Армія та держава монголів

У XII ст. монголи були типовими кочівниками: жили родами, не вели осілого способу
життя, весь час пересувалися на нові пасовиська, розводили коней, волів та овець, їли
конину й баранину (майже не вживаючи в їжу птицю та рибу), пили кумис - напій з
кобилячого молока. Наприкінці XII ст. монголів об'єднав Чингізхан.
Зламавши родоплемінний устрій, Чингізхан поділив степняків на десятки, сотні, тисячі та
тумени (10 тис. вояків), створив 10-тисячну гвардію, а єдиним законом зробив Ясу.
Увесь монгольський етнос став ордою, народом-воїном. Розпочалася війна за
возз'єднання Степу. Старший син Чингізхана Джучі підкорив племена Південного Сибіру,
його полководець Субудай розбив у долині р. Іртиш найманів і меркитів. У Чингіза
повірили купці Уйгурії і дали йому гроші (вони сподівалися, що Чингізхан зможе
ефективніше охороняти торгівців Великого шовкового шляху).
На початку XIII ст. монголи напали на імперію чжур-чженів, впала їхня столиця Дасін
(сучасний Пекін), та в тил монголам несподівано вдарили меркити. їх наздогнав і винищив
до останнього на р. Іргиз хан Джучі, але там монголів несподівано атакував правитель
Хорезму, котрий як фанатик-мусульманин вважав за необхідне воювати з усіма
"невірними". Монголи напад відбили.
Чингізхан надіслав до шаха посла, маючи намір залагодити конфлікт, однак за наказом
шаха посла Чингіза було вбито. Зрадницьке вбивство посла вважалося у монголів
найтяжчим гріхом, який можна було спокутувати лише смертю. Монголи були
переконані, що і піддані, які не виступають проти гріховного володаря, мають нести таку ж
відповідальність за гріх. Одначе говорити про виняткову монгольську жорстокість не варто
- цзіньці, китайці, хорезмійці, хрестоносці, слов'яни і японці гуманізмом на той час також
не могли похвалитися.
Розділивши армію, Чингізхан наказав Джучі громити половців (кипчаків), сам очолив
похід на Хорезм, а фронт проти чжурчженів передав своєму найталановитішому
полководцеві Мухулі, який володів кількома мовами і не знав поразок. Не маючи
достатніх сил для опору, чжурчжені запропонували данину, проте монголи не погодилися.
Подальші монгольські завоювання нагадували снігову лавину. Полонені китайські
фахівці спішно виготовили "черепахи" на колесах і метальні катапульти для штурмування
кам'яних мурів (за допомогою останніх у місто закидалися глечики з запалювальною
сумішшю). 1219 р. монголи завоювали Отрар. Перелякані мешканці Бухари і Самарканда
добровільно відкрили перед Чингізханом міську браму, а 1221 р. після тривалої облоги
впала столиця Хорезму - Ургенч.
30-тисячна монгольська армія, яку очолювали Джебе й Субудай, з боями прорвалася
через Закавказзя на Дон, щоб ударити в тил половцям, війна з якими точилася з 1218 р.
Звідусіль оточені ворогами, половці звернулися по допомогу до руських князів. Тоді ж до
Києва прибуло монгольське посольство. Пропозиції монгольських дипломатів були
простими: наш ворог - кипчаки, а лісиста Русь кочівникам не потрібна - залиште нам
половців, а ми не чіпатимемо Русь. Однак князі вирішили надати допомогу половцям (з
ханами яких вони часто вступали в династичні шлюби), а монгольське посольство
вирізали.
1223 р. на р. Каяка русько-половецьке військо було розбите монголами, проте в тил
монгольському авангарду несподівано вдарили волзькі булгари, змусивши монголів
відійти. Відтоді значна частина руських князівств і Волзька Булгарія перетворилися на
кровних монгольських ворогів.
Останньою жертвою Чингізхана стала держава тангутів, розташована на північний захід від
Китаю, що спочатку визнала себе васалом Чингіза, але потім відмовилася спільно воювати
проти Хорезму.
1227 р. під час облоги тангутської столиці Чингізхан загинув. У ході штурму монголи
захопили в полон тангутську царівну, яку Чингізхан наказав привести до нього в юрту на
ніч. Вона смертельно поранила його, і вранці Чингізхан помер у страшних муках.
Наступним ханом згідно з чингізовим заповітом став його третій син Угедей - добрий,
бездарний і схильний до пияцтва. За царювання Угедея (1228-1241) монгольські
воєначальники остаточно подолали чжурчженів та опір у Середній Азії.