Тема 5. «Управління курортами на різних рівнях.

Типова організаційна
структура санаторію. Організація роботи санаторію. Забезпечення якості
й ефективності санаторно-курортних закладів. Основні стратегії
розвитку курорту»

Управління курортами на різних рівнях

У розрізі організації (підприємства) під управлінням розуміють

реалізацію відповідних функцій (планування, організації, мотивації,
контролю, координації) із метою досягнення цілей організації.

У теорії управління розрізняють суб’єкт управління, об’єкт управління,

ресурси, навколишнє середовище, процеси та технології управління.
Об’єктом управління в цьому разі виступає вітчизняний санаторно-курортний
комплекс.

З позиції Загального класифікатора «Галузі народного господарства

України» санаторно-курортні заклади є частиною (підгалуззю) галузі –
Охорона здоров’я і як самостійна галузь не розглядаються.

Зростаюча економічна значущість курортної справи, та роль, яку вона

відіграє в розвитку суспільного виробництва в процесі переходу України до
ринку, дає змогу стверджувати, що до теперішнього часу курортна справа,
сформувалася як цілком самостійна галузь.

Курортна справа забезпечує генерацію нових робочих місць і зайнятості,

здатне залучати значні капітальні вкладення та їхній порівняно швидкий
термін окупності. Крім чисто економічних, курортна справа несе й значні
соціальні та культурні вигоди, які часто мають більший ефект. Йдеться про
вплив курортної справи на оздоровлення населення, зростання його
культурної та загальної освіченості, взаєморозуміння між людьми тощо.
 Це визначає важливість і необхідність державного регулювання
курортної діяльності. Такими суб’єктами управління виступають різні
структури, які можна розподілити за трьома рівнями (рис. 2.1, 2.2).

Вищий рівень – державні органи управління СКК. До цих органів належать

структури, що входять до складу Законодавчої та Виконавчої влади.

Державна підтримка санаторно-курортного комплексу може здійснюватися за

кількома напрямами:

– шляхом формування адекватної законодавчої бази, прискорює перехід на

ринкові відносини;

 у формі надання субсидій окремим курортам та їх об’єднанням;

 впровадженням пільгових фінансово-кредитних механізмів;

 організацією спеціальних еколого-рекреаційних зон;

 розробкою комплексних програм розвитку окремих курортів, з

виокремленням найбільш соціально значущих видів лікування та
відпочинку, включаючи дитячий і молодіжний види.

Середній рівень – регіональні департаменти, управління, комітети та відділи.

Головним завданням органів регіонального рівня є реалізація державної

курортної політики в межах своїх територіальних утворень.

Повноваженнями органів місцевого самоврядування у сфері діяльності

курортів визначено:

– затвердження місцевих програм розвитку мінерально-сировинної

бази, раціонального використання та охорони природних лікувальних ре-
сурсів;
– управління курортами місцевого значення відповідно до закону;
– погодження видачі дозволів на користування природними лікува-
льними ресурсами державного значення;
– видача дозволів на користування природними лікувальними ресу-
рсами місцевого значення;
– здійснення контролю за використанням природних лікувальних
ресурсів;
– внесення до відповідних органів виконавчої влади клопотань про
оголошення природних територій курортними;
– оголошення природних територій курортними територіями місце-
вого значення.
Мікрорівень – це виробники санаторно-курортних послуг: санаторно-
курортні установи (санаторії та пансіонати з лікуванням, пансіонати, будинки
відпочинку, дитячі оздоровчі табори, заводи розливу мінеральних вод,
виробники лікувальних грязей тощо).

Функції менеджерів цієї ланки включають усі види діяльності щодо

забезпечення сталого розвитку своїх організацій. Цей рівень представлений
також підприємствами інфраструктури та організаціями-маркетинговими
посередниками (санаторно-курортні об’єднання, туристські фірми
(турагенти, туроператори) тощо).

Окрім державних структур, спостерігається формування системи

громадського самоврядування на всіх рівнях.

Декілька рівнів управління можна виокремити й у корпоративному

управлінні санаторно-курортними закладами. Регіональний рівень для
бюджетних організацій (наприклад, силових міністерств) – це служби
оборони, у складі яких утворюються медичні управління, на які прямо
замикаються санаторії (СБУ санаторій «Трускавець», МВС «Перлина
Прикарпаття», міністерства оборони України санаторій «Військовий» м.
Трускавець тощо).
Для комерційних оздоровниць регіональний рівень зазвичай відсутній, вони
управляються безпосередньо представниками власників (черезПравління та
Ради директорів).

Водночас у комерційних структурах регіонального масштабу створюються

централізовані служби управління відомчою медициною та санаторно-
курортними організаціями.

Отже, ми розглянули організаційну структуру управління курортною галуззю

з точки зору функцій управління державними органами на різних рівнях.

Типова організаційна структура санаторію

Після дослідження рівнів управління курортами та класифікації санаторно-

курортних закладів доцільно розглянути структуру управління цими
закладами.

Структура управління санаторно-курортних закладів зазвичай будується за

ієрархічним типом, із переважанням лінійно-функціональної організації
управління (рис. 2.6).
Основу лінійно-функціональних структур становить спеціалізація
управлінського процесу за функціональними підсистемами організації
(лікувальний, адміністративно-господарський сектор, організація харчування,
сектор розміщення тощо). За кожним із них формується ієрархія служб, що
пронизує всю організацію від верху до низу. Результати роботи кожної
служби апарату управління рекреаційним підприємством оцінюються
показниками, що характеризують виконання ними своїх цілей і завдань.

Розподіл повноважень і відповідальності відбувається відповідно з

організаційною структурою та регламентується низкою документів: Статутом
підприємства, Положенням про санаторій та положеннями про окремі
структурні одиниці, штатним розкладом, Правилами внутрішнього трудового
розпорядку, посадовими інструкціями.
На рисунку 2.6 наведений приклад розгорнутої організаційної структури
управління санаторієм, яка відображує ієрархію підпорядкованості
підрозділів та посадових осіб – лінійних керівників.

Така підпорядкованість ускладнює процес управління санаторієм, однак на

сьогодні вона зберігається у багатьох вітчизняних рекреаційних
підприємствах, які мають лікувально-оздоровчі підрозділи.

Головний лікар фактично виконує обов’язки генерального директора та керує

відповідно до чинного законодавства виробничо-господарської та фінансово-
економічною діяльністю рекреаційного підприємства,

несучи всю повноту відповідальності за наслідки прийнятих рішень,

збереження та ефективне використання майна підприємства, а також
фінансово-господарські результати його діяльності.

Зазвичай найвищу ланку управління рекреаційним закладом очолює директор

(генеральний директор, голова правління тощо) у курортних готелях,
особливо у тих, які були побудовані починаючи з 1990-х років і до
сьогоднішні. Це пояснюється тим, що сучасні курортні готелі прагнуть
надавати лікувально-оздоровчі послуги за аналогією із закордонними
курортами, на яких чітко розділені функції проживання та харчування з
функціями лікування та оздоровлення.

Отже, не дивно, що серед рекреаційно-оздоровчих закладів найскладнішу

організаційну структуру управління мають саме санаторії через повноцінну
реалізацію функції лікування. Чим більший санаторій, чим ширший профіль
лікування та оздоровлення він має, тим складнішою буде його організаційна
структура управління.

На наведених рисунках 2.5 та 2.6 немає окремих підрозділів (секторів), які

відповідають за організацію спортивної роботи. Проте виокремлений
культурно-розважальний сектор, до складу якого входять інструктори ЛФК,
які організують та здійснюють спортивно-розважальні заходи в рамках
дозвіллевої діяльності.

У складі великих санаторно-курортних підприємств (санаторіїв, пансіонатів з

лікуванням) окремо організують СПА-комплекс, спортивний, культурно-
розважальний комплекси.

Подібна структура є типовою для санаторіїв, і збереглася, за винятком вищого

керівного органу (правління, ради директорів), ще з дореформеного періоду.

Організація роботи санаторію

У сучасному менеджменті розрізняють загальні та спеціальні управлінські

функції. До загальних функцій управління належать планування, організація,
мотивація, контроль і координація. Усі ці функції перебувають у постійній
взаємодії та взаємозв’язку, як зображено на рисунку 2.8.

Планування в ринковому середовищі має відрізнятися гнучкістю та

націленістю на досягнення кінцевого результату.

За критерієм часу виокремлюють плани:

1. довгострокові (перспективні, стратегічні);

2. середньострокові (від року до трьох років);
3. короткострокові (оперативні – на період менше року).
Тому будь-яка курортна організація повинна мати чітко сформульовані цілі
(зокрема місію) на декілька років вперед і головні напрями їх досягнення, із
зазначенням залучених ресурсів.

У таблиці 2.4 наведено класифікацію цілей діяльності санаторно-курортного

підприємства, на основі яких може бути сформульована його місія.

Отже, згідно з даними таблиці 2.4 серед головних цілей санаторно-

курортного підприємства виокремлюють: соціальні, економічні, екологічні,
науково-технічні та іміджеві.

Для бюджетних оздоровниць такий перспективний план обов’язково має бути

опрацьований із вищим рівнем керівництва.

Таблиця 2.4 – Класифікація цілей діяльності санаторно-курортного

підприємства
Однак для комерційних оздоровниць головні плановані показники потрібно
визначати в двох–трьох варіантах (сприятливий – несприятливий;
оптимістичний – реалістичний – песимістичний), тобто задіяти метод
сценаріїв.

Організація – передбачає проведення заходів щодо виконання намічених

планів.

Як функція, організація включає в себе два основних елементи:

– формування організаційної структури;

– розподіл відповідальності та повноважень.

Зазначимо лише, що елементами структури є окремі співробітники, служби

та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримуються
завдяки зв’язкам, які прийнято поділяти на горизонтальні та вертикальні,
лінійні й функціональні.

Мотивація є управлінською функцією, спрямованої на спонукання виконавців

до діяльності з досягнення цілей організації.

Контроль є дуже важливою в сучасних умовах функцією управління.

Контролювальну функцію зобов’язані виконувати керівники всіх ланок
управління оздоровниці.

Координація є функцією, необхідною для здійснення спільної діяльності всіх

служб і кожного працівника. Вона є прерогативою передусім вищого
керівництва.

До спеціальних функцій управління належать такі функції, як виробнича,

маркетингова, фінансова, кадрова, постачальна тощо.

Виробнича функція в санаторно-курортних закладів полягає в наданні

курортних послуг, маркетингова – передбачає заходи щодо організації збуту
курортного продукту та забезпечення відповідності його якості вимогам
ринку, кадрова включає в себе весь спектр роботи з персоналом, фінансова
пов’язана з плануванням, обліком і фінансовим забезпеченням діяльності
санаторію.
 Забезпечення якості й ефективності діяльності санаторно-курортних
закладів. Основні стратегії розвитку курорту

Ефективні організація та управління діяльністю підприємств санаторно-

курортного комплексу орієнтовані на отримання прямого й непрямого
(завдяки рахунок суміжним галузям) економічного ефекту. Курортна справа
забезпечує генерацію нових робочих місць і зайнятості, залучає значні
капітальні вкладення та їх порівняно швидкий строк окупності, приносить
значні соціальні й культурні вигоди (впливає на оздоровлення населення,
зростання його культурної й загальної освіченості, сприяє взаєморозумінню
між людьми тощо) Діяльність санаторно-курортних установ залежить від
потреб різних груп населення. Саме вони визначають формування цього
ринку та є орієнтирами в підготовці та прийнятті управлінських рішень у цій
сфері.

Процес управління якістю становить цілеспрямовану координацію й

контроль курортного підприємства щодо якості надаваних послуг.

Санаторно-курортні послуги – послуги з надання санаторно-курортної

допомоги, проживання, харчування, проведення дозвілля й інші сервісні
послуги, що надають санаторно-курортні організації.

До характеристик якості санаторно-курортних послуг належать:

компетентність, надійність, чуйність, доступність, розуміння,
комунікативність, довіра, безпека, ввічливість. Існує декілька підходів до
розуміння управління якістю в санаторно-курортному господарстві:

1) управління якістю як дія, контрольована організацією, що спрямована

на забезпечення відповідності якості встановленим стандартам;

2) управління якістю як здатність задовольняти або перевищувати

очікування клієнта.
 Ефективність роботи підприємств санаторно-курортного комплексу
проявляється в ступені задоволення потреб, пов’язаних з оздоровленням і
лікуванням завдяки споживанню санаторно-курортних продуктів, а також в
розмірі одержуваного прибутку (економічна ефективність).

Україна володіє найрізноманітнішими природно-рекреаційними

ресурсами, на базі яких функціонують санаторно-курортні заклади. Однак
функціонування цих закладів не можна назвати ефективним завдяки низки
причин, що роблять галузь не конкурентоспроможною:

 імідж України та її санаторно-курортних регіонів як місць, непривабливих

для закордонних туристів;

 відсутність за кордоном та в Україні реклами санаторно-курортних

можливостей держави;

 нерозвинена санаторно-курортна інфраструктура;

 невисока якість обслуговування, невідповідність ціни та якості послуг;

 велика конкуренція на ринку;  недостатня державна підтримка розвитку

санаторно-курортної діяльності;

 дефіцит інвестицій у розвиток відповідної інфраструктури курортів

 недосконалість нормативно-правового забезпечення санаторно-курортної

діяльності, охорони й раціонального використання природних лікувальних
ресурсів;

 якість професійної підготовки кадрового складу санатарно-курортних

йоздоровчих закладів;

 відсутність механізму антикризового менеджменту санаторно-курортних

закладів;

 загальна політична ситуація в країні тощо.

 Сьогодні існує об’єктивна необхідність у зміні пріоритетів управління та
приведення галузі до європейських стандартів, що не може обійтися без
участі держави. Заходи щодо покращення діяльності санаторно-курортних
закладів повинні передбачати:

 удосконалення фінансово-економічних механізмів підтримки;

 відтворення та раціональне використання природно-рекреаційних ресурсів;

 можливе проведення роздержавлення та приватизації санаторно-курортних

закладів;

 сприяння залученню інвестицій у розвиток відповідної інфраструктури;

 вихід на міжнародні ринки.

Формування державної стратегії розвитку курортно-рекреаційного

господарства України є актуальною проблемою в зв’язку з такими
чинниками:

1) необхідністю масового оздоровлення населення країни; 2) забезпечення

конструктивної взаємодії органів державної влади України та її суб’єктів
щодо комплексного раціонального використання природно-рекреаційних
ресурсів та його збереження;

3) курортно-рекреаційні комплекси України мають велике національне та

міжнародне значення: сприяння соціально-економічному прогресу та
пришвидшення інтеграції України у світову економічну систему.

Відомі такі головні стратегії розвитку курорту:

1. Стратегія кардинальної зміни – застосовується у разі зменшення

завантаженості курорту (за необхідності можливий варіант
перепрофілювання закладу).
2. Стратегія збереження зростання – спрямована на підтримку низького
рівня зростання за несприятливих зовнішніх умов, на залучення
відпочиваючих завдяки впровадженню нових послуг (медичних й
анімаційних).

3. Стратегія досягнутого зростання – застосовується для утримання

досягнутого рівня у разі, коли курорт має у своєму розпорядженні
тількиобмежений набір нового продукту й нездатний задовольнити новий
ринок.

4. Стратегія вибіркового зростання – обирається курортом, орієнтованим на

визначений сегмент ринку.

Санаторно-курортна система потребує розроблення особливих принципів

управління, оскільки пов’язана, з одного боку, з експлуатацією природних
лікувальних ресурсів, а з другого – з організацією лікувального процесу.
Отже, діяльність санаторно-курортного закладу має бути спрямована на
відновлення та поліпшення функцій людської життєдіяльності за умови
раціонального використання природних рекреаційних ресурсів.