Тема 2. «Суб’єкти торговельної діяльності.

Організація торговельної діяльності»

1.Поняття та види суб’єктів торгівельної діяльності.
2.Державна реєстрація суб’єктів торговельної діяльності. Поняття легалізації торговельної діяльності. Поняття та зміст ліцензії
3.Правила розміщення торгових об’єктів та пункту торгівлі.
4.Загальна дозвільна система внутрішньої торгівлі - документи на здійснення торгової діяльності: реєстрація; ліцензія; дозвіл; сертифікат
відповідності. Дозвільні документи на розміщення об'єкта торгівлі.
5.Відповідальність суб’єктів торгівельних відносин.

1. Поняття та види суб’єктів торгівельної діяльності.

Суб'єктний склад сфери торгівлі різноманітний і складний. Будучи відкритою системою, ця сфера легкодоступна для багатьох видів суб'єктів
господарювання незалежно від організаційно-правового статусу, форми власності або відомчої належності. На відміну від інших систем, тут
можуть функціонувати як юридичні, так і фізичні особи.
фізичні особи — це індивідуальні підприємці, громадяни України або інших держав, які стають суб'єктами ринку після проходження державної
реєстрації. Фізичні особи можуть бути зареєстровані підприємцями зі створенням юридичних осіб і без створення юридичних осіб. Як правило,
підприємці не створюють юридичну особу, а виступають як приватні підприємці. У такому разі для державної реєстрації фізичні особи подають
паспорт, реєстраційну картку, документ, що засвідчує оплату за державну реєстрацію. Орган державної реєстрації вносить відповідні дані в
Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності і видає свідоцтво про державну реєстрацію, а також ідентифікаційний номер фізичної особи.
Підприємець, який створює юридичну особу, подає установчі документи — статут, реєстраційну картку встановленого зразка, квитанцію про
оплату реєстрації.
Юридичною особою визнається організація, підприємство, які наділені відокремленою власністю і можуть відповідати майном за свої
зобов'язання.
Юридична особа повинна мати самостійний баланс, поточні рахунки, від свого імені виступати в суді, набувати майнові і немайнові права.
Суб'єкт господарювання набуває права юридичної особи лише після його державної реєстрації.
Багатоукладна економіка створює умови для організації юридичних осіб різноманітних організаційно-правових форм, які можна поділити на
прості і складні
Юридичні особи, наприклад, виступають як самостійні суб'єкти права. Що стосується філій, представництв, різних видів господарських асоціацій,
то вони цим статусом не володіють, оскільки не є юридичними особами. Такі юридичні особи, як товариства з додатковою відповідальністю та
командний товариства, несуть майнову відповідальність у повному обсязі. Інші види — тільки в межах внесених їхніми учасниками вкладів.
Корпоративні формування мають можливість формувати фінансові ресурси за рахунок емісії акцій, облігацій. Відповідно, більш стабільною в них
є стратегія розвитку, конкурентоспроможність. Водночас такі організаційно-правові форми менш оперативні в динамічних ринкових ситуаціях.
Кооперативні форми соціально орієнтовані, вони не ставлять за мету отримання прибутку, тому в системах їхня діяльність не буде збігатися з
загальним вектором організації.
Отже, кожна організаційно-правова форма має свої плюси і мінуси, тому в практичній діяльності їх слід кваліфіковано використовувати для
досягнення успіху і посилення конкурентних позицій системи торгівлі.
Для сфери роздрібної торгівлі найбільш характерними є такі суб'єкти:
• Магазин — це підприємство роздрібної торгівлі, яке реалізує товари і надає послуги, що призначаються для остаточного споживання. Магазин
займає окрему споруду або приміщення. Для нього характерна наявність торговельного залу, підсобних і допоміжних приміщень.
Магазин — це узагальнене поняття. Воно поширюється на більшість типів роздрібних підприємств — торговельні центри, універмаги,
спеціалізовані підприємства, дрібнооптові підприємства.
За своїм правовим статусом магазин може бути юридичною або неюридичною особою. Організаційно-правова форма магазину не обмежується,
але найбільш розповсюдженими є підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, філія і дочірнє підприємство.
Магазин посідає провідне місце у сфері роздрібної торгівлі. Усіх типів і видів магазинів налічується 87 тис. од., їх частка в загальній кількості
суб'єктів господарювання цієї сфери становить 65 %.
• Об'єкти дрібно-роздрібної торгівлі — павільйони, кіоски, ларьки,— також мають помітне місце у функціональній структурі торгівлі..
• Підприємства громадського харчування (ресторанне господарство) - їдальні, кафе, закусочні, бари, буфети, ресторани, фабрики-кухні. Усі
вони займають окремі приміщення або споруди, які мають, як правило, зал, обладнаний столиками та стільцями, а також виробничі та підсобні
приміщення.
• Аптека — це стаціонарний пункт роздрібного продажу лікувальних засобів і товарів санітарії та гігієни, який займає окреме приміщення і має
торговельний зал для покупців, а також інші приміщення функціонального призначення. Як і магазини, аптеки можуть мати різний правовий
статус і правове становище.
• Підприємства побутового обслуговування — стаціонарні центри, салони, майстерні, цехи, які займають окрему споруду або приміщення і
відповідно обладнані. Вони виконують роботи і надають послуги населенню, пов'язані з ремонтом предметів особистого споживання та
домашнього вжитку. Інші види послуг відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності в Україні не належать до сфери комерційного
бізнесу.
Особливий інтерес у сфері роздрібної торгівлі являє такий суб'єкт, як ринок. Ринок — це підприємство сфери торгівлі, яке виконує функції
надання послуг із забезпеченням умов для здійснення купівлі-продажу продовольчих і непродовольчих товарів за вільними цінами. Основними
продавцями на ринку є фізичні особи — підприємці і не підприємці, а покупцями — населення.
Залежно від асортименту товарів ринки поділяються на продовольчі, речові, автомобільні, універсальні, спеціалізовані.
За статусом ринки в Україні бувають формальні і неформальні (незареєстровані). Формальні ринки є юридичними особами.
У сфері оптової торгівлі типовими є такі суб'єкти:
Оптова база — майновий комплекс, технологічно оснащений для забезпечення комерційних, торговельно-оперативних та торгово-технологічних
процесів. За призначенням бази поділяються на оптово-збутові, оптово-закупівельні, оптово-торговельні, вихідні, перевалочні тощо.
Найбільш характерна організаційно-правова форма оптової бази — акціонерне товариство або спільне підприємство (в системі споживчої
кооперації).
Оптові бази не відіграють нині провідної ролі на оптовому ринку товарів та послуг, їх частка в забезпеченні роздрібного товарообігу залишається
надзвичайно низькою — 9—10 %. При цьому слід підкреслити, що їх кількість за останні роки не зменшилася. Нині функціонує не менше 1450
оптових баз.
Товарні склади, склади-холодильники дрібнооптових фірм — це спеціально пристосовані приміщення для зберігання товарних запасів і
формування асортименту товарів. Ця мережа значною мірою не легалізована. По суті, вона відіграє провідну роль в оптово-складському і
транзитному обігу. Організаційно-правовий статус дрібнооптових фірм різноманітний, але переважають товариства з обмеженою
відповідальністю.
Оптові продовольчі ринки являють собою структуризовані організаційно-правові форми, основною метою яких є реалізація оптових партій
сільськогосподарської продукції і продуктів їх переробки. За товарним профілем оптові продовольчі ринки можуть бути поділені на ринки худоби
і м'яса та м'ясопродуктів; масла, жирів та молокопродуктів; овочів, плодів та продуктів їх переробки; зерна і хлібопродуктів; цукру і
кондитерських виробів, технічних культур.
У територіальному плані ринки діляться на: сільські, міські, районні і міжрегіональні.
Оптово-роздрібні підприємства займають окрему споруду, до якої входять торговельні, складські та допоміжні приміщення. Такс підприємство
багатофункціональне. Воно здійснює оптову і роздрібну торгівлю товарами легкої промисловості, культтоварами, меблями, будматеріалами.
Характерним представником такого підприємства є магазин-склад з купівлі-продажу палива, будматеріалів, лісоматеріалів, габаритних товарів. В
організаційно-правовому плані такі підприємства набувають, як правило, форми господарського товариства.
У сфері комерційного посередництва суб'єкти господарювання проходять стадію становлення. При цьому їх коло прискорено розширюється,
охоплюючи біржі, аукціони, дистриб'юторів, брокерські фірми, консигнаторів, лізингові компанії тощо.
Біржа — особливий вид організаційно оформленого і регулярно функціонуючого ринку, де здійснюється торгівля 40—45 видами біржових
товарів або цінними паперами. Головне завдання біржі — створення умов для торговельно-посередницької діяльності. Біржі поділяються на
фондові, товарні і товарно-сировинні. Товарна спеціалізація бірж досить глибока. У цьому плані розрізняють біржі зернові, худоби, металу,
дорогоцінного металу, какао-кофе, нафти інше.
Брокерські фірми — це суб'єкти ринку, провідною функцією яких є зведення контрагентів. Біржові брокери виступають продавцями і
покупцями. Але в обох випадках брокери виконують разове доручення і діють від імені і за рахунок замовника. Вони виконують лише фактичні, а
не юридичні дії.
Аукціони — це спеціально організовані ринки, які періодично діють у загальновизнаних світових торговельних центрах. На аукціонах
здійснюється привселюдний продаж аукціонних товарів за принципом: власником товару стає той, хто пропонує найвищу ціну.
В Україні аукціонний продаж практикується надзвичайно обмежено: нерухомість, худоба.
Дистриб'ютори — це суб'єкти оптового ринку (юридичні особи та фізичні осо-би-підприємці), які володіють винятковим правом купівлі-
продажу товару конкретної фірми. Дистриб'ютори укладають угоди від свого імені і за свій рахунок. В Україні дистриб'ютори представляють
товари та інтереси переважно зарубіжних фірм.
Агентські фірми виступають як незалежні суб'єкти на ринку товарів і послуг. Вони від імені і за рахунок замовника здійснюють посередництво
під час укладання угод або самі укладають угоди, виконуючи при цьому як фактичні, так і юридичні дії. Комерційні (торговельні) агенти
співпрацюють з принципалами на договірній основі.
Стопісти — це фірми в країні імпортера, які здійснюють експортно-імпортні операції на основі спеціального договору консигнаційного складу.
Фектори — торговельні посередники, які виконують від імені експортера операції: експортні, кредитні, страхові
Лізингові фірми — це суб'єкти рийку, основна діяльність яких полягає в здаванні в довгострокову оренду з викупом (фінансовий лізинг) машин,
обладнання, транспортних засобів, комп'ютерної техніки. Лізингові фірми бувають універсальними і спеціалізованими.
Суб'єкти комерційної діяльності постійно видозмінюються, трансформуються, максимально пристосовуються до конкурентного середовища.
Водночас лібералізація торгівлі, глобалізація міжнародної торгівлі породжують принципово нові форми і види суб'єктів ринку. Серед них слід
виділити віртуальні магазини і дистриб'юторів у системі електронної комерції, транснаціональні торговельні компанії та ін.

2. Правила розміщення торгових об’єктів та пункту торгівлі. Дозвільні документи на

розміщення об'єкта торгівлі
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 15 червня 2006 року за №833 «Порядку провадження торговельної діяльності та
правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів» Суб'єкти господарювання повинні забезпечити: відповідність приміщення
(місця) для провадження діяльності у сфері торгівлі і ресторанного господарства необхідним санітарним нормам, а технічного стану
приміщення (місця), будівлі та устаткування - вимогам нормативно-правових актів щодо зберігання, виробництва та продажу відповідних
товарів, а також охорони праці; наявність на видному та доступному місці куточка покупця, в якому розміщується інформація про
найменування власника або уповноваженого ним органу, адреси і номери телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів
розміщення ліцензії відповідно до встановлених законодавством вимог продаж товарів та їх обмін згідно з установленими правилами і
нормами На вимогу споживача (покупця) відповідальний працівник суб'єкта господарювання повинен надати йому Закон
України "Про захист прав споживачів" санітарні норми, правила продажу окремих видів товарів відповідно до спеціалізації суб'єкта
господарювання.
За рішенням суб'єкта господарювання етикетування товарів або інструкції про їх застосування (в установлених випадках) можуть
містити поруч із текстом, викладеним державною мовою, його переклад регіональною мовою або мовою меншини, іншими
мовами Суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання забезпечення торговельних приміщень (місць) обладнанням
(холодильним, підйомно-транспортним, ваговимірювальним тощо), реєстраторами розрахункових операцій відповідно до
нормативно-правових актів. Засоби вимірювальної техніки, що використовуються у торговельній діяльності, повинні бути у справному
стані, мати повірочне тавро та проходити періодичну повірку в установленому законодавством порядку.
На фасаді торговельного об'єкта розміщується вивіска із зазначенням найменування суб'єкта господарювання. Біля входу до
торговельного об'єкта на видному місці розміщується інформація про режим роботи.
У разі здійснення виїзної (виносної) торгівлі, а також продажу товарів з використанням інших нестаціонарних засобів на
робочому місці продавця встановлюється табличка із зазначенням прізвища, імені та по батькові продавця, а також відомості про суб'єкта
господарювання, що організував торгівлю: для юридичної особи - найменування, адреси і номера телефону; для фізичної особи - підприємця
- прізвища, імені та по батькові.
Усі відомості оформляються відповідно до законодавства про мови. Режим роботи торговельного об'єкта та закладу
ресторанного господарства, що належать до комунальної власності, встановлюється органами місцевого самоврядування відповідно до
законодавства. Для закладу ресторанного господарства, який обслуговує споживачів на підприємствах, в установах та організаціях, режим
роботи встановлюється суб'єктом господарювання за домовленістю з їх адміністрацією.
У разі закриття торговельного об'єкта для проведення санітарних заходів, ремонту, технічного переобладнання та
проведення інших робіт суб'єкт господарювання повинен розмістити поряд з інформацією про режим роботи оголошення про дату та період
закриття.
 Під час оптового продажу суб'єкт господарювання може здійснювати повний чи обмежений цикл збутових операцій з переходом права
власності на товар або обмежений цикл операцій обслуговування без переходу права власності на товар. Оптовий продаж споживчих
товарів може здійснюватися на оптових ярмарках, виставках-продажу, оптових продовольчих ринках, товарних аукціонах та за допомогою
засобів зв'язку.

Заклад ресторанного господарства:

забезпечує наявність асортименту продукції, що затверджується відповідно до типу закладу або класу (ресторан, бар) його власником
(керівником); виготовляє продукцію з дотриманням вимог, передбачених нормативно-правовими актами, а також має право
розробляти і виготовляти фірмові страви, технологічна документація яких затверджується в установленому порядку. Торговельна
діяльність суб'єкта господарювання припиняється у порядку, встановленому законодавством.
ДОЗВІЛ НА РОЗМІЩЕННЯ ОБ’ЄКТА ТОРГІВЛІ:
Перш ніж торгувати, суб’єкти господарювання мають отримати дозвіл на торгівлю: забезпечити відповідність торговельного приміщення (місця)
необхідним санітарним нормам, будівлі й устаткування — вимогам нормативних документів щодо зберігання, виробництва та продажу
відповідних товарів, а також охорони праці.
Даний дозвіл необхідний у випадку виїзної торгівлі та використання кіосків, палаток, ларьків тощо. Це тимчасові споруди. В органі місцевого
самоврядування необхідний дозвіл на розміщення таких об’єктів. Для цього треба до виконкому місцевої ради (органу з питань містобудування та
архітектури) подати заяву та проект паспорту прив’язки. Таке подання містить схему розміщення кіоску, ескізи фасаду, схему впорядкування
території. Виконком на підставі має підготувати та видати сам паспорт прив’язки. Він діє протягом 6 місяців з моменту отримання, протягом
цього часу треба кіоск поставити.
Дозвіл на початок роботи і «пожежний» дозвіл
Використовувати об’єкти нерухомості (будівлі, споруди, приміщення або їх частини) суб’єкт господарювання зможе, насамперед, на підставі
поданої декларації відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки (далі –
декларація). Такі вимоги висуває ч. 2 ст. 57 Кодексу цивільного захисту України
Порядок подання і реєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам законодавства з питань
пожежної безпеки затверджено постановою КМУ від 05.06.2013 р. № 440 (далі — Порядок № 440). Згідно з п. 9 Порядку № 440 суб’єкт
господарювання розробляє та подає/надсилає рекомендованим листом таку декларацію за місцем розташування об’єкта нерухомості до
державного адміністратора або територіального органу Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Декларацію за формою, наведеною в
додатку до Порядку № 440, подають у 2-х примірниках, один із яких не пізніше наступного робочого дня після реєстрації передають суб’єктові
господарювання або державному адміністраторові з позначкою про дату і номер реєстрації декларації (п. 10 Порядку № 440).
Декларацію безплатно реєструє ДСНС або її територіальний орган протягом 5 робочих днів з дня її надходження (п. 6 Порядку № 440). І саме з
дня реєстрації декларації відповідним дозвільним органом суб’єкт господарювання набуває право провадити господарську діяльність.
Декларацію не подають:
у разі використання торговельних місць, кіосків і контейнерів, якщо їх розміщено на ринку відповідно до схеми, погодженої з органом
державного пожежного нагляду;
орендарі об’єкта нерухомості за умови, що декларацію на об’єкт нерухомості зареєстрував його власник;
у разі використання об’єктів, що в установленому законодавством порядку приймають в експлуатацію після завершення будівництва,
реконструкції, реставрації, капітального ремонту.
Суб’єкт господарювання з високим ступенем прийнятного ризику разом із декларацією подає позитивний висновок за результатами оцінки
(експертизи) протипожежного стану підприємства, об’єкта чи приміщення. Ступінь ризику від провадження господарської діяльності оцінюють за
критеріями, що встановлює постанова Кабміну від 05.09.2018 р. № 715.
Критерії передбачають набрання певних балів за кожний ризиковий елемент. В залежності від кількості набраних балів суб’єкт відноситься до
певної категорії ризику та має відповідну частоту перевірок (раз на 2, 3 чи 5 років).
Санітарні документи і процедури
Щоб торгувати, суб’єкт господарювання має також отримати документи, які засвідчують відповідність торговельного приміщення санітарним
нормам. Нині такими документами є висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи (далі – висновок СЕС) та експлуатаційний дозвіл.
Останній потрібно отримувати тільки підприємствам, що провадять діяльність, пов’язану з виробництвом та/або зберіганням харчових продуктів
тваринного походження. Для решти, зокрема закладів роздрібної торгівлі, достатньо зареєструвати потужності, яким присвоюють особистий
реєстраційний номер (п. 13 ст. 23 і ст. 25 Закону “Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів” від 23.12.1997 №
771). Для цього суб’єкт господарювання подає декларацію відповідності матеріально-технічної бази суб’єкта господарювання вимогам
законодавства відповідному територіальному органу СЕС (форма і порядок подання є у постанові Кабміну від 07.12.2016 р. № 922). Декларація
реєструється і тоді можна починати діяльність.
Ліцензія на здійснення діяльності
Дозвіл на торгівлю алкогольними напоями. Ліцензію потребують не всі. Вона необхідна у таких випадках:
торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;
оптова торгівля пальним;
оптова й роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів);
придбання, реалізація (відпуск), увезення на територію України, вивезення з території України наркотичних засобів, психотропних речовин і
прекурсорів;
торгівля вогнепальною зброєю невоєнного призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і
швидкістю польоту кулі понад 100 м у секунду;
виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж.
Якщо планується торгівля певним з вищеописаних товарів, то необхідно ознайомитися з ліцензійними умовами та подати заяву та інші документи
до державного органу, який видає ліцензію. Наприклад, на торгівлю алкогольними та тютюновими виробами ліцензію видає ДПС.

3. Відповідальність суб’єктів торгівельних відносин.

Адміністративна відповідальність:
Стаття 155 КУПАП . Порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які
займаються підприємницькою діяльністю
Порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються
підприємницькою діяльністю, -
тягне за собою накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Продаж товарів зі складів, баз, підсобних приміщень підприємств (організацій) державної торгівлі (громадського харчування, сфери послуг) і споживчої кооперації
на порушення встановлених правил, а так само приховування товарів від покупців, вчинене працівниками підприємств (організацій) державної торгівлі
(громадського харчування та сфери послуг) і споживчої кооперації, які не є посадовими особами, -
тягне за собою накладення штрафу від одного до чотирнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частинами першою та другою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -
тягнуть за собою накладення штрафу від п'яти до двадцяти семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 155-1 КУПАП. Порушення порядку проведення розрахунків

Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг -
тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових
осіб - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -
тягнуть за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на
посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти -
тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян і на посадових осіб уповноважених банків або суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з
уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, -
тягнуть за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють операції з купівлі-продажу іноземної валюти, від шести до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян і на посадових осіб уповноважених банків або суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на підставі агентських угод з
уповноваженими банками з операцій купівлі-продажу іноземної валюти, - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 155-2 КУПАП. Обман покупця чи замовника
Обмірювання, обважування, обраховування, перевищення встановлених цін і тарифів або інший обман покупця чи замовника працівниками торгівлі, громадського
харчування і сфери послуг та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності під час реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг -
тягне за собою накладення штрафу від двох до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 156 КУПАП. Порушення правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами
та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння
Роздрібна або оптова торгівля алкогольними напоями чи тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, без марок акцизного
податку чи з підробленими марками цього податку -
тягне за собою накладення штрафу від двохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі та виручки,
одержаної від продажу предметів торгівлі.
Порушення працівником підприємства (організації) торгівлі або громадського харчування правил торгівлі пивом (крім безалкогольного), алкогольними,
слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для
споживання тютюнових виробів без їх згоряння, а саме: торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими
виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння у
приміщеннях або на територіях, заборонених законом, або в інших місцях, визначених рішенням відповідного органу місцевого самоврядування як такі, де
роздрібна торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що
використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння заборонена, або торгівля пивом (крім
безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що використовуються в електронних
сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння через торгові автомати чи особами, які не досягли 18-річного віку, а також продаж пива
(крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, тютюнових виробів, електронних сигарет, рідин, що використовуються в електронних сигаретах,
пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння особі, яка не досягла 18-річного віку, або продаж тютюнових виробів в упаковках, що містять менш
як 20 сигарет або цигарок, чи поштучно (крім сигар), або торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, винами столовими у
заборонений рішенням відповідного органу місцевого самоврядування час доби -
тягне за собою накладення штрафу від чотирьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями, тютюновими виробами, електронними сигаретами, рідинами, що
використовуються в електронних сигаретах, пристроями для споживання тютюнових виробів без їх згоряння з рук, з лотків, у приміщеннях або на територіях,
заборонених законом, -
тягне за собою накладення штрафу від чотирьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі та виручки,
одержаної від продажу предметів торгівлі.

Стаття 159 КУПАП . Порушення правил торгівлі на ринках

Порушення правил торгівлі на ринках - тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 160 КУПАП. Торгівля з рук у невстановлених місцях

Торгівля в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під'їздах, скверах та в інших невстановлених місцях -
тягне за собою накладення штрафу від одного до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі або без такої.
Торгівля з рук у невстановлених місцях промисловими товарами - тягне за собою накладення штрафу від шести до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі.

Стаття 161-1 КУПАП . Порушення порядку торгівлі пальним

Оптова або роздрібна торгівля пальним без державної реєстрації суб’єктом господарювання або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його
одержання передбачено законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди), -
тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією пального, транспортних засобів,
ємностей та обладнання, що використовувалися для реалізації такого пального, грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення.
Інші порушення правил торгівлі пальним, крім передбачених частиною першою цієї статті, -
тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме правопорушення, або
пов’язані з отриманням доходу у великих розмірах, -
тягнуть за собою накладення штрафу від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією пального, транспортних засобів,
ємностей та обладнання, що використовувалися для реалізації такого пального, грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення.
Примітка. Отримання доходу у великих розмірах має місце, коли його сума у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

4. Державна реєстрація суб’єктів торговельної діяльності.

Суб’єкти торговельної діяльності підлягають державній реєстрації. Це — обов’язкова передумова початку здійснення господарської діяльності.
Відсутність державної реєстрації викликає притягнення відповідних посадових осіб до адміністративної (ст. 164 Кодексу про адміністративні
правопорушення). Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — це засвідчення фактів створення або припинення
юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичної особи, а також вчинення інших реєстраційних дій
шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності регулюється Законом України від 15
травня 2003 р. № 755-ІУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон про
державну реєстрацію). Відповідні норми щодо порядку здійснення державної реєстрації містяться і в ст. 58 ГК України, проте, зважаючи на те, що
загальні норми цього Кодексу у цьому питанні суперечать нормам спеціальним, що містяться в означеному вище Законі, застосовуються правила
саме Закону про державну реєстрацію.
Згідно зі ст. 1 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація
юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) -
офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має
статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об’єднання, професійної спілки, її організації або
об’єднання, політичної партії, організації роботодавців, об’єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або
позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб
- підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій,
передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 14 Закону про державну реєстрацію для проведення державної реєстрації засновник (засновники) або уповноважена ними особа
повинні подати документи державному реєстратору у паперовій або електронній формі. У паперовій формі документи подаються особисто
заявником або поштовим відправленням.
Якщо документи подаються особисто, заявник пред’являє свій паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України,
або паспортний документ іноземця, або посвідчення особи без громадянства, або посвідку на постійне або тимчасове проживання.
У разі подання документів представником додатково подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, що засвідчує його
повноваження.
Документи в електронній формі подаються заявником через портал електронних сервісів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України
в Порядку державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи,
за умови підписання заявником заяви з використанням засобів електронної ідентифікації з високим рівнем довіри.
Документи в паперовій формі приймаються за описом, примірник якого в день їх надходження видається заявнику з відміткою про дату їх
отримання та кодом доступу в той спосіб, відповідно до якого були подані документи.

5. Поняття легалізації торговельної діяльності. Поняття та зміст ліцензії

Незважаючи на те що основним нормативним актом – Конституцією України – для всіх громадян України встановлені рівні загальні права і обов'язки, держава
виділяє певні категорії громадян, для яких встановлюється спеціальний правовий режим щодо їх правосуб'єктності завдяки їх статусу. Це, зокрема, стосується осіб,
які обіймають певні посади в органах виконавчої влади, є військовослужбовцями, народними депутатами і т. ін. Крім того, діють обмеження і щодо ведення певного
виду діяльності, прерогатива на здійснення якої належить державі.
Загальним правилом для всіх фізичних і юридичних осіб встановлено, що здійснення діяльності, яка містить ознаки підприємницької, можливе тільки за умови
обов'язкової легалізації такої діяльності і особи, яка її здійснює. Інакше здійснення підприємництва, спочатку без державної реєстрації, а потім і без подальшої
легалізації у випадках, передбачених законом, переслідується в адміністративному, а в деяких випадках – і в кримінальному порядку. Крім того, для юридичних осіб
необхідна вказівка на заняття ними торговельною діяльністю у власних установчих документах.
Не є винятком і заняття торговельною діяльністю. Для неї також діє дозвільна система, яка встановлена державою. Основною відмінністю від легалізації
підприємницької діяльності є те, що не всі суб'єкти торговельної діяльності (незважаючи на схожість заборон і обмежень, накладених державою на підприємців і
торговців) підлягають обов'язковій державній реєстрації і відповідно не підлягають і подальшій процедурі легалізації, характерній для суб'єктів підприємницької
діяльності.
У загальному випадку легалізацію розглядають як узаконення або надання законної сили, перехід на легальне становище. Це означає, що для того, щоб особа
одержала законний статус торговця, вона повинна у встановленому законом порядку виконати всі необхідні для цього умови.
Легалізація торговельної діяльності класифікується:
1) за місцем здійснення діяльності:
а) внутрішня (торговельна діяльність здійснюється в загальному порядку відповідно до законодавства України, що регулює торгівлю на території України);
б) зовнішня (торговельна діяльність здійснюється в спеціальному порядку, відповідно до міжнародних нормативних актів, зовнішньоекономічного законодавства
України і Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»);
2) за місцем здійснення легалізації (органами, що здійснюють легалізацію.
Принципи державної політики у сфері ліцензування
1. Державна політика у сфері ліцензування ґрунтується на:
1) принципі єдиної державної системи ліцензування, що реалізується шляхом:
встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, виключно цим Законом;
визначення вичерпного переліку документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії, виходячи з мінімальної кількості таких документів, достатніх лише для
підтвердження виконання вимог відповідних ліцензійних умов;
визначення Кабінетом Міністрів України органів ліцензування, крім державних органів, які визначені органами ліцензування законом, видів господарської
діяльності, визначених статтею 7 цього Закону;
2) принципі територіальності, згідно з яким дія ліцензії поширюється на адміністративну територію органу ліцензування, що її видав;
3) принципі дотримання законності шляхом того, що:
запровадження ліцензування виду господарської діяльності здійснюється виключно законом
виключно законами визначаються підстави для видачі ліцензії, залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, відмови у видачі ліцензії, переоформлення
ліцензії, розширення та звуження провадження виду господарської діяльності ліцензіатом, зупинення, відновлення дії ліцензії повністю або частково, анулювання
ліцензії повністю або частково і строки прийняття та набрання чинності рішеннями органів ліцензування;
встановлюються конкретні строки здійснення кожної дії органу ліцензування, спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування;
вимоги ліцензійних умов мають бути однозначними, прозорими та виключати можливість їх суб’єктивного застосування органами ліцензування чи ліцензіатами;
4) принципі пріоритетності захисту прав, законних інтересів, життя і здоров’я людини, навколишнього природного середовища, захисту обмежених ресурсів
держави та забезпечення безпеки держави, що передбачає:
ліцензування застосовується лише до такого виду господарської діяльності, провадження якого становить загрозу порушення прав, законних інтересів громадян,
життю чи здоров’ю людини, навколишньому природному середовищу та/або безпеці держави, і лише у разі недостатності інших засобів державного регулювання;
запобігання проявам корупції;
у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці;
5) принципі рівності прав суб’єктів господарювання, що передбачає:
вільний вибір суб’єктом господарювання провадження встановленого законом виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, і території своєї
діяльності;
забезпечення при отриманні ліцензії рівності прав суб’єктів господарювання незалежно від організаційно-правової форми чи форми власності, якщо інше не
встановлено законом;
встановлення єдиних вимог ліцензійних умов шляхом визначення їх відповідності рівням ризику від провадження відповідного виду господарської діяльності;
уникнення необґрунтованих обтяжень чи зайвих адміністративних процедур;
заборону використання ліцензування видів господарської діяльності для обмеження конкуренції;
6) принципі відкритості процесу ліцензування, що забезпечується шляхом:
внесення відомостей про ліцензування видів господарської діяльності суб’єктів господарювання до ліцензійних реєстрів;
своєчасного оприлюднення результатів ліцензійної діяльності органами ліцензування на своїх офіційних веб-сайтах та проектів нормативно-правових актів - у
порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації";
забезпечення доступності інформації у сфері ліцензування відповідно до закону;
залучення на паритетних засадах представників профільних громадських організацій, суб’єктів господарювання та/або їх об’єднань до процесу прийняття рішень
Експертно-апеляційною радою з питань ліцензування.
Принципи державної політики у сфері ліцензування поширюються на порядок ліцензування всіх видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Отримання ліцензії на торгівлю алкоголем:

Необхідні документи
 заява на одержання ліцензії;
 платіжне доручення з відміткою банка про сплату;
 документ, що надає право представляти інтереси суб’єкта господарювання.
Ліцензія видається на одне місце торгівлі. Один суб’єкт господарювання може мати декілька місць торгівлі в різних місцях на тереторії громади. В такому випадку
сплата за ліцензії здійснюється по місцю торгівлі в районних податкових інспекціях.
У заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями додатково зазначаються перелік електронних контрольно-касових апаратів(книг обліку
розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі.
В заяві зазначається наступна інформація:
 назва юридичної чи фізичної особи;
  код ЄДРПОУ;
 юридична адреса;
 адреса місця торгівлі;
 місце торгівлі (тип об’єкта торгівлі за назвою);
 інформація стосовно документу, що підтверджує право користування торгівельним приміщенням;
 орган ДПІ за місцем торгівлі;
 орган ДПІ за місцем реєстрації суб’єкта;
 термін дії ліцензії;
 сума оплати, згідно кількості касових апаратів;
 підпис уповноваженої особи;
 печатка (в разі наявності).
Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику. На строки розгляду впливають такі фактори:
- затримка фактичного надходження коштів до бюджету (деякі банківські установи затримують перерахування коштів. У такому разі подається запит до податкової
інспекції за підтвердженням надходження проплат);
- невірно заповнені документи.

Питання 6 Зміст сертифікації та стандартизації.

 1. Поняття та загальний порядок реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності у сфері торгівлі.
Першим кроком до легалізації підприємства є його державна реєстрація як суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної
особи.
Для здійснення державної реєстрації необхідно звернутися до виконавчого комітету міської, районної у місті ради або до районної,
районної міст Києва і Севастополя державної адміністрації (органу державної реєстрації) за місцезнаходженням підприємства.
Місцезнаходженням підприємства вважається місцезнаходження (розміщення) його постійного керівного органу (дирекції,
правління тощо). Місцезнаходженням підприємства на дату його державної реєстрації може бути:
 місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників підприємства;
 місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором, який передбачає передачу засновникові
підприємства у власність або в користування приміщення або його частини.
Радимо Вам з’ясувати заздалегідь, який саме підрозділ виконкому або держадміністрації проводить державну реєстрацію суб’єктів
підприємницької діяльності, а також час його роботи.
Відповідно до законодавства для проведення державної реєстрації підприємства до органу державної реєстрації подаються такі
документи:
1) установчі документи в повному обсязі для створюваної організаційно-правової форми суб’єкта підприємницької діяльності
відповідно до вимог законодавства;
2) реєстраційна картка суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи;
3) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;
4) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності
в розмірі, передбаченому законом.
Статтею 8 Закону України “Про підприємництво” передбачено, що до органу державної реєстрації під час створення відкритих
акціонерних товариств (крім відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та (або) корпоратизації) також
подається засвідчений Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції.
Якщо місцезнаходженням створюваного підприємства на дату його державної реєстрації є місцезнаходження (місце проживання)
одного із засновників, то подавати до органу державної реєстрації підтвердження про місцезнаходження підприємства не потрібно.
Щоправда, на практиці органи державної реєстрації інколи вимагають копію свідоцтва про власність та (або) нотаріально
засвідчену довідку про згоду всіх повнолітніх членів сім’ї, які прописані на житловій площі засновника, надати юридичну адресу
(місцезнаходження) створюваному підприємству. Склад сім’ї підтверджується довідкою, яка видається ЖЕКом.
Якщо підприємство знаходиться за іншою адресою, то для підтвердження його місцезнаходження Вам необхідно подати до органу
державної реєстрації договір, умовами якого передбачається передача засновникові підприємства у власність або в користування
приміщення чи його частини. Таким договором може бути договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного
користування майном, про спільну діяльність, установчий договір тощо, який укладає від імені майбутнього підприємства один із
співзасновників підприємства або який сторони укладають під зобов’язальною умовою.
Реєстраційна картка суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи одночасно є заявою про державну реєстрацію. Бланк
реєстраційної картки Вам повинні видати в органі державної реєстрації.
Заявник особисто заповнює один примірник реєстраційної заяви, а орган державної реєстрації має зробити дві копії цієї картки. В
органі державної реєстрації від Вас можуть вимагати, щоб Ви заповнили три примірники реєстраційної картки. Пам’ятайте, що це
Ви можете робити лише за власним бажанням.
Працівники органу державної реєстрації повинні надати заявникові безоплатну допомогу в заповненні реєстраційної картки (у разі
потреби), а також перевірити відповідність відомостей, наведених у реєстраційнії! картці, тій інформації, яку вміщено в поданих
документах.
Заповнюючи реєстраціїіну картку, вкажіть найменування Вашого підприємства. Треба мати на увазі, що 5 серпня 2001 р. набуває
чинності Закон України “Про внесення зміїі до Закону України “Про підприємництво” щодо найменування суб’єкта
підприємницької діяльності”.
Відповідно до вимог цього Закону найменування суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи має містити відомості
про його організаційно-правову форму та назву. При цьому забороняється використовувати в найменуванні підприємства повні або
скорочені найменування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та похідні від цих найменувань, а також такі
самі найменування інших підприємств чи об’єднань громадян, які внесені до відповідних реєстрів. Органам державної реєстрації
забороняється реєструвати підприємства, найменування яких суперечать цим вимогам.
Тому в органі державної реєстрації необхідно пересвідчитися, що вибране Вами найменування не належить іншому підприємству
чи об’єднанню громадян. Однак не дозволяйте чиновникам нав’язувати собі найменування Вашого підприємства.
Документом, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію, є копія платіжного доручення з банківською відміткою. У тому
разі, якщо сплата реєстраційного збору здійснюється через установи Ощадного банку України, можна подавати й оригінал
квитанції про сплату реєстраційного збору, і її ксерокопію.
Документом, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в
розмірі, передбаченому законом, є довідка, видана установою банку. Однак ця довідка повинна подаватися лише під час державної
реєстрації товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, оскільки Закон України “Про господарські товариства”
передбачає обов’язкове внесення частини внесків до статутного фонду перед державною реєстрацією лише для цих видів
господарських товариств.
Пам’ятайте, що під час державної реєстрації підприємств інших видів від Вас не мають права вимагати подання цієї довідки.
Приймаючи документи для державної реєстрації, від Вас можуть вимагати два швидкозшивачі. Однак ця вимога є неправомірною,
оскільки органові державної реєстрації забороняється вимагати від заявника документи, не передбачені законодавством.
Власник (власники) підприємства можуть подавати документи для державної реєстрації особисто або уповноважити на такі дії
певний орган чи особу (наприклад, призначеного директора).
Орган або особа, уповноважені власником (власниками) на подання документів для державної реєстрації, свої повноваження
засвідчують:
 довіреністю, засвідченою нотаріально, або (якщо довіреність видає юридична особа) підписом посадової особи, що
засвідчується відповідною печаткою;
 наказом, рішенням, розпорядженням, протоколом або іншим рішенням власників (засновників) підприємства.
Документи для державної реєстрації можна не тільки подати, а й надіслати на адресу органу державної реєстрації рекомендованим
листом. За таких умов, якщо реєстраційну картку заповнила уповноважена власником (власниками) підприємства особа, її підпис
на реєстраційній картці повинен бути засвідчений відповідно оформленою довіреністю. Надсилати документи для державної
реєстрації на адресу органу державної реєстрації дозволено й звичайним листом. Однак у разі некомплектності документів, орган
державної реєстрації має право їх не реєструвати й не розглядати. Тому, якщо Ви все-таки надсилаєте документи для державної
реєстрації поштою, надсилайте їх рекомендованим листом.
Зверніть увагу також на те, які документи вимагаються від засновників підприємства.
Якщо засновником або співзасновником Вашого підприємства є юридична особа, для підтвердження її державної реєстрації
необхідно пред’явити оригінал свідоцтва про державну реєстрацію цієї юридичної особи та нотаріально засвідчену копію свідоцтва
(копія залишається в органі державної реєстрації).
Якщо ж одним із засновників Вашого підприємства є іноземна юридична особа, то Ви маєте подати до органу державної реєстрації
документ, що засвідчує реєстрацію іноземної юридичної особи в країні місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського або
судового реєстру). Цей документ повинен бути засвідчений згідно із законодавством країни його видачі, перекладений українською
мовою та легалізований у консульській установі України (якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не
передбачено інших умов) або засвідчений у посольстві відповідної держави в Україні та легалізований в МЗС України. Можна
подавати оригінали документів або їх нотаріально засвідчені копії.
Плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності (реєстраційний збір) для юридичних осіб становить 7
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (119 грн.) , а за прискорену, протягом одного дня, державну реєстрацію суб’єктів
підприємницької діяльності — потрійний розмір реєстраційного збору, тобто 21 неоподатковуваний мінімум доходів громадян (357
грн.) .
70 відсотків коштів, одержаних від плати за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, зараховуються до
місцевого бюджету за місцезнаходженням (місцем проживання) суб’єкта підприємницької діяльності, що реєструється, а 30
відсотків — до державного бюджету. Тому Вам необхідно перерахувати реєстраційний збір на два розрахункові рахунки, реквізити
яких Ви можете дізнатися в органі державної реєстрації (або в установі Ощадбанку).
Орган державної реєстрації звіряє наведені в реєстраційній картці відомості з усіма поданими документами, перевіряє
комплектність пакету документів. Відтак формується реєстраційна справа суб’єкта підприємницької діяльності, яка створюється і
ведеться в органах державної реєстрації з метою обліку, накопичення, контролю та зберігання установчих і реєстраційних
документів за весь період існування суб’єкта підприємницької діяльності.
Реєстраційна справа суб’єкта підприємницької діяльності має реєстраційний номер у Реєстрі суб’єктів підприємницької діяльності,
що є одночасно реєстраційним номером свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності.
Прийнявши й перевіривши комплектність Ваших документів, в органі державної реєстрації Вам видадуть (або надішлють — у разі
подання документів поштою) Довідку про прийняття документів для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, у
якій зазначається дата прийняття повного комплекту документів, поданих для державної реєстрації, і яка підписується
представником органу державної реєстрації, відповідальним за прийняття документів, а також засвідчується штампом цього
органу.
За наявності всіх документів, необхідних для державної реєстрації, орган державної реєстрації зобов’язаний протягом не довше
ніж за п’ять робочих днів від дня їх надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької
діяльності й видати Свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної
особи.
Однак цей термін може бути порушеним, і саме тоді Вам знадобиться довідка про прийняття документів для державної реєстрації.
Пам’ятайте: за кожний прострочений день державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації
сплачує заявникові 20 відсотків реєстраційного збору (втім, ця сума не може перевищувати розміру внесеної заявником плати за
державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності).
Крім оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію, орган державної реєстрації повинен видати три його копії, а також оригінал та
копію поданих установчих документів з відміткою органу державної реєстрації. Не забудьте пересвідчитися в кількості виданих
Вам копій свідоцтва про державну реєстрацію: Ви ще потребуватимете їх на інших етапах реєстрації підприємства.
Орган реєстрації може або підготувати чотири примірники свідоцтва на бланках (підписати їх, засвідчити гербовою печаткою
підпис уповноваженої посадової особи), або на трьох примірниках проставити в правій верхній частині лицьового боку бланку
свідоцтва штампи “Копія”, або зняти з оригіналу оформленого свідоцтва три копії і засвідчити їх, як копії, печаткою органу
реєстрації.
Зверніть увагу на те, що у виданому Вам свідоцтві про державну реєстрацію зазначається ідентифікаційний код Вашого
підприємства з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), присвоєний органом державної
реєстрації.
Також подбайте про те, щоб в органі державної реєстрації Вам видали копію реєстраційної картки з відміткою про державну
реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності: її треба подати до територіального органу державної статистики.
Вмотивовану письмову відмову в державній реєстрації можуть дати в таких випадках:
1) заявник (заявники) подав неправдиві відомості;
2) установчі документи містять положення, що суперечать законодавству. Відмову в державній реєстрації можна оскаржити в
судовому порядку.
У п’ятиденний термін від дня державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності орган державної реєстрації подає:
 до органу державної статистики та органу державної податкової служби, а також до Мінфіну (у разі державної реєстрації
суб’єкта підприємницької діяльності, який провадить діяльність страхового брокера) — копії реєстраційної картки з
відміткою про державну реєстрацію;
 до органів Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування — інформаційне повідомлення.
Належить пам’ятати, що відповідно до статті 6 Закону України “Про підприємства в Україні” та статті 6 Закону України “Про
господарські товариства” підприємство, зокрема господарське товариство, вважається створеним і набуває прав юридичної особи
від дня його державної реєстрації.
Також звертаємо Вашу увагу на те, що для суб’єктів підприємницької діяльності деяких видів (банків, фондових бірж,
адвокатських об’єднань, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств тощо) законами України встановлено
спеціальні правила державної реєстрації.

2. Правила використання стандартів на території України. посилання

3. Монополія держави в торгівельній діяльності.
Економічна монополія виникає в умовах ринкової конкуренції. Ринкову владу завойовують ті гравці ринку, які успішніше за інших
розвивали бізнес, збільшували його масштаб, концентрували капітал і/або вивели на ринок новий продукт, розробили унікальну
технологію. В останньому випадку компанія може тимчасово стати ексклюзивним постачальником. Приклади: копіювальні апарати
фірми Xerox, завдяки яким ми досі називаємо "ксерокс" будь-копір; безпечна бритва зі змінним двосічним лезом Gillette,
винайдений Кінг Кемп Жиллетт. Ще один шлях досягнення ринкової монополії — добровільне об'єднання підприємств або
поглинання переможцями банкрутів. Дана ситуація іноді може становити загрозу ринку, тому уповноважені органи влади (типу
українського АМКУ) дають або не дають дозвіл на подібні дії.

Розрізняють і види монополістичних об'єднань:

Картель (від французького слова "союз"). Вхідні в картель компанії за договором між собою ("картельна змова") ділять ринки
збуту, встановлюють ціни, узгоджують норми ("квоти") виробництва і збуту продукції. При цьому учасники картелю зберігають
виробничу і комерційну самостійність.
Синдикат (від грецького слова "згода"). Відрізняється від картелю тим, що компанії, які входять до нього, втрачають свою
комерційну самостійність. Тобто якась єдина для всіх структура займається закупівлею сировини, збутом товарів, визначенням
квот і т.д. Кожен учасник синдикату отримує від цієї єдиної структури свою частину прибутку, яка залежить від квоти виробництва
та інших умов.
Трест (від англійського слова "довіра"). Ще більш централізована монополія: учасники тресту не мають ні комерційної, ні
виробничої самостійності. Керує всіма процесами правління тресту, а підприємства, що увійшли до нього, просто залишаються у
власності своїх власників (акціонерів), які отримують певну частину прибутку відповідно вкладеного капіталу.
Концерн (від англійського слова "підприємство"). В цьому випадку всі формально залишаються самостійними підприємства (часто
з різних сфер бізнесу), проте їх контрольні пакети акцій належать одному власнику. Це може бути холдинг, банк або просто
головне підприємство.
Приклади монополій
АТ "Укрзалізниця" — єдиний залізничний перевізник в Україні; "Енергоатом" — державне підприємство, оператор усіх діючих
АЕС України; "Бєлавіа" — єдиний (і належить державі) пасажирський авіаперевізник в Білорусі; Deutsche Bahn AG — залізничний
перевізник в Німеччині, Facebook — найбільша соціальна мережа в світі (не є абсолютним монополістом, але контролює левову
частку ринку); операційна система Windows від корпорації Microsoft — під її управлінням працює 90% персональних комп'ютерів у
світі.
4. Відповідальність за незаконну торговельну діяльність.
5. Умови придбання ліцензії при здійсненні торговельної діяльності.
Ці Ліцензійні умови встановлюють вичерпний перелік вимог, обов’язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік
документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії для провадження господарської діяльності з виробництва лікарських
засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних
інгредієнтів).

2. Дія цих Ліцензійних умов поширюється на всіх суб’єктів господарювання, зокрема на зареєстрованих в установленому
законодавством порядку юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, фізичних осіб -
підприємців, які провадять господарську діяльність з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими
засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) (далі - суб’єкт господарювання).

Ліцензіат зобов’язаний виконувати вимоги цих Ліцензійних умов, а здобувач ліцензії для її отримання - відповідати цим
Ліцензійним умовам.
6. Для отримання ліцензії у повному обсязі або частково на діяльність:
з виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки, оптової торгівлі лікарськими засобами, роздрібної торгівлі
лікарськими засобами суб’єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву за формою, наведеною у додатку 1;
з виробництва лікарських засобів (промислового) суб’єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву за формою,
наведеною у додатку 2;
з імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) суб’єкт господарювання подає до органу ліцензування
заяву за формою, наведеною у додатку 3.
У заяві зазначаються всі місця провадження виду господарської діяльності, що ліцензується.
7. До заяви про отримання ліцензії додаються:
1) підтвердні документи щодо кожного місця провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню:
для виробництва лікарських засобів (промислового) - копія досьє виробничої дільниці, затвердженого суб’єктом господарювання, в
паперовій або в електронній формі на електронних носіях інформації;
{Абзац другий підпункту 1 пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1002 від 22.09.2021}
для виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки - відомості за підписом заявника - суб’єкта господарювання
про наявність матеріально-технічної бази та кваліфікаційний рівень працівників, необхідних для провадження господарської
діяльності з виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки, за формою, наведеною у додатку 4;
для роздрібної торгівлі лікарськими засобами - відомості про наявність матеріально-технічної бази та кваліфікованого персоналу,
необхідних для провадження господарської діяльності з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, за формою, наведеною
у додатку 5;
для електронної роздрібної торгівлі лікарськими засобами - відомості про наявність матеріально-технічної бази та кваліфікованого
персоналу, необхідних для провадження господарської діяльності з електронної роздрібної торгівлі лікарськими засобами, за
формою згідно з додатком 24, копія договору з оператором поштового зв’язку про здійснення доставки лікарських засобів
кінцевому споживачу, завіреного ліцензіатом (у разі залучення на договірних засадах операторів поштового зв’язку);
{Підпункт 1 пункту 7 доповнено новим абзацом згідно з Постановою КМ № 1002 від 22.09.2021}
для оптової торгівлі лікарськими засобами - відомості про наявність матеріально-технічної бази та кваліфікованого персоналу,
необхідних для провадження господарської діяльності з оптової торгівлі лікарськими засобами, за формою, наведеною у додатку 6;
для імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) - копія досьє імпортера, затвердженого суб’єктом
господарювання, за формою, наведеною у додатку 7, в паперовій або електронній формі на електронних носіях інформації;
{Абзац сьомий підпункту 1 пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 1002 від 22.09.2021}
2) копія паспорта здобувача ліцензії з відміткою відповідного контролюючого органу про відмову через свої релігійні переконання
від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (подається тільки фізичними особами - підприємцями, які
через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та
повідомили про це відповідному контролюючому органу);
3) інформація про підтвердження відсутності здійснення контролю за діяльністю суб’єкта господарювання у значенні, наведеному
у статті 1 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, резидентами держав, що здійснюють збройну агресію проти
України, у значенні, наведеному у статті 1 Закону України “Про оборону України”. Така інформація подається в довільній формі з
дотриманням вимог пункту 9 цих Ліцензійних умов.
{Підпункт 3 пункту 7 в редакції Постанови КМ № 1002 від 22.09.2021}
8. У разі оформлення документів, що складаються здобувачем ліцензії, ліцензіатом на паперовому носії, разом із відповідною
заявою та підтвердними документами здобувач ліцензії або ліцензіат подає до органу ліцензування два примірники опису
документів (додаток 8).
{Абзац перший пункту 8 в редакції Постанови КМ № 1002 від 22.09.2021}
Усі подані здобувачем ліцензії документи формуються в окрему справу.
9. Документи, що складаються здобувачем ліцензії та ліцензіатом відповідно до цих Ліцензійних умов, викладаються державною
мовою та підписуються здобувачем ліцензії, ліцензіатом або особою, уповноваженою представляти юридичну особу у
правовідносинах з третіми особами, або особою, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, зокрема
підписувати договори та дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.
10. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не пізніше десяти робочих днів з
дня отримання органом ліцензування заяви про отримання ліцензії та документів, що додаються до заяви.
Підставою для видачі ліцензії на провадження господарської діяльності з виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах
аптеки, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами є наявність матеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу,
відповідність яких встановленим вимогам та заявленим у поданих заявником документах для одержання ліцензії характеристикам
підлягає обов’язковій перевірці перед видачею ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за кожним місцем
провадження діяльності органом ліцензування або його територіальними органами у порядку, визначеному МОЗ.
Підставою для видачі ліцензії на провадження господарської діяльності з виробництва (виготовлення) лікарських засобів, імпорт
лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) є наявність відповідної матеріально-технічної бази,
кваліфікованого персоналу, а також умов щодо контролю якості лікарських засобів, що вироблятимуться та/або будуть ввозитися.
Відповідність матеріально-технічної бази, кваліфікації персоналу, а також умов щодо контролю якості лікарських засобів, що
вироблятимуться та/або будуть ввозитися, встановленим вимогам та заявленим у поданих заявником документах для одержання
ліцензії характеристикам підлягає обов’язковій перевірці до видачі ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за
кожним місцем провадження діяльності органом ліцензування у порядку, визначеному МОЗ.

6. Зміст сертифікації та стандартизації.

Важливими елементами механізму управління якістю продукції є стандартизація та сертифікація. У сфері стандартизації та
сертифікації функцію управління здійснює Державний комітет зі стандартизації, метрології й сертифікації.
Важливими елементами механізму управління якістю продукції є стандартизація та сертифікація.

Стандартизація продукції — це встановлення і застосування єдиних правил з метою упорядкування, узаконення й запровадження
показників і норм якості продукції, а також відпрацювання у сфері виробництва технологічних процесів і операцій відповідно до
цих вимог. Вона є визначальним елементом специфічного менеджменту, що найбільше впливає на процес постійного забезпечення
виробництва і постачання на ринок конкурентоспроможної продукції.

У сфері стандартизації та сертифікації функцію управління здійснює Державний комітет зі стандартизації, метрології й
сертифікації. Його діяльність визначається і регламентується декретом Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і
сертифікацію".

Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами:

урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності, користі для споживачів і держави загалом;
гармонізація з міжнародними, регіональними і, за необхідності, національними стандартами інших країн;
взаємозв'язок та узгодженість нормативних документів усіх рівнів;
участь у розробленні нормативних документів усіх зацікавлених сторін - розробників, виробників, споживачів і органів влади;
відкритість інформації щодо чинних стандартів і програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавств.

Усі нормативні документи стандартизації (стандарти, правила, норми, умови тощо) повинні бути спрямовані на результат
стандартизації - продукцію, товари, роботи, послуги та ін. Для виробників стандарти є зразком і еталоном якості. Будь-які
відхилення зумовлюють нестандартність продукції. Водночас стандарти передбачають класифікацію продукції за якістю,
поділяючи її відповідно на категорії, сорти і класи. Продукція нижчого класу чи сорту має нижчу реалізаційну ціну, що негативно
позначається на результатах господарської діяльності підприємства.

Залежно від важливості й рівня виробництва на продукцію можуть розроблятися різні види стандартів. Так, державні стандарти
розробляють здебільшого на продукцію, яку використовують у машинобудуванні, для населення і народного споживання, а також
на продукцію, що використовується як комплектуючі для інших галузей народного господарства. Особливі вимоги, котрі
підлягають обов'язковому дотриманню всіма суб'єктами підприємницької діяльності, висуваються до продукції і тих її параметрів,
які можуть загрожувати здоров'ю та життю людей, їх майну, не забезпечують достовірність і єдність вимірювань, технічні
характеристики виготовлення й експлуатації тощо.

Галузеві стандарти розробляють лише тоді, коли відсутні державні, або за необхідності встановлення таких вимог, які доповнюють
або поліпшують їх. Ці стандарти також важливі. Всі суб'єкти підприємницької діяльності певної галузі повинні безумовно
дотримуватись їх.

Особливим нормативним документом є технічні умови, які містять вимоги, що регулюють відносини між виробником і
споживачем продукції. Вони регламентують норми і вимоги стосовно якості тих видів продукції, для яких державні або галузеві
стандарти не розробляються. Такі умови можуть стосуватися якості нових видів продукції на час їхнього запровадження у
виробництво. Технічні умови як документ, у тому числі й внесені в нього зміни, підлягають обов'язковій державній реєстрації в
територіальних органах зі стандартизації, метрології й сертифікації.

В окремих випадках підприємства можуть створювати власні стандарти на певні види продукції, послуги, види робіт або окремі
технологічні операції і под. (наприклад, на поліетиленові горщечки для розсади овочів, які виробляє у підсобному цеху
підприємство). Ці стандарти узгоджуються в територіальних органах зі стандартизації, метрології й сертифікації і є обов'язковими
для підприємства.

Державна система стандартів вимагає, щоб суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, дотримувались
стандартів на всіх стадіях виготовлення, виробництва, реалізації, зберігання, транспортування, ремонту і мали посилання на
стандарти, що пройшли державну реєстрацію.

У випадку, коли підприємство здійснює зовнішньоекономічну діяльність, важливим елементом у системі управління якістю
продукції є її сертифікація.

Сертифікація — це один із способів підтвердження відповідності продукції висунутим вимогам або оцінка продукції з погляду її
відповідності вимогам стандарту.

Сертифікат підтверджує безпечність й екологічну чистоту продукції для споживача, а виробництва - для навколишнього
середовища. Він сприяє участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному співробітництві.

У практиці застосовуються різні методи підтвердження відповідності того чи іншого виду продукту необхідним вимогам. Це
можуть здійснювати виробники, замовники, продавці або незалежні органи й організації. Незалежним може бути державний нагляд
за дотриманням обов'язкових вимог стандартів, технічний і санітарний нагляд за безпекою, а також відомчий контроль і приймання
продукції для державних потреб.

Відповідні органи сертифікують продукцію, видають сертифікати відповідності та ліцензії, а також призупиняють або скасовують
їхню дію.

В Україні розрізняють обов'язкову й добровільну сертифікацію. Обов'язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи
управління суб'єктами господарювання з метою визначення відповідності продукції вимогам стандартів. Обов'язкова сертифікація
продукції проводиться на ЇЇ безпечність та екологічність з метою виходу на міжнародний ринок.

Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, що
не підлягають обов'язковій сертифікації. Без добровільної сертифікації продукція реалізується, зазвичай, за цінами, у кілька разів
нижчими від світових. Тому вона підтверджуючи високу якість продукції, є необхідною умовою зміцнення ринкової позиції
підприємств.