Professional Documents
Culture Documents
Фантастика класифікація
Фантастика класифікація
Бойова або воєнна фантастика — цей жанр виник у 20-му столітті, на піку
холодної війни. У центрі уваги авторів цих творів знаходилися війни, битви,
а також політика. Частина цих творів мала антивоєнне спрямування. Різниця
від класичної військової літератури у тому, що автори описують війни
майбутнього, або ті, які відбуваються у фантастичних світах. Отже, якщо у
вашому творі присутні кілька епізодів бійки між героями, а сама книга про
любов — буде помилкою, коли ви віднесете її до бойової фантастики!
Класичними придставниками жанру є “Зоряний десант” Роберта Хайнлайна,
“Король-провидець” Кристофера Банча, “Сталевий Пацюк” Гаррі Гаррісона.
Наукова фантастика — найчастіше саме цей жанр асоціюється в читачів із
власне поняттям фантастики. Він містить фантастичні допущення в області
науки, змальовує вигадані технології і наукові відкриття, контакти з
нелюдським розумом, можливе майбутнє чи альтернативний хід історії, а
також вплив цих допущень на суспільство і особистість. Засновником цього
жанру вважають французького письменника Жуля Верна. Що цікаво, в
українській літературі термін “фантастика” вперше вжила Леся Українка. І в
її творчості теж є риси фантастики чи фентезі ( наприклад, у “Лісовій пісні”).
Однак, я відволіклася від жанру наукової фантастики, тому повернуся до неї
та приведу приклади кількох її представників: це Жуль Верн, Артур Конан
Дойль, Герберт Веллс, Олександр Бєляєв, Артур Кларк, Айзек Азімов, Рей
Бредбері та ще багато інших добре відомих усім нам авторів. Тепер про
помилки наших авторів : наукова фантастика — це те, що теоретично є
можливим у майбутньому ( кажучи простими словами). Багато творів
класиків, у яких ішлося про явища, для них фантастичні, наприклад політ у
космос, телебачення чи мобільний зв'язок — нині вже стали реальністю.
Тому, якщо у ваших творах є магія, магічні академії, супергерої, якісь
непояснювані законами природи світи — то в науковій фантастиці таким
історіям не місце.
Постапокаліпсис — піджанр наукової фантастики, у якому дія відбувається
у світі після якої-небудь глобальної катастрофи. Це може бути світова війна
із застосуванням ядерної, хімічної або біологічної зброї, вторгнення
іншопланетян, повстання машин, падіння астероїда, пандемія чи будь-яка
інша халепа)) Засновником цього жанру вважають Мері Шеллі з її
оповіданням “Остання людина”, та найбільшої популярності він набув у
другій половині 20 століття. Серед авторів, що писали у жанрі ПА — Герберт
Веллс, брати Стругацькі, Роджер Желязни, Стівен Вінсент Бене, Річард
Метісон та інші.
Антиутопія — зображення небезпечних наслідків, пов’язаних з
експериментами над людством задля його “поліпшення”, певних, часто
принадливих соціальних “ідеалів”, антитеза утопії. Вперше цей термін вжив
британський філософ і економіст Джон Стюарт Мілль у 1868 році. В жанрі
антиутопії творили Джонатан Свіфт, Жуль Верн, Герберт Веллс, Джордж
Орвелл, Олдос Гакслі, Вільям Голдінг, Станіслав Лем, Рей Бредбері, Євген
Замятін та багато інших письменників.
Фентезі — жанр фантастики, який зазвичай використовує чари та інші
надприродні явища як первинний елемент сюжету, тему чи місце подій
книги. Багато творів в межах жанру відбувається в уявних світах, де магія і
магічні істоти є загальноприйнятними. Фентезі, як правило, відрізняється від
жанрів наукової фантастики і фантастики жахів тим, що автори її творів, як
правило, уникають наукових і моторошних тем.
Альтернативна фантастика (криптоісторія) – жанр фантастики,
заснований на припущенні, що реальна історія людства відрізнялася від
відомої нам, але була забута, прихована чи сфальсифікована; це
ревізіоністська інтерпретація вигаданих, реальних (чи відомих) фактів історії.
Близька до жанру альтернативної історії. Криптоісторія зображує реальність,
яка зовні часто не сильно відрізняється від звичайної історії, але в якій брали
участь якісь інші сили (прибульці, маги тощо). Або ж описує події, які нібито
відбулися, але залишилися невідомими. Часто в основі сюжетів криптоісторії
— теорії змови, нетрадиційні трактування історичних подій, міфів і легенд,
інших літературних творів. На відміну від авторів неакадемічних досліджень
в історичній науці, письменники криптоісторії не приховують, що всі їхні
теорії — не більше ніж художня вигадка.