Історія та культура Стародавнього Сходу

Тема 1.Держава,суспільство та культура Стародавнього Єгипту

1.Уявлення Єгиптян 3 тис. До н.е про потойбічне життя.
У давньоєгипетській міфології простежуються певні паралелі з
полінезійською, проте якщо в країні мертвих По душі гинуть через певний
час, то, за уявленнями давніх єгиптян, після посмертного суду у
підземному царстві Осириса серця неправедних пожирає чудовисько, що
означає повне припинення існування як в «цьому», так і на «тому» світі.
Міфи про створення людей у давньому Єгипті вирізняються варіативністю.
За одними, люди народжуються зі сліз бога сонця Ра. За іншими
(найпоширенішими), перших людей виліплює на гончарному крузі бог
плодючості, хранитель Нілу Хнум, закладаючи в них людську сутність у
нерозривному єднанні «хат» («сах» – тіла), душ – «ка» (життєвої сили,
котра після смерті персоніфікувалася у зображеннях на гробницях) і «ба»
(власне душі, котра поставала на суді Осириса), «рен» (імені) та «шуїт»
(тіні). Відповідно, лише за умови збереження чотирьох елементів – ХАТ-
БА-КА-РЕН – людина може продовжити життя в потойбіччі на очеретяних
полях блаженства Сехет Іару (Іалу), задля чого й застосовували
муміфікацію (збереження тіла), у разі ж пошкодження мумій поміщали
портретні статуї померлих, а також споруджували гробниці (забезпечення
житла для душі померлого) і приносили дари і жертви (забезпечення
їжею). Духовним двійником людини після смерті виступав ка,
забезпечуючи вічне життя у загробному світі, а вмістилищем ка слугувало
тіло покійника (мумія) За міфологічними текстами давніх єгиптян, мотив
муміфікації пов’язаний із Анубісом – богом мертвих, сином Осириса і його
сестри Нефтиди. Нефтида народила Осириса таємно від свого чоловіка (і
брата водночас) Сета, тому, щоб уникнути Сетової кари, Анубіса виховала
дружина Осириса Ісида. За сюжетами міфів про братовбивство Сетом
Осириса, Анубіс загорнув тіло великого бога в тканину, просякнуту
бальзамом особливого складу, тим самим створивши першу мумію. Таким
чином, Осирис стає володарем потойбіччя і небесним суддею. «Єгиптяни
вірили, що кожен померлий, воскресши після смерті, не просто
уподібнюється Осирису, а немовби перетворюється на нього. У
заупокійних текстах перед іменем померлого ставиться ім’я Осириса –
“Осирис ім’ярек”» [Муравьева 2006, 29]. Після смерті душа померлого у
супроводі Анубіса відправляється до потойбічного Храму істини, де постає
на посмертний суд перед царем загробного світу Осирисом і 42 іншими
богами. Цей суд детально описаний у 125 розділі так званої «Книги
мертвих» – збірникові єгипетських гімнів, різних текстів і магічних формул,
який клали до гробниці, щоб допомогти померлому подолати небезпеки
потойбіччя і досягти посмертного блаженства. Серце померлого кладуть
на одну чашу терезів, на іншу ж – перо богині справед- 94 ливості Маат.
Померлий виголошує промову на свій захист, звертаючись до Осириса і до
42 богів, кожен із яких «відає» якимось смертним гріхом: «Слава тобі,
боже великий, володарю обопільної правди. Я прийшов до тебе,
володарю мій. Ти привів мене, щоб споглядати твою красу. Я знаю тебе, я
знаю ім’я твоє, я знаю імена 42 богів, які знаходяться із тобою у храмі
обопільної правди, які живуть, підстерігаючи злих і харчуючись їхньою
кров’ю у день звіту перед лицем Благого. Ось я прийшов до тебе,
володарю правди; я приніс правду, я відігнав обман. Я не творив
несправедливого щодо людей. Я не робив зла. Не робив того, що для богів
мерзенне. Я не вбивав. Не зменшував хлібів у храмах, не зменшував їжі
богів, не забирав заупокійних дарів у покійників. Я не зменшував міри
зерна, не скорочував мір довжини, не порушував меж полів, не
збільшував вагових гир, не підробляв стрілки терезів. Я чистий, я чистий, я
чистий, я чистий» [Хрестоматия 1991, 93]. Анубіс і бог мудрості Тот
зважують серце, яке стає легшим за пір’їну, якщо людина праведна,
говорить правду, або ж важчим за камінь, якщо належить грішнику і
ошуканцеві. Виправданого покійника відправляли до Сехет Іару, грішника
ж пожирало чудовисько Амат – лев із головою крокодила. Прикметно, що,
на відміну від, наприклад, слов’ян, єгиптяни не вірили у покровительство
померлих живим. Навпаки: саме живі опікувалися мертвими,
забезпечуючи їм «життя» у достатку і безтурботності на потойбічних
очеретяних полях. Тому стіни гробниць розписували, зображуючи
померлого за різними справами, що завдяки магічним текстам повинно
було перетворитися у потойбіччі на реальність. А щоб померлому не
довелося тяжко «трудитись» у потойбічному житті, до його гробниці клали
«ушебти» – статуетки імпровізованих «слуг», над якими промовляли
замовляння: «Якщо причислять померлого до тих, хто працює в
загробному світі, щоб обходив він береги, насипав поля, перевозив пісок,
– «Ось ми!» – скажете ви замість нього. Візьміть собі кирки і мотики ваші,
коромисла і відра ваші, подібно до того, як робить це людина для
господаря свого» [Муравьева 2006, 26]. Турбота живих над померлими
характерна і для культури сучасного Єгипту. Посеред 20-мільйонного Каїру
розташувалося «місто мертвих» – саме так самі єгиптяни називають
величезне кладовище у центрі своєї столиці, заповнене тисячами
усипальниць, у яких живуть бездомні. Причому родичі похованих радо
вітають таке заселення усипальниць своїх близьких, оскільки вірять, що в
такому разі померлі не почуватимуться самотніми і матимуть постійну
турботу про себе. Тому родичі усіляко облаштовують усипальниці під
помешкання: проводять туди електроенергію, устатковують телефонами,
телевізорами, холодильниками тощо. Таким чином, Єгипет є яскравим
прикладом живучості тисячолітніх уявлень про продовження життя після смерті.

2. «Тексти пірамід». Релігійні уявлення єгиптян ІІІ тис. до н.е.

Звичай покривати стіни похоронних камер заупокійними текстами сходить
до V династії, в ті часи великі окремі ієрогліфи, згруповані в рядки,
чергувалися з архітектурними прикрасами. До кінця VI династії простір,
відведений для декоративних цілей, значно звузилося. Ієрогліфи стали
менше за розміром, а написи висікалися на стінах камер і коридорів, які
колись, у більш ранні періоди, залишалися гладкими.

До пірамід V-VI династії, чиї внутрішні стіни покриті написами, відносяться

піраміди Унаса, Теті, Пепі I, Пепі II і Секеремсафа; ці написи зазвичай
називають «Текстами пірамід». У французькому перекладі вони були
опубліковані Масперо.
Староєгипетська релігія та міфологія надзвичайно складне явище. Вони
поєднали в собі різні, часом полярні вірування та уявлення, які склалися в
різні часи й у різних куточках країни, постійно розвиваючись і
ускладнюючись. Здавна в Єгипті сформувалося кілька теологічних центрів
(Геліополь, Мемфіс, Гермополь, Фіви тощо). В кожному з них
сформувалася своя космологічна версія, що проголошувала творцем світу
свого бога, інших же богів трактувала як створених ним чи таких, що
походять від нього. Тому єгиптологи не впевнені, що в Стародавньому
Єгипті існувала цілісна релігійна доктрина (така важлива прогалина в
розумінні релігійного життя стародавніх єгиптян значною мірою
спричинена також станом найдавніших джерел і суперечливим
характером пізніших релігійних текстів).
Релігія стародавніх єгиптян це химерне переплетення фетишизму і
тотемізму, політеїзму і монотеїстичних уявлень, теогонії і космогонії,
культу і страшенно заплутаних міфів. Із первісних релігійних уявлень
особливо сильним у Єгипті був тотемізм.
Загально-єгипетське визнання здобули передусім столичні культи та
культи, пов'язані з іригаційним землеробством. Певну централізацію їх
засвідчував також факт появи одного й того ж бога відразу в кількох
іпостасях. Так, сонячне божество в різні години дня виступало в різних
іпостасях ("Я бог Хепра вранці, я бог Ра опівдні, я бог Атум увечері").
В уяві стародавніх єгиптян світ буквально кишів найрізноманітнішими
богами та духами, що їх уособлювали священні тварини, птахи, риби,
комахи. Єгиптологи налічили в старо-єгипетському пантеоні понад дві
тисячі богів! Можна сміливо стверджувати, що навряд чи існувала в країні
якась живність, яку бодай в одному з номів не вважали б священною.
Єгиптяни обожнювали насамперед тих представників фауни, які були
чимось корисні людям (наприклад, знищували шкідників) або вражали їх
своєю силою чи дивним способом життя. Зокрема, богами стали лев,
дикий бик апіс, крокодил, гіпопотам, павіан, антилопа, газель, вовк,
собака, кішка, баран, корова, свиня, коза. ібіс, гуска, гадюка, жаба, окремі
види риб, скорпіон, багатоніжка, жук-гнойовик скарабей, бджола тощо.
Священних тварин тримали при храмах, по-царськи вшановували їх. Коли
священна тварина помирала, її набальзамовували й ховали на
спеціальному цвинтарі (мавп у Фівах, крокодилів і биків у Мемфісі, кішок у
Бубастисі та Саккара, ібісів у Гермополі тощо). В окремих містах у день
загибелі священної тварини оголошувався загальний траур. Навіть
ненавмисне вбивство священної тварини вважалося жахливим
святотатством і каралося смертю.

Культ священних тварин проявився в зооморфному зображенні богів. Так,

сонячного бога спершу зображували у вигляді лева чи сокола, богиню
Сохмет у вигляді левиці, місячного бога Тота (його ще вважали богом
мудрості й письма) у вигляді ібіса, охоронця підземного царства Анубіса у
вигляді шакала, бога війни Віпуата у вигляді вовка, охоронцями особи
фараона вважали сокола, коршака, гадюку та бджолу, самого ж фараона
зображували у вигляді сфінкса. Згодом єгиптяни перейшли на
антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких вони напівлюдни
(зображували з тілом людини й головою тварини чи птаха), інших же
(Озіріса, Пта, Амона, Хонсу, Мін, Атум, Ісіду та ін.) піддали цілковитій
антропоморфізації. Такі зміни в іконографії єгипетських богів відбулися, на
думку одних дослідників, під впливом більш досконалих іноземних
релігій, на думку ж інших унаслідок ускладнення соціальної структури,
зростання залежності індивіда від суспільства.
У Стародавньому Єгипті розвинувся культ води. В уяві єгиптян сам всесвіт
виник із первісного водяного хаосу божества Нун. Воду єгиптяни населяли
полчищем духів, якими верховодив крокодилоголовий Собк. Річку Ніл
вони не обожнювали, але обожнювали її розлив Хапі (його зображували у
вигляді товстуна з дарами землі для богів). Утім, культ води в Єгипті
завжди поступався своїм значення солярному культові. В цьому не було
нічого дивного, адже для єгипетського хлібороба головною загрозою були
не розгул водяної стихії, а літня засуха, гарячі вітри пустині.
Найдавнішим солярним культом у країні був Ра, центральне святилище
якого розміщувалось у Геліополі. Коли Геліополь став
загальноєгипетським релігійним центром (як Ніппур у Шумері), Ра очолив
єгипетський пантеон, злившися поступово з одним із найархаїчніших
єгипетських богів Гором в єдиний культ Ра-Горахте. Внаслідок
перетворення Фів у столицю Єгипту доби Середнього Царства, пантеон
очолив фіванський солярний культ Амона, який потім злився з Ра в
синкретичного Амона-Ра. Сонцепоклонницька реформа Ехнатона піднесла
тимчасово солярний культ цього разу на ймення Атон на роль не просто
загальнодержавного вселенського божества.
Деякі вчені висловлювали думку, що Єгипет у середині II тис. до н. е. з усіх
тодішніх близькосхідних цивілізацій завдяки притаманній йому сильній
політичній централізації був найбільш готовий до монотеїстичної
реформи. Все ж смілива реформа Ехнатона наштовхнулася на
непереборну перешкоду властивий релігії консерватизм та опір
впливового столичного жрецтва. "Натомість ідею монотеїзму підхопили й
розвинули напівкочові семітські племена стародавніх євреїв, яких на
певний строк доля звела з великою імперією фараонів". У релігійному
житті країни все повернулося на круги своя знеславлений фараоном-
реформатором Амон знову очолив стареєгипетський пантеон.
Особливе місце в релігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян
посідав цикл міфів і ритуалів, пов'язаних з богом підземного царства
Озірісом.
Міфи про Озіріса заплутані й суперечливі, в них домінують три теми:
 політична (міф про поєдинок між Озірісом і Сетом відображав
боротьбу між Верхнім і Нижнім Єгиптом, наслідком якої було
утворення єдиної єгипетської монархії);
 землеробська (єгиптяни пов'язували з Озірісом зміну вегетаційного
та мертвого періодів у житті природи);
 есхатологічна (Озіріс творив посмертний суд, винагороджуючи
праведників і караючи грішників".
Міфами про Озіріса єгиптяни пояснювали також традицію кровозмішання
в царській родині.
Дуже складними були уявлення єгиптян про смерть і потойбічний світ.
Смерть та існування після неї вважали безпосереднім продовженням
земного життя. Розумілося це настільки буквально, що існувало спеціальне
заклинання, яке в замогильному світі відвертало смерть від людини, вже
померлої на землі. До мертвих зверталися з письмовими проханнями,
вони могли взяти участь у судовій справі, лікуванні хворого. Щоб
забезпечити вічне існування, треба було дотримуватися безлічі
спеціальних обрядів