Поняття процесу навчання

1. Поняття процесу навчання, його структура.

2. Сутність процесу навчання, його ознаки.
3. Функції процесу навчання, їх взаємозв'язок.
4. Методологічна основа процесу навчання.
5. Специфіка процесу навчання.
6. Рушійні сили процесу навчання.
7. Логіка навчального процесу. Основні етапи оволодіння знаннями, вміннями,
навичками.
8. Мотиви навчання учнів.
9. Оптимізація та інтенсифікація процесу навчання.
1. Поняття навчання, його структура.
Навчання – організована, взаємодія вчителя і учнів, спрямована на пізнавальний
розвиток учнів, засвоєння ними певних знань, умінь і навичок. Іноді під процесом
навчання розуміють специфічний процес навчання в певному навчальному закладі. І тоді
його розуміють як навчальний процес.
Структура процесу навчання:
1. Цілі навчання
2. Зміст навчання.
а) діяльність вчителя та його засоби;
б) мотиви (діяльність учнів та їх засоби).
3. Методи і форми навчання.
4.Результат навчання.
Компоненти процесу навчання
Складові компоненти процесу навчання: цільовий, стимулююче-мотиваційний,
змістовий, операційно-дійовий (форми, методи), контрольно-регулювальний,
оцінювально-результативний. Ці компоненти характеризують завершений цикл
взаємодії вчителя й учнів (від постановки цілей до досягнення результатів навчання).
1) Цільовий компонент – усвідомлення педагогом і прийняття учнями цілі і завдань
теми, розділу, навчального предмету. Цілі і завдання визначаються на основі вимог
навчальної програми, урахування особливостей учнів класу.
2) Стимулююче-мотиваційний компонент – використання системи прийомів із
стимулювання в дітей зацікавленості, потреби у вирішенні поставлених перед ними
навчальних завдань. Стимулювання повинно породжувати внутрішній процес
виникнення в учнів позитивних мотивів учіння. Мотивація в навчанні виявляється на
всіх етапах.
3) Змістовий компонент – визначається навчальною програмою і підручниками.
Зміст конкретизується вчителем з урахуванням поставлених завдань, специфіки
виробничого й соціального оточення, навчальних можливостей учнів.
4) Операційно-дійовий компонент відображає процесуальну суть навчання і
реалізується за допомогою оптимальних методів, засобів і форм організації викладання
й учіння.
5) Контрольно-регулювальний компонент передбачає одночасний контроль
викладача за ходом вирішення поставлених завдань і самоконтроль учнів за
правильністю виконання навчальних операцій, точністю відповідей. Контроль
здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт,
заліків й екзаменів, опитування.
6) Оцінювально-результативний компонент передбачає оцінку педагогами і
самооцінку учнями досягнутих в процесі навчання результатів, встановлення
відповідності їх навчально-виховним завданням, знаходження причин тих чи інших
прогалин в знаннях учнів.
 Всі компоненти навчального процесу взаємопов’язані. Мета потребує конкретизації
у завданнях, вона визначає зміст; ціль і зміст потребують певних методів, засобів і форм
стимулювання й організації.

2. Сутність процесу навчання, його ознаки.

В процесі навчання нерозривно взаємодіють дві сторони (вчитель, учні) і відбуваються дві
діяльності – викладання, учіння.
Основна функція вчителя (спонукально-організовуюча) полягає в організації пізнавальної
діяльності учнів. Тому навчання можна визначити як управління пізнавальною і
практичною діяльністю учнів, внаслідок якої у них формуються певні знання, уміння і
навички, розвиваються здібності.

Навчання

Викладання – Учіння –
+
діяльність вчителя діяльність учнів
Викладання – це діяльність учителя в процесі навчання.
 Ставить перед учнями пізнавальні завдання;
 Повідомляє нові знання;
 Залучає учнів до спостережень;
 Керує процесом засвоєння, закріплення, застосування знань, умінь, навичок.
Учіння – це діяльність учнів, процес засвоєння учнями ЗУН. А в широкому розумінні – це
оволодіння підростаючим поколінням суспільно-історичним досвідом.
Ознаки процесу навчання:
1. Двобічний процес, має 2 сторони: вчитель, учень.
2. Цілеспрямований процес – виражається в тому, що є мета і завдання навчання, є
стратегія навчання, є результати навчання, є терміни навчання.
3. Діяльний процес – процес діяльності. Діяльність вчителя керівна, організуюча,
плануюча, контролююча, аналітична. Діяльність учня – виконавча,
самостійна,творча, теоретична і практична, індивідуальна і колективна.
Ознаки навчального процесу виділяють теоретично, а практично виділяють явища (урок,
домашня самостійна робота, методи навчання, опитування, пояснення, контрольна робота,
самоосвіта).
3.Функції процесу навчання, їх взаємозв'язок.
Відповідно до завдань, що поставлені суспільством перед сучасною
загальноосвітньою школою, категорії дидактики в найбільш концентрованому вигляді
формулюють основні функції навчання такими є: освітня (навчальна), розвиваюча і
виховна. Серед них є освітня, її головне призначення – це формувати у підростаючого
покоління систему знань з основ наук, які виробило людство, навчити самостійно
здобувати знання, виробити в учнів навички й уміння застосовувати здобуті/набуті знання
на практиці. Розвивальна покликана розвивати задатки, здібності, психічні процеси.
Виховна покликана забезпечувати гармонійний всебічний розвиток особистості.
 освітня наукові знання

спеціальні уміння і навички

загальнонавчальні уміння і навички

Ф
У розвивальна Сенсорне сприймання
Н мотиви
мислення
К воля і характер
Ц пам’ять
І почуття і емоції

Ї
уявлення
погляди
ідеали
переконання
виховна потреби
світогляд

способи поведінки та діяльності

4. Методологічні основи процесу навчання:

Методологічною основою процесу навчання є галузь філософії яка називається
гносеологія. Гносеологія це теорія пізнання об'єктивної дійсності. Вивчає і пояснює будь-
яке пізнання, а оскільки навчання – різновид пізнання, то гносеологія лежить і в основі
процесу навчання.
 теорія пізнання – від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до
практики.
П
логічне пізнання умовисновки Р
(абстрактне судження А
мислення) поняття
К
Т
И
К
А
уявлення
чуттєве пізнання сприйняття
(споглядання) відчуття

 діалектика, її закони:
 закон єдності і боротьби суперечностей,
 закон взаємозв'язку кількісних і якісних змін,
 закон заперечення заперечення;
 логіка: навчання має спиратися на певні закони мислення.

5.Специфіка процесу навчання.

Процес навчання у школі являє собою специфічну форму пізнання об’єктивної дійсності,
оволодіння суспільно-історичним досвідом, що нагромаджено попереднім поколінням
людей, тому шкільне навчання розглядається як навчально-пізнавальний процес,
завдяки якому учні по -перше оволодівають системою знань з основ наук і, по-друге,
розвивають свої пізнавальні здібності. Ці дві сторони єдиного навчального процесу і
взаємозв’язок яких є однією з найважливіших його закономірностей.
 Кожний крок у формуванні мислення школяра є відтворенням у найзагальніших
рисах історії розвитку людського мислення.
Спільне між процесом навчання і науковим пізнанням є те, що в основі освіти
вони є пізнавальними, адже обидва процеси скеровані на пізнання законів і
закономірностей об’єктивного світу. Однак вони і відмінні один від одного.
1.Це проявляється в тому, що навчання не має своїм завданням відкривати об’єктивно
нові знання для суспільства. Це завдання наукового пізнання. Учні в процесі навчання
засвоюють уже відоме для людства. Отже, хоча вони і «відкривають» нові знання, проте
такими ці знання виступають новими лише для самих учнів.

2. Учитель не веде учня шляхом першовідкривача (немає потреби повторювати всі хиби і
помилки, що мали місце в пошуках істини). Він повинен організувати навчання так, щоб
воно відтворювало відповідно до віку дітей лише закономірний хід, логічну необхідн., що
відображає логіку наукового пізнання без історичних випадковостей.

3.Наукові результати, на здобуття яких людство затрачає десятки чи сотні років, інколи в
школі засвоюються протягом кількох, а то й одного уроку.

наукове пізнання пізнання у навчанні

Об'єктивний характер
(відображення об'єктивної
дійсності)

Суб'єктивний характер
(відображення в мозку
людини) Оволодіння
Відкриття тими
нового, ще не знаннями, які
Цілеспрямований процес вже виробило
пізнаного в
предметах і людство
явищах
Індивідуальний характер Прискорює
(пізнає окремий індивід) індивідуальний
розвиток
Форми, структура, шлях
Загальні проникнення в суть Із врахуванням
закономірності предметів і явищ можливостей учнів

3. Рушійні сили процесу навчання

Рушійні сили процесу навчання – це суперечності. Навчання, як і наукове пізнання,
розглядається у вигляді безкінечного подолання діалектичних суперечностей, які
неодмінно виникають у ході вирішення пізнавальних проблем.
Навчальний процес у школі характеризується численними і різноманітними
суперечностями:
1. Зовнішні (зміст матеріалу і мова вчителя).
2. Внутрішні (між визначеною учителем структурою уроку і мірою її відповідності
змістові матеріалу, цілям завд. уроків).
3. Суб’єктивні (такі, що зумовлені характером учня) залежать від суб’єкта
діяльності.
4. Об’єктивні (між об’єктом і суб’єктом пізнання) не залежать від свідомості
особистості.
5. Істотні й неістотні.

внутрішні:
  між пізнавальними і практичними завданнями, які висуваються процесом навчання,
і наявним рівнем знань, умінь, навичок учнів, рівнем їх розумового розвитку;
 між індивідуальним і суспільно-історичним пізнанням;
 між бажаннями учнів і почуттям відповідальності як мотиву учіння;
 між структурою мислення, що вимагається, і звичною для учнів системою
мислення.
зовнішні:
 між природними (суспільними) явищами та їх описом;
 між матеріальними предметами та їх схематичним зображенням;
 між колективним навчанням у класі й індивідуальним характером засвоєння знань;
 між викладом навчального матеріалу і розумінням його змісту учнями;

4. Логіка навчального процесу. Основні етапи оволодіння

знаннями, уміннями, навичками.
Логіка – послідовність і порядок.
Логіка навчального процесу – оптимально-ефективний шлях мислительної
діяльності учня від попереднього рівня ЗУН та розвитку до прогнозованого рівня ЗУН та
розвитку.
Такі складові логіки навчального процесу:
1) розуміння та усвідомлення пізнавальних завдань.
2) оволодіння знаннями.
3) виведення законів і правил.
4) формування умінь і навичок.
5) застосування знань.
6) аналіз і оцінка навчальної діяльності.
Послідовність процесу засвоєння знань учнями:
 Сприймання (безпосереднє і опосередковане). Відображення у свідомості окремих
властивостей предметів, що діють на органи чуття. На цьому етапі іде знайомство
учнів із темою уроку, тобто підготовка їх до участі в процесі навчання.
Зосередження уваги учнів на об'єкті. Найважливіше на цьому етапі перше
враження учнів від навчальної інформації, яка надовго залишається в його
свідомості.
 Розуміння (усвідомлення, осмислення, осяяння). Процес мислительної діяльності,
спрямований на розкриття істотних ознак, явищ, предметів та формулювання
понять, законів, ідей, правил. В процесі цього етапу відбувається розуміння дітьми
матеріалу. Розуміння – це мислительний процес спрямований на виявлення
істотних рис, ознак, властивостей, якостей та зв'язків предметів або подій
дійсності.
 Запам’ятовування (первинне, поточне, закріплення). У початкових класах певне
місце займає мимовільне запам'ятовування – це коли не ставиться вимога
запам'ятати, а запам'ятовується. Але будувати навчальний процес лише на основі
мимовільного запам'ятовування неможливо. Тому більшість матеріалу
запам’ятовується на основі довільного запам'ятовування. Раціональні прийоми
запам'ятовування: читати текст і відтворювати його; розбиття навчального
матеріалу на частини і повторювати його через певні проміжки часу; робота з
планом який склали учні, або вчитель (твори); виконання різних вправ на
повторення. К.Д. Ушинський казав: "Міцними будуть ті знання, які учень
відтворив усно або письмово".
 Узагальнення і систематизація. Узагальнення – це логічний процес переходу від
одиничного до загального, це форма відображення загальних ознак, якостей, явищ
дійсності.
  Застосування (теоретичне і практичне). Знання, які учень сприйняв, усвідомив,
запам'ятав можуть бути використані на практиці. (Складання листів, ділових
паперів та ін.). Скласти лист, намалювати природу, висловити думку – це
застосування знань в практичному і теоретичному плані. Форми застосування
знань: словесні (умова і розв’язок за допомогою слів), словесно-дійові (умова за
допомогою слова, а розв’язок вимагає певних дій: наприклад, виміряти довжину
кімнати), наочно-дійові (умова за допомогою наочності, а відповідь за допомогою
дій).

Етапи формування умінь і навичок:

1. Початкове уміння – усвідомлення мети дії і пошук способів його виконання, що
спирається на раніше набуті (як правило, побутові) знання і навички. Діяльність
методом проб і помилок.
2. Недостатньо уміла діяльність – наявність знань про способи виконання дій і
використання раніше набутих, не специфічних для даної діяльності навичок.
3. Окремі загальні уміння – ряд окремих високорозвинутих, але вузьких умінь,
необхідних в різних видах діяльності.
4. Високорозвинене уміння – творче використання знань і навичок даної діяльності з
усвідомленням не лише мети, а й мотивів вибору способу її досягнення.
5. Майстерність – творче використання різних умінь.

5. Мотиви навчання учнів

Навчання завжди вмотивоване. Внутрішні і зовнішні, об’єктивні і суб’єктивні
причини спонукають до дій і вчинків учня. Ось що визначає те, заради чого він виконує
навчальні завдання, прагне досягти певної мети.
Мотив – це внутрішнє спонукання до дії, яке відображає об’єктивні потреби та
інтереси людини.
Мотиви навчання можна класифікувати так (за Марковою А. К.):
1. П і з н а в а л ь н і м о т и в и, які пов’язані зі змістом навчальної діяльності
та процесом її виконання:

а) широкі пізнавальні мотиви (орієнтація школярів на оволодіння новими

знаннями);

б) навчально-пізнавальні мотиви (орієнтація учнів на засвоєння способів добування

знань: інтереси:
– до прийомів опанування знаннями;
– до методів наукового пізнання;
– до способів саморегуляцій навчальної роботи;
– раціональної організації своєї навчальної праці, пов’язаної з професійно-ціннісним
мотивом.

в) мотиви самоосвіти (розширити кругозір спрямування на самостійне

вдосконалення способів добування знань)

2. С о ц і а л ь н і м о т и в и, які пов’язані з різними соціальними взаємодіями

школяра з іншими людьми:
а) широкі соціальні мотиви (прагнення отримати знання, щоб принести користь
країні й суспільству… опанувати професією);
б) вузькі соціальні, так звані позиційні мотиви (прагнення зайняти відповідну
позицію і місце у відношенні з оточуючими; шлях до особистого благополуччя;
самоутвердження);
 в) мотиви соціального співробітництва (зайняти певне місце у взаєминах з
оточуючими людьми; удосконалення форм взаємодії та співробітництва).
Групи мотивів:
Соціальні – це прагнення особистості шляхом учіння утвердити свій статус в суспільстві.
Спонукальні – пов'язані з впливом на свідомість школяра певних чинників (авторитет
батьків, учителя).
Пізнавальні – проявляються у пробуджені пізнавальних процесів і реалізації шляхом
отримання задоволення від самого процесу пізнання.
Професійно-ціннісні – відображають прагнення школяра отримати професійну підготовку
для участі у продуктивній сфері життєдіяльності.
Меркантильні – пов'язані з безпосередньою матеріальною вигодою особистості.
Відповідальності – почуття відповідальності перед близькими, батьками, бажання
принести радість близьким своїми результатами навчання, бажання отримати похвалу, а
також боязкість, що з боку батьків будуть санкції покарання за погані результати в
навчанні.

6.Оптимізація та інтенсифікація процесу навчання.

Оптимізація – (від латинського optimus – найкращий, найзручніший) – це процес
навчання за допомогою найкращих методів, прийомів, засобів навчання. Це створення
найбільш сприятливих умов для навчання без додаткової затрати часу і фізичних сил.
Вибір оптимальних варіантів навчального процесу передбачає у діях педагога дотримання
певних етапів:
 Чітке формулювання дидактичних завдань відповідно до форм організації
навчання;
 Вибір і конкретизація змісту навчання;
 Вибір найбільш доцільних форм організації навчання.
 Визначення доцільних методів навчання.
 Планування навчального процесу.
 Дотримання санітарно-гігієнічних норм ;
 Аналіз результатів навчальної діяльності;
Існує екстенсивний підхід до навчального процесу (як негативний) та інтенсивний
(як позитивний). Екстенсивний передбачає збільшення годин на вивчення того чи іншого
предмету, збільшення терміну навчання (збільшення кількості уроків). На певному етапі
такий підхід себе оправдав. Але на сучасному етапі, з урахування розвитку соціально-
економічного умов мова йде про використання інтенсифікаційного підходу.
Інтенсифікація навчання – досягнення бажаних результатів за рахунок якісних
факторів, тобто за рахунок мобілізації розумових зусиль учнів.
Доведено, що в процесі екстенсивного підходу можливості мозку використано на
15-20%, а інтенсифікація навчального процесу передбачає більш ефективне використання
потенційних розумових можливостей як учнів так і вчителів.
Шляхи інтенсифікації процесу навчання.
1. Організація навчального процесу на науковій основі. Тобто на основі знання
суті процесу навчання (розуміння дії рушійних сил навчання, логіки
процесу навчання, методів, засобів тощо).
2. Має бути високий рівень методичної психолого0педагогічноїпідготовки
вчителя.
3. Широке використання сучасних технологій навчання.
4. Оволодіння вчителем новими методиками.
5. Високий рівень матеріальної оплати.
7. Історичні типи навчання
1. Догматичне навчання:
  знання повідомляються бездоказово у вигляді запитань і готових відповідей
(катехізис);
 заучування учнями знань без свідомого розуміння їх;
 дослівне відтворення вивченого;
 не передбачає застосування знань на практиці.

2. Пояснювально-ілюстративне навчання:
 пояснення, доведення знань із застосуванням таблиць, схем, ілюстрацій, дослідних
даних із залученням різноманітних органів чуття (хоча збереглась і звичайна
“передача” готових знань);
 свідоме заучування учнями знань;
 творче відтворення;
 застосування знань на практиці.

3. Проблемне навчання:
 постановка перед учнями проблемного завдання (учні не знають готового
алгоритму розв'язування, але приклавши певні зусилля, можуть знайти їх
розв'язок);
 пропонування учнями гіпотез розв'язування проблемної задачі;
 перевірка їх правильності;
 формулювання пізнавального висновку.

4. Програмоване навчання: навчання здійснюється за навчаючою програмою, яка містить

такі елементи:
 порцію нового матеріалу;
 показ виконання практичних дій із застосуванням цих знань;
 практичні завдання, які потрібно виконати;
 інформація про правильність виконання завдання;
 вказівка про наступний крок (якщо завдання виконане правильно, то переходимо
до нової порції матеріалу; якщо неправильно – то повертаємось до попереднього
матеріалу).