Українські композитори мали значний вплив на розвиток класичної поліфонії, працюючи над

створенням складних взаємозв’язків між голосами та мелодіями у своїх творіннях. Їхні композиції
внесли унікальний стиль та національний колорит до світової музичної спадщини.

Українські композитори, такі як М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель, М. Лисенко, К.

Стиценко, О. Кошиць, Я. Яциневич, М. Леонтович, М. Вербицький, А. Гнатишин та І. Мацієвський,
зіграли важливу роль у розвитку класичної поліфонії. Вони внесли великий вклад у розвиток складних
взаємозв’язків між голосами та мелодіями, створюючи твори, які демонстрували багатоголосність та
гармонійну взаємодію різних голосів. Їхні композиції вплинули на формування класичної музичної
традиції та збагатили світову музичну спадщину.

Композитори, використовували різноманітні жанрові та мелодичні джерела для своєї музики. Серед
них були церковні заспіви, народні мелодії, національні традиції, а також класична музична
література свого часу. Вони вміло поєднували ці елементи, створюючи унікальні твори з
багатогранним мелодичним та жанровим багажем.

Своєрідність тематизму творів цих композиторів полягала в їхньому здатності передати національний
дух, емоції та унікальні аспекти української культури через музику. Кожен з них використовував
особливі мелодійні структури, ритмічні варіації та гармонічні поєднання, які найкращим чином
виражали українську музичну ідентичність. Вони брали натхнення з народних пісень, церковних
мелодій, а також з власного художнього бачення світу, надаючи їхнім творам особливого колориту та
глибини. Такий особливий підхід допоміг цим композиторам створити унікальні музичні шедеври, які
дотепер залишають свій слід у світовій музичній спадщині.

Барокові музично-риторичні фігури, такі як афект, синкопа, анакрузіс, антиномія тощо, були
характерні для барокової музичної практики. Однак, більшість з перелічених композиторів, які
працювали в українському контексті, вже діяли в більш пізній період, коли класичний стиль і
романтизм стали визначальними.Слід зауважити, що хоча барокові риторичні фігури були менш
характерні для їхньої епохи, деякі елементи можуть виявитися у їхніх творах через вплив попередніх
стилів та традицій. Однак, головним чином їхні твори вже відображали романтичний, національний
та класичний стилі в музиці.

Серед перелічених композиторів, Д. Бортнянський та А. Ведель, які діяли в бароковому періоді,

можуть бути більш орієнтовані на використання форми фуги, яка була характерною для цього стилю.
Вони могли включати фуги в органічний спосіб у свої твори, використовуючи їх для розвитку музичної
думки та створення складних конструкцій.

Щодо інших композиторів, які працювали у більш пізні періоди, зокрема в романтичному стилі, вони
могли використовувати фугоподібні структури, але вже з іншою ступенем свободи та
експериментування. Структура фуги могла адаптуватися до їхніх музичних цілей та виражальних
засобів, відображаючи їхні унікальні стилі та характери.

Важливо зауважити, що своєрідність форми фуги для цих композиторів може бути різною, адже вони
використовували її в контексті своїх власних творчих підходів та стилів.

Техніка тематичної розробки – це важлива частина музичного процесу, коли мелодійну тему
розробляють і розгортають на протязі твору. Кожен з перерахованих композиторів міг застосовувати
цю техніку на власний спосіб.

Наприклад, Микола Леонтович відомий своєю роботою над різними українськими народними
мелодіями, які він розгортав у своїх хорових та інструментальних композиціях. Дмитро Бортнянський
також використовував тематичну розробку у своїх хорових та оркестрових творах.

Кожен композитор міг внести свій унікальний внесок у цю техніку через стиль, настрій та музичний
матеріал, який вони обирали.
Поліфонічні прийоми є важливою частиною музичної творчості, особливо у хоровій та
інструментальній музиці. Кожен з композиторів міг застосовувати різні поліфонічні прийоми в своїх
творах.

Наприклад, Микола Леонтович відомий своєю вмінням створювати багатоголосні хорові композиції,
де різні голоси розгортаються незалежно один від одного, але водночас співіснують у єдиному
музичному просторі. Дмитро Бортнянський також використовував поліфонію в своїх творах, де різні
голоси могли мати власні мелодії та ритми.

Кожен з композиторів мав свій власний стиль і підхід до використання поліфонічних прийомів, що
робило їхню музику унікальною та цікавою.

Фуга є складною музичною формою, характеризується поліфонічними прийомами та тематичною

розробкою. Якщо розглядати цих композиторів, то деякі з них могли використовувати фугу як частину
більших творів.

Наприклад, Дмитро Бортнянський, який працював у період класицизму, використовував фугові

структури в своїх хорових та органних творах. Микола Леонтович, зокрема, може бути пов’язаний з
використанням народних мелодій та структур, але не обов’язково з фугами.

Залежно від періоду, стилю та жанру, можливо, деякі з названих композиторів застосовували фугові
структури як частину своїх композицій, але це вимагає більш конкретних досліджень для деталей.