Professional Documents
Culture Documents
Презентація 1
Презентація 1
лінгводидактика,
лексикографія,
практична стилістика,
теорія перекладу,
термінознавство,
теорія штучних мов,
прикладна риторика,
теорія масової комунікації,
текстологія,
нормування мови та мовне планування,
польова лінгвістика,
теорія писемності,
методи лікування мовних порушень тощо.
Сьогодні основна ознака прикладної
лінгвістики – це міждисциплінарність.
Отже, сьогодні прикладну лінгвістику
розуміють широко – як діяльність із
використання наукових знань про побудову й
функціювання мови в нелінгвістичних
наукових дисциплінах й у різних сферах
практичної діяльності людини, а також
теоретичне осмислення такої діяльності.
Коло завдань прикладної лінгвістики
Перед мовознавством із самого початку
його існування постало завдання
оптимізації функцій мови – формування
й підтримування традиції читання й
розуміння сакральних текстів (екзегетика
та герменевтика), забезпечення
контактів між різними народами.
Розрізняють такі функції мови:
комунікативну;
епістемічну;
когнітивну.
Комунікативна функція містить фатичну
(контактовстановлювальну) та інформаційну
(за вузьким розумінням) функції, функцію
впливу, соціальну функцію (яка виявляється в
мовній політиці).
З погляду епістемічної функції мовна
система постає як спосіб збереження й
передавання знань, а також як відображення
специфічно національного погляду на світ –
відображення національної самосвідомості.
Когнітивна функція пов’язана з мисленням
людини й пізнанням дійсності. За допомогою
мови знання інтерпретуються, що приводить
до породження нових знань.
Із функційного погляду прикладну
лінгвістику можна визначити як дисципліну,
яка вивчає й розробляє способи
оптимізації функціювання мови.
Оптимізація комунікативної функції - теорія перекладу,
машинний переклад, теорія і практика викладання рідної
та нерідної мови, теорія і практика інформаційно-
пошукових систем, створення інформаційних і, ширше,
штучних мов, теорія кодування.
Соціальна функція мови - як частина комунікативної –
втілюється в соціолінгвістиці та мовній політиці, в
орфографії та орфоепії, у теорії впливу, у політичній
лінгвістиці.
Епістемічна функція виявляється в лексикографії
(зокрема комп’ютерній), у термінології й термінографії, у
корпусній та польовій лінгвістиці.
Оптимізація когнітивної функції зосереджена в
комп’ютерній лінгвістиці, у лінгвістичній кримінології, у
психолінгвістиці й афазіології, у квантитативній
лінгвістиці.
Комп'ютерна лінгвістика є
настільки частиною прикладної
лінгвістики, наскільки вона може
розв'язувати конкретні завдання
повсякденного життя людини й
суспільства.
Широкий спектр проблем
прикладної лінгвістика вирішують
за допомогою комп’ютерів.
Завдання машинного перекладу:
1) формування теоретичної й експериментально-
статистичної бази перекладу;
2) створення практичних моделей бінарного перекладу,
орієнтованих на дві мови, або інваріантних, які працюють
незалежно від типу мов;
3) забезпечення релевантності вибору еквівалентів на базі
багатоваріантних рішень і їхньої лексико-синтаксичної
фільтрації;
4) розроблення діючих автоматичних або автоматизованих
систем машинного перекладу;
5) удосконалення чинних моделей за рахунок
інтелектуалізації машинного перекладу на підставі
введення когнітивних компонентів декларативних і
процедурних знань.
Окрім того, прикладна лінгвістика має й інші вектори
практичного застосування знань про мову й мовлення:
а) загальнонаукові методи:
- аналіз (структурні методи, зокрема
компонентного аналізу);
- синтез;
- індукція, дедукція;
- аналогія;
- моделювання (алгоритмування. формальні
граматики тощо);
- абстрагування, конкретизація, ідеалізація,
узагальнення;
б) конкретнонаукові методи –
теоретичні;
- формалізація;
- гіпотетичний;
- історичний (порівняльно-
історичні методи);
- логічний;
в) конкретнонаукові методи –
емпіричні:
- спостереження (описові методи);
- порівняння;
- підрахунок (статистичні методи);
- вимірювання;
- експеримент.
Методи лінгвістики (від гр. methodos -
шлях дослідження) –
1) спосіб організації пізнавальної й
дослідницької діяльності з метою вивчення
явищ і закономірностей мови як об'єкта
лінгвістики;
2) система процедур аналізу мовних явищ
та / або перевірки отриманих результатів (у
другому значенні метод ототожнюється з
терміном "методика").
Серед найбільш загальних методів
лінгвістики є:
порівняльно-історичний,
типологічний,
зіставний, структурний,
функціональний і
конструктивний методи.
Кожний із цих методів має
розгалужену систему методик
дослідження й опису мови.
Структурний аналіз передбачає
дослідження мови як системи із
притаманними їй:
а) інваріантними елементами (фонемами,
морфемами, лексемами, грамемами,
реченнями), що в мовленні співвідносяться
з регламентованими конкретними
реалізаціями;
б) відношеннями між елементами
(синтагматичними, парадигматичними й
епідигматичними), які впорядковують
елементи в ієрархію мовних рівнів.
Найбільш дієвими й поширеними в сучасних дослідженнях є
структурні методики:
1) опозиційного аналізу (на основі однієї
диференційної ознаки за схожості інших,
тобто опозиції);
2) дистрибутивного аналізу (на підставі їх
оточення (дистрибуції);
3) трансформаційного аналізу (виявляє
схожість і відмінність між синтаксичними
конструкціями шляхом формулювання
правил перетворення їхніх ядерних
структур і вияву набору таких
трансформацій за умови збереження
лексичного складу конструкцій і
синтаксичних зв'язків їхніх елементів);
4) аналізу безпосередніх складників (представлення
синтаксичної структури словосполуки або речення у
вигляді розкладення цілого на його складники,
компоненти яких також можуть бути розкладені на
елементи до рівня кінцевих складників);
5) компонентного аналізу (встановлення структури значення
слова як певним чином організованої сукупності
елементарних змістовних одиниць - сем (семантичних
множників));
6) комутації (на виокремлення одиниць інваріантів і
розмежування їх із варіантами шляхом взаємної
підстановки зі зміною у плані змісту або форми);
7) ланцюжкового аналізу (дослідження лінійних
синтаксичних структур, представлених ядерними
конструкціями і право- й лівобічними поширювачами -
багатокомпонентними ланцюжками, членованими на інші
елементарні одиниці).
Мовознавці подають описовий метод як
послідовність етапів: