Світлана Парфілова

Катерина Буханець

Сумський державний педагогічний університет

Імені А.С. Макаренка

СТВОРЕННЯ СИТУАЦІЙ УСПІХУ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ

КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

У статті розглядаються типи ситуацій успіху, прийоми створення і їх

вплив на формування комунікативної компетентності у навчальній
діяльності молодших школярів.

Ключові слова: ситуація успіху, комунікативна компетентність,

молодші школярі.
Постановка проблеми. З переосмисленням пріоритетів, цілей і завдань
навчання та виховання дітей молодшого шкільного віку актуальною стає
проблема становлення дитячої особистості, виявлення та розвиток її
здібностей, набуття досвіду пізнання. Національна доктрина розвитку освіти
в Україні у XXI ст. визначає головну мету діяльності шкільних закладів у
створенні умов для розвитку і самореалізації кожної особистості, формуванні
покоління, здатного навчатися впродовж життя. У законі «Про освіту»
визнається пріоритетна роль шкільної освіти у формуванні особистості
дитини, розвитку її творчих здібностей.
Формування духовно багатої особистості неможливо без засвоєння
мови як засобу спілкування, пізнання, творчого самовдосконалення. В
Державному стандарті освітня галузь "Мова і література" має чітко окреслену
мету – розвиток особистості учня, формування його комунікативної
компетентності.
Аналіз актуальних досліджень. Аналіз наукової літератури свідчить
про увагу сучасних науковців до питання формування у молодших школярів
комунікативної компетентності шляхом створення ситуацій успіху.
Важливим питанням емоційного комфорту, доброзичливого ставлення
до дитини займались і займаються багато всесвітньо-відомих науковців.
К. Ушинський прийшов до висновку, що тільки успіх підтримує
інтерес учня до навчання.
В. Сухомлинський стверджував, що методи, які застосовуються у
навчальній діяльності, мають викликати в дитини інтерес до пізнання
навколишнього світу, а навчальний заклад має стати школою радощів:
радощів пізнання, радощів творчості, радощів спілкування. Це визначає
головний сенс діяльності вчителя: створити кожному учневі ситуацію
успіху.
Г. Цукерман вважає, що створення ситуації успіху призводить до
співпраці вчителів та учнів. На такій же позиції стоїть доктор
педагогічних наук І. Харламов, який зазначає, що сформувати потяг учня
до навчання можливо лише доброзичливими відносинами між учителем
та учнем, що ґрунтуються на повазі та вимогливості.
Мета статті – розкрити ефективність застосування використання
ситуацій успіху для формування комунікативної компетентності молодших
школярів.
Виклад основного матеріалу. Успіх у навчанні – єдине джерело
внутрішніх сил дитини, що породжує енергію для подолання труднощів,
бажання вчитися.
Успіх – поняття неоднозначне, складне, має різне трактування. З
соціально-психологічної точки зору – оптимальне співвідношення між
очікуваннями оточуючих, особистості і результатами її діяльності. Людина
чекає певних вчинків, які задовольняють її надії (побоювання) і цього ж
чекають від неї.
У тих випадках, коли очікування особистості збігаються або
перевершують очікування оточуючих, найбільш значимих для особистості,
можна говорити про успіх. Може змінюватися те коло людей, думка яких є
важливою для особистості, але суть успіху не змінюється.
Детально розглянемо типи ситуацій успіху, прийоми створення і їх
вплив на формування комунікативної компетентності у навчальній діяльності
молодших школярів.
 Несподівана радість.
Несподівана радість – це відчуття задоволення від того, що результати
діяльності учня перевершили всі сподівання. З педагогічної точки зору, як
вважає А. Белкін, несподівана радість – це результат продуманої,
підготовленої діяльності вчителя [Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать? / А.С. Белкин. – М.:
Просвещение, 1991 – 169с., с.63] Учитель повинен розуміти своє відношення до успіху,
повинен бути впевненим у правильності методів, які застосовує.
Розглянемо деякі прийоми «несподіваної» радості.
Прийом “Драбинка” або “Стань у стрій”.
Мова йде про ситуації, коли вчитель веде вихованця поступово вгору,
піднімаючись з ним сходинками знань.
1 крок: Психологічна атака. Суть полягає в тому, щоб переломити стан
психологічної напруги. Створення умов для входження в емоційний контакт.
2 крок: Емоційне блокування. Суть полягає в тому, щоб локалізувати,
заблокувати стан образи, розчарування, втрати віри в свої сили.
Найголовніше – допомогти учню переосмислити свій неуспіх, знайти
його причину з позиції: “неуспіх – випадковий, успіх – закономірний”.
Важливо переорієнтуватися з песимістичної оцінки подій на оптимістичну.
 3 крок: Вибір головного напряму роботи. Необхідно знайти шляхи
нейтралізації психологічної напруги.
4 крок: Вибір різних можливостей. Необхідно створити умови, при
яких учень, для котрого створюється ситуація успіху, мав би приблизно рівні
можливості проявити себе в порівнянні з однокласниками.
5 крок: Несподіване порівняння. Може спрацювати одноразово.
6 крок: Стабілізація. Суть полягає в тому, що приємна для окремого
учня загальна реакція здивування не виявилась єдиною.
В педагогічному алгоритмі цінність полягає не тільки в дотриманні
послідовності всіх операцій, але й у постійному пошуку нових шляхів.
 Загальна радість.
Загальна радість полягає в тому, щоб учень досяг потрібної для себе
реакції колективу. Вона може бути підготовленою вчителем або спонтанною,
помітною або непомітною.
Прийом “Слідуй за нами”.
Його суть полягає в тому, щоб дати можливість учню знайти в собі
інтелектуальні сили. Реакція навколишніх буде слугувати для нього
одночасно і сигналом пробудження, і стимулом пізнання, і результатом
зусиль [5, с. 79].
Алгоритм:
1 крок: діагностика інтелектуального фону. Пробудження розуму, коли
дитині хочеться наздогнати однокласників.
2 крок: вибір інтелектуального спонсора. Прикріпити сильного учня. Для
цього потрібні мотиви. Найбільш ефективний шлях – привабити до
інтелектуального спонсорства старшокласника. Це дає багато переваг.
3 крок: фіксація результату і його оцінка. Необхідно, щоб гарна справа
не залишилось поза полем зору дитячого колективу, отримало підтримку і
найголовніше – бажання повторити, розвити його.
 Загальна радість не представляє собою однорідного цілого, вона завжди
відображає суму успіхів декількох мікрогруп. Необхідно, щоб в досягненнях
школяра навколишні бачили результат своєї праці, а сама дитина розуміла,
що її радість – це радість підтримки, радість “стану свого серед своїх”.
Прийом “Евріка”.
Суть полягає в тому, щоб створити умови, при яких дитина, виконуючи
навчальне завдання, несподівано для себе прийшла до висновку, який
розкриває невідомі раніше для неї можливості. Дитина повинна отримати
цікавий результат, який відкрив перспективу пізнання в процесі формування
комунікативної компетентності. Вчитель повинен не тільки помітити це
особисте “відкриття”, але і підтримати дитину, поставити перед нею нові,
важливіші задачі, наштовхнути на їх рішення.
На даному етапі створення ситуації успіху більшою мірою
визначається психологічними аспектами. Тут доречним буде використання в
роботі вчителя таких психолого-педагогічних прийомів, як:
1. „Ефект Розенталя” або „Ефект навіювання”: „Ти це можеш”, „Тобі
це вдається” тощо, Якщо педагог буде переконувати учнів у реальності
успіху, то успіх прийде. Англійський учений Стоуенс довів, шо учні, яких
заохочували, досягли значно більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не
заохочували.
2. Прийом „Емоційне прогладжування” – констатація будь-якого
факту, прищеплювання дитині віри в себе, відкритість учителя для довіри і
співчуття.
3. Прийом „Анонсування” – репетиція майбутньої дії, яка створює
психологічний настрій на успіх перед класом. Це можуть бути додаткові
індивідуальні заняття з окремими учнями. Добре заздалегідь оголосити
запитання самостійної роботи чи назвати прізвища учнів, яких не
передбачається опитувати на наступному уроці, можна провести пробну
контрольну роботу тощо.
4. Прийом „Шикуйсь!” містить такі кроки:
 психологічна атака;
 емоційне блокування;
 вибір головного напрямку;
 вибір рівних можливостей;
 несподіване порівняння;
 стабілізація.
Цей прийом полягає в тому, щоб відволікти увагу учня від невдачі та
обрати ту галузь діяльності, де він зможе реалізувати себе набагато краще.
Створення ситуації успіху на організаційному етапі навчальної
діяльності полягає у врахуванні індивідуальних здібностей та особистісних
якостей учня. Створити йому умови для успішного виконання завдання,
закінчити його самим комунікативним процесом.
В учнів, які потребують організаційного контролю, вчитель повинен
проконтролювати початок та завершення роботи, інтелектуально та емоційно
підтримати навчальну роботу. Учням, які потребують допомоги в процесі
виконання роботи, необхідні схвалення та інтелектуальна стимуляція
навчальної діяльності. Дітям, котрі працюють активно і самостійно, – слід
забезпечити право вибору завдань, емоційно та інтелектуально стимулювати
комунікативну діяльність.
Конкретні обставини зумовлюють використання тих чи інших прийомів
створення ситуації успіху. До них, зокрема, належить емоційне
розвантаження, зміна завдання за бажанням учня, допомога класу, „швидка
допомога” (тобто звернення за допомогою до вчителя, до сильного учня),
„підказка” – тобто робота з підручником, з адаптаційною карткою і таке інше.
Розглянемо деякі прийоми ситуацій успіху та методику їх реалізації:
 1. Прийом „Даю шанс” - це заздалегідь підготовлена педагогом
ситуація, в якій учень отримує можливість зненацька для себе розкрити свої
можливості.
2. Прийом „Емоційний сплеск” корисний дітям, які емоційно реагують
на похвалу і критику. Завдання вчителя – у кожного учня вивільнити енергію,
ініційовану теплим словом підтримки вчителя.
4. Прийом „Навіювання” побудований на точному розрахункові, в
якому головне – вибір гносеоносія, тобто джерела інтелектуального
збудження. Алгоритм прийому такий:
 реалізована або несподівана радість учня;
 підтримка педагога;
 „збудження” окремих членів колективу (наприклад, створення ситуації
змагальності);
 підтримка вчителем „збуджених”;
 поява нових стимулів для саморозвитку кожного.
5. Прийом „Навмисна помилка” можна застосувати з урахуванням віку,
знань учнів на відомому матеріалі, що використовується як опорні знання.
Створюючи ситуації успіху на етапі організації навчальної діяльності,
слід пам'ятати кілька основних правил:
1) у кожній дитині є задатки, які можуть розвинутися у здібності.
Побачити їх, відчути, розвити – це справа педагога;
2) ставлення до дитини як до рівної, як до себе; спілкування, що повністю
виключає грубість, різкість, образливий тон, має стати обов'язковою нормою
всієї педагогічної діяльності;
3) чим більше напрямків діяльності, в яких бере участь дитина, тим
більше в неї можливостей знайти себе;
На цьому етапі деякі діти переживають внутрішній конфлікт: з одного
боку, необхідно виконати роботу, а з іншого – відчувається брак знань чи
умінь для її виконання. Тут особливо важлива допомога вчителя. Необхідно
допомогти дитині правильно включитися в роботу, подолати втому,
стимулювати мовленнєву діяльність.
Психологи і педагоги спеціально вивчали вплив оцінки вчителя на учня.
Дслідження А. Лічкіної показують, що під час виконання навчального
завдання учнями з відносно однаковими здібностями краще справляються із
зданнями ті, яких учитель у процесі роботи підбадьорює, позитивно оцінює їх
кроки, хоча спеціальної допомоги не надає [31]. Низькі результати мають ті,
на яких учитель взагалі не звертає уваги. Таким чином, дитина вимагає
певного ставлення учителя до того, що вона робить, має потребу в оцінці
результатів своєї роботи. Понад усе учень вимагає заслуженої похвали,
позитивної оцінки.
Отже, аналіз шкільного досвіду створення ситуації успіху в
навчально-виховному процесі свідчить про те, що заохочення сприяє
підвищенню продуктивності роботи незалежно від того, передує воно
критичній оцінці чи слідує за нею.