Формування і об'єднання Київської Русі ..... Однак із середини 60-х років 10 ст.
Однак із середини 60-х років 10 ст. Русь вступила у смугу тривалих і важких війн,
Міжнародні відносини того періоду відбувалися у різних формах і в різних
напрямках
Осн. формами міжн. відн. того часу були торгівля та культур. зв'язки.
Серед напрямів зовн. політ. діяльн. Руси можна визначити такі:
• Русь і країни Європи
• Русь і країни Сходу
До кінця XI ст. головним було розширення кордонів Руси за рахунок колонізації
сусідніх територій.
Закордонними взаєминами Київської Руси керував князь. У 10-11 ст. утворилась
окрема канцелярія при княжому дворі для чужоземних справ.
Для переговорів з інозем. держ. направлялися наближені до князя особи, яким
князь довіряв.
В IX ст. почало діяти право оголошення війни.
З того часу було правило "Точне дотримання мирного договору, а також
недоторканність уповноважених для переговорів
Правило признання рівності сторін у міжн. договорах, оборона свобод
торговельних шляхів, особливо на морях і ріках.
Дипломатія стародавніх русичів використовувала з одного боку традиції і звичаї
східнослов. племен, а з іншого міжнародний досвід, насамперед славян.
утворень.
Русичи навчилися укладати мир і перемир'я, зокрема з Візант. владою, стали
направляти посольства у сусідні держави, а пізніше вступали в прямі
дипломатичні контакти з центральновізантийським урядом, з державою
франків, Хорватією та інш.
На початку 9 ст. починається налагодження дипломатичних відносин і вже в 836-
839 рр. є відомості про руське посольство до імператора Теофіла.
860 р. Русь після вдалого походу на Константинополь уклала перший відомий
договір "Миру і любові". Цей договір став дипломатичним визнанням Руси і він
передбачав встановлення між державами мирних відносин.
З кінця 9 ст. договори миру і любові були укладені з варягами, уграми, також
дружні відносини пов'язували наприкінці 9-10 ст. Русь із Болгарією.
В 10 ст. у міру зміцнення Київської держави , Русь освоювала щоразу нові форми
дипломатичних відносин з навкол. країнами і народами. З Візантією були
укладені договори 907 р., 911 р., 944 р.
Договір 907 року містив традиційні для договорів миру і любові умови. Вони
передбачали відновлення мирних відносин між країнами, сплату Візантією
данини Руси і визначення статусу посольських і торговельних місій.
Вироблення спочатку перемир'я, а згодом і миру в 907 р. супроводжувалось
посольськими обмінами. Це були перші руські посли, які представляли на
переговорах Русь.
Угода була не усною, а писаною грецькою та руською мовами.
За договором Олега з греками з 911 р. один з перших руських князів добивається
собі контрибуції.
Контрибуція - це сплата стороні, яка понесла збитки у ході війни.
Проживали руські купці у передмісті Царгорода біля церкви св. Маманта.
Виходити до міста купці могли лише групами, не більше 50 осіб, без зброї і в
супроводі візантійських урядовців.
Договір 911 р. передбачав право русинам служити візантійському війську.
Русько-візантійський договір 911 р. показав, що на початку 10 ст. Русь не тільки
вміла укладати звичайні для того часу договори миру і любові, а йшла до
освоєння вершин тогочасної дипломатії, а саме письмових двосторонніх
рівноправних міждержавних договорів, які охоплювали політичні, економічні,
військові та юридичні питання.
Договір 911 р. став якісно новим щаблем в історії давньоруської дипломатії. Він
включав не тільки головну загальну угоду 907 р. але і ідею миру і любові та
"ряд", конкретні статті, присвячені різноманітним торговельним ввфськово-
союзним юридичним та інш. питанням.
Ця угода була зафіксована автентичних грамотах, написаних рідною мовою обох
сторін і в копіях написаних мовою іншої сторони.
Обмін оригіналами і копіями, порядок підписання грамот візантійським
імператором і руськими послами процедура їх клятвенного ствердження
свідчили про рівноправність міждержавних переговорів.
В середині 30-х років 10 ст. економічна, політична та військова міць Руси
зростала. Русь прагнула оволодіти північним Причорномор'ям, зруйнувати
візант. опорні рухи в Криму. Після припинення виплати данини Візантією Русь
розпочинає війну в 941 р., розпочинає похід на Константинополь.
В 944 р. було укладено перемир'я, а потім новий договір, згідно якого
встановлювалася свобода дипломатичних і торговельних зносин, заборонялися
безчинства русичів на грецьк. територ., обмежувалися закупки паволоку
(дорогого шовку) руськими купцями. Також були внесені статті про повернення
рабів, які втікали від своїх панів. А також стаття про викуп полонених.
Спеціальною постановою Русь зобов'язувалась не втручатися до справ
корсунської області в Криму, і русичам дозволялось вільне рибальство у гирлі
Дніпра.
Фактично цей договір увібрав в себе попередні договори і угода 944 р. стала
вершиною давньоруської дипломатичної практики і документалістики ( першим
розгор. договором про військовий союз)
945 р. період Руського походу на Схід.
959 р. - Ольга здійснила похід до Рим імп
В середині 10 ст. Русь активізувала свої відносини з Візантією, встановила мирн.
відн. з Німецькою імперією, а також іншими сусідніми державами.
коли князем Київської держави став Святослав (964-972 рр.)
Дипломатія Святослава розвивалася переважно в умовах військового часу.
Святослав віддавав перевагу військовим методам розв'язання міждержавних
конфліктів і сучасні дослідники стверджують, що Святослав, за допомогою
воєнних походів, розв'язував важливі для Руси питання взаємин із агресивними
сусідами. Це стало наслідком того, що за правління Ольги Русь не стала
східноєвропейським центром.
967 р. готуючись до Дунайського походу Святослав створив першу коаліцію,
забезпечивши союз із угорцями, в наслідок наростаючого конфлікту Святослав
970 р. розпочинає війну з Візантією.
В ході Візантійської компанії за договором 971 р. Візантію Святославу не вдалось
відновити в повному складі.
Стаття 1 договору 971 р. поновлювала стан миру і любові між Візантією і Русю,
повертала Русі статус друга Візантії.
Дипломатичні зусилля сприяли широкому виходу Давньоруської держави на
міжнародну політичну арену і були одним із могутніх чинників розширення і
розвитку Давньоруської держави.
За допомогою шведських варягів Володимир опинився на київському престолі.
На відміну від Святослава, замість далеких походів, зосередився на захисті
власних кордонів. Він звернув погляд на захід і додав до своїх володінь
Перемишль і, так звані, Червенські міста. У 981 р. вони стали частиною Руської
держави.
У 983 р. Володимир змусив литовців визнати верховенство князя Володимира. З
метою зміцнення північ.схід. кордонів Володимир здійснив похід на Волгу проти
волгських болгар у 985 р. Також Володимир налагодив відносини з поляками,
угорцями та чехами. В основі цієї західної орієнтації лежало його прагнення
підпорядкувати собі торговельні шляхи на захід.
987 р. спалахнуло повстання у Візантії проти імператора Василя II під проводом
Варди Фоки.
15 липня 1015 р. князь Володимир помирає і відразу по його смерті
розпочинається боротьба за владу в Києві. в 1019 р.
переможцем в цій боротьбі стає князь Ярослав.
У 1030-1031 рр. Ярослав відвоював захоплені Польщею Черленські землі. В
наслідок походів на північ Ярослав приєднав до Русі фінські племена чудь,
завоював місто Юрів. 1036 р. Ярослав завдав удару печенігам, і, як результат, в
Києві почали будувати Софіївський собор.
В зовнішній політиці Ярослав Мудрий надавав перевагу дипломатичним
методам налагодженням з країнами підрікплюючи їх династійними шлюбами.
Ярослав буд одружений на дочці норвезького короля, а другий шлюб був з
дочкою візантійського імператора Анною.
Регіональні особливості дипломатії та зовнішньої політики Галицько-
Волинської держави
• Становлення Г/В держави
• Зовнішня політика і дипломатія Данила Галицького
Г/В князівство це друга велика держава в Україні після Київської держави. Г/В
держава перейнявши національно-культурні традиції Русі свою політичну
діяльність розвивала під сильним впливом стосунків, які склалися в Центральній
Європі. Беручи в економ. і політ. справах Європи Г/В держава втягувалась і в
духовні інтереси Європи, збагачувала її культурним впливом. Наддністрянська
Україна, під ударами степових орд, дедалі більше занепадала, розростало
значення західних земель розташованих далі від степів - Галичини і Волині.
З другої половини 11 ст. осіла династія Ростислава Володимировича (внука
Ярослава Мудрого). Його три сини - Рюрик - володар - і Василько - згодом
поділили Галичину. Князь Ярослав Осьмомисл - син Володимира (1153-1187 рр.)
- розширив свої володіння, колонізуючи свої землі вздовж Дністра і його землі
доходили аж до Дунаїв. Ярослав підтримував добрі стосунки з Угорщиною та
Німеччиною. У 1165 р. Ярослав Осьмомисл визнав певну залежність від
німецького імператора Фрідріха I Барбаросса.
Галичина за Ярослава розквітла економічно і стала наймогутнішим князівством
на Русі. Ярослав брав участь боротьби за Київ і намагалися противостояти
східним степовикам. Галицький князь користувався авторитетом і на
міжнародній арені, підтримував дипломатичні відносини не лише із сусідами,
але й також на сході. З економічним і політичним ростом Галичини зростав
також вплив галицького боярства.
Після смерті Ярослава князем стає його син Володимир II (1187-1199 рр.). Бояри
проганяють Володимира з князівства. Він починає шукати допомоги в Угорщини,
але угорський король Андрій використав цю ситуацію на свою користь. Він
вводить свої війська на Галичину, захоплює її та проголошує себе галицьким
королем. Починається антиугорське повстання, бояри змушені були повернути
Володимира на престол. У 1199 р. Володимир II помирає.
Волинь дуже швидко поділилася на малі князівства. Роман Мстиславович (1173-
1205 рр.). Він об'єднав волинські землі. У 1199 р. він вдруге претендує на
галицький престол і робить це успішно, об'єднуючи галицькі землі із
волинськими. Роман відібрав у Рюрика Київ, залишившись в Галичині. Роман
підтримував стосунки з Візантією, Угорщиною та Ватиканом - з Папою римським
Інокентієм III.
Федеративне об'єднання князівств, де кожного року повинні були обирати
головного князя федерацій. Намагання київського князя Рюрика відібрати к
Романа Галичину закінчилася поразкою. Г/В літопис називає Романа "великим
князем самодержцем всієї Русі".
Відомим торговельним шляхом був шлях через холм Володимир, інша - через
Брест і Ковель. На Польщу вела дорога із Червена на Сандомир, зі Львова на
Городок і до Томуня, через Закарпаття в Угорщину.
З Візантії везли шовк, вино, пряності. З західної Європи везли сукно, полотно,
оселедці, а вивозили шкіри, хутра, віск, сіль. Умови торгівлі встановлювались
шляхом дипломатичних переговорів. Роман брав участь у боротьбі між
польськими князями, здійснив успішні походи на половців (степові племена на
сході), розширив свою державу, здійснив успішні походи проти литовців. Згодом
Роман втрутився в боротьбу за владу і на шляху до Саксонії він загинув 19 червня
1205 р. в сутичці на Віслі.
Передчасна смерть не дала Роману можливості закріпити свій престол перед
синами Данилом і Василем. Розпочинається внутрішня боротьба за галицьку
землю. Романова дружина Анна разом із синами шукала порятунку. У 1205 р. в
Сяноці відбулася зустріч княгині, яка опікувалися синами Анни, в тому ж році
була зустріч з Андрієм, угорським королем, який взяв її синів під свій захист.
Польський князь Лешко Білий захопив прикордонні землі Г/В князівства між
Вепром і Бугом. У 1206 р. спадкоємці чернігівського князя захопили Галич, але
бояри запросили угорців і за допомогою угорського війська вигнали ворогів.
Боярства усувають Данила. Бояри обирають своїм князем Володислава
Кормичича. У 1214 р. Угорщина і Польща стали домовлятися про спільні дії щодо
Галичини. Син угорського князя Коломан одружиться на донці Лешка Білого і
його садять на престол в Галичині. Однак незабаром цей союз розпався і угорці
захоплюють Галичину. Йому вдалося заволодіти Берестям, Белзом,
Перемишлем. У 1215 р. Данило заволодів м. Володимир. А в 1230 р. Волинське
князівство було остаточно в руках Данила. Після цього він розпочинає боротьбу
за Галицькі землі. У 1230 р. боротьба закінчиться успішно і Данило остаточно
осідає в Галичі.
Зовнішня політика Данила Галицького
В XI ст. на річці Сайо було битва, де угорці були розбиті, також хорватські війська.
9 квітня 1241 р. біля м. Легніци (Польша) татари нанесли удар по військах князя
Генріха II Побожного, поляки зазнали поразки. Татари, дізнавшись про смерть
Хана Угедея, повернули свої війська назад і в пониззі Волги вони утворили
державу Золота Орда із центром у місті Сарай і під владу цієї влади потрапив Г/В
князь. Розорення руських земель ослаблювало державу, території, і тоді в
сусідніх державах з'явилася надія на те, що її слабкість можна використати щоб
захопити Г/В.
Белла IV у 1244 р. видав заміж свою доньку Анну.
Влітку 1245 р. союзні війська (угорсько-руські) направилося в м. Ярослав, де
відбулася велика битва, яка визначила подальші стосунки Г/В князівства з
Польщею та Угорщиною. Данило вислав до Ярослава полк двірського Андрія.
Також на боці Данила виступили литовські війська. Невдовзі, після перемоги,
навідилися татари. Ханський посланець він зажадав віддати Данилові Галич. Тоді
Данило в жовтні 1245 р. направляється на Золоту Орду. Хан Золотої Орди, Батий,
досить м'яко прийняв Данила. Данило також особисто їздив до Бели IV на
переговори, з яким договорився про шлюб свого сина Лева і принцеси угорської
констанції. У 1247 р. відбувається укладення шлюбу між Левом і констанцією.
Цей шлюб дає хороший поворот в країні.
Контакти із так званою Римською курією (римо-католицькою церквою) князь
Данило розпочав через папського посланця Плано Карпіні. У 1245 р. восени
переговори Плано Карпіні з Василем (сином Данила) не вдалися. В березні 1246
р. відбувається зустріч Плано Карпіні з князем Данилом біля дому. Розмова була
про можливість укладення унії, в ній йшлося про допомогу Риму Г/В князем.
Після цього Данило направляє свого посла до Риму і вже 3 травня 1246 р. Папа
Інокентій IV видає буллу, в якій йшлося про те, що русичи прагнуть до шанування
апостольського престолу і послушності Папі. Влітку 1247 р. Плано Капріні
повертався від татар, його вітали в Києві, він зустрівся з Данилом, 8 днів він
гостював у князя, розповідаючи про татарів. У відповідь Папа Римський надсилає
цілу серію булл, однак і цього разу справа обмежувалася формально-
цереовними речами, а про реальну військову допомогу не йшлося.
У 1251 р. угорський король Бела IV пише лист до Папи, в якому стверджує, що
завдяки старанням Бели IV Данило відновив свій інтерес до Риму і готовий
направити послів до Папи Римського. Данилу Галицькому була запропонована
корона Риму, але він відмовився. Римська курія готова була до того, що надати
допомогу для Данила, і вже в 1253 р. на Русь вирушив легат від Папи Інокентія IV
Опізо, який віз королівську корону.
На 30-ті роки XIII ст. перепав процес формування литовської держави, князем
якої стає Міндовг. Донька міндовга вийшла заміж за сина Данила - Шварна. Син
Данила - Роман - отримав від Міндовга містечко Новогрудок.
Українські землі в міжнародній політиці іноземних держав (XIV- перша полов.
XVII ст.)
У жовтні 1323 р. у новій резиденції Гедемін, князь, який завершив об'єднання
литовських земель, був підписаний мирний договір між Литвою, Лівонським
орденом, Ризьким архієпископством, а наступного року 1324 р. під тиском Папи
Римського тевтонський орден припинив бойові дії проти Литовського князівства.
Листопад 1324 р. до Вільнюса прибули посли золотоординського хана, було
укладено компромісну литовсько-ординську угоду про кондомініум, щодо
північної частини Київщини. Спираючись на укладений воєнно-політичний союз
із угорським королем Карлом Анджуйським було підтримано кандидатуру
Болеслова на керування Г/В землями.
На початок 1325 р. Болеслов був хрещений за православним обрядом і він
отримав ім'я Юрій.
У 1331 р. Гедеміну вдалося видати свою доньку Офку-Євфимію за Юрія
Болеслова.
11 лютого 1334 р. звернувся до магістра тевтонського ордену з грамотою, яка
закликала, щоб "закрити роти тим, хто бреше про наш союз і намагаються його
розірвати".
Конфронтація з Польщею призвів до того що галицькі війська разом із
монголами напали на Люблінську землю і спустошили її.
Вишеградська угода передбачала, що в обмін на успадкування угорським
принцем краківського престолу Карл Анджуйський поступиться полякам
правами на Галичину.
7 квітня 1340 р. у Володимирі бояри отруїли Юрія Болеслова і запросили на
престол Люберта Гедеміновича. Владою Гедеміна була Волинь, столицею якої
став Луцьк.
4 квітня 1345 р. Казимир III повинен був погодитися на перегляд вишеградскьої
угоди 1339 р. разом із угорським королем Лайошем III великим. В результаті
домовленостей мадяри зобов'язувалися надавати Польщі військову допомогу
для боротьби з Литвою за умови, що Галичина сприймалася як руське
королівство. У разі відсутності синів Казимира III ці землі будуть передані разом
із Польщею, а Казимир III буде тимчасово управляти руським королівством до
кінця свого життя. Якщо у Казимира III з'явитися син, то сам Лайош I, або ті, хто
успадкують його землі, можуть відібрати галицькі землі, але для цього їм
прийдеться заплатити 100 тис. Внаслідок укладеного так званого "Вічного миру"
між Казимиром III і Гедеміновичами Польща знову отримувала Володимирську
(Волинську) землю, але без східний волостей. Також Белзьку землю отримувала
Польща, Холмщину і остаточну Галичину.
Натомість польський король відмовлявся від будь яких претензій на
берестейсько-дорогичинську землю на користь Кейстута Гедеміновича.
Впродовж 1-2 десятиліть під контроль Литви перейшли також Київщина,
Чернігово-Сіверщина і поділля.
Таке стрімке зростання земель було явищем унікальним, як і загальний розвиток
Литовщини. Від самого початку Велике князівство Литовське не було етнічно
однорідним.
Чорна Русь була заселена білорусами, головним містом був Новгородок.
Не менш важливим є те, що ще при Гедеміні саме литовська держава стала
центром боротьби проти Золотої Орди, спираючись на її підтримку.
Гедемін та його син Ольгерд Ікейстут висунули в 1358 р. програму об'єднання під
своєю владою усіх балтійських та руських земель. Об'єднання балтських і
литовських земель спрямовано проти ворогів литовської держави, це Золота
Орда і Тевтонський Орден. У відповідь на пропозицію польського короля
Казимира III Великого, а також Папи Римського VI Інокентія та імператора
Римської імперії Карла IV прийняти католицтво Ольгерд висунув умову ліквідації
володінь тевтонського ордену на Балтії. Зокрема Ольгерд запропонував, щоб
тевтонський орден "розмістився в пустелях між татарами і руськими для захисту
їх від нападів татар". Ольгерд також вимагав повернення Литві інших захоплених
тевтонським орденом земель, зокрема ятвягів, прусів і латишів, усвідомлюючи,
що орден ніколи не погодиться добровільно піти із насадженних місць. Ольгерд
привів відбірний загін литовських лицарів, до яких приєдналися київське,
чернігівське і волинське боярство і разом з тим Ольгерд особисто взяв участь в
битві з золотою ордою на Синіх водах. Суперниками виступили татари кримської
і киркорської орд. Перемога Ольгерда на Синіх водах розширила Литовське
володіння до гирла Дніпра і Дністра.
Майже всю західну і південну Русь було зібрано до купи в одне ціле і центром
цього об'єднання був Вільнюс. З князівствами окремих руських земель, а саме
Вітебської, Полоцької, Смоленцької, Турово-Пінської, Гедеміновичі уклали
династичні шлюби, підписували договори, що гарантували недоторканість особи
і володінь світської та духовної знаті, участь у виборі Литовського намісника.
Міжнародно-політичні відносини ускладнювали необхідність воювати на два
фронти.
Щодо кревської унії, самое в цей час напередодні коронації в Кракові королеви
Ядвигі. 18 жовтня 1384 р. в середовищі польських політиків виникла ідея
об'єднати польські та литовські землі в єдине ціле.
14 серпня 1385 р. за результатами переговорів, Литовському замку Креве було
укладено документ, за яким викладені були умови Польсько-Литовського союзу
(Кревська унія). Цей союз передбачав:
• прийняття литовцями католицтва
• шлюб Ядвіги та Ягайла (в результаті цього шлюбу Ягайло ставав королем)
• видати полякам католиків, які перебували в Литві в полоні
• прилучити Литовські землі та Руські землі до корони Польської
11 січня 1386 р. польські посли підписали у Волковиську документ, який
підтверджував обрання Ягайла на польсикй престол та його одруження з
Ядвігою. 15 лютого 1386 р. Ягайло у Кракові прийняв хрещення за католицьким
звичаєм під іменем Владислава II, а через три дні він обвінчався з Ядвігою, і ще
через півмісяця був коронований. Таким чином Кревська унія мала характер
персонально-династичного об'єднання двох держав - Польщі та Литви.
Українська революція XVII ст. та її вплив на регіональне міжнародне життя
1. Зовнішньополітичні орієнтири Богдана Хмельницького (1648-1654 рр.)
2. Зовнішньополітичні зносини козацької держави (1654-1657 рр.)
3. Міжнародні зв'язки гетьманщини після смерті Б. Хмельницького. Доба руїни.
4. Еволюція зовнішньої політики Івана Мазепи.
5. Геополітичний вимір зовнішньої політики гетьманщини.
Переяславська рада відбулася 8 січня 1654 р. Батурин і Хмельницький
повідомили Москву про союз України з Росією. В листі не було написано про
статус Росії в Україні.
17 лютого з Чигирина для переговорів із російським урядом про статус України
виїхало посольство на чолі із генеральним суддею Зарудним і переяславським
полковником Тетерою. 12 березня посли прибули до Москви, а 14 березня, крім
листів Хмельницького, передали ще прохальні статті, які складалися із 23 пунктів
про підтвердження усіх козацьких прав і привілеїв, про 60 тис. козацький реєстр,
про права православної шляхти, про плату старшині та кошти на утримання
війська, про вільне обрання козацького гетьмана, низка статей про міську
адміністрацію иа збір податків в гетьманщини царським урядом, про те, що
царські воєводи та інші урядовці не повинні втручатись у внутрішні справи
України, про надання царським урядом грамот про вільності козацтва і
православної шляхти, про право зносин з іншими державами, але з відома
московського царя, про збереження прав київського митрополиту та
розташування московських міст на території України. Цей договір був складений,
щоб протистояти Речі Посполитій та мати союзника і спільні дії проти кримського
ханства. Остаточне рішення було оформлене у царських грамотах від 27 березня
про збереження прав і вільності війська запорозького, православної шляхти, про
володіння гетьманом чигиринським староством та іншими маєтностями. Інші
питання знайшли свої відображення в статтях із 11 пунктів від 24 березня 1654 р.
З початку 1655 р. почалося мінятися ставлення Туреччини до України.
Мирний договір між Москвою і Польщею був підписаний у 1656 р. за
посередництвом Австрії.
Інструкція, яка проживала світло, на відносини між Швецією та Україною, на
позицію уряду Швеції щодо України. Насамперед, посли мали добиватися
розриву російсько-українскього союзу і залучення України до збройної сили
Швеції. Самому Хмельницькому належало за домовленістю з Карлом Х взимку
чи весною вирушити до Польщі або до Москви. Шведи наполягати на тому, щоб
козацьке військо не було втягнуто в інші військові справи та не примкнули до них
як союзники.
Разом з тим, шведи давали зрозуміти, щоб Хмельницький не укладав перемир'я
без згоди Швеції. З свого боку, шведи брали на себе зобов'язання не допомагати
ворогам Хмельницького, а по можливості допомагати козакам. Шведський уряд
не поспішав визнавати Україну як незалежну державу.
До східної коаліції входили Семигород, Литва, Швеція, Гетьманщина, Молдавія,
Пруссія та Волощина. Ця коаліція працювала напротивагу Москви, Польщі і
Кримському ханству. Коаліція фактично збиралась з тогочасної спільності
політичних інтересів, в результаті яких важливу роль відігравала Гетьманщина на
чолі з Хмельницьким. Швеція у своїх намірах прагнула заволодіти польським
узбережжям Балтійського моря і в старій династичній війні з Польщею вона
зустрілась з однією проблемою- об'єднання Польщі з Москвою та перспективою
обрання Московського царя на престол Польщі. За цих умов завданням короля
шведського Карла Х Густава якнайшвидше запобігти цієї небезпеки та
випередити Москву швидкими темпами оволодіти максимальною територією
польських земель. Неабиякий інтерес щодо Гетьманщини мала також Пруссія.
Фрідріх Вільгельм Великий, князь прусський і курфюрст брандермурзький,
завдяки повстанню України під проводом Хмельницького отримав можливість
позбутись впливу Польщі. Одразу після початку війни козацтва проти Речі
Посполитої Фрідріх Вільгельм Великий, в томк числі й Пруссія, був звільнений від
обов'язку платити щорічну грошову данину Польщі. Таким чином Швеція і
Пруссія склали північну группу антипольської і антимосковської коаліції.
Серединою частиною груп держав була Литва. Відчувши послаблення з боку
Польщі почали поширюватись сепаратистські групи на чолі з Янушем
Радзивілом. З його смертю політичний провід опинився в руках його брата '
Богуслава Родзивіла, який під час війни перейшов на бік шведського короля і
прийняв шведський протекторат. Разом з тим, Богуслав прийняв протекцію
Хмельницького, який обіцяв йому боронити Литву, перш за все, від зазіхань
Москви.
Військові стосунки існували з Гетьманщиною і Семигородом в часи, коли
семигородський князь Юрій ІІ Ракоці став прагнути досягти мети поширювати
свою державу за рахунок польських територій. Юрій ІІ також був в тісних
відносинах з Карлом Густавом.
Балтійсько-чорноморська коаліція врізалася у відносини Польщі та Москви. Вона
створювала противагу цим двум державам. В цих умовах Гетьманщина набирала
особливо важливої сили і значущості. Після довгих переговорів із Семигородом
та Гетьманщиною оба сторонами 7 вересня 1756 р. був підписаний "Трактат
вічної приязні". Згідно із цією угодою, Хмельницький і Ракоті та їх нащадки
зобов'язувались надавати допомогу один одному та спільно боротися против
ворогів.
Міжнародні зв'язки після смерті Богдана Хмельницького і Доба Руїни
За Березневими статтями, Гетьман обирається на козацькій раді, але
призначається на посаду за відома і утвердженням царя. Виговського обрали,
але процедура обрання не відбулася.
Ці договори були нав'язані. В них було обмеження війська козацького до 40 тис.
про направлення царських воєвод з "ратними людьми" до інших міст
Гетьманщини, зокрема Чернігова, Переяслава, Ніжина, Корсуня, Білої церкви та
Прилук.
Крім того, сталося питання про передачу царській владі такого населеного
пункту як Старий Бихів.
Піднялася ціла хвиля протестів та обурення в козацтві. Московський цар зробив
серйозний замах на основи козацької держави і повністю проігнорував
Березневі статті.
В жовтні 1657 р. скликається козацька рада, на якій Виговський роз'яснив
учасникам цієї козацької ради суть нових вимог Москви і заявив при цьому, що
він не бажає бути в неволі ті склав булаву. Однак відносини із Москвою, які дали
тріщину у період гетьманування Богдана Хмельницького, вважались
зіпсованими.
В 1657 р. Виговський оформляє договір зі Швецією, яка визнала незалежність
Гетьманщини в її кордонах аж до Вісли. Від Литви було приєднано берестейське
та новгородське воєводства. Також Виговський поновлює союз з Кримом та
Туреччиною. Загальний зовнішньополітичний курс Виговського був спрямований
на створення української держави, якому сильно заважала Москва, якій не
подобалась політичне зростання Гетьманщини.
Не визнаючи спочатку Виговського гетьманом, московський цар веде таємні
переговори із Запорізькою Січчю, зокрема кошовим Барабашем. Одна із доньок
боярина була видана заміж за Барабаша. Його наділили титулом гетьмана,
вручили йому булаву від імені Москви. Агенти Москви сіяли недовіру та
ворожнечу між запорозькими і реєстровими козаками. Московські воєводи
почали зміщувати з посад неугодну їм козацьку старшину і розсилати по
Гетьманщині обурюючі листи. Відбулося збройне протистоянна "Полтавська
битва" у 1658 р.. Це був виступ полтавського полковника Пушкаря, який в союзі з
Барабашем вийшли прости московського царя.
Незабаром відносини з Москвою Виговський розірвує і про розрив своїх
відносин з Москвою він сповіщає європейські країни, відновлює союз із Кримом,
домагається офіційного визнання Гетьманщиною Швецією.
16 вересня 1658 р. у м. Гадяч Виговський підписує договір з представниками Речі
Посполитою про входження до її складу Київського, Братславського та
Чернігівського воєводств з надання цим територіям широкої автономії за
зразком Люблінської унії 1569 р. під назвою "Князівство Руське".
Козацтво домагалося, щоб до його складу входили також західні українські
землі, а саме воєводства Волинське, Подільське, Руське, Белське, Пінське і
Мстиславські повіти, а також чисельність війська у кількості 60 тис. козаків.
Однак, польська сторона всі ці домагання відкинула і не погодилася на
державну самостійність всіх українських земель.
Воєвода, дипломат - Юрій Немирич.
В угоді йшлося про розрив відносин Гетьманщини з Москвою і на федеративних
засадах Князівство Руське мало ввійти до складу Речі Посполитої, яка мала
складатись із трьох вільних держав - Польської, Литовської та Руської. Також
договір передбачав, що для всіх спільний король, який мав обиратися трьома
народами, а гетьман ставав безпосередньо цивільним і військовим правителем
України. Законодавча влада мала належати національним зборам, а виконавча
гетьманові, якого українське населення мало обирати пожиттєво. Але він мав
бути затвердженим королем.
Податки і прибутки мали залишатися у князівстві, разом з тим передбачалося
існування власної скарбниці, монетного двору, війська, а також функціонування
генерального перебування (суду). Землеволодіння, становий поділ мали
знаходитись в руках гетьмана. Гарантувалося збереження традицій, прав і
вільності козацтва. Разом з тим передбачалося, що щороку зв рекомендацією
гетьмана сотня козаків мала прийматися до шляхетного стану з кожного полку. В
тому ж договорі визначалося, що без дозволу гетьманського уряду коронне
військо не мало право входити на територію Князівства Руського. Православне
духовенство отримувало політичні права на рівні з римо-католицьким
духовенством, а також право безперешкодно будувати православні церкви,
монастирі, школи, шпиталі, повертати маєтки. Козацтво зберігало право на 60
тис. військо, але до цього ще додавалися 40 тис. найманців. Передбачалося
відкриття вищих шкіл, де вивчалися і викладалися православні, заснування
колегіумів. Разом з тим, Виговський звертався до європейських дворів з
маніфестом, де він пояснював чому він відходить від Березневих статтей і
повертається до союзу з Польщею, через порушення Москвою всіх правил угоди.
Після укладання угоди, Виговський перестає підкорятися Москві, і щоб захистити
свої кордони він повертається до союзу із кримським ханом. В Москві почули
про Гадяцькі статті, московський уряд наказан зібрати раду із старшини.
Трубецькой направляє військо під містечко Конотоп і 27 червня 1659 р. козацьке
військо розгромило московське угрупування. Тим часом, у травні 1659 р. у
Варшаві забрався сейм на який приїхали посли від Князівства Руського, 200 осіб
послів на чолі із Немиричем і Прокопом Верещаком. Ці статті на сеймі були
затверджені 22 травня 1659 р., на урочистих зборах сенату присягнув польський
король. Однак, Галицький договір викликав обурення серед широких мас
Гетьманщини, тому він так і не набув потрібного визнання.
У 1659 р. в м. Германівці Виговський скликає раду і зрікається гетьманської
влади. Сам подається в Польщу і стає барським старостою, а потім київським
сенатором.
Виговського було арештовано 1664 р. і розстріляно.
Того ж самого дня, коли Виговський зрікається гетьманської влади, Юрія
Хмельницького було обрано гетьманом. На посаду гетьмана висувала саме
козацька старшина промосковської (антипольської) орієнтації. Та старшина
хотіла налагодити стосунки з Москвою та добитися прав для України
приєднавши до Гетьманщини північну Чернігівщину, частину Білорусі. Юрій
Хмельницький прагнув свободи дипломатичних відносин, самостійності у
зовнішній політиці. Прагнув заборони для московських воєвод втручатись у
внутрішні справи Гетьманщини. Все це було оформлено в новому договорі з
Москвою "Жердицькі статті".
До Трубецкого вирушає козацьке посольство на чолі з Петром Дорошенком, але
той відмовляє у зустрічі. Трубецеой запрошує Юрія Хмельницького до
Переяслава, де відбувається козацька рада і Юрія вдруге обирають гетьманом.
Заляканий силою російського війська у 1659 р. Юрій Хмельницький
погоджується на прийняття нової угоди. І, замість запропонованих Жардецьких
статтей, Хмельницького заставляють підписати Переяславську угоду.
Київський митрополит повинен підпорядковуватись московській владі.
Від 27 жовтня 1659 р. передбачав, що московські війська мають
розташовуватись в усіх найбільших містах Гетьманщини. Козакам заборонялося
вести зовнішню політику та вступати у війни без дозволу московського царя.
Також не дозволялося без згоди з Москвою обирати та звільняти старшин та
полковників. Було зроблено допис, які покладено було в зміст нової угоди, що
після обрання нового гетьмана, він повинен їхати до царя, щоб отримати булаву
та грамоту.
Переяславські статті зауважили, що козацькі війська мали вийти із Білорусі.
До запропонованих статей про політичне становище Гетьманщини цар додав ще
19, основний зміст яких були про те, що козацькі війська повинні вступати в війну
за Москву, ставати їх союзником. Був наказ бути навіки відданим мосеовському
царю. В договорі встановлювалася смертна кара для учасників змов проти
Москви.
У 1660 р. між Москвою та Польщею знов виникає війна за українські землі.
Московські війська разом із військом Юрія Хмельницького виступають на
правобережжя Польщі і біля м. Чуднова відбулася битва, в якій козацьке військо
разом із московським потрапляє у полон і Юрій Хмельницький погоджується
віддати Гетьманщину до Польщі.
17 жовтня 1660 р. недалеко від м. Чуднова було підписано договір
"Слободищенський (Чудеівський) трактат (договір)", який являв собою
повернення Гадяцького договору, але без Князівства Руського із скасуванням
умов Березневих статтей та Переяславської ради.
Україна ставала частиною Речі Посполитої, що призвело до того, що ...
Умови Чуднівського трактату було затверджено на сеймі, де було відхилено
вимоги щодо ліквідації унії та права козаків брати участі у виборі короля. Юрій
Хмельницький зрікається гетьманства і лівобережна Україна обрала собі нового
гетьмана окремо від правобережжя. Гетьмана правобережжя було обрано
Тетерю (1663-1665 рр.), який проводив пропольську політику. Наступником
Тетері стає Петро Дорошенко (1665-1676 рр.). Він дотримувався інших поглядів,
зокрема основою його політики було глибоке переконання в утворенні і
збереженні української держави . Межами української території Дорошенко
визначав на заході Перемишль, Ярóслав, річки Вісла і Німан. На сході це Севськ і
Путивль.
Лівобережним гетьманом був Іван Брюховецький, який проводив зовсім іншу
політику. У вересні 1665 р. Брюховецький поїхав на поклін до Москви, де
підписав новий договір, статті якого звели до мінімуму автономію Гетьманщини.
Всі податки мали перейти до царської казни. Гетьман не мав права вести
зовнішню політику. Митрополит київський мав призначатися московським
патріархом. В обмін на ці поступки, лівобережному гетьману було видано це все
у формі грамоти, яку Гетьман отримав 11 грудня 1665 р.
Брюховецький за таке покірне прийняття грамоти отримав винагороду - титул
московського боярина, землі, недалеко від кордону із московським царством, та
московську дружину.
Ситуауія, яка відбувалася на Лівобережжі, не могла бути позаувагою Петра
Дорошенка. В лютому 1666 р. на старшинській раді Дорошенко викладає свій
план дій: звільнити правобережжя з-під влади Польщі, укласти союз із Кримом
та Туреччиною і йти на Лівобережжя. Таким чином, було прийнято об'єднати
Лівобережжя та Правобережжя України.
Восени 1666 р. за домовленістю із Кримським ханом було направлено 30 тис.
татарське військо на допомогу Дорошенку, а на початку грудня 1666 р. на
Поділля було прийнято покарати Дорошенка, за небажання підкорятися Польщі.
Але Петро зміг розгромити польське військо.
Землі війська запорізького проголошувалося під сильним управлінням Москви
та Польщі і мали протистояти нараду татар. Це викликало обурення на теренах
Гетьманщини і почалося повстання.
Мазепа виконував різні дипломатичні доручення польського короля, зокрема
він від імені короля вів переговори із гетьманами (Виговським, Хмельницьким,
Тетери). У 1669 р. Мазепа перейшов на службу Петра Дорошенка. Репутація
Мазепи при королівському дворі похитнулась через те, що він почав зустрічатись
з полячкою. Мазепа був ротмістром надвірної корогви. Водночас, він виконував
обов'язки генерального осавула, а також дипломатичні доручення Дорошенка.
Зокрема до Криму, і під час однієї з таких поїздок Мазепа потрапив в полон до
козаків.
Під час свого обрання Мазепа присягнув на вірність царівні Софії. а також
царевичами Петру та Івану. Були підписані нові статті. Вони отримали назву
"Коломацькі статті" 25 липня 1687 р. В основі цих статтей лежали Глухівські статті
1669 р., до яких були додано деякі положення. Згідно зі статтями було
закріплено залежність кадрових змін в уряді Гетьманщини від Москви. Тобто, ані
гетьман не міг на свій власний розсуд змінити старшин, ані старшина самовільно
обирати нового гетьмана. Значну увагу приділяли участі Гетьманщини у
зовнішній політиці Росії. Зокрема, новий гетьман (Мазепа) мав дотримуватись
Вічного миру і не повинен діяти на шкоду інтересам Речі Посполитої. Разом з
тим, гетьман був зобов'язаний надавати військо для російських походів против
Криму та Туреччини. Передбачалось також побудова гетьманським урядом
прикордонних укріплень на Півдні. Мазепа на річці Самара побудував
Новобогородицьку та Новосергіївську фортеці, які були обсажені московськими
військами. Вкотре, гетьманській стороні було відмовлено у дипломатичних
контактах з правителями інших держав. Разом з тим, в п'яти містах мали
перебувати московські залоги, додавалися до Коломацьких статтей, що в
Батурині буде стояти московський стрілецький полк, щоб контролювати дії
гетьмана.
Коломацькі статті також передбачали сприяння мішаним українсько-
московським шлюбам. Гетьманщина не повинна була бути окремою від Москви
державою.
Умови Коломацьких статтей були дещо пом'якшені через 2 роки через
переворот, з'являтися новий цар - Петро I.
З осені 1688 р. Москва почала готуватися до другого кримського походу, який
відбувся у 1689 р. під командуванням Голіцина.
Наприкінці лютого 1691 р. Петрик, канцеляр Мазепи, несподівано вирушив до
Січі, де його було обрано військовим писарем.
Наслідком походу Петрика став Кизикерменський договір, який був укладений
26 травня 1692 р. Укладений договір був оцінений як Вічний мир між кримським
ханством та незалежною українською державою - "Видільне князівство київське
та чернігівське зі всім військом запорозьким і народом малоросійським", а в
коротшій формі - "Князівство малоросійське".
Петрик укладав договір ще як військовий писар, але вже в липні 1692 р. за
допомогою татар у Кам'яному затоні його було обрано гетьманом. Наприкінці
липня Петрик видав універсал до народу і почав наступ на Гетьманщину з 500-
тим військом, а також 20 тис. татарським військом.
Успіх Петрика був зупинений із наближенням московського та українського
війська.