Класифікація

Хоча класифікація української мови як східнослов'янської прийнятна й досі, сучасне мовознавство

інтерпретує її вже інакше, ніж у рамках ранішої теорії генеалогічного дерева, згідно з якою
українська мова описувалася як відгалуження праіндоєвропейського дерева і праслов'янської
(можливо через прабалтослов'янську) і прасхіднослов'янської гілок; зокрема, на сьогодні остаточно
спростовані теорії про давньоруську мовну єдність[13].

За генеалогічною класифікацією українська мова належить до східнослов'янської підгрупи

слов'янської групи індоєвропейської родини мов, яку окремі вчені об'єднують з іншими родинами в
ностратичну (бореальну) надродину. Ностратична гіпотеза не є загальновизнаною серед лінгвістів[39]
[40][41]
.

Найближчою генеалогічно до української є білоруська мова[42][43][44] (починаючи з IX—XI століття

обидві мови частково утворювалися на спільній діалектній основі, зокрема північна діалектна група
української мови брала участь у формуванні розмовної білоруської мови[45], обидва народи до XVI
століття мали спільну писемну книжну українсько-білоруську мову[46][47]).

За типологічною класифікацією українська є флективною мовою[48] синтетичного типу.

Доктор філологічних наук Костянтин Тищенко вважає, що українська мова у фонетиці та граматиці,
має більше спільних рис із верхньолужицькою та білоруською мовами (29 спільних рис),
нижньолужицькою мовою (27 спільних рис), чеською та словацькою мовами (23 спільні риси),
польською мовою (22 спільні риси), хорватською та болгарською мовами (21 спільна риса),
сербською та македонською мовами (20 спільних рис), мертвою полабською мовою (19 спільних
рис), словенською мовою (18 спільних рис), ніж із російською (лише 11 спільних рис)[49].