Лекція 1-2. (4 год.

)
Тема: Економічна природа фінансів. Ознаки
фінансів та їх функції
Питання:
1. Сутність курсу “Фінанси”, предмет, завдання.
2. Економічні передумови виникнення фінансів і
становлення категорії «фінанси».
3. Економічна сутність фінансів та їх ознаки.
4. Принципи організації фінансів та функції
фінансів.
5. Моделі фінансових відносин у суспільстві.
1. Сутність курсу “Фінанси”, предмет, завдання.

Мета курсу — вивчення сукупності фінансових відносин,

які виражають розподіл і перерозподіл вартості валового
внутрішнього продукту на макро- і мікрорівнях.

Завдання курсу — дати правильне розуміння

закономірностей у сфері фінансових відносин держави,
суб’єктів підприємницької діяльності та населення і розкрити
шляхи використання цих закономірностей у практиці
фінансової роботи; показати можливі напрями впливу фінансів
на суспільний прогрес і роль фінансів в економічній перебудові
суспільства на шляху розвитку ринкових відносин; визначити
сукупність заходів, що забезпечують використання фінансів як
одного з дійових важелів економічної політики держави.
 Програма курсу передбачає послідовне вивчення
теоретичних основ функціонування фінансів в умовах ринку,
принципів і конкретних форм організації фінансових відносин
у різних сферах життєдіяльності суспільства, теоретичне
обґрунтування практики функціонування фінансового
механізму у процесі формування та використання
централізованих і децентралізованих фондів фінансових
ресурсів суспільного призначення.
 Фінанси є однією з найбільш важливих і складних
економічних категорій.
Без них неможливе функціонування держави і діяльність
юридичних та фізичних осіб, оскільки саме вони
забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві
валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи
досить складні відносини, що виникають при цьому.

Головним їхнім призначенням є забезпечення кожної

фізичної особи, кожного суб’єкта підприємництва, кожної
державної структури, а отже і суспільства загалом, достатніми
для здійснення їх діяльності грошовими коштами.
 Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так
і внутрішній зміст.
Видима сторона фінансів проявляється у грошових
потоках, які рухаються між суб’єктами фінансових відносин.
Ці потоки — їх характер і форми, спрямованість і обсяги — є
предметом практичної фінансової діяльності.
Прихована, змістова, сторона фінансів пов’язана з тим,
що відображають ті чи інші грошові потоки, а саме — рух
вартості створеного у суспільстві валового внутрішнього
продукту, тобто обмінні й розподільні відносини.
Від налагодженості цих відносин залежить ефективність
економічної системи і розвиток суспільства. Обмінно-
розподільні відносини характеризують внутрішню сутність
фінансів і є предметом фінансової науки.
2. Економічні передумови виникнення фінансів і
становлення категорії «фінанси».
 Фінанси — історична категорія, зміст якої суттєво змінюється,
якщо змінювати загальні умови суспільного устрою. Термін
"фінанси" походить від лат. finis, тобто кінець, фініш. Це поняття
використовувалося у грошових відносинах, що виникали між
державою (в особі монарха, судді та інших представників влади) та
населенням, і трактувалося як завершення грошового платежу. Після
закінчення грошового розрахунку особа, яка сплатила внесок на
користь представника державної влади, отримувала документ —
fine. Назва такого документа і була підставою виникнення терміна
financia.
Термін financia виник у XII—ХІІІ ст. у торгових містах Італії, що
в перекладі з лат. означав "фініш, кінець грошового платежу", при
цьому термін уже означав будь-який грошовий платіж, тобто
грошові відносини між суб'єктами.
У подальшому термін "фінанси" отримав міжнародне
поширення та почав використовуватися як поняття, пов'язане із
системою грошових відносин між населенням і державою, що
виникають у процесі створення державних фондів грошових коштів.
 Ще до виникнення поняття "фінанси" людство вже мало гроші,
товарно-грошові відносини, розвиток яких відповідав особливостям
державного устрою, але тільки у Середньовіччі виникли ці явище і
термін, що пояснюється формуванням певних історичних передумов.
Перша передумова. У Середньовіччі в Центральній Європі у
результаті перших буржуазних революцій ще зберігалися монархічні
режими, але влада монархів була значно обмеженою і, головне — голову
держави (монарха) позбавили права керувати казною. Виник
загальнодержавний фонд грошових коштів — бюджет, яким монарх не
міг особисто розпоряджатися.
Друга передумова. Формування та використання бюджету мало
системний характер, тобто виникли законодавчо закріплені системи
державних доходів та витрат із визначеними складом і структурою
(особливістю бюджету було те, що основні групи витратної частини
бюджету майже не змінювалися протягом багатьох століть).
Третя передумова. Податки у грошовій формі набули переважного
характеру, тоді як доходи держави формувалися здебільшого за рахунок
натуральних податей і трудових повинностей. Отже, тільки на цьому
етапі розвитку державності та грошових відносин можливим був
розподіл створеного продукту у вартісному вираженні*1.
 У ХVІІІ ст. трактування поняття фінансів як державного
господарства набуло подальшого розвитку. Державні утворення різного
рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси —
формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами
під час виконання покладених на них функцій.
Найбільш вагомими для теорії фінансів були дослідження таких
авторів кінця ХІХ ст., як В. Лєбєдєв, І. Янжул, С. Вітте, І. Озеров. Саме
І. Озеров визначив фінанси як сукупність відносин, що виникають під
час добування союзами публічного змісту матеріальних засобів.З часом,
крім державного господарства, до складу фінансів почали включати
фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг.
Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит та інші
фінансові інститути.
Найвищого розквіту фінанси досягли у ХХ ст., коли функції
держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно-грошові
відносини посіли головне місце в економічних системах. Значний
розвиток отримали місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні
спеціальні фінансові фонди, фінанси підприємницьких структур.
3. Економічна сутність фінансів та їх ознаки.
(за Опаріним В.М.)
Фінанси — сукупність грошових відносин, пов’язаних з
формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з
обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі
їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і
національного багатства.
(за Василиком О.Д.)
Фінанси – сукупність форм і методів формування, розподілу й
використання централізованих і децентралізованих грошових фондів
із метою виконання функцій і завдань держави, підприємств і
населення із забезпеченням умов розширеного відтворення,
задоволення соціальних та інших потреб суспільства.
Фінанси – це сукупність економічних відносин між суб’єктами
господарювання, які забезпечують формування, розподіл та
перерозподіл ВВП і держава на основі даних економічних відносин
забезпечує основні свої функції: стабільний розвиток та соціальний
захист.
 Фінанси (як управління) — це система економічних
відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а
також між окремими державами і міжнародними економічними
інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання
грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового
внутрішнього продукту і національного доходу.

На мікрорівні об'єктом акумуляції, використання, розподілу

і перерозподілу виступають грошові доходи і фонди окремих
підприємств і організацій.
Ознаки фінансів:

- є економічною категорією;
- фінансові відносини носять грошовий характер;
- фінансові відносини мають розподільчий
характер;
- грошові кошти у процесі товарно-грошових
відносин приймають форму фінансових ресурсів;
- створення різних форм доходів та накопичень;
- регулюючий вплив держави на всі сторони
суспільного виробництва і на фінанси.
 Нормальна Кризова
фінансова ситуація фінансова ситуація
Основним об’єктом фінансових відно- ВВП не вистачає для формування
син є ВВП; національне багатство — доходів і фінансових ресурсів, тому
тільки в частині зайвих ресурсів. розпродається національне багатство.

Тільки зростаюче виробництво ВВП створює ста-

більні фінансові передумови для процвітання нації.
Валовий внутрішній продукт України з 2012 по 2018 рр. (млн. грн.)

Номі­нальний Реальний ВВП

ВВП (в цінах Різниця
(в фактичних попереднього (реальний – номі­нальний)
цінах) року)

2012 1408889 1304064 -104825 -7.4%

2013 1454931 1410609 -44322 -3.0%

2014 1566728 1365123 -201605 -12.9%

2015 1979458 1430290 -549168 -27.7%

2016 2383182 2034430 -348752 -14.6%

2017 2982920 2445587 -537333 -18.0%

Номі­нальний ВВП України з 2002 по 2018 рр. (розмір ВВП в доларах — за даними Світового банку,
див. http://www.worldbank.org)

млн. грн. млн. дол. США

2002 225810 42393

2003 267344 41534 18.4% 50133 7740 18.3%

2004 345113 77769 29.1% 64883 14750 29.4%
2005 441452 96339 27.9% 86142 21259 32.8%
2006 544153 102701 23.3% 107753 21611 25.1%
2007 720731 176578 32.5% 142719 34966 32.5%
2008 948056 227325 31.5% 179992 37273 26.1%
2009 913345 -34711 -3.7% 117228 -62765 -34.9%
2010 1082569 169224 18.5% 136419 19192 16.4%
2011 1316600 234031 21.6% 163160 26740 19.6%
2012 1408889 92289 7.0% 175781 12622 7.7%
2013 1454931 46042 3.3% 183310 7529 4.3%
2014 1566728 111797 7.7% 131805 -51505 -28.1%
2015 1979458 412730 26.3% 90615 -41190 -31.3%
2016 2383182 403724 20.4% 93270 2655 2.9%
2017 2982920 599738 25.2% 112154 18884 20.2%
 Міністерство економіки порахувало, що
номінальний ВВП країни зросте за 10 років на 61% і
складе $237 млрд.
Відповідні розрахунки провело Міністерство
економіки, передає "Економічна правда". 

У 2028 році номінальний ВВП потенційно може

скласти 6,4 трлн гривень, що в перерахунку в долари за
нинішнім курсом складе $237 млрд. Таким чином
економіка України має зрости з $93 млрд  до $237
млрд, що складає майже 61% зростання.
Те ж саме з розрахунку на одну особу населення:
•Чисельність населення взято в середньому за рік

Населення
грн. дол. США
(тис.)

2002 4681,9 879,0 48230

2003 5591,5 909.5 19.4% 1048,5 169.6 19.3% 47813

2004 7272,9 1681.5 30.1% 1367,4 318.8 30.4% 47452
2005 9371,6 2098.7 28.9% 1828,7 461.4 33.7% 47105
2006 11630,2 2258.6 24.1% 2303,0 474.3 25.9% 46788
2007 15496,5 3866.2 33.2% 3068,6 765.6 33.2% 46509
2008 20494,9 4998.4 32.3% 3891,0 822.4 26.8% 46258
2009 19832,3 -662.5 -3.2% 2545,5 -1345.6 -34.6% 46053
2010 23600,4 3768.1 19.0% 2974,0 428.5 16.8% 45871
2011 28813,9 5213.4 22.1% 3570,8 596.8 20.1% 45693
2012 30912,5 2098.6 7.3% 3856,8 286.1 8.0% 45577
2013 31988,7 1076.2 3.5% 4030,3 173.5 4.5% 45483
2014 35834,0 3845.3 12.0% 3014,6 -1015.7 -25.2% 43722
2015 46210,2 10376.1 29.0% 2115,4 -899.2 -29.8% 42836
2016 55853,5 9643.3 20.9% 2185,9 70.5 3.3% 42668
2017 70224,3 14370.8 25.7% 2640,3 454.4 20.8% 42477
Структура ВВП України за кінцевим використанням з 2005 по 2018 рр. (млн. грн.)
споживчі  валове  експорт  імпорт 
Номі­нальний ВВП витрати нагро­мад­ження товарів та послуг товарів та послуг
за рік
% ВВП % ВВП % ВВП % ВВП

2005 441452 337879 76.5 99876 22.6 227252 51.5 -223555 -50.6

2006 544153 424060 77.9 134740 24.8 253707 46.6 -269200 -49.5

2007 720731 558581 77.5 203318 28.2 323205 44.8 -364373 -50.6

2008 948056 758902 80.0 264883 27.9 444859 46.9 -520588 -54.9

2009 913345 772826 84.6 155815 17.1 423564 46.4 -438860 -48.0

2010 1082569 914230 84.5 199918 18.5 549365 50.7 -580944 -53.7

2011 1316600 1105201 83.9 282474 21.5 707953 53.8 -779028 -59.2

2012 1408889 1269601 90.1 257335 18.3 717347 50.9 -835394 -59.3

2013 1454931 1350220 92.8 228474 15.7 681899 46.9 -805662 -55.4

2014 1566728 1409772 90.0 220968 14.1 770121 49.2 -834133 -53.2

2015 1979458 1715636 86.7 303297 15.3 1044541 52.8 -1084016 -54.8

2016 2383182 2018854 84.7 512830 21.5 1174625 49.3 -1323127 -55.5
4. Принципи організації фінансів та функції фінансів.

Принципи:
 Поєднання горизонтальних та вертикальних зв’язків (поєднання фінансової самостійності з
централізованим керівництвом)
 Плановості
 Розмежування
 Господарського розрахунку та самофінансування
 Принцип плановості управління також зв´язаний із
програмно-цільовим управлінням і передбачає складання
програми дій та її реалізацію. Спланованість виявляється в
нормалізації умов роботи і її розподілі між виконавцями, у
координації дій виконавців і їхньому інструктуванні, а також в
організації обліку і контролю за виконанням кожної роботи і
програми в цілому. Реалізація цього принципу на практиці додає
планову організацію всій системі управління.
Принцип плановості - забезпечує пропорційність обсягу
продажу, витрат, інвестицій.
 Госпрозрахунок - діяльність, заснована на самоокупності та
самофінансуванні. Самоокупність - покриття витрат за рахунок власних
доходів від реалізації товарів і послуг. Самофінансування - здійснення
розширеного відтворення за рахунок чистого прибутку без залучення
бюджетних асигнувань та основних засобів і матеріальних цінностей,
придбаних за цей рахунок.

Господарський розрахунок - це економічний метод організації

виробничої діяльності підприємств, який повинен забезпечувати
рентабельність та самофінансування підприємства. А це означає, що за
рахунок виручки від реалізації продукції і послуг підпри­ємство покриває всі
витрати на виробництво продукції і отримує прибуток, який дає змогу вести
розширене виробництво.
В основі господарського розрахунку лежить матеріальна за­інтересованість у
наслідках виробництва, що в свою чергу веде до збільшення виробництва
продукції та підвищення її рентабельності, розподілу за працею, а також
керування у своїй діяль­ності відповідними економічними категоріями:
собівартість, ціна, чистий доход, прибуток, фінансування тощо.
Госпрозрахун́ ок (скорочення від господарський розрахунок).
1) метод господарювання, основними принципами якого є
поєднання централізованого планового керівництва виробничими
об'єднаннями і підприємствами з бокудержави з їхньою певною
господарською самостійністю; самоокупність та рентабельність; 
матеріальна зацікавленість підприємств і об'єднань та їхніх
працівників у результатах праці і матеріальна відповідальність за
ці результати
2) система економічних відносин, за якої підприємства
одержують певну самостійність, відшкодовують витрати на
виробництво продукції своїми доходами, розпоряджаються
прибутком, матеріально стимулюють якісну працю робітників;
поєднує централізоване керівництво з певною господарською
самостійністю підприємств.
3) система економічних відносин, за якої підприємства
об'єднуються в одне ціле і отримують певну самостійність
Функції:
 Розподільча:
 Первинний розподіл
 Перерозподіл
 Вторинний розподіл
 Контрольна
Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є
цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП.
Об’єктами дії розподільної функції фінансів є вартість
валового внутрішнього продукту, а також частина
національного багатства, яка набуває грошової форми (у разі
перерозподілу раніше накопиченого виробничого потенціалу,
покриття збитків від стихійного лиха тощо).
Суб’єктами за фінансового методу розподілу ВВП є юридичні
і фізичні особи, в розпорядженні яких формуються фінансові
ресурси, а також держава.
 Механізм дії розподільної функції фінансів пов’язаний зі
схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:
1) первинний розподіл;
2) перерозподіл;
3) вторинний розподіл.
Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й
формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні
ВНП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб —
заробітна плата, у юридичних осіб — прибуток, у держави —
прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті
й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також
непрямі податки.
 Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем
централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні.
Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це
фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають
централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.
Перерозподіл включає два етапи:
1. вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих
фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють ці
фонди;
2. використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів. На
цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата фізичних
осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і
вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із
централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів
юридичним особам.
Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу.
 В а л о в и й в н у т рі ш н і й п р о д у к т

Н еп р я м і п о д а т к и
П е рв и н н и й Виплата В и л у ч ен н я ч а ст и н и п р и б у т к у
р о з п о д іл Ф о р м ува н н я д ер ж а в н о г о се к т о р а
п р и б утк у з а р о б іт н о ї
плати
Н а д х о д ж ен н я в ід д е р ж а в н о г о
м а й н а , у г ід ь , п о сл у г

П ода тк и П ода тк и
Б ю д ж ет
в н ес к и в н ес к и

П е ре р о з п о д іл

Г а л у з ев і Ф о н д и ц іл ь о в о г о
і ко р по ра тивні П ода тк и п р и з н а ч ен н я
ц е н т р а л із о в а н і
фонди в н ес к и

Н а д х о д ж ен н я
з г а л у з ев и х
і ко р по ра тивних
ф о н д ів

Виплата
В т о ри н н и й А си г н у в а н н я з а р о б іт н о ї п л а т и
р о з п о д іл з б ю д ж ет у в б ю д ж ет н ій
сф е р і

В и д іл е н н я
к о ш т ів Випла ти
з ф о н д ів гр о м а дяна м
ц іл ь о в о г о і б езп л а т н і
п р и з н а ч ен н я п о сл у г и

Ю ри д ичн і о с о б и Ф із и ч н і о с о б и Д ерж а ва

Рис.4. Механізм дії розподільної функції фінансів

 Як економічний інструмент господарювання фінанси
здатні кількісно і якісно впливати на суспільне
виробництво. Кількісний вплив характеризується обсягом і
пропонуванням мобілізованих, розподілених і використаних
фінансових ресурсів.
Якісний вплив виявляється в інтересах учасників
відтворювального процесу через форми організації фінансових
відносин (у який спосіб формуються фінансові ресурси, в яких
формах і на яких умовах відбувається їх рух і використання).
Саме через якісний вплив відбувається перетворення фінансів
в економічний стимул розвитку суспільного виробництва.
Можна виділити три головні напрями фінансового впливу на
процеси суспільного розвитку:
1) фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення;
2) фінансове регулювання економічних і соціальних
процесів;
3) фінансове стимулювання.
Фінансове забезпечення відтворювального процесу — це
покриття затрат за рахунок фінансових ресурсів,
акумульованих суб’єктами господарювання і державою.
Фінансове забезпечення розширеного відтворення може здійснюватись у таких
формах:

 бюджетне фінансування як надання коштів з бюджету на безповоротних засадах;

 кредитування — це надання коштів на принципах повернення, платності,
строковості і забезпеченості;
 самофінансування передбачає відшкодування видатків суб’єк­тів господарювання з
основної діяльності та її розвитку за рахунок власних джерел. Принцип
самофінансування допускає залучення кредитних ресурсів;
 оренда (лізинг) — це передання майна у користування за пев­ну плату і на певний
строк;
 інвестування — процес вкладення грошей у ті чи інші об’єкти з розрахунком на
збільшення їх вартості, а також отримання додаткового доходу.
Фінансове регулювання економічних і соціальних
процесів відбувається насамперед через перерозподіл
частини доходів підприємств і організацій, а також
населення і спрямування цих коштів у бюджети та
державні цільові фонди для задоволення державних
потреб.
5. Моделі фінансових відносин у суспільстві.
Розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту
(ВВП) може здійснюватися за різними моделями фінансових
відносин у сіспільстві. В основі побудови фінансової моделі
суспільства лежать роль і місце в ній держави. Відповідно до
ролі і місця держави, моделі фінансових відносин розрізняють
за двома ознаками:
- за послідовністю розподілу ВВП;
- за рівнем державної централізації ВВП.
За послідовністю розподілу ВВП розрізняють:
- ринкову модель;
- адміністративну модель фінансових відносин.
 Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава
отримує свої доходи насамперед на основі перерозподілу
національного доходу.

Модель є відкритою, зрозумілою і точно характеризує

фінансові реалії у суспільстві:

по-перше, у ній точно відображається рівень доходів кожної

юри­дичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує
їх вклад у створення національного доходу;
по-друге, достовірно визначається рівень оподаткування:
кожний суб’єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки
віддає;
по-третє, чітко зафіксовано стимули до зростання доходів
на основі зростання виробництва і підвищення
продуктивності праці.
Пропорції первинного розподілу національного доходу між
підприємцями і робітниками та службовцями регулюються:
- ринковими відносинами;
- у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних

пропорцій між заробітною платою і прибутком. З одного
боку, кожний суб’єкт заінтересований у збільшенні своєї
частки.
 Характерна ознака моделі полягає в тому, що
переважну частину своїх доходів держава отримує в
процесі первинного розподілу національного доходу.
Модель є закритою і не відображає фінансових
реалій у суспільстві:
по-перше, з неї не видно реального рівня доходів
юридичних і фізичних осіб;
по-друге, доходи юридичних і фізичних осіб не
відображають їх вклад у створення національного
доходу;
по-третє, неможливо достовірно визначити рівень
оподаткування;
по-четверте, відсутні стимули до продуктивної праці.
 Пропорції первинного розподілу національного доходу
регулюються державою за допомогою адміністративних
методів. Рівень заробітної плати регулювався через
установлення тарифних розрядів і посадових окладів. На
основі планового ціноутворення фіксувався централізований
чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлювався
рівень прибутку підприємств.
 За рівнем державної централізації ВВП у рамках фінансової
моделі ринкової економіки умовно можна виділити три основні
моделі: американську, західноєвропейську та скандинавську.
Американська модель, яка заснована на максимальному
рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування
юридичних осіб, характеризується незначним рівнем
бюджетної централізації - 25—30%. Фінансове втручання в
економіку зведене до мінімуму. У соціальній сфері
забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі
обійтися без державної допомоги.
Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного
боку, вона дає можливість заробляти, з іншого — вимагає
цього. Це досить жорстка і жорстока модель, але вона водночас
і високоефективна, оскільки заснована, по суті, на примусовій
фінансовій стимуляції.
 Західноєвропейська модель характеризується поміркованим
рівнем централізації ВВП у бюджеті близько 35—45%. За
рахунок вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є і
державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність
моделі зводиться до паралельного функціонування державних і
комерційних установ у соціальній сфері.
Скандинавська модель передбачає досить високий рівень
бюд¬жетної централізації ВВП — 50—60%. Відповідно вона
характеризується розгалуженою державною соціальною
сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров’я. Вона створює
клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Однак така
модель можлива тільки за умов, по-перше, високого рівня ВНП
на душу населення, який забезпечує високий рівень і
суспільного, і індивідуального споживання, і, по-друге, високого
рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до
праці й поваги до державного сектора.
 Вибір фінансової моделі — це вибір шляху розвитку
суспільства, установлення певної системи економічних
інтересів, які лежать в основі забезпечення впливу на
темпи і пропорції цього розвитку.

Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників. Це і рівень розвитку суспільства, і
характер та масштаби діяльності держави, її втручання в економіку, і тип здійснюваної нею соціальної
політики, і характер міжнародної діяльності та воєнної доктрини, це й історичні традиції народу, рівень
розвитку культури тощо. Основний критерій вибору — вплив на суспільство через установлення
стимулів до праці й ефективного господарювання та забезпечення надійної системи соціальних гарантій.
Дякую за увагу.