Парменід та його вчення про буття

Підготували Стрельчук М., Строкань Т., Коломієць С., Вербовецька О.

Як відомо після Ксенофана, вчення було
продовжено Парменідом Елейським. На
відміну від ксенофанівського поняття
«єдине», вводить інше — «буття».
Розглянувши всесторонньо дане поняття,
мислитель робить наступні висновки.
Саме ж поняття має етимологію від дієслова «бути», а в особистій формі буде
звучати «є». Значить, буттям ми називаємо існуюче і те, що існує. Існуюче тепер
може бути не існуючим у минулому? В такому випадку дещо існуюче і якого не
було взагалі має походження із нічого. Але з нічого дещо не буває. Якщо щось
зараз існує, то це означає лише одне: те, що воно дійсно було.
Інша ж справа, що воно могло б існувати
у минулому, але в іншій формі або ж його
не могло бути взагалі. Коли ж щось існує,
то чи можливо, що не буде існувати у
майбутньому? Дещо існуюче зараз, якого
в майбутньому не буде – перетвориться в
ніщо. Щось не перетворюється в ніщо. Те,
що зараз є, означає, що буде в
подальшому. Звичайно ж здатне перейти
в іншу форму існування, але зникнути не
зможе.
Щось є, воно означає, що існує і буде
існувати, так просто не звідки не
взялося, перетворитися в ніщо або ж
існувати вічно теж не може. Тому з
буття виділяється вічність. Існуюче є
обов’язково вічним. Якщо чогось
зараз немає, то означає , що його не
існувало і не буде існувати, інакше
довелося припустити, що щось
обертається в ніщо, з якого виникне
ніщо.
Парменідом застосовується висловлювання,
не зрозуміле на перший погляд: «Буття є,
небуття немає». Тобто, якщо щось є, то воно
завжди буде, а коли чогось немає, то його
ніколи не буде. Вічність – найбільш суттєва
ознака буття. Вічне повинне бути
неподільне.
Поділене складається з частин, при роз’єднанні
котрих предмета насправді немає. Відтак поділене
може існувати, його немає. Буття завжди було,
залишається неподільним. Оскільки так воно і є, то
це суцільне, яке не складається з частин, чи
можливий у ньому будь-який рух? При наявності
частин і меж цілком доступне переміщення.
Коли щось є цілим та суцільним, то
рухатися у ньому ніщо не зможе. А це
означає нерухомість буття. Але ж
будь-який рух – це зміни. Буття саме
по собі незмінне. І як результат
логічного, споглядального розгляду
буття маємо: вічність, неподільність,
нерухомість, незмінність. Така
картина буття описується нашим
розумом. Але такі чуття як зір, дотик
описують зовсім іншу картину: усе є
вічним (виникнення і знищення),
подільним (складається з частин),
рухливим і змінним.
Проте яка із цих двох картин є
істинною: перша, в які описане нам
недосконале та грубе почуття,
якими наділені живі істоти або ж
інша, яку насправді малює тонкий
та досконалий у порівнянні з
почуттями розум, котрим наділена
людина? Представлена людським
розумом картина є правильною (за
філософом Парменідом). Почуття ж
оманливі.
Світ як ми бачимо поділений, рухливий
та змінний, в тім насправді неподільний
та незмінний, цього ми не можемо
бачити, але розуміти розумом можемо.
Існує не чуттєве, а те, що мислиться.
Здається такий висновок є незвичайним
та дивним, але подібна ж ідея
висловлювалася Парменідом і іншими
філософами. Заслуга Парменіда у
точному та яскравому формулюванні
ідеї з наданням їй закінченого,
класичного виду.
 Джерела

URL: https://tureligious.com.ua/vchennia-parmenida-pro-buttia/
(дата звернення 29.03.2024)
URL: https://subjectum.eu/philosophy/philosofi/10.html (дата
звернення 29.03.2024)
URL:https://er.knutd.edu.ua/ (дата звернення 29.03.2024)
Дякуємо за увагу!