Звернення громадян до суб’єктів владних повноважень, об’єднань

громадян та громадських організацій є важливішим засобом забезпечення

реалізації соціально-економічних, політичних та особистих і охоронюваних
законом інтересів громадян. Конституційне закріплення (ст. 40) про те, що «усі
мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або
особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого
самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані
розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь в установлений законом
строк», принаймні встановлює кілька принципових, основних положень (засад)
щодо реалізації громадянами своїх прав і законних інтересів, а саме:
1) встановлюється право кожного громадянина на звернення до
органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і
службових осіб цих органів;
2) встановлюється зобов’язання органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, посадових та службових осіб цих органів
розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь заявникові у зазначений
законом строк;
3) встановлюються види звернень громадян — індивідуальні чи
колективні, письмові або усні, які мають за мету привернути увагу відповідних
органів і посадових осіб до публічних або приватних проблем чи інтересів як
окремих громадян, так й суспільства в цілому.
Поряд із забезпеченням реалізації соціально-економічних, політичних
та особистих прав звернення громадян одночасно виконують роль засобу,
який гарантує дотримання законності у державному управлінні, виступають
важливішим джерелом інформації про стан державного, господарського
та соціально-культурного будівництва у суспільстві.
Законодавство про звернення громадян у своїй структурі містить велику
кількість нормативно-правових актів різної юридичної сили, що за своїми
змістом та формою є досить розрізненими. Зазначене обумовлюється
особливим значенням конституційного права громадян на звернення та
наявністю значної кількості нормативно-правових актів в різних галузях
(конституційній, адміністративній, цивільно-правовій) та сферах
(управлінській, соціальній, бюджетній).
Відтак, правову основу звернень громадян становлять:
а) Конституція України;
б) міжнародні нормативно-правові акти;
в) Закон України «Про звернення громадян»;
г) підзаконні нормативно-правові акти;
д) індивідуальні акти.
Разом із тим, у контексті адаптації вітчизняного законодавства до
стандартів Європейського Союзу важливого значення набувають міжнародні
нормативно-правові акти, на підставі яких визначаються правові засади
розгляду та вирішення звернень громадян. Вбачається, що закріплення
інституту звернень у міжнародних нормативно-правових актах зумовлено
необхідністю надання певних гарантій щодо неухильного виконання діючих
законів усіма членами суспільства.
До таких основних міжнародних нормативно-правових актів належать:
Загальна Декларація прав людини – передбачено, що кожна людина має
право на: ефективне поновлення у правах компетентними національними
судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або
законом (ст. 8); свободу переконань і на вільне їх вираження, що передбачає
свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати,
одержувати, поширювати інформацію й ідеї будь-якими засобами й незалежно
від державних кордонів (ст. 19); участь в управлінні своєю країною (ст. 21) [3];
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод – ст. 34
передбачає забезпечення реалізації права на звернення, відповідно до чого
особи мають право подавати заяви до суду в разі порушення їх прав [4].
базовим для регулювання діяльності суб’єктів владних повноважень
щодо розгляду та вирішення звернень громадян в Україні є Закон України «Про
звернення громадян», яким визначено практичні аспекти реалізації
громадянами наданого їм конституційного права на звернення, зокрема:
 – загальні положення про звернення громадян: зміст права на звернення,
види звернень, вимоги, які до них висуваються (ст. 1–11);
– порядок розгляду та вирішення звернень громадян (заяв, пропозицій,
скарг та клопотань), зміст електронної петиції, обов’язки суб’єктів владних
повноважень, права громадян та інших осіб, що звертаються із зверненням (Р.
2);
– основні засади відповідальності за порушення законодавства про
звернення громадян: види відповідальності, порядок відшкодування збитків
громадянину у зв’язку з порушенням вимог законодавства, зміст
відповідальності громадян за подання звернень протиправного характеру,
здійснення контролю у визначеній сфері (ст. 24–28).
Проте варто акцентувати увагу і на тому, що значна кількість питань
загального порядку розгляду та вирішення звернень громадян (питання
діловодства зверненнями громадян; класифікація звернень громадян,
особливості розгляду та вирішення заяв, скарг та пропозицій конкретними
органами державної влади та місцевого самоврядування) врегульовуються саме
підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема: Указом Президента
України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та
гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади
та органів місцевого самоврядування» від 07.02.2008 р., Постановою Кабінету
Міністрів України «Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями
громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях
громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми
власності, в засобах масової інформації» від 14.04.1997 р., Постановою
Кабінету Міністрів України «Про затвердження Класифікатора звернень
громадян» від 24.09.2008 р. тощо.
Під зверненням громадян законодавець розуміє викладені в письмовій
або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Аналіз
цих норм та ст. 40 Конституції України дає можливість зробити висновок,
що законодавець класифікує звернення громадян за такими ознаками:
а) залежно від форми — письмові та усні;
 б) залежно від змісту —пропозиції (зауваження), заяви (клопотання),
скарги;
в) залежно від кількісного складу суб’єктів — індивідуальні та
колективні;
Письмовим є звернення, яке надіслане поштою чи передане особисто
громадянином або через уповноважену ним особу до органів владних
повноважень чи їх посадових осіб та підписане заявником (заявниками)
із зазначенням дати, прізвища, імені, по батькові та місця проживання.
Усним є звернення, яке викладене громадянином (заявниками) на
особистому прийомі (зборах) у органі владних повноважень чи їх посадових
осіб та записано посадовою особою органу владних повноважень.
Пропозиція (зауваження) — це звернення, в якому висловлюються думки
у вигляді порад, рекомендацій щодо діяльності органів владних повноважень, їх
посадових осіб та удосконалення суспільних відносин і правової основи з
метою покращення умов життя громадян, діяльності держави і суспільства у
всіх сферах життєдіяльності.
Заява (клопотання) — це звернення громадян, у якому викладаються: а)
прохання про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним
законодавством своїх прав та інтересів; б) прохання (клопотання) у письмовій
формі про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод; в)
повідомлення про порушення чинного законодавства; г) повідомлення про
недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм
власності, органів державної влади, їх посадових осіб, депутатів усіх рівнів, а
також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Скарга — це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних
інтересів громадян, їх об’єднань, установ та організацій, порушених діями
(бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян,
посадових осіб. Щоправда, за змістом ч. 4 ст. 3 Закону України «Про звернення
громадян» суб’єктом звернення зі скаргою може бути громадянин,
тобто законодавець не передбачає можливість колективного звернення зі
скаргою. Однак на практиці колективні скарги досить часто мають місце.
Наприклад, неправомірні дії органів владних повноважень щодо забудови
окремих земельних ділянок, надання комунальних послуг (опалення, во-
допостачання), порушення графіку руху транспортних засобів громадського
користування тощо. Отож, наявність законодавчого визначення дефініцій не
виключає науково-практичних підходів до змісту понять і визначень.
Індивідуальним є звернення, подане окремою особою, громадянином або
через уповноважену ним особу (якщо ці уповноваження оформлені відповідно
до чинного законодавства), до органів владних повноважень, їх посадових осіб.
Наприклад, звернення на захист прав і законних інтересів недієздатної особи.
Колективним є звернення, подане групою осіб, певним колективом
громадян, працівників, членів громадських формувань до органів владних
повноважень, їх посадових осіб. Під групою осіб слід розуміти (за принципами
кримінального, адміністративного права) дві і більше осі, якими подано
відповідне звернення.