Переломи кісток

Серед пошкоджень опорно-рухового апарату переломи кісток складають одну із

найтяжчих травм, які супроводжуються тривалою втратою працездатності і нерідко
призводять до інвалідності.
Під переломом розуміють повне порушення цілості кістки з втратою нею
статичної та динамічної функцій. Але бувають випадки, коли цілість кістки не повністю
порушується і функція частково зберігається. Такі травми називають тріщиною,
надломом.
Класифікація. Механізми виникнення перелому.
Перелом кістки виникає переважно внаслідок раптової сильної дії зовнішніх
фізичних чинників. Якщо перелом виникає в ділянці безпосередньої дії фізичної сили,
то такий механізм називають прямим (Рис.1.) , якщо ж травмуючий чинник діє на
відстані, то такий механізм перелому називають непрямим ( Рис. 2) (надмірне згинання,
розгинання або дія сили на скручення кістки).

Крім переломів травматичного походження, нерідко виникають переломи внаслідок

ураження кістки різними патологічними процесами, а саме: остеомієлітом,
доброякісними, метастазами (Рис.3), злоякісними пухлинами (Рис.4) , дисплазією,
мієломній хворобі (Рис. 5) та ін. Кістка руйнується поступово, і за найменшого
напруження, руху, навіть уві сні, виникає перелом. Такі переломи називають
патологічними
Травматичний і патологічний переломи у більшості випадків
бувають монофокальними, тобто виникають в одному місці. У разі політравми,
метастазів пухлин, при пухлинах переломи виникають у двох (біфокадьні), трьох місцях
і більше (поліфокальні).
По локалізації . Враховуючи анатомічну будову кістки, виділяють діафізарний (
Рис.6), метафізарний (Рис.7.) та епіфізарний переломи (Рис.8)
Рис.8. Перелом латерального виростка лівої великогомілкової кістки.
Найбільш уразливою зоною трубчастої кістки є метафіз. Це зумовлено такими
причинами:
- по-перше, метафіз є перехідною зоною між діафізом і епіфізом і складається
він із спонгіозної тканини, яка не має такого міцного кортикального шару,
як діафіз;
- по-друге, хоча епіфізи мають подібну до метафізів структуру, вони міцніші
завдяки більшій масі і більшій кількості кісткових трабекул. Крім того, вони
додатковим підкріпленням мають капсулу суглоба. Що ж до діафіза, то він теж, крім
природної своєї міцності, має ще додатковий захист — м’язи. М’язи не тільки
пом’якшують, амортизують удар, але й завдяки скороченню стають значною
перешкодою для травмівної сили.
У дитячому віці метафіз є місцем росткової зони, яка легко під час травми
розривається, і виникає часткове або повне зміщення епіфіза Такі травматичні
пошкодження називають епіфізеолізом (повним або частковим). Якщо при розриві зони
росту одночасно відламується фрагмент кістки, виникає пошкодження, що має
назву остеоепіфізеолізу.
Епіфізарні переломи у більшості випадків бувають внутрішньосуглобовими. У
дитячому віці кісткова тканина еластичніша, пружна і окістя значно товще, міцніше,
тому перелом із зміщенням відламків буває рідше, а частіше спостерігається перелом за
типом зеленої гілки
Переломи кісток можуть бути без зміщення, з незначним і повним зміщенням
відламків. Зміщення відламків відбувається: у одній площині — фронтальній,
сагітальній чи вертикальній; у двох площинах — фронтальній і сагітальній і у трьох
площинах — фронтальній, сагітальній і вертикальній ( Рис. 9.)
Напрям зміщення відламків насамперед залежить від сили і напрямку
дії травмівного чинника, а також від біомеханіки м’язів. У разі прямого механізму
перелому, коли травмівний чинник діє у напрямку спереду назад, дистальний відламок
зміщується у сагітальній площині назад, якщо ж сила діє ззаду наперед, — уперед. Якщо
удар спрямований під кутом ззовні наперед, то дистальний відламок зміщується
досередини і наперед. У тому разі, коли на сегмент кінцівки діє кілька сил з елементом
скручування досередини (непрямий механізм), то дистальний відламок зміщується у
довжину, ширину і ротується до середини. Таке зміщення відламків називають
первинним. Після згасання сили травмівного чинника на відламки діє сила м’язів, що
прикріплюються до них. Унаслідок первинного зміщення відламків втрачається
фізіологічна рівновага м’язів і відбуваються їх скорочення, еластична ретракція,
і еволюційно сильніша група м’язів спричинює вторинне зміщення відламків.
Таким чином, ступінь зміщення відламків залежить від напрямку
дії травмівної сили і сили скорочення м’язів. Еластична ретракція та рефлекторний
травматичний гіпертонус м’язів стають стійкими, і виникає так звана м’язова
контрактура відламків.
Виходячи з того факту, що зміщення відламків, як правило, багатоплощинне,
рентгенологічне дослідження треба проводити у двох проекціях. Це дозволяє
об’єктивно встановити співвідношення відламків. Залежно від місця перелому та
прикріплення до відламків м’язів виникають типові зміщення. Так, при
переломі метафіза променевої кістки дистальний кінець зміщується вгору (дорсально),
а проксимальний—вниз, у волярному напрямку, що надає
кістці багнетоподібної форми чи форми виделки. При переломах ліктьового відростка
чи дистального метафіза плеча скорочення триголового м’яза плеча зумовлює зміщення
проксимального відламка вгору Проксимальний відламок надколінка при переломі
зміщується під дією чотириголового м’яза стегна проксимально.
Для перелому стегнової кістки у нижній третині типовим є зміщення дистального
відламка назад унаслідок скорочення m.gastrocnemius. При переломі стегнової кістки у
верхній третині проксимальний відламок зміщується назовні (ретракція сідничних
м’язів) і наперед (ретракція m.iliopsoas), а дистальний — досередини і вгору
(ретракція привідних м’язів). У такому разі утворюється типова деформація —
«галіфе». Для вибору правильної тактики і методу лікування треба знати не тільки
механізм перелому, вид зміщення відламків, але й характер самого перелому, тобто
особливості напрямку і поверхні площин перелому. Відповідно до характеру площин
перелому, діафізарні, метафізарні та епіфізарні переломи ділять на поперечний,
поперечно-косий, косий, гвинтоподібний, багатоосколковий, розтрощений і подвійний.
Поперечний перелом виникає у разі прямої раптової дії (поштовх, удар)
механічного чинника перпендикулярно до довгастої осі кістки. Коли травмів-на сила
діє під невеликим кутом, виникає поперечно-косий перелом. Якщо ж значна
пряма травмівна сила діє тривалий час, то виникає багатоосколковий або розтрощений
перелом.
Якщо травмівна сила діє на злам (помірне згинання, розгинання) у разі
фіксованого одного з кінців сегмента кінцівки або діє кілька сил, виникає косий
перелом. А якщо приєднується ще й елемент скручування сегмента, то виникає
гвинтоподібний перелом.
Якщо сила діє у напрямку осі сегмента кінцівки чи хребта, виникають компресійні
(Рис. 10) або вколочені переломи (Рис.11).

Рис. 10. Компресійний перелом тіла L 3.

Таким чином, характер перелому у разі прямого і непрямого механізму
дії травмівної сили може бути найрізноманітнішим і залежить від сили, форми,
тривалості впливу травмівного чинника, анатомічних особливостей ділянки перелому,
біомеханіки м’язів, суглобів вмотаної кінцівки.
 Наслідки лікування перелому кісток залежать від перебігу процесу зрощення її
(репаративної регенерації). Ще з часів сивої давнини людство прагнуло зрозуміти цей
процес і вело пошуки методів керування репаративною регенерацією, тобто механізмом
зрощення кісток. На зміну гуморальній теорії (Гіппократ) приходить целюлярна
(Вірхов). Досліджуються конкретні зміни у зоні пошкодження кістки, вивчається
значення різних клітинних та тканинних елементів, регенерату кісткової тканини.
Висвітлюється роль у процесі зростання перелому окістя, кісткового мозку, ендосту,
навколишньої сполучної тканини, судин, нервової та ендокринної систем. Завдяки
дослідженням було розроблено концепцію, що в утворенні регенерату кістки беруть
участь усі клітинні елементи мезенхімального походження, ступінь участі яких прямо
залежить від пластичних можливостей різних клітин і умов. Вивчалася залежність
репаративної регенерації від умов кровопостачання, стану нервової та ендокринної
систем, а також гомеостазу.
Досліджували динаміку біохімічних змін у процесі зрощення кісток, обмін
мікроелементів, особливо кальцію, фосфору, зміни кислотно-основного
стану, фосфотаз та ін. Було обгрунтовано значення стабільного зіставлення відламків
на весь період зрощення та роль раннього відновлення функції. У останні
десятиріччя XX століття вивчення процесів репаративної регенерації відбувалося на
рівні молекулярної біології, електронної мікроскопії. Проведені дослідження
прояснили перебіг біологічних реакцій. Численні й всебічні дослідження засвідчили, що
перебіг репаративної регенерації і формування регенерату мають стадійний характер і
безпосередньо залежать від загального стану організму та місцевих змін тканинного
метаболізму. Виділяють три типи репаративної
регенерації: десмогенний, хондрогенний і ангіогенний, для яких характерна стадійність
перебігу.

РЕГЕНЕРАЦІЯ КІСТКОВОЇ ТКАНИНИ

Перша стадія репаративної регенерації( 0-5 доба з моменту травми)
— це стадія катаболізму тканинних структур та дедиференціації,
проліферації кісткових елементів.
Вона починається з моменту травми. Внаслідок дії механічної травмівної сили
виникає перелом кістки. Під час перелому пошкоджується не тільки кісткова
тканина, але й м’які тканини, судини, нервові гілки, що оточують її, виникає
крововилив (гематома). Тяжкість травми прямо залежить від сили і тривалості
дії травмівного чинника. Гематома вже в перші хвилини наповнюється
шматочками сусідніх м’яких тканин, окістя, кісткового мозку, ендосту, різними
клітинами та складовими елементами їх, частками ядерної оболонки, ядерного та
плазматичного вмісту, ДНК, ядерними фракціями
РНК, лізосомальними ферментами, складовими елементами крові та іншими
біологічними речовинами.
Епіцентр пошкодження оточує прошарок м’яких тканин, клітини якого
перебувають у стані парабіозу. Доля цього паранекротичного прошарку залежить від
ступеня тяжкості паранекротичного процесу та часу
відновлення мікроциркуляторного русла. За паранекротичним прошарком лежать м’які
тканини знепошкодженими судинами, нервами, що забезпечують нормальний перебіг
обміну речовин. Травма у організмі зумовлює загальні і місцеві захисні, адаптаційні
специфічні та неспецифічні нервово-рефлекторні та гуморальні реакції. У ділянці
перелому, у гематомі, яка стає власне гетерогенною масою, внаслідок наповнення її
шматочками різних тканин, елементами клітин, клітинами крові, розвиваються
анаеробні процеси (гліколіз), що призводить до утворення органічних кислот (піруватів,
лактатів та ін.) і наростання осмотичного тиску, виникає ацидоз, спочатку за рахунок
зменшення кількості резервних основ, а пізніше — внаслідок росту кількості іонів
водню. Збільшується вихід лейкоцитів, білків, накопичується значна кількість
деградованих кислих муко- і глюкопротеїдів, відбувається денатурація колагену,
внаслідок чого підвищується концентрація іонів водню. Денатурація колагену
відбувається також під дією протеаз (трипсину,
фібринолізину, хімотрипсину, катепсину та ін.). Порушується обмін води у тканинах,
клітини втрачають калій, розвивається гіперкаліємія у осередку пошкодження.
Спостерігається судинний застій, випадає фібрин, якому помилково приписують
здатність перетворюватись на колагеноподібш волокна і утворювати кістку. В даний
час доведено, що колагенові волокна у організмі утворюються лише шляхом синтезу
клітинами сполучної тканини. У зоні пошкодження виникає дезінтеграція міжклітинної
субстанції, порушуються фізико-механічні зв’язки з колагеновими волокнами, які
демонтуються, розпадаються і під дію протеаз деградують. У гетерогенній масі
(гематомі) виникають різні за своїм походженням хімічні сполуки
поліпептидів, олігопептидів, амінокислот, азотних основ тощо, які
внаслідок декарбоксилювання утворюють гістамін, брадикінін, серотонін, ацетилхолін
(так звані тканинні гормони).
У разі катаболізму посилюється розпад білків, жирів, вуглеводів і активізується
секреція глюкокортикоїдів, тироксину, виснажуються ресурси вітаміну С, порушується
мінеральний обмін. Виникає негативний азотний баланс за рахунок згоряння вільних
білків у крові вже в перші дні після перелому,
виявляються гіпокреатинінемія, диспротеїнемія, наростає активність трансаміназ.
Порушуються енергетичний обмін, ритм біохімічних процесів. Кількість АТФ —
основного енергетичного продукту — зменшується у кілька разів (до 3). Порушується
обмін кальцію і фосфору у кістці і плазмі крові, що зумовлює значний вихід кальцію і
фосфору із кістки не тільки у відламках, але й в сегментах скелета.
На непошкоджені остеогенні і неос-теогенні клітини, які перебувають у стані
інтерфази, діють подразники з боку нервової, гуморальної систем та безпосередньо
біологічно активні речовини, що утворилися у гетерогенній масі внаслідок катаболізму.
Біологічно активні речовини (гормони) є не тільки подразниками інтерорецепторів, але
й прямими хімічними індукторами клітин, що перебувають у інтерфазі, відносно
проліферації та дедиференціації в молоді поліпотентні клітини — полібласти.
 Таким чином, з одного боку, так звані тканинні гормони відіграють важливу роль
у розвитку асептичного запалення і збудження процесів проліферації, а з другого
— дедиференціації остеогенних клітин у полібласти.
Друга стадія (10-20 доба) — Диферинціювання клітинних елементів
Перебіг другої стадії залежить від загальних та місцевих умов, а саме: стану
потерпілого, віку його, співвідношення відламків, ступеня та якості їх зіставлення,
періоду відновлення капілярного кровообігу. У цю стадію капіляри з усіх боків активно
проростають у напрямку кінців відламків, забезпечують у достатній кількості
поживними речовинами та киснем полібласти, які диференціюються у остеобласти, і
вони, в свою чергу, продукують проміжну остеоїдну тканину. В таких випадках процес
репаративної регенерації відбувається за типом прямого остеогенезу. Коли ж відламки
не досить стійко фіксовані, між ними можлива незначна рухомість, травмуються
капіляри, і полібласт не одержує потрібної кількості поживних речовин. У цьому разі
він диференціюється у менш «вимогливу» клітину — хондробласт, у якого нижчі
енергетичні потреби.
Хондробласти продукують хондроїдну проміжну тканину, яка у сприятливих
умовах шляхом метаплазії перетворюється на остеоїдну тканину. Це непрямий шлях
репаративної регенерації, він значно довший. Однак за несприятливих
для метаплазії умов утворюється хрящова тканина, яка стає на перешкоді зрощенню,
виникає несправжній суглоб у ділянці перелому.
Коли відламки не зіставлені або вторинно змістилися і між ними існує рухомість,
спостерігається постійне травмування капілярів, що проростають, і полібласт не
одержує у достатній кількості ні кисню, ні поживних речовин, він диференціюється у
фібробласт з подальшим розвитком між відламками волокнистої сполучної тканини.
Новоутворена тканина, як правило, перетворюється на фіброзний рубець. На місці
перелому формується несправжній суглоб.

Третя стадія ІІІ (20-50 доба, до 16 тижнів)Формування первинного остеона.

У вогнищах грануляційної тканини формується остеоїд. Мінералізація починається
навколо кінців відламків і розповсюджується на центральні частини регенерата з
варіантами локального прояву. На мінералізацію впливають рН, температура,
концентрація пірофосфата і кальцію, рівень паратгормона, протеогликани,
механічні чинники.
• Мінералізація завершується появою кісткового регенерата,
що візуалізується на рентгенограмі завдяки присутності в нім солей
кальцію.
• Навантаження в зоні перелому (стиснення — розтягування)
стимулюють остеогенез.
Четверта стадія IV - Ремоделювання кісткової мозолі
 Відбувається повне відновлення і активація судинного русла, резорбція
надмірного периостального і ендостального регенератів, що
заповнюють кістковомозковий канал.
Грубоволокнистая кістка в регенераті заміщається пластинчастою, в
якій остеони розташовуються паралельно осі направленої компресії і розтягування,
відповідно до механічного навантаження і м'язової сили, що діє в ділянці
перелому. Кістковомозковий канал відновлюється у міру резорбції
надмірного регенерата.
Процеси ремоделювання можуть розтягнутися на тривалий період — від 6 до 9 років.

Процес проростання капілярів у напрямку від периферії до центру інтенсифікується, і

по ходу їх проростання укладаються остеобласти. У них збільшуються активність
метаболічних процесів, синтез білка, і зона перелому заповнюється білково-
полісахарддною основою, в яку занурюються фібрили колагену, а не колагенові білки.
З відновленням капілярної мережі наростає аеробний процес, зменшується
кількість гістаміну, брадикініну, серотоніну та інших біологічно активних речовин,
зменшується проникність судинних стінок, вирівнюється онкотичний тиск,
відбувається залуження середовища, і піц дією ферментів, гормонів наростає
мінералізація колагенових фібрил. Репаративний процес переходить у третю стадію —
утворення ангіогенної кісткової структури
Інтенсивний ріст капілярної мережі з периферії до центру, від проксимального до
дистального відламка, завершується об’єднанням їх у єдину судинну мережу. Між
петлями цього капілярного клубка містяться остеобласти і остеоідна новоутворена
тканина Ангіогенна кісткова структура добре забезпечена киснем, поживними
речовинами, у ній відбувається інтенсивний обмін речовин уже в аеробних
умовах. Ангіогенна кісткова структура закріплює відламки, на які починають тиснути
по осі кістки (фізіологічний тиск) м’язи. Процес репаративної регенерації переходить у
четверту стадію — формування пластинчастої кісткової структури і окістя, ендосту,
кортикального шару, кісткової структури в епіфізах та метафізах відповідно до силових
навантажень та кісткового мозку. Перебіг репаративної регенерації прямо залежить від
загального стану організму потерпілого та місцевих умов ділянки перелому. Які ж це
загальні умови, що затримують або порушують фізіологічний процес репаративної
регенерації?
По-перше, це середовище, в якому перебуває потерпілий. Наприклад, проживання
у високогірних умовах, де низький парціальний тиск кисню, або в умовах полярної ночі,
голоду (хронічне недоїдання, авітаміноз), у екологічно несприятливих районах; по-
друге, — загальний стан потерпілого (наявність гострих чи хронічних захворювань,
період реконвалесценції, тяжкість, множинність травм або наявність поєднаних чи
комбінованих уражень).
До місцевих чинників, які затримують або порушують процес репаративної
регенерації, належать ступінь пошкодження навколишніх м’яких тканин, судин, нервів,
неповне, не стабільне зіставлення відламків, вторинне зміщення їх,
не обгрунтовано часта зміна методів лікування, не стабільний остеосинтез, раннє
статичне та динамічне навантаження ангіогенного кісткового мозоля.
Затримання та порушення процесу репаративної регенерації внаслідок дії
несприятливих загальних і місцевих чинників можна простежити на кожній стадії.
Порушення гоместазу організму зумовлює затримку процесів
катаболізму, проліферативних та дедиференційних процесів, проростання капілярів,
що у свою чергу призводить до затримки і порушення процесу
диференціації остеогенних клітин та утворення остеоїдної тканини. Відсутність
стабільного зіставлення відламків чи остеосинтезу — причина рухомості відламків.
Своїми краями вони травмують капіляри, що проростають, і полібласти не отримують
потрібних для житгедіяльності речовин, кисню і диференціюються не у остеобласти, а
у хондробласти чи фібробласта. Енергетичний обмін у хондробластів і фібробластів
значно нижчий, ніж у остеобластів, і вони між відламками утворюють хондроїдну чи
рубцеву тканину, яка стає перепоною до зрощення відламків. Так формується
несправжній суглоб. Експериментальні дослідження та клінічні спостереження
засвідчили, що раннє надмірне статичне і динамічне навантаження
на ангіогенний кістковий мозоль призводять до травмування капілярної мережі,
порушення кровопостачання остеобластів, і у місцях концентрації силових навантажень
формується несправжній суглоб.
Таким чином, знання та розуміння стадійності процесу репаративної регенерації
кістки дає ключ для вибору тактики і методу лікування.
види кісткового мозоля

Рис. 12. 1) періостальний, або зовнішній, що утворюється головним чином за рахунок

окістя; 2) ендостальний, або внутрішній, що формується за рахунок ендосту;
3) інтермедіарний, що заповнює собою щілину на стику компактного шару торців
кісткових уламків; 4) параоссальний, що формується у вигляді містка, який
перекидається між фрагментами кіски над місцем перелому.

Відповідно до етіологічних чинників переломи кісток ділять на травматичні і

патологічні. Вони можуть бути закритими чи відкритими. Закритими вважають такі
переломи, в яких зона перелому не сполучається із зовнішнім середовищем (шкіра чи
слизова оболонка цілі). За відкритих переломів є бодай найменше порушення цілості
шкіри, яке сполучає зону перелому із зовнішнім середовищем. За анатомічною
локалізацією переломи бувають діафізарні, метафізарні, епіфізарні.
Серед епіфізарних та епіметафізарних переломів
виділяють внутрішньо- та позасуглобові. Залежно від напрямку площі перелому
виділяють поперечний, поперечно-косий, косий, гвинтоподібний, Т- , У-подібний
та багатоосколкові переломи.
Окрему групу складають переломовивихи. Найчастіше вони спостерігаються при
травмі хребців, проксимального кінця плеча та стегна, на передпліччі
(пошкодження Монтеджа, Голіаці), на кисті (пошкодження Бонета).
Серед травматичних переломів окремо слід виділити відривні переломи апофізів:
великого і малого вертлюгів, горбкуватості великої гомілки, надвиростків тощо.
Особливо часто вони бувають у дітей, у яких зони росту ще не «закриті».
Основні принципи лікування переломів кісток. Особливістю лікування потерпілих з
переломами кісток є невідкладність, ургентність із суто індивідуальним підходом
залежно від віку, загального стану потерпілого і тяжкості травми. Принцип
транспортної іммобілізації повинен бути витриманим завжди. Вище і нижче від місця
перелому треба знерухомити суглоби. При переломах стегна користуються
шиною Дітеріхса, яка фіксує стопу, гомілку, колінний, кульшовий суглоби і забезпечує
спокій травмованій нижній кінцівці, Це дозволяє без загострення болю і додаткового
травмування м’яких тканин у ділянці перелому транспортувати потерпілого в медичний
заклад. Верхні кінцівки іммобілізують за допомогою шини Крамера.
У травматологічному або хірургічному закладах проводять всебічне
обстеження потерпшого, уточнюють вид, характер перелому і ступінь зміщення
відламків з урахуванням особливостей площини перелому. Після цього обґрунтовують
тактику і метод лікування, виходячи із загального стану потерпілого.
Основні принципи лікування переломів:
1) у найстисліші строки домогтися зіставлення відламків;
2) зіставлення відламків проводять за таким принципом: дистальний зіставляють із
проксимальним;
3) зіставлення відламків повинне бути стабільним на весь період консолідації, тобто
зіставлені фрагменти кістки повинні бути зафіксовані;
4) раннє забезпечення функціональної здатності травмованої кінцівки.
Виходячи з цих принципів, розробляють тактику і методи лікування.
Для лікування переломів кісток користуються консервативними і хірургічними
методами. Причому ці методи не конкурують між собою, а доповнюють один одного і
застосовуються за чітко визначеними показаннями.
До консервативних методів лікування належать:
1) гіпсова іммобілізація;
2)одномоментне зіставлення відламків з іммобілізацією кінцівки гіпсовими пов’язками;
3) скелетне витягання;
Гіпсова іммобілізація травмованої кінцівки показана при переломах без зміщення
відламків, при тріщинах, надломах, переломах у дітей за типом зеленої
гілки. Одномоментне зіставлення відламків ефективне у разі переломів з поперечною,
поперечно-зазубреною і поперечно-косою площинами, за яких після зіставлення
неможливе вторинне зміщення фрагментів кісток. Зіставлення відламків проводять за
умови повного знеболювання. Для цього перед зіставленням у ділянці перелому
безпосередньо в гематому вводять за допомогою шприца 20— 30 мл розчину новокаїну
або тримекаїну. Після знеболювання відламки зіставляють і на кінцівку накладають
гіпсову пов’язку. Треба пояснити, що гіпсова пов’язка на відламки не діє і їх не утримує,
вона лише забезпечує іммобілізацію кінцівки і виключає активну функцію м’язів,
суглобів, яка може спричинити вторинне зміщення. Якщо відламки мають косу
площину перелому, то, попри те, що їх зіставили і зробили іммобілізацію гіпсовою
пов’язкою, напруження м’язів (особливо після спадання реактивного набряку) може
зумовити зміщення відламків, тобто під гіпсом виникає вторинне зміщення відламків.
Тому при косих, гвинтоподібних, осколкових переломах одномоментне зіставлення
відламків з іммобілізацією гіпсовими пов’язками протипоказане. У таких випадках
ефективне закрите зіставлення відламків за допомогою скелетного витягання
Оперативне лікування переломів має такі показання:
абсолютні та відносні
абсолютні покази це:
• відкриті переломи кісток
• переломи з загрозою пошкодження судинно-нервового пучка
• внутрішньосуглобові переломи із зміщенням кісткових уламків
• переломи з пошкодження судинно-нервового пучка
• переломи наколінника та ліктьового паростка із зміщенням уламків.
Оперативне лікування протипоказане за наявності гнійничкових, запальних процесів на
шкірі, інфікованих ран, у разі загального тяжкого стану потерпілого, декомпенсації
життєво важливих органів та систем.
Мета оперативного лікування — відновлення анатомічних та функціональних
параметрів сегмента кінцівки. Для досягнення цього запропоновано багато методів. Все
почалося з того, що консервативними методами досягти зіставлення відламків
неможливо. У таких випадках було запропоноване відкрите зіставлення. Але у
більшості випадків площина перелому була коса чи гвинтоподібна або перелом
був багатоосколковий і після відкритого зіставлення наставало вторинне зміщення
відламків. Отож саме життя змусило лікарів вдатись до методів фіксації кісткових
фрагментів Хірурги почали закріплювати відламки кістковим швом, для чого
використовували кетгут, шовк, фасціальні смужки тощо. Але й кістковий шов не
завжди забезпечує стабільну фіксацію кісткових відламків. Виникає вторинне
зміщення, значно затягується період зрощення, і часто формується несправжній суглоб.
Все це дало поштовх до біомеханічного обгрунтування методів остеосйнтезу. Вони
повинні забезпечувати стабільний остео-синтез відламків з раннім включенням у
функцію травмованої кінцівки. На початковому етапі були запропоновані пластинки
(накісні фіксатори) Лена, Ламботта, К.М.Кли-мова, Н.В.Новикова, С.С.Ткаченка,
Полякова, гвинти, гачки, фіксатори системи АО, а також прилади для протезування
кульшового суглоба. За допомогою фіксаторів (пластин) досягали стійкого,
стабільного остеосйнтезу, але для цього треба забезпечити значний доступ, скелетувати
на значній відстані відламки, а що найголовніше, після зрощення перелому фіксатор-
пластинку потрібно було видалити, тобто робити повторну операцію. Тому було
запропоновано інтрамедулярний остеосинтез стрижнями (Дуброва, Климова,
Богданова, ЦІТО, Скляренка—Волошина та ін.). Але з часом було помічено і його
негативні боки. По-перше, кістковомозковий канал за шириною нерівномірний, а тому
потрібні не тільки індивідуальний підбір за розміром стрижня, а й розширення каналу
у вузьких місцях. Лише за таких умов можна досягти надійної фіксації. По-друге, при
косих гвинтоподібних багатоосколкових переломах неможливо утримати уламки в
зіставленому стані.
У таких випадках застосовують комплектуючі пластини різних
конструкцій, компресійно-дистракційні апарати (Ілізарова, Калнберза, Ткаченка,
Валкова—Оганесяна).
Є.Т. Скляренком та О.І. Волошиним було розроблено метод закритого остеосинтезу
косих та гвинтоподібних переломів діафіза за допомогою гвинтів. Після зіставлення
відламків проводять через них 3—4 шпиці, як при скелетному витягаю». Після цього
над вхідним отвором шпиці роблять невеликий розтин м ‘яких тканин і на шпиці
надягають свердло з отвором. У обох відламках роблять тунель, обов’язково через
обидва кортикальні шари. Свердло знімають зі шпиці, і на неї надягають гвинти з
отвором, які закручують у тунель, шпицю видаляють. Так само проводять останні
гвинти. На рани шкіри накладають по 1—2 шви та асептичну пов’язку. Така методика
дозволяє уникнути травми сусідніх м’яких тканин, окістя, судинної мережі і забезпечує
стійку фіксацію відламків, що дає можливість проводити функціональне лікування.
Відкриті
переломи — Відкритим називається перелом кістки, що супроводжується пошкоджен
ням м′яких тканин
и шкірних покривів в зоні перелому. Він може бути з′єднаним і не з′єднаним з навколи
шнім середовищем (по С.С.Ткаченко, 1977, "открытым называется перелом костей,
сообщающийся через рану с внешней средой").
У мирний час відкриті переломи становлять 10—12 % від усіх переломів кісток. Будь-
який відкритий перелом супроводжується забрудненням мікроорганізмами, тому
першочерговим є запобігання гнійним ускладненням. Пірофілактика їх досягається
шляхом ранньої первинної хірургічної обробки рани (у перші 6—12 год, а за наявності
антибіотиків широкого спектра дії — до 24 год після травми). Метою первинної
хірургічної обробки є не тільки профілактика гнійних ускладнень. Після видалення
нежиттєздатних тканин відкритий перелом переводять у закритий, а в подальшому
лікують його за принципом закритого.
Етапи первинної хірургічної обробки рани (в т.ч. відкритого перелому):
розсічення рани,
висічення нежиттєздатних тканин, видалення кісткових уламків, що не зв′язані з
м′якими тканинами, видалення чужорідних тіл;
вскриття кишень, дренування (в т.ч. активне);
реконструкція.
Наступним важливим моментом
в хірургічній тактиці слід вважати закриття рани.
Первинний хірургічний шов накладається лише при наступних умовах:
- рання і радикальна первинна хірургічна обробка рани.
- задовільний стан травмованого.
- відсутність ознак початку інфекційного ускладнення рани,
- раннє профілактичне застосування антибіотиків.
 - наявність повноцінних шкірних покривів і відсутність натягу шкіри.
В теперішній час
при відкритих переломах приорітет віддається позавогнищевому остеосинтезу стержн
евими, спицевими або спице-стержневими апаратами.
Остеосинтез відкритих переломів треба проводити лише після загоєння рани
(відстрочений). Це дозволяє знизити відсоток гнійних ускладнень.
Переломи плечового пояса та верхньої кінцівки
Пошкодження великого горбика плечової кістки
Клініка і діагностика. Великий горбик розташований поряд з прикріпленням
суглобової капсули, тому його переломи є білясуглобовими. До великого горбика
плечової кістки прикріпляються надостний, підостний і малий круглийа м'язи,
які ротують плече назовні і відводять плече, тому при відриві великого горбика значно
порушується пронація і супінація в плечовому суглобі.
Переломи великого горбика часто відбуваються за типом відривних і виникають в
результаті несподіваного напруження при внутрішній ротації плеча. Нерідко
відрив великого горбика супроводжує вивих плеча. При діагностиці відриву
великого горбика провідним симптомом є різке обмеження зовнішньої ротації
плеча. Болючість локалізована по передньозовнішній поверхні головки плеча. При
тріщинах і переломах без зміщення великого горбика виявляється різка
болючість при спробі внутрішньої ротації.
Показами до оперативного лікування перелому великого горбика плечової кістки:
зміщення в порожнину суглоба (найчастіше під акроміон); розходження відламків
більш ніж на 5 мм, виявлені при контрольній рентгенографії на 4—5-у добу після
травми.
Знеболення — місцеве або наркоз. Шкірний розріз проводять від середини
підвищення лопатки, навколо акроміона (по його нижньому краю) до початку ключиці
і вниз по дельтовидно-грудній борозні. Дельтовидний м'яз перерізають поперечно,
декілька відступивши від місця прикріплення її до лопатки і ключиці (Рис.14), з
таким розрахунком, щоб надалі можна було її зшити. М'яз розсовують,
зміщений великий горбик витягують з суглоба і укладають на місце. Для фіксації
застосовують різні матеріали: гвинт, алло- або ксено-трансплантат. Рекомендується
фіксація великого горбика двома-трьома спицями Киршнера, проведеними у різних
напрямах (Рис.15). У разі розриву м'язів, що прикріпляються до великого горбика,
їх зшивають. Рану пошарово зашивають наглухо. Спиці залишають виведеними над
шкірою. Іммобілізацію проводять відвідною торакобрахіальною пов’язкою протягом
3—4 нед, надалі — задньою гіпсовою лонгетою з валиком під пахвою протягом
1— 2 нед. Спиці витягують через 2—3 нед після операції.

Помилкою є недостатньо глибоке введення в головку металевих спиць.

Післяопераційне ведення хворих. Заняття лікувальною гімнастикою починають на
2-й день після операції. В період іммобілізациії на тлі загальнозміцнюючих вправ
виконують спеціальні фізичні вправи, сприяючі поліпшенню периферичного
кровообігу, підтимання связочно-м'язового тонусу кінцівки,
профілактиці тугорухомості в суглобах. У комплекс вправ лікувальної
гімнастики включають спеціальні рухи в суглобах пальців кисті, ізометричне
напруження м'язів передпліччя. З метою профілактики тугорухомості в плечовому і
ліктьовому суглобах необхідно застосовувати ідеомоторні рухи і рухи в суглобах
здорової руки.
Переломи хірургічної і анатомічної шийки плеча

Клініка і діагностика. Переломи хірургічної шийки плеча найчастіше виникають

від падіння (удару) на ліктьовий суглоб з ротацією плеча; при цьому площина
перелому проходить між чрезгорбковою лінією і місцем прикріплення
великого грудного м'яза. Зміщення по довжині при переломах хірургічної шийки плеча
зустрічається відносно рідко, зате майже завжди утворюється кутове зміщення
відламків — абдукційне і аддукційне. При абдукційному зміщенні
відламки розташовані під кутом, відкритим назовні, і периферичний відділ верхньої
кінцівки відведений від тулуба. При аддукційних переломах, які зустрічаються
значно рідше, ніж абдукційні, відламки розташовані під
кутом, відкритимвсередину, а периферична частина верхньої кінцівки приведена до
тулуба. Окрім зміщення у фронтальній площині, відбувається також зміщення під
кутом, відкритим назад. Б. Бабич (1968) вважає, що при переломах хірургічної
шийки плеча найбільш несприятливими для подальшої функції верхньої кінцівки є:
1) зміщення під кутом, відкритим досередини; 2) зміщення під кутом, відкритим
назад; 3) ротаційне зміщення у вигляді повороту діафіза плеча всередину навколо
подовжньої осі. Зміщення відламків по довжині завжди супроводжується кутовим
зміщенням.
Діагностика перелому хірургічної шийки не викликає великих утруднень. При огляді
хворого необхідно проводити порівняння пошкодженої і здорової кінцівки.
При абдукційних переломах відмічається відведення верхньої кінцівки від тулуба.
Під дельтовидним м’язом видно заглиблення, яке при пальпації різко болюче.
Нерідко по передньовнутрішній поверхні плеча можна визначити на око, так і при
обмацуванні, виступаючий периферичний відламок плечової кістки. Рухи в
плечовому суглобі відсутні. Для діагностики необхідно диференціювати
перелом шийки плеча від вивиху в плечовому суглобі. При переломі хірургічної
шийки плеча відмічається западіння під дельтовидним мязом, чого немає при
вивихах, при обмацуванні головки плеча її обов'язково виявляють в пахвовій
западині. При вивихах плеча головки немає в пахвовій западині і її можна виявити
в місцях зміщення залежно від виду вивиху. Неодмінною умовою точної
діагностики є виконання рентгенівських знімків в двох проекціях.
У діагностиці і лікуванні перелому хірургічної шийки плеча
і епіфізіоліза головки плеча багато загального. У походженні епіфізіоліза головки
плеча основне значення має удар по осі кінцівки (падіння на кисть або лікоть).
При упорі головки плеча в акроміальний відросток лопатки плечова кістка
зміщується залежно від положення плечової кістки.
«Чисті» епіфізіолізи спостерігаються у віці до 14 років. Клінічно при них
відмічається зовнішня ротація плеча, незначна локальна болючість, болі при
спробі зробити ротаційні рухи плеча і неможливість активних рухів.
Показом до оперативного лікування епіфізіоліза головки плеча є зміщення по
довжині. Необхідно пам'ятати, що при будь-яких грубих спробах консервативного
вправлення можна зруйнувати паростковий хрящ, що спричинить за собою
нерівномірність росту кістки.
Операцію проводять під наркозом, вона полягає у вправленні відламків кісток
без травматизації зони росту: всі маніпуляції виконують тракцією за діафіз плечової
кістки, який виводять в рану за допомогою однозубого гачка. Повинна бути досягнута
повна конгруентність поверхонь перелому шляхом зовнішньої ротації дистального
відламка. Фіксацію краще проводити двома — трьома спицями Киршнера,
проведеними з периферичного кінця в головку.
В даний час існує багато різних способів для фіксації відламків при переломі
хірургічної шийки плеча (Рис.16).

Остеосинтез блокованими пластинами.

Особливістю пластин з кутовою стабільністю є наявність різьби в

отворах пластини і на головках відповідних гвинтів,
тому, при закручуванні, головка гвинта блокується в отворі пластини. Гвинти. що
блокуються в пластині і сама пластина утворюють єдину жорстку
конструкцію. Блокування гвинтів в пластині виключає подальше затягування гвинта,
тому кістка не притягується до пластини і перелом може бути надійно фіксований
до пластини в тому положенні, в якому він знаходиться
на момент блокування, навіть у випадку з недостатньо змодельованою пластиною.
В результаті знижується
ризик втрати первинної репозиції. Так як гвинти блокуються в пластині, вони
протидіють силам навантаження у
межах своїх механічних характеристик і забезпечують перенесення сил через пластину
, зменшуючи ризик втрати вторинної репозиції. Так як
блокування гвинтів запобігає компресію між пластиноюн і кісткою,
періостальний шар піддається меншому тиску і зберігається кровопостачання кістки.

Інтрамедулярний блокований остеосинтез

Інтрамедулярний блокований остеосинтез застосовують

при іпсілатеральних переломах в ділянці
проксимального метаепіфіза і діафіза плечової кістки. Переваги даної методики
полягають в можливості закритої репозиції без оголення ділянки перелому.
Переломи кісток передпліччя
 Передпліччя являє собою виключно мобільне з'єднання двох кісток і п'яти
суглобів, що відповідають за правильне
розташування кисті і викликувану їй силу. Для внутрішньої фіксації в цій
області рекомендовані імплантати для малих фрагментів, як найбільш атравматичного,
що займають мало місця і забезпечують хорошую стабільність.
Кортикальні шурупи 3,5 мм, використовувані разом з 3,5-
мм динамічною компресуючою пластиною (DCP) для стабілізації діафізарних перелом
ів, повністю відповідають всім цим вимогам. Основною
методикою лікування простих переломов ліктьового відростка є стягання дротом зі
спицями Кіршнера.
В дистальній частині променевої кістки використовують Т-образні пластини.
Лише головка променевої кістки вимагає застосування менших шурупів, діаметром
2,0 або 1,5 мм.
За анатомічними і біомеханічними причин комбіновані ушкодження кісток і
зв'язок передпліччя ділять на проксимальні, діафізарні і дистальні.

Проксимальні пошкодження

Проксимальна ліктьова кістка (Olecranon)

Переломи Olecranon зазвичай викликані прямою травмою або перерозгинанням.
Відкриті переломи зустрічаються рідко, проте часто зустрічаються забої
і ссаднення шкіри. Перелом ліктьового відростка викликає порушення цілісності
розгинального апрата. Він є класичним показом до внутрішньої фіксації, що дозволяє
відновлення функції. Підшкірне розташування фрагментів робить репозицію і
стабілізацію відносно легкими. Необхідно проводити диференціацію між поперечними,
косими та складними переломами, які можуть іноді поширюватися на ділянку діафіза
Положення: на спині, передпліччя лежить на грудній клітці або на невеликому столику.
Доступ: задній серединний розріз, злегка вигнутий в променеву сторону, огинає
верхівку ліктьового відростка. Він може бути розширений в обох напрямках, в
залежності від конкретного типу перелому. Необхідно виділити N. ulnaris і відвести
його в бік за допомогою гумової держалки.

Рис. 10 Задні і бічні доступи до передпліччя

а (1) Розширений доступ по Boyd and Thompson: проксимальний дугоподібний розріз
при переломах ліктьового відростка. Розширення в дистальному напрямку для
переломів діафіза шляхом спрямування розрізу до Proc. styloideus променевої кістки.
(2) Доступ до діафіза ліктьової кістки між М. flexor carpi ulnaris і
М. extensor carpi ulnaris. (3) Доступ до середньої та дистальної третини променевої
кістки між Extensor digitorum communis і Extensor carpi radialis brevis.
b Поперечний перетин через проксимальну третину передпліччя для ілюстрації
проксимального заднього доступу до променевої кістки з ліктьової сторони, а також
розташування пластин на променевої та ліктьової кістках. Стрілка (4) показує
долонний доступ по Henry між М. brachioradialis і М. pronator teres.
A. radialis відведенав ліктьову сторону.
з Поперечний перетин через середню третину передпліччя ілюструє хірургічні
доступи до променевої та ліктевої кісткам через окремі розрізи (2, 3) і долонний доступ
по Henry (4).
d Розширений доступ по Boyd і Thompson, що забезпечує доступ до проксимальної
частини променевої кістки після часткового відсікання і відведення
М. supinator разом з N. interosseous posterior Більш дистально доступ розташований
між М. extensor carpi radialis brevis і М. extensor digitorum communis.

Методика стягуючої петлі при поперечних переломах ліктьового відростка

Класичною технікою вважається використання двох спиць Кіршнера і стягуючої

дротяної петлі у вигляді цифри 8 (рис. 11 )
Втручання розпочинаємо з введення та репозиції кісткових уламків за
допомогою репозиційних щипців ( Рис.11, А). Перевіривши якість репозиції перелому
в двох проекціях. Вводимо дві паралельні спини Кіршнера (діаметром 1,6 мм) через
центр проксимального фрагмента в злегка скошеному до переду напрямку до появи
відчуття зменшення опору після перфорації переднього кортикального шару. ( Рис. 11,
В).
Свердлом формуємо поперечний отвір 2,5 мм в дистальному фрагменті через
обидва кортикальні шари. Вводимо дріт 1,0 або 1,2 мм через цей отвір і після
формування петлі поблизу одного з кінців схрещуємо обидва кінці дроту і проводимо
один кінець під трьохгловим м'язом і спицями Кіршнера. ( Рис. 11, С).
Замість однієї довгої дротяної петлі можна використовувати дві окремі петлі (Рис.11,f).
з метою створення симетричного натягу дріт з обох
сторін повиннен бути зятянутий окремо. Затягування включає в себе кілька етапів.
Основу кожної петлі закручують за допомогою плоскогубців або
спеціального зажиму, котрий тягне дріт перпендикулярно осі кістки. Дріт потім
закручують, зменшуючи поступово натяг доти, поки дріт не буде щільно прилягати до
поверхні кістки. Перевіряємо стабільність, міцність і якість зв'язування.
Спиці Кіршнера потім злегка витягують, коротко косо зрізають, створюючи вістрі, і
загинають кінець у вигляді маленького гачка. Останні занурюють назад в кістку поверх
стягуючої дротяної петлі. Після оцінки якості стягування петлі вкорочують і згинають
таким чином, що вони плоско лягали на кістку.

Стабільна внутрішня фіксація осколкових переломів

У випадках, коли проксимальна частина перелому ліктьового

паростка поширюється на ділянку діафіза, перевага
віддається репозиції суглобових фрагментів з
використанням острокінцевого зажиму або спиць Кіршнера для провізорної фіксації.
Латеральні криловидні фрагменти фрагменти прикріплюють до
основного фрагменту за допомогою стягуючих шурупів. Остаточна
фіксація основних фрагментів виконується за допомогою одна треть-
трубчастої пластини, 3,5-мм реконструкційних пластини або 3,5-
мм дінамічної компресійної пластини (DCP), або спеціальної LSP пластини
(рис.12). Вибір залежить від типу перелому.

Внутрішня фіксація великих

фрагментів Proc. coronoideus показана для відновлення шарнірного суглоба блоку
плечової кістки.
Доступ виконуємо з ліктьової сторони, безпечно
виділяємо N. ulnaris. Проведимо остеотомію Epicondylus ulnaris тонким долотом. Надв
иросток з усіма м'язами і неровом відводимо до переду. Це дає можливість добре
оглянути вінцевий відросток репонувати і фіксовати під прямим візуальним
контролем за допомогою введеного з дорзального боку компресуючого шурупа.
Наступним етапом втручання є репозиція і фіксація надвиростка за
допомогою попередньо приготуванного шурупа, а нерв потім повертаємо в його ложу.
Переломи таза та нижньої кінцівки
При переломах без пошкодження цілісності тазового кільця – консервативне
лікування (суворий ліжковий режим в положенні згинання 30-40° в колінних та
кульшових суглобах, та відведенні кінцівок до 10°)Таке положення найбільш
фізіологічно розслаблює м’язи, які кріпляться до тазових кісток і не викликає
додаткового зміщення.(положення типу “жабки”) (Рис. 13)..Термін лікування до 6-7
тижнів ліжковий режим, після цього ходьба на милицях до 3-х місяців з моменту
травми, ЛФК, масаж, фізіофункціональне лікування, санаторно-курортне лікування.
При переломах
дна вертлюгової западини (центральний вивих стегна) накладається скелетний витяг за
надвиростки стегна. Додатково в ділянку великого
вертлюга встановлюють бокову тягу для витягання голівки з порожнини тазу
та утримання її у репонованому стані.

Внутрішньо суглобові переломи стегнової кістки.

Зустрічаються у 5-7 % від усіх переломів скелету, у людей старше
60 років – виникають у 25-30 % випадків.
Схема Pawles стабільності переломів

Pawles I – кут 30° (стабільний)

Pawles II – кут до 50° (відносно стабільний)
Pawles III – кут 70° і більше (не стабільний)
 Технологія хірургічного лікування ВПШСК на тлі остеопорозу
• Декомпресія суглоба
• Передопераційна корекція соматичної патології
• Задній доступ зі збиванням міжвертельного гребеня на м”язовій ніжці
• Анатомічна репозиція відламків
• Стабільний остеосинтез відламків двомя гвинтами АО
• Оптимізація остеорепарації перелому:
– остеокондуктивна (алопластика)
– остеоіндуктивна (аутопластика)
• Оптимізація хондрорепарації у ранньому посттравматичному періоді (до
3 тижнів) з використанням хондропротекторів
• Відсутність додаткової зовнішньої імобилизації
• Активна рання реабілітація пацієнтів
• Використання антиостеопоротичних препаратів постійне протягом життя під ко
нтролем біохімічних маркерів

Основні фактори, що визначають позитивні наслідки органозберігаю-

чих операцій при ВПШСК на тлі остеопорозу:
Ø стан кісткової тканини
Ø (генералізований, локальний остеопороз);
Ø позитивна динаміка в лікуванні соматичної патології;
Ø рухова активність пацієнта до травми;
Ø патогенетично обгрунтована технологія хирургичного лікування ВПШСК;
Ø підготовка хірурга;
Ø комплексне післяопераційне ведення та динамічне спостереження за хворим;вик
ористання антиостеопоротичних та хондропротекторних препаратів постійно під
контролем біохімічних маркерів і денситометр

Сучасні методи лікування переломів ШСК у пацієнтів старших вікових груп

а - остеосинтез шурупами
б – однополюсне ендоротезування
с- двохполюсне ендопротезування
Консервативне лікування при ВПШСК
Помилки:
1) “Ерзац-лікування”: огляд, Ro-графія, деротаційний “чобіток” на 1,5-
2,0 місяці, амбулаторне лікування призводить до летальності 80% пацієнтів протягом
року.
2) Стандартна соматична патологія у пацієнтів с ВПШСК
(ІХС, атерокоронарокардіосклероз, цукровий діабет І та ІІ типу та інше)
– розглядються як абсолютні протипоказання до оперативного втручання.
3) Накладання деротаційного “чобітка”, як самостійного методу лікування за умов
ВПШСК, є лікарською помилкою.
Правильна консервативна тактика
1. Агресивна реабілітація саме з перших днів після травми (блокади, хода,
ЛФК), формування псевдоартрозу ШСК, доки збережений стереотип
ходи. «Трикутник життя»: ліжко – кухня – туалет
2. Деротаційна шина показана:
а) кахексія
б) маразм
в) хвороба Альцгеймера
г) множинні метастази
Міжверлюгові переломи
Лікування:
консервативне - скелетний витяг за виростки стегна впродовж 5-
6 тижнів, кокситна пов’язка до 2,5 місяців.
При вторинному зміщенні кісткових уламків – корегуючі вальгизуючі остеотомії
Оперативне – МОС пластинами з кутом клинка в 90° та 130°
Переломи діафізу стегна
При порушенні цілосності кожного із сегментів лікувальна тактика – різноманітна.
Консервативне лікування – скелетний витяг
Покази до скелетного витягу: косі та спіральні переломи стегна
Застосовуючи скелетний витяг необхідно дотримуватися правила
– чим вище перелом, тим відведення стегна повинно бути більшим.
Оперативні методи:
1. Інтрамедулярний ОС
2. Накістковий остеосинтез
3. Апарати зовнішньої фіксації

Переломи кісток гомілки

Розрізняють переломи: верхньої, середньої та нижньої третини
Зміщення відламків визначається механізмом травми і тягою чотириголового м’я
зу, який відхиляє центральний відламок допереду і в
середину. Периферичний відламок розташовується дозаду і під дією власної маси кінц
івки ротується назовні.
Види остеосинтезу при переломах гомілки
Апарат Ілізарова Пластина АО Стержневий апарат