Київська Русь в системі міжнародних

відносин середньовічної Європи (10-13 ст.)

Русь X і наступних століть займала величезну територію
від Білого та Балтійського морів на півночі до Чорного та
Азовського — на півдні, від Карпат та Західного Бугу на
заході до витоків Дону та Волги на сході і була найбільшою
серед європейських країн.

Із початків свого існування Київська держава намагалася

стати активним суб’єктом міжнародних відносин, маючи для
цього відповідні кадрові служби.

Маючи величезні територію і прикордонні зони з

оточуючим світом, Русь підтримувала контакти з різними за
рівнем розвитку країнами та етнічними утвореннями:
мисливцями та скотарями Північно-Східної Європи,
кочовиками причорноморських степів, землеробським
населенням Центральної Європи та Балкан.

Справжні міжнародні відносини Русі розпочалися лише з

набуттям ними ознак державності і розвивалися переважно у
стосунках з державами Центральної та Західної Європи,
Візантією, Хозарією, Волзькою Булгарією.

Залежно від загальної геополітичної ситуації навколо

Русі, напрям міжнародної політики змінювався в процесі
створення та розвитку східнослов'янської держави.
 Найважливішим напрямом зовнішньої політики була
Візантія, з якою 911 та 944 р. були укладені договори, а
також, попри збройні сутички і недружелюбні дипломатичні
маневри, були династичні стосунки, конфесійна спорідненість
(після охрещення Русі).

Стараннями дипломатичних місій, завдяки династичним

шлюбам Київська держава налагодила різноманітні відносини
з Данією, Швецією, Польщею, Чехією, Угорщиною,
Німеччиною, Францією, Італією, Флоренцією.

На той час Київська держава приваблювала їх своєю

економічною, військовою могутністю, високим рівнем
культури. Жвавою та прибутковою була заморська торгівля
Київської держави.

(кінець IX — початок X століття). Період швидкого

зростання. Розпочинається 882 роком, коли на престол у
Києві сів Олег. Здійснюються перші походи на
Константинополь Олега та Ігоря 911, 943 років, укладання
договорів. Княгиня Ольга зміцнювала міжнародний авторитет
Київської Русі. Віддавала перевагу мирним переговорам.
Відбувається остаточне утвердження держави на міжнародній
арені за активної діяльності Святослава I Хороброго.
Закінчується етап смертю князя 972 року.
 (кінець X — початок XI століття). Цей період охоплює
князювання Володимира Святославовича (978-1015) та
Ярослава Мудрого (1034-1054), що було добою зміцнення
Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини
політичної могутності й стабільності. Було впроваджено
християнство, що значною мірою вплинуло на політичне й
культурне життя. Зміцнювалися культурні зв’язки з
Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Останній
період правління Володимира Святославича проходив під
акомпанемент тривалої війни з печенігами і не запам'ятався
літописцям яскравими подіями. На Русі стали чітко
виявлятися ознаки кризи. Саме в цей час вона стала
привертати увагу сусідів: скандинавів, поляків, німців,
побічно візантійців.

(середина XI — середина XIII століття). Період

феодальної роздробленості. Це беззупинні чвари між князями,
економічний застій. Феодальна роздробленість була
узаконена на з'їзді князів у Любечі 1097 року. Після
захоплення та розорення Києва суздальським князем Андрієм
Боголюбським 1169 року, політичне й економічне значення
міста впало.

1237—1241 роки. Монгольська навала на Русь.

Руйнування Києва 1240 року й включення князівств до складу
держави монголів — Золотої Орди, поклали край існуванню
Київської Русі та незалежності окремих князівств.