Professional Documents
Culture Documents
ІУЛ Практичне № 11
ІУЛ Практичне № 11
ІУЛ Практичне № 11
Творчість П.Тичини
(1891-1967)
План
1. Загальний огляд життєвого і творчого шляху письменника. Талант П.Тичини та
його деформація в радянському суспільстві.
Влітку 1938 року Павло Тичина занотував у себе в щоденнику: «Після твоєї
смерті, все твоє написане уміститься на 50 сторінок». Так воно й сталося. Але ті
сторінки – найвищого гатунку.
Усе життя Тичина маскувався, щоб у ньому – не доведи Господи! – не побачили
того, «хто мислить у куточку». І не побачили: добре замаскувався. Настільки
добре, що відрізнити справжнього митця від канонізованого образу партійного
віршувальника стало майже неможливо.
"Золотий гомін"
Рік написання: 1917.
Жанр: лірична поема. Хоча деякі дослідники характеризують її як ліричну
ораторію. І пояснюють це поєднанням епічних епізодів з драматичними
сценами.
Тема – зображення історичних подій, пов’язаних із 1917 роком. В основі гомін
над стародавнім Києвом. Всі радіють. Андрій Первозванний вітає киян. Це ж він
колись поставив хрест на пагорбі і започаткував зародження величного міста.
Ідея: автор радіє і водночас тривожиться за майбутнє своєї неньки. Радіє, адже
вона тепер незалежна. Він підтримує народ, веселиться разом із ним. Та є й
інший бік медалі. Павличко сумнівається. Не так просто вирватись із могутніх
лап на волю. Все це асоціюється в нього із чорним птахом. Цей зловіщий ворог
залягає в найпотаємніші закутки людської душі і навіть не збирається
відпускати свої кігті.
«Золотий гомін» художні засоби:
Майже вся поема побудована на метафорі: засміялись гори, зазеленіли; ріка
мутная сповнилася сонця і блакиті. Також автор використовує постійні епітети
(бездушний храм; кришталева музика; човни золотії), анафори й звертання ( о,
бездушний пташе).
«Золотий гомін» – твір, написаний в часи проголошення Центральною Радою
незалежності Української народної республіки. Це величезний прорив у історії
нашої держави. Радість незалежності розділяють навіть предки, які постали з
могил.
«Скорбна мати»
Рік написання – 1918. Твір має посвяту – матері письменника, яка пішла з життя
за три роки до написання твору.
Тема: розповідь про складний перебіг революції. Вирощую відрами у себе
вдома, а потім беру і продаю!
Ідея: показати, що кожен має віднайти в серці співчуття до страждань
українського народу, гуманність і любов.
Віршовий розмір – катрен, тристопний ямб
Художні засоби «Скорбна мати»:
Епітети: блискучими ножами, зелене зеленіє, у кривавім краю, дике жито.
Звертання: Маріє!
Метафори: до краю обідніло серце; в могилах поле мріє.
Порівняння: безкровні, як лілеї.
Повтори: Проходила по полю.
Тетраптих «Скорбна мати» присвячений пам’яті матері поета, якої не стало у
1915р., цикл водночас набрав широкого символічного узагальнення. Образ
покійної матері Марії переростає в образ Скорбної матері, в якому узагальнено і
долю Божої Матері, й страждання України.
Це поема – реквієм – особливий за змістом і формою філософський твір, у
якому поєднане індивідуальне з загальнонародним, широкий філософський
розмах думки з конкретними описами.
"Похорон друга"
Цей твір П. Тичина написав у 1942 році, коли відбувалася кульмінаційна битва
на Волзі. На одностайну думку літературознавців, поема стала вершинним
досягненням її автора в період війни. У цей час муза поета на хвилі
патріотичного піднесення ніби знову відродилася, і голос його зазвучав свіжо,
оригінально.
Поема нагадує оголений нерв, який тонко реагує на горе мільйонів людей,
кинутих у вир однієї з найжорстокіших воєн. У ній переплітаються дві теми —
життя і смерті. Своєрідний зачин поеми, наповнений конкретними реаліями
прифронтового міста. Ліричний герой чує траурну мелодію духового оркестру,
вона нагадує йому про смерть друга Ярослава, який загинув у боях за Харків.
Проте ховають іншого, теж полеглого на війні солдата Степана. Ліричний герой
починає думати про всі жертви воєнного лихоліття, про горе, яке не оминуло
жодної родини. Війна несла хаос, руйнування, страхіття, знищуючи все живе.
Однак П. Тичина переконаний, що горе назавжди залишається в серці людини,
але життя перемагає навіть смерть тим, що воно триває. Конкретний план поеми
поступово переходить у філософський. Як висновок-узагальнення про вічні
закони буття звучать у поемі слова:
Усе міняється, оновлюється, рветься,
у ранах кров’ю сходить, з туги в груди б’є,
замулюється мулом, порохом береться,
а потім знов зеленим з-під землі встає.
Ці рядки в різних варіаціях повторюються у творі не один раз. І це закономірно
— ними заперечується всевладдя смерті.
Подієвий ряд у поемі ослаблений, сюжетні віхи змальовано пунктиром:
засніжене місто, похорони солдата, спогади про Ярослава. Основне у творі —
міркування ліричного героя, викладені за законами асоціацій, під впливом
вражень від побаченого й почутого.
Майстерність П. Тичини виявляється у відтворенні настроїв людини через
пейзаж, зітканий із напівтонів, через кольорове означення звуків. Поєднання
зорових і звукових образів, рефрени, музична тема наближають поему до
симфонії, яка утверджує перемогу народу над фашизмом, життя над смертю.
"Пам’яті тридцяти (На Аскольдовій могилі)"
Вірш ” Пам’яти тридцяти ” – громадянська лірика. В основі твору – дійсний
трагічний факт: бій під Крутами 29 січня 1918 року, загибель юних патріотів-
українців у боротьбі за вільну Україну проти російсько-більшовицької навали.
Останки загиблих юнаків були поховані на дніпровських кручах у Києві.
Поезія Тичини глибоко психологічна. Автор тужить, страждає, оплакує борців
за волю. Ці почуття передаються й читачам.
«Пам'яти тридцяти
Рід літератури «Пам'яти тридцяти»: лірика.
Жанр «Пам'яти тридцяти»: вірш-реквієм, поетична епітафія.
Тема «Пам'яти тридцяти»: зображення самопожертви молодих людей заради
Батьківщини,
Ідея «Пам'яти тридцяти»: утвердження патріотизму і гуманізму, осудження
жорстокості, терору, ненависті. Любити вітчизну, віддати за неї життя — це
найвища етична і духовна цінність людини.
Мотиви «Пам'яти тридцяти»: вірш проймає скорботно-патетична тональність
туги, печалі, жалю, страждання,
Віршовий розмір «Пам'яти тридцяти»: хорей.
Художні особливості «Пам'яти тридцяти»: вірш має кільцеву композицію.
Поезія починається й закінчується рядками «На Аскольдовій могилі поховали
їх».
Ліричний герой вірша — це збірний образ тридцяти юних захисників України,
які загинули, захищаючи незалежність Батьківщини. Це тридцять мучнів, цвіт
нації.
Художні засоби «Пам'яти тридцяти»: епітети: «славних, молодих»,
«український цвіт», «кривава дорога», «коханий край» — окреслюють
смисловий візерунок вірша; метафори: «квітне сонце, грає вітер», «посміла
знятись... рука», «вмерли в Новім Заповіті»; риторичні оклики: «на
Аскольдовій могилі український цвіт!», «Боже, покарай!» — допомагають
зрозуміти ідею вірша — показати подвиг патріотів України; риторичні
запитання: «На кого посміла знятись зрадника рука?», «На кого завзявся
Каїн?» — передають оцінку ліричним героєм того, що
відбулося; метонімія «зрадника рука»; обрамлення «На Аскольдовій могилі».
Сюжетна основа твору — проста: поховання на Аскольдовій могилі українців-
воїнів. Проте твір більше емоційний, ніж розповідний. Читач дізнається про те,
що тридцять воїнів поховали в одній могилі, що вони були молодими й
славними, що навкруги буяла чарівна природа... А їх немає, не буде вже ніколи.
Вони навіки залишили те, що найбільше любили, — свою Україну.
У поезії «Пам’яті тридцяти» багато символів. Сонце, вітер, Дніпро — символи
життя, можливого щастя, радощів. Кривава дорога — нещасливе майбутнє.
Символічний і образ Каїна. Те, що загинули дуже юні, а навкруги буяє життя,
ще більше загострює усвідомлення такого тяжкого лиха, такої втрати,
неприродності смерті. Разом з юнаками загинули і їхні ненароджені діти, онуки,
правнуки, яким так і не судилося побачити свою Україну. Емоційному
наснаженню твору сприяють стислі речення, точні вислови, закінченість думки
у двох коротких рядках. Вірш короткий, як сплеск болісної розповіді. Розділові
знаки: тире, три крапки, знак оклику й знак питання (у риторичному запитанні
«На кого завзявся Каїн?»), своєрідне обрамлення (однакове закінчення й
початок твору) — усе сприяє створенню відповідного настрою, наростанню
емоцій. Влучні епітети («славних», «молодих», «коханий», «кривавій») і
метафори («квітне сонце», «грає вітер», «посміла знятись... рука») художньо
збагачують твір.
Рима проста (співзвучні окремі звуки): їх — молодих, цвіт — світ, рука — ріка,
покарай — край, святих — їх. Рима увиразнює твір, його емоційність, посилює
ритм, об’єднує рядки, надає мелодійності, оживляє вірш.
Підсилює експресивність твору своєрідність художньої форми: твір не поді-
лений на строфи, хоч римування другого й четвертого рядків дало б право на це.
Крім того, така побудова твору допомагає автору досягти динаміки, цілісності
поезії. Ритм вірша нагадує дихання вкрай схвильованої людини.
Примітки: В основі твору — дійсний трагічний факт: бій під Крутами 29 січня
1918 року, загибель юних патріотів-українців у боротьбі за вільну Україну
проти російсько-більшовицької навали. Останки загиблих юнаків були поховані
на дніпровських кручах у Києві.
Поезія «Пам’яті тридцяти» відображає страшну трагедію тридцяти
«мучнів українців». Поет говорить, що шлях до щасливого майбутнього
тягнеться «по кривавій по дорозі». Він засуджує того, чия зрадницька рука
«посміла знятись» на «український цвіт». Шляхом використання імені
біблійного персонажа, Тичина акцентує увагу на несправедливості, що панує у
світі, суспільстві. Адже понад все «вони любили свій... край», життя, але історія
розпорядилася по-своєму: «На Аскольдовій могилі поховали їх». У кількох ряд-
ках поетові вдалося зобразити історичний факт, у якому відбилась епоха. Вірш
«Пам’яті тридцяти» є прекрасним витвором мистецтва. Поезія вивищує душі
читачів. І в цьому її духовно-естетична цінність.
Вітер дніпровий
Приніс нам надію твоїми вустами.
Вона прилетіла
З досвітніми ластівками
В оселі тих, хто ніколи тебе не знав.
1918 рік став поворотним пунктом у мистецькій долі Павла Тичини. Перша
збірка віршів "Сонячні кларнети" принесла йому заслужену славу і визнання.
Вона стала значною подією в українській літературі, ознаменувавши появу
нового таланту, яскравої художньої індивідуальності. На літературну ниву
вийшов поет-лірик, котрий своєю майстерністю, щирістю і задушевністю,
любов'ю до життя і людини примушує згадати великі імена Пушкіна, Шевченка,
Лермонтова, Франка, Лесі Українки.
У збірці "Замість сонетів і октав" Тичина пише про сьогодення з усіма його
протиріччями і складністю.
Все краще, чим багата сьогодні українська поезія, несе на собі печать
новаторського генія Павла Тичини.
Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці, п'ять орденів Леніна, два ордени
Трудового Червоного Прапора, медаль "За доблесну працю і Великій
вітчизняній війні", срібна медаль Всесвітньої Ради Миру, Державна премія
СРСР та Державна премія Української РСР імені Т. Г. Шевченка – ось чим
увінчано натхненну й невтомну працю Павла Тичини в ім'я народу.