Блюз.

Гармонія і форма.

Блюз (англ. bluеs - смуток) є однією з найважливіших форм джазу. Він

бере свій початок від старовинних негритянських трудових пісень. Існувала
також стара пісенна форма, заснована на постійному повторенні приспіву, що
складається з декількох виразних рядків, які підхоплювалися хором слухачів.
Багато співаків блюзу акомпанували собі на гітарі, губній гармоніці, причому
супроводжуючий інструмент був для співака не просто акомпануючим
інструментом, а, скоріше, співрозмовником, який догравав строфу,
створюючи настрій туги за втраченим щастям, самотності.
Крім вокального блюзу існує інструментальний блюз.
Великий вплив на його розвиток зробив відомий саксофоніст Ч. Паркер.
Характерною рисою розробленої ним гармонійної сітки є численні гармонійні
секвенції.
В основі блюзу лежить 12-тактовий період з трьох фраз по 4 такти з
чергуванням акордів I, IV, V ступенів.
Існує кілька видів блюзу: архаїчний (сільський), класичний (міський) і
блюз сучасний.

Умовні позначення, використані в малюнку:

6 – секстакорд (в даному випадку, мажорний тризвук з великою секстою);
x – малий мажорний септакорд;
m – малий мінорний септакорд;
ø – напівзменшений септакорд;
ᴏ – зменшений септакорд.
Римські цифри – номера ступенів.
Знаки альтерації розташовуються перед ступенями.