2.

Основні концепції праворозуміння в сучасній юриспруденції:

 природно-правова теорія права;
 позитивістська теорія права;
 нормативістська теорія права;
 психологічна теорія права;
 соціологічна теорія права.
Праворозуміння — інтелектуальний процес осмислення права, певне його
бачення, виражене в конкретних концепціях про його сутність, форми та
функціонування. Це сукупність або система уявлень про те, що таке право за
своїм змістом, яка мета його існування, яка його соціальна сутність, соціальна
цінність та соціальне призначення для суспільства, у яких формах існує та
реаліз Суб'єктом праворозуміння завжди виступає конкретна людина,
наприклад:
1. індивід, який володіє деякими знаннями права і на практиці зіткнувся з
конкретною правовою проблемою;
2. юрист-професіонал, який має достатній запас знань про право, здатний
застосовувати і тлумачити правові норми;
3. учений, людина, яка займається вивченням права, володіє сумою
історичних і сучасних знань, здатна до інтерпретації не тільки норм, а й
принципів права.
Об'єктом праворозуміння можуть бути право в планетарному масштабі, право
конкретного суспільства, галузь, інститут права, окремі правові норми. При
цьому нерідко знання про окремі структурні елементи переносяться на право в
цілому.
Природно-правова теорія права.
Досить поширеною теорію походження права є природно-правова теорія.
Відповідно до неї, право є природним, оскільки надано Богом, воно походить
від нього або божого закону. Відповідно, вимога дотримуватись природного
закону – це припис божий.
Основними тезами цієї теорії вважаються такі:
 право не породжується, не дарується державою;
 право надано людині з моменту народження. Воно не може бути
відібране, скасоване, заперечене ні державою, ні суспільством;
 мораль є невід'ємною та визначальною складовою права;
 право є сукупністю вищих моральних цінностей; тощо.
Природно-правовий підхід до розуміння права основний акцент робить на праві
як духовному, надпозитивному феномені, ідеалах справедливості, моральності,
індивідуальної свободи, рівності, невідчужуваних правах людини, суспільної
злагоди та інших цінностях, без яких право просто немислиме.
Позитивістська теорія права.
На відміну від прихильників природного права, позитивісти вважали, що існує
лише позитивне право — офіційно визнане право конкретної держави. Ця
концепція є опозиційною до концепції природного права, за якої загальні права
та свободи є первинними відносно законодавства. Позитивізм ототожнює право
й закон, виокремлюючи право об'єктивне, тобто писане право, встановлене в
офіційному порядку, та право суб'єктивне — право конкретної особи, основане
на положеннях об'єктивного права.
На думку позитивістів, діюче, позитивне право забезпечує порядок, гармонію і
безпеку в державі, створює міцний правопорядок. Ідеї ж природного права
створюють хаос, породжують ілюзії про існування права поза законом, до і поза
державою. Права людини розглядаються як такі, що даровані державою, тобто
людина ставиться у пряму залежність від останньої.
Нормативістська теорія права.
Нормативістська теорія права ґрунтується на тому, що право — це ієрархія
норм, виражених у законах та інших нормативних актах, тобто нормативний
регулятор суспільних відносин. На вершині «піраміди» норм стоїть «основна
норма», від якої залежить юридична сила й законність інших норм.
Психологічна теорія права.
У межах психологічного підходу право розглядається як особлива форма
психічних переживань, що виконує дві функції: дистрибутивну (розподіл
предметів, які наділені певною економічною цінністю) та організаційну
(наділення одних осіб правом наказувати іншим). З огляду на це, право
диференціюється на інтуїтивне та позитивне.
Соціологічна теорія права.
Соціологічна теорія права наголошує на тому, що право існує лише у власне
правовідносинах, його слід шукати не в приписах держави, не у психіці, а в
реальному житті. Норми права та правосвідомість є лише ознаками права, яке
потрібно розглядати не інакше як у дії, у процесі застосування. Творити право
мають змогу правники, зокрема судді. Творцем живого права визнається суддя,
правові відносини складаються в суспільстві незалежно від норм. Норма —
більш-менш авторитетний початок для винесення судового рішення.