Розділ 1 Філософія, Її Предмет Та Науковий Статус

1. Здивування - це духовний акт, миттєвий спалах думки, що,

як промінь світла, вихоплює зі світу щось, що є та спонукає до
роздумів.(дивуватись - це початок розуміння, це розвага й
розкіш, властиві інтелектуалові.)
2. Світ - нехаотичне існування людини
3. Філософія дослівно означає любов до мудрості.
4. Мудрість - це мистецтво жити не на шкоду собі та іншим
людям, користуючись власним розумом.(життєва мудрість
народу в культурі- приказки,прислівя)
5. В українців мудрість постає як добродійність у всьому: від
турботи про людей, убезпечення їх від негараздів до турботи
про землю й природу загалом. Це виражено у звертанні, яке, на
жаль, призабуте, - добродій, добродійка.
6. Мудрість – донька досвіду(Да вінчі)
7. "В ідеалі" філософія - мудрість, реально ж вона - постійне
прагнення до мудрості, пристрасне бажання оволодіти нею
8. Філософія, за Платоном, є "теорією взагалі". Вона виникає
та формується як узагальнююча форма раціонально-поняттєвого
знання, в якій людина прагне осмислити реальність в її
цілісності та значущості для себе.
9. Під реальністю розуміють наявне буття системи "людина-
світ", її можливості як у минулому/ так і в майбутньому
10. Емпіричне знання - це предметно-практичне чи
інструментальне знання (як сукупність умінь, навичок у
конкретній матеріально-виробничій чи побутовій сфері);
11. Епістемне знання - воно містить елементи наукового
знання, яке існує в поняттєвій формі; це знання загального, які
"звільнені" від конкретно-чуттєвого змісту. Цей вид знання
представлений математикою Піфагора, геометрією Евкліда,
методами обчислення площ і об'ємів Архімеда, астрономією
Птолемея тощо.
12. Емпіричне та епістемне знання - це прагматичне знання,
яке слугує опорою людини в її перетворюючій діяльності задля
досягнення успіху.
13. Софійне знання, за Платоном, має своїм предметом
"умоосяжне та невидиме".
14. Філософія, на думку речників позитивізму, повинна
постати в іпостасі синтетичної науки, що систематизує та
узагальнює результати досліджень спеціальних наук.
15. -спільним для науки і філософії є об'єкт дослідження:
система "людина-світ".(але вони тіпа всеодно не тотожні бо
Наука вивчає реальність, систему "людина-світ" частинами, у
певному розрізі,предметом філософії є цілісність буття системи
"людина-світ".
16. Головною властивістю кожної науки є спеціалізація, чітке
розмежування та виокремлення сфер дійсності, які вона прагне
дослідити. Прикметними рисами філософського знання є його
універсальність і тотальність. Філософія, на відміну від інших
наук, - це найглибше і найширше знання того загального, що
існує, та синтетичне пов'язання його в єдину цілісність буття.
17. Наука спирається на емпіричний досвід а філософія на
духовний
18. Предмет філософії - спочатку казали що він
безмежний,потім природничі науки відділились від неї але
всеодно наша родная філософія лишається царицею
"наук",потім позитивізм і діалектичний матеріалізм, аналітична
філософія та критичний раціоналізм кажуть знов що вона наука
19. Наприкінці XIX - на початку XX ст. Формується ще одне
розуміння предмета філософії. Виникають ірраціоналістичні
філософські течії; філософія життя та екзистенціалізм. Вони
трактують філософію як життєрозуміння, світогляд, який
позбавлений наукового статусу.
20. У 60-70-х роках XX ст предметом філософії називають
теоретичне обґрунтування сенсу людського буття
21. Онтологія - це вчення про буття взагалі.(ототожнювали з
метафізикою)
22. Буття - це гранично широке поняття про існуюче.
23. Гносеологія - це філософське вчення про сутність, межі та
шляхи знання і пізнання
24. Епістемологія - ділянка філософії, що вивчає проблеми
наукового пізнання та істинності наукового знання.
25. Аксіологія - вчення про сутність, структуру та
закономірності функціонування духовних вартостей.
26. Етика - це вчення про сутність і функції моралі, природу та
походження моральних норм, вартостей та ідеалів, спосіб
їхнього функціонування в суспільстві
27. Естетика - це вчення про сутність краси, її природу,
естетичні вартості та їхнє здійснення у мистецтві та
повсякденності.
28. Філософія культури - це вчення про культуру як цілісний
феномен людського буття в світі. На теоретичному рівні вона
досліджує загальнолюдські та національні вартості, їх природу,
структуру та форми вияву
29. Філософська антропологія - ставить загальне питання про
сенс людського існування взагалі
30. Філософія релігії - це вчення про природу та функції
релігії, сутність Бога та його відношення до світу й людини.
31. Екоетика. Вона досліджує питання моральності дій людини
в довкіллі та її відповідальність за наслідки цих дій.
32. ФУНКЦІЇ ФІЛОСОФІЇ: світоглядна (дає змогу людині
шукати відповіді на смисложиттєві питання, що постають перед
нею) Критична функція (сприяє формуванню культури
людського мислення, виробленню неупередженого ставлення до
світу, інших людей і самого себе) комунікативна(означає, що
філософування ніколи не буває тотально нейтральним.слова
завжди мають силу)
33. Прогностична функція (визначає перспективи людини і
людства в цілому.)
Розділ 2 Філософія, Світогляд, Культура
1. Філософія - водночас є і найвеличнішим, і
найтривіальнішим з людських прагнень.
2. Світогляд - система поглядів людини на світ та її місце у
світі.
3. Погляд - завжди є результатом відібраного в досвіді
знання, що містить у собі ставлення людини до речей, явищ та
інших людей.
4. Самовизначення - шлях утвердження ідеалів, оцінок і
переконань, які визначають сенс життя, активну життєву
позицію в його ствердженні.
5. Ідеал - такий погляд, що є взірцем досконалості поведінки
і вчинків людини. Ідеал - це образ належного, того, що повинно
бути, а не наявного, того, що є.
6. Ідеал у сфері суспільного і політичного життя - є синтезом
усіх ідеальних змагань за розвій нації.
7. Оцінка - Погляд, в якому виражене позитивне чи негативне
ставлення до людей чи подій.
8. Переконання - це погляди, в яких виражена віра у
правомірність знань про події, явища тощо.
9. Життєва позиція - сукупність поглядів, які стверджують
переконання, важливість для людини вчинків і поведінки, яку
вона обрала.
10. Світовідчування - почуттєво-емоційне відображення
дійсності, переживання людиною свого ставлення до неї.
(Світовідчування людини передає її емоційний настрій.)
11. Світосприймання - сукупність уявлень про світ, як образне
відображення тих чи тих сторін дійсності та самої людини.
12. Світобачення - це цілісне образне конструювання дійсності.
Його представляють архаїчні міфи та сучасні соціальні міфи
13. Світорозуміння - раціонально-логічне пояснення світу і
людини на основі світобачення та його рефлексивної
інтерпретації.
14. Світогляд - інтегральне утворення, у якому принципово
важливим є сплав компонентів.
15. Світогляд - це складна суперечлива єдність знань та оцінок,
інтелекту та емоцій, розумного обґрунтування та віри,
переконань і сумнівів, традиційного і творчого мислення.
16. Світогляд особи - є її вартісно-орієнтаційним стрижнем,
який забезпечує цілісність її духовного світу.
17. Повсякденний світогляд - це світогляд здорового глузду,
що орієнтує на самозбереження, самовиживання, слідування за
іншими.
18. Здоровий глузд - є здатністю логічно міркувати та
відрізняти істину від омани.
19. Міфологічний світогляд є системою образного знання про
світ, де світ постає у єдності з людиною, у взаємопереходах
усього в усе.
20. Міф - оповідь про життя і вчинки богів, героїв,
фантастичних істот, наділених унікальними здібностями,
надприродною і невидимою силою.
21. "Золотий вік» - це час коли «В ті давні-прадавні часи, коли
на небі жили боги-титани, а світом правив Крон, боги і люди
мало чим відрізнялись один від одного, бо походили від однієї
матері Геї-Землі. Боги тоді часто спускались на Землю до
людей, а люди жили як боги, не знаючи виснажливої праці та
горя. Земля щедро годувала їх і старість не сміла підступатись
до них. Все своє життя, значно довше, ніжу нинішніх людей,
вони були молодими і сильними, а смерть приходила непомітно
і безболісно, ніби сон.
22. Магія - це дія або сукупність дій, що ґрунтуються на
залученні невидимих сил для впливу на вчинки, поведінку
людей у реальному світі та на природу
23. Магія - єдність обрядового дійства (ритуалу) і слова
(замовляння)
24. Анімізм і антропоморфізм - основні риси дохристиянських
вірувань, існували впродовж багатьох сторіч і живі в нас
дотепер у наших піснях, казках, загадках, приказках, загалом у
мові.
25. Небо - це місце, де живуть боги, там все добре, бо Боже, а
звідси наша давня приказка: "Живе, як у Бога за дверима
26. Астральнісгь міфологічного мислення - полягає у визнанні
впливу на життя людини космічних сил, планет, зірок.
27. Зорі - це охоронці живих людей.
28. Синкретизм міфологічного світогляду - полягає у
нерозривній єдності думки (слова) та дії.
29. Синкретизм міфу - означає ще й тотожність імені з
предметом, а звідси заборона називати демонічні сили власним
іменем. (Наприклад, у "Лісовій пісні" Леся Українка, слідуючи
синкретизму міфологічного мислення, використовує замінники
власних імен демонічних сил: "Той, що греблю рве", "Той, що в
скалі сидить" тощо.)
30. Духовний зв'язок - переживання людиною спільнотворення
життя та його емоційною оцінкою у вимірах добра і зла.
31. Міфологія, на думку С. Кримського - виконує місію
збереження та відтворення етичної рівноваги світоладу
первісної людини через звичаї, ритуали та обряди .
32. Повсякденний світогляд - це світогляд здорового глузду,
що орієнтує на самозбереження, самовиживання, слідування за
іншими.
33. Архаїчний міф - спосіб подолання незнання, шляхом
упорядкування хаосу через антропоморфізм
34. Релігійний світогляд - це система символічно-містичного
знання про світ та місце людини в світі.
35. Смерть - межа, що розділяє для людини два світи.
36. Символ - це поняття, що фіксує здатність речей, подій і
чуттєвих образів виражати ідеальний зміст, відмінний від
їхнього чуттєво-тілесного буття.
37. Призначення кожної людини — вдосконалення душі та
наближення до Бога, яке в релігії має містичний характер.
38. Містика - вчення про потойбічне, переживання
потойбічного і прагнення злитися з ним.
39. Основа релігійного світогляду - віра в існування
надприродних сил та їх вирішальної ролі в житті людей.
40. Реальне буття філософського знання - це нескінченний
діалог "філософських світів" різних мислителів і різних
традицій.
41. Абсолют - це вічне, нескінченне, творче, духовне начало,
що є основою всього існуючого. (Він може бути як
трансцендентним, так і іманентним буттю.)
42. Бог - це Істина, Добро і Краса
43. Релігія - це життя в спілкуванні з Богом з метою
задоволення потреби людини в спасінні душі, досягненні
душевного спокою і радості .
44. Життя кожного народу - це унікальний і неповторний
культурно-історичний процес.
45. Інструментальний бік культури - ідеї, поняття, образи, які
людина засвоює свідомо, на раціонально-логічному рівні
46. Мова - форма існування колективного неусвідомленого
досвіду нації.
47. Мова - це форма існування неповторного культурно-
смислового пласту досвіду нації.
48. Мова - це стихія музики, стихія проникливості, яка зникає в
перекладах, це тонкий аромат, завдяки якому можна
розкошувати симпатією душі, а без нього насолода, що
рейнвейн, який вже видихався.
49. Мова - спосіб комунікації людей з людьми, і, маючи до
вибору, я беру ту, яка дає мені можність комунікуватися з
більшим числом людей
50. Табу - це заборони, що не пояснювали причин
51. Тотемізм — це цілісне бачення роду на основі єдиного
прабатька. "Тотем" дослівно означає "його рід".
52. Магія - це й особливий спосіб сприйняття світу, і стратегія
впливу на нього. Як цілісне сприйняття світу, магія
ґрунтувалася на поясненні дійсності на основі асоціативних
зв'язків і мовної символіки.
53. Філософія як і культура - це явище як загальнолюдське, так
і національне
54. "почуття", "припис", "обов'язок" - це головні форми
моральних вартостей в англійській, французькій та німецькій
етиці, або згода з досвідом, з розумом, із внутрішньою
закономірністю пізнання, як теоретико-пізнавальний критерій у
тих самих націй.
55. «народний світогляд» - виявляється і в тому, що цей народ
у світі любить, чого в житті він уникає, що в людині найвище
оцінює, до чого ставиться негативно і т. Ін.
56. Емоційність - одна з особливих рис національного
характеру українців, що полягає в переважанні почуттів над
раціональними міркуваннями при вирішенні смисложиттєвих
проблем.
57. «Філософія серця» - виходить з того, що визнає за
глибинне у психічному житті людини не факти свідомості, не
логічне мислення, а психічні переживання, що ґрунтуються на
явищах зі сфери несвідомого
58. Кордоцентризм - це визначальна риса української
філософської думки, що полягає в осягненні людиною
навколишнього світу й самої себе не стільки мисленням, скільки
"серцем" - емоціями, почуттями, переживаннями.
Розділ З Стародавня Філософія: Становлення Традицій
1. Аскеза - умова правильного життя задля звільнення душі
від карми.
2. Астіка – ортодоксальні давньоіндійські філософські вчення,
які строго слідували авторитету Вед. Ортодоксальні:
вайшешика, веданта, йога, міманса, ньяя, санкх'я.
3. Атман – душа, особистість або власне «я» в індуїзмі та
буддизмі.
4. Брахман – в індуїзмі абсолютний дух, всесвітня душа,
першооснова всіх речей і явищ.
5. Брахмани – займалися розумовою працею.
6. Вайшьї – займалися ремеслом, торгівлею і землеробством.
7. Ван – правитель, син Неба.
8. Веди (із санскриту - священне знання) - найдавніші
літературні пам'ятки арійської культури. Це збірки всього
наявного тогочасного знання, що виражали специфіку бачення
аріями світу та людини. Веди містили в собі гімни на честь
богів, молитви, жертовні формули й обряди, магічні заклинання,
поезію тощо.
9. Визначення – спосіб встановлення значення одного слова
за допомогою декількох інших не синонімічних термінів.
10. Виховання - це передача взірців гідної поведінки через
засвоєння ритуалу.
11. Головна мета буддизму - вгамовувати бажання помсти та
незичливості, бо саме вони найшкідливіші для здоров'я людини.
12. Головний шлях порятунку - це досягнення гармонії
брахмана й атмана.
13. Дао - "правильний шлях" яким має йти людина, щоб жити
у згоді зі собою та іншими людьми.
14. Дао (для даосів) - прабатько всього існуючого. Воно -
першопочаток і закон світобудови. Воно поєднує в собі потенції
двох універсальних сил світового процесу - "інь" і "ян".
15. Дао (для конфуціанців і легістів) - це шлях розвитку Китаю.
16. Даршани - вбачання, вдумливе споглядання, інтуїтивне
осягнення істини.
17. Дгарма – призначення, яке має кожна людина, її «орбіта»
існування, вона, як природний закон, задає поведінку та стиль
життя людини, коло її обов'язків та відповідальності.
18. Де - внутрішньо притаманна дао сила, що є причиною всіх
змін і розвитку.
19. Ді – повага до старшого брата.
20. Діалектика - це метод логічно-послідовного ставлення
питань для того, щоб викликати в опонента суперечність із
самим собою (до визнання власного знання про незнання).
Діалектика, як метод здобування поняттєвого знання, за
формою поділяється на іронію і маєвтику, а за змістом - на
індукцію та визначення .
21. Духовно-практична мета філософії - це порятунок душі
(звільнення її від страждання) засобами такої поведінки, що
підпорядковуються певним вартостям.
22. Еманація – містичне випромінювання творчої енергії
божества.
23. Жень – правила гуманності.
24. Життя як страждання - головна проблема філософських
учень Давньої Індії.
25. Індуктивне мислення - спрямовує думку від одиничних,
окремих суджень до загального - від уявлень до понять.
26. Іронія - дає змогу виявити у поглядах бесідника
суперечності, нелогічність, некритичне ставлення до себе й
довести, що він помиляється.
27. Кармічний закон (закон відплати за діяння) – закон, який
зумовлює перманенте існування людської душі в потоці сансари
- неперервного народження, смерті та наступного перевтілення.
28. Книга перемін (І-цзин) – її вважають найголовнішою,
створювали приблизно ХП-УІ ст. до н. е. В її текстах
простежується перехід від міфологічного мислення до
філософського. Тут подано перші уявлення про людину і світ,
які потім будуть теоретично виражені у філософії.
29. Книга пісень (Ши-цзин) - збірка давньокитайської народної
поезії, культових пісень, містичних пояснень про походження
ремесел тощо.
30. Конфуціанство – одна з головних шкіл давньокитайської
філософії, виникло на рубежі УІ-У ст. до н. е. Його засновник
Кун Фу-цзи (551-479 до н. е.)
31. Космо-психо-логос - образ світу-людини.
32. Космос (світобудова) в давньоіндійському світогляді - це
царство ілюзії, що позначається поняттям "майя".
33. Кшатрії – займалися військовою діяльністю.
34. Лі - слідування волі Неба, його законам (ритуалу).
35. Маєвтика - спосіб народження істини в дискусії.
36. Майя — марево, омана, що, як пелена, приховує істинну
сутність життя. Вона прив'язує людину до чуттєвих проявів
життя, змушуючи її забути про свою духовну природу.
37. Наблизитись до Абсолюту (брахмана) - означає не пізнати
його, не зрозуміти, а ліквідувати перепони, що перешкоджають
перебуванню в Істині.
38. Насгіка – неортодоксальні давньоіндійські філософські
вчення, які відходили від Вед, критикували їх. Неортодоксальні:
буддизм і джайнізм. Засновники: Будда і Магавіра
39. Небо (за Конфуцієм) - вища сила, що стежить за
справедливістю в Піднебесній. Воно і творить, і руйнує світ.
40. Недіяння - вищий принцип соціального життя. Слідувати
принципу недіяння - означає, що царства є і нехай залишаються,
правителі є і нехай будуть. Головне, щоб життя проходило без
зусиль і боротьби.
41. Нірвана - ірраціональна, вона не піддається визначенню.
1)Це - шлях, ідеал, спосіб життя. 2)Це стан згасання, затухання
бажань і пристрастей, який досягається тільки через духовне
самовдосконалення.
42. Першооснова (Єдине, первень) - це творча сила, загальне,
що містить у собі свою причину і мету. Завдяки ідеї
першопочатку міфологічне питання: Хто створив світ?
трансформувалося у філософське: Що таке світ і чому існує
світ? Світ і людина відтепер постають як результат прояву
Єдиного.
43. Пізнай себе, заглибся в себе, очисти свій дух - один
принцип індуського світогляду.
44. Пізнати самого себе - це віднайти поняття моральних
чеснот, які спільні для всіх людей.
45. Подолати страждання - це вийти з потоку сансари і злитися
з брахманом.
46. Посейдон - управитель всієї морської сфери і свідомий
формотворець всього морського.
47. Пошук істини для давньоіндійської філософії - це
"споглядання її душею, розчинення в ній за допомогою
внутрішньої сили, духовне оволодіння нею шляхом
ототожнення себе з об'єктом пізнання".
48. Призначення філософії - регулювати життя і направляти
людську діяльність через самовдосконалення людської душі.
49. Принцип агімси: не чинити зла ні помислами, ні діями.
50. Принципи гуманності: 1)Допомагай іншим досягти того,
чого б ти сам хотів досягнути. 2)Не роби іншим того, чого не
бажаєш собі .
51. Рігведа – найдавніша поміж Вед, яка містить 1028 гімнів на
честь головних богів арійського пантеону - Індри, Агні, Варуни,
Мітри та інших.
52. Сансара - неперервне народження, смерть та наступне
перевтілення.
53. Сенс нірвани - перебування в істині, згасання примарного
бажання, а не просто його знищення. Це - перемога над собою,
над своїми пристрастями і бажаннями, що досягається шляхом
самовиховання.
54. Слідувати дгармі - означає вільно і повно реалізувати себе
в межах головного морального закону, який керує життям
Усесвіту.
55. Софісти - професійні вчителі. Вони навчали риторики,
політики, судочинства та інших практичних знань.
56. Сутри - це збірки своєрідних афоризмів.
57. Сяо – повага до батьків.
58. Упанішад - коментарі до Вед, дослівно "upanisad" означає
сидіти біля ніг учителя, отримуючи від нього настанови і
повчання.
59. Фа – переорієнтація на дотримання законів, яку здійснили
легісти(законники).
60. Чжунь – вірність правителю і своєму господарю.
61. Чотири благородні істини – головні положення філософії
буддизму. 1)Світ переповнений стражданнями - народженням,
старістю, хворобами, смертю. Фактичне життя, невільне від
бажань і пристрастей, завжди супроводжується стражданнями.
До того ж жодні жертви богам цьому не зарадять, тобто не
позбавлять страждань. 2)Причина людських страждань
зумовлена жагою бажань. 3)Проте є можливість звільнитися від
страждань шляхом згасання бажань, яке веде до усунення
пристрастей, а отже, і страждань. 4)Для цього треба слідувати
благородним шляхом.
62. Шудрі – займалися фізичною діяльністю.
Розділ 4 Буття Світу Та Людини В Античній Філософії
1. Онтологія - вчення про буття космосу, мікрокосмосу
(людини) , Бога , душі.
2. Класична онтологія – вчення про першопричини та
першопочатки буття.
3. Космоцентризм – філософський напрям античності ,
система філософських поглядів , за якою світ сприймається як
космос.
4. Космос – це грандіозна споруда , що побудована за
аналогією з містом-полісом.
5. Космос (греки) – впорядкований , гармонійний всесвіт , на
противагу хаосу , як безлад.
6. Архе – першооснова , першопричина усього сущого ,
принцип. Фалес – у воді , Геракліт – у вогні , Анаксимен – у
повітрі.
7. Натуралізм – це така онтологічна позиція , згідно з якою
природні стихії беруть за першооснову буття.
8. Апейрон ( Анаксимандр ) – першопочаток світу , що
дослівно означає безмежжя , невизначення , неоформлення. Це
те , що « все охоплює і всім править «. Активне і дійове начало ,
що саморегулює світовий процес народження та загибель речей.
9. Діке ( Анаксимандр ) – природний і космічний процес ,
закон гармонії , ладу , порядку виникнення і зникнення всього
існуючого.
10. Повітря – це невичерпна , безмежна природна стихія , що
перебуває у вічному русі. Повітря є активним , живим і
творчим першопочатком.
11. Монізм – філософське вчення , згідно з яким в основу
всього існуючого ( буття ) покладено один першопочаток.
12. Натуральні числа – вони є душею , принципом ,
оформленням , гармонією космосу. Беруть участь у всьому.
13. Ідеалістичний – онтологія вчення , яке вбачає першооснову
буття в ідеальних сутностях , якими є числа.
14. Динаміка світу ( Геракліт ) – все є постійно змінним і
рухливим.
15. Логос – космічний закон , який містить у собі взаємодію
протилежностей , яка породжує гармонію.
16. Космос ( Геракліт ) – вічно живий вогонь , що мірою
спалахує і мірою вгасає.
17. Вогонь ( Геракліт ) – першооснова всього існуючого , він –
те , з чого все виникає.
18. Логос – це принцип порядку і міри.
19. Логос – закон всесвіту.
20. Гармонія ( Геракліт ) – результат боротьби. Гармонія
прекрасна , але несе в собі тенденцію застою.
21. Боротьба ( Парменід ) – стала і незмінна основа речей.
Боротьба є абсолютним космічним станом , вона – душа
космосу , принцип його існування.
22. Атомізм ( Демокріт ) - плюралістична натурфілософська
онтологія , концепція будови всесвіту , в основу якої покладено
поняття атому як гранично неподільної частки.
23. Плюразім ( Демокріт ) – філософське вчення , згідно з яким
в основу існуючого ( буття ) покладено багато незалежних
першопочатків.
24. Необхідність – природний закон , що виражає причинову
взаємообумовленість всього існуючого.
25. Атом – неподільний.
26. Бог ( Аристотель ) – це і розум , що мислить себе сам.
27. Раб – невільник , а тому над ним панують.
28. Влада державця – це влада над вільними і рівним.
29. Олігархія – така форма влади , коли державні посади
обіймають багаті , це – меншість , яка має високий майновий
ценз.
30. Раціональна – прагматична філософія – як мистецтво жити.
31. Еллін ( грек ) – це вже не громадянин , який бере участь у
політичному житті та управлінні державою.
32. Атараксії – відсутності душевних хвилювань.
33. Епікуреїзм – філософське – етичне вчення і школа
давньогрецької філософії , заснована Епікуром в Афінах.
34. Стоїцизм – це вчення однієї з найвживовіших
філософських шкіл античності , засновані близько 300 р. до н. е.
35. Ідеї ( Платон ) – речі.
36. Видиме буття – це світ чуттєвих речей , це світ становлення
, де все виникає і зникає.
37. Істинне буття – це світ духовних сутностей , ідей.
38. Неістинне буття – воно плинне , часове , смертне , рухоме
подільне , завжди інше.
39. Геологічна філософія ( Платон ) – вона обгрунтовує
доцільність всього.
40. Ідеї – це взірці речей , а чуттєві речі наслідують ідеї ,
подібні до них.
41. Матерії – це начало змінного , плинного в речі . Сама
безформна , але пластична.
42. Дуалізм – філософське вчення , згідно з яким в основу
всього існуючого ( буття ) покладено два незалежні
першопочатки.
43. Душа космосу – творче начало , джерело руху , життя ,
духовності.
44. Мета життя людини – це щастя , а дорога до щастя кожної
людини – це доброчинність.
45. Тиранія – це найгірша форма правління , бо є носієм
несправедливості та дає можливість прийти до влади людям ,
які не заслужили на таку почесть.
46. Дія – джерело руху.
47. Філософія Аристотеля – це спроба зрозуміти інше ,
зясувати його структуру та визначити його стосовно не – істою.
48. Ентелехія – внутрішня доцільність.
49. Дійова причина – означає , що будь-яка зміна вимагає дії
чого-небудь на що-небудь.
50. Метафізика – галузь філософії , розглядає буття як буття ,
досліджує граничні й надчуттєві принципи , причини та засади
буття.
51. Річ – єдність буття ( ідеї ) і матерії ( набуття ).
52. Епістема – достовірне наукове знання.
53. Лога – принцип порядку і міри , розум.
54. Порожнеча – це небуття , пустий простір , що не вживає на
тіла.
55. Рефлективне мислення – осмислююче обдумання.
56. Філософія рефлексії – розмірковуюче мислення.
57. Розрахункове мислення – раціонально – логічне.
58. Наука – система об′єктивно-існуюча теоритично
обгрунтованого знання.
59. Буття – гранично широке поняття про існуюче.
60. Політеїзм – багатобажання.
61. Філософія антропології – філософська дисципліна , про
сенс людського існування загалом.
62. Дух – сутність , яка існує в собі і для себе й водночас
реальна в своїх очах як свідомість і саме репрезинтується в собі.
63. Філософська релігія – вченя про природу та філософію
релігії , сутність Бога і його відношення до світу й людини.
64. Скептицизм – це сумніви щодо певного явища чи існування
або властивостей певного об′єкту , метод судження.
65. Рух- універсальний спосіб існування матерії зумовлений
самою природою матерії.
66. Час – тривалість , черговість і швидкість перебігу процесів ,
їхній ритм і темп.
67. Простір – протяжність об′єктів , їхнє розташування та
межування з іншими об′єктами
Розділ 5 Буття Бога, Світу Та Людини У Філософії Доби
Середньовіччя Та Відродження
1. Християнське віровчення – одне із джерел філософування.
2. Теїстичний світогляд - єдина реальність, що визначає
собою все існуюче, - це Бог (від лат. tео)
3. Світ, як вільний акт творіння Бога, - є витвором розумним,
оскільки Бог створив світ на основі власної ідеї. Такий світогляд
ще називають креаціонізмом.
4. Християнський Бог - поза природою, Він трансцендентний
(потойбічний) природі, на відміну від античних богів, які
належали природі.
5. Тлумачення текстів - є головний шлях богопізнання.
6. Неоплатонізм – ірраціональне вчення, що поширювалося у
Римській імперії в III–V ст. Його представниками були Плотин,
Порфирій, Ямвліх, Прокл. Вони створили оригінальне вчення,
що мало величезний вплив на розвиток як філософської, так і
релігійної думки наступних віків. Як зазначає польський
філософ Владислав Татаркевич, це була одна з численних
теоцентричних систем, але вона вирізнялася автономністю, бо
не апелювала до жодної одкровенної релігії, а послуговувалася
винятково філософською рефлексією.
7. (Для неоплатоніків) світ – ієрархічна система сходження
Єдиного (Бога) в світ, де кожний нижчий ступінь зобов’язаний
своїм існуванням вищому. Світ – це еманація Єдиного (Бога), на
противагу християнському творенню (creation) світу. Плотин
розглядає чотири ступені еманації: Єдине, Світовий Розум,
Світова Душа, Космос.
8. Єдине – Воно як первинне буття, як найдосконаліше,
мусить бути вільне від будь-якої множинності та будь-яких
протилежностей, через те воно – Єдине. Воно- джерело всього,
що існує. Це – універсальне загальне, абсолютна дійсність,
сутність усіх сутностей, Бог, благо, те, що по той бік усього
сутнього. Єдине трансцендентне. Воно не належить буттю, а
тому недосяжне для розуму. Єдине (Бога) не можна осягнути
розумом, а лише через особливий стан – містичний екстаз. Це –
ірраціонально-містична філософія.
9. Сонце - є джерелом світла і тепла, випромінює їх і не
перестає бути Сонцем
10. Розум – джерело краси і гармонії. Проте він менш
досконалий, ніж Єдине, адже те, що народжується, не може вже
бути ні кращим, ні тотожним із тим, що його породило.
11. Світова Душа - Вона енергія розуму, активна мисленнєва
діяльність, що виявляє зміст Розуму і Єдиного. Душа отримує
від розуму розумність і гармонію. Вона розподілена між тілами
(душа космосу, душа демонів, людей, тварин і рослин). Завдяки
їй все існуюче отримує форму, красу, впорядкованість. Душа –
джерело всіх змін і пристрастей.
12. Матерія – це субстрат речей, вона інертна й без’якісна. Про
неї ми дізнаємось зовсім негативним шляхом – забравши від
усіх тіл форму. Отже, матерія не є буттям, вона – джерело зла.
13. Людина в неоплатонізмі - трактують як поєднання
божистого розуму з тілом через душу. Душа безсмертна, вона
користується тілом, але від нього не залежить. Тіло, скоріше,
заважає душі, аніж допомагає.
14. Людина – це її душа.
15. Істина – це сам Бог, який перебуває в нашій душі, Він
ближче душі, ніж самій людині.
16. Сенс життя – звільнити свій розум і душу від пут тіла і
злитися з вищим благом.
17. Екстаз - особливе духовне піднесення
18. Патристика. Ще одне джерело середньовічної філософії.
19. Патристика – це сукупність філософських, теологічних,
соціально-політичних доктрин II–VIII ст. Патристика сприяла
канонізації Святого Письма. Розрізняють апологетичну
патристику (II–IV ст.) і систематичну (V–VIII ст.). За місцем
виникнення, патристику поділяють на Східну (грецьку) – з
центром в Александрії – та Західну (латинську) – з центром у
Римі.
20. Апологетичнапатристика. Рання патристика
зосереджувалася на апології (захисті) Святого Письма. В основі
відношення християнства і філософії лежали судження апостола
Павла, який негативно ставився до філософії, вважаючи, що
“розумування мудреців ... марнотні” чи “мудрі – лукаві” тощо.
На думку апостола Павла, земна мудрість є глупотою порівняно
з Божою мудрістю, земна мудрість обмежена і марнотна, бо
Бога не пізнає. Апологетичну патристику представляли
Климент Александрійський (бл. 150–213), Квінт Тертуліан (бл.
160–220), Оріген (бл. 185–254).
21. “Апологетикум”. Квінт Тертуліан. Він обстоював тезу про
несумісність філософії і релігійної віри й уважав філософію
джерелом релігійних єресей.
22. Євангеліє - містить у собі найвищу Божисту мудрість і є
єдиним авторитетним джерелом пізнання Бога, а отже, і
найвищої мудрості.
23. Віра як вищої істини.
24. Систематичнапатристика - не відкидають філософію, а
розглядають її як засіб пояснення істин догматики, а розум як
знаряддя християнської віри
25. Відомим систематизатором східної патристики був Йоан
Дамаскин (690–749). Найважливіша його праця – “Джерело
знання”.
26. Августин Блаженний (354–430). Його патристика
ґрунтується на неоплатонізмі. Августин залишив чимало творів,
зокрема: “Сповідь”, “Про трійцю”, “Про град Божий” та інші. У
праці “Сповідь” він розробляє релігійну онтологію, згідно з
якою Бога визнають вищою сутністю (summa essentia).
27. Бог – причина буття всього існуючого та всіх змін. Він не
лише створив світ, але й постійно зберігає і творить його. Якби
творча активність Бога припинилась, світ негайно повернувся б
у небуття.
28. Принцип креаціонізму, що його послідовно реалізує
Августин у своєму вченні, пише В. Кондзьолка, формує у нього
погляд на світ не просто як на своєрідну ієрархічну побудову, в
якій кожному предмету, речі відведено відповідне місце, але і
дає підстави ствердити, що весь світопорядок утілює в собі лад,
гармонію і красу. І причина цього одна: у світі реалізована
найвища мудрість, абсолютна досконалість, що притаманні
Творцю, його природі. А якщо так, то, звісно, й усі творіння
повинні певним чином відтворювати цю Божу досконалість і
красу
29. Світ, як вільний акт Бога, є розумним витвором, бо Бог
створив світ на основі власної ідеї. Світ обмежений у просторі, а
його буття у часі.
30. Час – міра руху і змін. Богові належить вічність та
безмежність, а світу – часово-просторова обмеженість. До
створення світу час не існував, час є наслідком Божого творіння
і з’являється разом із ним.
31. Бог. Він є найвищим предметом пізнання. Бог є і причиною
пізнання. Він стимулює і скеровує пізнання. Бог є і метою
пізнання, бо містить у собі істину, є найвищим благом і
причиною блага.
32. Боже царство – це невелика частина людства, що заслужила
у Бога спасіння і милосердя.
33. Земне царство – це ті, хто забув Бога
34. за Августином, історія людства є телеологічним процесом,
який рухається до певної мети, хоча вона не досягається
повністю в межах певного відтинку часу.
35. Традиційно середньовічну філософію називають
схоластичною
36. Схоластика займалася трактуванням Божистої істини у
вузькому колі (школі) й викладала іншим християнам.
37. Релігійна філософія. Найперше середньовічна філософія
черпала свої ідеї з християнського світогляду та патристики.
Тож цілком закономірно, що це була релігійна філософія. Вона
була синтезом християнського світогляду та античної
філософії.Розум – джерело краси і гармонії. Проте він менш
досконалий, ніж Єдине, адже те, що народжується, не може вже
бути ні кращим, ні тотожним із тим, що його породило.
38. Екзегеза - тлумачення незрозумілих місць Святого Письма
39. Теоцентризм. Однією з найсуттєвіших ознак філософії
середньовіччя був теоцентризм. У центрі філософських пошуків
була проблема визнання Бога як найвищої сутності, що є
причиною і кінцевою метою всього існуючого. Головне
призначення філософії полягало в теоретичному доведенні
буття Бога.
40. Докази Томаса Аквінського. Отже, існує Першорушій –
Бог, який сам нерухомий. Отож, мусить існувати початкова
причина буття – Бог. Тож існує абсолютна необхідність – Бог.
Четвертий доказ ґрунтується на тому, що у світі все має різні
ступені досконалості. Рухаючись щаблями досконалості, ми
дійдемо до найвищого ступеня досконалості, добра і краси.
Ними може бути наділений лише Бог, як абсолютна
досконалість. П’ятий доказ Бога ґрунтується на ідеї Божого
управління світом і Його розумності. Світ створений Богом на
розумних засадах, до того ж у ньому тотально реалізовано
принцип доцільності.
41. Бог - є вищою метою і вищим благом
42. Релігійна ортодоксія. Це означає готовність зректися
поглядів, якщо їх не схвалює церковним собор
43. принцип подвійної істини, згідно з яким, наука і віра,
теологія і філософія розвиваються за своїми власними законами.
44. принцип гармонії віри й розуму, теології та філософії
обґрунтовував Т. Аквінський. На його думку, теологія і
філософія вивчають одні й ті ж предмети – Бога, світ і людину.
45. універсалії(загальніпоняття). Росцелін: універсалії – це
загальні імена, якими ми позначаємо схожі об’єкти. А тому
вони лише звуки голосу, ілюзії, які не існують навіть у людській
голові, а лише в момент виголошення.
46. номіналізм - загальні поняття не мають самостійного
існування. На їхню думку, реально існують тільки одиничні
речі.
47. Реалізм - справжньою реальністю володіють універсалії
48. за Роджером Беконом, істинно реальними є лише
індивідуальні речі, за Дунсом Скотом, спочатку існує
індивідуальне, а потім загальне, за Вільямом Окамом, тільки
одиничне є реальним, а загальне – це те, що потребує пояснення
49. поняття інтенція - спрямованості думки на предмет,
конституювання предметності в актах свідомості. Він розрізняє
первинну інтенцію – настанову на одиничне, і вторинну –
настанову на загальне.
50. Середньовічна схоластика – це синтез християнської віри
та вчення Аристотеля.
51. Аквінський: Наукове знання – це знання про світ, і воно
має бути об’єктивним і правильним. Але воно не може бути
всеосяжним
52. Аквінський: Предмет філософії – істини розуму, предмет
теології – істини одкровення. Об’єктом пізнання і філософії, і
теології є Бог
53. Аквінський: Форма є в субстанціях джерелом єдності, а
матерія – множинності
54. Вчення Аквінський: томізм, виявне в його будові: вченні
про Бога, вченні про світ і вченні про душу.
55. Аквінський: Світ – це впорядковане, гармонійне ціле, в
якому реалізований Божий задум, а тому в ньому присутня
розумна доцільність і смислова визначеність.
56. Розум – це вища людська здібність.
57. Воля – це практичний розум, здатність розрізняти добро і
зло, вона керує вчинками і поведінкою людей.
58. душа – джерело духовного і фізичного життя.
59. Ренесанс – це передовсім вільне осмислення творів
античності, відмова від готових істин і певне їхнє наслідування.
60. Данте: головне для людини – це уславити себе земними
вчинками та діяннями
61. Петрарка: земні турботи є найпершим обов’язком людини,
які вона не повинна приносити в жертву потойбічному
блаженству.
62. Антропоцентризм. ренесансному світогляду притаманний
антропоцентризм, що виявляється в пропагуванні культурно-
мистецького індивідуалізму.
63. “фатум” (доля), що виражає залежність людини від
невблаганних зовнішніх сил, і “фортуна” (випадок) як здатність
протидіяти соціальним обставинам;
64. Творча праця – спосіб утвердження людини
65. Пантеїзм (з гр. дослівно “всебоже”) – це онтологічне
вчення, згідно з яким християнський Бог втрачає свій
трансцендентний, позаприродний характер і зливається з
природою. Він розсіяний у природі, а тому природа набуває
Божистої суті.
66. Бог – це нескінченне єдине начало і водночас прихована
сутність всього
67. Натуралістично-пантеїстична філософія (ДЖ.Бруно) -
ґрунтується на новітніх досягненнях природознавства (зокрема,
геліоцентричній системі Н. Коперніка) і неоплатонізмі. Єдине
те, що є всім і може бути всім абсолютно135. Єдине – і причина
буття, і саме буття речей. Єдине знаходиться у всьому і скрізь.
Ототожнюючи Всесвіт із нескінченним божеством, Дж. Бруно
отримує нескінченний Всесвіт, у якому немає межі між творцем
і його творінням.
Розділ 6 Проблема Субстанції Та Абсолюту В Новочасній
Філософії
1. Новочасна філософія- це філософія, яка
переорієнтовується на гносеологічну проблематику, якій
підпорядковується онтологія.
2. Теїзм- онтологічне вчення, яке беззастережно слідувало
християнській вірі, опираючись на Святе Письмо.
3. Деїзм (деїстичний світогляд)- це вчення, згідно з яким Бог
творить світ як велетенський механізм, надає йому перший
поштовх, а далі вже не втручається в перебіг природних і
соціальних процесів. Деїстичну позицію започатковує Рене
Декарт (1596-1650) - французький філософ, математик, фізик
4. Філософія (за Декартом) - універсальне знання спрямоване
на сутність буття.
5. Субстанція - універсальна самодостатня основа всього
існуючого.
6. Бог проявив себе у двох незалежних субстанціях:
матеріальній і духовній. Бог - нескінченна субстанція, тоді як
дух і тіло - скінченні, оскільки вони взаємно виключають і
обмежують одна одну.
7. Атрибут - це істотна властивість субстанції, без якої не
можна визначити, а сама вона не може існувати. За Р. Декартом,
атрибутом духовної субстанції є мислення, а атрибутом
матеріальної - протяжність. Всі інші ознаки кожної субстанції є
похідними. Зокрема, уява, почуття, бажання є похідними
ознаками мислячої субстанції, а фігура, положення, рух-
властивостями матеріальної субстанції.
8. Природа (у праці Декарта «Засади філософії») – є виявом
матеріальної субстанції.
9. Душа- нетілесна субстанція.
10. Душа (за Декартом) - це дух, його рисою є
самоочевидність, як єдина засада пізнання нашого духовного
буття. А звідси і декартівський принцип: Я мислю, отже, існую.
Без самосвідомості немає мислення, немає духу, немає душі.
11. Тіло є протяжною субстанцією. Кожне тіло - обмежена
просторова величина, що може бути виражена математично.
12. Людське тіло - це складна машина, частини якої
знаходяться в тісній взаємодії, забезпечуючи цілісність
організму. Лише в людині матеріальна і духовна субстанції
пов'язані, тобто тіло одушевлене.
13. Рух Р. Декарт розуміє механістично, як переміщення під
дією зовнішньої сили. Рух і спокій - два протилежні стани
тілесної субстанції. Першопричиною і спокою, і руху є лише
Бог.
14. Наше Я (самосвідомість) - вияв мислячої субстанції-душі.
15. Мозок - особливий орган, через який душа поєднується з
організмом.
16. Тварини- автомати, що функціонують за механічними
законами, хоча наділені відчуттями та інстинктами. Вони не
мають душі.
17. Бог (за Спінозою) - іманентна причина всіх речей, а не
діюча ззовні причина.
18. Світ речей (Спіноза)- не хаотичне нагромадження
предметів і явищ природи, а сукупність модусів.
19. Модуси (Спіноза)- одиничні прояви єдиної та неподільної
субстанції. Тож будь-який модус містить у собі Божисту
сутність. Пізнаючи модуси, ми пізнаємо субстанцію.
20. Мислення - це самосвідомість природи.
21. Свобода (за Б. Спінозою) - це пізнана необхідність. У
природі немає випадковості, існує лише необхідність. Свобода і
необхідність взаємозумовлюють одне одного.
22. Монада (Ляйбніц)- самостійно існуючі субстанції, це
проста субстанція, тобто така, що немає частин. Монади є
істинними атомами природи, тобто елементами речей. Монади
не гинуть природним шляхом, оскільки вони виникають
шляхом творення. Вони мають таку ж тривалість, що й
універсум. Монади не підвладні смерті, гинуть лише тіла, це
їхній розпад на окремі складові. Творячи монади, Бог так їх
"запрограмував", що в результаті їхньої незалежної діяльності
постав універсум, де все дихає взаємною згодою .
23. Сила- невід'ємний атрибут монади, яка переходить від
однієї частини матерії до іншої, слідуючи законам природи.
Сила є безпосередньою причиною всіх тілесних змін. На думку
філософа, повсюдно розлито первинну активну силу, яку можна
назвати життям.
24. Саморозвиток монади - це її внутрішнє прагнення до
свідомості.
25. Матерія (Гольбах)- активне начало. Внутрішній,
прихований рух залежить від енергії, що властива тілу, тобто
від дії та протидії невидимих молекул матерії, з яких
складається тіло.
26. Матерія (Дідро)- конкретна фізична реальність,
філософське поняття для позначення цієї реальності.
27. Природа (за Д. Дідро) - це єдиний дієвий світ, вона
постійно перебуває "за роботою".
28. закон притягування й відштовхування, згідно з яким
шляхом центрованого притягування молекул виникають тіла, а
шляхом відштовхування - тіла руйнуються;
29. закон інерції, згідно з яким кожне тіло прагне зберегти свій
наявний спосіб буття;
30. закон необхідності, згідно з яким немає наслідку без
причини.
31. Людина (Ж. Ламетрі) - це машина, що переміщається
перпендикулярно, до того ж вона є освіченою машиною та
штучним часовим механізмом. А людське тіло-саморухома
машина, живе втілення неперервного руху.
32. Органічні тіла – це "чуттєвими машинами", які створила
сама природа на основі принципу виживання найбільш
пристосованих організмів.
33. Душа (П. Гольбаха) - властивість особливо організованої
матерії, що зазнає тих самих змін, що й тіло.
34. Фаталізм – визнання невідворотності законів природи.
Гольбах включає в нього такі елементи: (1) однозначна
каузальна (причинова) зумовленість всіх подій, процесів і
речей; (2) лінійний зв'язок наслідку зі своєю причиною; (3) все,
що необхідне, те причиново зумовлене; (4) все, що необхідне, те
наперед визначене зв'язками природи; (5) все відбувається
неухильно й неминуче, тож люди не в змозі змінити сталий
порядок речей.\
35. У філософії І. Канта виділяють два періоди: докритичний
(1746-1769) і критичний (1770-1797). У докритичний період він
займався натурфілософськими проблемами.
36. Монада (Кант)- це матеріальний атом, а також наповнює
фізичним змістом сили, що діють між монадами - це
притягування й відштовхування.
37. Мислення (Ґ. Геґель) - це не лише людська діяльність, але
й незалежна від людини об'єктивна сутність.
38. Абсолютний дух (Ґ. Геґель) - це повна і абсолютна істина,
що мислить саму себе, це - тотальність, що саморозвивається із
власних визначень і законів, що сама собі дає. предметом
філософії є Абсолютний дух, Абсолютна ідея.
39. Теза (за Ґ. Гегелем)- це вихідне поняття
40. Антитеза - це його заперечення. Проте діалектичне
заперечення таке, що поняття, яке переходить у протилежне
поняття, не зникає повністю, а зберігається завдяки зміні форми
свого існування.
41. Синтеза - це подвійне заперечення тези й антитези.
42. Розвиток - висхідним рухом від менш досконалого до
більш досконалого в логічному аспекті. Він немає меж, якщо
його насильно не припинити. За Ґ. Гегелем, розвиток
Абсолютної ідеї в мисленні йде від абстрактного до
43. Міра - це якісно визначена кількість, безпосередня єдність
кількості та якості.
44. Тотожність, за Ґ. Гегелем, є схожістю, подібністю до інших
і до самого себе.
45. Відмінність постає несхожістю, неподібністю до інших і до
самого себе. Філософ наполягає на тому, що відмінність
необхідно трактувати не як зовнішню, а як внутрішню
відмінність у собі
46. .Видиме буття – це світ чуттєвих речей , це світ
становлення , де все виникає і зникає.
47. Суперечність- суттєва відмінність позитивного і
заперечного в собі. Вона постає, як єдність протилежностей та
їхньої боротьби.
48. Суб'єктивний дух - сфера індивідуальної свідомості.
Вчення про суб'єктивний дух поділяється на антропологію,
предметом якої є душа, феноменологію, предметом якої є
свідомість, і психологію, предметом якої є самосвідомість.
49. Об'єктивний дух - сфера соціальних відносин людей:
правових, моральних, сімейних, державних тощо. (Зокрема,
правові відносини він виклав у праці "Філософія права", де
подав філософське обґрунтування приватної власності, як такої,
що більш розумна і справедлива, ніж загальна власність. У цій
же праці філософ розвиває концепцію громадянського
суспільства, яке постало лише в сучасному світі. На його думку,
держава має надавати максимально можливу свободу індивідам,
сім'ям і громадянському суспільству в їхній "суб'єктивній"
діяльності, що означає свободу вибору трудової діяльності.)
50. Абсолютний дух - мистецтво, релігію і філософію.
51. Мистецтво, за Ґ. Гегелем, - це безпосередня форма
споглядання абсолютного духу як ідеалу.
52. Філософія є вищим ступенем абсолютного духу, як синтез і
повне розкриття істин, які містяться в мистецтві та релігії.
Філософія - це такий Абсолютний дух, який сам себе мислить.
53. Абсолют (Ф. Шелінг)- це чиста потенція, яка містить у собі
всі можливості, в якій взаємно врівноважуються раціональний
та ірраціональний елементи.
54. Воля - сліпа, ірраціональна сила, яка творить і руйнує світ.
Універсальним принципом існування світу (Абсолютом), на
думку А. Шопенгавера, є "воля до життя". Воля є нескінченним
прагненням, без будь-якої мети. Тому в світі панує безлад і
страждання. Наш світ є гіршим із можливих світів, переконаний
А. Шопенгавер .
55. Світ є об'єктивацією волі до життя. Найнижчим ступенем
об'єктивації волі є неорганічний світ та його властивості. До них
А. Шопенгавер зараховує такі сили природи як тяжіння,
непроникність, твердість, пружність, електрику, магнетизм
тощо.
Розділ 7 Некласична Онтологія Та Її Проблематика
1. Онтологія – вивчення реальності, тобто наявного буття
системи "людина-світ", її можливості як у минулому, так і в
майбутньому.
2. Класична онтологія – зосередженість на сутності буття.
3. Некласична онтологія – вивчення структури і
фундаментальних принципів буття.
4. Діалектико-матеріалістична філософія - підхід до
онтологічної проблематики, пов'язаний із фундаментальними
науковими відкриттями XIX сторіччя: закону збереження і
перетворення енергії, клітинної будови всього живого та
еволюційної теорії Чарльза Дарвіна про походження видів.
(Маркс і Енгельс, виникла в 40-х 19ст)
5. Принцип самодостатності природи - не потребує нічого для
свого існування. Людина - теж продукт природи. Поза
природою і поза людиною немає нічого. ( Фоєрбах, «Сутність
християнства» 1841 р)
6. Діалектичний метод (Гегель) - процес мислення, що постає
як саморозвиток Абсолютної ідеї, є деміургом дійсності
7. Діалектичний метод (Маркс) –процес мислення, згідно
якогоідеальне є не що інше, як матеріальне, пересаджене в
людську голову і перетворене в ній
8. Матеріалістична діалектика – вчення про найзагальніші
закони розвитку природи, суспільства та мислення. Згідно з
діалектичним матеріалізмом, активність притаманна самій
матерії, оскільки в ній діють сили, "внутрішні суперечності",
боротьба яких призводить до нових синтезів і зв'язків, у яких
знову виникають суперечності, а отже, і тенденція до
подальшого переформування та еволюції матерії.
9. Засадничий принцип діалектико-матеріалістичного
розуміння – буття є визнання первинності матерії та
вторинності свідомості, тобто протиставлення, з одного боку,
матерії, природи, фізичного, об'єктивного, а з іншого, -
свідомості, духу, психічного, суб'єктивного (Енгельс)
10. Буття - його мислять як Природу, якою треба оволодіти
11. Свідомість - духовне, мислення виключене зі сфери буття
12. Принцип матеріальної єдності світу – світ єдиний і
цілісний, що переконливо доводять природничі
науки.Підтвердженням цього принципу є доведена
природознавством ідея однорідності речовини, її структури та
закономірностей буття.
13. Некласичної фізика - робить об'єктом свого дослідження
поле, на противагу класичній фізиці, яка вивчала речовину.
14. Анігіляція матерії – явище, за яким поєднання електрона з
позитроном давало квант світла - фотон, а не частинку
речовини.
15. Субстрат – речовина та її матеріально-атомістична будов
16. Матерія-це філософська категорія для позначення
об'єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях, яка
копіюється, фотографується, відображається нашими
відчуттями, існуючи незалежно від них.( В. Ленін, "Матеріалізм
і емпіріокритицизм" 1909 р)
17. Загальні форми буття матерії - це простір і час, які не
існують поза матеріальними об'єктами
18. Простір - протяжність об'єктів, їхнє розташування та
межування з іншими об'єктами;є нескінченно різноманітний, а
також - неперервний і дискретний.
19. Час - тривалість, черговість і швидкість перебігу процесів,
їхній ритм і темп.Час, як і простір, є дискретно-речовим,
нескінченно розмаїтим і неперервним.
20. Тривалість – характеристика існування однієї і тієї ж речі.
У тривалості розрізняють три фази:сучасність, минуле й
майбутнє
21. Черговість - указує на місце події серед інших подій у
їхньому взаємовідношенні: одночасно, раніше чи пізніше
22. Рух - універсальний спосіб існування матерії, зумовлений
самою природою матерії.
23. Рух (Енгельс)- спосіб існування матерії, як внутрішньо
властивий матерії атрибут, обіймає собою всі зміни і процеси у
всесвіті, починаючи від простого переміщення і закінчуючи
мисленням
24. Спеціальна теорія відносності - функціональна залежність
між координатами простору і часу та швидкістю рухомих
об'єктів. При швидкостях, близьких до швидкості світла,
просторові параметри зменшуються (стискаються), а час
уповільнюється.(Енштейн)
25. Загальна теорія відносності - Об'єкти з великою масою
змінюють геометрію простору-часу: чим більша маса, тим
більше його викривлення. А це, своєю чергою, впливає на рух
тіл поблизу такого простору-часу.(Енштейн)
26. Відображення - це універсальна властивість матерії. Така
властивість виявляє себе в процесі взаємодії матеріальних
об'єктів як здатність цих об'єктів під впливом інших змінювати
свою структуру й форму та фіксувати властивості один
одного.До властивостей відображення належать:
універсальність, інформативність, адекватність, активність на
рівні живого (Ленін)
27. Збудливість - це реакція вже спеціалізованих органів на
зовнішні дії завдяки наявності нервових клітин.
28. Рефлекс - це стандартна реакція організму на зміни
зовнішнього чи внутрішнього середовища, що здійснюється
через цент-ральну нервову систему у відповідь на подразнення
29. Неореалізм - відмовляється від пошуку субстанції, а
звертається до феноменів, які дані в пізнанні чи логічній
конструкції. Неореалізм репрезентує критична онтологія
німецького філософа Ніколая Гартмана (1882-1950), яку він
створив у 20-х роках XX ст.
30. Початок онтології - це усвідомлення ідентичності буття в
усьому, що існує: у ньому не розрізняються жодні відмінності .
31. Розшарованість - головна особливість структури реального
світу. Чотири виокремлені шари утворюються завдяки
відмінності у природі між живим і неживим, а в сфері
ідеального - між психічним і духовним.
32. "Закон повернення" - фіксує присутність закономірностей
нижчих шарів у вищих. Інакше кажучи, кожен вищий шар
потребує для свого існування нижчого шару
33. Категорії – найзагальніші визначення властиві кожному
шару
34. Буття в собі - це реальне та ідеальне буття( Гартман)
35. Неотомізм – вчення, згідно якого Бог означає всю повноту
буття, в якому сутність та існування збігаються. (оновлена
філософія Аквінського; в 1879 р проголосили офіційною
філософією католицької церкви)
37. Бог - це чисте буття, чиста досконалість, що перебуває у
трансцендентному та недоступний розуму.Причина буття всіх
речей, яка внутрішньо притаманна їм.( за неотомізмом)
38. Еволюція (Шарден) - головна умова, якій віднині мають
підпорядковуватися та з якою мають узгоджуватися усі теорії,
гіпотези, системи, якщо вони хочуть бути розумними та
істинними.
39. Людина(Шарден) - ключ до розуміння еволюції Всесвіту
(Універсуму).За двома аспектами: як наслідок еволюції
космічного цілого та як перспектива його подальшого розвитку
40. Рефлексія - набута свідомістю здатність до зосередженості
на собі, здатність не лише пізнавати світ, а й себе, не просто
знати, а знати, що знаєш.
41. Ноосфера(Шарден)- це сфера думки, абсолютно духовна і
невидима, але цілком реальна і веде до колосальних
перетворень матеріальних мас.
42. Людство - колективна реальність, результат мегасинтезу
людських думок, якому тепер індивідуально і колективно
підпорядковані всі мислячі елементи Землі. Людство має
майбутнє, лише згуртувавшись духовно(Шарден)
43. Агрегація - явище з'єднання клітин у багатоклітинні
утворення при контакті з безособовим та анонімним. Зокрема,
колектив поглинає особистість, убиваючи любов
44. Точка Омега -це центр найбільшої концентрації свідомості;
духовна особистість, що не має матеріальних рис;
надособистість, Христос. Отже, космогенез збігається з
Христогенезом; божисте вогнище Духу
45. Ноосфера (Вернандський) - це нова геологічна оболонка
Землі, яка твориться передусім зростанням науки, наукового
розуміння і заснованої на цьому соціальної праці людства.
46. Принцип процесу(Вайтгед) - кожне дійсне існування можна
описати лише, як органічний процес. У процесі аналізу природи
ми віднаходимо, що поява організмів залежить від вибіркової
активності, яка схожа на мету
47. Онтологічний принцип (Вайтгед)-дійсність складається з
дійсних існувань. Усе, що існує, відбувається, триває, тому
"дійсні існування" - це "дійсні події".Це радикальне
протиставлення сутності та існування, категорична відмова від
тотожності мислення та буття.
48. Подія - єдність реальних речей(Вайтгед)
49. Буття - це єдність розмаїття, поступовий рух від
розчленування до поєднання, творення нового існування,
відмінного від елементів розчленування. (Вайтгед)
50. Креативність - принцип новизни. Дійсність завжди
перебуває в безперервному процесі самопородження.
51. Зрощування - процес породження "нової речі" з багатьох
окремих існувань
52. Атомізація – необхідна умова реальності простору і часу
53. Реформований суб'єктивістський принцип - за цим
принципом, становлення постає, як становлення суб'єктивної
єдності, що вбирає в себе об'єктивну даність.
54. Суб'єктивність - результат процесу і його
передумова;онтологічна характеристика світу.
55. Екзистенціалізм -некласичний, феноменологічно-
структуралістський підхід, який сформулював М. Гайдегер,
полягає в тому, щоб виявити структуру людського буття
"зсередини".
56. Стурбованість - принцип буття людини в світі. Справжній
смисл стурбованості - це часовість людського буття, його
спрямованість до смерті
57. Смерть(Гайдегер) - онтологічна можливість людського
існування. Смерть, скінченність є призначенням людського
буття.
58. Людина - це істота, яка приносить своє життя в жертву
своєму призначенню.(Гайдегер)
59. Екзистенціалізм - некласичний, феноменологічно-
структуралістський підхід, який сформулював М. Гайдегер,
полягає в тому, щоб виявити структуру людського буття
"зсередини".
60. Фундаментальна настроєність – певна цілісність, що
висвічується в хаотичному плині настроїв.
Розділ 8 Філософські Традиції В Україні
1. Поганство — давня дохристиянська віра.
2. Поганин — латинського походження — це нехрещений,
тобто нехристиянин.
3. Апокрифи - легендарні оповідання на теми зі Старого і
Нового завітів, які не ввійшли до складу канонічних книг Біблії.
4. Агіографія - література, в якій ідеться про життя, подвиги
або страждання канонізованих людей, тобто визнаних церквою
святими.
5. особливу позицію, яку розуміють як
Святість - втілений моральний ідеал поведінки, жертовність,
здійснену тут, на землі .
6. Літописи - джерело історіософської думки, тобто
універсального погляду на історію Київської Русі.
7. Філософія (Київська Русь) — любомудріє, життя в істині,
тобто слідування високим моральним принципам.
8. Книжність — одна з найвищих чеснот людини, запорука
мудрості.
9. Філософ(Йоан Дамаскин) - це книжник, учений, граматик,
освічена людина.
10. Філософія(Йоан Дамаскин) - це пізнання існуючого як
сутнісного, тобто пізнання природи існуючого.
11. Філософія (Йоан Дамаскин)- це пізнання Божого і
людського, тобто видимого і невидимого.
12. Філософія(Йоан Дамаскин) - це турбота про смерть як
довільну, так і природну. Адже смерть двоїста: по-перше,
природна, тобто коли душа покидає тіло; по-друге, довільна,
коли ми зневажаємо життя теперішнє і пориваємося до
майбутнього.
13. Філософія(Йоан Дамаскин) - це уподібнення Богові через
мудрість, через Істинне пізнання блага і справедливості.
14. Філософія(Йоан Дамаскин) - це мистецтво мистецтв і наука
наук, тому що вона є основою кожного мистецтва. За її
допомогою винаходять будь-яке мистецтво і будь-яку науку.
15. Філософія(Йоан Дамаскин) - це любов до мудрості. Але
справжньою Премудрістю є Бог, тому любов до Бога є
справжньою філософією .
16. Філософія (Кирило Філософ) - це знання божественних і
людських справ, яке навчає, як людина може наблизитись до
Бога, як своїми вчинками уподібнитись до Того, Хто її створив.
17. Антропоцентризм давньоукраїнської філософської думки —
філософське вчення, де людина постає центральною ланкою у
взаємодії Бога зі створеним світом.
18. Людина — як витвір Бога, є єдністю душі й тіла.
19. Тіло - як "природна" сутність, єднає людину з усією
природою.
20. Розум - володар душі.
21. Душа — виражає духовну сутність, яка єднає її з Богом.
22. Світ - це арена боротьби Добра і Зла, як за релігійною, так і
світською мудрістю.
23. Мета християнської мудрості - спасіння душі
24. Мета світської — пізнання матеріальних речей за
допомогою розуму.
25. Пізнання - це витлумачення текстів.
26. Закон - це віра, дана Богом ізраїльтянам через пророка
Мойсея і викладена у Старому Заповіті Біблії.
27. Благодать - це віра, дана Богом усьому людству через сина
свого Ісуса Христа і викладена в Новому Заповіті - Євангеліє.
28. Закон для Іларіона - це період історії людства до приходу
Христа.
29. Благодать - це історія людства після приходу Христа і
хрещення народів.
30. Благодать - це послане Богом спасіння, очищення від гріхів
і прилучення до "Царства небесного".
31. Минуле(бібілійна історія)(Іларіон) — реальний символ,
праобраз власне християнської історії.
32. Хрещення Русі - завершальним етапом розповсюдження
християнства. Воно утверджує перевагу світла над темрявою,
"благодаті та істини" над "законом", свободи над рабством.
33. Закон - предтеча благодаті й хрещення
34. Закон - слуга благодаті й істини
35. Істина і благодать - слуги прийдешньому віку, після
страшного суду, віку без хвороб і смерті, слуги життю вічному,
нетлінному.
36. Християнство(Іларіон) - подібне до благодатного дощу, що
оживляє землю, спустошену спекою ідолопоклоніння.
37. Акт хрещення (Іларіон) - божественне усиновлення людини.
38. Кальвінізм — протестантська течія, яка закликає до
простого життя й ощадливості, вимагає встановлення контролю
мирян за діяльністю духівництва, визнання прав церковної
громади та незалежність її від державної влади.
39. Антитринітарія — відокремлена від кальвінізму течія, які не
визнавали Божественної Трійці, первородного гріха,
боговтіленості та спокутної жертви Ісуса Христа. Вони вільно
трактували Біблію.
40. Братства - організації православного населення міст у формі
громад або національно-релігійних осередків при церквах із
функціями політично-виховного, духовного і навіть правового
характеру.
41. Полемічна література — література, в якій критикували як
католицьку, так і православну церкву.
42. Християнський аскетизм — повна ізоляція або втеча від
світу.
43. Єдиний спосіб наближення до Бога - приречення себе на
злидні та поневіряння
44. Сенс життя( К. Ставровецький) — повсякдення копітка
праця на благо суспільству.
45. Двояка простота (К. Ставровецький) - одна - справжня,
свята простота, тотожна скромності й чесності, а друга -
невігластво і темнота ледачих людей, які за висловом
"християнська простота" приховують свою духовну порожнечу.
46. Матерія( Т. Прокопович) — речовина, не створена й не
знищувана. Вона розвивається за своїми власними законами.
47. Моральне вдосконалення людини - це її обожнення як
наближення до Бога її духу.
48. Етика ( Г. Конинський) - практична наука, що спрямовує дії
людини до морального добра. Завдання етики - навчити людину
керувати своїми діями і почуттями для досягнення щастя.
49. Життя ( Г. Сковорода) — це філософія ( а філософія — це
життя).
50. Головна філософська проблема ( Г. Сковорода) - це щастя
людини та шляхи його досягнення.
51. Завдання філософії(Г. Сковороди) - дати життя нашому
духу, благородство серцю, світлість думкам.
52. Мудрість — джерело блаженного стану людини.
53. Любомудріє - спосіб життя, який ґрунтується на шуканні
істини й буття в істині.
54. Самопізнання(Сократ) - це інтелектуальний акт,
результатом якого є пізнання та знання.
55. Самопізнання ( Г. Сковорода) - це спосіб наближення
людини до Бога шляхом заглиблення у себе.
56. Серце( Г. Сковорода) — осердя душевного життя людини,
джерела самопізнання, що скеровує людину до
самовдосконалення.
57. Символіка ( Г. Сковорода) - це Особливий світ реальності, в
якому прихована потрібна людині істина.
58. Діалог ( Г. Сковорода) - - це не лише форма викладу його
творів, а й спосіб життя, сповнений пошуку шляхів до
досягнення людського щастя.
59. Великий світ (макрокосмос)( Г. Сковорода) — це світ речей,
Всесвіт, який він іменує ще термінами: "все-на-все", "пампан",
"універсум". Великий світ нескінченний і безмежний, він
складається з незчисленних світів, наче "вінок з віночків".
Перший є всезагальний світ і світ населений, де живе все
народжене. Цей складений із численних світів і є великий світ.
60. Перший - мікрокосм, тобто світик, маленький світ або
людина.
61. Другий світ - символічний, тобто Біблія.
62. Бог - невидима натура, іманентний природі, речам, всьому
існуючому і водночас не переходить у них, не зливається з
ними.
63. Реальний світ - це світ невидимий, а матеріальний світ-це
лише тінь реального
64. Світ символів є тією самостійною реальністю, що
забезпечує людині можливість осягнення Бога.
65. Антитетика — метод, який споріднений із діалектичним
методом античності та є його символічним втіленням. Такий
метод - антитетика, як прагнення відкрити в дійсному бутті
протилежні означення, суперечності, які взаємодіють між
собою.
66. Бог - вічний і таємний закон у створеному світі.
67. Матерія - це безформний матеріал, з якого все витворює
Бог. Вона вічна, бо є корелятом Бога.
68. Бог(Г. Сковорода) - це розлитий в універсумі Дух,
космічний розум, добро і краса.
69. Вічне начало — невидима натура, яка незмінна; процес
виникнення і зникнення матеріальних речей.
70. Бог - це загальна природна закономірність, що лежить в
основі матеріального світу, видимого світу.
71. Тілесна, видима натура( Г. Сковорода) - тлінна, часова;
єство глиняне, попільне.
72. Плоть ( Г. Сковорода) - ніщо, тінь.
73. Духовна натура людини(Г. Сковорода) - божественна,
невидима, блаженна, вічна, жив, а також є безначальним
початком.
74. Пізнати себе - це те ж саме, що пізнати в собі Бога
75. Пізнати Бога - означає пізнати ідеали Добра, Краси, Правди,
які є основоположними для життя істинної людини.
76. Серце(Г. Сковорода) — є для людини її Богом-
наставником, до голосу якого вона повинна прислухатися, ним
керуватися.
77. Істинне щастя (Г. Сковорода) — зріднена праця.
78. Першопочагок - самодостатнє збурення, поставання
матеріальних форм.
79. Людина - скінченне утворення нескінченного вічного
безумовного початку.
80. Людина - малий світ.
81. Серце (П. Юркевич) — осердя духовного життя людини.
Серце символізує окремішність кожної людини як духовної
істоти.
82. Серце - це охоронець та двигун усіх фізичних (тілесних) сил
людини. Серце як фізичний орган, є осердям людини, оскільки в
ньому поєднані центральна нервова система і симпатична.
Серце "повернуте" і до центру, і до периферії, є гарантом
цілісності людини, її індивідуальності. Саме життя серця
утворює сутність людини.
83. Серце - центр багатогранних почувань, зворушень та
пристрастей усіх відтінків, орган волі та хотіння.
84. Серце - це зосередження душевного й духовного життя
людини, її сил.
85. "Серце є вихідний пункт всього доброго і злого в словах,
думках та вчинках людини".
86. Серце - це зосередження всієї пізнавальної діяльності
людини, але не як акти дискурсивного мислення, а як акти
осягнення.
87. Серце - це центр морального життя людини.
88. Слово Боже - основа любові до добра, основа моральної
свободи.

Розділ 9 Гносеологічні Парадигми Новочасної Філософії

1. Гносеологія - це філософське знання про сутність,
закономірності, шляхи та межі знання й пізнання.
2. Мета наукового пізнання - приносити користь людському
роду.
3. Емпіризм ( започатковує Ф. Бекон ) - гносеологічна позиція ,
згідно з якою перевага в науковому пізнанні надається
чуттєвому досвіду.
4. Мета пізнання(за Ф. Беконом) - це знання як результат
раціональної обробки досвідних даних.
5. Повна індукція - метод , згідно з яким беруть до уваги всі
предмети даного класу і виявляють їхню загальну властивість
6 . Неповна індукція – метод , згідно з яким висновок роблять
за аналогією, на підставі репрезентантів даного класу.
7. Істинне знання - це "точне" віддзеркалювання предметів і
процесів природи.
8. Гносеологічний оптимізм - це віра у всесильність людського
пізнання, визнання його необмежених можливостей .
9. Адекватність пізнання - відповідність змісту пізнання буттю
предметів.
10. Істина - зміст наших знань, який відповідає дійсності.
11. Схоластична філософія – синтезом аристотелізму і
християнського світогляду.
12. Гносеологічний скептицизм - сумнів у можливості
достовірного пізнання.
13. Скепсис - це мистецтво протиставляти один одному будь-які
мислимі предмети.
14. Епохе - утримуватися від будь-яких категоричних чи
проблематичних суджень
15. Спокій душі - атараксію.
16 . Сенсуалізм – течія , згідно з якою джерело всіх знань є
відчуття
17 . Раціоналізм – течія , згідно якою за допомогою одного
тільки розуму ми можемо осягнути знання.
18 . Сумнів( Р. Декарта) - передумовою адекватного пізнання
світу.
19. Інтуїція - усвідомленням істин і співвідношень, що
з'являються в розумі.
20 . Рефлексія (Дж. Лок )- спостереження розуму над своєю
діяльністю і способами її прояву, завдяки чому в розумі
виникають ідеї цієї діяльності .
21. Пізнання( Дж. Локк) є лише сприйняттям зв'язку й
відповідності або невідповідності (несумісності) будь-яких
на¬ших ідей.
22. "Дух" ( Дж. Берклі )- те, що мислить, воліє і сприймає,
тобто Я сам.
23 . Існувати ( Дж. Берклі )- бути сприйманим, бо єдине з чим
безпосередньо має справу людина, взаємодіючи зі світом речей,
є відчуття в певних комбінаціях і послідовностях.
24. Реальність - це те, що безпосередньо спостерігаємо,
сприймаємо і переживаємо.
25. Дійсні речі –(Дж. Берклі) ідеї, закладені у відчуттях творцем
природи.
26. Досвід - це потік вражень, причини яких нам невідомі й
неосягнепі, оскільки в досвіді людина має справу з конкретними
речами і вийти за межі своїх вражень вона не в змозі.
27. Емоції і афекти - задоволення, незадоволення, любов,
ненависть, страх, надія.
28 . Знання, яке , незалежне від будь-якого досвіду( І. Кант) н-
апріорне
29 . Емпіричне знання, отримане в досвіді, - апостеріорним.
30. Аналітичні судження - значна частина діяльності нашого
розуму в процесі пізнання полягає в аналізі поняттєвого знання
про предмети,в результаті якого, ми отримуємо роз'яснююче
знання того, що вже містилося в поняттях.
31. Синтетичне знання – знання , яке розширює зміст пізнання.
32 . Чуттєвість - це здатність сприймати відчуття.
33. . Розсудок - це здатність пізнавати через поняття, тобто
дискурсивно.
34. Простір є необхідним апріорним уявленням, що лежить в
основі всіх зовнішніх споглядань.
35. Категорії - це поняття, що а ргіогі приписують закони
явищам, визначаючи зв'язок розмаїття в природі.
36. Категорія кількості -знання одиниці, міри, величини,
сукупності або цілості.
37. Категорія якості - знання реальності, заперечення,
обмеження.
38 .Категорія відношення - знання щодо причиновості,
субстанції, взаємодії.
39. Категорія модальності - знання необхідності, можливості,
дійсності.
40. Світ речей-у-собі -це всі матеріальні утворення, а також Бог,
свобода волі й безсмертя душі
41. Світ речей-для-нас- феномени.
42. Феномен - це чуттєвий предмет, що мислиться розсудком.
43. Річ-у-собі - це об'єктивна реальність, яка принципово
непізнавана.
44. Трансцендентний додаток - те, що виходить за межі
безпосереднього чуттєвого досвіду.
45. Пізнання ( некласичне розуміння Канта )- творча
конструююча діяльність розсудку, що породжує ідеальні
об'єкти.
46. Трансцендентальний ідеалізм – синтез емпіричного і
раціонального рівня пізнання , завдяки трансцендентальним
щдатностям.
47. Антиномії - суперечливі судження, що виключають одне
одного.
Розділ 10 Моделі Пізнання Та Наукового Знання В Новітній
Філософії
1. Гносеологія - філософського знання, що прагне відповісти
на питання: що таке пізнання, який його механізм та які його
джерела
2. Філософія - ставить питання: що таке істина та який її
критерій; стверджує, що пізнання спрямоване на досягнення
істини; ставлячи питання про межі пізнання, філософія з'ясовує,
чи можливе пізнання поза межами людського досвіду, тобто
трансцендентально.
3. За Аристотелем, пізнання - це адекватне відтворення
предмета у розумі людини
4. Результат пізнання - істинне знання як відповідність між
змістом пізнання та буттям предметів
5. За Ф. Беконом, істинне знання - це "точне"
віддзеркалювання предметів і процесів природи; Бог створив
людський розум подібно до дзеркала, здатного відобразити весь
світ
6. За Р. Декартом, істинне знання - людина досягає лише за
допомогою розуму
7. За Дж. Локом, істинне знання - людина отримує через
відчуття
8. За І. Кантом, людське знання - результат синтезу
емпіричного (я розіегіогі) і неемпіричного (а ргіогі) знання.
9. Концепцію діалектико-матеріалістичної (марксистської)
гносеології - 1.Існують речі поза і незалежно від нашої
свідомості, й вони є джерелом нашого пізнання. 2.Жодної
принципової різниці між явищем і "річчю в собі" немає. Різниця
є між тим, що пізнане, і тим, що ще не-пізнане. 3.В теорії
пізнання треба мислити діалектично, тобто не припускати
готовим і незмінним наше пізнання, а досліджу¬вати, як із
незнання постає знання .
10. Пізнання - більш або менш адекватне відображення
дійсності свідомістю людини; взаємодія суб'єкта з об'єктом
11. Мета діалектико-матеріалістичної теорії пізнання - це
перехід від незнання до знання, від знання неповного,
неточного до більш повного й точного
12. Пізнання - діалектичний процес, результатом якого є істина
13. Істина - це такий зміст наших знань, який відповідає
дійсності
14. Відображення - це здатність матеріальних об'єктів,
процесів і явищ при взаємодії змішовати свою структуру, що
дає змогу відтворювати властивості однієї речі в іншій
15. Принцип відображення - зведення до мінімуму
"суб'єктивності" у пізнанні через нарощу¬вання "об'єктивності"
16. Образ - ідеальна форма відображення предмета чи явища в
процесі безпосереднього спостереження
17. Відчуття - суб'єктивний образ об'єктивного світу
18. Уявлення - така форма психічного відображення, яке дає
змогу утримувати в психіці образ предмета без його
безпосередньої дії на чуттєвість
19. Чуттєвий досвід - це вихідний пункт і основа будь- якого
пізнання
20. Форма абстрактного мислення - поняття, яке є формою
думки, що містить у собі загальні, істотні риси не одного
предмета чи явища, а ряду, класу предметів, явищ.
21. Абсолютна істина діалектико-матеріалістичної гносеології
- зміст наших знань, який не буде спростований у майбутньому.
22. Практика - матеріальна, чуттєво-предметна, доцільна,
суспільно-історична діяльність людей з освоєння та
перетворення природних і соціальних об'єктів
23. Суб'єкт - свідомість людини з усім її змістом
24. Об'єкт - річ, якою вона є сама в собі
25. Дія - головна форма життєдіяльності людини
26. Пізнання індивіда - не самоціль
27. Сумнів - суб'єктивний стан невизначеності людини, що
призводить до порушення плавності дій і навіть до припинення
дії.
28. Прагматична віра - перехід від сумніву до віри
29. Метод авторитету - це спосіб закріплення соціальних
вірувань, за його допомогою здійснюють управління масами
30. Метод наполегливості - це простий і зручний
індивідуальний спосіб закріплення переконань через подолання
сумніву, згідно з яким необхідно дотримуватися своїх поглядів,
не звертаючи уваги на критику і на факти, не витрачати час на
роздуми, а доводити справу до кінця, бо успіх стверджує віру
31. Метод науки - це спосіб закріплення логічно
обгрунтованих вірувань у формі підтверджених досвідом
емпіричних принципів
32. Вірування - автономний елемент пізнання, а тому не
співвідноситься з предметом, тобто про його істинність чи
хибність говорити немає сенсу.
33. Принцип "сумніву-віри" - оскільки множина висловлювань
у принципі нескінченна, то термін може бути визначений
частково, а знання про предмет може бути гіпотетичним.
34. Досвід - потік свідомості
35. Потік свідомості - це перше і єдине, що найближче нам
дано як соціальним істотами.
36. Критерій цінності знання - його корисність для здійснення
тої чи тої діяльності
37. Теорія істини – визнання нерозривного зв'язку теоретичної,
пізнавальної діяльності людини з її використанням у досвіді
38. Призначення прагматичного методу – витлумачення
конкуруючих думок і з'ясування практичних наслідків їхньої
реалізації
39. Нова істина - завжди посередник між старою та новою
теоріями, вона виконує, на думку філософа, функцію
миротворця
40. Досвід - усе те, що стало фактом свідомості
41. Проблемна ситуація - вихідний момент перебудови досвіду.
42. Теоретичний аналіз усіх можливих наслідків - остаточний
вибір шляху розв'язання проблеми.
43. Емпіричні закони виявляють шляхом порівняння
спостережень та їхнього узагальнення, але самі вони
безпосередньо неспостережувані.
44. Теоретичні закони - грунтуються на емпіричних законах,
але їхнє конструювання не зводиться до простого узагальнення
емпіричних.
45. Верифікувати наукове судження (лат. уегі/ісаге -
перевірити, довести істину) - означає встановити його зміст
(значення) шляхом зведення його до емпіричного досвіду.
46. Верифікація - це спосіб установлення істинності наукових
тверджень.
47. Принципом верифікованості - відповідно до цього
принципу теоретичне наукове судження інтерпретують не лише
тоді, коли актуально здійснюють перевірку, а й тоді, коли існує
принципова можливість такої перевірки
48. Принцип подвійної верифікації - актуальної та логічної
49. Повністю формалізовані теорії - це надто жорсткий
критерій раціональності наукового знання
50. Наука, на думку філософа Е. Гусерль, - це світ об'єктивно
істинного знання, виражений у теоретично-логічній формі
51. Аподиктична очевидність дає споглядання сутностей
(ейдосів). Вона має ту характерну особливість, що "наперед
виключає будь-який можливий сумнів, як безпредметний".
твердження «2+1=1+2»
Розділ 11 Парадигми Розвитку Науки: Класична, Некласична,
Постнекласична
1. Епістемологія - теорія знання , предметом якого слугують
сутність, закономірності функціонування та розвитку
науки ,результат розвитку науки та перетворення її в соціальний
інститут.
2. Предмет дослідження першого позитивізму - визначення
критерій наукового знання та здійснення його класифікації.
3. Філософія, на відміну від конкретних наук, є однорідною
наукою, а тому перед нею стоїть завдання синтезувати дані
конкретних наук в ідеї цілого.
4. Закони - це повторювані зв'язки і відношення між явищами.
Вони відповідають на питання ЯК, а не ЧОМУ, виконуючи
функцію опису відомих фактів і завбачення невідомих.
5. Гносеологічні функції науки (за О. Конт) - опис і
прогнозування на основі досвідного знання.
6. Чуттєве сприйняття - основа встановлення емпіричних
законів.
7. Спостереження (За О. Контом)- універсальний метод
науки ,розвиток відбувається шляхом нагромадження фактів та
відкриття законів.
8. Наукове знання - це знання емпіричне, досвідне, відносне,
незавершене, а не абсолютне.
9. Теологічна стадія людини- апелює до віри
10. Метафізична стадія - апелює до віри й розуму.
11. Наука ґрунтується на узагальненні результатів
спостереження. Вона завершує інтелектуальну еволюцію
людини, сприяючи раціональній організації життя суспільства.
12. Еволюція - абсолютний загальний елемент досвіду, який дає
можливість зрозуміти будь-які явища.
13. 70-і роки XIX ст. – новий етап у розвитку класичної науки,
яка переорієнтовується на вивчення замкнених динамічних
систем.
14. Закони діалектики - об'єктивні, тобто такимі, що існують у
природі та суспільстві, а людське мислення здатне їх виявляти.
Цими законами, за Ф. Енгельсом, є: а) закон єдності та боротьби
протилежностей; б) закон взаємного переходу кількісних змін в
якісні; в) закон заперечення заперечення.
15. Зв'язок - це така взаємодія між елементами системи, що
спричинює зміни одного елемента через дію на нього інших.
16. Марксистська філософія - розширює спектр вивчення
зв'язків, виділяючи істотні, необхідні, причиново-наслідкові
тощо. За цією методологією, завдання кожної науки полягає у
відкритті таких зв'язків, що за певних умов мають істотний,
необхідний, об'єктивний, сталий характер, тобто виявляють себе
як закони.
17. Діалектика- зводить усю різноманітність зв'язків між
елементами системи до взаємодії протилежностей, а тому тут є
абсолютизація якоїсь однієї тенденції в можливих напрямах
еволюції.
18. Матеріалістична діалектика- методологія одноваріантного,
прогресивно спрямованого розвитку замкнених динамічних
систем із жорстко однозначною детермінацією.
19. Кумулятивізм - принцип розвитку класичної науки, згідно з
яким у процесі зростання наукового знання зберігаються всі
нагромадженні досі результати з додаванням нових. цей
принцип не допускає існування альтернативних наукових
теорій. Він обмежує розвиток наукового знання, бо вимагає,
щоб визнавали лише такі нові теорії, які узгоджуються зі
старими.
20. Квантова механіка- вивчає мікросвіт (світ елементарних
частинок).
21. Теорія нестаціонарного Всесвіту- виявила ефект
"розбігання" галактичних систем, існування ядер галактик, де
відбуваються надпотужні енергетичні процеси, які суттєво
впливають на поведінку галактичної системи.
22. Об'єкт некласичної фізики - відкрита система, як результат
взаємодії об'єкта із засобами спостереження.
23. Гіпотеза — це синтез теоретичних концептів та
експериментальних результатів.
24. Верифікація -процес створення техносфери як штучно
створеного буття.
25. Наука- система знання, містить у собі не лише теорії, які
взаємно доповнюють одна одну, а й їхній синтез та
концептуалізацію.
26. Сучасна наука(Ґ. Башляр)- відкрита система, де механізмом
приросту наукового знання є релятивізація базових понять та
принципів, що призводить до перебудови (концептуалізації)
усієї системи наукового знання і накладає відбиток на характер
як наукового, так і філософського мислення.
27. Принцип фалібілізму (фальсифікації) некласичної науки-
будь-яка теорія через обмеженість своєї емпіричної бази може
бути спростована. Згідно з К. Попером, принцип фальсифікації
є критерієм наукового знання, він характеризує критичність
наукового мислення на відміну від ненаукового.
28. Відкрите суспільство( К. Попер) - це суспільство, в якому
вивільнюються критичні здатності людини, а отже, панує дух
раціонального критицизму.
29. Принцип критицизму в суспільстві - "соціальна інженерія",
тобто соціальна творчість, яка через зміну відповідних
інституцій відкриває можливості раціонального соціального
управління.
30. Соціальна інженерія - діяльність з проектування нових
соціальних інституцій, а також містить у собі перебудову та
управління тих, що вже існують, шляхом реформ. Соціальна
інженерія забезпечує розвиток суспільства методом поступових
реформ.
31. Ядро - фундаментальні неспростовні концепти, які
становлять теоретичну основу визнаного стилю мислення.
32. Нормативні рамки - важливий структурний компонент НДП
,правила евристики.
33. Некласична наука -відкрита лінійно-некумулятивна
система, тобто така, розвиток якої ґрунтується на спадкоємності
фундаментальних наукових теорій.
34. Парадигма - сукупність переконань, цінностей і технічних
засобів, які забезпечують існування наукової традиції та
визнаються науковим співтовариством . Зазвичай роль
парадигми виконують найбільш фундаментальні ідеї, принципи,
теорії, які визначають генеральну спрямованість
експериментальної чи теоретичної діяльності і водночас
задають загальновизнані зразки постановки проблем та способи
їхнього розв'язання.
35. Розвиток науки, за Т. Куном- конкурентна боротьба, яку він
розглядав як чергування епізодів змагань між ними. Такими
епізодами є нормальна наука (період неподільного панування
парадигми) та наукова революція (зміна парадигми).
36. Нормальна наука - період досліджень, коли науковці мають
справу з парадигмальною теорією, ігноруючи альтернативні. У
цей період уточнюються факти, поповнюється емпірична база
науки, зіставляються факти з теорією, розвивається теорія в
рамках заданої парадигми.
37. Нормальна наука - кумулятивний етап розвитку, суть якого
полягає в постійному розширенні знання та його уточненні на
основі емпіричних фактів. Доки парадигма дає змогу успішно
розв'язувати проблеми, наука розвивається нормально. Цей
етап, за Т. Куном, є необхідною передумовою наукової
революції.
38. Наукова революція (Т. Кун)- некумулятивний етап розвитку
науки, у процесі якого стару парадигму замінюють новою
несумісною з попередньою.
39. Постнекласична парадигма науки- акцентує на моделюванні
можливих ризиків і загроз щодо використання наукового
знання.
40. Кібернетика-наука, яка вивчає доцільність та оптимальність
управління складними динамічними системами, що
розвиваються.
41. Постнекласична наука – наука, яка вивчає об'єкти нового
типу - саморегулюючі та самоорганізуючі системи як
природного, так а соціокультурного походження (наприклад,
зростання популяцій у тваринному світі, обіг капіталу, навчання
людини в режимі діалогу з комп'ютером
42. Принцип самоорганізації - прагнення системи до
впорядкованості та рівноваги через подолання ентропії
(невпорядкованості, хаосу).
43. Порушення принципу когерентності- у розвитку
самоорганізуючих систем виникають ситуації, коли
другорядним, локальним, за своїм характером, впливам
відповідають глобальні, за масштабами та енергетичною силою,
наслідки. Тому майбутнє системи невизначене й відкрите для
утворення нових структур у системі.
44. Хаос- не джерело деструкції, а етап, що є похідним від
нерівноваги матеріальних систем, що й спричинює спонтанність
структурогенезу.
45.
46. Принцип проліферації - орієнтує науковців на створення й
розробку теорій, несумісних з усталеними позиціями, навіть
якщо останні є загальноприйнятими й добре обґрунтованими,
визнає рівноцінними альтернативні теорії, запобігаючи
передчасному усуненню з поля науки спростованих теорій
47. Принцип проліферації характеризує нелінійність розвитку
науки
48. Принцип неспіввимірності – некумулятивність розвитку
науки. За П. Фойєрабендом, теорії иеспіввимірні в тому сенсі,
що між ними не можна встановити жодного зі звичних логічних
відношень: включення, виключення, перетин. Він не поділяє
вимоги сумісності, згідно з якою нові, ширші, точніші та глибші
теорії містять у собі в "знесеному" вигляді, як окремий випадок,
попередні неповні, неточні теорії.
49. Класична методологія- усунення із процедур пояснення
всього, що не стосується об'єкта
50. Некласична методологія - співставлення пояснюваних
характеристик об'єкта з особливостями засобів і операцій
діяльності
51. Постнекласична методологія - осмислення ціннісно-
цільових орієнтацій суб'єкта наукової діяльності у їхній
співвіднесеності з можливими соціальними наслідками
52. Пояснююча методологія - методологія, що має за мету
встановити певні закономірності розвитку досліджуваних
систем, її застосовують у дослідженні природно-технічних та
соціальних систем.
53. Вік опанування - (Мічіо Кайку) епохальна зміна з пасивних
споглядачів Природи ми можемо перетворитися на її активних
хореографів.
54. Віртуальна реальність від лат., що означає "можлива",
тобто така, що може виявити себе за певних умов.
55. Віртуальне поле науки - невід'ємна складова парадигми
даного наукового співтовариства. Воно мало локальний
характер та обмежену сферу впливу. Віртуальне поле науки
включало імперсональне знання науковця, його ціннісні
орієнтації, естетичні смаки, етичні уподобання тощо.
56. Третя форма науки - ґрунтується на комп'ютерному
моделюванні у віртуальній реальності й відкриває нові сфери
для дослідження" .
57. Експертні системи- системи, які містять не лише
загальновідоме знання цього наукового напрямку, а й досвід,
уміння та імперсональне знання науковця, такі системи здатні
до навчання шляхом реконструкції існуючого знання та
накопичення персонального досвіду науковця.
58. Віртуальний об'єкт наукового дослідження є квазіоб'єктом.
Він надпластичний, оскільки межі конструюючої діяльності
науковця є умовними.
59. Віртуальна реальність формує нові потреби, інтереси,
ціннісні орієнтації особи, відмінні від тих, які визнає реальне
наукове співтовариство.
60. "віртуальний" науковець – феномен, який має власний
імідж, проте немає чітко визначеного соціального статусу, а
отже, і певних зобов'язань ні перед ким, окрім себе. Його
діяльність не обмежена ні просторовими, ні часовими, ні
соціальними рамками.
61. Нагальна проблема сьогодення - розвиток наукового
мислення нового ґатунку, яке продукуючи новації, обов'язково
містило б і оцінку можливих, але небажаних для людини
наслідків.
Розділ 12 Методологія Гуманітарного Пізнання Та Знання
1. Герменевтика, за Ф. Шляйєрмахером, - це мистецтво
уникати непорозуміння.
2. Розуміння - головне поняття герменевтики.
3. дві складові розуміння-граматичну та психологічну.
4. Особливе завдання для герменевта - подолати часову
дистанцію, яке Ф. Шляйермахер назвав "тотожністю з
першочитачем"
5. Історична дійсність - це текст, що підлягає розумінню.
6. Герменевтика - універсальне середовище історичної
свідомості.
7. Предметом наук про дух- є життя. Життя - перманентний
потік становлення.
8. Життя складається із взаємодії людей. В. Дільтай
10. "Найперша умова можливості історичної науки, - пише В.
Дільтай, - полягає в тому, що я сам - історична істота, що
історію вивчає той же, хто її творить".
11. переживання - це внутрішнє буття, що далі не
розкладається.
12. Пізнання життя - ірраціональне, як ірраціональне саме
життя. Життя ми розуміємо.
13. Розуміння - це безпосереднє інтуїтивне вчування, вживання
суб'єкта в предмет розуміння та вираження його у новому тексті
(дисертації, критичній статті про мистецтво тощо).
14. суспільне життя - це духовне життя, яке розуміють як
сукупність вольової та емоційної активності душі, то розуміння
проявів життя повинно спиратися па психологію.
15. Мета психології - не давати причинові пояснення
психічних явищ, а описувати ті душевні стани, які переживає
людина.
16. Текст - це об'єктивація життя "творчого індивіда".
17. Розуміння для нього - це епістемологічна проблема. Е. Беті
18. Об'єктом розуміння виступають- "значущі форми", за
якими стоїть об'єктивований у них дух.
19. Розуміння містить інтерпретацію, реіптерпретацію
(уточнення смислу), дивергенцію (розмежування смислів) та
конвергенцію (об'єднання раніше виокремлених смислів).
20. правила інтерпретації:
- автономії об'єкта, згідно з яким об'єкт має іманентну логіку
існування;
- відтворення об'єкта у цілісності його внутрішніх зв'язків;
- актуальності значення, згідно з яким реконструюване ціле
повинно бути включене в інтелектуальний горизонт
інтерпретатора.
21. Розуміння - це первинна буттєва характеристика самого
життя людини. Людина з розумінням ставиться до свого буття.
Людина є буттям, що само себе витлумачує. Розуміння є
фундаментальним способом буття людини у світі .
22. передрозуміння-на думку М. Гайдегера, - традиція.
23. традиція - це збереження того, що є, збереження, що
існуватиме за будь-яких історичних змін.
24. Мова - особлива реальність, всередині якої людина себе
застає і зростає, тому М. Гайдегер називає її "храмом буття".
25. предметом філософської герменевтики- є вся сукупність
людського знання про світ і буття в ньому.
26. Герменевтика - це досвід світу.
27. Розуміння - це інтерпретація досвіду.
28. Горизонт - це поле зору, яке охоплює та обіймає все те, що
може бути побаченим із якогось пункту.
29. Інтерпретація - це конструювання смислу заново.
30. "Мова - це засіб не стільки виражати готову істину, скільки
відкривати раніше невідому; для того, хто пізнає, вона є щось
об'єктивне, а для пізнаваного світу - суб'єктивне" . О. Потебня
31. Структурна одиниця мови - слово.
32. Мова, за О. Потебнею, - засіб упорядкування тих вражень,
які людина дістає від середовища.
33. три складові частини слова: зовнішня
форма( артикульований звук), зміст (думку), яка передається за
допомогою форми, і внутрішня форма (найближче етимологічне
значення слова).
34. Контекст - це завершений уривок письмової чи усної мови,
який необхідний для визначення значення окремого слова чи
фрази.
35. Внутрішня форма слова - це відношення змісту до думки
свідомості; вона показує як уявляє людина свою власну думку.
36. Поняття "народ" означає: вищий щабель самостійного
національно-культурного життя. Головною і обов'язковою
ознакою народу є мовна єдність.
37. Контекст - це завершений уривок письмової чи усної мови,
який необхідний для визначення значення окремого слова чи
фрази.
38. Суть структуралізму як методу полягає: у виявленні та
аналізі структур, тобто сукупності відношень між елементами
цілого, що зберігають свою сталість при перетвореннях.
39. "Заборона інцесту, - зазначає Ж. Дерида, - конституює
правило, але таке правило, яке, єдине серед усіх суспільних
правил, наділене водночас рисами універсальності" .
40. Слід - це абсолютне джерело сенсу. Отже, за Ж. Деридою,
праписьмо - це те, що не є, "є" не-присутнє.
41. структура - це нескінченна гра різниць у скінченних межах,
і тому вона не піддається зцентрованій тоталізації у замкнену
цілісність.
42. Деконструювати - означає відкинути жорсткі
концептуальні протиставлення пари понять (тіло-дух, слово-
письмо, чоловічий-жіночий, синхронія-діахронія) і вкорінити їх
у феномен, який Ж. Дерида називає "розрізнення"
(відмінюваність).
43. Деконструкція тексту - це насамперед активізація "центрів
опору", які містяться в середині тексту.
44. Ґранднаративи - це оповіді про грандіозні події, які набули
статусу панівних у культурі цієї доби.
45. Наративи- це є способом освоєння досвіду шляхом
розповіді про нього. В наративі індивід оформлює свої інтенції,
надії, страхи тощо.
46. Наратив - це не лише опис досвіду, а й приписи
(інструкції), як поводити себе, вирішуючи практичні завдання,
як поборювати конфлікти, труднощі.
47. Наратив є відкритою й гнучкою структурою.
48. Наративи - це особливі дискурсивні практики. Вони
функціонують як гнучкі моделі нашого пізнання,
структурування діяльності та впорядкування досвіду.
Розділ 13 Субстанційне Розуміння Людини В Некласичній
Філософії
1. Специфіка наукового підходу інтерпретації людини - полягає
в прагненні дослідити людину як відносно самостійний
організм та умови його функціонування й відтворення(медико-
біологічні, хімічні, фізичні та інші науки); як конкретного носія
соціальної дії (педагогіка, психологія, кібернетика, ергономіка
тощо) та як безпосереднього учасника історичного процесу
(історія, народознавство, етнографія, археологія, економіка).
2. Специфіка філософської інтерпретації людини - полягає в
тому, щоб з'ясувати природу та істотність людини, суцільність
та межові умови її існування, а також життєве призначення
людини.
3. Природа людини - розуміється як стійкі, незмінні риси,
загальні задатки та здатності, притаманні Homo sapiens.
4. Сутність людини (істотність) - це якісне поєднання
біологічних, психічних та соціальних рис, які докорінно
відрізняють її від решти живих істот.
5. Є два підходи до розуміння єства людини - субстанційний та
функціональний:
 За субстанційним підходом, істотність людини доконечно
зумовлена біологічними, психічними або соціальними
чинниками і передує її існуванню.
За функціональним підходом, істотність людини не
передує існуванню, а є рольовою, оскільки формується в
процесі її життєдіяльності.
6. Субстанційне розуміння людини конкретизує:
соціально-субстанційний підхід (головні ідеї якого виклав К.
Маркс)
натуралісгично-субстанційний підхід,
духовно-релігійний підхід.
7. Людина (за К. Марксом ) - це природна істота, наділена
природними життєвими силами у вигляді задатків та потягів.
8. Діяльність (за К. Марксом ) - це процес опрацювання
людьми природи та людей. (Діяльність завжди є свідомою та
доцільною). **марксизм структурує діяльність на предметно-
практичну, духовно-практичну та теоретичну.
9. ІКтотність людини ( за К. Марксом ) - це сукупність усіх
суспільних взаємин, які детермінуються способом виробництва
матеріальних благ.
10. Становлення людини (антропогенеза) і суспільства
(соціогенеза) (за К. Марксом) – це цілісний інтегративний
процес антропосоціогенези.
11. Відчуження фізичної праці в капіталістичному суспільстві
(за К. Марксом) виявне:
а) у відвласненні результатів праці;
б) у відвласненні самого процесу праці;
в) у відвласненні сутнісних сил людини;
г) у відчуженні людини від людини.
12.Комунізм, за К. Марксом, - це суспільство, в якому людина
вперше стверджує себе як у себічно розвинену особу. (*
комунізм не реальна мета, а суспільний ідеал).
13. Марксизм вбачає сенс життя людини в служінні
комуністичному ідеалу, а його життєве втілення має виражатися
у самовідданій праці в ім'я ідеї.
14. Екзистенціалізм, у розумінні людини, виходить із реальних
індивідів, спільних умов людського існування (бути у світі, бути
за роботою, бути серед інших, бути смертним тощо) та
суб'єктивності індивіда (з того, що схоплюється безпосередньо,
подібно до декартівського - "Я мислю, а отже, існую").
15. Духовна криза (згідно з екзистенціалізмом) - це розплатою
за некритичне ставлення до історії та ідеї соціального прогресу,
які не виправдали людських надій.
16. Внутрішні переконання людини, її духовний світ (згідно з
екзистенціалізмом) – це визначальний чиннику стратегії
життєдіяльності.
17. Соціалізація – це складний і багатоплановий процес, до
структури якого належать як філогенетичні (формування
родових якостей людини, становлення людства), так і
онтогенетичні (формування конкретної особи) аспекти.
18. Людина ( згідно з екзистенціалізмом ) - це проект, що
переживається суб'єктивно.
19. Істотність людини ( згідно з екзистенціалізмом ) - це
свобода і відповідальність, вибір і тривога.
20. Екзистенція - це сутнісна самототожність людини і вираз
неповторності її єства.
21. Екзистенція - це свобода бути собою всупереч зовнішнім
обставинам.
22. Екзистенційна філософія розглядає людину як - істоту, яка
приносить себе в жертву своєму призначенню.
23. "Готовність до пожертви" ( згідно з екзистенціалізмом ) – це
сутнісне призначення чи атрибут особи, та фундаментальна
властивість людини, яка з особливою яскравістю здатна
виявитися в кризовій ситуації.
24. Екзистенція - це "доля-покликання", якій людина стоїчно
підпорядковується й за якою людина йде.
25. Поведінка людини ( згідно з Дж. Вотсоном) - це сукупність
рухових реакцій індивіда на дію середовища.
26. Середовище ( на думку Ф. Скінера ) - програмує поведінку,
що дає змогу маніпулювати людиною за допомогою
"бігевіористської інженерії", тобто дібраної системи стимулів і
спонук, а отже, формувати абсолютно керовану людину.
27. Людина ( на думку Ф. Скінера ) - це набір репертуарів
поведінки, що змінюються залежно від ситуації.
28. Філософський натуралізм як світоглядно-методологічна
позиція - починається там, де природничо-науковий підхід
поширюють на тлумачення сутності різноманітних феноменів
антропосоціального світу.
29. Головна мета соціобіології ( за Е. Вілсоном ) – полягає у
здійснені широкого синтезу природничих і суспільних наук,
пояснені соціальної поведінки людини на основі аналізу
еволюційно-біологічних передумов її формування.
30. Людина ( за Е. Вілсоном ) - є типовим тваринним видом з
поправкою на якість і величину генетичної відмінності, що
впливає на поведінку.
31. Епігенетичні правила - це психофізіологічний комплекс
напівінсгинктивних, напівсвідомих спонукальних імпульсів, що
регулюють поведінку, попереджують про загрозу існуванню,
утримують від невластивих вчинків.
32. Природа людини ( згідно з соціобіологією) - система
складних реакцій на фактори зовнішнього середовища, які
сформувалися у процесі еволюції людства.
33. Ерос (інстинкт життя) - спрямований на збереження життя,
на його оновлення, творення, прогрес.
34. Танатос (інстинкт смерті) - спрямований на руйнацію
життя.
35. Природу людини ( за 3. Фройдом ) - становлять гонові
потяги, такі як комплекс Едіпа, комплекс Електри, сексуальні
потяги, інстинкт самозбереження та насолоди.
36. Лібідо ( за 3. Фройдом ) - охоплює всю сферу любові
людини, зокрема любов до батьків, дружбу, загальнолюдську
любов тощо.
37. Свідомість ( за 3. Фройдом ) - це лише частина
специфічної багаторівневої реальності, де існують і "несвідомі
потяги", і "несвідомі бажання".
38. Структуру психіки або власне людської особи ( за 3.
Фройдом ) складає - "Воно"(Id), " Я"(Еgо), "Над- Я" (Super-ego) .
39. "Воно" ( за 3. Фройдом ) — це глибинний пласт
підсвідомих потягів та інстинктів, що функціонує за принципом
задоволення, тобто за довільно вибраною програмою отримання
максимального задоволення безвідносно до соціальної
реальності й навіть супроти неї.
40. "Я" ( за 3. Фройдом ) - формується у свідомості й покриває
собою несвідоме, яке прагне врівноважити несвідомі потяги із
соціальною реальністю. (** "Я", як посередник між "Воно" і
зовнішнім світом).
41. "Над- Я" ( за 3. Фройдом ) – це моральний цензор, виявний
передовсім як совість, що містить у собі заповіді, заборони,
владу, авторитет батьків тощо.
42. Існування людини ( за 3. Фройдом ) - це психічна гармонія
індивіда, яка здійснюється через розв'язання конфлікту між
"Воно" та "Я".
43. Головні механізми врівноваження психіки ( за 3. Фройдом )
– це витіснення, раціоналізація ("виправдання") та сублімація.
44. Витіснення - це механізм психічного захисту у формі
мимовільного забування конфліктних ситуацій, стресових
випадків, яких людина воліла б не знати.
45. Сублімація - це переключення енергії людських
пристрастей і потягів на соціально доцільну діяльність та
культурну творчість.
46. Культура ( за 3. Фройдом ) - це гамівна сорочка для
індивіда, яка функціонує в інтересах соціуму з метою
забезпечення спільної діяльності та має на меті обмежувати
антисоціальні потяги й агресивність індивідів.
47. Щастя ( за 3. Фройдом ) - це відсутність незадоволення та
переживання сильних почуттів насолоди та втіхи.
48. Психічне життя людини ( за К. Юнґом ) - це складна
взаємодія трьох рівнів: свідомості, особистого несвідомого та
колективного несвідомого.
49. Особисте несвідоме ( за К. Юнґом ) - є вмістилищем
спогадів і переживань, які були колись свідомими, але згодом
утратили свою інтенсивність, і тому знаходяться за порогом
свідомості.
50. Автономні комплекси( за К. Юнґом ) – цебудь-яке психічне
утворення, яке першопочатково розвивається цілком несвідомо
і вривається у свідомість лише тоді, коли набуває відповідної
інтенсивності, щоб подолати поріг свідомості.
51. Архетипи ( за К. Юнґом ) – це моделі інстинктивної
поведінки. ( **К. Юнґом найповніше охарактеризував ті
архетипи колективного несвідомого, які надто часто турбують Я
та впливають на нього, зокрема це - Персона, Тінь, Аніма,
Анімус, Самість тощо).
52. Маска – це лише компроміс між індивідом і суспільством
стосовно того, якою має бути людина.
53. Тінь - це наша власна примітивність, непристосованість,
незручність, що протистоїть Я.
54. Тінь - це примітивна людина з її бажаннями та емоціями,
яку має в собі кожна людина.
55. Аніма – це персоніфікація жіночої природи чоловічого
несвідомого.
56. Анімус - втілює чоловічий аспект жіночого несвідомого.
57. Самість - це архетип центрованості, який втілює гармонію і
баланс протилежних елементів психіки, їхню прогресуючу
інтеграцію в окремій особі, її індивідуацію, мета якої - цілісна
особа (homo totus).
58. Індивідуація - це процес внутрішнього переродження ,
символами якої є великі духовні вчителі людства, такі як
Христос, Магомет, Будда.
59. Призначення людини ( за К. Юнґом ) - полягає у
саморозвитку, в індивідуації, яка є винятково особистим
прагненням.
60. Трансакція ( за Е. Берном ) - це змістовна одиниця
спілкування, а саме спілкування постає як обмін трансакціями.
61. Соціалізація ( за Е. Берном ) - це освоєння життєвого
сценарію , який конструюється у формі взятих від батьків
стандартів, ідеалів, норм, звичаїв, традицій, перейнятого від
дідуся та бабусі ставлення до життя, репертуарів поведінки
персонажів казок, міфів, близького оточення.
62. Е. Берн виокремлює три головні етапи видозмін життєвого
сценарію:
Перший етап завершується у віці шести років;
Другий етап охоплює підлітковий та юнацький вік;
Третій етап - зрілість.
63. Сценарій ( за Е. Берном ) - це три стійкі комплекси оцінок,
цінностей, норм, життєвих реакцій, схем поведінки тощо.
64. "Дитина" ( елемент структури особи) – цепостійне джерело
творчості та інтуїції, вона виражає несхематизований,
нестандартизований погляд на речі.
65. "Батьки"( елемент структури особи) – це вмістище
моральних максим, ідеалів, норм, що особливо необхідні
людині при формуванні власної родини та вихованні дітей.
66. "Дорослий"( елемент структури особи) - це цінності, оцінки,
ставлення до світу, що ґрунтуються на незалежному погляді на
речі.
67. Дух ( за Вочман Ні ) - це такий вимір людського буття, який
максимально близький Богові.
68. Совість ( за Вочман Ні ) - це "розрізняючий орган", завдяки
якому людина розрізнює добро та зло у своїй свідомості.
69. Інтуїція ( за Вочман Ні ) - здійснює функцію "внутрішнього
чуття", яке не залежить від зовнішніх впливів.
70. Душа ( за Вочман Ні ) - це місце зустрічі тіла та духу, де
вони зливаються.
71. Тіло ( за Вочман Ні ) – це«в'язниця душі».
72. Людина ( за П'єром Тейяром де Шарденом ) – це вісь і
вершина еволюції Універсуму.
73. Тканина універсуму ( за П'єром Тейяром де Шарденом ) –
це субстанція Всесвіту від якої починається шлях до людини й
до її майбутньої інтеграції з Божеством.
Розділ 14 Функціональні Концепції Сутності Людини:
Духовний Вимір
1. Нігілізм – знецінення, девальвація всіх традиційних
вартостей європейської культури та життєвого світу сучасної
людини загалом.
2. Надлюдина – ідеал, сенс людського буття, який вимагає не
удосконалення людини, а її поборення, відмови від того, чим
вона жила, до чого прагнула.
3. Християнство – це релігія рабів; релігія співчуття.
4. Діонісійський первень – природна стихія будь-якого
існування, він домінує неподільно в кожній живій істоті.
5. Аполонівський первень – це врівноваженість розуму і
почуттів, обов*язку й пристрасті, істини й краси, гармонії та
міри.
6. Бог, Розум і Віра – це маски рабської відмови бути самиим
собою, приймати нерівність і життєві негаразди такими, якими
вони є, не проклинаючи їх і не сподіваючись на їхнє подолання.
7. Воля до влади – пристрасть, інстинкт самозбереження, як
енергія, що рухає життя суспільства; потенція життя.
8. Протистояти вадам – перебороти себе, тобто подолати
стадні інстинкти, що заперечують самість, неповторність
одиниці.
9. Людина – проміжна стадія еволюції до надлюдини.
10. Реалізація можливостей – справа вільного творчого зусилля
кожної людини.
11. Життя – це постійний особистий пошук.
12. Призначення людини (Ніцше) – надлюдина.
13. Сходинки до надлюдини – це перетворення духу.
14. Образ верблюда – прагнення до найважчого, вміння нести
хрест життя.
15. Подолати цей шлях (шлях верблюда) – подолати пихатість,
любити того, хто Вас зневажає, зректися слави, коли вона
святкує перемогу.
16. Образ лева – символізує свободу, «священне ні перед
обов*язком та силу».
17. Дитя – образ відновленої рівноваги між діонісійським та
аполонівським початками в людині.
18. Воля – гарант власної свободи й соціально-історичної
творчості.
19. Людина – витвір власних зусиль, а ці зусилля виходять за
межі природи і ведуть до ситуацій незбагненності людської
життєтворчості в її богоподібності, невичерпності та
драматичності.
20. Предмет аналізу філософської антлопології – нерозривна
єдність людини та оточення.
21. Людина (антропологійчний підхід) – «міра всіх речей».
22. В рослин у-собі-себе-буття – це анонімне (без об*єктне)
прагнення в окіл, рух органічного світу від себе в бік до чогось
чи від чогось (наприклад, до світа).
23. «Екстатичний» чуттєвий порив – тотальна відсутність
звернення життя до самого себе, будь-якої примітивної
рефлексії, будь-якого самовідношення, тобто зверненості до
внутрішнього стану.
24. Незбагненний чуттєвий порив – поєднання в людині її
диференційованих потягів та афектів.
25. Інстинкт – це спеціалізація чуттєвого пориву та його
якостей, яка забезпечує доцільність дій як людині, так і тварин.
26. У тварин для-себе- і в-собі-себе-буття – вивляє себе як
інстинктивна поведінка.
27. Цілеспримованість – корисність для себе чи виду.
28. Ритмічність – часова структура.
29. Найпростіші форми інтелектуальної діяльності –
розсудкове практично-технічне мислення.
30. Дух – уміння споглядати першофеномени, абсолютні і вічні
сутності, вартості; це особистісний центр людини.
31. Предметність – безкорислива зацікавленість до власних
структур світу, їхньої об*єктивної суті, як уроджена схильність,
любовне ставлення до речей і до людей.
32. Відкритість світу – форма ставлення людини до оточення
на основі предметності духу.
33. Самосвідомість – усвідомлення себе центром уховних
актів.
34. Людина (Шелер) – це істота, що підноситься над
протилежністю організму й навколишнього світу, істота, яка
ставить себе понад собою і світом.
35. Ідеація – здатність до розмежування сутності та існування.
36. Духовна людина – це аскет життя, вічний протестант проти
будь-якої дійсності.
37. Дух та чуттєвий порив (Шелером) – це дві головні
автономні космічні первні, що існують і в людині, й у світі.
38. Людина (Плеснер) – власна життєва цілість, що містить у
собі шари наявного буття як свою істотність.
39. Тварина – істота, що прагне задовольнити свої вимоги.
40. Спільний життєвий світ – це осягнена людиною форма її
власної позиції як сфера інших людей.
41. Сміх і плач – це катастрофічні реакції людини в моменти
безпорадності за незвичних ситуацій, на які немає адекватної
реакції.
42. Ексцентричність – це ставлення, яке виключає стан повної
рівноваги, це перехрестя потуги та її браку, влади та
безпорадності людської істоти, де жодна сторона не бере гору
над іншою.
43. Людина (Фром) – біопсихосоціальна істота.
44. Фізична самотність – відсутість безпосереніх контактів і
взаємин з людьми і світом.
45. Моральна самотність – це відсутність зв*язку індивіда з
цінностями, символами, соціальними нормами.
46. Екзистенційні дихотомії – питання на які немає відповіді.
47. Спонтанна діяльність – єдиний реально існуючий спосіб за
допомогою якого людина може подолати почуття страху
самотності, не руйнуючи при цьому цілісність особистості.
48. Любов – це настанова, орієнтація характеру особистості,
що визначає її ставлення до світу вцілому.
Розділ 15 Соціальна Філософія: Класичний Підхід І Некласичні
Інтерпретації Суспільства
1. Демократія - народоправство, тобто участь в управлінні
беруть усі хто хоче
2. Аристократія – правління виокремленої частини громадян
3. Монархія – правління однієї особи
4. Природний стан – це ще й стан рівності, за якого вся влада
та компетенція є взаємними, де нікому не належить більше, ніж
іншим
5. Суспільний договір – домовленість з іншими про
об’єднання у спільноту задля зручного, стабільного і мирного
співжиття
6. Суспільство – сукупність індивідів, об’єднаних єдиною
волею
7. Свобода – право робити все те, що дозволено законом
8. Соціальна філософія – вивчає суспільство як цілісну
систему
9. Суспільство – цілісна система, яку можна порівняти х
живим організмом
10. Соціальна статистика – розділ соціології, що з’ясовує
архітектоніку, будову соціальної системи та її структурні
елементи
11. Соціальна динаміка – розділ соціології, що виявляє закон
послідовної зміни станів людства і пояснює його дію
12. Соціальний агрегат – дискретне ціле, одиниці якого вільно
пересуваються у просторі, одначе пов’язані між собою
символічною номінацією
13. Соціологія – наука про суспільство
14. Прогрес – це підвищення рівня організації системи в
процесі адаптації
15. Суспільний прогрес – поступовий перехід від мілітарного
типу суспільства до індустріального
16. Суспільство – об’єктивно функціонуюча система, в основі
якої лежить спосіб виробництва матеріальних благ
17. Економічний - це відносини власності, розподілу, обміну і
споживання, які існують об'єктивно.
18. Надбудова - що містить у собі ідеологію та соціальні
інститути, які забезпечують її функціонування
19. Суспільство – сукупність взаємодій індивідів
20. Історичний закон поступу - перехід від механічної до
органічної солідарності
21. Маса – сукупність одиниць без спеціальної підготовки,
люди які не відрізняються від інших, а лише повторюють
загальний тип
22. Варварство – це нехтування нормами співжиття, відмова
від необхідності вести діалог та досягати порозуміння з іншими
людьми
23. Добірна людина – це та, що вимагає від себе більше, ніж
від інших, бере на себе щоразу нові труднощі, та обов’язки
24. Класи - це великі групи людей, яких "розрізняють за їх
місцем в історично визначеній системі виробництва, за їх
відношенням до засобів виробництва і за їх участю в суспільній
організації праці, а отже, за способами одержання і розмірами
тієї частини суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні
25. Закрите суспільство (Маркс) – таке яке характеризували
незмінні закони розвитку, тоталітаризм, примат суспільства над
індивідом, особиста безвідповідальність, ідейний догматизм.
західна демократія- здійснення переходу до відкритого
суспільства
Розділ 16 Філософія Національної Ідеї В Україні (Хіх-Ххі Ст.)
1. Романтизм-особливий світогляд, головні структурні
компоненти якого вкорінені в попередньому культурно-
духовному розвитку.
2. Світогляд просвітників-головне, земний порядок, який
опирається на науково просвітлений розум.
3. Романтизм-культурна епоха становлення української
ідентичності, утвердження української самосвідомості на
противагу малоросійській,духовне підґрунтя, на якому постав
романтичний світогляд, були ідеї історизму, нації та
героїчної особистості.(М.Скринник)
5. Національна Ідея-синтетичний погляд на власну націю, її
етніч- ну спільність, культурну, мовну та історичну єдність,
змагання за самоствердження серед інших націй.
6. Національна ідея-виникає тоді, коли народ помічає свою
єдність, свої традиції, власну історію, розглядаючи їх як ґрунт
для самовизначення серед інших націй.(В.Горський)
7. Державність-зовнішня форма духовності нації, де вона
набуває завершеності й досконалості, аби вийти поміж народи.
8. Панславізм-в Україні набув форми федеративної спілки
слов’ян, в якій кожен народ зберігав би свою національну
ідентичність.
9. Історія– це накреслений Богом для людства шлях до спасіння.
За задумом Бога, всі народи і племена повинні жити на основі
рівності та свободи, що панує як всередині кожного народу, так
і у відносинах поміж ними. Другою умовою щасливого життя
народів є віра й любов до єдиного істинного Бога. Лише на
таких засадах може постати справедливий федеративний устрій
слов’янських народів.(М.Костомаров)
10. Слов‘янський федералізм-об’єднання слов’ян на засадах
збереження кожним народом своєї окремішності при загальній
особистій і суспільній свободі.
11. Украінська національна ідея-ідея усунення колоніальної
залеж- ності шляхом народної революції і будівництва
незалежної української держави.
12. Серце-це позасвідомий національний та індивідуальний
досвід людини. Воно визначає напрями життєвого шляху
людини.(П.Куліш)
13. Ідея поступу-найвищий здобуток європейської науки другої
половини ХІХ ст. Мета цього поступу – здійснення ідеалів
лібералізму, демократії та соціалізму, а засіб здійснення – наука
й освіта. М. Драгоманов поділяв ці погляди, вважаючи, що у
поступі беруть участь всі на- роди, шукаючи волі й правди, що
були б спільні всім народам. Ідеал поступу – людський
добробут, якого можна досягнути через систематичне
використання здобутого через науку знання й опанування
природи. А його критерієм є вищий рівень освіченості, духовної
культури та соціальної справедливості.
14. Провіденціалізм (від лат. providentia ) – визнання наперед
визначеності розвитку людства зовнішніми чинниками, зокрема
Богом.
15. Держава – це добровільна асоціація гармонійно розвинених
осіб, з обмеженням до мінімуму елементів примусу в
суспільному житті.(М.Драгоманов)
16. Громадівство-організація. що спирається на автономії у
федеральній злуці громад.(М.Драгоманов)
17. Ідея нації-реальний суб’єкт поступу людства шляхом
творчого діалогу національних культур.(Т.Зіньківський)
18. Націоналізм,який суперечить людяності, гуманізму, – не
націоналізм, а варварство, що прикриває свою мерзенність
святим покровом націоналізму.(Т.Зіньківський)
19. Ідеал індивідуального життя-загально й професійно
освічена людина, яка реалізує набутий освітній потенціал у
праці.(І.Франко)
20.23. Нордійці-великі формотворці, будівничі нації,
організатори суспільності.(Д.Донцов)
24. Провансальці-творці культурихліборобського кола.
(Д.Донцов)
26. Нація-дивиться в минуле, де в традиціях шукає свою
відправну точку, і в майбутнє, яке має урядувати для наступних
поколінь.
27. Провідна верста-творчий чинник, що визначає зміст
національної ідеї та провадить суспільство до його реалізації.
28. Світогляд українського націоналізму-ясно сформульована
мета в образі ідеалу, до якого прагне національна воля й сама
воля, що є мотивом діяння.
29. Державна самостійність-національний
ідеал(М.Міхновський)
30. Соціалізм-якнайширше самоуправління общин, повітів і
країв, складених із кількох людей і поєднаних між собою
вільною федерацією, що ґрунтується на солідарності інтересів.
(Франко)
31. Національний ідеал-ідеали соціальної
рівності,справедливості і довіри.
32. Емансипація людини-критерій дійсного поступу.
33 Свобода – вияв духу нації, реалізує його мету –
державність нації
34 Історія – накреслений Богом для людства шлях для
спасіння
35 Історія – вияв духу народу
36 Слов’янський федералізм – об’єднання слов’ян на засадах
збереження кожним народом своєї окремішності при загальній
особистій і суспільній свободі
35. Україна – це світ українського села, і світ козаччини
36. Українська національна ідея – ідея усунення колоніальної
залежності шляхом народної революції і будівництва
незалежної української держави
37. Хутір – водночас і реальність як елемент національно-
культурної й адміністративної інфраструктури української
дійсності, і метафора істинного життя, що відповідає вищим
християнським цінностям
38. Хутір - життя, улагоджене з природою, не зіпсуте
цивілізацією
39. Місто – штучне життя, зіпсуте меркантильністю
40. Правда – порядок життєвого світу, є виразом вертикальної
структури життєвого світу
41. Голота - чужа за природою соціальна верства з руйнівними
стадними інстинктами
42. Безупиннийпоступ громадський – поступ, мета якого
полягає у здійсненні ідеалів лібералізму, демократії, та
соціалізму, а засіб здійснення – наука і освіта
43. Держава – добровільна асоціація гармонійно розвинених
людей, з обмеженням до мінімуму елементів примусу в
суспільному житті
44. Провіденціалізм — релігійно-філософська концепція, яка
ґрунтується на усвідомленні причин усіх подій як вияву волі
Бога. Це стосується і розуміння сенсу всього, що відбувається у
світі як наперед визначеного наміру Божого, його провидіння.
45. Національна ідея – “вузький партикуляриум” – що
протистоїть ідеї “абстрактної людини” без роду й народу, тобто
космополіта
46. Поділ праці – рушійна сила поступу, завдяки якій
відбувається зростання багатства, розвій науки і мистецтва
47. Вчений працівник – людина, яка буде розвинута розумово,
по можливості якомога всебічніше, і яка буде у змозі
використовувати свої сили на добро загалу, і на добро своє
власне
48. Емансипація людини – критерій дійсного наступу
49. Українська нація – суспільно культурний організм, здатний
до самостійного культурного й політичного життя, що
унеможливлює асиміляційну роботу інших націй
50. Ідеал індивідуального життя – загально і професійно
освічена людина, яка реалізує набутий освітній потенціал у
праці
51. Національний ідеал - повне, нічим не пов’язане і
необмежене життя розвинутої нації
52. Націоналізм – це велетенська і непереборна сила, яка
спонукає до боротьби, запалює фанатизмом поневолені нації в
їх боротьбі за свободу
53. Провідна верства – творчий чинник, що визначає зміст
національної ідеї та провадить суспільство до його реалізації
54. Провідна верства – еліта, що здатна до духовного
панування
55. Псевдо еліта - верства лицемірів
56 Історія (за М. Костомаровим) - це вияв духу народу. А тому
всі вчинки, з яких складається реальний перебіг історії народу,
треба оцінювати не лише за метою, в ім'я якої вони
здійснювалися, а й за засобами, які використовували для
досягнення мети. Він критикував тих інтелектуалів, які
вважали, що "добрі цілі дозволяють лихі засоби". Насправді,
найкраща мета перетворюється в шкідливу, а злі заходи
принесуть свої злі плоди.
57. Душа - це найперша турбота людини. М. Гоголь показав
російському суспільству, в якому гордість розуму затлумлює
моральні сили людини, його мертву душу ("Мертві душі").
58. Україна (для Т. Шевченка) - це світ українського села і світ
козаччини. Якщо світ козацтва уособлює українське минуле, то
світ села відтворює позачасову ідеальну цілісність України.
Ідеалізуючи село, поет водночас показує конфліктний характер
світу села.
59. Ідеал поступу - людський добробут, якого можна досягнути
через систематичне використання здобутого через науку знання
й опанування природи. А його критерієм є вищий рівень
освіченості, духовної культури та соціальної справедливості.
60. Ідея поступу (як зазначав Д. Донцов) - орієнтує на пошук
"всесвітньої правди" (соціалізм), спільної всім народам,
заступила в нього українське національне питання.
61.Держава (за М. Драгомановим) - це добровільна асоціація
гармонійно розвинених осіб, з обмеженням до мінімуму
елементів примусу в суспільному житті. Шлях до цього ідеалу -
федералізм із властивою йому децентралізацією та
самоуправою громад і областей.
62."Громадянці-безначальники" - це соціалісти-анархісти.
63. Головні права людини - свобода думки й слова, зборів і
коаліцій, толерантність політичних та релігійних переконань.
64. Націоналізм, який суперечить людяності, гуманізму (на
думку Т. Зіньківського) - не націоналізм, а варварство, що
прикриває свою мерзенність святим покровом націоналізму.
Націоналізм є практичним втіленням у життя космополітичних
гуманітарних бажань та ідей. Для
65. Ідеал індивідуального життя - є загально й професійно
освічена людина, яка реалізує набутий освітній потенціал у
праці. Він спонукає людину до відкриттів, пошукувань,
надсильної праці, служби, спілок тощо.
66. Суспільно-політичний ідеал - як перспектива розбудови
держави, не може заступати національний ідеал, оскільки ні
політична воля, ні соціальний спокій, ні економічний прогрес не
гарантують розвою нації.
67. Національний ідеал - вміщує в собі ідеали соціальної
рівності, справедливості та довіри. До того ж тільки він може
дати їм поле для повного розвою. Лише національний ідеал
мобілізує народ на здійснення проривів у майбутнє. Його
втілення постає, як поступове, систематичне і ненастанне
відсування, віддалення меж неможливого
68. Ідеал загальної освіченості є недосяжним. Кожна людина
відкрита для освіти, тож освіченість має стати власністю всіх
людей, незалежно від походження, стану і маєтку. На жаль, на
початку XX ст. лише європейські інтелектуали усвідомили
необхідність загальної освіти для кожного. Це не привілей, а
необхідність, яку диктує цивілізаційний поступ.
69. Нордійці (номади) - це великі формотворчі, будівничі нації,
організатори суспільності. Саме з них виросла провідна верства
- еліта, що здатна до духовного панування.
70. Провансальці - творці культури хліборобського кола, їхні
інтереси матеріальні та приземлені. Найвища мета представника
цієї раси - досягнення особистого й родинного добробуту .
71. Псевдоеліта - верства лицемірів. Тому найнагальніша
проблема - детронізація сучасної нашої псевдоеліти. На її місце
має прийти нове лицарство, що впорядкує українське
суспільство на принципах суворої ієрархії і кастовості. Нова
еліта повинна сформулювати українську ідею, яка спрямовує
енергію провідників на державно-творчі процеси.
Розділ 17 Культура Та Цивілізація: Філософський Аналіз
1. Культура - феномен людського буття взагалі.
2. Натуралістичне розуміння істотності культури - це
перебільшення її природної основи при трактуванні істотності,
що виявляється і в етимології слова "культура", яке означає в
перекладі з латини: "обробляння ґрунту", зміни в природному
об'єкті, здійснювані людиною.
3. Людина (К. Гельвецій) — частина природи, але такі її
суттєві характеристики, як здатність до усвідомлення та
мислення, моральні риси, не можна пояснити лише природною
організацією.
4. Природа (натуралістський підхід) - все те, що виникло само
собою й саморозвивається (атеїзм), або сукупність всього того,
що створене Богом (теїзм).
5. Культура (натуралістський підхід) - результат
перетворення природи, людини та суспільства.
6. Природне оточення (Арнольд Ґелен) - це все те, що дане
живим істотам у "готовому" вигляді, а життєве оточення є
сукупністю умов, потрібних для життя цього виду живих істот.
7. Життєвий світ (Арнольд Ґелен) - це притаманний людям
світ, він не визначений наперед, кожен із нас вмонтовує свій
життєвий світ.
8. Життєве оточення(Арнольд Ґелен) - це оточення, що
притаманне тваринам, сукупність тих умов в яких вони можуть
існувати.
9. Культура (Арнольд Ґелен) - це дії та заплановані зміни
світу .
10. Культура (М. Каган) - інобуття людини й водночас її
істотна характеристика.
11. предметно-практична діяльність - це д-сть, що спрямована
на задоволення потреб людини, розвиток її здатностей та на
опредметнення її сутнісних сил.
12. спілкування (марксизм) - це певний вид діяльності, але не
предметної. Це міжсуб'єктна взаємодія, мета якої полягає в
досягненні спільності між людьми, що спілкуються в процесі
життєдіяльності.
13. культура (марксизм) - система надбіологічно вироблених
засобів здійснення людської діяльності, завдяки яким
функціонує та розвивається суспільне життя.
14. «здатність до культури" (Ґелен) - це варіабельність способів
мислення та форм діяльності.
15. культура (соціологічний підхід) - соціальний феномен,
продукт життєдіяльності соціуму, тому поняття культури та
соціуму тотожні.
16. Вектор (Л. Байт) - автономна структура, організація,
кожній з яких притаманна певна сила й своя власна мета.
17. культура (Л. Байт) - це цілісний адаптивний механізм
самозбереження людства як роду.
18. культура (Л. Байт пізніше) - це цілком незалежна від волі
людини, фатальна некерована сила, розвиток якої стосовно
людини виконує ту ж роль, що й геологічні та космічні процеси.
19. Цивілізація (О. Шпенґлер) - це процес занепаду культури.
20. культура (неокантіанці) - це вартісний зріз суспільства.
21. культура (Г. Рікерт) - все, що свідомо виплекане людиною
й функціонує для задоволення спроектованих нею цілей, а тому
є втіленням визнаних людиною вартостей.
22. Вартості (Г. Рікерт) - це смисли, що лежать поза всяким
буттям, тобто трансцендентні буттю, вони продукти людського
духу, які людина віднаходить у свідомості як трансцендентальні
сутності.
23. Благо (Г. Рікерт) - об‘єкт культури, що є носієм вартостей.
24. Культура (Е. Касірер) - форма розумової діяльності, що
спрямована на створення та усвідомлення символів.
25. Біологічна схема організму (Й. Інсклюль) - це
"функціональне коло", завдяки якому кожен живий організм
адаптується й пристосовується до природного середовища.
26. Людина (Е. Касірер) - це справжній носій символічного
бачення світу, його творець.
27. Мова, міф, мистецтво, релігія (аксіомонологічний підхід) -
це частини символічного універсуму, ті нитки, з яких
сплітається складне мереживо людського досвіду.
28. світ культури (Касірер) - це світ, наповнений людськими
смислами.
29. завдання культури (Касірер) - це смислова організація
дійсності, тобто її символізації.
30. Культура (феноменологічна редукція) - це передані
конструкти свідомості (трансцендентальні сутності), завдяки
яким людина здатна до традиція смислоконструюючої
інтенціональної діяльності.
31. (Гайдегер) - це передумова розуміння, вона задає горизонт,
у межах якого здійснюється розуміння буття. Традиція є
власним минулим Dasein, яке передує йому як передуюче
людське ставлення до минулого.
32. Культура (Гайдегер) - це сфера трансцендентальних
самоочевидиостей, норм і вартостей, які передаються від
генерації до генерації, спрямовують орієнтацію індивідів, їхні
погляди та дії.
33. Спадщина (як зміст традиції) - це спрямування
предметності смислів у нашому актуальному досвіді.
34. Спадщина (як поле історичної переданості) - це смислове
підґрунтя нашого "життєвого світу"
Розділ 18 Глобалізація Та Перспективи Сталого Розвитку
Людства
1. Процес глобалізації - зростаюча взаємозалежність і
взаємозв’язок сучасного світу, які виявляються в поширенні
глобальних нормі цінностей, демократії, а також глобальних
угод і договорів, враховуючи міжнародні угоди про охорону
довкілля і захист прав людини.
2. Вільноринковий капіталізм - рушійна сила глобалізації , яку
характеризують не лише вільна торгівля товарами та послугами,
але й вільний рух капіталу.
3. Глобалізація – це феномен західної, індустріальної
цивілізації.
4. Колонізація - це процес на першому етапі (ХV–ХIХ ст.)
глобалізації, що став можливим лише завдяки промисловій
революції, це була експансія християнська, а згодом і
європейська.
5. Деколонізація - процес, який започаткувала Перша світова
війна внаслідок міжнаціонального конфлікту, що виник
наприкінці ХІХ– на початку ХХ ст., коли відбувається боротьба
між державами-націями за перерозподіл світу, за власні колонії
та ринки збуту.
6. Європеїзація - другий етап глобалізації у повоєнні 40-і роки,
що ґрунтувався на федеральній інтеграції націй, які
відмовляються від догми їхнього абсолютного суверенітету і в
тій чи тій формі приймають спільну структуру.
7. Федералізація - нова стратегія глобалізації Європи, яка
базувалась на ідеї федералізму ,постійно рухливої рівноваги між
народами та стала першим етапом євроінтеграції..
8. Федералізм– єдина відповідь на виклик історії, оскільки
ґрунтується на пошануванні численних елементів, які творять
Європу і водночас забезпечує їхню плідну конкуренцію в
умовах миру.
9. Транснаціональне урядування ЄС – форма, яку Е. Ґіденс
презентує, що полягає у добровільній відмові країн від частки
свого суверенітету задля вступу в ЄС, що не є цілком
демократичним.
10. Глобальна капіталістична система – система, яка виникає на
третьому етапі глобалізації в 90-х роках ХХ ст., самобутніми
атрибутами якої є інтеграція та мережі.
11. Глобалізація(більшість вчених) – спонтанний процес, який
зумовлений появою інформаційної економіки, як поєднання
вільноринкового капіталізму та інформаційних технологій.
12. Глобалізація (У. Бек, М. Кастелз, Дж. Сорос) - зумовлена
вільним рухом капіталів і зростаючою залежністю національних
економік від глобальних фінансових ринків і транснаціональних
корпорацій (ТНК).
13. Глобалізація (У. Бек) - вплетення національних держав та
їхнього суверенітету в павутину транснаціональних акторів і як
підпорядкування їхнім владним можливостям, орієнтації та
ідентичності.
14. Вестернізація –одновекторний процес набуття людством
рис певної однорідності, завдяки потужному впливу західної
цивілізації на решту людства
15. Уодноманітнення - уніфікація потреб, цінностей, норм та
ідеалів.
16. Глокалізація (Р. Робертсон)- гомогенізація і
гетерогенізація, які взаємодоповнюють і взаємопроникають
один в одного: “скільки світів – стільки глобалізацій”.
17. Глокалізація (З. Бауман)– це новий розподіл привілегій і
безправ’я, багатства й бідності, перспектив і безнадійності, сили
й безсилля, свободи і поневолення, це процес нової всесвітньої
стратифікації на глобалізованих багатих і локалізованих бідних.
18. Глобальний дисбаланс (Дж. Сороса) – це період
глобалізації, коли жодна країна не в змозі опиратися владі
світових фінансових ринків, а інституції для визначення правил
гри у міжнародних масштабах практично відсутні.
19. Загрози глобального х-ру – загрози антропогенні за своєю
природою, які стосуються всього людства, загрожують всьому
людству й вимагають для свого розв’язання спільних і
невідкладних зусиль усіх народів і держав.
20. Екологічні проблеми – це суперечності, що виникають у
процесі взаємодії суспільства та природи внаслідок
неконтрольованого антропогенного впливу.
21. “Парниковий ефект” - довгострокове потепління клімату на
планеті, яке спричиняє вуглекислий газ, що
виділяється при спалюванні органічного палива та поглинає
відбите від Землі сонячне випромінювання.
22. Екологічна криза – глобальна зміна якості довкілля, яка
веде до руйнації природних умов існування сучасних
розвинених форм життя на Землі та динамічної рівноваги
біосфери, що склалася загалом.
23. Екологічна катастрофа(загибель, кінець) – це незворотні
явища якісного порядку, де людина не спроможна змінити
перебіг процесів у системі “суспільство–природа”.
24. Римський клуб – міжнародна неурядова організація,
створена в квітні1968 р. з ініціативи Ауреліо Печеї (1908–1984).
Мета клубу – глобальне прогнозування перспектив розвитку
людства. Завдяки Римському клубу сформувався особливий
напрям наукових досліджень – глобалістика.
25. Наукове прогнозування - алгоритмічно обґрунтоване
передбачення.
26. Методологія дослідження складних ієрархічних систем -
методологія, яка виявляє критичні точки розвитку людства та
конструює його альтернативні варіанти.
27. Концепції нульового зростання – необхідність обмежити
матеріальне виробництво, а відтак– і споживання людства.
28. Людина (А. Печеї) - вихідний пункт, головна мета й засіб
діяльності
29. Революція в самій людині (А. Печеї) - якісний стрибок у
людському мисленні, тобто, вдосконалення людини.
30. Стокгольмська декларація 1972 р - закріпила право
людини на сприятливі умови життя в навколишньому
середовищі, якість якого дає змогу гідно жити та процвітати.
31. Соціально-ціннісний підхід до глобальних проблем –
усвідомлення того, що сама собою сучасна технологія не
створює проблем і не вирішує їх. Все залежить від соціальних
чинників їхнього використання: на благо чи на шкоду людині й
людству, а також – від ціннісних орієнтацій.
32. “Порядок денний на ХХІ сторіччя” - головний документ
конференції ООН у Ріо-де-Жанейро(1992), відома як Саміт
“Планета Земля”, це глобальна програма дій, яка передбачає
інтеграцію економічних, соціальних та екологічних цілей -
сформульовано імператив ХХI сторіччя: сталий розвиток.
33. Стратегія сталого розвитку – стратегія щопередбачає
досягнення суспільного й Аміжнародного консенсусу стосовно
того, щоб утримувати економічну підсистему людства у межах
певного масштабу, що дає змогу природній системі Землі її
живити і підтримувати.
34. Глобальний гуманізм - усвідомлення того, що найбільш
значущою вартістю є не просто життя як виживання, а гідне
Людинижиття, що має стати суттю нової земної цивілізації в
ХХІ ст.
35. Сталий розвиток (Семантичний аналіз оригіналу
словосполучення“sustainable development”) - розвиток, який
може постійно підтримуватися і продовжуватися.
36. Сталий розвиток (як теорія) - концепція революційного
переходу від системи економічного зростання до сталого
розвитку суспільства, що ґрунтується на оцінці прогресу не за
кількісними параметрами економічного зростання, а за
параметрами якості людського життя та стану довкілля.
37. Сталий розвиток (запропонувала Рада Землі на чолі з
Морісом Стронґом) – проста концепція – жити справедливо в
рамках наших екологічних можливостей.
38. Економічниu міф - характеризує ідеал зростання, в основу
поведінки людей він покладає прагнення максимальної вигоди.
Всесвітня Бізнесова Рада Сталого Розвитку(Женева, 1996)
розробила три базові сценарії розвитку до 2050 року:
39. Сценарій FROG (First Raise Our Growth) - заснований на
припущенні, що люди й надалі ігноруватимуть соціальні та
екологічні загрози, покладаючи надії на динаміку економічного
зростання та технологічні новації.
40. GEOPOLITY - сценарій, відповідно до якого впродовж
перших 20-ти років накопичуються як справжні, так і уявні
ознаки наближення екологічної та соціальної кризи,
“економічний міф" громадськість буде розглядати як
небезпечно вузький, національні уряди втрачають довіру своїх
громадян, відбувається переорієнтація на бізнесові
струкАААтури і, зокрема, транснаціональні корпорації.
41. JAZZ – сценарій, згідно якого різноманітні незалежні
гравці – бізнес, урядові органи, місцеві громади, неурядові
органи тісно співпрацюють і створюють низку спеціалізованих
коаліцій для вирішення соціальних і економічних проблем у
максимально прагматичний спосіб, в центрі - динамічна
взаємодія різних суб’єктів.