Вступ.

Актуальність проблеми. Сучасний етап розвитку системи освіти України,

зокрема, спеціальної та інклюзивної ланки, характеризується інтеграцією до
європейського простору, що вимагає підвищеної уваги до розвитку особистості,
її різносторонніх якостей.

В офіційних державних документах: Державній національній програмі

«Освіта (Україна ХХІ століття)», Національній доктрині розвитку освіти
України у ХХІ столітті, Національній програмі Діти України», Законах України
«Про освіту», «Про дошкільну освіту» та ін. визначено загальну мету
виховання, навчання, гармонійного розвитку особистості з урахуванням
особливих, індивідуальних потреб дитини.

У зв’язку з активізацією цих та інших нагальних освітніх питань назріла

необхідність переосмислення завдань вітчизняної корекційної та інклюзивної
освіти. У цьому контексті постає актуальним дослідження сучасних науковців
щодо динаміки та особливостей розвитку діяльності, навчання, поведінкових
тенденцій при порушеннях зору у дітей. Вивчення ролі потреб у розвитку
активності особистості виявляє, що найголовнішими з них є потреби пізнання
оточуючого світу.

До питання розвитку та діяльності сліпих та слабозорих дітей звертались

педагоги, тифлопедагоги, психологи В. М. Акімушкін, В.О. Андрієнко, Л.С.
Виготський, В.П. Єрмаков, І.С. Моргуліс, Н.Г. Морозова, В.М. Рамажевська,
Л.І. Солнцева, А.І. Скребитська та інші.

В цьому зв’язку дуже часто йдеться про зміст освіти, який у

тифлопедагогіці стає виховним чинником навчання. Існуючі навчальні
предмети, в залежності від провідного компоненту, мають володіти різним
виховним, пізнавальним, корекційним потенціалом. Доречно буде зауважити,
що до поняття «виховний потенціал» ставлення дослідників з різне, навіть дуже
часто діаметрально протилежне. Особливо актуальним є звернення до
специфіки фізичного, психологічного розвитку дітей з вадами зору.
 Вчителю, як і вихователю, необхідно аналізувати та відбирати навчальний
матеріал з точки зору його виховних можливостей; продумати та проектувати
систему стратегічних, тактичних та оперативних завдань. Процес управління
навчально-пізнавальною діяльністю школярів має бути спрямований на
стимулювання особистісного сприйняття навчальної інформації учнями,
викликаючи у них активну реакцію до вивченого, формуючи відповідні потреби
та інтереси, гуманістичну спрямованість на досягнення результату.
Тифлопедагог повинен особливо могти розрізняти причини певної
поведінки дитини, розуміти прояв емоцій, який може виражатися у різних,
часто не типових для звичайних дітей ракурсах. Зокрема, це стосується
стереотипії у поведінці. Дуже важливим ї вміння розрізнити вияв емоцій від
інших особливостей у поведінці. Дії при стереотипії можуть бути як простими,
наприклад, хитання в сторони; так і складними, наприклад, марширування на
місці, але завжди повторюються без змін. Є декілька гіпотез природи
стереотипії, існують кілька методів терапії.

Під стереотипією в найбільш широкому сенсі розуміється стійке і постійне

відтворення відомої діяльності (вербігерація, каталепсії, застрявання,
персеверация і т. Д.) Це явище відноситься також до найбільш характерних
симптомів раннього недоумства. Але одночасно стереотипізація в формі
автоматизмів є одне із звичайних явищ нормальної психіки. Всі здібності і
прогрес особистості засновані на автоматизмі, який досягається в такий спосіб:
для виконання будь-якої діяльності увага спрямовується на пов'язані з нею
уявлення і завдяки цим забарвленим почуттям зберігаються в пам'яті етапи
процесу. Наслідком частих повторень є утворення більш «швидкого» шляху, в
результаті чого діяльність розвивається майже без спеціального сприяння,
тобто «автоматично». Потрібен лише легкий поштовх, щоб негайно пустити в
хід цей механізм. Подібне відбувається у пасивному стані завдяки сильним
афектам, які спричиняють дії спочатку повільно, а потім все швидше. Це
особливо чітко спостерігається в процесі придбання дітьми поганих звичок.
Кожний комплекс рухів прагне стати самостійним, автоматичним.
 На даному етапі розвитку тифлопедагогічної науки у полі зору дослідників
серед інших питань вивчається класифікація стереотипів у поведінці сліпих та
слабозорих дітей, тенденції поведінки, причини, наслідки, методи корекції.

За великим рахунком, питання про те, що сааме слід називати

«стериотипією» вимагає ще детального вичення та обговорення. На теперішній
час науковці виділяють десятки форм стериотипної поведінки. За формою
реакції стериотипії розділяються на дві категорії: рухи, які повторюються
(наприклад, рух корпусом взад-вперед) і рухи, які не повторюються (наприклад,
завмирання у певнійпозі).
Окремі науковці схиляються до думки, що стериотипна поведінка не
функціональна і не зумовлюється певними попередніми факторами. Відповідно,
стериотипну поведінку слід класифікувати за наступними ознаками: 1)
поведінка є довільною; 2) поведінка недостатньо веріабельна; 3) поведінка
спорстерігається протягом тривалого часу (наприклад, декілька місяців); 4)
поведінка не змінюється під впливом оточуючого середовища; 5) поведінка не
відповідає віковим нормам розвитку. Всі дослідники погоджуються з тим, що
стериотипна поведінка є одноманітною, хоча останні дослідження виявили, що
у людей із затримкою розвитку стериотипна поведінка, наприклад, похитування
взад-вперед більшою мірою розрізняється від випадку до випадку, аніж у
людей без затримки розвитку. Отже, міра варіабельності може розрізнятися в
залежності від форми реакції.
Інша частина вчених вважає, що одним із критеріїв стериотипної
поведінки може бути її ритмічність і періодичність, або регулярність. В цілому
вчені також погоджуються з тим, що у стериотипної поведки відсутня певна
соціальна функція. Загальновизнано, що повторюванність і одноманітність є
обовязковими ознаками стериотипії, але немає однастайної думки щодо того,
скільки разів повинен повторитисяе пізод, яка його тривалість, наскільки
схожими повинні бути наслідкові реакції, щоб констатувати відсутність
варіабельності.
 Недолік зору, порушуючи активність на біологічному рівні, викликає
зниження активності на соціальному. Внаслідок цього недостатньо
розвивається потреба у спілкуванні, розвиток мови затримується на три-чотири
роки. Зменшена кількість зовнішніх просторових ознак не дозволяє дитині
вільно пересуватись у просторі, спостерігаються своєрідності моторики у
вигляді загальної загальмованості, незграбності.

На фоні названої гіпокінезії спостерігаються нав’язливі рухи (крутіння

головою, постійне бажання натискувати на очні яблука, підскакування,
монотонні розхитування тулубом), різні мімічні стереотипії (одноманітні
гримаси, прицмокування, облизування губ і тощо).

Виникнення нав’язливих рухів певним чином пов’язане з віком. Перші

ознаки нав’язливих рухів з’являються до першого року життя частіше у вигляді
бажання торкатися, натискувати на очі. Далі з’являються нав’язливі кругові
рухи головою, пізніше — крутіння на місці і своєрідні трясіння кистями рук.
Деякі рухи, наприклад натискування на очі, за думкою дітей, допомагають їм
думати і зосередитись. З початком пубертатного періоду гіперкінетичні рухові
стереотипії, як правило, зменшуються. Аналогічні рухові стереотипи іноді
спостерігаються і у дітей із залишковим зором, але вони швидко редукуються з
віком.

Причиною виникнення автоматизмів у сліпих вважають виникнення

ранньої компенсації недостатності рухових і зорових імпульсів, необхідних
організму для підтримки відповідного тонусу кори і підкоркових утворень.
Загальне зниження активності викликає пасивність, малорухливість у дітей і
відбивається на пізнавальній діяльності.

Актуальність та недостатня вивченість проблеми зумовила вибір теми

роботи «Корекція стереотипій у незрячих дітей».

Об’єкт – психофізичні особливості навчання і виховання дітей з порушенням

розвитку.
Предмет – методи корекції стереотипії у поведінці сліпих та слабозорих дітей.

Мета - теоретично вивчити та узагальнити головні підходи до корекції

стереотипії у сліпих та слабозорих дітей.

Завдання дослідження:

- вивчити стан дослідження проблеми у педагогічній, тифлопедагогічній та

іншій літературі;
- виокремити особливості ознак стереотипії, її типи та класифікації;
- дослідити зміст, форми та методи корекції стереотипії;
- узагальнити та систематизувати практичні рекомендації провідних
тифлопедагогів щодо корекції поведінки.

Методи дослідження:

- теоретичні: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми

дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація;
моделювання ; порівняння та узагальнення отриманих даних;

- емпіричні: спостереження за навчально-виховним процесом; бесіди з

вчителями, дітьми, батьками; опитування та анкетування учасників
виховного процесу; узагальнення отриманих результатів.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів,

загальних висновків, списку використаних джерел.
Тема: «Корекція стереотипій у незрячих дітей»

Об’єкт – психофізичні особливості навчання і виховання дітей з порушенням

розвитку.

Предмет – методи корекції стереотипії у поведінці сліпих та слабозорих дітей.

Мета - теоретично вивчити та узагальнити головні підходи до корекції

стереотипії у сліпих та слабозорих дітей.

Завдання дослідження:

- вивчити стан дослідження проблеми у педагогічній, тифлопедагогічній та

іншій літературі;
- виокремити особливості ознак стереотипії, її типи та класифікації;
- дослідити зміст, форми та методи корекції стереотипії;
- узагальнити та систематизувати практичні рекомендації провідних
тифлопедагогів щодо корекції поведінки.

Методи дослідження:

- теоретичні: аналіз та узагальнення наукової інформації з проблеми

дослідження; аналіз, синтез, узагальнення і систематизація;
моделювання ; порівняння та узагальнення отриманих даних;

- емпіричні: спостереження за навчально-виховним процесом; бесіди з

вчителями, дітьми, батьками; опитування та анкетування учасників
виховного процесу; узагальнення отриманих результатів.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів,

загальних висновків, списку використаних джерел.