ХАРАКТЕРИСТИКА

ТА ТЕОРІЇ ПАМ’ЯТІ
 Пам'ять
■ Пам'ять (грецьк. mnema) - одна з найважливіших функцій головного мозку.
Якщо сприймання - це початковий етап пізнавального процесу, відображення
об'єктивної реальності, що діє на наші органи чуття в даний час, то пам'ять
- це відображення об'єктивної реальності, але тієї, що діяла в минулому. Будь-
коли сприйняте, пережите в подальшому не зникає безслідно, і за певних умов
матеріал минулого може бути більш або менш точно відтворений знову.
■ Пам'яттю називається здатність індивідуума фіксувати, зберігати і
відтворювати дані колишнього досвіду.
■ Пам'ять складається з трьох процесів:
1) запам'ятовування, або закріплення інформації (фіксація);
2) збереження, або утримання інформації (ретенція);
3) відтворення інформації (репродукція).
 Фізіологічна основа пам’яті
■ Відповідно до вчення І.П. Павлова про закономірності вищої нервової
діяльності фізіологічною основою запам’ятовування служить
умовний рефлекс - утворення тимчасового звʼязку між стимулом і
реакцією
■ Памʼять людини повʼязана зі змінами на рівні нервової системи, що
зберігаються впродовж певного часу і впливають на її подальшу
поведінку.
■ Комплекс таких структурно- функціональних змін повʼязаний із
процесом утворення тимчасових зв’язків ("слідів памʼяті")
 Види пам'яті:

■ а) мимовільна й довільна пам'ять. Мимовільна, коли ми запам'ятовуємо певну інформацію без

свідомого рішення її запам'ятати, і довільна, коли ми робимо свідомі зусилля, щоб щось запам'ятати.
■ б) безпосередня відкладена й оперативна пам'ять. Безпосередня, короткочасна пам'ять дає
можливість відкрити певну інформацію відразу ж після ознайомлення з нею. Відкладена пам'ять -
довготривала, вона виявляється у спроможності відтворити певну інформацію після певного
проміжку часу. Оперативна пам’ять пов’язана з процесом швидкої переробки великого обсягу
інформації та виконання певних операцій.
■ в) механічна й логічна пам'ять. Механічна пам'ять наявна, коли матеріал повторюється багато
разів, при цьому особа повторює те, що запам'ятала, але не зможе пояснити його. Логічна пам'ять
являє собою запам'ятовування, що базується на розумінні, виявленні смислу, виділенні логічних
складників.
■ г) образна пам'ять. Це зорова, слухова пам'ять, яка являє собою запам'ятовування того, що
бачили, що чули.
■ д) словесно-логічна пам'ять. Для такої пам'яті характерна схильність до запам'ятовування й
відтворення думок, висловлених вербально, в усному та писемному мовленні.
■ є) моторна пам'ять. Рухова пам'ять служить для набуття моторно-рухових навичок.
■ є) емоційна пам'ять. Запам'ятовування подій, що мають сильні почуттєві забарвлення.
 Риси й процеси
функціонування пам’яті
Риси пам'яті
Найважливіші риси пам'яті це тривалість, швидкість запам'ятовування, точність,
швидкість, відтворення, місткість.
Процеси функціонування пам'яті
■ Запам'ятовування. Цей етап функціонування пам'яті пов'язаний із нагромадженням у
процесі діяльності досвіду.
■ Зберігання - це потаємна фаза пам'яті. Людина при потребі може використати інформацію,
нагромаджену в пам'яті, це своєрідний банк. Тривалість збереження залежить від свідомого
рішення про те, наскільки довго хочемо щось пам'ятати.
■ Пригадування - це фаза пізнавальних процесів, завдяки якій людина може використовувати
нагромаджену раніше інформацію.
■ Відтворення відбувається в трьох формах: розпізнавання, власне пригадування та
репродукування.
■ Забування - процес протилежний запам'ятовуванню, який допомагає "розвантажувати"
пам'ять від багатьох непотрібних деталей. Забування може бути як корисним, так і
шкідливим.
Теорії пам’яті

За даними американської психологічної асоціації

серед усіх вищих психічних функцій найбільша
кількість публікацій у світі присвячена
розв’язанню проблем пам’яті і з’ясуванню її
механізмів. Проте повністю розробленої і
завершеної теорії пам’яті не існує і понині.
Представники різних психологічних напрямів
розробляли "свої" теорії пам’яті. Найбільш
поширеними серед них є асоціативна,
гештальтпсихологічна, біхевіористична,
когнітивна і діяльнісна.
 Асоціативна теорія
Асоціативна теорія ґрунтується на вченні Аристотеля про три типи
асоціацій: по суміжності, схожості і контрасту. Найважливішим у цій теорії є
поняття асоціації – зв’язку, поєднання між явищами. Воно виступає в якості
обов’язкового пояснювального принципу всіх психічних утворень, який
стверджує: якщо якісь психічні явища в свідомості людини виникають
одночасно або послідовно одно за другим, то між ними утворюється
асоціативний зв’язок і повторна поява одного з елементів цього зв’язку викликає
в свідомості уявлення всіх інших елементів.
Ігноруючи активність суб’єкта, який запам’ятовує, асоціаністи механізм
запам’ятовування шукали в зовнішніх умовах. Ця теорія виявилася
односторонньою. Вона не змогла пояснити багатьох важливих особливостей
людської пам’яті, таких як її вибірковість та залежність процесів пам’яті від
особливостей організації матеріалу.
 Гештальтпсихологічна
теорія
Гештальтпсихологічна теорія прийшла на зміну
асоціативній у другій половині Х!Х ст.. Її
основоположники, зробивши гештальт основним
поняттям і головним пояснювальним принципом всіх
психічних явищ, вважали, що механізми пам’яті
визначаються законами гештальту. Особлива увага
зверталася на структурованість і цілісність
матеріалу, який запам’ятовується. Гештальтисти
вірно підмітили, що погано структурований матеріал
запам’ятовується важко, а добре структурований –
легко. Але не лише організація матеріалу визначає
ефективність запам’ятовування. Ця теорія ігнорувала
активність суб’єкта, а тому виявилася теж
однобокою.
 Біхевіористична теорія

Біхевіористична теорія практично розвивала дальше погляди

асоціаністів щодо рефлекторних механізмів формування індивідуального
досвіду. Вона розглядала асоціації як елементи досвіду, що ґрунтуються на
функціональних зв’язках між вправами і від яких залежали результати
научіння. При цьому було встановлено, що на успішність закріплення
впливає інтервал між вправами, міра подібності, обсяг матеріалу, рівень
научіння, вікові та індивідуальні відмінності між людьми.
 Когнітивна теорія

Когнітивна теорія розглядає пам’ять як сукупність різних блоків і

процесів переробки інформації, кожен з яких виконує чітко встановлену
роль. Одні блоки виділяють і здійснюють розпізнавання характерних рис
інформації, другі - будують когнітивну схему орієнтування в особливостях
інформації, треті - здійснюють тимчасове утримання інформації, а
четверті - її подачу в певній формі. Проте ця теорія має недоліки подібні до
попередніх теорій. Вона не враховує активність суб’єкта в процесі
запам’ятовування.
 Діяльнісна теорія пам’яті

Діяльнісна теорія пам’яті у вітчизняній психології сформувалася на

основі робіт Л. С. Виготського, П. І. Зінченка, А. О. Смірнова та ін. Вони
вважали, що запам’ятання матеріалу можливе лише в умовах активної
діяльності з ним. На їх думку, закономірності пам’яті визначаються тим,
що робить людина з матеріалом для запам’ятання і яке місце він займає в
її діяльності. Ця теоретична концепція не ігнорує досягнення інших теорій,
а творчо використовує їх при поясненні природи та закономірностей
пам’яті.