Витоки варіаційнї форми сягають глибин фольклору.

В
народній пісні через варіювання наспіву — у співі чи грі —
розкривалася творча фантазія анонімних авторів та виконавців. У
пісенному фольклорі багатьох народів виникла куплетно-варіаційна
форма, її аналогом в інструментальному фольклорі стала вільно
імпровізована обробка популярного наспіву з мелодичними
орнаментованими "візерунками" на канві повторюваної поспіль у
ряді куплетів "теми" (зокрема в Україні у виконавській традиції
троїстих музик, у бойків, і гуц. коломийках "до танцю" тощо).
У професійній музиці форма варіацій досягла найбільшого
розквіту у 17-18 столітті. Тема варіацій являла собою цілком
закінчену побудову, звичайно в формі періоду. Кожна з варіацій
зберігала цю побудову в точності і разом із
ним тональність та гармонічну основу теми, але по-новому
розроблювала її фактуру, підсилюючи віртуозний елемент. Часто
саме в цьому композитори та слухачі бачили основне призначення
варіацій, внаслідок чого варіації нерідко створювалися не на власну,
а на запозичену чи задану тему. Такі варіації іноді виникали в
процесі імпровізації та в концертах композиторів-віртуозів.
Пізніше встановився інший тип варіацій, в якому прагнення
наповнити п'єсу єдиним, безперервним змістовним розвитком
приводить до все значнішої зміни теми в кожній із варіацій, її
характеру й об'єму, до смислового об'єднання ряду варіацій і
зникнення чіткої границі між ними. Такі варіації спираються на теми
більшого об'єму і складнішої будови.
https://www.youtube.com/watch?v=CP9RoYfU1hM

Варіаційна форма, властива пасакалії, має тут особливе

значення. Багатократний показ теми в різних ракурсах, можливість
злити в єдиному процесі контрастність зіставлень з поступовим
наростанням динаміки сприяють не тільки всебічному розкриттю
образу, але і зростанню його драматичних елементів.

Пасакалія, чакона, сарабанда - група старовинних танців, на

основі яких виник своєрідний вид варіацій на витриманий,
постійний бас (basso ostinato). У таких творах переважають прийоми
фигураційного, мелодійного варіювання, причому вільний
мелодійний розвиток в різних голосах спирається на що незмінно
повторюється в басу тему.
 На відміну від сарабанди, в пасакалії і чаконі тема з баса часто
переміщається в інші голоси (частіше у верхній) і сама може
служити матеріалом мелодійного розвитку. Найбільші пам'ятники
цього чудового мистецтва залишив І.З. Бах. Досить пригадати
органну пасакалію мінор або чакону з сюїти для скрипки ре мінор.

Якщо перша варіація розширює діапазон, підсилює

монументальність і величність теми, то наступні - спокоєм плавного
руху, м'якістю мелодики ритмічних ліній - розріджують густе
звучання фактури першої варіації.

Четверта варіація, як би підсумовуючи обидві передуючі,

завершує перший етап варіаційного розвитку. З п'ятої варіації,
розвиток вступає в нову фазу. Ритмічне дроблення, "підштовхуючи"
рух, неухильно вабить його вперед. Різноманітні види фігурації
збагачують фактуру, і від варіації до варіації вона стає все
насиченою і повнозвучною. Техніка варіювання доведена в цій
невеликій клавірній п'єсі до класичної досконалості. Пасакалія
Генделя впритул примикає до кращих зразків у творчості клавіру
Моцарта.