Пам‘ять

1. Поняття про пам‘ять

Пам’ять – це психічний пізнавальний процес, який полягає у фіксації,

збереженні та відтворенні попереднього досвіду.

2.Теорії механізмів пам’яті.

Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психологічному рівні

здійснені асоціативним напрямом психології. Центральним поняттям
асоціативної психології є поняття асоціації, що означає зв'язок,
з'єднування.

Асоціація - обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм

асоціації полягає у встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно
виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення,
асоціації поділяють на три типи: асоціації за суміжністю, асоціації за
схожістю, асоціації за контрастом.

Асоціація за суміжністю - це відображення в мозку людини зв'язків між

предметами та явищами, які йдуть одні за одними в часі (суміжність у
часі) або перебувають поряд одні з одними в просторі (суміжність у
просторі). Асоціації за суміжністю виникають при згадуванні подій,
свідком яких була людина, при заучуванні навчального матеріалу тощо.

Асоціація за схожістю має місце в тих випадках, коли в мозку

відображаються зв'язки між предметами, схожими між собою в певному
відношенні (помилкове сприйняття незнайомої людини як знайомої).

Асоціація за контрастом утворюється при відображенні в мозку людини

предметів та явищ об'єктивної дійсності, пов'язаних між собою
протилежними ознаками (високий - низький, швидкий - повільний,
веселий — сумний тощо).

Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної

діяльності і життя людини причинно-наслідкові асоціації, які
відображають не лише збіг подразників у часі та просторі, їх схожість і
відмінність, а й причинні залежності між ними.

Згідно з вченням Павлова, матеріальною основою пам'яті є пластичність

кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові
тимчасові нервові зв'язки, умовні рефлекси. Утворення, зміцнення та
згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологічним механізмом пам'яті.
Запам'ятоване зберігається не як образ, а як "слід", як тимчасові нервові
зв'язки, що утворились у відповідь на дію подразника.

Фізіологічна основа пам'яті тісно пов'язана із закономірностями вищої

нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків
це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс - це
акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що
становить основу акту запам'ятовування.

У поясненні механізмів пам'яті є ще так звані фізична і біохімічна теорії

пам'яті.

Згідно з фізичною теорією пам'яті проходження будь-якого збудження

через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний слід, що
приводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце
сполучення нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета
немовби відбувається обстеження предмета оком по контуру, що
супроводжується рухом імпульсу у відповідній групі нервових клітин, які
нібито моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просторово-часової
нервової структури.

Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей. Процес створення

та активізації нейронних моделей і є засадовим щодо процесів
запам'ятовування, відтворення та збереження.

Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, з'єднуються з

дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї клітини. У
результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих
кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини,
збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий
нейрофізіологічний рівень вивчення механізмів пам'яті.

Біохімічна теорія пам'яті виражається гіпотезою про двощаблевий

характер процесу запам'ятовування. Суть його полягає в тому, що на
першому щаблі, відразу після впливу подразника, в мозку відбувається
короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні
процеси в клітині.

Друга стадія виникає на грунті першої - це власне біохімічна реакція,

пов'язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або
хвилини) і є механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка
характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вважається
механізмом довготривалої пам'яті.
Прихильники хімічної теорії пам'яті вважають, що специфічні зміни, які
відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є
механізмами процесів закріплення, збереження і відтворення слідів
одержаних вражень.

3.Види пам’яті .

Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:

мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів

заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних

прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей
запам'ятовування;

За характером переважаючої психічної активності:

рухова — пам'ять на рухи та їх системи;

емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;

образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова,

дотикова;

словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі

понять.

За тривалістю збереження інформації:

сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в

оточенні.

короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації

на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;

довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;

оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і

необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.
Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без
будь-якої свідомої установки на запам'ятовування. Людина може охопити
поглядом близько семи предметів, запам'ятовуючи у середньому від п'яти
до дев'яти одиниць інформації, які вона спроможна точно відтворити через
кілька десятків секунд після їхнього пред'явлення. Тому обґрунтовано
вважають, що обсяг короткочасної пам'яті становить (7±2) елементи.

Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь

і навичок, що потрібні в житті. Різновидом довготривалої пам'яті є
автобіографічна пам'ять[1] Встановлено що інформація найкраще
запам'ятовується, якщо до неї повертатися через визначені проміжки часу.
Перший становить 15-20 хв, що зв'язано з роботою короткочасної пам'яті.
Через дві години в людини включаються функції довгострокової пам'яті.
Найкраще повернутися до вивченого через вісім годин і через добу. Якщо
ж матеріал не повторювати, він буде сприйматися як новий.

Виявляється, що пам'ять не локалізована в якійсь конкретній частині

мозку; вона може залежати від зміни шляхів, якими проходять нервові
імпульси при їхньому поширенні в мозку. Пам'ять можна тренувати
шляхом постійного використання так, щоб між нервовими клітинами
(нейронами) мозку установилися чіткі зв'язки. Події, що запам'ятовуються
в короткочасній пам'яті, швидко забуваються, у той час як події, що
залишилися в довготривалій пам'яті, запам'ятовуються надовго і можуть
бути відновлені через багато років.

4. Запам’ятання і його види. Умови ефективності

запам’ятовування.

Запам'ятовування - це процес пам'яті, за допомогою якого відбувається

запечатление слідів, введення нових елементів відчуттів, сприйняття,
мислення чи переживання в систему асоціативних зв'язків. Основу
запам'ятовування становить зв'язок матеріалу з сенсом в одне ціле.
Встановлення смислових зв'язків - результат роботи мислення над змістом
запам'ятовується.

Зберігання - процес накопичення матеріалу в структурі пам'яті, що

включає його переробку і засвоєння. Збереження досвіду дає можливість
для навчання людини, розвитку її перцептивних (внутрішніх оцінок,
сприйняття світу) процесів, мислення й мови.

5. Відтворення і його види. Уявлення пам’яті, їх особливості.

Відтворення і впізнавання - процес актуалізації елементів минулого
досвіду (образів, думок, почуттів, рухів). Простий формою відтворення є
впізнавання - впізнання сприйманого об'єкта чи явища як вже відомого по
минулому досвіду, встановленням подібностей між об'єктом і способом
його в пам'яті. Відтворення буває довільним і мимовільним. При
мимовільному образ спливає в голові без зусиль людини.

Якщо в процесі відтворення виникають труднощі, то йде процес

пригадування. Відбір елементів, потрібних з точки зору необхідної задачі.
Відтворена інформація не є точною копією того, що відображене в пам'яті.
Інформація завжди перетворюється, перебудовується.

6. Забування і збереження. Боротьба із забуванням.

Забування - втрата можливості відтворення, а іноді навіть впізнавання

раніше запомненного. Найбільш часто забуваємо те, що незначимо.
Забування може бути частковим (відтворення не повністю або з
помилкою) і повним (неможливість відтворення і впізнавання). Виділяють
тимчасове і тривалий забування
Забування - процес поступовий, базується на послабленні й порушенні
раніше утворених умовних зв'язків. Що менше вони закріплені, то швидше
згасають і забуваються.

Найбільший відсоток забування наявний відразу після заучування

матеріалу. Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо від
самого початку забезпечити міцне ЇЇ запам'ятовування й закріплення через
повторення в перші дні після того, як її було отримано.

Фізіологічною основою забування є гальмування тимчасових нервових

зв'язків у корі головного мозку, що виникає внаслідок відсутності їх
підкріплення. Найшвидше забувається те, що було слабо закріплено в
пам'яті. Швидшому забуванню піддається той матеріал, який закріплявся
механічно.

При свідомому запам'ятовуванні забування відбувається набагато

повільніше.

Основний засіб проти забування — повторення. «Повторення — мати

навчання», — говорить прислів'я. Повторення не тільки основна умова
міцного запам'ятовування навчального матеріалу, а умова наступного
збереження його в пам'яті. Враховуючи, що забування особливо швидко
відбувається спочатку, починати повторювати треба якомога раніше, а не
тоді, коли навчальний матеріал уже майже забутий. Чим раніше
починають повторювати матеріал, тим легше він повністю відтворюється і
тим менше потрібно для цього повторень.

Найважливішим засобом боротьби з забуванням є застосування засвоєних

знань на практиці. Учень, що багато разів застосовує у вправах і диктантах
вивчені правила правопису, не забуває їх. Розв'язуючи завдання на певні
правила, учні міцно запам'ятовують ці правила. Моральні правила, які
засвоюють учні, закріплюються в моральних вчинках, у високоморальній
поведінці. Зв'язок з життям, з широкою суспільною практикою зміцнюють
знання, набуті учнями в школі.

7. Індивідуальні особливості в процесах пам’яті. Типи пам’яті.

Дослідники відзначають істотне розмаїття індивідуальних особливостей у

людей, що виявляється у швидкості, точності, міцності запам'ятовування
та готовності до відтворення.

Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень,

необхідних для запам'ятовування нового матеріалу. Точність
запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що
запам'ятовувалося.

Міцність запам'ятовування виявляється у тривалості збереження заученого

або повільності його забування. Готовність до відтворення - у тому, як
швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй
знання, вміння, навички.

Індивідуальні відмінності пам'яті зумовлені типом вищої нервової

діяльності (ВНД). При зіставленні показників ефективності пам'яті з
виразністю основних трьох безумовних властивостей ВНД (сили,
лабільності, врівноваженості) було встановлено поступові взаємозв'язки.
Люди з сильною нервовою системою мають кращі показники пам'яті при
роботі в ускладнених умовах, бо у них більш вираженою є швидкість
утворення умовних рефлексів. Вони виявляють переваги в заучуванні
складного матеріалу з недостатньою логічністю. У людей зі слабкою
нервовою системою існують переваги при запам'ятовуванні логічно
пов'язаної вербальної інформації.