Орган нюху складається з:
- нюхової частини слизової оболонки носа, яка займає поверхню верхньої носової раковини та протилежної
ділянки носової перегородки і містить нюховий епітелій;
- нюхових залоз, або залоз Боумена, що розміщені у нюховій частині слизової оболонки носа і виробляють
секрет переважно серозного характеру, який зволожує поверхню нюхового епітелію.
Орган нюху, подібно до органа смаку, контролює якість рідин та їжi, які ми споживаємо, і визначає
властивості повітря, що вдихається; міститься в слизовій оболонці носової порожнини в її нюховій частині,
в ділянці верхнього носового ходу і має назву нюхової частини слизової оболонки носа.
Слизова оболонка нюхової частини вкриває верхню носову раковину і відповідну частину носової
перегородки, має жовтуватий колір і вкрита нюховим епітелієм, до складу якого входять нервові клітини –
хеморецептори.
Відцентрові відростки останніх, а це аксони чутливих клітин – нюхові нервові волокна, збираючись разом,
формують 15–20 нюхових нервів і направляються до нюхової цибулини, утворюючи початкову частину
нюхового шляху.
Нюховий нерв (nervus olfactorius I)

I пара черепних нервів
Рецептор нюху розміщений у нюховій частині
слизової оболонки носа у верхньому носовому
ході.
Рецепторний шар слизової оболонки носової
порожнини представлений нюховими
нейросенсорними (чутливими) клітинами – це
видозмінені біполярні нейрони, що розміщені
між підтримуючими клітинами.
У слизовій оболонці носової порожнини є нюхові
залози– Боуменові залози, що зволожують
поверхню рецепторного шару.
Периферійні відростки рецепторних нюхових
клітин починаються нюховими війками.
Центральні відростки рецепторних нюхових
клітин формують 15–20 нюхових ниток, які через отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки
проходять у порожнину черепа і закінчуються в нюховій цибулині, де переключаються на другий нейрон
нюхового шляху.
Таким чином:
- тіла перших нейронів нюхового шляху розташовані в слизовій оболонці верхнього і заднього відділів
носової порожнини;
- тіла других нейронів – у нюховій цибулині.
Аксони других нейронів, які проходять у складі нюхового шляху, закінчуються в нюховому трикутнику і в
передній пронизаній речовині та в підмозолистому полі, де переключаються на тіла третіх нейронів.
Аксони третіх нейронів направляються трьома шляхами:
- медіальним (присереднім) нюховим пучком; ПРОВІДНІ ШЛЯХИ
- латеральним (бічним) нюховим пучком;
- проміжним нюховим пучком і закінчуються в гачку(кірковим аналізатором нюху).
329.Орган смаку: будова, функції, провідний шлях смаку.

Орган смаку ( organum gustus).
Сприймання смаку зумовлене смаковими сосочками:
-грибоподібних,
-листоподібних;
-жолобуватих.
Смакові цибулини мають напівкруглу форму і
складаються з видовжених смакових і опорних клітин,
які щільно прилягають одна до одної.
На одному з кінців клітини є 40—50 тоненьких
ворсинок.
На поверхні смакових клітин починаються нервові
волокна.
Провідний шлях смаку: речовини їжі осідають на
ворсинках смакових клітин і спричинюють їх
подразнення. Частина волокон проникає в цибулину,
розпадається на тонкі ниточки, які обплітають смакові
клітини до рівня смакової пори. В області передніх 2/3 язика це почуття смаку сприймається волокнами
барабанної струни лицьового нерва, в задній третині язика, м'якому піднебінні, піднебінних дужках -
закінченнями язикоглоткового нерва; від надгортанника і внутрішньої поверхні хрящів - гілками
блукаючого нерва.
Тіла перших нейронів розташовані у вузлах цих нервів. Центральні відростки нейронів, які здійснюють
смакову іннервацію, направляються в складі VII, IX, І X черепних нервів до загального для них чутливого
ядра (nucl. solitarius), який лежить в задньому відділі довгастого мозку 2 нейрон. Аксони клітин цього ядра
направляються в зоровий горб, а звідти в кору великого мозку - в гачок
Орган смаку сприймає чотири основних види смакових відчуттів: гірке (біля кореня язика), солодке
(кінчик язика), кисле і солоне (краю язика).
ОКО
330.Око: частини, топографія.

Око (oculus) складається з:
- очного яблука (bulbus oculi);
- додаткових структур ока (structurae oculi
accessoriae);
- зорового нерва (n. opticus).
До очного яблука належать:
- ядро очного яблука (nucleus bulbi оculi);
- оболонки очного яблука (tunicae bulbi oculi).
Додаткові структури ока включають:
- брову (supercilium);
- повіки (palpebrae);
- зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi
bulbi oculi);
- сльозовий апарат (apparatus lacrimalis);
- сполучну оболонку; кон’юнктиву (tunica
conjunctiva);
- очноямкові фасції (fasciae orbitales);
- сполучнотканинні утвори, до яких належать:
- окістя очної ямки (periorbita);
- очноямкова перегородка (septum orbitale);
- піхва очного яблука (vagina bulbi);
- надбілковооболонковий простір; епісклеральний простір;
- жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae);
- м’язові фасції (fasciae musculares).
331.Очне яблуко: волокниста оболонка, її частини, будова, функції; описати латинськими термінами і
Очне яблуко оточене:
- жировим тілом очної ямки;
- зовнішніми м’язами очного яблука;
- очноямковою фасцією.
В очному яблуці розрізняють:
- передній полюс;
- задній полюс;
- зовнішню вісь очного яблука, яка проведена між переднім полюсом та заднім полюсом.
Внутрішня вісь очного яблука проходить від задньої поверхні рогівки до сітківки.
Зорова вісь проводиться від центра переднього полюса до центральної ямки сітківки.
Лінія, що проходить по поверхні очного яблука, з’єднуючи полюси між собою, називається меридіаною.
Навколо очного яблука їх можна провести безліч.
Лінія, що проходить поперечно по поверхні очного яблука та ділить меридіани посередині, називається
екватором.
Він проходить перпендикулярно до меридіан.
До оболонок очного яблука належать:
- волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) – зовнішня оболонка;
- судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) – середня оболонка;
- внутрішня оболонка ока очного яблука (tunica interna bulbi) – сітківка (retina).
Волокниста оболонка очного яблука поділяється на:
- рогівку (cornea) – передню прозору частину;
- білкову оболонку ока (sclera).
На межі між рогівкою та білковою оболонкою ока проходить венозна пазуха білкової оболонки – канал
Шлема.
Очне яблуко кровопостачається із гілок очної артерії, що є гілкою внутрішньої сонної артерії.Венлзна
кров відтікає очними венами у печеристий венозний синус
інервацію забезпечують передні гілки трійчастого нерва-очний нерв,від його ОКО носовійкового нерва
відходять довгі війкові нерви, що підходять до очного яблука. Нижня повіка іннервується другою гілкою
трійчастого вузла,а саме під очноямковим нервом.
332.Очне яблуко: судинна оболонка, її частини, будова, функції; описати латинськими термінами і
Судинна оболонка очного яблука складається з:
- власної судинної оболонки, яка пухко з’єднана із білковою оболонкою ока і відмежована від неї
навколосудинним простором;
- війкового тіла, яке складається з:
- війкового вінця;
- та близько 70 війкових відростків.
У товщі війкового тіла залягає війковий м’яз, при скороченні якого забезпечується акомодація ока–
здатність чітко бачити предмети на різній відстані:
- райдужка (iris), яка помітна через рогівку.
Райдужка в центрі має круглий отвір – зіницю (pupilla).
Райдужка є біологічною діафрагмою, що регулює величину світлового потоку. Навколо зіниці у райдужці
розміщені гладкі м’язи, які утворюють:
- м’яз–звужувач зіниці;
- м’яз–розширювач зіниці.
Внутрішня оболонка очного яблука щільно прилягає до судинної оболонки очного яблука від місця виходу
зорового нерва до краю зіниці.
333.Очне яблуко: сітківка, її частини, будова, функції; описати латинськими термінами і

Внутрішня оболонка очного яблука щільно прилягає до судинної оболонки очного яблука від місця
виходу зорового нерва до краю зіниці і складається з:
- сітківки (retina);
- кровоносних судин сітківки (vasa sanguinea retinae);
- зорового нерва (nervus opticus).
Відповідно до функції у сітківці (retina) розрізняють:
- більшу задню частину – зорову частину сітківки, яка
містить палички і колбочки – фоторецептори;
- меншу передню частину – сліпу частину сітківки, у якій
немає ні паличок, ні колбочок, тому не сприймає світлові
подразнення.
У зоровій частині сітківки виділяють:
- пігментний шар, або зовнішній шар;
- нервовий шар, або внутрішній шар.
Сліпа частина сітківки містить тільки пігментний
шар і поділяється на:
- війкову частину сітківки;
- райдужкову частину сітківки.
Межею між зоровою частиною сітківки та сліпою частиною сітківки є зубчаста лінія, яка відповідає
переходу власної судинної оболонки у війкове тіло.
У задньому відділі сітківки на дні очного яблука є диск зорового нерва, що має невелику заглибину диска–
місце виходу з очного яблука зорового нерву.
Ця ділянка не сприймає світлових подразнень.
У центрі сітківки при офтальмоскопії видно жовту пляму, в якій помітна центральна ямка та ямочка, яка є
місцем найкращої гостроти зору, де спостерігається найбільше скупчення колбочок.
Кровоносні судини сітківки
Артерії сітківки починаються від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини, яка є гілкою очної
артерії.
Венозна кров від сітківки відтікає по венулах, які ідуть із однойменними артеріолами і впадають у
центральну вену сітківки, внутрішньочерепну частину.
Від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини відходять:
- нижня скронева артеріола сітківки, яка має:
- носові артеріоли сітківки;
- плямові артеріоли; ОКО
- верхня скронева артеріола сітківки, яка відходить від судинного кола зорового нерва.
Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина виходить від заглибини диска і проходить у
порожнину черепа всередині зорового нерва та вливається у верхню очну вену або печеристу пазуху.
Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина має такі притоки:
- скроневі венули сітківки;
- носові венули сітківки;
- плямові венули.
334.Заломлюючі середовища очного яблука: назвати латинськими термінами, описати латинськими

Ядро очного яблука складається із таких світлозаломлюючих середовищ:
- склистого тіла – corpus vitreum;
- кришталика – lens;
- водянистої волоиа – humor aquosus;
- передньої камери – camera anterior;
- задньої камери – camera posterior.
Склисте тіло (corpus vitreum) – драглиста прозора маса, в якій немає судин.
Воно займає всю задню частину очного яблука позаду кришталика.
На передній поверхні cклистого тіла є ямка склистого тіла, у якій лежить кришталик.
Кришталик (lens) – це двоякоопукла лінза, що має:
- передній полюс (polus anterior);
- задній полюс (polus posterior);
- ядро кришталика (nucleus lentis), що є його внутрішньою частиною;
- кору кришталика (cortex lentis), що є його периферійною частиною;
- капсулу кришталика (capsula lentis), що вкриває його ззовні.
- війковий поясок (zonula ciliaris), або зв’язку Цинна, за допомогою якої капсула кришталика
прикріплюється до війкового тіла.
При скороченні війкового м’яза війковий поясок розслаблюється і кришталик розправляється, стає більш
опуклим, його заломлююча здатність збільшується – людина бачить близькі предмети, пише, читає тощо.
При розслабленні війкового м’яза війковий поясок або зв’язка Цинна, натягується і кришталик сплощується,
його заломлююча здатність зменшується.
Цей процес називається акомодацією – здатність бачити предмети на різних відстанях.
335.Утворення, шляхи циркуляції та відтоку водянистої вологи камер очного яблука.

Камери очного яблука є такі:
- передня камера, що розміщена між задньою поверхнею рогівки та передньою поверхнею райдужки;
- задня камера, що розміщена між задньою поверхнею райдужки та передньою поверхнею кришталика;
- зазадня камера; склиста камера, в якій розміщене склисте тіло.
Водяниста волога (humor aquosus) заповнює передню камеру та задню камеру.
Водяниста волога виробляється:
- війковими відростками;
- війковими складками війкового тіла.
Передня і задня камери очного яблука сполучаються між собою через зіницю.
Між рогівкою та райдужкою утворюється райдужково–рогівковий кут, який заповнений гребінною
зв’язкою, між пучками волокон якої є простори райдужково–рогівкового кута– фонтанові простори.
Через фонтанові простори водяниста волога відтікає з передньої камери у венозну пазуху білкової оболонки
Шлемів канал, а з нього потрапляє в передні війкові вени.
336.Додаткові структури ока, назвати латинськими термінами, їх функції, продемонструвати на
Акомодаційний апарат ока.
Провідні шляхи зорового аналізатора.
Додаткові органи ока: очноямкові фасції, броми, повіки, кон’юнктива, слізний апарат
До додаткових структур ока належать:

- зовнішні м’язи очного яблука; ОКО
- брови;
- повіки;
- сполучна оболонка, кон’юнктива;
- сльозовий апарат.
Зовнішні м’язи очного яблука поділяються на:
- прямі м’язи;
- косі м’язи;
- та інші м’язи.
337.Додаткові структури ока: зовнішні м’язи очного яблука, їх характеристика та функції.

Кровопостачання та іннервація зовнішніх м’язів очного яблука.
До прямих м’язів очного яблука належать:
- верхній прямий м’яз;
- нижній прямий м’яз;
- бічний прямий м’яз;
- присередній прямий м’яз.
Вони повертають очне яблуко відповідно у
свій бік, навколо лобової та вертикальної
осей.
До косих м’язів очного яблука належать:
- верхній косий м’яз, який своїм сухожилком
перекидається через блок блокової ості і
повертає очне яблуко вниз та назовнi;
- нижній косий м’яз, що повертає очне яблуко
вверх та назовні, тобто повертає очне яблуко
переважно навколо стрілової осі.
До інших зовнішніх м’язів очного яблука
належать:
- м’яз–підіймач верхньої повіки, який має поверхневу пластинку та глибоку пластинку;
- очноямковий м’яз, що вгорі вкриває передній відрізок нижньої очноямкової щілини.
До внутрішніх м’язів очного яблука, які є гладкими м’язовими волокнами, належать:
- війковий м’яз, який має:
- меридіанні волокна;
- поздовжні волокна;
- радіальні волокна;
- колові волокна;
- м’яз–розширювач зіниці.
Окістя очної ямки є окістям кісток, що формують
стінки очної ямки і, зростаючись ззаду в ділянці
зорового каналу та верхньої очноямкової щілини,
продовжується у черепну тверду оболону.
Очне яблуко оточене піхвою очного яблука –
теноновою капсулою, яка пухко сполучається із
білковою оболонкою ока.
Між піхвою очного яблука та окістям очної ямки
залягає жирове тіло очної ямки, яке виконує
функцію еластичної подушки для очного яблука.
Верхня та нижня повіки– це утвори, які прикривають очне яблуко згори та знизу і переходять у шкіру
сусідньої ділянки.
Між повіками є щілина повік.
Передня поверхня повіки вкрита шкірою, а задня поверхня повіки– тонкою сполучною оболонкою.
Остання переходить на очне яблуко.
У місці переходу сполучної оболонки з верхньої повіки та нижньої повіки на очне яблуко
утворюється:
- верхнє склепіння сполучної оболонки;
- нижнє склепіння сполучної оболонки, утворюючи сполучнооболонковий мішок. ОКО
У товщі повік розміщена сполучна пластинка, яка нагадує хрящ, і тому вона називається верхнім хрящем
повіки та нижнім хрящем повіки, де містяться залози хрящів і повік.
У повіках є також війкові залози та сальні залози.
На межі між верхньою повікою і лобом помітний шкірний валик, вкритий волоссям – брови.
338.Сльозовий апарат: частини, топографія, функції; шляхи відтоку сліз.

Кровопостачання та іннервація сльозової залози.
Сльозовий апарат (apparatus lacrimalis) складається із:
- сльозової залози, що лежить в ямці
сльозової залози, яка розташована на
межі верхньої стінки очної ямки з
бічною стінкою очної ямки;
- сльозовивідних шляхів.
Сухожилок м’яза–підіймача верхньої
повіки розділяє сльозову залозу на:
- більшу верхню очноямкову частину;
- меншу нижню повікову частину.
Від цих частин відходять вивідні
проточки, яких є 10–15 і вони
відкриваються в сполучнооболонковий
мішок, а саме в бічну частину
верхнього склепіння сполучної оболонки.
Відходячи з вивідних протоків, сльоза
омиває передню поверхню очного
яблука.
Далі сльоза по капілярній щілині повік
прямує по сльозовому струмку,
відтікаючи у присередній кут ока.
Тут сльозова рідина накопичується у
сльозовому озері.
Із сльозового озера через сльозові точки, які знаходяться на присередніх краях верхньої повіки та нижньої
повіки біля сльозового сосочка, сльоза через верхній і нижній сльозові канальці поступає у сльозовий мішок.
Останній лежить в однойменній ямці в нижньоприсередньому куті очної ямки.
Сльозовий мішок (saccus lacrimalis) переходить у носо–сльозову протоку, яка відкривається у передню
частину нижнього носового ходу.
Із передньою стінкою сльозового мішка зрощена глибока частина колового м’яза ока, яка при скороченні
розширяє сльозовий мішок, що сприяє всмоктуванню в нього сльозової рідини через сльозові канальці.
339.Провідний шлях зорового аналізатора (4-х нейронний).

Зоровий нерв (nervus opticus II пара черепних нервів)
Зоровий нерв належить (як черепний нерв) до внутрішньої оболонки очного яблука, а саме починається з
диску зорового нерва, який є місцем виходу із очного яблука відростків гангліонарних клітин, які формують
зоровий нерв, що складається із таких частин:
- внутрішньочерепної частини, яка знаходиться у порожнині черепа, починаючись від зорового каналу до
зорового перехрестя;
- канальної частини– частини зорового нерва, яка проходить через зоровий канал;
- очноямкової частини, яка проходить у товщі жирового тіла очної ямки;
- внутрішньоочної частини, в якій розрізняють:
- передпластинкову частину, яка розміщена перед решітчастою пластинкою білкової оболонки;
- внутрішньопластинкову частину– частину волокон зорового нерва, що розміщена між волокнами
решітчастої пластинки білкової оболонки.
Навколо цієї частини знаходиться судинне коло зорового нерва, яке утворене гілками задніх коротких
війкових артерій.
- запластинкову частину, яка розміщена позаду решітчастої пластинки білкової оболонки.
Зоровий нерв оточений такими двома піхвами, які є продовженням оболон головного мозку:
- зовнішньою піхвою, яка є продовженням черепної павутинної оболони;
- внутрішньою піхвою, яка є продовженням черепної м’якої оболони;
Між цими двома піхвами зорового нерва знаходиться щілиноподібний:
- підпавутинний міжпіхвовий простір; простір м’якої оболони, який ОКО
є продовженням підпавутинного простору головного мозку.
Зоровий нерв є частиною зорового аналізатора.
Тіла його перших трьох нейронів розміщені в сітківці.
Він має:
- І нейрон – це палички і колбочки;
- ІІ нейрон – це біполярні клітини сітківки;
- ІІІ нейрон – це мультиполярні клітини сітківки;
гангліонарний шар.
Аксони ІІІ нейронів утворюють зоровий нерв, який через
зоровий канал проходять в порожнину черепа.
Тут утворюється неповний перехрест волокон зорового
нерва, де перехрещуються до 70 % аксонів III нейронів.
Перехрещуються волокна від присередньої частини
сітківки.
Волокна від бічної частини сітківки йдуть по своєму боці.
Після зорового перехрестя в ділянці турецького сідла
починається зоровий шлях, який складається із:
- присередніх волокон зорового нерва протилежноої

сторони;
- бічних волокон зорового нерва власної сторони.
У складі зорових шляхів аксони ІІІ нейронів доходять до
підкіркових центрів зору:
- подушка таламуса;
- верхні горбки середнього мозку;
- бічні колінчасті тіла.
У цих підкіркових центрах зору розміщені тіла ІV нейронів
зорового шляху.
Від бічного колінчастого тіла і подушки таламуса аксони ІV нейронів проходять через задню третину
задньої ніжки внутрішньої капсули і, утворивши зорове сяйво, закінчуються “на берегах” острогової
борозни, де розташований кірковий аналізатор зору.
Аксони ІV нейронів від верхніх горбків пластинки покрівлі йдуть до додаткових парасимпатичних ядер
Якубовича протилежного боку (ІІІ пара черепних нервів), де залягають тіла п’ятих нейронів.
Звідси починається еферентна частина зіничного рефлексу та акомодаційного рефлексу (зв’язок ІІ пари
черепних нервів з ІІІ).
Аксони V нейронів (передвузлові парасимпатичні волокна) у складі окорухового нерва через верхню
очноямкову щілину заходять в очну ямку до війкового вузла, в якому розташовані тіла VІ нейронів.
Аксони VІ нейронів (завузлові парасимпатичні волокна) іннервують:
- війковий м’яз;
- м’яз–розширювач зіниці, що іннервується симпатичними завузловими волокнами;
Цей рефлекс не залежить від нашої волі чи свідомості.
340.Провідний шлях зінично-акомодаційного рефлексу (6-ти нейронний).

Зіничний рефлекс – зміна діаметра зіниці під дією різноманітних подразнень.
За рахунок збільшення його діаметра надходження світлових променів до сітківки може збільшуватися в 30
разів.
Розширення зіниці (мідріаз) – спостерігається в темряві, при розгляданні віддалених предметів, при
збудженні симпатичної системи, при болю, страху, асфіксії, блокаді парасимпатичної системи, під впливом
хімічних речовин, наприклад, атропіну, який блокує М-холінорецептори; останній використовується в
клініці очних хвороб для розширення зіниці з метою ретельного дослідження очного дна.
Звуження зіниці (міоз) – спостерігається при дії яскравого світла, при розгляді близьких предметів (при
читанні), при збудженні парасимпатичної системи, при блокаді симпатичної системи.
Механізм зіничного рефлексу рефлекторний і має різну рефлекторну дугу залежно від освітлення.
При дії яскравого світла збудження виникає в сітківці ока.
Імпульси від неї надходять у складі зорового нерва до середнього мозку (верхніх горбиків).
Звідси до парного вегетативного ядра окорухового нерва (III пара) (Якубовича – Едінгера – Вестфаля).
У складі його гілок імпульси прямують до циліарного ганглія, а постгангліонарні ОКОволокна – до м'яза, що
звужує зіницю.
У темряві, навпаки, збуджуються симпатичні центри, закладені в бокових рогах СB і Т1.2 сегментів
спинного мозку.
Звідси імпульси прямують до верхнього шийного симпатичного ганглія. Постгангліонарні волокна в складі
симпатичних нервів надходять до м'яза, що розширює зіницю.
Слід підкреслити, що робота м'язів, які звужують чи розширюють зіницю обох очей, узгоджена; при
розширенні чи звуженні зіниці одного ока виникає співдружня реакція в іншому.
Значення зіничного рефлексу:
-Забезпечує усунення сферичної аберації. При звуженні зіниці відсікаються периферичні промені.
-Зіниця бере участь в адаптації зорової системи до змін освітлення.
У темряві зіниця розширюється, а при дії світла звужується.
-Бере участь у забезпеченні чіткого бачення предметів, що розташовані на різних відстанях. При розгляді
близьких предметів (при читанні] зіниця звужується, а при розгляді віддалених предметів – розширюється.
-Захисна функція. Звужуючись при дії яскравого світла зіниця забезпечує збереження пігментів сітківки від
надлишкового руйнування.
-Клінічне значення. Стан зіниці свідчить про рівень збудливості стовбурових центрів головного мозку.
ВУХО
341.Зовнішнє вухо: його частини і будова; описати латинськими термінами і продемонструвати на

препаратах. Кровопостачання та іннервація зовнішнього вуха.
Вухо (auris) поділяється на:
- зовнішнє вухо (auris externa), до якого
належать:
- вушна раковина (auricula);
- зовнішній слуховий хід (meatus
acusticus externus);
- середнє вухо (auris media), до нього
належать:
- барабанна порожнина (cavitas
tympani) із слуховими кісточками
(ossicula auditus; ossicula auditoria):
- слухова труба (tuba auditiva;
tuba auditoria) – трубa Євстахія;
- внутрішнє вухо (auris interna), яке
складають:
- кістковий лабіринт (labyrinthus osseus);
- перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus).
ЗОВНІШНЄ ВУХО (auris externa)
Вушна раковина (auricula) в своїй основі має вушний хрящ
(cartilago auriculae), вкритий шкірою.
У нижньому відділі хрящ відсутній і замість нього
утворюється складка шкіри з жировою тканиною – це вушна
часточка (lobulus auriculae).
Вільний край вушної раковини утворює завиток, на внутрішній
поверхні якого міститься:
- ость завитка ость Дарвіна;
- ніжка завитка;
- хвіст завитка.
Паралельно до завитка проходить протизавиток.
Попереду зовнішнього слухового ходу розміщений козелок, а
навпроти нього в нижній частині – протикозелок .
Між ними ззаду розташована порожнина раковини, яка
продовжується у зовнішній слуховий хід.
Зовнішній слуховий хід відкритий назовні зовнішнім
слуховим отвором, а в глибині зі сторони барабанної
порожнини або порожнини середнього вуха він відмежовується барабанною перетинкою.
Зовнішній слуховий хід має:
- хрящовий зовнішній слуховий хід;
- кістковий зовнішній слуховий хід.
Хрящовий зовнішній слуховий хід є продовженням вушної раковини і складає одну третину довжини
зовнішнього слухового ходу.
Кістковий зовнішній слуховий хід займає дві третини зовнішнього слухового ходу.
Зовнішній слуховий хід вигнутий S–подібно і для його випрямлення при огляді барабанної перетинки у
дорослого необхідно відтягнути вушну раковину назад, угору і назовні.
Барабанна перетинка (membrana tympanica) закріплена в кінці зовнішнього слухового ходу і складається
з:
- натягнутої частини– більшої верхньої;
- розслабленої частини– меншої нижньої.
У центрі барабанної перетинки, що має овальну форму, помітний пупок барабанної перетинки , який
утворився внаслідок прикріплення ручки молоточка до її внутрішньої поверхні.
Ззовні барабанна перетинка вкрита шкірою.
Зсередини, що обернена до барабанної порожнини, барабанна перетинка вкрита слизовою оболонкою.
У розслабленій частині барабанної перетинки волокнистого шару немає і шкіра прилягає до слизової
оболонки.
Зовнішнє вухо постачається кров'ю з дрібних гілок зовнішньої сонної артерії - задньої вушної артерії,
поверхневої скроневої артерії, внутрішньої верхньощелепної артерії.
ВУХО
Іннервацію зовнішнього вуха забезпечують гілки трійчастого, лицевого та блукаючого нервів.
342.Середнє вухо: барабанна перетинка, топографія, частини, будова, функції; барабанна порожнина,
топографія, стінки, сполучення, вміст. Кровопостачання та іннервація барабанної порожнини.
СЕРЕДНЄ ВУХО (auris media)
Барабанна порожнина розміщена у товщі кам’янистої частини скроневої кістки і має такі стінки:
1. Покрівельну стінку (paries tegmentalis) – верхню стінку;
2. Яремну стінку (paries jugularis) – нижню стінку;
3. Лабіринтну стінку (paries labyrinthicus) – присередню стінку, на якій є два вікна:
- вікно присінка (fenestra vestibuli) – овальне вікно;
- вікно завитки (fenestra cochleae) – кругле вікно.
Вікно присінка закрите основою стремінця.
Вікно завитки затягнуте вторинною барабанною перетинкою;
4. Соскоподібну стінку (paries mastoideus) – задню стінку, яка в нижній частині має пірамідне підвищення.
У ньому починається стремінцевий м’яз.
У верхньому відділі соскоподібна стінка продовжується у соскоподібну печеру, в яку відкриваються
соскоподібні комірки однойменного відростка скроневої кістки.
5. Сонну стінку (paries caroticus) – передню стінку, у верхній частині якої є барабанний отвір слухової
труби, а також проходить м’яз–натягувач барабанної перетинки.
Останній розташований у верхньому півканалі мязово–трубного каналу;
6. Перетинчасту стінку (paries membranaceus) – бічну стінку, яка утворена барабанною перетинкою.
При переході перетинчастої стінки у покрівельну стінку утворюється надбарабанний закуток, де
міститься головка молоточка та тіло коваделка.
Кровопостачання здійснюється гілками а. temporalis superficialis і а. auricularis posterior. Венозна кров тече
у V. temporalis superficialis, V. jugularis ехtегnа, V. maxillaris іntегnа і почасти в рlexus pterygoideus.
Іннервується в основному чутливими гілочками трійчастого та блукаючого нервів і почасти руховими
гілочками лицевого нерва.
343.Слухові кісточки: топографія, їх частини; суглоби слухових кісточок; м’язи слухових кісточок;
описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація
м’язів середнього вуха.
У барабанній порожнині розміщені:
- три слухові кісточки;
- зв’язки слухових кісточок;
- м’язи слухових кісточок.
За своєю формою кісточки одержали назву:
- молоточок (malleus);
- коваделко (incus);
- стремінце (stapes)
Молоточок (malleus) має:
- головку молоточка;
- шийку молоточка;
- ручку молоточка з бічним відростком та переднім відростком
До ручки молоточка прикріплений м’яз–натягувач барабанної перетинки.
Коваделко (incus) складається з:
- тіла коваделка;
- короткої ніжки;
- довгої ніжки
Тіло коваделка з’єднується з головкою молоточка , утворюючи коваделко–молоточковий суглоб .
Довга ніжка коваделка з’єднується із стремінцем, утворюючи коваделко–стремінцевий суглоб.
Стремінце (stapes) має:
- головку стремінця;
- передню ніжку; ВУХО
- задню ніжку;
- основу стремінця , яка прикриває вікно присінка– овальний отвір присінка, і зчленовується з краєм
цього отвору барабанно–стремінцевим синдесмозом.
До задньої ніжки стремінця
прикріплюється стремінцевий м’яз.
М’язи барабанної порожнини регулюють
рух слухових кісточок і запобігають
сильним коливанням при звуках різної
висоти і частоти.
Це складний кібернетичний пристрій, який
регулює амплітуду звукових коливань у
певних межах – послаблює або підсилює
звук.
До задньої ніжки стремінця
прикріплюється стремінцевий м’яз.
М’язи барабанної порожнини регулюють
рух слухових кісточок і запобігають
сильним коливанням при звуках різної
висоти і частоти.
Це складний кібернетичний пристрій, який
регулює амплітуду звукових коливань у
певних межах – послаблює або підсилює
звук.
344.Слухова труба: топографія, частини, сполучення, будова; описати латинськими термінами і

продемонструвати на препаратах. Кровопостачання та іннервація слухової труби.
Слухова труба– труба Євстахія.
Має довжину, в середньому, 35 мм, сполучає порожнину середнього вуха з порожниною носової частини
глотки.
Слухова труба складається із:
- кісткової частини;
- хрящової частини.
Перехід хрящової частини в кісткову частину
називається перешийком слухової труби.
Слухова труба (tuba auditiva) відкривається:
- глотковим отвором слухової труби у носову
частину глотки;
- барабанним отвором слухової труби у
барабанну порожнину.
Від хрящової частини слухової труби

починаються:
- м’яз–натягувач піднебінної завіски;
- м’яз–підіймач піднебінної завіски.
При скороченні цих м’язів просвіт слухової
труби розширюється і повітря вільно
потрапляє у барабанну порожнину, врівноважуючи тиск зовнішнього середовища з тиском у барабанній
порожнині.
Кровопостачання: a. tympanica anterior (гілка верхньощелепної артерії) і глоткові гілки(з висхідної
глоткової артерії),r.petrosus(гілки середньої менінгіальної артерії).
Вени середнього вуха супроводжують одноіменні артерії і впадають в глоткове сплетення, в менінгіальні
вени(притоки внутрішньої яремної вени) і за нижньощелепну вену.
Іннервація від барабанного сплетення і глоткове сплетення.
345.Внутрішнє вухо: частини. Кровопостачання та іннервація внутрішнього вуха.

ВНУТРІШНЄ ВУХО (auris interna)
Внутрішнє вухо (auris interna) представлено кістковим і перетинчастим лабіринтами та знаходиться у
кам’янистій частині скроневої кістки. ВУХО
Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus) складається із:
- завитка (cochlea);
- присінка (vestibulum);
- півколових каналів (canales semicirculares).
Присінок (vestibulum) – це порожнина, на бічній стінці якої є:
- вікно присінка, або овальне вікно;
- вікно завитки, або кругле вікно.
У вікні присінка міститься основа стремінця.
А вікно завитки закрите вторинною барабанною перетинкою.
На задній стінці присінка розташовано 5 отворів, через які в нього відкриваються півколові канали.
На передній стінці присінка є великий отвір, що веде в канал завитки.
На внутрішній стінці присінка розміщений присінковий гребінь, який відділяє кулястий закуток;
мішечковий закуток від еліптичного закутка; маточкового закутка.
В еліптичний закуток відкривається внутрішній отвір канальця присінка.
Кровопостачання внутрішнього вуха забезпечується гілками основної артерії і відрізняється тим, що його
судини не мають анастомозів.
346.Кістковий лабіринт: частини, назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.

Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus) складається із:
- завитка (cochlea);
- присінка (vestibulum);
- півколових каналів (canales semicirculares).
347.Кістковий лабіринт: півколові канали, їх топографія, частини, сполучення, будова, функції;
присінок, його топографія, стінки, рельєф внутрішньої поверхні, сполучення, функції; завитка:
топографія, будова, сполучення, функції.
На задній стінці присінка розташовано 5 отворів, через які в нього відкриваються півколові канали.
На передній стінці присінка є великий отвір, що веде в канал завитки.
На внутрішній стінці присінка розміщений присінковий гребінь, який відділяє кулястий закуток;
мішечковий закуток від еліптичного закутка; маточкового закутка.
В еліптичний закуток відкривається внутрішній отвір канальця присінка.
Позаду від присінка розташовані кісткові півколові канали, що мають вигляд дугоподібних трубок, що
лежать у трьох взаємно перпендикулярних площинах:
Розрізняють:
- передній півколовий канал– в стріловій
площині;
- задній півколовий канал– в лобовій
площині;
- бічний півколовий канал– в
горизонтальній площині.
Кожний півколовий канал біля своєї
основи має розширену частину
відповідно:
- передню кісткову ампулу;
- задню кісткову ампулу;
- бічну кісткову ампулу.
Півколові канали з’єднані з присінком за
допомогою кісткових ніжок.
Ніжки півколових каналів, що містять
ампули, називаються ампульними кістковими ніжками.
Сусідні ніжки переднього півколового каналу та заднього півколового каналу ВУХОзливаються разом і
приєднуються до присінка спільною кістковою ніжкою.
Задня ніжка бічного півколового каналу з’єднується з присінком простою кістковою ніжкою.
Ось чому кісткові півколові канали сполучаються з присінком не шістьма, а п’ятьма отворами.
Попереду від присінка лежить завитка, що утворена кісткою, його канал робить два з половиною оберти
навколо веретена завитки.
Від веретена завитки відходить кісткова спіральна пластинка, яка не досягає латеральної сторони каналу і
тому лише частково поділяє спіральний канал завитки на сходи присінка і барабанні сходи.
По краю кісткової спіральної пластинки міститься завиткова протока перетинчастого лабіринту, яка
доповнює кісткову спіральну пластинку і розділяє сходи.
Порожнини цих сходів сполучаються між собою на куполі завитки– верхівці завитки отвором завитки.
В основі завитки на початку її барабанних сходів є внутрішній отвір канальця завитки.
Всередині кісткового лабіринту залягає перетинчастий лабіринт, який має менші розміри і повторює хід
кісткового лабіринту.
Між внутрішньою поверхнею кісткового лабіринту і зовнішньою поверхнею перетинчастого лабіринту
розташований перилімфатичний простір, який заповнений рідиною – перилімфою.
348.Перетинчастий лабіринт: топографія, частини. Перилімфатичний простір, утворення, вміст,

сполучення. Ендолімфатичний простір: утворення, вміст, сполучення.
Всередині кісткового лабіринту залягає перетинчастий лабіринт, який має менші розміри і повторює хід
кісткового лабіринту.
Між внутрішньою поверхнею кісткового лабіринту і зовнішньою поверхнею перетинчастого лабіринту
розташований перилімфатичний простір, який заповнений рідиною – перилімфою.
Перетинчастий лабіринт складається з:
- присінкового лабіринту (labyrinthus
vestibularis);
- півколових проток (ductus
semicirculares);
- завиткової протоки (ductus cochlearis).
Перетинчастий лабіринт заповнений
ендолімфою.
Між внутрішньою поверхнею кісткового
лабіринту і зовнішньою поверхнею
перетинчастого лабіринту розташований
перилімфатичний простір, який
заповнений рідиною – перилімфою.
Від маточково–мішечкової протоки
відходить ендолімфатична протока, яка
проходить у канальці присінка.
Вийшовши із зовнішнього отвору
канальця присінка на задню поверхню
кам’янистої частини скроневої кістки,
маточково–мішечкова протока
закінчується під черепною твердою
оболоною ендолімфатичним мішечком.
349.Перетинчастий лабіринт: присінковий лабіринт, його частини, топографія, будова, функції;

півколові протоки, їх топографія, частини, будова, функції; завитковий лабіринт, стінки, їх будова,
функції.
Присінковий лабіринт складається з:
- маточки (utriculus);
- мішечка (sacculus).
Маточка лежить в еліптичному закутку кісткового лабіринту і сполучається з півколовими протоками.
Мішечок лежить в кулястому закутку кісткового лабіринту і сполучається із завитковою протокою через
сполучну протоку.
Маточка і мішечок сполучаються між собою за допомогою маточково–мішечкової протоки.
Від маточково–мішечкової протоки відходить ендолімфатична протока, яка проходить у канальці присінка.
Вийшовши із зовнішнього отвору канальця присінка на задню поверхню кам’янистої частини скроневої
кістки, маточково–мішечкова протока закінчується під черепною твердою оболоною ендолімфатичним
мішечком. ВУХО
Півколові протоки залягають всередині кісткових півколових каналів і повторюють їх хід.
Розрізняють:
- передню півколову протоку, яка має передню перетинчасту ампулу;
- задню півколову протоку, яка має задню перетинчасту ампулу;
- бічну півколову протоку, яка має:
- бічну перетинчасту ампулу;
- просту перетинчасту ніжку.
Передня та задня півколові протоки мають спільну перетинчасту ніжку.
Перераховані вище структури розміщені у відповідних кісткових структурах.
Півколові протоки відкриваються п’ятьма отворами в маточку.
На внутрішній поверхні маточки та мішечка розміщені епітеліальні волоскові рецепторні клітини, що
утворюють плями, а в перетинчастих ампулах– ампулярні гребені, які належать до периферійної частини
присінкового аналізатора.
Завиткова протока залягає у спіральному каналі завитки і починається у присінку кісткового лабіринту
присінковим сліпим кінцем, який з’єднується сполучною протокою з мішечком.
Закінчується завиткова протока на верхівці завитки купольним сліпим кінцем.
На поперечному перерізі завиткова протока має трикутну форму і такі стінки:
- зовнішню стінку, яка зростається з окістям зовнішньої стінки спірального каналу завитки;
- барабанну стінку; спіральну перетинку, або нижню
стінку, що є продовженням кісткової спіральної
пластинки;
- присінкову стінку; присінкову перетинку, або верхню
стінку– перетинку Рейсснера.
Завиткова протока займає середню частину
кісткового спірального каналу завитки і, доповнюючи
кісткову спіральну пластинку, відділяє його барабанні
сходи від сходів присінка.
Всередині завиткової протоки на спіральній перетинці–
барабанній стінці, міститься спіральний орган– орган
Кортія, який належить до периферійної частини
слухового аналізатора і містить епітеліальні волоскові
рецепторні клітини, що сприймають звукові коливання.
350.Описати латинськими термінами шляхи проходження звукових коливань.

Провідні шляхи слухового аналізатора (3- та 4-х нейронний).
Шляхи передачі звукової хвилі
Звукові хвилі передаються на барабанну перетинку і викликають її коливання. Коливання барабанної
перетинки передається на ланку слухових кісточок. Завдяки коливанням основи стремінця, яка прикриває
вікно присінка починає коливатися перилімфа.
Коливання перилімфи в барабанних сходах через отвір завитки передається на перилімфу в сходах
присінка.
Внаслідок цього починає коливатися присінкова стінка– рейснерова перетинка, і барабанна стінка.
Останні змушують коливатися ендолімфу:
Коливання ендолімфи сприймається волосками спірального органа– кортієвого органа, де механічні
коливання перетворюються на нервовий імпульс і звідси починається слуховий шлях.
Присінково–завитковий нерв (nervus vestibulocochlearis )VIII пара черепних нервів
Цей нерв складається з двох частин:
- завиткового нерва (nervus cochlearis);
- присінкового нерва (nervus vestibularis).
Завитковий нерв є слуховим шляхом, по якому передається інформація про характер звукових коливань в
головний мозок.
Слуховий шлях
Тіла перших псевдоуніполярних нейронів завиткового нерва– слухового шляху містяться в завитковомих
вузлах; спіральних вузлах завитки, які розташовані на основній пластинці завиткової протоки:
Периферійні відростки перших нейронів закінчуються в спіральному органі завиткової протоки,
утворюючи синапси з волосковими рецепторними клітинами.
Центральні відростки перших нейронів утворюють завиткову частину VІІІ пари черепних нервів –
завитковий нерв, і через внутрішній слуховий отвір заходять в порожнину черепа, а потім у міст на межі із
середньою мозочковою ніжкою на її вентральній поверхні, де закінчуються ВУХО синапсом з тілом другого
нейрона.
Тіла других нейронів завиткового нерва розташовані у передньому та задньому завиткових ядрах, які
проектуються у бічному куті ромбоподібної ямки.
Аксони других нейронів від переднього завиткового ядра йдуть на своєму боці до присереднього
колінчастого тіла, де містяться тіла третіх нейронів.
Це тринейронний слуховий шлях.
Аксони других нейронів від заднього завиткового ядра йдуть по дну IV шлуночка у вигляді мозкових смуг і
переходять на протилежний бік.
Ці волокна беруть участь в утворенні трапецієподібного тіла.
Тіла третіх нейронів чотиринейронного завиткового нерва розміщені у верхньому оливному ядрі–
задньому ядрі трапецієподібного тіла.
Аксони третього нейрона утворюють бічну петлю, яка виходить на поверхню в перешийку ромбоподібного
мозку у вигляді трикутника петлі.
Бічна петля доходить до підкіркових центрів слуху, де розташовані тіла ІV нейронів.
Тіла четвертих нейронів завиткового нерва розташовані в:
- присередньому колінчастому тілі;
- нижніх горбках покрівлі середнього мозку.
Від присереднього колінчастого тіла аксони четвертих або третіх нейронів через задню третину задньої
ніжки внутрішньої капсули доходять до кори верхньої скроневої звивини– це є поперечні скроневі звивини,
або звивини Гешля, де локалізується кірковий аналізатор слуху (кірковий кінець слухового аналізатора).
Аксони четвертих нейронів від нижніх горбків покрівлі середнього мозку ідуть в передніх канатиках
спинного мозку у вигляді покрівельно–спинномозкового шляху.
По ньому проходять імпульси, що викликають мимовільні рухи під час сприйняття звуків, які виникають
раптово (охоронний рефлекс).
351.Провідні шляхи рівноваги (вестибулярного апарата).

Присінковий нерв (nervus vestibularis)
Цей нерв є початком аферентного шляху, по якому передається інформація про рівновагу тіла людини від
волоскових рецепторних клітин, що розташовані у півколових каналах та присінку внутрішнього вуха, до
кори великого мозку.
Відчуття рівноваги ґрунтується не тільки на інформації, що підходить від рецепторів внутрішнього вуха,
але й від фоторецепторів та пропріорецепторів опорно–рухового апарату.
Цю інформацію аналізує мозочок і кора великого мозку, що дає змогу утримувати тіло у певному положенні
у просторі.
Чутливі елементи органа рівноваги –
це волоскові клітини, які розташовані
в присінковому лабіринті
внутрішнього вуха і знаходяться:
- у півколових протоках перетинчастого
лабіринту, зокрема в ампульних гребенях.
Волоскові клітини сприймають
обертальні рухи;
- у мішечку і маточці, зокрема у їх
чутливих ділянках – плямах, волоскові
клітини яких сприймають зміни
положення голови стосовно землі.
Тіла перших псевдоуніполярних нейронів
присінкового нерва містяться в
присінковому вузлі, який розташований
на дні внутрішнього слухового ходу.
Периферійні відростки перших нейронів утворюють:
- передній ампульний нерв;
- задній ампульний нерв;
- бічний ампульний нерв;
- маточково–ампулярний нерв;
- маточковий нерв;
- мішечків нерв.
Вони утворюють синапси з волосковими рецепторними клітинами органа рівноваги. ВУХО
Центральні відростки перших нейронів, що, власне, утворюють присінковий нерв, який проходять через
внутрішній слуховий отвір у порожнину черепа, а потім у складі присінковo–завиткового нерва входять в
міст до чотирьох присінкових ядер– других нейронів присінкового нерву– присінкового шляху.
Частина аксонів других нейронів присінкових ядер формує присінково–спинномозковий шлях і доходить до
рухових ядер у передніх рогах спинного мозку.
Частина аксонів других нейронів присінкових ядер перехрещується, прямує в таламус, де розташовані тіла
третіх нейронів.
Їх аксони йдуть до кори великого мозку, а саме до зацентральної звивини тім’яної та скроневої часток–
кіркових центрів статокінетичного аналізатора. Ці зв’язки забезпечують свідому орієнтацію в просторі.
Частина аксонів других нейронів присінкових ядер, а також частина аксонів перших нейронів присінкового
нерва йде безпосередньо в мозочок до клаптика, вузлика і ядра вершини; присереднього ядра мозочка.
Ці зв’язки регулюють присінкові рефлекси.
Зв’язки присінкових ядер з ядрами окорухових черепних нервів, що забезпечують рух очних яблук, також
регулюють процеси зміни положення голови і тіла в просторі.
352.Назвати латинськими термінами дванадцять пар черепних нервів. Класифікація черепних нервів
за складом волокон.
На нижній поверхні півкуль великого мозку
– основи головного мозку – виходять 12
пар черепних нервів:
- перша пара, нюховий нерв (nervus
olfactorius) – чутливий, що виходить:
- з черепа (cranium) через дірчасту
пластинку решітчастої кістки;
- з головного мозку від нюхових
цибулин;
- друга пара, зоровий нерв (nervus opticus)
– чутливий, що виходить:
- з черепа через зорові канали;
- з головного мозку від зорового
перехрестя;
- третя пара, окоруховий нерв (nervus
oculomotorius ) – мішаний, що виходить:
- з головного мозку з міжніжкової
ямки;
- з черепа через верхню
очноямкову щілину;
- четверта пара, блоковий нерв (nervus
trochlearis ), що виходить:
- з головного мозку з обох боків від вуздечки
верхнього мозкового паруса, проходячи з бічної сторони ніжок мозку;
- з черепа – через верхню очноямкову щілину;
- п’ята пара, трійчастий нерв (nervus trigeminus), що виходить:
- з головного мозку на межі між мостом і середніми мозочковими ніжками;
- з черепа виходить трьома гілками:
- очний нерв (nervus ophthalmicus) через верхню очноямкову щілину;
- верхньощелепний нерв (nervus maxillaris) через круглий отвір;
- нижньощелепний нерв (nervus mandibularis) через овальний отвір;
- шоста пара, відвідний нерв (nervus abducens), що виходить:
- з головного мозку між мостом і пірамідами довгастого мозку;
- з черепа через верхню очноямкову щілину;
- сьома пара, лицевий нерв (nervus facialis), що виходить:
- з головного мозку в мосто–мозочковому куті;
- з черепа через шило–соскоподібний отвір;
- восьма пара, присінково–завитковий нерв (nervus vestibulocochlearis), що виходить:
- з головного мозку в мосто–мозочковому куті, позаду сьомої пари;
- з черепа через внутрішній слуховий отвір;
- дев’ята пара, язикоглотковий нерв (nervus glossopharyngeus), що виходить:
- з головного мозку із задньобічної борозни довгастого мозку;
- з черепа через яремний отвір;
- десята пара, блукаючий нерв (nervus vagus), що виходить:
- з головного мозку із задньобічної борозни довгастого мозку позаду дев’ятої пари;
- одинадцята пара, додатковий нерв (nervus accessorius), що виходить:
- з головного мозку із задньобічної борозни довгастого мозку і задньобічної борозни спинного мозку,
нижче десятої пари;
- дванадцята пара, під’язиковий нерв (nervus hypoglossus), що виходить:
- з головного мозку між оливою та пірамідою довгастого мозку;
- з черепа через канал під’язикового нерва.
353.Анатомічні відмінності черепних і спинномозкових нервів.
Від головного мозку направляються 12 пар черепних (черепномозкових) нервів.
Кожна пара має свій номер та назву.
На відміну від спинномозкових нервів, які є змішаними, частина черепномозкових нервів є чисто рухо-
вими (четверта, шоста, одинадцята, дванадцята), частина — чутливими (перша, друга, восьма пари) і
частина — змішаними (третя, п’ята, сьома, дев’ята, десята пари).
В складі черепних нервів є і парасимпатичні волокна, що іннервують гладкі м’язи та залози (третя,
сьома, дев’ята, десята пари).
Спинномозкові нерви -це нерви, які відходять безпосередньо від спинного мозку.
Є ряд ознак, які є спільними і для них, і для черепних,а також ряд ознак, які відмінні.
Черепні нерви є більш спеціалізованими: якщо всі спінальні нерви несуть усі можливі види інформації у
свій сегмент іннервації, то не всі черепні нерви мають і моторний, і чутливий, і вегетативний компоненти.
Задня гілка спинно-мозкового нерва пов'язана з чутливим вузлом; теж саме є у чутливих нервів.
Зберігається подібність виходу нервів: рухові черепні нерви місять свої ядра вентрально, чутливі
дорсально; у спінальних нервів моторний корінець виходить спереду, чутливий - позаду.
354. I пара черепних нервів: загальна характеристика, утворення, топографія, вихід із

I пара черепних нервів (нюховий нерв) — це чутливі нерви, але на відміну від інших пар черепних нервів,
не мають чутливого вузла і чутливого ядра. Тому його називають несправжнім черепним нервом.
Нюхові нерви складаються з вісцерочутливих волокон (сприймають хімічні подразники), вони є нервами
спеціальної чутливості — нюхової. Складаються з аксонів чутливих клітин нюхового епітелію, цим вони
відрізняються від усіх чутливих черепних нервів.
Нюховий нерв починається від слизової оболонки нюхової ділянки носової порожнини 15–20 тонкими
безмієліновими нервами, які називаються нюховими нитками (fila olfactoria). Нюхові нитки є аксонами
нюхових нейросенсорних епітеліоцитів (біполярних нейронів), розміщених в нюховій ділянці. Нюхові нитки
входять через дірчасті отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки в порожнину черепа і закінчуються в
парній нюховій цибулині (bulbus olfactorius).
Нюхова цибулина назад продовжується в нюховий шлях (tractus olfactorius), який переходить у трикутне
розширення – нюховий трикутник (trigonum olfactorium), що лежить спереду від передньої пронизаної
речовини (substantia perforata anterior). У ділянці вказаного трикутника волокна нюхового шляху
розходяться на дві (інколи – на три та більше) смуги: присередню нюхову смугу (stria olfactoria medialis) та
бічну нюхову смугу (stria olfactoria lateralis). Ці нюхові смуги, а також діагональна смуга (stria diagonalis)
доволі чітко відмежовують передню пронизану речовину з трьох сторін.
Тіла перших нейронів нюхового шляху розташовані в слизовій оболонці верхнього і заднього відділів
ноової порожнини.
Тіла других нейронів – у нюховій цибулині. Аксони других нейронів, які проходять у складі нюхового
шляху, закінчуються в нюховому трикутнику в передній пронизаній речовині та в підмозолистій ділянці, де
переключаються на тіла третіх нейронів.
Аксони третіх нейронів направляютьсяя трьома шляхами:
- медіальним (присереднім) нюховим пучком;
- латеральним (бічним) нюховим пучком;
- проміжним нюховим пучком і закінчуються в гачку, який є кірковим аналізатором нюху.
Вихід із мозку: нюхова цибулина.
Вихід із черепа: решітчаста пластинка (lamina cribrosa).
355. II пара черепних нервів: загальна характеристика, утворення, топографія, вихід із

Друга пара черепних нервів – зоровий нерв (n. opticus) за функцією належить до нервів спеціальної
чутливості, а за походженням є похідним проміжного мозку. N. opticus утворений аксонами гангліозних
клітин сітківки (мультиполярних нейронів), які виходять через решітчасту пластинку білкової оболонки
(lamina cribrosa sclerae), залишають очне яблуко і, сполучившись між собою в міцний пучок, утворюють
круглий товстий нерв. 1-ий (світлочутливі клітини - палочки і колбочки), 2-ий (біполярні нервові клітини
сітківки) та 3-тій (мультиполярні гангліонарні клітини сітківки) нейрони лежать у сітківці, вони формують
зоровий нерв.
Розрізняють чотири частини зорового нерва: внутрішньоочну (ту, що пробиває судинну оболонку і склеру
очного яблука), очноямкову (ту, що тягнеться від очного яблука до зорового каналу), внутрішньоканальну
(що відповідає довжині зорового каналу) та внутрішньочерепну (розташовану в підпавутиновому
ЧЕРЕПНІ НЕРВИ просторі
основи головного мозку, від зорового каналу до зорового перехрещення).
Вихід із мозку: зоровий перехрест.
Вихід із черепа: зоровий канал.
356. III пара черепних нервів: загальна характеристика, ядра, вихід із мозку, вихід із
черепа, гілки, ділянки іннервації.
III пара черепних нервів — окоруховий нерв (nervus oculomotorius), є еферентним (руховим) нервом.
Більша частина волокон нерва починається від рухового ядра – ядра окорухового нерва (nucleus nervi
oculomotorii), яке розміщене під вентральною стінкою водопроводу середнього мозку на рівні верхніх
горбків. Менша частина нерва чутливий корінець (сполучна гілка носовійкового нерва з війковим вузлом),
починається від парасимпатичного додаткового ядра окорухового нерва (nucleus accessorius nervi
oculomotorii), ядра Якубовича, від якого відходять передвузлові волокна.
Окоруховий нерв виходить із борозни окорухового нерва ніжки мозку і потрапляє у міжніжкову ямку.
Проходячи крізь тверду оболонку по бічній стінці печеристого синуса, окоруховий нерв потрапляє через
верхню очноямкову щілину в очну ямку, де відразу розгалужується під гострим кутом на дві гілки:
- тоншу верхню гілку (r. superior);
- товстішу нижню гілку (r. inferior).
Вихід із черепа: верхня очноямкову щілина.
Вихід із мозку: міжніжкова ямка, борозна окорухового нерва.
Ділянки іннервації:
Верхня гілка іннервує м'яз підіймач верхньої повіки і верхній прямий м'яз ока.
Нижня гілка іннервує нижній прямий м'яз ока, медіальний м'яз ока і нижній косий м'яз ока.
357. Війковий вузол: локалізація, корінці, гілки, пре- та постгангліонарні волокна, ділянки іннервації.
Війковий вузол (g. ciliare), має непостійну форму та величину (його довжина в середньому складає 2 мм).
Локалізація: лежить у товщі жирової тканини у задньому відділі очної ямки на зовнішній поверхні
зорового нерва (відступаючи на 7-8 мм від заднього полюса очного яблука).
Війковий вузол має три корінці:
1) парасимпатичний корінець (radix parasympathica), який утворений гілкою окорухового нерва до війкового
вузла);
2) симпатичний корінець (radix sympathica);
3) чутливий корінець (radix sensoria), який утворений сполучною гілкою носовійкового нерва з війковим
вузлом).
Постгангліонарні парасимпатичні волокна цього вузла у складі коротких війкових нервів прямують до
очного яблука, пронизують склеру і іннервують війковий м’яз та м’яз-звужувач зіниці.
358. IV пара черепних нервів: загальна характеристика, ядро, вихід із мозку, вихід із черепа, ділянки
IV пара черепних нервів — це блоковий нерв (n. trochlearis), найтонший нерв, є суто руховим нервом.
Ядро: має рухове ядро, яке знаходиться в середньому мозку, в центральній сірій речовині, на дні
водопроводу мозку на рівні нижніх горбків.
Вихід із мозку: під нижніми горбками середнього мозку, збоку від вуздечки верхнього мозкового вітрила.
Вихід із черепа: верхня очноямкову щілина.
Ділянки іннервації: верхній косий м'яз ока.
359. V пара черепних нервів: вихід із мозку, вихід із черепа, локалізація ядер, загальна
характеристика; внутрішньочерепна частина V пари; чутливий вузол V пари, його топографія, хід
центральних і периферійних волокон.
Трійчастий нерв (n. trigeminus)
Цей нерв є змішаним. Більша його частина це чутлива та менша – рухова частина волокон. Чутливі
волокна сприймають подразення від шкіри лиця, твердої мозкової оболонки ГМ, слизових оболонок носа,
рота, вуха, кон’юнктиви, крім ділянок, що іннервуються нюховим, лицевим, присінково-завитковим,
язикоглотковим та блукаючим парами черепних нервів. Рухові волокна іннервують всі м’язи, які є
похідними І зябрової дуги (всі жувальні м’язи, щелепно-під’язиковий м’яз, переднє чревце двочеревцевого
м’яза, м’яз натягач піднебінної завіски, м’яз барабанної перетинки).
Вихід із мозку: вентральна поверхня середніх мозочкових ніжок.
Вихід із черепа: через верхню очноямкову щілину.
Ядра:
- головне ядро – це чутливе ядро, яке проектується в дорсолатеральній частині верхнього НЕРВИ
ЧЕРЕПНІ відділу моста;
- середньомозкове ядро — чутливе, розміщене в середньому мозку;
- спинномозкове ядро — чутливе, продовжується по всьому довгастому мозку до шийного відділу спинному
мозку;
- рухове ядро є руховим і розміщене в мості присередніше чутливих ядер.
Трійчастий нерв виходить з мозку на вентральній поверхні середніх мозочкових ніжок на межі з мостом і
- чутливого корінця;
- рухового корінця - утворений аксонами рухових нейронів, що розміщені в руховому ядрі трійчастого нерва.
Чутливий корінець утворений з центральних відростків чутливих псевдоуніполярних клітин, які лежать у
трійчастому вузлі – вузлі Гассера. Цей вузол розміщений в трійчастій порожнині (порожнині Меккеля), яка
утворюється внаслідок того, що трійчасте втиснення на передній поверхні верхівки кам’янистої частини
скроневої кістки покривається твердою оболонкою ГМ.
Трійчастий нерв у ділянці трійчастого вузла формує три гілки нервів:
- очний нерв — чутливий, виходить з черепа через верхню очноямкову щілину;
- верхньощелепний нерв — чутливий, виходить з черепа через круглий отвір;
- нижньощелепний — мішаний, виходить з черепа через овальний отвір.
360. V пара черепних нервів: 1-ша гілка V пари – утворення, вихід з черепа, гілки, ділянки іннервації.
Вихід із черепа: верхня очноямкова щілина.
Іннервація: тверда оболонка ГМ, шкіра лоба, верхня повіка, спинка і верхівка носа, слизові оболонки
передніх відділів носової порожнини, лобова, клиноподібна і решітчаста пазухи, очне яблуко, кон’юнктива,
слізний апарат.
Очний нерв (n. ophthalmicus) є першою зверху найтоншою гілкою трійчастого нерва, проходить у товщі
бічної стінки печеристої пазухи до очної ямки через верхню очноямкову щілину. До входження в очну ямку
нерв віддає поворотну оболонну гілку (наметову), що відходить назад і розгалужується в наметі мозочка.
1-ша гілка V пари черепних нервів — очний нерв (n. ophthalmicus), поділяється на:
- лобовий нерв (nervus frontalis);
- сльозовий нерв (nervus lacrimalis);
- носовійковий нерв (nervus nasociliaris).
Носовійковий нерв (nervus nasociliaris)
Чутливий нерв, йде по медіальній стінці очної ямки до медіального кута ока віддаючи 5 гілок:
- довгий корінець війкового вузла, йде до війкового вузла;
- довгі війкові нерви, іннервують оболонки очного яблука;
- задній решітчастий нерв, через однойменний отвір заходить в порожнину носа й іннервує слизову оболонку
порожнини носа і клиноподібної пазухи;
передній решітчастий нерв, через однойменний отвір виходить у порожнину черепа, а потім через
решітчасту проникає в порожнину носа, віддає гілочку до лобової пазухи й іннервує передні відділи бічної
стінки і перегородки носової порожнини, аж до кінчика носа.
Підблоковий нерв є кінцевою гілкою носовійкового нерва. Йде до медіального кута ока, де анастомозує з
надблоковим нервом.
Вихід із черепа: виходить під блоковою остю.
Іннервує:
- присередній кут ока;
- спинку носа.
Від носовійкового нерва відходить чутлива гілка до парасимпатичного війкового вузла і довгі війкові нерви,
які іннервують оболонки очного яблука. Його гілки – задній решітчастий нерв та передній решітчастий
нерв, що проходять через однойменні отвори, іннервують:
- слизову оболонку носової порожнини;
- слизову оболонку клиноподібної пазухи та лобової пазухи;
- решітчасті комірки решітчастої кістки;
- шкіру кінчика носа.
Лобовий нерв (nervus frontalis)
Вихід із черепа: надочноямкова вирізка.
Чутливий, йде по верхній стінці очної ямки і ділиться на три нерви:
– надблоковий нерв — анастомозує з підблоковим, разом вони іннервують шкіру і кон'юнктиву медіального
кута ока, слізний мішок, шкіру спинки носа і лоба; ЧЕРЕПНІ НЕРВИ
– надочноямковий нерв – іннервує шкіру лоба і волосистої частини голови;
– лобова гілка – йде до надперенісся й іннервує шкіру цієї ділянки.
Сльозовий нерв (nervus lacrimalis)
Йде по бічній стінці очної ямки, підходить до сльозової залози та іннервує її. Перед входом в сльозову
залозу сльозовий нерв отримує сполучну гілку з виличним нервом, яка з’єднує сльозовий нерв з виличним
нервом, що є гілкою верхньощелепного нерва.
361. V пара черепних нервів: 2-га гілка V пари – утворення, вихід з черепа, гілки, ділянки іннервації.
Верхньощелепний нерв (n. maxillaris)
Це друга гілка трійчастого нерва.
Вихід із черепа: виходить із порожнини черепа через круглий отвір.
У крило-піднебінній ямці розгалужується на три гілки:
- підочноямковий нерв (n. infraorbitalis);
- виличний нерв (n. zygomaticus);
- вузлові гілки до крило-піднебінного вузла.
Від підочноямкового нерва відходять верхні коміркові нерви, які мають:
- задні верхні коміркові гілки, які через однойменні отвори заходять у верхню щелепу і в ділянці альвеолярного
відростка беруть участь в утворенні верхнього зубного сплетення (plexus dentalis superior) від якого зубні
гілки іннервують великі корінні зуби;
- верхні середні коміркові гілки;
- передні коміркові гілки.
Дві останні гілки утворюють верхнє зубне сплетення (plexus dentalis superior), що віддає зубні гілки, до
малих корінних зубів, різців та іклів і верхні ясенні гілки. Сплетення, розташовані в альвеолярному
відростку верхньої щелепи, обмінюються волокнами. При виході на обличчя через підочноямковий отвір в
ікловій ямці нерв утворює «малу гусячу лапку», що складається з гілок, які іннервують:
- шкіру нижньої повіки;
- шкіру бічної поверхні носа;
- шкіру і слизову оболонку верхньої губи і ясен;
- слизову оболонку передніх відділів порожнини носа.
Вузлові нерви (rr. ganglionares) в крилопіднебінній ямці йдуть від верхньощелепного нерва до
крилопіднебінного вузла.
Крилопіднебінний вузол - це парасимпатичний вузол, розташований в жировій клітковині

крилопіднебінної ямки. До нього підходять три види волокон:
- чутливий корінець – вузлові гілки від верхньощелепного нерва.
- парасимпатичний корінець – великий кам'янистий нерв, який йде від проміжного нерва по передній поверхні
піраміди скроневої кістки до рваного отвору.
- симпатичний корінець – глибокий кам'янистий нерв, який починається від внутрішнього сонного сплетення,
утвореного нейронами верхнього шийного вузла симпатичного стовбура.
Оскільки вузол парасимпатичний, в ньому перериваються тільки парасимпатичні волокна, а чутливі і

симпатичні проходять транзитом.
Від вузла відходять:
– медіальні і латеральні верхні задні носові гілки, що проникають через клиноподібно-піднебінний отвір до
слизової оболонки задніх відділів верхнього й середнього носових ходів;
– нижні задні носові гілки, що прямують через великий піднебінний канал до слизової оболонки дна
порожнини носа;
– носопіднебінний нерв (Скарпів нерв), що проходить спочатку через клиноподібно-піднебінний отвір до
слизової оболонки перегородки носа, а потім через різцевий канал до слизової оболонки твердого і м'якого
піднебіння;
– великий і малі піднебінні нерви; з крилопіднебінної ямки через великий і малий піднебінні канали
проникають в ротову порожнину, де іннервують слизову оболонку твердого і м'якого НЕРВИ
ЧЕРЕПНІ піднебіння;
– виличні гілки.
Від вузла вегетативні волокна йдуть до верхньощелепного нерва, потім відходять до виличного, потім у
вигляді сполучної гілки підходять до слізного нерва, від якого відходять для іннервації слізної залози.
Виличний нерв відходить від верхньощелепного нерва в крилопіднебінній ямці, прямує в очну ямку через
верхню очну щілину. В очній ямці віддає парасимпатичну гілку до слізного нерва, яка відповідає за
секреторну іннервацію слізної залози.
В очній ямці виличний нерв ділиться на дві гілки:
- вилично-скроневу гілку (r. zygomaticotemporalis), яка виходить через вилично-скроневий отвір і ділиться на
дві гілки, які іннервують шкіру передньої частини скроневої ділянки і латеральний ділянку лоба;
- вилично-лицеву гілку (r. zygomaticofacialis) – виходить через вилично-лицевий отвір на обличчя та іннервує
шкіру верхньої частини щоки і латеральну частину нижньої повіки.
362. V пара черепних нервів: 3-тя гілка V пари – утворення, вихід з черепа, гілки, ділянки іннервації.
Нижньощелепний нерв (n.mandibularis) – третя найбільша гілка трійчастого нерва, яка складається з
рухових і чутливих волокон.
Вихід із черепа: овальний отвір.
Рухові гілки нижньощелепного нерва:
1) жувальний нерв (n. massetericus);
2) глибокі скроневі нерви (nn. temporalis profundi);
3) латеральний і медіальний крилоподібні нерви (nn. pterygoidei lateralis et medialis). Ці нерви йдуть
до жувальних м’язів.
Також до рухових гілок належать нерв м’яза, який натягує барабанну перетинку і нерв м’яза, який натягую
піднебінну завіску.
Чутливі гілки трійчастого нерва:
1) менінгеальна гілка (r. meningeus) або остистий нерв, відходить трохи нижче від овального отвору,
входить через остистий отвір в порожнину черепа разом із середньою менінгеальною артерією і
ділиться на передню і задню гілки. Передня гілка іннервує тверду оболонку ГМ. Задня гілка
виходить через кам’янисто-лускоподібну щілину та іннервує слизову оболонку комірок
соскоподібного відростка скроневої кістки.
2) щічний нерв (n.buccalis), він проходить між латеральною та медіальною крилоподібними м’язами,
пронизує щічний м’яз і розділяється в слизовій оболонці щоки, віддає гілки до шкіри в ділянці кута
рота.
3) вушно-скроневий нерв (n. auriculotemporalis) двома корінцями охоплює середню менінгеальну
артерію. Потім у вигляді одного сержня нерв направляється вверх, проходить через привушну слюнну
залозу і віддає такі гілки:
- суглобові гілки (rr. articulares) – вони направляються до капсули скронево-нижньощелепного суглоба;
- привушні гілки (rr. parotidei) йдуть до привушної слюнної залози.
- передні вушні гілки (nn. auriculares anteriores) йдуть до передньої частини вушної раковини;
- нерви зовнішнього слухового ходу (nn. meatus acustici externi) іннервують стінки зовнішнього слухового
проходу у місцях з’єднання хрящової і кісткової його частини і барабанну перетинку;
- гілки барабанної перетинки (rr. membranae tympani) йдуть до барабанної перетинки;
- поверхневі скроневі гілки (rr. temporalis superficiales) йдуть до шкіри скроневої ділянки.
4) язиковий нерв (n. lingualis) проходить між латеральним і медіальним крилоподібними м’язами, потім
нерв різко повертає вперед проходить вздовж внутрішньої частини тіла нижньої щелепи між
підщелепною слинною залозою і під’язиковим м’язом вверх. Багаточисельні чутливі гілки язикового
нерва закінчуються в слизовій оболонці передніх 2/3 язика і в під’язиковій ділянці.
5) нижній альвеолярний нерв (n. alveolaris inferior) в своєму складі має чутливі і рухові волокна;
6) після виходу через підборідний отвір нижній альвеолярний нерв переходить в підборідний нерв (n.
mentalis), який закінчується в шкірі підборіддя і нижній губі.
363. Крилопіднебінний вузол: локалізація, корінці, гілки, пре- та постгангліонарні волокна, ділянки
Глибокий кам’янистий нерв, який з’єднується з великим кам’янистим нервом утворює нерв крилоподібного
каналу. Крилопіднебінний нерв через крилоподібний канал заходить у крилопіднебінну ямку направляється
повз крило-піднебінний вузол .
Симпатичні волокна у складі крилопіднебінних нервів здійснюють симпатичну іннервацію судин та
залоз:
- слизової оболонки носової порожнини і ротової порожнини;
- сполучної оболонки;
- кон’юнктиви нижньої повіки;
- шкіри лиця .
1) парасимпатичний корінець (radix parasympathica), утворений великим кам’янистим нервом (n. petrosus
major);
2) симпатичний корінець (radix sympathica), утворений глибоким кам’янистим нервом (n. petrosus profundus);
3) чутливий корінець (radix sensoria), утворений вузловими гілками верхньощелепного нерва (rr. ganglionares
n.maxillaris).
Гілки:
- очноямкові гілки (rr.orbitales) – проходять через очну ямку, беруть участь в іннервації слизової оболонки
клиноподібної пазухи і задніх комірок решітчастої кістки.
- верхні задні носові нерви (nn. nasales posteriores superiores) – виходять із крилопіднебінної ямки, де
знаходиться крилопіднебінний вузол, через крилопіднебінний отвір іннервує у вигляді верхніх задніх
носових гілок слизову оболонку задніх кінців верхньої і середньої раковини, а у вигляді медіальних верхніх
задніх носових гілок іннервує слизову оболонку носової перегородки.
Постгангліонарні парасимпатичні волокна крилопіднебінного вузла забезпечують секреторну іннервацію
залоз слизової оболонки порожнини носа, рота, глотки та сльозової залози.
364. Піднижньощелепний вузол: локалізація, корінці, гілки, пре- та постгангліонарні

волокна, ділянки іннервації.
Піднижньощелепний вузол (g.submandibulare) розміром близько 3 мм, лежить на піднижньощелепній
слинній залозі під язиковим нервом.
Має три корінці:
1) парасимпатичний корінець, утворений барабанною стуною;
2) симпатичний корінець;
3) чутливий корінець, утворений вузловими гілками піднижньощелепного нерва.
Гілки:
- залозисті гілки (rami glandulares) – іннервують піднижньощелепну залозу і її протоки;
- глоткова гілка;
- гілки, що йдуть від вузла і до язикового нерва і разом з ним вступають в товщу язика, де закінчуються в його
залозистій оболонці.
Постгангліонарні парасимпатичні волокна піднижньощелепного вузла забезпечують секреторну
іннервацію піднижньощелепної та під’язикової слинних залоз.
365. Під’язиковий вузол: локалізація, корінці, гілки, пре- та постгангліонарні волокна,

Під’язиковий вузол (g. sublinguale) інколи розміщується на бічній поверхні під’язикової слинної залози,
але частіше являє собою скупчення нейронів по ходу гілок язикового нерва до під’язикової залози.
Має три корінці:
1) парасимпатичний корінець, утворений барабанною струною;
Постгангліонарні парасимпатичні волокна під’язикового вузла забезпечують секреторну іннервацію
під’язикової залози.
366. Вушний вузол: локалізація, корінці, гілки, пре- та постгангліонарні волокна, ділянки іннервації.
Вушний вузол (g. oticum), розміром близько 3 мм, розміщений в підскроневій ямці присередньо від
піднижньощелепного нерва під овальним отвором.
Має три корінці: ЧЕРЕПНІ НЕРВИ
1) парасимпатичний корінець, утворений малим кам’янистим нервом;
Гілки:- сполучні гілки з вушно-скроневим нервом;
- сполучні гілки з менінгеальною гілкою нижньощелепного нерва;
- сполучні гілки з барабанною струною;
- сполучення до м’язовий гілок нижньощелепного нерва;
- нерв м’яза, що натягує барабанну перетинку;
- нерв м’яза, що натягує піднебінну завіску;
- гілки до твердої оболонки мозку.
Постгангліонарні парасимпатичні волокна вушного вузла забезпечують секреторну іннервацію
привушної слинної залози.
367. VI пара черепних нервів: загальна характеристика, ядро, вихід із мозку, вихід із черепа, ділянки
VI пара черепних нервів – відвідний нерв (nervus abducens), складається тільки з рухових волокон. Він має
власне рухове ядро відвідного нерва (nucleus nervi abducentis), яке розташоване у сірій речовині покриву
моста на верхівці лицевого горбка ромбоподібної ямки.
Аксони нейронів цього ядра формують відвідний нерв, який виходять з ГМ на межі між пірамідами
довгастого мозку і мостом, а з порожнини черепа – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis
superior).
Вихід із мозку: у борозні між мостом і пірамідою.
Вихід із черепа: верхня очноямкова щілина.
Іннервація: латеральний прямий м’яз ока.
368. VII пара черепних нервів і проміжний нерв: загальна характеристика, ядра, вихід із мозку, вихід
із черепу, гілки, ділянки іннервації.
VII пара черепних нервів - лицевий нерв (nervus facialis), змішаний за складом. Рухова частина лицевого
нерва починається від ядра, розташованого в дорсальній частині моста.
Лицевий нерв виходить на вентральну поверхню мозку між заднім краєм моста й оливою довгастого мозку і
вступає у внутрішній слуховой прохід, а потім у канал лицевого нерва піраміди скроневої кісти.
В лицевому каналі нерв розгалужується на два нерви:
- великий кам’янистий нерв (n. petrosus major) – виходить через розтвір каналу великого кам’янистого
нерва, рваний отвір, потім через крилопіднебінний канал потрапляє в крилопіднебінну ямку;
- барабанна струна (chorda tympani) йде по канальцю барабанної струни, виходить через кам’янисто-
барабанну щілину.
Від рухових волокон лицевого нерва відходить ряд гілок:
- стремінцевий нерв (n. stapedius), іннервує м'яз-підіймач піднебінної завіски.
- задній вушний нерв (n. auricularis posterior), іннервує потиличне черевце надчерепного м'яза, задній і верхній
вушні м'язи.
- двочеревцева гілка (r. digastricus), іннервує заднє черевце двочеревцевого м’яза.
- скроневі гілки (rr. temporales), іннервують верхню частину колового м'яза ока і м'яз-зморщувач брови.
- виличні гілки (rr. zygomatici), іннервують нижню частину колового м'яза ока і виличний м'яз.
- щічні гілки (rr. buccales), іннервують щічний, коловий м'яз рота, м'яз-підіймач кута рота.
- крайова гілка нижньої щелепи (r. marginalis mandibulae), іннервує м'яз сміху, підборідний м’яз.
- шийна гілка (r. colli), іннервує підшкірний м’яз шиї.
Ядра: ядро лицевого нерва (соматомоторне) лежить у покришці моста.
Вихід із черепа: внутрішній слуховий прохід - канал лицевого нерва - шилососкоподібний отвір.
Вихід із мозку: мосто-мозочковий кут.
Ділянки іннервації: мімічні м’язи, двочеревцевий м’яз (заднє черевце), шило-під’язиковий м’яз,
підшкірний м’яз шиї, вушні м’язи, стремінцевий м’яз.
369. Вегетативні вузли голови, зв’язані із проміжним нервом: їх корінці, гілки, ділянки іннервації.
Парасимпатична частина автономного відділу периферійної нервової системи представлений
передвузловими волокнами, що йдуть у складі 3, 7, 9 і 10 пар черепних нервів і тазових нутрощевих нервів,
парасимпатичними вузлами, а також відповідними завузловими волокнами.
Позаорганні парасимпатичні вузли розміщені поблизу органів, що іннервуються.
ЧЕРЕПНІ ДоНЕРВИ
них належать п’ять
великих парасимпатичних вузлів голови (вуйковий, крило-піднебінний, піднижньощелепний, під’язиковий,
вушний), а також парасимпатичні тазові вузли.
До цих вузлів підходять три типинервів чи корінців: чутливі, симпатичні та парасимпатичні.
Перших два типи волокон проходять транзитом, при цьому чутливі волокна несуть інформацію до мозку, а
симпатичні (завузлові) – до органів, що ними іннервуються. Волокна парасимпатичних корінців
закінчуються на нейронах вузлів. Аксони цих нейронів утворюють завузлові волокна, які досягають органа,
що іннервується. Периферійні гілки описаних вузлів утворені трьома різновидами волокон (чутливими,
симпатичними і парасимпатичними).
370. VIII пара черепних нервів: частини, загальна характеристика, ядра, вихід із мозку, вихід із
черепу, гілки, ділянки іннервації.
Присінково-завитковий нерв (n. vestibulocochlearis)
Нерв має тільки чутливі волокна. Він складається з двох частин - завиткової (слуховий) і присінкової
(вестибулярної). Кожна з них має свої ядра, розташовані в мосту. Виходить нерв з мосто-мозочкового кута,
поруч з лицьовим нервом. За межі основи черепа він не виходить, тому що забезпечує передачу імпульсів
від органу слуху і рівноваги, розташованого усередині піраміди скроневої кістки. Його завитковий вузол
знаходиться в спіральному каналі равлика і отримує імпульси від кортієвого органу. На дні внутрішнього
слухового проходу розташовується присінковий (вестибулярний) вузол. Від нього в головний мозок йдуть
волокна, які проводять імпульси від органу рівноваги.
Ядра:
Завиткова частина: заднє і переднє ядра.
Присінкова частина: медіальне, латеральне, верхнє і нижнє ядра (чутливі).
Вихід із мозку: мосто-мозочковий кут.
Вихід із черепа: внутрішній слуховий прохід.
Завиткова частина: іннервує спіральний орган.
Присінкова частина: іннервує ампульні гребінці, плями маточки, плями мішочка.
371. IX пара черепних нервів: загальна характеристика, ядра, вихід із мозку, вихід із черепу, гілки,
Язикоглотковий нерв (n. glossopharingeus, IX пара). Нерв змішаний, оскільки містить в своєму складі
рухові, вегетативні та чутливі волокна, причому чутливі волокна як спеціальної чутливості (смакової), так і
загальної чутливості.
Нерв має 4 ядра, які розташовуються в довгастому мозку:
- рухове ядро, спільне з блукаючим нервом;
- ядро загальної чутливості, спільну з блукаючим нервом;
- ядро спеціальної чутливості (ядро одинокого шляху), спільне з проміжним нервом (система лицевого нерва);
- вегетативне парасимпатичне ядро (нижнє слиновидільне ядро).
Чутлива частина IX пари формується з наступних нервів:
– язикові гілки (rr. linguales) мають рецептори загальної чутливості і смакові в слизовій оболонці задньої
частини язика;
– мигдаликові гілки (rr. tonsillares) складаються з волокон загальної чутливості і частково містять смакові
гілки;
– гілка сонної пазухи, утворена волокнами загальної чутливості;
– глоткові гілки (rr. pharyngei) мають рецептори в слизовій оболонці глотки.
Парасимпатична (секреторна) частина волокон язико-глоткового нерва починається від нижнього
слиновидільного ядра (nucl. salivatorius inferior) довгастого мозку. Виходить з мозку разом з руховими і
чутливими волокнами.
Вихід із мозку: верхня частина задньої латеральної борозни.
Вихід із черепа: яремний отвір.
Ділянки іннервації: шило-глотковий м’яз.
372. X пара черепних нервів: загальна характеристика, ядра, вихід із мозку, вихід із черепа, частини,
їх топографія.
Десята пара черепних нервів – блукаючий нерв (n. vagus) – є змішаним нервом, який іннервує похідні IV–
V зябрових дуг.
Блукаючий нерв має 2 чутливих вузли:
- верхній вузол (ganglion superius) – розміщений у межах яремного отвору;
- нижній вузол (ganglion inferius) – розміщений на 1,0–1,5 см нижче.
За топографією виділяють 4 відділи блукаючого нерва: головний, шийний, грудний та черевний.
Головний відділ охоплює початковий відрізок нерва – від мозку до нижньогоЧЕРЕПНІвузла блукаючого нерва.
НЕРВИ
Нижньою межею шийного відділу вважається рівень відходження поворотного гортанного нерва. Межа між
грудним і черевним відділом – місце проходження блукаючого нерва через діафрагму. Головний відділ
блукаючого нерва є найкоротшим і має тільки дві гілки: оболонну і вушну.
Шийний відділ блукаючого нерва віддає: глоткові гілки, верхній гортанний нерв, верхні та нижні шийні
серцеві гілки.
Грудний відділ блукаючого нерва віддає: поворотний гортанний нерв, грудні серцеві гілки, бронхові гілки.
Черевний відділ блукаючого нерва представлений переднім та заднім блукаючими стовбурами, які містять
тільки чутливі та парасимпатичні волокна.
Ядра:
- чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii);
- рухове подвійне ядро (nucleus ambiguus);
- парасимпатичне заднє ядро блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi).
Вихід із мозку: середня частина задньої латеральної борозни.
373. X пара черепних нервів: гілки головної і шийної частин – їх топографія, склад волокон, ділянки
Головний відділ охоплює початковий відрізок нерва – від мозку до нижнього вузла блукаючого нерва.
Нижньою межею шийного відділу вважається рівень відходження поворотного гортанного нерва. Межа між
грудним і черевним відділом – місце проходження блукаючого нерва через діафрагму.
Головний відділ блукаючого нерва є найкоротшим і має тільки дві гілки: оболонну і вушну.
Оболонна гілка (r. meningeus) – чутлива, відходить від верхнього вузла, повертається у порожнину черепа,
де іннервує тверду оболону ГМ в ділянці задньої черепної ямки.
Вушна гілка (r. auricularis) – чутлива, відходить від верхнього вузла, проходить через соскоподібний
каналець скроневої кістки до заднього краю кісткової частини зовнішнього слухового ходу, іннервує шкіру
задньої стінки зовнішнього слухового ходу, частину зовнішньої поверхні вушної раковини і барабанну
перетинку.
Шийний відділ блукаючого нерва віддає: глоткові гілки, верхній гортанний нерв, верхні та нижні шийні
серцеві гілки.
Глоткові гілки (rr. pharyngei) складаються із чутливих, рухових і парасимпатичних волокон. Глоткові гілки
відходять від нижнього вузла і утворюють глоткове сплетення (разом з однойменними гілками ІХ пари
черепних нервів). Глоткові гілки блукаючого нерва іннервують верхній м’яз зжимач глотки, середній м’яз
зжимач глотки, м’язи м’якого піднебіння (крім м’яза підіймача піднебінної завіски), слизову оболонку
нижньої половини глотки. Чутливі гілки глоткового сплетення іннервують слизову оболонку глотки і корня
язика, а також щитоподібну і прищитоподібну залози
Верхній гортанний нерв (n. laryngeus superior) відходить від нижнього вузла, складається з чутливих,
рухових і парасимпатичних волокон. Іде за внутрішньою сонною артерією, направляється вперед до гортані,
розділяючись на дві гілки – зовнішню та внутрішню.
Зовнішня гілка (r. externus) – рухова, іннервує нижній зжимач перснеподібного м’яза.
Внутрішня гілка (r. internus) складається з чутливих і парасимпатичних волокон; вона пронизує
щитопід’язикову перетинку, іннервує слизову оболонку гортані вище голосової щілини, слизову оболонку
надгортанника і кореня язика.
Верхні та нижні шийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales superiores et inferiores) відходять від стовбура
блукаючого нерва і від верхнього гортанного нерва. Вони містять чутливі та парасимпатичні волокна;
ідуть уздовж загальної сонної артерії до серця, де входять до складу серцевого сплетення. Ліві верхні шийні
серцеві гілки беруть участь в утворенні поверхневого позаорганного серцевого сплетення, праві входять в
глибокі серцеві сплетення. Верхні шийні серцеві гілки іннервують також тимус і щитоподібну залозу.
Поворотний гортанний нерв (n. laryngeus reccurens) містить чутливі, рухові і парасимпатичні волокна,
має різний початок справа і зліва. Правий поворотний гортанний нерв відходить від блукаючого нерва на
рівні підключичної артерії, огинає її знизу і ззаду, піднімається по латеральній поверхні трахеї. Лівий
поворотний гортанний нерв починається на рівні дуги аорти, огинає її знизу в передньо-задньому напрямку,
йде вверх в борозні між стравоходом і трахеєю. Від поворотних гортанних нервів відходять трахеальні
гілкию. Кінцевою гілкою поворотного нерва з кожного боку є нижній гортанний нерв (n. laryngeus
inferior), який іннервує слизову оболонку гортані нижче голосової щілини і всі м’язи гортані, крім
перснещитоподібного м’яза.
Від поворотного гортанного нерва відгалужуються:
1) трахейні гілки (rr. tracheales) – іннервують трахею;
2) стравохідні гілки (rr. oesophagei) – іннервують верхній відділ стравоходу;
3) нижній гортанний нерв (n. laryngeus inferior) – іннервує всі м’язи гортані, крім перснещитоподібного
м’яза, слизову оболонку гортані нижче голосової щілини, а також щитоподібну та прищитоподібні залози,
лімфатичні вузли шиї.
374. X пара черепних нервів: гілки грудної і черевної частин – їх топографія, склад волокон, ділянки
В грудному відділі від блукаючого нерва відходять гілки до внутрішніх нервів:
Грудні серцеві гілки (rr. cardiaci thoracici) містять чутливі та парасимпатичні волокна, відходять від
блукаючого нерва нижче поворотного гортанного нерва і приєднуються до глибокого серцевого сплетення.
Бронхові гілки (rr. bronchiales) передні та задні, містять чутливі та парасимпатичні волокна, прямують до
воріт легенів і, з’єднуючись з гілками симпатичного стовбура, утворюють легеневе сплетення (plexus
pulmonalis). Легеневе сплетення іннервує структури бронхового дерева та здійснює чутливу іннервацію
нутрощевої плеври.
Стравохідні гілки (rr. oesophageales) беруть участь в утворенні розміщеного на поверхні стравохода
стравохідного сплетення, гілки якого йдуть до його стінок, м’язів і слизової оболонки.
Черевний відділ блукаючого нерва представлений передніми і задніми блукаючими стовбурами, які
виходять із стравохідного сплетення і їхніми гілками.
Передній блукаючий стовбур (truncus vagalis anterior) утворений переважно волокнами лівого
блукаючого нерва, є продовженням стравохідного сплетення, розташовується уздовж передньої поверхні
малої кривини шлунка. Від нього відходять передні шлункові гілки (rr. gastrici anteriores), які
з’єднуються з симпатичними волокнами, утворюючи шлункове сплетення, що іннервує шлунок.
Продовженням переднього блукаючого стовбура є печінкові гілки (rr. hepatici), які досягають воріт
печінки між двома листками очеревини малого чепця.
Задній блукаючий стовбур (truncus vagalis posterior) утворений переважно волокнами правого
блукаючого нерва, є продовженням стравохідного сплетення, розташовується уздовж задньої поверхні малої
кривини шлунка. Від нього відходять задні шлункові гілки (rr. gastrici posteriores), які беруть участь в
утворенні шлункового сплетення, що іннервує шлунок. Віддaвши задні шлункові гілки, задній блукаючий
стовбур відхиляється дозаду і донизу, і по ходу лівої шлункової артерії йде у вигляді черевних гілок (rr.
coeliaci) до черевного сплетення (plexus coeliacus). У складі гілок черевного сплетення чутливі та
парасимпатичні волокна блукаючих нервів. Волокна блукаючого нерва разом з симпатичними волокнами
черевного сплетіння йдуть до печінки, селезінки, підшлункової залози, тонкої та ободової кишки.
Блукаючий нерв іннервує не тільки органи малого таза, але й ліву половину товстої кишки (нижче лівого
ободового згину). Відособлені відгалуження з числа черевних гілок, які йдуть до нирок – ниркові гілки (rr.
renales).
375. XI пара черепних нервів: загальна характеристика, ядра, вихід із мозку, вихід із черепа, ділянки
XI пара - додатковий нерв (n. accessorius) або велізієв нерв, утворений відростками рухових ядер, які
розміщуються в покришці довгастого мозку і в спинному мозку. При виході із яремного отвору
додатковий нерв розгалужується на внутрішню гілку та зовнішню гілку.
Внутрішня гілка (r. internus) більш тонка, входіть в склад блукаючого нерва над його нижнім вузлом.
Зовнішня гілка (r. externus) додаткового нерва йде позаду шилоподібного відростка скроневої кістки і
від м’язів, які там є, проходить позаду заднього черевця двочеревцевого м’яза і спрямовується до
грудинно-ключично-соскоподібного м’яза. Частина волокон зовнішньої гілки пронизує грудинно-
ключично-соскоподібний м’яз і входить в передній край трапецієподібного м’яза.
Ядра:
- ядро додаткового нерва (nucleus nervi accessorii) – розміщене у передніх рогах верхніх шести сегментів
- подвійне ядро (nucleus ambiguus) – розміщене у довгастому мозку і є спільним для ІХ, Х та ХІ пар черепних
нервів.
Вихід із мозку: краніальні корінці - нижня частина задньої латеральної борозни; спинномозкові корінці -
між передньою і задньою латеральними борознами. ЧЕРЕПНІ НЕРВИ
Ділянки іннервації: трапецеєподібний м’яз та грудининно-ключично-соскоподібний м’яз.
376. XII пара черепних нервів: загальна характеристика, ядро, вихід із мозку, вихід із черепа,
топографія, ділянки іннервації.
XII пара - під'язиковий нерв (n. hypoglossus) утворений волокнами рухових ядер. Із мозку нерв виходить в
борозні між пірамідами і оливою, направляється вперед і латерально в канал під’язикового нерва потиличної
кістки. Виходячи із каналу, під’язиковий нерв йде вниз і вперед, огинає блукаючий нерв і внутрішню сонну
артерію з латерального боку. Проходячи між внутрішньою сонною артерією і внутрішньою яремною веною,
нерв направляється під заднє черевце двочеревцевого м’яза і під шило-під’язиковий м’яз в
піднижньощелепний трикутник, де утворює дугу випинаючи вниз. Потім цей нерв йде вперед і вверх в
товщу язика і його м’язам.
Від під’язикового нерва відходить низхідна гілка. Она містить рухові волокна, які з’єднуються з волокнами,
які відходять від передніх гілок першого і другого спинно-мозкових нервів. Утворена в результаті цього
утворюється шийна петля, яка розміщується допереду від загальної сонної артерії або на передній поверхні
внутрішньої яремної вени (рідко позану неї).
Гілки шийної петлі іннервують лопатково-під’язиковий, грудинно-під’язиковий, грудинно-щитоподібну і
щито-під’язиковий м’язи. В складі під’язикового нерва є чутливі волокна, які відділяються в каналі
під’язикового нерва і іннервують тверду мозкову оболонку ГМ в ділянці потиличної кісткиі потиличний
синус.
Ядра:
- ядро під’язикового нерва (рухове)
Вихід із мозку: передня латеральна борозна.
Вихід із черепа: канал під’язикового нерва.
Ділянки іннервації: м’язи язика і деякі м’язи шиї.
СЕРЦЕ
377. Серцево-судинна система: компоненти, функції.

До серцево–судинної системи (systema cardiovasculare) належать серце та складна сітка кровоносних і
лімфатичних судин.
Кровоносну систему (systema sanguineum), яка є замкненою, складають:
- артерії (arteriae);
- вени (venae);
- капіляри (vasa capillaria) утворюють мікроциркуляторне русло.
Центральним органом кровоносної системи є серце (cor), з яким сполучаються кровоносні судини.
По артеріях кров тече від серця, по венах кров тече до серця.
Виділяють три кола кровообігу:
Велике коло кровообігу - забезпечує артеріальною кров’ю всі органи та тканини організму.
Мале коло кровообігу - виконує функцію газообміну.
Серцеве коло кровообігу – кровообіг у серці.
378. Серце: топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія). Кровопостачання і іннервація серця.
Серце (cor) є непарним порожнистим м’язовим органом, що має конусоподібну форму.
Голотопія: серце лежить у грудній порожнині, середньому середостінні, поздовжня вісь серця йде зверху
вниз, справа наліво, ззаду наперед.
Скелетотопія:
а) межі серця
- верхня межа серця проходить по хрящах третіх ребер;
- права межа – від середини хряща третього правого ребра до середини хряща п’ятого ребра;
- ліва межа – від середини хряща третього лівого ребра до шостого лівого ребра;
б) проекція отворів серця:
- лівий передсердно-шлуночковий отвір проектується на місце з’єднання третього лівого ребра з грудниною;
- отвір аорти – медіальніше від попереднього;
- отвір легеневого стовбура – на другий міжреберний простір зліва від грудини;
- правий передсердно-шлуночковий отвір - на середину проекції вінцевої борозни. Вінцева борозна
проектується від середини хряща третього лівого ребра до середини хряща п’ятого правого ребра.
Синтопія: серце відноситься до середнього середостіння. Латерально і частково спереду серце вкрите
легенями, спереду – грудиною та ребрами, знизу серце через діафрагму контактує з печінкою та шлунком.
Кровопостачання: здійснюється правою і лівою вінцевими артеріями.
Іннервація: забезпечується двома системами управління. Перша – провідна система серця. Друга система
регуляції роботи серця представлена автономним відділом нервової системи (симпатична та
парасимпатична частини). Симпатична іннервація серця здійснюється шийними і грудними серцевими
нервами, які йдуть від шийних і грудних вузлів симпатичного стовбура. Парасимпатична іннервація серця
відбувається аксонами вісцеромотонейронів парасимпатичних вузлів, в яких перериваються шийні та грудні
серцеві гілки блукаючого нерва.
379. Серце: зовнішня будова; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.

Серце має:
- верхівку серця (apex cordis), яка направлена вперед, униз і вліво;
- основу серця (basis cordis), яка направлена в протилежний бік.
Серце має такі поверхні:
- груднинно–реброву поверхню; передню поверхню (facies sternocostalis;
facies anterior);
- діафрагмову поверхню; нижню поверхню (facies diaphragmatica; facies inferior);
- праву і ліву легеневі поверхні (facies pulmonalis dextra et sinistra).
Борозни серця служать зовнішніми орієнтирами камер серця, зокрема вінцева СЕРЦЕ
борозна відділяє ззовні
передсердя від шлуночків, передня міжшлуночкова борозна і задня міжшлуночкова борозна – шлуночки між
собою.
380. Серце: камери серця, назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті. Велике
та мале коло кровообігу, їх початок та закінчення.
Серце людини має 4-камери:
- правий шлуночок відділений від лівого шлуночка міжшлуночковою перегородкою;
- праве передсердя містьть додаткову порожнину – праве вушко, праве передсердя відділене від лівого
передсердя міжпередсердною перегородкою;
- ліве передсердя має додаткову порожнину ліве вушко, для лівого вушка характерні гребенясті м’язи;
- лівий шлуночок, на його стінках виражені м’ясисті перекладки.
Велике коло кровообігу (circulus sanguinis major) починається аортою, що виходить з лівого шлуночка
серця і закінчується верхньою і нижньою порожнистими венами, які впадають у праве передсердя.
Мале коло кровообігу (circulus sanguineus minor) починається з правого шлуночка (ventriculus dexter), де
виходить легеневий стовбур (truncus pulmonalis), і закінчується в лівому передсерді (atrium sinistrum), куди
вливаються 4 легеневі вени (venae pulmonales).
СЕРЦЕ
381. Праве передсердя: судини, які в нього впадають, вушко, рельєф внутрішньої поверхні,
міжпередсердна перегородка; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Праве передсердя (atrium dextrum) кубоподібної форми з порожнистим додатком – правим вушком.
Праве передсеряд приймає венозну кров з наступних судин:
- верхньої порожнистої вени;
- нижньої порожнистої вени;
- вінцевої пазухи;
- найменших серцевих вен;
- передніх вен серця.
Отвори нижньої порожнистої вени та віцевої пазухи містять заслінки.
Між отворами порожнистих вен знаходиться міжвенний горбок. На місці овального отвору на
міжпередсердній перегородці міститься овальна ямка, яка обмежена кантом. Місце впадання порожнистих
вен розширене – це пазуха порожнистих вен (sulcus terminalis cordis). Характерна ознака внутрішньої
поверхні передсердя є наявність на ній гребенястих м’язів (mm. pectinati), які закінчуються зверху
межовим гребенем.
382. Правий передсердно-шлуночковий клапан: топографія, стулки, їх будова; проекція

на передню грудну стінку, прослуховування клапана; описати латинськими термінами і
Тристулковий клапан складається з трьох стулок:
- передньої (cuspis anterior);
- задньої (cuspis posterior);
- перегородкової (cuspis septalis).
СЕРЦЕклапана, сухожилкові
Стулки сухожилковими струнами прикріплюються до сосочкових м’язів. Стулки
струни сосочкові м’язи утворюють клапанний апарат.
Тристулковий клапан вислуховується в кінці тіла груднини.
383. Правий шлуночок: сполучення, будова, рельєф внутрішньої поверхні; описати
Правий шлуночок (ventriculum dexter) має форму піраміди, яка звужується поблизу легеневого стовбура,
формуючи артеріальний конус, він відмежований знизу надшлуночковим гребенем.
Стінка артеріального конуса гладкка, а решта правого шлуночка – містить м’ясисті перекладки, які
формують передній, задній і перегородковий соскоподібний м’яз.
Правий шлуночок і лівий шлуночок відокремлені міжшлуночковою перегородкою.
Міжшлуночкова перегородка складається з двох частин: нижньої – м’язової та верхньої – перетинчастої.
Артеріальний конус правого шлуночка продовжується у легеневий стовбур, на межі між ними знаходиться
отвір легеневого стовбура з тристулковим клапаном.
384. Клапан легеневого стовбура: топографія, будова; проекція на передню грудну стінку,
прослуховування клапана; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Клапан легеневого стовбура містить три півмісяцеві заслінки (праву, ліву, передню). Край кожної
заслінки має вузлик, нижче якого міститься серпик. Зазначені структури півмісяцевих заслінок сприяють
щільному замиканню клапана.
СЕРЦЕ пазуха
Між стінкою легеневого стовбура і кожною півмісяцевою заслінкою міститься відповідна
легеневого стовбура.
Клапан легеневого стовбура вислуховується у другому міжреберному просторі зліва від груднини.
385. Ліве передсердя: судини, які в нього впадають, вушко, рельєф внутрішньої
поверхні; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Судини, які впадають в ліве передсердя:
- чотири легеневі вени.
Ліве передсердя (atrium sinistrum) має кубоподібну форму і шість стінок: верхню, задню, передню, праву
(присередню), ліву (бічну) і нижню. Стінка лівого передсердя трохи тонша за стінку правого передсердя.
Права (присередня) стінка представлена міжпередсердною перегородкою (septum interatriale).
На межі лівої і передньої стінок порожнина лівого передсердя продовжується в щілиноподібний закуток
лівого вушка. Ліве вушко (auricula sinistra) має сплощену конусоподібну форму і спрямоване вперед і
присередньо, охоплюючи легеневий стовбур.
Нижня стінка утворена лівою передсердно-шлуночковою перегородкою, в якій є великий лівий
передсердно-шлуночковий отвір, що веде у порожнину лівого шлуночка.
Внутрішня поверхня лівого передсердя гладенька, лише у лівому вушку видно контури гребенястих м’язів
(musculi pectinati).
СЕРЦЕ
386. Лівий передсердно-шлуночковий клапан: топографія, стулки, їх будова; проекція

на передню грудну стінку, прослуховування клапана; описати латинськими термінами і
Лівий передсердно-шлуночковий клапан (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis) – двостулковий
(мітральний) клапан. Двостулковий клапан складається з двох стулок: передньої і задньої. Стулки
сухожилковими струнами прикріплюються до сосочкових м’язів.
Аускультація мітрального клапана – в місці серцевого поштовху (верхівки серця) – в п’ятому міжребер’ї на
1,5 см до середини від середнього середостіння.
В проміжках між основами передньої і задньої стулок часто трапляються додаткові малі зубцеподібні
спайкові стулки (cuspides commissurales). Сполучна тканина стулок в місцях їх прикріплення до краю лівого
передсердно-шлуночкового отвору переходить у ліве волокнисте кільце (anulus fibrosus sinister), що оточує
отвір і є опорою клапана. До волокнистого (м’якого) скелета серця належать: лівий волокнистий трикутник
(trigonum fibrosum sinistrum), який з’єднує ліве волокнисте кільце із задньолівою частиною волокнистого
кільця, що оточує отвір аорти, і дещо більший правий волокнистий трикутник (trigonum fibrosum dextrum),
який з’єднується із задньоправою частиною волокнистого кільця, що оточує отвір аорти, а також з правим
волокнистим кільцем і перетинчастою частиною міжшлуночкової перегородки.
387. Лівий шлуночок: сполучення, будова, рельєф внутрішньої поверхні; описати латинськими
термінами і продемонструвати на препаратах. Міжшлуночкова перегородка: частини, її будова.
Лівий шлуночок (ventriculus sinister) розташований зліва, позаду і донизу від правого шлуночка. Він має
конусоподібну форму, звужений передньонижній його відділ відповідає верхівці серця. Лівий шлуночок є
найбільшою камерою серця і утворює більшу частину його діафрагмової поверхні (facies diaphragmatica).
На внутрішній поверхні шлуночка містяться м’ясисті перекладки (trabeculae carneae), які формують:
- передній соскоподібний м’яз (m. papillaris anterior);
- задній соскоподібнийм’яз (m. papillaris posterior).
Верхівки цих м’язів за допомогою сухожилкових струн (chordae tendineae) прикріплюються до стулок лівого
передсердно–шлуночкового клапана (cuspides valvae atrioventricularis sinistrae).
Правийшлуночок (ventriculus dexter) і лівий шлуночок (ventriculus sinister) відокремлені міжшлуночковою
перегородкою (septum interventriculare), яка має:
- м’язову частину (pars muscularis), що є більшою за розмірами;
- перетинчасту частину (pars membranacea), що менша.
388. Клапан аорти: топографія, будова; проекція на передню грудну стінку, прослуховування
клапана; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Клапан аорти (valva aortae) складається з трьох півмісяцевих заслінок (правої, лівої, задньої). Заслінки є
своєрідними складками ендокарда у вигляді мішечків, вільні краї яких виступають у просвіт аорти. Нижня
опукла поверхня півмісяцевих заслінок обернена в порожнину лівого шлуночка, а ввігнута – у просвіт
аорти. Посередині вільного краю кожної заслінки є невелике потовщення – вузлик півмісяцевої заслінки
(nodulus valvula semilunaris), але ці вузлики більші, ніж на заслінках клапана легеневого стовбура. Ці
вузлики також називають вузликами Аранці. Серпики півмісяцевих заслінок (lunulae valvularum
semilunarium) краще виражені. Вузлики і серпики сприяють щільнішому змиканню півмісяцевих заслінок
при закритті клапана аорти під час діастоли лівого шлуночка. В місцях прикріплення півмісяцевих заслінок
до стінки аорти кінці їх вільних країв з’єднуються між собою спайками півмісяцевих заслінок (commissurae
valvularum semilunarium). Між стінкою аорти і кожною півмісяцевою заслінкою є невелика кишеня – пазуха
аорти (sinus aortae).
Аускультація клапана аорти – в другому міжребер’ї справа від груднини.
СЕРЦЕ
1. Клапан легеневого стовбура

2. Мітральний клапан
3. Проекція верхівки серця
4. Тристулковий клапан
5. Клапан аорти
389. Клапани серця: топографія, будова; проекція на передню грудну стінку, прослуховування
клапанів; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах
Місця вислуховування (аускультації) клапанів серця:
- клапан легеневого стовбура
вислуховується у другому міжреберному
просторі зліва від груднини. Клапан
легеневого стовбура (valva trunci
pulmonalis) складається з:
- правої півмісяцевої заслінки (valvula
semilunaris dextra);
- лівої півмісяцевої заслінки (valvula
semilunaris sinistra);
- передньої півмісяцевої заслінки
(valvula semilunaris anterior).
Заслінки клапана легеневого стовбура
(valva trunci pulmonalis) називаються
відповідно до їхнього розташування у
плода.
У дорослих людей їх позиції стають:

- передньоправою;
- задньою;
- передньолівою.
Середня частина вільного краю кожної заслінки потовщена і утворює вузлики півмісяцевих заслінок (noduli
valvularum semilunarium), які сприяють щільному змиканню клапана.
Між стінкою легеневого стовбура (paries trunci pulmonalis) і кожною півмісяцевою заслінкою міститься
відповідна пазуха легеневого стовбура (sinus trunci pulmonalis).
- клапан аорти (valva aortae) – в другому міжреберному просторі справа від груднини. Отвір аорти
закривається клапаном аорти (valva aortae), який складається з:
- правої півмісяцевої заслінки; правої вінцевої заслінки (valvula semilunaris dextra; valvula coronaria dextra);
- лівої півмісяцевої заслінки; лівої вінцевої заслінки (valvula semilunaris sinistra; valvula coronaria sinistra);
- задньої півмісяцевої заслінки; задньої вінцевої заслінки (valvula semilunaris posterior; valvula coronaria
posterior).
Заслінки клапана аорти називаються відповідно до їхнього розташування у плода.
- тристулковий клапан – в кінці тіла груднини (з’єднання VІ правого ребрового хряща з грудниною) – точка
Боткіна. Правий передсердно–шлуночковий отвір закривається правим передсердно–шлуночковим
клапаном; тристулковим клапаном (valva atrioventricularis dextra; valva tricuspidalis), який має такі три
стулки:
- передню стулку (cuspis anterior);
- задню стулку (cuspis posterior);
- перегородкову стулку (cuspis septalis).
- мітральний клапан (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis) – в місці серцевого поштовху (верхівки
серця) – в п’ятому лівому міжреберному просторі на 1.5 см до середини від середньоключичної лінії.
Лівийпередсердно–шлуночковий отвір (ostium atrioventriculare sinistrum). Цей отвір закривається лівим
передсердно–шлуночковим клапаном; мітральним клапаном (valva atrioventricularis sinistra; valva mitralis),
який складається з: СЕРЦЕ
- передньої стулки (cuspis anterior);
- задньої стулки (cuspis posterior).
Між попередніми стулками можуть бути – спайкові стулки (cuspides commissurales), до яких
прикріплюються сухожилкові струни (chordae tendineae).
390. Серце: будова стінки.

Серце вкрите осердям і складається із:
- зовнішнього волокнистого осердя;
- внутрішнього волокнистого осердя.
Стінки серця (paries cordis):
- внутрішній шар – ендокард;
- м’язовий шар – міокард;
- зовнішній шар – епікард.
391. Серце: ендокард, його будова. Які структури серця утворені ендокардом?
Ендокард (endocardium)
Тонка оболонка з ендотелію, підендотеліального та м’язовоеластичного шарів, яка вкриває зсередини всі
структури камер серця (м’ясисті перекладки, сосочкові м’язи, схожилкові струни). Складки ендокарда
формують клапани (стулки, заслінки) серця, а в судинах ендокард продовжується в їх внутрішні оболонки
(інтиму).
Дуплікатура ендокарда утворює:
- клапани аорти;
- клапани легеневого стовбура;
- стулки правого передсердно-шлуночкового клапана;
- стулки лівого передсердно-шлуночкового клапана.
392. Серце: міокард передсердь, його будова.

Серцевий м’яз або м’язова оболонка побудований з кардіоміоцитів і є найтовщим шаром стінки серця.
Міокард передсердь і шлуночків починається від м’якого скелета серця – правого та лівого волокнистих
кілець, які залягають у товщікраїв передсердно-шлуночкових отворів і з’єднані між собою правим та лівим
волокнистими трикутниками.
Міокард передсердь має два прошарки:
- глибокий – з поздовжнім напрямком м’язових волокон, які починаються від воловнистих кілець окремо для
кожного передсердя;
- поверхневий – з поперечно орієнтованими м’язовими волокнами – спільними для обох передсердь.
393. Серце: міокард шлуночків, його будова.

У шлуночках розрізняють три прошарки міокарда:
- поверхневий та глибокий, які мають косо-поздовжні м’язові волокна;
- середній з поперечним напрямком м’язових волокон.
Поверхневий прошарок починається від обох волокнистих кілець, прямує до верхівки серця, де утворює
завиток серця, після чого переміщається в глибокий прошарок міокарда шлуночків. Глибокий прошарок
формує сосочкові м’язи та м’ясисті перекладки. Поверхневий і глибокий прошарки міокарда спільні для
обох шлуночків, а середній – окремий для кожного шлуночка. Міокард лівого шлуночка у 2-3 рази
перевищує товщину міокарда правого шлуночка внаслідок робочої гіпертрофії.
394. Провідна система серця: вузли, пучки, їх топографія, функції.

Провідна система серця складається з двох вузлів:
- пазухо-передсердного;
- передсердно-шлуночкового;
- передсердно-шлуночкового пучка з двома ніжками – правою та лівою. СЕРЦЕ
Провідна система серця побудована з атипових кардіоміоцитів здатних генерувати ритмічний нервовий
імпульс і проводити його до міокарда.
Пазухо-передсердний вузол (Кіса-Фляка) локалізується в стінці правого передсердя між правим вушком та
отвором верхньої порожнистої вени. Він є водієм ритму серця (пейсмекером) і відгалужує гілку до міокарда
передсердь та до передсердно-шлуночкового вузла.
Передсердно-шлуночковий вузол (Ашоффа-Тавара) залягає у нижній частині міжпередсердної
перегородки над септальною перегородкою і спереду ostium sinus coronarii. Донизу вузол продовжується у
передсердно-шлуночковий пучок.
Передсердно-шлуночковий пучок (Гіса) прямує до міжшлуночкової перегородки, проходить між двома
волокнистими кільцями і в м’язовій її частині (перегородки) поділяється на праву ніжку та ліву ніжку.
Права та ліва ніжки пучка Гіса розгалужуються в міокарді відповідного шлуночка, досягаючи сосочкових
м’язів серцевими провідними волокнами (Пуркіньє) і забезпечують її ритмічне скорочення.
395. Серце: джерела кровопостачання; описати латинськими термінами і продемонструвати на

Основними джерелами кровопостачання серця є права та ліва вінцеві артерії. До другорядних джерел
кровопостачання належать:
- осердні та середостінні гілки грудної аорти;
- осердно-діафрагмові артерії – гілки внутрішньої грудної артерії;
- найменші серцеві вени – система судин Тебезія.
396. Серце: права вінцева артерія, її топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати
Права вінцева артерія (a. coronaria dextra) починається у правій пазусі аорти, прямує правим відрізком
вінцевої борозни, досягаючи задньої міжшлуночкової борозни, де називається задньою міжшлуночковою
гілкою (r. interventricularis posterior).
Гілки лівої вінцевої артерії:
- Передня міжшлуночкова гілка (r.
interventricularis anterior)
- Діагональна гілка (r. diagonalis)
- Гілка артеріального конуса (r. coni
arteriosi)
- Латеральна гілка (r. lateralis)
- Перегородкові міжшлуночкові гілки
(rr. interventricularis septales)
- Огинаюча гілка (r. circumﬂexus)
- Анастомотична передсердна гілка (r.
atrialis anastomicus)
- Передсердно-шлуночкові гілки (rr.
atrioventricularis)
- Ліва крайова гілка (r. marginalis
sinister)
- Проміжна передсердна гілка (r.
atrialis intermedius).
- Задня гілка лівого шлуночка (r.
posterior ventriculi sinistri)
- Гілка синусно-передсердного вузла
(r. nodi sinoatrialis)
- Гілка передсердно-шлуночкового
вузла (r. nodi atrioventricularis).
СЕРЦЕ
Ділянки кровопостачання: праве передсердя, міжпередсердна перегородка, задні стінки правого і лівого
шлуночків, задня третина міжшлуночкової перегородки, задній сосочковий м’яз лівого шлуночка.
397. Серце: ліва вінцева артерія, її топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати
Ліва вінцева артерія (a. coronaria sinistra)

Починається у лівій пазусі аорти, прямує під лівим вушком серця, де поділяється на передню
міжшлуночкову гілку (r. interventricularis anterior) і огинальну гілку (r. circumflexus).
Передня міжшлуночкову гілка лежить в однойменній борозні і анастомозує із задньою міжшлуночковою
гілкою, формуючи поздовжнє артеріальне напівкільце.
Огинальну гілка огинає серце в лівій частині вінцевої борозни, анастомозує з правою вінцевою артерією,
замикаючи поперечне артеріальне кільце.
Ділянки кровопостачання: ліве передсердя, передні стінки лівого та правого шлуночків, передні ⅔
міжшлуночкової перегородки, передній сосочковий м'яз лівого шлуночка.
398. Серце: анастомози між правою і лівою вінцевими артеріями, назвати латинськими
термінами і описати латинськими термінами їх топографію.
Права вінцева артерія (a. coronaria dextra) анастомозує з гілкою лівої вінцевої артерії (a. coronaria sinistra)
у ділянці задньої міжшлуночкової борозни (sulcus interventricularis posterior).
Права вінцева артерія анастозомує з огинальною гілкою (ramus cirxumflexus) лівої вінцевої артерії (a.
coronaria sinistra) у вінцевій борозні на діафрагмальній поверхні, утворюючи коловий анастомоз
артеріальних судин серця.
Права вінцева артерія анастозомує з передньою міжшлуночковою гілкою (r. interventricularis anterior) лівої
вінцевої артерії у ділянці верхівки серця, утворюючи поздовжній артеріальний анастомоз серця.
399. Серце: описати латинськими термінами шляхи відтоку венозної крові від стінки серця.
Венозна кров від серця відтікає по венах серця переважно у вінцеву пазуху серця, яка розміщена у вінцевій
борозні. У вінцеву пазуху впадають наступні вени:
- велика вена серця (vena cordis magna) – піднімається по передній міжшлуночковій борозні, далі по
лівій частині вінцевої борозни доходить до вінцевої пазухи;
- середня вена серця (vena cordis media) – піднімається по задній міжшлуночковій борозні і впадає у
вінцеву пазуху; СЕРЦЕ
- мала вена серця (vena cordis parva) йде по правій частині вінцевої борозни до пазухи;
- задні вени лівого шлуночка (venae posteriors ventriculi sinistri) – лежать на задній поверхні лівого
шлуночка і впадають у вінцеву пазуху;
- косі вени лівого передсердя (venae obliquae atrii sinistri) розміщені на задній поверхні лівого
передсердя і впадають у вінцеву пазуху.
Крім цього, венозна кров з тканин серця відтікає в праве передсердя по найменших венах та по передніх
венах серця.
400. Серце: вінцева пазуха, її топографія, притоки; описати латинськими термінами і

Вінцева пазуха відкривається отвором вінцевої пазухи (ostium sinus coronarii) в праве передсердя нижче і
попереду від отвору нижньої порожнистої вени (між заслінкою вінцевої пазухи і міжпередсердною
перегородкою).
Найбільшими притоками вінцевої пазухи є п’ять вен: велика, середня і мала серцеві вени, задня
лівошлуночкова вена і коса лівопередсердна вена.
Велика серцева вена (v. cardiaca magna; v. cordis magna) починається від передньої ділянки верхівки
серця і, піднімаючись по передній міжшлуночковій борозні, проходить поруч з передньою міжшлуночковою
гілкою лівої вінцевої артерії. Початкова частина цієї вени називається передньою міжшлуночковою веною
(v. interventricularis anterior). Крупною притокою великої серцевої вени є ліва крайова вена (v. marginalis
sinistra). Потім велика серцева вена повертає ліворуч і по вінцевій борозні заходить на діафрагмову
поверхню серця, проходячи під огинальною гілкою лівої вінцевої артерії, де продовжується у вінцеву
пазуху. Велика серцева вена збирає кров з передніх ділянок обох шлуночків і міжшлуночкової перегородки.
У велику серцеву вену впадають також вени діафрагмової поверхні лівого передсердя і лівого шлуночка.
Середня серцева вена або задня міжшлуночкова вена (v. cardiaca media; v. cordis media; v.
interventricularis posterior), формується на діафрагмовій поверхні верхівки серця, піднімається по задній
міжшлуночковій борозні і впадає у вінцеву пазуху. Вона збирає кров від прилеглих ділянок серця.
Мала серцева вена (v. cardiaca parva; v. cordis parva) формується в ділянці правої легеневої поверхні
правого шлуночка. Однією з найбільших її приток є права крайова вена (v. marginalis dextra), що збирає кров
з однойменної ділянки серця. Мала серцева вена піднімається догори, лягає у вінцеву борозну на
діафрагмовій поверхні серця і впадає у вінцеву пазуху. Інколи вона відкривається безпосередньо у праве
передсердя. Отже, мала серцева вена збирає кров переважно від правої половини серця.
Задня лівошлуночкова вена (v. ventriculi sinistri posterior) формується з кількох вен на діафрагмовій
поверхні лівого шлуночка ближче до верхівки серця і впадає у вінцеву пазуху або у велику серцеву вену.
Іноді буває декілька задніх лівошлуночкових вен.
Коса лівопередсердна вена (v. obliqua atrii sinistri), вена Маршалла, починається на бічній ділянці лівого
передсердя, прямує зверху направо та донизу по діафрагмовій поверхні лівого передсердя і впадає у вінцеву
пазуху. Ця вена проходить у складці осердя – лівій зв’язці порожнистої вени (lig. venae cavae sinistrae),
складці Маршалла – Воробйова.
401. Осердя (перикард): будова, порожнини, пазухи. Кровопостачання та іннервація перикарду.

Осердя (перикард) pericardium – це волокнисто-серозне вмістилище (мішок) серця. В ньому розрізняють
зовнішнє волокнисте осердя та внутрішнє серозне осердя.
Волокнисте осердя зростається із суміжними структурами і продовжується в адвентицію великих судин
основи серця. Між задньою поверхнею груднини та осердям знаходяться груднинно-осердні зв’язки (ligg.
sternopericardiaca).
Серозне осердя, як типова серозна оболонка має дві пластинки:
- пристінкову;
- нутрощеву.
Між нутрощевою пластинкою і міокардом знаходиться підсерозний прошарок. Нутрощева та пристінкова
пластинки непомітно переходять одна в одну в межах великих судин основи серця, формуючи між собою
осердну порожнину. В цій порожнині розрізняють поперечну та косу осердні пазухи. Поперечна осердна
пазуха знаходиться між висхідною аортою і легеневим стовбуром – спереду і верхньою порожнистою
веною – позаду. Коса осердна пазуха обмежена основами лівих легеневих вен – зліва та нижньою
порожнистою веною – справа. В осердній порожнині міститься близько 15-20 мл прозорої серозної рідини.
Кровопостачання: перикардо-діафрагмальна артерія, перикардні гілки.
Іннервація: здійснюється гілками блукаючого та діафрагмального нервів, а також гілками симпатичних
нервів, які відходять від серцевого сплетення. КРОВООБІГ
402. Кровообіг плода.

Кровоносна система плода має ряд наступних особливостей, що відрізняють її від кровоносної системи
дорослої людини:
- артеріальна кров (sanguis arteriosus) поступає до плода по непарній пупковій вені від матері, ця вена
після народження заростає, утворюючи круглу зв’язку печінки (lig. teres hepatis);
- кров в судинах, які забезпечують тканини киснем, є мішаною. Тільки у пупковій вені кров артеріальна;
- між пупковою і нижньою порожнистою венами функціонує анастомоз – венозна протока (ductus
venosus) – протока Аранція, яка після народження заростає, утворюючи венозну зв’язку печінки (lig.
venosum hepatis);
- кров із нижньої порожнистої вени поступає з правого передсердя в ліве через овальний отвір (foramen
ovale), що розташований в міжпередсердній перегородці (septum interatriale);
- мале коло кровообігу (circulus sanguineus minor) не функціонує;
- між дугою аорти і легеневим стовбуром функціонує артеріальна протока (ductus arteriosus) – Боталова
протока, через яку кров, що потрапила з правого шлуночка у легеневий стовбур, проходить у велике коло
кровообігу (circulus sanguineus major);
- більш насичену киснем мішану кров одержують голова (caput), шия (collum; cervix), верхні кінцівки
(membra superiora) і верхня частина тулуба (pars superior trunci).
Нижня частина тулуба і нижні кінцівки (pars inferior trunci et membra inferiora) кровопостачаються змішаною
кров’ю із значним вмістом вуглекислоти та продуктів обміну клітин. Від плода до плаценти кров поступає
по парній пупковій артерії (a. umbilicalis). Після народження, в зв’язку з появою дихання, починає
функціонувати мале коло кровообігу. Пупкові судини плода заростають на 6–7-й день. Бот алова протока
заростає на 9–10-й день. Овальний отвір в міжпередсердній перегородці заростає на 30-ту добу після
народження.
403. Аорта: частини, їх топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія). Гілки висхідної частини та
дуги аорти. Назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.
Аорта (aorta) має три частини:
- висхідну (aorta ascendens) з
ініціальною частиною – цибулиною;
- дугу (arcus aortae);
- низхідну (aorta descendens).
Голотопія: знаходиться в грудній
порожнині.
Скелетотопія: розміщується зліва
від хребетного стовпа
Синтопія: перехрещується з трахеєю
і йде донизу позаду лівої легені.
Гілки висхідної частини аорти:
Вінцеві артерії.
Гілки дуги аорти:
1. Плечеголовний стовбур.
2. Ліва загальна сонна артерія.
3. Ліва підключична артерія.
Висхідна частина аорти виходить із лівого шлуночка позаду лівого краю груднини на рівні третього
міжребер’я. Від початку висхідної частини аорти відходять права і ліва вінцеві артерії. Висхідна частина
аорти лежить позаду і частина справа від легеневого стовбура, піднімається вгору і на рівні з’єднання хряща
другого правого ребра з грудниною переходить в дугу аорти.
Дуга аорти повертає вліво і назад від поверхні хряща другого ребра до лівого боку тіла четвертого
грудного хребця, де переходить в нисхідну частину аорти. Позаду дуги аорти знаходиться біфуркація трахеї.
Нисхідна частина аорти проходить від рівня четвертого грудного хребця до четвертого поперекового
хребця, де ділиться на праву і ліву клубові артерії, це місце називається біфуркацією аорти (bifurcation
aotae).
КРОВООБІГ
404. Загальна сонна артерія: початок (лівої і правої), їх топографія, гілки; описати
Загальна сонна артерія (arteria carotis communis) Вона є парною артерією і лежить позаду груднинно-
ключично-соскоподібного м’яза (m. sternocleidomastoideus), іде вгору попереду поперечних відростків
шийних хребців, не віддаючи ніяких гілок.
Загальна сонна артерія відходить:
- з правої сторони – від плечоголовного стовбура – права загальна сонна артерія, яка є коротшою за ліву
однойменну артерію і починається на шиї (collum);
- з лівої сторони – від дуги аорти – ліва загальна сонна артерія, яка виходить на шию крізь верхній отвір грудної
клітки (apertura thoracis superior).
На рівні верхнього краю щитоподібного хряща загальна сонна артерія поділяється на:
- зовнішню сонну артерію (arteria carotis externa);
- внутрішню сонну артерію (arteria carotis interna).
Місце розгалуження називається роздвоєнням сонної артерії (bifurcatio carotidis). У цій ділянці розміщені
сонна пазуха (sinus caroticus) і сонний клубочок (glomus caroticum).
405. Зовнішня сонна артерія: топографія, класифікація гілок.
Зовнішня сонна артерія (arteria carotis externa) є одною із двох кінцевих гілок загальної сонної артерії. Вона
відходить від загальної сонної артерії в межах сонного трикутника на рівні верхнього краю щитоподібного
хряща. Спочатку зовнішня сонна артерія знаходиться медіальніше внутрішньої сонної артерії, а потім
латеральніше її. До початкової частини зовнішньої сонної артерії ззовні прилягає грудинно-ключично-
соскоподібний м’яз, в ділянці сонного трикутника – поверхнева пластинка шийної фасції і підшкірний м’яз
шиї. Знаходячись досередини від шилопід’язикового м’яза і заднього черевця двочеревцевого м’яза,
зовнішня сонна артерія на рівні шийки нижньої щелепи ділиться на свої кінцеві гілки – поверхневу скроневу
і верхньощелепну артерії. На своєму шляху зовнішня сонна артерія віддає ряд гулок, які відходять від неї за
декількома напрямкам. Передня група гілок складається з таких гілок: грудинно-ключично-соскоподібна,
потилична і задня вушна артерії; медіально направляється висхідна глоткова артерія.
Від зовнішньої сонної артерії (arteria carotis externa) відходять:
- передні гілки;
- задні гілки;
- присередні гілки;
КРОВООБІГ
- кінцеві гілки.
406. Зовнішня сонна артерія: передня група гілок, їх топографія, ділянки кровопостачання; описати
До передньої групи гілок зовнішньої сонної артерії (rami anteriores arteriae carotidis externae) належать:
1. Верхня щитоподібна артерія (a. thyroidea superior), кровопостачає щитоподібну залозу і відходить
від зовнішньої сонної артерії біля її початку на рівні великого рогу під'язикової кістки, направляється вперед
і вниз і біля верхнього полюса долі щитоподібної залози ділиться на передню і задню залозисті гілки.
Передня і задні гілки розміщуються в щитоподібній залозі, анастомозують в товщі щитоподібної залози
одна з одною, а також з гілками нижньої щитоподібної артерії. Прямуючи до щитоподібної залози, від
верхньої щитоподібної артерії відходять такі бокові гілки:
- верхня гортанна артерія, яка кровопостачає м’язи і слизову оболонку гортані, надгортанник;
- підпід'язикова гілка;
- грудинно-ключично-соскоподібна гілка;
- перснещитоподібна гілка кровопостачає перснещитоподібний м’яз.
2. Язикова артерія (a. lingualis), кровопостачає під’язикову залозу і відходить від зовнішньої сонної
артерії трохи вище від верхньої щитоподібної артерії на рівні великого рогу під'язикової кістки. Йде нижче
під'язиково-язикового м'яза, між цим м'язом і середнім констриктором глотки, проходить в ділянку
піднижньощелепного трикутника. Потім артерія входить в товщу язика знизу. Артерія віддає наступні
гілки:
- надпід'язикова гілка, яка кровопостачає цю кістку і прилягаючу до неї м’яз;
- дорсальні гілки язика, кровопостачає м’язи і слизову оболонку язика;
- під'язикову артерію, кропостачає слизову оболонки дна порожнини рота і ясен, під’язикову слинну
залозу, анастомозує із підборідною артерією;
- глибоку артерію язика, кровопостачає м’язи і слизову оболонку язика.
3. Лицева артерія (a. facialis) – відходить від зовнішньої сонної артерії на рівні кута нижньої щелепи, на
3-5 мм вище язикової артерії. В ділянці піднижньощелепного трикутника лицева артерія прилягає до
піднижньощелепної залози (або пронизує її), при цьому розгалужується на залозисті гілки, потім
перегинається через край нижньої щелепи на обличчя і прямує вверх і вперед в сторону кута рота, а потім до
ділянки медіального кута ока. Від лицевої артерії відходять наступні гілки:
- висхідна піднебінна артерія (a. palatina ascendens) від початкової лицевої артерії йде вверх по боковій
частині стінки глотки, проникає між шилопід’язиковою і шилоглотковою м’язами і кровопостачає їх.
Кінцеві гілки артерії спрямовується до піднебінного мигдалика, глоткової частини слухової труби, слизової
оболонки зіву;
- мигдаликова гілка (r. tonsillaris) йде вверх по боковій стінці глотки до піднебінного мигдалика, стінки
глотки, кореня язика, кровопостачає мигдалики;
- підпідборідна артерія (a. submentalis) прямує по зовнішній поверхня щелепно-під’язикового м’яза до
підборіддя і м’язам шиї, які розташовані вище під’язикової кістки;
- нижня губна артерія і верхня губна артерія обидві ці артерії йдуть в товщину губ, анастомозують з
такими самими артеріями з протилежного боку, кровопостачають верхню і нижнб губу;
- кутова артерія (a. angularis) є кінцевою гілкою лицевої артерії, йде по медіальному куту ока. Тут вона
анастомозує з артерією спинки носа – гілка очної артерії.
- залозові гілки (rami glandulares) кровопостачають піднижньощелепну слинну залозу.
КРОВООБІГ
407. Зовнішня сонна артерія: верхня щитоподібна артерія, її топографія, гілки, ділянки
Верхня щитоподібна артерія (a. thyreoidea superior)
Відходить від зовнішньої сонної артерії біля її початку на рівні великого рогу під'язикової кістки,
направляється вперед і вниз до щитоподібної залози, і біля верхнього полюса долі щитоподібної залози
ділиться на передню і задню залозисті гілки. Передня і задні гілки розміщуються в щитоподібній залозі,
анастомозують в товщі щитоподібної залози одна з одною, а також з гілками нижньої щитоподібної артерії.
Гілки верхньої щитоподібної артерії:
- верхня гортанна артерія;
- підпід’язикова гілка;
- грудинно-ключично-соскоподібна гілка;
- персне-щитоподібна гілка.
Кровопостачає: щитоподібну залозу і гортань.
408. Зовнішня сонна артерія: язикова артерія, її топографія, гілки, ділянки
Язикова артерія (a. lingualis), кровопостачає під’язикову залозу і відходить від зовнішньої сонної артерії
трохи вище від верхньої щитоподібної артерії на рівні великого рогу під'язикової кістки. Йде нижче
під'язиково-язикового м'яза, між цим м'язом і середнім констриктором глотки, проходить в ділянку
піднижньощелепного трикутника. Потім артерія входить в товщу язика знизу. Артерія віддає наступні
гілки:
- надпід'язикова гілка, яка кровопостачає цю кістку і прилягаючу до неї м’яз;
- дорсальні гілки язика, кровопостачає м’язи і слизову оболонку язика;
КРОВООБІГ
- під'язикову артерію, кропостачає слизову оболонки дна порожнини рота і ясен, під’язикову слинну залозу,
анастомозує із підборідною артерією;
- глибоку артерію язика, кровопостачає м’язи і слизову оболонку язика.
409. Зовнішня сонна артерія: лицева артерія, її топографія, гілки, ділянки
Лицева артерія (a. facialis) – відходить від зовнішньої сонної артерії на рівні кута нижньої щелепи, на 3-5
мм вище язикової артерії. В ділянці піднижньощелепного трикутника лицева артерія прилягає до
піднижньощелепної залози (або пронизує її), при цьому розгалужується на залозисті гілки, потім
перегинається через край нижньої щелепи на обличчя і прямує вверх і вперед в сторону кута рота, а потім до
ділянки медіального кута ока. Від лицевої артерії відходять наступні гілки:
- висхідна піднебінна артерія (a. palatina ascendens) від початкової лицевої артерії йде вверх по боковій частині
стінки глотки, проникає між шилопід’язиковою і шилоглотковою м’язами і кровопостачає їх. Кінцеві гілки
артерії спрямовується до піднебінного мигдалика, глоткової частини слухової труби, слизової оболонки
зіву;
- мигдаликова гілка (r. tonsillaris) йде вверх по боковій стінці глотки до піднебінного мигдалика, стінки глотки,
кореня язика, кровопостачає мигдалики;
- підпідборідна артерія (a. submentalis) прямує по зовнішній поверхня щелепно-під’язикового м’яза до
підборіддя і м’язам шиї, які розташовані вище під’язикової кістки;
- нижня губна артерія і верхня губна артерія обидві ці артерії йдуть в товщину губ, анастомозують з такими
самими артеріями з протилежного боку, кровопостачають верхню і нижнб губу; КРОВООБІГ
- кутова артерія (a. angularis) є кінцевою гілкою лицевої артерії, йде по медіальному куту ока. Тут вона
анастомозує з артерією спинки носа – гілка очної артерії.
- залозові гілки (rami glandulares) кровопостачають піднижньощелепну слинну залозу.
410. Зовнішня сонна артерія: задня група гілок, їх топографія, ділянки кровопостачання;
Задня група гілок зовнішньої сонної артерії:
- Потилична артерія (a. occipitalis) відгалужується на одному рівні з лицевою артерією, прямує назад,
проходить під заднім черевцем двочеревцевого м’яза, залягаючи в однойменній борозні скроневої кістки.
Між грудинно-ключично-соскоподібним і трапецієподібним м’язами виходить на задню поверхню голови,
де розгалужується в шкірі потилиці на потиличні гілки, які анастомозують з такими самими артеріями з
протилежного боку, а також з м’язовими гілками хребтової артерії і глибокою шийною артерією.
Від потиличної артерії відходять бокові гілки:
- грудинно-ключично-соскоподібні гілки (rr. sternocleidomastoidei), які йдуть до однойменного м’яза,
кровопостачає однойменний м’яз;
- вушна гілка (r. auricularis), анастомозує з гілками задньої вушної артерії, йде до вушної раковини;
- соскоподібна гілка (r. mastoideus), проникає через соскоподібний отвір до твердої мозкової оболонки ГМ;
- низхідна гілка (r. descendens) прямує до м’язів задньої ділянки шиї.
- Задня вушна артерія (a. auricularis posterior) відходить від зовнішньої сонної артерії над верхнім краєм
заднього черевця двочеревцевого м’яза і прямує косо назад. Кровопостачає: зовнішнє та середнє вухо. Від
задньої вушної артерії відходять такі гілки:
- вушна гілка, йде по задній стороні вушної раковини та кровопостачає її;
- потилична гілка йде дозаду і доверху по основі соскоподібного відростка, кровопостачає шкіру в ділянці
соскоподібного відростка, вушної раковини і потилиці;
- шилососкоподібна артерія проникає через шилососкоподібний отвір в канал лицевого нерва скроневої
кістки, де віддає задню барабанну артерію, яка через канал барабанної струни прямує до слизової оболонки
КРОВООБІГ
барабанної порожнини, коміркам соскоподібного відростка, до стремінцевого м’яза. Кінцеві гілки
шилососкоподібної артерії досягають твердої оболонки ГМ. Кровопостачає стремінцевий м’яз та
соскоподібні комірки.
411. Зовнішня сонна артерія: середня група гілок, їх топографія, ділянки кровопостачання; описати
Висхідна глоткова артерія (a. pharyngea ascendens) відходить від зовнішньохї сонної артерії біля її
початку, піднімається вверх до бокової стінки глотки.
Від висхідної глоткової артерії відходять такі гілки:
- глоткові, які прямують до м’язів глотки, м’якого піднебіння, піднебінного мигдалика, слухової труби,
кровопостачають горло;
- задню оболонну, яка крізь яремний отвір досягає тверду мозкову оболонку задньої черепної ямки,
кровопостачає оболонки ГМ;
- нижню барабанну, що проникає до слизової барабанної порожнини крізь барабанний каналець,
кровопостачає середнє вухо.
412. Зовнішня сонна артерія: поверхнева скронева артерія, її топографія, гілки, ділянки
Поверхнева скронева артерія (a. temporalis superficialis) є прямим продовженням зовнішньої сонної
артерії, проходить вверх попереду вушної раковини в скроневу ділянку і на рівні надочноямкового краю
лобової кістки відгалужує кінцеві лобову та тім’яну гілки. Кровопостачає: надчерепний м’яз, шкіру лоба і
тім’яної ділянки і анастомозують з гілками потиличної артерії.
Над виличною дугою – місце її притискання для зупинки кровотечі. Поверхнева скронева артерія відгалужує
гілки:
- привушні (rr. parotidei) – відходять під виличною дугою у верхній частині привушної слинної залози,
кровопостачають привушну слинну залозу;
- поперечну артерію лиця (a. transversa faciei), прямує вперед поряд з вивідним протоком привушної залози до
мімічних м’язів і до шкіри щічної і підочної ділянок, кровопостачає обличчя;
- передні вушні (rr. auriculares anteriores), прямують до вушної раковини і зовнішнього слухового проходу, де
анастомозують з гілками задньої вушної артерії, кровопостачають зовнішнє вухо;
- вилично-очноямкову артерію (a. zygomaticoorbitalis), відходить над виличною КРОВООБІГ
дугою до латерального кута
очної ямки, кровопостачає круговий м’яз ока;
- середню скроневу артерію (a. temporalis media), пронизує фасцію скроневого м’яза, кровопостачає скроневу
ділянку.
413. Зовнішня сонна артерія: верхньощелепна артерія, її топографія, частини, гілки,
ділянки кровопостачання; описати латинськими термінами і продемонструвати на
препараті.
Верхньощелепна артерія (a. maxillaris) – найпотужніша
гілка зовнішньої сонної артерії. Початок артерії прикритий з
латерального боку гілкою нижньої щелепи. Артерія прямує
до підскроневої і далі до крилопіднебінної ямки, де
розгалужується на свої кінцеві гілки.
У ній розрізняють три відділи:
Щелепний, який лежить позаду гілки нижньої щелепи. В
цьому відділі артерія дає наступні гілки:
- глибока вушна артерія (a. auricularis profunda), йде до
зовнішнього слухового проходу іі барабанної перетинки,
кровопостачає зовнішнє вухо (зовнішній слуховий прохід);
- передня барабанна артерія (a. tympanica anterior), проникає
до слизової оболонки барабанної порожнини через
кам’янисто-барабанну щілину скроневої кістки,
кровопостачає барабанну порожниину;
- середня оболонна артерія (a. memimgea media) – проходить
через остистий отвір у порожнину черепа і кровопостачає
оболонки ГМ;
- нижня альвеолярна артерія (a. alveolaris inferior) – йде в
канал нижньої щелепи, кровопостачає нижню щелепу, нижні
зуби з пародонтом, потім артерія виходить через підборідний
отвір на підборіддя, продовжується у підборідну артерію, яка
кровопостачає мімічні м’язи і шкіру підборіддя;
Крилоподібний, який лежить у підскроневій ямці. В цьому відділі артерія розгалужується на такі гілки:
- жувальна артерія;
- глибокі скроневі артерії, які йдуть до скроневої ділянки;
- крилоподібні гілки, які йдуть до крилоподібних м’язів;
- щічна артерія.
Ці артерії кровопостачають всі жувальні та щічний м’яз.
- задня верхня коміркова артерія проникає крізь однойменні отвори горбка верхньої щелепи до слизової
оболонки гайморової пазухи, а звідти до великих кутніх зубів та ясен верхньої щелепи, кровопостачає
верхню щелепу, верхні зуби з пародонтом.
Крилопіднебінний відділ, який лежить у крилопіднебінній ямці. В цьому відділі артерія дає наступні гілки:
- підорбітальна артерія (a. infraorbitalis) йде через нижню орбітальну щілину в орбіту, виходить з орбіти через
підорбітальний канал та отвір прямує до мімічних м’язів та шкіри, анастомозує з гілками лицевої артерії та
скроневою артерією, які кровопостачають верхню щелепу, верхні зуби з пародонтом. В підочноямкових
борозні та каналі підочноямкова артерія відгалужує гілки:
- нижніх прямого та косого м’яза ока;
- низхідна піднебінна артерія (a. palatina descendens) – розгалужується на великі і малі піднебінні артерії, які
проходять через однойменні канали в ротову порожнину, кровопостачають піднебіння.
- клинопіднебінна артерія (a. sphenopalatina) – проходить через клинопіднебінний отвір в носову порожнину,
розгалужується на задні бічні носові та задні перегородкові артерії, кровопостачає носову порожнину;
414. Внутрішня сонна артерія: частини, їх топографія; описати латинськими термінами і

Внутрішня сонна артерія (a. carotus interna) є продовженням загальної сонної КРОВООБІГ
артерії. Ініціальна частина
цієї артерії лежить збоку і ззаду від зовнішньої сонної артерії, утворюючи перший вигин.
Відповідно до топографії, в ній розрізняють 4 частини:
- шийну, розміщується латерально і дозаду , а потім медіально від зовнішньої вонної артерії, між глоткою
медіально і внутрішньою яремною веною латерально внутрішня сонна артерія піднімається вверх до
зовнішнього отвору сонного каналу. Позаду і медіально від внутрішньої сонної артерії розміщуються
симпатичний стовбур і блукаючий нерв, спереду і латерально – під’язиковий нерв, вище – язикоглотковий
нерв;
- кам’янисту, яка знаходиться в сонному каналі;
- печеристу, яка розміщується в товщі печеристої пазухи;
- мозкову, яка розміщується на рівні зорового каналу.
Біля внутрішнього краю переднього нахиленого відростка внутрішня сонна артерія ділиться на свої кінцеві
гілки – передню і середню мозкові артерії.
415. Внутрішня сонна артерія: шийна, кам’яниста, печериста частини, їх топографія, гілки, ділянки
Шийна частина розміщується латерально і дозаду , а потім медіально від зовнішньої вонної артерії, між
глоткою медіально і внутрішньою яремною веною латерально внутрішня сонна артерія піднімається вверх
до зовнішнього отвору сонного каналу. Позаду і медіально від внутрішньої сонної артерії розміщуються
симпатичний стовбур і блукаючий нерв, спереду і латерально – під’язиковий нерв, вище – язикоглотковий
нерв. Гілок не має і входить до складу судинно-нервового пучка шиї.
Кам’яниста частина (pars petrosa) розташовується в сонному каналі внутрішньої сонної артерії, яка
формує згин і віддає в барабанну порожнину такі гілки:
- сонно-барабанні артерії (aa. caroticotympanicae) прямують до слизової барабанної порожнини крізь
однойменні канальці; КРОВООБІГ
Печериста частина (pars cavernosa) - розміщується в товщі печеристої пазухи:

- нижня гіпофізарна артерія (a. hypophysialis inferior), кровопостачає гіпофіз;
- основна і крайова гілки намету (rr. tentorii), які кровопостачають намет мозочка;
- гілка печеристої пазухи (r. sinus cavernosi), яка кровопостачає однойменну похідну твердої оболони –
печеристу пазуху;
- оболонна гілка (r. meningeus), кровопостачає найближчу ділянку твердої оболонки ГМ;
- гілки трійчастого вузла (rr. ganglionares trigeminales), які живлять однойменний вузол трійчастого нерва (V
черепний нерв);
- гілки нервів (rr. nervorum), що кровопостачають черепні нерви.
416. Внутрішня сонна артерія: мозкова частина, її топографія, гілки, ділянки кровопостачання;
Мозкова частина (pars cerebralis) внутрішньої сонної артерії починається після її виходу із печеристої
пазухи. Артерія відразу повертає догори, і на рівні зорового каналу від неї відходить очна артерія, яка через
цей канал заходить в очну ямку. Вище, на рівні верхівки переднього нахиленого відростка клиноподібної
кістки, внутрішня сонна артерія розгалужується на кінцеві гілки:
- передня мозкова артерія відходить від внутрішньої сонної артерії трохи вище очної артерії, кровопостачає
мозок, медіальний бік лобової, тім’яної і частину потиличної часток, а також нюхові цибулини, тракти і
смугасте тіло, до мозкової речовини артерія віддає дві групи гілок – кіркові і центральні, бере участь у
формуванні кола созку (кола Велізія);
- середня мозкова артерія, кровопостачає мозок, острівець і верхньолатеральні відділи лобової, скроневої і
тім’яної часток півкуль великого мозку. У середній мозковій артерії є такі частини: клиноподібна частина,
острівкова частина і кінцева частина;
- передня артерія судинного сплетення – ця артерія входить в мозкову речовину, розгалужується в стінках
нижнього рогу бокового шлуночка і бере участь в утворенні його судинного сплетення;
- задня сполучна артерія – це анастомоз – сполучає внутрішню сонну артерії із задньою артерією мозку.
КРОВООБІГ
417. Внутрішня сонна артерія: очна артерія, її топографія, гілки, ділянки кровопостачання.
Очна артерія (a. ophthalmica) через зоровий канал разом із зоровим нервом входить в очну ямку. Артерія
прямує вздовж присередньої стінки очної ямки, де відгалужує артерії:
- задню решітчасту, досягає слизову задніх решітчастих комірок крізь однойменний отвір;
- передню решітчасту, що проникає через однойменний отвір в передню черепну ямку, де віддає передню
оболонну гілку, яка крізь решітчасту пластинку прямує до слизової решітчастих комірок, бічної стінки та
перегородки порожнини носа, кровопостачає носову порожнину та оболонки ГМ;
- надблокову артерію, прямує через лобову вирізку до м’язів та шкіри лоба.
Вздовж бічної стінки очної ямки розгалужується:
- сльозова артерія, кровопостачає сльозову залозу;
- бічні повікові артерії.
Середня група гілок очної артерії:
- задні довгі та короткі війкові артерії, кровопостачають очне яблуко;
- центральна артерія сітківки, кровопостачає сітківку;
- передні війкові артерії, що відгалужують: епісклеральні артерії, передні артерії сполучної оболонки та м’язові
артерії.
Кінцеві гілки очної артерії – це:
- присередні повікові артерії (aa. palpebrales mediales);
- артерія спинки носа (a. dorsalis nasi), яка анастомозує з кутовою артерією – гілкою лицевої артерії із системи
зовнішньої сонної артерії, кровопостачає спинку носа.
Кровопостачає:
- очне яблуко;
- допоміжні органи ока;
- слизову оболонку носової порожнини;
- шкіру лоба.
418. Підключична артерія: початок (правої і лівої артерії), топографічні відділи підключичної артерії,
гілки в кожному відділі; продемонструвати на препараті.
Підключична артерія (a. subclavia) починається з правого боку від плечово-головного стовбура, з лівого —
від дуги аорти. Піднімається догори вбік (розташовуючись глибше від підключичної вени) до верхнього
отвору грудної клітки, дугоподібно огинає купол плеври, у міждрабинчастому просторі перекидається через
І ребро і, проникаючи між ним і ключицею, переходить у пахвову артерію.
Підключична артерія (a. subclavia) умовно поділяється на три відділи:
- до входу в міждрабинчастий простір (spatium interscalenum) – присередній відділ;
- в міждрабинчастому просторі (spatium interscalenum) – середній відділ;
- за межами міждрабинчастого простору (spatium interscalenum) до рівня зовнішнього краю I ребра – бічний
відділ.
До входу в міждрабинчастий простір від підключичної артерії відходять такі гілки:
- хребтова артерія (a. vertebralis);
- внутрішня грудна артерія (a. thoracica interna);
- щито-шийний стовбур (truncus thyrocervicalis).
В міждрабинчастому просторі від підключичної артерії відходить така гілка:
- реброво-шийний стовбур (truncus costocervicalis).
По виході із міждрабинчастого простору від підключичної артерії відходить така гілка:
- поперечна артерія шиї (a. transversa colli), що має значну варіабельність.
КРОВООБІГ
419. Підключична артерія: хребтова артерія, частини, їх топографія, гілки кожної частини, ділянки
Хребтова артерія йде догори й назад до кута, утвореного початком переднього драбинчастого м'яза і
довгим м'язом шиї, де проникає в for. transversarium шостого шийного хребця. Звідси піднімається догори
через поперечні отвори CV —СІ хребців, проникає через задню атланто-потиличну перетинку і великий
отвір в задню черепну ямку. Лягає на склепіння і, з'єднуючись з однойменною артерією протилежного боку,
утворює основну артерію. Хребтова артерія в шийному відділі дає гілки, які через міжхребцевий отвір
проходять до спинного мозку і його оболонок. У порожнині черепа відходять передня й задня
спинномозкові та задня нижня мозочкові артерії.
Хребтова артерія має 4 частини:
- передхребтову до поперечного відростка шостого шийного хребця;
- атлантову частину;
- поперечно-відросткову (шийну) міститься у поперечних отворах та однойменній борозні дуги атланта, від
цієї частини відходять спинномозкові гілки і м’язові гілки;
- внутрішньочерепну;
Від цієї частини відходять такі гілки:
 оболонна гілка;
 задня спинномозкова артерія спускається донизу в товщі м'якої оболонки мозку по задній поверхні спинного
мозку й віддає йому багато гілок;
 передня спинномозкова артерія зливається з однойменною артерією протилежного боку, проходить у товщі
м'якої оболонки мозку вниз по серединній щілині спинного мозку, віддаючи йому численні гілки.
Кровопостачає спинний мозок та його оболонки;
 задня нижня мозочкова артерія разом з артеріями мозочка, що відходять від основної артерії, постачає кров'ю
мозочок. Кровопостачає мозочок.
Після того, як хребтова артерія пройде через задню атланто-потиличну перетинку, тверду мозкову оболонку
спинного мозку і великий отвір, вона опиняється у порожнині черепа. Права і ліва артерії конвергуються
спереду довгастого мозку і зливаються у непарну основну артерію, яка лежить в базилярній борозні моста.
Базилярна артерія (основна) на рівні переднього краю моста ділиться на дві кінцеві гілки – задні праву і
ліву мозкові артерії. Від стовбура базилярної артерії відходять:
- передня нижня мозочкова артерія, права і ліва, яка розгалужується на нижній поверхні мозочка;
КРОВООБІГ
- артерія лабіринта;
- артерії моста – кровопостачають міст;
- середньомозочкові артерії, пряямують до середнього мозку;
- верхня мозочкова артерія, розгалужується у верхніх відділах мозочка.
420. Основна артерія: утворення, топографія, гілки; описати латинськими термінами і

Основна артерія (a. basilaris)
Основна артерія утворюється при злитті правої і лівої хребтових артерій на рівні заднього краю мосту ГМ.
Вона проходить по основній борозні мосту і на рівні його переднього краю роздвоюється на праву і ліву
задні мозкові артерії.
Від основної артерії послідовно відходять такі парні судини:
- передня нижня мозочкова артерія (a. inferior anterior cerebellі) інколи може відходити від хребтової артерії,
йде вбік і догори до мозочка, розгалужується і кровопостачає передньонижню ділянку мозочка. Від цієї
артерії відходить артерія лабіринту (a. labyrinthi), яка заходить через внутрішній слуховий отвір у
внутрішній слуховий хід (там проходить разом з присінково-завитковим нервом), проникає у внутрішнє
вухо і кровопостачає його структури;
- артерії мосту (aa. pontis) розгалужуються на присередні і бічні гілки (rr. mediales et laterales), які входять у
товщу мосту і кровопостачають його;
- середньомозкові артерії (aa. mesencephalicae), кровопостачають середній мозок;
- верхня мозочкова артерія (a. superior cerebelli) відходить від основної артерії біля переднього краю мосту,
йде вбік і назад, огинаючи ззовні ніжки мозку, розгалужується на присередню і бічну гілки (rr. medialis et
lateralis), які кровопостачають верхню частину півкулі мозочка, а деякі гілочки беруть участь у формуванні
судинного сплетення третього шлуночка. Від присередньої гілки верхньої мозочкової артерії відходять
верхня артерія черв’яка (a. vermis superior), яка кровопостачає черв’як мозочка.
421. Артеріальне коло мозку: топографія, гілки, зони кровопостачання; описати латинськими
Артеріальне коло мозку (circulus arteriosus cerebri) – коло Віллізія – утворюється на нижній поверхні ГМ
КРОВООБІГ
внаслідок сполучення між собою правої і лівої передніх мозкових артерій, задніх сполучних (із системи
внутрішніх сонних артерій) і правої та лівої задніх мозкових артерій (із системи підключичних артерій).
Передню частину артеріального кола мозку замикає передня сполучна артерія, яка з’єднує праву і ліву
передсполучні частини – сегменти А1, що відходить відповідно від правої і лівої внутрішніх сонних артерій.
Задню частину артеріального кола мозку замикають права і ліва задні мозкові артерії, що відходять від
основної артерії. Права і ліва задні сполучні артерії з’єднують з кожного боку задню мозкову артерію з
внутрішньою сонною артерією.
Артеріальне коло мозку, що розташоване на його нижній поверхні в підпавутинному просторі,
охоплює попереду і з боків зорове перехрестя. Права і ліва задні сполучні артерії пролягають з боків від
гіпоталамуса, задні мозкові артерії проходять вздовж переднього краю мосту.
Окрім описаного артеріального кола мозку, виділяють також розташоване позаду менше артеріальне коло
(коло Захарченка). Попереду його замикають кінцеві відділи правої і лівої хребтових артерій, зливаючись в
основну артерію, а позаду – права і ліва передні спинномозкові артерії, які відходять від відповідних
хребтових артерій і з’єднуються в одну передню спинномозкову артерію.
Така конструкція артеріального кола мозку, що з’єднує хребтову артерію (система підключичної артерії) з
внутрішньою сонною артерією, а також праві і ліві половини цих систем, забезпечує надійне
кровопостачання ГМ навіть при різних варіантах та аномаліях його будови.
422. Підключична артерія: внутрішня грудна артерія, топографія, гілки, ділянки кровопостачання;
Внутрішня грудна артерія (a. thoracica interna) відходить від нижнього півкола підключичної артерії
напроти стовбура хребтової артерії, спускається паралельно до краю груднини по задній поверхні I–VII
ребрових хрящів. Пройшовши через діафрагму, внутрішня грудна артерія входить у прямий м’яз живота і
вже називається верхньою надчеревною артерією.
Гілки внутрішньої грудної артерії:
- середостінні гілки (rr. mediastinales) кровопостачають передній відділ середостінної частини пристінкової
плеври, клітковину і лімфатичні вузли середостіння;
- гілки загруднинної залози (rr. thymici) кровопостачають тимус;
- трахейні та бронхові гілки (rr. tracheales et bronchiales) кровопостачають нижню частину трахеї
і головний бронх. Бронхові гілки, зайшовши в легеню через її ворота, розгалужуються по ходу бронхового
дерева і живлять легеню як орган;
- осердно-діафрагмова артерія (a. pericardiacophrenica) відходить від внутрішньої грудної артерії на рівні І
ребра, прямує донизу разом з діафрагмовим нервом по бічній поверхні осердя (перикарда),
кровопостачаючи їх та середостінну частину пристінкової плеври, а також діафрагму, утворюючи численні
анастомози з гілками інших артерій, що живлять діафрагму;
КРОВООБІГ
- груднинні гілки (rr. sternales), кровопостачають груднину;

- пронизні гілки (rr. perforantes) проходять крізь 6–7 міжреброві простори і кровопостачають великий і малий
грудні м’язи, а також шкіру передньої стінки грудної клітки в ділянці 6–7
міжребрових просторів. Від пронизних гілок відходять 3–5 присередніх гілок груді, які живлять грудну
залозу (грудь);
- передні міжреброві гілки (rr. intercostales anteriores) заходять у шість верхніх міжребрових проміжків. Кожна
з них розгалужується на верхню і нижню гілки, які проходять уздовж нижнього і верхнього країв ребер у
відповідних міжребрових проміжках. Передні міжреброві гілки утворюють анастомози із задніми
міжребровими артеріями, що відходять від грудної аорти.
На рівні VII ребра внутрішня грудна артерія розгалужується на дві кінцеві гілки – м’язово-діафрагмову
артерію і верхню надчеревну артерію:
- м’язово-діафрагмова артерія (a. musculophrenica), відійшовши від внутрішньої грудної артерії на рівні VII
ребра, йде вниз і вбік уздовж ребрової дуги по лінії прикріплення ребрової частини діафрагми (над нею) до
грудної клітки. Численні гілки м’язово-діафрагмової артерії кровопостачають діафрагму, структури
п’ятьох нижніх міжребрових просторів і м’язи живота;
- верхня надчеревна артерія (a. epigastrica superior) є ніби продовженням внутрішньої грудної артерії;
пройшовши скрізь діафрагму, вона пронизує задню пластинку піхви прямого м’яза живота і заходить в його
товщу. Ця артерія кровопостачає верхню частину прямого м’яза живота та його піхву, а також шкіру в
надчеревній і пупковій ділянках живота. У пупковій ділянці верхня надчеревна артерія утворює потужний
анастомоз з гілками нижньої надчеревної артерії, що відходить від зовнішньої клубової артерії.
423. Підключична артерія: щито-шийний стовбур, його гілки, ділянки кровопостачання;

Щито-шийний стовбур (truncus thyrocervicalis) є товстою короткою гілкою, довжиною приблизно 1,5 см. Він
відходить від передньоверхньої поверхні підключичної артерії на рівні присереднього краю переднього
драбинчастого м’яза, перед міждрабинчастим простором.
Щито-шийний стовбур відразу розгалужується на чотири гілки:
- нижня щитоподібна артерія, кровопостачає щитоподібну залозу, трахею, гортань;
- висхідна шийна артерія, кровопостачає глибокі м’язи шиї;
- надлопаткова артерія, кровопостачає м’язи плечового пояса;
- поверхнева артерія шиї, кровопостачає латеральний трикутник шиї.
КРОВООБІГ
424. Підключична артерія: реброво-шийний стовбур, його гілки, ділянки кровопостачання; описати
Реброво-шийний стовбур (truncus costocervicalis) відходить від заднього півкола підключичної артерії в
міждрабинчастому просторі, йде назад і догори. На рівні шийки І ребра стовбур розгалужується на глибоку
шийну артерію і найвищу міжреброву артерію:
- глибока шийна артерія (a. cervicalis profunda) йде назад поміж І ребром і поперечним відростком
VII шийного хребця, повертає догори і розгалужується у м’язах задньої шийної ділянки. Ця артерія
кровопостачає півостьові м’язи шиї і голови, її спинномозкові гілки проходять через міжхребцеві отвори у
хребтовий канал і кровопостачають шийну частину спинного мозку. Гілки глибокої шийної артерії
анастомозують з гілками хребтової, висхідної шийної і потиличної артерій;
- найвища міжреброва артерія (a. intercostalis suprema) йде вниз по внутрішній (передній) поверхні шийок І і
ІІ ребер, віддаючи у два верхні міжреброві простори (І і ІІ) відповідно першу задню міжреброву артерію і
другу задню міжреброву артерію, які кровопостачають відповідні міжреброві м’язи, ребра і реброву
частину пристінкової плеври. Ці артерії анастомозують у міжребрових просторах з передніми міжребровими
гілками внутрішньої грудної артерії та з гілками сусідніх артерій.
Від першої і другої задніх міжребрових артерій відходять:
- задня гілка (r. dorsalis), яка розгалужується на присередню і бічну гілочки, що кровопостачають глибокі
м’язи спини і шкіру відповідних ділянок;
- спинномозкова гілка (r. spinalis), яка заходить через відповідний міжхребцевий отвір у хребтовий канал і
бере участь у кровопостачанні верхніх грудних сегментів спинного мозку.
425. Внутрішня яремна вена: звідки збирає кров, топографія, класифікація приток, венозний кут.
Внутрішня яремна вена (v. jugularis interna) найбільша серед яремних вен, це пряме продовження
сигмоподібної пазухи твердої оболонки ГМ. Вона починається на рівні яремного отвору, нижче якого
знаходиться її розширення – верхня цибулина внутрішньої яремної вени. Спочатку вена знаходиться
позаду і збоку внутрішньої сонної артерії, потім збоку загальної сонної артерії. Між ними і позаду міститься
блукаючий нерв, який завершує склад судинно-нервового пучка шиї. Внутрішня яремна вена (v. jugularis
interna) є великою судиною, в яку стікає венозна кров від органів голови і шиї.
Перед злиттям з підключичною веною внутрішня яремна вена має друше розширення – нижню цибулину
внутрішньої яремної вени над і під якою містяться клапани.
Розрізняють 2 групи притоків внутрішньої яремної вени:
- внутрішньочерепні;
- позачерепні.
Венозна кров пазух збирається у сигмоподібну пазуху, а далі у внутрішню яремну вену. Пазухи приймають
кров із ГМ і його оболонок, передня і бокова ділянки лиця, язика, глотки, гортані, щитоподібної залози.
Венозний кут утворюється при злитті підключичної і внутрішньої яремної вен.
426. Внутрішньочерепні притоки внутрішньої яремної вени: назвати латинськими термінами і
Внутрішньочерепні протоки внутрішньої яремної вени:
1. верхня стрілова (sinus sagittalis superior);
2. нижня стрілова (sinus sagittalis inferior);
3. пряма (sinus rectus);
4. поперечна (sinus transversus);
5. стік пазух (confluens sinuum);
6. крайова (sinus marginalis);
7. потилична (sinus occipitalis);
8. верхня кам’яниста (sinus petrosus superior);
КРОВООБІГ
9. нижня кам’яниста пазуха (sinus petrosus inferior);

10. печериста (sinus cavernosus);
11. передня міжпечериста (sinus intercavernosus anterior);
12. задня міжпечериста (sinus intercavernosus posterior);
13. клино-тім’яна (sinus sphenoparietalis);
14. сигмоподібна (sinus sigmoideus).
427. Позачерепні притоки внутрішньої яремної вени: назвати латинськими термінами, описати
ділянки збору венозної крові.
Позачерепні притоки внутрішньої яремної вени:
1. Лицева вена (v. facialis) приймає численні притоки – вени від м’яких тканин обличчя:
- надблокові, збирають кров від структур лобової ділянки, брів, спинки носа і повік;
- надочноямкову, у ділянці присереднього кута ока надочноямкова вена впадає в кутову вену, збираючи
кров з прилеглих ділянок;
- верхні повікові, збирають кров з однойменної структури, впадаючи в кутову вену;
- нижні повікові, збирають кров від нижньої повіки і венозного сплетення;
- верхню та нижню губні, збирають кров від верхньої та нижньої губ;
- зовнішню піднебінну, збирає кров від венозного сплетення піднебінного мигдалика, бокової стінки
глотки і м’якого піднебіння;
- підпідборідну, збирає кров від м’язів та слизової оболонки дна ротової порожнини, під’язикової
слинної залози, підборідних та піднижньощелепних лімфатичних вузлів, а також шкіри в ділянці
піднижньощелепного трикутника;
- язикову;
- зовнішні носові, збирають кров від спинки і крила носа і впадають у початковий відділ лицевої вени;
- глибоку вену лиця, збирає кров від слизової оболонки і стінок верхньощелепної пазухи, задніх зубів
верхньощелепної зубної дуги, задньої частини коміркового відростка верхньої щелепи та ясен, що його
вкривають.
2. Занижньощелепна вена (v. retromandibularis) започатковується поверхневими скроневими венами.
Притоки вени:
- середня скронева – ця вена має клапани;
- глибокі скроневі, збирають венозну кров з глибоких відділів скроневого м’яза;
- поверхнева скронева вена, збирає кров від м’яких тканин верхньобічної поверхні склепіння черепа –
тім’яної та скроневої ділянок голови;
- передні вушні, збирають кров від передньої поверхні вушної раковини і стінок зовнішнього слухового
ходу;
- привушні, збирають кров від привушної слинної залози та жувального м’яза;
- суглобові, відводять кров з венозного сплетення, що оточує скронево-нижньощелепний суглоб, а
також від барабанної перетинки і стінок зовнішнього слухового ходу;
- крилоподібного сплетення.
В крилопіднебінному сплетенні, яке знаходиться у підскроневій ямці впадають такі вени:
- середні оболонні, мають клапани, збирають венозну кров від твердої оболони головного мозку
середньої черепної ямки;
- глибокі скроневі, венозну кров з глибоких відділів скроневого м’яза;
- крилопіднебінного каналу - вени Відія, збирають кров від структур в ділянці рваного отвору;
- шило-соскоподібні, збирають кров від слизової оболонки і стінок барабанної порожнини, слухових
кісточок, комірок соскоподібного відростка і ділянки твердої мозкової оболони;
- барабанні, збирають кров від стінок і слизової оболонки барабанної порожнини.
3. Верхня щитоподібна вена, в яку впадає верхня глоткова вена. Збирає кров із венозного сплетення
верхньої частини прищитоподібної залози. Ця вена впадає у внутрішню яремну вену, а інколи – в лицеву чи
язикову вени.
4. Середні щитоподібні вени.
5. Грудинно-ключично-соскоподібна вена.
КРОВООБІГ
6. Глоткові вени.
7. Язикова вена.
428. Крилоподібне сплетення: топографія, утворення.
Крилоподібне сплетення (plexus pterygoideus) міститься в ділянці підскроневої ямки і розташоване на
поверхні бічного і присереднього крилоподібних м’язів. У це венозне сплетення притікає кров від
крилоподібних, жувальних і щічних м’язів, від слизової оболонки і стінок носової порожнини.
Крилоподібне сплетення приймає такі вени:
 середні оболонкові вени (vv. meningeae mediae) та глибокі скроневі вени (vv. temporales profundae);
 вени крилоподібного каналу (v. canalis pterigoidei) - проходить в однойменному каналі;
 шило-соскоподібну вену (v. stylomastoidea) - йде із барабанної порожнини і виходить з черепа через
однойменний отвір;
 привушні вени (vv. parotideae) - від привушної залози;
 передні вушні вени (vv. auriculares anteriores) - від передньої частини вушної раковини і зовнішнього
слухового ходу;
 суглобові вени (vv. auriculares) скронево-нижньощелепного суглоба - в які впадають вени зовні-
шнього слухового ходу, барабанної перетинки та барабанні вени від стінок барабанної порожнини.
429. Анастомози між внутрішньочерепними та позачерепними притоками внутрішньої

яремної вени.
Вони вібуваються через випускні вени та притоки лицевої вени, останні з'єднані із печеристою пазухою.
Ці анастомози мають клінічне значення як шляхи можливого поширення інфекції з лицевих ділянок до
порожнини черепа.
430. Зовнішня яремна вена: утворення, топографія, притоки.

Зовнішня яремна вена розташована в підшкірній ділянці голови та шиї. Утворюється позаду вушної
раковини внаслідок злиття двох притоків: переднього (анастомоз з занижньощелепною веною) і заднього
(результат об'єднання потиличної і задньої вушної вен). Зовнішня яремна вена йде косо вниз та медіально,
перетинає грудинно-ключично-сосцеподібний м'яз, прямує до ділянки великої підключичної ямки, де впадає
в кут між підключичною і внутрішньою яремною венами в венозному куті.
У зовнішню яремну вену впадають передня яремна вена, надлопаткова вена, поперечні вени шиї. Позаду
вушної раковини у зовнішню яремну вену впадають задня вушна вена і потилична вена.
Притоки:
- надлопаткова вена;
- передня яремна вена;
- поперечні вени шиї.
431. Передня яремна вена: звідки збирає кров, куди відтікає кров; утворення, топографія, притоки.
Яремна венозна дуга: топографія, утворення.
Передня яремна вена (v. jugularis anterior) – може бути непарною.
Формується із дрібних вен підборідної ділянки, що збирають кров від м’яких тканин підборідної ділянки,
прямує вниз в передній ділянці шиї пронизує передтрахеальну пластинку шийної фасції, проникає в
КРОВООБІГ
міжфасціальний надгруднинний простір (міждрабинчастий простір), повертає вбік і позаду груднинно-
ключично-соскоподібного м’яза впадає у кінцевий відділ зовнішньої яремної вени або в підключичну вену.
Над яремною вирізкою груднини обидві передні вени проникають в міждрабинчастий простір, де
анастомозують між собою з допомогою яремної венозної дуги (arcus venosus juguli), яка лежить у
надгрудинному міжапоневротичному просторі. Ця дуга справа і зліва впадає в зовнішню яремну вену,
відвовідно праву і ліву.
432. Плечо-головні вени: утворення, топографія, притоки, куди відтікає кров.

Права і ліва плечо-головні вени (vv. brachiocephalicae dextra et sinistra) збирають кров від відповідних
ділянок голови, шиї і верхніх кінцівок. У цих судинах відсутні клапани. Кожна з плечо-головних вен
утворюється на рівні верхнього отвору грудної клітки при злитті підключичної і внутрішньої яремної вен.
Місце з’єднання цих судин називається венозним кутом (angulus venosus). У правий венозний кут у
більшості випадків впадають права зовнішня яремна вена і права лімфатична протока, а у лівий венозний
кут – ліва зовнішня яремна вена і грудна протока (лімфатична).
Права плечо-головна вена (v. brachiocephalica dextra) удвічі коротша за ліву, має довжину приблизно 3
см і діаметр 1,2–1,8 см, формується позаду правого груднинно-ключичного суглоба. Вена прямує вниз
майже вертикально по внутрішній поверхні правого краю ручки груднини, прилягаючи до купола правої
пристінкової плеври. На рівні з’єднання правого І ребрового хряща з грудниною права плечо-головна вена
з’єднується з лівою плечо-головною веною, утворюючи верхню порожнисту вену.
Ліва плечо-головна вена (v. brachiocephalica sinistra) вдвічі довша за праву, має довжину 5–6 см і діаметр
1,5–2 см, утворюється позаду груднинно-ключичного суглоба. Вена проходить косо вниз і праворуч, позаду
ручки груднини і загруднинної залози. Позаду лівої плечо-головної вени розташовані плечо-головний
стовбур, ліві загальна сонна і підключична артерії, ліві блукаючий і діафрагмовий нерви. На рівні з’єднання
правого І ребрового хряща з грудниною ліва плечо-головна вена майже під прямим кутом з’єднується з
правою плечо-головною веною, утворюючи верхню порожнисту вену.
В кожну плече-головну вену впадають дрібні вени від внутрішніх органів:
- тимусні вени;
- перикардіальні вени;
- перикардодіафрагмальні вени;
- бронхіальні вени;
- стравохідні вени;
- середостінні вени – від лімфатичних вузлів і від сполучної тканини середостіння.
Більш великими притоками плече-головних вен є:
- нижні щитоподібні вени, якими кров відтікає від непарного щитоподібного сплетення;
- нижня гортанна вена, яка приносить кров від гортані і анастомозує з верхніми і середніми щитоподібними
венами.
433. Верхня порожниста вена: утворення, топографія, притоки.

Верхня порожниста вена (v. cava superior) – це коротка судина, діаметром 21-25 мм і довжиною 5-8 см,
яка утворюється внаслідок злиття правої і лівої плече-головних вен позаду місця з’єднання хряща І правого
ребра з грудниною. Ця вена прямує вниз і на рівні з’єднання третього правого хряща з грудниною впадає в
праве передсердя. Попереду вени знаходяться тимус і вкрита плеврою середостінна частина правої легені.
Справа до вени прилягає середостінна плевра, а зліва – висхідна частина аорти. Задньою своєю стінкою
верхня порожниста вена стикається з передньою поверхнею корня правої легені.
У верхню порожнисту вену впадає справа – непарна вена, а зліва – дрібні середостінні і перикардіальні вени.
Верхня порожниста вена збирає кров від трьох груп вен:
- вен стінок грудної і частково черевної порожнин;
- вен голови і шиї;
- вен обох верхніх кінцівок.
Тобто від тих ділянок, які кровопостачаються гілками дуги і грудної частини аорти.
Притоки верхньої порожнистої вени:
КРОВООБІГ
Якщо обидві плече-головні вени вважаються її коренями, то притоками є:

- непарна вена (v. azygos);
- осердні вени (vv. pericardiacae);
- середостінні вени (vv. mediastinales).
ЛІМФООБІГ
434. Грудна протока: формування, топографія, притоки, звідки збирає лімфу, місце впадіння у венозну
систему.
Грудна протока (ductus thoracicus) – протока Пеке, судина 30-40 см завдовжки і до 6 мм діаметром, має
черевну, грудну та шийну частини.
Формується в заочеревинному просторі (клітковині) на рівні Th XII – L II хребців шляхом злиття правого,
лівого поперекових стовбурів. Це злиття формує її розширену частину – молочну цистерну (cisterna chyli)
– цистерною Пеке. Звідси грудна протока крізь аортальний розтвір діафрагми потрапляє у грудну
порожнину, де піднімається вгору між грудною аортою і непарою веною до рівня шостого – сьомого
грудних хребців. Після цього вона відхиляється вліво і вперед, утворюючи дугу на рівні п’ятого-сьомого
шийних хребців. Дуга огинає купол плеври і впадає у лівий венозний кут, вливаючи сюди близько 75% всієї
лімфи.
Збирає лімфу з лівої половини голови, шиї, грудної порожнини, лівої верхньої кінцівки, черевної
порожнини, порожнини таза, нижніх кінцівок.
У черевну частину протоки відкриваються виносні лімфатичні судини прилеглих до неї лімфатичних вузлів.
435. Права лімфатична протока: формування, топографія, місце впадіння у венозну систему.
Права лімфатична протока (ductus lymphaticus dexter) – це коротка, близько 1-2 см завдовжки і до 5,5 мм
діаметром судина, утворюється внаслідок злиття правих яремного, бронхосередостінного та
підключичного стовбурів і впадає в правий венозний кут.
Збирає лімфу з правої половини голови, шиї, грудної порожнини, правої верхньої кінцівки.
436. Яремні стовбури: утворення, топографія, ділянки збору лімфи, впадіння до лімфатичних проток.
Є правий та лівий яремні стовбури. Лімфа з глибоких лімфатичних вузлів шиї відтікає в правий яремний
стовбур і лівий яремний стовбур, утворюється з виносних судин бічних глибоких шийних лімфатичних
вузлів. Правий яремний стовбур впадає в праву лімфатичну протоку, яка вливається в правий венозний кут.
Лівий яремний стовбур впадає в грудну протоку, яка вливається в лівий венозний кут.
437. Лімфатичні вузли голови: класифікація, топографія, ділянки збору лімфи, шляхи відтоку лімфи.
Лімфатичні вузли голови утворюють такі парні ділянкові групи:
Потиличні лімфатичні вузли, містяться на поверхневому листку шийної фасції, позаду від місця
прикріплення груднинно-ключично-соскоподібного м’яза, а також під фасцією поверх ремінного м’яза
голови і під ним біля потиличних кровоносних судин. Потиличні вузли приймають приносні лімфатичні
судини від шкіри і глибоких тканин потиличної та скроневої ділянок голови. Їхні виносні лімфатичні
судини прямують до бічних глибоких вузлів шиї.
Соскоподібні лімфатичні вузли, лежать підшкірно позаду вушної раковини на соскоподібному відростку
скроневої кістки біля місця прикріплення груднинно-ключично-соскоподібного м’яза і приймають приносні
лімфатичні судини від вушної раковини, шкіри та інших тканин тім’яної і частково скроневої ділянок
голови. Їхні виносні лімфатичні судини прямують до привушних, поверхневих і бічних глибоких шийних
лімфатичних вузлів.
Привушні лімфатичні вузли містяться в ділянці однойменної слинної залози і складаються з поверхневих і
глибоких вузлів.
Поверхневі привушні лімфатичні вузли розташовані ззовні від привушної слинної залози. До складу цих
вузлів входять передвушні вузли, підвушні вузли, внутрішньозалозові вузли. Ця група вузлів приймає
приносні лімфатичні судини від привушної слинної залози, шкіри і органів лобової і тім’яної ділянок
голови, повік, носа, верхньої губи, щоки, вушної раковини, стінок зовнішнього слухового ходу і слухової
труби. Виносні лімфатичні судини цієї групи лімфатичних вузлів прямують до поверхневих (біля
зовнішньої яремної вени) і глибоких бічних (по ходу внутрішньої яремної вени) шийних лімфатичних
вузлів.
ЛІМФООБІГ
Лицеві лімфатичні вузли, розміщені в підшкірній клітковині лиця. Серед них виділяють чотири крупніші
вузли:
- щічний вузол міститься в однойменній ділянці;
- носо-губний вузол розташований в ділянці однойменної борозни;
- великий кутній вузол залягає в ділянці кута нижньої щелепи;
- нижньощелепний вузол, яких може бути і до трьох, розміщений на зовнішній поверхні тіла нижньої щелепи
біля лицевих судин.
Лицеві лімфатичні вузли приймають приносні лімфатичні судини від шкіри та інших тканин лиця, зокрема
від повік, носа, щоки, верхньої губи. Виносні лімфатичні судини від лицевих лімфатичних вузлів впадають
у піднижньощелепні лімфатичні вузли, а також у бічні поверхневі і глибокі шийні лімфатичні вузли.
Язикові лімфатичні вузли, розміщені в клітковині з боків від кореня язика. Ці вузли приймають приносні
лімфатичні судини від язика та прилеглих м’яких тканин. Їхні виносні лімфатичні судини прямують до
глибоких шийних вузлів.
Підпідборідні лімфатичні вузли, містяться в підшкірній клітковині однойменної ділянки на нижній
поверхні підборідно-під’язикового м’яза між передніми черевцями правого і лівого двочеревцевих м’язів. Ці
вузли приймають приносні лімфатичні судини від шкіри та інших тканин підборіддя і нижньої губи.
Виносні лімфатичні судини підборідних лімфатичних вузлів прямують до бічних поверхневих і глибоких
шийних лімфатичних вузлів.
Піднижньощелепні лімфатичні вузли, розташовані в підшкірній клітковині в ділянці піднижньощелепного
трикутника попереду і трохи позаду від піднижньощелепної слинної залози. Вони приймають приносні
лімфатичні судини від верхньої і нижньої губ, носа, щік, язика, піднебіння, піднебінних мигдаликів,
під’язикової і піднижньощелепної слинних залоз. Їхні виносні лімфатичні судини прямують до бічних
глибоких шийних лімфатичних вузлів.
438. Лімфатичні вузли шиї: класифікація, топографія, ділянки збору лімфи, шляхи відтоку лімфи.
Лімфатичні вузли шиї поділяють на передні і бічні. Кожна з цих груп вузлів складається з поверхневих
лімфатичних шийних вузлів, що розташовані ззовні від поверхневої пластинки шийної фасції та глибоких
лімфатичних шийних вузлів, які розміщені глибше поза нею, переважно вздовж крупних кровоносних
судин.
Передні шийні лімфатичні вузли складаються з поверхневих та глибоких груп вузлів.
Передні поверхневі шийні лімфатичні вузли або передні яремні лімфатичні вузли, розташовані вздовж
передньої яремної вени. Вони приймають приносні лімфатичні судини із шкіри і поверхневих м’язів
передньої шийної ділянки. Виносні лімфатичні судини цих вузлів прямують до бічних глибоких шийних
До передніх глибоких шийних лімфатичних вузлів, вони розміщені позаду передтрахейної пластинки
шийної фасції, утворюючи такі групи:
- підпід’язикові лімфатичні вузли, містяться в бічній ділянці тіла під’язикової кістки;
- передгортанні лімфатичні вузли, розміщені попереду гортані;
- щитоподібні лімфатичні вузли, містяться ззовні від пластинки щитоподібного хряща;
- передтрахейні лімфатичні вузли, розміщені на передньобічній поверхні шийної частини трахеї;
- притрахейні лімфатичні вузли, містяться з боків від шийної частини трахеї;
- заглоткові лімфатичні вузли, розташовані на передхребтовій пластинці шийної фасції з боків від гортанної
частини глотки.
У передні глибокі шийні лімфатичні вузли впадають приносні лімфатичні судини від однойменних органів
шиї і прилеглих м’яких тканин, а їхні виносні лімфатичні судини прямують до бічних глибоких шийних
АРТЕРІЇ
439. Кровопостачання та іннервація шкіри лиця.

Лице кровопостачається зовнішньою і внутрішньою сонними артеріями, які є гілками загальної сонної
артерії.
Від внутрішньої сонної артерії в кровопостачанні лиця бере участь очна артерія, що забезпечує артеріальне
кровопостачання тканин очної ямки та анастомозує з лицевою артерією в ділянці внутрішнього кута ока.
Артеріальні судини лиця утворюють рясну сітку з розвиненими анастомозами, чим забезпечується хороше
кровопостачання м 'яких тканин.
Іннервація забезпечується трійчастим нервом. Чутливі волокна сприймають подразнення з шкіри обличчя,
твердої мозкової оболонки ГМ, слизових оболонок носа, рота, вуха, кон’юнктиви, крім ділянок, що
іннервуються першим, сьомим, восьмим, дев’ятим та десятим парами черепних нервів.
Перша гілка сприймає чутливість внутрішньої частини лоба, зовнішньої частини лоба, кореня носа і кінчика
носа. Друга гілка іннервує шкіру нижньої повіки, бічної стінки і крил носа, верхньої губ, щоки, зовнішнього
кута ока і скроневої ділянки. Третя гілка – чутливість шкіри скроневої ділянки, вушної раковини, нижньої
губи, підборіддя і кута рота.
440. Стінки, вміст і сполучення підскроневої ямки: назвати латинськими термінами, описати
На межі лицевого і мозкового черепа за виличною дугою і гілкою верхньої щелепи розміщена підскронева
ямка (fossa infratemporalis). Має передню, верхню, медіальну і латеральну стінки, а задня і нижня відсутні.
Передня стінка утворена частиною горба верхньої щелепи, медіальна - бічною пластинкою криноподібної
кістки.
Верхньою стінкою є частина скроневої поверхні великого крила клиноподібної кістки нижче підскроневого
гребеня. Латеральна стінка утворена гілкою нижньої щелепи. На межі між передньою та медіальною
стінками підскроневої ямки переходить у заглиблення - крилопіднебінну ямку.
Ямка має сполучення з:
- очною ямкою, через нижню очноямкову щілину;
- комірками великих кутніх зубів верхньої щелепи, через задні коміркові отвори;
- середньою черепною ямкою, через овальний та остистий оствори;
- крилопіднебінною ямкою, через крило-верхньощелепну щілину.
АРТЕРІЇ
441. Стінки, вміст і сполучення крилопіднебінної ямки: назвати латинськими термінами, описати
Крило-піднебінна ямка (fossa pterygopalatina) представлена вузькою щілиною, вхід в яку розміщений в
глибині підскроневої ямки. Крилопіднебінна ямка має 4 стінки: передню, верхню, задню і присередню.
Передньою стінкою ямки є горб верхньої щелепи, верхньою – нижньобокова поверхня тіла і основа
великого крила клиноподібної кістки, задньою – передня поверхня крилоподібного відростка клиноподібної
кістки, присередньою – зовнішня поверхня перпендикулярної пластинки піднебінної кістки. Крило-
піднебінна ямка донизу поступово звужується і переходить у великий піднебінний канал.
Крило-піднебінна ямка має 5 отворів, які з’єднують її із сусідніми порожнинами черепа. Через нижню
очноямкову щілину крило-піднебінна ямка сполучається з орбітою; через клино-піднебінний отвір – з
носовою порожниною; через круглий отвір – із середньою черепною ямкою; через крилоподібний канал – з
ділянкою рваного отвору на зовнішній основі черепа, а через великий піднебінний канал з цієї ямки можна
потрапити у ротову порожнину.
442. Загальна анатомія артерій: анатомічна класифікація; класифікація за будовою стінки артерій;
функції різних груп артерій.
Стінка артерії складається з трьох оболонок: внутрішньої оболонки (tunica intima), середньої оболонки
(tunica media) і зовнішньої оболонки (tunicaexterna).
Артерії поділяють на три типи: артерії еластичного типу – великого калібру (аорта, легеневий і плечо-
головний стовбури); артерії м’язового типу (більшість артерій) – артерії середнього і малого калібру; артерії
змішаного типу, або артерії м’язово-еластичного типу (підключичні, загальні сонні і спільні клубові артерії).
Артерії еластичного типу є судинами великого калібру, мають широкий просвіт, їхня внутрішня оболонка
(tunica intima) дуже товста, складає приблизно 1/5 товщини стінки судини. Середня оболонка
(tunica media) товщиною до 500 мкм побудована переважно з еластичних волокон. Дуже тонка зовнішня
оболонка (tunica externa; adventitia) побудована з пухкої волокнистої сполучної тканини, що складається з
численних поздовжніх та колових пучків еластичних і колагенових волокон. У зовнішній оболонці
проходять кровоносні і лімфатичні судини, нерви.
Артерії м’язово-еластичного типу є судинами середнього калібру. Внутрішня оболонка
(tunicaintima) складається з ендотелію і має типову будову підендотеліального шару і внутрішньої
еластичної мембрани. У середній оболонці (tunica media) за об’ємом є приблизно однакова кількість гладких
міоцитів і еластичних волокон, вони розподілені рівномірно. Зовнішня оболонка (tunica
externa; adventitia) побудована з пухкої волокнистої неоформленої сполучної тканини. Здатні змінювати
свій діаметр, тобто величину просвіту, одночасно зберігаючи стійкість до високого тиску крові завдяки
еластичним структурам стінки судин.
Артерії м’язового типу (артерії середнього і малого калібрів) переважають в організмі людини, їхній
діаметр коливається від 5 мм до 0,3 мм. За будовою стінок артерії м’язового типу істотно відрізняються від
артерій еластичного і мішаного типів перш за все відносно середньої оболонки. Із зменшенням калібру
артерій зменшується відносний вміст еластичних структур і відповідно збільшується кількість гладких
міоцитів.
443. Аорта: частини, топографія, описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.

Аорта — головна артерія кровоносної системи, що виходить з лівого шлуночка серця. Постачає
артеріальною кров'ю всі тканини й органи.
Аорта (aorta) має три частини:
АРТЕРІЇ
- Висхідний відділ (aorta ascendens) - починається значним розширенням - цибулиною аорти. Довжина цього
відділу становить близько 6 см. Лежить позаду легеневого стовбура і разом з ним прикритий перикардом.
- Дуга аорти (arcus aortae) - на рівні рукоятки грудини аорта робить вигин дозаду і наліво, перекидаючись
через лівий головний бронх.
- Низхідний відділ (aorta descendens) - починається на рівні четвертого грудного хребця. Лежить в задньому
середостінні, на початку зліва від хребетного стовпа, поступово відхиляючись вправо, на рівні дванадцятого
грудного хребця розташовуючись допереду від хребта, по серединній лінії. Виділяють два відділи низхідній
аорти: грудна аорта і черевна аорта, поділ проходить по аортальному отвору діафрагми (hiatus aorticus).
На рівні четвертого поперекового хребця низхідна частина аорти ділиться на свої кінцеві гілки - праву і ліву
загальні клубові артерії - біфуркація аорти.
444. Грудна аорта: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими термінами і
Грудна аорта(aorta thoracica)
Грудна аорта розташовується в задньому середостінні, прилягає до хребетного стовпа. Це відрізок низхідної
аорти між Th4 і Th12 і переважно зліва від хребта.
У верхній третині грудна аорта лежить зліва і спереду від стравоходу, у середній – зліва і на одному рівні зі
стравоходом, у нижній – перехрещується зі стравоходом і розташовується позаду нього. Грудна аорта, як
орган середнього середостіння, межує справа з грудною протокою і непарною веною, зліва – з
напівнепарною веною, спереду у верхній третині її перехрещує лівий головний бронх.
Кровопостачає грудний відділ.
445. Грудна аорта: топографія, пристінкові гілки, ділянки їх кровопостачання; описати латинськими
Пристінкові (паріетальні) гілки:
Верхні діафрагмові артерії (aa. phrenicae superiores) - парні (права і ліва), кровопостачають поперекову
частину діафрагми та суміжну плевру. Починається від аорти над діафрагмою прямує до поперекової
частини діафрагми і суміжної плеври.
Задні міжреброві артерії (aa. intercostales posteriores) - це 10 судин з кожного боку, які знаходяться на рівні 3-
11 міжребрових проміжків. Десяті артерії розташовані під 12-ми ребрами, тому і називаються підребровими
(aa. subcostales). Кожна з них поділяється на дорсальну гілку і спинно-мозкову гілку. Біля головок ребер
кожна міжреберна артерія поділяється на передню гілку, яка кровопостачає міжреберні м'язи, широкі і
прямі м'язи живота, шкіру грудей і молочну залозу, і задню гілку, яка постачає кров'ю спинний мозок, шкіру
і м'язи спини.
АРТЕРІЇ
Кожна задня міжреброва артерія залягає у борозні ребра у складі судинно-нервового пучка (ВАН - читати
зверху вниз) між зовнішніми та внутрішніми міжребровими м'язами.
Гілки задньої міжребрової артерії:
- спинна гілка, кровопостачає шкіру і м1язи спини. Від неї відгалужується, проникаючи крізь
міжхребцевий отвір, спинномозкова гілка до спинного мозку та його оболонок;
- обхідна гілка прямує у міжребровому проміжку вперед і вниз до верхнього краю нижчерозташованого
ребра;
- бічна шкірна гілка, кровопостачає шкіру грудей і живота. Від 4-6-ї бічних шкірних гілок
відгалужуються бічні гілки груді. Останні шість задніх міжребрових артерій прямують до передньої стінки
живота, кровопостачаючи його м’язи та шкіру. Три нижні з них анастомозують з верхньою та нижньою
надчеревними артеріями. Верхні задні міжреброві артерії анастомозують своїми кінцевими відділами з
передніми міжребровими гілками, формуючи міжсистемні міжартеріальні анастомози.
Задні міжреброві артерії також кровопостачають пристінкові листки плеври та очеревини, всі міжреброві
м’язи, ребра.
446. Грудна аорта: топографія, нутрощеві гілки, ділянки їх кровопостачання; описати латинськими
Нутрощеві гілки:
Бронхіальні гілки (rr. bronchiales, всього 2-3) прямують до біфуркації трахеї і розгалужуються у
бронховому дереві, анастомозуючись з гілками легеневої артерії. Ці гілки кровопостачають стінки бронхів і
суміжну легеневу тканину.
Стравохідні гілки (rr. oesophageales, всього 1-5) відходять від аорти на рівні від 4 до 8 грудного хребця,
прямують до стінок стравоходу. Кровопостачають стінку стравохода і анастомозують у нижній його третині
з лівою шлунковою артерією, а у верхній третині з нижньою щитоподібною артерією.
Осердні гілки (rr. pericardiaci) прямують до заднього віддділу перикарда.
Середостінні гілки (rr. mediastinales) кровопостачають сполучну тканину заднього середостіння і
розташовані в ній лімфатичні вузли.
447. Черевна аорта: топографія, класифікація гілок; назвати латинськими термінами і

Черевна частина аорти (pars abdominalis aortae)
Це пряме продовження грудної аорти на рівні Th12-L4, яке завершується біфуркацією на праву та ліву
спільні клубові артерії – кінцеві гілки черевної аорти.
Черевна аорта лежить спереду від хребта у заочеревинному просторі. Справа від неї знаходиться нижня
порожниста вена, спереду – підшлункова залоза, горизонтальна частина 12-палої кишки, корінь брижівки
тонкої кишки, позаду – цистерна грудної протоки.
Має два види гілок: пристінкові (паріетальні) та нутрощеві (вісцеральні) гілки черевної аорти.Серед
нутрощевих гілок є парні та непарні гілки.
448. Черевна аорта: пристінкові гілки, їх топографія, ділянки кровопостачання; описати

Пристінкові гілки:
1. Нижня діафрагмальна артерія (a. phrenica inferior) парна, іноді єдиним стовбуром відгалужується
відразу по виході аорти через діафрагмальне отвір. Від неї до наднирника відходить спеціальна гілка –
верхня надниркова артерія (a. suprarenalis superior). Діафрагмальна артерія постачає кров’ю діафрагму,
стравохід, наднирник, підшлункову залозу, стінку нижньої порожнистої вени. Анастомозуючих з верхніми
однойменними артеріями, нижніми міжреберними і внутрішніми грудними артеріями та артеріями
стравоходу.
2. Поперекові артерії (аа. lumbales) парні, відгалужуються від задньої стінки черевної аорти,
розташовуючись між м’язами задньої черевної стінки. Перша поперекова артерія відходить на рівні 12
грудного хребця, друга – на рівні L1 або L2, третя – L3, четверта – на рівні середини тіла 4 поперекового
хребця. Кожна поперекова артерія дає дві великі гілки: задню і передню.
Задня постачає кров’ю м’язи і шкіру спини, передня – бічні м’язи живота. Від задньої гілки відходить r.
spinalis, яка постачає кров’ю спинний мозок і його оболонки.
Поперекові артерії анастомозують з міжреберними артеріями, верхньої та нижньої підчеревної артерії.
АРТЕРІЇ
2.Серединна крижова артерія (a. sacralis mediana) відгалужується знизу біфуркації аорти і прямує до куприка,
де закінчужться у куприковому клубочку. Від неї відходть найнижчі поперекові артерії та бічні крижові
гілки.
449. Черевна аорта: нутрощеві гілки, їх класифікація, топографія, ділянки кровопостачання; описати
Нутрощеві гілки (rr. viscerales), що поділяються на:
парні гілки;
непарні гілки
Непарні нутрощеві гілки
Це три гілки:
- черевний стовбур;
- верхня брижова артерія;
- нижня брижова артерія.
Верхня брижова артерія (arteria mesenterica superior)
відходить від черевної частини аорти, дещо нижче від черевного стовбура, на рівні І поперекового хребця.
Від верхньої брижової артерії (arteria mesenterica superior) відходять:
нижня підшлунково–дванадцятипалокишкова артерія (a. pancreaticoduodenalis inferior), що кровопостачає:
- підшлункову залозу;
- дванадцятипалу кишку;
порожньокишкові артерії (aa. jejunales) і клубовокишкові артерії (aa. ileales), які кровопостачають:
- брижову частину тонкої кишки;
клубово–ободовокишкова артерія (a. ileocolica), що кровопостачає:
- клубово–сліпокишковий кут;
права ободовокишкова артерія (a. colica dextra), що кровопостачає:
- висхідну ободову кишку;
середня ободовокишкова артерія (a. colica media), що кровопостачає:
- поперечну ободову кишку.
Нижня брижова артерія (arteria mesenterica inferior)
Вона починається від черевної частини аорти на рівні ІІІ поперекового хребця де і розгалужується на такі
артерії:
ліву ободовокишкову артерію (a. colica sinistra), що кровопостачає :
- низхідну ободову кишку;
сигмоподібні артерії (aa. sigmoideae), щоАРТЕРІЇ кровопостачають:
- сигмоподібну ободову кишку;
верхню прямокишкову артерію (a. rectalis superior), що кровопостачає:
- верхній відділ прямої кишки.
Черевний стовбур (truncus coeliacus)
розгалужується на три артерії:
ліву шлункову артерію (a. gastrica sinistra); кровопостачає:
- шлунок;
- малий чепець;
- черевну частину стравоходу.
загальну печінкову артерію (a. hepatica communis) кровопостачає:
- жовчний міхур;
- шлунок;
- великий чепець;
- підшлункова залоза;
- дванадцятипала кишка;
селезінкову артерію (a. splenica) кровопостачає:
- дно шлунка;
- селезінку.
Парні нутрощеві гілки
- середня надниркова артерія (a. suprarenalis media), яка відходить на рівні ІІ поперекового хребця і
кровопостачає:
- надниркову залозу;
- ниркова артерія (a. renalis), що відходить від аорти на рівні ІІ поперекового хребця і заходить у ниркові
ворота.
Кровопостачає: нирки
- парні яєчкова артерія (a. testicularis) у чоловіків та яєчникова артерія (a. ovarica) у жінок відходять
від аорти нижче ниркової артерії і проходять:
- у чоловіків у складі сім’яного канатика до яєчка;
- у жінок йде у товщі підвішувальної зв’язки яєчника до яєчника.
450. Черевна аорта: парні нутрощеві гілки, топографія, ділянки кровопостачання; описати
Парні нутрощеві гілки
- середня надниркова артерія (a. suprarenalis media), яка відходить на рівні І поперекового хребця, прямує
до воріт наднирника і кровопостачає:
- наднирник;
- ниркова артерія (a. renalis), що відходить від аорти на рівні І-ІІ поперекового хребця і заходить у ниркові
ворота.
Кровопостачає: нирки, наднирник, верхній відділ сечоводу, фіброзна і жирова капсула нирки.
- парні яєчкова артерія (a. testicularis) у чоловіків та яєчникова артерія (a. ovarica) у жінок відходять
від аорти нижче ниркової артерії і проходять:
- у чоловіків у складі сім’яного канатика до яєчка, кровопостачає: яєчко і його придаток, сім’явиносний
проток, сечовід, м’яз піднімач яєчка;
- у жінок йде у товщі підвішувальної зв’язки яєчника до яєчника, кровопостачає: яєчник, маткову трубу,
сечовід.
451. Черевна аорта: непарні нутрощеві гілки, топографія, ділянки кровопостачання; описати
Непарні нутрощеві гілки
Це три гілки:
- черевний стовбур;
- верхня брижова артерія;
- нижня брижова артерія.
відходить від черевної частини аорти, дещо нижче від черевного стовбура, на рівні І поперекового хребця.
- нижня підшлунково–дванадцятипалокишкова артерія (a. pancreaticoduodenalis inferior), що
кровопостачає:
- порожньокишкові артерії (aa. jejunales) і клубовокишкові артерії (aa. ileales), які кровопостачають:
- клубово–ободовокишкова артерія (a. ileocolica), що кровопостачає:
- права ободовокишкова артерія (a. colica dextra), що кровопостачає:
- середня ободовокишкова артерія (a. colica media), що кровопостачає:
Вона починається від черевної частини аорти на рівні ІІІ поперекового хребця і розгалужується на такі
артерії:
- ліву ободовокишкову артерію (a. colica sinistra), що кровопостачає :
- сигмоподібні артерії (aa. sigmoideae), що кровопостачають:
- верхню прямокишкову артерію (a. rectalis superior), що кровопостачає:
Черевний стовбур (truncus coeliacus)
розгалужується на три артерії:
- ліву шлункову артерію (a. gastrica sinistra); кровопостачає:
- шлунок;
- черевну частину стравоходу.
- загальну печінкову артерію (a. hepatica communis) кровопостачає:
- жовчний міхур;
- шлунок;
- підшлункова залоза;
- дванадцятипала кишка;
- селезінкову артерію (a. splenica) кровопостачає:
- дно шлунка;
- селезінку.
452. Черевна аорта: гілки черевного стовбура (селезінкова, загальна печінкова, ліва шлункова
артерії), їх топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими термінами і
Черевний стовбур (truncus coeliacus) є крупною короткою судиною, довжиною 1–2 см, що відходить від
передньої поверхні аорти на рівні ХІІ грудного хребця, або верхнього краю тіла І поперекового хребця,
відразу після виходу її з аортального розтвору діафрагми.
Розгалужується на три великі судини: ліву шлункову, загальну печінкову і селезінкову артерії.
Ліва шлункова артерія (a. gastricasinistra) є найтоншою і найкоротшою. Йде вверх і вліво до правої ділянки
кардіальної частини шлунка, де від неї відходять
- стравохідні гілки (rr. оesophageales), які живлять нижній відділ стравоходу.
Загальна печінкова артерія (a. hepatica communis) є великою гілкою черевного стовбура довжиною
приблизно 4 см. Вона спочатку прилягає до правої ніжки діафрагми, потім проходить праворуч по
верхньому краю підшлункової залози і заходить у товщу малого чепця (між його листками). В ділянці
печінково-дванадцятипалокишкової зв’язки (частини малого чепця) загальна печінкова артерія
роздвоюється на шлунково-дванадцятипалокишкову артерію і власну печінкову артерію.
- Шлунково-дванадцятипалокишкова артерія (a. gastroduodenalis), відійшовши від загальної
печінкової артерії, прямує вниз позаду воротарної частини шлунка і розгалужується на три судини:
АРТЕРІЇ
- задню верхню підшлунково-дванадцятипалокишкову артерію;
- передню верхню підшлунково-дванадцятипалокишкову артерію;
- праву шлунково-чепцеву артерію
Селезінкова артерія (a. splenica; a. lienalis) є найдовшою гілкою черевного стовбура. Вона відразу повертає
ліворуч, проходячи позаду верхнього краю підшлункової залози до кінця її хвоста, потім входить у
шлунково-селезінкову зв’язку і розгалужується на 4–6 кінцевих селезінкових гілок (rr. splenici; rr. lienales),
які входять через селезінкові ворота в її паренхіму.
Від селезінкової артерії відходять судини, які живлять підшлункову залозу, шлунок і великий чепець.
453. Черевна аорта: верхня брижова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати
є другою крупною непарною нутрощевою гілкою черевної частини аорти, яка відходить від її передньої
поверхні позаду тіла підшлункової залози на рівні ХІІ грудного – І поперекового хребців. прямує між
головкою підшлункової залози (справа) і висхідною частиною дванадцятипалої кишки (зліва), праворуч від
неї проходить верхня брижова вена. Потім верхня брижова артерія йде вниз по передній поверхні
горизонтальної частини дванадцятипалої кишки і заходить у товщу кореня брижі тонкої кишки. Між
листками брижі артерія повертає вправо і доходить до правої клубової ямки, утворюючи дугу, опуклість
якої обернена вліво.
- нижня підшлунково–дванадцятипалокишкова артерія (a. pancreaticoduodenalis inferior), що кровопостачає:
- порожньокишкові артерії (aa. jejunales) і клубовокишкові артерії (aa. ileales), які кровопостачають:
- клубово–ободовокишкова артерія (a. ileocolica), що кровопостачає:
- права ободовокишкова артерія (a. colica dextra), що кровопостачає:
- середня ободовокишкова артерія (a. colica media), що кровопостачає:
АРТЕРІЇ
454. Черевна аорта: нижня брижова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати
є третьою непарною нутрощевою гілкою черевної частини аорти. Вона починається від лівого півкола
черевної аорти на рівні нижнього краю ІІІ поперекового хребця. Артерія прямує заочеревинно вниз і
ліворуч, розгалужуючись на ряд гілок: ліву ободовокишкову артерію, 2–3 сигмоподібні артерії і верхню
прямокишкову артерію. Ці артерії кровопостачають ліву частину поперечної, низхідну і сигмоподібну
ободові кишки, а також верхній і середній відділи прямої кишки.
- ліву ободовокишкову артерію (a. colica sinistra), що кровопостачає:
- сигмоподібні артерії (aa. sigmoideae), що кровопостачають:
- верхню прямокишкову артерію (a. rectalis superior), що кровопостачає:
455. Міжсистемні та внутрішньосистемні артеріальні анастомози між гілками черевної аорти.

Ліва шлункова артерія анастомозує з правою шлунковою артерією.
Права шлунково–чепцева артерія анастомозує з лівою шлунково–чепцевою артерією.
Анастомоз між гілками верхньої брижової артерії та нижньої брижової артерії називається дугою Ріолана
(arcus Riolani).
Нижня підшлунково-дванадцятипалокишкова артерія анастомозує з однойменною верхньою артерією.
Кишкові артерії тягнуться до порожньої і клубової кишок. Дихотомічно розгалужуючись, кишкові артерії
з'єднуються декількома рядами дугоподібних анастомозів, які називаються аркадами. У порожньої кишки
утворюються 3 ряди анастомозів, у клубової – 2 ряди.
Гілки клубово-ободовокишкової артерії анастомозують з кишковими артеріями і гілками правої ободової
артерії.
Сигмоподібні артерії анастомозують з гілками лівої ободової та верхньої прямокишкової артерій.
Анастомоз між черевним стовбуром і верхньою брижовою артерією.
456. Спільна клубова артерія: утворення, топографія, гілки; описати латинськими термінами і
Спільна (загальна) клубова артерія (a. iliaca communis) парна, утворюється під час біфуркації черевної
частини аорти; довжина її 5-7 см. Артерії розходяться в сторони, йдуть вниз і назовні під прямим кутом. На
рівні крижово-клубового суглоба загальна клубова артерія поділяється на дві великі гілки – внутрішню і
зовнішню клубові артерії.
АРТЕРІЇ
457. Внутрішня клубова артерія: топографія, класифікація гілок, назвати латинськими термінами і
Внутрішня клубова артерія (a. iliaca interna) спускається по медіальному краю великого поперекового
м’язу вниз, в порожнину малого тазу, біля верхнього краю великого сідничого отвору ділиться на задню і
передню гілки, які кровопостачають стінки і органи малого тазу.
Гілки
- клубово-поперекова артерія;
- латеральна крижова артерія;
- затульна артерія;
- нижня сіднична артерія;
- верхня сіднична артерія.
- пупкова артерія;
- артерія сім’явиносного протоку;
- маткова артерія;
- середня прямокишкова артерія;
- внутрішня статева артерія.
458. Внутрішня клубова артерія: пристінкові гілки, їх топографія, ділянки кровопостачання; описати
Клубово-поперекова артерія прямує позаду великого поперекового м’яза назад і латерільно і віддає гілки:
- поперекову гілку, від неї відходить спинномозкова гілка;
- клубова гілка, кровопостачає клубову кістку, клубовий м’яз.
Латеральна крижова артерія верхня і нижня прямують до кісток і м’язів крижової ділянки. Їх
спинномозкові гілки йдуть через передня крижоі отвори до оболонок спинного мозку.
Затульна артерія разом із однойменним нервом по бічній стінці малого тазу направляється через затульний
канал на стегно, де поділяється на передню і задню гілки. В порожнині тазу затульна артерія віддає лобкову
гілку, яка біля глибокого кільця стегнового каналу анастомозує із затульною гілкою (corona mortis).
Кровопостачання:
передня гілка – зовнішній затульний і привідний м’язи стегна, а також шкіру зовнішніх статевих органів;
задня гілка – зовнішній затульний м’яз; віддає вертлюгову гілку, яка кровопостачає стінки вертлюгової
западини, головку стегна.
Нижня сіднична артерія прямує разом із внутрішньою статевою артерією і сідничим нервом через
підгрушеподібний отвір бо великого сідничого м’яза, віддає тонку довгу артерію.
Кровопостачає: великий сідничий м’яз.
Верхня сіднична артерія виходить із тазу через надгрушеподібний отвір, де ділиться на дві гілки:
- поверхневу гілку, кровопостачає сідничні м’язи і шкіру сіднничної ділянки;
- глибоку гілку, яка розгалужується на верхню і нижню гілки, які кровопостачають сідничні м’язи, особливо
малий і середній м’язи, також нижня гілка кровопостачає тазобедрений суглоб.
459. Внутрішня клубова артерія: нутрощеві гілки, їх топографія, ділянки їх кровопостачання;

1. Пупкова артерія (a. umbilicalis) у дорослої людини функціонує тільки до рівня відгалуження верхніх
міхурових артерій. Це відкрита частина. Закрита частина пупкової артерії міститься у товщі присередньої
пупкової складки очеревини. Її сечовідні гілки та артерія сім'явиносної протоки кровопостачають
відповідні органи. АРТЕРІЇ
2. Нижня міхурова артерія (a. vesicalis inferior) кровопостачає нижню частину сечового міхура,
передміхурову залозу, сім'яні пухирці, анастомозує з верхньою міхуровою артерією.
3. Маткова артерія (a. uterina) прямує присередньо, перехрещує сечовід і досягає шийки матки, тут вона
відгалужує піхвову артерію (a. vaginalis) і піднімається між листками широкої зв'язки збоку від матки.
Кінцеві гілки — яєчникова і трубна.
4. Непарна артерія піхви (a. azygos vaginae) — це 2 піхвові артерії (передня, задня), які проходять
спереду і ззаду по серединній лінії стінки піхви, як безпосередні гілки маткової артерії.
5. Середня прямокишкова артерія (a. rectalis media) починається від переднього стовбуру внутрішньої
клубової артерії і прямує до прямої кишки, кровопостачає ампулу прямої кишки, передміхурову залозу,
сім'яні пухирці і піхву, м'яз підіймач анусу.
6. Внутрішня соромітна артерія (a. pudenda interna) виходить з порожнини таза через
підгрушоподібний отвір, огинає сідничу ость і через малий сідничий отвір проникає до сідничо-
відхідникової ямки. Тут вона у складі судинно-нервового пучка прямує вперед у соромітний канал Алкока і
продовжується у спинкову артерію статевого члена/клітора.
Гілки внутрішньої соромітної артерії:
- Нижня прямокишкова артерія, кровопостачає відхідниковий канал і жирове тіло сідничої
відхідникової ямки;
- Промежинна артерія, кровопостачає сечостатеву діафрагму;
- Задні калиткові/губні гілки;
- Сечівникова артерія;
- Артерія цибулини статевого члена/присінка піхви;
- Глибока артерія статевого члена/клітора.
З боків від непарної спинкової вени статевого члена/клітора міститься парна спинкова артерія статевого
члена/клітора.
460. Внутрішня клубова артерія: внутрішня соромітна артерія, її топографія, гілки, ділянки
Внутрішня соромітна артерія виходить з порожнини малого тазу через підгрушоподібний отвір, а потім
через малий сідничий отвір прямує в сідничо-прямокишкову ямку, де прилягає до внутрішньої поверхні
затульного м'яза. В сідничо-прямокишковій ямці від внутрішньої соромітної артерії відходять:
- нижня прямокишкова артерія, яка йде присередньо до відхідникового каналу прямої кишки,
кровопостачають його, а також м'яз-підіймач відхідника і зовнішній м'яз-замикач відхідника, шкіру і
клітковину відхідникової ділянки;
- промежинна артерія проходить позаду поверхневого поперечного м'яза промежини, а її гілки
живлять м'язи і фасції промежини;
- сечівникова артерія, кровопостачає сечівник. У чоловіків ця артерія входить в губчасте тіло
статевого члена і йде по ньому до його головки, де анастомозує з глибокою артерією статевого члена.
У чоловіків внутрішня соромітна артерія в сечо-статевій ділянці промежини розгалужується на такі кінцеві
гілки:
- задні калиткові гілки, які кровопостачають оболонки задньої ділянки калитки і анастомозують з
передніми калитковими гілками стегнової артерії;
- артерія цибулини статевого члена, гілки якої живлять цибулину статевого члена, цибулинно-
губчастий та інші прилеглі м'язи промежини;
- спинкова артерія статевого члена, яка є продовженням внутрішньої соромітної артерії і живить цей
орган;
- глибока артерія статевого члена, кровопостачає печеристе тіло статевого члена;
- пронизні артерії статевого члена.
У жінок внутрішня соромітна артерія в сечо-статевій ділянці промежини розгалужується на такі кінцеві
гілки:
- задні губні гілки, кровопостачають задню ділянку відповідної великої соромітної губи;
- артерія цибулини присінка;
- спинкова артерія клітора, яка є продовженням внутрішньої соромітної артерії і живить цей орган;
- глибока артерія клітора пронизує фасцію клітора, заходить вглиб ніжки тіла клітора, потім йде в тілі
клітора до його головки, живить печеристе тіло клітора.
АРТЕРІЇ
461. Верхня порожниста вена: утворення (корені), топографія (голотопія, скелетотопія, синтопія),
притоки та місце їх впадіння; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Верхня порожниста вена (v. cava superior) – це коротка судина, діаметром 21-25 мм і довжиною 5-8 см,
яка утворюється внаслідок злиття правої і лівої плече-головних вен позаду місця з’єднання хряща І правого
ребра з грудниною. Ця вена прямує вниз і на рівні з’єднання третього правого хряща з грудниною впадає в
праве передсердя.
У верхню порожнисту вену впадає справа – непарна вена, а зліва – дрібні середостінні і перикардіальні вени.
Голотопія: знаходиться у грудній порожнині.
Скелетотопія: на рівні 1-3 правих ребер входить у праве передсердя.
Синтопія: спереду знаходиться тимус і вкрита плеврою середостінна частина правої легені, справа -
середостінна плевра, зліва – висхідна частина аорти, ззаду – передня поверхня кореня правої легені.
Верхня порожниста вена збирає кров від трьох груп вен:
- вен стінок грудної і частково черевної порожнин;
- вен голови і шиї;
- вен обох верхніх кінцівок.
Тобто від тих ділянок, які кровопостачаються гілками дуги і грудної частини аорти.
Притоки верхньої порожнистої вени:
Якщо обидві плече-головні вени вважаються її коренями, то притоками є:
- непарна вена (v. azygos);
- осердні вени (vv. pericardiacae);
- середостінні вени (vv. mediastinales).
462. Непарна вена: утворення, топографія, пристінкові та нутрощеві притоки, ділянки збору венозної
крові; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Непарна вена (vena azygos) починається в поперековій ділянці правою висхідною поперековою веною,
піднімається вздовж хребта справа, приймає притоки, які збирають венозну кров зі стінок і органів правої
половини грудної порожнини, задньої стінки живота і грудної
порожнини, органів середостіння.
Нутрощеві притоки:
- стравохідні вени;
- бронхіальні вени — збирають венозну кров із бронхів і
легень;
- середостінні вени;
Непарна вена впадає у верхню порожнисту
АРТЕРІЇвену.
Пристінкові притоки:
- праві задні міжреброві вени;
- права верхня міжреброва вена;
- півнепарна вена збирає кров від 7-12 лівих передніх
міжребрових вен, додаткової півнепарної вени;
- додаткова півнепарна вена збирає кров від шести верхніх лівих задніх міжребрових вен;
- задні міжреброві вени;
- передні міжреброві вени, збирають кров передніх стінок грудної і частково черевної порожнин;
- внутрішні грудні вени приймають кров від діафрагми.
463. Півнепарна вена: утворення, топографія, пристінкові та нутрощеві притоки, ділянки збору
венозної крові. Додаткова півнепарна вена: топографія, притоки. Міжреброві вени: топографія,
притоки, ділянки збору венозної крові.
Півнепарна вена (v. hemiazygos) починається там, де ліва підреброва вена впадає у ліву висхідну
поперекову вену. Вона лежить у задньому середостінні лівіше від хребта і досягнувши рівня 7-го грудного
хребця, перетинає його спереду і впадає у непарну вену.
Півнепарна вена збирає кров з:
- лівих задніх міжребрових вен – від 4–5 нижніх задніх міжребрових вен;
- додаткової півнепарної вени – з 6–7 верхніх задніх міжребрових вен;
- вен стравоходу;
- лімфатичних вузлів заднього середостіння (nodi lymphoidei mediastini posterioris).
- лівих задніх міжребрових вен – від 4–5 нижніх задніх міжребрових вен;
- додаткової півнепарної вени – з 6–7 верхніх задніх міжребрових вен;
Нутрощеві притоки:
- вени стравоходу;
- лімфатичні вузли заднього середостіння.
Найбільш важливими притоками є задні міжреберні вени.
Додаткова півнепарна вена, яка утворюється при злитті 6–7 верхніх лівих задніх міжребрових вен (1-7),
йде вниз по лівій боковій поверхні тіл грудних хребців і впадає у півнепарну вену на рівні 9-10 грудних
хребців. Вона збирає венозну кров із стінок грудної порожнини і верхніх відділів черевної порожнини назад
у систему непарної і півнепарної вен.
Міжреброві вени
Праві і ліві передні міжреброві вени розташовані в передніх ділянках 9–10 верхніх міжребрових просторів і
впадають відповідно у праву і ліву внутрішні грудні вени, збираючи посегментно кров від відповідних
ребер, груднини, міжребрових м’язів, шкіри і ребрової частини пристінкової плеври, а також від структур
передньої черевної стінки надчеревної ділянки.
Права верхня міжреброва вена збирає венозну кров від структур І–ІІІ міжребрових просторів і впадає у
кінцеву ділянку непарної вени, перед її дугою. По правій найвищій міжребровій вені відтікає кров від 2–3
верхніх правих задніх міжребрових вен у праву плечо-головну вену, а інколи – в непарну вену.
Ліва верхня міжреброва вена збирає венозну кров від структур І міжребрового простору і впадає у ліву
плечо-головну вену. По лівій найвищій міжребровій вені відтікає кров від 3–4 верхніх лівих задніх
міжребрових вен у непарну вену або півнепарну вену, утворюючи анастомоз з лівою плечо-головною веною.
464. Вени хребтового стовпа: хребтові венозні сплетення, їх топографія, шляхи відтоку венозної крові.
Хребтові венозні сплетення розташовуються уздовж хребтового стовпа. В залежності від розміщення
розрізняють внутрішнє і зовнішнє сплетення:
- внутрішнє хребтове сплетення (plexus venosus vertebralis internus) – розташоване в епідуральному
просторі хребтового каналу. Воно утворюється із вен хребта, спинного мозку і його оболонок;
- переднє і заднє зовнішні венозні сплетення (plexus venosus vertebralis externus( anterior et posterior)) –
розташовані ззовні від хребта.
Відтік крові з хребтових венозних сплетень відбувається по міжхребцевих венах. Ці сплетення з'єднують
системи верхньої і нижньої порожнистої вен, утворюючи кака-кавальний анастомоз.
465. Нижня порожниста вена: утворення (корені), топографія (голотопія, скелетотопія,

синтопія), класифікація приток; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Нижня порожниста вена (vena cava inferior) починається на рівні 4-5 поперекових хребців при злитті:
- лівої спільної клубової
АРТЕРІЇ вени;
- правої спільної клубової вени, справа і нижче від роздвоєння аорти.
Вона проходить через сухожилковий центр діафрагми в заднє нижнє, а потім у верхнє середостіння грудної
порожнини і впадає у праве передсердя.
У нижній порожнистій вені розрізняють:
- пристінкові притоки нижньої порожнистої вени;
- нутрощеві притоки нижньої порожнистої вени.
До пристінкових притоків нижньої порожнистої вени належать:
- поперекові вени;
- середня крижова вена;
- нижні діафрагмові вени.
До нутрощевих притоків нижньої порожнистої вени належать:
- права яєчкова вена, у жінок – права яєчникова вена;
- ліва яєчкова вена, у жінок – ліва яєчникова вена;
- ниркові вени;
- печінкові вени;
- права надниркова вена;
- ліва надниркова вена.
466. Нижня порожниста вена: нутрощеві притоки, ділянки збору венозної крові; описати
До нутрощевих притоків нижньої порожнистої вени належать:
- права яєчкова вена, у жінок – права яєчникова вена, збирає кров від ділянки заднього краю яєчка;
- ліва яєчкова вена, у жінок – ліва яєчникова вена;
- ниркові вени, по яких відтікає кров від нирки у нижню порожнисту вену;
- печінкові вени поділяються на:
- праву печінкову вену, яка збирає кров від правої частини печінки;
- проміжну печінкову вену, по якій кров відтікає від квадратної і хвостатої часток печінки;
- ліву печінкову вену, яка збирає кров від лівої частини печінки;
- права надниркова вена;
- ліва надниркова вена.
467. Нижня порожниста вена: пристінкові притоки, ділянки збору венозної крові; описати
До пристінкових притоків нижньої порожнистої вени належать:
- поперекові вени - по чотири або п’ять з кожного боку, які збирають кров від задньої стінки порожнини
живота, хребтового каналу, спинного мозку та його оболонок;
- нижні діафрагмові вени, збирають кров від діафрагми.
АРТЕРІЇ
468. Ворітна печінкова вена: утворення (корені), притоки, ділянки збору венозної крові;
топографія; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Ворітна печінкова вена (vena portae hepatis) розташована у товщі печінково-12-палокишкової зв’язки між
спільною жовчною протокою та власною печінковою артерією і формується позаду головки підшлункової
залози при злитті:
- верхньої брижової вени;
- нижньої брижової вени;
- селезінкової вени.
Вона збирає венозну кров від непарних органів черевної порожнини, крім печінки.
До входження у ворота печінки у ворітну печінкову вену входять такі притоки:
- міхурова вена;
- права шлункова вена;
- ліва шлункова вена;
- передворотарна вена;
- припупкові вени.
Ці притоки у воротах печінки впадають у ворітну печінкову вену, іноді безпосередньо у печінку.
469. Чудова венозна сітка печінки.
Чудесна венозна сітка міститься в печінці і утворюється із судин ворітної вени. В чудесній сітці течія крові
дуже повільна.
Усередині печінки ворітна печінкова вена ділиться на праву і ліву гілки, які у свою чергу, розділяються на
сегментарні вени. При подальшому розгалуженні утворюються дрібні міжчасточкові вени, з яких радіально
всередину часточки прямують капіляри. З них утворюються центральні вени (вони розташовані в центрі
часточки), які виходять із часточки, зливаються і формують печінкові вени. Печінкові вени представляють
собою виносну систему венозних судин печінки, вони виходять ззаду, в ділянці борозни порожнистої вени, і
впадають у нижню порожнисту вену.
470. Внутрішня клубова вена: топографія, класифікація приток

Внутрішня клубова вена (v. iliaca interna) АРТЕРІЇ
Топографія: її стовбур прямує вгору позаду однойменної артеріїі на рівні крожово-клубового суглоба
зливається із зовнішньою клубовою веною, утворюючи спільну клубову вену.
Збирає кров зі стінок і органів малого тазу.
Внутрішня клубова вена має:
- пристінкові притоки;
- нутрощеві притоки
Пристінковими притоками внутрішньої клубової вени є такі:
- верхні сідничні вени;
- нижні сідничні вени;
- затульні вени;
- бічні крижові вени;
- клубово–поперекова вена.
Нутрощеві притоки внутрішньої клубової вени формуються із таких венозних сплетень:
- крижового венозного сплетення;
- передміхурово-залозового венозного сплетення;
- міхурового венозного сплетення;
- прямокишкового венозного сплетення;
- маткове венозне сплетення;
- піхвове венозне сплетення.
471. Внутрішня клубова вена: пристінкові притоки, їх топографія, ділянки збору
венозної крові; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Внутрішня клубова вена (v. iliaca interna)
- верхні та нижні сідничі вени;
- затульні вени;
- бічні крижові вени;
- клубово-поперекова вена;
- середня крижова вена.
Ці вени прилягають до однойменних артерій.
Збирає кров зі стінок і органів порожнини таза.
472. Венозні сплетення малого тазу: утворення, топографія, ділянки збору венозної крові.
Розрізняють такі венозні сплетення малого таза:
- Прямокишкове венозне сплетення розташовано в стінках прямої кишки і навколо неї. Із сплетення виносять
кров такі вени:
а) верхня прямокишкова вена, впадає у нижню брижову (із системи ворітної вени);
б) середні прямокишкові вени, впадають у внутрішню клубову вену;
в) нижні прямокишкові вени, впадають у внутрішню соромітну вену.
- Міхурове венозне сплетення, розташоване в ділянці дна та з боків сечового міхура. Із сплетення виносять
кров міхурові вени, які впадають у внутрішню клубову вену;
- Передміхуровозалозове венозне сплетення, розміщується навколо передміхурової залози. В нього
впадають вени сім'яних пухирців, передміхурової залози і статевого члена. Відтік крові від сплетення
відбувається через міхурові і середні прямокишкові вени.
- Піхвове венозне сплетення, розташоване навколо піхви. Відтік крові від цього сплетення йде через
міхурові, маткові і середні прямокишкові вени.
- Маткове венозне сплетення, лежить по боках від матки, між листками широкої зв'язки матки. Відтік крові
відбувається по маткових венах, у внутрішню клубову вену, а також по яєчниковій вені — в нижню
порожнисту вену. З промежини і зовнішніх статевих органів виносить кров внутрішня соромітна вена,
яка впадає у внутрішню клубову вену. її притоки відповідають гілкам однойменної артерії.
473. Внутрішньосистемні і міжсистемні венозні анастомози: визначення.

Анастомоз — з'єднання судин шляхом сполучення, а також штучно створюване або патологічне співустя
між порожнистими органами.
Серед анастомозів судинної системи розрізняють артеріальні, венозні, лімфатичні і артеріо-венозні
анастомози.
Внутрішньосистемні анастомози з'єднують гілки однієї судини, міжсистемні анастомози — сусідні
АРТЕРІЇ
басейни, наприклад портокавальный анастомоз між системами ворітної вени і нижньої порожнистої вени.
474. Порто-кавальні венозні анастомомози в ділянці стравоходу.

У товщі черевної частини стравоходу між:
- ворітною печінковою веною;
- лівою шлунковою веною – система ворітної печінкової вени (v. portae hepatis);
- стравохідними венами – система верхньої порожнистої вени (v. cava superior);
- стравохідне венозне сплетення;
- непарною і півнепарною венами
- верхня порожниста вена
Ділянки де розміщені анастомози:
Мала кривина шлунка і його кардіальна частина, стравохідні вени
475. Порто-кавальні анастомози в ділянці прямої кишки.

У товщі прямої кишки між:- верхньою прямокишковою веною – система ворітної печінкової вени;
- середньою прямокишковою веною – система нижньої порожнистої вени;
- нижньою прямокишковою веною – система нижньої порожнистої вени;
Цей анастомоз дає зрозуміти механізм винекненняметастазів в різних органах при злоякісних пухлинах
прямої кишки,який залежить від місця розташування процесу в органі.
Він формується: по середніх і нижніх прямокишкових вена кров відтікає від нижніх двох третин прямої
кишки у праву і ліву внутрішні клубові, а з них у систему нижньої порожнистої.
476. Кава-кавальні анастомози на передній стінці черевної порожнини.

У товщі грудної і черевної порожнини існують парні анастомози, вони формуються з венозного сплетення в
пупковій ділянці. Нижні надчеревні вени, витоки яких анастомозуються в пупковій ділянці з витоками
верхні надчеревних вен, ідуть донизу і впадають у зовнішні клубові вени, а вони в нижню порожнисту вену.
Верхні надчеревні вени, що анстомозують в пупковій ділянці з витоками нижніх надчеревних вен ідуть
догори, переходять у внутрішні грудні, які впадають у праву і ліву плечо-головні вени.
Поверхневі надчеревні вени і грудно-надчеревні вени анастомозуються між собою і утворюють анастомози
між системами нижньої і верхньої порожнистих вен - кава-кавальний анастомоз.
477. Порто-кава-кавальний анастомоз на передній стінці черевної порожнини.

Ворітна печінкова вена анастомозує через припупкові вени в пупковій ділянці передньої стінки черевної
порожнини з притоками верхньої і нижньої порожнистих вен. Припупкові вени анастомозуються з верхніми
надчеревними венами і грудно-надчеревними венами що впадають у систему верхньої порожнистої, а також
з нижніми надчеревними венами і поверхневими надчеревними які впадають в систему нижньої
порожнистої вени.
478. Кава-кавальний анастомоз на задній стінці черевної порожнини.

Він формується через систему непарної і півнепарної вен. Початковими відділами непарної і півнепарної вен
є відповідно права і ліва висхідні поперекові вени. Які утворюють численні анастомози з правими і лівими
поперековими венами, що впадають у нижню порожнисту. Непарна, в яку впадають півнепарна вена і праві
задні міжреброві вени впадає у верхню порожнисту вену. Вздовж хребта розміщені суцільні внутрішні і
зовнішні хребтові венозні сплетення через які утворюються анастомози між системами нижньої і верхньої
порожнистої вен.
479. Кава-кавальний анастомоз в ділянці хребтового стовпа.

Уздовж хребта розміщені суцільні внутрішні і зовнішні хребтові венозні сплетення через які утворюються
анастомози між системами нижньої і верхньої порожнистих вен. У шийній ділянці кров відтікає у хребтові і
потиличні вени, які впадають у систему внутрішньої яремної вени, потім кров з них потрапляє у праву або
ліву плечо-головні вени, а з них у верхню порожнисту вену. На рівні отвору потиличної кістки хребтові
венозні сплетення анстомозуються з підпотиличним венозним сплетенням, основним сплетенням і
потиличною пазухою твердої оболонки ГМ, кров потрапляє у верхню порожнисту вену. В ділянці грудної
клітки із хребтових сплетень кров відтікає у задні міжреброві вени з них у непарну і півнепарну вену, потім
у верхню порожнисту вену.
480. Лімфатична система: ланки, їх будова, топографія, функції.

Лімфатична система є частиною судинної системи, доповнюючи венозну систему. АРТЕРІЇ
До лімфатичної системи належить (systema lymphoideum):
- імунна система;
- органи кровотворення;
- система лімфатичних судин та вузлів.
Прозора безбарвна рідина, що заповнює лімфатичну систему і що протікає через неї, називається лімфою.
Лімфа, що відтікає від кишечника, містить крапельки жиру, які додають їй молочно-білий колір. Капіляри
об'єднуються в лімфатичні судини, які зазвичай прямують по ходу вен, прямуючи до серця. Лімфатичні
судини впадають у два головні лімфатичні стовбури, розташовані в області грудної клітки —
права лімфатична протока і грудна протока. Останні впадають у вени поблизу ключиці, об'єднуючи,
лімфатичну і кровоносну системи.
Система має такі особливості:
- судини мають клапани;
- лімфа тече він тканин у венозну систему, а потім до серця, на шляху лімфатичних судин розміщені
числені лімфатичні вузли.
Лімфатичні судини відсутні: у центральні нервовій системі, селезінковій пульпі, епітелій шкіри, хрящовій
тканині, рогівці, кришталику, плаценті, гіпофізі, внутрішньому вусі.
Ця система складається з:
- лімфатичних капілярів;
- лімфатичних судин;
- лімфатичних стовбурів.
Розрізняють такі лімфатичні вузли:
- ділянкові лімфатичні вузли інша назва регіонарні - до яких лімфатичні вузли несуть лімфу з певної
ділянки;
- вузли що мають назву ти кровоносних судин біля яких розташовуються;
- поверхневі вузли;
- глибокі вузли, що залягають під фасцією;
- нутрощеві вузли, що розташовані в порожнинах тіла біля органів від яких до них потрапляє лімфа;
- пристінкові вузли, що розташовані біля стінок порожнин тіла.
Функції лімфатичної системи:
- проведення лімфи від тканин до венозного русла;
- лімфопоез;
- імунна, яка забезпечує процеси конкретної імунної відповіді на антигени;
- бар’єрна (знешкодження чужорідних частинок, що проникли в організм).
481. Лімфатичні судини та вузли грудної порожнини, подальший відтік лімфи.

Лімфатичні вузли грудної клітки поділяються на пристінкові та нутрощеві.
Пристінкові лімфатичні протоки.
Передхребтові, пригрудинні, пригрудні, міжреброві, верхні діафрагмові – збирають лімфу від стінок грудної
порожнини.
Нутрощеві лімфатичні вузли.
Бронхолегеневі, притрахейні, трахеобронхові, білястравохідні.
Лімфа нутрощевих вузлів лівої половини грудної клітки відводитьчя до лівого бронхо-середостінного
стовбура, а від нього – до грудної протоки.
Від нутрощевих вузлів правої половини грудної клітки лімфа відводиться до правого бронхо-
середостінного стовбура, який впадає у праву лімфатичну протоку.
482. Лімфатичні судини та вузли черевної порожнини, подальший відтік лімфи.

Лімфатичні судини та вузли живота поділяють також на пристінкові та нутрощеві.
Пристінкові лімфатичні вузли.
Згруповані переважно біля черевної аорти та нижньої порожнистої вени (бічні аортальні, передаортальні,
зааортальні, ліві, праві та проміжні поперекові; бічні порожнисті, передпорожнисті, запорожнисті). На
передній та верхній стінках черевної порожнини вздовж однойменних судин знаходяться, нижні
надчеревні і нижні діафрагмові лімфатичні вузли.
Нутрощеві лімфатичні вузли.
Зосереджені навколо непарних нутрощевих гілок черевної аорти та їх розгалужень
АРТЕРІЇ(черевні, верхні та
нижні брижові). Навколо розгалужень: праві/ліві шлункові, селезінкові, підшлунково-
дванадцятипалокишкові, печінкові, білякишкові, клубово-ободовокишкові, брижово-
ободовокишкові, сигмоподібні, верхні прямокишкові.
У брижівці тонкої кишки, з назвою "верхні брижові вузли", їх міститься від 60 до 400 - найбільша ділянкова
група тіла людини. З центральної підгрупи цих вузлів (25 %) виносні лімфатичні судини прямують
безпосередньо до грудної протоки, формуючи кишкові стовбури.
Лімфа зі всіх нутрощевих вузлів живота відводиться до грудної протоки. Від пристінкових вузлів живота
лімфа потрапляє до правого та лівого ерекових стовбурів, які зливаються в молочну цистерну, а потім в
грудну протоку.
483. Лімфатичні судини та вузли порожнини тазу, подальший відтік лімфи.

Розрізняють пристінкові та нутрощеві лімфатичні вузли таза, які приймають судини від його стінок та
органів.
І. Пристінкові лімфатичні вузли розташовані уздовж великих кровоносних судин таза.
1. Спільні клубові вузли (присередні вузли, бічні вузли, проміжні вузли, підаортальні вузли, вузли
мису) розміщені біля спільних клубових артерій та вен. Вони дренують лімфу від стінок та органів
таза, сідничних м’язів, присередніх м’язів стегна, а також зовнішніх та внутрішніх клубових
лімфатичних вузлів. Виносні судини спільних клубових лімфатичних вузлів прямують до поперекових
лімфатичних вузлів,
2. Зовнішні клубові вузли, знаходяться уздовж зовнішніх клубових артерій та вен. Збирають лімфу
від пахвинних лімфовузлів, частини прямої кишки та піхви. До їх складу входять ланцюги
присередніх, бічних та проміжних вузлів.
Міжклубові вузли, розташовуються в місці біфуркації спільної сонної артерії. Затульні вузли
розміщені уздовж затульної артерії.
3. Внутрішні клубові вузли розміщені по ходу внутрішньої клубової артерії. Ці лімфовузли дренують
лімфу органів та стінок таза і промежини.
Сідничні вузли групуються навколо сідничних артерій і дренують лімфатичні судини стінок таза, у
чоловіків – передміхурову залозу та проксимальну частину сечівника.
Крижові вузли локалізовані на тазовій поверхні крижової кістки і збирають лімфу у чоловіків від
передміхурової залози.
ІІ. Нутрощеві лімфатичні вузли прилягають до органів малого таза і дренують їх. Виносні судини цих
вузлів прямують до спільних клубових лімфатичних вузлів.
1. До стінки сечового міхура прилягають присечовоміхурові вузли які у чоловіків збирають лімфу, окрім
стінки сечового міхура, ще від передміхурової залози. Серед присечовоміхурових розрізняють
передсечовоміхурові, засечовоміхурові та бічні сечовоміхурові вузли.
2. До стінки прямої кишки прилягають припрямокишкові вузли.
3. У жінок між листками широкої зв’язки матки розміщені приматкові вузли, а збоку до піхви
прилягають припіхвові вузли.
484. Автономна нервова система: частини (центральна та периферична), функції,

об'єкти іннервації.
Головний відділ ЦНС є кора великих півкуль головного мозку. Відповідає за складні функції організму, такі
як: мислення, пам'ять, свідомість, сон і тому подібне.
Автономна нервова система (вегетативна) – це частина нервової системи, що іннервує внутрішні органи,
а саме: органи серцево-судинної системи, травного, дихального та сечо-статевого апаратів, непосмуговані
м’язи та всі залози внутрішньої секреції, де б вони не знаходились. Таким чином вегетативна нервова
система іннервує ті органи та тканини, функції яких майже не залежать від нашої свідомості. Вегетативна
нервова система має центральні та периферичні відділи. Центральні відділи локалізуються в середньому
та довгастому мозку, в бічних рогах шийного, грудного, поперекового та крижового відділів спинного
мозку. За будовою та функцією автономну нервову систему поділяють на симпатичну та парасимпатичну
частини.
Вегетативна нервова система виконує ряд функцій: керує діяльністю внутрішніх органів, кровоносних і
лімфатичних судин, здійснюючи іннервацію гладком'язових клітин і залозистого епітелію. Регулює обмін
речовин, пристосовуючи його рівень до зниження або підвищення функції органу. Тим самим здійснює
адаптаційно-трофічну функцію, в основі якої лежить транспорт аксоплазми - процес безперервного руху
різних речовин від тіла нейрона по відростках в тканини. Координує роботу всіх внутрішніх органів,
підтримуючи постійність внутрішнього середовища організму.
Периферична нервова система – це частина нервової системи, яка знаходиться поза головним і спинним
мозком. За допомогою периферичної нервової системи центральна нервова система регулює діяльність усіх
систем і органів нашого тіла. АРТЕРІЇ
Периферична частина налічує 12 пар черепних нервів:
І пара – нюховий нерв (nervus olfactorius) передає збудження від нюхових рецепторів до нюхового центру.
Забезпечує відчуття нюху.
II пара – зоровий нерв (nervus opticus) передає збудження від сітківки ока до зорового центру.
ІІІ пара – окоруховий нерв (nervus oculomotorius) іннервує м'язи ока, забезпечує рухи очних яблук.
IV пара – блоковий нерв (nervus trochlearis) те саме, що і в III пари. Відповідає за рух верхнього косого м’яза
ока.
V пара – трійчастий нерв (nervus trigeminus) передає збудження від рецепторів шкіри обличчя, слизової губ,
рота і зубів, іннервує жувальні м'язи. Забезпечує рух мʼязів обличчя, відповідає за чутливість всього
обличчя.
VI пара – відвідний нерв (nervus abducens) іннервує прямий боковий м'язи ока, викликає рухи очних яблук
в сторону.
VII пара – лицевий нерв (nervus facialis) передає в головний мозок збудження від смакових рецепторів язика
і слизової оболонки рота, іннервує мімічні м'язи і слинні залози.
VIII пара – присінково-завитковий нерв (nervus vestibulocochlearis) передає збудження від рецепторів
внутрішнього вуха. Відповідає за слух та рівновагу.
ІХ пара – язико-глотковий нерв (nervus glossopharyngeus) передає збудження від смакових рецепторів і
рецепторів глотки, іннервує м'язи глотки і слинні залози.
Х пара – блукаючий нерв (nervus vagus) іннервує серце, легені, більшість органів черевної порожнини,
передає збудження від рецепторів цих органів до головного мозку і відцентрові імпульси у зворотному
напрямі.
ХІ пара – додатковий нерв (nervus accessorius) іннервує м'язи шиї і потилиці, регулює їх скорочення.
ХІІ пара – під’язиковий нерв (nervus hypoglossus) іннервує м'язи язика і шиї, викликає їх скорочення.
Відповідає за жування, ковтання, утворення звуків під час мовлення.
485. Морфологічні відмінності рефлекторної дуги автономної частини периферійної

Відмінності:
1) розміщення парасимпатичної та симпатичної частин у певних місцях ЦНС (сегментарні центри); 2)
розташування аксона другого нейрона і тіла третього нейрона простої рефлекторної дуги поза межами ЦНС.
Тіла третіх нейронів скупчуються у вигляді вегетативних вузлів. Волокна автономної нервової системи, що
несуть імпульс від спинного або головного мозку до вузла називають прегангліонарними, а волокна, що
несуть імпульс від вузла до органа – постгангліонарними.
За ступенем віддалення від ЦНС та за топографією вегетативні вузли поділяються:
1) розміщені по боках хребтового стовпа паравертебральні вузли (вузли симпатичного стовбура);
2) розміщені спереду хребтового стовпа превертебральні вузли;
3) розміщені поблизу органів або в тканинах внутрішніх органів (поза- та внутрішньоорганні).
Паравертебральні та превертебральні вузли є симпатичними; позаорганні та внутрішньоорганні переважно є
парасимпатичними.
486. Морфологічні відмінності між симпатичною і парасимпатичною частинами

автономної нервової системи.
Відмінності:
Симпатична нервова система: Тіла перших нейронів знаходяться в спинному мозку на рівні грудного і
поперекового відділу. Ганглії знаходяться поряд з хребтом, по 23 з кожної сторони. Аксони перших
нейронів короткі, а других — довгі. Норадреналін — основний нейромедіатор в синапсах других нейронів з
клітинами-мішенями. Посилює діяльність організму в умовах, що потребують мобілізації фізичних сил.
Парасимпатична нервова система: Тіла перших нейронів знаходяться в стовбурі головного мозку та в
крижовому відділі спинного мозку. Ганглії розташовані біля самого органа, що іннервується або навіть у
його стінках. Аксони перших нейронів довгі, а других — короткі. Ацетилхолін — основний нейромедіатор в
синапсах других нейронів з клітинами-мішенями. Активізується в стані спокою та забезпечує відновлення
ресурсів організму.
АВТОНОМНА НЕРВОВА СИСТЕМА
487. Автономна нервова система: центральний відділ, його класифікація, топографія,

утворення.
До центральної частини нервової системи (pars centralis; systema nervosum centrale) належать:
- спинний мозок (medulla spinalis);
- головний мозок (encephalon).
Спинний мозок (medulla spinalis)
Це довгий тяж циліндричної форми, який розміщений в хребтовому каналі і тягнеться від великого отвору
потиличної кістки до рівня I–ІI поперекових хребців. Закінчується мозковим конусом, від якого тягнеться
кінцева нитка, яка фіксується до задньої поверхні тіла 2-го купривого хребця. Всередині СМ проходить
центральний канал, вгорі продовжується в 4 шлуночок, внизу закінчується кінцевим шлуночком.
Розрізняють такі частини спинного мозку:
- шийна частина; шийні сегменти [1–8] (pars cervicalis; segmenta cervicalia [1–8]), їх є 8;
- грудна частина; грудні сегменти [1–12] (pars thoracica; segmenta thoracica [1–12]), їх є 12;
- поперекова частина; поперекові сегменти [1–5] (pars lumbalis; segmenta lumbalia [1–5]), їх є 5;
- крижова частина; крижові сегменти [1–5] (pars sacralis; segmenta sacralia [1– 5]), їх є 5;
- куприкова частина; куприкові сегменти [1 – 3] (pars coccygea; segmenta coccygea [1–3]), їх є 1–3.
СМ складається з 31-33 сегментів.
Скелетотопія спинномозкових сегментів:
- у нижньому шийному (V, VI, VII, VIII) і верхньому грудному відділах (I, II, III, IV) сегменти розміщені
на один хребець вище від відповідного їм за ліком хребця;
- в середньому грудному відділу сегменти (V, VI, VII, VIII, IX) розміщені на два хребці вище;
- в нижньому грудному відділу) сегменти (X, XI, XII розміщені на три хребці вище;
- поперекові сегменти розміщені на рівні X – XI грудних хребців;
- крижові і куприкові сегменти – на рівні XII грудного – I поперекового хребці.
Головний мозок (encephalon) поділяється на:
- ромбоподібний мозок – (rhombencephalon), який складається з:
- довгастого мозку; цибулини (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);
- заднього мозку (metencephalon), до складу якого належать:
- міст (pons);
- мозочок (cerebellum);
- середній мозок (mesencephalon);
- передній мозок (prosencephalon), складається з:
- проміжного мозку (diencephalon);
- кінцевого мозку (telencephalon).
Розвивається із трьох зародкових пухирців нервової трубки (переднього, середнього та заднього мозку), далі
наступає стадія 5-ти зародкових міхурців.
- моста (pons);
- середнього мозку (mesencephalon);
488. Автономна нервова система: периферійний відділ, його компоненти.

Аксони вегетативних нейронів утворюють пучки нервових волокон, гілки та нерви, які започатковують
периферійний відділ автономної нервової системи і є передвузловими (прегангліонарними). Крім цього, це
перші еферентні нейрони, а тіла других еферентних нейронів знаходяться за межами головного та спинного
мозку у вегетативних вузлах. АВТОНОМНА НЕРВОВА СИСТЕМА
Периферійний відділ сакральної (тазової) частини парасимпатичної нервової системи містить:
- тазові нутрощеві нерви;
- тазові вузли та їх гілки.
Тазові нутрощеві нерви – це сукупність аксонів (передвузлових) нейронів, які перемикаються на нейронах
тазових вузлів, розташованих у складі нижнього підчеревного сплетення. Тазові вузли також присутні у
складі середнього і нижнього прямокишкових, міхурового, матково-піхвового,
передміхуровозалозового вегетативних сплетень та сплетенні сім’явиносної протоки. Післявузлові
волокна фомують нерви, які іннервують тазові органи:
- верхні відхідникові нерви;
- піхвові нерви;
- печеристі нерви статевого члена/клітора.
Зазначені нерви містять також післявузлові симпатичні та чутливі волокна.
489. Симпатичний стовбур: топографія, відділи, вузли, їх з’єднання; утворення і

топографія білих та сірих сполучних гілок.
Симпатичний стовбур (truncus sympathicus) правий та лівий у вигляді ланцюга 20-25 прихребтових
вузлів, зв’язаних між собою міжвузловими гілками. Симпатичні стовбури лежать на передньо-бічних
поверхнях хребта від основи черепа до куприка, де вони з’єднуються в одному непарному вузлі. До вузлів
від бічно-проміжних ядер торако-люмбального осередка рямують білі сполучні гілки – передвузлові
волокна.
Від вузлів симпатичного стовбура після перемикання відходять сірі сполучні гілки до всіх спинномозкових
нервів, а також нерви нутрощів переважно, як передвузлові, до проміжних вузлів.
Вузли симпатичного стовбура відносять до вузлів 1-го рахунку, а проміжні – до 2-го рахунку.
Парасимпатичні вузли – це вузли 3-го рахунку.
Розрізняють чотири відділи симпатичного стовбура:
- шийний;
- грудний;
- поперековий;
- крижово-куприковий.
490. Шийний відділ симпатичного стовбура: вузли (верхній, середній та нижній шийні
вузли), їх топографія, джерела передгангліонарних волокон, гілки, ділянки іннервації.
Шийний стовбур містить три вузли (верхній, середній та нижній шийні). Передвузлові волокна досягають
цих вузлів висхідними міжвузловими гілками симпатичного стовбура. Шийні вузли лежать під
передхребтовою фасцією на глибоких м’язах шиї.
Верхній шийний вузол розташований середу поперечних відростків С2-С3, веретеноподної форми –
найбільший серед вузлів симпатичний стовбур. Від нього відходять післягагліонарні волокна, які формують
нерви.
Нерви (гілки) верхнього шийного вузла.
Внутрішній сонний нерв (n. caroticus internus) супроводжує внутрішню сонну артерію та її гілки у вигляді
внутрішнього сонного сплетення та сплетень гілок. Від нього відгалужуються:
- сонно-барабанні нерви;
- глибокий кам’янистий нерв;
- очне сплетення;
- шишкоподібний нерв.
Зовнішні сонні нерви формують зовнішнє сонне сплетення, обплітаючи зовнішню сонну артерію.
Загальне сонне сплетення з гілками 9 та 10 пар черепних нервів іннервують сонний клубочок.
Яремний нерв лежить на стінці внутрішньої яремної вени і в межах яремного отвору розгалужується,
приєднуючись до вузлів та гілок 9-10 пар, а також стовбура 12 пари черепних нервів.
Гортанно-глоткові гілки формують симпатичну частину гортанно-глоткового сплетення.
Верхній шийний серцевий нерв лівий прямує до поверхневого серцевого сплетення, а правий – до
глибокого серцевого сплетенняю
Сірі сполучні гілки до 1-4 шийних спинномозкових нервів, до під’язикового та діафрагмового нервів.
Середній шийний вузол.
Розташований на рівні поперечного відростка С6, не постійний.
Нерви та гілки середнього шийного вузла.
Середній шийний серцевий нерв і правий, і лівий прямують до глибокого серцевого сплетення.
Сірі сполучні гілки до 5-6 шийних спинномозкових нервів.
Нижній шийний вузол
або шийно-грудний (зірчастий) вузол розміщений на рівні головки 1-го ребра позаду підключичної артерії.
Нерви та гілки нижнього шийного вузла
Підключична петля – це дві гілки, з яких передня охоплює спереду підключичну
АВТОНОМНА артерію, аСИСТЕМА
НЕРВОВА задня – ззаду.
Нижній шийний серцевий нерв з обох боків прямує до серцевого сплетення.
Хребтовий нерв обплітає хребтову артерію, формуючи її сплетення.
Сірі сполучні гілки до 7-8 шийних спинномозкових нервів.
491. Грудний відділ симпатичного стовбура: вузли, їх топографія, джерела передгангліонарних
волокон, гілки, ділянки іннервації.
Грудний відділ симпатичного стовбура – це 10-12, трикутної форми, грудних вузлів розташованих
спереду головок ребер. До всіх цих вузлів підходять білі сполучні гілки.
Нерви та гілки грудних вузлів.
Грудні серцеві нерви від 2-5-го грудних вузлів, прямують до глибокого серцевого сплетення, як
післявузлові симпатичні волокна.
Грудні легеневі нерви і стравохідні нерви відходять від 2-5 вузлів, прямують до відповідних органів, де з
гілками блукаючого нерва формують сплетення.
Гілки до грудної аорти. Звідси симпатичні нерви досягають стінок непарної, півнепарної вен та грудної
протоки.
Великий нутрощевий нерв формується переважно передвузловими волокнами, пройшовши транзитно 5-9
грудні вузли, які беруть участь у формуванні черевного сплетення і перемикаються на його вузлах. Цей нерв
відгалужує ниркову гілку до аортально-ниркового вузла.
Найнижчий нутрощевий нерв починається від 12-го грудного вузла, не постійний, прямує до ниркового
сплетення.
Сірі сполучні гілки до всіх грудних спинномозковиих нервів.
492. Великий, малий і найнижчий нутрощеві нерви: їх утворення, склад волокон, топографія;
складові сонячного (черевного) сплетення, зони іннервації.
Великий нутрощевий нерв (n. splánchnicus májor) починається декількома корінцями від 5-9 грудних
вузлів. Цей нерв містить постгангліонарні симпатичні волокна, що йдуть до органів грудної та черевної
порожнин, а також невелику кількість чутливих волокон, що йдуть від органів грудної та черевної
порожнин. На бічній поверхні хребтового стовпа корінці об’єднуються у нерв, що йде вниз, проходить у
черевну порожнину між м’язовими пучками ніжки діафрагми і входить до складу черевного сплетення.
Скупчення тіл нейронів у товщі великого нутрощевого нерва формують грудний нутрощевий вузол,
розміщений на рівні 11 грудного хребця.
Малий нутрощевий нерв (n. splánchnicus mínor) бере початок трьома корінцями від 9-11 грудних вузлів,
йде вниз разом з великим нутрощевим нервом і досягає черевного сплетення. Значна частина волокон
малого нутрощевого нерва утворює ниркову гілку, яка прямує до ниркового сплетення, обминаючи черевне
сплетення збоку.
Найнижчий нутрощевий нерв (n. splánchnicus ímus) йде від 12 грудного вузла до ниркового сплетення.
Черевне сплетення (plexus coeliacus) утворене гілками черевного аортального сплетення, блукаючого
нерва, великого та малого нутрощевих нервів, діафрагмового нерва. До черевного сплетення належать
найбільші передхребтові вузли:
1) черевні вузли (ganglia coeliaca) – два півмісяцевої форми вузли, які розміщені з обох боків черевного
стовбура;
2) аортально-ниркові вузли (ganglia aorticorenalia) – два вузли, які розміщені біля місця відходження від
аорти ниркової артерії.
Усі три нутрощевих нерви входять до складу сплетень, що беруть участь в іннервації органів черевної
порожнини, а також судин та лімфовузлів грудної та черевної порожнин.
493. Поперековий відділ симпатичного стовбура: вузли, їх топографія, джерела передгангліонарних

Поперекові вузли є продовженням ланцюжка вузлів грудної частини, розташованої між латеральною і
проміжною ніжками діафрагми. Вони включають по 3-5 поперекових вузлів, гілки яких беруть участь в
утворенні смплетень черевної порожнини і тазу. До двох верхніх вузлів підходять білі сполучні гілки. Праві
і ліві вузли з’єднані також поперечними гілками. Від кожного поперекового вузла відходять:
Білі сполучні гілки підходять тільки до 1, 2 вузлів від 1 і 2 поперекових спинномозкових нервів.
Поперекові нутрощеві нерви до сплетень черевної порожнини.
Сірі сполучні гілки до поперекових спинномозкових нервів.
494. Крижовий відділ симпатичного стовбура: вузли, їх топографія, джерела передгангліонарних

Нараховує 4 парних та один непарний вузли, які розташовані присередньо від тазових крижових отворів та
спереду куприка. Праві і ліві вузли, як і в поперековому відділі, з’єднані поперечними
АВТОНОМНА НЕРВОВА гілками. Від вузлів
СИСТЕМА
відгалужуються:
Крижові нутрощеві нерви до сплетень таза.
Сірі сполучні гілки до крижових і куприкового спинномозкових нервів.
Вісцеральні гілки утворюють нижнє підчеревне сплетення, що знаходиться на гілках внутрішньої клубової
артерії.
495. Вегетативні сплетення черевної порожнини: утворення, топографія, склад волокон,

У формуванні черевного сплетення, крім черевного аортального беруть участь гілки великого, малого та
поперекових нутрощевих нервів, заднього блукаючого стовбура, діафрагмальних нервів. Донизу та вперед
черевне сплетення безпосередньо переходить у верхнє брижове; розходячись по гілках черевного стовбура,
утворює печінкове, шлункове, селезінкове сплетення, віддає гілки до діафрагми, підшлункової залози, 12 -
палої кишки й нирок.
Верхнє брижове сплетення (plexus mesentericus superior) розташоване за ходом верхньої брижової артерії
і біля місця відходження її від аорти має один або два верхніх брижових вузли. Це сплетення формує
кишкове сплетення (plexus entericus), а виходячи за межі кореня брижі, бере участь в утворенні
міжбрижового та нижнього брижового сплетень (plexus mesentericus inferior). За рахунок нижнього
брижового виникає верхнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis superior).
Печінкове сплетення (plexus hepaticus) є безпосереднім продовженням черевного; розташоване за ходом
утворів, які проникли у ворота й виходять з воріт печінки. Від нього йдуть гілки до діафрагми, де біля
початку нижньої правої діафрагмальної артерії міститься невеликий вузол. Печінкове сплетення має зв'язок
з підшлунковим сплетенням (plexus pancreaticus) і верхнім брижовим (plexus mesentericus superior).
Шлункове сплетення (plexus gastricus) — розташоване за ходом шлункових судин. Розгалужується у
ділянці малої кривини шлунка; має зв'язок з печінковим, підшлунковим і верхнім брижовим сплетеннями.
Селезінкове сплетення (plexus lienalis) є безпосереднім продовженням черевного, розташоване за ходом
селезінкових судин, має зв'язок з шлунковим і підшлунковим сплетеннями. До дрібніших сплетень,
утворених черевним аортальним, належать такі нутрощеві сплетення: надниркове (plexus suprarenalis),
ниркове (plexus renalis), сечовідне (plexus uretcricus), яєчкове (яєчникове) (plexus testicularis/ ovaricus),
підшлункове. Донизу черевне аортальне сплетення безпосередньо переходить у верхнє підчеревне.
496. Аортальне сплетення черевної порожнини: вторинні сплетення, їх топографія, склад волокон,
вузли, ділянки іннервації.
Черевне аортальне сплетення (plexus aorticus abdominalis) сформоване за ходом черевної частини аорти і її
нутряних гілок. Черевне аортальне сплетення, яке розміщене на передній та бічних стінках черевної
частини аорти і утворене гілками (завузловими волокнами) від верхніх поперекових вузлів симпатичного
стовбура (ganglia lumbalia superiora trunci sympathici).
Волокна черевного аортального сплетення (fibrae plexus aortici abdominalis) йдуть по артеріальних гілках
черевної частини аорти (pars abdominis aortae), формуючи з гілками блукаючого нерва (nervus vagus) і
нутрощевих нервів (nn. splanchnici) інші сплетення черевної порожнини (cavitas abdominis). Гілки черевного
аортального сплетення супроводжують кровоносні судини статевих залоз. У чоловіків по ходу яєчкові
артерій знаходиться парне яєчкове сплетіння (plexus testicularis). У жінок по ходу яєчникових артерій
спускається в малий таз також парне яєчникові сплетіння (plexus ovaricus). Діфрагмові вузли (ganglia
phrenica), які розміщені навколо нижньої діафрагмової артерії (a. phrenica inferior) і беруть участь в
утворенні сплетення.
Іннервує органи черевної порожнини та шкіру над ними.
497. Вегетативні сплетення малого таза: утворення, топографія, склад волокон, ділянки
До тазової частини (pars pelvíca) нутрощевих сплетень та вузлів належать наступні сплетення, вузли і нерви.
1. Верхнє підчеревне сплетення (pléxus hypogástricus supérior ) непарне, розміщене під біфуркацією аорти,
на передній поверхні тіла V поперекового хребця та мису. В утворенні сплетення беруть участь гілки від
черевного аортального сплетення, нижніх поперекових та першого крижового вузлів симпатичного
стовбура. Нижня частина сплетення, що розташована нижче мису, роздвоюється на два пучки нервів –
правий та лівий підчеревні нерви (n. hypogástricus), які прямують вниз та вбік і з’єднують верхнє підчеревне
сплетення з нижнім.
2. Нижнє підчеревне сплетення (pléxus hypogástricus inférior) парне, розміщене спереду та з обох боків
від прямої кишки на поверхні м’яза-підіймача відхідника. Воно утворене симпатичними волокнами
підчеревних нервів, крижових нутрощевих нервів та парасимпатичними волокнами
тазових нутрощевих нервів. Від нижнього підчеревного сплетення відходятьНЕРВОВА
АВТОНОМНА численні гілки, які беруть
СИСТЕМА
участь в утворенні таких сплетень, розміщених на стінках відповідних тазових органів:
1) середнє прямокишкове сплетення (pléxus rectális médius) розміщене на стінці середньої частини прямої
кишки, утворене гілками нижнього підчеревного та верхнього прямокишкового сплетень;
2) нижнє прямокишкове сплетення (pléxus rectális inférior) розміщене по ходу гілок внутрішньої клубової
артерії і на стінці нижньої частини прямої кишки, утворене гілками нижнього підчеревного, верхнього та
нижнього прямокишкових сплетень та нижніх прямокишкових нервів; віддає верхні відхідникові нерви (nn.
análes superióres) до відхідникового каналу;
3) сечовоміхурове сплетення (pléxus vesicális) розміщене на бічних стінках сечового міхура, утворене
парасимпатичними та чутливими волокнами тазових нутрощевих нервів та симпатичними волокнами від
нижнього підчеревного сплетення;
4) передміхурове сплетення (pléxus prostáticus) розміщене на бічних, задній та нижній поверхнях
передміхурової залози, утворене гілками нижнього підчеревного та міхурового сплетень;
5) сплетення сім’явиносної протоки (pléxus deferentiális) розміщене навколо сім’явиносної протоки,
віддає гілки до сім’яних міхурців, утворене гілками нижнього підчеревного та міхурового сплетень;
6) матково-піхвове сплетення (pléxus uterovaginális) розміщене у приматковій сполучній тканині,
переважно по боках матки та піхви, у вигляді парного скупчення нервових вузлів та волокон; утворене
гілками нижнього підчеревного та міхурового сплетень; гілки матково-міхурового
сплетення прямують до матки, піхви (піхвові нерви, nn. vagináles), маткових труб та яєчників;
7) печеристі нерви клітора (nn. cavernósi clitóridis) утворені гілками нижнього підчеревного сплетення.
498. Нижнє підчеревне сплетення: вторинні сплетення, їх топографія, склад волокон,

Нижнє підчеревне сплетення, тазове сплетення (plexus hypogastricus inferior, plexus pelvicus) – парне і
розміщене попереду та з обох боків від прямої кишки на поверхні м’яза-підіймача відхідника (m. levator ani).
Нижнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus inferior) утворене симпатичними нервовими волокнами
підчеревних нервів верхнього підчеревного сплетення і парасимпатичними волокнами тазових нутрощевих
нервів – парасимпатичний корінець (radix parasympathica).
Нижнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus inferior) має такі сплетення:
- середнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis medius), яке розміщене на стінці середньої частини
прямої кишки (rectum) і утворене гілками верхнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis
superior);
- нижнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis inferior) розміщене на стінці нижньої частини прямої
кишки (rectum) та відхідникового каналу (canalis analis) і утворене гілками:
- нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior);
- верхнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis superior);
- середнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis medius);
- нижніх прямокишкових нервів (nervi rectales inferiores).
Від нижнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis inferior) відходять верхні відхідникові
нерви (nn. anales superiores).
499. Серце: серцеві нервові сплетення, їх топографія, джерела утворення, склад волокон.
Серцеве сплетення (plexus cardіacus) є позаорганним нервовим сплетенням і утворюється трьома парами
серцевих нервів із шийних вузлів симпатичного стовбура і однойменними серцевими гілками шийного та
грудного відділів блукаючого нерва. Симпатичні волокна у складі серцевих гілок здійснюють
прискорюючий (збільшення частоти серцевих скорочень – тахікардія) і посилюючий ефекти на діяльність
серця (збільшення сили серцевих скорочень), а також передають відчуття серцевого болю. Парасимпатичні
волокна у складі серцевих нервів здійснюють сповільнюючий (зменшення частоти серцевих скорочень –
брадикардія) і ослаблюючий ефекти на діяльність серця (зменшення сили серцевих скорочень), а також
передають неприємні (крім больових) відчуття від серця. Із перелічених джерел формуються дві частини
серцевого сплетення:
1) поверхнева частина, яка залягає між увігнутою поверхнею дуги аорти і місцем роздвоєння легеневого
стовбура;
2) глибока частина, яка міститься позаду дуги аорти – між нею і роздвоєнням трахеї.
Сплетення продовжується вниз на поверхню серця, розповсюджуючись по ходу вінцевих артерій і
продовжуючись у внутрішньоорганні сплетення. Серцеве сплетення містить численні групи невеликих
серцевих вузлів (ganglia cardiaca), які розміщені переважно навколо дуги аорти.
За Воробйовим, розрізняють два передні сплетення, два задні, одне – для передньої поверхні передсердь і
одне – в ділянці косої пазухи осердя між легеневими венами і задньою стінкою осердя (ділянка пазухи
Галлера).
Передні сплетення – ліве і праве (перше і друге) спускаютьсяАВТОНОМНА
– перше зліва, НЕРВОВА
друге справаСИСТЕМА
від легеневого
стовбура і аорти на шлуночки і, залягаючи спочатку з обох боків артеріального конуса, іннервують
відповідну частину передньої стінки шлуночків, даючи стовбурці до міокарда, судин, перикарда, а також
гілки до передніх відділів перегородок шлуночків, передсердь і ендокарда.
Задні сплетення – праве і ліве (третє і четверте). Третє сплетення залягає вздовж верхньої межі між
передсердями і переходить на задню стінку правого шлуночка, іннервуючи зовнішню і задню стінки
правого передсердя і задню стінку лівого шлуночка.
Четверте сплетення віддає гілки до міокарда передсердь і задніх стінок шлуночків, до їхніх судин, до
відповідних частин ендокарда, а також стовбурці до верхніх і задніх відділів міжпередсердної і
міжшлуночкової перегородок і до передсердно-шлуночкового пучка.
П’яте сплетення розміщене на передній стінці обох передсердь і, іннервуючи її, дає гілки до передньої
частини міжпередсердної і міжшлуночкової перегородок.
Шосте сплетення (сплетення пазухи Галлера) лежить у верхньому відділі задньої стінки лівого
передсердя і іннервує прилеглі до нього частини.
Всі сплетення супроводжуються вузловими полями, які займають, як і сплетення, певну територію, хоча
кількість серцевих вузлів, їхня величина і взаємовідношення часто варіюють.
500. Серце: інтрамуральні нервові сплетення, їх топографія, джерела утворення, склад волокон.
Інтрамуральні (внутрістінні) — розміщуються в сплетеннях між оболонками внутрішніх органів або в товщі
їх стінки. Тому інтрамуральні нервові сплетення розглядають як третій відділ автономної нервової системи
- метасимпатична нервову систему.
У самому серці наявні нервові інтрамуральні сплетення, що забезпечують місцеві кардіо-кардіальні
рефлекси. У цих сплетеннях є усі види нейронів - аферентні, проміжні, еферентні, гальмівні, що забезпечує
замикання рефлекторної дуги на рівні інтрамуральних гангліїв серця. У передсердях і лівому шлуночку
виявлені рецептори, що реагують на активне напруження та пасивне розтягування серцевого м'яза.
Аферентні волокна від них закінчуються на нейронах, що розташовані тут же, серед міокардіальних
волокон. Еферентні волокна забезпечують передачу збудження до міокарда як цього ж, так і інших відділів
серця. Важливе значення мають рефлекси екстракардіальних відділів автономної нервової системи, якщо
регулювання здійснюється імпульсами, що надходять до серця із ЦНС через блукаючі і симпатичні нерви.
Тіла перших нейронів, відростки яких складають блукаючі нерви (парасимпатичний відділ автономної
нервової системи), розташовані в довгастому мозку. Волокна правого блукаючого нерва іннервують
переважно праве передсердя та, особливо, синоатріальний вузол. Лівий блукаючий нерв доходить до
атріовентрикулярного вузла. Симпатичні постгангліонарні волокна іннервують утворення провідної
системи і робочий міокард усіх відділів.
501. Пахвова артерія: топографія, відділи, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими
Пахвова артерія (a. axilláris) розміщується у пахвовій порожнині, входить до складу судинно-нервового
пучка, в якому оточена спереду пахвовою веною, з трьох інших боків – стовбурами плечового сплетення.
Біля нижнього краю великого грудного м’яза пахвова артерія продовжується у плечову артерію. Можна
виділити три відділи артерії, що проектуються на такі ділянки передньої грудної стінки:
1) між зовнішнім краєм І ребра та верхнім краєм малого грудного м’яза;
2) у межах малого грудного м’яза;
3) між нижнім краєм малого грудного м’яза та нижнім краєм великого грудного м’яза.
У першому відділі пахвова артерія віддає верхню грудну артерію та грудо-надплечову артерію.
1. Верхня грудна артерія (a. thorácica supérior) кровопостачає підключичний, передній зубчастий та два
верхніх міжребрових м’язи.
2. Грудонадплечова артерія (a. thoracoacromiális) йде вбік і розгалужується на такі гілки: грудні гілки (rr.
pectoráles), що прямують до переднього зубчастого та обох грудних м’язів; ключичну гілку (r. claviculáris)
– до ключиці та підключичного м’язів; дельтоподібну гілку (r. deltoídeus) – до дельтоподібного та великого
грудного м’язів; надплечову гілку (r. acromiális), що прямує до акроміона лопатки і бере участь в утворенні
надплечової артеріальної сітки разом з надплечовою гілкою надлопаткової артерії.
У другому відділі від пахвової артерії відгалужується тільки одна артерія, що йде у низхідному напрямку –
бічна грудна артерія.
3. Бічна грудна артерія (a. thorácica laterális) кровопостачає поверхню переднього зубчастого м’яза, а
також грудь за допомогою бічних гілок груді (rr. mammárii lateráles).
У третьому відділі від пахвової артерії відходить підлопаткова артерія, передня та задня огинальні артерії
плеча.
4. Підлопаткова артерія (a. subscapuláris) – найбільша гілка пахвової артерії. Вона спускається уздовж
нижнього краю підлопаткового м’яза і розгалужується на дві гілки:
огинальну артерію лопатки та грудоспинну артерію.
Огинальна артерія лопатки (a. circumfléxa scápulae) йде назад на спину крізь тристоронній отвір, огинає
бічний край лопатки і попадає у підостьову ямку, де розгалужується у м’язах та шкірі лопаткової ділянки
спини.
Грудоспинна артерія (a. thoracodorsális) йде уздовж бічного краю до нижнього кута лопатки і
розгалужується в товщі найширшого м’яза спини, анастомозуючи з глибокою гілкою поперечної артерії
шиї.
5. Передня огинальна артерія плеча (a. circumfléxa húmeri antérior), починається на рівні нижнього краю
сухожилка найширшого м’яза спини, огинає спереду шийку плечової кістки і кровопостачає прилеглі м’язи
та плечовий суглоб.
6. Задня огинальна артерія плеча (a. circumfléxa húmeri postérior) відходить від пахвової артерії поряд з
передньою однойменною артерією, проходить крізь чотиристоронній отвір, огинає ззаду хірургічну шийку
плечової кістки. Кровопостачає плечовий суглоб, дельтоподібний м’яз, шкіру над ними і анастомозує з
передньою огинальною артерією плеча, надлопатковою та грудо-надплечовою артеріями.
502. Плечова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими термінами і
Плечова артерія (a. brachiális) є продовженням пахвової артерії нижче рівня нижнього краю великого
грудного м’яза. Плечова артерія проходить на плечі у присередній двоголовій борозні плеча, а в ліктьовій
ямці на рівні шийки променевої кістки поділяється на дві кінцеві гілки: променеву та ліктьову артерії. У
присередній двоголовій борозні плечова артерія йде разом з двома плечовими венами та серединним
нервом, утворюючи великий судинно-нервовий пучок плеча. Від плечової артерії відходять такі гілки:
1. Глибока артерія плеча (a. profúnda bráchii). На своєму протязі артерія віддає живильні артерії плечової
кістки (aa. nutríciae húmeri), дельтоподібну гілку (r. deltoídeus), гілки до плечового суглоба та м’язів плеча.
Кінцевими гілками глибокої артерії плеча є променева побічна (обхідна) артерія (a. collaterális radiális) та
середня побічна артерія (a. collaterális média. Побічні артерії та їхні гілки беруть участь в утворенні
суглобової сітки ліктя. Кровопостачає задню групу м’язів плеча, ліктьовий суглоб.
2. Верхня ліктьова побічна артерія (a. collaterális ulnáris supérior) від артерії відходять гілки до плечового
та триголового м’язів і шкіри присередньої та задньої ділянок плеча. Кровопостачає ліктьовий суглоб.
3. Нижня ліктьова побічна артерія (a. collaterális ulnáris inférior) бере участь в утворенні суглобової сітки
ліктя. Кровопостачає ліктьовий суглоб.
503. Плечова артерія: глибока артерія плеча, її топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати
Глибока артерія плеча (a. profúnda bráchii) починається у верхній третині плеча, проходить разом з
променевим нервом у плечо-м’язовий канал і спірально огинає задню поверхню плечової кістки. На своєму
протязі артерія віддає живильні артерії плечової кістки (aa. nutríciae húmeri), дельтоподібну гілку (r.
deltoídeus), гілки до плечового суглоба та м’язів плеча. Кінцевими гілками глибокої артерії плеча є
променева побічна (обхідна) артерія (a. collaterális radiális), яка лягає у передню бічну ліктьову борозну та
середня побічна артерія (a. collaterális média), яка лягає у задню бічну ліктьову борозну. Побічні артерії та
їхні гілки беруть участь в утворенні суглобової сітки ліктя. Кровопостачає задню групу м’язів плеча,
ліктьовий суглоб.
504. Променева артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими

Променева артерія (a. radiális) є продовженням плечової артерії. Спочатку променева артерія йде між
круглим пронатором та плечопроменевим м’язом, потім – у променевій борозні разом з двома променевими
венами та поверхневою гілкою променевого нерва. В нижній третині передпліччя артерія лежить тільки під
шкірою та фасцією і може бути притиснута тут до променевої кістки для визначення пульсу. На рівні
шилоподібного відростка артерія відхиляється назад, проходить під сухожилками довгого відвідного м’яза
великого пальця та короткого розгинача великого пальця і потрапляє в анатомічну табакерку. З анатомічної
табакерки потрапляє на тил кисті і далі, проходячи крізь м’язи першого міжкісткового проміжку п’ястка –
на долоню кисті. На долоні артерія повертає присередньо і утворює глибоку долонну дугу (árcus palmáris
profúndus), що лежить на основах 2-5 п’ясткових кісток під сухожилками згиначів пальців. Від глибокої
долонної дуги відходять три долонні п’ясткові артерії (aa. metacarpáles palmáres), які впадають у спільні
долонні пальцеві артерії.
По ходу променева артерія віддає живильну артерію променевої кістки (a. nutrícia rádii), велику кількість
малих м’язових гілок, а також такі гілки:
1. Променева поворотна артерія (a. recúrrens radiális) у передній бічній ліктьовій борозні анастомозує з
променевою побічною артерією. Кровопостачає ліктьовий суглоб.
2. Поверхнева долонна гілка (r. palmáris superficiális) на долоні анастомозує з поверхневою долонною
дугою.
3. Долонна зап’ясткова гілка (r. carpális palmáris) анастомозує з однойменною гілкою ліктьової
артерії, утворюючи долонну зап’ясткову сітку (réte carpále palmáre).
4. Тильна зап’ясткова гілка (r. carpális dorsális) анастомозує з однойменною гілкою ліктьової артерії,
утворюючи разом з гілками міжкісткових артерій тильну зап’ясткову сітку (réte carpále dorsále). Від цієї
сітки у дистальному напрямі відходять чотири тильні п’ясткові артерії (aa. metacarpáles dorsáles), а від
кожної з них відходять по дві тильні пальцеві артерії (aa. digitáles
dorsáles), що кровопостачають тильні поверхні 2-5 пальців. Тильні п’ясткові артерії сполучаються з
долонними п’ястковими артеріями через міжкісткові проміжки за допомогою пронизних гілок (rr.
perforántes).
5. Головна артерія великого пальця кисті (a. prínceps póllicis) - ця артерія поділяється на дві кінцеві гілки,
що кровопостачають долонну поверхню великого пальця та половини 2-го пальця.
505. Ліктьова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими термінами
Ліктьова артерія (a. ulnáris) товстіша за променеву друга кінцева гілка плечової артерії. Прямує під
круглим привертачем у ліктьову борозну передпліччя, проходить крізь канал зап’ястка на долоню, де за
долонним апоневрозом повертає вбік, утворюючи поверхневу долонну дугу (árcus
palmáris superficiális). Від опуклої поверхні дуги, оберненої в дистальному напрямі, відходять чотири
спільні долонні пальцеві артерії (aa. digitáles palmáres commúnis), які між основами пальців роздвоюються
на власні долонні пальцеві артерії (aa. digitáles palmáres própriae), що
кровопостачають долонні поверхні 2-5 пальців.
Ліктьова артерія віддає живильну артерію ліктьової кістки (a. nutrícia úlna), невеликі м’язові гілки, а також
наступні гілки:
1. Ліктьова поворотна артерія (a. recúrrens ulnáris) поділяється на дві гілки: передню та задню. Передня
гілка (r. antérior) ліктьової поворотної артерії анастомозує з нижньою ліктьовою побічною артерією, а задня
гілка (r. postérior) анастомозує з верхньою ліктьовою побічною артерією. Кровопостачає ліктьвий суглоб.
2. Спільна міжкісткова артерія (a. interóssea commúnis) – короткий стовбур, що розгалужується на
передню та задню міжкісткові артерії.
Передня міжкісткова артерія (a. interóssea antérior), бере участь в утворенні тильної зап’ясткової сітки.
Біля місця початку передня міжкісткова артерія віддає супутню артерію серединного нерва (a. comítans n.
mediáni).
Задня міжкісткова артерія (a. interóssea postérior), проходить крізь отвір у верхній частині міжкісткової
перетинки, віддає поворотну міжкісткову артерію (a. interóssea recúrrens), яка анастомозує з середньою
обхідною артерією, також вона кровопостачає ліктьовий суглоб . Далі задня міжкісткова артерія прямує
дистально до тильної зап’ясткової сітки між поверхневим та глибоким шаром задньої групи м’язів
передпліччя, віддаючи до них м’язові гілки, які кровопостачають м’язи передпліччя.
3. Долонна зап’ясткова гілка (r. carpális palmáris), відходить від ліктьової артерії трохи нижче квадратного
привертача і приєднується до долонної зап’ясткової сітки. Кровопостачає зап’ясток.
4. Тильна зап’ясткова гілка (r. carpális dorsális) бере участь у формуванні тильної артеріальної сітки
зап’ястя.
5. Глибока долонна гілка (r. palmáris profúndus), відгалужується від ліктьової артерії біля горохоподібної
кістки і з’єднується з кінцевим відділом променевої артерії, утворюючи глибоку долонну дугу.
506. Ліктьова суглобова сітка: джерела утворення, топографія, ділянки кровопостачання.

Навколо ліктьового суглобa в утворенні ліктьової суглобової сітки (rete articulare cubiti) беруть участь:
- променева обхідна артерія (a. collateralis radialis) від глибокої артерії плеча (a. profunda brachii) та
променева поворотна артерія (a. recurrens radialis) від променевої артерії (a. radialis);
- середня обхідна артерія (a. collateralis media) із глибокої артерії плеча (a. profunda brachii) та поворотної
міжкісткової артерії (a. interossea recurrens) від ліктьової артерії (a. ulnaris);
- верхня ліктьова обхідна артерія (a. collateralis ulnaris superior) із плечової артерії (a. brachialis) та задня гілка
ліктьової поворотної артерії (r. posterior a. recurrens ulnaris) від ліктьової артерії (a. ulnaris);
- нижня ліктьова обхідна артерія (a. collateralis ulnaris inferior) із плечової артерії (a. brachialis) та передня
гілка ліктьової поворотної артерії (r. anterior arteriae recurrentis ulnaris).
507. Поверхнева долонна дуга: джерела утворення, топографія, гілки, ділянки кровопостачання.
Поверхнева долонна дуга (arcus palmaris superficialis), утворена:
- кінцевим відділом ліктьової артерії (a. ulnaris);
- поверхневою долонною гілкою променевої артерії (ramus palmaris superficialis arteriae radialis).
Поверхнева долонна дуга проектується на середину п’ясткових кісток, кровопостачає 2-5-й пальці з
долонної поверхні, від поверхневої долонної дуги відходять одна власна долонна пальцева артерія до
мізинця та три загальні долонні пальцеві артерії, кожна з яких розгалужується на дві власні долонні пальцеві
артерії до половини вказівного пальця, до середнього, безіменного пальців та до мізинця.
508. Глибока долонна дуга: джерела утворення, топографія, гілки, ділянки кровопостачання.
Глибока долонна дуга (arcus palmaris profundus), утворена кінцевим відділом променевої артерії (a. radialis)
та глибокою долонною гілкою ліктьової артерії (ramus palmaris profundus arteriae ulnaris). Глибока долонна
дуга проектується на основу п’ясткових кісток. З глибокої долонної дуги виходять долонні п’ясткові артерії,
які анастомозують із загальними долонними пальцевими артеріями.
509. Тильна зап’ясткова сітка: джерела утворення, топографія, гілки, ділянки кровопостачання.
Тильна зап’ясткова сітка (réte carpále dorsále) розташована на кістках зап’ястка під сухожилками м’язів-
розгиначів, формує такі анастомози:
- тильні зап’ясткові гілки від променевої артерії та ліктьової артерії – бере участь у формуванні тильної
артеріальної сітки зап’ястка;
- з гілками передньої міжкісткової артерії (a. interossea anterior) та задньої міжкісткової артерії (a. interossea
posterior);
поверхнева долонна дуга (arcus palmaris superficialis) утворена:
- кінцевим відділом ліктьової артерії (a. ulnaris);
- поверхневою долонною гілкою променевої артерії (ramus palmaris superficialis arteriae radialis);
глибока долонна дуга (arcus palmaris profundus) – проектується на основу п’ясткових кісток, утворена
кінцевим відділом променевої артерії (a. radialis) та глибокою долонною гілкою ліктьової артерії (ramus
palmaris profundus arteriae ulnaris).
510. Долонна зап’ясткова сітка: джерела утворення, топографія, ділянки кровопостачання.

Долонна зап’ясткова сітка (réte carpále palmáre), бере участь в утворенні тильної зап’ясткової сітки,
розміщена на долонній поверхні кісток зап’ястка, розвинена гірше за однойменну тильну сітку. Вона
утворена долонними зап’ястковими гілками
променевої і ліктьової артерій та гілкою передньої міжкісткової артерії
511. Артеріальні анастомози кисті.
На долонній поверхні кисті лежать дві долонні дуги: поверхнева та глибока.
Поверхнева долонна дуга (árcus palmáris superficiális) розміщена дистальніше за глибоку на рівні середини
тіл п’ясткових кісток. Вона утворена кінцевим відділом ліктьової артерії та поверхневою долонною гілкою
променевої артерії.
Глибока долонна дуга (árcus palmáris profúndus) утворена кінцевим відділом променевої артерії та
глибокою долонною гілкою ліктьової артерії. Пальці з їхніми зап’ястко-п’ястковими і міжфаланговими
суглобами постачаються кров’ю долонними пальцевими артеріями від долонних дуг та тильними
пальцевими артеріями від тильної зап’ясткової сітки.
512. Вени верхньої кінцівки: класифікація. Поверхневі вени: їх топографія, ділянки впадіння до
венозних судин. Анастомози між поверхневими венами.
З-поміж вен верхньої кінцівки (vv. mémbri superióris) виділяють групу глибоких та поверхневих вен. Глибокі
та поверхневі вени верхньої кінцівки анастомозують між собою і містять велику кількість клапанів.
Поверхневі вени верхньої кінцівки (vv. superficiáles mémbri superióres), лежать у підшкірній основі і
дренують шкіру та підшкірну основу верхньої кінцівки. Вони широко анастомозують між собою,
утворюючи підшкірну венозну сітку. Поверхнева долонна венозна дуга (árcus venósus palmáris
superficiális), проходить паралельно до однойменної артеріальної дуги і приймає кров від долонних
пальцевих вен.
Тильні п’ясткові вени (vv. metacarpáles dorsáles) збирають кров від 2-5 пальців і впадають до
підшкірної тильної венозної сітки кисті. Від тильної венозної сітки кисті (réte venósum dorsále mánus) беруть
початок найбільші поверхневі венозні стовбури, до яких належать головна та основна вени.
Головна вена (v. cephálica) починається від тильної венозної сітки кисті біля основи великого
пальця. Проходить спочатку вздовж променевого краю нижньої третини передпліччя, у середній
третині передпліччя йде по передній поверхні ближче до променевого краю. На плечі вена йде у
бічній двоголовій борозні і далі – у борозні між дельтоподібним та великим грудним м’язами,
досягає ключично-грудного трикутника, де пронизує ключично-грудну фасцію і вливається у пахвову вену.
Притоком головної вени є грудо-надплечова вена (v. thoracoacromiális). Інколи на передпліччі зустрічається
додаткова головна вена (v. cephálica accessória), яка бере початок від тильної підшкірної венозної сітки і
впадає у головну вену.
Основна вена (v. basílica), починається з ліктьового боку тильної венозної сітки кисті. Звідси вена
переходить на передню передплечову поверхню і досягає присередньої двоголової борозни, посередині якої
пронизує плечову фасцію і впадає в одну з плечових вен.
На передній поверхні передпліччя основна та головна вени часто сполучаються між собою за допомогою
непостійної серединної вени передпліччя (v. mediána antebráchii), яка займає на передній поверхні
передпліччя серединне положення і з’єднується з основною та головною
венами через основну вену передпліччя (v. basílica antebráchii) та головну вену передпліччя (v. cephálica
antebráchii). На передній ліктьовій поверхні княжа та головна вени сполучаються за допомогою серединної
вени ліктя (v. mediána cúbiti), яка має практичне значення як місце найзручнішого проведення венепункцій.
513. Вени верхньої кінцівки: класифікація. Глибокі вени, їх топографія, особливості розташування на
кисті, передпліччі і плечі; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
З-поміж вен верхньої кінцівки (vv. mémbri superióris) виділяють групу

глибоких та поверхневих вен. Глибокі та поверхневі вени верхньої
кінцівки анастомозують між собою і містять велику кількість
клапанів. Глибокі вени верхньої кінцівки (vv. profúndae mémbri
superióres) зазвичай по дві супроводжують однойменні артерії і
збирають кров від кісток, м’язів, суглобів, зв’язок та інших глибоких
структур верхньої кінцівки.
До глибоких вен належать:
- плечові вени (vv. brachiáles);
- ліктьові вени (vv. ulnáris);
- променеві вени (vv. radiáles);
- передні та задні міжкісткові вени (vv. interósseae anterióres et
posterióres).
Променеві та ліктьові вени беруть початок від глибокої долонної
венозної дуги (árcus venósus palmáris profúndus), яка розташована
паралельно до однойменної артеріальної дуги. Ця венозна дуга
приймає кров від долонних п’ясткових вен (vv. metacarpáles palmáres).
Долонні п’ясткові вени через міжголовкові вени (vv. intercapituláres)
анастомозують з тильними п’ястковими венами.
514. Пахвова вена: топографія, притоки; описати латинськими термінами і продемонструвати на

Пахвова вена (v. axilláris) парна, супроводжує з передньоприсереднього боку однойменну артерію від
нижнього краю великого грудного м’яза до зовнішнього краю І ребра і далі продовжується у підключичну
вену.
Притоки пахвової вени супроводжують однойменні артерії:
- бічна грудна вена (v. thorácica laterális);
- підлопаткова вена (v. subscapuláris);
- огинальна вена лопатки (v. circumfléxa scápulae);
- грудо-спинна вена (v. thoracodorsális);
- передня огинальна вена плеча (v. circumfléxa húmeri antérior);
- задня огинальна вена плеча (v. circumfléxa húmeri postérior).
У пахвову вену впадають підшкірні грудонадчеревні вени (vv. thoracoepigástricae), які розміщені на бічній
поверхні тулуба і є анастомозами між басейнами верхньої і нижньої порожнистої вен.
Грудонадчеревні вени приймають кров від кружальцевого венозного сплетення соска груді.
515. Лімфатичні судини та лімфатичні вузли верхньої кінцівки.

Лімфатичні судини верхньої кінцівки можна розподілити па поверхневі та глибокі.
Поверхневі лімфатичні судини починаються в шкірі кисті, прямують разом з бічною і присередньою
підшкірними венами верхньої кінцівки, часто перериваються в ліктьових вузлах (nodi cubitales). Далі
впадають у пахові лімфатичні вузли.
Глибокі лімфатичні судини прямують разом з променевою, ліктьовою і плечовою артеріями (деякі судини
закінчуються в ліктьових вузлах) і закінчуються в пахвових лімфатичних вузлах. У ці самі вузли надходить
також лімфа від примолочно-залозистих (рагататтагіі) вузлів.
Виносні судини пахвових лімфатичних вузлів, зливаючись між собою, утворюють справа та зліва
підключичний стовбур, який, з'єднуючись з яремним стовбуром, справа утворює праву лімфатичну протоку
(ductus lymphaticus dexter), а зліва впадає в грудну протоку (ductus thorocicus) (біля впадіння її у венозний
кут).
516. Зовнішня клубова артерія: утворення, топографія, гілки, ділянки кровопостачання;

Зовнішня клубова артерія (a. ilíaca extérna) відходить від місця поділу спільної клубової артерії, що
розташоване на рівні крижово-клубового суглоба, йде вперед та вниз вздовж присереднього краю великого
поперекового м’яза, проходить під пахвинною зв’язкою через судинну лакуну і виходить на передню
поверхню стегна, де отримує назву стегнової артерії. Окрім маленьких гілочок до великого поперекового
м’яза, зовнішня клубова артерія віддає нижню надчеревну артерію та глибоку огинальну клубову артерію.
1. Нижня надчеревна артерія (a. epigástrica inférior) у товщі бічної пупкової складки і анастомозує своїми
кінцевими гілками з верхньою надчеревною артерією (гілка внутрішньої грудної артерії). Гілки:
лобкова гілка та кремастерна артерія (або артерія круглої зв’язки матки).

Лобкова гілка (r. púbic) кровопостачає пірамідальний м’яз та нижню частину прямого м’яза живота і
віддає затульну гілку (r. obturatórius), яка анастомозує з лобковою гілкою
затульної артерії, утворюючи “соróna mórtis”.
Кремастерна артерія ((артерія м’яза-підіймача яєчка) (a. cremastérica) кровопостачає у чоловіків м’яз-
підіймач яєчка та оболонки яєчка. У жінок гомологічна артерія круглої зв’язки матки (a. ligaménti téretis
úteri) кровопостачає круглу зв’язку матки та великі соромітні губи.
2. Глибока огинальна клубова артерія (a. circumfléxa iliáca profúnda) кровопостачає бічні м’язи живота.
517. Стегнова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими термінами
Стегнова артерія (a. femorális) є безпосереднім продовженням зовнішньої клубової артерії. Вона проходить
на стегно з порожнини таза крізь судинну лакуну, де лежить збоку від стегнової вени. Під самою пахвинною
зв’язкою стегнову артерію можна притиснути до лобкової кістки та відчути її пульсацію, а притиснувши
міцніше – зупинити кровотечу із її гілок. Стегнова артерія розміщена у верхній третині стегна в межах
стегнового трикутника, у середній третині стегна вона прикрита
зверху кравецьким м’язом, у нижній третині – проходить у
привідному каналі. По виходу з привідного каналу стегнова артерія
потрапляє до підколінної ямки і отримує назву підколінної артерії.
На своєму протязі стегнова артерія дає кілька невеликих м’язових
гілочок, чотири великих гілки, що відходять від чотирьох
поверхонь стінки артерії на її початку, та ще одну гілку до коліна.
1. Поверхнева надчеревна артерія (a. еpigástrica superficiális)
анастомозує з верхньою надчеревною артерією.
Кровопостачає зовнішній косий м’яз та шкіру живота.
2. Поверхнева огинальна клубова артерія (a. circumfléxa iliáca
superficiális) відходить від бічної поверхні стегнової артерії, прямує
підшкірно до передньої верхньої клубової ості.
Кровопостачає навколишні м’язи, шкіру та пахвинні лімфатичні
вузли.
3. Поверхнева та глибока зовнішні соромітні артерії (a. pudénda
extérna superficiális/ profúnda) –вони віддають пахвинні гілки (rr.
inguináles), а також у чоловіків – передні калиткові гілки (rr.
scrotáles anterióres), а у жінок – передні губні гілки (rr. labiáles
anterióres), які кровопостачають шкіру пахвинної ділянки,
лобкової ділянки та зовнішніх статевих органів.
4. Глибока артерія стегна (a. profúnda fémoris) гілками глибокої артерії стегна є такі артерії:
- присередня огинальна артерія стегна (a. circumfléxa fémoris mediális) поділяється на:
- поверхневу гілку (r. superficiális);
- глибоку гілку (r. profúndus);
- висхідну гілку (r. ascéndens);
- низхідну гілку (r. descéndens);
- кульшову гілку (r. acetabuláris)
ці гілки кровопостачають присередню групу м’язів стегна, сусідні м’язи таза та кульшовий суглоб.
- Бічна огинальна артерія стегна (a. circumfléxa fémoris laterális), яка поділяється на:
- низхідну гілку (r. descéndens) та поперечну гілку (r. transversum), які кровопостачають передню групу м’язів
стегна, великий сідничний м’яз та м’яз-натягувач широкої фасції стегна.
- Пронизні артерії (aa. perforántes) кровопостачають м’язи задньої частини стегна. Також віддають
невеликі живильні артерії стегнової кістки (aa. nutríciae fémoris).
5. Низхідна артерія коліна ((колінна артерія) (a. descéndens génus)) поділяється на дві гілки:
- заховану гілку (r. saphénus), яка супроводжує однойменний нерв;
- суглобову гілку (r. articuláris), яка приєднується до артеріальної суглобової сітки коліна.
518. Стегнова артерія: глибока стегнова артерія, її топографія, гілки, ділянки кровопостачання;
Глибока артерія стегна (a. profúnda fémoris) – найбільша гілка стегнової артерії. Відходить від
задньої поверхні стегнової артерії на 4 см дистальніше пахвинної зв’язки і йде донизу, розміщуючись позаду
та дещо збоку від стегнової артерії; закінчується третьою пронизною артерією між великим та довгим
привідними м’язами.
Гілками глибокої артерії стегна є такі артерії:
Присередня огинальна артерія стегна (a. circumfléxa fémoris mediális) розгалужується на:
- поверхневу гілку (r. superficiális);
- глибоку гілку (r. profúndus);
- кульшову гілку (r. acetabuláris)
Ці гілки кровопостачають присередню групу м’язів стегна, сусідні м’язи таза та кульшовий суглоб.
Бічна огинальна артерія стегна (a. circumfléxa fémoris laterális) розгалужується на:
- поперечну гілку (r. transversum).
Ці гілки кровопостачають передню групу м’язів стегна, великий сідничний м’яз та м’яз-натягувач широкої
фасції стегна.
Пронизні артерії (aa. perforántes) кровопостачають задню групу м’язів стегна. Перша та третя пронизні
артерії віддають невеликі живильні артерії стегнової кістки (aa. nutríciae fémoris).
519. Підколінна артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати латинськими

Підколінна артерія (a. poplítea) – коротка артерія, що є безпосереднім продовженням
стегнової артерії по виходу її із сухожилкового розтвору привідного каналу. Підколінна
артерія лежить на дні підколінної ямки, до якого її можна притиснути при
напівзігнутому положенні гомілки. Біля
нижнього краю підколінного м’яза поділяється на передню та задню великогомілкові
артерії. Крім невеликих м’язових гілок до дистальних частин задніх м’язів стегна,
підколінна артерія віддає такі гілки:
1. Бічна верхня артерія коліна (a. supérior laterális génus) бере участь в утворенні
суглобової сітки коліна.
2. Присередня верхня артерія коліна (a. supérior mediális génus) бере участь в
утворенні суглобової сітки коліна.
3. Середня артерія коліна (a. média génus) кровопостачає внутрішньокапсульні
зв’язки, меніски, синовіальну оболонку та синовіальні складки суглоба.
4. Бічна нижня артерія коліна (a. inférior laterális génus) кровопостачає литковий
м’яз, малогомілкову побічну зв’язку та підошвовий м’яз, а також бере участь в
5. Присередня нижня артерія коліна (a. inférior mediális génus) кровопостачає
головку литкового м’яза та великогомілкову побічну зв’язку, також бере участь в
6. Литкові артерії (aa. suráles) – зазвичай дві артерії, що кровопостачають проксимальну частину
триголового м’яза литки, кінцевий сухожилок двоголового м’яза та шкіру литкової ділянки.
520. Передня великогомілкова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання;

Передня великогомілкова артерія (a. tibiális antérior) від місця роздвоєння підколінної артерії йде вперед,
проходить крізь отвір у верхній частині міжкісткової перетинки гомілки і прямує вниз, розміщуючись вгорі
між переднім великогомілковим м’язом та довгим м’язом-розгиначем
пальців, а внизу – між переднім великогомілковим м’язом та довгим м’язом-розгиначем великого пальця
стопи. Далі артерія проходить під утримувачами м’язів-розгиначів, перехрещує ззаду сухожилок довгого
м’яза-розгинача великого пальця стопи і виходить на тил стопи, де отримує назву тильної артерії стопи.
Окрім маленьких гілочок до м’язів та шкіри передньої ділянки гомілки, передня великогомілкова артерія
віддає такі гілки:
1. Передня поворотна великогомілкова артерія (a. recúrrens tibiális antérior) бере участь в утворенні
суглобової сітки коліна, кровопостачає колінний суглоб.
2. Задня поворотна великогомілкова артерія (a. recúrrens tibiális postérior) – непостійна артерія,
анастомозує з присередньою нижньою артерією коліна, кровопостачає колінний суглоб.
3. Бічна передня кісточкова артерія (a. malleoláris antérior laterális), кровопостачає кісточку, гомілково-
стопний суглоб.
4. Присередня передня кісточкова артерія (a. malleoláris antérior mediális кровопостачає кісточку,
гомілково-стопний суглоб.
521. Задня великогомілкова артерія: топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати

Задня великогомілкова артерія (a. tibialis posterior) є продовженням підколінної артерії, проходить в
гомілково-підколінному каналі через який виходить під медіальним краєм камбалоподібного м’яза. Потім
артерія відхиляється в медіальну сторону, прямує до медіальної кісточки, позаду якої в окремому каналі під
тримачами зв’язок згиначів переходить на підошву.
Гілки задньої великогомілкової артерії:
1. М’язеві гілки (rr. musculares) прямують до м’язів гомілки. КРОВОПОСТАЧАННЯ
2. Артерія, яка огинає малогомілкову кістку (r. circumflexus fibularis) відходить від задньої
великогомілкової артерії біля її початку, потім прямує до гомілки малогомілкової кістки, кровопостачає
м’язи, які знаходяться поруч; анастомозує з колінними артеріями.
3. Малогомілкова артерія (a. fibularis) прямує латерально під довгим згиначем великого пальця стопи,
потім прямує вниз і проникає в нижній м’язево-малогомілковий канал. Кровопостачає трьохголовий м’яз
гомілки, довгий і короткий малогомілкові м’язи. Артерія має такі кінцеві гілки: пронизна гілка і сполучна
гілка.
4. Медіальна підошвова артері (a. plantaris medialis) одна з кінцевих гілок задньої великогомілкової
артерії. Проходить під м’язом, який відводить великий палець стопи, залягає в медіальну борозну підошви,
де поділяється на поверхневу і глибоку гілки. Поверхнева гілка кровопостачає м’яз, який відводить великий
палець стопи, а глибока гілка – цей самий м’яз і короткий згинач пальців.
5. Латеральна підошвова артерія (a. plantalis lateralis) проходить в латеральній борозні підошви до
основи 5 плюсневої кістки, згинається в медіальномк напрямку і утворює на рівні основи плюсневих кісток
глибоку підошвову дугу, яка закінчується біля латерального краю 1 плюсневої кістки анастомозом з
глибокою підошвовою артерією. Кровопостачає міжпальцеві проміжки 2-5 пальців.
522. Задня великогомілкова артерія: малогомілкова артерія, її топографія, гілки, ділянки

Малогомілкова артерія (a. fibuláris (perónea)), йде вбік та донизу під довгим згиначем великого пальця
стопи, лягає на задню поверхню малогомілкової кістки, віддаючи по ходу живильну артерію
малогомілкової кістки (a. nutrícia fíbulae), досягає бічної кісточки і розгалужується на такі гілки:
а) пронизну гілку (r. perfórans);
б) сполучну гілку (r. commúnicans);
в) бічні кісточкові гілки (rr. malleoláres lateráles), які беруть участь в утворенні бічної кісточкової сітки;
г) п’яткові гілки (rr. calcánei), які беруть участь в утворенні п’яткової сітки.
Кровопостачає латеральну групу м’язів гомілки, латеральну кісточку та гомілково-стопний суглоб
523. Суглобова колінна сітка: джерела утворення, топографія, ділянки кровопостачання.

Суглобова сітка коліна (réte articuláre génus) розміщена попереду колінного суглоба. В ній виділяють
найкраще розвину частину – наколінкову сітку (réte patelláre), що знаходиться на передній поверхні
наколінка. В утворенні суглобової сітки коліна беруть участь бічні та присередні, верхні та нижні артерії
коліна (гілки підколінної артерії), суглобова гілка низхідної артерії коліна (гілка стегнової артерії), а також
передня та задня великогомілкові поворотні артерії (гілки передньої великогомілкової артерії).
Кровопостачання: колінний суглоб і прилеглі м’язи навколо нього.
524. Присередня кісточкова сітка: джерела утворення, топографія, ділянки кровопостачання.

Присередня кісточкова сітка (réte malleoláre mediále) утворена присередніми кісточковими гілками задньої
великогомілкової артерії та присередньою передньою кісточковою артерією (гілка передньої
великогомілкової артерії).
Кровопостачає бічну кісточку, заплеснові кістки, надп’ятково-гомілковий суглоб і шкіру бічної поверхні
цієї ділянки.
525. Бічна кісточкова сітка: джерела утворення, топографія, ділянки кровопостачання.

Бічна кісточкова сітка (réte malleoláre laterále) утворена пронизною та бічними кісточковими гілками
малогомілкової артерії і бічною передньою кісточковою артерією (гілка передньої великогомілкової
артерії).
Кровопостачає надпʼятково-гомілковий суглоб, кістки, зв’язки, мʼязи, суглоби, шкіра пʼяткової та значної
частини за плеснової ділянок стопи.
526. П’яткова сітка: джерела утворення, топографія, ділянки кровопостачання.

П’яткова сітка (réte calcáneum) утворена п’ятковими гілками задньої великогомілкової та малогомілкової
артерій.
Кровопостачає надпʼятково-гомілковий суглоб, кістки, зв’язки, мʼязи, суглоби, шкіра пʼяткової та значної
частини за плеснової ділянок стопи.
527. Присередня підошвова артерія: утворення, топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати
Присередня підошвова артерія (a. plantáris mediális) є однією з кінцевих гілок задньої великогомілкової
артерії. Іде у присередній підошвовій борозні між відвідним м’язом великого пальця та коротким згиначем
пальців. Кровопостачає відвідний м’яз великого пальця та короткий згинач пальців.
Роздвоюється на:
- глибоку гілку (r. profúndus), яка впадає у глибоку підошвову дугу
- поверхневу гілку (r. superficiális) кровопостачає присередню поверхню великого пальця, відвідний м’яз
великого пальця.
528. Бічна підошвова артерія: утворення, топографія, гілки, ділянки кровопостачання;

Бічна підошвова артерія (a. plantáris laterális) є

продовженням задньої великогомілкової артерії. Прямує до
основи 5 плеснової кістки між коротким згиначем пальців та
квадратним м’язом підошви, далі повертає присередньо і
утворює глибоку підошвову дугу (árcus plantáris profúndus), яка
лежить між косою головкою привідного м’яза великого пальця
стопи та підошвовими
міжкістковими м’язами. Від глибокої підошвової дуги
дистально відходять підошвові плеснові артерії (aa.
metatarsáles plantáres), які продовжуються у спільні підошвові
пальцеві артерії (aa. digitáles plantáres commúnes). Кожна з
спільних підошвових пальцевих артерій роздвоюється на
власні підошвові пальцеві артерії (aa. digitáles plantáres
própriae). Підошвові плеснові артерії сполучаються з тильними
плесновими артеріями за допомогою пронизних гілок (rr.
perforántes).
Кровопостачають шкіру з обох боків відповідних пальців
стопи.
529. Тильна артерія стопи: утворення, топографія, гілки, ділянки кровопостачання; описати
Тильна артерія стопи (а. dorsális pédis) є продовженням великогомілкової

артерії, лежить на кістках та тильних зв’язках заплесна між сухожилком
довгого розгинача великого пальця стопи присередньо та черевцем
короткого розгинача великого пальця збоку. Досягнувши плесна, тильна
артерія стопи розгалужується на першу тильну плеснову артерію та
дугоподібну артерію.
У першому міжкістковому проміжку (spatium interosseum primum), де
розгалужується на:
- першу тильну плеснову артерію (a. metatarsalis dorsalis prima);
- глибоку підошвову артерію (a. plantaris profunda).
Тильна артерія стопи (a. dorsalis pedis) має такі гілки:
- бічну заплеснову артерію (a. tarsalis lateralis);
- присередню заплеснову артерію (a. tarsalis medialis) до бічного краю
стопи (margo lateralis pedis) і присереднього краю стопи (margo medialis
pedis);
- дугоподібну артерію (a. arcuata), від якої відходять:
- І–ІV тильні плеснові артерії (aa. metatarsales dorsales prima – quarta [І–ІV]).
Кожна з І–ІV тильних плеснових артерій (aa. metatarsales dorsales prima – quarta [І–ІV]) поділяється на дві
тильні пальцеві артерії (aa. digitales dorsales), які кровопостачають тильні поверхні сусідніх пальців (facies
dorsales digitorum).
530. Артеріальні анастомози стопи.

У ділянці стопи існують потужні артеріальні анастомози між системами передньої і задньої
великогомілкових артерій, гілки яких утворюють горизонтальні тильну і підошвову артеріальні дуги. Ці
дві артеріальні дуги анастомозують між собою.
Тильна артеріальна дуга є переднім сегментом артеріального кільця, яке утворене дугоподібною артерією,
що відходить вбік від тильної артерії стопи (гілка передньої великогомілкової артерії). Ця артерія на
бічному краї тилу стопи анастомозує з бічною заплесновою артерією, що також відходить від тильної
артерії стопи. Від цієї дуги відходять тильні плеснові артерії, які розгалужуються на тильні пальцеві артерії.
На підошві артеріальне кільце утворюють присередня і бічна підошвові артерії (кінцеві гілки задньої
великогомілкової артерії), які попереду з’єднані глибокою підошвовою дугою (гілка бічної підошвової
артерії). Від цієї дуги відходять підошвові плеснові артерії, які продовжуються у загальні підошвові
пальцеві артерії, що розгалужуються на власні підошвові пальцеві артерії.
Тильна і підошвова горизонтальні артеріальні дуги з’єднує між собою вертикальна дуга – глибока
підошвова артерія (гілка тильної артерії стопи). Окрім того, тильні плеснові артерії анастомозують з
підошвовими плесновими артеріями через систему проксимальних і дистальних сполучних гілок, які
проходять крізь міжплеснові простори. Наявність усіх цих анастомозів забезпечує надійне кровопостачання
пальців при різних фізичних навантаженнях і положеннях стопи.
531. Вени нижньої кінцівки: класифікація. Поверхневі вени: їх топографія, ділянки впадіння до
венозних судин.
Вени нижньої кінцівки поділяються на глибокі та поверхневі. Глибокі вени супроводжують артерії: з
підошвової венозної дуги йдуть дві задні великогомілкові вени та дві передні великогомілкові вени, які
формують одну підколінну вену, що продовжується у стегнову вену. Стегнова вена проходить через
судинну лакуну і продовжується у зовнішню клубову вену.
Поверхневі вени:
- від тильної венозної дуги стопи по латеральному краю ноги йде латеральна підшкірна вена ноги – мала
захована вена, яка впадає у підколінну вену;
- від тильної венозної сітки стопи по медіальному краю ноги йде медіальна підшкірна вена ноги – велика
захована вена, яка впадає у стегнову вену.
532. Поверхневі вени нижньої кінцівки: велика підшкірна вена, її утворення, топографія; описати
Поверхневі вени нижньої кінцівки (vv.

superficiáles mémbri inferióres ) містяться під
шкірою у жировій тканині. Підошвові
пальцеві вени (vv. digitáles plantáres)
зливаються у підошвові плеснові вени (vv.
metatarsáles plantáres), які несуть кров до
підошвової венозної дуги (árcus venósus
plantáris). Тильні пальцеві вени стопи (vv.
digitáles dorsáles pédis) зливаються у тильні
плеснові вени (vv. metatarsáles dorsáles), які
впадають у тильну венозну дугу стопи
(árcus venósus dorsális pédis). У тильну
венозну дугу стопи дренуються також
підошвові вени за допомогою міжголовкових
вен (vv. intercapituláres), бічної та
присередньої крайових вен (v. marginális
laterális/ mediális). Найбільші поверхневі вени
нижньої кінцівки отримали назву захованих
вен. Спільною рисою для них є те, що
вони містять багато клапанів.
Велика захована вена (v. saphéna mágna) формується з присередньої сторони тильної венозної сітки
стопи в місці злиття присередньої крайової вени з тильною венозною дугою. Попереду присередньої
кісточки вена підіймається на гомілку, де розташовується на її присередній поверхні. Далі велика
захована вена огинає ззаду присередній надвиросток і прямує по присередній поверхні стегна до
захованого розтвору широкої фасції, де перегинається через нижній ріг серпоподібного краю цього
розтвору і впадає у стегнову вену. Притоки великої захованої вени збирають кров від шкіри та
підшкірної основи, в основному, присередньої та тильної поверхонь стопи, гомілки та стегна.
533. Вени нижньої кінцівки: класифікація. Глибокі вени, їх топографія, особливості розташування на
стопі, гомілці і стегні; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Вени нижньої кінцівки (vv. mémbri inferióris) як і

вени верхньої кінцівки, поділяються на глибокі та
поверхневі.
Глибокі вени нижньої кінцівки (vv. profúndae
mémbri inferióres) зазвичай парами супроводжують
однойменні артерії. Вони починаються від
поверхневих вен стопи. Від підошвової венозної дуги
та підшкірної підошвової венозної сітки (réte
venósum plantáre) беруть початок задні
великогомілкові вени (vv. tibiáles posterióres) в які на
гомілці вливаються ще малогомілкові вени (vv.
fibuláres). З тильної венозної дуги стопи та
підшкірної тильної венозної сітки (réte venósum
dorsále) формуються передні великогомілкові вени
(vv. tibiáles anterióres). Передні та задні
великогомілкові вени зливаються і формують
підколінну вену (v. poplitea), яка у підколінній ямці
лежить позаду і дещо збоку підколінної артерії.
Підколінна вена приймає колінні вени (vv.
geniculáres), литкові вени (vv. suráles) та підшкірну малу заховану вену. Продовжується підколінна вена у
стегнову вену, пройшовши крізь сухожилковий розтвір у привідний канал. У стегнову вену (v. femorális)
вливається глибока вена стегна (v. profúnda fémoris) зі своїми притоками (пронизні гілки (vv. perforántes)
бічні та присередні огинальні вени стегна (vv. circumfléxae lateráles/mediáles femoráles), а також наступні
поверхневі вени: поверхнева огинальна клубова вена (v. circumfléxa iliáca superficiális; поверхнева
надчеревна вена (v. epigástrica superficiális); зовнішні соромітні вени (vv. pudéndae extérnae), що приймають
передні калиткові (у жінок губні) вени (vv. scrotáles/labiáles anterióres) та поверхневі спинкові вени статевого
члена (або клітора) (vv. dorsáles superficiális pénis/clitóridis); велика захована вена.
534. Лімфатичні судини та лімфатичні вузли нижньої та верхньої кінцівки.

Лімфатичні судини і вузли нижньої кінцівки (vasa lymphatica et nodi lymphoidei membri inferioris)
Лімфатичні судини на нижній кінцівці (membrum inferius) поділяються на:
- поверхневі лімфатичні судини (vasa lymphatica superficialia), які проходять під шкірою над поверхневою
фасцією і збирають лімфу від шкіри і підшкірної клітковини;
- глибокі лімфатичні судини (vasa lymphatica profunda), які проходять поряд з глибокими кровоносними
судинами (vasa sanguinea profunda), і збирають лімфу від м’язів, суглобів і кісток.
Лімфатичні вузли (nodi lymphoidei) на нижній кінцівці (membrum inferius) є такі:
- підколінні вузли (nodi poplitei), переважно є один лімфовузол; поділяються на:
- пахвинні лімфатичні вузли (nodi lymphoidei inguinales), які в свою чергу поділяються на:
- поверхневі пахвинні вузли (nodi inguinales superficiales) - розташовуються вздовж пахвинної зв’язки і
лежать на поверхневому листку широкої фасції стегна.
- глибокі пахвинні вузли (nodi inguinales profundi).
Лімфатичні судини і вузли верхньої кінцівки
(vasa lymphatica et nodi lymphoidei membri superioris)
Лімфатичні судини верхньої кінцівки, як і нижньої, поділяються на поверхневі та глибокі.
Глибокі збирають лімфу з кісток, суглобів, м'язів та фасцій і несуть її у пахвові лімфатичні вузли.
Поверхневі лімфатичні судини збирають лімфу зі шкіри, підшкірної клітковини і несуть її у ліктьові та
пахвові лімфатичні вузли. У пахвові лімфатичні вузли відтікає лімфа і від прилягаючих ділянок грудей та
спини, молочної залози. Виносні судини пахвових вузлів формують правий та лівий підключичні стовбури,
з яких лівий впадає у грудну протоку, а правий - у праву лімфатичну протоку.
Глибокі вузли (nodi profundi) переривають хід глибоких лімфатичнихКРОВОПОСТАЧАННЯ
судин, що супроводжують глибокі
вени верхньої кінцівки. Вони збирають лімфу від кісток, суглобів, м’язів, фасцій, артерій та нервів руки.
Від них далі лімфа, так само як і від поверхневих лімфовузлів, прямує до ліктьових та пахвових вузлів.
На верхній кінцівці виділяють такі групи регіональних лімфовузлів:
1. Ліктьові вузли (nodi cubitales) - складаються з 1-2 вузлів, розташованих у глибині ліктьової ямки, та
надблокових вузлів {nodi supratrochleares), розміщених над блоком плечо-ліктьового суглоба у верхньому
куті ліктьової ямки присередньо від основної вени.
2. Плечові вузли (nodi humerales) розміщені по ходу великого судинно-нервового пучка плеча.
3. Пахвові вузли (nodi axillares) - 20-30 з’єднаних один з одним лімфовузлів, що містяться у пахвовій
порожнині.
Серед них розрізняють такі вузли:
а) верхівкові вузли (nodi apicales) що локалізовані біля верхнього отвору пахвової порожнини по ходу
підключичної вени, їхні виносні судини формують підключичний стовбур;
б) підлопаткові вузли (nodi subscapulares), що знаходяться по ходу підлопаткової артерії;
в) грудні вузли (nodi pectorales), що розташовуються біля нижнього краю малого грудного м’яза;
г) грудні вузли (nodi pectorales), що розміщуються між великим та малим грудними м’язами у пахвовій
ділянці; їхні приносні судини збирають лімфу від грудної залози, передньої та бічної стінки тулуба до рівня
пупка, а виносні прямують до верхівкових лімфовузлів;
д) центральні вузли (nodi centrales), що розміщені у товщі жирової тканини пахвової порожнини і збирають
лімфу від плечових, грудних та підлопаткових лімфовузлів.
Лімфатичні судини, що з’єднують між собою пахвові лімфатичні вузли, формують пахвове лімфатичне
сплетення {plexus lymphaticus axillaris).
4. Дельтоподібно-грудні (підключичні) вузли (nodi deltopectorales (infraclaviculares)), розташовуються у
дельтоподібно-грудній борозні біля головної вени.
535. Стегнова вена: топографія, притоки; описати латинськими термінами і продемонструвати на

Стегнова вена належить до глибоких вен нижньої кінцівки (venae profundae membri inferioris). Вона
проходить через судинну лакуну і продовжується у зовнішню клубову вену.
У стегнову вену (v. femoralis) вливається глибока вена стегна (v. profunda femoris) зі своїми притоками
пронизні гілки (vv. perforantes), бічні та присередні огинальні вени стегна (vv. circumflexae laterales/ mediales
femorales), а також наступні поверхневі вени:
- поверхнева огинальна клубова вена (v. circumflexa iliaca superficialis);
- поверхнева надчеревна вена (v. epigastrica superficialis);
- зовнішні соромітні вени (vv. pudendae externae), що приймають передні калиткові (у жінок - губні) вени (vv.
scrotales/ labiales anteriores) та поверхневі спинкові вени статевого члена (або клітора) (vv. dorsales
superficialis penis/ clitoridis); велика захована вена.
536. Периферійна нервова система: компоненти, їх загальна характеристика.

Периферійна нервовова система (systema nervosum periphericum).
До периферійної нервової системи (systema nervosum periphericum) належать:
- спинномозкові нерви (nervi spinales);
- черепні нерви (nervi craniales);
- нерви автономного відділу (вегетативного відділу);
- нервові вузли (ganglia nervorum);
- нервові сплетення (plexus nervorum);
- рецептори (receptores);
- нервові закінчення (terminationes nervorum) – ефектори.
Автономний відділ периферійної нервової системи
(divisio autonomica systematis nervosi peripherici) поділяється на:
- симпатичнучастину (pars sympathica);
- парасимпатичну частину (pars parasympathica).
Раніше автономну нервову систему називали вегетативною нервовою системою і поділяли на:
- парасимпатичну нервову систему (systema nervosum parasympathicum);
- симпатичну нервову систему (systema nervosum sympathicum).
537. Спинномозковий нерв: утворення, топографія, гілки; відповідність сегментам спинного мозку
Спинномозковий нерв (nervus spinalis) проходить через міжхребцевий отвір (foramen intervertebrale) і
розгалужується на такі гілки:
- передню гілку (ramus anterior або ventralis), яка є найбільшою гілкою і з’єднується з передніми гілками
сусідніх спинномозкових нервів (nervi spinales), утворюючи нервові сплетення (plexus nervosum), за
винятком передніх грудних нервів (nervi thoracici), які не утворюють сплетень, а продовжуються у
міжреброві нерви (nn. intercostales). Ця гілка має рухові та чутливі волокна;
- задню гілку (ramus posterior або ramus dorsalis), яка йде дозаду між поперечними відростками хребців та
іннервує шкіру і глибокі м’язи спини, м’язи шиї та підпотиличні м’язи.
Задні гілки крижових спинномозкових нервів (rami posteriores nervorum spinalium sacralium) проходять
через задні крижові отвори. Ця гілка має рухові та чутливі волокна, а задня гілка I шийного
спинномозкового нерва виходить між потиличною кісткою і атлантом та містить тільки рухові волокна;
- оболонну гілку; поворотну гілку (r. meningeus; r. recurrens), яка містить чутливі та симпатичні нервові
волокна і заходить у хребтовий канал через міжхребцевий отвір та іннервує оболонки спинного мозку;
- білу сполучну гілку (ramus communicans albus), що містить вкриті мієліном передвузлові нервові волокна,
які йдуть від ядра спинного мозку до найближчого симпатичного вузла.
Ця гілка відходить тільки від VIIІ шийного, всіх грудних та верхніх двох, трьох поперекових
спинномозкових нервів.
До спинномозкових нервів підходять сірі сполучні гілки (rami communicantes grisei), які містять переважно
завузлові нервові волокна, що йдуть від усіх вузлів симпатичного вузла до всіх пар (31) спинномозкових
нервів.
Відповідно до кількості сегментів спинного мозку виділяють 31 пару спинномозкових нервів: 8 шийних,
12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1 куприковий.
538. Задні гілки спинномозкових нервів: склад волокон, топографія, ділянки іннервації.
Задня гілка (ramus posterior або ramus dorsalis) йде дозаду між поперечними відростками хребців (processus
transversi vertebrarum) та іннервує шкіру і глибокі м’язи спини, м’язи шиї та підпотиличні м’язи.
Задні гілки крижових спинномозкових нервів (rami posteriores nervorum spinalium sacralium) проходять через
задні крижові отвори. Ця гілка має рухові та чутливі волокна, а задня гілка I шийного спинномозкового
нерва виходить між потиличною кісткою і атлантом та містить тільки рухові волокна.
539. Задня гілка I шийного спинномозкового нерва: склад волокон, топографія, ділянки
Підпотиличний нерв (n. suboccipitalis (C1)), є задньою гілкою І шийного нерва. НЕРВОВА
ПЕРИФЕРІЙНА Вона є руховою і більшою
СИСТЕМА
за відповідну передню гілку. Прямує назад, ідучи у борозні хребтової артерії атланта під хребтовою
артерією та іннервує такі підпотиличні м’язи: великий та малий задні прямі м’язи голови, верхній та нижній
косі м’язи голови.
Задні гілки (rami posteriores) спинномозкових нервів значно тонші за передні (виняток становлять дві верхні
пари шийних нервів) і за складом волокон є мішаними. Задні гілки обходять суглобові відростки хребців і
йдуть назад між поперечними відростками (у крижовій кістці через задні крижові отвори). Кожна із задніх
гілок (за винятком І шийного, IV i V крижових та куприкового нерва) ділиться на присередню гілку (r.
medialis) і бічну гілку (r. lateralis).
540. Задня гілка II шийного спинномозкового нерва: склад волокон, топографія, ділянки іннервації.
Задня гілка ІІ шийного нерва проходить між І та ІІ шийними хребцями, потім огинає нижній край нижній
косий м’яз голови і розгалужується на:
- коротку бічну (або кілька бічних) та довгу присередню гілку.
Бічна гілка іннервує ремінний м’яз голови і шиї, найдовший м’яз голови, півостьовий м’яз голови, нижній
косий м’яз голови.
Присередня гілка проходить крізь півостистий м’яз голови та сухожилок трапецієподібного м’яза і
піднімається на потилицю як чутливий великий потиличний нерв. Цей нерв іннервує шкіру потилиці і часто
супроводжує a. occipitalis та її гілки.
541. Передні гілки спинномозкових нервів: склад волокон; загальні закономірності будови та
топографії передніх гілок різних спинномозкових нервів.
Передні гілки (rami anteriores) спинномозкових нервів за складом волокон є мішаними і відрізняються від
задніх тим, що більшість передніх гілок, з’єднуючись одна з одною петлями, утворюють сплетення.
Розрізняють шийне, плечове, поперекове, крижове та куприкове сплетення. Лише передні гілки грудних
нервів продовжуються у міжреброві нерви (nn. intercostales), не утворюючи сплетень.
Від кожного спинномозкового нерва відходить гілка до спинномозкової твердої оболони – оболонна гілка
(ramus meningeus), яка містить чутливі та симпатичні волокна. Раніше оболонну гілку називали поворотним
нервом, тому що вона повертається у хребтовий канал через міжхребцевий отвір.
542. Грудні нерви: утворення, гілки, топографія.

Грудні нерви (nervi thoracici [TI – TI2]) починаються від грудних сегментів спинного мозку. Як і інші
спинномозкові нерви, кожний грудний нерв розгалужується на:
- оболонну гілку; поворотну гілку (r. meningeus; r. recurrens);
- сполучну гілку (r. communicans);
- передню гілку; міжребровий нерв; вентральну гілку (r. anterior; n. intercostalis; r. ventralis);
- задню гілку; дорсальну гілку (r. posterior; r. dorsalis)
Задні гілки; дорсальні гілки (rami posteriores; rami dorsales) пронизують глибокі м’язи спини і
закінчуються шкірними гілками.
Кожна із задніх гілок має такі гілки:
- присередні гілки (rr. mediales), що іннервують:
- глибокі м’язи спини;
- бічні гілки (rr. laterales), що іннервують:
- глибокі м’язи спини;
- задні шкірні гілки (rr. cutanei posteriores), що іннервують шкіру:
- хребтової ділянки (regio vertebralis);
- лопаткової ділянки (regio scapularis);
- підлопаткової ділянки (regio infrascapularis);
- поперекової ділянки спини (regio lumbalis).
543. Міжреброві нерви: утворення, гілки, топографія, ділянки іннервації.

Кожний міжребровий нерв (n. intercostális) йде у міжребровому проміжку між внутрішнім та найглибшим
міжребровими м’язами біля нижнього краю ребра разом з міжребровими (задньою або передньою) артерією
та веною, які розміщені вище нерва. Нерв лежить під однойменною артерією. Верхні шість міжребрових
нервів, ідучи у міжребрових проміжках, досягають краю грудини і розгалужуються у шкірі цієї ділянки.
Наступні три (VII–IX) міжребрових нерви, досягаючи по міжребрових проміжках ребрової дуги,
перетинають хрящ нижчерозташованого ребра і йдуть далі між поперечним та внутрішнім косим м’язами
живота, закінчуючись шкірними гілками. Останні два (X–XI) міжреброві нерви спочатку йдуть у
міжребрових проміжках глибше зовнішнього міжребрового м’яза (підребровий нерв іде глибше квадратного
м’яза попереку), а далі прямують у бічній та передній стінці живота подібно до VII–IX міжребрових нервів,
утворюючи з ними з’єднання у своїх кінцевих відрізках. Міжреброві нерви іннервують глибокі м’язи
грудної клітки та м’язи черевної стінки, це – зовнішній, внутрішній та найглибший міжреброві м’язи,
підреброві м’язи, м’яз-підіймач ребер, поперечні м’язи грудної клітки та живота, зовнішній та внутрішній
косі м’язи живота, прямий та пірамідний м’язи, квадратний м’яз попереку, а також задні зубчасті м’язи
спини.
Приблизно посередині міжребрового проміжку кожний міжребровий нерв віддає бічну шкірну гілку
(грудну або черевну) (r. cutáneus laterális [pectorális/ abdominális]), яка іннервує шкіру бічної стінки грудної
клітки або живота. На передню черевну стінку під шкіру виходять передні шкірні гілки (грудні або
черевні) (r. cutáneus antérior [pectorális/ abdominális]) міжребрових нервів, які іннервують шкіру передньої
стінки грудної клітки або живота, попередньо розпавшись на присередню та бічну гілки.
Від бічних шкірних гілок IV–VI міжребрових нервів відходять бічні гілки груді (rr. mammárii lateráles), а
від передніх шкірних гілок II–IV міжребрових нервів відходять присередні гілки груді (rr. mammárii
mediáles), які іннервують грудь.
Бічні шкірні гілки I–III міжребрових нервів з’єднуються з гілками присереднього шкірного нерва плеча,
утворюючи міжреброво-плечові нерви (nn. intercostobrachiáles), які іннервують шкіру присередньої
поверхні верхньої третини плеча.
544. Шийне сплетення: утворення, топографія, чутливі, рухові та змішані гілки, ділянки
Шийне сплетення (pléxus cervicális) утворене передніми гілками чотирьох верхніх шийних нервів (С1–C4).
Воно розташовується на рівні чотирьох верхніх шийних хребців на передній поверхні
глибоких м’язів шиї (середнього драбинчастого м’яза та ремінного м’яза шиї) під груднинно-ключично-
соскоподібним м’язом.
Гілки шийного сплетення поділяються на рухові, чутливі та мішані.
I. Рухові (м’язові) гілки шийного сплетення прямують до м’язів, розміщених поряд зі сплетенням –
переднього, середнього та заднього драбинчастих м’язів, довгих м’язів голови та шиї, переднього та бічного
прямих м’язів голови, м’яза-підіймача лопатки, передніх міжпоперечних м’язів шиї.
Шийна петля (ánsa cervicális) іннервує підпід’язикові м’язи шиї та підборідно-під’язиковий м‘яз. Вона
утворена двома корінцями:
- верхнім та нижнім, які містять волокна I-го – III-го шийних нервів.
Верхній корінець (rádix supérior (С1–С2)), певний відрізок іде в складі під’язикового нерва, а потім
відділяється від нього, йде вниз по передній поверхні спільної сонної артерії і зливається з нижнім корінцем
(rádix inférior) (С2–С3). Від спільного з під’язиковим нервом відрізка переднього корінця шийної петлі
відгалужується щитопід’язикова гілка (r. thyrohyoídeus), яка іннервує однойменний м’яз.
II. Чутливі (шкірні) гілки шийного сплетення огинають задній край груднинно-ключично-соскоподібного
м’яза, пронизують власну фасцію шиї і з’являються у її підшкірній основі. До чутливих гілок шийного
сплетення належать такі нерви:
1. Малий потиличний нерв (n. occipitális mínor (C2–C3)) іннервує шкіру потиличної ділянки позаду вушної
раковини.
2. Великий вушний нерв (n. auriculáris mágnus (C3)) поділяється на дві гілки і іннервує шкіру задньої
поверхні вушної раковини та шкіру одразу за вушною, шкіру під та перед вушною раковиною до кута
нижньої щелепи.
3. Поперечний нерв шиї (n. transvérsus cólli (C3)) поділяється на верхні гілки (rr. superióres), які іннервують
шкіру шиї вище рівня під’язикової кістки та нижні гілки (rr. inferióres), які іннервують шкіру нижче
під’язикової кістки.
4. Надключичні нерви (nn. supraclaviculáres (C3–C4)) розгалужуються на такі нерви:
а) присередні надключичні нерви (nn. supraclaviculáres mediáles) іннервують шкіру надключичної ямки та
під присередньою третиною ключиці;
б) проміжні надключичні нерви (nn. supraclaviculáres intermédii) іннервують шкіру великої над-
ключичної ямки та шкіру грудної клітки від рівня ключиці до ПЕРИФЕРІЙНА
IV-го ребра; НЕРВОВА СИСТЕМА
в) бічні надключичні нерви (nn. supraclaviculáres lateráles) іннервують шкіру цієї ділянки та над
акроміоном.
III. Мішані гілки шийного сплетення подані одним діафрагмовим нервом.
Діафрагмовий нерв (n. phrénicus (C3–C5)), рухові гілки діафрагмового нерва іннервують діафрагму.
Чутливі гілки нерва іннервують осердя та сусідню з ним плевру (осердна гілка, rámus pericardíacus).
Чутливі діафрагмово-черевні гілки (rr. phrenicoabdomináles) обумовлює існування френікус-симптома
при захворюваннях печінки, коли пацієнт відчуває біль у правій малій надключичній ямці при натисненні у
цьому місці.
545. Плечове сплетення: утворення, топографія, частини, класифікація гілок.

Плечове сплетення (pléxus brachiális) утворене передніми гілками чотирьох нижніх шийних нервів,
частинами передніх гілок 4-го шийного і 1-го грудного нервів. Воно простягується від хребтового стовпа до
пахвової порожнини до рівня хірургічної шийки плечової кістки.
Воно простягується від хребто- вого стовпа до пахвової порожнини до рівня хірургічної шийки плечової
кістки.
Топографічно виділяють дві частини сплетення: надключичну (pars supraclavicularis) і підключичну (pars
infraclavicularis).
Гілки плечового сплетення умовно можна поділити на короткі та довгі.
Короткі гілки починаються від надключичної та підключичної частин плечового сплетення. Вони
іннервують усі м’язи плечового поясу, поверхневі м’язи грудної клітки та частину поверхневих м’язів
спини.
Довгі гілки починаються від підключичної частини плечового сплетення. Вони іннервують м’язи, шкіру та
інші структури вільної верхньої кінцівки. До довгих гілок плечового сплетення належать серединний,
ліктьовий, променевий, м’язово-шкірний нерви, присередні шкірні нерви плеча та передпліччя.
546. Плечове сплетення: стовбури, пучки, їх топографія; описати латинськими термінами і

Плечове сплетення має над- і
підключичну частини. Надключична
частина (pars supraclavicularis)
плечового сплетення розміщена у
міждрабинчастому просторі шиї та в
глибині великої надключичної ямки і
представлена трьома стовбурами та
їхніми розгалуженнями.
Верхній стовбур (truncus superior)
утворений передніми гілками IV-VI
шийних нервів, середній стовбур
(truncus medius)
ПЕРИФЕРІЙНА - передньою
НЕРВОВА гілкою VII
СИСТЕМА
шийного нерва, нижній стовбур (truncus
inferior) - передніми гілками VIII
шийного та I грудного нервів.
Підключична частина (pars
infraclavicularis) плечового сплетення
розміщена під ключицею у пахвовій
порожнині і представлена трьома пучками (fasciculi):
- присереднім (fasciculus medialis);
- бічним (fasciculus lateralis);
- заднім (fasciculus posterior).
Ці пучки розміщені з відповідних боків пахвової артерії.
Від присередньогго пучка відходять такі довгі гілки:
- присередній шкірний нерв плеча, який іннервує:
- шкіру передньо-присередньої поверхні плеча;
- присередній шкірний нерв передпліччя, який йде на передпліччя та іннервує:
- шкіру передньої та присередньої поверхні передпліччя і має: передню гілку, задню гілку.
Від присереднього пучка та бічного пучка відходить серединний нерв, який починається:
- присереднім корінцем серединного нерва;
- бічним корінцем серединного нерва.
Від бічного пучка відходить:
- м’язово-шкірний нерв, який пронизує дзьобо-плечовий м’яз та іннервує:
- дзьобо-плечовий м’яз;
- двоголовий м’яз плеча;
- плечовий м’яз.
Із заднього пучка відходить:
- довга гілка – променевий м’яз;
- коротка гілка – пахвовий нерв.
547. Плечове сплетення: надключична частина: короткі гілки плечового сплетення, їх

топографія, ділянки іннервації; описати латинськими термінами і продемонструвати на
Надключична частина (pars supraclaviculáris) плечового сплетення розміщена у міждрабинчастому

просторі шиї та в глибині великої надключичної ямки і представлена трьома стовбурами (trúnci) та
їхніми розгалуженнями.
Верхній стовбур (trúncus supérior) утворений передніми гілками 4-6 шийних нервів, середній стовбур
(trúncus médius) – передньою гілкою 7 шийного нерва, нижній стовбур (trúncus inférior) – передніми
гілками 8 шийного та 1 грудного нервів. Нервові волокна передніх розгалужень стовбурів входять до
складу тих гілок плечового сплетення, що іннервують м’язи-згиначі верхньої кінцівки. Волокна
задніх розгалужень стовбурів входять до складу тих гілок плечового сплетення, що іннервують м’язи-
розгиначі верхньої кінцівки.
спини.
До м’язів спини йдуть такі нерви:
1. Спинний (дорзальний) нерв
лопатки (n. dorsális scápulae) - C5,
пронизує середній драбинчастий
м’яз, йде вниз до присереднього
краю лопатки, де іннервує м’яз-
підіймач лопатки та тромбоподібні
м’язи.
2. Грудоспинний нерв (n.
thoracodorsális) - C6-C8, йде від
заднього пучка уздовж бічного краю
лопатки до найширшого м’яза спини
та іннервує його.
До м’язів грудної клітки прямують
такі нерви:
3. Підключичний нерв (n.
subclávius) - C4-C6, йде від
верхнього стовбура плечового
сплетення вниз, проходить перед
підключичною артерією до
підключичного м’яза і іннервує
його.
4. Довгий грудний нерв (n. thorácicus lóngus) - C5-C7 починається від передніх гілок 5-7 шийних нервів до
утворення стовбурів сплетення, пронизує середній драбинчастий м’яз, прямує вниз вздовж бічної поверхні
переднього зубчастого м’яза і іннервує його.
5. Присередній та бічний грудні нерви (n. pectorális mediális (C8–T1)/laterális (C5–C7)), починаються від
присереднього та бічного пучків підключичної частини плечового сплетення. Вони йдуть вперед та вниз,
пронизують ключично-грудну фасцію і іннервують великий та малий грудні м’язи.
М’язи плечового пояса іннервуються такими нервами:
6. Надлопатковий нерв (n. suprascapuláris) C5-C6, йде від верхнього стовбура до вирізки лопатки,
проходить під верхньою поперечною зв’язкою лопатки у надостьову ямку, огинає шийку лопатки і
проходить під нижньою поперечною зв’язкою лопатки у підостьову ямку. Іннервує надостьовий та
підостьовий м’язи.
7. Підлопаткові нерви (nn. subscapuláres) C5-C7 – 2-3 гілки, що йдуть від заднього пучка плечового
сплетення по передній поверхні підлопаткового м’яза. Іннервують підлопатковий та великий круглий
м’язи.
8. Пахвовий нерв (n. axilláris) - C5-C6, починається від заднього пучка плечового сплетення, виходить з
пахвової порожнини крізь чотиристоронній отвір разом із задньою огинальною артерією плеча, м’язові
гілки цього нерва іннервують дельтоподібний та малий круглий м’язи. Чутлива гілка пахвового нерва –
верхній бічний шкірний нерв плеча (n. cutáneus bráchii laterális supérior) – іннервує шкіру дельтоподібної
ділянки.
548. Короткі гілки плечового сплетення: пахвовий нерв, його топографія, ділянки іннервації; описати
спини.
Пахвовий нерв (n. axillaris) – С5-С7, починається від заднього пучка плечового сплетення, виходить з
пахвової порожнини крізь чотиристоронній отвір разом із задньою огинальною артерією плеча і
розгалужується на м’язові гілки, які іннервують дельтоподібний та малий круглий м’язи. Чутлива гілка
пахвового нерва – верхній бічний шкірний нерв плеча – іннервує шкіру дельтоподібної ділянки.
549. Плечове сплетення: підключична частина, її топографія, компоненти; описати латинськими
Підключична частина (pars infraclaviculáris) плечового сплетення розміщена під
ключицею у пахвовій порожнині і представлена трьома пучками:
- присереднім (fascículus mediális);
- бічним (fascículus laterális);
- заднім (fascículus postérior);
які розміщені з відповідних боків пахвової артерії. Пучки беруть початок від передніх та задніх розгалужень
стовбурів надключичної частини сплетення.
Гілки плечового сплетення умовно можна поділити на короткі та довгі.
550. Довгі гілки плечового сплетення: їх топографія, ділянки іннервації; описати латинськими
Довгі гілки починаються від підключичної частини плечовогоПЕРИФЕРІЙНА

сплетення. Вони іннервують
НЕРВОВА м’язи, шкіру та
СИСТЕМА
інші структури вільної верхньої кінцівки. До довгих гілок плечового сплетення належать серединний,
ліктьовий, променевий, м’язово-шкірний нерви, присередні шкірні нерви плеча та
передпліччя.
Серединний нерв (n. mediánus) починається двома корінцями – присереднім (rádix mediális, C8–T1) та
бічним (rádix laterális, C6–C7) – від присереднього та бічного пучків плечового сплетення. Корінці
зливаються у єдиний стовбур попереду пахвової артерії, далі нерв проходить на плечі у присередній
двоголовій борозні разом з плечовими артерією та венами. У
ліктьовій ямці нерв проходить під апоневрозом двоголового
м’яза плеча, пронизує товщу круглого м’яза-привертача і
лягає на передпліччі у серединну борозну. Через канал
зап’ястка серединний нерв проходить на кисть. Іннервує
довгий м’яз-згинач великого пальця, променеву частину
глибокого м’яза-згинача пальців, квадратний м’яз-привертач,
променево-зап’ястковий та міжзап’ясткові суглоби, шкіру
долонної поверхні кисті з променевого боку (долонна гілка),
більшу частину м’язів тенара (м’язові гілки), шкіру долонної
поверхні кисті між тенаром та гіпотенаром (шкірні гілки). На
передпліччі серединний нерв іннервує всю передню групу
м’язів передпліччя, за виключенням ліктьового м’яза-згинача
зап’ястка та ліктьової частини глибокого м’яза-згинача
пальців. Власні долонні пальцеві нерви іннервують шкіру
долонної поверхні кисті I–III пальців та променевий бік 4
пальця, а також шкіру тильної поверхні дистальної фаланги I
пальця, середньої та дистальної фаланг II та III пальців,
променевого боку IV пальця.
2. Ліктьовий нерв (n. ulnáris) - C8-T1, бере початок від присереднього пучка плечового сплетення. На плечі
спочатку лягає у присередню двоголову борозну, потім пронизує присередню міжм’язову перетинку і
проходить позаду присереднього надвиростка в однойменній борозні. На передпліччі ліктьовий нерв
проходить у ліктьовій борозні разом з однойменними артерією та венами і дистально на передній поверхні
утримувача згиначів переходить у свою кінцеву долонну гілку.
Іннервує ліктьовий м’яз-згинач зап’ястка та ліктьову частину глибокого згинача пальців, капсулу ліктьового
суглоба, шкіру мізинця, безіменного пальця та ліктьового боку середнього пальця, більшість м’язів
гіпотенара, середню групу м’язів кисті, м’язи тенара.
3. Присередній шкірний нерв плеча (n. cutáneus bráchii mediális (C8–T1)), починається від присереднього
пучка плечового сплетення, супроводжує пахвову артерію і своїми гілками іннервує шкіру присередньої
поверхні плеча, з’єднуючись з міжреброво-плечовими нервами.
4. Присередній шкірний нерв передпліччя (n. cutáneus antebráchii mediális (C8–T1)), бере початок від
присереднього пучка плечового сплетення, супроводжує на плечі пахвову артерію. Посередині плеча
пронизує фасцію плеча і досягає передпліччя по ходу княжої вени. Іннервує шкіру передньої поверхні
передпліччя з присереднього боку, шкіру верхніх 2/3 задньої поверхні передпліччя з присереднього боку.
5. М’язово-шкірний нерв (n. musculocutáneus (C5–C7)), відходить від бічного пучка плечового сплетення,
пронизує дзьобо-плечовий м’яз і прямує вниз між д воголовим м’язом плеча та плечовим м’язом. У
ліктьовій ямці нерв йде в передній бічній ліктьовій борозні і продовжується на
передпліччя під назвою “бічний шкірний нерв передпліччя”. Іннервує передні м’язи плеча –
дзьобоплечовий м’яз, плечовий м’яз та двоголовий м’яз плеча, шкіру передньо-бічної поверхні передпліччя.
6. Променевий нерв (n. radiális (C5–T1)), є продовженням заднього пучка плечового сплетення. Цей
найтовстіший нерв плечового сплетення взагалі є, так би мовити, “заднім” нервом руки, бо іннервує
переважно м’які тканини задніх ділянок верхньої кінцівки. У пахвовій ямці променевий нерв
розташовується позаду пахвової артерії і лежить глибше за попередні нерви. Він іде вниз убік та назад і в
задній ділянці плеча проходить у борозні променевого нерва (у плечом’язовому каналі) разом з глибокими
судинами плеча, спірально огинаючи плечову кістку. В ліктьову
ямку нерв проходить між плечовим м’язом, плечопроменевим м’язом та довгим променевим м’язом-
розгиначем зап’ястка. Іннервує усі задні м’язи плеча – триголовий м’яз плеча, ліктьовий м’яз, суглобовий
м’яз ліктя, та окремі бічні м’язи передпліччя – плечо-променевий м’яз та довгий
променевий м’яз-розгинач зап’ястка, шкіру задньої поверхні плеча, шкіру бічної поверхні
плеча нижче дельтоподібної ділянки.
Задній шкірний нерв передпліччя (n. cutáneus antebráchii postérior) відходить від променевого нерва на
плечі, пронизує фасцію плеча біля плечо-променевого м’яза і розгалужується у шкірі задньої поверхні
передпліччя.
Іннервує шкіру тильних поверхонь проксимальних фаланг перших двох пальців НЕРВОВА
ПЕРИФЕРІЙНА з обох боків СИСТЕМА
та середнього
пальця з променевого боку, усі задні м’язи передпліччя та один бічний м’яз, що не іннервується самим
променевим нервом (короткий променевий м’яз-розгинач зап’ястка).
551. Довгі гілки плечового сплетення: м’язово-шкірний нерв, його утворення, топографія, гілки,
М’язово-шкірний нерв (n. musculocutáneus (C5–C7)), мішаний нерв, відходить від бічного пучка плечового
сплетення, пронизує дзьобо-плечовий м’яз і прямує вниз між двоголовим м’язом плеча та плечовим м’язом.
У ліктьовій ямці нерв йде в передній бічній ліктьовій борозні і продовжується на передпліччя під назвою
“бічний шкірний нерв передпліччя”. На плечі м’язові гілки (rr. musculáres) цього нерва іннервують передні
м’язи плеча – дзьобоплечовий м’яз, плечовий м’яз та двоголовий м’яз плеча. На передпліччі бічний
шкірний нерв передпліччя (n. cutáneus antebráchii laterális) іннервує шкіру передньо-бічної поверхні
передпліччя
552. Довгі гілки плечового сплетення: серединний нерв, його утворення, топографія,
гілки, ділянки іннервації; описати латинськими термінами і продемонструвати на
Серединний нерв (n. mediánus) починається двома корінцями присереднім (C8-T1) та бічним (C6-C7) –
від присереднього та бічного пучків плечового сплетення. Корінці зливаються у єдиний стовбур
попереду пахвової артерії, далі нерв проходить на плечі у присередній двоголовій борозні разом з
плечовими артерією та венами. У ліктьовій ямці нерв проходить під апоневрозом двоголового м’яза
плеча, пронизує товщу круглого м’яза-привертача і лягає на передпліччі у серединну борозну. Через
канал зап’ястка серединний нерв проходить на кисть і розгалужується на спільні долонні пальцеві
нерви. На плечі серединний нерв гілок не віддає. У ліктьовій ямці від нерва відходить передній
міжкістковий нерв передпліччя (n. interósseus antebráchii antérior), який спускається вниз по передній
поверхні міжкісткової перетинки і іннервує довгий м’яз-згинач великого пальця, променеву частину
глибокого м’яза-згинача пальців (сухожилки цієї частини йдуть до вказівного та середнього пальців),
квадратний м’яз-привертач, променево-зап’ястковий та міжзап’ясткові суглоби. Також у ліктьовій ямці
від серединного нерва ще відходить чутлива гілка до капсули ліктьового суглоба та відходять
м’язові гілки (rr. musculáres), які прямують до круглого м’яза-привертача, променевого м’яза-згинача
зап’ястка, довгого долонного м’яза, поверхневого м’яза-згинача пальців. Таким чином, на передпліччі
серединний нерв іннервує всю передню групу м’язів передпліччя, КРІМ ліктьового м’яза-згинача
зап’ястка та ліктьової частини глибокого м’яза-згинача пальців.
Долонна гілка (r. palmáris), відходить від серединного нерва у нижній третині передпліччя, пронизує
фасцію передпліччя, йде вниз і іннервує шкіру долонної поверхні кисті з променевого боку.
Спільні долонні пальцеві нерви (nn. digitáles palmáres commúnes) – 3 нерви, що утворюються в
результаті кінцевого розгалуження серединного нерва на рівні дистального краю утримувача згиначів.
Вони проходять під долонним апоневрозом уздовж 1-3 міжп’ясткових проміжків і розгалужуються на
власні долонні пальцеві нерви. М’язові гілки спільних долонних пальцевих нервів іннервують більшу
частину м’язів тенара (короткий відвідний м’яз великого пальця, протиставний м’яз великого пальця,
поверхневу головку короткого м’язазгинача великого пальця) та 1-3 червоподібні м’язи.
Шкірні гілки спільних долонних пальцевих нервів іннервують шкіру долонної поверхні кисті між
тенаром та гіпотенаром. Власні долонні пальцеві нерви (nn. digitáles palmáres próprii), іннервують
шкіру долонної поверхні кисті 1-3 пальців та променевий бік 4 пальця (шкіру трьох с половиною
пальців), а також шкіру тильної поверхні дистальної фаланги 1 пальця, середньої та дистальної фаланг
2 та 3 пальців, променевого боку 4 пальця.

553. Довгі гілки плечового сплетення: ліктьовий нерв, його утворення, топографія, гілки, ділянки
Ліктьовий нерв (n. ulnáris) - C8-T1, бере початок від присереднього пучка плечового сплетення. На
плечі спочатку лягає у присередню двоголову борозну, потім пронизує присередню міжм’язову
перетинку і проходить позаду присереднього надвиростка в однойменній борозні. На передпліччі
ліктьовий нерв проходить у ліктьовій борозні разом з однойменними артерією та венами і дистально
на передній поверхні утримувача згиначів переходить у свою кінцеву долонну гілку. Ліктьовий нерв
на плечі гілок не віддає. На передпліччі м’язові гілки (rr. musculáres) ліктьового нерва іннервують
ліктьовий м’яз-згинач зап’ястка та ліктьову частину глибокого згинача пальців; невелика суглобова
гілка іннервує капсулу ліктьового суглоба. Тильна гілка (r. dorsális) відходить від ліктьового нерва на
межі між середньою та дистальною третинами передпліччя, проходить під сухожилком ліктьового
згинача зап’ястка, огинає ліктьову кістку і прямує на тильну поверхню кисті, де своїми кінцевими
гілками – тильними пальцевими нервами (nn. digitáles dorsáles) – іннервує шкіру мізинця,
безіменного пальця та ліктьового боку середнього пальця. Долонна гілка (r. palmáris) є продовженням
ліктьового нерва, що проходить на долоню разом з ліктьовою артерією перед утримувачем згиначів.
Пройшовши збоку від горохоподібної кістки, долонна гілка ліктьового нерва поділяється на
поверхневу та глибоку гілки.
А) Поверхнева гілка (r. superficiális) йде на кисті поверхнево під шкірою та долонним апоневрозом,
віддає м’язову гілку до короткого долонного м’яза і продовжується у спільний долонний пальцевий
нерв (n. digitális palmáris commúnis), який йде у IV міжп’ястковому проміжку і поділяється на два
власні долонні пальцеві нерви (nn. digitáles palmáres próprii), що розгалужуються у шкірі сусідніх
поверхонь IV та V пальців з долонної сторони та у шкірі середньої та дистальної фаланг цих
пальців з тильної сторони. До шкіри ліктьового боку V пальця йде власний долонний пальцевий
нерв, що відходить самостійно від поверхневої гілки.
Б) Глибока гілка (r. profúndus) огинає з присереднього боку гачок гачкуватої кістки, проходить крізь
товщу м’язів гіпотенара і по ходу артеріальної глибокої долонної дуги досягає м’язів тенара. Нерви,
що відходять від глибокої гілки, іннервують більшість м’язів гіпотенара (відвідний м’яз мізинця,
короткий м’яз-згинач мізинця та протиставний м’яз мізинця), середню групу м’язів кисті (міжкісткові
м’язи, III та IV червоподібні м’язи), м’язи тенара (привідний м’яз великого пальця та глибоку головку
короткого згинача великого пальця).
554. Довгі гілки плечового сплетення: променевий нерв, його утворення, топографія,
гілки, ділянки іннервації; описати латинськими термінами і продемонструвати на препаратах.
Променевий нерв (n. radiális) - C5-T1, є продовженням заднього пучка плечового сплетення. Цей
найтовстіший нерв плечового сплетення взагалі є “заднім” нервом руки, бо іннервує переважно м’які
тканини задніх ділянок верхньої кінцівки. У пахвовій ямці променевий нерв розташовується позаду
пахвової артерії і лежить глибше за попередні нерви. Він іде вниз убік та назад і в задній ділянці
плеча проходить у борозні променевого нерва (у плечом’язовому каналі) разом з глибокими судинами
плеча, спірально огинаючи плечову кістку. В ліктьову ямку нерв проходить між плечовим м’язом,
плечо-променевим м’язом та довгим променевим м’язом-розгиначем зап’ястка і дещо нижче рівня
бічного надвиростка плечової кістки розділяється на дві великі гілки поверхневу та глибоку. По ходу
променевий нерв віддає такі гілки:
М’язові гілки (rr. musculáres) променевого нерва іннервують усі задні м’язи плеча – триголовий м’яз
плеча, ліктьовий м’яз, суглобовий м’яз ліктя та окремі бічні м’язи передпліччя – плечо-променевий
м’яз та довгий променевий м’яз-розгинач зап’ястка.
Задній шкірний нерв плеча (n. cutáneus bráchii postérior ) відходить від променевого нерва, у
пахвовій порожнині йде косо назад, пронизує фасцію плеча і іннервує шкіру задньої поверхні плеча.
Нижній бічний шкірний нерв плеча (n. cutáneus bráchii laterális inférior) відходить від променевого
нерва на плечі і іннервує шкіру бічної поверхні плеча нижче дельтоподібної ділянки.
Задній шкірний нерв передпліччя (n. cutáneus antebráchii postérior) відходить від променевого нерва
на плечі, пронизує фасцію плеча біля плечо-променевого м’яза і розгалужується у шкірі задньої
поверхні передпліччя.
Поверхнева гілка (r. superficiális) променевого нерва йде на передпліччі у променевій борозні разом з
променевими артерією та венами. Дещо вище рівня променево-зап’ясткового суглоба нерв пронизує
фасцію передпліччя і переходить на тил кисті, де розгалужується на 5 тильних пальцевих нервів (nn.
digitáles dorsáles), які іннервують шкіру тильних поверхонь проксимальних фаланг перших двох
пальців з обох боків та середнього пальця з променевого боку.
Глибока гілка (r. profúndus) променевого нерва пронизує м’яз-відвертач, віддає задній міжкістковий
нерв і розгалужується на м’язові гілки, які іннервують усі задні м’язи передпліччя та один бічний
м’яз, що не іннервується самим променевим нервом (короткий променевий м’яз-розгинач зап’ястка).
Задній міжкістковий нерв передпліччя (n. interósseus antebráchii postérior) йде по задній поверхні
міжкісткової перетинки до кисті, віддає гілки до міжкісткової перетинки та кісток передпліччя,
міжзап’ясткових, зап’ястко-п’ясткових та п’ястко-фалангових суглобів кисті.

555. Довгі шкірні гілки плечового сплетення: їх утворення, топографія, ділянки іннервації.
До довгих гілок плечового сплетення належать: серединний, ліктьовий, променевий, м’язово-шкірний
нерви, присередні шкірні нерви плеча та передпліччя.
1. Серединний нерв (n. medianus) починається двома корінцями - присереднім та бічним - від
присереднього та бічного пучків плечового сплетення. Корінці зливаються у єдиний стовбур попереду
пахвової артерії, далі нерв проходить на плечі у присередній двоголовій борозні. У ліктьовій ямці нерв
проходить під апоневрозом двоголового м’яза плеча, пронизує товщу круглого м’яза-привертача і лягає на
передпліччі у серединну борозну. Через канал зап’ястка серединний нерв проходить на кисть і
розгалужується на спільні долонні пальцеві нерви.
Іннервує довгий м’яз-згинач великого пальця, променеву частину глибокого м’яза-згинача пальців,
квадратний м’яз-привертач, променево-зап’ястковий та міжзап’ясткові суглоби, також він іннервує всю
передню групу м’ язів передпліччя, за виключенням ліктьового м’яза-згинача зап’ястка та ліктьової частини
глибокого м’яза-згинача пальців.
2. Ліктьовий нерв (n. ulnaris (C8-T1)), бере початок від присереднього пучка плечового сплетенні. На плечі
спочатку лягає у присередню двоголову борозну, потім пронизує присередню міжм’язову перетинку і
проходить позаду присереднього надвиростка в однойменній борозні, де він лежить поверхнево під шкірою
і є доступним для пальпації. На передпліччі ліктьовий нерв проходить у ліктьовій борозні разом з
однойменними артерією та венами і дистально на передній поверхні утримувача згиначів переходить у свою
кінцеву долонну гілку.
Іннервує ліктьовий м’яз-згинач зап’ястка та ліктьову частину глибокого згинача пальців, капсулу
ліктьового суглоба.
3. Присередній шкірний нерв плеча (n. cutaneus brachii medialis (C8-T1)), починається від присереднього
пучка плечового сплетення, супроводжує пахвову артерію і своїми гілками іннервує шкіру присередньої
поверхні плеча, з’єднуючись з міжреброво-плечовими нервами.
4. Присередній шкірний нерв передпліччя (n. cutaneus antebrachii medialis (C8-T1)), бере початок від
присереднього пучка плечового сплетення, супроводжує на плечі пахвову артерію.
Передня гілка іннервує шкіру передньої поверхні передпліччя з присереднього боку, а задня гілка - шкіру
верхніх 2/3 задньої поверхні передпліччя з присереднього боку.
5. М’язово-шкірний нерв (n. musculocutaneus (C5-C7)), відходить від бічного пучка плечового сплетення,
пронизує дзьобо-плечовий м’яз і прямує вниз між двоголовим м’язом плеча та плечовим м’язом. У ліктьовій
ямці нерв йде в передній бічній ліктьовій борозні і продовжується на передпліччя під назвою “бічний
шкірний нерв передпліччя”.
Іннервує передні м’язи плеча - дзьобоплечовий м’яз, плечовий м’яз та двоголовий м’яз плеча, також бічний
шкірний нерв передпліччя іннервує шкіру передньо-бічної поверхні передпліччя.
556. Поперекове сплетення: утворення, топографія, гілки, ділянки іннервації; описати
Поперекове сплетення (pléxus lumbális), утворене передніми гілками чотирьох верхніх поперекових нервів
і частиною волокон передньої гілки 12-го грудного нерва. Воно розташовується попереду поперечних
відростків поперекових хребців та квадратного м’яза попереку, позаду великого поперекового м’яза і
частково у товщі останнього. Короткі м’язові гілки відходять від передніх гілок поперекових нервів ще до
утворення сплетення і іннервують квадратний м’яз попереку, великий та малий поперекові м’язи,
міжпоперечні бічні м’язи попереку.
Гілками поперекового сплетення є такі нерви:
1. Клубово-підчеревний нерв (n. iliohypogástricus) - T12-L1, іннервує бічні м’язи живота і поділяється на
дві чутливі кінцеві гілки. Бічна шкірна гілка (r. cutáneus laterális) іннервує шкіру верхньобічної частини
сідничної ділянки. Передня шкірна гілка (r. cutáneus antérior) іннервує шкіру живота над лобком.
2. Клубово-пахвинний нерв (n. ilioinguinális) - T12-L1, іннервує бічні м’язи живота і заходить у пахвинний
канал. По виходу з каналу через поверхневе пахвинне кільце нерв розгалужується на наступні чутливі
кінцеві гілки. Передні калиткові нерви (nn. scrotáles anterióres) іннервують у чоловіків шкіру лобка,
кореня статевого члена, верхньоприсередньої поверхні стегна та передніх відділів калитки. Передні губні
нерви (nn. labiáles anterióres) іннервують у жінок шкіру великих соромітних губ, лобка та
верхньоприсередньої поверхні стегна.
3. Статево-стегновий нерв (n. genitofemorális) - L1-L2, пронизує великий поперековий м’яз, з’являється на
його передній поверхні на рівні III-го поперекового хребця і поділяється на дві гілки: статеву та стегнову.
Статева гілка (r. genitális) іннервує у чоловіків сім’яний канатик, шкіру та м’ясисту оболонку калитки,
шкіру верхньо-присередньої поверхні стегна, м’яз-підіймач яєчка, а у жінок – круглу зв’язку матки, шкіру
великих соромітних губ та верхньо-присередньої поверхні стегна. Стегнова гілка (r. femorális) іннервує
шкіру верхньоприсередньої поверхні стегна зразу під пахвинною зв’язкою.
4. Бічний шкірний нерв стегна (n. cutáneus fémoris laterális) іннервує шкіру бічної поверхні стегна.
5. Затульний нерв (n. obturatórius) - L2-L4, поділяється на передню та задню гілки.
Передня гілка (r. antérior) іннервує м’язовими гілками (rr. musculáres) короткий і довгий привідний м’яз, а
також зовнішній затульний, гребінний та граційний м’язи. Дистально передня гілка продовжується у
шкірну гілку (r. cutáneus), іннервує шкіру нижніх 2/3 присередньої поверхні
стегна.
Задня гілка (r. postérior) іннервує великий і короткий привідні м’язи.
Таким чином, рухові волокна затульного нерва іннервують в основному присередню групу м’язів стегна.
Чутливі волокна задньої гілки досягають задньої стінки капсули колінного суглоба.
Непостійний додатковий затульний нерв (n. obturatórius accessórius) іннервує гребінний м’яз та капсулу
кульшового суглоба.
6. Стегновий нерв (n. femorális) - L2-L4.
М’язові гілки (rr. musculáres) стегнового нерва іннервують гребінний м’яз та передні м’язи стегна –
кравецький м’яз, чотириголовий м’яз стегна та суглобовий м’яз коліна.
Передні шкірні гілки (rr. cutánei anterióres) іннервують шкіру нижніх 3/4 передньої поверхні стегна.
Захований (підшкірний) нерв (n. saphénus) за функцією – чутливий, іннервує шкіру нижче наколінка
(піднаколінкова гілка, r. infrapatelláris) присередньої поверхні гомілки та присереднього краю стопи до
великого пальця стопи включно (присередні шкірні гілки гомілки, rr. cutánei crúris
mediáles).
557. Поперекове сплетення: стегновий нерв, його топографія, гілки, ділянки іннервації;
Стегновий нерв (n. femoralis), з L2–L4, виходить з-під бічного

краю великого поперекового м’яза. Він є найтовщим з нервів
поперекового сплетення, лежить у тазі між великим поперековим
м’язом та клубовим м’язом, виходить з порожнини таза через
м’язову затоку. На передній поверхні стегна стегновий нерв йде
вниз у межах стегнового трикутника збоку від стегнових судин і
заходить у привідний канал під назвою підшкірний нерв.
М’язові гілки стегнового нерва іннервують гребінний м’яз та
передні м’язи стегна – кравецький м’яз і чотирьохголовий
стегновий нерв.
Передні шкірні гілки стегнового нерва пронизують широку фасцію стегна та іннервують шкіру його
передньої поверхні.
558. Поперекове сплетення: затульний нерв, його топографія, гілки, ділянки іннервації;
Поперекове сплетення (pléxus lumbális) утворене передніми гілками чотирьох верхніх поперекових нервів і
частиною волокон передньої гілки 12-го грудного нерва. Воно розташовується попереду поперечних
відростків поперекових хребців та квадратного м’яза попереку, позаду великого поперекового м’яза і
частково у товщі останнього. Короткі м’язові гілки відходять від передніх гілок поперекових нервів ще до
утворення сплетення і іннервують квадратний м’яз попереку, великий та малий поперекові м’язи,
міжпоперечні бічні м’язи попереку.
Затульний нерв (n. obturatórius) - L2-L4, з’являється на поверхні бічного краю великого поперекового
м’яза, йде вниз вздовж бічної стінки малого таза, виходить з порожнини таза на стегно через затульний
канал і поділяється на передню та задню гілки .
Передня гілка (r. antérior) є продовженням основного стовбура нерва, проходить між коротким та довгим
привідними м’язами, іннервує м’язовими гілками (rr. musculáres): довгий і короткий привідний м’язи,
зовнішній затульний, гребінний та граційний м’язи. Дистально передня гілка продовжується у шкірну гілку
(r. cutáneus), яка пронизує широку фасцію між кравецьким та довгим привідним м’язами і іннервує шкіру
нижніх 2/3 присередньої поверхні стегна.
Задня гілка (r. postérior) пронизує зовнішній затульний м’яз, лягає між великим та коротким привідними
м’язами і іннервує названі м’язи. Таким чином, рухові волокна затульного нерва іннервують в основному
присередню групу м’язів стегна. Чутливі волокна задньої гілки досягають
задньої стінки капсули колінного суглоба. Непостійний додатковий затульний нерв
ПЕРИФЕРІЙНА НЕРВОВА СИСТЕМА (n. obturat órius
accessórius) йде від сплетення вниз по передній поверхні клубової фасції, перегинається через гребінь
лобкової кістки і іннервує гребінний м’яз та капсулу кульшового суглоба.
559. Крижове та куприкове сплетення: утворення, топографія, класифікація гілок.
Крижове сплетення (pléxus sacrális) утворене передніми гілками верхніх чотирьох крижових нервів, 5-го
поперекового та частиною передньої гілки 4-го поперекового нерва. Передня гілка 5 поперекового нерва та
частина передньої гілки 4 поперекового нерва формують попереково-крижовий стовбур. Цей стовбур
спускається в порожнину малого таза крізь її верхній отвір і на передній поверхні грушоподібного м’яза
приєднується до крижового сплетення.
Крижове сплетення розміщене на передній поверхні грушоподібного м’яза під тазовою фасцією. Воно має
форму трикутника, основа якого обернена до передніх крижових отворів (місце виходу з крижового каналу
передніх гілок крижових нервів), а верхівка – до підгрушоподібного отвору (місце виходу з порожнини таза
переважної кількості гілок крижового сплетення).
Гілки крижового сплетення можна умовно поділити на короткі та довгі. Короткі гілки іннервують м’язи
та шкіру, переважно, в ділянці таза, а довгі гілки – м’язи та шкіру вільної нижньої кінцівки.
Куприкове сплетення (pléxus coccýgeus) утворене передніми гілками 4-5 крижових нервів та куприковим
нервом. Розміщується куприкове сплетення на передній поверхні куприкового м’яза та крижово-остьової
зв’язки.
Від куприкового сплетення відходять:
1) відхідниково-куприковий нерв (n. anococcygéus), який пронизує крижово-остьову зв’язку і іннервує
шкіру над нею та куприком;
2) м’язові гілки (rr. musculáres), які іннервують куприковий та крижово-куприкові м’язи.
560. Крижове сплетення: короткі гілки, їх топографія, ділянки іннервації; описати

Короткі гілки крижового сплетення:
1. М’язові гілки прямують до таких м’язів: грушоподібного (n. músculi pirifórmis), внутрішнього затульного
(n. músculi obturatórii intérni), квадратного м’яза стегна (n. múcsuli quadráti fémoris), непостійно – до
верхнього та нижнього близнюкових м’язів. Іннервують відповідні м’язи.
2. Верхній сідничний нерв (n. glúteus supérior) - L4-S1, виходить з порожнини таза через надгрушоподібний
отвір, проходить між малим та середнім сідничними м’язами і досягає м’яза-натягувача широкої фасції
стегна. Іннервує названі м’язи.
3. Нижній сідничний нерв (n. glúteus inférior) - L5-S2, залишає таз крізь підгрушоподібний отвір, йде до
великого сідничного м’яза і розгалужується у його товщі. Крім великого сідничного м’яза, іннервує ще
капсулу кульшового суглоба. ПЕРИФЕРІЙНА НЕРВОВА СИСТЕМА
561. Короткі гілки крижового сплетення: соромітний нерв, склад волокон, його топографія, ділянки
Соромітний нерв (n. pudéndus) S2-S4, мішаний, в його складі проходять рухові, чутливі, а також
передвузлові парасимпатичні нервові волокна від крижового відділу спинного мозку, виходить з таза через
підгрушоподібний отвір, огинає сідничу ость і заходить знову у порожнину таза через малий сідничий отвір,
потрапляючи до сідничо відхідникової ямки. Далі нерв йде вперед у соромітному каналі сідничо-
відхідникової ямки і продовжується у свою кінцеву гілку – спинковий нерв статевого члена (або клітора). До
виходу з порожнини таза від соромітного нерва відходять невеликі м’язові гілки, які іннервують м’яз
підіймач відхідника та куприковий м’яз, а також гілки, які з’єднуються з гілками нижнього підчеревного
сплетення і іннервують середній відділ прямої кишки, дно сечового міхура, верхній відділ піхви. У сідничо-
прямокишковій ямці соромітний нерв віддає такі гілки:
а) нижні відхідникові (прямокишкові) нерви (nn. análes (rectáles) inferióres), які іннервують зовнішній
м’яз замикач відхідника та шкіру в ділянці відхідника;
б) промежинні нерви (nn. perineáles) які досягають промежини поряд з судинами промежини і іннервують
м’язовими гілками (rr. musculáres) поверхневі м’язи сечостатевої ділянки (цибулино-губчастий та
сідничопечеристий м’язи, поверхневий поперечний м’яз промежини), а задніми калитковими (губними)
нервами (nn. scrotáles/labiáles posterióres) шкіру промежини та задніх відділів калитки (або великих
соромітних губ у жінок);
в) спинковий нерв статевого члена або клітора у жінок (n. dorsális pénis (clitóridis)), який йде вперед по
внутрішній поверхні гілки сідничної та нижньої гілки лобкової кісток, пронизує сечостатеву діафрагму і
разом з однойменною артерією лягає на спинку статевого члена; цей нерв іннервує печеристі тіла та шкіру
статевого члена (у жінок – шкіру великих та малих соромітних губ), а також глибокі м’язи сечостатевої
ділянки – глибокий поперечний м’яз промежини та зовнішній м’яз-замикач сечівника.
562. Довгі гілки крижового сплетення: їх топографія, ділянки іннервації; описати латинськими
1. Задній шкірний нерв стегна (n. cutáneus fémoris postérior ) - S1-S3, виходить з порожнини таза крізь
підгрушоподібний отвір.
Нерви:
а) нижні нерви сідниці (nn. clúnium inferióres), які виходять з-під нижнього краю великого сідничного м’яза
і іннервують шкіру нижньої сідничної ділянки;
б) промежинні нерви (nn. perineáles) іннервують шкіру промежини та шкіру присереднього відділу
калитки (або великих соромітних губ у жінок);
в) пронизний шкірний нерв (n. cutáneus perfórans) іннервує шкіру навколо відхідника.
2. Сідничний нерв (n. ischiádicus) - L4-S3 – виходить з порожнини таза крізь підгрушоподібний отвір. У
верхньому куті підколінної ямки сідничний нерв розділяється на дві великі гілки – великогомілковий та
спільний малогомілковий нерви. М’язові гілки сідничного нерва іннервують задні м’язи стегна –
півсухожилковий м’яз, півперетинчастий м’яз, двоголовий м’яз стегна (за
винятком короткої головки двоголового м’яза стегна, яка іннервується спільним малогомілковим нервом), а
також внутрішній затульний м’яз, верхній та нижній близнюкові м’язи, великий привідний м’яз. Суглобова
гілка сідничного нерва іннервує капсулу кульшового суглоба.
Великогомілковий нерв (n. tibiális) - L4-S3, розділяється на свої кінцеві гілки – присередній та бічний
підошвові нерви.
В підколінній ямці від великогомілкового нерва відходять м’язові гілки (іннервують задні м’язи гомілки –
литковий, підошовний, камбалоподібний, підколінний, задній великогомілковий, довгий м’яз-згинач пальців
та довгий м’яз-згинач великого пальця стопи), присередній шкірний нерв литки та міжкістковий нерв
гомілки.
Присередній шкірний нерв литки (n. cutáneus súrae mediális) йде вниз під шкірою та поверхневою
фасцією гомілки між двома головками литкового м’яза збоку від малої захованої вени і іннервує шкіру
литкової ділянки з присереднього боку.
Литковий нерв (n. suralis) прямує вниз збоку від малої захованої вени, виходить на бічний край стопи і
віддає бічний тильний шкірний нерв (n. cutáneus dorsális laterális) та бічні п’яткові гілки (rr. calcánei
lateráles), які іннервують шкіру тілу стопи з латерального боку та шкіру п’яткової ділянки.
3. Міжкістковий нерв гомілки (n. interósseus crúris) іннервує кістки гомілки, міжгомілковий
ПЕРИФЕРІЙНА синдесмоз та
НЕРВОВА СИСТЕМА
капсулу гомілковостопного суглоба.
Присередні п’яткові гілки (rr. calcánei mediáles), які іннервують шкіру п’яткової ділянки з присереднього
боку.
Присередній підошвовий нерв (n. plantáris mediális) розгалужується на чотири спільні підошвові пальцеві
нерви (nn. digitáles plantáres commúnes), іннервують відвідний м’яз великого пальця стопи, короткий м’яз-
згинач великого пальця стопи, перший червоподібний м’яз та шкіру присередньої поверхні підошви. Власні
підошвові пальцеві нерви (nn. digitáles plantáres próprii) іннервують шкіру підошвової та сусідніх
обернених одна до одної поверхонь 1-4 пальців, а також шкіру тильної поверхні їхніх дистальних фаланг.
Бічний підошвовий нерв (n. plantáris laterális) розділяється на глибоку та поверхневу гілки. Перед
роздвоєнням бічний підошвовий нерв віддає м’язові гілки до квадратного м’яза підошви та відвідного м’яза
мізинця стопи. Глибока гілка (r. profundus) бічного підошвового нерва йде у бічній підошвовій борозні і
іннервує привідний м’яз великого пальця стопи, короткий м’яз-згинач великого пальця стопи, 2-4
червоподібні м’язи. Поверхнева гілка (r. superficiális) бічного підошвового нерва роздвоюється на два
спільні підошвові пальцеві нерви (nn. digitáles plantáres commúnes). Перший нерв - власний підошвовий
пальцевий нерв, іннервує шкіру бічного краю стопи та бічної поверхні 5-го пальця. Другий спільний
підошвовий пальцевий нерв, іннервує короткий м’яз-згинач мізинця і роздвоюється на два власні
підошвові пальцеві нерви (nn. digitáles plantáres próprii), які іннервують шкіру підошвової та обернених
одна до одної поверхонь 4-го та 5-го пальців, а також шкіру дистальних фаланг цих пальців.
Спільний малогомілковий нерв (n. fibuláris (peronéus) commúnis) - L4-S2, розділяється на два
малогомілкові нерви – поверхневий та глибокий. М’язові гілки спільного малогомілкового нерва
іннервують коротку головку двоголового м’яза стегна. У підколінній ямці від спільного малогомілкового
нерва відходить бічний шкірний нерв литки (n. cutáneus súrae laterális), який іннервує шкіру
задньобічної поверхні проксимальних двох третин гомілки. Від цього нерва або від самого спільного
малогомілкового нерва відходить малогомілкова сполучна гілка (r. commúnicans fibuláris ), яка
зливається з присереднім шкірним нервом литки, утворюючи литковий нерв.
Поверхневий малогомілковий нерв (n. fibuláris (peronéus) superficiális) розгалужується на кінцеві шкірні
гілки, які виходять на тил стопи. По ходу поверхневий малогомілковий нерв віддає м’язові гілки (rr.
musculáres), які іннервують довгий, короткий та третій малогомілкові м’язи.
Присередній тильний шкірний нерв (n. cutáneus dorsális mediális ) іннервує шкіру присереднього краю
тила та великого пальця стопи та шкіру обернених одна до одної поверхонь 2 та 3 пальців стопи, за
виключенням шкіри над дистальними фалангами цих пальців.
Проміжний тильний шкірний нерв (n. cutáneus dorsális intermédius) віддає гілки до шкіри бічної
кісточки, розгалужується на тильні пальцеві нерви стопи (nn. digitáles dorsáles pédis), які іннервують
шкіру обернених одна до одної поверхонь 3, 4 та 5 пальців, за винятком шкіри над їх
дистальними фалангами.
Глибокий малогомілковий нерв (n. fibuláris (peronéus) profúndus ). На тилі стопи розгалужується на два
тильні пальцеві нерви стопи (nn. digitáles dorsáles pédis), які іннервують шкіру обернених одна до одної
поверхонь 1 та 2 пальців стопи з тильного боку. М’язові гілки глибокого малогомілкового нерва
іннервують передній великогомілковий м’яз, довгий м’яз-розгинач пальців, довгий м’яз-розгинач великого
пальця, короткий м’язрозгинач пальців та короткий м’яз-розгинач великого пальця стопи.
563. Довгі гілки крижового сплетення: сідничний нерв, його топографія, гілки, ділянки іннервації;
Сідничний нерв (n. ischiádicus) L4-S3, – найбільший нерв людського тіла. Виходить з порожнини таза крізь
підгрушоподібний отвір, розташовуючись збоку від інших нервів та судин, проходить під великим
сідничним м’язом збоку від сідничого горба і спускається вниз у задній ділянці стегна між
півперетинчастим м’язом та двоголовим м’язом стегна, досягаючи підколінної ямки. У верхньому куті
підколінної ямки сідничний нерв розділяється на дві великі гілки – великогомілковий та спільний
малогомілковий нерви. Поділ на ці дві гілки може відбуватись вище підколінної ямки або навіть у
порожнині таза. М’язові гілки сідничного нерва іннервують задні м’язи стегна півсухожилковий м’яз,
півперетинчастий м’яз, двоголовий м’яз стегна (за винятком короткої головки двоголового м’яза стегна, яка
іннервується спільним малогомілковим нервом), а також внутрішній затульний м’яз, верхній та нижній
близнюкові м’язи, великий привідний м’яз. Суглобова гілка сідничного нерва іннервує капсулу
кульшового суглоба.

564. Великогомілковий нерв, його утворення, топографія, гілки, ділянки іннервації; описати
Великогомілковий нерв (n. tibiális) - L4-S3, є безпосереднім продовженням основного стовбура
сідничного нерва. Проходить через підколінну ямку від її верхнього кута до нижнього, у якій
розташовується поверхнево під шкірою та поверхневою фасцією позаду підколінної вени та артерії
(абревіатура взаєморозташування підколінного судинно-нервового пучка – НЕВА). Далі нерв проходить під
сухожилковою дугою камбалоподібного м’яза у гомілково-підколінний канал. Великогомілковий нерв
виходить з гомілковопідколінного каналу позаду присередньої кісточки, огинає її, пройшовши під
утримувачем м’язів-згиначів, і розділяється на свої кінцеві гілки присередній та бічний підошвові нерви. В
підколінній ямці від великогомілкового нерва відходять м’язові гілки, присередній шкірний нерв литки
та міжкістковий нерв гомілки.
Рухові гілки великогомілкового нерва іннервують триголовий м'яз гомілки.
- підколінний м'яз;
- задній великогомілковий м’яз;
- довгий згинач пальців;
- довгий згинач великого пальця;
565. Загальний малогомілковий нерв: його утворення, топографія, гілки, ділянки іннервації; описати
Загальний малогомілковий нерв (n. fibuláris (peronéus) commúnis) - L4-S2, від місця роздвоєння сідничного
нерва йде вниз вздовж присереднього краю довгої головки двоголового м’яза стегна та присереднього краю
сухожилка цього м’яза і досягає головки малогомілкової кістки. Далі нерв прямує косо вперед, огинає під
шкірою шийку малогомілкової кістки і розділяється на два малогомілкові нерви поверхневий та
глибокий. М’язові гілки спільного малогомілкового нерва іннервують коротку головку двоголового м’яза
стегна. У підколінній ямці від спільного малогомілкового нерва відходить бічний шкірний нерв литки (n.
cutáneus súrae laterális), який прямує вниз по задній поверхні гомілки над бічною головкою литкового м’яза
під поверхневою фасцією, пронизує останню і іннервує шкіру задньобічної поверхні проксимальних двох
третин гомілки. Від цього нерва або від самого спільного малогомілкового нерва відходить малогомілкова
сполучна гілка, яка зливається з присереднім шкірним нервом литки, утворюючи литковий нерв.
566. Кровопостачання і іннервація пальців кисті (тильна і долонна поверхні).

Кровопостачання.
Тильні пальцеві артерії кровопостачають тильні поверхні 2-5 пальців.
Головна артерія великого пальця віддає променеву артерію вказівного пальця, яка йде вздовж променевого
боку вказівного пальця і кровопостачає його.
Ліктьова артерія утворює поверхневу долонну дугу, яка в свою чергу ділиться на спільні долонні пальцеві
артерії, які між основами пальців роздвоюються на власні долонні пальцеві артерії, що кровопостачають
долонні поверхні 2-5 пальців.
567. Кровопостачання і іннервація I пальця кисті (тильна і долонна поверхні).

Головна артерія великого пальця кисті відходить від променевої артерії, ця артерія поділяється на дві
кінцеві гілки, які кровопостачають долонну поверхню великого пальця.
Іннервація.
Кінцеве розгалуження серединного нерва – долонні пальцеві нерви, які іннервують:
- шкіру підвищення великого пальця;
- шкіру долонної поверхні 1-3;
Власні долонні пальцеві нерви іннервують шкіру долонної поверхні кисті 1-3 пальців, а також шкіру
тильної поверхні дистальної фаланги 1 пальця.
Серединний нерв іннервує:
- 1-2 червоподібні м’язи;
- м’язи підвищення великого пальця (крім привідного м’яза великого пальця і глибокої головки короткого
м’яза-згинача великого пальця).
У ліктьовій ямці від серединного нерва відходить передній міжкістковий нерв передпліччя, він спускається
вниз по передній поверхні міжкісткової перетинки і іннервує довгий м’яз-згинач великого пальця,
променеву частину глибокого м’яза-згинача пальців, квадратний м’яз-привертач, променево-зап’ястковий та
міжзап’ясткові суглоби.
568. Кровопостачання і іннервація пальців стопи (тильна і підошвова поверхні).

Власні підошвові пальцеві артерії кровопостачають на підошві шкіру з обох боків відповідних пальців
стопи.
Кожна з І–ІV тильних плеснових артерій поділяється на дві тильні пальцеві артерії, які кровопостачають
тильні поверхні сусідніх пальців.
Іннервація.
Бічний тильний шкірний нерв, іннервує:
- бічну поверхню тилу мізинця.
Бічний підошвовий нерв іннервує:
- поверхню V пальця;
- бічну частину ІV пальця.
Присередній підошвовий нерв іннервує шкіру:
- підошвової поверхні І–ІІІ пальців;
- присередньої частини ІV пальця.
Поверхневий малогомілковий нерв виходить на тил стопи двома гілками:
- присереднім дорсальним шкірним нервом;
- проміжним дорсальним шкірним нервом, які іннервують:
- шкіру тилу стопи і пальців, за винятком обернених одна до одної поверхонь І–ІІ пальців.
Глибокий малогомілковий нерв іннервує:
- шкіру обернених одна до одної тильних поверхонь І–ІІ пальців.
Проміжний дорсальний шкірний нерв іннервує:
- шкіру тилу стопи і пальців, за винятком обернених одна до одної поверхонь І–ІІ пальців.
569. Іннервація шкіри плеча.

Верхній бічний шкірний нерв плеча, який є чутливий та іннервує:
- шкіру дельтоподібної ділянки.
Присередній шкірний нерв плеча іннервує:
- шкіру передньоприсередньої поверхні плеча.
Променевий нерв проходить в каналі променевого нерва та іннервує усі м’язи задньої групи плеча і шкіру
над ними.
Задній шкірний нерв плеча іннервує шкіру задньої поверхні плеча.
Нижній бічний шкірний нерв плеча іннервує шкіру бічної поверхні плеча нижче дельтоподібної ділянки.
570. Іннервація шкіри передпліччя.

Присередній шкірний нерв передпліччя іннервує:
- шкіру передньої та присередньої поверхні передпліччя.
М’язово–шкірний нерв виходить з-під нижньо- бічного краю двоголового м’яза плеча у вигляді бічного
шкірного нерва передпліччя, який іннервує:
- шкіру бічної поверхні передпліччя.
Променевий нерв іннервує:
- усі глибокі та поверхневі м’язи задньої групи передпліччя і шкіру над ними;
Задній шкірний нерв передпліччя , який іннервує шкіру задньої поверхні передпліччя.
571. Іннервація шкіри кисті.
Долонна гілка ліктьового нерва іннервує:
- шкіру підвищення мізинця;
- долонну поверхню V пальця;
- присередню поверхню ІV пальця.
Тильна гілка ліктьового нерва поділяється на тильні пальцеві нерви, які іннервують шкіру:
- мізинця;
- перстневого пальця (безіменного пальця);
- ліктьову сторону середнього пальця.
Від серединного нерва відходить долонна гілка, яка іннервує шкіру долонної поверхні кисті з променевого
боку.
Кінцеві гілки серединного нерва - власні долонні пальцеві нерви іннервують:
- шкіру середини долоні;
- шкіру підвищення великого пальця;
- шкіру долонної поверхні І–ІІІ і бічної поверхні ІV пальців кисті.
Глибока гілка променевого нерва має поверхневу гілку, що на тилі кисті поділяється на п’ять тильних
пальцевих нервів, які іннервують шкіру тильних поверхонь проксимальних фаланг перших двох пальців з
обох боків та середнього пальця з променевого боку
572. Іннервація шкіри стегна.

Бічний шкірний нерв стегна іннервує шкіру бічної поверхні стегна.
Стегновий нерв іннервує усі м’язи передньої групи стегна та шкіру на ними.
Стегнова гілка статево-статевого нерва іннервує шкіру в ділянці підшкірного розтвору.
573. Іннервація шкіри гомілки.

Підшкірний нерв іннервує шкіру присередньої поверхні гомілки.
Передні шкірні нерви (rr. cutanei anteriores) і підшкірний нерв (п. saphenus), які є кінцевими гілками
стегнового нерва, переходять на гомілку, забезпечують іннервацію шкіри передньозовнішньої поверхні
стегна та гомілки і медіальної сторони стопи
КРОВОПОСТАЧАННЯдо великого
ТА пальця.
ІНЕРВАЦІЯ
574. Іннервація шкіри стопи.

Підшкірний нерв іннервує шкіру присередньої поверхні гомілки та стопи.
Присередній шкірний нерв литки іннервує шкіру присередньої поверхні литки, в нижній третині цей нерв
з’єднується з бічним шкірним нервом литки і утворює литковий нерв, який іннервує – шкіру задньої
поверхні нижньої третини гомілки.
Бічний тильний шкірний нерв іннервує – шкіру бічної поверхні тилу стопи, бічну поверхню тилу мізинця.
Поверхневий малогомілковий нерв іннервує шкіру присереднього краю стопи.
Загальний малогомілковий нерв іннервує шкіру бічної ділянки гомілки і стопи.
Присередній підошвовий нерв іннервує шкіру присереднього краю стопи і великого пальця, шкіру 1-4
пальців стопи, суглоби стопи.

Анатомія зроблене

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Анатомія зроблене

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ВНУТРІШНІ ОРГАНИ

1. Основні осі і площини тіла людини.

88. Класифікація м’язів за формою, положенням, напрямком волокон, відношенням до

ГОЛОВНИЙ І СПИННИЙ МОЗОК

252. Нервова система: функції, класифікація.

320. Провідні шляхи ЦНС: визначення, класифікація.

330. Око: частини, топографія.

341. Зовнішнє вухо: його частини і будова; описати латинськими термінами і

352. Назвати латинськими термінами дванадцять пар черепних нервів. Класифікація

377. Серцево-судинна система: компоненти, функції.

402. Кровообіг плода.

439. Кровопостачання та іннервація шкіри лиця.

АВТОНОМНА НЕРВОВА СИСТЕМА

487. Автономна нервова система: центральний відділ, його класифікація, топографія,

501. Пахвова артерія: топографія, відділи, гілки, ділянки кровопостачання; описати

ПЕРИФЕРІЙНА НЕРВОВА СИСТЕМА

536. Периферійна нервова система: компоненти, їх загальна характеристика.

566. Кровопостачання і іннервація пальців кисті (тильна і долонна поверхні).

1.Основні осі і площини тіла людини.

2.Класифікація кісток. Основні етапи розвитку кісток.

3.Загальний план будови хребців: назвати латинськими термінами і продемонструвати на

4.Особливості будови шийних, грудних і поперекових хребців: назвати латинськими термінами і

5.Будова крижової кістки і куприка: назвати латинськими термінами і продемонструвати на

6.Хребтовий стовп в цілому. Відділи хребтового стовпа: назвати латинськими термінами і

7.Класифікація ребер. Будова I-XII ребер: назвати латинськими термінами і продемонструвати на

груднини: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.

9.Грудна клітка в цілому: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.

- верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior);

10.Відділи черепа: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті.

- лицевого черепа; вісцерального черепа (viscerocranium).

12.Потилична кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на

Потилична кістка (os occipitale) розташована

На внутрішній поверхні бічної частини потиличної кістки розташовані:

13.Лобова кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на

- тім’яний край (margo parietalis);

14.Тім'яна кістка: поверхні, краї, кути; назвати

15.Решітчаста кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на

16.Клиноподібна кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на

17.Скронева кістка: частини, їх будова, описати латинськими термінами і продемонструвати на

18.Канали скроневої кістки: назвати латинськими термінами і продемонструвати початок і

20.Верхня щелепа: поверхні, відростки, їх будова; описати латинськими термінами і

Передня поверхня (facies anterior) від очноямкової поверхні відмежовується підочноямковим краєм, під

21.Нижня щелепа: частини, їх будова; описати латинськими термінами і продемонструвати на черепі.

22.Скронева ямка: межі, стінки; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті

24.Очна ямка: її меж, стінки, сполучення; описати латинськими термінами і продемонструвати на

Сполучення очної ямки:

Присередня стінка утворена:

26.Носові ходи: їх будова, сполучення; описати латинськими термінами і продемонструвати на

28.Анатомічні утворення зовнішньої основи черепа: назвати відділи латинськими термінами і

1- піднебінний відросток верхньої щелепи;

33. Верхня кінцівка: її частини і кістки, що їх утворюють. Назвати латинськими термінами і

35. Плечова кістка: частини; описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті їх

36. Променева кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті їх

37. Ліктьова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті їх

39. Нижня кінцівка: її частини і кістки, що їх утворюють. Назвати латинськими термінами і

- верхньою задньою клубовою остю (spina iliaca posterior superior);

40. Кульшова кістка: назвати латинськими термінами і продемонструвати на препараті її будову. В

42. Лобкова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті їх

43. Сіднича кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на препараті їх

Потім визначають зовнішній прямий розмір:

Стегнова кістка (femur) - найбільша і найтовстіша з усіх довгих трубчастих кісток.

46. Великогомілкова кістка: частини, описати латинськими термінами і продемонструвати на

49. Види з'єднання кісток: неперервні, напівперервні та перервні з’єднання.

Види з’єднань кісток: