Реферат (+огляд літератури)

З економічного аналізу
«Сутність та значення робочого часу як універсальної міри людської праці»

ОДЕСА 2023
Зміст
Вступ.........................................................................................................................3
1. Сутність робочого часу.......................................................................................4
2. Регулювання режимів праці та відпочинку протягом зміни, доби та тижня,
року...........................................................................................................................7
3. Методи аналізу ефективності використання робочого часу.........................14
Висновки................................................................................................................19
Список використаної літератури:........................................................................20

2
 Вступ

Праця людини, як і все її життя, завжди протікає в часі. Для всіх видів
суспільно корисної діяльності людей загальним вимірником кількості
витраченої праці виступає робочий час. Робочий час, з одного боку,
закріплює міру праці, з іншого - забезпечує працівникові надання часу для
відпочинку і відновлення витрачених сил. Працівник виконує трудові
обов'язки протягом певного проміжку часу, який називається робочим часом.
Тема робочого часу характерна й актуальна ще й тим, що сам робочий
час і час відпочинку безпосередньо пов'язані з такими інститутами, як,
наприклад, оплата і нормування праці, трудовий розпорядок і дисципліна
праці, охорона праці. У зв'язку з цим ця тема розкривається і вивчається
багатьма авторами літератури з трудового права з метою розкрити і донести
інформацію працівникам про робочий час і все, з чим він пов'язаний, і про
все, що з ним пов'язано, для того, щоб працівники знали цю інформацію і
знали, в яких випадках вони вправі претендувати, припустімо, на неповний
робочий час або скорочений робочий час, які категорії працівників не можуть
допускатися до роботи в нічний час, до надурочних робіт і т. д. У низці
випадків система оплати праці безпосередньо залежить від фактично
відпрацьованого часу за обліковий період, а застосування заходів
дисциплінарної відповідальності - від того, наскільки правильно організовано
і ведеться облік робочого часу щодо окремого взятого працівника.

3
 1. Сутність робочого часу

У світі існує багато цінностей, але час дорожчий за майно, гроші, бо їх

можна придбати, заробити, а втрачений час — ніколи. За умов швидких змін
на ринках товарів і послуг, підвищення конкуренції, постійних ресурсних
обмежень чинник робочого часу стає після людини одним з основних і
головних джерел успішної діяльності підприємства.
Робочий час — це тривалість обов’язкового перебування працівника на
робочому місці для виконання посадових обов’язків [1, с. 196].
Робочий час — явище сфери праці. Праця в суспільному виробництві
виступає в різноманітних конкретних видах, які розрізняються умовами,
складністю тощо. Кількісне порівняння різних видів праці можна здійснити
тільки за допомогою робочого часу. Отже, робочий час є універсальною
мірою кількості праці.
Кількість праці визначається екстенсивною (тривалість робочого часу)
та інтенсивною (ступінь інтенсивності праці) величинами. Тому поняття
«робочий час» і «час праці» неоднакові. Робочий час як економічна категорія
відображає складний суперечливий зв’язок тривалості праці та її
інтенсивності. Будь-які витрати робочого часу мають бути економічно
обґрунтовані.
Робочий час кожного працівника є частиною сукупного фонду
робочого часу суспільства, тому робочий час є водночас загальною мірою
кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного
боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними та
психофізіологічними можливостями людини.
Загальна тривалість робочого часу повинна бути не меншою за ту, яку
допускає досягнутий рівень продуктивності праці, в іншому разі можуть
істотно уповільнитись темпи соціально-економічного розвитку суспільства.
Небажаним є й збільшення тривалості робочого часу понад установлений
4
рівень, оскільки це призводить до перевтоми працюючих, скорочує їхній
вільний час, негативно впливає напродуктивність праці та якість продукції,
загрожує зростанням травматизму. Отже, це невигідно як підприємству та
працівникові, так і державі в цілому. Тому суспільство зацікавлене в
суворому дотриманні встановленої міри робочого часу.
Норма тривалості робочого часу — це законодавчо встановлена
максимальна тривалість робочого часу одного працівника на тиждень. Ця
норма не може бути збільшена ні колективними, ні трудовими договорами.
Допускається законодавче й договірне встановлення меншої тривалості
робочого часу. Розрізняють такі поняття, як «менша тривалість робочого
часу» і «скорочена тривалість робочого часу» [2].
Скорочений робочий час — скорочена тривалість робочого часу з
оплатою праці повного робочого дня або тижня. Неповний робочий час —
скорочена тривалість робочого дня або тижня, яка встановлюється за
погодженням сторін трудового договору з оплатою пропорційно
відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Робочий час регламентується і державою, і роботодавцем. Згідно з
Кодексом законів про працю України (стаття 50), установлюється верхня
межа тривалості робочого часу: для нормальних умов праці — сорок годин
на тиждень; для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами
праці, — не більше 36 годин на тиждень (ст. 51).
Ця норма має бути реалізована у відповідному режимі робочого часу.
На безперервно діючих підприємствах, а також на деяких видах робіт, де за
умовами виробництва не може бути додержано встановленої щоденної або
щотижневої тривалості робочого часу, допускається за погодженням з
профспілковим комітетом запровадження підсумкового обліку робочого часу
з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала
нормальної кількості робочих годин (ст. 61).

5
 Таблиця 1

Баланс робочого часу одного робітника (приклад)

% до робочого
п/п Склад фонду робочого часу Дні Години
часу
1 Календарні дні (календарний фонд ) 365 - -
2 Святкові та вихідні дні 112 - -
3 Передсвяткові дні 5 - -
Номінальний фонд (1-2) (253 * 8 год. - 5 год. у
4 253 2019 100
передсвяткові дні)
5 Невиходи на роботу:
- чергова відпустка 19,65 157,2 7,79
- відпустка у зв'язку із пологами 3,04 24,2 1,2
- хвороба 3,80 30,3 1,5
- виконання державних і громадських обов'язків 1,27 10,1 0,5
Всього невиходів 27,76 221,8 10,99
6 Явочний робочий час (4-5) 225,24 1797,2 89,01
7 Втрати часу протягом робочого дня:
- перерви на годування дітей - - 0,1
- скорочений день підлітків - - 0,17
Всього втрат 0,71 5,65 0,28
8 Ефективний фонд робочого часу (6 - 7) 224,53 1791,55 88,73

Для працівників здебільшого встановлюється п’ятиденний робочий

тиждень з двома вихідними днями. За п’ятиденного робочого тижня
тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього
трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або
вповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом
організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого
тижня [3, 596].
На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та
умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним,
установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За
шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може
перевищувати 7 годин за тижневої норми 40 годин, 6 годин за тижневої
норми 36 годин і 4 години — при тижневій нормі 24 години. П’ятиденний

6
або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або
вповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з
урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу та за
погодженням з місцевою Радою народних депутатів (ст. 52).

2. Регулювання режимів праці та відпочинку протягом зміни, доби та

тижня, року
Внутрішньозмінний режим праці і відпочинку визначає: час початку і
закінчення зміни, її тривалість, сумарну тривалість перерв і відпочинку,
величину окремих перерв, їхній розподіл протягом зміни, форми проведення
відпочинку.
Відповідно до добових коливань працездатності людини початок зміни
рекомендується встановлювати не раніше 6 години ранку, закінчення - не
пізніше чим о 24 годині. Звичайна тривалість зміни для працюючих у
нормальних умовах праці - 8 годин при п´ятиденному тижні (40-годинний
тиждень), однак у ряді випадків тривалість щоденної роботи може
скорочуватися [4, с. 274].
 для зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці - 4-6 год.
(не більше 36 год. роботи за тиждень).
 оскільки працездатність у нічний час знижена у порівнянні з
денним, то тривалість нічної зміни скорочується на 1 год. без наступного
відпрацьовування. Нічний час - з 10 г. вечора до 6 год. ранку, нічною зміною
вважається та, в якій не менше половини її тривалості приходиться на нічний
час. Це положення не відноситься до випадків, коли працівник користується
скороченою тривалістю зміни з інших причин, до безперервного
виробництва, шестиденного робочого тижня з одним вихідним днем;

7
  для осіб, молодше 18 років: від 15 до 16 років - тривалістю зміни
скорочується на 2 год. (24-годинний робочий тиждень), від 16 до 18 років - на
1 год. (36 - годинний робочий тиждень),
 напередодні святкових днів нормальна тривалість зміни
скорочується на 1 год.;
 установлена тривалість зміни при шестиденному робочому
тижні: не більш 7 г. при тижневій нормі 40 год., при 36-годинному робочому
тижні - 6 год., при 24-годинному робочому тижні - 4 год.
В усіх перерахованих вище випадках оплата здійснюється як за цілком
відпрацьований нормальний час, тобто здійснюються доплати за скорочену
тривалість зміни. Якщо говорити про роботу на умовах неповного робочого
часу (неповний робочий день, неповний робочий тиждень або сполучення
того й іншого), установленого за згодою працівника й адміністрації, то
звичайно при такому режимі тривалість зміни скорочується не більше ніж на
4 год., робочого тижня - не більше ніж на 20 год. В обов´язковому порядку
такий режим може бути встановлений працівнику на його прохання, або з
ініціативи адміністрації. В останньому випадку, оскільки даний захід істотно
змінює умови наймання, працівник повинен бути попереджений про новий
режим не менше, ніж за два місяці. При незгоді він має право розірвати
трудовий договір у однобічному порядку. При такому режимі оплата праці
здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або в залежності від
фактично виконаної роботи [5].
Особливо варто сказати про гнучкі графіки робочого часу. Їхнє
застосування можливе там, де відсутність працівника не веде до порушення
виробничого процесу. Суть гнучких режимів полягає в тому, що для окремих
працівників або колективів допускається у визначених межах
саморегулювання часу початку, закінчення, тривалості робочої зміни.
Робочий день поділяється на дві частини: фіксовану, коли працівник повинен

8
знаходитися на роботі, і гнучку, у межах якої він може змінювати час
початку і закінчення роботи.
Роботи понад установлену тривалість робочого часу називаються
понаднормовими. Трудовим законодавством передбачене їхнє застосування
лише у виняткових випадках [6, с. 360].
Існують три основні види перерв на відпочинок.
Мікропаузи - мимохідь виникають короткі, тривалістю у кілька секунд,
перерви між операціями, роботами, викликані необхідністю змінення
нервової системи працівника при переході від однієї дії до іншої.
Обідня перерва призначена для прийому їжі та відпочинку. Її
тривалість (звичайно від 30 хв. до 1 год., максимально - до 2 годин) не
входить у тривалість зміни. Визначаючи її тривалість для конкретної
організації, варто врахувати, що вона повинна бути такою, щоб забезпечити
виконання санітарно-гігієнічних процедур, у деяких випадках - зміну одягу,
перехід до місця прийому їжі та назад, прийом їжі, одержання обіду,
короткий відпочинок після обіду. Скорочення цього часу можливо за
рахунок: раціональної організації та механізації праці персоналу столових і
роздавальних пунктів, готування обідів по замовленнях і комплексних обідів
з накриттям столів до приходу , уведення чіткого графіка почергової обідньої
перерви для різних підрозділів організації та самообслуговування в їдальнях.
У випадку неможливості або недоцільності зупинки виробничого
процесу на час обідньої перерви можуть здійснюватися підміни - або з
використанням спеціально виділених підмінних працівників, або за рахунок
взаємопідмін (наприклад, у бригаді). Слід зазначити, що підміни повинні
носити регламентований характер і здійснюватися за графіком.
Рекомендується встановлювати обідню перерву в середині зміни (плюс-мінус
1 год.). Регламентовані перерви на відпочинок призначені для попередження
швидкого падіння працездатності. Вони включаються в робочий час, при
розрахунку норм праці їхня тривалість входить у розрахунок норми часу.
9
 Сумарна тривалість цих перерв у розрахунку на зміну може
визначатися декількома методами:
1) на основі показника стомлюваності у відносних одиницях,
визначеного за методикою фізіологічних досліджень:
Твідп. = -0,58 У, де Твідп. - час на відпочинок, У - показник
стомлюваності.
2) на основі показника умов праці в балах, обумовленого інтегральним
показником ваги праці:
Твідп. = 1,41Х - 7,85, де Х - показник умов праці.
3) нормативний метод, розроблений НДІ праці. Він передбачає облік
наступних основних факторів, які впливають на працездатність: фізичне
навантаження, нервова напруга, робоче положення, поза і переміщення в
просторі, монотонність, темп роботи, гіподинамія і гипокінезія,
метеорологічні умови, шкідливі речовини, виробничий шум, ультразвук,
вібрація, освітлення, електромагнітні поля. Всі фактори диференційовані за
ступенем впливу на стомлення, даються їхні характеристики і величини часу
на відпочинок у відсотках від оперативного часу за кожним фактором у
залежності від його значення. Загальний час на відпочинок визначається як
сума відсотків від оперативного часу, обчислювальних за відміченими
факторами [7, с. 85].
Всі затрати робочого часу протягом зміни, за винятком обідньої
перерви, поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належать
необхідні для даних конкретних умов затрати основного і допоміжного часу,
часу обслуговування робочого місця, на відпочинок та особисті потреби,
регламентовані перерви з організаційно-технічних причин, підготовчо-
завершальний час.
До непродуктивної роботи належить усунення або виправлення браку,
що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб
тощо.
10
 Продуктивна робота характеризується виконанням обов'язків,
передбачених регламентом (прямих і сумісних). Вона включає підготовчо-
заключну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.
Оперативна робота - це безпосереднє виконання змінного завдання.
У загальному вигляді схема класифікації змінного робочого часу
подана на рис. 1.
Змінний робочий час

Час роботи Час перерв

Час продуктивної роботи Час непродуктивної роботи Час нерегламентованих

Час регламентованих перерв
перерв

Підготовчо-заключний час Час технічних перерв Перерви з організайно-

технічних причин

Час оперативної роботи Час відпочинку Перерви, що залежать від

співробітника

Основний час Час на особисті потреби Час сторонньої роботи

Додатковий час

Час обслуговування
робочого місця

Час організаційного
обслуговування

Час технічного
обслуговування

Рис 1. Схема класифікацій елементів затрат змінного робочого часу

Слід відзначити, що розробка внутрізмінного режиму праці та
відпочинку повинна вестися у визначеній послідовності. «Алгоритм» роботи
з проектування раціонального режиму може бути таким:
 упровадження заходів щодо поліпшення умов праці, раціонального
планування, оснащення й обслуговування робочого місця, ліквідації
перебоїв у роботі;
 упровадження заходів щодо зниження монотонності праці;
 визначення сумарного часу на відпочинок з урахуванням
удосконалювання всіх факторів, що впливають на режим праці;

11
  визначення кількості необхідних підмін і можливості взаємозамінній
під час відпочинку;
 вивчення динаміки працездатності, побудова графіка її змінення
протягом зміни;
 розподіл часу на відпочинок з урахуванням динаміки працездатності,
розробка графіків підміни (взаємозаміни);
 упровадження режиму й оцінка його ефективності.
Добові режими праці та відпочинку визначаються взаємодією змінних
графіків праці і відпочинку протягом доби [8, с. 170].
Тижневі режими праці та відпочинку. В умовах багатомісячної роботи
особливого значення набуває розробка тижневих режимів праці та
відпочинку. Щотижневий відпочинок (вихідні дні) повинен надаватися
постійно після рівної кількості робочих днів. Основним видом робочого
тижня є п´ятиденний з двома вихідними днями. У випадку, якщо
застосовується «ковзний» графік вихідних, то їх рекомендується надавати
підряд, інакше може порушуватися період стійкої працездатності протягом
робочого тижня. Разом з тим на підприємствах, в установах, організаціях, де
за характером роботи й умовами виробництва доцільно застосовувати
шестиденний робочий тиждень, може встановлюватися режим роботи з
одним вихідним днем і змінами більш короткої тривалості. В основному це
відноситься до підприємств торгівлі, побутового обслуговування, до
організацій, де робота не може перериватися в загальний вихідний день -
неділю, щотижневий відпочинок надається одночасно всім працівникам у
визначений день тижня, який не збігається із загальним вихідним.
Залучення працівника до роботи у встановлений для нього вихідний
день допускається тільки у виняткових випадках, передбачених
законодавством. Особливої уваги вимагає розробка графіків змінності, що
визначають чергування змін, порядок і частоту переходу зі зміни в зміну.
Найбільш розповсюдженим є перехід зі зміни в зміну через 5 - 6 днів роботи
12
(потижнево) , а також перехід після вихідних днів, що забезпечує час на
змінення добових біологічних ритмів людини. У випадку, коли тривалість
щотижневого відпочинку неоднакова, то більш тривалий відпочинок
доцільно надати після нічної зміни.
Річний режим праці та відпочинку містить у собі святкові дні та
відпустки. Святкові дні визначаються законодавством. Щорічна відпустка
надається як штатним працівникам підприємства, так і сумісникам (останнім
- одночасно з відпусткою за основним місцем роботи). Відповідно до
законодавства щорічна оплачувана відпустка складає не менше 24 робочих
днів у розрахунку на шестиденний робочий тиждень, а для підлітків - один
календарний місяць. Для деяких категорій працівників установлюється
щорічна оплачувана відпустка тривалістю до 48 робочих днів (науково-
дослідних, культурно-просвітніх, навчальних закладів.)
За загальним порядком, відпустка за перший рік роботи надається
працівникові після закінчення одинадцяти місяців безперервної роботи у
даній організації. Черговість відпусток встановлюється адміністрацією
організації за узгодженням з виборним профспілковим органом і
оформляється графіком відпусток. Відпустка може надаватися у будь-який
час протягом року, з урахуванням забезпечення нормальної роботи
організації і побажань працівників. У деяких випадках практикуються
загальні щорічні відпустки для всього колективу. Іноді за бажанням
працівника і за узгодженням з адміністрацією щорічна відпустка може бути
розділеною на дві частини. Працівники, що навчаються без відриву від
виробництва, мають право на навчальні відпустки: для здачі вступних
іспитів, на період навчальних сесій, для випускних іспитів у ВНЗах, у
вечірніх і загальноосвітніх школах. Порядок надання і тривалість таких
відпусток визначені законодавством.

13
 3. Методи аналізу ефективності використання робочого часу
У ході вивчення трудового процесу і його нормування вирішуються дві
задачі:
 визначення фактичних витрат часу на виконання операцій та її
елементів,
 визначення структури витрат часу протягом зміни (або її частин)?
Існує два основних методи вивчення витрат робочого часу:
 метод безпосередніх вимірів;
 метод моментних спостережень.
Метод безпосередніх вимірів полягає у безперервному спостереженні
за трудовим процесом, операцією або її частинами і фіксації показань
поточного часу або тривалості виконання окремих елементів операції.
Переваги методу:
 докладне вивчення процесу праці та використання устаткування;
 одержання даних у абсолютному вираженні (сек., хв., год.) і їхня
висока вірогідність;
 установлення фактичних витрат робочого часу за весь період
спостереження, одержання відомостей щодо послідовності окремих
елементів роботи;
 можливість безпосереднього виявлення раціональних прийомів
та методів праці, причин втрат та нераціональних витрат часу;
 можливість залучення до досліджень самих працівників.
Недоліки методу:
 спостереження тривалі та трудомісткі, обробка даних досить
складна;
 час спостереження обмежений, спостереження не можна
переривати,
 один спостерігач, як правило не в змозі забезпечити якісне
спостереження і фіксацію результату більш ніж по трьох- чотирьох об´єктах;

14
  постійна присутність спостерігача впливає на працівника, що
може трохи спотворювати вірогідність результату.
Розрізняють кілька різновидів методу безпосередніх вимірів. Суцільні
виміри (за поточним часом^ ведуться шляхом безперервної реєстрації всіх
елементів роботи і їхньої тимчасової послідовності, у записі фіксується
календарний (поточний) час закінчення кожного елемента. Тривалість
елементів операції визначається шляхом додаткових розрахунків: з показника
поточного часу елемента, тривалість якого визначається, віднімають
показник поточного часу попереднього елемента. Вибіркові виміри
застосовуються для вивчення окремих елементів роботи, операції незалежно
від їхньої послідовності у часі. У ході спостережень фіксується й у записі
відразу відбивається тривалість кожного досліджуваного елемента. Циклові
виміри використовуються для вивчення елементів операції невеликої
тривалості (до 1-3 сек.), коли реєстрація кожного з них окремо дає занадто
велику погрішність. У цьому випадку елементи поєднують у групи по (п-1),
де п - кількість елементів у операції, і в записі фіксуються тривалість кожної
групи. Потім за допомогою розрахунків визначається тривалість кожного
окремого елемента [9, с. 542].
Метод моментних спостережень складається з реєстрації й обліку
кількості однойменних витрат робочого часу у вибіркові моменти (у деяких
випадках - через рівні проміжки часу). В основі цього методу лежить закон
великих чисел, відповідно до якого «взаємне відхилення частин сукупності
поглинається всією сукупністю, і з досить високою імовірністю по окремій
частині можна судити про сукупності в цілому.»
При застосуванні даного методу структура витрат часу встановлюється
за питомою вагою моментів, у які відзначалися витрати робочого часу в
загальній кількості врахованих моментів за весь період спостереження.
Перевагиа методу:

15
  один дослідник може спостерігати майже необмежене число об
´єктів;
 вірогідність спостереження не постраждає, якщо воно буде
перерване, а потім продовжене;
 за оцінкою фахівців, трудомісткість спостереження й обробки
даних у 5-10 разів менша, ніж при попередньому методі, нижчі фізичні та
нервові навантаження у спостерігача;
 спостерігач не знаходиться постійно поруч із працівником - об
´єктом спостереження, тому не робить на нього істотного психологічного
впливу.
Недоліки методу:
 результатом є тільки середні дані;
 структура витрат робочого часу може бути розкрита не цілком;
 відсутні дані про послідовність і раціональність виконання
прийомів і операцій, немає можливості безпосередньо фіксувати причини
простоїв, утрат та нераціональних витрат робочого часу.
У залежності від мети вивчення витрат робочого часу виділяють такі
види спостережень.
Хронометраж - вивчення періодично повторюваних елементів операції,
підготовчо-заключної роботи, дій щодо обслуговування робочого місця.
Фотографія робочого часу - вивчення робочого часу виконавця, часу
використання устаткування протягом зміни або її частини шляхом виміру
всіх видів витрат часу, їхнього змісту, послідовності, тривалості.
Фотохронометраж - сполучення вивчення структури витрат робочого
часу протягом зміни за допомогою фотографії робочого часу, хронометражу
окремих елементів роботи.
У залежності від кількості об´єктів, що одночасно спостерігаються,
розрізняють індивідуальні, групові (бригадні), масові (маршрутні)
спостереження.
16
 Індивідуальні спостереження - ведуться за одним робітником, за
одиницею устаткування.
Групові спостереження - поширюються на декількох робітників або
одиниць устаткування, на робітників і верстати, на багатоверстатні робочі
місця, на роботу бригади.
Масовим вважається спостереження, коли число об´єктів перевищує
10. Масове спостереження називають маршрутним, якщо об´єкти віддалені
один від одного і спостерігач повинен рухатися за визначеним маршрутом.
Іноді маршрутним називають індивідуальне спостереження, коли за
визначеним маршрутом рухається сам об´єкт, (який обслуговує робітник), а
спостерігач іде за ним.
Розрізняють такі способи ведення спостереження.
Візуальний спосіб - спостереження і фіксація витрат часу проводяться
безпосередньо спостерігачем за допомогою стрілочно- циферблатних
приладів часу - годинників із секундною стрілкою. При необхідній більшій
точності застосовуються хроноскопи, які рахують частки секунди. Всі ці
прилади тільки фіксують час, а спостерігач повинен керувати ними, вести
спостереження, фіксувати дані у листі спостереження. У результаті
виникають великі нервові навантаження і дослідження стає досить
трудомістким. Спостереження за допомогою приладів (напівавтоматичних)
забезпечує фіксування окремих витрат часу приладами під керуванням
спостерігача. Сюди відносяться: прилади з цифровими лічильниками,
кожний з яких веде облік за окремим елементом, хронографи, які
накреслюють графік уздовж листа запису. Маються розробки, які дозволяють
використовувати ЕОМ для вивчення витрат робочого часу.
Автоматичний спосіб спостереження має на увазі використання
відеозйомки промислового телебачення, осцилографії та ін.
Кінозйомка дозволяє детально вивчати трудовий процес з
використанням великих, середніх, загальних планів, тиражувати отриманий
17
матеріал, робити навчальні фільми, контролювати правильність проведеного
аналізу спостереження, залучати до аналізу безпосереднього виконавця
роботи. Використовуються кінокамери, що мають стабільні частоти зйомки і
покадрову зйомку.
Відеозапис - дає ті ж можливості, але більш придатний для великих
планів. Відлік часу може вестися за сигналами, записами на звуковий канал,
або за показниками лічильника часу в кадрі.
Використання промислового телебачення дозволяє дистанціювати
спостерігача від об´єкта спостереження, вилучити вплив присутності
спостерігача на працівника, трудовий процес якого вивчається.
Осцилографування здійснюється за допомогою осцилографа, що
записує параметри трудового процесу на плівку або світлочутливий папір і
датчиків. Ця система використовується для дослідження машинних і
машинно-ручних елементів роботи.
Нарешті, за способом запису результатів спостереження розрізняють:
цифрову (хв., сек.), індексну (буквені й умовні позначки), графічну (графіки у
масштабі часу), записи; фотокінореєстрацію; осцилограму; змішану
(комбіновану) форму запису, наприклад, індексно-цифрову.

18
 Висновки

У цій роботі було розглянуто основні аспекти робочого часу. Робочий

час є, по суті, природною мірою праці, існуючи при цьому, як багатопланова
категорія, тому що від тривалості робочого часу залежить загальний стан
здоров'я і життєдіяльності людини. Тривалість та інтенсивність робочого
часу прямо впливає на тривалість часу відпочинку, який необхідний людині
для відновлення сил, витраченої енергії, виконання сімейних обов'язків по
вихованню тощо. Тому найсуворіше дотримання законодавства про робочий
час одночасно є забезпеченням найважливішого конституційного права
людини - права на відпочинок.
Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається
інтересів як працівників, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з
часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини
до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики
працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та інше
майно роботодавця.
Отже, робочим часом є час, протягом якого робітник або службовець
відповідно до правил внутрішньо трудового розпорядку повинен перебувати
на місці виконання робіт і виконувати свою трудову функцію або іншу
доручену йому роботу.
Саме це відповідає інтересам працюючих та дасть змогу підвищити
продуктивність праці – За цим майбутнє .

19
 Список використаної літератури:
1. Яковлєв О.А. Фундаментальні проблеми правового регулювання
умов праці і встановлення гарантій для працівників : монографія. Харків.
Право. 2019. 456 с.
Монографія складається з 456 сторінок і розглядає фундаментальні
проблеми, які стосуються правового регулювання умов праці та
встановлення гарантій для працівників.
У книзі детально описуються основні принципи правового
регулювання умов праці в Україні, правовий статус працівників та їх
соціальні гарантії, а також взаємозв'язок міжнародних стандартів і
внутрішнього законодавства при регулюванні праці. Монографія висвітлює
актуальні проблеми, пов'язані з умовами праці та правами працівників, та
надає пропозиції щодо покращення правового регулювання цих питань в
Україні.
Автор зазначає, що одним з основних джерел правового регулювання
умов праці є Кодекс законів про працю, а також інші законодавчі акти, які
визначають права та обов'язки працівників та роботодавців.
У монографії також розглядаються питання встановлення гарантій для
працівників, зокрема, забезпечення безпеки та охорони праці, встановлення
гнучкого режиму робочого часу, оплати праці та інших гарантій.
Окрім цього зазначається, що правове регулювання умов праці
потребує подальшого вдосконалення та узгодження з міжнародними
стандартами. Зокрема, необхідно забезпечити дотримання прав працівників
та роботодавців, а також встановити ефективні механізми контролю за
дотриманням законодавства про умови праці.
2. Цілі сталого розвитку України до 2030 року : URL:
https://www.kmu.gov.ua/diyalnist/cili- stalogo-rozvitku-ta-ukrayina.

20
 Цілі сталого розвитку України до 2030 року - це документ, що
відображає ключові завдання, які повинен вирішувати державний сектор,
громада та бізнес з метою забезпечення сталого розвитку країни. Ці цілі були
прийняті в рамках ООН на період до 2030 року та включають 17 цілей та 169
підцілей:
На нашу думку, найпредметніші з них:
1) Забезпечення миру, безпеки та прав людини.
2) Розвиток інфраструктури та покращення якості життя в містах та
селах.
3) Забезпечення рівних можливостей для всіх груп населення,
включаючи жінок, дітей, інвалідів та маргіналізованих груп.
4) Підтримка інновацій та розвиток науки та технологій.
5) Збільшення відповідальності за користування землею та поточними
водними ресурсами з метою забезпечення стійкого розвитку природних
ресурсів.
3. Бошицький Ю.Л. Державно-правове регулювання суспільних
відносин в умовах глобалізаційних викликів: вітчизняні та міжнародні реалії:
монографія. Київський університет НАН права України. Київ: Талком. 2019.
840 с.
Монографія Бошицького Ю.Л. "Державно-правове регулювання
суспільних відносин в умовах глобалізаційних викликів" є дослідженням,
присвяченим аналізу державно-правового регулювання суспільних відносин
в умовах глобалізаційних викликів. Автор розглядає вітчизняні та
міжнародні реалії, пов'язані з цими викликами.
У книзі автор аналізує вплив глобалізації на суспільні відносини та
державно-правове регулювання, а також розглядає питання, пов'язані з
міжнародним правом та правом Європейського Союзу. Він також досліджує
питання розвитку сучасного державно-правового регулювання, зокрема в
контексті цифрової економіки та інноваційних технологій.
21
 Окрім того, автор розглядає питання, пов'язані з правами людини та їх
захистом в умовах глобалізації, а також проблеми боротьби з корупцією та
організованою злочинністю.
4. Крушельницька Я. В. Фізіологія і психологія праці : підручник.
К. : КНЕУ, 2020. 367 с.
Монографія Крушельницької Я. В. "Фізіологія і психологія праці" є
підручником для студентів, які вивчають психологію та фізіологію праці. У
книзі авторка розглядає питання, пов'язані з фізіологією та психологією праці
(такі як функціонування людського організму при виккнанні роботи,
взаємодія фізичних та психологічних факторів) на робочому місці, методи
оцінки ризиків на робочому місці та методи зменшення цих ризиків.
У книзі авторка детально описує функціонування різних систем
організму під час виконання роботи, таких як серцево-судинна, дихальна,
нервова та інші. Також вона розглядає питання, пов'язані з психологією
праці, такі як вплив роботи на психічний стан людини, стрес на робочому
місці та методи його зменшення.
Окрім того, у книзі є розділи, присвячені оцінці ризиків на робочому
місці та методам їх зменшення. Авторка описує різні методи оцінки ризиків,
такі як аналіз небезпек, аналіз вразливості та інші. Також вона пропонує
методи зменшення цих ризиків, такі як застосування ергономічних принципів
на робочому місці, використання спеціального обладнання та інші.
5. Бусол О. Нормування праці та юридичне оформлення робочого
часу наукових працівників науководослідних установ. URL:
http://nbuviap.gov.ua/index.php?
option=com_content&view=article&id=1663:normuvannya-pratsi-ta-yuridichne-
oformlennya-robochogo-chasu-naukovikhpratsivnikiv-naukovo-doslidnikh-
ustanov&catid- =8&Itemid=350
У своїй статті "Нормування праці та юридичне оформлення робочого
часу наукових працівників науководослідних установ" Бусол О. досліджує
22
питання, пов'язані з нормуванням праці та юридичним оформленням
робочого часу наукових працівників в Україні.
Автор зазначає, що наукові працівники мають особливий статус, який
передбачає певні пільги та винятки від загальних правил працевлаштування.
Однак, це не означає, що вони повинні бути позбавлені правового захисту та
гарантій.
Бусол О. досліджує законодавчу базу, яка регулює працевлаштування
та робочий час наукових працівників, зокрема Закон України "Про наукову і
науково-технічну діяльність", Кодекс законів про працю України та інші
нормативно-правові акти.
Автор зазначає, що нормування робочого часу наукових працівників
має свої особливості, оскільки їхня робота не завжди може бути обмежена
часовими рамками. Водночас, він наголошує на важливості дотримання
законодавства щодо встановлення робочого часу та відпочинку, оскільки це
забезпечує здоров'я та ефективність працівників.
У статті також розглядаються питання юридичного оформлення
робочого часу наукових працівників, зокрема укладання трудових договорів
та контрактів, встановлення оплати праці та виплати додаткових винагород.
6. Гробова А. А. Облік робочого часу. Науковий вісник Академії
муніципального управління. Сер.: Право. 2018. Вип. 2. С. 356–362.
У статті "Облік робочого часу" Гробова А.А. розглядається питання
обліку робочого часу в органах муніципального управління. Автор зазначає,
що облік робочого часу є важливим елементом організації праці та дозволяє
контролювати виконання робочих обов'язків працівниками.
У статті досліджуються основні форми обліку робочого часу, зокрема
журнали обліку робочого часу, електронні системи обліку та інші. Автор
наголошує на важливості використання сучасних технологій для обліку
робочого часу, що дозволяє зменшити кількість помилок та зберегти час.

23
 Окрім того, у статті розглядається питання встановлення робочого часу
та відпочинку працівників, а також правове регулювання цих питань. Автор
зазначає, що встановлення робочого часу та відпочинку повинно відповідати
законодавству та забезпечувати здоров'я та ефективність працівників.
7. Котова Л. В. Поняття та юридична природа альтернативних форм
зайнятості у сучасних умовах. Актуальні проблеми права: теорія і практика.
2021. No 25. С. 83–95.
У статті Котова Л. В. "Поняття та юридична природа альтернативних
форм зайнятості у сучасних умовах" розглядається питання альтернативних
форм зайнятості, які стали все більш поширеними в сучасному світі. Автор
досліджує поняття та юридичну природу таких форм зайнятості, як фріланс,
тимчасова робота, контрактна робота та інші.
Стаття містить огляд наукових досліджень та законодавства щодо
альтернативних форм зайнятості в різних країнах світу. Автор зазначає, що
використання альтернативних форм зайнятості має свої переваги та недоліки,
які потрібно враховувати при їх застосуванні.
У статті досліджується також правове регулювання альтернативних
форм зайнятості в Україні та законодавчі ініціативи щодо їх вдосконалення.
Автор зазначає, що необхідно розробити спеціальний закон про
альтернативні форми зайнятості, який би враховував сучасні тенденції та
потреби ринку праці.
8. Красюк т. В. Порядок встановлення та облік режиму робочого
часу науково-педагогічних працівників ВНЗ. Порівняльно-аналітичне право.
2020. No 5. С. 167–171.
У статті Красюк Т. В. "Порядок встановлення та облік режиму
робочого часу науково-педагогічних працівників ВНЗ" розглядається
питання встановлення та обліку режиму робочого часу науково-педагогічних
працівників вищих навчальних закладів (ВНЗ) в Україні. Автор досліджує

24
порядок встановлення робочого часу, види робочого часу та його обліку, а
також відпустки та перерви у роботі.
Стаття містить огляд законодавства та нормативно-правових актів
щодо регулювання робочого часу науково-педагогічних працівників ВНЗ в
Україні. Автор зазначає, що порядок встановлення та обліку режиму
робочого часу повинен відповідати законодавству та узгоджуватися з
колективним договором.
У статті досліджується також порівняльний аналіз порядку
встановлення та обліку режиму робочого часу науково-педагогічних
працівників у країнах Європи та США. Автор зазначає, що в Україні
необхідно вдосконалювати порядок встановлення та обліку режиму робочого
часу, зокрема, шляхом удосконалення законодавства та врахування сучасних
тенденцій розвитку ринку праці.
9. Світайло П. Ю. Загальна характеристика джерел правового
регулювання робочого часу в Україні. Форум права. 2019. No 3. С. 541–544.
Стаття Світайло П. Ю. "Загальна характеристика джерел правового
регулювання робочого часу в Україні" опублікована у журналі "Форум
права" у 2019 році. У статті досліджується питання правового регулювання
робочого часу в Україні, зокрема, розглядаються основні джерела правового
регулювання та їх характеристика.
Автор зазначає, що основними джерелами правового регулювання
робочого часу є Конституція України, Кодекс законів про працю, Закон
України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закон
України "Про оплату праці", Закон України "Про відпустки" та інші
законодавчі акти.
У статті також розглядаються основні принципи правового
регулювання робочого часу, зокрема, принципи рівності, соціальної
справедливості, дотримання прав працівників та роботодавців, а також
принципи гнучкості та адаптивності.
25
 Автор зазначає, що правове регулювання робочого часу в Україні
потребує подальшого вдосконалення та узгодження з міжнародними
стандартами. Зокрема, необхідно забезпечити права працівників на гнучкий
режим робочого часу та встановити механізми контролю за дотриманням
законодавства про робочий час.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1.Водолажська Т.О. Сутність поняття «Кадрова політика
підприємства». Экономика транспортного комплекса. 2014. С. 55-64
Посилання: https://cyberleninka.ru/article/n/sutnist-ponyattya-kadrova-
politika-pidpriemstva/viewer
Стаття "Сутність поняття «Кадрова політика підприємства»" авторства
Т.О. Водолажської висвітлює основні питання, пов'язані з кадровою
політикою підприємства. Автор статті пояснює, що кадрова політика - це
комплекс заходів та стратегій, які спрямовані на формування та управління
кадрами на підприємстві.
По-перше, стаття настійно рекомендує підприємцям розробляти своє
власне визначення кадрової політики, яке повинно враховувати особливості
бізнесу, стратегію та місію підприємства. Основна мета кадрової політики -
забезпечення ефективної роботи підприємства та досягнення поставлених
цілей.
По-друге, стаття зазначає, що кадрова політика повинна бути
спрямована на залучення та розвиток висококваліфікованих працівників,
забезпечення високої кваліфікації та професійного зростання працівників.
По-третє, автор зосереджує увагу на управлінні персоналом та
прикладає зусилля для підтримки задіяння працівників на підприємстві.
Автор вказує на те, що підприємства повинні забезпечувати належні умови
для трудової діяльності, якісне навчання та забезпечення безпеки на
робочому місці.

26
 Узагалі, стаття допомагає уточнити концепцію та важливість кадрової
політики підприємства для забезпечення ефективної роботи організації. Вона
також наголошує на тому, що кадрова політика повинна бути ретельно
розроблена та реалізована, з метою забезпечення успішного розвитку
підприємства.
2. Стасюк В.О. Використання робочого часу та аналіз його
ефективності на підприємстві. Економічні науки. 2012. № 4(101). С. 218-221.
Посилання:
chrome-extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/http://www.repository.hne
u.edu.ua/bitstream/
123456789/464/1/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%81%D1%8E%D0%BA
%20%D0%92.%D0%9E.%20%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%BE
%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F
%20%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%87%D0%BE
%D0%B3%D0%BE
%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%83%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B0
%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%20%D0%B9%D0%BE
%D0%B3%D0%BE%20%D0%B5%D1%84%D0%B5%D0%BA
%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE
%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF
%D1%96%D0%B4%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%94%D0%BC
%D1%81%D1%82%D0%B2%D1%96.pdf
3. Маркс, К. Капитал. (Том 1. Глава 8 Робочий день)
Посилання:chrome-extension://efaidnbmnnnibpcajpcglclefindmkaj/https://
istmat.org/files/uploads/59307/k._marks._kapital._tom_1._1952_g.pdf
"Капітал" Карла Маркса - це класична праця економічної теорії, в якій
розглядається проблема капіталізму як системи та її впливу на суспільство.
Книга складається з трьох томів, у першому з яких автор присвятив главу 8
питанню про робочий день.
27
 У главі 8 Маркс розглядає поняття робочого дня як часу, протягом
якого працівник виконує свої професійні обов'язки. Він показує, що робочий
день і час, що його працівники вкладають в виробництво, є життєво
важливими показниками для капіталістичного суспільства. Звертаючись до
історичного розвитку виробництва, автор робить висновки про те, що
робочий час становиться все більш детермінованим і зловживаним в
капіталістичному виробництві, а працівники залишаються без впливу на
обсяг робочого часу.
Маркс описує розробку роботодавцями різних методів для збільшення
робочого дня, зокрема, з використанням додаткової праці, примусових норм
та ін. Автор показує, як робочий день позначається на житті працівників,
знижуючи їхній соціальний статус та погіршуючи їхнє здоров'я. Він також
показує взаємозв'язок між здовженням робочого дня, зниженням заробітної
плати та збільшенням виробництва на підприємстві.
У висновку Маркс зазначає, що робочий день є ключовим фактором у
капіталістичному виробництві, і його скорочення може стати способом
поліпшення умов праці і життя робітників. Він закликає до організації
робітничого руху для захисту своїх прав, включаючи право на скорочення
робочого дня до людських меж.

28