Аутсорсінг та аутстафінг правових послуг

Курсова

1
 Зміст
Вступ……………………………………………………………….……….…..…..3
Розділ 1. Поняття про аутсорсінг та аутстафінг………………………..….…….5
1.1.Аутстафінг як правове поняття………………………………………………..5
1.2.Поняття аутсорсингу……………………………………………..……………9
Розділ 2. Особливості застосування аутсорсінгу та аутстафінгу правових
послуг……………………………………………………………………………..14
2.1. Правова основа аутсорсінгу та аутстафінгу правових послуг…..………...14
2.2. Місце аутсорсінгу та аутстафінгу правових послуг у класифікаторі видів
економічної діяльності…………………………………………………….....….20
Висновки…………………………………………………………………………..28
Список літератури………………………..……………………………………….30

2
 Вступ
Аутсорсінг та аутстафінг правових послуг - це не просто спосіб
зниження витрат і підвищення рентабельності, а справжня філософія бізнесу.
Вона трансформує звичні уявлення про те, якою має бути успішна компанія і
яким чином їй слід працювати з контрагентами і партнерами. Якщо спочатку
в аутсорсинг передавалися другорядні функції компанії (кадрове діловодство,
бухгалтерський облік, IT-обслуговування), то сьогодні субпідрядникам
довіряють і більш важливі функції.
Дана тема широко досліджувалася у вітчизняній і зарубіжній
літературі. Питання становлення аутсорсінг та аутстафінг правових послуг
порушувалися в монографіях таких вчених, як Анікіна Б.А., Морган Р., Рід
С., Клементс С. та інших дослідників. Незважаючи на глибоку опрацювання
тематики, вона як і раніше далеко від свого завершення. Пов’язано це, в
першу чергу, з надзвичайно високою динамікою розвитку правовідносин. До
теперішнього моменту законодавча база аутсорсингу не сформоване, і у
правотворчих органів немає єдиної думки щодо подальшого розвитку
соціально-трудового феномена. Актуальність обраної теми обумовлена
лібералізацією бізнес, роздержавленням економіки, створенням нових
робочих місць.
Таким чином, обрана тема є актуальною, перспективною та
затребуваною на нашому ринку. Подальший розвиток аутсорсингу в даний
момент істотно залежить від законодавця. Як показує практика, далеко не всі
провідні політичні течії усвідомлюють його важливість, вбачаючи в
стосунках такого роду елементи дискримінації працівників і порушення
чинного законодавства.
Об’єкт дослідження: аутсорсінг та аутстафінг правових послуг
Предмет – застосування аутсорсінгу та аутстафінгу у правових
послугах.

3
 Мета дослідження – розгляд особливостей надання послуг аутсорсінгу
та аутстафінгу у правовій галузі.
Основні завдання курсової роботи:
 Вивчити поняття аутсорсингу, аутстаффінгу.
 Визначити співвідношення аутсорсингу і аутстаффінгу.
 Позначити правові основи аутсорсингу в Україні.
Методична база. Починаючи з 80-х років ХХ ст. вплив процесів
аутсорсингу на соціально-економічні відносини на макро- та мегарівнях стає
предметом дослідження таких провідних західних економістів, як Ж.Л.
Бравара, М. Брауна, П. Друкера, Р. Кліка, С. Клементса, Р. Манна, Е. Майера,
Р. Моргана, М. Портера, Д. Хейвуда, та ін. Вони поклали основу розвитку
нової концепції управління, що базується на делегуванні повноважень і
відповідальності зовнішнім фірмам. Проблеми сутності, завдань та
ефективності аутсорсингу та аутстафінгу досліджували ряд вітчизняних та
іноземних економістів, зокрема Аникин Б.А., Рудал И.Л., Загородній А.Г.,
Партин Г.О., Зозульов О., Микало О., Жданов А.Ю. Деякі аспекти
використання аутсорсингу та аутстафінгу персоналу знайшли своє
відображення в дослідженнях таких українських економістів: В.П. Кічор,
О.О. Нестерова, О.І. Микало, О.В. Сардак, Н.Є. Селюченко, О.В. Шимко та
ін. Але дане питання є ще недостатньо висвітленим і потребує подальшого
дослідження.
Методи дослідження. У дослідженні було використано наступні
теоретичні методи: аналіз літератури,
Наукове та практичне значення дослідження полягає у тому, що в
Україні поки остро сьогодні стоять й питання організації, технології, обліку,
аналізу та контролю надання подібних послуг.
Структура роботи складається з вступу, 2 розділів, висновків та
списку літератури.

4
 Розділ 1. Поняття про аутсорсінг та аутстафінг правових послуг
1.1. Аутстафінг як правове поняття
Термін «аутстафінг» законодавчо не визначено, та на практиці означає,
що компанія-виконавець надає своїх кваліфікованих співробітників
у тимчасове користування компанії-замовнику для виконання певної роботи
(надання послуг) [4, с. 114-117].
Підпунктом 14.1.183 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу визначено
схоже за розумінням поняття «послуга з надання персоналу» —
це господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа,
що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження
іншої особи (резидента або нерезидента) одну або кількох фізичних осіб
для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання
персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами
трудової угоди або трудового контракту з особою, у розпорядження якої
їх направлено. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода
особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін.
Тобто такі працівники можуть підпорядковуватися внутрішньому
трудовому розпорядку компанії-замовника, розміщуватись на території
замовника, але не є його найманими працівниками у загальному розумінні,
оскільки заробітну плату їм виплачує компанія-виконавець [5, c. 52-60].
Також ст. 39 Закону про зайнятість передбачено такий вид діяльності,
як діяльність суб’єктів господарювання, які наймають працівників
для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця.
Прикладом аутстафінгу є залучення бухгалтера, водія тощо
з укладенням відповідного договору між компаніями щодо конкретного
фахівця.
Дедалі поширенішим є явище, коли компанія-замовник звільняє своїх
працівників, а компанія-виконавець зараховує їх до свого штату. Працівники

5
продовжують виконувати свої звичайні обов’язки, але перебувають вже
у штаті компанії-виконавця.
Саме для захисту прав та законних інтересів таких працівників ст. 39
Закону про зайнятість встановлено низку заборон і обмежень для компаній-
замовників та виконавців, які мають на меті не допустити погіршення умов
праці та нехтування трудовими гарантіями працівників.
Так, суб’єкти господарювання — роботодавці, які наймають
працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого
роботодавця, можуть направляти працівників за умови, що це передбачено
колективним договором такого роботодавця, та за наявності згоди первинної
профспілкової організації [8, с. 126-131].
Суб’єкт господарювання — роботодавець, який наймає працівників
для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця,
зобов’язаний:
 укласти договір з роботодавцем про застосування праці
працівника;
 виплачувати працівникові заробітну плату в розмірі, не нижчому,
ніж розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом, та заробітної
плати, яку отримує працівник у роботодавця за виконання такої самої
роботи;
 забезпечувати працівнику час роботи та відпочинку на умовах,
визначених для працівників роботодавця, що передбачено умовами
колективного договору та правилами внутрішнього трудового розпорядку;
 нараховувати та сплачувати єдиний внесок на користь
працівника;
 не перешкоджати укладенню трудового договору між
працівником та роботодавцем, у якого виконувалися роботи (див. мал. 1)

6
 Мал. 1.

Слід зазначити, що відповідно до Закону про зайнятість діяльність

суб’єктів господарювання — роботодавців, які наймають працівників
для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця
на умовах трудових договорів, здійснюється на підставі дозволу, виданого
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику
у сфері зайнятості населення та трудової міграції (Державною службою
зайнятості) [16, с. 26-29].
Порядок видачі такого дозволу регулюється постановою № 359. Проте
зазначена постанова досі не набрала чинності, тому що не прийнято зміни
до законів щодо видачі дозволу на наймання працівників для подальшого
виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця. Тому фактично
видача такого дозволу не здійснюється, а також штрафи за надання таких
7
послуг без дозволу, передбачені частиною третьою ст. 53 Закону
про зайнятість (20-кратний розмір мінімальної заробітної плати), не повинні
застосовуватись [17, с. 110-113].
Крім того, відповідно до частини третьої ст. 36 зазначеного Закону
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику
у сфері зайнятості населення та трудової міграції, формується та ведеться
перелік суб’єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників
для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців.
Формування та ведення такого переліку регулюється Порядком № 400,
п. 5 якого передбачено, що суб’єкти господарювання, які наймають
працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні у інших
роботодавців, зобов’язані надіслати до Державної служби зайнятості
рекомендованим листом з повідомленням про вручення заяву за формою,
встановленою Мінсоцполітики України для включення до переліку.

8
 1.2. Поняття аутсорсингу
У звичному для бізнес-середовища розумінні аутсорсинг —
це передача однією компанією певних бізнес-процесів, функцій
або конкретних завдань на виконання іншій компанії (виконавцю),
що спеціалізується у відповідній галузі.
За договором аутсорсингу працівники, як правило, виконують роботу
на своїй території, грошова винагорода сплачується по факту виконаних
робіт/наданих послуг, виконавець відповідає за такі роботи/послуги, зокрема
щодо дотримання якості, строків та інших умов, які сторони зазначать
у договорі [17, с. 110-113].
Прикладом аутсорсингу може бути ІТ-обслуговування компанії-
замовника, яка не має власних ІТ-спеціалістів, компанією-виконавцем
на регулярній основі. При цьому компанія-виконавець може самостійно
визначати персонал, необхідний для виконання умов договору із замовником,
якщо це передбачено угодою.
Визначення аутсорсингу наведено в розд. 4 Національного
класифікатора України «Класифікація видів економічної діяльності» ДК
009:2010, «аутсорсинг» – угода, згідно з якою замовник доручає підряднику
виконати певні завдання, зокрема, частину виробничого процесу або повний
виробничий процес, надання послуг щодо підбору персоналу, допоміжні
функції. Тобто, аутсорсинг – це передача однією компанією певних бізнес-
процесів, функцій або конкретних завдань на виконання іншій компанії
(аутсорсеру), що спеціалізується у відповідній галузі [4, с. 114-117].
Крім того, що при аутсорсингу / аутстафінгу делегуються завдання
третім особам, замовник отримує додаткові вигоди у вигляді:
- зменшення бази оподаткування, внаслідок того, що непотрібно
утримувати працівників у штаті та сплачувати податки;
- можна «залишити статус малого підприємства», коли на компанію
можуть «працювати» безліч працівників поза штатом;

9
 - уникнення трудових ризиків із працівниками (виробничі травми,
кадрова документація, надання відпусток тощо);
- уникнення додаткових підстав для перевірок Держпрацею;
- спрощення бухгалтерського обліку тощо.
Як зазначалось вище, при аутсорсингу виконуються роботи або
надаються послуги, здійснюється ведення певного бізнес-процесу, а при
аутстафінгу - однією компанією надаються співробітники іншій для
виконання робіт, у тому числі на певний строк, тобто передбачається
передача фахівців, а не кінцевого результату [5, c. 52-60].
За договором аутсорсингу, працівники як правило виконують роботу на
своїй території, грошова винагорода сплачується по факту виконаних
робіт/наданих послуг. При оподаткуванні аутсорсингу, важливим є те, що
отримані послуги замовник може включити до витрат і до податкового
кредиту з ПДВ (п. 198.1 - 198.3 ПКУ), а виконавець відповідає за надані
послуги (виконані роботи), зокрема щодо дотримання якості, строків та
інших умов, що Сторони зазначать у договорі.
За договором аутстафінгу компанія аутстафер надає своїх
кваліфікованих співробітників у тимчасове користування компанії
замовника. Такі працівники можуть підпорядковуватися трудовому розкладу
замовника, мати свої робочі місця на території замовника, але отримують
щомісячну зарплату від компанії аутстаферу. Інколи трапляються випадки,
коли замовник звільняє своїх працівників, а аутстафер зараховує їх у свій
штат, тож працівники продовжують виконувати свої звичайні обов’язки, але
числяться в штаті компанії аутстафера [16, с. 26-29]
В плані оподаткування, договір аутстафінгу цікавий тим, що
бухгалтерські обов’язки (ведення документації, нарахування та сплата
податків, виплата заробітної плати, оформлення трудових книжок тощо)
здійснюється аутстафером, це дозволяє суттєво оптимізувати податкові
витрати підприємства, як й при аутсорсингу.

10
 Але сторонам необхідно врегулювати питання щодо створення
належних умов для роботи працівників, межі відповідальності за травми
здоров’ю працівника, надання відпустки та лікарняного тощо. Так як
працівники укладають трудовий договір із компанією аутстафером, останній
і несе усі ризики щодо дотримання трудового законодавства та інших
обов’язків роботодавця. Але сторони повинні у договорі між собою
врегулювати всі спірні питання щодо компенсації аутстаферу понесених
збитків, наприклад травми працівників, внаслідок неналежних умов роботи,
оплачування відпустки та лікарняних, узгодити посадові обов’язки та
перевірку кваліфікації працівників, компенсацію матеріальних збитків
замовника та інші суттєві умови роботи [8, с. 126-131].
Згідно ст. 39 ЗУ «Про зайнятість» діяльність аутстафінгу здійснюється
на підставі дозволу, що надається Центральним органом виконавчої влади,
що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової
міграції. Порядок видачі дозволу регулюється відповідною Постановою КМУ
№ 359 Про порядок отримання дозволу на наймання працівників для
подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця. Проте,
на день написання даної статті, зазначена Постанова не набрала чинності, як
наслідок отримати дозвіл не є можливим.
Крім того, у відповідності до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про
зайнятість населення» постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2013
№ 400 затверджений «Порядок формування та ведення Переліку суб’єктів
господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні,
та суб’єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для
подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців.  
Відповідно до частини 5 Порядку, для включення до Переліку посередники
подають до Державної служби зайнятості рекомендованим листом з
повідомленням про вручення заяву за формою встановленою
Мінсоцполітики [4, с. 114-117].

11
 Таким чином, суб’єкти господарювання, що надають послуги з
аутстафінгу, зобов’язані надіслати до Державної служби зайнятості заяву за
формою встановленою Мінсоцполітики для включення до Переліку. Хочемо
зазначити, що згідно із ч. 3 ст. 53 ЗУ «Про зайнятість населення», у разі
відсутності дозволу щодо зайняття аутстафінгом – накладається штраф у
двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати [8, с. 126-131].
Якщо звернутися до судової практики, то одними з найпоширеніших
спорів, що пов’язані із аутсорсингом та аутстафінгом, є податкові
повідомлення-рішення (ППР) щодо платників податків. За даними ППР
податкова, як правило, зазначає, що платник податків не має штату та
виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності.
Наприклад, у справі № 804/16286/13-а ДПІ було проведено
документальну позапланову виїзну перевірку за результатами якої був
складений відповідний акт та ППР. Донарахування податків та штрафних
санкцій ґрунтуються на припущенні відсутності реальних господарських
відносин платника податків з контрагентами через відсутність у зазначених
контрагентів належної кількості трудових ресурсів, а також про відсутність
на балансі матеріальних ресурсів, виробничих баз, складських приміщень.
Але суд звернув увагу на те, що норми чинного законодавства України не
містять прямої вказівки та не ставлять в залежність право платника податку
на віднесення витрат до складу валових та на податковий кредит від таких
факторів як відсутність у контрагента виробничо- складських приміщень,
основних фондів, засобів для транспортування, наявності трудових ресурсів,
на які посилається податкова. Відсутність у постачальника достатніх
трудових ресурсів, машин тощо необхідних для здійснення фінансово-
господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом
неможливості здійснювати ними господарські операції з поставки товарів,
адже транспорт, складські приміщення та необхідні необоротні активи могли
бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах

12
підряду, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила). Як наслідок, суд
скасував неправомірне ППР.
Проте на практиці є й протилежні рішення. Так у справі № 826/1708/15
платник податків звернувся за оскарженням ПРР щодо заниження податку на
додану вартість на значну грошову суму через відсутність факту реальності
господарських операцій між ним та його контрагентами. На підтвердження
виконання умов укладених з контрагентами договорів, руху активів в процесі
здійснення господарських операцій платником податків було надано до суду
копії всіх необхідних документів.
Проте податковою були складені акти про неможливість проведення
зустрічної звірки таких контрагентів, де вказано, що контрагенти позивача не
мали ані трудових ресурсів, ані виробничих можливостей для виконання
відповідних обсягів робіт, взаємовідносини позивача із вказаним
контрагентами направлені на проведення транзитних фінансових потоків,
спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди третім
особам з метою штучного формування податкового кредиту, а відтак
порушення фіскальних інтересів держави [5, c. 52-60].
Проаналізувавши зазначені обставини, суд наголошує на тому, що
позивачем не наведено суду економічної та ділової доцільності
взаємовідносин із контрагентами, та прийшов до висновку про правомірність
винесеного податковою ППР.

13
 Розділ 2. Особливості застосування аутсорсінгу та аутстафінгу
правових послуг
2.1. Правова основа аутсорсінгу та аутстафінгу правових послуг
У світі вже давно практикується надання послуг у вигляді
«аутсорингу» та «аутстафінгу». В Україні дані послуги набувають все
більшого поширення, але їх правове регулювання на даний момент ще
недостатнє та недосконале.
У світі вже давно практикується надання послуг у вигляді
«аутсорингу» та «аутстафінгу». В Україні дані послуги набувають все
більшого поширення, але їх правове регулювання на даний момент ще
недостатнє та недосконале [4, с. 114-117].
Термін «аутстафінг» законодавчо не закріплений, проте, ст. 39 ЗУ «Про
зайнятість населення» передбачений такий вид діяльності, як «діяльність
суб'єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого
виконання ними роботи в Україні в іншого працедавця», що є тотожним
поняттю аутстафінгу. Також, п.п. 14.1.183. ПКУ містить визначення послуги
з надання персоналу - господарська або цивільно-правова угода, відповідно
до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у
розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох
фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій.
Визначення аутсорсингу наведено в розд. 4 Національного
класифікатора України «Класифікація видів економічної діяльності» ДК
009:2010,«аутсорсинг» – угода, згідно з якою замовник доручає підряднику
виконати певні завдання, зокрема, частину виробничого процесу або повний
виробничий процес, надання послуг щодо підбору персоналу, допоміжні
функції. Тобто, аутсорсинг – це передача однією компанією певних бізнес-
процесів, функцій або конкретних завдань на виконання іншій компанії
(аутсорсеру), що спеціалізується у відповідній галузі [16, с. 26-29]

14
 Крім того, що при аутсорсингу / аутстафінгу делегуються завдання
третім особам,замовник отримує додаткові вигоди у вигляді:
- зменшення бази оподаткування, внаслідок того, що непотрібно
утримувати працівників у штаті та сплачувати податки;
- можна «залишити статус малого підприємства», коли на компанію
можуть «працювати» безліч працівників поза штатом;
- уникнення трудових ризиків із працівниками (виробничі травми,
кадрова документація, надання відпусток тощо);
- уникнення додаткових підстав для перевірок Держпрацею;
- спрощення бухгалтерського обліку тощо.
Як зазначалось вище, при аутсорсингу виконуються роботи або
надаються послуги, здійснюється ведення певного бізнес-процесу, а при
аутстафінгу - однією компанією надаються співробітники іншій для
виконання робіт, у тому числі на певний строк, тобто передбачається
передача фахівців, а не кінцевого результату [5, c. 52-60].
За договором аутсорсингу, працівники як правило виконують роботу на
своїй території, грошова винагорода сплачується по факту виконаних
робіт/наданих послуг. При оподаткуванні аутсорсингу, важливим є те, що
отримані послуги замовник може включити до витрат і до податкового
кредиту з ПДВ (п. 198.1 - 198.3 ПКУ), а виконавець відповідає за надані
послуги (виконані роботи), зокрема щодо дотримання якості, строків та
інших умов, що Сторони зазначать у договорі.
За договором аутстафінгу компанія аутстафер надає своїх
кваліфікованих співробітників у тимчасове користування компанії
замовника. Такі працівники можуть підпорядковуватися трудовому розкладу
замовника, мати свої робочі місця на території замовника, але отримують
щомісячну зарплату від компанії аутстаферу. Інколи трапляються випадки,
коли замовник звільняє своїх працівників, а аутстафер зараховує їх у свій

15
штат, тож працівники продовжують виконувати свої звичайні обов’язки, але
числяться в штаті компанії аутстафера.
В плані оподаткування, договір аутстафінгу цікавий тим, що
бухгалтерські обов’язки (ведення документації, нарахування та сплата
податків, виплата заробітної плати, оформлення трудових книжок тощо)
здійснюється аутстафером, це дозволяє суттєво оптимізувати податкові
витрати підприємства, як й при аутсорсингу.
Але сторонам необхідно врегулювати питання щодо створення
належних умов для роботи працівників, межі відповідальності за травми
здоров’ю працівника, надання відпустки та лікарняного тощо. Так як
працівники укладають трудовий договір із компанією аутстафером, останній
і несе усі ризики щодо дотримання трудового законодавства та інших
обов’язків роботодавця. Але сторони повинні у договорі між собою
врегулювати всі спірні питання щодо компенсації аутстаферу понесених
збитків, наприклад травми працівників, внаслідок неналежних умов роботи,
оплачування відпустки та лікарняних, узгодити посадові обов’язки та
перевірку кваліфікації працівників, компенсацію матеріальних збитків
замовника та інші суттєві умови роботи [15, с. 110-113].
Згідно ст. 39 ЗУ «Про зайнятість» діяльність аутстафінгу здійснюється
на підставі дозволу, що надається Центральним органом виконавчої влади,
що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової
міграції. Порядок видачі дозволу регулюється відповідною Постановою КМУ
№ 359 Пропорядок отримання дозволу на наймання працівників для
подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця. Проте,
на день написання даної статті, зазначена Постанова не набрала чинності, як
наслідок отримати дозвіл не є можливим.
Крім того, у відповідності до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про
зайнятість населення» постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2013
№ 400 затверджений «Порядок формування та ведення Переліку суб’єктів

16
господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні,
та суб’єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для
подальшого виконання ними роботи в Україні в інших
роботодавців.   Відповідно до частини 5 Порядку, для включення до Переліку
посередники подають до Державної служби зайнятості рекомендованим
листом з повідомленням про вручення заяву за формою встановленою
Мінсоцполітики .
Таким чином, суб’єкти господарювання, що надають послуги з
аутстафінгу, зобов’язані надіслати до Державної служби зайнятості заяву за
формою встановленою Мінсоцполітики для включення до Переліку. Хочемо
зазначити, що згідно із ч. 3 ст. 53 ЗУ «Про зайнятість населення», у разі
відсутності дозволу щодо зайняття аутстафінгом – накладається штраф у
двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати [6, с. 26-29]
Якщо звернутися до судової практики, то одними з найпоширеніших
спорів, що пов’язані із аутсорсингом та аутстафінгом, є податкові
повідомлення-рішення (ППР) щодо платників податків. За даними ППР
податкова, як правило, зазначає, що платник податків не має штату та
виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності.
Наприклад, у справі № 804/16286/13-а ДПІ було проведено
документальну позапланову виїзну перевірку за результатами якої був
складений відповідний акт та ППР. Донарахування податків та штрафних
санкцій ґрунтуються на припущенні відсутності реальних господарських
відносин платника податків з контрагентами через відсутність у зазначених
контрагентів належної кількості трудових ресурсів, а також про відсутність
на балансі матеріальних ресурсів, виробничих баз, складських приміщень.
Але суд звернув увагу на те, що норми чинного законодавства України не
містять прямої вказівки та не ставлять в залежність право платника податку
на віднесення витрат до складу валових та на податковий кредит від таких
факторів як відсутність у контрагента виробничо- складських приміщень,

17
основних фондів, засобів для транспортування, наявності трудових ресурсів,
на які посилається податкова. Відсутність у постачальника достатніх
трудових ресурсів, машин тощо необхідних для здійснення фінансово-
господарської діяльності підприємства, не є беззаперечним доказом
неможливості здійснювати ними господарські операції з поставки товарів,
адже транспорт, складські приміщення та необхідні необоротні активи могли
бути орендовані у інших осіб, а робочі активи могли залучатись на умовах
підряду, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча сила). Як наслідок, суд
скасував неправомірне ППР [7, с. 110-113].
Проте на практиці є й протилежні рішення. Так у справі № 826/1708/15
платник податків звернувся за оскарженням ПРР щодо заниження податку на
додану вартість на значну грошову суму через відсутність факту реальності
господарських операцій між ним та його контрагентами. На підтвердження
виконання умов укладених з контрагентами договорів, руху активів в процесі
здійснення господарських операцій платником податків було надано до суду
копії всіх необхідних документів.
Проте податковою були складені акти про неможливість проведення
зустрічної звірки таких контрагентів, де вказано, що контрагенти позивача не
мали ані трудових ресурсів, ані виробничих можливостей для виконання
відповідних обсягів робіт, взаємовідносини позивача із вказаним
контрагентами направлені на проведення транзитних фінансових потоків,
спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди третім
особам з метою штучного формування податкового кредиту, а відтак
порушення фіскальних інтересів держави.
Проаналізувавши зазначені обставини, суд наголошує на тому, що
позивачем не наведено суду економічної та ділової доцільності
взаємовідносин із контрагентами, та прийшов до висновку про правомірність
винесеного податковою ППР.

18
 Отже, можна зробити висновок, що аутсорсинг та аутстафінг –
інструменти, що можуть допомогти бізнесу, якщо вміти з ними працювати.
Насамперед, слід ретельно прописувати умови у договорах за для розуміння
кінцевого результату послуги / робіт та меж відповідальності Сторін за для
уникнення спорів між замовником та виконавцем. При аутстафінгу слід
зробити формальну процедуру щодо повідомлення Державної служби
зайнятості про зайняття відповідною діяльністю та ретельно складати
документацію щодо залучених працівників, наприклад, права та обов’язки,
порядок роботи, перелік працівників тощо, за для уникнення можливих
непорозумінь із Держпрацею та податковою [15, c. 52-60].

19
 2.2. Місце аутсорсінгу та аутстафінгу правових послуг у класифікаторі
видів економічної діяльності
Зі слів «аутсорсинг» та «аустафінг» чітко зрозуміло: послуги  або
персонал (штат) надається із зовні. 
Перше і головне: надання послуг з аутсорсингу (або як звичайно
кажуть «на аутсорсингу»)  і аутстафінгу це за своєю суттю укладення
договору про надання послуг або договору підряду між замовником (це може
бути як юридична особа, так і ФОП) та компанією-провайдером
(«аутсорсером», «аутстафером»). Отже, і регулюються ці явища як звичайні
договори про  надання послуг або договори підряду [6, с. 26-29]
Розділ 4  Класифікатору видів економічної діяльності визначає
«аутсорсинг» як  угоду, згідно з якою замовник доручає підряднику виконати
певні завдання,  зокрема, частину виробничого процесу або повний
виробничий процес, надання послуг щодо підбирання персоналу допоміжні
функції.
Найбільшого поширення набуло звичайно передання на аутсорсинг
бухгалтерського або юридичного обслуговування, Якщо ви не маєте власного
юриста або бухгалтера у штаті та користуєтесь їх послугами періодично або
час від часу, то це й є  аутсорсинг в чистому  вигляді. Проте на аутсорсинг
можуть передаватись не тільки обслуговування за деякими сферами, але й
потужності, цехи, цілі комплекси.  
Якщо ж для роботи у вашому маленькому магазині потрібні продавці
на час «високого сезону», проте ви не бажаєте займатись підбором
кандидатур, навчанням, обчисленням їх заробітної плати, кадровим
оформленням прийняття та звільнення, веденням трудових книжок, ви
можете  знайти компанію, яка займається наданням персоналу та  укласти з
нею договір. Потрібні вам  працівники будуть фізично працювати у вашому
магазині за визначеним вами функціоналом, проте оформлені вони будуть як
штатні співробітники у компанії – аутстафері [10, с. 126-131].

20
 Отже, якщо за аутсорсингом підприємство передає на зовнішнє
обслуговування  бізнес-процеси або функції (як-то, юридичні, бухгалтерські
тощо) з чітким визначенням результату надання послуг, то за аутстафінгом
підприємство-аутстафер, на якому оформлені працівники, передає іншому
підприємству-замовнику працівників, функціонал яких визначатиме вже
замовник,  результатом  договору в даному  випадку буде вихід працівників
до місця роботи.
Офіційного визначення терміну «аутстафінг» наразі немає. В
загальному розумінні - це оренда персоналу. У Податковому кодексі та у
Законі України «Про зайнятість населення» містяться визначення послуг та
діяльності  з надання персоналу [9, c. 52-60].
Відповідно до ст. 14.1.183 Податкового кодексу  послуги з надання
персоналу - це  господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої
особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у
розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох
фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій.
Закон України «Про зайнятість населення» у ст. 39 більш детально
регулює діяльність суб’єктів господарювання, які наймають працівників для
подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого працедавця. Найм
працівників для подальшого направлення у розпорядження іншої особи може
здійснювати лише підприємство, яке отримало спеціальний дозвіл. Кабінет
Міністрів України навіть 20.05.2015 р.  затвердив своєю Постановою № 359
Порядок видачі такого дозволу. Проте цей Порядок так і не набув чинності,
оскільки у Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської
діяльності відповідно до Закону України  від 19.05.2011 № 3392-VІ цей
дозвіл відсутній, а відповідно до норм того же Закону забороняється
вимагати від суб’єктів господарювання отримання документів дозвільного
характеру, які не внесені до Переліку, затвердженого цим Законом.

21
 У зв’язку з тим, що дозвіл на найм працівників для наступного надання
їх іншим роботодавцям отримати наразі неможливо, оскільки немає Порядку
його видачі, то й штрафні санкції ( у розмірі до 64000 грн.) до таких компаній
- аутстаферів  за відсутність такого дозволу не застосовуються.
Проте суб’єкти господарювання, що надають послуги з аутстафінгу
мають бути включені до Переліку суб’єктів господарювання, які надають
послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб’єктів господарювання,
які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними
роботи в Україні в інших роботодавців. Компанії-аутстафери зобов’язані
надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення до
Державної служби зайнятості відповідну заяву за формою, встановленою
Мінсоцполітики [1, с. 126-131].
Зважаючи на таку невизначеність у законодавстві, частіше діяльність
по наданню працівників маскують під аутсорсинг, або звичайні договори
надання послуг.
На практиці досить часто великі підприємства звільняють частину
працівників, оформлюють їх на компанію – аутстафера, яка потім направляє
їх на роботу на те підприємство, яке їх звільнило. Маємо зазначити, що таке
попереднє звільнення не може проводитися за скороченням штату, бо в
такому випадку Закон «Про зайнятість населення» забороняє надавати таким
роботодавцям працівників.
Які ж переваги отримує підприємство-замовник від аутстафінгу та
аутсорину? Як свідчить практика – великі [2, c. 52-60].
По-перше, Замовник фокусується на основному бізнес-процесі, а не на
обслуговуванні бізнесу.  Зникає потреба турбуватися про кадрове
оформлення працівників, своєчасне нарахування заробітної плати та ЄСВ,
соціальне забезпечення, надання відпусток, бухгалтерський облік, оскільки
все це здійснює компанія-аутстафер, а отже не потрібно тримати  штат
відділу кадрів та бухгалтерів.  

22
 По-друге , зменшуються витрати на заробітну плату персоналу і при
цьому зменшується база оподаткування за рахунок того, що підприємство
відносить до витрат оплату послуг компанії –аутстафера.
По-третє,  працівники несуть відповідальність не перед тією
компанією, де виконують роботу, а перед компанією, де вони оформлені.
Отже, відповідальність за роботу працівників визначається не нормами
Кодексу законів про працю, а вже договором між підприємством-замовником
та підприємством - наймачем персоналу. Усі ризики щодо дотримання
трудового законодавства та інших обов’язків роботодавця несе компанія-
аутстафер.
По-четверте , уникнення додаткових підстав для перевірок
Держпрацею  та податковими органами з питань фактичних трудових
відносин. І ось на цьому пункті слід зупинитися докладніше. 
Оренда персоналу за своїм зовнішнім вираженням надзвичайно схожа з
трудовим договором. Такі працівники можуть підпорядковуватися трудовому
розкладу замовника, мати свої робочі місця на території замовника, але
отримують щомісячну зарплату від компанії аутстафера.  Уникнути
додаткових  питань можна лише в том випадку, якщо в договорі про надання
персоналу  будуть чітко прописані всі ті трудові функції, трудовий
розпорядок, якому будуть підпорядковуватися працівники, винагорода
компанії-аутстаферу. Причому сума заробітної плати працівників може бути
визначена окремо, а може бути включена до загального розміру винагороди
компанії-аутстаферу [9, с. 126-131].
Працівники мають чітко усвідомлювати, що працюють вони в
компанії-аустафері, а у замовника виконують лише тимчасову доручену
аутстафером роботу. Виконання договору оренди персоналу має
підтверджуватися як актами приймання-передачі виконаних робіт, так і
актами надання персоналу. 

23
 Сторонам бажано в договорі про надання персоналу врегулювати
питання щодо  компенсації аутстаферу понесених збитків, наприклад травми
працівників, внаслідок неналежних умов роботи, оплачування відпустки та
лікарняних, узгодити посадові обов’язки та перевірку кваліфікації
працівників, компенсацію матеріальних збитків замовника та інші суттєві
умови роботи.
Для уникнення питань під час перевірки бажано, щоб замовник міг
пред’явити завдання на  виконання робіт за договором про надання
персоналу (або договором підряду, договором про надання послуг) із
зазначенням конкретних  даних осіб, яких направляє компанія-аутстафер
замовнику [6, с. 26-29]
Судова практика з питань аутстафінгу та аутсорсингу неоднозна.
Досить часто податкові органи приймають рішення  про  відсутність
реальних господарських операцій із контрагентами через відсутність у
контрагентів належної кількості персоналу та неможливістю здійснювати
реальні господарські операції. Проте суди, зокрема Вищий адміністративний
суд, неодноразово зазначали, що законодавство України не містить вимог
щодо наявності власного персоналу для віднесення  витрат до складу валових
та  отримання права на податковий кредит, оскільки  персонал може бути
залучений  на умовах підряду, або шляхом аутстафінгу (позикова робоча
сила).  Проте на практиці є й протилежні рішення.  
Таким чином, аутстафінг та аутсорсинг можуть бути досить корисними
для бізнесу при вдалому договірному оформленні.   
Формою світовою практики є надання послуг у вигляді «аутсорсингу»
та «аутстафінгу». В Україні дані послуги не на стільки поширені тому їх
правове регулювання на даний момент ще недостатнє та недосконале.
Законодавтсво чітко не визначає термін «аутстафінг» проте, ст. 39 ЗУ «Про
зайнятість населення» передбачений такий вид діяльності, як «діяльність
суб’єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого

24
виконання ними роботи в Україні в іншого працедавця», що є тотожним
поняттю аутстафінгу. Також, п.п. 14.1.183. ПКУ містить визначення послуги
з надання персоналу — господарська або цивільноправова угода, відповідно
до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у
розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох
фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій.
В свою чергу визначення аутсорсингу наведено в розд. 4 Національного
класифікатора України «Класифікація видів економічної діяльності» ДК
009:2010, «аутсорсинг» – угода, згідно з якою замовник доручає підряднику
виконати певні завдання, зокрема, частину виробничого процесу або повний
виробничий процес, надання послуг щодо підбору персоналу, допоміжні
функції. Таким чином, аутсорсинг – це передача однією компанією певних
бізнеспроцесів, функцій або конкретних завдань на виконання іншій компанії
(аутсорсеру), що спеціалізується у відповідній галузі [7, с. 110-113].
Крім того, що при аутсорсингу / аутстафінгу вивільняються внутрішні
ресурси, замовник отримує й додаткові вигоди у вигляді:
 зменшення бази оподаткування, внаслідок того, що непотрібно
утримувати працівників у штаті та сплачувати податки;
 можна «залишити статус малого підприємства», коли на
компанію можуть «працювати» безліч працівників поза штатом;
 уникнення трудових ризиків із працівниками (виробничі травми,
кадрова документація, надання відпусток тощо);
 уникнення додаткових підстав для перевірок Держпрацею;
 спрощення процесу бухгалтерського обліку тощо.
Як зазначалось вище, різниця між термінами криється в тому, що при
аутсорсингу виконуються роботи або надаються послуги, здійснюється
ведення певного бізнес-процесу, а при аутстафінгу – однією компанією
надаються співробітники іншій для виконання робіт, у тому числі на певний
строк, тобто передбачається передача фахівців, а не кінцевого результату.

25
За договором аутсорсингу, працівники виконують роботу на своїй території,
а грошова винагорода сплачується по факту виконаних робіт/наданих послуг.
При оподаткуванні аутсорсингу, важливим є те, що отримані послуги
замовник може включити до витрат і до податкового кредиту з ПДВ (п. 198.1
– 198.3 ПКУ) в повному обсязі, в свою чергу виконавець відповідає за надані
послуги (виконані роботи), зокрема щодо дотримання якості, строків та
інших умов, що Сторони закріпили у договорі [10, с. 26-29]
За договором аутстафінгу компанія аутстафер надає своїх
кваліфікованих співробітників у тимчасове «користування» компанії
замовника. Такі працівники підпорядковуються трудовому розкладу
замовника, мають свої робочі місця на території замовника, але отримують
щомісячну зарплату від компанії аутстафера. Інколи трапляються випадки,
коли замовник звільняє своїх працівників, а аутстафер зараховує їх у свій
штат, тож працівники продовжують виконувати свої звичайні обов’язки, при
цьому числяться в штаті компанії аутстафера.
Щодо оподаткування, договір аутстафінгу цікавий тим, що
бухгалтерські обов’язки (ведення документації, нарахування та сплата
податків, виплата заробітної плати, оформлення трудових книжок тощо)
здійснюється аутстафером, що дозволяє суттєво оптимізувати податкові
витрати підприємства, як й при аутсорсингу [11, c. 52-60].
Обов’язковою умовою є врегулювати сторонами питання щодо
створення належних умов для роботи працівників, межі відповідальності за
травми здоров’ю працівника, надання відпустки та лікарняного тощо. Так як
працівники укладають трудовий договір із компанією аутстафером, логічно,
що останній і несе усі ризики щодо дотримання трудового законодавства та
інших обов’язків роботодавця. Але сторони повинні у договорі між собою
врегулювати всі спірні питання щодо компенсації аутстаферу понесених
збитків, наприклад травми працівників, внаслідок неналежних умов роботи,
оплачування відпустки та лікарняних, узгодити посадові обов’язки та

26
перевірку кваліфікації працівників, компенсацію матеріальних збитків
замовника та інші суттєві умови роботи.
Відповідно ст. 39 ЗУ «Про зайнятість» діяльність аутстафінгу
здійснюється на підставі дозволу, що надається Центральним органом
виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості
населення та трудової міграції. Порядок видачі дозволу регулюється
відповідною Постановою КМУ № 359 Про порядок отримання дозволу на
наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в
іншого роботодавця [14, с. 114-117].
Крім того, слід зазначити, що у відповідності до ч. 3 ст. 36 Закону
України «Про зайнятість населення» постановою Кабінету Міністрів України
від 05.06.2013 № 400 затверджений «Порядок формування та ведення
Переліку суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у
працевлаштуванні, та суб’єктів господарювання, які здійснюють наймання
працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших
роботодавців. Відповідно до частини 5 Порядку, для включення до Переліку
посередники подають до Державної служби зайнятості рекомендованим
листом з повідомленням про вручення заяву за формою встановленою
Мінсоцполітики.
Таким чином, суб’єкти господарювання, що надають послуги з
аутстафінгу, зобов’язані надіслати до Державної служби зайнятості заяву за
формою встановленою Мінсоцполітики для включення до Переліку. Хочемо
зазначити, що згідно із ч. 3 ст. 53 ЗУ «Про зайнятість населення», у разі
відсутності дозволу щодо зайняття аутстафінгом – накладається штраф у
двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати.

27
 Висновки
У світі вже давно практикується надання послуг у вигляді
«аутсорсингу» та «аутстафінгу». В Україні дані послуги набувають все
більшого поширення, але їх правове регулювання на даний момент ще
недостатнє та недосконале.
Термін «аутстафінг» законодавчо не закріплений, проте, ст. 39 ЗУ «Про
зайнятість населення» передбачений такий вид діяльності, як «діяльність
суб’єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого
виконання ними роботи в Україні в іншого працедавця», що є тотожним
поняттю аутстафінгу. Також, п.п. 14.1.183. ПКУ містить визначення послуги
з надання персоналу — господарська або цивільно-правова угода, відповідно
до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у
розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох
фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій.
Таким чином, різниця між аутсорсингом та аутстафінгом на перший
погляд малопомітна. Проте за своєю суттю аутстафінг націлений
на конкретного кваліфікованого фахівця визначеного профілю, якого
потребує компанія-замовник (найчастіше — на постійній основі),
а аутсорсинг — на конкретний результат, виконання визначеного завдання чи
надання послуги, при цьому питання кількості та якості залученого
персоналу є, як правило, вторинним.
Отже, можна зробити висновок, що аутсорсинг та аутстафінг –
інструменти, що можуть допомогти бізнесу, якщо вміти з ними працювати.
Насамперед, слід ретельно прописувати умови у договорах за для розуміння
кінцевого результату послуги / робіт та меж відповідальності Сторін за для
уникнення спорів між замовником та виконавцем. При аутстафінгу слід
зробити формальну процедуру щодо повідомлення Державної служби
зайнятості про зайняття відповідною діяльністю та ретельно складати
документацію щодо залучених працівників.

28
 У цій курсовій роботі проаналізовано поняття аутсорсингу, розглянуті
такі правові категорії, як тимчасовий персонал, делегування повноважень і
аутстаффінг (лізинг персоналу). Не можна не відзначити, що дана сфера
через близько 15 років після своєї появи як і раніше знаходиться в стадії
розвитку. Багатий потенціал галузі використаний не більше, ніж на 30%, про
що свідчить аналіз реального стану справ в економіці.
Аутсорсинг має велику кількість переваг для бізнесу:
- Зниження поточних витрат;
- Позбавлення від непрофільних функцій;
- Скорочення чисельності персоналу;
- Підвищення продуктивності праці;
- Збільшення рентабельності;
- Поліпшення якості готової продукції;
- Незалежність від форс-мажорних обставин;
- Доступ до сучасних технологій і висококваліфікованим
співробітникам.
Однак такі форми аутсорсингу, як лізинг персоналу, залишаються
малодоступними. Це пов’язано з особливим ставленням законодавця до
проблеми. Вважається, що висновок договір аутстаффінгу робить правове
становище працівника невигідним і ставить його в уразливе соціально-
економічне становище.
Крім того, з проблемою аутсорсингу тісно пов’язані питання трудової
міграції. Працювати за такими схемами готові насамперед гастарбайтери,
причому мова йде не тільки про чорнових завданнях, а й кваліфікованої
праці. Відсутність доступних фахівців змушує шукати їх в найближчому
зарубіжжі. І хоча у багатьох потенційних працівників є бажання переїхати, їх
цікавлять легальні методи співпраці з компаніями та організаціями.

29
 Список літератури
1. Беляневич О. А. Особливості господарських договорів / О. А.
Беляневич // Договірне право України. Загальна частина : навчальний
посібник / за ред. О. В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – – 896 с.
2. Витко В. С. Юридическая природа договора аутсорсинга и
аутстаффинга / В. С. Витко, Е. А. Цатурян. – М., 2012. – 128 с.
3. Ещенко И. А. Договор аутсорсинга в гражданском праве в гражданском
праве : автореф. дисс. канд. юрид. наук. : спец. 12.00.03 «Гражданское право;
предпринимательское право; семейное право; международное частное право
[Електронний ресурс] / И. А. Ещенко. – М., 2009. – 21 с. – Режим доступу :
http://www.law.edu.ru/article/article. asp?articleID=1314841.
4. Єфименко М. М. Визначення договору аутсорсингу як однієї з форм
взаємодії суб’єктів господарських правовідносин / М. М. Єфименко //
Підприємництво, господарство і право. – 2013. – № 2. – С. 114-117.
5. Коселев И. Концепция правового регулирования заемного труда / И.
Коселев, Б. Карабельников, Э. Черкасова [и др.] // Хозяйство и право. – 2004.
– № 2. – С. 52-60.
6. Кохан В. П. Аутсорсинг і договори, що його опосердковують
[Електронний ресурс] / В. П. Кохан // Державне будівництво та місцеве
самоврядування. – 2013. – Вип. 26. – С. 159-174. – 52 2/2018
ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО І ПРОЦЕС Режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/UJRN/ dbms_2013_26_15.
7. Олюха В. Г. Оптимізація капітального будівництва: господарсько-
правові проблеми : монографія / В. Г. Олюха. – К. : Центр учбової літератури,
2015. – 302 с.
8. Полякова О. Б. Щодо співвідношення аутсорсингу з аутстафінгом,
лізингом та тимчасовим підбором персоналу / О. Б. Полякова // Науковий
вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. –
2013. № 4. – С. 126-131.

30
 9. Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня
2012 р. у справі № 2а-17883/11/2670 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/21736970.
10. Рішення Господарського суду м. Києва від 29 серпня 2016 р. у
справі № 910/10746/16 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/60171221.
11. Рішення господарського суду Харківської області від 04 лютого
2013 р. у справі № 5023/5802/12 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/29624204.
12. Ухвала Вищого адміністративного суду України від 14 січня 2015
р. у справі № 2а-14047/11/2670 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/42404251#. 1
13. Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 29
травня 2012 р. у справі 2а-836/12/2070 [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/24902699.
14. Ухвала Вищого адміністративного суду України від 09 грудня
2015 р. у справі 804/2/13- а [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54436224.
15. Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 23
квітня 2015 р. у справі 826/1708/15[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/43760356.
16. Харитонова Ю. Как заключить договор о предоставлении
персонала? / Ю. Харитонова // Хозяйство и право. – 2004. – № 10. – С. 26-29.
17. Фадєєв А. В. Правова природа договору аутсорсингу / А. В.
Фадєєв // Право і суспільство. – 2013. – № 6. – С. 110-113.

31