Professional Documents
Culture Documents
КР МК Лозовщук
КР МК Лозовщук
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Міжкультурні комунікації»
на тему:
"ФОРМИ, СТИЛІ ТА КОНТЕКСТИ ВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ"
Виконала:
Здобувачка вищої освіти
спеціальності 291 «Міжнародні відносини,
суспільні комунікації та регіональні студії»
Лозовщук Софія Ігорівна
ІІ курс, ІМ-211
Науковий керівник:
Кудлай Ірина Володимирівна
Одеса – 2023
ЗМІСТ
ВСТУП ....................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ
КОМУНІКАЦІЇ
1.1. Визначення, цілі, функції, етапи комунікації.............................................. 5
1.2. Основні елементи комунікаційного процесу............................................... 9
1.3. Види комунікацій......................................................................................... 12
РОЗДІЛ 2. ВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ КОМУНІКАЦІЇ
2.1 Поняття та основні ознаки вербальної комунікації.................................. 16
2.2 Форми вербальної комунікації.................................................................... 18
2.3 Стилі вербальної комунікації...................................................................... 21
2.4 Контексти вербальної комунікації.............................................................. 23
2.5 Національні особливості вербальних засобів комунікації. Приклади
вербальної комунікації в міжкультурній комунікації ............................... 25
ВИСНОВКИ ............................................................................................................ 28
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................... 29
2
ВСТУП
3
У літературі є багато інформації про вивчення та розвиток вербальної
комунікації. Дослідники розглядали її під різними кутами зору в різних
сферах - від лінгвістики до психології.
Одними з найважливіших внесків у вивчення вербальної комунікації є
роботи таких вчених, як Дебора Таннен, Ервінг Гоффман, Едвард Т. Холл та
багато інших. Ці вчені надали цінну інформацію про різні форми, стилі та
контексти вербальної комунікації.
Об'єктом дослідження є вербальна комунікація в міжнародному
середовищі спілкування, а предметом дослідження - різні форми, стилі та
контексти, які впливають на ефективність комунікації.
Дослідження буде проводитися шляхом аналізу існуючої літератури,
включаючи книги, наукові журнали та інші наукові праці.
4
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МІЖКУЛЬТУРНОЇ
КОМУНІКАЦІЇ
6
Комунікація виконує кілька важливих функцій у людській взаємодії. Ці
функції можна умовно поділити на п'ять основних напрямків: інформаційна,
регулятивна, соціальна, емоційна та експресивна.[5]
Інформаційна комунікація - це найголовніша функція комунікації. Вона
забезпечує повноцінний обмін повідомленнями, що включає отримання та
передачу інформації, сприйняття та розуміння її змісту, а також вибір
найкращих вербальних та невербальних сигналів для передачі змісту
інформації.
Регулятивна комунікація - це використання комунікації для
регулювання поведінки та координації дій індивідів або груп. Кожне
повідомлення містить інформацію про те, як розподіляється контроль між
учасниками комунікації. Підтримуючи зоровий контакт з партнером,
зберігаючи мовчання, приймаючи певні пози, жести тощо, можна
здійснювати контроль над співрозмовником. Цей тип спілкування часто
використовується на робочому місці або в інших групах для встановлення
правил, процедур і стандартів поведінки.
Соціальні зв'язки між людьми створюються і підтримуються завдяки
соціальній комунікації. Акцент на соціальних компонентах людських
контактів, таких як етикет і культурні конвенції, відрізняє цю форму
спілкування. Побудова і підтримка стосунків з членами сім'ї та друзями
залежить саме від цієї функції комунікації.
Вираження та контроль емоцій є важливими аспектами емоційної
функції спілкування. Воно часто використовується в консультуванні, терапії
та інших сферах, де люди повинні ділитися своїми почуттями.
Експресивна комунікація - це використання комунікативних засобів,
забезпечуючи передачу інформації в інтригуючий, яскравий, емоційно
виразний і доступний спосіб, а також викликаючи у співрозмовника
необхідні емоційні стани.
7
Переконатися в тому, що повідомлення або передана інформація
зрозуміла, є основною метою комунікації. Однак просто обмін інформацією
ще не означає, що сторони, які беруть участь у комунікації, зможуть
спілкуватися ефективно. Кожен з нас стикався з випадками неефективного
обміну інформацією. Розуміння етапів процесу, в якому беруть участь двоє
або більше осіб, необхідне для того, щоб краще зрозуміти процес обміну
інформацією та передумови його успіху.
Відправник і одержувач проходять через низку взаємопов'язаних етапів
комунікаційного процесу під час обміну інформацією. Саме на них лежить
відповідальність за створення повідомлення і використання каналу для його
передачі, таким чином, щоб обидві сторони зрозуміли початкову ідею. Це
складно, оскільки кожний етап є одночасно точкою, в якій зміст може бути
спотвореним або повністю втраченим.[12]
Зародження ідеї - це перший крок в комунікації. Яка саме ідея чи
повідомлення буде передана, залежить від відправника. На жаль, багато
спроб обміну інформацією зазнають невдачі на цьому етапі, тому що
відправник недостатньо продумав концепцію. Важливо пам'ятати, що
концепція ще не досягла тієї форми, в якій вона використовується для обміну
інформацією. Відправник лише обрав концепцію як основу для обміну
інформацією. Для того, щоб обмін був ефективним, він повинен враховувати
різноманітні елементи.
Концепція повинна бути спочатку закодована за допомогою символів,
слів, інтонації та жестів, перш ніж її можна буде передати. Завдяки такому
кодуванню концепція стає й повідомленням.
Крім того, відправник повинен вибрати канал, який працює з тими
символами, що використовуються для комунікації. Часто використовується
усна та письмова мова, а також електронні засоби комунікації, такі як
комп'ютерні мережі, електронна пошта, відеокасети тощо. Передача
неможлива, якщо канал не пристосований для реального фізичного прояву
символів. Іноді картина художника варта тисячі слів похвали, але вона не
8
підходить для передачі по телефону. Так само може бути недоцільно
говорити з кожним працівником одночасно. Ефективність обміну
інформацією буде знижена, якщо канал не дуже сумісний з концепцією, яка
виникла на першому етапі. Наприклад, керівник може розмовляти з
підлеглим за чашкою кави, щоб попередити його про порушення значних
правил безпеки. Очевидно, що це не так точно передає концепцію важливості
порушень, як формальний лист або заява на зборах.
На третьому етапі відправник передає повідомлення (закодовану думку
або групу ідей) одержувачу через канал. Акт фізичної передачі повідомлення
- це те, що більшість людей вважає комунікацією.
Одержувач декодує повідомлення після того, як відправник його
надіслав. Декодування - це процес перетворення символів, використаних
відправником, в ідеї одержувача. Одержувач зрозуміє, що мав на увазі
відправник, коли створював свою концепцію, якщо символи, які він вибрав,
мають для них однакове значення. Процес обміну інформацією завершується,
якщо реакція на концепт не є необхідною.
Важливо зазначити, що комунікація не завжди є лінійним процесом. На
будь-якому етапі може виникнути ситуація, коли відправник отримує відгук
від одержувача, що призводить до модифікації повідомлення. Зворотній
зв’язок має вирішальне значення для забезпечення правильного розуміння
повідомлень і ефективності спілкування.
Комунікація – це складний і багатогранний процес, дуже важливий для
взаємодії людей. Він передбачає передачу інформації, думок і почуттів за
допомогою різноманітних усних, невербальних і письмових засобів.
10
Наступним елементом і таким ж важливим як відправник є одержувач.
Сторона, якій призначене повідомлення називається одержувачем.
Одержувач може прочитати, побачити або почути повідомлення. Якщо
відправник вступає з ним у прямий контакт, він може брати активну участь у
процесі комунікації.
Одержувач повинен декодувати отримане повідомлення, так само як і
відправник його закодувати. Як частина комунікаційного процесу,
декодування передбачає інтерпретацію повідомлення одержувачем у світлі
його унікальних поглядів, контексту та попереднього досвіду.
Для того, щоб комунікація була успішною, кодування і декодування
повідомлення повинні бути сумісними. Це означає, що повідомлення має
бути отримане саме так, як задумав відправник.
Реакція є наступним елементом комунікаційного процесу. Відповідь
одержувача на повідомлення визначається тим, як він діє після того, як
побачив, почув або прочитав його. Вона може відрізнятися від людини до
людини. Одержувач може вирішити просто зберегти знання в пам'яті або ж
відповісти чи вжити заходів негайно. Як приклад, покупець купує товар
одразу після розмови з продавцем.
Зворотний зв'язок є дуже важливим компонентом кількох факторів,
пов'язаних з комунікацією. У цьому типі зворотного зв'язку повідомлення
кодується для відправника, який повинен його розшифрувати. Простіше
кажучи, одержувач пояснює відправнику, як він зрозумів повідомлення, і
додає свою власну думку. Він дозволяє відправнику дізнатися більше про те,
як одержувач сприйняв його повідомлення.
Контекст, останній, але не менш важливий етап будь-якої комунікації,
представляє собою екологічні, культурні та соціальні фактори, які впливають
на процес комунікації. Він може впливати на те, як кодується і декодується
повідомлення, а також на саму ефективність комунікації.
Отже, кожен елемент комунікації є важливим для ефективної взаємодії.
Комунікація вимагає, щоб вони працювали злагоджено, адже будь-який збій
11
у процесі може призвести до непорозуміння. Розуміння елементів
комунікації може допомогти людям покращити свої комунікаційні навички
та побудувати міцніші стосунки як на особистому, так і на професійному
рівні.
15
РОЗДІЛ 2. ВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ КОМУНІКАЦІЇ
17
2.2. Форми вербальної комунікації
Вербальна комунікація - це обмін інформацією за допомогою
вимовлених слів. Вона є важливим аспектом нашого повсякденного життя і
приймає різні форми, включаючи діалог і монолог.
Діалог - це тип вербальної комунікації, який передбачає обмін ідеями,
думками та інформацією між двома або більше людьми. Він є
фундаментальною частиною людської взаємодії і має багато форм,
включаючи інформативний, прескриптивний діалог, обмін думками та
правдивий. [1]
Інформативний діалог - це тип розмови, в якому учасники
обмінюються інформацією або знаннями на певну тему. Він часто
використовується в освітньому середовищі, наприклад, в аудиторіях або на
лекціях, а також може відбуватися між експертами в певній галузі. Основна
мета інформативного діалогу - надати учасникам точну і достовірну
інформацію.
Прохання, команди, запевнення або заперечення виконати
запропоновані дії складають суть прескриптивного діалогу. Це означає, що
мовець пропонує план дій, а слухач відповідає за його виконання.
Обмін думками - це тип розмови, під час якої учасники висловлюють
свої погляди або переконання на певну тему. Він часто використовується в
неформальній обстановці, наприклад, на соціальних зустрічах або онлайн-
форумах, а також може відбуватися у формальній обстановці, наприклад, на
дебатах або міських зборах. Основна мета обміну думками - сприяти
взаєморозумінню та діалогу між учасниками з різними поглядами.
Правдивий діалог включає в себе: емоційне спілкування (скарги,
хвастощі, захоплення, ентузіазм, тривогу), творчі жанри (міні-розповідь,
жарти, анекдоти) й інші теми.
Якщо діалог проводиться правильно, то він може бути корисним для
всіх сторін, зокрема допомогти зрозуміти одне одного, розв'язати конфлікт
або вирішити проблему.
18
Загальні правила діалогу включають:
Активне слухання є важливою частиною діалогу. Це означає бути
повністю присутнім і уважним до того, що говорить співрозмовник, не
перебиваючи і не засуджуючи його. Активне слухання передбачає не лише
чути слова, а й розуміти їхній зміст і реагувати на них належним чином.
Повага та емпатія є важливими складовими продуктивного діалогу.
Потрібно ставитися до іншої людини з гідністю і зважати на її точку зору,
навіть якщо ви з нею не згодні. Виявляючи емпатію, створюється безпечне і
доброзичливе середовище для відкритого і чесного спілкування.
Кінцевою метою діалогу є спільна робота для досягнення спільної
мети. Для цього вам потрібно створити середовище співпраці, в якому кожен
почуватиметься комфортно, ділячись своїми ідеями та працюючи разом над
пошуком рішень. Співпраця вимагає готовності до компромісів, відкритості
до нових ідей і прагнення знайти спільну мову.
Діалог характеризується кількома мовними особливостями, які
відрізняють його від інших форм спілкування.
Однією з основних лінгвістичних особливостей діалогу є наявність
повторюваних запитань і повторів у репліках-відповідях. Повторення
запитань і фраз є поширеним прийомом у діалозі для того, щоб переконатися,
що обидва учасники правильно розуміють один одного. Він також може
використовуватися для підтвердження згоди або незгоди мовця.
Ще однією особливістю діалогу є синтаксична незавершеність реплік,
яка компенсується попереднім висловлюванням. Іншими словами, учасники
діалогу часто використовують короткі та неповні речення, які покладаються
на контекст розмови для передачі сенсу. Це може допомогти підтримувати
діалог плавним та ефективним.
Спонукальні та питальні речення також часто використовуються в
діалозі. Спонукальні речення використовуються для того, щоб переконати
або заохотити співрозмовника говорити або діяти, тоді як питальні речення
використовуються для того, щоб ставити запитання та збирати інформацію.
19
У спілкуванні монолог - це промова або висловлювання однієї особи,
без переривання або участі інших. Це протилежність діалогу, який
передбачає двох або більше учасників, що обмінюються інформацією, ідеями
або думками. Хоча монолог часто асоціюється з публічним виступом або
виставою, він також може бути присутнім у повсякденному спілкуванні.
Монолог може мати різні форми, включаючи офіційну промову,
особисту розповідь або лекцію. У кожному випадку мовець є єдиним
учасником розмови і відповідає за передачу інформації або висловлення ідей.
Монологи також можуть бути за сценарієм або імпровізованими, залежно від
контексту.
Однією з ключових характеристик монологу є те, що мовець повністю
контролює хід і зміст розмови. Він має свободу поглиблено досліджувати
тему або висловлювати свою думку без перерви. Це може зробити монолог
потужним інструментом для переконливої або інформативної комунікації,
оскільки він дозволяє мовцеві донести своє повідомлення без втручання
інших.
Однак відсутність взаємодії в монолозі також може зробити його менш
цікавим для слухача. На відміну від діалогу, де учасники активно беруть
участь у розмові, в монолозі слухач може стати пасивним і відстороненим.
Це може ускладнити для оратора утримання уваги аудиторії, особливо якщо
монолог довгий або складний.
Інша особливість монологу полягає в тому, що його можна
використовувати для різних цілей. Наприклад, політик може виголосити
монолог, щоб переконати виборців у своїй платформі, тоді як комік може
використовувати його, щоб розважити свою аудиторію. Вчитель може
застосовує монолог, щоб представити інформацію своїм учням, тоді як
людина, щоб поміркувати про свій особистий досвід.
Крім того, монологи можуть відрізнятися за тоном і стилем залежно від
контексту. Монолог, виголошений у формальній обстановці, наприклад, на
діловій зустрічі, може бути більш структурованим і фактологічним. І
20
навпаки, монолог, виголошений у неформальній обстановці, наприклад, під
час особистої бесіди, може бути більш експресивним та емоційним.
21
успіху при спробі спілкування з арабами. З ними потрібно розмовляти у
більш щирій манері, говорячи більше і голосніше, ніж зазвичай.
Короткий (стиснений) стиль комунікації є протилежністю химерного.
Його головна особливість - передача інформації за допомогою мінімально
можливої кількості необхідних і достатніх фраз. Стиль також
характеризується великою кількістю пауз і виразною тишею. Як правило,
суспільства, які цінують колективізм, як, наприклад, китайська культура,
надають перевагу цій естетиці. Для китайського народу дотримання тиші
стає засобом контролю над потоком комунікації.
Мовець і мета комунікації - головні суб'єкти інструментального стилю
комунікації. Досягнення комунікативних цілей залежить від правильної
інформації. За допомогою інструментального стилю людина може вербально
виразити себе під час розмови, зберегти свою незалежність і автономію перед
співрозмовником, а також продемонструвати свою унікальну особистість,
своє Я. Яскравими прикладами цього стилю спілкування є американська та
європейська культури.
Учасники афективного стилю спілкування пристосовуються до потреб і
почуттів співрозмовника, а також до самого процесу комунікації. Це
призводить до того, що під час емоційного спілкування необхідно проявляти
обережність, уникати потенційно небезпечних ідей і часто використовувати
двозначні формулювання.
Тому, залежно від ситуації, культурних норм та індивідуальних
уподобань мовців, вербальна комунікація може набувати різних стилів. Стилі
вербальної комунікації, які можуть бути використані для досягнення різних
комунікативних цілей, включають прямий і непрямий стиль, химерний і
стиснений стиль, інструментальний і афективний стиль тощо. Розуміння цих
численних комунікативних нюансів зробить ораторів більш успішними
комунікаторами в різних ситуаціях.
24
2.4. Національні особливості вербальних засобів комунікації.
Приклади вербальної комунікації в міжкультурній комунікації
У процесі глобалізації люди по всьому світу активно взаємодіють з
іноземцями. У процесі спілкування виявляються значні відмінності в
мовленнєвому етикеті, способах і нормах комунікативної поведінки людей.
Кожен з мовців по-різному сприймає суть комунікативного акту і має певні
установки, які можуть бути неправильно зрозумілі в міжкультурній
комунікації.
Вербальна комунікація - це взаємодія, побудована на лексично
ізольованих одиницях (словах): усна (вербальна) і письмова (текстова). Для
збереження адекватності вираження думки і сприйняття вербальної
комунікації існує ряд вимог, які є обов'язковими для усного і писемного
мовлення: точність, ясність, осмисленість, доступність, чіткість вимови,
дотримання правил граматики, орфографії та пунктуації для письма і
культури мовлення.
Вербальна комунікація є основною складовою роботи таких фахівців,
як менеджери, юристи, психологи, бізнесмени, рекламісти тощо. Тому
володіння комунікацією, вербальним і невербальним спілкуванням необхідне
кожній діловій людині.
Усі сучасні підприємства мають знати про культурні відмінності у
спілкуванні, щоб будувати професійні стосунки. Розуміння цих різних
культурних бар'єрів у спілкуванні життєво важливе для успіху в бізнесі через
мультикультурне робоче середовище.
Однією з національних особливостей вербальної комунікації є
використання формальної та неформальної мови. У деяких культурах,
наприклад, в Японії, використання формальної мови високо цінується і є
очікуваним у багатьох ситуаціях. На противагу цьому в культурах народів
США, використання неформальної мови є більш поширеним і в деяких
ситуаціях навіть кращим. Ця різниця може створювати комунікаційний
25
бар'єр, коли люди з цих різних культур намагаються спілкуватися один з
одним.[19]
Ще однією національною особливістю є використання високо
контекстної та низько контекстної комунікації. У високо контекстних
культурах, таких як Японія, комунікація значною мірою залежить від
контексту та стосунків між комунікантами. На противагу цьому, в культурах
з низьким контекстом, таких як США, комунікація більше покладається на
пряму вербальну комунікацію. Ця різниця може створювати непорозуміння в
комунікації, оскільки люди з різних культур можуть по-різному
інтерпретувати одне й те саме повідомлення залежно від рівня контексту.
У міжкультурній комунікації важливо знати ці національні
особливості, щоб уникнути непорозумінь і сприяти ефективному
спілкуванню. Наприклад, у діловому середовищі представники різних
культур повинні знати про використання формальної та неформальної мови в
різних культурах і відповідно до цього коригувати свій стиль спілкування.
Так само люди повинні знати про використання непрямої комунікації та
коригувати свій стиль спілкування відповідно до культурних норм людини, з
якою вони спілкуються.
Іншим прикладом того, як національні особливості вербальної
комунікації можуть проявлятися в міжкультурній комунікації, є переговори.
Наприклад, в Японії, переговори розглядаються як процес побудови відносин
і можуть тривати довше, ніж в інших культурах. І навпаки в США,
переговори можуть бути більш зосереджені на досягненні швидкого
результату. Ця різниця в підходах може створити непорозуміння в
переговорах і призвести до їх провалу.
Отже, національні особливості вербальної комунікації можуть мати
значний вплив на міжкультурну комунікацію. Важливо усвідомлювати ці
відмінності та відповідно коригувати стилі спілкування, щоб уникнути
непорозумінь і сприяти ефективній комунікації. Розуміючи національні
особливості вербальної комунікації, люди можуть покращити свої
26
комунікативні навички та побудувати міцніші стосунки з людьми з різних
культур.
ВИСНОВОК
27
Завдяки комплексному вивченню різних форм і стилів вербальної
комунікації, це дослідження дозволило зробити важливі висновки. Очевидно,
що вербальна комунікація є складним і багатогранним процесом, на який
впливають культурні, соціальні та контекстуальні чинники. Дослідження
підкреслило важливість розуміння цих факторів для ефективної участі в
міжкультурній комунікації.
Результати цього дослідження вказують на те, що ефективна
міжкультурна комунікація вимагає глибокого розуміння і сприйняття
культурного розмаїття. Для успішної міжкультурної взаємодії важливо
адаптувати стилі спілкування, обирати відповідну мову та враховувати
культурні особливості. Крім того, дослідження підкреслює важливість
розвитку міжкультурної компетентності, яка передбачає усвідомлення
власних культурних упереджень та відкритість до вивчення інших культур і
пізнання їх.
На мою думку, дане дослідження робить внесок в існуючий масив
знань про міжкультурну комунікацію, проливаючи світло на конкретні
форми, стилі та контексти вербальної комунікації, які сприяють або
перешкоджають ефективній міжкультурній взаємодії.
Результати дослідження підкреслюють необхідність для окремих осіб
та організацій інвестувати в міжкультурну підготовку та освіту, щоб
покращити свої комунікативні навички та сприяти культурному
взаєморозумінню.
28
2. Бацевич Ф. C. Основи комунікативної лінгвістики : підруч. / Ф. С.
Бацевич. К. : Академія, 2004. 344 c.
Введення в теорію міжкультурної комунікації / А. П. Садохін. М., 2005. С. 15–135.
30