1.

Етіологічний фактор: дизентерійна амеба (Еntamoeba histolytica) — представник найпростіших, що

паразитує у товстому кишківнику (найчастіше сліпа та висхідна ободова кишка); може перебувати
у цистній (циста) та вегетативній (трофозоїт) формі. Формою, що викликає інфікування, є
 цисти → після проковтування потрапляють до товстого кишківника та звільнюють трофозоїти → вони
виділяють протеолітичні ферменти, пенетрують слизову оболонку товстого кишківника та викликають
утворення кратероподібних виразок (часто із вторинним бактеріальним інфікуванням); можуть
проникати до черевної порожнини, розноситися гематогенним шляхом до печінки, легень та головного
мозку (амебні абсцеси).
2. Резервуар і шляхи передачі інфекції: резервуаром являються люди; джерелом інфекції — людина, яка
виділяє цисти (хворий або носій). Інфікування відбувається після проковтування цист
3. , які знаходяться в інфікованій воді, їжі (в основному сирі овочі) або на брудних руках (після
безпосереднього контакту із хворим чи носієм або із інфікованими предметами, напр. банкнотами).
Цисти гинуть при кип’ятінні води та страв.

3. Епідеміологія: спостерігається ендемічно в тропічних та субтропічних країнах, що розвиваються. В Україні

належить до завезених хворіб. Серед осіб, в калі яких виявлено цисти Entamoeba, до 90 % інфіковано
непатогенним підвидом E. dispar, який морфологічно не відрізняється від E. histolytica. Фактори
ризику: подорож в ендемічні регіони, вживання їжі (сирі овочі) та сирої води із неперевірених джерел
в ендемічних районах, анально-оральні сексуальні.

4. Інкубаційний період і період заразливості: інкубаційний період від 1 тиж. до 4 міс.: пацієнт, що видаляє
цисти, є заразним для осіб, що контактують з ним. У вологому середовищі цисти є заразними впродовж
декількох тижнів.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ПРИРОДНИЙ ПЕРЕБІГ

Клінічні синдроми, спричинені інфекцією:

1) безсимптомна колонізація;

2) амебіаз кишківника — симптомна неінвазивна інфекція (неспецифічна діарея); гострий амебний коліт
(амебна дизентерія →нижче; найчастіша маніфестація інвазивної інфекції); хронічний недизентерійний коліт;
амебома (обмежене хронічне інфікування сліпої або висхідної ободової кишки, яке клінічно проявляється
пухлиною в правому нижньому квадранті черевної порожнини; може викликати кишкову непрохідність);
апендицит (рідко, іноді перший симптом амебіазу в районах із високим ризиком зараження); перианальна
виразка;

3) позакишковий амебіаз — амебний абсцес печінки (→нижче) ізольований або з ускладненнями (перитоніт,
перикардит, емпієми); амебний абсцес легень; амебний абсцес головного мозку; амебна хвороба сечо-статевої
системи (зокрема виразки прутня).

1. Амебний коліт (син. амебна дизентерія): основним симптомом є кров’яниста діарея різної вираженості
з великою кількістю слизу. Випорожнення часті, в малій кількості, без позивів до дефекації. Поряд із діареєю
може спостерігатися біль у животі спазматичного характеру, загальна слабкість, невисока гарячка, втрата
апетиту, зниження маси тіла, біль голови, біль у поперековій ділянці. Симптоми розвиваються повільно, часто
спостерігається протікання з численними ремісіями та загостреннями. При ендоскопічному дослідженні
характерними є малі (2–10  мм) виразки на слизовій оболонці товстого кишківника.

2. Амебний абсцес печінки: розвивається латентно та повільно; йому не завжди передує симптомний амебіаз
кишківника. Спостерігається біль в епігастрії та правому підребер’ї, гепатомегалія, нудота та блювання,
відсутність апетиту, зменшення маси тіла, гарячка, пітливість та озноб. При обстеженні живіт болючий
та напружений. Жовтяниця спостерігається рідко. В додаткових дослідженнях: лейкоцитоз, підвищена
активність ЛФ, АСТ та АЛТ, часто підвищена концентрація СРБ в сироватці крові. При візуалізаційних
дослідженнях нерідко можна виявити численні малі абсцеси, найчастіше в правій частці печінки, які пізніше
зливаються в один або декілька більших.

ДІАГНОСТИКА

Діагностичні критерії

1. Амебний коліт:
1) колоноскопія з біопсією та морфологічною оцінкою біоптатів з країв виразок слизової оболонки товстого
кишківника (золотий стандарт);

2) паразитологічний критерій — виявлення в калі специфічних антигенів паразита (адгезивний лектин; ІФА) —
стандартно рекомендується; дозволяє диференціювати E. histolytica від непатогенних амеб, напр. E. dispar;
культивування калу з визначенням ізоферментів E. histolytica, виявлення ДНК амеби в калі (ПЛР); позитивний
результат визначення специфічних антигенів E. histolytica  (присутні у 75–85 % хворих з амебною дизентерією),
відсутніх у E. dispar. При мікроскопічному дослідження калу виявлення трофозоїтів, які всередині містять
еритроцити (нативний мазок свіжого калу), або цист (їх можна виявити у зразках, зафіксованих формаліном) 
є мало придатним (чутливість <60 %), не дозволяє діагностувати амебіаз, оскільки за морфологічними ознаками
неможливо відрізнити E. histolytica від непатогенних амеб, напр. E. dispar. Виявлення трофозоїтів у біоптаті
слизової оболонки товстого кишківника; дизентерійні амеби можна також знайти в матеріалі, забір якого
проведено під час ректоскопії з країв виразок кишківника. Диференційна діагностика E. histolytica  з E.
dispar  проводиться методом ПЛР. Серологічне дослідження виявляє специфічні антитіла в сироватці крові,
проте не відрізняє свіжої інфекції від перенесеної.

2. Амебний абсцес:

1) позитивний результат серологічного дослідження — специфічні антитіла в сироватці крові (ІФА), реакція
непрямої гемаглютинації;

2) УЗД або КТ печінки;

3) рідше — паразитологічне дослідження матеріалу, що був отриманий з абсцесу шляхом тонкоголкової біопсії
(виявити паразита вдається рідко, оскільки він живе у стінці абсцесу).

Диференційна діагностика

1. Амебний коліт: інші причини кров’янистої діареї, особливо інфекційні →розд. 4.28.1 та неспецифічний
виразковий коліт→розд. 4.19, синдром подразненого кишківника; рак товстого кишківника.

2. Амебний абсцес: бактеріальний абсцес, вогнищеве утворення неопластичного або іншого характеру, кіста,
зокрема ехінококова.

ЛІКУВАННЯ  

2. Антипротозойне лікування:

1) ЛЗ, які є активними при інвазії в тканини — лікування вибору при всіх симптомних формах амебіазу
→ метронідазол 500–750 мг п/о 3 × на день протягом 7–10 днів або — тинідазол 2 г п/о 1 × на день протягом
3 днів, або нітазоксанід;

2) ЛЗ, які є активними тільки в просвіті кишківника — знищення цист (застосовують у носіїв і завжди після
лікування симптомних форм) → ділоксанід 500 мг п/о 3 × на день впродовж 10 днів, йодохінол 650 мг п/о 3 ×
на день впродовж 20 днів, паромоміцин 500 мг п/о 3 × на день впродовж 7 днів (не всмоктується, може
застосовуватись у вагітних жінок).

3. Амебні абсцеси печінки: менші зникають після лікування метронідазолом 750 мг 3 × на день п/о або в/в
протягом 10 днів або тинідазолом 2 г п/о 1 × на день протягом 5 днів, а потім ЛЗ, що є активним в просвіті
кишківника, напр. паромоміцином; у випадку більших (діаметром >3 см) потрібно додатково зробити
черезшкірну пункцію і аспірацію вмісту; рідко дренування.