Соціальна

структура
в козацькій
державі
Верхівка суспільства
• На верхівці суспільства знаходилася українська
еліта, що поєднувала в собі елементи старої
шляхти польських часів і нової групи - козацької
старшини і знаті. 
• серед козацького війська вже існувала нова,
нешляхетська еліта, бо лояльна Хмельницькому
шляхта була не настільки численною, щоб
заповнити новий військове-адміністративний
аппарат. У кращому випадку, стара шляхта могла
сподіватися тільки на злиття з козацькою
старшиною і знаттю.
• в межах Гетьманщини влада, багатство та
привілейований юридичний і соціальний статус
української нової шляхти залишалися
недоторканими.
 Козаки
• становили прошарок між новою шляхтою і
селянством.
• отримавши соціальні привілеї, залучалися до
військової служби. Завдяки своєму спільному
походженню, козацькі привілеї були схожими з
привілеями еліти: самоврядування, звільнення від
податків, право на власну землю, право на
виробництво алкогольних напоїв і право на торгівлю
певними товарами. Єдиним привілеєм нової
шляхти, якого позбавлялися козаки, було право на
використання праці селян.
• Але, незважаючи на привілеї, становище козаків,
починаючи від кінця XVII ст., постійно
погіршувалося.
• Хоча юридично козаки не відрізнялися від нової
шляхти, з економічної точки зору вони більше
нагадували селян.
• Економічні позиції козацтва підривалися їхньою подвійною роллю солдатів і
вільних хліборобів. Інколи, в час тривалих військових кампаній, козаки
одержували якусь винагороду, але, щоразу надовго відриваючись від
господарства, вони погіршували своє економічне становище.
• Обдертий до останньої нитки козак, мріючи уникнути майбутньої військової
служби, часто продавав свою землю і йшов в наймити до землевласника.
• Але окремі козаки накопичували неабияке багатство, ставали частиною нової
шляхти. Наверх пробивалися одиниці, донизу котилися тисячі.
 Міщани
• На нижчому від нової шляхти
соціальному щаблі знаходилися міські
ремісники та купці, а також численне
селянство. Однак саме вони
забезпечували економічний фундамент
влади в Гетьманщині. Сплачуючи нарівні
з селянами державні податки, міщани,
однак, мали більше майнових прав, були
заможнішими і мали вищий статус.
• Жителям міст з магдебурзьким правом
надавалося самоврядування, решта
міщан одержали обмеженішу
автономію.
• Українські міста були маленькими, деякі з
них практично не відрізнялися від сільських
поселень. Достаток багатьох міщан так
само залежав від обробки полів, як від
ремесла чи торгівлі. У більшості міст
виникали цехи, діяв заможний купецький
патриціат, але їм підрізали крила
конкуренти з-поза міст - нова шляхта і
козаки.
• Слаборозвинуті грошові відносини, великі
податки, вороже ставлення козацької
влади, внутрішня і зовнішня конкуренція, -
все це перешкоджало переростанню міщан
в окрему соціальну групу і сприяло їх
поступовому занепаду. У 60-х рр. XVIII ст.
правовий "міщанський" статус мали всього-
на-всього 34 тис. осіб.
 Селяни
• Підніжжя соціальної піраміди становили селяни. Свого часу багато з них
були звільнені від кріпацтва внаслідок повстання Хмельницького. Більшість
сіл, що колись належали польським магнатам, стали тепер "вільними
військовими селами". Селяни перебували під виключним контролем
козацької адміністрації, яка ними управляла і збирала податки.
• Але не всі села були "вільними. Ще гетьман Богдан Хмельницький
роздавав монастирям грамоти на володіння селами. У північній частині
Гетьманщини шляхта від польських часів, що тепер служила козацькій
державі, зберегла свої маєтки і своїх селян. Так само деякі управи теж
володіли селами. Ці землевласники діставали від козацької адміністрації
грамоти з підтвердженням "звиклого послушенства" селян.
• Навіть села, що вже були звільнені, недовго
залишалися такими. Вони, хоча й тимчасово,
надавалися козацькій старшині за її службу. Теоретично
села мали відходити назад до скарбниці після того, як
їхній власник втрачав військову посаду, але дуже скоро
вони перетворилися на спадкові володіння еліти.
• На перших порах селянина змушували працювати на
землевласника лише час від часу, але поступово ці
обов’язки розширилися і селяни виявилися фактично
закріпаченими.
• Але селянин все ще не був кріпаком. Він міг поміняти
пана, піти в одне з небагатьох сіл, що залишалися
вільними, або податися в степ, за межі Гетьманщини.
Але 1727 р. центральна українська влада прийняла
рішення, згідно з яким, перейшовши до іншого
господарства, селянин втрачав усі права на своє
колишнє майно і одержував лише свої особисті речі.
1738 р. російський уряд заборонив переміщення селян
між Слобідською Україною, Гетьманщиною і Росією.
• 1760 р. внаслідок численних скарг про втечі
селян гетьман Розумовський також видав
спеціальний указ, що регулював свободу
пересування. Згідно з ним, селянам, які
міняли власників, дозволялося забирати з
собою лише особисті речі; жодний
землевласник не міг прийняти до себе
селянина без письмової згоди колишнього
власника; останній був зобов’язаний на
вимогу видавати таку згоду. Постанови
Розумовського майже повністю скасували
можливість селянських переходів. Власник міг
просто не дати такої згоди, і для селян єдиним
виходом залишалася втеча. Таким чином,
через 100 років після звільнення український
селянин знову юридично і економічно
опинився в залежності від землевласника.
Духівництво
• Не було частиною соціальної піраміди,
оскільки не утворювало стану або
замкнутої групи. Воно було різнорідним
за соціальним походженням, достатком і
політичним впливом. Юридично
відокремлене від решти населення
автономною адміністрацією й
судочинством, духівництво звільнялося
від податків, військової служби і
трудових повинностей.
• Монастирі, а не окремі ченці,
розпоряджалися селянами,
закріпленими за їхніми маєтками ще до
повстання Хмельницького. У XVIII ст.
священики дістали право
використовувати працю селян.
 Висновки
Впродовж сторіччя після повстання Хмельницького українське
суспільство зазнало значних змін:
• Зникла стара шляхта - її нащадки розчинилися в новій еліті.
Остання захопила маєтки, жила з примусової праці селянства,
перейнявши пізніше стару назву - шляхта.
• І навпаки: селянство, звільнившись від кріпацтва під час
повстання, було знову прикріплене до землевласників.
• Частина козаків, хоча й зберегла окремі привілеї, також перейшла
на становище закріпаченого селянства.
• Оскільки селяни й зубожілі козаки становили більшу половину
населення, Гетьманщина насправді перетворювалася у країну
"панів і селян", що відповідало характеру соціальних
взаємовідносин у тодішній Східній Європі.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!