1

Надія Ашиток
Школознавство
Тексти лекцій для підготовки фахівців спеціальності 014 «Середня освіта» (за всіма спеціальностями)»
другого (магістерського) рівня
Лекція 1. Загальні основи управління освітою
План
1.Мета, завдання і зміст курсу
2.Управління освітою: суть, історія розвитку, сучасний стан
3.Основні принципи, методи і форми управління освітою
4.Функції управління освітою
Школознавство – галузь педагогічної науки, що вивчає зміст і методи управління шкільною
справою, особливості системи керівництва школою, організації її роботи. Управління навчальними
закладами – це діяльність, що передбачає розробку рішень, організацію контролю регулювання об’єкта
управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації. Теоретичні
засади управління, школознавства досліджувались у працях таких вітчизняних педагогів, як
В. І. Бондар, Л. І. Даниленко, Г. В. Єльникова, М. Ю. Красовицький, О. Я. Савченко, М. Д. Ярмаченко
та ін. Основи управління загальноосвітніми навчальними закладами осягаються під час вивчення курсу
«Школознавство», що входить до навчального плану підготовки майбутніх педагогів.
Мета курсу: ознайомити студентів з організацією, змістом, принципами та методами управління
системою освіти України. Завдання: сформувати уявлення про загальні основи управління освітою;
ознайомити зі структурою управління освітою; дати характеристику методичній роботі в школі;
проаналізувати особливості атестації педагогічного персоналу; розглянути систему внутрішкільного
контролю; ознайомити з основами прогнозування, планування і обліку роботи у школі; навчити
використовувати передовий педагогічний досвід; сформувати уявлення про інноваційну спрямованість
педагогічної діяльності; підготувати студентів до роботи в інклюзивних класах, школах-інтернатах;
ознайомити з роботою в сільських малокомплектних школах.
Курс передбачає висвітлення матеріалу з таких тем: «Загальні основи управління освітою»,
«Структура управління освітою», «Методична робота в школі. Атестація педагогічного персоналу»,
«Система внутрішкільного контролю», «Прогнозування, планування і облік роботи в школі»
«Передовий педагогічний досвід», «Інноваційна спрямованість педагогічної діяльності», «Робота в
школах-інтернатах. Сільські малокомплектні школи».
Управління як теорія виникло на початку XX століття. Основоположниками школи «наукового
управління» були американський інженер Ф. Тейлор і французький менеджер А. Файоль. Перший з них
вирішив завдання удосконалення управління підприємством шляхами економного використання праці і
засобів виробництва, регламентації використання інструментів і матеріалів, стандартизації робочих
операцій, точного обліку робочого часу і цим довів, що управляти можна «науково». У 1911 році
Ф. Тейлор опублікував книгу «Принципи наукового управління», яка вважається початком визнання
управління наукою. Наступний етап розвитку управлінської думки пов'язаний із зародженням у 30-ті
роки XX століття школи «людських відносин». Представники цієї теорії вивчали соціально-психологічні
проблеми поведінки людини у трудовій діяльності і наголошували на необхідності враховувати
людський фактор виробництва [26].
Принципи управління – це вихідні положення, яких дотримуються в управлінні системою освіти.
Розрізняють такі принципи: принцип демократизації управління принцип поєднання колегіальності з
персональною відповідальністю, принцип науковості, принцип перевірки фактичного виконання
прийнятих рішень, принцип оперативності, конкретності і діловитості, принцип цілеспрямованості в
діяльності керівників закладу освіти, принцип ініціативи і активності, принцип оптимізації [28].
Принцип демократизації управління передбачає розширення прав учителів та педагогічних
колективів, заміну командно-адміністративних методів управління демократичними, створення
комфортного морально-психологічного клімату в колективі, формування доброзичливих стосунків між
адміністрацією закладу та учителями, педагогами і учнями, педагогічним колективом і батьками;
передбачає моральне і матеріальне стимулювання творчих пошуків учителів
Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Персональну
відповідальність перед державними органами за роботу загальноосвітнього навчально-виховного
закладу несе його директор, за стан справ з освіти в районі — завідуючий відділом освіти районної
держадміністрації, а в області — начальник управління освіти обласної держадміністрації, в країні —
 2
міністр освіти. Керівник освітньої установи може самостійно приймати рішення з питань, які
стосуються його компетенції і визначені статутом закладу, і вимагати їх виконання від інших членів
колективу. В прийнятті рішення керівник зобов'язаний враховувати думку членів колективу, якщо вона
не суперечить законам України.
У загальноосвітньому навчально-виховному закладі директор своїм наказом реалізує рішення
педагогічної ради, органів громадського самоврядування, якщо вони відповідають чинному
законодавству.
Педагогічна рада — це постійно діючий дорадчий колегіальний орган. Головою педагогічної
ради є директор навчально-виховного закладу. Педагогічна рада діє в рамках Положення про
педагогічну раду. Її робота спрямована на вдосконалення навчально-виховного процесу, його
методичне забезпечення; на розв'язання питань морального та матеріального стимулювання праці учнів,
звільнення їх від екзаменів, переведення до наступного класу або залишення учнів, що не встигають,
для повторного навчання в тому ж класі; на підвищення кваліфікації педагогічних працівників,
впровадження досягнень науки і передового досвіду в практику їх роботи та інше. Планується робота
педагогічної ради в довільній формі. Кількість її засідань визначається потребою закладу освіти, але не
менше чотирьох разів на рік.
До органів громадського самоврядування відносять конференцію і раду закладу освіти.
Конференція (загальні збори) є вищим органом громадського самоврядування закладу освіти. На
конференцію обирається однакова кількість делегатів від трьох категорій: працівників закладу освіти,
учнів ІІ-ІІІ ступенів, батьків і представників громадськості. Кількість делегатів від кожної категорії та
термін їх повноважень визначається статутом загальноосвітнього навчально-виховного закладу.
Конференція правочинна при наявності не менше половини її делегатів. Рішення приймається
більшістю голосів присутніх делегатів. Періодичність скликання конференції, як правило, не менше
одного разу на рік. Право скликати конференцію мають голова ради закладу, делегати, якщо за це
висловилось не менше третини їх загальної кількості, директор навчально-виховного закладу,
засновник.
Основними напрямами роботи конференції є такі: обрання ради закладу освіти, визначення
терміну її повноважень, затвердження основних напрямів діяльності навчально-виховного закладу,
заслуховування звітів директора, голови ради закладу про їхню роботу, прийняття рішення про
стимулювання праці, підняття клопотання перед засновником закладу про доцільність перебування
директора на відповідній посаді.
Рада закладу освіти обирається на конференції відкритим або таємним голосуванням. До її
складу входить однакова кількість представників від працівників цього закладу, учнів ІІ-ІІІ ступеня,
батьків і громадськості. Право скликати раду закладу освіти мають її голова, засновник, члени ради,
якщо за це висловилось не менше третини її загальної кількості, директор закладу освіти. Засідання її є
правочинним, якщо в роботі взяло участь не менше двох третин її членів. Рішення ради закладу
приймаються простою більшістю голосів, присутніх на засіданні. Рада закладу освіти може
затверджувати режим роботи закладу, вносити пропозиції про стимулювання праці педагогічних та
інших працівників закладу, приймати рекомендації про нагородження учнів і випускників закладу за
успіхи в навчанні, праці, розглядати пропозиції педагогічної ради про виключення учня із закладу
освіти, організовувати громадський контроль за харчуванням і медичним обслуговуванням учнів,
видавати рекомендації щодо витрат бюджетних і позабюджетних коштів закладу освіти, погоджувати
розподіл коштів фонду всеобучу, за поданням директора визначати структуру громадського
самоврядування закладу освіти.
Принцип науковості передбачає управління закладом освіти на основі законів України,
нормативних актів та широкого використання досягнень науки про управління освітою, результатів
досліджень психолого-педагогічних наук, передового педагогічного досвіду.
Принцип перевірки фактичного виконання прийнятих рішень. Невід'ємною частиною
управління навчально-виховним закладом є перевірка виконання Закону України «Про освіту»,
нормативних актів органів управління, наказів і розпоряджень директора, рішень педагогічної ради,
ради закладу освіти. Керівник навчально-виховного закладу повинен не тільки перевіряти виконання
прийнятих рішень, але й створити умови та надавати необхідну допомогу для їх виконання.
Принцип оперативності, конкретності і діловитості. Оперативність управління означає
своєчасне вирішення завдань, поставлених перед колективом закладу освіти. Конкретність в управлінні
вимагає розв'язання завдання на основі перевіреної інформації. Здійснюючи внутрішньошкільний
 3
контроль, керівник закладу, крім глибокого і детального аналізу проведених заходів, повинен дати і
конкретні рекомендації педагогічним працівникам. Керівник закладу освіти повинен бути всебічно
компетентним у питаннях педагогічної теорії і практики, основ наукової організації праці, передового
досвіду в управлінні закладом освіти. Він повинен добре знати перспективи та невідкладні завдання
роботи закладу, яким керує, знати рівень державних вимог, вміти збирати факти, узагальнювати
практичний досвід, правильно використовувати кращий досвід педагогічних працівників.
Принцип цілеспрямованості в діяльності керівників закладу освіти означає спрямування
зусиль на вирішення визначальних завдань освіти і виховання на кожному конкретному етапі розвитку
суспільства. Пріоритетність завдань у галузі освіти і виховання визначені в державній національній
програмі «Освіта» («Україна XXІ століття»). Це, зокрема, формування системи і обсягу знань, умінь і
навичок, диференціація і інтеграція навчально-виховного процесу, формування національної свідомості,
утвердження принципів загальнолюдської моралі та ін.
Цілеспрямованість в управлінні передбачає вміння із багатьох завдань, які стоять перед
навчально-виховним закладом, вибрати основні, від розв'язання яких залежить успіх роботи закладу
освіти.
Принцип ініціативи і активності. Цей принцип передбачає постійну підтримку керівником
закладу освіти, його заступниками творчих пошуків педагогів, розвиток їх ініціативи і активності в
розв'язанні актуальних завдань навчально-виховного процесу.
Принцип оптимізації. Він передбачає досягнення високої ефективності в педагогічній
діяльності при умові розумної і доцільної затрати зусиль. А це можливо на основі наукової організації
праці педагогічних працівників і учнів закладу, завдяки вмілому використанню особистих якостей
кожного працівника, при умові створення оптимальних умов для підвищення якості навчально-виховної
роботи.
Принципи управління освітою в практичній діяльності виступають не відокремлено один від
одного, а в комплексі.
Методом управління називається спосіб впливу на учасників управлінського процесу. Є
організаційні, педагогічні, соціально-психологічні, економічні методи. Організаційні методи
передбачають систему організаційних і розпорядчих впливів, спрямованих на досягнення поставленої
мети. Це інструктаж, нормування, різні розпорядчі акти. До педагогічних методів управління відносять
проведення науково-практичних конференцій педагогічних працівників, серпневих нарад учителів,
семінарів, диспутів, педагогічних читань. До соціально-психологічних методів управління відносять
методи формування суспільної свідомості, морального стимулювання (заохочення і покарання), методи
впливу на педагогічних працівників на основі використання традицій педагогічного колективу
(посвячення молодого педагога, звіти творчих учителів), створення нормального психологічного
клімату в колективі тощо, а також методи соціологічних досліджень (анкетування, інтерв'ю, тестування,
використання соціометричних методик та ін.), які дозволяють визначити сформованість громадської
думки, розподіл симпатій в колективі, рівень задоволення роботою. Економічні методи управління —
це методи матеріального стимулювання (преміювання, підвищення зарплати за результатами
атестації),економічного планування, бюджетного управління та ін. [27].
Умови функціонування освітнього закладу припускають використання різних форм управління,
до яких належать колективні творчі справи, виховні ситуації, самоврядування, класно-учнівські
колективи, гуртки, секції, інші об'єднання вихованців; виховні традиції, громадська думка.
Під функціями управління розуміють певний розподіл праці, спеціалізацію в сфері управління.
Виділяють спеціальні і загальні функції управління. Загальні функції управління властиві будь-якому
об'єкту управління, а спеціальні – це посадові функціональні обов'язки педагогічних працівників.
Розрізняють такі загальні функції управління: планування, організація, координування, контроль,
регулювання, облік, аналіз.
Планування передбачає визначення завдань, над розв'язанням яких працюватиме педагогічний
колектив загальноосвітнього навчально-виховного закладу. Від вміння правильно спланувати роботу
значною мірою залежить ефективність навчально-виховного процесу.
Для того, щоб план виконувався, його треба чітко організувати: вказати дату проведення
запланованих заходів, організаторів або відповідальних за їх проведення.
У процесі виконання плану роботи потрібно координувати діяльність педагогів, тобто
узгоджувати їх дії, встановлювати гармонію між частинами системи.
Встановленню відповідності управлінського процесу певним нормам, інструкціям сприяє
 4
контроль. Проте в процесі контролю не тільки констатують певні факти, але й виявляють причини
недоліків і розробляють заходи з метою їх усунення. Контроль дає можливість забезпечити зворотний
зв'язок.
Регулювання сприяє усуненню неузгоджених дій різних ланок освіти, які можуть під час роботи,
дає можливість вчасно враховувати і зосередити основні сили. Цьому значною мірою сприяє
оперативне розпорядження керівника закладу, використання матеріального й морального
стимулювання.
Важливою функцією управління є облік, який дає можливість бачити ефективність вжитих
заходів, дати кількісну і якісну оцінку результатів навчально-виховного процесу.
Педагогічний аналіз, який проводиться на основі якісної оцінки навчально-виховного процесу,
вивчення тенденцій розвитку, сприяє виробленню рекомендацій щодо вдосконалення процесу
управління загальноосвітнім навчально-виховним закладом [Семенюк Т. В. Школознавство //
Технології професійно- педагогічної підготовки майбутніх учителів: Навчальний посібник / За заг.ред.
О.А.Дубасенюк. – Житомир: Житомир.держ.пед.ун-тет, 2001. – С. 141-184].
Питання для самоконтролю
 Сформулюйте мету і завдання курсу, окресліть його зміст
 Що ви знаєте про історію управління освітою?
 Дайте визначення внутрішньому управлінню
 Дайте визначення принципам, методам і формам управління
 Які принципи, методи і форми управління ви знаєте?
 Які функції виконує управління?

Лекція 2. Структура органів управління освітою

План
1.Поняття про структуру органів управління освітою
2.Органи управління як складова системи освіти України, їх повноваження та функції

Відповідно до Закону «Про освіту» в Україні створено систему державного управління і систему
органів громадського самоврядування. Органами державного управління освітою в нашій країні є
Міністерство освіти і науки, міністерства і відомства, які мають навчально-виховні заклади, управління
освіти обласних державних адміністрацій, відділи освіти районних (міських) державних адміністрацій.
Центральним органом державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки.
Його повноваження визначено Законом України «Про освіту» та «Положенням про Міністерство освіти
України». Міністерство освіти бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втілення
її в життя, у визначенні основних напрямків розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-
методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв'язок з іншими державами,
організовує впровадження в практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду; проводить
атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів [27].
При обласних, районних (міських) державних адміністраціях створюються відповідні структурні
підрозділи, які здійснюють управління освітою: при обласній держадміністрації – управління освітою,
при районній (міській) – відділ освіти, а при сільській і селищних Радах народних депутатів – комісії з
питань освіти.
Управління освіти, з одного боку, підпорядковане Міністерству освіти, а з другого – обласній
державній адміністрації. Воно здійснює керівництво освітою в області. Йому підпорядковані обласний
інститут післядипломної освіти, обласні станції юних техніків, натуралістів, туристів, загальноосвітні
навчально-виховні заклади інтернатного типу, інші освітні установи.
Управління освіти обласної держадміністрації аналізує стан освіти в області, організовує
розробку і виконання регіональних програм розвитку освіти національних меншин, забезпечує розвиток
мережі навчально-виховних закладів області, проводить їх ліцензування та атестацію. До функцій
управління освіти входить і впровадження затверджених Міністерством освіти нових технологій у
системі освіти, здійснення контролю за діяльністю відділів освіти в районах, містах, організація
державного інспектування безпосередньо підпорядкованих установ та закладів освіти, підвідомчих
закладів післядипломної освіти. Управляння освіти укладає і припиняє дію контрактів з керівниками
закладів освіти, що знаходяться в його підпорядкуванні, аналізує виконання керівниками вищих
навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, професійно-технічних закладів умов контракту, формує
 5
замовлення на методичну, педагогічну літературу, навчальні програми, посібники, бланки суворої
звітності та інше [30].
Відділ освіти підпорядкований, з одного боку, управлінню освіти обласної держадміністрації, а з
другого – районній (міській) державній адміністрації. Він здійснює безпосереднє керівництво
навчально-виховними закладами: загальноосвітніми школами, ліцеями, гімназіями, дошкільними
закладами, позашкільними установами, а також районним (міським) методичним кабінетом, аналізує
стан освіти в районі (місті), подає пропозиції місцевим органам влади щодо зміцнення навчально-
матеріальної бази закладів освіти, сприяє створенню різних типів закладів освіти, організовує навчання
обдарованих дітей, а також дітей, які мають вади у фізичному і розумовому розвитку, сприяє
влаштуванню до інтернатних закладів дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування,
організовує роботу психологічної служби, соціально-педагогічного патронажу в закладах освіти,
визначає потребу і забезпечує заклади освіти педагогічними кадрами, проводить атестацію педагогічних
працівників району, аналізує використання бюджетних коштів на освіту та інше.
Докладніше про структуру і повноваження Міністерства освіти і науки. Це Міністерство (МОН
України) – центральний орган виконавчої влади України. Є головним органом у системі центральних
органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової,
науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності Міністерство створене 28
лютого 2013 року шляхом реорганізації Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України  в
Міністерство освіти і науки України та Міністерство молоді та спорту України. Повноваження
Міністерства освіти і науки України  визначено Законом України «Про освіту» та «Положенням про
Міністерство освіти України» [29].
Центральний апарат складається з таких підрозділів – Департамент загальної середньої та
дошкільної освіти, Департамент професійно-технічної освіти, Департамент вищої освіти, Департамент
науково-технологічного розвитку, Департамент інновацій та трансферу технологій, Департамент
атестації кадрів вищої кваліфікації, Департамент управління справами, Юридичний департамент,
Департамент економіки та фінансування, Управління ліцензування та акредитації, Управління роботи з
персоналом та керівними кадрами, Управління бухгалтерського обліку та звітності, Відділ
внутрішнього аудиту Управління зв'язків з громадськістю та забезпечення діяльності Міністра
(Патронатна служба), Управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції, Сектор
інформаційно-технічного забезпечення та захисту інформації, Сектор з питань безпеки життєдіяльності,
Спецсектор, Сектор з питань спеціальної перевірки, Урядові органи - Державний департамент
інтелектуальної власності, Державна інспекція навчальних закладів України.
Найголовнішою функцією МОН є формування та реалізація державної політики у сфері освіти і
науки. У веденні міністерства також всебічне курування наукової, науково-технічної та інноваційної
діяльності, трансфер, тобто передача, технологій; забезпечення державного нагляду за діяльністю і суто
навчальних закладів усіх форм власності, і підприємств, установ та організацій, які надають освітні
послуги або виступають посередниками у їх наданні. Це якщо визначати у широкому сенсі. Насправді ж
функціонал відомства є набагато ширшим за це стисле визначення.
На МОН покладені: розробка стратегії розвитку та форматів вітчизняної освіти, інших
стратегічних документів, відповідних державних цільових програм, участь у їх реалізації та надання
методичних рекомендацій, і все це – з неухильним збереженням та захистом національних інтересів;
нормативно-правове забезпечення функціонування системи освіти; збір та обробка освітньої
статистики, її аналіз та подальші прогнози; міжнародне співробітництво у сфері освіти і науки;
формування пропозицій про обсяг та подекуди розподіл освітніх субвенцій та державного фінансування
різних видів освіти і стипендіального фонду; визначення державних пріоритетів з підготовки та
перепідготовки освітян; їх сертифікація та підвищення їхньої кваліфікації; розробка та затвердження
умов прийому до навчальних закладів; умов провадження освітньої діяльності, її ліцензування та
перевірка; затвердження порядку проведення інституційного аудиту закладів освіти, акредитації
типових освітніх програм та інших заходів контролю якості освіти тощо [27].
До органів громадського самоврядування в системі освіти належать загальні збори (конференція)
колективу; рада навчально-виховного закладу; районна, міська, обласна конференції працівників освіти;
районна, міська ради з питань народної освіти; всеукраїнський збір працівників освіти. Важлива
функція органів освіти – інспектування діяльності закладів освіти. Під інспектуванням розуміють
систему державного контролю за станом виконання закладами й установами освіти постанов, директив і
вказівок уряду в галузі освіти, навчальних планів та програм, інструкцій, наказів і розпоряджень
 6
керівних органів з одночасною практичною допомогою тим, кого контролюють, вжиттям заходів щодо
запобігання й усунення недоліків. Шкільна інспекція складається з інспекторів Міністерства освіти і
науки України, інспекторів управління освіти обласної державної адміністрації, інспекторів відділів
освіти районної державної адміністрації. Під час інспектування школи перевіряють її діяльність щодо
забезпечення загальної середньої освіти молоді; організаційну роботу, розстановку й використання
педагогічних кадрів; стан внутрішкільного керівництва, методичну роботу; систему праці вчителів,
уроки та інші форми організації навчання; стан виховної роботи, зокрема трудового виховання і
навчання у школі, діяльність учнівського самоврядування, позакласної та позашкільної роботи з
учнями; зв’язок школи з сім’єю і громадськістю; навчально-матеріальну базу школи, виконання
планових бюджетних витрат; облік роботи і звітність школи; адміністративно-господарську діяльність.
Інспектування шкіл може бути: – фронтальним – передбачає перевірку усіх сторін діяльності школи.
Дає змогу оцінити роботу педагогічного колективу, зробити правильні висновки, встановити
передумови успіхів і причини недоліків у діяльності вчителів; – вибірковим – передбачає перевірку
лише окремих ділянок роботи школи. Таку перевірку проводять за потреби вивчення конкретних
питань, що мають важливе значення або незадовільно вирішуються на практиці; – тематичним –
спрямоване на поглиблене вивчення, вирішення важливої проблеми певною групою шкіл. Основною
формою державного контролю за діяльністю загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів і форм
власності є державна атестація закладу, яку проводять не рідше одного разу на 10 років у порядку,
встановленому Міністерством освіти України [Семенюк Т. В. Школознавство // Технології професійно-
педагогічної підготовки майбутніх учителів: Навчальний посібник / За заг.ред. О.А.Дубасенюк. –
Житомир: Житомир.держ.пед.ун-тет, 2001. – С. 141 – 184].
Питання для самоконтролю
 Які органи державного управління освітою в нашій країні ви знаєте?
 Дайте характеристику структурі, змісту роботи та повноваженням кожного органу державного
управління освіти в Україні.
 Висвітліть докладно структуру МОН та його функції.

Лекція 3. Методична робота в школі. Атестація педагогічного персоналу

План
1.Роль методичної роботи у підвищенні рівня професійної підготовки вчителя. Основні форми
методичної роботи в школі
2.Нормативно-правова база для організації та проведення в закладах освіти роботи з атестації
педагогічних працівників. Принципи та умови проведення атестації, особливості її проведення

Підвищенню фахової підготовки педагогічних кадрів у школах сприяє спеціальна методична

робота, яка збагачує їх педагогічними знахідками, дає змогу молодим учителям оволодівати
педагогічною майстерністю, підтримує в педагогічному колективі дух творчості, прагнення до пошуку.
Вона забезпечує надання вчителю кваліфікованої допомоги з теорії та практичної діяльності.
Розрізняють такі напрями методичної роботи: поглиблення філософсько-педагогічних знань,
спрямованих на відродження й розвиток національної освіти, вивчення педагогічної теорії, методики
навчання і виховання, психології, етики, естетики, поглиблення підготовки з предмета і методики його
викладання; вивчення діалектики і принципів розвитку української національної школи; збагачення
педагогічних кадрів надбаннями української педагогіки, науки, культури; вивчення теорії та досягнень
науки з викладання предметів, володіння сучасними науковими методами; вивчення й практична
реалізація оновлених програм і підручників, розуміння їх особливостей; освоєння методики викладання
додаткових предметів; випереджувальний розгляд питань методики вивчення складних розділів
навчальних програм з проведенням відкритих уроків, використанням наочних посібників, ТЗН,
дидактичних матеріалів; освоєння і практичне застосування теоретичних положень загальної
дидактики, методики і принципів активізації навчальної діяльності учнів, формування у них наукового
світогляду з урахуванням вимог етнопедагогіки; систематичне інформування про нові методичні
рекомендації, публікації щодо змісту й методики науково-виховної роботи, глибоке вивчення
відповідних державних нормативних документів; упровадження досягнень етнопедагогіки, психології
та окремих методик і передового педагогічного досвіду із зверненням особливої уваги на використання
в діяльності педагогічних колективів зразків національної культури і традицій [26].
 7
Методичну роботу в школі проводять в індивідуальній і колективній формах. Індивідуальна
форма методичної роботи у школі охоплює систематичне вивчення політичної, психолого-педагогічної,
наукової літератури, участь у роботі шкільних, міжшкільних та районних методичних об'єднань,
семінарів, конференцій, педагогічних читань; розроблення окремих проблем, пов'язаних з
удосконаленням навчально-виховної роботи; проведення експериментальних досліджень; підготовку
доповідей, виступів по радіо, телебаченню, огляд і реферування педагогічних і методичних журналів,
збірників та ін. Однією з колективних форм методичної роботи у школі є відкриті уроки, завданням
яких є впровадження у практику вчителів передового педагогічного досвіду та ін. [28].
Метою колективних форм методичної роботи є підвищення майстерності всіх учителів у процесі
цілеспрямовано спланованих і реалізованих заходів. Однією з найпоширеніших колективних форм
методичної роботи у школі є відкриті уроки, завданням яких є впровадження у практику вчителів
передового педагогічного досвіду і надбань педагогічної науки. Під час аналізу й обговорення їх
необхідно забезпечити цілеспрямованість обговорення, науковість аналізу, принциповість і
доброзичливість критичних зауважень, поєднання аналізу уроку з практичними рекомендаціями,
підсумовування його кваліфікованими спеціалістами.
Істотне значення у підвищенні педагогічної майстерності має взаємовідвідування вчителями
уроків. Молодий педагог, відвідавши урок досвідченого колеги, має змогу збагатити свій педагогічний
багаж, спроектувати перспективи свого професійного зростання. Побувавши на уроці у початківця,
педагог зі стажем зможе порадити йому, як удосконалити роботу. Можливо, досвідчений педагог знайде
щось корисне і для себе у молодшого колеги.
Центрами методичної роботи, вивчення і втілення досягнень теорії та передового досвіду в
практику навчання конкретних навчальних дисциплін є предметні методичні об'єднання вчителів та
предметні комісії. їх створюють у великих школах, де один предмет викладають кілька вчителів.
Існують також методичні об'єднання вчителів початкових класів та об'єднання класних керівників і
вихователів. Методичні об'єднання можуть заслуховувати й обговорювати доповіді з найактуальніших
питань навчання і виховання, нову фахову літературу, організовувати взаємовідвідування уроків,
проведення і обговорення відкритих уроків, виготовлення наочності, застосування технічних засобів
навчання. У їх компетенції - організація консультацій для молодих учителів, заслуховування звітів
учителів про виконання індивідуальних планів самоосвіти.
План роботи методичного об'єднання складають на навчальний рік. На першому організаційному
засіданні обирають голову і секретаря терміном на рік, обговорюють проект плану роботи і
доповнюють його, обмінюються досвідом з питань підготовки до нового навчального року. Бажано,
щоб на кожному з чотирьох засідань методичного об'єднання було проведено відкриті уроки різних
типів із складних тем програми досвідченими учителями. Одну із запланованих для обговорення
доповідей варто присвятити темі відкритого уроку. На засіданнях необхідно виробити й ухвалити
рекомендації з обговорюваного питання, впровадження яких у практичну діяльність членів об'єднання
перевіряє голова методичного об'єднання. На останньому з них обговорюють додатки до
екзаменаційних білетів, підсумовують діяльність об'єднання за минулий навчальний рік, накреслюють
завдання на наступний.
У системі шкільних і міжшкільних предметних методичних об'єднань нерідко створюють творчі
(проблемні) групи у складі 8-10 добре теоретично підготовлених учителів, які працюють над
розв'язанням актуальних проблем навчально-виховного процесу (наприклад, використання комп'ютера
у навчальному процесі, формування світогляду учнів у процесі вивчення навчальної дисципліни,
диференційоване навчання та ін,). Тривалість роботи творчої групи залежить від складності проблеми,
над якою вона працює (один-два роки). Завершальним її етапом є підготовка методичних рекомендацій
щодо ефективного розв'язання досліджуваної проблеми.
Методичну роботу з класними керівниками забезпечує робота школи класного керівника-
початківця, впровадження наставництва, психологічна освіта, наукове забезпечення його роботи,
організація різноманітних конкурсів тощо. Усе це потребує відповідного науково-інформаційного
забезпечення. Цій меті підпорядковано випуск методичного посібника "На допомогу класному
керівникові"; узагальнення досвіду роботи класних керівників в організації роботи класних колективів;
випуск добірки методичних рекомендацій, розробок годин спілкування, позакласних заходів з досвіду
роботи класних керівників; проведення психолого-педагогічної діагностики з виявлення творчого і
професійного потенціалу, індивідуального стилю педкадрів щодо організації виховних впливів на учнів;
виставки методичної літератури та преси.
 8
У великих основних і середніх школах створюють методичні кабінети для надання вчителям і
вихователям методичної допомоги. Тут вони мають змогу знайомитися з досягненнями педагогічної
науки і передового педагогічного досвіду. В методичних кабінетах збирають кращі зразки тематичних
та поурочних планів, методичні розробки класних годин, складних тем навчальних програм, зразки
художньої й технічної творчості учнів, саморобні прилади, матеріали з узагальнення досвіду навчально-
виховної роботи кращих педагогів та ін.
Одним із шляхів підвищення методичного рівня вчителів є розроблення ними актуальної для
педагогіки і школи проблеми. Наукову проблему обирають з таким розрахунком, щоб до її розроблення
можна було залучити всіх педагогів школи.
Продуктивною формою методичної роботи є семінар практикум. Цінність його полягає в тому,
що вчителі самостійно опрацьовують педагогічну літературу з обговорюваної проблеми, аналізують
власний досвід. Опрацьовані матеріали учасники семінару-практикуму оформляють у вигляді рефератів
або доповідей.
Участь учителів у науково-методичних семінарах сприяє ознайомленню з сучасними науковими
здобутками, з новими технологіями навчання, що допомагає їм осмислити власний досвід навчально-
виховної роботи, прилучитися до науково-пошукової роботи, підвищити свій інтелектуальний і творчий
потенціал, обрати і формулювати стратегію самоосвіти, техніку її здійснення.
Сприяють підвищенню педагогічної майстерності вчителів педагогічні читання, які мають на
меті узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду і проводяться з актуальної
педагогічної тематики. їх можна організувати у школі, районі, області, країні.
Учителі школи впродовж певного періоду працюють над окремими темами проблеми і на
шкільних педагогічних читаннях доповідають про результати свого дослідження. Районні педагогічні
читання організовують на базі кращих доповідей, відібраних на шкільних педагогічних читаннях.
Ефективною формою методичної роботи є науково-практична конференція (районна, обласна чи
республіканська). З її темою педагогічну громадськість ознайомлюють заздалегідь. На пленарному
засіданні розглядають основні питання винесеної на обговорення проблеми, а під час роботи секцій
обговорюють конкретніші питання навчально-виховної роботи, відвідують і обговорюють уроки та
виховні заходи у кращих школах. На підсумковому пленарному засіданні заслуховують звіти керівників
секцій, обговорюють і приймають рекомендації науково-практичної конференції.
На вивчення та поширення передового педагогічного досвіду спрямована діяльність шкіл
передового досвіду. Такі школи демонструють досвід навчально-виховної роботи її учасникам,
організовують виступи керівників, передових учителів про систему своєї роботи, забезпечують
відвідування та обговорення уроків, виховних заходів зі слухачами, оформляють спеціальні буклети з
описом передового досвіду та ін.
Важливою ланкою методичної роботи є опорні школи. Вони мають належну навчально-
матеріальну базу, творчий педагогічний колектив і відповідні результати в навчально-виховній роботі.
На їх базі проводять індивідуальні та групові консультації, стажування, науково-практичні конференції,
педагогічні читання, семінари-практикуми тощо.
На постійний педагогічний пошук налаштовує діяльність експериментальних педагогічних
майданчиків. Відповідно до «Положення про експериментальний педагогічний майданчик» (1993) їх
створюють для реалізації педагогічних ініціатив щодо оновлення змісту, впровадження принципово
нових технологій у практику закладів освіти. Ініціатором їх створення може бути будь-яка особа чи
заклад освіти [Семенюк Т. В. Школознавство // Технології професійно-педагогічної підготовки
майбутніх учителів: Навчальний посібник / За заг.ред. О.А.Дубасенюк. – Житомир:
Житомир.держ.пед.ун-тет, 2001. – С. 141 – 184].
Атестація педагогічних працівників – це визначення їхньої відповідності займаній посаді,
рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм встановлюються категорія та
відповідний посадовий оклад (ставка заробітної плати) у межах схеми посадових окладів.
Атестація педагогічних працівників проводиться відповідно до Закону України «Про освіту»
(стаття 54) з метою активізації їх творчої професійної діяльності, стимулювання безперервної фахової
та загальної освіти, якісної роботи, підвищення відповідальності за результати навчання, забезпечення
соціального захисту компетентної педагогічної праці.
Атестація педагогічних працівників ґрунтується на принципах демократизму, загальності,
всебічності, систематичності, колегіальності, доступності та гласності, безперервної освіти і
самовдосконалення, морального і матеріального заохочення.
 9
Умовами атестації педагогічного працівника є наявність фахової освіти та володіння ним
державною мовою в обсязі, необхідному для виконання його професійних обов'язків [27].
Перед проведенням атестації педагогічних працівників використовують творчі звіти вчителів.
Звітуючи на педагогічній раді, вони діляться своїми знахідками, методичними доробками, знайомлять
інших учителів з технологією власного досвіду.
Атестацію щороку проводять атестаційні комісії, які створюються при навчально-виховних
закладах і місцевих органах державного управління освітою. Педагогічних працівників атестують при
навчальному закладі, атестаційна комісія при органі управління освітою розглядає клопотання комісії
навчального закладу та приймає рішення в межах своєї компетенції щодо результатів атестації певних
категорій педагогів. Для проведення атестації комісія приймає заяву від педагогічного працівника про
проходження чергової або позачергової атестації; заяву про відмову від чергової атестації; подання
керівника про позачергову атестацію педагогічних працівників, рівень навчально-виховної або
методичної роботи яких нижчий від вимог до кваліфікаційної категорії, встановленої їм за результатами
попередньої атестації.
Атестація здійснюється на основі комплексної оцінки рівня кваліфікації педагогічної
майстерності, результатів їхньої педагогічної діяльності шляхом проведення контрольних робіт,
тестування; відвідування уроків, позакласних заходів; здійснення аналізу освітнього процесу в
загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних навчальних закладах з урахуванням думки батьків, учнів
та вихованців.
За результатами атестації керівник навчально-виховного закладу, органу державного управління
освітою видає наказ, який у тижневий термін доводять до відома атестованого колективу та подають у
бухгалтерію для нарахування педагогічному працівникові заробітної плати згідно з тарифним розрядом
від дня прийняття рішення атестаційною комісією.
Атестація педагогічних працівників поділяється на чергову та позачергову. Чергова атестація
проводиться один раз на п'ять років згідно з графіком, складеним безпосередньо в навчальному закладі.
Позачергова атестація проводиться не раніше як через рік від дня видання керівником
навчального закладу, органом державного управління освітою відповідного наказу за підсумками
атестації, після попередньої атестації для осіб, які виявили бажання підвищити раніше встановлену їм
кваліфікаційну категорію (для працівників, яким не передбачені кваліфікаційні категорії, підвищити
посадовий оклад (ставку заробітної плати); порушили питання про присвоєння педагогічного звання;
знизили в міжатестаційний період рівень своєї професійної діяльності (за наявністю аргументованого
подання керівника або ради навчального закладу) [30].

Питання для самоконтролю

 З якою метою проводиться методична робота в школі?
 Які напрями методичної роботи ви знаєте?
 Які основні форми методичної роботи в школі ви знаєте? Дайте характеристику кожній з них.
 Дайте характеристику нормативно-правовій базі для організації та проведення в закладах освіти роботи
з атестації педагогічних працівників.
 Що таке атестація педагогічних працівників?
 Які принципи атестації педагогічних працівників ви знаєте?
 Які є види атестації педагогічних працівників?

Лекція 4. Система внутрішкільного контролю

План
1.Поняття про систему внутрішкільного контролю
2.Вимоги до системи педагогічного контролю, умови його ефективності
3.Види контролю
4.Методи перевірки навчальної діяльності вчителів

Внутрішкільний контроль – це систематична, цілеспрямована перевірка роботи вчителя

адміністрацією школи. Його мета полягає в забезпеченні оптимальної відповідності діяльності школи
 10
державним стандартам. Змістом внутрішнього контролю є основні види діяльності школи є навчальний
процес, який передбачає вивчення стану виконання навчальних програм, рівня знань і навичок учнів,
продуктивності праці вчителя, індивідуальної роботи з обдарованими дітьми, якості позаурочної
предметної діяльності, наявності в учнів навичок самостійної роботи; виховний процес, коли
перевіряють рівень вихованості, громадської активності учнів, якість роботи класних керівників, участь
батьків у виховному процесі, якість загальношкільних традиційних заходів, рівень здоров’я і фізичної
підготовки учнів, профілактичну роботу з педагогічно занедбаними дітьми; методична робота, коли
визначають методичний рівень кожного вчителя, кожного класного керівника, механізм поширення
педагогічного досвіду, підвищення кваліфікації вчителів; наукова і експериментальна діяльність, коли
визначають її відповідність концепції розвитку школи, ступінь наукової обґрунтованості нововведень,
їх результативність, рівень наукової освіченості педагогів, науково-дослідницької роботи учнів;
психологічний стан, коли виявляють ступінь психологічного комфорту (дискомфорту) учнів, учителів,
психологічну підготовленість колективу до розв'язання, певної проблеми, запровадження нової
структури та ін.; забезпечення необхідних умов навчально-виховного процесу (охорона праці,
санітарно-гігієнічний стан, забезпеченість навчальною і методичною літературою, навчально-технічним
обладнанням) [26].
Виділяють такі дидактичні вимоги до внутрішкільного контролю: відповідність змісту контролю
програмним вимогам; об'єктивність, достовірність змісту отриманої інформації; необхідність аналізу
основних елементів підготовки учнів – рівня їх теоретичних знань, уміння використати ці знання на
практиці, міра розвитку їх самостійності; гласність, оперативність та систематичність контролю;
поєднання індивідуальних та колективних форм контролю. За обсягом отриманої інформації
виокремлюють фронтальний контроль, коли вивчаються всі основні компоненти системи роботи
викладача чи учнів; тематичний контроль, який пов'язаний з аналізом однієї проблеми, що є частиною
будь-якого процесу. Різноманітність методів, видів, форм контролю підвищує його об'єктивність і
створює умови для колективної оцінки діяльності кожного викладача і всього педагогічного колективу
[27].
Умовами ефективності педагогічного контролю є своєчасна і точна інформація про стан справ у
школі; вивчення ділових і професійних якостей учителів, їх стилю роботи, рівня підготовки, їх недоліків
та достоїнств; дієвість контролю, надання своєчасної допомоги тим, хто її потребує, поширення
передового досвіду, кращих зразків роботи з метою удосконалення всього навчального процесу; висока
культура тих, хто перевіряє, їх компетентність, об'єктивність, відповідність визначених вимог
конкретним умовам роботи.
Для вивчення рівня підготовки вчителів, їх майстерності, а також аналізу їх діяльності
використовують попередній контроль (переглядаються плани, матеріали, підготовлені для проведення
уроку, проводяться бесіди про методи і форми пояснення, закріплення, прийоми самостійної роботи),
поточний контроль (безпосереднє спостереження за ходом уроку чи уроків, перевірка знань і навичок
учнів, перегляд учнівських робіт тощо), підсумковий контроль (вивчаються результати роботи вчителя,
навчання та виховання учнів за певний період; вивчаються журнали, відомості, проводяться контрольні
роботи, опитування) [28].
За логічною послідовністю внутрішкільний контроль поділяють на поточний, попередній,
проміжний, підсумковий, а також епізодичний і періодичний.
У сучасній практиці склалися такі методи перевірки навчальної діяльності вчителів:
1). Вибіркове відвідування уроків (директор чи завуч без попередження за власним планом
відвідують окремі уроки вчителів. Така перевірки дає можливість встановити, як готується до уроків
учитель, активність класу, словом, діяльність учителя і учнів у звичайній ординарній обстановці;
тематичне відвідування уроків (директор чи заступник директора з метою всебічного вивчення системи
роботи вчителя відвідує цикл уроків з однієї теми чи підтеми (3-5 уроків). Така перевірка дає
можливість визначити успіхи і недоліки у діяльності викладача, дати йому кваліфіковану пораду з
метою удосконалення педагогічної майстерності.
2) Тематична перевірка необхідна при знайомстві з новим учителем, а також коли вибіркове
відвідування не дозволило точно встановити істинні причини окремих невдач. Корисне тематичне
відвідування уроків і з метою вивчення передового досвіду роботи).
3) Паралельне відвідування уроків (керівництво школи відвідує уроки двох учителів у
паралельних класах з однієї й тієї ж теми, якщо така можливість існує).
4) Класно-узагальнюючий контроль (керівник школи присутній весь навчальний день в одному
 11
класі (5-6 уроків), він перевіряє роботу, систему вимог, підхід, працездатність і активність одних і тих
же учнів у різних умовах); цільове відвідування уроку з запрошенням спеціаліста.
5) Цільове відвідування уроку з запрошенням спеціаліста. Керівник школи не є спеціалістом з
усіх предметів. При виникненні будь-яких сумнівів, а також з метою більш поглибленого вивчення
роботи вчителя, директор і його заступник запрошують спеціаліста-майстра відвідати уроки колеги).
6) Перевірка і перегляд різноманітної документації: журналів і поурочних планів учителів, планів
класних керівників. Керівники шкіл можуть ознайомитися з цими документами у зв'язку з
відвідуванням уроку чи незалежно від цього).
7) Проведення бесід з учителями. Керівникам школи корисно не менше одного разу на чверть за
графіком проводити індивідуальні бесіди з вчителями з питань виконання програм, методичних
проблем, успішності і відвідування учнів, а також з питань підвищення кваліфікації).
8) Бригадна перевірка стану викладання з окремих питань (використання ТЗН тощо) [29].
Адміністрація школи зобов’язана систематично вивчати рівень знань та навичок учнів. Для цього
в школі склалися такі способи контролю:
1) Проведення усного опитування учнів особисто тим, хто перевіряє, чи вчителем за заздалегідь
запропонованими питаннями.
2) Проведення директорських письмових контрольних робіт в окремих класах, у паралельних чи
в усіх класах з певних предметів (робота перевіряється комісією чи адміністрацією школи).
3) Аналіз учнівських зошитів, креслень, схем, карт, що допомагає визначити систематичність
роботи учнів, міру їх засвоєння матеріалу, систему і якість перевірки домашніх завдань і контрольних
робіт тощо.
4) Перевірка умінь та навичок учнів у проведенні практичних та лабораторних робіт, а також
трудових навичок з трудового навчання (керівники шкіл перевіряють безпосередньо в лабораторіях чи
майстернях уміння учнів самостійно проводити досліди чи виконувати ті чи інші передбачені
програмою трудові операції).
5) Аналіз уроку (перевірка рівня знань та навичок учнів і педагогічної майстерності здійснюється
під час відвідування уроків; фактично від якості уроку залежить успішність всього процесу навчання
[30].
Адміністрація школи для вивчення рівня виховної роботи використовує такі методи: перегляд
документації (планів, стендів, звітів, доповідей); безпосереднє спостереження за навчальним процесом і
якістю уроків, за проведенням зборів, заходів, змагань, за станом меблів, посібників, книжок, групових
приміщень, за дисципліною учнів на уроках, під час перерв, у громадських місцях; спеціальні перевірки
з обізнаності учнів про найважливіші події в країні і за кордоном; з формування ставлення учнів до
виконання громадських доручень; проведення класних годин; санітарного стану; активності роботи в
гуртках тощо; анкетування (встановлюється коло інтересів учнів, їх заняття і захоплення), бесіди з
учнями, викладачами, батьками; відгуки керівників підприємств, громадських організацій про
поведінку учнів.
Ефективним засобом педагогічного контролю є комплексне планування контролю в школі з
попереднім попередженням усіх учителів про його терміни і форми. В учительській у вигляді графічної
схеми вивішується план з вказівкою, коли і яким способом адміністрація і представники громадськості
будуть переглядати документацію, перевіряти позакласну роботу, роботу методичних секцій,
здійснювати контроль за якістю знань, умінь і навичок учнів, за організацією і проведенням практичних
та лабораторних робіт, факультативних занять.
У цьому плані корисно визначити найбільш важливі теми програмного матеріалу за всіма
предметами і саме за цими темами перевіряти навички та знання учнів. При цьому повідомляються і
методи контролю: усна перевірка, робота вчителя: комплексне вивчення окремих класів, паралельне
відвідування уроків, тематичне відвідування уроків, вказуються терміни бесід з учителями
Питання для самоконтролю
 Дайте визначення внутрішкільному контролю.
 Сформулюйте мету і завдання внутрішкільного контролю.
 Які дидактичні вимоги до нього та умови його ефективності ви знаєте?
 Які види внутрішкільного контролю ви знаєте?
 Як проводяться внутрішкільні види контролю?
 12
Лекція 5. Прогнозування, планування і облік роботи у школі
План
1.Прогнозування роботи у школі
2.Планування роботи школи, його різновиди (перспективне планування діяльності школи, річне
планування діяльності школи, поточне планування діяльності школи)
3.Організація обліку і звітності в школі
4.Шкільна документація, її види та особливості оформлення

Чітке, конкретне планування навчально-виховної роботи школи є важливою умовою її успішної

діяльності, оскільки воно забезпечує цілеспрямованість у роботі всіх підрозділів, створює умови для
організованої роботи педагогічного та учнівського колективів, раціонального використання часу та
інших можливостей і резервів.
Розрізняють перспективне, річне й поточне планування діяльності школи. В усіх видах
планування враховують зовнішню і внутрішню інформацію. До зовнішньої належать вказівки
державних і відомчих органів щодо завдань сучасної школи, про зміст навчання і виховання
підростаючого покоління. Внутрішня інформація містить відомості про попередню діяльність школи,
досягнення, недоліки і труднощі в роботі педагогічного колективу та ін. [26].
Завданням перспективного планування є забезпечення цілеспрямованої діяльності керівництва
школи та педагогічного колективу, раціональний розподіл сил, уникнення повторення в річних планах
одних і тих самих заходів. Його структура може бути довільною. Перспективний план розвитку школи,
як правило, охоплює аналіз роботи школи за попередній період, визначення важливих завдань на новий
період, зміну контингенту учнів і класів-комплектів, організаційно-педагогічні проблеми розвитку
школи, головні напрями вдосконалення навчально-виховної роботи, роботу з педагогічними кадрами,
адміністративно-господарську діяльність, розвиток матеріально-технічної бази.
Форми річного плану довільні. До підготовки річного плану залучають працівників школи.
Наприкінці березня на основі аналізу діяльності за попередній семестр директор визначає проблеми, які
школа повинна розв'язати в наступному навчальному році, дає завдання своїм заступникам і окремим
працівникам щодо підготовки матеріалів, визначає терміни їх подання. У квітні на нараді при директорі
розглядають питання планування роботи на наступний рік, обговорюють проблеми й завдання, над
якими працюватиме школа. З числа педагогів можуть створюватися групи для розроблення розділів
плану. Учасникам наради дають завдання підготувати матеріали до річного плану. їх подають дирекції
до 1 червня. Після закінчення навчального року, врахувавши його підсумки, на основі зібраного
матеріалу складають план роботи школи на наступний навчальний рік.
Планування на рік дає змогу поєднувати перспективні завдання з конкретними завданнями на
семестр, місяць навчального року. Річний план роботи школи може мати такий зміст: вступ, аналіз
виконання плану за минулий навчальний рік, головні завдання і проблеми, над розв'язанням яких
працюють педагогічний і учнівський колективи; забезпечення прав особистості на освіту. управління
підвищенням професійної кваліфікації вчителів. керівництво педагогічним процесом. організація
підвищення якості виховного процесу; соціально-економічна діяльність школи; демократизація та
координація внутрішкільного контролю.
Поточне планування діяльності школи визначає програму діяльності окремих підрозділів і
виконавців на певні терміни упродовж навчального року. Воно передбачає складання розкладу уроків,
шкільних гуртків, спортивних секцій; календарних та поурочних планів учителів, планів виховної
роботи класних керівників, вихователів груп подовженого дня; планів роботи методичних об'єднань,
інших форм методичної роботи, які працюють на базі школи; плану роботи шкільної бібліотеки; плану
роботи батьківського комітету; плану-календаря навчально-виховного процесу, в якому зазначаються
загальношкільні заходи [27].
Календарне планування навчального матеріалу (планування на семестр) здійснюють
безпосередньо при підготовці програм. На основі календарних учителі розробляють поурочні плани,
структуру і форми яких визначають самостійно.
Поурочний план є робочим документом учителя і може бути складений у формі конспекту, тез,
таблиці тощо. В ньому відображають мету, завдання і головні положення змісту уроку, його етапи й
відповідні їм методи і прийоми організації навчальної діяльності учнів. Багато вчителів мають
розгорнуті конспекти або тематичні розробки уроків, складені в попередні роки, можуть з дозволу
директора школи користуватися ними як поурочним планом, вносячи за необхідності доповнення й
 13
корективи.
Плани роботи класних керівників, вихователів груп подовженого дня, педагогів-організаторів,
бібліотекарів, а також керівників методичних об'єднань, гуртків, спортивних секцій складають на
період, визначений педагогічним колективом, у довільній формі, вони не підлягають обов'язковому
затвердженню директором школи.
Діяльність школи, спрямована на виконання роботи та облік поставлених перед нею державних
завдань, а це процес вимагає від школи чіткого обліку всієї и роботи.
У школі ведеться первинний облік, на основі якого складають статистичну і текстову звітність
шкіл і відділів народної освіти. Такий облік включає відомості про відвідування учнями занять і
успішність; про педагогічні кадри, їх роботу; про навчально-матеріальну базу школи та ін. У кожній
школі ведеться діловодство: книги, справи, листування з різними організаціями. Доречно знати, що за
організацію і ведення діловодства відповідає директор[28].
У шкільній документації відображають кількісну та якісну характеристики навчально-виховної
роботи. Крім планування (перша група документації), до неї належать документація особового складу і
навчально-педагогічна: алфавітна книга запису учнів, особові справи учнів, класні журнали, журнали
факультативних занять, журнали груп подовженого дня, журнали обліку роботи гуртка, книга обліку
бланків і видачі атестатів про повну загальну середню освіту, книга обліку видачі золотих і срібних
медалей, книга обліку видачі похвальних листів і грамот, книга обліку особового складу педагогічних
працівників, книга протоколів педагогічної ради, книга протоколів ради закладу освіти, книга обліку
трудових книжок працівників закладу освіти, журнал обліку пропусків і заміщення уроків учителями,
книга наказів, контрольно-візитаційна книга, журнал реєстрації вихідних і вхідних документів, книга
записів наслідків внутрішкільного контролю, акти, довідки про перевірку роботи закладу освіти,
поточне листування, офіційні документи відомчих органів про роботу закладу освіти, статистичні звіти,
акти про нещасні випадки (друга група документації). Документи про фінансово-господарську
діяльність закладу освіти (технічний паспорт школи, інвентарні списки основних засобів, інвентарна
книга бібліотечного фонду, книга складського обліку матеріалів та ін.) належать до третьої групи
документації [29].

Питання для самоконтролю

 З якою метою здійснюється роботи в школі?
 Які види планування ви знаєте? Дайте їм характеристику.
 Що ви знаєте про особливості організація обліку і звітності в школі?
 Які види шкільної документації ви знаєте? Дайте їм характеристику.
 Що відповідає за організацію і ведення діловодства?

Лекція 6. Передовий педагогічний досвід

План
1.Сутність передового педагогічного досвіду, критерії його виділення
2.Вивчення, узагальнення і впровадження передового педагогічного досвіду у шкільну практику

Під поняттям «педагогічний досвід» розуміють сукупність знань, умінь і навичок, здобутих у
процесі практичної навчально-виховної роботи. Науковці поділяють педагогічний досвід на різні групи:
передовий, масовий (позитивний), недостатній. Передовий педагогічний досвід залежно від обсягу теми
поділяють на комплексний і локальний, а за кількістю авторів – на індивідуальний та колективний.
Комплексний досвід охоплює значну кількість питань роботи вчителя чи педагогічного колективу
(наприклад, система роботи вчителя з розвитку зв'язного мовлення учнів, система роботи педагогічного
колективу навчально-виховного закладу щодо формування національної свідомості учнів). Локальний
досвід охоплює окреме питання чи кілька взаємозв'язаних питань (наприклад, досвід роботи вчителя
математики з проблеми диференціації навчання школярів, досвід педагогічного колективу з питань
оптимізації навчально-виховного процесу). Крім того, варто вміти розрізняти індивідуальний та
колективний досвід, новаторський та зразковий. Індивідуальний досвід – це конкретний педагогічний
досвід. Колективний досвід – це досвід педагогічного колективу навчально-виховного закладу, творчого
об'єднання вчителів тощо. Передовий педагогічний досвід поділяють на новаторський і зразковий.
Новаторський досвід виділяється певною оригінальністю, новизною. Новизна досвіду може мати
 14
об'єктивний або суб'єктивний характер. Якщо новизна досвіду має об'єктивний характер і пошуки
педагога-новатора носять експериментальний характер, то такий досвід називають дослідницьким.
Новаторський досвід може відрізнятися певною оригінальністю, вдосконаленням форм, методів, засобів
навчання і виховання на основі творчого їх використання. Такий досвід називають раціоналізаторським.
Зразковий досвід – це досвід роботи сумлінних вчителів, які використовують досягнення педагогічної
науки і практики, методичні рекомендації, розроблені вченими, методистами, і педагогічна діяльність
яких служить зразком для інших. Особливу увагу варто звернути на засвоєння критеріїв оцінки
передового педагогічного досвіду. У педагогічній літературі автори (Ю. К. Бабанський, М. М. Таланчук,
В. І. Бондар, М. Ю. Красовицький та ін.) використовують різну кількість критеріїв – 5 – 7.
Оптимальною кількістю таких критеріїв є 5. Це такі, як актуальність, новизна, результативність,
стабільність, перспективність [26].
Передовий педагогічний досвід виявляється найчастіше на основі внутрішкільного контролю,
опитування, діагностування вчителів, вивчення документації, під час фронтальних перевірок,
педагогічних читань, конференцій. Для того, щоб передовий педагогічний досвід став надбанням
масової практики, потрібно його вивчити та узагальнити. Особливої уваги потребує вивчення
педагогічного досвіду. Вивчення передового педагогічного досвіду здійснюють у такій
послідовності:визначення педагогічної проблеми та об'єкта для вивчення досвіду; попереднє вивчення
досвіду; теоретична підготовка; основне вивчення досвіду; визначення провідних педагогічних ідей
досвіду. Залежно від підготовки осіб, що вивчають і узагальнюють передовий педагогічний досвід,
виділяють три рівні узагальнення – науковий, методичний, практичний [27].
Вивчення передового педагогічного досвіду здійснюють у такій послідовності:
1. Визначення педагогічної проблеми та об'єкта для вивчення досвіду. На цьому етапі потрібно
сформулювати тему досвіду, обгрунтувати його актуальність. В анотації до опису досвіду вказати
конкретні шляхи, засоби, методи досягнення високих результатів у процесі навчання та виховання
учнів. Слід сформувати робочу групу для вивчення досвіду. Залежно від теми досвіду та його новизни,
до складу робочої групи можуть входити науковці, представники Міністерства освіти, працівники
управління освіти обласної держадміністрації, обласного інституту післядипломної освіти,
методкабінету, голови методоб'єднань, директор або заступник директора школи.
2. Попереднє вивчення досвіду. На другому етапі проводиться попереднє знайомство з об'єктом
досвіду. Внаслідок першої серії відвідування навчальних занять, бесід з педагогами, попереднього
вивчення навчальної документації визначаються основні ідеї передового досвіду, уточнюються методи
його вивчення.
3. Теоретична підготовка. Під час вивчення передового педагогічного досвіду ми маємо справу з
уже відомими, традиційно установленими формами та методами навчально-виховної роботи, а також з
тими, що сприяють підвищенню ефективності навчально-виховного процесу, дають змогу забезпечити
високу його результативність. Тому особи, що вивчають досвід роботи, повинні бути обізнані з тими
теоретичними та методичними положеннями з даної проблеми, які вже є розроблені в педагогічній
науці та практиці. Це дасть змогу визначити новизну даного досвіду, а також конкретизувати його тему,
з'ясувати ті педагогічні умови, що забезпечують високі результати.
4. Основне вивчення досвіду. У ході основного вивчення досвіду збирається емпіричний
матеріал, вивчаються окремі ланки навчально-виховного процесу, проводяться контрольні зрізи. Коли
обсяг зібраного матеріалу про об'єкт досвіду достатній, то його класифікують на типовий і випадковий,
після цього матеріал систематизують та узагальнюють. Протягом всього періоду вивчення та
узагальнення передового педагогічного досвіду здійснюється його самокорекція. Носій досвіду
враховує побажання та рекомендації, висловлені особами, що вивчали та узагальнювали досвід його
роботи, і на основі цього аналізує свою навчально-виховну роботу.
5. Визначення провідних педагогічних ідей досвіду. Вихідні теоретичні положення досвіду
формулюються вже на етапі теоретичної підготовки, проте вони ще недостатньо аргументовані,
підкріплені емпіричним матеріалом. У процесі систематизації та узагальнення досвіду саме вихідні
теоретичні положення є наріжними при визначенні провідних ідей досвіду, вироблення методичних
рекомендацій щодо розв'язання досліджуваної проблеми. Дається оцінка перспективності даного
досвіду.
Залежно від підготовки осіб, що вивчають і узагальнюють передовий педагогічний досвід,
виділяють три рівні узагальнення. Визначають їх таким чином: науковий, методичний,
практичний.  Для наукового рівня характерним є теоретичний аналіз матеріалів досвіду, виявлення
 15
його суті, розкриття взаємозв'язків між основними елементами досвіду. Узагальнюють досвід на даному
рівні наукові працівники та добре підготовлені в теоретичному плані методисти. Методичний рівень
зв'язаний з описом педагогічних дій авторів досвіду: виділення основної педагогічної ідеї, показ
конкретної методики вирішення даної проблеми, обґрунтування форм, методів, прийомів роботи, що
забезпечують високу результативність досвіду. Важливою особливістю узагальнення досвіду на
методичному рівні є наявність методичних рекомендацій щодо його використання. Узагальнюють
досвід на даному рівні методисти обласних інститутів післядипломної освіти, методкабінетів.
На практичному рівні узагальнюють досвід директори навчально-виховних закладів, їх заступники,
вчителі. Узагальнення досвіду на даному рівні включає опис конкретних педагогічних дій, за
допомогою яких досягається висока результативність, показ переваг перед масовою педагогічною
практикою та розкриття оптимальних умов його використання
Розрізняють етапи упровадження передового педагогічного досвіду: вивчення змісту передового
досвіду; виділення в ньому головного; реалізація передових ідей досвіду в педагогічну практику. У
процесі впровадження передового педагогічного досвіду використовуються такі форми роботи: школи
передового педагогічного досвіду, опорні школи, науково-практичні конференції і семінари, педагогічні
читання, курси підвищення кваліфікації, захист передового педагогічного досвіду на засіданні
педагогічної ради школи, шкільні, міжшкільні методичні об'єднання з предметів, тижні педагогічної
майстерності, наставництво, відкриті уроки тощо [28].
Найпоширенішими із методів впровадження передового педагогічного досвіду є розповідь,
бесіда, лекція, перегляд діа- і кодопозитивів, кінофільмів, відеозаписів уроків, плакатів, буклетів,
опрацювання статей, книг, ділові і рольові ігри, семінари та ін.
Процес вирощування досвіду передбачає такі основні етапи: глибоке вивчення і аналіз
результатів сучасних наукових досліджень, ідей, рекомендацій науки з даної проблеми; нормативних
документів, а також матеріалів про наявний досвід роботи; розробка шляхів, способів вирішення даної
проблеми в педагогічній діяльності, створення моделі даного досвіду; практична реалізація розробленої
моделі, власне процес створення досвіду; підготовка рекомендацій щодо використання досвіду у
масовій педагогічній практиці. В описі досвіду розкривається його актуальність, теоретична основа,
провідна педагогічна ідея, шляхи та засоби її реалізації, перевага даного досвіду перед існуючою
педагогічною практикою, його перспективність [30].

Питання для самоконтролю

 Дайте визначення педагогічному досвіду.
 Які види педагогічного досвіду ви знаєте? Дайте визначення кожному з них.
 Які існують критерії оцінки передового педагогічного досвіду.
 Охарактеризуйте конкретні приклади передового досвіду.
 Як виявляють передовий педагогічний досвід?
 У якій послідовності вивчають педагогічний досвід?
 Які є рівні узагальнення передового педагогічного досвіду?
 Які є етапи впровадження передового педагогічного досвіду?
 Які форми роботи: використовуються у процесі впровадження передового педагогічного досвіду?
 Які етапи вирощування передового педагогічного досвіду ви знаєте?

Лекція 7. Інновації в освіті

План
1.Поняття про інновації в освіті, їх види, критерії виділення та класифікація.
2.Впровадження педагогічних інновацій у практику.

Інновації (італ. innovatione – новина, нововведення) – нові форми організації праці та управління,
нові види технологій, які охоплюють не тільки окремі установи та організації, а й різні сфери. Щодо
педагогічного процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи навчання та
виховання; організацію спільної діяльності вчителя та учня, вихованця. Згідно із Законом України «Про
інноваційну діяльність», «інновації у сфері освіти або освітні інновації», за яким можна трактувати їх як
новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або
 16
послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або
іншого характеру, що істотно підвищують якість, ефективність та результативність навчально-
виховного процесу. Основними елементами «освітньої інновації» є її носій (творча особистість), який
має певну інноваційну ідею (ядро інновації) та проводить інноваційний експеримент (джерело
інновації); споживач інновації – учень або група студентів, слухачів (які здобувають знання з певного
напряму); а також інституції, що забезпечують упровадження інновацій у навчальний процес (заклади
освіти; наукові, методичні, науково-методичні установи; науково-виробничі підприємства; державні і
місцеві органи управління освітою та самоврядування в галузі освіти) [26].
Потреба в інноваційній спрямованості педагогічної діяльності в умовах реформування освіти
спричинена певними обставинами, до яких належать входження України у гуманітарний контекст
світової цивілізації викликало необхідність докорінної зміни системи освіти, методології і технології
організації навчально-виховного процесу; виконання соціального замовлення формування всебічно
розвиненої особистості, здатної засвоювати й творчо розвивати культуру, потребує постійного пошуку
нових методів, організаційних форм, технологій навчання і виховання; зміна характеру ставлення
учителів до факту засвоєння і застосування педагогічних нововведень (раніше інноваційна діяльність
обмежувалася використанням рекомендованих зверху нововведень, сьогодні вона набуває
дослідницько-пошукового характеру: учитель обирає нові програми, підручники, використовує нові
прийоми і способи педагогічної діяльності; виникнення ситуації конкурентноспроможності закладів
освіти, яка спричинена входженням загальноосвітніх навчальних закладів у ринкові відносини,
створенням нових типів навчальних закладів, у тому числі й недержавних [27].
Існують закони перебігу інноваційних процесів. До них належать закон необоротної
дестабілізації педагогічного середовища, закон обов'язкової реалізації інноваційного процесу, закон
стереотипізації педагогічних інновацій.
Закон необоротної дестабілізації педагогічного середовища. Сутність його полягає в тому, що
будь-який інноваційний процес вносить у педагогічне середовище необоротні зміни. Цілісна система,
що існує, починає руйнуватися і потребує деякого часу для створення нової системи на базі нових
елементів або асиміляції старої.
Закон обов'язкової реалізації інноваційного процесу. Будь-який інноваційний процес, в основі
якого є педагогічне відкриття, рано чи пізно, стихійно або свідомо повинен реалізуватися. Достатньо
пригадати досвід видатних педагогів А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, С. Т Шацького, вчителів-
новатор і в В. Ф. Шаталова, І. П. Волкова, І. П. Іванова та ін.
Закон стереотипізації педагогічних інновацій. Будь-яка інновація поступово перетворюється у
звичні поняття і дії, отримуючи статус стереотипної.
Ці закони обумовлюють і певні етапи функціонування інновацій. На першому етапі інновація
сприймається як чужорідний елемент у педагогіці, часто викликає різку протидію. З часом інновація
перевіряється практикою, набуває масового визнання На останньому етапі новий підхід до навчання чи
виховання стає відомим і входить до системи навчально-виховної роботи
До критерій педагогічних інновацій відносять новизну, що дає змогу визначити рівень новизни
досвіду (розрізняють абсолютний, локально-абсолютний, умовний, суб'єктивний рівні новизни);
оптимальність, яка сприяє досягненню високих результатів за найменших витрат часу фізичних,
розумових сил; результативність та ефективність, що означає певну стійкість позитивних результатів у
діяльності вчителя; можливість творчого застосування в масовому досвіді, що передбачає придатність
апробованого досвіду для масового впровадження в загальноосвітніх закладах [30].
Сприятливе інноваційне середовище допомагає подоланню стереотипів професійної діяльності.
Воно притаманне інноваційним закладам освіти, якими є навчальні загальноосвітні заклади, в яких
педагогічний та учнівський колективи експериментують, апробують чи впроваджують нові педагогічні
ідеї, теорії, технології. Варто знати, що виділяють реактивні (або пристосовані), активні, активно-
адаптовані, часткові, системні інноваційні заклади, а у залежності від специфіки та місця використання
розрізняють кілька видів нововведень – технологічні, методичні, організаційні, управлінські,
економічні, соціальні, юридичні.
Активними є заклади, які прагнуть змінювати свою діяльність, вміють прогнозувати зміни в
освітній діяльності, але лише в своєму навчальному закладі.
Активно-адаптовані заклади здійснюють нововведення незалежно один від одного. Кожний
інноваційний проект зорієнтований на зміни тільки частини школи і не передбачає змін діяльності усієї
школи. Відносно незалежна реалізація окремих інноваційних проектів може призвести до позитивних
 17
змін, а може породжувати неузгодженість нововведень на різних ступенях освіти.
Частковими (частково інноваційними) є заклади, в яких нововведення зорієнтовані лише на деякі
позитивні зміни у навчально-виховному процесі (звернена увага лише на процес виховання,
нововведення відбуваються тільки в початковій школі або в основній тощо).
До системно (системно інноваційних) відносяться заклади освіти, в яких нововведення
розраховані на загальний позитивний результат. Керівники прагнуть до гармонізації різних
нововведень; орієнтації їх на досягнення загальної результативності, прогнозування змін на майбутнє.
Модернізація змісту освіти реалізується за організаційних, змістових, технологічних та матеріально-
технічних умов.
До системних інноваційних закладів відносять школу-лабораторію наукової установи, що є
закладом, в якому системно експериментують соціально значущі освітні нововведення в навчально-
виховний процес та забезпечують їхнє впровадження. Пріоритетними принципами роботи є
диференціація, гуманізація, індивідуалізація навчання і виховання учнів, де поряд з проведенням
наукових досліджень учень почуває себе комфортно.
Школи-лабораторії – це заклади освіти, де експериментуються, апробуються і впроваджуються
педагогічні нововведення різних рівнів експериментування (державного, регіонального, місцевого).
Для інноваційного закладу освіти принципово важливим є характер процесу його становлення.
Як показує досвід, більшість навчальних закладів пішли шляхом застосування найпрогресивніших
освітніх моделей, розроблених раніше. Найбільш вдалий підхід до вибору моделі і визначає рівень
інноваційності навчального закладу, який зростає в умовах сформованої потреби та інтенсивного
розвитку.
У залежності від специфіки та місця використання розрізняють кілька видів нововведень –
технологічні, методичні, організаційні, управлінські, економічні, соціальні, юридичні.
Технологічні інновації - це нові способи виготовлення продуктів, нові технології їх виробництва.
Вони створюють основу для розвитку промисловості і технологічного переозброєння галузі. Стосовно
до сфери освіти такого роду нововведення стосуються різних технічних засобів і устаткування,
використаного в навчанні. З позицій дидактики введення інформаційного середовища і програмного
забезпечення внесло величезна кількість нових можливостей. Комп'ютерні технології за рахунок свого
швидкодії і великих резервів пам'яті є принципово нові засоби навчання. Вони дозволяють
реалізовувати багато варіанти середовищ для проблемного навчання, особистості, будувати різні схеми
діалогових режимів та індивідуальних підходів у викладанні та навчанні.
Методичні інновації - це інновації в галузі методики навчання і виховання, викладання і
навчання, організації навчально-виховного процесу. Вони найбільш поширений і характерний тип
нововведень у сфері освіти, що охоплює процес викладання природничо-наукових і гуманітарних
дисциплін від дошкільного виховання до вищої освіти, підготовки і перепідготовки кадрів. На практиці
методичні інновації часто пов'язані з організаційними нововведеннями. Вони зустрічаються в освітній
ситуації, коли планована мета загалом зрозуміла, але методи і засоби її реалізації потребують
додаткових досліджень. Цей тип інновацій домінує в приватних методиках, рідше представлений в
дидактиці і теорії виховання і практично не зустрічається в працях з історії педагогіки.
Організаційні нововведення стосуються освоєння нових форм і методів організації праці, а також
інновацій, які передбачають зміни співвідношення сфер впливу (як по вертикалі, так і по горизонталі)
структурних підрозділів, соціальних груп чи окремих осіб. Зокрема, питання комплектування різних
класів і груп, способів роботи в класах, групах, шкільних і позашкільних колективах.
Управлінські нововведення впливають на структуру, методи управління виробництвом,
організаціями, орієнтовані на заміну елементів системи управління (або всієї системи в цілому) з метою
прискорення, полегшення або поліпшення вирішення поставлених завдань. Приклади управлінських
інновацій ми знаходимо в працях, які стосуються вдосконалення управління системою освіти на
федеральному і регіональному рівнях.
Економічні інновації охоплюють позитивні зміни у фінансовій, платіжній, бухгалтерській
областях, а також у плануванні, мотивації та оплати праці й оцінці результатів діяльності в освіті.
Напряму вони не пов'язані з педагогікою, тим не менше їх вплив позначається на роботі всієї системи
освіти, що надаються населенню платних освітніх послугах.
Соціальні нововведення виявляються у формі активізації людського фактора шляхом розробки та
впровадження системи удосконалення кадрової політики; системи професійної підготовки та
підвищення кваліфікації працівників; системи соціально-професійної адаптації новоприйнятих на
 18
роботу осіб; системи винагороди та оцінки результатів праці. Це також поліпшення соціально-
побутових умов життя працівників, умов безпеки і гігієни праці, культурна діяльність, організація
вільного часу. Для більшості педагогічних нововведень характерний соціальний ефект. Він
проявляється в підвищенні рівня освіти, культури, професійної підготовки молоді, усунення негативних
явищ в житті суспільства, правопорушень, раціоналізації розумової та фізичної праці, формуванні
корисних навичок і звичок, досягненні більш високого рівня вихованості.
Юридичні інновації – це нові і змінені закони та нормативно-правові документи, що визначають і
регулюють усі види діяльності освітніх установ. В останні роки видано ряд законів і постанов,
пов'язаних з атестацією учнів, введенням федеральних і регіональних освітніх стандартів, акредитацією
освітніх установ, підготовкою та перепідготовкою керівних кадрів та ін..
Основними джерелами і складовими частинами інноваційних педагогічних технологій є
соціальні перетворення і нове педагогічне мислення, наука (педагогіка, психологія тощо), передовий
перспективний досвід, досвід минулого, етнопедагогіка (народна педагогіка). Крім того, до основних
напрямів упровадження інноваційних технологій є створення предметно-орієнтованих та навчально-
інформаційних середовищ, де використовуються мультимедіа, системи гіпермедіа, електроні
підручники тощо; освоєння засобів комунікації (комп'ютерної мережі, телефонного, телевізійного,
супутникового зв'язку для обміну інформацією); навчання правил і навичок «навігації» в
інформаційному просторі; розвиток дистанційної освіти. Упроваджуються інноваційні технології на
рівні вчителя, закладу,учнів і батьків. На рівні вчителя впровадження інноваційних технологій у процесі
роботи має важливе значення, оскільки сприяє підвищенню професійної підготовки та науково-
методичної компетентності вчителів, класних керівників, яка безпосередньо відноситься до здійснення
процесу соціальної адаптації учнівської молоді. Впровадження педагогічних інновацій на рівні закладу
сприяє розвитку системи продуктивного навчання, підвищенню якості освітніх послуг, співтворчості
учителів, учнів та їх батьків. Що ж стосується впровадження інновацій на рівні учнів, у даному випадку
підвищується освіченість, творча активність, здійснюється процес соціальної адаптації, розвиток
відповідальності за власне життя, життя оточення. Впровадження інновацій на рівні батьків сприяє їх
залученню до співпраці зі школою. Не менш важливим є впровадження інноваційних технологій на
загальнодержавному обласному та міському рівні та на рівні навчального закладу [29].
До інноваційних технологій, які у наш час активно впроваджуються вчителями, належать
технологія розвивального навчання; інтерактивні методики, куди ми можемо віднести роботу в групах,
метод проектів, «розумовий штурм», «ажурна «акваріум», рольові та ділові ігри, «велике коло», «шкала
думок», «бесіда за Сократом», групова дискусія, взаємне навчання); технологія проблемного навчання;
методика гранування; блочний метод викладання матеріалу; кооперативна форма навчання та ін. У
педагогічній практиці вчителів з'явилися нові форми уроків: урок-практикум; урок-пошук; урок-
дискусія; урок-мандрівка; урок-панорама; урок-залік тощо [28].

Питання для самоконтролю

 Дайте визначення інноваціям.
 Які причини потреби в педагогічних інноваціях ви знаєте?
 Які закони перебігу інноваційних процесів ви знаєте?
 Які існують критерії виділення педагогічних інновацій?
 Які види педагогічних інновацій ви знаєте?
 Які основні джерела і складові частини інноваційних педагогічних технологій ви знаєте?
 На яких рівнях впроваджуються інноваційні технології?
 Які інноваційні технології, що активно впроваджуються вчителями, ви знаєте?

Лекція 8. Робота в школах-інтернатах. Сільські малокомплектні школи

План
1.Навчальні заклади для дітей з особливими освітніми потребами, типи закладів.
2.Нормативно-правова база освіти дітей з особливими освітніми потребами. Організація та принципи
комплектування навчальних закладів для цих дітей.
3.Малокомплектні школи, їх типи. Особливості організації навчально-виховного процесу в
малокомплектній школі. Опорні школи.
 19

Історія суспільного виховання й навчання особливих дітей починається з другої половини XIX с.
На початку 80-х років XIX ст. існувало тільки одне Санкт-петербурзьке училище для сліпих, три
училища для глухих і кілька притулків та приватних шкіл для розумово відсталих дітей, де
виховувалося і навчалося не більше двох тисяч вихованців.
Установи для особливих дітей існували, як правило, на благодійницькі кошти, мали яскраво
виражений філантропічно-опікунський характер і охоплювали лише незначну кількість дефективних
дітей. Усе це створювало великі труднощі й перешкоди для їхньої діяльності й розвитку. На
сьогоднішній день існує розгалужена мережа закладів для дітей з особливостями психофізичного
розвитку [30].
Систем спеціальної освіти в Україні має вертикально-горизонтальну структуру. Вертикальна
структура базується на вікових особливостях учнів та рівнях загальноосвітніх програм. Вертикальна
структура визначається віковими періодами: раннього дитинства (від 0 до 3 років); дошкільний період
(з 3 до 6 – 7 років); період шкільного та професійного навчання (з 6-7 до 16 – 21 років). Горизонтальна
структура освіти враховує психофізичний розвиток дитини, особливості її пізнавальної діяльності і
характер порушення. Горизонтальна структура спеціальної освіти представлена спеціальними
закладами, у яких навчаються діти з порушеннями: 1) слуху, слабочуючих; 2) зору, слабозорих; 3)
мовлення; 4) опорно-рухового апарату; 5) інтелектуального розвитку; 6) психічного розвитку; 7)
комбінованими порушеннями. Вона включає наступні типи спеціальних навчальних закладів
Спеціальні заклади мають різне підпорядкування: Міністерству освіти і науки, Міністерству
праці та соціальної політики, Міністерству охорони здоров'я. У всіх типах закладів діти одержують
різнобічну допомогу – педагогічну, психологічну, медичну, соціальну. Заклади, підпорядковані
Міністерству освіти і науки України: спеціальні дошкільні заклади (групи при масових ДНЗ) (окремо
для кожної категорії аномальних дітей); спеціальні загальноосвітні школи-інтернати (школи) для дітей з
вадами психофізичного розвитку (окремо дня кожної категорії аномальних дітей); спеціальні
(допоміжні) класи при школах-інтернатах для дітей з вадами зору, слуху, опорно-рухового апарату для
дітей з комплексними вадами; навчально-реабілітаційні заклади для дітей з комплексними вадами;
спеціальні групи, вищих навчальних закладах (професія з урахуванням виду аномалії). Заклади,
підпорядковані Міністерству праці та соціальної політики України: дитячі будинки та будинки-
інтернати для дітей-інвалідів (імбецильність, ідіотія); реабілітаційні заклади. Заклади диференціюються
залежно від ступеня інтелекту, віку осіб (дошкільні, шкільні, відділення для дорослих), статі, рівня
фізичного та психічного здоров'я дітей. Заклади, підпорядковані Міністерству охорони здоров'я
України: спеціальні групи при будинках малюка для дітей-сиріт з вадами психофізичного розвитку;
дитячі психоневрологічні санаторії; дитячі відділення при психоневрологічних лікарнях; заклади для
психохроніків (виразна імбецильність, ідіотія); реабілітаційні заклади.
До нормативно-правової бази освіти для дітей з особливостями психофізичного розвитку
належать Загальна декларація прав людини (1948 р.), Конвенція про права дитини (ратифікована
Верховною Радою України 27.02.1991), Конвенція про права інвалідів (ратифікована Верховною Радою
України 16.12.2009, набрала чинності 06.03.2010), Закони України (від 23.05.1991 №1060-XII Про
освіту, від 11.07.2001  №2628-III Про дошкільну освіту та ін.), Укази президента України та Постанови
Кабінету Міністрів України, розпорядження [29].
Комплектування спеціальних закладів, подальша доля дитини з психофізичними вадами напряму
залежить від правильності здійснення відбору, який має здійснюватись на основі таких принципів:
комплексність обстеження дитини, всебічність і цілісність, динамічність обстеження, індивідуальний
підхід, якісний аналіз результатів обстеження. Для цього створені психолого-медико-педагогічної
консультації (ПМПК, Ресурсний центр), які створені для виявлення, обліку та діагностики дітей і
підлітків з проблемами у розвитку, відбору їх до спеціальних навчально-виховних і лікувальних
закладів відповідного типу, консультування батьків (осіб, що їх замінюють), педагогів з питань надання
медико-психологічної допомоги таким дітям.
У серпні 2017 року в Україні розпочалась реформа з назвою «деінституціалізація» (ДІ). За цим
терміном ховаються фундаментальні зміни системи інтернатів, в яких нині перебувають 106 тисяч
дітей. При цьому 92% з них мають родину, і лише 8% дітей в інтернатах - сироти. ДІ — не про закриття
інтернатів, як його часто трактують. Не про економію коштів, не про те, що завтра діти опиняться на
вулиці. Поки не буде сприятливих умов для дитини в її рідній сім'ї, ніхто не забере її з інтернату. ДІ —
про створення послуг у громаді, допомогу сім'ям у складних життєвих обставинах, щоб вони не
 20
віддавали своїх дітей до інституцій, а виховували в сім'ї.
В Україні налічується 751 інтернатний заклад для дітей. 39 закладів — у системі МОЗ (у них
живе та виховується 2773 дитини), 132 — системі Мінсоцу (5087 дітей), 580 — у системі МОН (97 923
дитини). За цим документом до 2026 року в Україні закриють майже всі інтернати і замість них
створять Центри соціальної допомоги сім’ям та дітям. Частина закладів будуть трансформовані у
школи, лікарні, садочки, заклади соціальної сфери.
Процес ДІ розпочався з затвердженням Кабінетом міністрів Національної стратегії реформування
системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки і Плану реалізації її першого
етапу (9 серпня 2017 року). Відповідно до Національної стратегії, вже у 2026 році дітей в інституціях
має бути менше 0,5% від загальної кількості (зараз - 1,5%). А ті діти, хто за різних причин все ж
залишаться в інституціях, а не в сім'ях, житимуть у невеликих установах в умовах, максимально
наближених до сімейних, – до 10 осіб в одному закладі.
На сьогоднішній день триває перший етап реалізації стратегії. Кожен регіон має оцінити свою
мережу інтернатних закладів, з'ясувати, які діти до них потрапляють та чому, які є соціальні послуги
вже зараз. На наступному етапі кожен регіон буде готувати свій план реформування.
Завдання 1 етапу реформування. План дій I етапу реалізації стратегії передбачає, що міністерства
спільно з громадськими організаціями, місцевою владою та експертами повинні виконати такі завдання:
розробити і ухвалити нормативно-правові акти, організувати методичне забезпечення, необхідне для
впровадження реформи системи інституційного догляду та виховання дітей; проаналізувати існуючу
мережу закладів інституційного догляду за дітьми, оцінити забезпечення прав дітей в кожному регіоні і
затвердити регіональні плани реформування системи інституційного догляду та виховання дітей;
сформувати і навчити регіональні команди з впровадження вищезгаданої стратегії; розробити навчальні
програми для підготовки, перепідготовки фахівців, зокрема тих, які працюють з дітьми з інвалідністю;
розробити критерії моніторингу процесу реформування системи інституційного догляду та виховання
дітей; залучити інвестиції для впровадження реформи системи інституційного догляду та виховання
дітей.
Це складна реформа, адже інтернати знаходяться у віданні трьох міністерств. Координатором ДІ
стратегія визначила Міністерство соціальної політики. Допомагати Мінсоцу та всім іншим
міністерствам буде також Національний офіс з реформи деніституціалізації при Уповноваженому
Президента з прав дитини, створений за підтримки канадського проекту EDGE.
Уряд виділив 277 млн грн на виконання стратегічного плану дій щодо реформування інтернатних
закладів та на побудову дитячих будинків сімейного типу, також на надання соціального житла для
випускників інтернатів. У травні Верховна Рада прийняла законопроект у першому читанні
щодо надання дітям-сиротам право зараховуватися на квартирний облік, зокрема за місцем обліку
переселенців. Загалом у рамках проекту модернізації соціальних послуг Україна отримала позику в 300
млн євро від Світового банку.
Інноваційні послуги для сімей і дітей за Національною стратегією реформування. За цією
стратегією до 2026 року в Україні закриють інтернати та створять нові послуги для сімей і дітей.
Замість інтернату з'являться Центри соціальної допомоги сім'ям та дітям. У таких центрах в громаді
надаватимуть послуги: соціально-психологічна реабілітація, робота з батьками дітей для повернення
дитини в сім'ю, соціальна адаптація дітей в суспільство, соціальна профілактика, поліпшення відносин в
сім'ї та інші. На базі Центру будуть відділення термінового влаштування дітей, відділення для батьків з
дітьми, малий груповий будиночок, соціальна квартира, відділення невідкладної допомоги сім'ї та
відділення денного перебування сімей з дітьми з обмеженою життєдіяльністю. Так, у відділенні
термінового влаштування дітей тимчасово проживатимуть діти з неблагополучних сімей: якщо дитина в
сім'ї терпить насильство, а також знайдені або підкинуті діти. У такому відділенні дитина може
перебувати не більш дев'яти місяців. За цей час соціальні працівники повинні вирішити проблему в сім'ї
або знайти йому нову. У відділенні для батьків з дітьми будуть знаходитися батьки, в яких є ризик
відмови від дитини. Мати або батько з дитиною може знаходиться в відділенні рік. Це час соціальні
працівники будуть працювати над тим, щоб дитина залишилася в сім'ї.
Діти, яких не вдасться залишити в родині будуть жити в малих групових будиночках. Будинок
буде розрахований не більше, ніж на 15 дітей. Життя в такому будиночку буде наближена до сімейних
умов. З дітьми в будиночку буде п'ять педагогів - за кожним закріпиться по дві-три дитини. Діти будуть
жити у кімнатах по двоє-троє. При цьому діти будуть ходити у загальноосвітню школу.
Надаватимуть також соціальні квартири. У соціальній квартирі зможуть проживати сироти та
 21
діти без батьківського піклування від 18 до 23 років. Крім проживання в соціальній квартир, соціальні
працівники допомагатимуть людині стати членом суспільства, реабілітуватися, знайти роботу,
відновити відносини з родичами.
В Україні реформа проходитиме в два етапи. Спочатку в кожній області проаналізують і
створять проект перепрофілювання інтернатів – це, власне, план дій на цей рік. А з наступного року має
початися виведення дітей з інтернатів – повернення в сім’ї або пошук нових батьків. Пілотною вже
стала Житомирська область. Регіону допомагає організація Lumos, яка працює над реформуванням
інтернатів в усьому світі. До речі, заснувала цю організацію британська письменниця Джоан Роулінг.
Спочатку в кожній області проаналізують створять план перепрофілювання інтернатів - це займе 2018
рік. А з 2019-го почнеться виведення дітей з інтернатів - повернення в сім'ї або пошук нових батьків.
Малокомплектна початкова школа – це школа без паралельних класів з невеликою кількістю
учнів. Для малокомплектних шкіл характерна нерівномірна наповнюваність класів. Є школи, де окремі
класи можуть бути відсутні зовсім. Виділяють кілька типів малокомплектних шкіл: в однокомплектній
школі один учитель навчає дітей всіх класів; у двокомплектній навчання ведуть два вчителі, причому
кожен – у двох класах одночасно; в трикомплектній – робота розподіляється між трьома вчителями:
двоє ведуть по одному класу, а третій – два класи.
Виховний процес у малокомплектній школі підпорядкований спільній меті і, підпорядковується
загальним закономірностям. У виховному процесі малокомплектної школи зливаються три потоки: 1)
виховна робота на уроках; 2) позаурочна та позакласна виховна робота; 3) виховання суспільним
середовищем населеного пункту. Виховна робота здійснюється у формі виховних справ. В їх основі
лежать два підходи – діяльний і комплексний. Планування виховного процесу зорієнтоване на спільну
діяльність з урахуванням вікових можливостей дітей кожного класу. Воно повинно мати яскраво
виражену гуманістичну та особистісну спрямованість [28].
Опорна школа – новий за формою організації та структурою загальноосвітній навчальний заклад,
що є осередком єдиного освітнього простору, забезпечує рівний доступ до якісної освіти усім особам,
має сучасний рівень матеріально-технічного й кадрового забезпечення. Опорні школи – міжнародно-
визнаний підхід до вирішення проблеми сільської освіти. Політику оптимізації шкільної мережі
розгорнуто навіть у країнах з високим рівнем доходів. Це стосується насамперед країн, де щільність
населення низька: Норвегії, Швеції, Шотландії, Фінляндії. Тут найбільша кількість малих шкіл в
Європі. Згідно з ініціативою українського уряду принцип «середня школа у кожне село» змінюють на
мережу опорних шкіл та їхніх філій. На практиці це виглядає так: початкову школу діти відвідують у
своєму селі, після її закінчення вчаться в опорній школі.
Створення опорних шкіл дає змогу комплексно подолати низку пов’язаних з особливостями
сільської місцевості проблем, а саме: підвищення ефективності фінансування освіти і поліпшення
інфраструктури, забезпечення рівного доступу до якісної освіти, поліпшення професійного
розвитку вчителів початкової школи, можливість надавати оптимальні послуги учням із
спеціальними можливостями або потребами, збереження початкової школи як культурного
осередку.

Питання для самоконтролю

 Дайте характеристику системі спеціальної освіти в Україні.
 Що ви знаєте про нормативно-правову базу освіти для дітей з особливостями психофізичного розвитку?
 Що ви знаєте про роботу закладів для особливих дітей? За якими принципами проводиться ця робота?
 Дайте визначення малокомплектній школі.
 Як проводиться виховна робота в малокомплектній школі?
 Дайте визначення опорній школі.
 Висвітліть переваги опорної школи.