Вступ

Одною з важливих задач вищої школи являється посилення практичної

спямованості навчання. Найбільш поширеним видом діяльності випускників
музичних вузів являється педагогіка. Виховання кваліфікованого педагога, який
володіє сучасними методами виховання і навчання, підвищує значення курсу
методики.
Матеріал курсу "Методика вивчення гри на народних інструментах" розвиває та
погиблює основні положення курсу методики музичного училища і подається в
тісному зв'язку з курсами педагогіки, загальної психології, історії виконавства.
В курсі методики отримують практичне застосування знання студентів,
отримане в суміжних дисциплінах (сольфеджіо, гармонія, аналіз музичних
творів).
Курс повинен дати студентам необхідні для їх подальшої діяльності творчі та
практичні знання в області музичної педагогіки, навчити аналізувати багатий
досвід закордонних та вітчизняних педагогів та виконавців, самостійно
вибирати найбільш раціональні прийоми навчання і виховання учня,
підготувати для майбутньої педагогічної роботи в класі по спеціальності.

1. Предмет педагогіка. Дидактика.

Педагогіка - це наука про виховання і навчання, передусім в дитячому і

юнацькому віці. Предмет педагогіки це цілісний процес направленого розвитку
і формування особистості в умовах її виховання, навчання та освіти. Педагогіка
це наука про спеціально організовану, ціленаправлену і систематичну діяльність
по формуванню людини, це наука про зміст, форми і методи виховання, освіти
та навчання, передача соціального досвіду від педагога до учня.
Загальнопедагогічні принципи: доступність, поступовість, наглядність.

Дидактика - це розділ педагогіки вивчаючий проблеми і загальні методи

навчання. Розкриває закономірності освоєння знань, вмінь, навиків та
формування переконань, визначає об'єм і структуру змісту навчання.

2. Що таке метод? Що таке наука методика?

Метод - це спосіб теоретичного дослідження або практичного здійснення чого-
небудь. Іншими словами, це спосіб досягення наміченої цілі, вирішення
конкретного завдання.
Будь-яке навчання полягає в передачі знань і формування навичок та вмінь для
того, щоб така складна система функціонувала ефективно, необхідно знати її
закономірності. Закономірності навчання у сукупності складають теорію
навчання або методику.
Предмет методики - це сукупність методів навчання , методів практичного
виконання якої-небудь діяльності, начання грі на народних інструментах. Це, як
правило, якийсь готовий рецепт, алгоритм, процедура для проведення якихось
націлених дій, сукупність методів навчання, методів практичного виконання
якої-небудь діяльності, в нашому випадку - навчання грі на народних
інструментах.

3. Психологія. Типи темпераментів

Психологія - це наука, яка вивчає закономірності виникнення і розвиток
психіки, і психічний розвиток діяльності людей. Психологія включає в себе
фундаментальну психологію, прикладну психологію і практичну психологію.
Фундаментальна психологія - виявляє факти, механізми, закони психічної
діяльності.
Прикладна психологія - вивчає з опорою на дані фундаментальної психології
психічні явища в природних умовах.
Практична психологія - займається застосуванням психологічних знань на
практиці.

Темперамент - це сукупність індивідуальних психологічних особливостей

людини, які характеризують емоційну і динамічну сторону його діяльності.
На сьогодняшній день наука визначає 4 основні види темпераменту: сангвінік,
холерик, флегматик, меланхолік.
Екстраверсія - залежність реакцій людини від зовнішніх вражень або
подразників у даний момент.
Інтроверсія - це залежність реакцій людини від образів, уявлень і думок,
зв'язаних з минулим або з майбутнім.
Сангвінік - це сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи з
частою зміною настрою, зі швидкою реакцією, легко примиряється з невдачами
чи наприємностями. Дуже продуктивний в роботі. Підвищена емоційна
збудливість. Екстраверт. Прискорений темп реакції.
Холерик - швидкий, пристрастний, поривчастий, абсолютно неврівноважений, з
різко мінливим настроєм, з емоційними спалахами. Екстраверт. Прискорений
темп реакції.
Флегматик - неспішний, незворушний, має стійкий настрій. Зовнішньо скупий
на прояв емоцій та почуттів. Проявляє завзятість і наполегливість в роботі.
Знижена емоційна збудливість. Інтроверт. Уповільнений темп реакції.
Меланхолік - легко ранимий, схильний до постійного переживання різних
подій. Мало реагує на зовнішні фактори. Свої переживання не може стримувати
зусиллям волі. Депресивен. Підвищенна збудливість. Інтроверт. Уповільнений
темп реакції.

4. Задатки і музичні здібності

Задатки - це вроджені психофізіологічні особливості, а також
анатомофізіологічні особливості нервової системи, слугують базою для
формування тих чи інших здібностей. Задатки це вроджені, стійкі
психофізіологічні особливості людини, що робить істотний вплив на розвиток
його здібностей.
Розвиток задатків може досягатися: шляхом підбору пісенних мелодій,
написанням найпростіших варіацій, пробами складати музику самостійно і т.п.
Музичні здібності - це індивідуально-психологічні особливості індивідуума, які
при наявності задатків дають можливість успішно займатись музичною
діяльністю. Дуже важлива, звичайно, схильність до заняттям музикою:
схильність мислити художніми образами, наявність творчої фантазії у цій
області. Потрібно володіти музичними здібностями, і так званою
музикальністью, музичним слухом і ритмом, музичною пам'яттю.
Відомий вчений у галузі музичної психології Борис Теплов у своїй відомій
праці "Психологія музичних здібностей" доказує можливість розвитку всіх
музичних задатків. Він вказує і на умови, сприятливі цьому процесу, а саме,
наявність продуктивної діяльності людини, яка потребує активізації даної
здібності.

5. Музикальність. Музичний слух і методи його розвитку.

Музикальність - це здатність відчувати виразність і красу музики, сприймати у
звуках музичного твору певний художній зміст, емоційно відгукуватися на
виконувану музику.
Музикальним слід називати людину (виконавця), який може не тільки відчувати
виразність і красу музики, але може відтворювати зміст виконуваного твору.
Здатність добре відрізняти звуки ще не свідчить що це музичне сприйняття, і
отже, що володіючий ним є людина музикальна. Відомий вчений у галузі
музичної психології Борис Теплов завжди підкреслював значення для виконавця
почуття і слуху.
Часом деякі педагоги передчасно, без проведення відповідної роботи
оголошують учня не музикальним. Досвід кращих педагогів свідчить про те, що
ретельна і якісна робота з учнями дає плідні результати.
Є декілька способів розвитку музикальності учня:
1) Для розвитку музикальності учня необхідно більш "музично" проводити
заняття на уроці;
2) Потрібно, щоб учень якнайбільше слухав музику в якісному виконанні.
Музичний слух - це складне поєднання слухових здібностей, що складаються з:
1. Звуковисотного (людина вміє відрізняти звуки по висоті не називаючи нот);
2. Тембрового (людина здатна визначати різність тембрів коли звучить певний
звук);
3. Динамічного (коли людина відрізняє по гучності звуки);
4. Ладового сприйняття звуків (коли людина може з'єднати ряд звуків у певний
лад).
Існує абсолютний і відносний слух.
Абсолютний слух - це слух такої людини, який може в будь-який час за
вимогою дати ноту або звук по висоті.
Відносний слух - це коли людина не може сам дати таку ноту або звук, але коли
йому дають певну ноту або звук, він може визначити яка це нота чи звук.
Внутрішній слух - людина здатна чути звуки уявні і записані на папері, він
здатний оперувати своїми звуковими уявленнями.
Подібно іншим здібностям, слух розвивається в процесі діяльності, яка потребує
його участі. Необхідно домогтися, насамперед, щоб вся робота за інструментом
протікала при невтомному контролі слуху.
Всі видатні музиканти, особливо музиканти-педагоги світового рівня такі як
Ігумнов чи Нейгауз придавали велике значення будь-яким заняттям за
інструментом при невтомному контролі якості звука.
Існують методи розвитку музичного слуху:
1. Написання диктантів;
2. Слухання і запам'ятовування музики;
3. Запис по пам'яті;
4. Підбір найпростіших мелодій по слуху;
5. Імпровізація;
6. Настройка інструменту.

6. Музичний ритм
Музичний ритм - це тимчасова організація музики, послідовність тривалості
звуків, це логічна організація звуків у часі, відповідно до характеру, темпу і
пульсу твору.

Музичний ритм утворює послідовності тривалостей звуків і пауз. На ряду зі

слухом, дуже важливо всіляко розвивати ритм учня.
Відомо, що ритм - один з найважливіших виразних елементів музичної мови. Не
кажучи вже про багатьох творах моторного характеру, де роль ритму стає
особливо явною, він має величезне значення і при виконанні ліричних,
народних п'єс, в яких ритмічні задачі, на перший погляд, дещо губляться
задачами звуковими. Згадаймо, як часто учні в п'єсах цього роду досягають
необхідної звучності, а створити образ все ж не можуть саме через
недостатність ритмічних тонкощів виконання.
Ритм тісно пов'язаний з метром. Цю обставину особливо важливо враховувати
при роботі над творами, які вимагають при виконанні великої визначеності
метра.

У таких випадках роль ритму при виявленні метричного початку стає особливо
значною.
7. Музична пам'ять і її види
Музична пам'ять це поняття синтетичне, що включає слухову, рухову, зорову,
логічну види пам'яті. Як і всі здібності, вона піддається значному розвитку.
Педагог повинен вивчати властивість пам'яті учня, створювати сприятливі
умови для її розвитку, прагнути до того, щоб було якомога менше зривів на
естраді, тому що вони можуть завдати травму і підірвати впевненість учня в
собі.

Дійсно важливо, щоб у музканта були розвинені ці види пам'яті.

Слухова пам'ять - запам'ятовування самої музики твору, його мелодики,

гармонії, ритму. Цей вид пам'яті є основою для успішної роботи в будь-якій
області музичного мистецтва.

- Рухова пам'ять - запам'ятовування руху рук, аплікатури, розташування руки на

грифі, на струні, на ладах і так далі. Цей вид пам'яті вкрай важливий саме для
виконавців-інструменталістів.
- Зорова пам'ять - уявне уявлення нотного тексту п'єси. У дуже багатьох, в тому
числі великих виконавців, дуже важливу роль в процесі запам'ятовування
відіграє саме зорова пам'ять.

- Логічна пам'ять - пов'язана з розумінням зміста твору, закономірностей

розвитку думки композитора.

Слухова пам'ять і міцна автоматизація рухів - основа розвитку музичної пам'яті.

Аналіз форми, частин і елементів музичної тканини, один з методів осмислення
і запам'ятовування твору.
Так само допомагає метод розчленування фактури на голоси і елементи:
мелодія, бас, акомпанемент, контрапункт тощо.
8. Воля. Увага. Уява
Воля - це здатність людини (музиканта) свідомо контролювати себе, долаючи
перешкоди на шляху до свідомо поставленної мети.
Воля як активний процес приняття рішень протиставляється пасивній
неосвідомленній реакції на оточуючі подразники. Педагог повинен виховувати у
свого учня цілеспрямованість, наполегливість, ініціативу. Він повинен
заохочувати в учня успішні самостійні починання.
Увага - це направленність та зосередженність свідомості на певному об'єкті, що
має значення для людини (музиканта). Увага покращує результат інших
психічних процесів - запам'ятовування, мислення, уява, але не існує саме по
собі.
Уява - це створення в процесі мислення нових зразків на основі минулих
сприймань і наявних звукових уявлень. Уява - це необхідний елемент творчої
діяльності людини, що виражається в побудові образу продуктів праці, а також
забезпечує створення програми поведіння у цьому випадку.

9. Психомоторика
Психомоторика - це взаємозв'язок психіки і рухів, а саме сукупність рухових дій
музиканта, керованих його свідомістю.
Стан психомоторики відображає рівень фізичного і психічного розвитку
музиканта, його реакції, особливості ігрового апарату (рук, пальців) та
музичного виховання. Музично-художні задачі це основа вибору відповідних
ігрових рухів.
Психомоторика є сполучною ланкою між духовною внутрішньої слухової
моделлю і її реальним звучанням на інструменті.
Психологічна, фізіологічна і механічна сторони психомоторного процесу.
Знання закономірностей психомоторних процесів дуже важливі в
інструментальному виконавстві, де потрібні висока точність, співмірність,
ритмічність та координація рухів.

10. Загальні принципи професійної постановки та організації ігрового

апарату
Що ми маємо на увазі під поняттям "постановка"? Перш за все природні та
доцільні рухи рук (пальців, кисті, передпліччя, плеча) у процесі гри, зумовлені
художнім змістом твору. Те, що ми зазвичай називаємо законами постановки
рук по-суті є законами їх руху, казав видатний піаніст та педагог Леонід
Ніколаєв.
Які ж основні принципи повинен враховувати педагог, чого притримуватись
при вирішенні цієї задачі?
1) Підготовчі вправи. Перш ніж приступити до гри на інструменті, необхідно
вивчити комплекс підготовчих вправ. Мета цих вправ полягає в тому, щоб
навчити учня свідомо керувати своїми рухами та контролювати стан м'язів, які
беруть участь у грі, проконтролювати повне їх розслаблення. Потрібно
слідкувати за тим, щоб не виникало зайвого напруження.
2) Посадка учня і положення інструмента. Формування стійкої посадки та
оптимального контакту з інструментом, вплив цих факторів на якість
звуковидобування, відчуття точок опори при грі на інструменті.
3) Постановка правої руки і функції пальців
4) Постановка лівої руки і функції пальців
5) Поняття "вихідна позиція рук" і "постановка рук", як процес руху
6) Основні принципи аплікатури. Залежність аплікатури від музично-художніх
задач, характера артикуляції, фразування, фактури твору.
Аплікатурні прийоми: природна послідовність пальців, підклад, перекидання,
зміна пальців при репетиції, підміна пальців при нажатій клавіші, стрибки,
ковзання, прийоми безшумного перемикання регістрів і комбінацій механік
(баян/акордеон), непомітного вмикання тональностей (бандура).
Формування індивідуальних постановочних навичок на основі загальних
принципів.
7) Методи виявлення та усунення раніше придбаних затиснень і нераціональних
навичок
11.Способи звуковидобування і штрихи
Проблемою звуковидобування є центральними в діяльності музиканта будь-якої
спеціальності. Без оволодіння специфікою звуковидобування на інструменті не
можна домогтися виразного виконання і правильної передачі художнього змісту
музичного твору. Узагальнюючи свій багаторічний досвід, видатний педагог і
піаніст Генріх Нейгауз так коротко сформулював принцип роботи над звуком:
"перше - це художній образ (сенс, зміст, вираз, то, про що йде мова), друге -
звук у часі - уречевлення, матеріалізація образу , третє - техніка в цілому як
сукупність засобів, потрібних для вирішення художнього завдання, і гра на
роялі як така, тобто володіння своїм м'язово-руховим апаратом і механізмом
інструменту ". Цей принцип повинен стати основним і в роботі педагога-
народника однак, як показує виконавська та педагогічна практика, в середовищі
народників все ще досить широко поширена тенденція до недооцінки роботи
над звуком. Вона породжена захопленням "техніцизмом", фактурними
перевантаженнями, гонитвою за творами надзвичайної труднощі, а також і тим,
що в виконавстві на народних інструментах ряд важливих розділів
звуковидобування ще недостатньо вивчений. При розгляді звуковиразних
засобів інструменту, аналізі і технології його звуковидобування не слід
забувати, що все це в кінцевому підсумку підпорядковано головній меті -
художньому виконанню. Звук будь-якого інструменту в плані слухового
сприйняття характеризують такі основні властивості: висота, гучність, тембр.
Висота звуку залежить від частоти коливання язичка або струни.

Гучність, тобто динаміка, залежить від амплітуди коливання язичка або струни.

Тембр (забарвлення звучання) залежить від кількості і відносної сили гармонік

(часткових тонів або обертонів).
Щоб вся система звукоутворення стосовно до будь-якого інструменту могла
прийняти стрункий і закінчений вигляд, скористаємося крім старих і
традиційних методичних положень, новими науковими дослідженнями та
знахідками в цій області академіка Імханіцкого.

Тут можна виділити 4 найголовніших етапи, які від початку самого виникнення
звуку в кінцевому підсумку призводять до художнього результату.

1. Спосіб звуковидобування

2. Штрихи
3. Артикуляція

4. Інтонування

Спосіб - певна виконавська дія, за допомогою якої народжується звук.

Якщо провести аналогію з розмовною мовою, то спосіб - одна буква. Музичний
звук має такі характеристики: 1) тверду і м'яку атаку, 2) звукову витриманість і
скороченість, 3) зв'язність і роздільність між тонами. Все це досягається за
допомогою штрихів.

Штрих "риса, лінія" - характер з'єднання звуків двох і більше. Саме вони
визначають ступінь м'якості або твердості, зв'язності або роздільності,
витриманості або стислості зіставляємих звуків.

Штрих це деталь і міра артикуляції.

12.Артикуляція і інтонування
Артикуляція це більш узагальнене поняття, вона проявляється на більш великих
музично-смислових відрізках. Артикуляція - це дикція, мистецтво вимови.

Перш за все дикційна виразність в музиці, як і в розмовній мові залежить від

зіставлення: твердості і м'якості звуків, а також поділу і протяжності звуків.

Артикуляція і штрихи тісно пов'язані, але артикуляція більш узагальнене

поняття, а штрихи це основні деталі. які її конкретизують. Робота над
штриховою рельєфністю може відокремлюватися з контексту, поза будь-яких
синтаксичних структур, навіть поза межами мотивів. Тим часом при більш
цілісному охопленні музики штрихи мисляться і в артикуляційному плані, і в
загальному плані процеса інтонування.
Інтонація розглядається як носій емоційного змісту. У ній сенс того, що ми
хочемо висловити.

Якщо порівняти з розмовною мовою, то артикуляція - це коли ви вимовляєте

безпристрасно фразу або речення, а коли в нього вкладається емоційний сенс -
ця фраза або речення набуває зовсім інше художнє значення.

Інтонація включає різноманітні засоби музичної виразності в їх розвитку:

вимову, артикуляцію і штрихи.
Вона завжди виявляє почуття людини, його ставлення до вимовному. Вона
може бути лірична, драматична, скорботна, урочиста, рішуча, тощо.
Музичне інтонування це і динаміка, і темп, і агогика, і тембр, і звуковисотного
коливання всередині тони.
Одному і тому ж твору за допомогою можна надати всіляке емоційне
наповнення. Ні темперамент, ні висока техніка не дадуть результату, якщо є
невиразність вимови.
Дуже важлива щирість мовця. Це як в розмовній мові, слово "так" може бути
вимовлене і урочисто, і патетично, і трагічно, ласкаво, грізно, скорботно,
грайливо, весело, з прихованою насмешной, з іронією, з сарказмом, і в кінці
кінців "так" можна так вимовити, що воно буде означати "ні".

У чому ж проявляється становлення інтонації в словесної мови? Перш за все в

житті тонів і в їх з'єднань. Усередині кажного тону, при переходах від одного до
іншого відбуваються постійні зміни. Видозмінюються всі елементи мови:
мелодійні інтервали, паузи між ними, співвідношення звуків по гучності, темпу,
тембру, голосу тощо.

Так само все і в музиці, але є відмінності. Звуки по висоті фіксуються, вони
бувають більш розтягнутими. Але ось парадокс - в розмовній мові навіть без
будь-якого емоційного ставлення мовця, при проголошенні в самому
бестрастном і байдужому, слова в мові все одно будуть зрозумілими. У музиці
без інтонаційного наповнення висловлювання буде безликим, близьким до
беззмістовного набору звуків.

Музична інтонація проявляється в цілому ряді різноманітних сторін: постійній

зміні звуковисотності, динамічних відтінків, тембрової забарвлення, а також
ритмічного руху, прискорення і уповільнення, збільшенням і зменшенням пауз
все це утворює інтонацію.

13.Три основних (базових) початка в музиці

Як відомо, для вибору тих чи інших інтонаційних засобів вирішальне значення
має образно-емоційний лад виконуваної музики. Тут практично все
визначається основними сторонами, які були позначені видатними
музикознавцями Сергієм Скрипковим і Євгеном Назайкинским як три корінних
жанрових типу музичного тематизму. Ними у них стали: кантилена, моторика,
мовний початок.

Кантилена увібрала в себе - пісню, романс, арію. Моторика увібрала в себе

героєм ходи, танець, гру. Мовний початок включає в себе двокрапка
декламационность, речетативність, оповідальність. Тому кантиленність,
моторику і мовний початок можна розглядати як базові, фундаментальні основи
всього музичного мистецтва. Саме вони зумовлюють багато виконавські засоби
і артикуляційні рішення, а також визначають і вибір штрихів.
У кантиленних творах дихання багато в чому визначає емоційний лад того, що
ми висловлюємо. Наприклад, хвилювання зумовлює переривчастий подих.
Якщо спостерігається стан спокою - дихання рівніше і глибше. Від дихання
залежать і найбільш артикуляційно значущі звуки. доцільно підкреслити: якщо
превалює лірична распевность, зумовлені нею группирующие зв'язування, то
цього супроводжують ніжність, округленность артикулювання. Причому, в
інструменталізмі це буде подібно вокальному виспівуванню одного складу.
Сама м'якість артикулювання - надійна вимовна основа для художньо
переконливої передачі кантиленного початку в музиці.
В моториці з'являється більше акцентності, підвищується роль метричного
пульсу, твердість звукоутворення, гострота тактового пульсу. В моториці
твердість звукоутворення і зіставлення з м'якістю стає першочерговими.
Чіткість опорних долей ритміки в метроритмічному пульсі обумовлює
неминучу слухацьку реакцію. Емоційний вплив на слухацьку аудиторію у будь-
якого музиканта-художника завжди передбачає використання багатьох
інтонаційних засобів таких як: динаміка, темпоритм, тембр, агогіка. Але
гострота тактового пульсу в творах, пов'язаних з моторикою, впливає особливо
сильно. Велике значення тут може мати також синкопованість, що
контрастують з метричної сіткою.
У музиці мовного початку підвищується ступінь енергії народження тонів: від
найніжніших, до апофеозного і рішуче-скандуючих. Від ласкаво ніжного
промовляння музичних "слів" до найрішучіших, активних проголошень.
Мовний початок нерозривно пов'язано з широким розспівом, виразною лірикою.
Мовна сфера постійно сусідить зі співом, музичної кантиленою, неприривно
доповнюючи і поповнюючи її незліченним безліччю емоційних інтонацій,
підчерпнутих із глибин живого людського життя - це наприклад захоплені або
обурені вигуки, інтонації веління, іронії, прохання, презирства, жалю, співчуття,
здивування, вмовляння, тощо.

14.Розвиток виконавської техніки: історичні погляди. Будова руки і як

вона працює. Розвиток виконавських навичок (основні положення)
В 18 і 19 століттях в музиці переважали механічні, анатомофізіологічні погляди.
Згідно з цими поглядами виконавська техніка музиканта цілком залежала від
фізіології і будови руки, а також від механічних, часто поворяемих вправ. На
відміну від анатомофізіологічної школи, психотехнічна школа, яка
сформувалася в 20 столітті, дотримується того погляду, що тільки втручання
свідомості, уявлення внутрішньої форми руху, і особливо, коли ця свідомість
веде до ясного уявлення кінцевої мети руху, може принести користь і відчутний
результат. Основний принцип розвитку виконавської техніки музиканта в нашій
вітчизняній музичній педагогіці - це поєднання провідної ролі музично-
художніх уявлень з підлеглою роллю рухово-ігрових процесів, при активному
контролі свідомості.
Незважаючи на настільки складну будову і численні складові частини, рука
являє собою єдиний орган. Добре організована рука - це ідеальний колектив, де
"один за всіх - а все за одного". Велику помилку роблять викладачі та учні, які
виділяють будь-яку частину руки, і намагаються працювати над нею ізольовано.
Сумним прикладом можуть служити спроби виробити відокремлену пальцеву
швидкість або окремо кистьову техніку. Все повинно розглядатися в комплексі.
Для виховання природної раціональної техніки, педагог повинен знати природні
можливості виконавського апарату. Він повинен вміти аналізувати стан учня,
розуміти і відчувати, що йому заважає, які рухи викликають незручності, щоб
вчасно прийти на допомогу. Для успішного здійснення процесу формування і
розвитку виконавських навичок слід добре засвоїти такі основні положення:
1. вся рука - від плеча до кінчиків пальців повинна бути вільною і гнучкою, але
свобода не означає розслабленості. "При грі наша рука не повинна бути ні
м'якою, як ганчірка, ні жорсткою, як палиця. Вона повинна бути пружною,
подібно пружині" - так зазначав видатний педагог і піаніст Ніколаїв.
Гнучкість мати на увазі м'яке зчленування всієї руки у всіх суглобах (зап'ясті,
лікоть, плече). Рука повинна як би "дихати", відчуваючи пластичність і
звичайно м'язового тонусу всіх своїх частин.
2. Під час гри пальці повинні бути опорою, яка приймає на себе вагове
навантаження всієї руки. Видатний педагог і піаніст Г. Нейгауз порівнював всю
руку від плеча до кінчиків пальців з висячим мостом, один кінець якого
закріплений в плечовому суглобі, а інший - в пальці на клавіатурі (на грифі. На
струні) при цьому "міст" гнучкий і пружний, опори його міцні і стійкі. Така
гнучка опора руки на граючі пальці це "тимчасова опора", а плечовий суглоб -
"постійна опора" дозволяють усунути зайве м'язове напруження.
3. При опорі на клавішу (на гриф, на струну) подушечкою, палець приймає на
себе необхідне вагове навантаження руки і знаходиться в природному
округлому положенні (в середньому положенні пальцевих фаланг). Жоден
суглоб пальця не повинен при цьому прогинатися. Кисть, передпліччя і плече
зберігають свободу і гнучкість у всіх суглобах і спочивають на точках опори.
Сильно скорчені або надмірно витягнуті пальці створюють зайву напругу
згиначів або розгиначів і кисть втрачає свою еластичність.
4. В процесі гри відбувається зміна роботи і відпочинку. Після зняття
навантаження, пальці і вся рука миттєво розслабляються і відпочивають.
5. Не слід утримувати незайняті в грі пальці в нерухомому стані - це призведе
до напруження в зап'ясті. Невеликі супутні руху, які здійснюють розслаблені
пальці спільно з граючими, слід розглядати як цілком природною, не суперечать
станом свободи руки.
6. Рух рук по клавіатурі (по грифу) вгору і вниз повинно бути вільним і
плавним. При цьому вага руки плавно переноситься з одних граючих пальців на
інші.
7. У грі бере участь вся рука - при різному ступеню активності її частин
(пальців, кисті, передпліччя, плеча). Необхідно вміти контролювати активну
роботу одних частин руки і в той же час стежити за відносним спокоєм і
свободою інших.

15.Основні елементи техніки за Нейгаузом. Робота над позиційними

побудовами
Для того, щоб розвивати виконавську техніку учня, передусім необхідно
встановити основні елементи техніки. На цей рахунок існує багато навчань і
поглядів.
1) Взяття однієї ноти
2) Трель (двух, трьох, чотирьох, п'яти нот у вигляді трелі)
3) Гами
4) Арпеджіо
5) подвійні ноти
6) Акорди
7) Переноси і скачки
8) Виконання поліфонії (вміти виконувати один чи більше голосів в різному
артикуляційному відношенні)
Категорії труднощів поділяють на психологічні і фізичні.
Позиція - охоплення певного відрізка звукоряду без переміщення руки.
Положення руки - це взаємне розташування пальців, кисті, передпліччя, локтя і
плеча в залежності від конфігурацій звуков або артикуляції (залежність від
штрихів, способів звуковидобування тощо).
16.Робота над гамами, арпеджіо. Акорди. Робота над етюдами і вправами
Переміщення із позиції в позицію. Основні аплікатурні прийоми - підкладання і
перекладання пальців при переході з позиції в позицію. Найбільш поширені
аплікатури одноголосних гам і арпеджіо.
Особливості ігрових відчуттів при грі гам і арпеджіо: вільний і чітке виконання
в середніх і швидких темпах, ясне динамічний розвиток звуку, виконання
штрихами legato, staccato, non legato. Ритмічні угруповання в гамах і арпеджіо.
Ритмічна організація дуолями, тріолями, квартолями, квінтолями, секстолями,
септолями, октолями. Полірітмічні варіанти, гра в контрастних штрихах. Робота
над гамами, терціями, секстами, октавами.

Основні варіанти аплікатури. Скачки і переноси. Особливості ігрових рухів при

виконанні стрибків і переносів. Дугоподібний характер переміщення руки.
Тактильні (дотикові) і кинестезичні (м'язові) відчуття. Розслаблення руки в
момент переміщення. Акорди. Апплікатура при виконанні акордів. Особливості
ігрових відчуттів при грі акордів. розподіл ваговій опори на 3, 4, 5 точок опори.

Робота над етюдами і вправами. Вибір етюдів відповідно до їх музикально-

технічних завдань і призначенням. Особлива важливість роботи над
оригінальними етюдами, що поєднують яскраво виражені музично-художні
завдання з різними видами фактурних технічних формул. Вправи - це
концентрована формула технічного елементу.
Методи роботи над етюдами і вправами: спрощення та ускладнення формули,
зміна метроритма, штрихові варіанти, зміна регістру і тональностей, різні
темпові режими, зміна динаміки.

17. Робота над музичним твором: К. Станіславський про «вживання» в

образ. Відтворення художнього образу музичного твору
Великий реформатор театру Костянтин Сергійович Станіславський у своїй
знаменитій книзі "Робота актора над собою" писав: "Ми пропускаємо через себе
весь матеріал, що отримується від автора, ми переробляємо його в собі,
пожвавлюємо і доповнюємо його своєю уявою. Ми зріднюємося з ним,
вживаємося в нього психічно і фізично, ми зароджуємо в собі "істину
пристрастей", ми створюємо в кінцевому результаті справді продуктивну дію,
тісно пов'язану з таємним задумом автора ".

Мистецтво музиканта-виконавця полягає в тому, щоб глибоко проникнути в

зміст твору і потім відтворити його максимально правдиво, саме в цьому, а не в
зміні задуму композитора заради більшої оригінальності або демонстрації своєї
віртуозності має проявлятися справжня творчість і майстерність виконавця.
Правдиве відтворення художнього образу передбачає не тільки вірність
авторському тексту, а й емоційну насиченість виконання. Необхідно з цього,
щоб виконавець не тільки ретельно вивчив твір, а й внутрішньо пережив його,
глибоко зріднився з ним. Виконавець повинен вміти виділити суттєві риси
художнього образу, а також повинен враховувати жанрові особливості,
історичну своєрідність епохи, і стиль композитора.

18. Робота над музичним твором: знайомство, аналіз, формування

виконавського задуму. Розучування

Знайомство з музичним твором включає в себе: прослуховування твору у

виконанні педагога, на концерті, в запису, самостійне програвання з листа в
цілому, проникнення в зміст прослуханого музичного твору. Емоційне
переживання в процесі прослуховування. Роль творчої уяви.

Аналіз твору включає в себе:

1. Вематичний матеріал і гармонія.

2. Визначення стилістичних особливостей твору.

3. Аналіз форми.

4. Тональний план.

5. Особливості темпів, агогіка.

6. Метр і ритм.

7. Фразування і загальний динамічний план.

8. Визначення основної і відносної кульмінації.

9. характер штрихів і артикуляція в залежності від змісту розділів твору.

Фактурні труднощі і методи їх подолання. Апплікатура. Для баяністів і

акордеоністів способи ведення міху і моменти зміни напрямку руху.
Можливості застосування тембрових регістрів.
Формування виконавського задуму. Ретельний розбір нотного тексту.
Зосереджене вслуховування в звучання як необхідна умова більш глибокого
проникнення зміст і характер розучуваного твори. Співвідношення частин і
цілого твір. Принцип логічного членування на елементи форми: частина, період,
пропозиції, фраза, мотив. Робота над інтонаційною основою елементів форми.
Робота над акомпанементом. Стадія з'єднання елементів форми в ціле. Повільна
гра всього твору з точним виконанням виконавської задуму. Стадія відносної
готовності твору. Гра напам'ять в авторських темпах з повним емоційним
напруженням. Передконцертні режим. Публічний виступ – підсумок і перевірка
всієї виконаної роботи.

19. Робота над поліфонією: види поліфонії. Форма фуги. Аналіз

Робота над поліфонією це найважливіший розділ у вихованні багатопланового

сприйняття і мислення учнів.
Види поліфонії: підголоскова, контрастна, імітаційна.
Канони, інвенції та фуги - найбільш розвинені форми імітаційної поліфонії.
Особливості аналіза поліфонічних творів.
Значення точного визначення основних формотворчих розділів фуги та інших
поліфонічних п'єс. За формою фуга має тричастинну будову. Перша частина - це
експозиція де проходять всі голоси в головній і домінантовій тональностях.
Друга частина - це розробка де тема проходить в інших тональностях. Третя
частина - реприза де тема знову проходить в головній тональності (треба
нагадати, що бувають і однотональні фуги).
Одночасне сприйняття багатоголосного звучання як основна умова розвитку
поліфонічного слуху учнів.

20. Робота над поліфонією: відмінності голосів в метро-ритмічному і

темброводинамічному відносині. Артикуляція — найважливіший засіб
виявлення голосів
Виконання різних голосів різними способами звуковидобування, виконання їх
різними штрихами, різною артикуляцією, дозволяють якби надати кожному
голосу своє забарвлення, дозволяють надати йому свою індивідуальність,
зробити його більш помітним і рельєфним.
Провідний голос у поліфонії. Ми часто говоримо, що в поліфонії всі голоси
рівні в сенсі своєї значущості. Але це положення правомірно тільки в тому
випадку, коли мова йде про голос в цілому, тобто в його слідуванні від початку
до кінця. Вертикальний же аналіз фактури показує, що в поліфонії в кожен
момент майже завжди одна з мелодій переважає над іншими, які звучать разом з
нею, є більш яскравою і значною, голос в якому проходить така мелодія на
якийсь час провідним поки ця роль не перейде до іншого голосу.
Це дає можливість виконавцю зрозуміти що і як треба виділяти в даний момент.
Деякі методи роботи над поліфонією: окреме опрацювання всіх голосів, гра
голосів по парам, спів одного з голосів при виконанні інших на інструменті,
вичленення найбільш важких місць в поліфонічному відношенні і зосередження
над ними

21. Читання нот з листа. Три стадії роботи над нотним текстом. Розвиток
внутрішнього слуху
Один з важливих питань методики це вироблення в учня міцних навичок
читання нот з листа. Процес цей, будучи завжди пов'язаний з виконанням нових
творів сприяє розширенню музичного кругозору учнів, збагачує їх музичну
пам'ять, формує музичний смак. Як і в процесі пізнання взагалі, в основі
процеса сприйняття, осмислення і виконання музикантом нотного тексту
повинні мати місце 3 стадії: від живого споглядання до абстрактного мислення і
від нього до практики. Тобто в основі творчого процесу виконавця музиканта
лежать 3 складові: бачу, чую, граю.
"Бачу" - це етап зорового сприйняття нотного тексту виконавцем. Педагог
повинен прагнути, щоб учень сприймав текст як можна більш повно: бачив
тональність, темп, розмір, фактуру, характер твору, нюанси, штрихи.

Слід відразу ж сконцентрувати увагу учня на окремих найбільш важких місцях:

скачках, випадкових знаках альтерації, ритмічних групах, тощо. Але після цього
ще не можна приступати до безпосереднього відтворення тексту: в процесі
побудованому за формулою "бачу, граю, чую" виконавець стикається з
помилкою вже зробивши її. Чи логічно після живого споглядання приступати
відразу до практики, а потім до абстрактного мислення з приводу зроблених
помилок. Тому слідом за етапом "бачу" наступає етап "чую". Чути музику
бачачи її запис і не торкаючись інструменту це дуже складне вміння,
вироблення якого пов'язана з великими часовими витратами. Але чим важче
завдання, ніж складніше шлях до її вирішення, тим більше педагог повинен
працювати з учнем в цьому напрямку: виховання внутрішнього слуху. Це
складне завдання потрібно ставити відразу на перших парах навчання. У
початковий період навчання її слід розвивати частково, тобто розвивати
здатність до музично слуховим предствлений, які на вищому щаблі розвитку
утворює те, що ми називаємо внутрішнім слухом.
Музично слухові уявлення це перш за все здатність довільно користуватися
слуховими уявленнями, що відображають звуковисотного рух. Щоб учень міг
відтворити звукові образи на основі їх записи, необхідно налагодити музичний
зв'язок "бачу, чую".

Рекомендується використання такої нотного запису, яка допоможе учневі

згадати, воскресити вже раніше знайомі звукові образи.

22.Особливості початкового етапу навчання читання нот з листа

Навчання в початковий період має будуватися на відомому учневі матеріалі. Так
встановлюється певний зв'язок між нотним текстом і звучанням. Необхідно
відзначити значну роль співу в розвитку музично-слухових уявлень. Спів
необхідно кожному музиканту як первинний прояв музики за допомогою
інтонації голосу. Лише після того, як у свідомості учня виникли асоціації між
"тим, щоб слухати" тексту і руховими уявленнями (від рухів по клавіатурі, по
струнах, по грифу) можна приступати до 3 етапу творчого процесу - "граю".
При підборі вправ для читання нот з листа педагогу необхідно пам'ятати, що
вокальні мелодії, як правило, сприймаються учнями на перших етапах навчання
легше, ніж інструментальні. Тому в початковий період навчання краще
використовувати пісенний матеріал, а потім вже вводити інструментальні п'єси.
Корисно застосовувати і такий прийом: задавати учневі одну і ту саму мелодію
в 2-3 тональностях. Це сприяє розвитку музично-слухових уявлень і вільної
орієнтації в позиціях.

В основі музично-слухових уявлень лежать поняття звуковисотності і

метроритма. Вони тісно пов'язані між собою. Грунтуючись на мелодиці,
метроритмічна сторона має свої специфічні особливості і вимагає в роботі з
читання з листа особливих методичних прийомів.
Перш за все необхідно виховати в учня чітке відчуття сильної долі, метричної
пульсації і співвідношення різних тривалостей. Тому, при розвитку навичок
читання з листа потрібно починати з мелодій, які мають 2-дольний і 4-дольний
розмір, лише після цього можна вводити 3-дольний розмір, де з першою
сильною часткою такта пов'язані дві слабкі. Дуже важливим переходом є
перехід від виконання одноголосних мелодій до гри подвійними нотами і
акордами. Тут повинна дотримуватися така послідовність:

1. епізодичність появи в тексті подвійних нот

2. паралельний рух голосів

 а) інтервалами не більше терції

б) великими інтервалами, секстами

3. спільний рух голосів різними інтервалами.

4. поява акордів з 3 і більше звуків.

5. самостійний рух голосів.

Необхідно відзначити, що педагог і учень повинні приділяти особливу увагу

аплікатурі, проставленою в тексті. Правильна, раціональна аплікатура сприяє
високій якості читання з листа. Нота читаного тексту повинна сприйматися саме
як рух відповідних пальців. Однак не слід привчати учня до того, щоб над
кожною нотою було зазначено яким пальцем (на якій струні або в якій позиції)
потрібно грати. Корисні вказівки вузлових моментів аплікатури, яка пояснює
подальшу послідовність пальців (або струн, або ладів). Необхідно приділяти
читанню нот з листа вже з самого початкового періоду навчання. У цій роботі
потрібно дотримуватися певної системи, в основі якої лежать особливості
процесу людського сприйняття, тобто те, що може учень на даному етапі
правильно сприйняти і не перевантажувати.

23.Артистизм музиканта-інструменталіста і його значення в розкритті

художнього образу музичного твору. Інтроверсія і екстраверсія
Ні висока техніка, ні високі звання і дипломи про освіту, найскладніші
програми не гарантують солістові-музиканту успіх у публіки, якщо у нього
відсутній артистизм.

Найчастіше музикант-виконавець дозволяє собі грати твори не перебуваючи у

відповідному психоемоційному стані. У цьому випадку постає питання щодо
артистичної підготовки музиканта, питання щодо освоєння їм прийомів
акторської психотехніки, основи якої розробив великий реформатор театру
Костянтин Сергійович Станіславський.
Сценічна гра виконавця інструменталіста (так само як і читця або актора) для
глядача-слухача є акт безпосереднього спілкування. У зв'язку з цим стає
зрозумілим питання: чи можливе взагалі розкриття художнього образу твору
поза і без артистизму?
Адже сам зміст музики, яку виконують народники (всіх стилів і напрямків)
охоплює всі можливі естетичні категорії: прекрасне, піднесене, трагічне,
драматичне, комічне, ліричне, сатиричне, тощо.
Гамма щирих переживань даних явищ вимагає від виконавця різноманітності
артистичної техніки. Тому одним із головних завдань підготовки музиканта є
оволодіння ним основ артистизму.

Артистизм - це мистецтво наслідування, мистецтво вираження і перетворення

життя, мистецтво техніки перевтілення самого виконавця, що відтворює все
начебто свіжим поглядом і передавального в виконуваної ним музики
інтонаційно-художню інформацію, закладену автором-композитором.

У зв'язку з цим в першу чергу потрібно звернути увагу на

психологоантропологічні показники творчої діяльності виконавця.

Інтроверсія (весь в собі, закритість) це залежність реакції виконавця від образів,

уявлень і думок, пов'язаних або з минулим, або з майбутнім.

Екстраверсія (відкритість, більш відвертий прояв почуттів) або залежність

реакції виконавця від зовнішніх вражень саме в даний момент. Цей тип
особистості більш кращий для формування артистизму. Дуже важливо, щоб у
виконавця була присутня така риса як енергетика.

Енергетика - це властивість виконавця направляти свою гру в зал. Микола

Андрійович Давидов назвав це "емоційною енергією" яка повинна впливати на
глядача-слухача.
Артистизм це феномен художньої, естетичної та творчої діяльності, яка залишає
особливо сильне незабутнє, "заражаюче" враження.

З даних визначень стає очевидним, що виконавець інструменталіст артист

повинен володіти такими даними як: комплексом артистичної обдарованості,
нахилами, які доповнюють звичайну музикальність, особливим витонченим
творчим сприйняттям світу, прагненням до самовираження, проявом творчості в
виконавстві. На основі вище викладеного, ми виводимо множинність значення
слова артистизм. Ця множинність включає такі поняття: обдарованість,
діяльність, майстерність, творчість, віртуозність, рух, сприйняття, естетика,
враження.

24.Артистична психотехніка. Психоенергетика виконавця

Артистична психотехніка як складова художній техніці музиканта-
інструменталіста є актуальною проблемою теорії виконавства.
Психотехніка, з грецької "психо" - душа, "техніко" - майстерність.
Психотехніка, як поняття, склалося до 30-х років 20-го століття як додаток до
психології, завданням якого входило вирішення питань пов'язаних з проф.
орієнтацією, тобто з професійним навчанням. В цей же період з'являється
знаменита система Станіславського і основою якої стало вчення про
психотехніки. Основи психотехніки виконавця - це "правильне мислення" - цей
вислів А. Векслера. Правильне мислення - це мислення, що організуює роботу
м'язів, яка призводить виконавця до вільної передачі тексту музичного твору,
при дотриманні таких основних принципів:

1. Принцип внутрішнього зосередженого самоспостереження артиста, що

організує роботу м'язів (або роботу рук музиканта).
2. Особливу увагу психічної підготовки виконавця до занять та виступів.
Попередня психологічна підготовка думок і почуттів (відчуженість від
буденних турбот, проникнення в творче необхідний настрій).
3. Ритмічність уваги. Це вміння не тільки утримувати увагу, а й перемикати її на
нові завдання, які виникають по ходу виконання.
4. Автоматизм рухів ігрового апарату, що сприяє більш повному і вільному
розкриттю ідейного задуму.

Психоенергетіка виконавця - це комплекс людських якостей таких як: почуття,

чутливість, біополе, переживання, емоції.

В контексті діалогу (виконавець-слухач), виконавець в даному випадку об'єднує

всі ці якості в один вимір - психоенергетичний інструмент виконавця. Таким
чином артистична психотехніка виконавця-інструменталіста - це
психоенергетичний інструмент, який працює за принципом саморегуляції
роботи художньої свідомості на основі переживання змісту твору, що дозволяє
перевтілюватися в різні психоемоційні стани, концентрувати увагу на логіці і
послідовності протікання естетичних емоцій, їх динаміці відповідно до логіки
музичного сенсу в процесі гри на музичному інструменті, з виходом на
інтуїцію, імпровізацію, музикування, вищих показників гри, спрямованих на
"завоювання публіки".

25.Організація і планування навчального процесу. Складання

індивідуального плану. Ведення навчальної документації
Індивідуальних план - це основа успішної музично-художньої і технічної
роботи з учнем. Складання індивідуального плану це відповідальний розділ в
роботі педагога.
Продуманий і вміло підібраний високо-художній матеріал - один з основних
засобів у вихованні музичного смаку і виконавської майстерності учня. Тут
необхідно суворе дотримання принципу доступності. Включення в план творів,
всебічно розвиваючих учня, доступних йому в музично-художньому і
технічному відношенні. Необхідність поточного і перспективного планування
навчального репертуару. Неприпустимість завищення ступеня складності
репертуару при складанні індивідуального плану. Систематична фіксація
успіхів і недоліків в роботі і розвитку учня в піврічних характеристиках, де
особливо слід відзначити розвиток музичних здібностей учня за звітний період і
зробити необхідні висновки для подальшої роботи. Вивчення програми
музичного училища та використання її при складанні індивідуальних планів
дуже важливий розділ в роботі педагога.

Журнал відвідування та успішності учнів - найважливіший обліково-фінансовий

державний документ. Акуратне і систематичне ведення журналів (відвідування
та успішності), як першочерговий обов'язок педагога музичного училища та
музичного вузу.

Ведення навчальної документації про виховну роботу в класі (журнали класного

керівника, плани виховної роботи, звіти за півріччя і навчальний рік).

26. Завдання і зміст уроку, підготовка педагога до уроку

Урок - це основна ланка педагогічного процесу. Етапний характер завдань, що
стоять на уроці. Поєднання поточних завдань із загальним планом художнього
виховання учня.

Основні розділи уроку: перевірка домашньої роботи, спільна робота педагога з

учнем над заданим репертуаром, робота над гамами, арпеджіо, акордами,
читання нот з листа, повторення пройденого репертуару, точне формулювання
завдання до наступного уроку.

Тематична спрямованість і її значення для вирішення першочергових завдань:

текстологічних, артикуляційних, фразувальних, гармонійних, регістрових,
аплікатурних, поліфонічних.

Підготовка педагога до уроку це необхідний розділ педагогічної роботи.

Продумування плану і поточних завдань уроку. Програвання та редагування

досліджуваної літератури. Підбір нотного матеріалу для читання з листа на
уроці.
27. Методи навчання в музичній педагогіці (різні підходи)
За багато десятиліть накопичено дуже великий досвід в області методики.
Загальний досвід відбився і в музичній педагогіці. Але досвід показує не тільки
позитивні, але і приховує дуже багато недоліків, яких слід уникати.

Які ж існують методи навчання?

1) "Ліберальна", вільна педагогіка. Педагог надає своєму учневі велику свободу

у виборі прийомів і способів отримань знань. З одного боку це добре, тому що
розвиває в учня самостійність, але в цьому випадку розвиваються якісь сильні
сторони учня, але його розвиток в комплексі дуже відстає;

2) "Авторитарна" педагогіка. Педагог при цьому повністю підпорядковує учня

своїм поглядам і методам, тобто своєму авторитету. У цьому випадку немає
пошуку, а педагог який не шукає, - скочується до шаблону;

3) Є група педагогів, які дотримуються якогось одного напрямку. Воно

заволоділо їх свідомістю, і вони вже не можуть підключитися на інші напрямок.
Яким би він не був сильним і позитивним цей напрямок. все одно таке
захоплення веде до однобокого розвитку і педагога, і учня;

4) є група педагогів, які орієнтуються на якихось видатних майстрів. Яким би не

був сильним і видатним майстер, дотримуватися тільки його поглядів і його
методів, це означає знову ж розвиватися однобоко, забувати що існують інші
методи і підходи.

28.Розвивальне навчання
В останні роки дуже багато говорять про так званому розвиваючому навчанні в
різних областях науки, педагогіки, в тому числі і музичн.

1) це кількісне освоєння. Стрибок в кількісному освоєнні. Більше матеріалу,

більше творів, різноманітних за стилями та жанрами, а також за образним
змістом. Тут робиться акцент на максимальну кількість;

2) прискорення темпів розвитку учня (розучування, оволодіння прийомами,

виконавськими навичками). Учень повинен швидко розвиватися;

3) максимально підвищувати змістовність уроку (більше теоретичного

матеріалу, музично-історичного матеріалу, як правило відмова від вузько-
цехових проблем, тобто урок повинен бути дуже об'ємним по змістовності і
охоплювати всілякі суміжні галузі мистецтва і науки, і культури);

4) відмова від пасивної участі учня, більше самостійності. Якнайбільше

залучати учня в методично-педагогічний процес, надавати йому більше
самостійності, відмовлятися від пасивної його участі.

29. Методи проведення уроку

Необхідно відзначити різноманітність форм проведення уроку, їх вибір залежно
від конкретних завдань і обставин. Різноманітність в послідовності роботи над
навчальним матеріалом.
Поєднання на уроці різних прийомів роботи: прослуховування твору цілком з
подальшою оцінкою якості виконання (шкідливість в цьому випадку методу так
званих "попутних поправок"), робота над найбільш важкими для учня уривками,
відпрацювання виконавських прийомів для досягнення потрібного звукового
результату.
Важливість переконливого показу досліджуваного твори педагогом на
інструменті з ясним небагатослівним поясненням виконавських прийомів і
способів роботи над ними. Необхідність доброзичливого і вимогливого тону
ведення занять. Уміння до кінця вислухати учня, коректно відзначити позитивні
і негативні моменти в його виконанні. Спостереження за учнем під час занять.
Заохочення його активності та ініціативи. Небезпека перевантаження уроку
великою кількістю досліджуваного матеріалу і безліччю другорядних вказівок і
зауважень. Захопленість музикою, творче ставлення педагога до уроку це
необхідна умова емоційного впливу на учня, запорука його успіхів в подальшій
роботі над програмою. Виховання в учнів почуття відповідальності до
підготовки до кожного уроку за фахом.
Деякі особливості в роботі з першокурсниками (вивчення особистісних якостей
і здібностей, перебудова роботи в зв'язку з професійної орієнтації, активізація
самостійності і аналітичних прийомів в роботі).

30. Різні методи роботи над музичними творами (вишкіл)

а) пояснювально-ілюстративний метод: словесний - вказівка на якусь
літературу; наочний - фільм, грам. запис; практичний - відтворення педагогом
або самим учнем.

б) репродуктивний метод (тренувальний) - це багаторазове повторення.

в) частково-пошуковий метод (визначення аплікатури або якихось позицій у
струнників, у баяністів напрямки міху і т.д.)

Завдання педагога - багатоваріантність виконання теми тощо. Тобто, щось учень

повинен шукати, щось педагог йому вже підказує.

г) проблемно-пошуковий метод. Педагог щось висловлює своє, але пропонує

учневі пошукати самому.

д) творчий метод. Педагог відразу пропонує учневі самому знайти потрібне

рішення.

31. Система домашніх занять

Першорядна важливість домашніх занять за фахом і інших предметів. Допомога
з боку педагога в складанні домашнього розкладу. Вибір найбільш зручного
(продуктивного) часу для занять на інструменті. Розумне чергування роботи і
відпочинку. Ясність поставлених на уроці завдань, розуміння учнем художньої
мети як основи успішної домашньої роботи. Зосередження і самоконтроль -
умова для раціонального і продуктивного використання часу. Виховання
ініціативи і самостійності в рішенні виконавських завдань учнем. Необхідні
побутові умови. Якість і стан особового інструменту учня. Допомога з боку
батьків.

32. Підготовка і проведення навчальних та публічних виступів

Форми перевірки виконавських навичок учнів: академічні вечори, контрольні
уроки, заліки, екзамени, публічні виступи. Важливість систематичного
спілкування музикантів, що навчаються, зі слухачами. Виховання любові до
публичних виступів.
Умови, які сприяють успішним виступам: доступність виконуваного
репертуару, завершеність роботи над ним, добре фізичне самопочуття
виконавця, зосередженність на виконанні, сприятлива аудиторія.
Особливе значення перших виступів в музичних училищах чи в академії і згубні
наслідки зривів "для виховання стійкого естрадного самопочуття". Успішні
виступи як гарний стимул для розвитку впевненності на сцені.
Передконцертний режим роботи над програмою. Естрадне хвилювання, та його
причини. Аналіз успіхів і недоліків виступів учнів перед слухачами. Оцінки за
виконання та їх виховне значення. Заохочення музично-громадської діяльності
учнів. Це виступи в загальноосвітніх школах, в виробничих колективах, у
сільскій місцевості, в дитячих домах тощо. Відбір і накоплення репертуару для
концертних виступів.