ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ЗАСАДИ

ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ
КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ І
СИСТЕМА ВПРАВ

ЛЕКЦІЯ 3
 ПЛАН

1. Загальна характеристика мовленнєвої діяльності.

2. Психолінгвістичні закономірності формування навичок і розвитку умінь.
3. Вправи і завдання для формування іншомовної комунікативної компетентності.
4. Типологія вправ і вимоги до них.
5. Система вправ для формування іншомовної комунікативної компетентності.
 
 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
Іншомовне міжкультурне спілкування реалізується в чотирьох основних видах
мовленнєвої діяльності (МД): аудіюванні, говорінні, читанні і письмі.
Як співвідносяться між собою такі поняття як мова, мовлення і МД?
Мова – це соціально значущий комунікативний код і правила його функціонування або
система мовних засобів, необхідних і достатніх для спілкування, а також правил їх
використання і сполучення на морфологічному, синтаксичному, семантичному і
логічному рівнях.
Мовлення – це процес реалізації мовної системи у спілкуванні. Тобто мова як сутність
знаходить свій вияв у мовленні.
Мовленнєва діяльність визначається у психолінгвістиці як активний, цілеспрямований,
опосередкований мовою і зумовлений ситуацією спілкування процес прийому і видачі
мовленнєвого повідомлення у взаємодії людей між собою. Таким чином, МД є основним
і універсальним засобом спілкування між людьми.
 ВИДИ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Розрізняють продуктивні – говоріння і письмо, і рецептивні види МД –

аудіювання і читання. У процесі говоріння та письма людина висловлює
свої думки, а при аудіюванні та читанні вона сприймає і розуміє думки
інших людей. З іншого боку, аудіювання і говоріння об’єднує одна
матеріальна основа – звукова система мови, ці види МД входять до усного
мовлення. Матеріальною основою читання і письма, які відносяться до
писемного мовлення, є графічна система мови.
 СКЛАДОВІ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Як і будь-яка інша діяльність, МД містить

аналогічні компоненти: 1) мотив, 2)
предмет, 3) засоби і способи реалізації, 4)
продукт і 5) результат.
 ФАЗОВА СТРУКТУРА МОВЛЕННЄВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ

Для методики практично значущою є точка зору

дослідників, які вирізняють чотири основні фази
МД: 1) мотиваційну, 2) орієнтуючу, 3) виконавчу
і 4) фазу контролю і самоконтролю.
 ОДИНИЦІ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Одиницею МД є мовленнєва дія. У системі МД є три підсистеми дій (і

відповідних операцій), які співвідносяться з трьома сторонами мовлення
– структурною (або граматичною), семантичною (або лексичною) і
виражальною (або фонетичною для усної форми мовлення і графічною
для письмової форми мовлення). У процесі виконання мовленнєвих дій
формуються навички мовлення, у процесі виконання того чи іншого виду
МД – мовленнєві уміння.
 2. ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ
ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК І РОЗВИТКУ УМІНЬ
Навичку визначають як психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний
виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат
фізичної і нервово-психологічної енергії.
У процесі навчання ІМ мовленнєві дії учнів мають бути доведені “до оптимального рівня
досконалості” (Зимня І. О.), що забезпечує спрямованість уваги людини під час
здійснення МД лише на зміст свого висловлювання чи того повідомлення, яке вона
сприймає на слух або читає..
Щоб досягти рівня навички (Зимня І. О., Пассов Ю. І.), мовленнєва дія має набути таких
якостей як автоматизованість, стійкість, гнучкість, відсутність спрямованості
свідомості на форму виконання, відсутність напруження і швидкої втомлюваності.
 ЯКОСТІ НАВИЧКИ

АВТОМАТИЗОВАНІС
ТЬ СТІЙКІСТЬ ГНУЧКІСТЬ
виконання сталість мовленнєвої здатність включатися у
мовленнєвих дій з дії, її стійкість до нові ситуації та
належною точністю і негативного впливу функціонувати на
швидкістю, цілісно і інших новому мовленнєвому
повно автоматизованих дій матеріалі
 ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК
• Перший етап (орієнтовно-підготовчий): на цьому етапі учні знайомляться з новим мовним
матеріалом – граматичним, лексичним, фонетичним, що пред’являється в ситуації або контексті,
і виконують окремі мовленнєві (в окремих випадках – мовні) дії за зразком або правилом. Тут
створюється орієнтовна основа як необхідна умова формування навички.

• На другому етапі (стереотипно-ситуативному або стандартизуючому) має місце автоматизація

дій учнів з новим мовним матеріалом в аналогічних ситуаціях мовлення, головним чином на
рівні фрази/речення (в окремих випадках – слова або словосполучення). Завдяки різноманітності
ситуацій, на основі яких відбувається автоматизація, формується не лише така якість як
автоматизованість, але й гнучкість.

• На третьому етапі (варіююче-ситуативному) має місце подальша автоматизація дій учнів з

новим мовленнєвим матеріалом на рівні мінітексту (понадфразової та діалогічної єдності).
Новий матеріал вживається поряд з тим, що вивчався раніше, завдяки чому формується така
якість навички як стійкість, продовжується формування автоматизованості та гнучкості навички
(Шатилов С.Ф., 1986).
 МОВЛЕННЄВІ УМІННЯ

За аналогією з визначенням навички уміння можна визначити

як оптимальний рівень досконалості певної діяльності (у
нашому випадку – мовленнєвої). Відповідно до основних видів
МД відносять чотири основних уміння: уміння говорити (в
діалогічній і монологічній формах), уміння писати, уміння
аудіювати і вміння читати. Кожне уміння спирається на свою
групу навичок, які синтезуються, функціонуючи в умінні.
 ЯКОСТІ МОВЛЕННЄВОГО ВМІННЯ

• Цілеспрямованість – здійснення впливу на співрозмовника, виконання

певного завдання спілкування.
• Продуктивність – створення нового продукту, якого досі не було у
мовленнєвому досвіді учня.
• Самостійність – самостійне програмування учнем свого мовлення і його
реалізація без опор та використання рідної мови
• Динамічність – здатність учнів до переносу у нові ситуації спілкування
 3. ВПРАВИ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ
ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ
КОМПЕТЕНТНОСТІ
Вправа – це спеціально організоване в навчальних умовах багаторазове виконання окремих операцій,
дій або діяльності з метою оволодіння ІКК або її компонентами. Будь-яка вправа має (відповідно до
фазової структури мовленнєвої діяльності) чітку структуру і, як правило, чотири компоненти, один з
яких (другий) є факультативним:
• 1. Завдання-інструкція до вправи.
• 2. Зразок виконання завдання-інструкції (факультативний компонент).
• 3. Виконання вправи.
• 4. Контроль учителем виконання учнями вправи/завдання, самоконтроль або взаємоконтроль учнів.
Крім вправ виділяють завдання. Завдання відрізняється від вправи, перш за все, відсутністю
багаторазовості його виконання.
4. ТИПОЛОГІЯ ВПРАВ І ВИМОГИ ДО НИХ
 ВИМОГИ ДО ВПРАВ

Вимоги до завдання інструкції: до завдання-інструкції до

вправи і до її змісту висуваються такі вимоги: вмотивованість,
тобто учні мають знати не лише, що їм робити у вправі, а й для
чого це робити; культурологічна спрямованість: бажано, щоб у
вправі, крім мовної чи мовленнєвої компетентностей,
формувалася також і ЛСК; професійна спрямованість змісту
вправи відноситься в основному до вищої школи, але є
необхідною також у процесі профільного навчання.
 ВИМОГИ ДО ВПРАВ

До виконання вправи висуваються такі вимоги: коректний вибір рівня керування –

повного, часткового або мінімального; забезпечення учнів необхідними опорами –
природними або спеціально створеними (слід пам’ятати, що останні мають обов’язково
поступово усуватися); вибір оптимального способу виконання вправи – фронтального,
хорового, індивідуального (одночасного або послідовного), парного (одночасного або
послідовного), роботи учнів у малих групах або командах; вибір місця її виконання:
плануючи певну вправу, учитель має брати до уваги, де він буде її проводити – у
звичайному класі, обладнаному одним звуковідтворюючим апаратом; у лабораторії
мовлення, обладнаною звуковідтворюючою і звукозаписуючою апаратурою на кожному
робочому місці учня, у комп’ютерному або відеокласі.
 ВИМОГИ ДО ВПРАВ

До контролю виконання вправи висуваються наступні вимоги:

відповідність форми контролю і критеріїв оцінки об’єктам контролю;
об’єктивність контролю: повністю об’єктивним може бути лише
тестовий контроль, проте вибір декількох критеріїв оцінки (наприклад,
монологічного мовлення учня або написаного ним твору) значно
підвищує об’єктивність контролю.
 5. СИСТЕМА ВПРАВ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ
КОМПЕТЕНТНОСТІ
Під системою вправ розуміють сукупність типів і видів вправ, об’єднаних за призначенням,
матеріалом і способом виконання. Розрізняють:

• загальну систему вправ для формування ІКК певного рівня, що охоплює усі компоненти ІКК і
знаходить своє матеріальне втілення у НМК (звичайно, втілена у НМК загальна система вправ
не може бути ідеальною, тому вчитель може доповнювати її певними вправами, особливо для
роботи на уроці, з урахуванням особливостей конкретного класу/групи учнів, наявності або
відсутності технічного обладнання, своїх творчих можливостей тощо);

• окремі системи вправ для формування мовленнєвих компетенцій в аудіюванні, говорінні,

читанні і письмі;

• підсистеми вправ для формування навичок та одержання знань у техніці читання і письма, для
формування мовленнєвих навичок, одержання знань і розвитку вмінь аудіювання, говоріння,
читання і письма, всередині яких розрізняють ще

• групи вправ.