ТЕМА 5.

ОРГАНІЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

5.1. Поняття і основні напрями організації праці. Форми розподілу й

кооперації праці.
5.2. Сутність поняття «робоче місце». Класифікація робочих місць, їх
раціоналізація і цифровізація.
5.3. Умови праці та фактори, що їх визначають.
5.4. Виробничий процес, його складові частини, типи виробництва. Робочий час
та його правове регулювання.
5.5. Сутність нормування праці, норми трудових витрат. Класифікація витрат
робочого часу.
5.6. Методи нормування праці.
5.7. Заохочення персоналу вільним робочим часом та нестандартними
режимами праці.

5.1. Поняття і основні напрями організації праці. Форми розподілу й

кооперації праці.
В умовах ринку зростає важливість усіх факторів, що впливають на
ефективність виробництва, особливе значення при цьому має організація праці.
Організація праці – це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами
виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих
соціально-економічних результатів. Організація праці є об’єктивною необхідністю і
невід’ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти
вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої
ефективності суспільного виробництва.
В сучасних умовах господарювання основні напрями ефективної організації
праці полягають у:
• розробленні та впровадженні раціональних форм розподілу і кооперації
праці;
• поліпшенні організації підбору, підготовки й підвищення кваліфікації
кадрів;
• раціоналізації трудових процесів, впровадженні передових способів і методів
праці;
• вдосконаленні організації та обслуговування робочих місць;
• вдосконаленні нормування праці;
• впровадженні ефективних форм і методів матеріального і морального
стимулювання праці;
• покращенні умов праці;
• зміцненні дисципліни праці.
Впроваджуючи названі вище напрями вдосконалення організації праці, слід
враховувати особливості виробничого рівня.
На макрорівні вдосконалення організації праці має такі завдання:
 забезпечення найбільш повного використання людських ресурсів
суспільства,
 регулювання співвідношення чисельності зайнятих у галузях
матеріального виробництва і сфери послуг,
 раціональний розподіл і перерозподіл робочої сили між галузями і регіонами
країни.
На рівні підприємства завдання з удосконалення організації праці
полягають в:
 оптимальності розстановки працівників на виробничих ділянках на основі
раціонального розподілу і кооперації праці;
 спеціалізації та розширенні зон обслуговування, узгодженості дій.
На конкретному робочому місці вирішують такі завдання:
 впровадження прогресивних робочих засобів і трудових операцій,
 оптимальне планування робочих місць, рівномірне та безперебійне
забезпечення їх інструментами й матеріалами,
 створення належних умов для роботи й життєдіяльності людини.

Форми розподілу й кооперації праці

Необхідність організації праці обумовлена такими об'єктивними категоріями, як
розподіл і кооперація праці.
Розподіл праці – відокремлення діяльності окремих працівників та їх груп у
процесі праці.
В економіці країни можна виділити такі форми розподілу праці: між галузями
економіки, в середині цих галузей, а також всередині підприємств. Поділ праці на
підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної
частини спільної роботи.
Існують такі основні види розподілу праці:
1) Технологічний розподіл праці передбачає поділ виробничого процесу
за видами робіт, фазами, циклами, технологічними операціями. Він визначає
розстановку працівників відповідно до технології виробництва.
2) Функціональний розподіл праці – це розподіл працівників підприємства
на категорії залежно від виконуваних ними функцій. Він може відбуватися між
різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники,
керівники, фахівці і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.
3) Професійно-кваліфікаційний − це поділ праці між групами працівників
за ознакою технологічної однорідності виконуваних робіт, а також залежно від
складності цих робіт. Він передбачає поділ працівників підприємства за професіями,
спеціальностями, кваліфікацією.
 Професія – це особливий вид трудової діяльності, яка вимагає спеціальних
теоретичних знань і практичних навичок.
Спеціальність – це вид діяльності, який має специфічні особливості і вимагає від
працівників додаткових теоретичних знань і навичок.
Кваліфікація – це сукупність спеціальних знань і практичних навичок, які
визначають ступінь володіння людиною тією чи іншою професією або спеціальністю.
Вона відображається у тарифних розрядах і категоріях.
Розподіл праці на виробництві нерозривно пов’язаний з її кооперацією.
Кооперація – це організована виробнича взаємодія між окремими
працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для
досягнення певного виробничого ефекту.
Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого
використання людських ресурсів і засобів праці, безперервності виробничих
процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також
у встановленні раціональних трудових взаємовідносин між учасниками виробництва
та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.
Розрізняють такі взаємозв’язані форми кооперації:
- всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці
здійснюється між галузями економіки;
- всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну
участь низки підприємств у виробництві певної продукції;
- всередині підприємства між цехами, дільницями, окремими виконавцями
залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і
технології та ін.).
Розрізняють такі види кооперації праці всередині підприємства:
• міжцехова – об’єднання праці цехів, служб підприємства для виробництва
продукції;
• внутрішньоцехова – передбачає об’єднання праці ділянок та служб цехуна
підприємстві;
• внутрішньодільнична – об’єднання праці всіх учасників ділянки
виробництва для забезпечення безперебійності виробничого процесу, передбачає
об’єднання праці між бригадами;
• бригадна – різновид внутрішньодільничної кооперації, передбачає
об'єднання працівників однієї або декількох професій, які виконують єдине
виробниче завдання.
У проектуванні варіантів розподілу праці на підприємстві враховують
економічну доцільність, психофізіологічні та соціальні наслідки такого розподілу.
Економічна доцільність розподілу праці оцінюється підвищенням ефективності
виробництва внаслідок зростання продуктивності праці, покращенням використання
виробничого обладнання, матеріальних і трудових ресурсів підприємства.
Психофізіологічні наслідки розподілу праці не повинні бути негативними, а саме:
викликати фізичне й нервове перевантаження, порушувати нормальне
функціонування людського організму.
Соціальні наслідки розподілу праці передбачають забезпечення його
змістовності, поєднання фізичного і розумового навантаження, привабливості
трудової діяльності, потреби в ній і наявності умов для розвитку творчих здібностей
особистості.

5.2. Сутність поняття «робоче місце». Класифікація робочих місць, їх

раціоналізація і цифровізація.
Робоче місце – частина виробничого простору одного чи групи працівників,
оснащена основним і допоміжним технологічним обладнанням, інвентарем,
інструментом, робочими меблями, необхідними для проведення певного виду робіт.
Усередині робочого місця виділяють робочу зону – частину простору, в межах якого
відбуваються трудові дії працівника. Водночас, робоче місце – це первинна ланка
виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.
Організація робочого місця – це система заходів щодо його планування,
оснащення засобами і предметами праці, розміщення в певному порядку,
обслуговування й атестації. Вимоги до організації робочого місця розробляються
такою галуззю науки, як ергономіка, основними завданнями якої є вивчення
функціональних можливостей людини у трудових процесах і розроблення
рекомендацій щодо створення оптимальних умов праці.
Робочі місця можна класифікувати за такими ознаками.
За ступенем механізації:
 Робочі місця ручної праці. Вони характеризуються тим, що всі трудові
процеси на них виконуються за допомогою трудового зусилля виконавця, із
застосуванням найпростішого інструмента.
 Машинно-ручні робочі місця. До них належить оброблення предметів
праці механізмами і за рахунок зовнішньої енергії (електричної, теплової), але за
безпосередньої участі працівника (наприклад, робота на деревообробних верстатах
із ручним подаванням, шиття на швейній машині).
 Механізовані робочі місця характеризуються тим, що основні технологічні
процеси повністю виконуються машинами й механізмами, а за робітником
залишається лише функція управління обладнанням, тобто енергія людини
витрачається на управління, а не на безпосереднє перетворення предмета праці
(наприклад, робочі місця водіїв автотранспорту, майстрів механічного буріння
свердловин та ін.).
 На автоматизованих робочих місцях весь технологічний процес
здійснюється верстатом, обладнанням чи агрегатом автоматичної дії без участі
працівника, за яким зберігається функція пуску і зупинки автомата, контролю за
його роботою і за необхідності – налагодження (наприклад, робота машиністів
автоматизованих насосних станцій водопроводу).
 Апаратурні робочі місця, оснащені різними апаратами та впливають ними
на предмет праці за рахунок теплової, електричної, хімічної чи біологічної енергії.
За ознакою спеціалізації:
 Спеціалізовані робочі місця. Вони оснащені обладнанням спеціального
призначення, на них можуть виконуватися близькі за змістом операції та види робіт
(робоче місце штампувальника, бурильника та ін.).
 Універсальні робочі місця. На них провадяться різнорідні роботи, вони
оснащені універсальним обладнанням, що дозволяє швидко переходити від одного
виду робіт до іншого (наприклад, в умовах ремонтно-механічних майстерень).
За ознакою розподілу праці:
 Індивідуальні робочі місця, де постійно зайнятий один виконавець.
 Колективні, де трудові процеси здійснюються групами працівників, в
обслуговуванні великих машинних агрегатів тощо.
За кількістю обладнання, що обслуговується:
 Одноверстатні (одноапаратурні, одноагрегатні).
 Багатоверстатні (багатоапаратурні, багатоагрегатні).
За місцеположенням:
 Cтаціонарні, розташовані та обладнані на одному місці.
 Пересувні, що постійно пересуваються у просторі (робочі місця
ремонтного персоналу).
Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявною
робочою силою, більш раціонального використання резервів виробничого потенціалу
та підвищення продуктивності праці застосовують атестацію робочихмісць.
Атестація робочих місць охоплює такі аспекти:
- умови праці і забезпечення техніки безпеки;
- техніко-технологічні фактори, тобто технічна оснащеність, планування,
обслуговування, прогресивність технологічного процесу;
- рівень організації праці (темп роботи, час зайнятості, інтенсивність
праці);
- економічна ефективність (витрати, доходи, результат).
На підставі проведеної атестації здійснюють паспортизацію робочих місць,
тобто розробляють документ (паспорт), в якому представлено у комплексі всі
необхідні вимоги до їх організації, а також відносять наявні на підприємстві робочі
місця до однієї із трьох груп:
• атестовані (відповідають встановленим вимогам);
• робочі місця, що підлягають раціоналізації (окремі вимоги до них не
задоволені, але можуть бути поліпшені);
• робочі місця, що підлягають ліквідації (окремі вимоги до них не
задоволені і не можуть бути поліпшені внаслідок раціоналізації, або ж такі,
раціоналізація яких є економічно не доцільною, чи зайві робочі місця, що
перевищують реальні потреби працедавця у їх кількості).
Під раціоналізацією робочих місць розуміють сукупність організаційно-
технічних заходів, направлених на їх удосконалення та приведення у відповідність
до діючих вимог, що має для підприємства низку позитивних наслідків, як то:
1) зменшення витрат робочого часу на їх обслуговування;
2) формування нормальних та безпечних умов праці і, як наслідок,
зниження втомлюваності і напруженості працівників під час роботи;
3) більш економне, зручне з точки зору ергономіки і продуктивне
використання робочих площ.
Одним із найбільш поширених у міжнародній практиці інструментів організації
і раціоналізації (удосконалення) робочих місць (робочого простору) є система 5S,
яка належить до відомої концепції ощадливого виробництва (Lean production) і має
реалізуватись не одноразово, а щоденно, із залученням як звичайних виконавців, так
і керівництва підприємства.
Система 5S була розроблена у післявоєнній Японії. Її абревіатура виникла з
японських слів, що характеризують та відповідають принципам системи (табл. 5.1).
Таблиця 5.1
Принципи організації і раціоналізації робочого місця за системою 5S
№ Принцип Характеристика
Чіткий розподіл речей на потрібні та непотрібні й позбавлення
від останніх. Цей інструмент допомагає оптимально організувати
Seiri – Sorting робочий простір з точки зору економії та безпеки праці. Всі
(сортування)
1 співробітники залучаються до процесу відсортування і визначення
предметів праці, які мають бути:
• негайно видалені та утилізовані;
• перенесені в спеціально обладнані місця для зберігання;
• залишені на місцях для виконання робочих функцій.
Seiton – Всі речі (устаткування, інвентар тощо) повинні мати своє
Straighten
2 (порядок) місце ібути промаркованими для швидкого пошуку. Це організація
їх
зберігання, яка дозволить швидко та оперативно знайти
необхідне.
Утримання робочого місця у належному стані та згідно
санітарно- гігієнічних вимог. Ідея полягає в тому, що це не просто
Seiso – Scrub прибирання, а одна із комплексних вправ, яка дозволить
(чистка)
3 ідентифікувати стан обладнання і проблеми в роботі (наприклад,
робітник, який здійснює чистку виробничого устаткування, може
звернути увагу на протікання масла, розхитаність вузлів тощо.
Зрозуміло, це забезпечить безперебійну роботу обладнання). Крім
того, робочі зони мають бути розмежовані та позначені.
 Необхідна умова для виконання перших трьох принципів, адже
Seiketsu – найбільш ефективні рішення, знайдені під час їх реалізації, необхідно
4 Standardize закріпити письмово. Цей принцип передбачає розробку стандартів
(стандартизація) документів, прийомів роботи, обслуговування обладнання, техніки
безпеки з використанням візуального
контролю.
Формування звички точно виконувати установлені правила,
процедури та технологічні операції. Для підтримки робочого місця в
належному стані необхідно розробити стандарти трудової
5 Shitsuke – дисципліни та поведінки. Усвідомлення персоналом системи 5S як
Sustain(підтримка) загальноприйнятої щоденної практики діяльності та постійного
удосконалення. Слід провести візуалізацію дій, спрямованих на
покращення робочого простору: виявляти покращення в роботі
обладнання, стимулювати пропозиції персоналу щодо
нововведень,в тому числі матеріально.

Послідовно виконуючи 5 кроків, наведених в табл. 5.1, підприємство досягає

позитивних змін:
• покращує якість продукції за рахунок зниження дефектів, можливих
помилок в роботі, браку та втрат, пов’язаних із непотрібними запасами на робочому
місці;
• підвищує продуктивність праці через попередній пункт, а також
внаслідок оптимізації робочого часу, що витрачається на пошук необхідних
предметів праці;
• зменшує імовірність нещасних випадків і травматизму на виробництві;
• стандартизує робочі місця і допомагає утримувати їх в належному
санітарно-гігієнічному стані;
• надає можливість працівникам проявити ініціативу і творчі здібності в
організації робочого місця та порядку виконання робіт;
• створює комфортне робоче середовище.
Система 5S може бути використана як для певної виробничої дільниці
(зони, робочого місця), так і по відношенню до віртуальних об’єктів, наприклад,
робочого столу комп’ютерів. Її впровадження не потребує великих капітальних
вкладень або використання дорогих сучасних технологій, адже вона базується на
здоровому глузді та безвитратних способах упорядкування робочих місць.
В умовах глобалізації та цифровізації економіки у світі та в Україні, зокрема,
все активніше робочі місця втрачають прив’язку до фізичних місць та/або не
передбачають присутності на них працівників, і перетворюються на цифрові.
Американський аналітичний сервіс Visual Capitalist прогнозує, що до 2030 року буде
цифровізовано 50% робочих місць у сфері торгівлі, 57% – у сфері транспорту, 60% –
у сільському господарстві, 60% – у виробництві, понад 70% – у сфері проживання і
харчування.
За даними досліджень компанії McKinsey, у найближчі десять років 90%
робочих місць в Європі потребуватимуть цифрових навичок. При цьому через
розвиток штучного інтелекту і автоматизації виробничих процесів без роботи
опиняться 400–800 млн. осіб (від 15% до 30% світової робочої сили). Натомість, як
показує досвід Франції, Інтернет знищив 500 тис. робочих місць в країні за
попередні 15 років, але, водночас, створив 1,2 млн. цифрових. Тобто на одне
знищене робоче місце припадає 2,4 нових, що компенсує негативне явище втрати
роботи громадянами. В Україні ж цифровізація і автоматизація робочих місць,
навпаки, надасть змогу розв’язати проблему нестачі трудових ресурсів на ринку
праці через відтік кадрів за кордон та внутрішні демографічні проблеми.
Згідно Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018 –
2020 рр. (далі – Концепція) цифрове робоче місце – це віртуальний еквівалент
фізичного робочого місця, котрий вимагає належної організації, користування та
управління, оскільки воно має стати запорукою підвищеної ефективності
працівників та створення для них більш сприятливих умов праці. У Концепції
зазначається, що в найближчій перспективі держава як основний гравець у
цифровому просторі повинна фокусуватись на двох напрямках цифровізації робочих
місць:
- для державних (муніципальних) службовців;
- для бізнесу і громадян (мається на увазі самозайнятих) – через
стимулювання їх переходу на цифрові робочі місця законодавчими та іншими
видами державних ініціативами.
Технічна база для створення цифрових робочих місць на підприємствах має
містити чотири види забезпечень:
1) пристрої доступу у працівників (ноутбуків, планшетів, смартфонів і
гарнітури до них);
2) комунікаційна інфраструктура (корпоративні соціальні мережі та
автоматизовані інформаційні системи, що забезпечують комунікації в офісі і поза
ним);
3) бізнес-застосунки (прикладні програми та мобільні додатки, які надають
миттєвий доступ до необхідної інформації, допомагають ефективно взаємодіяти
всередині віртуальних команд працівників та з партнерами і клієнтами в режимі
реального часу);
4) телекомунікаційні інструменти робочого місця (електронна пошта,
соціальні мережі та месенджери, онлайн-платформи для проведення відео-
конференцій, вебінарів та віртуальних зустрічей).
До очевидних переваг цифровізації робочих місць слід віднести такі:
 скорочення витрат на апаратне забезпечення, оренду та інші витрати
утримання офісних приміщень, відрядження;
 гнучкість у методах і технологіях виконання роботи, що часто можуть
обиратись працівниками самостійно;
 мобільність робочого середовища;
 децентралізація функцій управління;
 стимулювання командної роботи;
 позбавлення роботи рутинності, монотонності і повторюваності дій;
 поява нових форматів роботи (кадровий краудсорсинг, мікроробота – її
виконання невеликих завдань у межах проєкту через Інтернет);
 спроможність підприємств запропонувати працівникам і потенційним
кандидатам сучасну інноваційну культуру, що базується на балансі роботи і
особистого життя.
Перехід на цифрові робочі місця можливий не лише для офісних видів робіт, але
і в сфері виробництва, наприклад, шляхом оснащення «смарт-фабрик» та,
відповідно, облаштування робочих місць виробничих категорій персоналу хмарними
технологіями, бездротовими комунікаціями, дистанційним керуванням і
обслуговуванням, робототехнікою, системою кібербезпеки, 3D- друком тощо.

5.3. Умови праці та фактори, що їх визначають.

Одним із напрямів організації праці є вдосконалення умов праці.
Умови праці ‒ сукупність елементів виробничого середовища, що оточують
працівника в процесі виробництва і впливають на функціональний стан людини, її
працездатність, здоров’я, усі сторони її розвитку, і, насамперед, на ставлення до
праці та її ефективність.
Умови праці поділяють на соціально-економічні і виробничі.
Соціально-економічні умови праці включають усе те, що впливає на рівень
підготовки працівника до участі в праці, на відновлення робочої сили (можливість
повноцінного відпочинку, умови побуту і т. д.).
Виробничі умови праці − це всі елементи виробничого середовища, що
впливають на працівника в процесі праці, на його здоров’я і працездатність, на
ставлення до роботи.
Фактори, які визначають умови праці та впливають на здоров’я і працездатність
людини, поділяють на такі групи:
• соціально-економічні, які мають законодавчу і нормативно-правову базу,
що регламентує умови праці;
• психофізіологічні, обумовлені конкретним змістом трудової діяльності,
характером праці (фізичне й нервово-психічне навантаження, монотонність, темп і
ритм праці);
• санітарно-гігієнічні, що визначають зовнішнє виробниче середовище
(температура повітря, шум, вібрація, освітлення), а також санітарно-побутове
обслуговування на виробництві;
• естетичні, які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника
(архітектурне, конструкторське, художнє оформлення інтер’єру, обладнання,
оснащення, виробничого одягу);
• соціально-психологічні, що характеризують взаємовідносини у трудовому
колективі і створюють морально-психологічний клімат.
Міжнародна організація праці вирізняє десять складових, які впливають на
працездатність людини:
1) фізичне зусилля, що передбачає пересування або підтримування
вантажів, зусилля натиску на предмет праці. Вирізняють такі його рівні: незначне,
середнє, тяжке і дуже тяжке;
2) нервова напруга, яка визначається складністю розрахунків, високою
відповідальністю, інтелектуальним навантаженням, особливими вимогами до
точності, небезпека для життя. Може бути незначною, середньою і підвищеною;
3) темп роботи, що визначає кількість трудових рухів за одиницю часу.
Може бути помірним, середнім, високим;
4) робоче положення, що визначається положенням тіла людини стосовно до
засобів виробництва. Розрізняють такі його види: обмежене, незручне, незручно-
обмежене і дуже незручне;
5) монотонність роботи, яка полягає в багаторазовості повторення
одноманітних короткочасних операцій. Може бути незначною, середньою і
підвищеною;
6) температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні.
Виділяють такі стадії впливу цих факторів: незначний, підвищений (знижений),
середній, високий, дуже високий;
7) забрудненість повітря, що визначається вмістом домішок у повітрі та їх
впливом на організм людини. Забрудненість повітря має п’ять ступенів: незначна,
середня, підвищена, сильна, дуже сильна;
8) виробничий шум. Частота шуму визначається в герцах, сила шуму ‒ в
децибелах. Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;
9) вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці. Можуть бути
підвищені, сильні, дуже сильні;
10) освітленість у робочій зоні. Визначається в люксах (люксиметрах), має
два рівні: недостатня й погана або сліпуча.

5.4. Виробничий процес, його складові частини, типи виробництва. Робочий час
та його правове регулювання.
Виробничий процес – це сукупність процесів праці, протягом яких людина
впливає на предмет праці за допомогою знаряддя виробництва і виробляє новий
продукт, товар (виробництво цукру, пива, ковбас тощо). Його складові елементи
наведені в табл. 5.2.
 Процес праці як головна частина виробничого процесу складається з трьох
елементів: предметів праці, засобів праці та трудової діяльності людини, які
взаємодіють у виробничому середовищі. Тому об’єктом нормування та ефективної
організації праці є не тільки жива праця, людина, а й усі три елементи, які повинні
розглядатись у взаємодії.
Таблиця 5.2.
Складові виробничого процесу
Складові
Характеристика
процесу
Поєднує окремі технологічні стадії, безпосередньо пов’язані зі змінами
Технологічний
стану, зовнішнього вигляду, форми, розміру предмета праці (кристалізація
процес
цукру, фільтрація пива, випікання хліба, гомогенізація сметани тощо).
Є сукупністю трудових операцій, здійснюваних над предметом праці
одним робітником чи групою (бригадою) робітників, пов’язаних між
Робочий процес собою єдністю виконуваної роботи на кількох робочих місцях
(навантаження готової продукції у транспорт, переміщення продукції
тощо).

Операція є основною частиною робочого процесу, яка виконується одним

робітником або кількома робітниками над предметом праці за допомогою одних і
тих самих знарядь праці і на одному робочому місці (розфасування печива до
коробів, укладання хліба у лотки, обкачування м’ясних туш та ін.).
З технологічної точки зору виробнича операція є неподільною, а з точки зору
трудової теорії вона поділяється на трудові прийоми, дії та рухи (табл. 5.3.).
Таблиця 5.3
Складові операції
Складовіоперації Характеристика

Трудовийприйом Частина операції, сукупність трудових дій, пов’язаних між собою одним
цільовим призначенням і певною послідовністю (наприклад, поставити
короб на транспортер, заповнити тару готовою продукцією тощо).
Комплекс трудових рухів, які здійснюються безперервно одним або
кількома робочими органами людини для виконання прийому (наприклад,
Трудова дія
трудова дія «ввімкнути у хід верстат» складається з рухів «протягти
руку», «натиснути кнопку» тощо.
Найпростіший елемент операції, частина дії, це ‒ одноразове переміщення
Трудовий рух робочих органів людини (руки, ноги, тулубу, очей) при виконанні
трудової дії. (наприклад, «протягти руку»).

Розглянемо вищеперелічені складові в комплексі на прикладі операції

«фасування печива в коробки»:
 трудові прийоми – поставити короб на транспортер, заповнити його
печивом, відставити короб;
 трудові дії – взяти короб, взяти печиво;
 трудові рухи (наприклад, в трудовій дії «взяти печиво») – протягнути
руку до печива від себе, охопити його пальцями, протягнути руку з печивом до
коробу, опустити руку, розтулити пальці.
Виробничий процес виконується у визначеному ритмі та характеризується
застосуванням різнобічних методів та способів праці.
Ритмом називається закономірне виконання складових частин виробничого
процесу, виражене у рівномірному їх чергуванні. Одиницею виміруритму є час.
Робочий цикл це проміжок часу від початку оброблення одного предмета
праці до початку оброблення такого самого наступного предмета праці.
Метод праці це спосіб здійснення процесу праці, який характеризується
конкретним порядком виконання операцій, прийомів, дій, рухів у визначеній
послідовності.
Виробничі процеси мають різні організаційно-технічні характеристики, які
називаються типами виробництва і враховуються під час розроблення технічно
обґрунтованих норм (ТОН). Основною ознакою типів виробництва є спеціалізація
робочих місць. До інших ознак належать: номенклатура виготовлених виробів,
повторюваність виробленої продукції, масштаб виробництва, характер завантаження
робочих місць тощо.
У чистому вигляді типи виробництва майже не зустрічаються; умовно
виробництво можна поділити на три типи: масове, серійне, одиничне (табл. 5.4.).
Таблиця 5.4.
Характеристика типів виробництва
Тип Характеристика
виробництва
Масове Працівники на робочих місцях виконують одні й ті самі однакові операції
кожної зміни, наприклад, виробництво хліба, молока.
Більшість робочих місць навперемінно завантажена різними операціями, що
чергуються в більш-менш визначеній послідовності, продукція виробляється
Серійне
партіями або серіями, наприклад, процес виробництва дрібноштучних виробів
на хлібозаводах, у пекарнях, виробництво кондитерських виробів.
Робочі місця завантажені різнобічними операціями, немає ніякої закономірності
Одиничне їх повторення, наприклад, виготовлення продукції на замовлення до певних
свят.

Робочий час та його правове регулювання

Час – це єдиний з усіх можливих ресурсів людини та бізнесу, який не можна
відновити, купити, повернути, взяти в оренду. Він є найдорожчим і завжди має
обмеження. Саме тому у будь-якій організації постає питання регулювання робочого
часу та зведення до мінімуму його втрат, що в більшості ситуаціях автоматично
призводять до зростання прибутку.
Робочий час – це час, протягом якого працівник відповідно до умов трудового
договору повинен виконувати трудові обов’язки. Трудовим договором можуть
визначатися окремі періоди, що включаються до складу робочого часу.
Згідно діючого Кодексу законів про працю нормальна тривалість робочого
часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Але підприємства і
організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати і меншу
норму тривалості робочого часу.
Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома
вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи
(зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками
змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з
виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим
представником) підприємства, установи, організації з додержанням установленої
тривалості робочого тижня.. На тих підприємствах, де за характером виробництва та
умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним,
встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При
шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7
годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин
при тижневій нормі 24 години.
П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником
або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом первинної
профспілкової організації (профспілковим представником) з урахуванням специфіки
роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою.
Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників
скорочується на одну годину.
За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом
може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий
день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться
пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких
обмежень обсягу трудових прав працівників.
При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується
на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже
передбачено скорочення робочого часу. Тривалість нічної роботи зрівнюється з
денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у
безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному
робочому тижні з одним вихідним днем.
Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. Забороняється
залучення до роботи в нічний час:
1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;
2) осіб, молодших вісімнадцяти років;
3) інших категорій працівників, передбачених законодавством.
Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей
народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється
як тимчасовий захід.
Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів
застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України.
Робота осіб з інвалідністю у нічний час допускається лише за їх згодою і за
умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.
Гнучкий режим робочого часу, надомна та дистанційна робота
За письмовим погодженням між працівником і власником підприємства,
установи, організації незалежно від форми власності або уповноваженим ним
органом для працівника може встановлюватися гнучкий режим робочого часу, що
передбачає саморегулювання працівником часу початку, закінчення роботи та
тривалості робочого часу упродовж робочого дня, на визначений строк або
безстроково, під час прийняття на роботу або пізніше.
Гнучкий режим робочого часу - це форма організації праці, за якою
допускається встановлення іншого режиму роботи, ніж визначений правилами
внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної,
тижневої чи іншої, встановленої на певний обліковий період (тиждень, місяць,
квартал, рік тощо), норми тривалості робочого часу.
Гнучкий режим робочого часу передбачає:
1) фіксований час, протягом якого працівник обов’язково повинен бути
присутнім на робочому місці та виконувати свої посадові обов’язки. При цьому
може передбачатися поділ робочого дня на частини;
2) змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає
періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу;
3) час перерви для відпочинку і харчування.
Гнучкий режим робочого часу, як правило, не застосовується на безперервно
діючих підприємствах, в установах, організаціях, при багатозмінній організації
роботи, а також в інших випадках, обумовлених специфікою діяльності, коли
виконання обов’язків працівником потребує його присутності в чітко визначені
правилами внутрішнього трудового розпорядку години роботи або коли такий режим
є несумісним з вимогами щодо безпечних умов праці.
Запровадження гнучкого режиму робочого часу не тягне за собою змін у
нормуванні, оплаті праці та не впливає на обсяг трудових прав працівників.
Надомна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується
працівником за місцем його проживання або в інших визначених ним приміщеннях,
що характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів, необхідних для
виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених
установчими документами, але поза виробничими чи робочими приміщеннями
власника підприємства або уповноваженого ниморгану.
У разі запровадження надомної роботи робоче місце працівника є фіксованим
та не може бути змінено з ініціативи працівника без погодження з власником або
уповноваженим ним органом у спосіб, визначений трудовим договором про надомну
роботу.
При виконанні роботи за трудовим договором про надомну роботу на
працівників поширюється загальний режим роботи підприємства, якщо інше не
передбачено трудовим договором. При цьому тривалість робочого часу не може
перевищувати норм, передбачених законодавством.
Виконання надомної роботи не тягне за собою змін у нормуванні, оплаті праці
та не впливає на обсяг трудових прав працівників.
Дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується
працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або
уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з
використанням інформаційно-комунікаційних технологій.
Укладення трудового договору про дистанційну роботу за наявності
небезпечних і шкідливих виробничих (технологічних) факторів забороняється.
У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає
робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов
праці на ньому.
При дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд,
на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше
не визначено трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу не
може перевищувати норм, передбачених законодавством.
Порядок і строки забезпечення працівників, які виконують роботу
дистанційно, необхідними для виконання ними своїх обов’язків обладнанням,
програмно-технічними засобами, засобами захисту інформації та іншими засобами,
порядок і строки подання такими працівниками звітів про виконану
роботу, розмір, порядок і строки виплати працівникам компенсації за використання
належних їм або орендованих ними обладнання, програмно- технічних засобів,
засобів захисту інформації та інших засобів, порядок відшкодування інших
пов’язаних з виконанням дистанційної роботи витрат визначаються трудовим
договором про дистанційну роботу.
Працівнику, який виконує дистанційну роботу, гарантується період вільного
часу для відпочинку (період відключення), під час якого працівник може переривати
будь-який інформаційно-телекомунікаційний зв’язок з власником або
уповноваженим ним органом, і це не вважається порушенням умов трудового
договору або трудової дисципліни. Період вільного часу для відпочинку (період
відключення) визначається у трудовому договорі продистанційну роботу.
Відпочинок та робота в святкові і неробочі дні
Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не
більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і
харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку
роботи.
Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього
трудового розпорядку.
При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на
тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.
Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як
сорок дві години.
Таблиця 5.5.
Святкові і неробочі дні в Україні (станом на 01.01.2022 р.)
Календарні дні Назва свята
1 січня Новий рік
7 січня Різдво Христове
8 березня Міжнародний жіночий день
Один день (неділя) Пасха (Великдень)
(квітень-травень)
1 травня День праці
9 травня День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги)
Один день (неділя)
Трійця
(травень-червень)
28 червня День Конституції України
24 серпня День незалежності України
14 жовтня День захисника України
25 грудня Різдво Христове (Католицьке)

У зазначені в табл. 5.5. дні робота як правило, не проводиться, але

допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови
(безперервно діючі підприємства) або викликане необхідністю обслуговування
населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою
транспорту. На таких підприємствах вихідні дні надаються в різні дні тижня
почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що
затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з
профспілковою організацією.
Робота у вихідні та святкові дні компенсується, за згодою сторін, наданням
іншого дня відпочинку, або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки 24 календарні дні.

Досвід країн світу щодо регулювання робочого часу та відпочинку (доповіді)

Між відпрацьованим часом мешканців різних країн світу існує різниця (в ту
чи іншу сторону), причинами якої можуть бути:
1) більш коротка тривалість робочого дня та/або робочого тижня:
 Нідерланди – мінімальний робочий тиждень в світі – 27 годин (робочий
день в середньому 7,5 годин);
 Франція та Ірландія – 35 годин на тиждень;
 Данія – робочий день 7,3 години, а робочий тиждень – 37,5 годин (при
цьому середня заплата за годину на 30% вища, ніж у інших країнах ЄС, – 37,6 євро);
 США – 40-годинний робочий тиждень, а фактично у приватному секторі
відпрацьовують 34,6 годин на тиждень;
 Японія – 40-годинний робочий тиждень, проте неофіційно працюючі
японці часто затримуються на роботі, тому фактично робочий тиждень триває 50
годин;
 Індія, Таїланд, Мексика – 48 годин при 6-денному робочому тижні;
 Китайська Народна Республіка – середній робочий день становить 10
годин, робочий тиждень – 60 годин (час обідньої перерви – 20 хвилин, середня
тривалість відпустки – 10 днів).
Внаслідок високої тривалості робочого часу в азіатських країнах поширений
спеціальний термін «кароші» або «каросі» 過労死 (в Японії це офіційний
статистичний показник) – «смерть від переробки».
На початку ХХ ст. жителі багатьох країн віддавали роботі 3000 годин на рік,
нині в середньому – 1800 годин. Джон Кейнс (один із засновників макроекономіки
як науки) спрогнозував у 1930 році, що люди будуть працювати в середньому 15
годин на тиждень через 100 років (навряд чи це буде так, але з динамікою він не
помилився).
За даними з праці, зібраними ОЕСР (організація економічного співробітництва
та розвитку), країни з міцною економікою працюють не багато, а ефективно
(показник продуктивності робочого часу). Якщо порівняти країни з кардинально
протилежною тривалістю робочого тижня – довгою (Греція – 43,7 годин, фактично
відпрацьований робочий час – максимальний в Європі) та відносно короткою
(Німеччина – 35 годин), то продуктивність в Німеччині на 70% вища.
2) більш тривалі відпустки.
Мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки ˗ 24 календарні дні, але
при цьому проектом Закону «про Працю» запропоновано скасувати вимогу про
безперервний 14-денний період. Відпустка власним коштом становитиме 30
календарних днів на рік.
Роботодавець може передбачити іншу тривалість, але не менше за
мінімально встановлену.
Середня тривалість оплачуваної відпустки в країнах світу також різниться:
 Франція – до 9,5 тижнів (максимальна);
 Фінляндія – до 8 тижнів (включно із бонусами (до 18 днів) за тривалий
стаж роботи на одному підприємстві);
 В Мексиці та на Філіппінах – мінімальні (відповідно 6 і 5 днів);
 В США тривалість відпустки визначається на розсуд роботодавця,тобто
 законодавчо не затверджується.
3) більш жорсткий підхід до переробок, понаднормової роботи.

5.5. Сутність нормування праці, норми трудових витрат. Класифікація витрат

робочого часу.
Найважливішою умовою забезпечення ефективності виробництва є
оптимізація використання усіх видів ресурсів, що залучаються до цього: живої праці,
сировини і матеріалів, енергоносіїв, інструменту, обладнання, робочих місць. Одним
із способів оптимізації використання виробничих ресурсів є нормування.
Нормування – це обґрунтування за допомогою сукупності наукових методів
визначення кількості конкретних ресурсів, потрібних для здійснення економічно
ефективного виробництва за досягнутого рівня розвитку продуктивних сил
суспільства.
Нормування праці є процесом визначення об’єктивно необхідних затрат
робочого часу в усіх сферах організації праці. За його допомогою встановлюють
оптимальні витрати живої праці на виконання конкретної роботи за нормальної
організації та інтенсивності праці.
В умовах, коли конкуренція висуває на перший план питання «виживання»
підприємства, нормування праці набуває особливого значення як дійовий спосіб
скорочення витрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення її
конкурентоспроможності.
Нормування праці є складовою частиною управління виробництвом, основою
більшості планово-економічних розрахунків поточного та перспективного характеру,
в тому числі економічної ефективності науково- технічних та організаційних
нововведень.
Для організації праці у виробництві необхідно знати, яка кількість праці
означеної кваліфікації потрібна для виконання замовлення роботодавця або на яку
роботу повинна бути встановлена норма праці.
Норма це конкретна форма вираження міри праці.
Нормою інтенсивності праці згідно з положенням Міжнародної Організації
Праці МОП, членом якої з 1993 року є Україна, є 75 умовних одиниць, що
еквівалентне енерговитратам людини, що йде пересіченою місцевістю зі швидкістю
4,8 км на годину. Еквівалентом витрат некваліфікованої ручної праці є погодинна
заробітна плата. Кожна країна встановлює величину цього регулятора керуючись
долею заробітної плати у валовому внутрішньому продукті.
Визначають норми праці у процесі нормування з урахуванням таких
чинників:
 особливостей (конкретних організаційно-технічних умов виробництва)
виробничого процесу;
 повного використання усіх видів виробничих ресурсів на робочих
місцях;
 вітчизняного та зарубіжного досвіду організації праці;
 норми інтенсивності праці.
Праця вимірюється або кількістю часу, необхідного для виробництва одиниці
продукції, або кількістю продукції, виготовленої за одиницю часу. Нормувати працю
означає встановити технічно обґрунтовані норми трудових витрат.
Розрізняють наступні види технічно-обґрунтованих норм праці:
- норма часу (НЧ) – час, який необхідно витратити для виконання заданої
праці з урахуванням означених організаційно-технічних умов;
- норма виробітку (НВ) – кількість продукції, яку необхідно виготовити за
одиницю часу;
Між змінами норм часу нормами виробітку існують такі співвідношення:

- норма обслуговування (НО) – кількість одиниць устаткування,

чисельність робітників, робочих місць або розмір виробничої площі, яку повинен
обслуговувати робітник або бригада за визначених організаційно-технічних умов;
- норма чисельності (НЧИС) – необхідний штат робітників за даних
організаційно-технічних умов і обсягу робіт для обслуговування означеного
устаткування, робочих місць, робітників та ін.;
- норма управління (НУ) – це оптимальна кількість робітників або
структурних підрозділів, які треба закріпити за керівником, менеджером тощо.

Класифікація витрат робочого часу

Тривалість робочого дня або зміни (ТЗМ) поділяють на дві частини – час
роботи (ТР) і час перерв (ТП). Тобто фактичний баланс робочого часу можна
представити як: ТЗМ = ТР + ТП, а потім деталізувати. Для цього
пропонуємоскористатись графічним зображенням елементів витрат робочого часу
працівника (рис. 5.1).
Найважливішою умовою забезпечення ефективності виробництва є
оптимізація використання робочого часу за допомогою нормування –
встановлення об’єктивно необхідних затрат робочого часу на робочі процеси .
На рис. 5.1 зазначені витрати роботи часу працівників, які піддаються і не
піддаються нормуванню (нормовані можуть бути заплановані, ненормовані є
слабопрогнозованими):
 Нормовані затрати робочого часу =
= час продуктивної роботи + час регламентованих перерв
Ненормовані затрати робочого часу =
= час непродуктивної роботи + час нерегламентованих перерв

Час роботи = Час продуктивної роботи + Час непродуктивної роботи

Час непродуктивної роботи – тривалість робіт в межах зміни, які не

приносять корисного результату, наприклад, виправлення браку з вини
працівника, виконання робіт, які не передбачені виробничим завданням.
Час продуктивної роботи складається з часу основної роботи (ТОР),
допоміжної (ТДР), підготовчо-заключних робіт (ТПЗ) і часу обслуговування
робочого місця (ТОМ):

ТПР = ТОР + ТДР + ТПЗ + ТОМ (5.3)

при цьому

ТОР + ТДР = ТОПЕР (5.4)

Час основної роботи ТОР повторюється з кожною одиницею продукції чи з

кожним обсягом робіт. Час допоміжної роботи ТДР повторюється продовж зміни
без будь-яких закономірностей. Час обслуговування робочого місця ТОМ
пов’язаний з доглядом за робочим місцем продовж зміни. Підготовчо-
завершальний час ТПЗ зустрічається на початку (підготовча робота) та в кінці
(заключна робота) зміни, не повторюється з кожною одиницею продукції чи
обсягом робіт. Сума ТОР і ТДР становить час оперативної роботи ТОПЕР.
Час перерв у роботі робітника це, по-суті, втрати робочого часу, які можна
умовно поділити на втрати, що не залежать від працівника ТВН та втрати
робочого часу, що залежать від нього ТВЗ.
Втрати робочого часу, що не залежать від робітника, зумовлені
порушеннями умов і станом організації виробничого процесу, відсутністю
сировини, продукції, тари, енергії на робочому місці тощо.
Втрати робочого часу, що залежать від робітника, складаються з двох
частин: ТРП ‒ регламентовані перерви та ТНП – нерегламентовані перерви
робочого часу. Тобто, час перерв складається з часу на регламентовану і
нерегламентовану їх частину.
 Робочий час (тривалість зміни)

Час роботи (ТР) Час перерв (ТП)

Час продуктивної Час непродуктивної

роботи (ТПРР) роботи (ТНР)

Час підготовчо- Час оперативної Час обслуговування

заключних робіт роботи робочого місця
(ТПЗ) (ТОПЕР) (ТОМ)

Час регламентованих перерв (ТРП)

Час перерв, Час перерв згідно Час на особисті

спричинених техніко- трудового потреби (ТОСП)
технологічною і законодавства (ТПТЗ)
організаційною
специфікою Час відпочинку (ТВ) Час нерегламентованих перерв (ТНП)
виробництва (ТПТО)
Час перерв, спричинених недоліками Час перерв, спричинених Час відпусток з дозволу
техніки, технології чи організації порушенням трудової адміністрації
виробництва (ТПНТО) дисципліни (ТППТД) (ТВДА)

Рис. 5.1. Склад елементів витрат робочого часу працівника

 Регламентовані перерви ТРП – час, коли працівник не виконує роботу з
об’єктивних причин, зумовлених технологією і організацією виробництва або
праці. До регламентованих належить:
 час перерв, пов’язаних з техніко-технологічною і організаційною
специфікою виробництва (ТПТО): певні паузи в технологічному процесі, неповна
синхронність операцій на конвеєрі, зупинки автоматизованого устаткування для
зміни інструменту та підналагодження;
 час перерв, що регламентуються трудовим законодавством (ТПТЗ):
наприклад, для годування дитини віком до 1,5 року, для обігрівання – тим, хто в
холодну пору року працює на відкритому повітрі або в закритих нетоплених
приміщеннях, перерви для відпочинку працівникам, які працюють на вантажно-
розвантажувальних роботах, спеціальні перерви на роботах зі шкідливими
умовами праці. Вони не є часом відпочинку та надаються як компенсація за умови
праці або іншим призначенням і включаються до робочого часу;
 час відпочинку (ТВ): надається у розмірі у 4-10% від ТЗМ або ТОПЕР, що
залежить від умов праці: легкі – 4-5%; середні – 6-7%; важкі – 8-10%;
 час на особисті потреби (ТОСП): встановлюється НДІ праці і зайнятості
населення Міністерства соціальної політики і НАН України у розмір 10 хвилин на
зміну для усіх категорій працівників і умов праці.
Зауважимо, що обідня перерва (перерва для відпочинку і харчування) не
входить до фонду робочого часу, тому працівник має право використовувати цей
час на власний розсуд. Тривалість – не більше 2-х годин і надається, як правило,
через 4 години після початку роботи.
Час нерегламентованих перерв (ТНП) – час перерв, зумовлених недоліками
технології і організації виробництва (ТПНТО), порушенням трудової дисципліни
(ТППТД) та час відпустки з дозволу адміністрації (ТВДА). Очевидно, що ТНП
необхідно скорочувати усіма існуючими законними способами.
Умовний розподіл часу зміни на певні категорії дає змогу скласти технічну
норму часу:
НЧТЕХН  Т ПЗ  ТОР  Т ДР  ТОМ  ТРП (5.5)

Технічна норма часу, розрахована на одиницю продукції, називається

штучною НЧШТ:

НЧ ШТ  ТОР  Т ДР  ТОМ  ТРП (5.6)

Якщо продукція випускається партіями або серіями, то норма часу (НЧПАРТ)

розраховується за формулою:
НЧ ПАРТ  НЧ ШТ  n  Т ПЗ , (5.7)

де n − кількість продукції в партії або в серії.

 Технічні норми використання устаткування, агрегатів, машин, апаратів є
основою для визначення технічної потужності підприємства. Технічна потужність
обладнання – це максимально можлива його пропускна спроможність,
розрахована на основі прогресивних технічних норм його використання,
передової технології, організації праці і виробництва за умов зниження втрат
матеріальних і трудових ресурсів у виробництві.

5.6. Методи нормування праці.

У практиці нормування трудових витрат використовують два види методів
– аналітичні та сумарні. Основним із них є аналітичний, який має два різновиди ‒
аналітично-розрахунковий та аналітично-дослідний.
Аналітичні методи характеризуються поділом операції на складові
частини, детальним вивченням та аналізом витрат часу, розробленням такої
структури операції та таким змістом її елементів, що забезпечують мінімальні
витрати часу у виробництві при високих темпі і якості роботи та найменшому
стомленні робітника.
Аналітично-розрахунковий метод базується на визначенні тривалості усіх
елементів норми часу на операцію за допомогою розрахунків на основі єдиних,
міжгалузевих та галузевих нормативів часу (на верстатні, навантажувально-
розвантажувальні, ремонтні роботи, базова система мікроелементів нормативів
часу ‒ БСМ-1, БСМ-2 та ін.).
Аналітично-дослідний метод дозволяє встановити тривалість елементів
робочого процесу та норму часу або норму виробітку за допомогою
безпосереднього спостереження за діями робітників, машин, апаратів у
виробничому процесі, вивченням фактичних витрат робочого часу та аналітичним
обробленням одержаних даних. Різновидами аналітично-дослідних методів
вивчення витрат робочого часу є: індивідуальна фотографія робочого часу,
бригадна фотографія робочого часу, фотографія виробничого процесу,
хронометраж. Ці методи більш трудомісткі за аналітично-розрахункові.
Сумарний метод нормування базується на визначенні норми часу на всю
операцію в цілому (сумарно) без поділу її на складові частини. Він має такі
різновиди: дослідний, статистичний і метод аналогій.
Методи нормування трудових витрат використовують залежно від цілей,
типів, особливостей організаційно-технічних умов виробництва, його масштабів,
завдань управління та підприємницької діяльності для встановлення технічно
обґрунтованих норм трудових витрат у виробничому процесі.

Індивідуальна фотографія робочого дня (ІФРД) − це спостереження та

заміри усіх без винятку витрат робочого часу в порядку їх послідовності
безпосередньо на робочих місцях виробничого процесу продовж усього періоду
спостережень.
ІФРД проводять, в першу чергу, з метою:
• виявлення причин втрат робочого часу виконавця й устаткування,
розробки та впровадження заходів для їх усунення;
• виявлення резервів зростання продуктивності праці;
113
 • визначення тривалості трудових операцій, а також окремих елементів
роботи;
• визначення фактичного рівня виконання норм, ступеня використання
робочого часу устаткування та завантаженості робітника протягом зміни;
• вивчення умов праці на робочому місці;
• атестації та паспортизації робочих місць;
• накопичення матеріалів для розроблення нормативів ТПЗ, ТОМ, ТРП;
• вивчення практики використання робочого часу найкращими
працівниками з метою її подальшого поширення серед інших.
Етапи проведення ІФРД:
1) Підготовка до проведення ІФРД.
Спостерігач до початку спостережень знайомиться з робітником і робочим
місцем. Інформація, що характеризує всі складові елементи виробничого процесу
(предмети праці, засоби праці, умови праці тощо) відображається на першій
сторінці бланка спостережень ІФРД. Спостерігач обирає таке місце спостереження,
щоб перебувати поза полем зору робітника. Важливе значення надається інформації
про мету і завдання спостережень на робочому місці, з якими необхідно
ознайомити виконавця робочого процесу.
2) Безпосереднє спостереження. На другій сторінці бланка спостережень
ІФРД занотовують дії працівника і трудові операції, що виконуються на обладнанні,
у порядку їх послідовності та записують поточний час закінчення виконання цих
дій (трудових операцій).
3) Аналітична обробка отриманих даних.
Алгоритм дій:
 визначають тривалість всіх операцій шляхом віднімання поточного часу
наступного заміру від поточного часу попереднього заміру;
 індексують категорії витрат робочого часу згідно з прийнятою
класифікацією;
 зводять результати спостережень в окрему таблицю, підсумовуючи
однойменні категорії витрат робочого часу (четверта сторінка бланка спостережень
ІФРД),
 розраховують аналітичні показники, що відповідають меті і завданням
ІФРД.
Аналітичні показники ІФРД:

1. питома вага оперативного часу в тривалості зміни характеризується

коефіцієнтом К1:
ТОР  Т ДР
К  100%
1
Т ЗМ
(5.8)

2. питома вага витрат робочого часу з причин, що залежать від робітника

характеризується коефіцієнтом К2:

114
 (ТФП  ТРП )  ТВЗ
К  100%,
2
Т ЗМ (5.9)

де ТФП − час фактичних перерв;

ТРП − час регламентованих перерв за нормою (їх склад див. п.7.4).
3. питома вага втрат робочого часу з причин, незалежних від робітника
характеризується коефіцієнтом К3:

ТВН
К3  100% (5.10)
Т ЗМ

4. проєктовний раціональний робочий час ТРАЦ, за який можна виробити

продукції на стільки більше від фактичного виробітку АФ, на скільки дозволяють
виявлені резерви зростання продуктивності праці:

ТРАЦ  ТОР  Т ДР  (ТФП  ТРП )  ТВЗ  ТВН (5.11)

5. можливе зростання продуктивності праці за рахунок усунення втрат

робочого часу з причин:
а) залежних від робітника ПП1:

ПП  (ТФП  ТРП )  ТВЗ 100% (5.12)

Т ОР  Т ДР
1

б) незалежних від робітника ПП2:

ТВН
ПП2  100% (5.13)
ТОР  Т ДР

в) загальне зростання продуктивності праці на робочому місці − ППЗАГ:

ППЗАГ  ПП1  ПП2 (5.14)

6. проєктовна норма виробітку НВПР:

Т РАЦ  АФ (5.15)
НВПР 
Т ОР  Т ДР
або
 АФ  ППЗАГ (5.16)
НВПР  АФ 100%

7. коефіцієнт завантаження робітника протягом зміни – КЗАВ:

115
 Т ОР  Т ДР  Т РП  Т ОМ  Т ПЗ (5.17)
К ЗАВ  100%
Т ЗМ

8. частка ручної праці (РП):

РП  Т Р
100%,
ТЗМ

де  ТР – загальна тривалість ручної праці протягом зміни.

4) Оформлення висновків. Проєктовну норму виробітку порівнюють з

фактичною, з продуктивністю провідної машини потокової лінії, обладнання на
робочому місці, визначають відхилення, встановлюють його причини,
розробляють заходи для їх усунення.
Розрахунок аналітичних показників розглянемо на прикладі індивідуальної
фотографії робочого дня робітниці, що зайнята зшиванням коробів для упаковки
продукції (табл. 5.6).
Протягом зміни робітниця зайнята зшиванням заготовок, які
використовуються для подальшого пакування готової продукції Основна операція
(зшивання короба) виконується машинно-ручним способом, подача заготовок до
робочого місця та його обслуговування − ручна операція, умови праці
(температура, вентиляція, освітлення на робочому місці) − відповідають нормі,
робоча поза – «сидячи – стоячи».

116
 Всі розрахунки здійснюють орієнтуючись на алгоритм дій аналітичної обробки
даних ІФРД.
Таблиця 5.6

ІФРД пакувальниці (зшивка коробів для упаковки продукції)

Поточний
Тривалість
№ Подія час Індекс
год. хв. хв.
1 Початок зміни 7 00 0 -
2 Подавання заготівок у цех 7 20 20 ТПЗ
3 Подавання заготівок до робочого місця 7 30 10 ТДР
4 Вихід з цеху (особистий) 7 40 10 ТФП
5 Підготовка автомата до роботи 7 55 15 ТДР
6 Зшивання коробів 9 13 78 ТОР
7 Розмова (особиста) 9 26 13 ТВЗ
8 Зшивання коробів 11 25 119 ТОР
9 Вихід з цеху (особистий) 11 30 5 ТФП
10 Обідня перерва 12 00 30 -
11 Подавання заготівок до робочого місця 12 05 5 ТДР
12 Налагодження напівавтомата 12 13 8 ТВН
13 Зшивання коробів 13 36 83 ТОР
14 Розмова (службова) 13 40 4 ТВН
15 Зшивання коробів 14 05 25 ТОР
16 Залишення робочого місця (особисте) 14 09 4 ТФП

17 Зшивання коробів 15 08 59 ТОР

18 Прибирання робочого місця 15 25 17 ТОМ
19 Передача зміни 15 30 5 ТПЗ
Разом 510
Фактичний виробіток за зміну 1400 коробів.

Спочатку розраховують тривалість кожної операції. Наприклад, тривалість

операції № 2 ‒ «Подавання заготівок у цех» дорівнює 20 хв. (7 год. 20 хв. – 7 год. 00
хв.), операції № 6 – «Зшивання коробів» ‒ 1 год. 18 хв. (78 хв.) (9 год. 13 хв. – 7 год.
55 хв.). Таким же чином визначають у хвилинах тривалість усіх зареєстрованих у
листі спостережень операцій.
Індексацію витрат робочого часу (операцій) виконують за поданою
класифікацією . Наприклад, операцію №3 – «Подавання заготівок до робочого
місця» позначаємо ТДР тому, що робітниця протягом зміни повторює її кілька разів і
її зміст свідчить, що ця робота необхідна для виконання основного завдання. Якби ця
операція виконувалась тільки на початку зміни один раз, тоді ми індексували її як
ТПЗ. Протягом зміни робітниця 19 хв. фактично витратила на відпочинок (ТФП),
обідня перерва виходить за межі восьмигодинного робочого дня, тому в подальшому
розрахунку її не враховуємо. Нормативне значення регламентованих перерв ТРП
приймаємо на рівні 5% від тривалості зміни, оскільки праця легка.
Результаті спостереження групують за одноіменними індексами і зводять в
окрему таблицю (табл. 5.7).
Таблиця 5.7

117
 Баланс робочого часу
Індекс Номер явища Тривалість, хв. %
ТДР 3, 5, 11 30 6,3
ТОР 6, 8, 13, 15, 17 364 75,6
ТВН 12, 14 12 2,5
ТФП 4, 9, 16 19 4,2
ТВЗ 7 13 2,7
ТОМ 18 17 3,5
ТПЗ 2, 19 25 5,2
Разом 480 100
Проводять розрахунок аналітичних показників, що характеризують
використання робочого часу виконавця протягом зміни (формули 5.8‒5.18):
1. питома вага оперативного часу:
364  30
К  100%  82,08%
1
480

2. питома вага втрат робочого часу, що залежать від працівника:

(19  24)  13
К   100%  1,67%
2
480

- нормативне значення регламентованих перерв:

Т РП  480  5  24
(хв.)
100

3. питома вага втрат робочого часу, що не залежать від працівника:

К 3  12  100%  2,5%

480

4. проєктовний раціональний робочий час ТРАЦ:

Т РАЦ  364  30  (19  24)  13  12  414 (хв.)

5. можливий приріст продуктивності праці за рахунок усунення втрат

робочого часу з причин, залежних від працівника:
(19  24)  13
ПП1   100%  2,03%
364  30

6. можливий приріст продуктивності праці за рахунок усунення втрат

робочого часу з причин, незалежних від працівника:

118
 ПП 2  12  100%  3,05%

364  30

7. загальний приріст продуктивності праці:

ПП ЗАГ  2,03  3,05  5,08%

8. проєктовна норма виробітку:

414  1400
  1471
НВПР (короб)
364  30

або
НВПР 1400  5,08 (короб)
 1400   1471
100

9. коефіцієнт завантаження працівника продовж зміни:

К ЗАВ
364  30  24  17  25
  100%  95,83%
480

Висновки: в результаті усунення втрат робочого часу залежних і незалежних від

робітника є можливість підвищити продуктивність праці більш як на 5%, а проєктовну
норму виробітку на 71 короб за зміну.
Фотографія виробничого процесу (ФВП)
Фотографія виробничого процесу (ФВП) – це одночасне вивчення витрат робочого
часу виконавця, часу використання обладнання і технологічного режиму. Фотографія
виробничого процесу здійснюється методом двостороннього спостереження, в основному в
апаратурних виробництвах, і проводиться в чотири етапи.
На першому етапі попередньо вивчається виробничий процес; регламент робітника,
робоче місце, операції, дії та функції виконавця, продукт, сировина, апарати, агрегати тощо.
Другий етап є фактичним обстеженням виробничого процесу, результати якого
відображаються у спеціальному листі спостережень, що містить три частини, об’єднані
одночасним фіксуванням годин, хвилин, дій робітника, обладнання і технологічних
параметрів.
Третій етап це аналіз одержаних даних, який полягає в складанні балансу
використання устаткування, робочого часу виконавця; матеріальних балансів, пов’язаних з
витратами сировини, напівфабрикатів, матеріалів, даних про виконання технологічного
режиму, норм виробітку по окремих апаратах, робітниках, штатних нормативів чисельності,
норм обслуговування тощо у порівнянні фактичних даних з нормативними, встановленні
відхилень одне від одного, виявлені втрат робочого часу та визначені способів покращання
організації виробничого процесу. При цьому застосовують графічний метод: креслять
знімальний графік, що відображає фактичний хід виробничого процесу за складовими
елементами, а потім настановчий графік, що відображає проектований хід процесу з
урахуванням розроблених заходів.
Четвертий етап – висновки, які формулюють за результатами третього етапу.

119
Хронометраж

Хронометраж – це метод вивчення структури операції за її складовими

елементами (прийомами, діями, рухами) і визначення міри робочого часу, що на
них припадає. За допомогою хронометражу вивчають тільки оперативний час.
Хронометраж використовується з метою:
 встановлення витрат часу, норми часу на виконання повторюваних
елементів операції, розробка норми виробітку;
 накопичення матеріалів для розроблення нормативів часу ТОР і ТДР;
 вивчення передових, раціональних прийомів праці, їх узагальнення та
масового поширення;
 вишукування резервів зростання продуктивності праці за рахунок
економії часу на виконання прийомів, дій, рухів.
Залежно від об’єктів дослідження і способів замірів хронометраж має два
види ‒ суцільний й вибірковий. Суцільний (безперервний) проводять
спостерігаючи за всіма прийомами, діями й рухами робітника, що чергуються у
виробничому процесі, використовуючи двохстрілочний секундомір і занотовуючи
поточний час кожної події. Вибірковий (повторюваний) здійснюють повторно,
заміряючи витрати часу на окремо вилучені прийоми, дію або рух,
використовуючи одно або двохстрілочний секундомір, при цьому у листі
спостережень записують не поточний час, а тривалість елементів операцій.
Етапи проведення хронометражу.
Перший етап − підготовчий, містить такий набір роботи спостерігача:
• поділ операції на прийоми, дії й рухи, уточнення фіксажних точок −
таких зовнішніх ознак, що означають початок чи кінець того чи іншого елемента
операції;
• визначення кількості спостережень, що залежить від тривалості операції
та окремих її елементів: чим менша тривалість операції, тим більшу кількість
спостережень треба провести;
• за об’єкт спостереження обирають робітника, який ритмічно веде
виробничий процес;
• спостерігати за робітником починають через 1,5-2,0 год. від початку
зміни, коли у нього настає фаза сталої продуктивності.
Другий етап − безпосереднє спостереження на робочому місці за
прийомами й діями робітника, реєстрація поточного часу або тривалості їх
виконання у спеціальному листі спостережень.
Третій етап ‒ обробка й аналіз одержаних даних.
Четвертий етап − розроблення заходів щодо раціоналізації тривалості
елементів операції, проектованої норми часу, можливого зростання
продуктивності праці.

Алгоритм дій опрацювання даних хронометражних спостережень

1) Визначають тривалості усіх прийомів і дій. Тривалість першого прийому
120
 завжди дорівнює поточному часу, тривалість інших прийомів визначається як
різниця між поточним часом наступного і попереднього прийомів. У такий спосіб
одержують хроноряди. По кількості їх стільки, на скільки прийомів (частин)
поділена операція.
2) Перевіряють хроноряди на стійкість (усталеність). Для перевірки
використовують правило стійкості (формула 5.19, табл. 5.8.):
max/min ≤ kст (5.19)
де max – тривалість максимального заміру
хроноряду; min ‒ тривалість мінімального заміру
хроноряду.
Таблиця 5.8
Нормативні коефіцієнти стійкості
Тривалість елементаоперації, Нормативний коефіцієнт стійкості (kСТ)
сек. Ручна праця Машинна праця
До 6 2,5 1,8
Від 7 до 18 2,0 1,3
 18 1,8 1,2

Згідно правила стійкості хроноряду, якщо частка від ділення не перевищує або
дорівнює нормативному коефіцієнту, ряд є стійким, якщо перевищує – нестійким.
3) Приводять хроноряди (за потреби) до стану стійкості шляхом вилучення
із нього дефектних замірів. Дефектні заміри ‒ це або max, або min значення ряду,
яке суттєвіше відрізняється від інших значень ряду. Їх закреслюють у листі
спостережень, а хроноряд знову перевіряють на усталеність. Процедуру перевірки
ряду продовжують до тих пір, поки ряд не стане стійким. Але є одне уточнення: у
хроноряді допускається не більше 33% дефектних замірів від загальної кількості
спостережень. Якщо в хроноряді понад 33% замірів є дефектними, продовжувати
подальші розрахунки недоречно (отримані результати будуть хибними). У цьому
випадку необхідно повернутись до другого етапу хронометражу і повторити
процедуру спостереження, отримавши таким чином більш об’єктивні дані.
4) У стійких хронорядах визначають такі величини:
 максимальну величину ряду;
 мінімальну величину ряду;
 середньоарифметичну величину ряду;
 моду (модальною величиною вважається така, яка найчастіше зустрічається,
повторюється в хроноряді і якій відповідають не менше 30–35%усіх його замірів).
5) Розраховують аналітичні показники, що відповідають меті і завданням
хронометражу.
Аналітичні показники хронометражу:
1. Тривалість операції (оперативний час) ТОПЕР визначається
підсумовуванням модальних або середньоарифметичних величин з кожного
хроноряду. У розрахунок ТОПЕР йде та з них, яка менша.
2. Норма виробітку НВ:
Т ЗМ  (Т ПЗ  Т ОМ  Т РП )
НВ 
Т ОПЕР (5.20)
121
 Величини ТПЗ, ТОМ, ТРП – це дані ІФРД по цьому ж робочому місцю або дані
з довідника нормативів.
Зазначимо, норма виробітку за хронометражем завжди буде більшою від
норми виробітку визначеної за ІФРД, тому, що за даними хронометражу вона
розрахована за умов, що ТЗМ = ТОПЕР.

3. Проєктовний оперативний час ТОПЕР.ПР визначається підсумовуванням з

кожного хроноряду середньоарифметичних величин між мінімальним значенням
ряду та тим значенням, яке взято у розрахунок ТОПЕР.

4. Проєктовна норма виробітку НВПР:

Т ЗМ  (Т ПЗ  Т ОМ  Т РП ) (5.21)
НВ 
ПР
Т
ОПЕР.ПР

5. Можливий приріст продуктивності праці ПП : (5.22)

ТОПЕР  ТОПЕР.ПР
ПП 
ТОПЕР

Нормування праці методом хронометражу розглянемо на прикладі

робітниці, яка фасує продукцію у коробки (табл. 5.9).
Всі розрахунки здійснюють, орієнтуючись на алгоритм дій аналітичної
обробки даних хронометражу.

У наведеному прикладі шляхом розрахунку тривалості прийомів

отримано три хроноряди (у таблиці виділено темнішим кольором). До стану
стійкості наведені перший і третій хроноряди. Другий хроноряд є стійким.
Наприклад, у третьому хроноряді є дефектний замір, який дорівнює 11 сек.,
тому що частка від ділення 5,5 максимального заміру 11 сек. на мінімальний
замір 2 сек. перевищує нормативний коефіцієнт 2,0. Після вилучення
дефектного заміру ряд стає стійким тому, що частка від ділення
максимального заміру 5 сек. на мінімальний замір 2 сек. − 2,5 дорівнює
нормативному коефіцієнту стійкості 2,5.

122
 Висновки. На даному робочому місці норма виробітку становитиме 451
коробку за зміну. Якщо створити там кращі, ніж є, умови праці, тоді робітниця
зможе витрачати менше часу на виконання трудових прийомів. Це надасть змогу
підвищити продуктивність праці і, відповідно, збільшити норму виробітку на
7,78%.

123
 Таблиця 5.9

Результати спостережень методом хронометражу

Кількість спостережень Величини

Сума
Прийоми, Час, середня
№ Фіксажні точки
дії сек. 1 2 3 4 5 6 7 8 арифме- max min мода
тична
Початкова точка.
ПТ1.: момент
доторкання рук Взяти 6 115 216 316 416 512 607 715
Поточний
до порожньої порожню
1 коробки коробку,
Кінцева точка. поставити
КТ1.: момент на стіл
Тривалість
доторкання рук 6 2 2 2 2 3 3 4 18 2,6 4 2 2
до цукерок
ПТ2 Момент до-
торкання рук до Поточний 108 211 309 412 506 559 707 807
цукерок
Вкладання
2 КТ2 Момент до-
цукерок до
торкання рук до
коробки
заповненої Тривалість 62 56 53 56 50 47 60 52 436 54,5 62 47 -
цукерками
коробки
ПТ3 Момент
доторкання рук
до заповненої Поточний 113 214 314 414 509 604 711 818
Поставити
цукерками
повну
3 коробки
коробку на
КТ3 Момент
стіл
доторкання рук 5 3 5 2 3 5 4 11 27 3,9 5 2 5
Тривалість
до порожньої
коробки
Разом по хронорядах 61 60 60 55 55 67

124
 Метод мікроелементного нормування

Аналітично-розрахунковий метод нормування праці набув поширення у

світі тому, що є менш трудомістким, ніж дослідний. Цей метод був
започаткований за кордоном у 20-і роки ХХ ст., в нашій країні одержав найбільше
застосування у приладобудівній промисловості у 30-і роки. В наш час на багатьох
підприємствах автомобіле-, машино-, приладобудівної промисловості
використовується як один з основних методів встановлення технічно-
обґрунтованих норм часу.
Базова система мікроелементів (БСМ) є одним із різновидів аналітично
розрахункових методів нормування праці. Її сутність полягає в наступному: усі
ручні прийоми, дії, рухи поділені на технологічні і переміщувальні, а кожен
елемент ручної праці в свою чергу поділений на первинні мікроелементи «взяти»,
«перемістити» та «розумові», які можуть бути двох видів: «рішучі»
(безконтрольні, менш короткі за часом) і «пристосовані» (повільні, більш
довгочасні). На кожен такий мікроелемент встановлена норма часу у тисячних
частках хвилини залежно від умов його виконання та особливостей робочого
процесу. Всі мікроелементи рухів систематизовані і зведені у таблиці (бази
даних). Такі типові мікроелементи мають місце у будь-якій праці незалежно від
галузевих особливостей, саме тому «конструювати» норму часу можна не
докладаючи багато зусиль. Для цього необхідно знати лише умови (певні
особливості, якщо такі є) виконання операцій, прийомів, дій, рухів Це значно
полегшує працю економіста з праці й дозволяє більш точно встановлювати
технічно обґрунтовані норми.
Користуючись БСМ, на прикладі першого прийому хронометражу (див.
табл. 5.10) «взяти порожню коробку, поставити на стіл» визначимо норму часу на його
виконання.
Таблиця 5.10

Розрахунок норми часу на виконання ручного прийому

«взяти порожню коробку, поставити на стіл»

Тисячні частини
№ Мікроелементи
хвилини
1 Повернути тулуб ліворуч (легкий рух) 10
2 Простягти руку (пристосований рух, легкий) 10
3 Взяти порожню коробку зручно 5
Перемістити порожню коробку до столу на відстань до 600 мм,
4
рух руки легкий 10
5 Розпрямити руку(рішучий рух пучки руки, легкий) 10
Разом 45
Норма часу на виконання означеного прийому становить 45 тисячних
частки хвилини, або:
(10 10  5 10 10)  60
НЧ   2,7 сек
1000

125
 Порівняння норми часу, визначеної за методом БСМ, і норми часу за
хронометражними спостереженнями показує, що робітниця більш інтенсивно
виконує рухи, ніж це дозволяє технічно-обґрунтовані норми часу. Порівняно з
технічно обґрунтованою нормою, встановленою за допомогою БСМ, робітниця має
економію часу 0,7 сек. (2,7 – 2,0), що і дає змогу підвищити продуктивність праці.
Встановлені технічно обґрунтовані норми виробітку і норми часу слід
порівняти з продуктивністю провідної машини потокової лінії, до складу якої
входить робоче місце, обладнання і робітниця, яка розфасовує готову продукцію.
Західні експерти вважають, що методи нормування праці у найближчому
майбутньому практично не зміняться за винятком суттєвого збільшення (більш як
у 1,5 рази) частки мікроелементного нормування, що пов’язано із зростанням
автоматизації праці, в умовах якої норма робітникам встановлюється не у вигляді
витрат часу на виконання виробничих операцій, а як процес проектування й
оцінки методів виконання операції автоматом (маніпулятором).

5.7. Заохочення персоналу вільним робочим часом та нестандартними

режимами праці.
Мотивація робочим часом – це вплив управлінця на ефективність роботи і
лояльність персоналу шляхом використання гнучких режимів праці та
нестандартних форм організації робочого часу. Така мотивація може
здійснюватись у наступних формах:
 Гнучкий режим робочого часу ‒ форма організації праці, за якою для
деяких категорій працівників чи персоналу компанії допускається (в певних
межах) саморегулювання часу продовж дня. Правове регулювання особливостей
гнучкого режиму робочого часу представлено вище. Лідерство за масштабами
використання гнучких режимів праці належить Швеції – 77%, причому деякі
шведські гіганти практикують це вже понад 30 років. У Великобританії, Чехії,
Німеччині, Норвегії відсоток менший, але також достатньо суттєвий, – 48%.
Гнучкість у використанні робочого часу персоналу виявляють всі компанії з
ТОП-рейтингу глобальних брендів.
Різновидом гнучкого режиму робочого часу є скорочення його тривалості,
проведеного безпосередньо на робочому місці, який встановлюється за
погодженням із роботодавцем.

Наприклад, британська практика: для керівників бухгалтерських відділів

державних установ передбачено наступний розподіл робочого часу: 75% – в
установі, 25% – в домашніх умовах. Або експеримент у японському підрозділі
компанії Microsoft, де в рамках програми Work Life Choice Challenge 2019 Summer
продовж місяця 2300 співробітників працювали 4 дні на тиждень замість 5 при
збереженні стандартної заробітної плати. Microsoft визнала її результати
успішними, адже продуктивність праці (обсяг продажу на одного працівника)
збільшилась майже на 40%, співробітники на 25,4% рідше брали відгули, а
витрати на утримання офісів скоротились (на 23% електроенергії, на 58% паперу).

126
 Крім очевидних позитивних наслідків, гнучкі умови праці мають і певні
недоліки (табл. 5.11).
Таблиця 5.11

Переваги та недоліки використання гнучких режимів робочого часу

Переваги Недоліки
• Можна розподіляти серйозні та складні • Не може бути прийнятна для
завдання із врахуванням часу, найбільш працівників із низькою самодисципліною
підходящого для кожного співробітника • Не кожен робочий процес можна
• Дозволяє кожному працівнику організувати з використанням такого режиму
підлаштувати робочий день під свій (наприклад, необхідна одночасно присутність
біологічний годинник (жайворонки, сови, декількох працівників, пов’язаних між собою
голуби) та особисті обставини робочими завданнями, технологічним
• Враховуючи біологічні ритми кожного процесом тощо)
співробітника, компанії мають змогу • Порушення системи комунікацій
забезпечити безперервний робочий внаслідок різних графіків роботи
(виробничий) процес та максимально (вирішується регламентацією часу
продуктивно використати їх робочий час колективних зборів, встановлення зв’язку з
• Підвищення лояльності персоналу допомогою Zoom, Skypе, месенджерів,
через досягнення балансу роботи і особистого електронної пошти тощо)
життя (work-life balance) • Невдоволення частини працівників, що
• Може бути конкурентною перевагою не мають гнучкого графіку із-за
роботодавця на ринку праці, коли мова йде неможливості його застосування до них
про привабленні кандидатів покоління • Складність ведення обліку
міленіалів відпрацьованого часу (необхідність його
електронної або механічної фіксації)

 Преміювання вільним часом включає: додаткові дні відпустки або

відгули; переважне право вибору часу відпустки; формування «банків часу», як
в Німеччині (запаси робочого часу, наприклад, за понаднормові роботи, за які
здійснюються одноразові виплати, виплати у формі доплат продовж року або
додаткові вихідні дні).
 Виплати до заробітної плати працівникам, які найменше часу
використали на пропуски через хвороби. Наприклад, практика Франції, де
згідно ордонансу працівнику, який продовж місяця не перебував на
лікарняному, надається 2,5 днів додаткової щорічної відпустки (за кожен
місяць).

127
 семінар ТЕМА 5. ОРГАНІЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

5.1. Поняття і основні напрями організації праці. Форми розподілу й

кооперації праці.
5.2. Сутність поняття «робоче місце». Класифікація робочих місць, їх
раціоналізація і цифровізація.
5.3. Умови праці та фактори, що їх визначають.
5.4. Виробничий процес, його складові частини, типи виробництва. Робочий
час та його правове регулювання.
5.5. Сутність нормування праці, норми трудових витрат. Класифікація витрат
робочого часу.
5.6. Методи нормування праці.
5.7. Заохочення персоналу вільним робочим часом та нестандартними режимами
праці.

Питання для обговорення (короткі відповіді 3-4 речення):

1. В чому полягає суть поняття «організація праці»?
2. Охарактеризуйте основні напрями наукової організації праці.
3. Розкрийте різновиди розподілу праці.
4. Розкрийте різновиди кооперації праці.
5. Що таке атестація робочих місць?
6. Дайте визначення поняття «робоче місце».
7. Наведіть класифікацію робочих місць.
8. В чому полягають принципи раціоналізації робочих місць за системою
9. 5S і які позитивні зміни відбуваються на підприємстві після її впровадження?
10. Наведіть визначення поняття «цифрове робоче місце» та очевидні переваги
від їх створення для підприємства та економіки країни в цілому.
11. Розкрийте сутність умов праці та дайте характеристику їх видів.
12. Охарактеризуйте фактори, які визначають умови праці.
13. Які чинники (за визначенням МОП) впливають на працездатністьлюдини?
14. Що таке виробничий процес? Розкрийте сутність його складових.
15. Які існують типи виробництва?
16. Наведіть класифікацію витрат робочого часу працівника.
17. Розкрийте сутність нормування праці.
18. Що таке норма інтенсивності праці?
19. Які існують норми трудових витрат?
20. Які існують методи нормування праці?
21. Що таке ІФРД? Які основні показники розраховується для аналізу витрат

128
часу за допомогою цього методу?
22. Що таке ФВП?
23. Охарактеризуйте основні етапи проведення хронометражу.
24. Розкрийте сутність методу мікроелементного нормування.
25. Яким чином на підприємстві здійснюється мотивація робочимчасом?

Доповіді до питання 5.4.

Досвід країн світу щодо регулювання робочого часу та відпочинку (доповіді)
1) країни західної Європи
2) Китай
3) Японія
4) Україна для порівняння

Практичні завдання
Завдання 1
Опрацювавши дані (таблиця 9) розрахувати основні аналітичні показники
індивідуальної фотографії робочого дня та зробити відповідні висновки про
можливості поліпшення використання робочого часу на робочому місці.
Таблиця 5.1.
ІФРД пакувальниці (зшивка коробів для упаковки продукції)
Поточний
Тривалість
№ Подія час Індекс
год. хв. хв.
1 Початок зміни 7 00
2 Подавання заготівок у цех 7 20
3 Подавання заготівок до робочого місця 7 30
4 Вихід з цеху (особистий) 7 40
5 Підготовка автомата до роботи 7 55
6 Зшивання коробів 9 13
7 Розмова (особиста) 9 26
8 Зшивання коробів 11 25
9 Вихід з цеху (особистий) 11 30
10 Обідня перерва 12 00
11 Подавання заготівок до робочого місця 12 05
12 Налагодження напівавтомата 12 13
13 Зшивання коробів 13 36
14 Розмова (службова) 13 40
15 Зшивання коробів 14 05
16 Залишення робочого місця (особисте) 14 09
17 Зшивання коробів 15 08
18 Прибирання робочого місця 15 25
19 Передача зміни 15 30
129
 Разом
Фактичний виробіток за зміну 1400 коробів.

Завдання 2
На основі зведених результатів спостережень ІФРД (табл. 10), зробити аналіз
витрат робочого часу, розрахувати основні аналітичні показники та сформулювати
пропозиції щодо покращення роботи та організації робочого місця. Умови праці –
середньої важкості. Фактичний виробіток становить 470 штук / зміну.

Таблиця 5.2.
Зведення результатів спостережень ІФРД
Індекс Тривалість (хвилин)
ТОР 341
ТДР 41
ТПЗ 11
ТВЗ 21
ТФП 29
ТВН 22
ТОМ 15

Завдання 3
Опрацювавши дані (табл. 5.3) розрахувати основні аналітичні показники
хронометражних спостережень та зробити відповідні висновки про можливості
раціоналізації трудового процесу на робочому місці.
Таблиця 5.3.
Хронометражні спостереження
№ Фіксажні точки Прийо Час, Кількість спостережень
ми, дії сек. 1 2 3 4 5 6 7 8
Початкова точка.
Взяти
ПТ1.: момент
порожн
доторкання рук Поточ 6 115 216 316 416 512 607 715
ю
до порожньої ний
коробку
1 коробки
і
Кінцева точка.
постави
КТ1.: момент Трива
ти її на
доторкання рук лість
стіл
до цукерок
ПТ2 Момент до-
Поточ
торкання рук до 108 211 309 412 506 559 707 807
Вкладан ний
цукерок
ня
2 КТ2 Момент до-
цукерок
торкання рук до
до Трива
заповненої
коробки лість
цукерками
коробки

130
 ПТ3 Момент
доторкання рук
Постави Поточ
до заповненої ний
113 214 314 414 509 604 711 818
ти
цукерками
заповне
3 коробки
ну
КТ3 Момент
коробку
доторкання рук Трива
на стіл
до порожньої лість
коробки

Тестові завдання:
1. Відокремлення діяльності окремих працівників та їх груп у процесі
праці:
A. кооперація праці
B. розподіл праці
C. організація праці
D. нормування праці
2. Сукупність спеціальних знань і практичних навичок, які визначають
ступінь володіння людиною певною професією:
A. спеціальність
B. кваліфікація
C. спеціалізація
D. тарифний розряд
3. Вид розподілу праці, який передбачає поділ виробничого процесу за
видами робіт, фазами, циклами:
A. функціональний
B. технологічний
C. професійно-кваліфікаційний
D. внутрішньоцеховий
4. Вид розподілу праці, який передбачає поділ працівників
підприємства на категорії залежно від виконуваних ними функцій:
A. технологічний
B. внутрішньоцеховий
C. функціональний
D. професійно-кваліфікаційний
5. Забезпечення змістовності розподілу праці передбачає:
A. економічні наслідки розподілу праці
B. соціальні наслідки розподілу праці
C. психофізіологічні наслідки розподілу праці
D. технологічні наслідки розподілу праці
6. Вид розподілу праці між групами працівників за ознакою технологічної
однорідності виконуваних робіт, а також залежно від складності цих робіт:
A. технологічний
B. внутрішньоцеховий
C. функціональний
131
 D. професійно-кваліфікаційний
7. Організована виробнича взаємодія між окремими працівниками,
колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення
певного виробничого ефекту:
A. атестація праці
B. кооперація праці
C. розподіл праці
D. організація праці
8. Спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з
метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих
соціально-економічних результатів:
A. організація праці
B. атестація праці
C. організація робочого місця
D. розподіл праці
9. Частина простору, в межах якого відбуваються трудові дії працівника, це:
A. робоче місце
B. робоча зона
C. виробниче середовище
D. соціальне середовище
10. Сукупність елементів виробничого середовища, що оточують
працівника в процесі виробництва і впливають на функціональний стан
людини, ‒ це:
A. робоче місце
B. умови праці
C. механізація праці
D. організація робочого місця

132