Право Запорозької

Січі
 Сукупність звичаєво-правових норм поведінки, вироблених у
процесі виникнення козацтва та перетворення його в XVI – XVIII
ст. на велику суспільну верству та звичаєво-правових інститутів,
які ці норми об’єднували. Розвитку та утвердження як
юридичного феномену козацьке право отримало у Запорозькій
Січі, адже там існував механізм його адміністративно-правового
забезпечення та судової апробації. Також воно набуло поширення
серед козацьких формувань Правобережжя і Лівобережжя, а
згодом південних районів України. У нього були й глибокі
Козацьке історичні корені, і певна рецепція звичаєво-правових норм.
Змістовне наповнення:
звичаєве право 1) спадкування більш давніх правових норм українського народу
(йдеться про чинні в час формування козацтва українські правові
звичаї, в т. ч. копне право, адже козаки – насамперед колишні
селяни);
2) формування нових норм на основі військової, суспільної,
адміністративної та судової практики (ці норми були наділені
духом свободи, демократії, поєднаним із військовою
дисципліною);
3) рецепція звичаєво-правових норм інших народів.
 Звичаєво-правова організація влади вибудувала її
триступеневу структуру:
1) вищий рівень (загальна військова рада та Кіш); 2)
середній рівень (паланкове управління);
Козацьке 3) низовий рівень (курінне управління).

звичаєве право За цією моделлю будувався не тільки весь адміністративний

апарат Запорозької Січі та визначався статус її чиновників
Владні (від кошового отамана до канцеляристів), а й згодом було
утворено механізм Українсько-гетьманської козацької
відносини держави з поділом на загальнодержавний, полковий і
сотенний рівні влади. Натомість у селах переважали
козацькі правові звичаї, дотримання яких контролювали
сільські керівники.
 Була пронизана демократичними формами правління.
Навіть кошовий отаман, який зосереджував у своїх руках
військову, адміністративну, судову та духовну владу не міг
завадити існуючій січовій демократії, адже цьому
Структура влади перешкоджали такі традиції, як щорічне переобрання
кошового отамана та діяльність представницького органу
у Запорозькій козацтва – загальної військової ради. На рівні паланок та
куренів також діяла козацька рада. Інститути козацького
Січі права були успадковані від верховного права, де віча як
демократичні зібрання існували на рівні держави, окремих
князівств, міст та сіл.
 Козацьке право розрізняло власність приватну і колективну. За
козацьким звичаєвим правом дослідники виділяють такі основні
підстави набуття права власності:
а) створення речі власноручно;
б) отримання плоду від власної речі (дерева, тварини тощо);
в) розподіл військової, мисливської чи рибальської здобичі;
г) укладення договору (у т. ч. шляхом торгівлі);
Право власності ґ) отримання спадщини;
д) знахідка (у т. ч. скарб);
е) давність володіння.
Стосовно набуття права власності на землю, то найбільш
поширеною на Запорожжі була займанщина – освоєння земель,
які не перебували у чиїй-небудь власності. Право першого
зайняття вільної землі ставало підставою володіння цією землею.
 В умовах існування січового товариства була доволі
обмеженою. Це визначалося українською правовою
ментальністю, індивідуалізмом, а отже, становило
життєву необхідність. Натомість формування права
Приватна колективної власності зумовила спільна праця козаків під
час мисливської чи рибальської ватаги, чумацької валки,
власність торговельної компанії чи військового походу.
 У козацькому праві підставами виникнення зобов’язання
були договір і шкода. У Запорозькій Січі укладалися різні
цивільно-правові договори купівлі-продажу, міни,
дарування, позики, найму та ін. Найпоширенішим був
договір міни, який переважав навіть у зовнішній торгівлі.
Зобов’язальне Під час укладення договорів козаки дотримувалися
формальностей, передбачених українським звичаєвим
право правом. Відтак факт укладення договору супроводжувався
рукостисканням, могоричем, присутністю свідків тощо.
Рукостискання означало те, що договір вважався укладеним
з моменту побиття чи потискання рук.
 Суб’єктом злочину, за козацьким правом, Запорозької Січі
могли бути особи, які досягли шістнадцятирічного віку.
Осудними вважалися навіть психічно хворі люди. Залежно
від об’єкта посягання у Запорозькій Січі виокремлювали
такі види злочинів:
1) військова зрада, якою визнавали пияцтво під час
військових дій, невиконання наказу старшин і
дезертирство;
Кримінальна 2) службові злочини, до яких віднесли зловживання
службовим становищем і розкрадання скарбниці;
відповідальність 3) злочини проти порядку управління й суду;
4) різноманітні злочини проти особи – від образи й
завдання тілесних ушкоджень до вбивства;
5) майнові злочини, до яких належали крадіжка,
пограбування і знищення чужого майна;
6) порушення моральних норм – статеві збочення,
приведення на січ жінки.
 Покарання у запорозьких козаків залежало від ступеня
тяжкості вчиненого злочину і мало на меті кару та
перевиховання злочинця, відновлення прав потерпілого,
превентивне залякування та покуту гріха - від осуду до
страти. Для виконання страти у запорозьких козаків не
Покарання існувало ката. Коли була потреба стратити якогось
злочинця, то його, як правило, наказували страчувати
іншому злочинцеві. Існували також покарання
тілесні (відрубування руки, відрізання носа, вуха, язика),
болісні (побиття палицями, батогами, різками),
ганебні (прив’язування до ганебного стовпа на майдані,
публічне шельмування та ін.).
Одним з найпоширеніших видів покарань згодом стало
ув’язнення, яке поділялося на кару в’язницею (тюремне) і
арешт. За дрібні провини застосовували покарання винного
у ганебного стовпа.
Дякую за увагу