Статья/Педагогика, психология и социология – Психология труда и инженерная психология

УДК 159.923.3
Назар Ю.О.
ДЕФІНІЦІЯ ПОНЯТТЯ УСПІШНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ В СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОМУ КОНТЕКСТІ
Львівський національний університет імені Івана Франка

У статті висвітлено теоретико-методологічний алгоритм аналізу

поняття успішності професійної діяльності. Проаналізовано різноманітні
підходи до вивчення успішності діяльності. Розроблено модель дефініції
успішності професійної діяльності.
Ключові слова: успіх, успішність, успішність діяльності, ефективність,
самоефективність
Проблема успішності в останні десятиліття все частіше стає предметом
дослідження психологів. Це викликано гострою для психологічної практики
необхідністю у визначенні того, що служить підставою для внутрішньої
рівноваги і благополуччя особистості. Психологи відповідають на питання про
те, з чого складається успішність, які ціннісні аспекти лежать в її основі, яким
чином вона бере участь в регуляції поведінки, яким чином можна допомогти
людині у вирішенні проблеми досягнення життєвого успіху, однак питання
визначення терміну «успішність професійної діяльності» залишається
відкритим.
Проблематика вивчення успішності представлена понятійним і
функціональним аспектами досліджуваного феномену. Дефініція феномена
«успішність професійної діяльності» дозволяє сформулювати основні
показники професійного успіху, визначити єдність ключових параметрів
успішності діяльності. Отже, дана проблематика створює простір для нових
досліджень у сфері пізнання «людини успішної».
На нашу думку, дефініцію поняття успішності професійної діяльності слід
почати з психологічного обґрунтування понять «успіх» і «успішність», які
часто вживаються у побутовому значенні, однак потребують наукового
тлумачення. Наступним кроком ми вважаємо за доцільне обґрунтувати поняття
«успішність діяльності», визначити його ключові аспекти. Такий порядок
аналізу понять слугує алгоритмічною моделлю дефініції поняття «успішність
професійної діяльності».
Поняття «успіх» трактується в двох значеннях. Перше визначається як
позитивний наслідок роботи, справи; значні досягнення, друге – громадське
визнання, схвалення чого-небудь, чиїхось досягнень. Поняття успішності в
тлумачному словнику означає наявність успіхів у чомусь. Таким чином, можна
стверджувати, що успіх і успішність відносяться між собою як одиничне і
загальне, випадкове і системне. Успішність повинна розглядатись в певному
виді діяльності, яка повинна супроводжуватись наявністю певних успіхів, тобто
досягнень, здобутків, перемог і т.д. Отже, досліджуючи успішність людини слід
пов’язувати її з конкретним видом діяльності [1].
У науковій літературі існує тенденція до розгляду поняття успіху через
призму категорій «мета-процес-результат». Н. Вебстер вказує, що успішність -
це вдале досягнення бажаної мети. «Адже людина, відзначав він, - від природи
істота, постійно спрямована на досягнення мети. І оскільки людина створена
саме таким чином, вона не може бути щасливою, якщо не функціонує так, як їй
визначено природою, тобто цілеспрямовано». Психолог Г. Л. Холлінгуерт теж
відмітив, що для досягнення успішності потрібна проблема (мета) плюс
позиція, яка виражала б готовність відповісти на проблему дією, ведучою до її
рішення (процес). І.В. Бондарєва стверджує, що «успішна» - це людина, що
ставить перед собою перспективні цілі і що уміє грамотно їх досягати:
своєчасно, з мінімальними витратами енергії, в гармонії з життям і
обставинами. Справжній успіх немає тільки задоволення базових потреб
(мета), але й відчуття розвитку, зростання (процес). Л.Н. Лабунська вважає, що
досягнення успішності - це самореалізація особистості (процес) та її
самоствердження в соціумі (результат). Успішність, на її думку, можна
визначити як позитивний результат діяльності суб’єкта по досягненню
значущих для нього цілей, що також відображають орієнтири суспільства.
Тому, успішність виступає формою самореалізації особистості, забезпечує її
саморозвиток і припускає оцінку з боку суспільства у формі схвалення або
визнання [2].
Атюніна В.С. стверджує, що всі понятійні підходи до вивчення феномену
«успішності» умовно можна розділити на два напрями. Представники першого
напряму розглядають успішність як процес і результат досягнення мети,
представники другого - як комплексне явище, що включає особистісний і
соціальний рівні [2]. Аналізуючи концептуальні підходи до розуміння
успішності в психології, слід також звернути увагу на те, що в багатьох
дослідженнях успішність як соціопсихологічний феномен розглядається в
контексті діяльності. Успішність – це динамічний процес, тому при дослідженні
цього феномену не слід відокремлювати його від діяльності людини, зокрема
власне самого процесу досягнення успішності. Процес досягнення успішності
не є короткотривалим, він має певні передумови та особливості перебігу, що
визначаються різноманіттям факторів, які і обумовлюють цей процес.
У літературі дуже часто поняття «успішність діяльності» і «ефективність
діяльності» розглядаються сумісно. Як вважають В.Д. Небиліцін, Б.М. Теплов
ефективність і успішність діяльності слід абсолютно чітко розрізняти.
Ефективність діяльності більш вузьке поняття, що означає співставлення
досягнутого результату до максимально досяжного або запланованого.
Визначальною також є результативність виконуваних дій в реальній робочій
обстановці з усіма можливими ускладненнями ситуації, включаючи
екстремальні умови. Основними характеристиками ефективності є якість і
продуктивність. Ефективність відображає в більшій мірі результуючий прояв
діяльності суб’єкта праці, рівень його реальних досягнень. Таким чином, можна
зробити висновок, що ефективність діяльності є складовою її успішності [4].
Віра в ефективність власних дій і очікування успіху від їх реалізації - одне
з ключових понять соціально-когнітивної теорії Альберта Бандури. Цю віру
вчений називає «самоефективність». Самоефективність означає переконання
людини в тому, що в складній ситуації вона зможе продемонструвати вдалу
поведінку. Тобто віра в ефективність означає оцінку власної дуже конкретно
визначеної поведінкової компетентності. Те, чи зможе конкретна особистість в
заданій ситуації досягти успіху, залежить не тільки від її власної
компетентності. Для успішності діяльності важливі не стільки об’єктивні
результати самі по собі, скільки їх інтерпретація конкретною людиною і
очікування успіху та позитивних результатів власних дій. Самоефективність
розуміється Бандурою не як стабільна і статична характеристика, а як змінна,
яка по своїй силі, узагальненості і ступеню знаходиться в реципрокній
залежності від актуальної ситуації і попереднього досвіду індивіда. Вплив
наслідків поведінки на самоефективність істотно залежить від того, яким чином
людина сприймає і оцінює ці наслідки. Якщо у минулому досвід діяльності в
певному колі ситуацій був переважно негативним, то самоефективність в цій
сфері буде низька, увага сфокусується на негативних результатах діяльності, ці
наслідки будуть індивідуально проінтерпретовані, що понизить у свою чергу
самоефективність в майбутньому. Відсутність самоефективності може бути
істотним гальмом формування компетентності, активності людини, а отже і її
успішності в конкретних видах діяльності [5].
Таким чином, за своїм значенням поняття «успішність» близьке поняттю
«ефективність». Проте, на відміну від останнього, включає не тільки об’єктивні
показники результативності діяльності (продуктивність праці, якість продукції і
ін.), але і суб’єктивні показники - задоволеність працею, переживання
включеності особи в діяльність, власну оцінку досягнутих результатів, а також
самоефективність як особистісну складову успішності діяльності.
Отже, запропонований нами алгоритм аналізу понять «успіх»,
«успішність», «успішність діяльності» виступає в якості теоретико-
методологічного фундаменту дефініції поняття «успішності професійної
діяльності» (pис. 1).
 Рис. 1. Алгоритмічна модель дефініції поняття «успішність
професійної діяльності»
Знайомство з наявною науковою літературою показує, що цілий ряд
вітчизняних і зарубіжних досліджень присвячений питанням успішності
діяльності висвітлює два синонімічних поняття: «успішність професійної
діяльності» та «професійна успішність», які за своєю суттю ми вважатимемо
тотожними.
Проте в трактуванні самого поняття «професійна успішність» немає
одноманітності. Так, під професійною успішністю у вітчизняній психології
розуміється продуктивність в кількісній і якісній стороні діяльності (В.А.
Бодров [27], Е.А. Клімов [88], В.Д. Шадріков [205]), тобто досягнення людиною
найвищого успіху в будь-якій області людської діяльності (В.А. Аверін [5], Б.Г.
Ананьев [10]). Ознакою професійної успішності вважають іноді ухвалення
людиною себе як професіонала (Л.І. Анциферова [13]), а також наявність у
фахівця певного профілю вмінь (В.А. Якунін [212]) і сформованих вмінь
саморегуляції діяльності (O.A. Конопкин [95], А.К. Осніцкий [141]). У сучасній
західній літературі професійна успішність розглядається як сукупність
позитивних результатів, накопичених протягом всієї кар'єри як в
психологічному плані, так і в плані об'єктивних професійних досягнень. При
цьому об'єктивний успіх, як правило, вимірюється такими характеристиками,
як розмір заробітної плати, кількість просувань по службі і рівень посади в
ієрархії організації. А суб'єктивним успіхом називається сукупність думок
людини про її професійні досягнення і результати [198].
Узагальнюючи різноманітні підходи вітчизняних і зарубіжних вчених, Г.Р
Позова констатує, що успішність професійної діяльності є мультифакторним
явищем, яке включає в себе велику кількість окремих компонентів, що мають
визначену структуру; кожен з факторів вносить свій парціальний вклад в
результати діяльності особистості. Згідно Г.Р. Позової, успішність професійної
діяльності забезпечується симптомокомплексом психологічних факторів,
поєднанням когнітивних і особистісно-регулятивних якостей, здійснюючи
вплив на ефективність професійної діяльності. Успішність професійної
діяльності визначається не тільки рівнем вираженості психологічних факторів,
але і особливостями їх структури, яка має відмінності в людей,
диференційованих за рівнем професійної успішності. Також автор підкреслює,
що на успішність професійної діяльності особистості впливає ступінь
організації структури психологічних факторів, тобто існують закономірності,
згідно яких ступінь структурної організації психологічних факторів
відрізняється в групах з різною професійною успішністю [6].
Бабіянц К.А. вказує, що успішність професійної діяльності складається з
потенційних можливостей особистості, які визначаються психологічними
особливостями суб’єкта професійної діяльності і реальної успішності, яка
визначається потенційними можливостями, об’єктивними і суб’єктивними
показниками працездатності. Потенційна успішність визначається
можливостями (психологічними особливостями) суб’єктів професійної
діяльності і складає основу їх професійної майстерності. Реальна успішність
визначається поєднанням потенційної успішності (можливостей) і зовнішніх
умов професійної діяльності, є показником реалізованості професійного
«акме». Автор вважає, що моделі і підходи в дослідженні особистісних і
психологічних якостей, що впливають на успішність трудової діяльності – це
дослідження потенційних можливостей, якостей, властивостей особистості,
психічних процесів, фізіологічних та індивідуально-типологічних
характеристик суб’єкта діяльності.
Як справедливо вказує І.В. Арендачук, професійна успішність є оцінним
критерієм (як з боку самого суб’єкта діяльності, так і з боку тих, що його
оточують). Успішність професійної діяльності безпосередньо пов’язана з
ефективністю і кінцевими результатами діяльності і виражається в
задоволеності суб’єкта своєю працею, та є умовою професійної самореалізації.
Виділені моменти знайшли своє віддзеркалення у визначенні професійної
успішності, що розуміється вченим як критерій задоволеності особистості
професійною самореалізацією на основі результативності особистісних і
професійних досягнень на шляху до професіоналізму і їх визнання в
професійно-значущому для суб’єкта середовищі [7].
Карачарова Ю.А. розглядає професійну успішність як властивість
метасистеми «людина-професія», характеристику суб’єкта професійної
діяльності, що відображає його відповідність вимогам професії, задоволеність
професійною діяльністю, а також прагнення до подальшої професійної
самореалізації в даній сфері. Отже, професійна успішність як системна
властивість суб’єкта діяльності багато в чому визначається особливостями
компонентів структури особистості. Успішність професійної діяльності можна
розглядати як інтегральний феномен, що виражає не лише результативні
прояви діяльності суб’єкта, але й задоволеність фахівця своєю професійною
самореалізацією [8].
Відмічаючи мультиаспектність феномену «професійна успішність» Н.С.
Стародубцева виділяє:
 успішність професійної діяльності як якісну характеристику
діяльності в аспекті відповідності соціально значимих результатів професійної
діяльності ступеню особистої задоволеності її процесом і результатами;
 успішність професійної діяльності як суб’єктивний стан
професіонала, що характеризується переживанням особистісних досягнень в
контексті історії його професійної діяльності і який виникає на ціннісній основі
прагнення до успіху та майстерності [9].
Процес формуваннян компонентів структури професійної успішності, що
відносяться до емоційно-вольової (мотиваційної) готовності до діяльності,
виступає як основа процесу формування успішності в професійній діяльності.
Процес формування компонентів, що відносяться до когнітивної на
інтелектуальної готовності до діяльності виступає в якості допоміжних
факторів. Досліджуючи формування основ професійної успішності у студентів
ВУЗів в умовах навчальних практик, Н.С. Стародубцева зауважує, що процес
формування професійної успішності не може бути завершений в стінах ВУЗу,
тому в період отримання професійної освіти ми можемо говорити лише про
формування студентів кожного компонента структури професійної успішності.
Об’єктивними факторами, що сприяють ефективній організації практик
спрямованих на формування основ професійної успішності виступає: наявність
нормативно-правового забезпечення практичної підготовки, наявність
програмно-методичного забезпечення, розробленість організаційно-
управлінських технологій проведення практик, організація взаємодії та
співпраці у практичній роботі. Суб’єктивними факторами виступають:
активність суб’єкта, сформованість рефлексивних умінь, компетентність. Слід
розрізняти успішність професійної діяльності як якісну характеристику
діяльності в аспекті відповідності соціально значимих результатів професійної
діяльності ступеню особистої задоволеності її процесом і результатами;
успішність професійної діяльності як суб’єктивний стан професіонала, що
характеризується переживанням особистісних досягнень в контексті історії
його професійної діяльності і який виникає на ціннісній основі прагнення до
успіху та майстерності.
Н.В. Губська-Борисова розуміє успішність професійної діяльності як
характеристику професійної діяльності, яка повинна опиратись на зовнішню
оцінку результату, досягнутого в ході професійної діяльності, і внутрішню
оцінку задоволеності спеціаліста професійної діяльності.
 О.В. Коржова помічає, що одним із найважливіших факторів успішності
професійної діяльності виступають ресурсні можливості людини, які
передбачають використання саморегуляції станів і діяльності, а також розвиток
певних психологічних якостей, які, власне, і визначають ефективність
діяльності.
У психології праці найбільш популярним визначенням професійної
успішності вважається визначення, запропоноване Е.А. Клімовим. Професійна
успішність розуміється ним як характеристика професійної діяльності, що
включає оцінку результату, досягнутого в ході цієї діяльності і оцінку
задоволеності фахівця своєю професійною працею. Схоже трактування поняття
успішності представляє підхід H.A. Амінова. Вчений виділяє два види
успішності:
- індивідуальна - досягнення людини по відношенню до самої себе в часі
(суб’єктивний аспект - оцінка задоволеності);
- соціальна - досягнення однієї людини по відношенню до досягнень інших
людей (об’єктивний аспект - оцінка результату) [3].
У нашому дослідженні ми враховуватимемо ці два аспекти. Таким чином,
задоволення від процесу і результату досягнення бажаного можна позначити як
емоційний базис, на якому грунтується відчуття людиною стану успішності. На
нашу думку, дане трактування найбільш точно розкриває зміст досліджуваного
поняття як оцінного критерію професійної діяльності особистості, тому дане
трактування вважатимемо базовим при оцінці результатів нашого дослідження
[10].
Багато авторів вважають за доцільне розгляд суб’єктивного показника, що
відображає сприйняття суб’єктом праці виконання своєї діяльності. А.К.
Маркова відзначає, що при оцінці успішності треба орієнтуватися не тільки на
зовнішні об’єктивно дані показники, результативності різних видів професійної
діяльності, але і внутрішні, власне психологічні показники (мотивацію
працівника, його професійне мислення, рівень домагань, задоволеність працею,
психологічну ціну досягнутих результатів) [7].
 У концепції О.Н. Родіної майже половину чинників успішності
професіонала складають соціально-психологічні феномени: особливості
самооцінки суб'єкта, його оцінок діяльності і відношення інших до себе, його
оцінки колегами, реальна ефективність їх виробничої взаємодії, яка не може
забезпечуватися без адекватного розподілу і ухвалення відповідних соціальних
ролей, і ін. [169].
У зв'язку з тим, що поняття «професійна успішность» має оцінний
характер, то як справедливо указує Е.П. Єрмолаєва [64], у особи в професійній
сфері може бути одна з двох позитивних домінантних місій: або професійна
самореалізація (з переважною орієнтацією «на соціум») — зробити успішну
кар'єру, досягти вершин майстерності і суспільного визнання; або
якнайповніша самореалізація саме як особи (орієнтована «на себе»), що не
завжди співпадає з професійною успішністю. До негативних місій в
професійній сфері автор відносить: прагнення до влади в цілях використання
інших для потреб особистої професійної кар'єри; «споживання» професії і
зловживання посадовим положенням як механізм психологічного і
економічного тиску і ін.
За кордоном проблема професійної успішності також привертає увагу
багатьох дослідників. Так, Д. Магнуссон вважає, що професійна успішність
часто є результатом здатності людини працювати з характерними для цієї
діяльності ситуаціями і їх вимогами. Більшість дослідників пропонують
розглядати професійну успішність, використовуючи систему об’єктивних і
суб’єктивних факторів. Об’єктивний фактор визначає позитивні результати в
кар’єрі, які можуть бути оцінені оточенням. Як правило, цей критерій
вимірюється такими характеристиками, як розмір заробітної плати, кількість
просувань по службі і рівень посади в ієрархії організації. Суб’єктивним
успіхом називається сукупність думок людини про його професійні досягнення
і результати; він вимірюється параметрами задоволеності роботою і
задоволеності кар’єрою. В.А. Толочек відзначає, що задоволеність роботою
впливає на різні сторони організаційної поведінки людини, вона не пов’язана
безпосередньо з результативністю праці. Більш безумовно задоволеність
пов’язана з плинністю кадрів — остання знижується або стабілізується, якщо
вдається підвищити суб’єктивну задоволеність працею [7].
Отже, можна вважати, що зовнішнім критерієм успішності трудової
діяльності є оцінка, що дається професіоналу його керівниками, колегами,
підлеглими, членами його сім'ї та іншими значущими для нього людьми.
Зовнішня оцінка будуватися на оцінюванні подій, зафіксованих сторонніми
спостерігачами і відображених у різних документах. При цьому будемо
розуміти, що для кожної професійної області змістовне наповнення даного
критерію буде своє.
Внутрішня оцінка успішності трудової діяльності, з точки зору О.Н.
Родіної, виникає в результаті співвіднесення наступних характеристик:
винагорода за працю, уявлення особистості про результативність своєї праці,
уявлення про особливості своєї взаємодії з колегами, уявлення про
ініціативність, врахування мотиваційно-оціночних компонентів, оцінка витрат
на досягнення результатів праці [138,161]. У літературі поняття «внутрішня
оцінка успішності» збігається з поняттям «задоволеність працею». Так,
наприклад, О.Н. Родіна пише: «задоволеність працею виступає як усвідомлена
суб’єктивна оцінка ефективності своєї праці» [11].
Узагальнюючи вищевказані підходи до визначення поняття «успішність
професійної діяльності», нами була розроблена узагальнена схема дефініції
поняття, що вивчається (рис. 2)
 Рис. 2. Узагальнена схема дефініції поняття «успішність професійної
діяльності» (УПД)
Таким чином, успішність професійної діяльності в контексті нашого
дослідження розуміється як:
- мультифакторне явище, яке забезпечується комплексом об’єктивних
(умови праці, структура діяльності, вимоги до професіонала) і суб’єктивних
(індивідуально-психологічні особливості, психологічний стан професіонала)
психологічних факторів;
- характеристика професійної діяльності, що визначається кількісними
(рівень заробітної плати, обсяг навантаження) та якісними (результативність
діяльності) показниками;
- характеристика професійної діяльності, що включає зовнішню оцінку
результату, досягнутого в ході цієї діяльності і внутрішню оцінку задоволеності
фахівця своєю професійною діяльністю.
Отже, сьогодні в психології немає єдиного визначення поняття
«успішність професійної діяльності», немає єдиного розуміння критеріїв оцінки
даної характеристики. Формування чіткого уявлення про успішність
професійної діяльності є надзвичайно важливим на теперішньому етапі
економічного розвитку країни. Провівши теоретичний аналіз різних поглядів на
поняття «успішність професійної діяльності», покладемо в основу розуміння
цього феномену твердження, що на професійну успішність впливають зовнішні
(умови праці, особливості предмета праці тощо) і внутрішні (психологічні
характеристики) чинники. При дослідженні професійної успішності будемо
враховувати зовнішній і внутрішній критерій.

Література:
1. Словник іншомовних слів/ за ред. Мельничука О.С. – К., 1974. – 776 c.
2. Атюнина В.С. Образ успешного человека в семантическом пространстве
личности: Дис. канд. психол. наук : 19.00.01 : Хабаровск, 2007. - 315 c.
3. Аминов Н. А. Мотивация успеха-неуспеха и их морфофизиологические
корреляты // Новые исследования в психологии, 1985, № 1 (32). – c. 23-26.
4. Теплинских М.В. Успешность профессиональной деятельности специалиста
социальной сферы// Ползуновский вестник, 2006, №3. – c. 252-257.
5. Бандура А. Теория социального научения/ пер. з англ. под ред. Чубарь Н.Н. –
СПб.: Евразия, 2000. – 318 c.
6. Позова Г.Р. Психологические факторы успешности профессиональной
деятельности планшетиста: Дис. канд. психол. наук : 19.00.03 : Казань, 2009. -
147 c.
7. Тропотяга П.А. Психологические детерминанты профессиональной
успешности будущего специалиста: Дис. канд. психол. наук : 19.00.03 :
Иркутск, 2009. - 205 c.
8. Карачарова Ю.А. Психологические факторы профессиональной успешности
участкового врача-терапевта: Дис. канд. психол. наук : 19.00.03 : Тверь, 2010. -
210 c.
9. Стародубцева Н.С. Формирование основ профессиональной успешности у
студентов вузов в условиях учебных практик: Дис. канд. пед. наук : 13.00.08 :
Биробиджан, 2006. - 230 c.

10. Климов Е.А. Психология профессионала. – М.: Издательство «Институт

практической психологии», 1996. – 400 c.
11. Родина О.Н. Предпосылки успеха в труде психолога // Вестник МГУ.
Сер.14, Психология. 1996 г., №3, с .60-67.

Статья отправлена: 25.09.2013г.

© Назар Ю.О.