1.

завдання та обов‘язки завідувача аптеки

Керує аптекою відповідно до чинного законодавства.
Організовує роботу колективу по здійсненню своєчасного і якісного
забезпечення населення лікарськими препаратами, взаємодія з іншими
закладами охорони здоров'я.
Забезпечує наявність мінімального асортименту лікарських засобів,
необхідних для надання медичної допомоги, встановленого федеральним
органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я.
Контролює виконання працівниками аптеки наказів і розпоряджень.
Проводить аналіз діяльності аптеки і на основі показників її роботи, вживає
заходів щодо поліпшення забезпечення населення лікарськими препаратами.
Організовує фінансово-господарську діяльність аптеки з використанням
нових економічних підходів і методів управління.
Бере участь у вирішенні виникаючих в процесі діяльності аптеки задач в
області організації лікарського забезпечення населення.
Здійснює раціональне використання трудових, фінансових і матеріальних
ресурсів аптеки.
Організовує роботу з кадрового планування, раціональної розстановки,
використання, навчання та оцінки кваліфікації середніх фармацевтичних
кадрів.
Контролює якість виконання роботи підлеглими співробітниками і
дотримання ними правил внутрішнього трудового розпорядку.
2.Етика спілкування завідувача та підлеглого
Керівник організації, фірми, навчального закладу спілкується з підлеглими
щоденно; його бесіди з ними бувають коротко та довготривалими,
спокійними і напруженими. Вони відбуваються у формі групових або
індивідуальних бесід: при прийомі на роботу і при звільненні, з метою
заохочення і покарання, для вирішення виробничих питань і для того, щоб
ближче познайомитися. Важливими є бесіди, де обговорюються нові ідеї,
плани, завдання, відбувається обмін інформацією, стимулюється пошукова
активність працівників, обговорюються перспективи їхнього професійного
зростання. Такі бесіди керівника сприяють самореалізації та творчому
зростанню підлеглих.
В індивідуальних бесідах з підлеглими керівник найчастіше дає
розпорядження, щось рекомендує, намагається за допомогою зворотного
зв’язку дізнатися про хід і результат виконання завдань, а також оцінити
роботу співробітників. Найбільше непорозумінь, а то й конфліктів виникає
саме тоді, коли керівник віддає розпорядження, а підлеглий має його
виконати. Річ у тім, що нерідко люди неоднаково розуміють одну й ту саму
інформацію, по-різному ставляться до виконання конкретного завдання і
досягнення мети. Тому під час зустрічі бажано, щоб керівник сформував у
підлеглого бажання виконати розпорядження. Якщо такого бажання не буде,
то скоріше за все підлеглий зробить те, що йому сказали, але формально, а то
й погано. Давати завдання і роз’яснювати його треба спокійним тоном. Це
дасть змогу підлеглому сконцентрувати увагу на змісті розмови, а не на
поведінці керівника. Для того щоб підлеглий добре зрозумів завдання, бажано
запитати, як він хоче його виконувати і чому саме в такий спосіб. Але й цього
замало. Важливо, щоб підлеглий прийняв запропоноване завдання. А тому
вказівки та завдання, що даються підлеглому, не повинні суперечити його
етичним нормам і поглядам. Крім того, бажано, щоб керівник у розмові
показав, що виконання завдання сприятиме не лише досягненню загального
успіху, а й задоволенню певних потреб, інтересів підлеглого (наприклад,
допоможе йому в підвищенні статусу, одержанні винагороди тощо). І,
нарешті, завдання сприймається із задоволенням, якщо його дає керівник,
якого поважають, цінують, до якого ставляться прихильно, із симпатією.
Для підлеглого важливо, дає завдання керівник від свого “Я” чи звертається
до його “Ви”. Із чотирьох типів розпоряджень “Я вимагаю, щоб завтра...”,
“Завтра треба зробити...”, “Я прошу Вас зробити...”, “Чи не могли б Ви до
завтра зробити...” найгірше сприймається перше, найкраще — два останніх.
Усі люблять, коли помічають і цінують їхні успіхи, певні індивідуальні
особливі якості. Тому іноді варто зробити підлеглому комплімент.
3.Етичні засади роботи менеджера з колективом
Менеджер - це людина, яка займається управлінською діяльністю
професіонально, він повсякденно управляє функціями і ресурсами фірми так,
що б зберегти її основний пропорції; володіє повноваженнями приймати
управлінські рішення і виконувати їх.
На сьогоднішній день дуже важлива моральна і етична сторона діяльності
керівників (менеджерів).
На це існує декілька важливих причин:
1) Т. до менеджер служить прикладом для своїх підлеглих, а так само для
інших менеджерів, то його вчинки, ті, що відхиляються від етичних норм
будуть служити деяким сигналом до того, що, ніби дозволено робити те, що
насправді робити не можна. Отже його порушення моральних і етичних
принципів служать поганим прикладом, що, неодмінно, відіб'ється на роботі
колективу і фірми загалом.
2) Менеджер виконує виховальну роль, а означає, формує відношення
підлеглих до того підприємства, на якому вони працюють, до тих товарів і
послуг, які проводять, до клієнта, один до одного. Тому, як всякий хороший
вчитель, повинен всіма своїми вчинками створювати правильне відношення
до всіх вище перерахованому.
3) Будь-який вчинок менеджера (як поганої, так і хороший) впливає на його
підлеглих і формує комплекс етичних норм і моральних засад навколишніх
його людей ( клієнтів, постачальників, конкурентів, покупців)
Метою даної роботи є виявлення основних принципів етики менеджера, його
моральних принципів, а так само ділового етикету.
4.Основні правила успішної роботи менеджера
1. Відкритість
2. Здатність вчитися (бажання постійно вчитися чомусь новому, застосовуючи
при цьому отримані навички і опеньків безпосередньо в роботі)
3. Розуміння бізнесу
Успішні менеджери по продуктам добре розуміють основи бізнесу.
Вони розуміють, як визначити можливості ринку, важливість конкурентних
відмінностей, побудова успішних стратегій розвитку продукту, ціноутворення
та просування, партнерство, аналізі прибутків і витрат і так далі.
4. стресостійкість, комунікабельність, працьовитість
5. організаторські та ділові.
6. компетентність, т. Е. Система спеціальних знань і практичних навичок
7. цілеспрямованість
7 якостей успішного менеджера
1. Майстерністю спілкування;
2. Умінням працювати з людьми;
3. Умінням управляти людьми;
4. Бути чесність і порядним;
5. Здатним швидко прийняти правильні рішення;
6. Здатним створити команду;
7. Вміти аналізувати, володіти баченням ситуації.
Для характеристики роботи менеджерів доцільно розглянути, якими
професійними якостями вони повинні володіти, щоб успішно виконувати свої
посадові обов'язки.
Виділяють три види професійних якостей менеджера:
1) Технічне майстерність (наявність і здатність застосовувати конкретні
знання і навички роботи);
2) Майстерність спілкування (вміння працювати з іншими людьми, розуміти і
мотивувати їх, вирішувати конфлікти);

5. Організація та проведення бесід із підлеглими

Для створення дружного і працездатного колективу його керівником часто
використовується
метод бесіди. Безпосередні бесіди, що мають особистісну спрямованість, є
одним із кращих способів підвищення загальної результативності,
ефективності роботи, якості її елементів, удосконалення працівників,
створення дружнього і працездатного колективу. Індивідуальні
цілеспрямовані бесіди потрібно проводити у відповідності до
вищевикладених правил для того, щоб кожен міг чітко визначити своє місце в
колективі, можливі перспективи тощо.
Доцільно обрати один із трьох методів проведення бесід, причому найкраще
виходити з їхньої прийнятності за конкретних умов, а саме:
1. метод регламентованої бесіди за певним зразком;
2. метод цілеспрямованої бесіди із взаємним обміном інформацією;
3. метод вільної бесіди.
Метод регламентованої бесіди за певним зразком полягає в тому, що бесіда
проходить із суворим дотриманням правил. Такий метод дає кращі результати
при його використанні як для досягнення першої мети (тобто визначення
достатності рівня кваліфікації працівника), так і для одержання
від своїх підлеглих поточних результатів, необхідних у повсякденній
практиці.
Метод цілеспрямованої бесіди із взаємним обміном інформацією є
найкращим засобом для досягнення другої мети (тобто визначення
можливості виконання працівником певної роботи за наявних умов). Він
полягає в тому, що претендент готовий працювати, докладаючи зусиль, за
існуючих
умов навчання та виховання кадрів.
Використовуючи метод цілеспрямованої бесіди, рекомендується
арґументовувати, логічно обґрунтовувати переконання і роз’яснення,
використовувати раціональні логічні доводи з метою подолання суб’єктивної,
часом перекрученої чи невірної, концепції співрозмовника з обговорюваного
питання. Критику помилкових поглядів, установок і слабкостей
співрозмовника слід проводити делікатно, тактовно, обережно, доброзичливо,
без жодного прояву дискримінації і менторства. Працівнику якнайдетальніше
пояснюється характер роботи, повідомляються надані права і блага, якими він
користуватиметься, й умови праці. Також подається сприятлива,
оптимістична перспектива, даються конкретні рекомендації, які варто
засвоїти і точно їх виконувати.
Метод вільної бесіди рекомендується використовувати для досягненні третьої
мети (тобто визначення ймовірності використання праці іншого, здібнішого
працівника на даній ділянці – з переліку осіб з якими проводились бесіди),
так і для багатьох випадків повсякденної практики управління, зокрема, коли
йдеться про дисципліну або встановлення правильного ставлення до роботи.
6. Яким має бути сучасний фармацевт
Успішна робота фармацевта й успіх аптеки в цілому знаходяться в
безпосередній залежності від того, наскільки:
• пацієнт довіряє фармацевту;
• фармацевту вдається встановлювати контакти й хороші відносини з людьми;
• фахівцеві вдається добре відповідати на питання пацієнтів і задовольняти їх
потреби в інформації;
• фармацевт вміє спостерігати, задавати цілеспрямовані питання, уважно
слухати й сприймати
необхідну інформацію;
• переконлива аргументація фармацевта, заснована на знанні товарів, що
продаються;
• фахівцеві вдається спільно з покупцем знаходити доцільні та прийнятні для
сторін рішення;
• ретельно фармацевт аналізує бажання і потреби пацієнтів.
Сьогодні працівник першого столу повинен вміти поєднувати боротьбу за
свою частку ринку, яка стає все більш жорсткою, з вимогами фармацевтичної
етики і деонтології. У зв’язку з цим йому доводиться грати відразу кілька
важливих ролей.
Фармацевт – частина системи. Які б послуги працівник аптеки не надавав
відвідувачам
(клінічного, аналітичного, технологічного або регламентуючого характеру),
він повинен сприймати свою практику як частину дії всієї системи охорони
здоров’я, спрямованої на покращення здоров’я та життя населення. Тому всі
надані їм послуги повинні бути незмінно високої якості.
Фармацевт – фахівець, який приймає рішення. В основі роботи фармацевта
має перебувати відповідне дієве і ефективне з точки зору витрат
використання ресурсів (наприклад, кадри, ліки, хімікати, обладнання,
процедури і практика). Досягнення цієї мети вимагає від фармацевта
здатності оцінити, проаналізувати і правильно визначити напрямок дій.
Фармацевт – ключова ланка. За службовими обов’язками фармацевт
знаходиться між лікарем і пацієнтом. Перша складова його професії – вміння
допомогти хворому. Тому він повинен бути знаючим і впевненим у собі
фахівцем як під час спілкування з іншими професіоналами охорони здоров’я,
так і під час спілкування з відвідувачами аптеки.
Фармацевт – лідер. Незалежно від того, чи бере участь фармацевт в ситуаціях
мультидисциплінарного догляду за пацієнтом або в ситуаціях нестачі або
відсутності медичних працівників інших галузей, він зобов’язаний зайняти
лідируюче положення в забезпеченні благополуччя населення. Лідерство
передбачає в тому числі: співчуття і розуміння інших, а також здатність
приймати рішення, ефективно спілкуватися й керувати.
Фармацевт повинен:
• володіти професійними знаннями і компетентністю;
• забезпечити якість товару і ретельно продуманий його асортимент;
• забезпечити доступність інформації та докладність консультацій;
• вміти виявляти потреби клієнтів;
• надавати правдиві (достовірні) відомості;
• підбирати індивідуальний підхід до вирішення проблем покупця;
• виявляти дружелюбну, впевнену, але не зарозумілу поведінку по
відношенню до клієнта;
• оперативно надавати послуги;
• мати належний зовнішній вигляд.
Фармацевт – менеджер. Друга складова професії фармацевта пов’язана з
продажами. Тому він повинен мати відмінні знання про продукцію, яку
пропонує відвідувачу аптеки, а також чудово володіти технікою продажів:
вміти підібрати клієнту товар відповідно з його потребами, грамотно
презентувати товар, відповісти на питання, що виникли у клієнта;
аргументовано відповісти на можливі заперечення. Все це складається в
уміння ефективно управляти ресурсами (людськими, фізичними і
фінансовими) та інформацією.
7. Теорії мотивації трудової діяльності персоналу
Зазвичай найпопулярнішою мотиваційною теорією вважають ієрархію потреб
А. Маслоу. Відповідно до неї, відрізняють п’ять категорій потреб, які
перераховані від нижчого до вищого рівня: фізіологічні потреби; потреби в
безпеці; соціальні потреби (приналежність до групи, визнання); потреби в
повазі з боку інших; потреби в самоактуалізації. Автор теорії стверджує, що
спочатку нас мотивують потреби нижчого рівня, а коли вони
задовольняються, ми звертаємося до потреб більш високого рівня. Якщо
слідувати теорії Маслоу, то організації повинні розробляти такі системи
мотивації, які б сприяли переходу працівника від одного рівня потреб до
наступного та, в решті решт, допомагали йому дістатися самоактуалізації.
Іншими словами, завданням керівника є сприяння працівникові в реалізації
власного трудового потенціалу та розвитку його здібностей та навичок.
Інше дуже важливе дослідження мотивації пов’язане із ім’ям Ф. Герцберга.
Проводячи опитування працівників, він намагався визначити, які фактори, що
характеризують роботу, викликають задоволення та мотивацію її виконувати,
а які, навпаки, викликають особливе розчарування та демотивацію. Цікаво,
що дослідник визначив дві зовсім різні групи факторів. Так, працівник, який
відмічав низку заробітну платню як причину незадоволення, не завжди
відмічав високий заробіток як джерело задоволення.
Демотивуючі фактори Герцберг назвав гігієнічними. Ці фактори незначно
впливають на мотивацію працівників, але вони необхідні для підтримання
відповідного її рівня. Іншими словами, працівники завжди передбачають їх
наявність, а тому вдосконалення гігієнічних факторів не призведе до
підвищення задоволення роботою та мотивації.
Інших поглядів на мотивацію дотримувалися представники процесуальних
теорій − В. Врум та Дж. Адамс. В. Врум у своєй теорії очікування
передбачав, що не винагорода сама по собі має значення для мотивації, а
лише взаємозв’язок між зусиллями та винагородою. Іншими словами, якщо
цей зв’язок чітко прослідкується, то винагорода або покарання будуть нести
значний мотивуючий ефект. У разі відсутності такого взаємозв’язку −
мотивація відсутня.
Дж. Адамс – автор теорії справедливості – зазначав, що встановлюючи
взаємозв’язок між зусиллями працівника та винагородою, також важливо
пам’ятати про справедливе ставлення до усіх співробітників організації, бо
працівник завжди порівнює відповідність своїх зусиль та винагороди із
зусиллями та винагородами інших працівників.
Найбільш послідовною із сучасних теорій мотивації є теорія психологічного
контракту. На думку Руссо, психологічний контракт − це очікування, що
пов’язані із взаємними зобов’язаннями. Очікування перетворюються в
контракт, коли працівник вважає, що віддає роботодавцю певний об’єм праці
в обмін на відповідну винагороду. Як усвідомлені зобов’язання,
психологічний контракт відрізняється від більш загального поняття
очікування, бо передбачає існування обов’язків та є взаємним. Отже,
психологічний контракт – це модель зустрічних очікувань, в якої визначено як
співвідносяться очікування працівника та очікування організації. Якщо
працівник та роботодавець не розділяють загальної точки зору на зустрічні
очікування, то в організації можуть виникнути проблеми. Важливим аспектом
психологічного контракту є шляхи, якими зобов’язання доводяться до
працівника.
8.Мотивація роботи фармацевтичного працівника
Мотивація трудової діяльності не може бути дійовою без задоволення
матеріальних потреб, задіяння матеріального інтересу працівників.
Підвищення значення трудових і статусних мотивів (перші з них
породжуються роботою, тобто її змістом, умовами, організацією трудового
процесу, режимом праці тощо, а другі – прагненням людини зайняти вищу
посаду, виконувати складнішу, відповідальнішу роботу, працювати у сфері
діяльності (організації), яка вважається престижною, суцільно значущою, а
також прагненням до лідерства в колективі, якомога вищого неофіційного
статусу) не означає абсолютного зниження ролі матеріальних мотивів та
стимулів. Вони, як і раніше, залишаються важливим каталізатором, здатним
істотно підвищити трудову активність та сприяти досягненню особистих
цілей та цілей організації.
Під матеріальною мотивацією слід розуміти прагнення достатку, певного
рівня добробуту, матеріального стандарту життя. Прагнення людини до
поліпшення свого добробуту обумовлює необхідність збільшення трудового
внеску, а отже, й збільшення кількості, якості та результативності праці.
Основні принципи матеріальних заохочень:
• Зарплата має бути конкурентоспроможною. Бажано провести аналіз
або скористатися готовими даними про рівень зарплат, які існують на
ринку. Звичайно, раціональніше платити людям трохи більше, ніж на
середньому ринку, щоб не втрачати кращих співробітників;
• Чим частіше працівник отримує зарплату, тим вище його мотивація,
щотижневі виплати сприймаються позитив ніше, ніж щомісячні;
• Тимчасові, періодичні грошові винагороди, що мають заохочувальний
характер, чинять більший вплив на підвищення мотивації, якщо
видаються рідко, але у достатніх розмірах;
• Винагорода одних співробітників може мотивувати інших, якщо будуть
чітко визначені умови нагородження.
Основні правила мотивації:
• Зробіть систему заохочень простою, зрозумілою та доступною в
інформаційному плані, поширюйте інформацію про заохочення в
колективі;
• Заохочуйте відразу ж після оцінювання результату;
• Заохочуйте підвищенням премії, а не зарплати;
• Не пов’язуйте заохочення з посадою;
• Активно використовуйте нематеріальну мотивацію, особливо коли не
вистачає коштів;
• Враховуйте при стимулюванні психологію працівника.
 9.Фактори, які сприяють успішній роботі аптечних
закладів
Численні дослідження показують, що успішній роботі підприємств,
включаючи й аптечні заклади, сприяють такі найважливіші чинники:
• Сучасний дизайн робочого місця
– достатній робочий простір, що дозволяє здійснювати всі необхідні рухи і
переміщення;
– наявність зони вільної дії, тобто ділянки, де сконцентровані обладнання,
матеріали, якими доводиться часто користуватися;
– достатнє природне або штучне освітлення робочого місця;
– конструкція і дизайн робочого місця, які забезпечують швидкість, простоту
і економічність технічного обслуговування обладнання;
– відповідні санітарним нормам повітрообмін, температура і вологість.
• Оснащення швидкодіючою офісною технікою та засобами зв’язку:
– полегшує працю співробітників;
– викликає почуття естетичного задоволення;
– позитивно коригує ставлення до роботи;
– сприяє зростанню самооцінки співробітників;
– зменшує фізичне навантаження;
– персонал може виконувати важливі функції – презентувати нові лікарські
засоби, втілювати заходи з мерчандайзингу, розширювати зони
обслуговування; поповнювати дефектуру;
– естетика обслуговування привертає відвідувачів.
Багато фармацевтичних працівників вважають свою роботу стресовою. Вони
відчувають організаційний стрес внаслідок психічного напруження, фізичних
навантажень при виконанні обов’язків,
складних взаємовідносин у колективі, незадоволеності від роботи. Зазнають
професійного стресу – напруженого стану, який виникає під впливом
емоційно-негативних та екстремальних факторів, пов’язаних з виконуваною
професійною діяльністю.
У роботі аптек різною мірою присутні демотивуючі чинники.
• Близько 30% співробітників аптек скаржаться на поганий психологічний
клімат і негативні стосунки з ким-небудь у колективі або з керівником.
У переважній більшості випадків проблеми взаєморозуміння з керівником
виникають там, де останній недостатньо спілкується зі своїм колективом:
майже не проводить зборів, не мотивує персонал, не делегує йому
повноважень, не налаштований на зворотний зв’язок. Тому рядові
співробітники аптеки не знають, наскільки великий об’єм роботи в керівника,
який високий рівень відповідальності ця робота передбачає.
Негативізм персоналу аптеки стосовно керівника різко знижує ефективність
праці з декількох психологічних причин.
Націленість фахівця на належне виконання професійних обов’язків входить у
протиріччя з
необхідністю виконувати розпорядження керівника, з яким він перебуває в
явному або прихованому конфлікті, й тому провізор/фармацевт не хоче
працювати навіть ціною власних фінансових витрат (особливо коли оплата
праці залежить від обсягу продажів). Виникає внутрішньоособистісний
конфлікт, але зрив плану винуватці пояснюватимуть зовсім іншими
причинами:
– товар сумнівної якості, не користується попитом;
– товар завезений в аптеку пізно (або рано);
– неактуальний асортимент;
– керівник не прислухається до думки своїх співробітників. Працівник дійсно
в цьому упев-
нений, оскільки не може відстежити зв’язок між несвідомими установками і
практичним результатом своєї діяльності. У зв’язку з цим конфліктом
змінюється його ставлення до роботи. Саботуються акції з просування
лікарських засобів, не виконуються заходи з мерчандайзингу та ін. Так
хороший фахівець і цілком гідна людина може з помічника керівника стати
його супротивником. Щоб розібратися в подібній ситуації й нейтралізувати її,
краще звернутися за консультацією до фахівців – психолога, соціолога.
10.Просування на ринок лікарських препаратів
Термін «просування на ринок» використовують по відношенню до всіх видів
інформаційно-рекламної діяльності, яку проводять фірми-постачальники для
стимулювання призначення, вживання і/або придбання лікарських
препаратів.
При цьому активно просувати на ринок можна тільки ті лікарські засоби, які
офіційно дозволені до продажу в даній країні.
Просування на ринок слід здійснювати відповідно до національної політики в
галузі охорони здоров’я і національного законодавства, а також із
добровільними кодексами правил, якщо вони існують.
Всі інформаційно-рекламні матеріали повинні бути точними, надійними,
достовірними, своєчасними, доказовими і оформленими належним чином.
Наукові дані необхідно представляти особам, що призначають лікарські
засоби, і тим, кому дано право на отримання подібної інформації.
Просування на ринок не можна здійснювати з кон’юнктурних міркувань, а
також не можна
використовувати в даних цілях наукову діяльність і санітарну освіту.
Одним із способів просування лікарських препаратів на ринок є проведення
симпозіумів та інших наукових нарад. Такі заходи є надзвичайно корисними
для розповсюдження інформації про лікарські препарати. Першочергове
завдання симпозіумів і нарад – забезпечити об’єктивний науковий зміст
інформації, що надається. При цьому з метою дотримання етичних норм
проведення подібних наукових заходів факт фінансової підтримки з боку
фірми-виробника та фірм-постачальників повинен бути наперед зафіксований
і задокументований в організаційних матеріалах.
Будь-який спосіб залучення окремих практикуючих лікарів для участі в
роботі симпозіуму не повинен залежати від яких-небудь зобов’язань у
сприянні просуванню лікарських препаратів на ринок.
Постмаркетингові наукові дослідження. Постмаркетингові клінічні
дослідження є досить
делікатною, з етичної точки зору, сферою наукової діяльності, оскільки мова
йде про випробування лікарських препаратів на людині. Тому, згідно етичних
критеріїв ВОЗ:
 науково-дослідним установам рекомендується: інформувати національні
органи охорони здоров’я про будь-які дослідження;
 вчені ради і комітети з питань етики повинні підтверджувати достовірність
даних, одержаних під час наукових досліджень;
 є корисною міжнаціональна і регіональна співпраця;
 інформація про наукові дослідження повинна подаватися у відповідні
органи в найкоротші терміни.
Ще одним із способів розповсюдження інформації, що найбільш ширше
використовується з метою просування лікарських засобів, є реклама. Згідно
критеріїв ВООЗ зміст рекламного повідомлення повинен бути орієнтованим
на одержувача інформації.
Так, реклама для лікарів та інших працівників, зайнятих у сфері охорони
здоров’я, по-
винна містити формулювання та ілюстрації в повній відповідності з
науковими даними, висвітленими в офіційно затвердженій документації про
конкретний лікарський препарат.
При складанні рекламних матеріалів рекомендується дотримуватися зразка
подачі інформаційного матеріалу, який передбачає обов’язкове включення
таких даних, як:
 міжнародна непатентована назва кожної діючої речовини або за відсутності
такої – генерована назва;
 оригінальна назва препарату;
 лікарську форму із зазначенням вмісту в ній активної діючої речовини;
 терапевтичні свідчення;
 режим дозування;
 побічні явища;
 протипоказання, особливі вказівки (обережності та застереження);
 основні лікарські взаємодії;
 назва і адреса виготівника або дистриб’ютора лікарського препарату;
 посилання на наукову літературу (у випадках, коли це необхідно).
Реклама для широких верств населення покликана надавати допомогу в
ухваленні розум-
ного рішення щодо використання безрецептурних лікарських препаратів, які
офіційно є у продажу.
Не можна рекламувати лікарські препарати, що відпускаються за рецептом
лікаря, зокрема наркотичні та психотропні засоби.
Реклама повинна проводитися тільки на основі достовірної інформації про
лікарський препарат. Відомості, представлені в рекламному повідомленні,
повинні бути висловлені непрофесійною мовою і не повинні містити
формулювання, що викликають страх або занепокоєння.
У рекламі про лікарські засоби для широкої аудиторії рекомендується давати
наступну інформацію:
 міжнародна непатентована назва кожної діючої речовини або за відсутності
такої – генерована назва;
 оригінальна назва препарату;
 лікарську форму із зазначенням у ній вмісту активної діючої речовини;
 терапевтичні показання;
 режим дозування;
 побічні явища;
 протипоказання, особливі вказівки (обережності та застереження);
 особливі вказівки;
 основні лікарські взаємодії;
 назва та адреса виготівника або дистриб’ютора лікарського препарату.
Крім цього споживачам необхідно надавати правдиву інформацію про ціну
лікарського
препарату.
Етичні критерії просування лікарських засобів на ринок викладені в
резолюції Всесвітньої
організації охорони здоров’я (ВОЗ) 41.17, прийнятою 41-ою Асамблеєю ВОЗ
13 травня 1988 р. Вони носять рекомендаційний характер і покликані
закласти етичні основи поведінки учасників фармацевтичного ринку при
просуванні лікарських засобів
Мета етичних критеріїв – створення підтримки і сприяння у проведенні
медико-санітарної
допомоги шляхом раціонального використання лікарських препаратів.
Дані критерії відображають загальні принципи етичних норм, які уряди
можуть адаптувати до своїх національних систем відповідно до політичних,
культурних і соціальних умов, враховуючи особливості в галузях освіти,
науки і техніки, законодавства, а також структуру захворюваності населення,
лікувальні традиції та рівень розвитку системи охорони здоров’я в цілому.
Їх рекомендується враховувати при розробці зведень етичних норм у всіх
сферах діяльності, що має відношення до просування лікарських засобів на
ринок.
При цьому рекомендовані критерії не є правовими зобов’язаннями. Уряди
можуть прийняти законодавство або інші правові акти, засновані на цих
критеріях, якщо вони доцільні.
У конкретних організаціях можуть бути прийняті свої неофіційні регулюючі
положення, засновані на цих критеріях.
Етичні критерії застосовуються до рецептурних і безрецептурних лікарських
препаратів, а також до засобів народної медицини і до будь-якої іншої
продукції, регламентованої як лікарський засіб.
11.Чинне законодавство України про
рекламування лікарських засобів
Лікарський засіб розглядають як сукупність фармацевтичного продукту та
інформації про
нього. Можна стверджувати, що без реклами – чіткої, продуманої системи
інформування про лікарський засіб, направленої на відвідувача аптеки,
неможливе функціонування ринку. Підраховано, що до 65 років кожна
людина переглядає близько 2 млн рекламних відеороликів. Звичайна дитина
дивиться в середньому 40 000 рекламних роликів на рік. Це понад 100
роликів на день.
Директива Європейського парламенту і Європейської ради регламентує
рекламу лікарських засобів, регулює діяльність медичних представників
фармацевтичних компаній.
Чинним законодавством України (Закони України «Про рекламу», «Про
лікарські засоби»)
дозволена реклама:
1) лікарських засобів, медичних виробів і методів профілактики, діагностики,
лікування і реабілітації, що в установленому порядку дозволені до
застосування в Україні;
2) лікарських засобів, які відпускаються без рецепта лікаря та які не внесені
до переліку лікарських засобів, заборонених до рекламування;
3) інших лікарських засобів згідно з критеріями.
Законодавством заборонена реклама:
1) лікарських засобів, застосування і відпуск яких допускається тільки за
рецептом лікаря, а
також внесених до переліку заборонених до рекламування лікарських засобів;
2) допінгових речовин та/або методів їх використання у спорті.
Критерії визначення лікарських засобів, рекламування яких заборонено.
Рішення про
віднесення конкретного лікарського засобу до переліку ЛЗ, рекламування
яких заборонено, приймається МОЗ України відповідно до «Критеріїв, які
застосовуються для визначення лікарських засобів, рекламування яких
заборонено» при наявності хоча б однієї з таких умов:
1. Відпуск лікарського засобу здійснюється тільки за рецептом лікаря.
2. Лікарський засіб містить наркотичні, психотропні речовини і прекурсори.
3.Прийом лікарського засобу може викликати синдром звикання, про що
зазначено в інструкції з медичного застосування, крім лікарських засобів для
зовнішнього (місцевого) використання.
4.Лікарський засіб застосовується виключно для лікування жінок у період
вагітності та
годування груддю.
5. Лікарський засіб застосовується виключно для лікування дітей до 12 років.
6. Лікарський засіб застосовується для лікування туберкульозу, венеричних
хвороб, особливо небезпечних інфекційних захворювань, ВІЛ/СНІДу, раку,
хронічного безсоння, діабету, ожиріння (включаючи лікарські засоби, які
використовуються для зменшення маси тіла), імпотенції (еректи-ль-ної
дисфункції).
Відповідно до статті 21 Закону України «Про рекламу» реклама лікарських
засобів і медичних виробів повинна містити:
– об’єктивну інформацію про лікарські засоби, медичні вироби; вона повинна
бути зрозумілою;
– вимогу про необхідність консультації з лікарем перед застосуванням
лікарського засобу чи медичного виробу;
– рекомендацію щодо обов’язкового ознайомлення з інструкцією з медичного
застосування на лікарський засіб;
– текст попередження «Самолікування може бути шкідливим для вашого
здоров’я» повинен займати не менше 15% площі (тривалості) всієї реклами.
Загальні вимоги до інформації про лікарський засіб (за Етичними критеріями
просування лікарських засобів ВООЗ):
– назва (назви) активного інгредієнта (інгредієнтів) з використанням
непатентованих міжнародних назв (INN) або затвердженої загальноприйнятої
назви лікарського засобу;
– оригінальна назва;
– вміст активного інгредієнта (інгредієнтів) у лікарській формі;
– назви інших інгредієнтів, які можуть викликати побічні ефекти;
– затверджені показання до застосування;
– лікарська форма або спосіб застосування;
– побічні ефекти і основні побічні реакції;
– протипоказання;
– попередження про найважливіші лікарські взаємодії;
– назва та адреса виробника або дистриб’ютора;
– посилання на наукову літературу про даний препарат.
Заборонено розміщення:
– відомостей, які можуть справляти враження, що за умови застосування
лікарського засобу чи медичного виробу консультація з фахівцем не є
необхідною;
– відомостей про те, що лікувальний ефект від застосування лікарського
засобу чи медичного виробу є гарантованим;
– зображень зміни людського тіла або його частин внаслідок хвороби,
поранень;
– тверджень, що сприяють виникненню або розвитку страху захворіти чи
погіршити стан
свого здоров’я через невикористання лікарських засобів, медичних виробів і
медичних послуг, що рекламуються;
– тверджень, що сприяють можливості самостійного встановлення діагнозу
для хвороб, патологічних станів людини та їх самостійного лікування з
використанням медичних товарів, що рекламуються;
– тверджень, що лікарські засоби, медичні вироби не мають побічних
ефектів;
– порівнянь з іншими лікарськими засобами, медичними виробами з метою
посилення рекламного ефекту;
– посилань на конкретні випадки вдалого застосування лікарських засобів,
медичних виробів;
– рекомендацій або посилань на поради медичних працівників, науковців,
медичних закладів та організацій щодо рекламованих товару чи послуги;
– спеціальних виявлень подяки, листів, уривків з них із рекомендаціями,
розповідями про результати дії рекламованих товару чи послуги від окремих
осіб;
– зображення та згадки імен популярних людей, героїв кіно-, теле- та
анімаційних фільмів,
авторитетних організацій;
– інформації, що може вводити відвідувача аптеки в оману щодо складу,
походження, ефективності, патентної захищеності товару, який рекламується;
– у рекламі лікарських засобів заборонена участь лікарів та інших медичних
працівників, а
також осіб, зовнішній вигляд яких імітує зовнішній вигляд лікарів.
Сучасні акценти реклами фармацевтичного товару:
– обов’язковий юридичний аудит рекламних матеріалів;
– адресна доставка персоналізованих інформаційних матеріалів лікарям,
провізорам, фармацевтам;
– надання безоплатних зразків (семплінг) лікарських засобів на запит
спеціаліста лише для їх особистого використання;
– зміщення в рекламі акценту не на самі лікарські засоби, а на профілактику
захворювань,
фармакоекономіку;
– проведення спеціалізованих заходів, у т. ч. спонсорство.
Інформація про лікарські засоби, що не є рекламою, може надаватися:
– професіоналам сфери охорони здоров’я;
– іншим особам, що не належать до професіоналів сфери охорони здоров’я,
проте вимагають надання або чітко висловили своє бажання отримувати таку
інформацію, зокрема шляхом особистого запиту в письмовій або електронній
формі, проставлення відповідної позначки в будь-яких заповнених анкетах, у
будь-яких інтернет-ресурсах.
Відповідальність за порушення Правил належної промоції фармацевтичними
компаніями лікарських засобів професіоналам охорони здоров’я встановлена
для працівників лікувально-профілактичних та аптечних закладів та їх
керівників під час здійснення професійної діяльності у вигляді штрафу – 300
неоподатковуваних мінімумів (5100 грн.) – за правопорушення вперше та
1200 неоподатковуваних мінімумів (20 400 грн.) – за повторне
правопорушення.
Реклама лікарських засобів в Україні. Регулювання рекламної діяльності
щодо лікарських
засобів здійснює Міністерство охорони здоров’я України. 6 жовтня 2015 року
Урядовим комітетом з
питань гуманітарного розвитку та соціальної політики був підтриманий
законопроект МОЗ України,
який істотно посилює контроль реклами в медичній сфері.
Зокрема пропонується доповнити Закон України «Про рекламу» нормою, що
забороняє вка-
зувати контактні телефони в рекламі дієтичних добавок (у друкованих
виданнях, під час трансляції
інформаційних та інформаційно-аналітичних програм, телепередач медичної
тематики).
Але подібна реклама буде дозволена закладам охорони здоров’я та фізичним
особам-під-
приємцям, які мають ліцензію на ведення господарської діяльності з медичної
практики. Законопро-
ект розроблений з метою врегулювання ситуації, яка склалася через
зловживання при реалізації діє-
тичних добавок під виглядом лікарських засобів.
Голова правління Союзу споживачів медичних послуг, лікарських засобів та
виробів медич-
ного призначення підкреслив, що фактично шахраї при рекламуванні своїх
нібито чудодійних ліків
вказують номери телефонів кол-центрів.
Люди телефонують за цими номерами, після чого працівники кол-центрів
починають «об-
робку», а саме чинять на них жорсткий психологічний тиск, нав’язуючи ті чи
інші дієтичні добавки.
Навіть коли людина відмовляється, їй продовжують телефонувати впродовж
багатьох місяців з ме-
тою примусити купити «ліки», які насправді їй не потрібні.
Мінімальна вартість таких продуктів «від шарлатанів і ворожок» становить 2-
3 тис. грн., і, як
правило, їх купують пенсіонери або пацієнти із тяжкими захворюваннями.
При цьому було зазначено , що можна проконтролювати рекламу й спосіб її
донесення до відвідувача аптеки, але «телефонне
зомбування» неможливо від слідкувати та зупинити

12. Робота медичних представників щодо просування

лікарських препаратів на ринок.
11.Медичні представники зобов’язані надавати особам, що призначають
лікар-
ські засоби, і фармацевтичним працівникам повні та об’єктивні дані про
кожний обговорюваний про-
дукт на основі офіційних джерел інформації.
Медичні представники не повинні пропонувати «стимули» лікарям,
працівникам аптек з ме-
тою впливу на їхні рішення щодо препаратів фірми.
У свою чергу, особи, які призначають лікарські препарати, а також
фармацевтичні працівни-
ки, не повинні висувати такі умови і прагнути одержувати матеріальну або
іншу винагороду.
Щоб уникнути несумлінність при просуванні лікарських препаратів на ринок,
основна части-
на заробітної платні медичних представників не повинна бути безпосередньо
пов’язаною з об’ємом
продажу препаратів, яким вони сприяли.
Медичні представники можуть надавати в невеликій кількості безкоштовні
зразки зареєстро-
ваних рецептурних лікарських препаратів особам, що їх призначають, як
правило, за їх проханням,
але з етичної точки зору це неприпустимо.
У різних країнах практика розповсюдження безрецептурних препаратів серед
населення різна.
У деяких країнах вона дозволена, але стосується тільки вітамінних і деяких
загальнозміцнюючих лі-
карських препаратів, в інших – ні.
Разом із тим слід розрізняти практику надання безкоштовних зразків
безрецептурних лікарсь-
ких препаратів медичним установам для лікування певних груп населення від
практики розповсюд-
ження їх серед населення для просування лікарських препаратів на ринок.
Остання повинна бути
максимально обмежена.
Робота медичних представників з просування лікарських засобів має
залишатися в рамках
інформаційної діяльності, яка може здійснюватися лише серед фахівців
охорони здоров’я.
Оскільки вимоги до інформаційної діяльності медичних представників
законодавчо не ви-
значені, єдиним гарантом об’єктивності інформації, що надається, є етичні
кодекси, прийняті самими
компаніями.
Функціональні обов’язки медичних (фармацевтичних) представників:
- проведення інформаційної роботи серед фахівців системи охорони здоров’я
(лікарів, прові-
зорів), менеджерів оптових фірм та ін.;
- проведення індивідуальних візитів, презентацій, круглих столів;
- участь у конференціях, семінарах, виставках;
- моніторинг продажу лікарських засобів в аптеках та стимулювання
призначення лікарських
засобів лікарями;
- забезпечення мерчандайзингу в аптеках;
- участь у постмаркетингових дослідженнях.
Показники контролю роботи медичних (фармацевтичних) представників:
– обсяг та динаміка продажу товарів;
– контроль пересування по території, планування роботи;
– контроль розподілу часу між важливими та другорядними пацієнтами;
– кількість візитів протягом місяця до клієнтів відповідної категорії;
– контроль витрачання рекламних матеріалів, використання корпоративних
фінансів, техніки,
устаткування;
– термін надання інформації на запит керівника;
– розвиток умінь та навичок.
Аспекти етичної поведінки медичних представників:
– уміння поводитися з людьми, справити належне враження;
– створити атмосферу взаємного комфорту, вміти використовувати
невербальні прийоми;
– перший візит обговорити по телефону;
– не спізнюватися;
– заздалегідь з’ясувати ім’я та по батькові співрозмовника;
– залишити свою візитну картку;
– з’ясувати проблеми аптеки чи фірми з питань лікарського забезпечення, а
вже потім пропо-
нувати лікарський засіб;
– при спілкуванні не чинити тиск на співрозмовника;
– не використовувати неетичні форми залучення до співпраці.
При оцінці діяльності медичних представників одними з важливих критеріїв
є ступінь задо-
воленості клієнтів (лікарів, провізорів), відсутність скарг, що свідчить про
дотримання медичними
представниками етичних норм при спілкуванні, проведенні презентації.
Результати кадрового аудиту медичних представників:
– отримані від клієнтів відгуки про роботу медичних представників;
– «подвійні візити» для оцінки навичок спілкування з клієнтами, проведення
презентацій,
вміння відповідати на запитання.
«Проблемні зони» в роботі медичних представників:
– недостатня впевненість у собі;
– невміння представити товар;
– недостатня професійна підготовка: відомості про ЛЗ взято тільки з його
інструкції з медич-
ного застосування;
– незнання відповідної термінології.
Цікавою є думка бізнес-тренерів, які розглядають медичних представників з
чотирьох пози-
цій:
1) особистість (сформовану особистість змінити практично неможливо,
тренінги нічого не
дають);
2) знання (експертність);
3) уміння (знання та уміння людина може засвоїти);
4) мотивація (роботодавець може вплинути на результати роботи медичного
представника
тільки в полі мотивації).
Крім того, в будь-якій великій компанії 15% співробітників складають
трудоголіки, 70% –
«дозозалежні», якість їх роботи залежить від оплати і 15% – ледарі.
Трудоголіків досить періодично
хвалити, старання 70% співробітників мотивувати, а решту – звільнити.
У літературі описана модель візиту медичного представника.
Завдання: відвідати трьох лікарів різних спеціальностей.
Мета візиту: збільшити кількість призначень конкретного лікарського засобу;
час спілкування
– 5-7 хв.
Бізнес-тренерами (3 особи) використовувалися різні методи:
1-й метод – традиційна психологія;
2-й метод – психографічний;
3-й метод – НЛП (нейро-лінгвістичне програмування, або техніка непрямого
впливу).
Особливості роботи медичного представника з точки зору традиційної
психології. Ме-
дичному представнику необхідно будувати спілкування за трьома лініями:
контакт, залучення уваги і
вплив. Існують декілька видів контактів: вербальний, поведінковий,
візуальний, емоційний, інтелек-
туальний, міжстатевий, вольовий, ціннісний.
Медичний представник повинен уміти налагодити контакт із лікарем. Лінія
залучення уваги
формує у лікаря знання про лікарський засіб і дає йому інформацію для
раціонального аналізу.
Лінія впливу повинна створити остаточний образ лікарського засобу і
забезпечити мотивацію
для його призначення.

13 Самостійне лікування безрецептурними препаратами

у світовій практиці.

світова практика свідчить, що безпечних ліків не буває. Нелегко сучасному

лікарю, фармацевту, а тим більше людині, яка займається самолікуванням,
розібратися в бурхливому океані ліків. Щорічно фармацевтичний ринок
поповнюється 40-50 новими ліками. Один і той же препарат, який
випускається різними фармацевтичними фірмами, має різні назви У світі
нараховується понад 350 000 – 400 000 найменувань лікарських засобів.
Мають право на реалізацію (бути в аптечній мережі) лише ті препарати, які
зареєстровані в цій країні (в Україні понад 20 000 найменувань). За
фармакологічною активністю ліки бувають різними, а тому одні з них з аптек
відпускаються тільки за рецептом лікаря, а інші можна придбати і без
рецепта, тобто є рецептурні і безрецептурні (ОТС-препарати). У кожній країні
співвідношення цих препаратів буває різним.
На превеликий жаль, у наших аптеках можна придбати велику кількість ліків
рецептурного списку без рецепта. Аптеки перетворилися в торгові точки.
Кажуть люди їдять ліки як хліб, витрачаючи на них значні кошти. Статистика
свідчить, що купують і вживають люди ліки в половині випадків такі, що їм
не потрібні, тобто лишні.
Характер дії лікарських засобів на організм залежить від багатьох чинників.
В першу чергу це фармакологічні властивості препарату, а також
індивідуальні особливості організму. Навіть досвідчений лікар не може
передбачити всі чинники, які можуть вплинути на кінцевий результат
взаємодії ліків й організму.

14 Вимоги до інформації, що міститься в анотаціях,

вкладишах і брошурах. Упаковка і маркування.

Матеріали реєстраційного досьє, яке подається на нову реєстрацію або

перереєстрацію лікарського засобу, містять проєкт тексту маркування для
нанесення на упаковку. Текст для нанесення на упаковку складається
українською мовою (інші мови також допускаються), проходить експертизу
та затверджується додатком до реєстраційного посвідчення. Після одержання
реєстраційного посвідчення, але до ввезення лікарського засобу, Заявник
розробляє графічні макети первинної та вторинної упаковки та подає їх на
реєстрацію в Єдину автоматизовану інформаційну систему (ЄАІС) Державної
служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками
(Держлікслужби).
На етапі контролю якості серії під час імпорту упаковка проходить ретельний
візуальний контроль, а найменша невідповідність може призвести до
призупинення видачі висновку про якість, необхідності лабораторного
контролю якості серії або інших коригувальних дій.
Винятки становлять лікарські засоби, що закуповуються спеціалізованими
організаціями, та вакцини, які отримали дозвіл на екстрене застосування,
котрі дозволено постачати в упаковці мовою оригіналу.
Текст маркування складається українською мовою (інші мови також
допускаються) та містить наступну інформацію:
-назва лікарського засобу;
-кількість діючої речовини;
-перелік допоміжних речовин;
-лікарська форма та кількість одиниць в упаковці;
-спосіб і шлях введення;
-собливі вказівки щодо зберігання в недоступному для дітей місці;
-собливі застережні заходи;
-дата закінчення терміну придатності;
-умови зберігання;
-особливі вказівки з утилізації;
-назва та адреса виробника, відповідального за випуск серії;
-номер реєстраційного посвідчення;
-категорія відпуску лікарського засобу;
-інформація щодо застосування для лікарських засобів, призначених для
самостійного лікування;
-інформація, що наноситься шрифтом Брайля;
-інша інформація, яка може бути корисною для пацієнта (не допускається
нанесення інформації рекламного характеру).
Існують додаткові вимоги для маркування деяких видів лікарських засобів,
наприклад радіофармацевтичних і наркотичних.
До макетів упаковки. що підлягають реєстрації, пред'являється велика
кількість вимог. У тому числі потрібно вказати розміри упаковки; друкарські
фарби, які використовуються під час виробництва упаковки; технічні й
графічні елементи та їхнє розташування тощо.
15 Захист прав споживачів

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має

намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо
не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків
найманого працівника.
Споживач має право:
-на захист своїх прав державою;
-на належну якість продукції та обслуговування;
-на безпеку продукції;
-на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною
мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника
(виконавця, продавця) відповідно до Закону України "Про забезпечення
функціонування української мови як державної";
-на обслуговування державною мовою відповідно до Закону України "Про
забезпечення функціонування української мови як державної";
-на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок
недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
-на звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за
захистом порушених прав;
-на об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків
споживач має право вимагати:
-пропорційного зменшення ціни;
-безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
-відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних
недоліків, які роблять неможливим чи недопустимим використання товару
відповідно до його цільового призначення та виникли з вини виробника
товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за
необхідності висновком експертизи, споживач має право за своїм вибором
вимагати від продавця або виробника:
розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;
вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа
наявних у продавця (виробника), товар.

16 Базові поняття етики бізнесу. Управлінська етика.

Етика бізнеса це система загально — етичних норм, правил поведінки
суб’єктів підприємницької діяльності, їх взаємодії та спілкування, це етика
бізнесу. Вона виявляється на так званих мікрорівнях — відносини в
організаціях, та макрорівнях – відносини між суб’єктами підприємницької
діяльності. Етика бізнесу встановлює врегулювання відносин між
підприємцями, менеджерами, бізнесменами, та їх партнерами, клієнтами,
працівниками, конкурентами та інше.
За допомогою ділової етики відбувається регулювання відносин між
суб’єктами ринку при дотримані договірних зобов’язань та дотримування
права. Це стосується контрактних зобов’язань, покриття збитків при
заподіянні шкоди, дотримування правил та норм при використанні торгових
марок, реклами, захисті торгової та промислової власності, а також під час
домовленостей щодо спільної підприємницької діяльності. Також буває, що
окремі норми ділової етики входять до умов окремих ділових договорів, таки
наприклад як сумлінне виконання, розумні дії, дотримання зобов’язань тощо.
Одна з найважливіших моральних норм, якою повинен керуватися бізнес є
законність всіх ділових підприємств. Без поваги до закону в будь- якій
розвинутій державі бізнес не може існувати.
Поняття етики бізнесу, та її функціонування тісно пов’язано з філософським
питанням сумісності бізнесу і моралі. Оскільки сучасне суспільство
підпорядковано ринковим відносинам, нормальною суспільною поведінкою є
ринкова поведінка, а неринкова поведінка вважається не правильною. Однак
існує багато суперечливого у відношеннях бізнесу і моралі, тому у цієї сфері
життєдіяльності існує специфічна мораль, вивченням якої займається саме
етика бізнесу.

Перший принцип, на якому ґрунтується етика бізнесу є принцип економічної

доцільності. Другий принцип етики бізнесу – це ситуативність. Індивідуальна
відповідальність – це третій принцип.
Можна ще розглянути економічну етику, як таку, що має відношення до етики
бізнесу в цілому. Отже сукупність норм поведінки підприємця, що
пред’являються товаритвом до його характеру спілкування між учаниками
бізнесу до стилю роботи. Також дані про морально-етичні поняття, вимоги до
стилю роботи, зовнішнього вигляду бізнесмену. Культура ведення перемов,
ведення документації, використання етичних методів кoнкуренції. Також в
поняття ділової етики входить діловий етикет, який включає норми що
регулюють манеру спілкування між партнерами по бізнесу, імідж бізнесмена,
та стиль ведіння ділових справ.
Управлінська етика - це система етичних знань і практичних рекомендацій,
які орієнтовані на управлінську діяльність. Основоположними принципами
управлінської етики є гуманізм, колективізм, соціальна справедливість,
патріотизм, єдність слова і справи. Рішення і дії керівників мають бути
проникнуті повагою до людей, турботою про їх здоров'я, духовний і фізичний
розвиток. Управління покликане виступати як надійна система збереження
недоторканності особистої гідності людей, як гарант їх прав і обов'язків.
17. Вплив етичних норм на розвиток підприємництва
Будь-яка діяльність людини, включаючи підприємництво, має етичні та
правові критерії та рамки. Закони, що розробляються державою, дають
можливість суспільству проводити в життя свою волю, яка стосується й
морально-етичних параметрів бізнесу. Проте, просто виконуючи закони, не
завжди можна одночасно виконувати всі прийняті в суспільстві етичні норми.
У зарубіжній та вітчизняній пресі, спеціальних ділових виданнях регулярно
наводяться приклади неетичного підприємництва конкретних фірм і
компаній, діяльність яких, не порушуючи закони, кваліфікується як неетична,
оскільки входить у суперечність із моральними та етичними нормами даного
суспільства.
Найчастіше проблеми етичного характеру виникають у підприємницькій
діяльності у відносинах із споживачами, конкурентами, партнерами.
Етична сторона взаємостосунків підприємця із споживачами полягає в
адекватності рекламних повідомлень, упаковки, ярликів, торгових знаків, цін
тощо істинним характеристикам товарів та послуг.
У зв`язку з цим підприємці повинні перш за все підкорятися вимогам
гласності (відвертості) інформації, що стосується їх діяльності. Вони
зобов’язані публікувати свої засновницькі документи, адресу, назву свого
підприємства, торгову марку (фірмовий знак, товарний знак). Таким чином
споживачі та інші учасники ринку дізнаються про те, «хто» є «хто» на
товарному ринку. Крім того, це скорочує ризик придбання анонімного товару
сумнівної якості.
За стандартами, що склалися в західному світі, критеріями цивілізованого
підприємництва є:
· чесність і порядність у ділових відносинах;
· стійкість до спокуси, що сприяє зміцненню моралі та моральності ділових
людей, запобігає
шахрайству тощо;
· задоволення потреб, а не гонитва за максимальним прибутком будь-якими
засобами і ведення
справи так, щоб одержувати несправедливий виграш за рахунок когось
іншого;
· прагнення робити людям добро і в той же час не давати їм мотиву
користуватися цим собі у
шкоду;
· справедливе ставлення до службовців, клієнтів, партнерів, конкурентів.

18. Формування етичних норм і культури

підприємництва в організаціях
Прагнення до успішного бізнесу спонукає організації вживати різних заходів
у цілях підвищення характеристик етичності поведінки службовців і
адміністрації. До таких заходів належать:
розробка етичних нормативів, створення комітетів з етики, проведення
соціальних ревізій і навчання етичній поведінці.
Етичні нормативи описують систему загальних цінностей і правила етики,
яких, на думку організації, повинні дотримуватися її працівники. Етичні
нормативи відображають цілі організації й сприяють створенню нормальної
етичної атмосфери як усередині організації, так й у відносинах із
зовнішнім оточенням.
Багато фірм і компанії зводять розроблені нормативи до етичних кодексів для
своїх службовців. При цьому вони виходять із того, що високі етичні
стандарти забезпечать високі прибутки для бізнесу; чесне і справедливе
ставлення до службовців, постачальників, клієнтів, партнерів веде до
стабільнішої, довгострокової й більш прибуткової діяльності.
З іншого боку, забороненими етичними нормами вважаються: хабарі,
здирництво, подарунки зацікавленим особам, шахрайство, використання
інформації, отриманої в довірчій бесіді, протизаконні дії в інтересах фірми
тощо.
Велике значення для збереження етичної атмосфери в колективі надається
розбору конфліктів,
які виникли через порушення етики і розв’зування яких вимагає дотримання
етичних норм. Найчастіше це стосується проблем протекціонізму,
дискримінації, фаворитивізму, в несправедливому ставленні до службовців.
Комітети з етики створюються для оцінювання повсякденної діяльності з
погляду етики. Як правило, членами комітету є керівники вищої ланки. Іноді
комітети замінюють на фахівця з етики бізнесу, у функції якого входить
формування думки з етичних питань, пов’язаних із діяльністю організації.
Соціальні ревізії проводяться з метою оцінювання і складання звітів про
соціальну віддачу дій і програм організації, тобто рівня соціальної
відповідальності.
Навчання етичній поведінці керівників та рядових співробітників припускає
знайомство з етикою бізнесу, підвищення сприйнятливості до можливих
етичних проблем організації тощо. У західних країнах з кінця 70-х років
минулого століття бурхливо розвивається підприємницька освіта. Ділова
етика включена у програми шкіл бізнесу, коледжів, інститутів і університетів.
Вивчення етики підприємництва має особливе значення та актуальність.
Добра обізнаність у цих питаннях забезпечить ефективність і надійність
здійснення комерційних намірів у всіх сферах підприємницької діяльності та
захистить від можливих проблем.

19. Соціальна відповідальність бізнесу

Розвиток будь-якої галузі має будуватися з урахуванням балансу інтересів
держави, бізнесу і суспільства.
Розрізняють три підходи до розуміння проблем соціальної відповідальності
бізнесу та етики управлінських рішень:
– традиційний (вузькоекономічний), тобто організація несе соціальну
відповідальність, дотримуючись законів та існуючих правил ведення бізнесу;
– етичний підхід, тобто організація в цілому має зобов’язання етичного
характеру перед певними групами зацікавлених осіб: засновниками,
менеджерами, акціонерами, постачальниками, кредиторами, пацієнтами,
профспілками, державними регулюючими органами, професійними
асоціаціями, співробітниками.
– соціально-етичний підхід сформувався в 1960-1970 роках, відповідно до
нього менеджери і співробітники організації відповідають за збалансування
економічних інтересів організації та суспільного середовища.
Прихильники традиційного підходу обстоюють такі принципи:
– виступають проти широкої соціальної відповідальності, оскільки це
призведе до зниження дохідних статей компанії та підвищення цін;
– вважають, що це призведе до зниження заробітної плати, зниження
дивідендів, скорочення інвестицій у НДДКР (Науково-дослідні та дослідно-
конструкторські роботи) та в оновлення виробничих потужностей,
збільшення кредиторської заборгованості;
– вирішення соціальних проблем має перебувати в компетенції державних і
муніципальних органів;
– компанія, обтяжена соціальною відповідальністю, може програти в
конкурентній боротьбі;
– ефект соціальних програм не може бути точно визначений – про результати
подібних дій украй важко звітувати перед зацікавленими особами та
широкою громадськістю.
Прихильники етичного та соціально-етичного підходів вважають:
– соціальна залученість організації лежить в основі її ж власних інтересів,
оскільки створює краще суспільство і краще середовище для бізнесу;
– програми соціальної відповідальності є засобом формування та
підтримання належного іміджу;
– соціально відповідальний і етичний менеджмент попереджає або
послаблює негативний ефект впливу на організацію таких груп, як державні
та муніципальні органи влади;
– широка громадськість очікує етичної поведінки від організацій та їх
керівництва, а невідповідність цим очікуванням може призвести до
негативних наслідків;
– створювані організаціями проблеми, такі як забруднення навколишнього
середовища, повинні вирішуватися за рахунок цих організацій.

20.Проблеми та перспективи фармацевтичної індустрії

Західні фармацевтичні гіганти співпрацюють із зарубіжними компаніями з
метою скорочення своїх витрат на розробку лікарських засобів.
«На мільярд інвестованих доларів зараз вводиться в 50 разів менше
препаратів, ніж 30 років тому», – зазначає віце президент американської
компанії «Eli Lilly».
«Для розробки нового інвестиційного ЛЗ сьогодні потрібно 1 млрд дол., 7
млн людино-годин і 6,6 тис. експериментів», – це слова директора
швейцарської компанії «Roche».
В Японії управлінський режим орієнтує фірми на необхідність керуватися в
першу чергу інтересами японського суспільства в цілому, а також персоналу,
а не сьогочасним максимальним прибутком. Це дає величезний соціальний
ефект.
Фармацевтична промисловість значною мірою регулюється урядом і є
провідною галуззю за абсолютним обсягом відрахувань на НДДКР і витрати
на одного дослідника.
Уряд і ділові кола вважають, що конкурентоспроможність галузі
визначається НДДКР – це пріоритет, і лише потім ідуть виробництво і
розподіл.
У 2006 році Міністерство охорони здоров’я, праці і добробуту Японії
оголосило генериковим компаніям, що з 2012 р. кожен вироблений препарат-
генерик повинен відповідати за показниками всьому ряду брендованих
препаратів певного класу.
Особливістю розвитку фармацевтичної промисловості Японії є відносно
низький показник присутності іноземного капіталу. Завдяки політиці
преференцій для національних компаній – виробників лікарських засобів
були створені умови, які практично виключають конкуренцію з боку
європейських та американських фармацевтичних фірм.
Національні компанії входять у виробничо-збутові об’єднання та гігантські
фінансово-індустріальні групи, що мають тісні й довірчі відносини з
фінансовими установами – постачальниками фінансів.
Корупція в країнах Європи. Найбільші австрійські фармацевтичні компанії
платили лікарям
хабарі за те, що вони виписували своїм пацієнтам певні лікарські засоби,
причому навіть ті, що не пройшли експертизу. Коли це з’ясувалося, ці
компанії буквально закидали багатомільйонними позовами. У Німеччині
фармацевтичні компанії платять лікарям від 10 до 1000 дол. за одного
пацієнта в ході подібних досліджень. Компанія «Novartis» погодилася
заплатити цивільний і кримінальний штрафи на суму 422,5 млн дол. за
просування лікарських засобів з незареєстрованими показаннями.
У 185 млн доларів оцінюється кримінальний штраф за незаконний маркетинг
протиепілептичного засобу Трилептол, та 237,5 млн дол. склав цивільний
штраф за незаконний маркетинг і фінансове заохочення лікарів при
просуванні цього препарату та ще п’ятьох ЛЗ (Діован, Ексфорг, Тектура,
Зелнорм, Сандостатин).
Невдачі і гучні провали компаній на ринку. Компанія «Johnson and
Johnson» була змушена
звітувати Конгресу про дефектну партію дитячих лікарських засобів Motrin і
Tylenol з неправильним указанням дозування.
У квітні 2010 року компанія відкликала понад 40 безрецептурних лікарських
засобів для дітей. За оцінкою FDA, це найбільше відкликання лікарських
засобів з ринку. «Merck» у 2004 році відкликала лікарський засіб Vioxx. Він
рекламувався як безпечний препарат для лікування артриту, на відміну від
інших, які могли спричинити виразку шлунка. Але Vioxx підвищував
вірогідність серцевих нападів. Компанія виплатила штраф у 5 млрд дол.
Продажі лікарського засобу Trasylol (для зменшення кровотечі при
порожнинних операціях) були припинені, тому що він збільшував ризик
смерті пацієнтів. Компанія «Eh Lilly» в 200 Іроці рекламувала новий
лікарський засіб Xigris як кращий засіб від інфекцій крові, але FDA
рекомендувала обмежити його застосування невеликою групою пацієнтів.
Продажі на ринку виявилися незначними. Планувався прибуток у 2 млрд дол.,
натомість було отримано кілька сотень мільйонів доларів. «Bayer»
запропонувала ЛЗ Ваусої для зниження рівня холестерину в крові. Препарат
був схвалений FDA і мав принести 1 млрд дол., але згодом при його
застосуванні 52 особи померли від порушення функції нирок і печінки.
Ваусої був відкликаний з ринку у 2011 році. Загалом кількість випадків
відкликання лікарських засобів з фармацевтичного ринку значно
збільшилася. Так, у 2009 році було 1740 подібних випадків, порівняно з 426 у
2008 році. Понад 1000 цих препаратів виробила компанія «Advantage Dose»,
потім вона припинила своє існування. У 2009 році в ампулах препарату
Мілдронат фармацевтичної фірми «Сотекс» (Російська Федерація) виявився
інший лікарський засіб – Лістенон, від цього загинули 2 людини.
Підприємству призупинили ліцензію на 3 місяці.
Боротьба з виробниками фальсифікатів. Прибутки великих
фармацевтичних компаній перевищують прибутки від продажу нафти,
автомобілів та зброї. З вини виробників фальсифікованих ліків у країнах
Африки та Латинської Америки щорічно помирає близько 1 млн людей. В
Ізраїлі створено спеціальний підрозділ з боротьби зі злочинністю в сфері
фармації. Серед його завдань: припинення контрабанди, відстеження шляхів
виробництва і ввезення в країну препаратів, сировини для виготовлення
легких наркотиків, а також контрафактних лікарських засобів. Контрафактна
продукція була виявлена в 87 країнах світу. У країнах ЄС протягом двох
місяців конфісковано 34 млн фальшивих упаковок ЛЗ (антибіотики,
протиракові та протималярійні засоби, анальгетики).
У плані боротьби з їх обігом виробники оригінальних засобів мають
розмішувати на їх упаковках захисні голограми, застосовувати спеціальні
шви. У більшості індустріально розвинених країн законодавчо закріплені
норми в галузі корпоративного управління, управлінських систем, а також
стандарти етичної поведінки. Великі і складні за структурою фармацевтичні
компанії, що працюють в цьому бізнесі багато років, серйозно ставляться до
питань дотримання нормативних корпоративних вимог.

22. Правила і принципи біоетики

Термін «біоетика» ввів у 1927 році Фріц Ягр у статті «Біоетичний імператив»
як поняття про
моральні засади використань лабораторних тварин і рослин. Біоетика є
складним феноменом сучасної
культури, що виник в 70-ті роки після того, як американський онколог Ван
Ренсселер Поттер опублікував статтю «Біоетика – наука виживання», в якій
вперше виділив вчення про етичність людської
поведінки в біомедичній та інших соціально орієнтованих науках про життя.
В.Р. Поттер закликав
об’єднати зусилля представників гуманітарних наук і дослідників природи
(біологів і лікарів) для того, щоб забезпечити гідні умови життя людей.
Сьогодні біоетика – це розділ прикладної етики, який
вивчає проблеми моралі відносно всього живого.
Біоетика у фармації – розділ біоетики, що вивчає моральні, правові,
соціальні, екологічні та
інші проблеми, які виникають при створенні, клінічних випробуваннях,
реєстрації, виробництві, доведенні до відвідувачів аптеки і використанні
лікарських засобів та інших аптечних товарів. А також
при наданні фармацевтичних консультативних послуг з метою захисту
здоров’я населення та окремих людей, забезпечення високої якості їх життя,
фізичної і психічної недоторканності особи, захисту людської гідності та
доступності фармацевтичної допомоги для широких верств населення.
Основне завдання біоетики – сприяти виявленню різних позицій складних
моральних проблем. Сучасні досягнення, введення нових медичних
технологій, розшифровка генома людини, генна
терапія, експерименти з клонування, поширення генетично модифікованих
організмів і використання
їх для виготовлення харчових продуктів – ось неповний перелік останніх
досягнень науки, які вимагають пильної уваги до врахування біоетичних
принципів. Світова наукова спільнота і міжнародні
організації, такі як ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВООЗ та інші, відносять біоетику до
найвищих пріоритетів.
Проблеми, які вивчає біоетика, привертають пильну увагу політиків,
журналістів, релігійних
діячів та громадськості.
Передумови виникнення біоетики:
1. Ідеологія екологічного руху.
2. Правозахисний рух; Андре Хеллегерс і захист гідності та прав пацієнтів.
3. Міждисциплінарний підхід в осмисленні та практичному вирішенні
проблем, породжених
науково-технічним прогресом.
4. Науково-технічний прогрес у медицині та традиційні уявлення про добро і
зло, про благо
пацієнта, про початок та кінець життя людини тощо.
На сьогодні біоетика є науковою дисципліною, котра не має однозначно
виваженого та загальноприйнятого наукового апарату. Більше того, не існує
чітко окресленого уявлення щодо предмета,
статусу та функцій біоетики як у зарубіжній, так і вітчизняній літературі. У
науковому вимірі біоетика становить знання, що постійно розширює
предметну площину і виокремлює все ширше коло ускладнених проблем,
котрі можна розглядати як з когнітивного, технологічного, так і з етичного
поглядів.
Існує кілька версій визначення біоетики, котрі мають певні відмінності у
виокремленні предмета дослідження. Незважаючи на таке розмаїття думок
стосовно предметної визначеності біоетики
все ж таки їх можна згрупувати за певними ознаками, що визначають її
предметне поле дослідження.
· По-перше, визначення, котрі орієнтують на сферу взаємодії лікаря та
пацієнта, а також структурно-функціональні проблеми охорони здоров’я.
· По-друге, новітні технології та їх вплив на сферу живого.
· По-третє, глобальні проблеми людства в їхній взаємоцілісності та
взаємообумовленості та пошук моральних імперативів для їх вирішення.
Спільним для вказаних точок зору є те, що вони розглядають етичні
проблеми збереження життя та здоров’я як окремого індивіда, суспільства в
цілому
чи навколишнього середовища, котрі постають у медичній сфері, й при
використанні біомедичних
технологій, у процесі взаємодії людини з довкіллям, а також при вирішенні
глобальних проблем
людства.
Виходячи з наведених вище визначень поняття біоетики можна стверджувати,
що об’єктом її
дослідження постає життя в цілісності та багатоманітності його проявів, а
предметом – моральні ціннісно-нормативні механізми його збереження та
розвитку.
Отже, опираючись на огляд сучасних інтерпретацій визначення поняття
біоетики, до предметного поля біоетики, як правило, відносять:
- етичні проблеми медичних професій, зокрема, стосунки на зразок «лікар –
пацієнт»;
- етичні проблеми, що виникають у галузі досліджень людини, включаючи й
такі, що безпосереднього не стосуються лікувального процесу;
- соціальні проблеми, пов’язані з політикою в галузі охорони здоров’я, з
політикою планування сім’ї та демографічного контролю; проблеми пов'язані
із втручанням людини в життєві
процеси інших живих істот (тварин, рослин, мікроорганізмів) та всього того,
що належить
до підтримування екологічної рівноваги.
Межі предмета дослідження біоетики тісно пов’язані з проблемою її
наукового статусу. Закономірно постають питання про міру належності її до
біологічних чи філософських наук. Чи це інтегративне, мультидисциплінарне
знання, яке перебуває у процесі пошуку власної методології та формування
своєрідних принципів? Ці питання залишаються дискусійними, тому немає на
сьогодні усталеної думки щодо статусу біоетики як наукового знання. Існує
кілька точок зору щодо наукового статусу біоетики:
Одні дослідники схиляються до того, що біоетика – це структурний елемент
етики як філософської науки, зокрема прикладної етики, або професійної
етики (щодо розрізнення прикладної та
професійної етики та статусу самої прикладної етики наукові дебати аж ніяк
ще не вичерпано). Інші
вважають, що біоетика більше тяжіє до біологічних наук, котрі виступають її
основою. Третя точка
зору полягає в тому, що біоетика – це варіант нового міждисциплінарного
знання, передусім репрезентованого комплексами природничих та
гуманітарних наук.
Одним із ключових завдань біоетики на рівні теорії є не лише чітке
визначення її предметної
площини, а й обґрунтування базових принципів, на котрих може бути
побудована несуперечлива,
цілісна біоетика, зокрема, варіанти її практичного втілення. Сьогодні в
науковій літературі існують
різноманітні точки зору з приводу основних принципів біоетики. Але
переважно вчені та практики,
як правило, виходять із двох моделей – американської та європейської.
Одними із перших, хто запропонував принципалістську концепцію біоетики,
були американські вчені Т.Л. Бічамп і Дж. Ф. Чілдресс. Вони запропонували
такі основоположні принципів біоетики:
1) принцип автономії (індивід має право розпоряджатися своїм здоров’ям та
благополуччям,
навіть відмовлятись від лікування, за умови, що це буде вартувати йому
життя; цей принцип має антипатерналістську (антипіклувальну)
спрямованість, на ньому ґрунтується концепція «інформованої
згоди»);
2) принцип «Не зашкодь» (цей принцип бере початок із клятви Гіппократа і
вимагає мінімізації шкоди, що завдається пацієнтові при медичному
втручанні);
3) принцип блага (моральний обов'язок робити добро, котрий акцентує
обов’язок лікаря здійснювати дії, спрямовані на покращення стану пацієнта);
4) принцип справедливості (цей принцип підкреслює необхідність рівного
ставлення до пацієнтів а також справедливого розподілу ресурсів, котрі
завжди обмежені, при наданні медичної допомоги).
Існує західноєвропейський варіант вихідних принципів біоетики,
запропонований авторами
дослідного проекту ВЮМЕБ II, що фінансувався Європейською Комісією та
Дослідним центром Данії (1995- 1998 рр.), а саме:
5) принцип автономії (цей принцип ставить під сумнів безумовну
компетенцію лікара у визначенні добра чи школи для пацієнта);
6) принцип людської гідності (гарантує гідне ставлення до пацієнта в тому
разі, коли він позбавлений автономних рішень та дій; він, як правило,
застосовується до людей, що перебувають у недієздатному фізичному та
психічному стані, а також до малолітніх дітей; опираючись на цей принцип,
обґрунтовують заборону на клонування людини, на експерименти з
людськими ембріонами та
трансплантацію органів);
7) принцип інтегральності (передбачає недоторканність психофізичної
цілісності людини та
використовується у випадках, що загрожують порушенням особистісної
ідентичності на підставі
втручання в генетичну природу);
8) принцип уразливості (передбачає відповідальне ставлення до людського
життя, усвідомлення того, що воно є конечним і тендітним; спрямовує на
тактовне ставлення до людей, що мають обмежені соціальні, фізичні та
психічні можливості).
Порівняльний аналіз цих систем принципів ілюструє, що американська
модель принципів
обирає за вихідну точку відношення «лікар – пацієнт», а західноєвропейська
– «особистість – держава», оскільки, на думку авторів проекту ВІОМЕБ II,
фундаментальні етичні принципи повинні розглядатися як норми захисту
особистості в державі всезагального благополуччя.
Глибший аналіз названих принципів говорить про те, що вони можуть бути
застосовані в тому
разі, коли біоетика ототожнюється з медичною етикою. Коли біоетику
розглядають у ширшому предметному визначенні, тобто коли її межі
дослідження розширюються на живу природу в цілому, то висуваються інші
принципи, такі як, наприклад:
біосфероцентризм, котрий вимагає захищати не лише людину, але й увесь
тваринний і рослинний світ, всю біоту в цілому та навколишнє середовище;
коєволюційний – вимагає процесу взаємодії природи та суспільства, біосфери
та людини, їхнього гармонічного розвитку.
Пропонуються також принципи соціалізації, свободи та відповідальності,
інтегральності, універсальності, благоговіння перед життям.
Застосування названих принципів біоетики, при розумінні її предметного
поля з медичною
домінантою (чи в американському чи в західноєвропейському варіантах), у
процесі обґрунтуванні
морального вибору в конкретних ситуаціях часто породжує моральні дилеми
(дилема – необхідність
вибору із двох, як правило, небажаних можливостей), що спричиняють гострі
дискусії в біоетиці та в
суспільстві в цілому.
Так, наприклад, сповідування принципу автономії особистості вимагає
правдивого інформування пацієнта про діагноз та ймовірний прогноз навіть
за умови його фатального змісту. Однак таке
повідомлення може викликати психологічний стрес у пацієнта, що зменшить
його волю до життя, а
отже, і опірність організму хворобі. Очевидним стає порушення принципу
«не зашкодь».
Абсолютне сповідування принципу автономії пацієнта мало б дати йому
право розпоряджатися власним життям на свій розсуд у випадку невиліковної
хвороби (дилема евтаназії), але людина
не може розпоряджатися власним життям, тому що діє принцип
недоторканності стосовно людського
життя. Принцип недоторканності людського життя має як релігійне, так і
філософське обґрунтування.
З погляду релігійної свідомості людина – Боже творіння, що обумовлює
повноту належності Богу і
заперечує самовладдя над своїм тілом, оскільки людина наділена
відповідальністю за себе, а не правом панування над собою. У філософії
обґрунтування цього принципу вкорінюється в тому, що особистість
становить першу та трансцендентну цінність, і якщо цю основу зруйнувати,
то ми впадаємо
в повний релятивізм.
Як правило, на практиці сповідування одного принципу призводить до
порушення іншого,
тому вважається, що названі принципи не мають абсолютної дії, оскільки від
них доводиться відступати в конкретних ситуаціях. Однак такий відступ не
позбавляє вибір моральної шкоди.
До основних проблем біоетики відносять такі:
- захист прав пацієнтів (в тому числі ВІЛ-інфікованих, психічно хворих
людей, дітей та інших хворих з обмеженою компетентністю);
- дотримання справедливості в системі охорони здоров’я;
- аборт, контрацепція та нові репродуктивні технології (штучне запліднення,
запліднення у
«пробірці» з наступною імплантацією ембріона в матку, сурогатне
материнство);
- проведення експериментів на людині та тваринах;
- визначення критеріїв діагностики смерті;
- трансплантологія;
- генна терапія та генна інженерія;
- клонування (терапевтичне і репродуктивне);
- надання допомоги невиліковно хворим пацієнтам (хоспіси, організація
паліативної допомоги);
- евтаназія (пасивна чи активна, добровільна чи примусова).
Завдання біоетики у фармації пов’язані з такими чинниками:
· Обіг фальсифікованих лікарських засобів;
· Просуваня на ринок лікарських засобів із недоведеною ефективністю;
· Позбавлення роздрібних аптечних організацій статусу організацій охорони
здоров’я;
· Проховування інформації про побічну дію лікарських засобів;
· Пріоритет прибутку, а не інтереси відвідувачів аптеки.
Проблеми, які вирішує біоетика у фармації:
üЕтичні норми у відносинах фармацевтичного працівника з лікарями,
колегами, відвідувачами аптек;
üЕтика доклінічних і клінічних досліджень лікарських засобів;
üЕтичні аспекти створення та відтворення лікарських засобів;
üЕтичні норми просування лікарських засобів.
23. Біоетичні аспекти клінічних випробувань нових
лікарських засобів
Клінічне випробування – це систематичне вивчення дії лікарського препарату
на людину. Воно є необхідним етапом розробки будь-якого нового
медикаменту. Його мета – виявити або підтвердити дії на організм і виявити
побічні реакції на досліджуваний препарат. У зв’язку з цим клінічні
випробування – найістотніша складова розробки лікарського засобу. На них
припадає як мінімум 43%
інвестицій від загальної кількості коштів, вкладених у розробку, дослідження,
реєстрацію і виведення
препарату на ринок.
За приблизними підрахунками експертів, нині в Україні відбуваються понад
300 клінічних випробувань лікарських засобів, для участі в яких планували
включити майже 30 тис. пацієнтів. Загалом за останні десять років (із 1999-го
по 2009 рік) у країні було дозволено проведення понад 2500
клінічних досліджень.
Клінічні дослідження складаються з чотирьох фаз.
Перша визначає безпеку й переносимість препарату, а також діапазон доз, в
межах якого препарат добре переноситься. Найчастіше для неї набирають
добровольців (левова частка – дорослі здорові чоловіки). Головна мета –
вирішити, чи варто продовжувати роботу над новим препаратом, встановити,
наскільки препарат безпечний для застосування, і, якщо вдасться, добрати
дози, які згодом
будуть використані під час випробувань.
Під час другої фази оцінюють ефективність і продовжують вивчати безпеку
нового препарату.
Для участі в таких клінічних випробуваннях запрошують пацієнтів із
захворюванням, для лікування
якого планують застосовувати створені ліки.
Завдання третьої фази – визначення ефективності й безпеки лікарського
засобу і моніторинг
тривалого користування в умовах, наближених до тих, в яких лікарський засіб
використовуватимуть
у разі його дозволу до медичного застосування, вивчення особливостей дії
препарату при різному перебігу захворювання, порівняння ефективності. У
дослідженнях третьої фази бере участь найбільша
кількість пацієнтів (у середньому 1 000-3 000 осіб). Зазвичай такі
випробування проводять одночасно
в декількох країнах. На цьому етапі вивчаються клінічно значущі лікарські
взаємодії, вплив віку, супутніх станів на дію препарату, характер найчастіших
небажаних реакцій тощо.
Останню, четверту фазу зазвичай проводять після реєстрації препарату, щоб
отримати докладнішу інформацію про безпеку й ефективність.
Види клінічних досліджень. Пілотне дослідження призначене для отримання
попередніх даних, важливих для планування подальших етапів дослідження
(визначення можливості проведення
дослідження в більшого числа піддослідних, розміру вибірки в майбутньому
дослідженні, необхідної
потужності дослідження тощо).
Рандомізіроване клінічне дослідження, в якому пацієнти розподіляються по
групах лікування
випадковим чином (процедура рандомізації) й мають однакову можливість
отримати досліджуваний
або контрольний препарат (препарат порівняння або плацебо). У
нерандомізованому дослідженні
процедура рандомізації не проводиться.
Контрольоване (іноді використовується синонім «порівняльне») клінічне
дослідження, в якому досліджуваний лікарський засіб, ефективність і безпека
якого до кінця ще не вивчені, порівнюють
із препаратом, ефективність і безпека якого добре відомі (препарат
порівняння). Це може бути плацебо (плацебо – контролююче випробування),
стандартна терапія або відсутність лікування взагалі. У
неконтрольованому (непорівняльному) дослідженні група
контролю/порівняння (група піддослідних,
таких, що приймають препарат порівняння) не використовується. У ширшому
сенсі під контрольованим дослідженням розуміють будь-яке дослідження, в
якому контролюються (по можливості мінімізуються або виключаються)
потенційні джерела систематичних помилок (тобто воно проводиться в
суворій відповідності із протоколом тощо).
При проведенні паралельних досліджень піддослідні в різних групах
отримують або лікарський засіб, що тільки вивчається, або тільки препарат
порівняння/плацебо. У перехресних дослідженнях кожен пацієнт отримує
обидва порівнювані препарати, як правило, у випадковій послідовності.
Дослідження може бути відкритим, коли всі учасники дослідження знають,
який препарат
отримує пацієнт, і сліпим (замаскованим), коли одна (просте сліпе
дослідження) або декілька сторін
що беруть участь у дослідженні (подвійне сліпе, потрійне сліпе або повне
сліпе дослідження) не інформуються щодо розподілу пацієнтів по групах
лікування.
Проспективне дослідження проводиться з розподілом учасників на групи, які
будуть або не
будуть отримувати досліджуваний лікарський засіб, до того, як отримали
результати.
На відміну від нього, в ретроспективному (історичному) дослідженні
вивчаються результати
проведених раніше клінічних досліджень, тобто результати є до того, як
почато дослідження.
Залежно від кількості дослідницьких центрів, в яких проводиться
дослідження відповідно до
єдиного протоколу, дослідження бувають одноцентровими та
багатоцентровими. Якщо дослідження
проводиться в декількох країнах, його називають міжнародним.
У параллельному дослідженні порівнюються дві або більш груп
піддослідних, одна або більш
з яких отримують досліджуваний препарат, а одна група є контрольною. У
деяких паралельних дослідженнях порівнюють різні види лікування, без
включення контрольної групи. (Такий дизайн називають дизайном
незалежних груп).
Когортне дослідження – це обсерваційне дослідження, в якому виділену
групу людей (когорту) спостерігають протягом деякого часу. Результати у
піддослідних у різних підгрупах даної когорти, тих хто піддавався або не
піддавався (або піддавався різною мірою) лікуванню досліджуваним
препаратом порівнюються. У проспективном когортному дослідженні когорти
складають тепер і
спостерігають їх у майбутньому. У ретроспективному (або історичному)
когортному дослідженні когорту підбирають по архівних записах і
простежують їх результати з тієї миті по теперішній час. Когортні
дослідження (cohort trials) не використовуються для тестування ліків, швидше
для визначення
ризику чинників впливу, які не можливо або не етично контролювати
(куріння, зайва вага тощо).
У дослідженні випадок-контроль (синонім: дослідження схожих випадків)
порівнюють людей
з певним захворюванням або результатами («випадок») з людьми з цієї ж
популяції, не страждаючими даним захворюванням, або у яких не
спостерігався даний результат («контроль»), з метою виявлення зв’язку між
результатом і певними ризик-факторами, що передували дії. У дослідженні
серії
випадків спостерігають декілька індивідуумів, що зазвичай отримують
однакове лікування, без використання контрольної групи. У описі випадку
(синоніми: випадок із практики, історія захворювання,
опис одиничного випадку) ведеться дослідження лікування і результату в
однієї людини.
Подвійне сліпе рандомізоване плацебо – контролююче дослідження – спосіб
випробування медичного препарату (або лікувальної методики), при якому
враховується і виключається з результатів
вплив на пацієнта як невідомих чинників, так і чинників психологічного
впливу. Метою випробування є перевірка дії тільки препарату (або методики)
і більше нічого.
При випробуванні медичного препарату або методики, експериментатори
зазвичай не мають в
своєму розпорядженні достатньо часу і можливостей, щоб достовірно
встановити, чи має досліджувана методика достатній вплив, тому
використовують статистичні методи в обмеженому клінічному випробуванні.
Багато хвороб дуже важко піддаються лікуванню й лікарям доводиться
боротися за кожний крок до одужання. Тому при випробуванні проводиться
спостереження за безліччю симптомів
хвороби і за тим, як вони змінюються під впливом.
Злий жарт може зіграти той факт, що багато симптомів не міцно пов’язані із
хворобою. Вони
не однакові для різних людей і схильні до впливу з боку психіки навіть
окремої людини: Під впливом
добрих слів лікаря і/або упевненості лікаря, ступені оптимізму пацієнта,
симптоми і самопочуття можуть покращати, нерідко підвищуються
об’єктивні показники імунітету. Можливий також варіант,
коли реального поліпшення не буде, але суб’єктивна якість життя
підвищиться. На симптоми можуть
вплинути невраховані чинники, такі, як раса пацієнта, його вік, стать тощо,
що також свідчитиме не
про дію досліджуваного препарату, а про щось інше.
Для обмеження цих та інших впливів, що зменшують ефекти лікувальної
методики, використовуються наступні прийоми:
· дослідження робиться плацебо – підконтрольним. Тобто пацієнти діляться
на дві групи, одна
– основна – отримує досліджувані ліки, а іншій, контрольній групі дається
плацебо – пустушка.
· дослідження робиться сліпим (англ. single blind). Тобто пацієнти не
здогадуються, що деякі з
них отримують не досліджувані нові ліки, а плацебо. У результаті хворі з
групи плацебо також думають, що проходять лікування, хоча насправді
отримують пустушку. Тому позитивна динаміка від
ефекту плацебо має місце в обох групах і випадає при порівнянні.
· У подвійному сліпому (double blind) дослідженні не тільки пацієнти, але і
лікарі і медсестри,
що дають пацієнтам ліки, і навіть керівництво клініки, самі не знають, що
вони їм дають – чи дійсно
досліджувані ліки чи плацебо. Цим виключається позитивна дія від
упевненості з боку лікарів, керівництва клініки і медперсоналу
24. Принципи «3R» Білла Рассела та Рекса Берча
Потреба пізнавати таємниці живої природи, яка реалізується в біологічній
науці, закладена в
самій природі людини. Інстинкт виживання, самозбереження як індивідуума і
як виду, прагнення до
здорового та благополучного існування спрямовують дії дослідників і при
здійсненні медичних та
біологічних експериментів. Заради розв’язання цих проблем людина змушена
постійно звертатися до
дослідів на тваринах. Без цього неможливі були б дослідження в галузі
генетики, біохімії, нормальної
і патологічної фізіології, фармакології, токсикології, гігієни та інших галузей
науки.
У ХХ столітті ці дослідження набули гігантських масштабів. Для наукових
цілей, тестування і
навчання у світі щорічно використовується приблизно десять мільйонів
хребетних тварин, і ця цифра
не може не викликати тривогу вчених та громадськості. Адже тварини не
тільки відчувають біль, а й
зберігають пам’ять про нього. І якщо вже не можна обійтися без дослідів над
ними, то моральний
обов’язок кожного експериментатора – зробити все можливе для зменшення
їхніх страждань.
Загальноприйнятим стандартом став принцип трьох R: Refinement, тобто
поліпшення, гуманізація поводження із тваринами під час підготовки і
проведення експерименту; Reduction – скорочення кількості
використовуваних тварин; Replacement – заміна високоорганізованих тварин
на низькоорганізовані або застосування альтернативних методів.
Концепція 3R (reduction, refinement and replacement) – скорочення,
удосконалення та заміна по
відношенню до експериментування на лабораторних тваринах була вперше
запропонована Расселом
і Берчем (Russel & Burch) в їхньому трактаті під назвою «Принципи гуманної
методики експерименту», опублікованому в 1959 р.
Нині принцип 3R є загальноприйнятим світовим стандартом, що дозволив
отримати новий
науковий досвід у галузі створення альтернатив і значною мірою скоротити
кількість використовуваних лабораторних тварин. Концепцію 3R слід
трактувати таким чином:
1) Refinment – удосконалення, тобто гуманізація при підготовці та проведенні
експерименту (у
широкому сенсі з моменту народження і до моменту смерті тварини) за
рахунок використання знеболюючих і нетравматичнихй методів.
2) Reduction – скорочення кількості використовуваних тварин без компромісу
з науковим результатом і якістю біомедичного дослідження і тестування, а
також без компромісу з благополуччям
тварин.
3) Replacement – заміна високоорганізованих тварин низькоорганізованими
або використання
альтернативних методів. Найбільшого поширення нині отримали
культуральні методи – використання культур клітин як альтернатива
організму тварини. Їх перевага полягає в тому, що вони виявляють
токсичність випробовуваних препаратів на більш глибокому – клітинному
рівні. Вважається, що методи культур клітин або тканин органів «in vitro» –
під склом, у порівнянні з методами «in vivo» – на
живому, більш дешеві й демонстративні.
Рассел і Берч запропонували три основні шляхи зменшення використання
тварин:
а) удосконалення дослідницької стратегії;
б) удосконалення контролю варіації;
в) удосконалення статистичного аналізу.
Серед методів заміни прийнято розрізняти такі:
а) відносні або абсолютні;
б) прямі або непрямі;
в) повні або часткові.
Відносна заміна включає гуманне вбивство хребетної тварини з метою
забезпечення клітинами, тканинами і/або органами для in vitro досліджень.
Абсолютна заміна виключає використання тварин в цілому, наприклад за
допомогою задіяння культур клітин і тканин людини і безхребетних. Приклад
прямої заміни включає використання шкіри морської свинки in vitro з метою
забезпечення інформацією, яку можливо отримати з тестів на шкірі живих
тварин. Непряма заміна – це, наприклад,
коли тест пірогенного препарату на кроликах для мікробного зараження
біологічних рідин замінюється LAL (скорочено від «англ. Limulus amoebocyte
lysate»: Limulus – назва краба латинською, англ.
amoebocyte lysate – лiзат клітин крові краба) тестом або тестом, заснованим
на цільній крові людини.
Повної заміни можна досягти шляхом відмови від проведення експерименту
через нестачу обґрунтування або достовірності методу. Часткова заміна, на
противагу, включає методи вільні від тварин як
попередніх результатів у стратегіях тестування токсичності.
4. Роль етичних комітетів у контролі дотримання правил і норм біоетики
У багатьох країнах світу створені та діють Незалежні етичні комітеті. У них
працюють медики та інші фахівці, що несуть відповідальність за
забезпечення захисту прав і здоров’я людей при
їх участі в дослідженні та гарантують захист для суспільства в цілому. Ніхто
не може взяти участь у
клінічному випробуванні без попереднього письмового дозволу з боку
Етичного комітету на проведення данного випробування. За невиконання цієї
вимоги існує кримінальна відповідальність.
Перший етичний комітет було створено в м. Сіетл (1961 р., США) при Центрі
«Штучна нирка». Причина організації подібного комітету полягала в
надзвичайній складності відбору пацієнтів
для підключення до апарату штучної нирки, котра обумовлювала непосильну
моральну відповідальність для медичного персоналу центру.
Розгорнулася широка публічна дискусія навколо діяльності комітету. У пресі
його називали
«божественним», оскільки доступ до апарату штучної нирки давав єдину
можливість вижити хворій
людині, яка за рішенням комітету отримувала можливість підключитися до
апарату й, по суті, прирікав на швидку смерть того, хто такої можливості був
позбавлений. Організатори першого етичного
комітету здійснили своєрідне відкриття, продемонструвавши розуміння того,
що врегулювання доступу до дефіцитного медичного ресурсу – це не лише
медична, а й моральна проблема, оскільки для її
справедливого вирішення потрібні не лише медичні знання. Цей дорадчий
орган при медичному
центрі на своїх засіданнях, в яких брали участь медики, богослови, юристи,
психологи, представники
громадськості, шукав морально обґрунтований підхід до розв’язання
надзвичайно складних ситуацій.
Етичні комітети виконують надзвичайно важливу соціальну функцію –
етичну експертизу.
Потреба в етичній експертизі обумовлена такими чинниками:
- широким впровадженням новітніх технологій, що породжують
непередбачувані у віддаленому майбутньому наслідки, та створюють дилемні
ситуації, вирішення котрих переобтяжене морально-психологічними
факторами;
- неспроможністю традиційних експертних інституцій виконувати свої
функції на підставі
широкої професійної компетентності, узгодженої з ціннісними суспільними
орієнтирами.
Біоетичне знання є основою для здійснення власне етичної експертизи
біомедичних, технічних, суспільних, політичних проектів. Етичні комітети
відіграють роль посередника між державними,
науковими структурами та громадянською спільнотою і виступають у ролі
гаранта безпечності впровадження промислових, біомедичних,
сільськогосподарських новацій для здоров’я та життя людей.
В Європі біоетичні комітети почали створюватися у 80-х роках XX ст. Так,
1983 р. розпочав
свою діяльність Національний консультативний етичний комітет у галузі наук
про життя та здоров’я
у Франції, згодом в Італії (Національний консультативний комітет по захисту
життя і здоров’я, біоетичний рух у цій країні активно підтримується
католицькою церквою, зокрема, Центром із Біоетики
при Католицькому університеті Святого Серця в Римі).
Виникнення локальних та національних біоетичних комітетів спонукало до
організації подібних інституцій на міжнародному рівні.
У 1985 р. Комітет Міністрів та Рада Європи створили Експертний комітет з
біоетики, який
1992 р. змінив назву на Керівний комітет з біоетики в Раді Європи (СБВІ).
Він виконує експертні
функції та відповідає за підготовку документів із біоетики на європейському
рівні, таких як міжнародні конвенції та рекомендації з біоетики. До його
складу входять 60 експертів, що пропонуються
країнами – членами Ради Європи разом з іншими представниками
Парламентської Асамблеї та Європейської Комісії, спостерігачами із країн,
котрі не входять до Ради Європи, а також представниками
міжнародних організацій. Засідання комітету відбуваються в м. Страсбург
(Франція), переважно двічі
на рік. Найважливішим документом, розробленим цією інституцією та
затвердженим Комітетом
Міністрів є «Конвенція про захист прав та гідності людини у зв’язку із
застосуванням досягнень біології та медицини» (прийнята у 1996 р., м.
Ов’єдо, Іспанія), котру ще називають «Конвенція з біоетики».
Ця угода з державами стала першим юридичним документом, що встановлює
низку принципів і норм задля забезпечення гідності, недоторканності, прав і
свобод людської особистості з метою
її захисту від зловживань біомедичними досягненнями. Основний принцип
конвенції – це домінування інтересів окремої людини над інтересами науки та
суспільства. Держави, котрі долучилися до підписання цієї угоди, беруть на
себе зобов’язання привести у відповідність до неї національного
законодавства. Конвенція супроводжується додатковими протоколами,
присвяченими окремим галузям
біології та медицини, що мають таку ж юридичну силу. Такими є Додатковий
протокол про заборону
клонування людини, Додатковий протокол про трансплантацію органів та
тканин людини. Планується завершення роботи над протоколом з
біомедичних досліджень і над Протоколом, що стосується генетики людини.
Ведеться робота з підготовки Протоколу про захист ембріонів та зародків
людини.
У 1993 р. ЮНЕСКО створила Міжнародний біоетичний комітет (International
Bioethics Commitee – IBC), до складу котрого входить 36 експертів, що
призначаються генеральним директором
ЮНЕСКО. Для вивчення рекомендацій, прийнятих IBC, створено
Міждержавний біоетичний комітет
(IGBC).
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ) задекларувала свою участь у
міжнародному
біоетичному русі прийняттям 2000 р. Рекомендацій комітетам з етики, що
проводять експертизу біомедичних досліджень.
При Міжнародній Раді наукових союзів (ICSU) створено Постійний комітет із
відповідальності та етики в науці.
Особлива роль біоетичних організацій міжнародного рівня полягає у
сприянні заснуванню
біоетичних установ в тих країнах, в яких цей рух не виникав спонтанно.
Найважливіші питання, які контролюють етичні комітети:
1. Неухильне дотримання правил одержання належним чином оформленої
Інформованої згоди досліджуваних на участь у випробуванні та при
використанні біомедичних технологій.
2. Випробування проводять на людині тільки тоді, якщо немає
альтернативних методів, рівних за ефективністю.
3. Ризик для здоров’я людини повинен бути мінімальним та не перевищувати
потенціальну
користь від випробування.
Раніше аксіомою вважалося максимальне обмеження участі у клінічних
випробуваннях так
званих незахищених груп: дітей, вагітних жінок, смертельно хворих,
пацієнтів із психічними хворобами. Сьогодні виключення їх із учасників
дослідження сприймається як дискримінація, несправедлива відмова в
доступі до сучасних досягнень науково-технічного прогресу в галузі
медицини.

25. Роль етичних комітетів у контролі дотримання

правил і норм біоетики.
Особлива роль біоетичних організацій міжнародного рівня полягає у
сприянні заснуванню біоетичних установ в тих країнах, в яких цей рух не
виникав спонтанно. Найважливіші питання, які контролюють етичні
комітети: 1. Неухильне дотримання правил одержання належним чином
оформленої Інформованої згоди досліджуваних на участь у випробуванні та
при використанні біомедичних технологій. 2. Випробування проводять на
людині тільки тоді, якщо немає альтернативних методів, рівних за
ефективністю. 3. Ризик для здоров’я людини повинен бути мінімальним та не
перевищувати потенціальну користь від випробування. Раніше аксіомою
вважалося максимальне обмеження участі у клінічних випробуваннях так
званих незахищених груп: дітей, вагітних жінок, смертельно хворих,
пацієнтів із психічними хворобами. Сьогодні виключення їх із учасників
дослідження сприймається як дискримінація, несправедлива відмова в
доступі до сучасних досягнень науково-технічного прогресу в галузі
медицини.
У 1985 р. Комітет Міністрів та Рада Європи створили Експертний комітет з
біоетики, який 1992 р. змінив назву на Керівний комітет з біоетики в Раді
Європи (СБВІ). Він виконує експертні функції та відповідає за підготовку
документів із біоетики на європейському рівні, таких як міжнародні конвенції
та рекомендації з біоетики. До його складу входять 60 експертів, що
пропонуються країнами – членами Ради Європи разом з іншими
представниками Парламентської Асамблеї та Європейської Комісії,
спостерігачами із країн, котрі не входять до Ради Європи, а також
представниками міжнародних організацій. Засідання комітету відбуваються в
м. Страсбург (Франція), переважно двічі на рік. Найважливішим документом,
розробленим цією інституцією та затвердженим Комітетом Міністрів є
«Конвенція про захист прав та гідності людини у зв’язку із застосуванням
досягнень біології та медицини» (прийнята у 1996 р., м. Ов’єдо, Іспанія),
котру ще називають «Конвенція з біоетики».

26. Права та обов’язки провізора (фармацевта)

Провізор має право: 3.1. Знайомитись з проектами рішень керівництва, що
поширюються на його діяльність. 3.2. Брати участь в обговоренні питань, що
стосуються виконання його обов’язків. 3.3.Вносити на розгляд керівництва
пропозиції щодо покращення діяльності аптеки. 3.4.Вимагати від керівництва
сприяння у виконанні ним посадових обов’язків. 4. Відповідальність
Провізор несе відповідальність: 4.1. За належне виконання або невиконання
своїх посадових обов’язків, що передбачені цією посадовою інструкцією, а
також правилами внутрішнього трудового розпорядку – в межах, визначених
законодавством України про працю. 4.2. За правопорушення, скоєні в процесі
здійснення своєї діяльності, в межах, визначених чинним адміністративним,
кримінальним і цивільним законодавством України. 4.3. За завдання
матеріальної шкоди – в межах, визначених чинним трудовим і цивільним
законодавством України. 5. Провізор повинен знати: 5.1. Чинне законодавство
про охорону здоров’я та нормативні документи, що регламентують діяльність
органів управління і закладів охорони здоров’я. 5.2. Організацію
фармацевтичного забезпечення населення, лікувально-профілактичних
закладів, інших покупців лікарськими засобами та виробами медичного
призначення. 5.3. Основи фармацевтичного права. 5.4. Права, обов’язки та
відповідальність провізора в забезпеченні якості та раціонального
застосування лікарських засобів. 5.5. Показники роботи аптечних закладів.
5.6. Технологію виготовлення ліків та правила їх зберігання. 5.7.Систему
контролю якості лікарських засобів на стадіях розробки, виготовлення,
розподілу, транспортування, зберігання та споживання. 5.8. Порядок
раціонального використання дикорослих лікарських рослин, їх заготівлі та
аналізу. 5.9. Фармакотерапевтичні властивості лікарських засобів. 5.10.
Методи дослідження та оцінки ринку фармацевтичних товарів, визначення
попиту та розрахунок потреби в лікарських препаратах і виробах медичного
призначення. 5.11. Ціноутворення, податкове регулювання доходів. 5.12.
Міжнародні правила оформлення та здійснення експортно-імпортних
операцій по забезпеченню фармацевтичними товарами. 5.13. Організацію
підприємницької діяльності. 5.14. Правила оформлення документації, облік
коштів та розрахункових операцій. 5.15. Сучасну літературу за фахом, методи
її аналізу та узагальнення.
раїни, та іншими документами, що затверджені в установленому порядку,
посадовою інструкцією.
2. Завдання га обов’язки.
Провізор:
2.1. Здійснює прийом рецептів; перевіряє відповідність та правильність
оформлення рецептурного бланку, термін дії рецепту, сумісність інгредієнтів,
відповідність пропису та способу застосування, відповідність призначеної
дози сильнодіючих та отруйних лікарських засобів віку хворого, норми
одноразового відпуску. Визначає вартість екстемпорального лікарського
засобу.
2.2.Інформує лікарів та інших працівників щодо лікарських засобів, режиму
їх відпуску, способу використання, дозування, можливості заміни тимчасово
відсутніх ліків.
2.3.Виготовляє лікарські та гомеопатичні засоби, концентровані розчини,
напівфабрикати відповідно до діючих вимог.
2.4. Здійснює фармацевтичну опіку, з’ясовує стан хворого та надає йому
відповідну інформацію щодо відповідального самолікування та застосування
безрецептурних лікарських засобів.
2.5.Відпускаючи лікарські засоби, пояснює спосіб їх застосування га режим
зберігання в домашніх умовах, здійснює контроль при відпуску
екстемпоральних лікарських засобів.
2.6. Бере участь у здійсненні фармаконагляду: проводить моніторинг
призначень лікарських
засобів хворим, відстежує результати їх лікування.
2.7. Перевіряє правильність умов зберігання та терміни придатності
лікарських засобів.
2.8. Надає консультації відвідувачам з питань попередження й профілактики
захворюваності
та зміцнення стану здоров’я.
2.9. Надає долікарняну допомогу хворим.
2.10. Здійснює тестування біохімічних та фізіологічних показників стану
здоров’я пацієнтів.
2.11. Приймає лікарські засоби у відділ, оформляє їх до відпуску, розміщує за
місцем зберігання.
2.12. Здійснює реєстрацію лікарських засобів, що тимчасово відсутні в
 аптеці, та приймає замовлення па їх доставку.
2.13. Розташовує лікарські засоби на вітрині відповідно до вимог
мерчандайзингу.
2.14. Здійснює розрахунково-касові операції.
27. Основні вимоги до професійної підготовки
фармацевтичних працівників
- розуміти сутність та соціальну значущість своєї майбутньої професії,
виявляти до неї стійкий інтерес;
- мати уявлення про сучасний світ як духовної, культурної, інтелектуальної
та екологічної цілісності;
усвідомлювати себе і своє місце в сучасному суспільстві;
- знати основи Конституції України, етичні і правові норми, що регулюють
відносини людини до людини, суспільства і природи;
вміти враховувати їх при вирішенні професійних завдань:
- володіти екологічною, правовою, інформаційної та комунікативною
культурою, елементарними вміннями спілкування та іноземною мовою;
- мати широкий світогляд, бути здатним до осмислення життєвих явищ, до
самостійного пошуку істини, до критичного сприйняття суперечливих ідей;
- бути здатним до системних дій у професійній ситуації, до аналізу і
проектування своєї діяльності, самостійних дій в умовах невизначеності;
- бути готовим до прояву відповідальності за виконувану роботу, здатним
самостійно і ефективно вирішувати проблеми в галузі професійної
діяльності:
- бути здатним до практичної діяльності з вирішення професійних завдань в
організаціях різних організаційно-правових форм;
володіти професійною лексикою;
- бути здатним науково організувати свою працю, готовим до застосування
комп’ютерної техніки у сфері професійної діяльності;
- бути готовим до позитивної взаємодії та співпраці з колегами;
- бути готовим до постійного професійного зростання, набуття нових знань;
- володіти стійким прагненням до самовдосконалення (самопізнання,
самоконтролю, самооцінки, саморегуляції та саморозвитку), прагнути до
творчої саморегуляції;
- знати основи підприємницької діяльності та особливості підприємництва у
професійній сфері;
- мати наукове уявлення про здоровий спосіб життя, володіти вміннями і
навичками фізичного вдосконалення.
 28. Охорона здоров’я – небезпечне середовище.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) узагальнила вимоги до
фармацевта при проведенні фармацевтичної опіки. Зокрема в Канаді на
законодавчому рівні затверджені Рекомендації для практики у фармації
(Guidelines for the practice of pharmacy), що включають вимоги до
забезпечення фармацевтичної опіки хворих, інформаційне і консультативне
обслуговування. Професійні права і обов’язки фармацевтичних працівників
України встановлені ст. 78 Основ законодавства України про охорону
здоров’я, в Довіднику кваліфікаційних характеристик професій «Охорона
здоров’я». В Україні провізор може і повинен довести до відома пацієнта
інформацію з офіційних інструкцій про лікарські засоби безрецептурного
відпуску. Інформація про застосування лікарських засобів містить такі
відомості для пацієнта: – показання до використання; – протипоказання; –
застереження при використанні; – взаємодія з лікарськими засобами; – інші
види взаємодій, наприклад із нікотином, алкоголем, харчовими продуктами.
Пацієнтові необхідна інформація про правильний прийом, зокрема про
дозування лікарського засобу, спосіб і шляхи уведення, кратність прийому
(якщо необхідно, з указанням в який час доби), тривалість лікування, а також
відомості про те, що робити при передозуванні (наприклад, невідкладна і
симптоматична допомога) або у випадку, якщо пропущений прийом ліків. За
необхідності слід нагадати про ризик розвитку ефекту відміни засобу. Цілком
реальна ситуація, коли хворий, що звернувся за допомогою в аптеку або має
рецепт на лікарський засіб, про високу вартість якого він дізнався вже в
аптеці, просить замінити лікарський засіб дешевшим, але ефективним. Таким
чином, провізор надає соціальну допомогу хворим, а в сільській місцевості в
разі необхідності – й домедичну допомогу. Окрім фармацевтичної опіки,
важливості ролі провізора сприяє застосування ним знань з основ
фармакоекономіки. Інша складна проблема, яку доводиться вирішувати
провізорам, полягає у великій кількості назв і варіантів ЛЗ. Наприклад, лікар
призначив ЛЗ, вказавши його міжнародну назву – еналаприл, представлений
на ринку приблизно 20 торговими назвами препаратів вітчизняного та
зарубіжного виробництва. Який із них відпустити хворому? У багатьох
країнах право провізора проводити генеричну заміну сурово регламентоване.
Так, у Канаді провізору дозволено відпускати генеричні засоби з мінімально
фіксованою у формулярі ціною. Якщо ж лікар виписав оригінальний засіб, то
провізор не має права замінювати його іншим. В Україні на етапі діагностики
проблеми, з якою звернувся пацієнт, перш за все слід враховувати його
платіжоспроможність, попередню фармакотерапію та низку інших факторів.
Медичні помилки та їх наслідки. Перше великомасштабне вивчення фактів
медичних помилок та їх наслідків було проведене в 1984 році в 51 госпіталі
штату Нью-Йорк. У проекті досліджували понад 30 тис. випадків
госпіталізації, пов’язаних з ускладненнями. Виявилось, що 58% з них
спричинені медичними помилками, в основному недбалістю персоналу:
неправильне призначення ліків – 19%, інфікування – 14%, методологічні
погрішності – 13% та ін. Результати другого дослідження, проведеного через
8 років, шокували як самих організаторів (Інститут медицини США), так і
весь науковий світ. Після його закінчення був складений звіт під назвою:
«Людина помиляється: підвищення безпеки в охороні здоров’я», згідно з
яким у результаті недбалості медиків в американських госпіталях щорічно
вмирають від 44 до 98 тис. осіб. Лише внаслідок помилок, пов’язаних із
неправильним уживанням ліків, щороку гинуть 7 тис. осіб – на 16% більше,
ніж у результаті виробничого травматизму. У Франції близько 10% всіх
госпіталізованих – це пацієнти з побічними ефектами, що виникли з вини
медперсоналу; в Німеччині з тієї ж причини потрапляють до стаціонарів 5,8%
хворих; в Австралії – 16,6%; через медичні помилки у Швейцарії щорічно
помирають від 2 до 3 тис. чоловік. Сьогодні смертність у результаті медичних
помилок займає восьме місце, випереджаючи летальність унаслідок
дорожньо-транспортних подій, раку молочної залози, СНІДу. Дослідженнями
претензій до роботи лікарів встановлено, що найбільша кількість скарг
пацієнтів стосувалася хірургів (у т. ч. пластичних), стоматологів та акушерів-
гінекологів. Лікарі, медсестри і фармацевти допускають помилки через
низький професійний рівень, нерозбірливо написаний рецепт (у 1-11%
випадків з них містяться неточності), неуважність. Експерти з вивчення даної
проблеми стверджують, що на сьогоднішній день лише 30% всіх медичних
призначень мають наукове обґрунтування. Конкретизація відповідальності
фармацевтичного працівника законодавчо оформлена в ст. 140 ККУ
«Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або
фармацевтичним працівником», зокрема п. 1: «Невиконання або неналежне
виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних
обов’язків у результаті несумлінного або недбалого ставлення, що
спричинило тяжкі наслідки для хворого, карається позбавленням права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п’яти
років, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі
на строк до двох років, або позбавленням волі на той же термін». А також п.
2: «Ті ж дії, які спричинили тяжкі наслідки для неповнолітньої дитини,
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на
строк до трьох років та права обіймати певні посади, або займатися певною
діяльністю на строк до трьох років».

29.Правопорушення та відповідальність
Судова фармація. Відповідальність медичних та фармацевтичних
працівників. Судова
фармація – це складова фармацевтичного права, що вивчає причини та умови,
які спричиняють пра-
вопорушення у фармацевтичному секторі (нелегальний обіг лікарських
засобів) з метою їх профілак-
тики та попередження.
З позиції юридичної науки можливо стверджувати, що судова фармація
перебуває у тісному
взаємозв’язку з криміналістикою як наукою про закономірності механізму
злочину, виникнення дже-
рел інформації про злочин та його учасників. Незаконний попит на
наркотичні засоби і психотропні
речовини, збільшення їх незаконного виробництва й обігу є глобальною
проблемою сучасності, що
являє серйозну загрозу для соціальної, економічної та політичної систем і
стабільності, національної
безпеки і суверенітету всіх держав. В Україні особливо за останні роки
організована злочинна діяль-
ність у сфері наркобізнесу поширюється загрозливими темпами. Це дозволяє
зробити висновок про
те, що наше суспільство зіштовхнулося з пандемією (гр. раndemiа – весь
народ). При «операціях» з
наркотиками прибуток становить від 300 до 2000%. Як наркотики в Україні
широке розповсюдження
отримали: макова соломка, опій сирець, опій розчин, марихуана, ефедрин,
гашиш, ЛСД, метадон, ге-
роїн, кокаїн, «екстазі».
При вилученні лікарських засобів (під час обшуку і огляду місця події) слід
пам’ятати, що во-
ни є речовими доказами і будуть направлені на експертизу.
Відповідальність медичних та фармацевтичних працівників передбачена
чинним законодавс-
твом, зокрема Кодексом України про адміністративні правопорушення (статті
44, 83, 127, 156, 156-1,
167, 178, 180) та Кримінальним кодексом України (статті 227, 305, 306, 307,
309, 311, 312, 315, 317,
318, 320, 321, 366, 369). Так, наприклад ст. 321 Кримінального кодексу
України передбачає відпові-
дальність за незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення,
пересилання, зберігання
з метою збуту або збут отруйних і сильнодіючих речовин.
1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення,
пересилання або зберіган-
ня з метою збуту, збут отруйних або сильнодіючих речовин, що не є
наркотичними або психотроп-
ними чи їх аналогами, а також здійснення таких дій щодо обладнання,
призначеного для виробництва
чи виготовлення отруйних або сильнодіючих речовин, вчинені без
спеціального на те дозволу, –
караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян або позбавленням
волі на строк до трьох років.
2. Порушення встановлених правил виробництва, виготовлення, придбання,
зберігання, від-
пуску, обліку, перевезення, пересилання отруйних або сильнодіючих речовин,
що не є наркотичними
або психотропними чи їх аналогами, – карається штрафом до ста
неоподатковуваних мінімумів дохо-
дів громадян або позбавленням волі на строк до двох років.
Із метою більш ефективного забезпечення захисту інтересів суспільства від
корупційних посягань у квітні 2011 р. антикорупційне законодавство в
Україні зазнало суттєвого реформування. Закон
України «Про засади запобігання та протидії корупції» окреслив принципово
нові підходи до визна-
чення складу корупційного правопорушення, кола відповідальних осіб,
обмежень щодо одержання
дарунків і не тільки. Наприклад, відповідно до підпункту «а» п. 2 частини 1
ст. 4 Закону України
«Про засади запобігання та протидії корупції» за вчинення корупційного
правопорушення відповіда-
ють, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права, які не
зазначені в частині 1 цієї стат-
ті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого
бюджету
Поряд із питанням визначення суб’єктів корупційного правопорушення
актуальною є пробле-
ма розмежування складів таких проступків, як порушення встановленої
законом заборони щодо одержання дарунка та порушення обмежень щодо
використання службового становища. Судова практика
застосування нового Закону України «Про засади запобігання та протидії
корупції» у сфері охорони
здоров’я вказує не лише на неналежно досліджені обставини справ, але й на
неоднозначне тлумачен-
ня судами норм матеріального права, що призводить до неправильної
кваліфікації правопорушень.
Правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в
Україні визначають
Основи законодавства України про охорону здоров’я.
Кримінальна відповідальність є найбільш суворим видом юридичної
відповідальності медич-
них працівників за правопорушення, що вчиняються ними під час здійснення
професійної діяльності.
Згідно з частиною першою статті 2 Кримінального кодексу України (далі –
ККУ) підставою криміна-
льної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке
містить склад злочину,
передбаченого цим Кодексом. Медичні працівники відповідальні за вчинення
злочинів на загальних
засадах, до того ж у ККУ є ряд складів злочинів, які мають відношення саме
до професійної діяльнос-
ті лікарів.
Адміністративна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності,
яка настає за
правопорушення, передбачені Кодексом України про адміністративні
правопорушення. До осіб, що
вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються адміністративні
стягнення, передбачені
санкціями статей, що встановлюють відповідальність за такі
правопорушення. Варто відмітити, що
здебільшого це штрафи у розмірі, який визначається від неоподатковуваного
мінімуму доходів грома-
дян.
На сьогоднішньому етапі розвитку українського суспільства і медико-
правової науки на пер-
ший план відносно відповідальності медичних працівників за професійні
правопорушення виходить
цивільно-правова відповідальність.
Цивільно-правова відповідальність у сфері медичної діяльності – це вид
юридичної відповіда-
льності, який виникає внаслідок порушення в галузі майнових або особистих
немайнових благ грома-
дян у сфері охорони здоров’я та який полягає переважно в необхідності
відшкодування шкоди.
30. Помилки в роботі провізорів / фармацевтів та їх
попередження
За даними зарубіжних досліджень, помилки фармацевтів при відпуску
рецептурних лікарсь-
ких засобів складають 4-12%.
Провізори продають несумісні за дією лікарські засоби, не попередивши
пацієнтів про можли-
ву несприятливу взаємодію. Крім того, вони проводять терапевтичні заміни
виписаних лікарських за-
собів без знання діагнозу та врахування індивідуальних особливостей
пацієнта, що створює потенцій-
ну небезпеку розвитку ускладнень.
Як правило, 87% помилок фармацевтів пов’язані з плутаниною в назві ліків,
упаковки, непра-
вильного прочитання рецепта лікаря. Аналіз помилок, що допускаються в
міжлікарняній аптеці, пока-
зав, що у 8% випадків це відбувається внаслідок плутанини з етикетками, в
5% – ліки потрапляють
«не до тих рук».
Про смертельний випадок повідомлялося у швейцарській пресі: в лікарні
немовляті ввели у
вену замість розчину глюкози розчин хлористого кальцію – в лікарняній
аптеці переплутали етикет-
ки.
Невдалі, дуже схожі фармацевтичні упаковки і етикетки підвищують
вірогідність медичних
помилок. Фармацевтичні працівники роблять помилки внаслідок неуважності
або незнання: плутають
схожі за оформленням упаковки ліків. Небезпечним є помилки через схожість
назв лікарських препа-
ратів. Що й сталося в одній із столичних аптек, де хворому замість Losec
(омепразолу) видали в резу-
льтаті неправильного прочитання схожий за написанням Lasix (фуросемід).
Медичні та фармацевтичні помилки через подібність назв лікарських засобів:
1. Accupril (інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту ІАПФ) – Accutane
(вітамін А).
2. Carden SR (гіпотензивний засіб) – Cardisem SR (гіпотензивний).
3. Chlorpropamide (гіпоглікемічний засіб) – Chlorpromazine (антипсихотичний
засіб).
4. Clonidine (гіпотензивний засіб) – Klonipin (седативний засіб).
5. Clinoril (протизапальний засіб) – Closaril (засіб при гострих психозах).
6. Clomipramine (антидепресант) – Clomiphene (антиестрогенний засіб).
7. Cytoxan (антидепресант) – Cytotec (сайтотек) (припинення вагітності).
8. Estraderm (при аменореї) – Testoderm (чоловічий андроген).
9. Etambutol (антибактеріальний засіб) – Etmozine (антиаритмічний засіб).
10. Glipizide (гіпоглікемічний засіб) – Gliburide (гіпоглікемічний засіб).
11. Hydrocodon (наркотичний анальгетик) – Hydrocortisone
(глюкокортикостероїд).
12. Lamisil (протигрибковий засіб) – Lamictal (протисудомний засіб).
13. Lanoxin (серцевий глікозид) – Levoxine (антимікробний засіб).
14. Lovastatin (гіполіпідемічний засіб) – Lotensin (ІАПФ).
15. Monopril (ІАПФ) – Minoxidil (вазодилататор).
16. Norvasc (антагоніст Са) – Navane (антипсихотичний засіб).
17. Penicilamine (дезінтоксикаційний засіб) – Penicillin (антибіотик).
18. Propranolol ((3-адреноблокатор) – Propulsid (при діабетичному
гастропарезі).
19. Retrovir (противірусний засіб) – Ritonavir (лікування ВІЛ-інфекції).
20. Reseфine (симпатолітик) – Risperidone (седативний засіб).
21. Sulfasalazine (протизапальний засіб) – Sulfisoxazole (антимікробний засіб).
22. Synthroid (гормон щитоподібної залози) – Symmetrel (при хворобі
Паркінсона).
23. Toradol (НПЗЗ) – Inderal (гіпотензивний засіб).
24. Vincristin (протипухлинний ЛЗ) – Vinblastin (протипухлинний засіб).
Помилки в роботі провізора також трапляються в разі неточності у грошових
розрахунках,
при пересортиці або помилково реалізується частина упаковки за ціною цілої.
Заходи з попередження фармацевтичних помилок:
– перш ніж видати ЛЗ за рецептом, ретельно перевіряйте лікарський припис;
– відпускаючи засіб, попросіть пацієнта перевірити відповідність його назви,
дози та способу прийому;
– нагадуйте пацієнтові про можливу взаємодію лікарських засобів;
– правильно організовуйте зберігання лікарських засобів, регулярно
перевіряйте відповідність етикетки, найменування і термін придатності
медикаментів;
– створіть в аптеці обстановку, що забезпечує максимальну концентрацію
уваги, перешкоджає
втомлюваності;
– повідомляйте про виявлені помилки.
В аптеках широко використовуються комп’ютери, касові апарати, термінали,
сканери, що
практично унеможливлює помилки у грошових розрахунках.
Використання штрих-кодів зводить до нуля проблеми з пересортицею товару.
Звичайно, на 100% вірогідність помилки виключити не можна, але коли після
сканування то-
вару на екран великими літерами виводиться назва лікарського засобу,
дозування, ціна, – помилитися
важко, й практично зводиться нанівець вірогідність відпуску іншого
дозування або неправильний
розрахунок решти.