Учебные материалы 4 курс VIIІ семестр

Педіатрія
Тема: Інфекції сечової системи у дітей

ІНФЕКЦІЇ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ (ІСС) У ДІТЕЙ

Термін «ІСС» об'єднує групу захворювань, що характеризуються ростом бактерій в сечовий системі.
Інфекції сечової системи розподіляють на дві групи:
- інфекції нижніх сечових шляхів (цистит; уретрит, уретральний синдром);
- інфекції верхніх сечових шляхів (пієлонефрит; абсцес або карбункул нирки).
Розрізняють такі варіанти ІМС
- уросепсис: бактерії або їх продукти досягають струму крові
- пієлонефрит (ПН): бактеріальна інвазія ниркової паренхіми;
- цистит: бактеріальне зростання обмежене сечовим міхуром
- асимптоматична ІСС: патологічно значуща бактеріурія і лейкоцитурія при відсутності симптомів
Всі зазначені варіанти, крім уросепсиса, можуть бути гострими, хронічними і рецидивуючими
Термін «хронічний» можна використовувати тільки в разі доведеної персистенції інфекції протягом
багатьох тижнів, місяців або років.
Про ускладнену ІСШ найчастіше говорять за наявності порушення уродинаміки (гіперактивний
сечовий міхур, міхуровосечовідний рефлюкс) або супутньої інфекції (уреаплазмоз, хламідіоз).
Згідно із затвердженою рішенням ІІ з'їзду нефрологів України, 2005, ІСС класифікують наступним
чином (рис. 1):

Класифікація інфекцій сечової системи

Інфекції сечової
системи

Хронічні(≥3міс.)
Гострі:цистит, Неускладнені цистит, пієлонефрит,
пієлонефрит, інфекції
сечовивідних шляхів
ускладнені інфекції сечовивідних
(рецидиви) шляхів без визначення
без визначення топіки
топіки
 Пієлонефрит(ПН)
Визначення. Пієлонефрит – це загальне захворювання організму з переважним вогнищевим інфекційно-
запальним ураженням інтерстиціальної тканини і чашково-мискової системи нирок із залученням до
патологічного процесу канальців та інших структур нирок, яке характеризується ознаками інфекційного
захворювання,та порушенням функціонального стану нирок за тубулоінтерстиціальним типом.
Етіологія:
В переважній більшості бактерії, які викликають ПН, відносяться до Еnterobacteriaceae (Escherichia
coli, Klebsiella, Proteus, Pseudomonas). Рідко зустрічаються Enterococci та Staphylococci. Рідше –
мікоплазми, уреаплазми та хламідії, гриби роду Candida – при хронічному пієлонефриті. Збудниками
можуть бути бактерії, що втратили свою клітинну оболонку і мають підвищену осмотичну лабільність(
L-форми бактерій і протопласти), які довго можуть знаходитися в нирковій тканині, не виявляються при
звичайному посіві сечі , але зберігають патогенні властивості і резистентність до медикаментів.
Фактори ризику:
- жіноча стать;
- певні антигени HLA (А10,В7,В8);
- повільний тип реакції ацетилювання;
- спадкова обтяженість;
- нефропатії у матері під час вагітності;
- дизембріогенез нирок;
- порушення уродинаміки (міхурово-сечовідний рефлюкс, гідронефроз, нефроптоз);
- метаболічні та гемодинамічні розлади;
- імунодефіцитні стани.
Патогенез
Шляхи проникнення мікроорганізмів:
- висхідний;
- гематогенний або лімфогенний (рідко).
- Аномалії розвитку сечової системи створюють передумови для колонізації сечової системи
висхідним шляхом. Дисбактеріози, запори уможливлюють гематогенний шлях потрапляння інфекції.
Дисфункції сечового міхура сприяють повторним ІСШ. Наявність міхурово-сечовідного рефлюксу як у
поєднанні з інфекційним агентом, так і без нього (наприклад, внутрішньоутробний) може призводити до
розвитку обструктивної нефропатії, появі рубців й осередків склерозу ниркової тканини.
Можна виділити 2 стадії патогенезу ПН :
1)неспецифічна (запальна) – відбувається деструкція тканин нирок факторами нейтрофілів і
супероксидними радикалами; впливають також системи комплемента, кінінова, та система
гемокоагуляції; інтенсифікуються процеси пероксидації ліпідів.
2) специфічна (імунологічна) – інфільтрація інтерстицію нирок лімфоцитами і плазматичними
клітинами, інтенсивний синтез імуноглобулінів, утворення імунних комплексів та їх відкладення на
базальних мембранах канальців з виділенням біологічно активних лімфокінів, які посилюють
деструкцію та викликають посилений синтез колагенових волокон з утворенням рубців в тканині нирок
і вторинно зморщеної нирки. При хронізації процесу формується вторинний імунодефіцит за Т-
клітинним типом.
В залежності від давності процесу, стану уродинаміки, особливості клінічних проявів вирізняють:
- За станом уродинаміки виділяють:— первинний процес, коли при використанні сучасних
методів діагностики не вдається визначити причини фіксації мікроорганізмів у тубулоінтерстиційній
тканині нирок (тобто порушень уродинаміки);
- вторинний, коли відомі фактори, що сприяють розвитку запального процесу. Серед вторинних
ПН відрізняють:— обструктивний тип — розвивається за наявності органічної чи функціональної
обструкції;— необструктивний — при дисметаболічних нефропатіях, , нирковому дизембріогенезі тощо
Пієлонефрит(ПН) – буває одностороннім, двостороннім, гострим або персистуючим.
- ПН вважається гострим при тривалості його перебігу до 3 місяців. Гострий ПН –
характеризується активною стадією хвороби і зворотним розвитком симптомів з повною клініко-
лабораторною ремісією впродовж 3 міс.
Рецидив ПН документується за наявності, окрім клініко-лабораторних симптомів, того ж
збудника, що й при попередньому епізоді захворювання, і може бути представлений незакінченою
 інфекцією (нераціональне лікування, резистентний до антибіотика збудник) або персистенцією
(відокремлене вогнище бактеріовиділення)
Хронічний ПН – бактеріальне ураження нирок, чашечко- мискової системи в результаті тривалої
персистенції інфекції, що розвивається на тлі аномалії розвитку сечовивідних шляхів, яке приводить до
фіброзу та деформації ЧМС.
Хронічний ПН- бактеріальна інфекція ниркової паренхіми, яка продовжується тривалий час за
відсутності порушень уродинаміки- сьогодні в зв'язку із впровадженням сильних антибіотиків
зустрічається рідко. Поява фіброзних рубців у паренхімі нирок внаслідок гострого процесу, часто з
наявністю міхурово-сечовідного рефлюксу свідчить про хронічний пієлонефрит. Представником
хронічного ПН є ксантогрануломатозний пієлонефрит. Характеризується в основному одностороннім
збільшенням і втратою функції нирки в результаті деструкції ниркової тканини і наявністю
паренхіматозних кальцифікацій.
Класифікація ускладненого пієлонефриту у дітей

форма Перебіг Активність Функція нирок

Ускладнений Гострий Активна стадія Збережена
(вторинний, Хронічний Часткова Порушена
обструктивний) а)рецидивуючий клініко- Хронічна ниркова
б)латентний лабораторна ремісія недостатність
Повна ремісія
a) Рецидивуючий перебіг – періоди загострення у вигляді сечового синдрому (L-урія, бактеріурія та
ін.) та клінічних симптомів (підвищення Т°, больовий синдром та ін.);
b) Латентний – тільки сечовий синдром різного ступеня вираженості.
За активністю:
 активна стадія;
 часткова ремісія – відсутні клінічні прояви, але зберігається сечовий синдром;
 повна клініко-лабораторна ремісія – відсутні як клінічні, так і лабораторні ознаки.
За функціональним станом нирок:
 без порушення функції нирок;
 з порушенням функції нирок;
 хронічна ниркова недостатність.
Слід зазначити, що в даний час в європейській і американській урологічній літературі термін
«хронічна» по відношенню до інфекції сечової системи не застосовується, а при рецидиві інфекції
сечової системи використовуються наступні терміни:
Персистенція інфекції сечової системи:
– з тим же збудником;
– з того ж вогнища в сечостатевому тракті (вогнище бактерійної персистенції – сечові шляхи,
нирка і інше).
Реінфекція МП:
– з іншим виглядом збудника;
– з вогнища поза сечовим трактом, але не з нирки і сечових шляхів (шлях: товста кишка –
аногенітальная зона – сечовипускальний канал і так далі) [Schaeffer A., 1998
Клініка.
Гострий ПН характеризується раптовим початком лихоманки , блювання , у дітей старшого віку і
підлітків, ознобом та болем попереку з або без симптомів на рівні сечового міхура (дизурія, часте й
болісне сечовипускання біль над лобком, імперативні позови до сечовипускання нетримання сечі вказує
на наявність циститу).
Тяжкість стану документується за наявності гіпертермії (понад 39° С), блювання, тяжкої дегідратації,
або згідно зі ступенем активності.
В ранньому віці гіпертермія може бути єдиним проявом, іноді у дебюті захворювання на тлі
збереженого загального стану.
У новонароджених і дітей раннього віку гострий ПН може супроводжуватись нирковою втратою солей,
у немовлят — неспокій, подразливість, мармуровість шкіри, анорексія, диспептичні явища, тривала
жовтяниця, . Часто відмічається дегідратація і гіповолемія Класичні симптоми і навіть гіпертермія
можуть бути відсутні при ПН трансплантованої нирки.
Лабораторні критерії:
- лейкоцитурія ≥ 10 в 1 мкл (більше 50% нейтрофілів , позитивний тест на естеразу лейкоцитів
(при визначенні лейкоцитів тест-смужкою), підвищення N-ацетил-β-глюкозамінідази, лейкоцитарні
циліндри;
- бактеріурія – у середній порції ранішньої сечі бактеріурія ≥10 4 КУО/мл в 1 мл сечі при заборі
сечі із середньої струї, позитивний тест на нітрити (окрім процесу, викликаного ентерококами і
стафілококом)
- мікропротеїнурія (хибна — за рахунок лейкоцитурії і справжня — за рахунок протеїну Тамма —
Хорсфалла);
- рН сечі > 6,5
- підвищення N-ацетил-β-глюкозамінідази
- іноді поодинокі мало змінені еритроцити в сечі;
- — У крові: підвищення ШОЕ, нейтрофільний лейкоцитоз
- підвищення рівня С-реактивного білка понад 20 мкг/мл (або вище за нормальні референтні
значення згідно з методикою дослідження).
- зниження функціонального стану нирок за тубулоінтерстиціальним типом, зниження відносної
густини сечі;
- дані ультразвукової діагностики, екскреторної урографії, цистографії КТ, динамическая
радіоізотопна нефросцинтіграфія с непрямой микционной пробой, статична нефросцинтиграфия с Tc99-
DMSA, тощо. При візуалізації спостерігається набряк всіє ї або частини однієї або обох нирок
додатково до можливої патології сечового тракту - розширенню миски, сечоводів, сечового міхура та
ін.
- У 50% дітей з першим епізодом гострого ПН при цистографії визначається міхурово-сечовідний
рефлюкс.
Диференціальна діагностика.
Захворювання з якими необхідно диференціювати пієлонефрит – цистит, інфекції сечовивідних шляхів
без визначення топіки, гострий гломерулонефрит з ізольованим сечовим синдромом, хронічний
гломерулонефрит, тубулоінтерстиціальний нефрит.

Диференціально-діагностичні критерії пієлонефриту і схожих з ним захворювань

Ознака Пієлонефрит Цистит ІСШ

1. Зв'язок з Часто після ГРВІ, Після переохоло-дження, На тлі ГРВІ, пневмоній і
перенесеними бронхітів, пневмонії і ін. ГРВІ ін.
захворюваннями
2. Симптоми Виражені Відсутні або незначні Немає
інтоксикації
3. Температура Вище 38°С Нормальна або до 38°С Нормальна

4. Дизурія Немає Обов'язково Короткочасно

5. Больовий синдром Виражений в попереку, Внизу живота Немає
животі або кістко-
вертебральному куті
6. Лейкоцитоз Виражений Рідко Немає
. ШОЕ підвищена Норма Норма
8. Бактеріурія Частіше виражена 50-100 помірна Менше 50-100 тис ./мл
тис і більше тис./мл
9. Наявність БПА* Є Немає Немає
10. Осмолярність сечі Знижена Норма Норма
11.Електропровідність Знижена Норма Норма
сечі
12. Термоаси Виражена Немає Немає
метрія попереку
13.Зміни на урограмі Характерні Немає Немає
14.Зміни на Асиметрія, уповільнення Відсутні Відсутні
реносцинтиграмі секреторно-
екскреторних процесів
* БПА – бактерії покриті антитілами
Диференціально-діагностичні ознаки гострого гломерулонефриту та пієлонефриту у дітей
Ознаки Гострий гломерулонефрит Пієлонефрит
Початок захворювання Через 2-3 тижні після ангіни, На тлі гострих бактерійних і вірусних
скарлатини, ГРЗ інфекцій
Дизурія Не характерна Характерна
Болі в попереку У 25-30% хворих У більшості хворих
Температура тіла Нормальна або субфебрильна Фебрильна або субфебрильна

Сечовий синдром: Гематурія, циліндрурія, в 2-3 Лейкоцитурія, бактеріурія,

аналіз сечі, перших дні лейкоцитурія, олігурія, нормальний або поліурія, Нормальна
діурез, відносна нормальна або підвищена або понижена
щільність
Посів сечі Завжди стерильний У 85% - позитивний посів
Креатинін, сечовина Підвищені при порушенні функції Нормальні
крові нирок
Набряки Характерні Відсутні
Гіпертензія У більшості хворих Не характерна
Фільтраційна функція Знижена Нормальна
нирок
Морфологічні зміни Ураження капілярів клубочків, Переважне ураження інтерстиціальної
нирок проліферація кліток капсули тканини нирок
клубочка

Інтерстиційний нефрит (ІН)Діагноз верифікується на підставі даних нефробіопсії.

Клінічні критерії: гіпо-, нормотензія (при поліурії) або гіпертензія.
Лабораторні критерії: зниження відносної густини сечі (менше 1012 для дітей до 7 років, менше 1018
— до 18 років), протеїнурія, абактеріальна лейкоцитурія, еритроцитурія. При гострому інтерстиційному
нефриті за рахунок значного зниження концентраційної функції може підвищуватись рівень креатиніну
та β2-мікроглобуліну крові. Розвитку інтерстиційного нефриту нерідко передують інтоксикації,
отруєння, гостра ниркова недостатність.

Лікування ПН
Вибір терапії інфекцій сечової системи залежить від варіанту ІСС, віку пацієнта, тяжкості клінічних
проявів , характеру мікрофлори і наявності факторів що сприяють розвитку захворювання.
Будь яка симптоматична ІСС потребує негайного абактеріального лікування.

Діти раннього віку (менше 2 р) і пацієнти з блюванням, симптомами дегідратації, інтоксикації з

неможливістю проведення пероральної регідратації повинні бути госпіталізовані. Для попередження
перманентного ниркового ураження проводиться довенне уведення антибіотиків впродовж перших 48
годин. Далі терапія повинна бути адаптована у відповідності до стану пацієнта (ліквідація лихоманки,
припинення блювання і болю) і даним антибіотикограми.
Ліжковий режим призначають тільки хворим в активній стадії .
В дієті сіль та рідину обмежують тільки при порушенні функції нирок. Рекомендують рясне
пиття( на 50% більше вікової норми): не міцний чай , компоти , соки, слабко лужні мінеральні
води( Поляна Квасова, Свалява, Нафтуся, Слов’янська- 2-3 мл/кг на прийом). Перевагу віддають
білково-рослинній їжі. Виключають продукти, що містять екстрактивні речовини та ефірні масла
(м’ясні бульйони, цибуля, часник, кава та ін.). Не дозволяються смажені страви. Необхідно враховувати
можливість розвитку пієлонефриту на фоні обмінних порушень (оксалурії, уратурії, цистинурії та ін.),
що потребує спеціальних корегуючих дієт.
• Етіотропна та патогенетична терапія. Лікування проводиться з урахуванням віку, анамнезу,
ступеня інтоксикації, доступності а/б)
• Призначення препарату доводиться ініціювати на емпіричній основі, але режим лікування має
бути скорегований як найшвидше згідно з результатами культурального дослідження.
• До початку терапії необхідно зібрати сечу для бактеріологічного дослідження та
антибіотикограми.

• Антибактеріальна терапія проводиться ступінчастим методом в стаціонарі (парентерально з

переходом на прийом препаратів перорально після нормалізації температури) або перорально при
амбулаторному лікуванні.
• Препаратами першого ряду є:
• Цефалоспорини переважно ІІІ покоління ( ІІІ покоління: цефтріаксон (бажано із сульбактамом),
цефотаксим, цефтазидим, цефоперазон, цефіксим, цефподоксим проксетіл);
• Антибактеріальні препарати першого вибору для ступінчастої терапії однієї групи: цефотаксим ,
цефтріаксон, цефоперазон , цефтазидим, 3-4 дні і потім цефподоксим проксетіл (цефодокс) , або
цефіксим (наприклад цефікс) 7-10 діб .
Якщо передбачається грампозитивна флора, доцільне застосування аміноглікозиду в
комбінації з ампіциліном або з амоксициліном + клавуланова кислота. При використанні
аміноглікозидів необхідно пам’ятати, що вони мають ото- і нефротоксичні властивості.
Аміноглікозиди ( гентаміцин, тобраміцин, амікацин) призначають на 5-7 днів
(не більше) .
• Альтернативні препарати: цефалоспорини IV покоління –цефепим; карбопенеми – іміпенем,
меропенем; уреїдопеніциліни- тикарцилін/клавуланат, пиперацилін/тазобактам, фторхінолони за
життєвими показаннями.
• Хлорамфеніколу, сульфонамідів, тетрацикліну, рифампіцину, амфотерицину B і фторхінолонів
треба уникати. Використання цефтріаксону потребує обережності у зв’язку з його небажаною побічною
дією на жовчовиділення. У новонароджених, особливо у недоношених, він може пролонгувати
жовтяницю , справляти токсичний ефект.
• Макроліди – кларитроміцин, рокситроміцин та ін. в разі визначення атипової мікрофлори

• При підозрі на уросепсис лікування повинно проводитись комбінацією препаратів, наприклад,

амоксицилін+ аміноглікозид або цефалоспорини+ аміноглікозид.

До комплексу лікування входить також проведення дезінтоксікаційної (оральної та інфузійної) і

протизапальної терапії (протизапальні засоби: парацетомол, ібупрофен, ортофен, ),
На тлі підвищеного введення рідини за відсутності функціональної чи органічної обструкції,
можливе використання швидкодіючих діуретиків (фуросемід, лазикс ) .

• У дітей хворих на гострий ПН курс а/б терапии – не менше 10-14 днів (можливо в/в уведення на
початку лікування. Аналіз сечі звичайно нормалізується впродовж 5 днів.
• При хронізації запального процесу тривадість терапії має визначатися індивідуально, залежно
від етіологічного чинника.
Далі, до проведення досліджень для виявлення сприяючих факторів, проводиться хіміопрофілактика .
У багатьох дітей з ІСС визначаються фактори, що сприяють розвитку ПН серед яких найчастіше
зустрічаються анатомічні аномалії, і дисфункції сечового міхура та сфінктеру. Лідером є міхурово-
сечовідний рефлюкс. Дисфункція сечового міхура та сфінктеру часто зустрічається у дівчаток віком 8
міс – 6 років-періоді, коли формуються навички довільного сечовипускання. Такі пацієнти з «незрілим
сечовим міхуром» поряд з тренуванням сечового міхура, рясним питтям та нормалізацією акта
дефекації потребують проведення хіміопрофілактики. Медикаментозна профілактика рекомендована
також хворим із вродженими уропатіями до спонтанної чи хірургічної корекції. Препаратами вибора є
триметоприм, нітрофурантоїн (фурагін, фурамаг) і котримоксозол одноразово на ніч у дозі 1/3-1/4 від
добової.

Профілактичну терапію після лікування пієлонефриту застосовують на амбулаторному етапі у дітей

молодшого віку, що вже мали епізод пієлонефриту, за наявності ризику розвитку рубців, інфікування
 при сечокам’яній хворобі, при ризику рецидивів ІСС, хронічних ІСС, супутній урогенітальній інфекції,
цукровому діабеті, тривалій імобілізації.
Диспансерне спостереження при гострому пієлонефриті продовжують 5 років; при хронічному – до
переводу дитини під нагляд терапевта. Аналізи сечі після гострого періоду проводять: перші 6 міс – 1
раз на 2 тижні; в наступні 6 міс – 1 раз на місяць, далі – 1 раз на 3 місяці; при будь-якій інтеркурентній
інфекції.
Огляд стоматолога, отоларинголога, 3-кратні аналізи калу на я/глистів і зіскоб на яйця гостриків
проводять 1 раз на 6 місяців.
Цистит
Визначення – Цистит(інфекція нижніх сечових шляхів) – це мікробно-запальний процес в слизовій
оболонці сечового міхура. Гострий – до 3 міс, хронічний – понад 3 міс.
Етіологія та патогенез
Шляхи інфікування:
1. нисхідний – з нирок;
2. висхідний – через сечовивідний канал;
3. гематогенний (рідко).
Анатомічна особливість сечових шляхів у дівчаток (широкий та короткий
сечовивідний канал) призводить до більш частої захворюваності їх циститом, ніж хлопчиків.
Цистит може виникнути при апендициті у випадку тазового розташування хробакоподібного
відростку Особливою формою є геморагічний цистит, який викликають бактерії роду Enterobactriaceae
або віруси (частіше аденовіруси).
У старших школярів цистит може бути специфічної етіології – гонорейної, трихомонадної, хламідійної.

1. Діагностичні критерії:
Клінічні прояви. Дитина не виглядає хворою, але відчуває дискомфорт: спонтанний біль під час або
після сечовипускання, імперативні позиви, прискорене сечовипускання, іноді - нетримання сечі. Сеча
може мати неприємний запах і бути каламутною, іноді червонуватого кольору (крапля крови в кінці
сечовипускання.
У дітей раннього віку дизурічні явища помітні завдяки частому сечовипусканню, занепокоєнню та
крику дитини.
Хронічний цистит виникає у разі неадекватного лікування гострого, при наявності вад розвитку
сечової системи, порушення кровообігу в стінці сечового міхура, кристалурії і т. інше.
Діагностичні критерії:
 Клінічні критерії: біль при сечовипусканні, дизурія( імперативні позиви до сечовипускання,
часті сечовипускання, нетримання , неутримання сечі)
 біль внизу живота, в надлобковій області, що посилюється при пальпації та наповненні сечового
міхура;
 Лабораторні критерії: бактеріурія ≥ 103–4 КУО/мл, лейкоцитурія ≥ 10 в 1 мкл, еритроцитурія (у
тому числі термінальна).
 Немає лабораторних показників запалення у крові
Діагностика базується на клінічних та лабораторних показниках. Катетеризація сечового міхура
та ендоскопічне дослідження в гострому періоді протипоказані, тому що дуже болючі, та мають
високий ризик загострення запального процесу і ускладнень.
При ультразвуковому дослідженні пациєнтів із гранулярним циститом визначається збільшення
товщини стінки и слизової сечового міхура, після сечовипускання у сечовому міхурі може выявлятися
залишкова сеча.
Диференціальний діагноз: характерними для циститу є значна бактеріурія і лейкоцитурія при
нормальних аналізах крові.
Імперативні позиви, болі при сечовипусканні прискорене сечовипускання є неспецифічними
симптомами і можуть відзначатися при наявності стерильноі сечі. Такі симптоми можуть бути при
кристалурії, викликані синехіями статевих губ, вульвітом або вульвовагинитом у дівчаток і баланітом у
хлопчиків.
Цистит треба диференціювати з такими захворюваннями як пієлонефрит; гострий апендицит при
заочеревинному ретроцекальному і тазовому розташуванні хробакоподібного відростку.
Лікування.
- цефалоспорини перорально, „захищені” пеніциліни; при хронічному циститі перевагу віддають
аміноглікозидам.
- уросептики – ко-тримоксазол, фурагин, фурамаг, нітрофурантоїн, .
- Монурал (фосфоміцин трометамол) призначають по 2 г; розчинити у воді, 1 раз на добу на
протязі 1-2 діб.

При першому епізоді циститу у дітей призначається протимікробна терапія уроантисептиком

(наприклад триметоприм/сульфаметоксазол) протягом 5 діб або антибіотиком (наприклад цефіксим
[цефікс] або цефуроксим) протягом 3 діб у поєднанні з симптоматичною терапією (наприклад
прифініуму бромід [ріабал] При рецидивах циститу показано консультацію гінеколога або уролога,
проведення рентгенологічного дослідження сечового міхура, дослідження крові на антитіла до
ureaplasma urealyticum, chlamydia trachomatis, mycoplasma genitalium, M. Hominis i trichomonas vaginalis.)
Курс антимікробного лікування гострого циститу – 3-5 діб, хронічного – 14 діб. Але до приняття
рішення про припинення терапії необхідно упевнитися у ліквідації інфекції і відсутності факторів,що
сприяють ІСС (особливо дисфункції сечового міхура і сфінктеру). За наявності чинників ризику, а
також дівчаткам з рецидивуючою ІСШ в деяких випадках після закінчення курсу за наявності чинників
ризику (цукровий діабет, прийом кортикостероїдів), а також дівчаткам до 5 років призначають
уроантисептики 1/3-1/4 від звичайної добової дози одноразово на ніч протягом 2-4-6 тижнів.

Місцево:інстиляції розчином фурациліну з подальшим введенням олій обліпихи або шипшини;

антибіотиків; розчином коларголу; фізіотерапія (електрофорез, НВЧ, пелоїдотерапія).
- спазмолітики при больовому синдромі;
фітотерапія (польовий хвощ, ягоди можевельника, листя брусники, толокнянки, звіробоя, лист
ортосифону, нирковий чай).