1.

Методика викладання зарубіжної літератури як наука: сутність, об’єкт і

предмет дослідження, провідні завдання й проблеми, структура, методи наукового
дослідження, взаємозв’язок із суміжними науками.

Методика викладання світової літератури – галузь педагогічної науки,яка

досліджує закономірності і навчання шкільної дисципліни «зарубіжна література».
Об'єктом дослідження методики викладання світової літератури є процес
професійної підготовки майбутнього вчителя до викладання світової літератури в школі.
Предметом дослідження методики викладання світової літератури є зміст, методи,
прийоми, види і форми навчальної діяльності, спрямовані на реалізацію освітньо-
виховних завдань шкільної дисципліни "Зарубіжна література".
Своєю найважливішою метою методика викладання літератури ставить
прищепити учням глибоку любов до художнього слова, зробити художню книжку
життєвою потребою підростаючого покоління.
Сутність і функції виховання, навчання і освіти дітей на матеріалі художньої
літератури полягають в розвитку емоційно-образного пізнання світу. Література як
шкільна дисципліна дає необмежені можливості для розвитку творчого мислення
людини, для прищеплення їй правильних навичок аналізу і синтезу, для вироблення
умінь логічно і грамотно викладати свої думки. 
Провідні завдання:
• розкрити етапи становлення і розвитку предмета «ЗЛ» в українській школі.
• Визначити специфіку вивчення ЗЛ в сучасній ЗОШ
• Ознайомитися з найвагомішими здобутками науковців:вчителів-практиків як
минулості,так і сучасності
• Розкрити нові технології літератури як слова
• Забезпечити студентів новими методами і знаннями,вміннями і
навичками,які допоможуть адаптуватися в умовах професійно-викладацької діяльності
• Засвоїти вимоги до особистості вчителя і його професійної підготовки
• Виробити навички самостійного підходу у розробці викладання
предмета,методів,шляхів вивчення навчального матеріалу.
Методи дослідження: Метод педагогічного експерименту,Метод
цілеспрямованого спостереження,Метод масового усного й писемного опитування учнів
1. Критичне засвоєння досвіду зарубіжної та вітчизняної
методики (використання цього методу допоможе вчителю узагальнити методичний
досвід минулого й сучасного, опанувати його, вміло проводити нові самостійні творчі
пошуки).
2. Метод масового усного й писемного опитування учнів (ґрунтується на
багатофункціональності, він допомагає вчителю визначити рівень літературної освіти
учнів — знань,умінь та навичок; особливості сприйняття перекладних художніх творів;
коло читання школярів; особливості літературного розвитку в різних класах, а також
загальний рівень викладання літератури в школі. Для застосування цього методу
складаються усні та писемні питання й завдання. В оцінці відповідей розробляються
кількісні та якісні критерії. Чим більше учнів і класів буде охоплено дослідженням, тим
більше буде підстав для ґрунтовних висновків і узагальнень. Зазначений метод
допомагає визначити позитивні моменти й недоліки у викладанні світової літератури,
але, не називаючи причин, лише констатує їх.).
3. Метод цілеспрямованого спостереження (застосовуючи цей метод; учитель
повинен чітко визначити мету наукового спостереження, зафіксувати окремі факти,
побачити їх у розвитку, дії і на основі аналізу зробити висновки. Метод
цілеспрямованого спостереження допомагає створити умови для ґрунтовного
дослідження розвитку педагогічного процесу згідно з означеною вчителем проблемою й
гіпотезою. Він може тривати протягом багатьох років, якщо виникне необхідність
спостереження над певними педагогічними явищами: читацькими інтересами учнів,
культурою читання, технікою читання, розвитком умінь аналізувати художній твір тощо.
Використовуючи цей метод, учитель має можливість спостерігати за власною
педагогічною діяльністю. Проводячи звичайні уроки за традиційним планом-конспектом,
він може коригувати навчальний процес, змінювати його згідно з обставинами, що
складаються. Поступово, від уроку до уроку, він перевіряє поставлену робочу гіпотезу й
попередні висновки. Метод цілеспрямованого спостереження, на відміну від методу
масового усного і писемного опитування учнів, не лише констатує науково-педагогічні
факти, а й виявляє причини їх виникнення та розвитку.).
4. Метод педагогічного експерименту (створювати науково обґрунтовану
методику викладання світової літератури неможливо лише пасивним спостереженням і
фіксуванням фактів. Необхідно проводити перевірку старих методичних рекомендацій та
створювати нові, розробляти наукові критерії, аналізувати науково-педагогічні та
методичні явища. Для цього й застосовується метод педагогічного експерименту.
Здебільшого він проводиться у формі експериментальних уроків. Головні вимоги до
експериментальних уроків розробив В.Голубков у книзі "Методика преподавания
литературьі":

Як наука, методика викладання світової літератури пов'язана з: Історією

(Всесвітня історія, Іст.України), Філософією (Історія філософії, Гносеологія, Етика,
Естетика, логіка), Соціологією (гуманістична соціологія, міждисциплінарні
дослідження), Психологією (загальна психологія, Вікова психологія, Педагогічна
психологія), Педаогогіка (Історія педагогіки, Дидактика, Загальна педагогіка).
Як наука, методика викладання світової літератури пов'язана з іншими науками,
що сприяють осмисленню набутих в інших галузях знань, формуванню необхідних у
практичній роботі вчителя умінь, а саме:
 суспільні науки - формуванню вмінь мотивувати літературні явища історичним
розвитком суспільства, соціальною боротьбою епохи, вести дискусію, аргументувати
свою позицію під час диспуту;
 науки літературознавчого циклу - аналізувати художній твір, інтерпретувати його,
розкривати творчу історію твору, виявляти його місце в історії літератури та інше;
 науки лінгвістичного циклу - вміння визначати роль літератури у розвитку мови й
мовлення; володіти різними стилями мови, виявляти стилістичну своєрідність
художнього тексту, проводити лінгвістичний аналіз тощо;
 педагогіка - проводити учительську діяльність з урахуванням специфіки літературної
освіти: учень і особливості його діяльності на роках літератури; урок і його специфіка
в системі літературної освіти; вміння формулювати проблемні питання, вирішувати
проблемні ситуації та інше;
 психологія - вміння виявляти психологічні особливості учнів на різних вікових
етапах, психологію сприйняття читача-учня, особливості роботи вчителя-словесника,
репродуктивне і творче мислення, уявлення, естетичні емоції тощо;
 логіка - вміння використовувати логіку в мовленнєвій і літературній діяльності, у
побудові монологу, веденні діалогу, в проведенні уроку тощо;
 естетика - вміння зіставляти художні твори та інші види мистецтва. здійснювати
естетичний розвиток учнів засобами літератури тощо;
 технічні засоби навчання - вміння використовувати ТЗН, усвідомити роль ТЗН у
розвитку художнього сприймання й читацьких інтересів тощо. 
 .

2. Зміст і завдання навчального предмета «Зарубіжна література». Етапи його

розвитку та становлення. Сучасний стан викладання зарубіжної літератури в
загальноосвітній школі.

Головна мета вивчення предмета «Зарубіжна література» в загальноосвітній школі –

прилучення учнів до здобутків зарубіжної літератури та культури, розвиток творчої
особистості (читача), формування в неї гуманістичного світогляду, високої моралі,
естетичних смаків, а також якостей громадянина України, який усвідомлює свою
належність до світової спільноти.

Завдання вивчення зарубіжної літератури в основній школі:

1. формування стійкої мотивації до читання художньої літератури, до вивчення

зарубіжної літератури як скарбниці духовних цінностей людства;
2. ознайомлення учнів із найкращими зразками оригінальної й перекладної літератури
(«золотого» фонду класики та сучасної);
3. поглиблення уявлень про специфіку художньої літератури як мистецтва слова;
4. формування читацької та мовленнєвої культури;
5. розвиток умінь і навичок учнів сприймати, аналізувати й інтерпретувати літературний
твір у культурному контексті, у зв’язках з іншими видами мистецтва, в аспекті
актуальних питань сучасності й становлення особистості;
6. активізація інтересу до вивчення іноземних мов у процесі читання творів зарубіжних
письменників;
7. формування поваги до різних мов, культур, традицій, толерантного ставлення до всіх
рас, народів, народностей і національностей;
8. виховання любові до української мови і літератури як органічного складника світової
культури, прагнення до збереження рідної мови, національних традицій і цінностей в
умовах глобалізації світу;
9. формування духовного світу особистості, її високої моралі, ціннісних орієнтацій;
10. розвиток творчих здібностей, культури спілкування, критичного мислення;
11. формування етичних уявлень та естетичних смаків;
12. розширення культурно-пізнавальних інтересів особистості.

Зміст предмета «ЗЛ» розкриває навчальна програма:

Структура програми. Програма із зарубіжної літератури для 5–9 класів містить:
1) «Пояснювальну записку», у якій визначена нормативна база, мета і завдання предмета,
змістові лінії та їхня реалізація в програмі, основні підходи та принципи викладання
зарубіжної літератури в школі;
2) розподіл годин за кожним класом (загальна кількість годин на рік, кількість годин на
текстуальне вивчення творів (за розділами), розвиток мовлення, позакласне читання,
резервний час);
3) зміст навчального матеріалу й державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки
учнів (за класами та розділами);
4) перелік творів для вивчення напам'ять (до кожного класу);
5) «Список творів для додаткового читання (для уроків позакласного читання й уроків із
резервного часу)» – додаток 1;
6) «Сучасна науково-методична література для вчителя»
 Дальше можно почитать, но надо ли так обширно, не знаю?????????У програмі
реалізовано структуру літературної освіти, яка затверджена новим Державним
стандартом базової і повної загальної середньої освіти.
Курс зарубіжної літератури в 11-річній загальноосвітній школі поділено на три
етапи:
1) 5–7 класи – прилучення до читання,
2) 8–9 класи – системне читання,
3) 10–11 класи – творчо-критичне читання.
Вивчення зарубіжної літератури побудовано на поєднанні:
 у 5–7 класах проблемно-тематичного й жанрового принципів;
 у 8–9 класах – історико-літературного й жанрово-родового принципів;
 у 10–11 класах – історико-літературного й мультикультурного принципів.
Така структура дає можливість вивчати твори зарубіжної літератури не тільки за
хронологією, а й за принципом концентричного розширення (від простого – до складного,
від початкових уявлень про літературне явище або творчість письменника – до
поглиблення знань про них).
Структура літературної освіти реалізує принцип перспективності в навчанні, дає
можливість учням повертатися до того чи того письменника або етапу літератури в різні
періоди, виховує у школярів повагу до книжки, потребу йти поруч з улюбленими
творами й митцями протягом подальшого життя.
У 5–7 класах в учнів мають бути сформовані основні вміння й навички роботи з
художнім твором, початкові уявлення про творчість письменників, окремі жанри,
елементи змісту і форми, їхній взаємозв’язок.
У 8–9 класах учні отримують загальні уявлення про перебіг літературного
процесу, школярам запропоновано для вивчення ті художні твори та явища, які
репрезентують певну добу і водночас відповідають особливостям саме їхнього віку.
У 10–11 класах уявлення про літературний процес та його складники будуть
поглиблені внаслідок спеціального текстуального аналізу доволі непростих для
розуміння підлітків окремих шедеврів світової літератури («Одіссея» Гомера,
«Божественна комедія» Данте, «Гамлет» В. Шекспіра, «Фауст» Й. В. Ґете, соціально-
психологічні й філософські романи та п’єси XIX–XX століть тощо). Під час викладання
літератури в 10–11 класах учитель отримає більше можливостей для поглибленого
аналізу вершинних творів, до того ж початкові знання про епохи, специфіку
літературних напрямів, течій, жанрів, стилів, фонові культурологічні знання учні вже
отримають у 8–9 класах. Повернення до окремих етапів літератури й письменників у 10–
11 класах відбудеться на новому рівні сприйняття учнів, які стануть старшими за віком і
більш підготовленими (протягом 8–9 класів) до осмислення складних творів зарубіжних
авторів.
Перелік художніх творів для вивчення в 5–9 класах укладений відповідно до
вікових особливостей дітей і підлітків на підставі рекомендацій науковців, учителів,
психологів, бібліотекарів, а також результатів досліджень кола дитячого й підліткового
читання школярів різних вікових категорій.
Програма є основою для календарно-тематичного та поурочного планування, в
якому вчитель самостійно, враховуючи запропоновану кількість годин на вивчення тем у
межах розділу, розподіляє години на вивчення художніх творів і види навчальної
діяльності, планує види роботи, спрямовані на опанування змісту матеріалу та
формування вмінь і навичок учнів, опрацювання різних рубрик програми.
Це дасть змогу вчителеві вільно й творчо підійти до реалізації програми в кожному
класі, врахувати інтереси й рівень підготовки учнів, конкретні умови викладання
(наявність художніх текстів; можливість використання інформаційно-комунікаційних
технологій; рівень володіння учнями іноземними мовами; знання української мови і
літератури, історії та інших предметів; підготовка до контрольного оцінювання тощо).
Програма містить обов’язковий і варіативний компоненти (відповідно 80 % : 20
%). У кожному класі запропоновано теми й твори для обов’язкового текстуального
вивчення, зокрема поетичні твори для вивчення напам’ять. Варіативний компонент
забезпечується можливістю вибору (вчителем та учнями) творів у межах обов’язкових
тем, а також для уроків вивчення сучасної літератури, розвитку мовлення, позакласного
читання і для уроків із резервного часу. Вибір учнів (в окремих розділах і темах
програми) вимагає від учителя відповідного планування уроків, творчості, урахування
читацьких інтересів молоді, здатності йти поруч зі своїми вихованцями, допомагати
формуванню їхніх духовних потреб та естетичних смаків у сучасний період. Якщо твір,
запропонований для альтернативного вивчення, не буде вибраний для текстуального
вивчення, його можна вивчати на уроках позакласного читання.
Літературна освіта в основній школі спрямована на розвиток сформованих (у
початковій школі) і формування нових компетентностей і компетенцій.
Відповідно до Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти
програма із зарубіжної літератури для 5–9 класів забезпечує розвиток ключових
компетентностей (уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та іноземними
мовами, інформаційно-комунікаційної, соціальної, громадянської, загальнокультурної), а
також спрямована на формування літературної компетентності, яка передбачає:
 розуміння учнями літератури як невід’ємної частини національної і світової
художньої культури;
 усвідомлення специфіки літератури як мистецтва слова, її гуманістичного
потенціалу й місця в системі інших видів мистецтва;
 знання літературних творів, обов’язкових для вивчення, ключових етапів і явищ
літературного процесу, основних світоглядних позицій видатних письменників,
усвідомлення їхнього внеску в скарбницю світової культури;
 оволодіння основними літературознавчими поняттями й застосування їх у процесі
аналізу та інтерпретації творів;
 формування якостей творчого читача та розвиток читацького досвіду;
 уміння й навички створення усних і письмових робіт різних жанрів;
 уміння орієнтуватися у світі художньої літератури й культури (класичної та
сучасної), оцінювати художню вартість творів, порівнювати їх (у різних
перекладах; в оригіналах і перекладах, переспівах; утілення в інших видах
мистецтва тощо).
Викладання зарубіжної літератури в загальноосвітніх навчальних закладах України
здійснюється українською мовою. Твори зарубіжних письменників у курсі зарубіжної
літератури вивчаються в українських перекладах. Для зіставлення можливе залучення
перекладів, переспівів іншими мовами, якими володіють учні.
Уміння й навички учнів, набуті протягом 5–9 класів, мають бути поглиблені під
час подальшого вивчення зарубіжної літератури в старшій школі (10–11 класи).
Викладання зарубіжної літератури в 5–9 класах здійснюється на підставі
дидактичних, літературознавчих та методичних принципів:
 традиційних (науковість, історизм, зв’язок навчання та виховання, доступність,
спрямованість на розвиток учня, особистісний характер читацької діяльності,
шкільний аналіз та інтерпретація твору, взаємодія мистецтва й дійсності в
естетичній свідомості учня, комунікативність, репрезентативність,
країнознавчий підхід та ін.);
  нових (ціннісного підходу, нерепресивної свідомості, іманентності, вивчення
літератури в контексті розвитку культури й мистецтва, використання знання
різних мов і перекладів, компаративності, діалогізму та ін.).
Вивчення зарубіжної літератури в загальноосвітніх навчальних закладах – творчий
процес, у якому вчитель та учні є повноправними партнерами й учасниками культурного
діалогу, який має зробити книжку невід’ємною частиною життя нового покоління
громадян України у XXI ст., прокласти їм шлях до цивілізованого світу через здобутки
художньої літератури різних країн і народів, слугувати збереженню миру й
загальнолюдських цінностей. ???????????

У процесі виникнення і становлення світової літератури як предмету можна

виділити чотири етапи:
Перший (1991 - 1995 ) - «ЗЛ» вперше був введений з 1 вересня 1992 року під
назвою «Література народів світу» з отриманням Україною незалежності і до виходу у
жовтні 1995 року першої затвердженої Міністерством освіти програми зі світової
літератури за редакцією К. О. Шахової.
Другий ( 1995 - 1998 ) - функціонування програми за редакцією К. О. Шахової.
Третій ( 1998 -2000 ) - вихід і паралельне функціонування з програмою за
редакцією К. О. Шахової ( 1995 ) програми із зарубіжної літератури за редакцією Д. С.
Наливайка ( 1998 ), затвердженою Міністерством освіти України. (шкільний курс із
«Світової літератури» змінюється на «Зарубіжна література»)
Четвертий ( 2000 ) - підготовка, теоретична і практична апробація проекту
програми з зарубіжної літератури за редакцією Б.Б. Шалагінова (під кер. О.М. Ніколенко
2013 р.)

3. Специфіка викладання шкільного предмета «Зарубіжна література».

Основні принципи вивчення зарубіжної літератури в школі. Використання
елементів компаративістики.

Про специфіку викладання «Світової літератури» у загальноосвітній школі писали

О.Ніколенко, Л.Мірошниченко, Ж.Клименко, С.Дитькова, В.Гладишев та багато інших
українських вчених та методистів.
Узагальнюючи, можна зазначити, що специфіка викладання «Світової
літератури» у загальноосвітній школі полягає в наступному:
 вивчення різнонаціональних творів, формування уявлень учнів про світову
літературу як системну єдність та про національну своєрідність її складових;
 вивчення худ. творів у перекладах, переказах, переспівах. Зважаючи на це, вчителеві
необхідно систематично вести роботу, спрямовану на висвітлення проблеми
трансплантації тексту в іншомовне середовище. Доцільно звертати увагу учнів
на такі питання: *сутність понять світова література, оригінал переклад, переказ,
переспів, запозичення, вічні образи, мандрівні сюжети; *специфіка художнього
перекладу в житті суспільства; *специфіка художнього перекладу; *особливості
перекладу творів різних літературних родів; *особливості перекладу поетичних
творів різних жанрів; *використання елементів аналізу перекладу; *ознайомлення з
працями видатних українських перекладачів; *відомості про українську школу
перекладу;
 формування уявлень учнів про загальнолюдське та національне в літературі. У ході
цієї роботи перевагу слід надавати прийому порівняння і таким видам навчальної
 діяльності: *читання типологічно близьких і генетично споріднених текстів; *пошук
ремінісценцій та алюзій; *переказ творів з елементами порівняння; *пошук
фольклорних і літературних аналогій; *зіставлення тематики, ідейної сутності,
проблематики, художніх засобів творів; *складання плану порівняльної
характеристики; *порівняльна характеристика персонажів творів різних нац.
літератур; *написання творчих робіт компаративного характеру;
 систематичне використання міжпредметних зв'язків з такими дисциплінами, як
географія зарубіжних країн, всесвітня історія, іноземні мови, країнознавство, світова
культура.

Принцип – основні правила, керівні ідеї та вимоги до організації навчання.

         Принципи вивчення зарубіжної літератури:
1) принцип країнознавчого і етнокультурного підходу;
2) принцип вивчення літератури як мистецтва слова;
3) принцип єдності форми і змісту художнього твору;
4) принцип історизму;
5) принцип пріоритету загальнолюдських цінностей;
6) принцип цілісності у підході до твору.
+??Или???
Урок – це основна форма організації навч.процесу, при постійному складі вчителів
і учнів, спрямована на вирішення завдань, навчання, виховання, розв. Особистості за
певний проміжок часу.
Ур.літ-ри – це: ур-спілкування з книгою, -творчості, -діалогічних відносин,
-виховання, -мислення, -формування читацьких, естет.смаків.
Головні принципи уроку ЗЛ:
1.усвідомлення (навчати учнів усвідомлювати матеріал, виявляти ставлення)
2.розвитку здібностей розуміти і відчувати інших людей
3.Самовизначення (право на власну думку)
Шляхи реалізації принципів:
1.створення на ур. Ситуацій максимально наближених до життя (дати завдання
прочитати комедію «Міщанин…» Мольєра, поставити себе на місце цензора і віднайти
епізоди, які несуть шкоду для виховання суч.українця)
2.вчити учнів самост.ставити питання до прочитаного тексту і давати відповіді на
них
3.давати можливість учням висловлювати власну позицію з приводу
прочитаного;засобом постановки проблемних завдань або стро-нням пробл.сит.
4.застосов. завдання для розв.творчої уяви,у зв’язку з прочитаним: вигадати нове
закінчення оповідання або його продовжити.
5.використ.завдання пошукового характеру дослідницького/ випереджального
6.застосовувати різні види групової роботи
7.впроваджувати ігри, як засіб творчого розвитку учнів (літ.вікторини, турніри,
ребуси, кросворди)
8.використ.на уроці навчальні зустрічі та диспути
9.культурологічний підхід (до розгляду проблеми з різних сторін)
2 фактори суч.уроку: 1.літ-ра як мис-во слова; 2.літ-ра як підручник життя

 Компаративістика — це порівняльне вивчення фольклору, національних

літератур, процесів їх взаємозв’язку, взаємодії, взаємовпливів на основі
порівняльно-історичного підходу (методу)
 Компаративний аналіз — це аналіз, при якому досліджуються явища мистецтва
слова через порівняння їх з іншими такими явищами переважно в різних національних
письменствах.
Компаративний аналіз — важливий та ефективний засіб надання школярам
літературної освіти. Він поєднує порівняльно-історичне літературознавство, вивчення
міжнародних літературних зв’язків і відносин, подібності та відмінності між країнами,
встановлення спільних ознак у прочитаних текстах, спостереження за зображеннями на
малюнках до прочитаного твору, порівняння інтерпретацій літературного тексту. Саме
тому компаративний аналіз має бути обов’язковою і постійною складовою уроку
літератури.
Урок компаративного аналізу — це урок, на якому домінуючим є порівняльний
аналіз художнього твору.
Порівняння літературних творів дає можливість показати учням спільне в різних
народів, а також те, що свідчить про неповторність націй. Варто пам’ятати, що йдеться
про порівняння не заради порівняння, а заради пізнання дитиною світу. Важливо, щоб
учні усвідомили глибинні, сутнісні відмінності між національними культурами,
невід’ємною складовою яких є література
Вибір творів для компаративного аналізу не повинен бути випадковим. Твори
мають добиратися за спільними аспектами, які розглядаються на уроці. Від прочитаного
учні отримують враження, які стають навчальним матеріалом.
Найдоцільнішим на уроках компаративного аналізу є використання методів
творчого читання; проблемної ситуації; порівняння художніх творів; зіставлення твору з
його генетичним джерелом; евристичної бесіди, диспуту, діалогу тощо. Ці методи та
прийоми допомагають розкрити творчий потенціал особистості кожного учня,
сформувати навички аналітичного мислення, полікультурної компетентності.
Форми роботи можуть бути групові та індивідуальні, домашні завдання на таких
уроках повинні мати творчий, диференційований характер, із застосуванням елементів
інноваційних методів та прийомів навчання, цікавих для учнів.
Найефективнішим засобом здійснення компаративного аналізу може бути
складання порівняльних таблиць, діаграм, створення «живих презентацій», проектів,
буктрейлерів,
Використання методу компаративного аналізу в шкільному курсі вивчення
літератури дає можливість показати учням спільне – те, що об’єднує різні народи, й
відмінне – те, що свідчить про неповторність націй. Особливу увагу це має для
усвідомлення належного місця української літератури в європейському культурному
просторі.
Робота з використанням елементів компаративного аналізу тексту стимулює
самостійний науковий пошук, розкриває здібності, сприяє формуванню життєво
необхідних компетентностей учнів.
4. Читацькоцентрична парадигма вивчення зарубіжної літератури в школі.
Особливості вивчення перекладного художнього твору на уроках зарубіжної
літератури. 
Головна мета вивчення шкільного курсу літератури (і рідної, і зарубіжної) полягає
насамперед у вихованні читацької культури особистості, здатної до самостійного
повноцінного спілкування з твором мистецтва, у формуванні духовно-ціннісних
орієнтацій та естетичних потреб учнів. На відміну від предметів, наприклад, фізико-
математичного напряму, де все конкретно і точно, першочергове завдання вивчення
літературних курсів полягає не в накопиченні певних літературних відомостей, а у
пізнанні себе і світу через читання, отриманні естетичної насолоди від зустрічі з
мистецтвом, вмінні самостійно інтерпретувати, а значить перекладати літературні
явища на мову  власних вражень та понять.
Не те, що хотів сказати письменник, а що я, конкретний читач, зумів винести із
висловленого.
Навчити школяра виокремлювати смисли із прочитаного, формувати власні судження,
давати аргументовану оцінку не тільки художньому твору, але й усьому, що його оточує,
здатне читання художніх творів. І вчителю важливо і необхідно показати це учню. Ще у
1947 році Г.О. Гуковський, відомий літературознавець і педагог, наголошував: «… сенс
літератури, і, безумовно, її вивчення, полягає не просто у накопиченні сирих матеріалів
пізнання, а у пізнанні як розумінні, витлумаченні світу – для того, щоб покращити світ і
себе у ньому».
Уміння, що необхідні сучасній особистості, формуються на уроках літератури:
– знайти потрібну інформацію;
– виокремити смисли із прочитаного;
– зіставити цю інформацію з вже отриманими знаннями;
– порівняти прочитане з власними уявленнями про оточуючу дійсність;
– зробити висновки щодо отриманих нових відомостей;
– дати власну оцінку, вміти аргументувати свою позицію конкретними прикладами;
– вести діалог і полілог про прочитане з різними його суб’єктами (автором, твором,
перекладачем, літературним персонажем, іншими читачами);
– вибудовувати власні судження.
Сьогодні необхідно індивідуалізувати процес навчання, ураховувати первісні
читацькі враження, «читацьке право» учнів на своє ставлення до прочитаного.
Таким чином, саме читацькоцентрична парадигма, а не текстоцентрична, має
стати пріоритетною під час вивчення літературних курсів у школі.

 Особливості вивчення перекладного художнього твору на уроках зарубіжної

літератури
Уперше на доцільність введення поняття переклад у курсі "Зарубіжна література"
вказала Л. Мірошниченко, наголосивши на необхідності спрямування учнів на
осмислення особливостей художнього перекладу. Дослідниця пропонує проведення такої
роботи на прикладі поетичних текстів, що відкриває найширші можливості в увиразненні
інтерпретаційної сутності перекладу .
Серед видів навчальної діяльності, які сприятимуть формуванню уявлення учнів про це
унікальне літературне явище, Л. Мірошниченко називає такі:
 зіставлення підрядника й перекладу,
 порівняння кількох перекладів одного твору,
 евристична бесіда про художні особливості даних перекладів,
 створення учнями власного перекладу.
Сучасні Програми із зарубіжної літератури для середньої школи (5-11 кл.) в цілому
зорієнтовані на вивчення явищ перекладознавства. Так, у Пояснювальній записці до
Програми для 5-9 кл. вчителеві запропоновано:
- порівнювати твори в різних перекладах, в оригіналах і перекладах;
- враховувати появу нових перекладів;
- ознайомлювати учнів із загальними принципами художнього перекладу, необхідними
для текстуальної роботи з перекладною літературою;
- у рубриці «Україна і світ» висвітлювати здобутки українських письменників та
перекладачів творів зарубіжних авторів.
У сучасній шкільній практиці перекладні твори, як правило, вивчаються в різних
аспектах.
1. Перекладний твір як єдине джерело інформації про оригінал. Саме в такій
якості розглядається більша частина творів на уроках зарубіжної літератури. Слід
відзначити, що вперше діти зустрічаються з перекладною літературою ще в дошкільному
віці. Однак усвідомлення феномену перекладності художнього тексту відбувається, як
правило, в середніх класах. Значну роль у цьому відіграє предмет "Зарубіжна
література".
2. Перекладний твір як основне джерело читацьких конкретизацій (твір
вивчається в перекладі, але при цьому розглядається уривок оригіналу).
3. Перекладний твір як засіб глибшого осягнення виучуваного оригіналу (у
випадку, коли читач спроможний працювати з оригіналом, переклад виступає
допоміжним джерелом в осягненні першого). Сучасна читацька аудиторія
характеризується розповсюдженням білінгвізму й полілінгвізму. Як свідчить
дослідження вчительської практики, значна частина словесників ураховує мовну
компетенцію учнів і пропонує їм вивчення оригінальних текстів російської літератури,
значно рідше – англійської, ще рідше - німецької, французької, польської, тобто тих
літератур, мовою яких володіють учні.
Усі три варіанти вивчення перекладних творів відкривають перед учителем широкі
можливості щодо формування уявлення учнів про художній переклад.
Формуванню уявлення учнів про художній переклад як своєрідне літературне
явище сприятиме робота над розвитком читацьких навичок школярів. Учителеві слід
націлити учнів на сприйняття специфічної пізнавальної цінності перекладної літератури,
яка виявляється в насиченні їх екзотизмами, іншомовними власними назвами,
різноманітними фактами, незнайомими інокультурному читачеві. З цією метою
необхідно пояснити учням, що надзвичайно важливу роль в осмисленні перекладного
твору відіграють різноманітні коментарі, які допомагають читачеві пізнавати "білі
плями" тексту. Саме прагненням перекладачів наблизити до читача інокультурний твір
пояснюється таке специфічне явище, як перекладацький коментар, який може бути
розміщений як у самому тексті, так і за його межами (на полях, наприкінці сторінки,
після твору)
Отже, працюючи з перекладацьким коментарем, учні не лише наближаються до
розуміння твору, а й приходять до усвідомлення особливостей перекладацької праці.
Важливу роль у формуванні уявлення учнів про художній переклад відіграє етап
аналізу художнього твору, на якому вчитель має можливість найяскравіше показати
різноманітні аспекти взаємодії оригіналу й перекладу, репрезентувати учням
діалогічність перекладного тексту на рівнях "культура оригіналу – культура перекладу",
"автор – перекладач", розкрити інтерпретаційний характер художнього перекладу. У
зв’язку з цим перспективним є використання прийому порівняння першоджерела й
перекладу. Серед методичних принципів роботи з перекладом велика вага має
надаватись принципу репрезентативності – для зіставлення з оригіналом доцільно
пропонувати кращі переклади з метою увиразнення діалогу культур, здобутків
перекладацької школи, невичерпних можливостей рідної мови. Ефективними можуть
бути такі види робіт, як моделювання дій перекладача, порівняльний аналіз оригіналу й
перекладу (окремих елементів, уривків, текстів у повному обсязі, варіантів іншомовних
версій), написання есе на тему "Мої роздуми над різними перекладами одного твору"

5. Особистість учителя-словесника, його духовно-моральні й професійні

якості. Планування роботи вчителя зарубіжної літератури. Календарно-тематичний
та поурочний види планів.
Особливе місце в освітньо-виховному процесі сучасної школи має особистість
учителя-словесника. Сучасний учитель, на мою думку, має бути фахівцем, гуманістом,
досвідченим читачем, який не просто передає свої знання учням, а й формує мислячу
особистість. Проте, учитель повинен шукати такі засоби, які допомагали б розвиватися
творчій, пізнавальній діяльності учнів, а не надавати матеріал у готовому вигляді, адже,
за словами А. Дістервега, "…поганий учитель подає готову істину, гарний – вчить її
шукати".
Дослідники вказують на такі риси, необхідні вчителеві світової літератури:
-Моральність.
-Любов до дітей та своєї справи.
-Комунікабельність.
-Терплячість, витриманість.
-Широта кругозору. Освіченість. Добре знання свого предмета.
-Організаторські здібності. Уміння вести бесіду та дискусію.
-Майстерне володіння словом:високий рівень укр.мовлення, уміння виразно
читати, натхненно розповідати.
учитель-філолог повинен мати  специфічні  здібності, знання, вміння,
навички, а саме:
- умінням ґрунтовно аналізувати та інтерпретувати текст;
- умінням не тільки передати знання, а й  вчити співпереживати;
- здатністю викладати літературу як мистецтво слова;
- здатністю розвивати в учнів на основі знань, засобами літератури здатності
уявляти, співпереживати, розмірковувати, аналітично мислити, вивчене систематизувати 
та узагальнювати, а з часом навчитися  ці вміння застосовувати повсякденно впродовж 
усього життя;    
- умінням дбати про відповідний настрій на уроці Ц це головна передумова успіху
уроку літератури;
- бути еталоном ерудованості у сфері багатьох гуманітарних та інших наук
(Б.Степанишин: від філолога учні чекають універсальних знань Ц від політики аж до
теорії й практики колекціонування);
- знанням і використанням у викладанні літератури основи психології, соціології,
краєзнавства, народознавства, майстерним володінням основами виразно-художнього
читання, імпровізації, здібностями  режисера, актора;
- знанням інших видів мистецтва та використанням їх;
- володінням новими педагогічними та інформаційними технологіями та доцільним
використанням їх у  процесі викладання літератури;
- високим рівнем розвитку мовленнєвих та ораторських здібностей.
Основні напрямки професійної діяльності вчителя:
-педагогічна (спрямована на розв’язання конкретних педагогічних завдань;
здійснюється на уроках та в процесі позакл. і вих.роб.з учнями; має три види:
 1)навчання/викладання (управління навчальною д-стю учня, спрямоване на
формування в них системи знань з літератури (як мистецтва слова) та літературознавства
(як науки про літературу);
2)розвиток (збагачення словника та розвиток умінь і навичок учнів, зокрема
читання (різних видів), аналізу та інтерпретації твору, зв’язного мовлення (усного та
писемного, монологічного й діалогічного) тощо;
3)виховання: виховання особистісних та соціальних якостей учнів;
-науково-методична(пов’язана з педагогічною діяльністю; спрямована на
організацію навчально-виховного процесу та підвищення рівня власної педагогічної
майстерності):
-організаційна (організація уроків та позакласних (з предмету) і виховних заходів;
добір ефективних методів, прийомів та засобів навчання);
-конструктивна (розробка різних видів планів ур, сценаріїв позакл.заходів, схем.
наочності тощо);
-дослідницька (аналіз науково-метод.,навч.літ-ри, навч-вих.діяльності та
діяльності інших вчителів; вивчення передового пед (метод) досвіду вчителів-
словесників; підготовка доповідей на пед.радах, семінарах; спостереження за учнями,
вивчення їх вікових та інд. особливостей для підвищення ефективності педагогічного
впливу;
-громадська діяльність (робота з батьками та громадськими організаціями)
Навчально-виховна діяльність учителя ЗЛ відбувається поетапно:
І етап: підготовка до уроків та позакл (позаурочної) роботи з літ-ри.
ІІ етап: проведення уроків та позакл. роботи;
ІІІ етап: аналіз проведених уроків та позакл. заходів.

Питання планування дуже актуальне в наш час. Це питання має розглядатися як

певний порядок розміщення навчального матеріалу та визначення послідовності
спрямованих на досягнення навчально-виховної мети дій як учителя, так і учнів.
Порядок може бути різноманітним, але він повинен забезпечити найефективніший шлях
розв’язання виховних завдань.
2 види планування уроків: календарно-тематичне та поурочне.
Календарно-тематичне планування – планування серії уроків на семестр та
навч.рік.
КТП складається на основі програми, затверджується на засіданні
метод.об’єднання вчителів ЗЛ та підписується директором шкли.
2 категорії КТП: основні (інваріантні) рубрики - № уроку, дата, тема, «Очікувані
результати уроку»; та додаткові (варіативні) метод. літ-ра, наочність, міжпредметні
зв’язки.
І.Основні рубрики КТП:
№ з/п: кількість уроків з теми визначається програмовою рубрикою «Кількість
годин»; загальна кількість на рік в основній школі – 70 уроків (2 уроки/тижд), а в
старшій – в залежності від профілю – 35, 70 або 102 ур.
Дата: дата проведення уроку з певної теми в конкретних класах (у відповідності до
затвердженого на семестр розкладу занять в кожному класі на паралелі; варто
проставляти олівцем, бо розклад може змінюватися.
Тема уроку: записується в журнал, як і в КТП. формується науково-діловим
стилем у відповідності до програми курсу (рубрика «Зміст навчального матеріалу»)
матеріал рубрики (програмову анотацію до певного розділу програми) зазвичай
розподіляють між низкою уроків з вивчення даного розділу; якщо розділ містить кілька
творів, їх також розподіляють за різними уроками.
 Очікувані результати уроку: орієнтуємося на рубрику програми «Державні
вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів», проте формулюємо не
результати всього розділу, а очікувані результати кожного окремого уроку (під час
розробки плану-конспекту уроку вони становитимуть основу його освітньо-виховної
мети (мета уроку, яка була реалізована – це і є його результат).
ІІ. Додаткові (варіативні) рубрики КТП –
 «Кількість годин на уроки (різних типів)» (З метою економії місця учитель може
обійтися без цієї рубрики, а тип уроку вказати абревіатурою у рубриці «Тема уроку» та
виділити його певним кольором:
УРЗМ № … – урок розвитку зв’язного мовлення;
УВЧ № … – урок виразного читання;
УПЧ (УДЧ) № … – урок позакласного (додаткового) читання;
УТО (УТА) № … – урок тематичного оцінювання знань учнів.
Уроки вивчення художніх творів абревіатурою не позначаємо (вони мають свою
більш деталізовану типологію). Наприкінці календарно-тематичного плану уроків на
кожний семестр підраховуємо кількість уроків різного типу та перевіряємо її
відповідність програмі).
Нова програма-2013 р. містить деякі недоліки щодо визначення годин на уроки
різних типів. Так, програмою не передбачено години на тематичне оцінювання, виразне
читання та повторення вивченого. Вирішити цю проблему можна за рахунок деякого
перерозподілу годин (переважно за рахунок резервного часу).)
 «Літературні хвилинки», (ознайомлення учнів з сучасними подіями
літературного життя планети, ювілейними датами в царині літератури; анонс нових
чисел літературних видань; читання віршів, пов’язаних з вивченням нового матеріалу;
презентація учнівської творчості; відгуки про нещодавно прочитане)
 «Напам’ять», (у визначенні таких творів учитель орієнтується на програму та
(рубрика «Для вивчення напам’ять», наявна наприкінці програми для кожного класу)
Бажано, щоб учні вчили напам’ять з певною періодичністю (1 раз на місяць або хоча б
на чверть); При обмеженні місця в КТП текст для вивчення напам’ять можна вказати в
рубриці «Домашнє завдання» або зробити позначку * в рубриці «Тема уроку»).
 «Теорія літератури», (зазначено в програмах курсу (рубрика ТЛ – «Теорія
літератури»); етапи опрацювання теоретичних понять: в середніх класах – початкове
уявлення, пізніше – поглиблення уявлення, систематизація. При неможливості виділити
таку рубрику, матеріал з теорії літератури треба запланувати в рубриці «Тема уроку».)
 «Міжлітературні та внутрішньолітературні зв’язки».
- (вплив світових літературних тенденцій (традицій) на творчість письменника;
- вплив творчості письменника на національний та світовий літературний процес,
процес розвитку української літератури (як відбилася на творчості українських та
інших письменників);
- оцінка творчості письменника національними, українськими та світовими критиками;
- українські перекладачі творчості письменника;
- зв’язок письменника з Україною (переклад українською, життя письменника в
Україні, контакти письменника з українськими письменниками тощо).
Увага! Замість цієї рубрики, можна запровадити 2 інші, які корелюються з рубриками
нової програми-2013 р.
– «Елементи компаративістики» (ЕК): визначити кілька найяскравіших
фактів літературних зв’язків твору, на які варто не лише звернути увагу учнів, а
й порівняти їх з твором, що вивчається;
– «Україна і світ (УС), або (краще) – «Світова література і Україна»: визначити будь-
які зв’язки (літературні та позалітературні) програмового матеріалу з Україною);))
 «Міжмистецькі зв’язки»: ((як програмовий твір (творчість письменника) відбився
в інших видах мистецтва (життя літературного твору в інших видах мистецтва).
Увага! Замість цієї рубрики можна запровадити рубрику, визначену новою програмою-
2013 р., – «Література і культура» (ЛК), яка передбачає не лише наведення
фактів зв’язку твору з мистецтвом (міжмистецькі зв’язки), але також його зв’язку з
іншими сферами культури (міфологією, релігією, філософією, психологією народу
тощо).
 «Міжпредметні (міжнаукові) зв’язки» (крім зв’язків з українською літературою,
про які йде мова в рубриці «Міжлітературні зв’язки»):
– з українською чи іноземними мовами (словникова робота);
– історією, географією, біологією, країнознавством (відомості про батьківщину
письменника);
– мистецтвознавством, культурологією, філософією;
– інколи – астрономією, математикою (Омар Хайям) та ін.
Увага! За наявності рубрики «Література і культура» (ЛК) рубрика
«Міжпредметні зв’язки» не виокремлюється, а становить частину попередньої (наука
– частина культури).
 «Наочність та ТЗН», або «Обладнання уроку»: перелік наочних і технічних
засобів навчання, які застосовує вчитель під час уроку (див. далі).
 «Література до уроку» (література, яка потрібна для підготовки вчителя до уроку:
художня, літературознавча, методична, статті в фахових виданнях, словникова,
мемуарна тощо).
 «Завдання для самостійної роботи»:
– самостійне (додаткове) читання художніх творів;
– перспективне завдання на самостійне опрацювання.
 «Домашнє завдання» (дуже зручна для роботи вчителя рубрика, оскільки разом з
трьома головними відповідає структурі класного журналу).
 «Примітки» (зауваження й доповнення, які виникнуть протягом реалізації
плану).

Відповідно до календарно-тематичного плану розробляється поурочне

планування. Поурочне планування – планування уроку (чи серії уроків за одним
твором) на найближчу перспективу.
Види поурочних планів:
 план уроку (т.з. «шапка» та безпосередньо план (структура) уроку);
 план уроку з тезами (+ до кожного пункту плану додаємо тези);
 план-конспект уроку (замість тез ретельно описуємо кожну навчальну ситуацію).
Найголовнішим є 3-й варіант. Інші 2 дозволяється складати тільки вчителям зі
значним досвідом роботи в школі.
Схема плану-конспекту уроку виглядає так:
1. Тема-назва уроку (в художньому стилі).
2. Тема (в науковому стилі, у відповідності до програми).
3. Епіграф (праворуч).
4. Мета уроку (навчальна, розвивальна, виховна).
5. Обладнання (наочність і ТЗН).
6. Тип уроку.
7. План уроку (ланцюжок навчальних ситуацій).
 8. Хід, або зміст уроку (це і є власне план-конспект уроку: називається і детально
розписується кожна навчальна ситуація).
9. Список використаних джерел (додає науковості, позбавляє звинувачення в
плагіаті).
10.Додаток до ПКУ: наочність (демонстраційна та роздаткова).

6. Наукова організація праці вчителя зарубіжної літератури. Навчально-

методичне забезпечення предмета. Особливості підготовки словесника до уроку.

У професійні обов’язки вчителя-словесника, окрім навчальної роботи (підготовка

до уроків, проведення їх, перевірка зошитів та ін.,), входить ще й позакласна робота,
виховна робота із дітьми та батьками. На все це потрібен час. Тому для вчителя-
словесника багато важить обізнаність з науковою організацією праці вчителя (НОП).
НОП – це така праця, що забезпечує високу результативність при мінімальній
затраті енергії і сил. Вона залежить від:
- загального ритму роботи школи;
- організації кабінетної системи;
- від самого вчителя (раціонально використовувати час, аналізувати результати
праці, проводити спостереження за педагогічним процесом);
- постійно зберігати результати своєї праці (різні виписки, картки, конспекти
уроків, вирізки…)
Учитель завжди учень, тому йому необхідно
- вести читацький щоденник, робити виписки із змісту творів, критичних статей
(якщо книга власна – робити закладки, відмічати цитати олівцем);
- систематично стежити за методичними, літературознавчими, суспільними
журналами і газетами;
- вести картотеку статей по класах, за алфавітом (робити ксерокопії);
- мати окремий зошит “Педзнахідки”, куди записувати кросворди, конкурси,
епіграми, загадки, вислови відомих людей, які можна використати за епіграф
конкретного уроку;
- накопичувати методичну та критичну літературу;
- виготовити папку по творчості кожного письменника, куди складати ксерокопії
статей, конспекти уроків, різні види наочності…

Навчально - методичне забезпечення

У 2019/2020 навчальному році вивчення зарубіжної літератури в 5 – 9 класах
здійснюватиметься за програмою: Світова література. 5 – 9 класи. Програма для закладів
загальної середньої освіти – К.: Видавничий дім «Освіта», 2013 зі змінами,
затвердженими наказом МОН від 07.06.2017 № 804;
у 10-11 класах – за новими навчальними програмами (рівень стандарту та
профільний рівень), що затверджені наказом МОН від 23.10.2017 № 1407.
+перелік навчальних програм, підручників та посібників рекомендованих МОНУ у
2018-2019н.р.
Основою для календарно-тематичного планування уроків зарубіжної літератури є
чинні навчальні програми. Учитель має право самостійно розподіляти години на
текстуальне вивчення творів, розвиток мовлення, позакласне читання, ураховуючи
визначену кількість годин на опрацювання конкретного розділу. Він має змогу вільно і
творчо підійти до організації навчальної діяльності на уроках зарубіжної літератури з
урахуванням конкретних умов викладання, читацьких інтересів учнів.
 Перш, ніж спланувати роботу, вчителю необхідно:
- поцікавитися в шкільній бібліотеці про художні тексти для учнів тих класів, де
він буде працювати; переглянути критичну літературу, словники.
- своєчасно поповнювати план позакласної роботи із ЗЛ новими заходами;
- звертати особливу увагу на кабінет ЗЛ зокрема: поновлювати матеріал на
стендах, підготувати дидактичний матеріал; перевірити справність техн.засобів
навчання.

Зміст підготовчого етапу до проведення уроків та позакласної роботи:

-опрацювання діючих програм шкільного курсу «Світова література»
-здійснення планування уроків та ПЗ;
-перечитування творів письменника, що вивчається;
-читання художньо-біографічних творів про письменника та перекладача, листів та
інших матеріалів, пов’язаних з історією написання чи перекладу твору;
-опрацювання літературно-критичної, довідкової, науково-методичної літератури,
фахових періодичних видань, навчальних підручників та посібників
-перегляд/прослуховування мистецьких творів, які виникли на основі
програмового твору, що вивчається (художні фільми, картини, музичні твори, балетні
вистави, скульптури тощо);
-ознайомлення з країнознавчим матеріалом, пов’язаним з життям та діяльністю
письменника або фактами, відбитими в тексті твору;
-пошук (добір) та виготовлення наочного матеріалу
-підготовка технічних засобів навчання (мультимедійне обладнання);
-вивчення напам’ять цитат та віршів
-підготовка учня до виступу, виразного читання напам’ять художнього твору,
-зовнішня підготовка вчителя до уроку.

7.Шкільна програма як документ. Принципи побудови та структура сучасних

програм із зарубіжної літератури, їх відповідність шкільним підручникам.

Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань з навчального

предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти.
Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень з урахуванням
досягнень науково-технічного прогресу, втілювати виховний потенціал, генералізувати
навчальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати
його навколо провідних ідей і наукових теорій, не містити надто ускладненого і
другорядного матеріалу, реалізувати між предметні зв’язки та ідею взаємозв’язку науки,
практики і виробництва, формувати вміння і навички учнів з кожного предмета.
Структура програми
Програма із зарубіжної літератури для 5–9 класів містить:
 «Пояснювальну записку», в якій визначено нормативну базу, мету і завдання
предмета, змістові лінії та їхню реалізацію в програмі, основні підходи та
принципи викладання зарубіжної літератури в школі;
 розподіл годин за кожним класом (загальна кількість годин на рік, кількість годин
на текстуальне вивчення творів (за розділами), розвиток мовлення, позакласне
читання, резервний час);
 зміст навчального матеріалу й державні вимоги до рівня загальноосвітньої
підготовки учнів (за класами та розділами);
 перелік творів для вивчення напам'ять (до кожного класу);
  «Список творів для додаткового читання (для уроків позакласного читання й
уроків із резервного часу)» – додаток 1; (розподілений за класами, носить
рекомендаційний характер)
 «Сучасна науково-методична література для вчителя» – додаток 2.

У програмі реалізовано структуру літературної освіти, яка затверджена новим

Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти.
Курс зарубіжної літератури в 11-річній загальноосвітній школі поділено на три
етапи:
1) 5–7 класи – прилучення до читання,
2) 8–9 класи – системне читання,
3) 10–11 класи – творчо-критичне читання.

Принципи побудови основної частини програми:

Дидактичні: Методичні:
-наступності 5-7кл:
-послідовності -проблемно-тематичний
-систематичності -жанрово-родовий
-лінійності 8-11кл:
-посильності -хронологічний
-історико-літ
-жанрово-родовий
Підручник - навчальне видання, яке систематизовано відтворює зміст навчального
предмета, курсу, дисципліни відповідно до офіційно затвердженої або
експериментальної навчальної програми. У відповідності до мети й завдань навчання і
відповідно до рівня освітньої підготовки учнів підручник остаточно визначає обсяг і
систему знань, що їх належить вивчити.

8.Сучасний урок зарубіжної літератури, його творчий характер. Вимоги до

організації та проведення уроку літератури. Проблема типології уроків. Завдання та
структура різних за типами уроків зарубіжної літератури

Урок – основна форма організації навчального процесу при постійному складі

вчителів і учнів, спрямована на вирішення завдань навчання, виховання і розвитку за
певний період часу.
Отже, урок літератури має бути виховним, емоційним, сприяти активізації
пізнавальної та естетичної діяльності учнів.
ознаки сучасного уроку зарубіжної літератури:
Дух творчого пошуку, залучення учнів до процесу навчання;
Научність;
Емоційність;
Раціональне використання методів і прийомів;
Використання інноваційнних технологій; ігрових технологій;
Використання специфіки іншомовного твору, який вивчається у перекладі;
Особистісна орієнтація на учнів
Розвиток критичного мислення учнів
Проблемне навчання
Одним із головних завдань на уроці літератури вважаю створення умов для того,
щоб учні стали співучасниками процесу пізнання. З метою надання учням більших
можливостей для спілкування, висловлювання власних думок і почуттів надаю перевагу
діалогу. При побудові діалогу застосовувати певні правила :
1) Будувати діалог слід у відповідності з дидактичними цілями уроку;
2) Перевагу в плані розгортання діалогу на уроці слід надавати запитанням
відкритим, проблемним, переломним, на які не можна дати односкладову відповідь.
3) Проблемний виклад передбачає формулювання питань, які стосуються
внутрішнього світу людини.
4) Слід шукати опорні мотиви, які б зацікавили учнів і спонукали їх до пошуку
власної відповіді на питання.
5) Необхідно пам'ятати, що діалог - це форма спілкування. Тому неприпустимі
категоричність, зневажливе ставлення до думки учня, помилки. Терплячість і такт -
кредо викладача.
6) Педагог має бути хорошим слухачем. Не можна переривати учня, не дослухавши
його до кінця, висловлювати свою негативну оцінку почутого від учня. Для нього
важливо, що викладач слухає і чує його.
Головні принципи уроку ЗЛ:
- принцип усвідомлення
- принцип розвитку здібностей розуміти і відчувати інших людей
- принцип самовизначення по відношенню до того, що вивчаємо та обговорюємо.
Шляхи реалізації цих принципів:
- створення на уроці ситуації максимально наближеної до життя
- вчити учнів самостійно ставити запитання до прочитаного тексту і бути готовим
давати відповіді на питання
- давати можливість учням висловлювати власну позицію з приводу прочитаного з
допомогою постановки проблемних завдань і проблемних ситуацій
- застосовувати завдання для розвитку творчої уяви у зв’язку з прочитаним
- використовувати завдання пошукового характеру або дослідницько-
випереджального характеру
- застосовувати різні види групової роботи на уроці
- впроваджувати ігри як засіб творчого розвитку учнів
- використання на уроці навчально-практичних та театрально-діалогічних навичок
- культурологічний підхід

Типологія – класифікація уроків за певними істотними ознаками їх проведення

відповідно до основної навчально-виховної мети.
В сучасній дидактиці та методиці викладання літератури існують різні погляди на
типологію уроку, яка, на думку більшості методистів, залежить від дидактичних завдань,
форм і методів роботи, змісту матеріалу, рівнів пізнавальної активності школярів
На нашу думку, саме класифікація вченого-методиста М.Кудряшова найбільше
відповідає сучасним вимогам, що ставляться до уроку літератури.
Зокрема М. Кудряшов виділяє такі три блоки:
I. урок вивчення художніх творів:
1) урок художнього сприйняття твору
2) уроки поглибленої роботи над текстом
3) уроки узагальнюючого вивчення творів
II. уроки вивчення теорії та історії літератури:
1) уроки формування теоретико-літературних понять – напрацьовуємо знання
учнів про поняття на прикладі твору, націлений на поняття
2) уроки вивчення наукових літературно-критичних статей
 3) уроки вивчення біографії письменника, який використовується тільки у
старшій ланці
4) уроки за історико-літературним матеріалом
5) уроки узагальнення, повторення, опитування
III.уроки розвитку мовлення:
1) уроки творчих робіт, складених на основі життєвих вражень та на літературні
теми
2) уроки усних відповідей та усних доповідей
3) урок навчання творів
4) уроки аналізу творів
5) уроки позакласного читання.

За характером основних дидактичних завдань уроки з літератури умовно

можна поділити на такі типи:
1) засвоєння нових знань і розвитку на їх основі вмінь та навичок;
2) узагальнення і систематизації знань;
3) контролю знань, умінь і навичок з літератури.
Урок — складне педагогічне явище. Даремно сподіватися знайти таку
класифікацію, яка могла б охопити всі його сторони.
Кожен тип уроку передбачає певні види. Вчений так умотивовує доцільність
своєї класифікації: основне дидактичне завдання уроків першого типу — навчити учнів
сприймати художній твір як явище мистецтва. Уроки другого типу спрямовані на те, щоб
учні навчились усвідомлювати закономірності розвитку літератури. Вивчення літератури
в школі неможливе без повідомлення певних знань з теорії та історії літератури. Типи і
різновиди уроків можуть переплітатися між собою: на одному і тому ж уроці часто
розв’язуються різні дидактичні завдання. Не випадково у методичній літературі
узаконений термін комбінований урок з літератури. Структура уроку обумовлюється
дидактичними завданнями, які на ньому розв’язуватимуться, логікою пізнавального
процесу, системою роботи словесника, рівнем літературного розвитку учнів та багатьма
іншими факторами. І тільки врахувавши все це, можна досягти високої педагогічної
результативності.

9.Нестандартний урок зарубіжної літератури. Види нестандартних уроків і

методика їх проведення
Нестандартний урок – імпровізоване навчальне заняття, що має нестандартну
структуру.
Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке
б викликало зацікавлення в учнів, сприяло їхньому оптимальному розвитку й
вихованню. Порівняно із звичайним, нормативним заняттям нестандартний урок
максимально стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу
школярів. Крім цього, такі уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні
заняття. Насамперед тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровою
діяльністю дітей. Водночас не слід перетворювати нестандартні уроки в головну форму
роботи в школі: вони не завжди характеризуються серйозною, вдумливою
пізнавальною працею учнів, високою результативністю.

Положення організації а проведення нестандартного уроку:

- забезпечення оптимальних умов для самостійної і творчої роботи учнів
 - застосування різних форм навчання в якості важливого засобу стимулювання
пізнавальної діяльності учнів
- стимулювання пізнавальних інтересів через джерело змісту, процес навчання, взаємин
вчителя і учня
-використання ефективних прийомів, які сприяють розвитку розумової діяльності учнів
- організація диференційного підходу до учнів, поєднання групової, індивідуальної
форм роботи на уроці
- розвиток емоційного і морального досвіду учнів, збагачення їх думок і почуттів.
форми уроків, які застосовуються в сучасній школі, можна згрупувати
наступним чином:
 бінарні уроки;
 віршовані (римовані) уроки;
 інтегровані (міжпредметні) уроки;
 уроки-дискусії (урок-діалог, урок-диспут, урок запитань і відповідей, урок-засідання,
урок – круглий стіл, урок-конгрес, урок-практикум, урок - прес-конференція, урок –
проблемний стіл, урок-семінар, урок-суд, урок-телеміст);
 уроки-дослідження (урок-знайомство, урок – панорама ідей, урок-пошук, урок-
самопізнання, урок "Слідство ведуть знатоки", урок "Що? Де? Коли?");
 уроки-звіти (урок-аукціон, урок-залік, урок-захист, урок-інтерв'ю, урок-екзамен,
урок-ерудит, урок-композиція, урок-концерт, урок – огляд знань, урок-презентація,
урок-ярмарок);
 уроки-змагання (урок – брейнг-ринг, урок-вікторина, урок-КВД - конкурс
винахідливих та допитливих, урок-КВК – конкурс веселих та кмітливих, урок-
конкурс, урок – мозкова атака, урок-турнір);
 уроки-мандрівки (урок-екскурс, урок-екскурсія, урок-марафон, урок-подорож);
 уроки – сюжетні замальовки (урок-віночок, урок-вечорниці, урок-драматизація, урок-
казка, урок – картинна галерея, урок-ранок, урок-спектакль, урок-фестиваль, урок –
усний журнал).
Найбільш поширені такі форми нестандартних уроків:
1. Інтегрований урок.  Як правило, такий урок проводять два вчителі. Вони спільно
здійснюють актуалізацію знань за двома напрямами опитування (якщо це потрібно), виклад
нового матеріалу тощо. Найчастіше поєднуються такі предмети, як історія-література,
література-іноземна мова, література зарубіжна-література українська.
2. Дослідницький урок та лабораторно-практичні роботи. Їхня мета полягає в
одержанні навчальної інформації з першоджерел. Ці уроки розвивають спеціальні вміння і
навички, стимулюють пізнавальну активність та самостійність. Учні вчаться працювати з
історичними документами, підручниками, періодичною пресою.
3. Рольова гра. Вона вимагає від учнів прийняття конкретних рішень у проблемній
ситуації в межах ролі. Кожна гра має чітко розроблений сценарій, головну частину якого
необхідно доопрацювати учням. Отже, пошук вирішення проблеми залишається за
школярами.
4. Театральна (театралізована) вистава. На відміну від рольової гри, вистава
передбачає більш чіткий сценарій, який регламентує діяльність учнів безпосередньо на
уроці і збільшує їхню самостійність під час підготовки сценарію. Театралізовані вистави
спрямовані на те, щоб викликати інтерес до навчання. Вони опираються на образ не
мислення, фантазію, уяву учнів.
5. Урок-семінар Шкільний семінар – це форма колективної самостійної роботи учнів
на уроці, яка дає змогу поглибити вивчений матеріал. Готують учнів заздалегідь. Учитель
надає допомогу: розподіляє повідомлення між учнями, допомагає скласти план виступу,
слідкує за самостійною роботою учнів, консультує їх. Головна умова семінару –допомогти
учням підготувати відповіді на всі питання. Виступ повинен мати розгорнутий характер, що
свідчить про розуміння питання. Обговорення намічених питань повинно проводитись у
вигляді дискусії, в ході якої вдосконалюється вміння аргументувати свої висновки, що
сприяє переходу знань у переконання. Починати проведення семінарів бажано з 8-го класу.
Семінари можуть бути різними за навчальною метою, за джерелом набуття знань,
методичних прийомів проведення.
Семінар починається вступним словом вчителя, що висвітлює завдання семінару.
Разом з тим учитель ставить перед учнями проблему. Основний час відводиться на
обговорення результатів домашньої роботи учнів. Наступний етап – повідомлення учнів, в
ході яких відбувається обговорення, дискусія. Заключний етап – підведення підсумків
роботи. Він включає в себе узагальнення матеріалу, формування вміння робити висновки.
Основний метод семінару – бесіда, в ході якої обговорюються повідомлення учнів,
аналізуються схеми, таблиці, ілюстрації, інформація з періодичної преси і додаткової
літератури
Семінар проводиться після кількох (2-4) уроків-лекцій.
3авдання семінару:
1. Перевірити якість засвоєння вивченого матеріалу.
2. Розвивати вміння самостійно працювати з підручником та додатковою літературою,
виявляти інтелектуальні здібності учнів, спрямувати навчання на практичне застосування
знань.
3. Навчити учнів застосовувати знання, набуті на практиці, для аналізу різних
процесів.
Для цього на семінарі використовують різні форми навчання. Одним з ефективних
прийомів, що активізує пізнавальну діяльність, є дискусія. Її основне завдання –
сформувати правильний погляд при розв'язанні будь-якої проблеми. Дискусія якісна тоді,
коли учні добре підготовлені, мають опорні знання. Предмет дискусії та її план учитель
продумує заздалегідь. Вона може бути побудована на основі двох положень, з яких треба
вибрати і довести правильне, або одного визначення чи тези, яку потрібно відкинути чи
довести її правильність.
6. Урок-прес-конференція
Така форма уроку розвиває активність, пошукові здібності, вміння розкривати суть
певної проблеми, стисло і коротко висвітлювати її, конкретно відповідати на поставлені
питання. Вона вчить самостійно здобувати знання. Підготовка до такого уроку починається
за 10-17 днів. Підготовчий етап уроку полягає у тому, що заздалегідь оголошується тема,
день і час проведення конференції. Потім учитель і учні розподіляють ролі. Визначаються
учасники пресконференції. Решта учнів класу діляться на групи, що представляють
кореспондентів газет і телебачення. Всі учні отримують випереджальні завдання з теми.
Урок починається зі вступного слова вчителя, де він висвітлює обстановку, що стосується
теми, оголошує її, мету і проблему, над якою працюватимуть школярі. Потім учитель
представляє учасників конференції. Обов'язковим для присутніх на прес-конференції є
ведення конспектів, адже у кінці уроку всі матеріали необхідно здати. Потім виступають
доповідачі, а кореспонденти дають запитання.
Після виступів слово надається експертам, які рецензують виступи за такими
показниками:
а) готовність;
б) активність;
в) наявність наочності;
г) реклама;
д) мовлення.
Висновок робить один з учнів або вчитель, підсумовуючи вищесказане. Далі йде
обговорення проблеми. Заключним етапом може бути бесіда, складання таблиці.
7. Урок-аукціон
"Товаром" на уроці-аукціоні є знання учнів. "Товар" на аукціоні – це "лот", продавець
– "купець". Ведучим бажано бути вчителеві.

10. Інтерактивні технології та шкільний процес вивчення зарубіжної літератури.

Основні інтерактивні форми, методи та прийоми викладання зарубіжної літератури в
сучасній школі.

Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності,

яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких
кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Таке навчання
передбачає використання інтерактивних методів і прийомів.
Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за
умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання
(колективне, групове, навчання у співпраці), де й учень, і вчитель є рівноправними,
рівнозначними. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих
ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблеми на основі аналізу
обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь,
виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії. Інтерактивна
взаємодія виключає домінування як одного учасника навчального процесу над іншим, так і
однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути
демократичними, коректно спілкуватися з іншими людьми, критично мислити приймати
відповідальні рішення.
Принципи інтерактивного навчання:
- участь кожного учасника занять в активному пошуку шляхів та засобів вирішення
іншої проблеми
- особистісно-орієнтовне навчання
- обмін інформацією, досвідом учасника.
Інтерактивні форми – спеціальні форми організації пізнавальної діяльності, які
сприяють збільшенню ступеня самостійності учнів, дозволяють здійснити індивідуальний
підхід і розвивати творчі здібності учнів.
Форми навчальної діяльності:
- фронтальна – навчання вчителем групи учнів або класу
- кооперативна – поділ учнів на групи і надання їм завдання, виконання якого
залежить від спільних зусиль.
Найбільш уживані:
 при фронтальній формі роботи такі прийоми та методи: «мікрофон», «мозковий
штурм», «ажурна пилка», «незакінчене речення»;
 при кооперативній формі : робота в парах, робота в малих групах, «акваріум»;
 при ситуативному моделюванні: «рольова та імітаційна гра», «спрощене судове
слухання»;
 при опрацюванні дискусійних питань: «метод Пресс», «займи позицію».

На етапі актуалізації опорних знань, життєвого досвіду або під час закріплення
уживаними є метод «Мікрофон», який надає можливість кожному учневі швидко
висловитись, відповідаючи на запитання з даної теми.
«Мозковий штурм» сприяє розвитку пошукової спрямованості мислення, при
вивченні нового матеріалу або для його закріплення. Перед учнями ставиться проблемне
запитання і пропонується знайти відповідь, узагальнити вивчене. Цей метод спонукає учнів
виявляти творчість, розвиває вміння швидко аналізувати ситуацію, дає можливість вільно
висловлювати свої думки.
метод «Ажурна пилка» використовується з метою опрацювання значного обсягу
інформації за короткий проміжок часу, технологія є ефективна і може замінити лекції у тих
випадках, коли початкова інформація повинна бути донесена до учнів перед проведенням
основного уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати один одному
вчитися навчаючи.
Прийом «Незакінчені речення» дає можливість ґрунтовніше працювати над формою
висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає
присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем,
відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.
Технології опрацювання дискусійних питань: метод прес; займи позицію; зміни
позицію; неперервна шкала думок; дискусія; дискусія в стилі телевізійного ток-шоу,
оцінювальна дискусія; дебати.
метод «Акваріум» сприяє розвитку спілкування в малій групі, який вдосконалює
вміння дискутувати, аргументувати свою думку, прогнозувати результат, відпрацьовувати
культуру мовлення.
«метод Прес» У випадках, коли виникають суперечливі питання і потрібно зайняти й
чітко аргументувати визначену позицію з проблеми, яка обговорюється, переконати інших
у своїй правоті. (схема: 1. Я вважаю... (позиція). 2. Тому, що... (пояснення). 3. Приклад...
(докази, аргументи). 4. І тому... (висновок))
Технології ситуативного моделювання (імітаційні ігри або симуляції; спрощене
судове слухання; громадські слухання; рольові ігри; бліц-ігри.) є дієвими засобоми розвитку
пізнавального інтересу в учнів до вивчення зарубіжної літератури. Це дидактична гра, яка
дає змогу учням застосовувати свої знання й уміння в нестандартних умовах, презентувати
себе як інтелектуально розвинену і творчу особистість. Створення ігрових ситуацій вносить
різноманітність, емоційне забарвлення навчання, розвиває увагу, кмітливість. Розігрування
ситуацій за ролями («рольова гра», «програвання сценки») - найулюбленіший метод учнів
усіх класів. Цей метод імітує реальність шляхом «проживанння ситуації у ролі», яка їм
дісталася, та надає можливість діяти «як насправді». Учні можуть поводитись і розігрувати
свою роль, моделюючи свою реальну поведіку