СЕМІНАР «МУЗИЧНИЙ ПРОСТІР ЄВРОПЕЙСЬКОГО

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ»
Тема доповіді:
« Культура міського музикування - цехові організації, особливості «уставів»,
види діяльності, представники, відображення в візуальних артефактах»

Виконала студентка 1 курсу

Спів
Марко Яна Зіновіївна

<…> місто, навіть якщо воно вибудоване по якомусь

суворо воєнному і наче застиглому встановленому плану,

як тільки він став реальністю – він оживає;

А раз він оживає, він весь час не рівний сам собі.

Він змінюється в залежності від того,

З якої точки зору ми дивмося на нього.

План:
1. Цехові організації
2. Особливості «уставів»
3. Види діяльності
4. Представники
5. Відображення у візуальних артефактах
1) Цехові організації
І так, життя міської людини протікала між полюсами порядку й безладу, сподівань і
розчарувань. Тому середньовічне місто, як ніколи, потребувало в музикантах. І перше, що
приступає з глибини – середньовічне місто, головною характеристикою якого являється те,
що в ньому вся діяльність зосереджується на можливо більш тісному просторі, де люди в
ньому тісно збиті до купи. Вони вимушені ходити по вузьким вуличкам де не завжди може
приїхати повозка, а будинки свої будувати у висоту, так як тільки в цьому направленні люди
могли мати вільний простір.
Так просторова тіснота визначала нові принципи існування людини з людиною, спільного
проживання бід і радощів. Правила такого «злагодженого» життя фіксували середньовічні
цехові братства.
Цехи були політичними, професійними та релігійними об'єднаннями городян. Вони
складалися з майстрів, підмайстрів й учнів. По закінченню визначеного терміну підмайстер
складав пробний іспит продукції свого ремесла - шедевр, влаштовував гулянку майстрам, та
переходив у майстри.
Менестрелі перейняли цю модель організації, але назву змінили на "братство".
Головною ціллю було дарувати радість. Тим не менш, міські музиканти знаходилися «за
межами» звичайного та повсякденного.
Цехові об'єднання менестрелів поширилися по всій Європі і закріплювали за собою певну
територію, отже їх було багато.
З відомих нам:

 Братство Св.Юліана (1321) - Париж

 Б. Св.Егідія - Льєж
 Б. Цецилії - Хеннегау
 Б. Марії Магдалени - Антверпен
 Б. Св.Антонія - Лондон
 Б. Св.Марії (1458) - Віртемберг
 Братство Богоматері – Цюріх
І так, міські музиканти представляли особливу касту в середньовічній спільноті, яка
демонстративно відрізнялась від всього іншого люду. Для урегулювання їхніх прав та
обов’язків, в Парижі було створено об'єднання Сен-Жюл'єна (їхній покровитель) (Св.Юліана),
також відоме під назвою "Менестрандіз", існувало воно понад чотири століття - з 1321 по
1776 рр. Корпорація міських менестрелів (37 жонглерів –фокусники, акробати,
дресирувальники та менестрелів)
Найяскравішими подіями в житті менестрелей були святкування в замках.
Братерства мали: святого заступника (як поважну марку), устав (цеховий статут)
2) Особливості «уставів»
Статути передбачали собою рівність можливостей для всіх членів братства слідкуючи за тим
щоб ні один шпільман "у другого не переманював би учнів, та замовлення на гру".
Устав братства Св.Юліана в Парижі у 1321 р. мав такі пункти:
1. Кожен музикант братства може найматись в місті тільки в компанії з своїми колегами без
жонглерів в стороні .
2. Якщо трубач і інші менестрелі запрошені на свято вони лишаються грати до кінця і не йдуть
на якесь інше гуляння.
3. Якщо запрошений грати на свято не можна замість себе підсилати іншого менестреля
(тільки у випадках хвороби, арешту або іншої вимушеної затримки)
4. Ніякі посторонні менестрелі, навіть добре навчені, не мають права пропонувати в Парижі
свої послуги на святах, інакше будуть оштрафовані.
5. ні один учень менестреля, граючий в кабаку, не може приводити з собою іншого учня.
6. Якщо на вулицю менестрелів вийшов замовник і найняв когось не можна його відмовляти,
відтісняти вибраного ним і взамін пропонувати себе чи когось іншого.
7. Те ж саме і стосується учнів.
8. Всі менестрелі клянуться виповнювати усі правила.

3) Види діяльності
В середньовіччі не було єдиної назви представників музичної братії. Таких людей називали
«жонглерами», «менестрелями», «шпільманами», «піфарами» і тд… В їхні обов’язки входило
розважання публіки не тільки грою на інструментах і співом, але також всіма різними
можливими вміннями і фокусами.
Менестрелі, трувери, трубадури – це придворні музиканти і поети, які були носіями
куртуазного лицарського ідеалу. Вони допомагали лицарям співати і складати пісні для
прекрасних дам.
А Жонглери – це мандрівні лицедії, професійні співаки, часто музиканти або фокусники. Як
правило, вони були і композиторами, і виконавцями пісень, складених трубадурами,
відмінно володіли мистецтвом гри на багатьох музичних інструментах.
Музично-поетичну традицію ділили:
• Церковна сфера (кантори)

 Міська сфера (жонглери, менестрелі)

• Світська сфера (трубадури, трувери)
Найпоширеніші види діяльності в середньовіччі були:

 Менестрелі;
 Шпільмани;
 Жонглери;
 Дилетанти;
 Шпільмани;
 Хуглари
 Скоморохи

Жонглерів можна було поділити на 4 групи:

1. Видовищно-цирковий (акробати, ілюзіоністи, фокусники, гімнасти).
2. Професіоналізм півчих поетів.
3. Професіоналізм менестрелів-інструменталістів.
4. Синтетичні, перехідні форми професіоналізму.

4) Представники

 Чернець Хукбальд (бл. 840-930) з бенедиктинського абатства написав трактат «Про

встановлення гармонії», тобто музики.
 Отгер, граф Ланський (X століття) підготував «Підручник музики», в якому
викладаються правила поліфонії.
 Гвідо, бенедиктинець з Ареццо (Італія) (бл. 992-1050) винайшов систему ліній, на яких
записуються ноти.
Гвідо д'Ареццо — один з найбільших реформаторів у області музичної практики
середньовіччя. Він увів у музичну практику систему сольмізації, 4-х лінійний нотний стан з
літерним позначенням висоти звуку на кожній лінії і ключ. Реформа нотного письма Гвідо
д'Ареццо створила передумови для точного запису музичних творів, зіграла важливу роль у
розвитку композиторської творчості й лягла в основу сучасної нотації. Заміна невменної
системи нотації на нову допомогла також скоротити строк навчання півчих — з десяти до
двох років. Теоретично обґрунтував систему гексахордів.
Інші представники того часу:

 Джеффрі Чосер (англ. Geoffrey Chaucer; біля 1344, Лондон — 25 жовтня 1400, Лондон)
— англійський поет Середньовіччя, визначна постать у англійській літературі. Автор
«Кентерберійських оповідань». Чосер відіграв значну роль у становленні розмовної
англійської мови в літературі в часи домінування латини та французької. Окрім свого
поетичного доробку Чосер відомий також як філософ, алхімік, астроном, урядовець,
придворний та дипломат.
  Кретьєн де Труа (фр. Chrétien de Troyes; бл. 1135, Труа — бл. 1185, Фландрія) —
визначний французький поет Середньовіччя, творець лицарського роману. Кретьєн де
Труа зробив найбільший внесок в опрацюванні артурівської тематики. Він написав
п'ять романів у віршах на тематику лицарів Круглого столу: «Ерек і Еніда», «Кліжес»,
«Івейн, або лицар із левом», «Лицар воза, або Ланселот» та «Персеваль», де вперше
згадується таємничий Ґрааль
.
 Га́ртман фон А́уе (нім. Hartmann von Aue) — один із провідних німецьких поетів
Високого Середньовіччя у часи династії Гогенштауфенів. Мінезингер (збереглося 18
пісень). Старший сучасник Вольфрама фон Ешенбаха та Готфріда Страсбурзького.
Ознайомив німецького читача з творчістю Кретьєна де Труа — артурівським циклом[.
Написав віршований трактат про кохання «Плач» (1180 р.), дві артуріанські епічні
поеми «Ерек» (1180 р.) та «Івейн» (1200 р.), віршовані поеми «Григорій / Григорій, або
Добрий грішник» (1190 р.) та «Бідний Генріх» (1195 р.).
У 1899 році Іван Франко у збірці «Поеми» опублікував свій переспів Гартманової
поеми - «Бідний Генріх»

 Ґійом де Машо́ (Guillaume de Machaut, близько 1300 — квітень 1377) — французький

поет і композитор. Автор понад 400 збережених віршів, найважливіший представник
музичної школи Ars nova. Машо — перший відомий за іменем композитор, що
написав повний цикл музики до католицької меси.

5) Відображення у візуальних артефактах

В презентації