Тема лекції: Робочий час і час відпочинку

План:

1. Поняття робочого часу.

2. Види робочого часу та їх загальна характеристика.
3. Режим та облік робочого часу.
4. Поняття та види часу відпочинку.
5. Відпустки: поняття та види.

Література та нормативні акти:

Відповідні глави та розділи підручників “Трудове право України”

Закон України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки»
Глава 1У- робочий час КЗпП України
Глава У – час відпочинку КЗпП України

1. Поняття робочого часу.

Праця людини і все його життя, завжди протикає в часі. Для всіх
видів суспільно корисної діяльності людей загальним вимірювачем
кількості витраченої праці є робочий час. Робочий час, з однієї сторони,
закріплює міру праці, з іншої – забезпечує працівникові надання часу
для відпочинку і поновлення витрачених сил.
Робочий час і час відпочинку – взаємопов’язані правові категорії.
Ці категорії використовуються не тільки в юридичній науці, а і в
соціології, психології, економіці та в інших галузях знань. Кожна з цих
наук вивчає ті чи інші аспекти робочого часу. Так, в економічному
аспекті робочий час складається із двох частин: 1) часу виробничої
роботи; 2)часу перерв в роботі (втрат робочого часу із-за виробничих
неполадок і втрат, які залежать від самого працівника).
Робочий час вимірюється в тих же одиницях, що і час взагалі,
тобто в годинах, днях і т.п. Законодавство частіше за все використовує
такі виміри, як робочий день (зміна) і робочий тиждень.
Обмеження законом робочого часу було одним із перших вимог, які
виникли на початку Х1Х століття в робочому русі. Ще у 1832 р. у
 2
Франції багато ткачів вийшли на вулицю з вимогою права на працю і 8-
годинний робочий день. В середині Х1Х ст. перші закони про працю, які
з’явились, стосувалися обмеження робочого часу для жінок та дітей.
Після вони були розповсюджені і на чоловіків (вперше в Англії).
У 1960 р. бува прийнятий Закон СРСР від 7 травня 1960 р. “Про
завершення переходу у 1960 році всіх робітників і службовців на семи –
та шестигодинний робочий день”. Він встановив термін робочого дня не
більше семи годин. У 1977 році Конституція СРСР закріпила 41-
годинний робочий тиждень. На сьогоднішній день згідно ст. 50 КЗпП
України нормальна тривалість робочого часу працівників не може
перевищувати 40 годин на тиждень.
Питанням регулювання робочого часу багато уваги приділяє МОП.
Перед усім необхідно відмітити Конвенцію МОП № 47 (1935 р.) “Про
скорочення робочого часу до сорока годин та тиждень”. Ця Конвенція
ратифікована Україною 10 серпня 1956 р. Однак тільки 17 листопада
1993 р. ця норма була реалізована в Україні.
Ряд конвенцій і рекомендацій МОП мають орієнтовне значення. До
них можна віднести Рекомендацію МОП № 116 (1962 р.) “Про
скорочення тривалості робочого часу”, Конвенцію МОП № 171 (1990 р.)
“Про нічну працю” та інш.
Необхідно відмітити, що для сучасного трудового права важливим
є те, що і робочий час і час відпочинку підлягає правовому
регулюванню.
Правове регулювання робочого часу засновано на нормуванні його
тривалості, тобто визначенні тривалості часу, який підлягає
відпрацюванню протягом конкретного календарного періоду.
Функціями нормування робочого часу є:
• охоронювальна (поновлення працездатності працівника);
• виробнича (забезпечення високої продуктивності праці)
 3

• гарантійна ( встановлення державою максимальної тривалості

робочого часу, додержання якої є обов’язковим для всіх
роботодавців);
Робочий час – час, протягом якого працівник згідно правил
внутрішнього трудового розпорядку і умов трудового договору повинен
виконувати трудові обов’язки, а також інші періоди часу, які згідно
законів і інших нормативно-правових актів відносяться до робочого
часу.
Як вже було сказано, нормальна тривалість робочого часу не може
перевищувати 40 годин на тиждень. Ця максимальна тривалість
робочого часу розповсюджується на абсолютну більшість працівників і
тому в правовому аспекті вважається всезагальною мірою праці.
Значення обмеження законом робочого часу заключається в тому,
що:
1. забезпечує охорону здоров’я працівника від через мірної
перевтоми і сприяє довголіттю його професійної працездатності
і життя;
2. за встановлений законом робочий час, суспільство, виробництво
отримують від кожного працівника необхідну певну міру праці;
3. дозволяє працівникові вчитися без відриву від виробництва,
підвищувати свою кваліфікацію, культурно-технічний рівень
(розвивати особистість), що в свою чергу сприяє зростанню
продуктивності праці працівника і відтворенню кваліфікованої
робочої сили.

Інститут робочого часу трудового права відображає і конкретизує

основний принцип трудового права – забезпечення права на відпочинок
і обмеження робочого часу. В нормах цього інституту встановлені
юридичні гарантії вказаного основного права працівника.
 4
Таким чином, обмеження законом тривалості робочого часу є не
тільки загальною мірою праці, яка отримується від кожного працівника
суспільством, виробництвом, але і загальною гарантією права на
відпочинок і охорону від через мірної перевтоми в процесі трудової
діяльності.
Виходячи із наведеного слід зробити наступні висновки: робочий
час слід розглядати в трьох значеннях:

1) робочий час слід розглядати як елемент трудових правовідносин

– це час, протягом якого працівник згідно внутрішньому розпорядку
повинен знаходитись в місці виробництва робіт і виконувати трудову
функцію;
2) робочий час як міра праці – це встановлена законом норма
тривалості робочого часу, котру повинен виконувати кожний
працівник;
3) робочий час як фактично відпрацьований час, протягом якого
працівник фактично знаходився на робочому місці в розпорядженні
роботодавця.

2. Види робочого часу та їх загальна характеристика.

Види робочого часу відрізняються від його тривалості.

Нормування робочого часу здійснюється з врахуванням ряду умов праці,
вікових та інших особливостей працівників.
Трудове законодавство України встановлює наступні види
робочого часу:
1. нормальна тривалість робочого часу;
2. скорочена тривалість робочого часу;
3. неповний робочий час;
 5
Нормальна тривалість робочого часу

Нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40

годин на тиждень. Ця норма не може бути збільшена ні колективними, ні
трудовими договорами, в тому числі контрактами.
Конвенція МОП № 47 “Про скорочення робочого часу до сорока
годин та тиждень” була прийнята в 1935 р. та ратифікована Україною
10 серпня 1956 р. Однак тільки 17 листопада 1993 р. ця норма була
реалізована в Україні. Відповідно до п. 3.9. Генеральної угоди між
Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями
організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими
профспілками і профоб’єднаннями на 2008 – 2009 роки, укладеної 15
квітня 2008 р., сторони домовились вивчити до 1 січня 2009 р. та
підготувати обґрунтовані висновки щодо доцільності запровадження
нормальної тривалості робочого часу працівників 39 годин на тиждень із
збереженням рівня оплати праці з урахуванням перегляду робочого часу
працівників, на яких поширюється дія ст. 51 КЗпП України.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КЗпП України підприємства під час
укладання колективного договору можуть встановлювати меншу норму
тривалості робочого часу. Враховуючи, що колективним договором
встановлюється інша норма тривалості робочого часу, оплата за цією
нормою має проводитися за повною тарифною ставкою (денною), за
повним посадовим окладом.

Скорочена тривалість робочого часу.

Особливість цього виду робочого часу полягає в тому, що він
• встановлений КЗпП України;
• обов’язковий для роботодавця;
• оплачується як нормальний робочий час.
 6

Скорочена тривалість робочого дня встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, а для
осіб віком від 15 до16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють
у період канікул) – 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу
учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання
час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого
часу для осіб відповідного віку.
2) для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці –
не більш як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і
посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на
скорочену тривалість робочого тижня, затв. постановою КМ України від
21 лютого 2001 р. № 163. До переліку входять добувна промисловість,
металургія та виробництво коксу, нафтопереробка та інш.
Так, у добувній промисловості (видобування кам’яного та бурого
вугілля, бітумінозного сланцю, будівництво шахт) тривалість робочого
тижня робітників всіх професій складає 30, майстрів гірничих – 35,
машиністів підіймальної машини – 36 годин.
3) законодавством для окремих категорій працівників (медичні і
фармацевтичні працівники, працівники освіти та інш.).

Стаття 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я від

19 листопада 1992 р. № 2801 зазначає, що медичні і фармацевтичні
працівники мають право на скорочений робочий день. Для працівників
закладів та установ охорони здоров’я України від 25 травня 2006 р. №
319 затверджені такі норми робочого часу:
• 33 години на тиждень для лікарів, зайнятих виключено
амбулаторним прийомом хворих;
 7

• 18 годин на тиждень для вчителів 1-ХП класів шкіл, вчителів-

дефектологів та логопедів, вчителів-логопедів закладів охорони
здоров’я (крім будинків дитини);
• 25 годин на тиждень для вихователів будинків дитини (груп) для
дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового
розвитку;

Тривалість роботи та педагогічне навантаження для окремих

категорій працівників закладів та установ соціального захисту
населення визначаються наказом Міністерства праці та соціальної
політики України від 12 лютого 2007 р. № 44. Зокрема, для педагогічних
працівників центрів (відділень, відділів, кабінетів) професійної,
медичної, фізичної та соціальної реабілітації інвалідів, ранньої
реабілітації дітей – інвалідів, інших закладів та установ соціального
захисту населення установлено таке педагогічне навантаження:
• 18 годин на тиждень – для вчителів (усіх спеціальностей),
логопедів, керівників гуртків;
• 720 годин на рік – для викладачів (усіх спеціальностей);
• 20 годин на тиждень – для практичних психологів;
• 36 годин на тиждень – для вихователів-методистів.

Скорочена тривалість робочого дня встановлюється для працівників

із зниженою працездатністю – інвалідів.
Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за
рахунок власних коштів підприємств для жінок, які мають дітей віком
до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.(ст. 51 КЗпП України).
Згідно із ст. 69 Господарського кодексу України підприємство
самостійно встановлює для своїх працівників скорочений робочий день
та інші пільги.
 8
Неповний робочий день.
Неповний робочий час – це робочий час, тривалість якого менша
порівняно з нормальною чи скороченою тривалістю, з оплатою
пропорційно відпрацьованому часу. Згідно Конвенції МОП № 175 «Про
працю на умовах неповного робочого часу» 1994 р. термін «працівник,
зайнятий неповний робочий день» означає особу, яка працює за наймом,
нормальна тривалість робочого часу якої менша від нормальної
тривалості робочого часу працівників, зайнятих повний робочий час та
які перебувають в порівнянній ситуації.
Різновидами неповного робочого часу є неповний робочий день і
неповний робочий тиждень. Слід сказати про те, що законодавство не
обмежує тривалості неповного робочого часу, тобто неповний робочий
час може встановлюватися як шляхом зменшення тривалості щоденної
роботи, так і зменшенням кількості днів роботи протягом тижня чи
одночасним зменшенням щоденної роботи при неповному робочому
тижні. Режими роботи, що встановлюються при роботі з неповним
робочим часом, можуть передбачати:
• Скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну
кількість робочих годин у всі дні тижня;
• Скорочення кількості робочих днів у тиждень при збереженні
нормальної тривалості щоденної роботи (зміни);
• Скорочення тривалості щоденної роботи (зміни) на певну
кількість робочих годин при одночасному скороченні
кількості робочих днів у тиждень

Робота на умовах неповного робочого часу регламентується ст. 56

КЗпП України.
Згідно ст. 56 КЗпП України наступне: за угодою між працівником і
роботодавцем може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і
потім неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Це
 9
відбувається шляхом подання відповідної заяви працівником і видання
наказу роботодавцем про встановлення неповного робочого часу.
І далі: на прохання
• вагітної жінки;
• жінки, яка має дитину до чотирнадцяти років або дитину-
інваліда в тому числі таку, що знаходиться під її
опікуванням;
• жінки, яка здійснює догляд за хворим членом сім’ї
відповідно до медичного висновку, роботодавець
зобов’язаний встановити їй неповний робочий день або
неповний робочий тиждень.
Необхідно звернути увагу на те, що в Україні продовжує діяти
Положення про порядок та умови застосування праці жінок, які мають
дітей і працюють неповний робочий час, затверджений постановою
Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29 квітня 1980 Р. №
111/8-5 в тій частині, що не суперечить чинному законодавству.
Неповний робочий час впливає тільки на оплату праці, котра
провадиться пропорційно відпрацьованому часу або в залежності від
виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою
будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

3. Режим та облік робочого часу.

Під режимом робочого часу слід розуміти розподіл робочого часу й

відпочинку протягом певного календарного періоду по годинах доби.
Днях тижнів тощо, що забезпечує належний ритм трудового процесу і
забезпечення вільного часу працівників.
Режим робочого часу визначається в правилах внутрішнього
трудового розпорядку. Він містить у собі початок і закінчення роботи,
час і тривалість перерв, тривалість і чергування змін.
 10
Режим роботи може бути одним для всього підприємства, установи,
організації і різним для окремих підрозділів.

Стаття 52 КЗПп передбачає п’ятиденний і шестиденний робочий

тиждень: п’ятиденний і шестиденний робочий тиждень встановлюється
власником або уповноваженим ним органом разом із профспілковим
комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу
і за погодженням з місцевою радою.

Режим робочого часу має дві основні цілі: оптимальне чергування

робочого й неробочого часу. Це забезпечує належну організацію праці,
краще використання засобів виробництва й охорону здоров’я трудящих,
створення їм можливості для участі в різних сферах соціального життя.

Трудове законодавство передбачає різні режими робочого часу:

вахтовий, гнучкий режим робочого часу, ущільнений, ненормований,
роздроблений і інші.

Вахтовий режим роботи – це особлива форма організації робіт,

заснована на використанні трудових ресурсів поза місцем їхнього
постійного проживання за умови, коли не може бути забезпечене
щоденне повернення працівників до місця проживання. Робота
вахтовим методом організовується за спеціальним режимом праці, за
підсумованого обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок
надається працівникам у місцях їх постійного проживання.
Основні положення про вахтовий метод організації робіт,
затверджено постановою Державного комітету СРСР з праці та
соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони
здоров’я СРСР від 31 грудня 1987 р. № 794/33-82, діють на підставі
 11
постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. № 1545 «Про
порядок тимчасової дії на території України деяких актів законодавства
Союзу РСР».
Гнучкий режим робочого часу це такий, при якому для
певних працівників або колективів підрозділів допускається (у певних
межах) саморегулювання початку, закінчення й загальної тривалості
робочого часу. Докладно питання, пов’язані з варіантами режимів ГРП,
регулюються «Методичними рекомендаціями щодо встановлення
гнучкого режиму часу на підприємствах, в установах і організаціях
галузей народного господарства» затв. Наказом Міністерства праці та
соціальної політики України від 4 жовтня 2006 року.

У сільському господарстві для працівників рослинництва

застосовується режим роботи з подовженим робочим днем, але не більше
ніж до 10 годин.

Ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу,

який встановлюється для певної категорії працівників у разі
неможливості нормування часу трудового процесу.
Ненормований робочий день на підприємствах, в установах,
організаціях, незалежно від форми власності, може встановлюватися для
керівників, фахівців і працівників, а саме:
• Осіб, праця яких не піддається точному обліку в часі;
• Осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на
частини невизначеної тривалості (сільське господарство);
• Осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд;

Облік робочого часу – це механізм фіксування відомостей та

інформації щодо тривалості робочого часу працівників. Облік фактично
 12
відпрацьованого кожним працівником робочого часу зобов’язаний вести
роботодавець.
Облік робочого часу може бути поденним, щотижневим та
підсумованим.
Поденний облік робочого часу полягає в тому, що працівники
протягом кожного робочого дня тижня працюють однаковий час.
Щотижневий облік робочого часу застосовується у випадку, коли
законодавство безпосередньо нормує робочий тиждень, а тривалість
щоденної роботи визначається графіком в межах встановленої тижневої
норми.
Підсумований облік робочого часу може вводитися на безперервно
діючих підприємствах, а також в окремих виробництвах, цехах,
дільницях, відділеннях та на деяких видах робіт, де за умовами
виробництва не може бути дотримана встановлена законодавством для
даної категорії працівників щоденна чи щотижнева тривалість робочого
часу. Такий облік запроваджується на підприємстві роботодавцем за
погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, а
у разі його відсутності це питання відповідно до ст. 7 ЗУ «Про колективні
договори і угоди» може бути врегульовано колективним договором.

Тепер я хотілась приділили увагу надурочним роботам.

Правове регулювання надурочних робіт.

Справа в тому, що виробництво розвивається динамічно,

виробництво є ризикованим і тому може виникнути ситуація, коли
з’являється необхідність в проведенні надурочних робіт. (стихійні лиха,
надзвичайні ситуації і т.інш.)
Що представляють собою надурочні роботи?
 13

Стаття 62. Обмеження надурочних робіт

{ Дію статті 62 припинено на підставі Постанови Верховної

Ради УРСР від 4 липня 1991 року (ВВР 1991, N 36, ст.474)
на період реалізації Програми надзвичайних заходів щодо
стабілізації економіки України та виходу її з кризового
стану (1991 рік - перше півріччя 1993 року }

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними

вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня
(статті 52, 53 і 61).
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати
надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються
законодавством і в частині третій цієї статті.
Власник або уповноважений ним орган може застосовувати
надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:
1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а
також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої
аварії і негайного усунення їх наслідків;
2) при проведенні громадсько необхідних робіт по
водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації,
транспорту, зв'язку - для усунення випадкових або несподіваних
обставин, які порушують правильне їх функціонування;
3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок
непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов
виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли
припинення її може призвести до псування або загибелі державного
чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного
ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли
 14
несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості
трудящих;
4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних
робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи
скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;
5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який
заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник
або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до
заміни змінника іншим працівником.
{ Стаття 62 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2240-10
від 29.07.81; Законами N 871-12 від 20.03.91, N 263/95-ВР від
05.07.95 }
Законодавством встановлено певний порядок проведення надурочних
робіт.
Стаття 63. Заборона залучення до надурочних робіт

До надурочних робіт (стаття 62) забороняється залучати:

1) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох
років (стаття 176);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);
3) працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і
професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні
занять (стаття 220).
Законодавством можуть бути передбачені і інші категорії
працівників, що їх забороняється залучати до надурочних робіт.
Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років
або дитину-інваліда, можуть залучатись до надурочних робіт лише
за їх згодою (стаття 177).
 15
Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх
згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям
(стаття 172).
{ Стаття 63 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4841-11
від 30.10.87; Законом N 871-12 від 20.33.91
}
Для того, щоб провести надурочні роботи необхідно отримати дозвіл
виборного органу первинної профспілкової організації.

Стаття 64. Необхідність одержання дозволу

виборного органу первинної профспілкової
організації (профспілкового представника)
підприємства, установи, організації для
проведення надурочних робіт

Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу

виборного органу первинної профспілкової організації
(профспілкового представника) підприємства, установи, організації.
{ Стаття 64 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10
від 24.01.83; Законом N 1096-IV ( 1096-15 ) від 10.07.2003 }
Крім порядку проведення надурочних робіт встановленно граничні
норми їх проведення.

Стаття 65 Граничні норми застосування надурочних робіт.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного
працівника чотирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.
Власник або уповноважений ним орган повинен вести облік
надурочних робіт кожного працівника.
 16
Чергування - порядок залучення до чергувань регулюється Постановою
Секретаріату ВЦРПС від 2 квітня 1954 року “Про чергування на
підприємствах і установах”.

ЧЕРГУВАННЯ: НОРМАТИВНІ ВИМОГИ ТА ЇХ РЕАЛІЗАЦІЯ

Чергування як елемент управлінської діяльності

Чергування широко застосовувалися у радянський період як елемент

адміністративно-командної системи.

Але й в умовах ринкової економіки у практиці роботи підприємств,

установ і організацій (далі – підприємство) залучення до чергувань – це
особливий елемент управлінської діяльності тимчасового
функціонування.

Кодексом законів про працю України поняття чергування не визначено.

У главі IV «Робочий час» КЗпП (ст. 50–65) про правову конструкцію
чергування не згадується.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 2 квітня

2010 року № 89/13/116-10 про чергування на підприємствах і в установах,
зокрема, визначено, що порядок залучення працівників до чергувань
повинен передбачатися колективним договором.

З норм трудового права випливає, що робочий час – це встановлений

законом час, який працівники відповідно до правил внутрішнього
трудового розпорядку зобов'язані використовувати виключно для
виробничої роботи та виконання службових обов'язків для
підприємства.

Звернути увагу
Виробнича робота і службові обов'язки під час
чергування не виконуються.

Таке загальне визначення чергування сформульоване з урахуванням

положень постанови Секретаріату ВЦСПС «Про чергування на
підприємствах і в установах» від 2 квітня 1954 року № 233 (далі –
Постанова № 233). Цей нормативний акт діє відповідно до постанови
Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території
України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991
року № 1545-XII. Постанова № 233 застосовується в Україні як така, що
не суперечить Конституції і законам України.
 17
У Постанові № 233 передбачено:

• чергування робітників і службовців на підприємствах і в установах

після закінчення робочого дня, у вихідні і святкові дні можуть
вводитися у виняткових випадках і лише за узгодженням з
фабричним, заводським, місцевим комітетом. Не допускати
залучення працівників до чергувань частіше одного разу на
місяць;
• у разі залучення до чергування після закінчення робочого дня явка
на роботу для працівників як з нормованим, так і з ненормованим
робочим днем переноситься в день чергування на більш пізній час.
Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може
перевищувати нормальної тривалості робочого дня.

Звернути увагу
Чергування у вихідні і святкові дні компенсуються наданням
протягом найближчих 10 днів відгулів тієї ж самої тривалості,
що й чергування (п. 2 Постанови № 233).

Ані у Постанові № 233, ані у листі Міністерства праці та соціальної політики

України від 2 квітня 2010 року не йдеться про оплату праці за чергування як за
робочий час.

Але, як визначено частиною першою статті 94 КЗпП України, власник або

уповноважений ним орган виплачує заробітну плату працівникові за виконану ним
роботу.

У практиці організації чергувань відгул, що надається, нерідко оплачувався. Так

фактично вирішувалася нормативна невизначеність оплати праці за роботу під час
чергування.

Питання віднесення чергування до робочого часу (повністю або частково) можливо

вирішувати локальними нормативними актами.

Відмінності чергувань від схожих з ними елементів робочого часу

Від чергування необхідно відрізняти залучення працівників до

роботи в понаднормовий час і до роботи у вихідні і святкові дні – у цих
випадках працівники залучаються до роботи, обумовленої трудовим
договором, у виняткових випадках, передбачених законодавством.

Від чергування необхідно відрізняти також оформлене наказом по

підприємству залучення працівників з ненормованим робочим днем до
позаурочних або понаднормових робіт, тобто до робіт, які необхідно
виконувати після закінчення робочого дня.
 18
Позаурочні роботи для працівника з ненормованим робочим днем –
це роботи, що входять до кола обов'язків працівника і виконуються
після закінчення робочого дня у зв'язку з їх терміновістю. Наприклад,
розробка головним економістом розділів колективного договору до
певного строку при необхідності виконання також поточної оперативної
роботи в урочний час.

Понаднормові роботи для працівника з ненормованим робочим

днем – це роботи, що не входять до кола обов'язків працівника і
виконуються після закінчення робочого дня у виняткових випадках.
Наприклад, для головного механіка – виконання слюсарних робіт при
усуненні наслідків виробничої аварії.

Щодо чергувань, то:

– чергування – це завжди робота, яка не обумовлена трудовим договором;

– законодавством не визначені виняткові випадки залучення до чергувань;

– чергування компенсуються лише відгулом.

Відмінності чергувань від схожих з ними нормативно-певних елементів робочого

часу детальніше подані в таблиці, де вони відмічені за трьома основними
показниками характеристики чергування.

Таблиця

Відмінність чергувань від схожих з ними нормативно визначених елементів робочого

часу

№ Характеристика Характеристика схожих з чергуванням елементів робочого

пор. чергування часу
відповідно до позаурочні роботи понаднормові робота у вихідні,
Постанови № роботи святкові (неробочі)
233 дні
1 Чергування – це Для працівників з Для працівників з Виконання роботи,
не обумовлена ненормованим нормованим обумовленої
трудовим робочим днем роботи, робочим днем трудовим договором
договором що входять до кола роботи, що входять
робота з посадових обов'язків і до кола посадових
оперативного виконуються після обов'язків.
вирішення закінчення робочого Для працівників з
управлінських дня ненормованим
питань робочим днем
роботи, що не
входять до кола
посадових обов'язків
2 Законодавством Невідкладні у Виняткові випадки Виняткові випадки
не визначено виробничому і залучення визначено залучення до цих
 19
виняткові управлінському статтею 62 КЗпП робіт визначено
випадки процесі роботи для статтею 71 КЗпП
залучення до працівників з
чергувань ненормованим
робочим днем
3 Чергування Компенсуються для Компенсуються Роботи у вихідні дні
компенсуються працівників з подвійною оплатою компенсуються
лише наданням ненормованим праці відповідно до наданням іншого дня
іншого дня робочим днем статті 106 КЗпП відпочинку або в
відпочинку наданням додаткової грошовій формі в
(відгулом) відпустки відповідно подвійному розмірі
до статті 76 КЗпП і (ст. 72 КЗпП), роботи
статтею 8 Закону у святкові і неробочі
України «Про дні оплачуються у
відпустки» від 15 подвійному розмірі
листопада 1996 року (ст. 107 КЗпП)
№ 504/96-ВР

Роботи, які у сучасних умовах господарювання виконуються черговими:

– ухвалення невідкладних управлінських рішень відносно виробничої

діяльності безперервно діючих підприємств, підпорядкованих головному
підприємству або управлінському центру, в період, коли ці
багатофункціональні управлінські структури не працюють (у вихідні,
святкові дні);

– координація внутрішньогосподарських і міжгосподарських

виробничих відносин у період одноразових об'ємних робіт на
підприємстві (масове приймання сільськогосподарської сировини,
багаторазове збільшення обсягу постачальницьких і збутових операцій
тощо).

Загальні та спеціальні правила про чергування

При залученні працівників до чергувань доцільно як загальні правила

застосовувати положення, передбачені Постановою № 233, а також
визначення, сформульовані відповідно до коментарів до законодавства
про працю:

– до чергування працівники можуть бути залучені лише за їх згодою;

– спеціальна грошова компенсація за чергування не виплачується; за

день чергування можливо здійснювати оплату праці за локальним
нормативним актом, як за звичайний робочий час;
 20
– не залучаються до чергувань особи, яких заборонено залучати до
понаднормових робіт відповідно до статті 63 КЗпП;

– на чергових не покладаються обов'язки сторожів, обов'язки з

перевірки перепусток на вхід і вихід з підприємства або установи,
прийому пошти, прибирання приміщень, оформлення документації;

– при звільненні працівника, що не отримав відгул за чергування, йому

слід надати відгул за чергування до звільнення;

– не залучаються до чергування працівники, що знаходяться на

відрядній оплаті праці, оскільки єдиною формою компенсації за
чергування є надання відгулу (до того ж за час відгулу заробітна плата
не зберігається) – і відрядники втрачають у заробітку;

– не застосовуються правила про чергування у випадках виконання

працівником своїх звичайних обов'язків, хоч би вони і називалися
чергуванням; так, залучений до роботи у святковий час нічний черговий
медичний персонал, черговий електромонтер тощо матимуть право на
грошову оплату в подвійному розмірі, оскільки залучаються для
виконання своїх звичайних обов'язків, а не спеціальних обов'язків
чергових;

– з метою дотримання правила про те, що не можна залучати

працівників до чергувань частіше одного разу на місяць, при обліку
кількості чергувань брати до уваги всі три види чергування (у вихідні
дні, у святкові дні, після закінчення робочого дня);

– залучення до чергувань і надання відгулу за чергування оформляти

наказом.

В Україні діють і спеціальні правила про чергування, а саме:

– пункт 11 Положення про робочий час і час відпочинку плаваючого

складу судів морського флоту, затвердженого постановою Держкомпраці
СРСР від 21 березня 1960 року № 402/9;

– пункт 5.3 Правил визначення робочого часу і часу відпочинку екіпажів

повітряних судів цивільної авіації України, затверджених наказом
Міністерства транспорту України від 2 квітня 2002 року № 219.

Звернути увагу
Для працівників окремих господарюючих структур (на судах
морського флоту, в цивільній авіації), де за чергування встановлені
спеціальні правила компенсації, при залученні до чергувань
застосовуються не загальні положення Постанови № 233, а
 21
спеціальні правила.

Зразкова схема пакета документів про залучення працівників до

чергувань

У додатках 1 – 6 наводиться зразкова схема пакета документів про залучення працівників

до чергувань:

– заявка керівника підприємства профспілковому комітету на узгодження залучення до

чергувань працівників підприємства (додаток 1);

Додаток 1

Голові профспілкового комітету

ВАТ «Запорізький елеватор»
ЗАЯВКА Савченку Н. І.
голови правління акціонерного
У святкові дні 1 і 2 травня 2010 року працівники товариства
апарату управління ВАТ «Запорізький елеватор» Козака Д. І.
не працюють. У ці ж дні не припиняється
виробнича діяльність на підвідомчих хлібоприймальних і зернопереробних
підприємствах. 12 травня 2010 року після закінчення робочого дня планується масове
надходження устаткування для будівництва нового корпусу елеватора.

Для оперативного вирішення на головному підприємстві у святкові дні 1 і 2 травня

невідкладних виробничих питань по підвідомчих підприємствах і для координації 12
травня після закінчення робочого дня масового приймання устаткування прошу погодити
залучення до чергувань у ці дні працівників підприємства.

Проект наказу по підприємству про залучення до чергувань додається до заявки. При

підготовці наказу погоджено з працівниками підприємства їх залучення до чергувань і
надання відгулів протягом 10 днів після чергування.

27.04.2010

Голова правління Козак Д. І. Козак

– витяг з протоколу засідання профспілкового комітету щодо узгодження залучення до

чергувань (додаток 2);

Додаток 2

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КОМІТЕТ ПРОФСПІЛКИ ПРАЦІВНИКІВ

АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
 22

ПЕРВИННА ПРОФСПІЛКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ВАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЕЛЕВАТОР»

ВИТЯГ З ПРОТОКОЛУ

28.04.2010 № 6
м. Запоріжжя

Засідання профспілкового комітету

Голова – Савченко Н. І.

Секретар – Довгань Р. П.

Присутні: Федорчук С. П., інженер-технолог,

Біла З. Р., бухгалтер,
Рибчинська Д. П., апаратник обробки зерна

Запрошені: Голуб Т. П., головний економіст

Порядок денний:

1. Щодо залучення до чергувань працівників підприємства у травні 2010 року.

1. СЛУХАЛИ:

Голуб Т. П. – виступила з інформацією про заявку голови правління акціонерного

товариства, в якій пропонується погодити залучення до чергувань працівників
підприємства у травні 2010 року. Повідомила присутнім про відповідність проекту наказу
положенням постанови Секретаріату ВЦРПС, що діяла в Україні, від 2 квітня 1954 року №
233.

УХВАЛИЛИ:

Погодити наказ по підприємству щодо залучення до чергувань працівників підприємства

у травні 2010 року.

Голова Савченко Н. І. Савченко

Секретар Довгань Г. П. Довгань
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ
Секретар Довгань Г. П. Довгань

28.04.2010

– заявка керівника виробничої ділянки з обґрунтуваннями і пропозиціями про залучення

до чергувань керівних працівників підприємства (додаток 3);
 23

Додаток 3

Голові правління
ВАТ «Запорізький елеватор»
ЗАЯВКА Козаку Д. І.

У святкові дні 1 і 2 травня 2010 року працівники апарату управління ВАТ «Запорізький
елеватор», головного підприємства, не працюють. У ці ж дні не припиняється виробнича
діяльність на підвідомчих хлібоприймальних і зернопереробних підприємствах із
завершення ремонтних робіт до прийому зерна нового урожаю і відвантаження
хлібопродуктів за договірними зобов'язаннями.

Для ухвалення невідкладних управлінських рішень з виробничої діяльності підвідомчих

підприємств пропоную організувати чергування керівних працівників підприємства 1 і 2
травня 2010 року в першу та другу зміни.

Старший майстер
виробничої дільниці
хлібоприймальної діяльності Кравець Г. П. Кравець

22.04.2010

– доповідна записка працівника служби кадрів про закінчення підготовчої роботи з

організації чергувань;

– наказ по підприємству про залучення до чергувань працівників підприємства (додаток

4).

Додаток 4

ВАТ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЕЛЕВАТОР»

НАКАЗ
(схема)

30.04.2010 м. Запоріжжя № 61-ОД

Щодо залучення до чергувань

У святкові дні 1 і 2 травня 2010 року працівники апарату управління ВАТ «Запорізький
елеватор» не працюють. У ці ж дні не припиняється виробнича діяльність на підвідомчих
хлібоприймальних і зернопереробних підприємствах. 12 травня 2010 року після
закінчення робочого дня планується масове надходження устаткування для будівництва
нового корпусу елеватора.
 24

На підприємстві проведено підготовчу роботу з організації чергувань 1 і 2 травня і після

закінчення робочого дня 12 травня: отримано згоду працівників на чергування, погоджено
з ними дні відгулів, із профспілковим комітетом підприємства погоджено залучення
працівників до чергувань (протокол засідання профкому № 6 від 28.04.2010).

З урахуванням викладеного вище, за результатами підготовчої роботи, для оперативного

вирішення на головному підприємстві у святкові дні 1 і 2 травня невідкладних
виробничих питань по підвідомчих підприємствах і для координації 12 травня після
закінчення робочого дня масового приймання устаткування

НАКАЗУЮ:

1. 1 і 2 травня 2010 року організувати чергування керівних працівників підприємства в

першу і другу зміни.

1.1. Затвердити список чергових у святкові дні 1 і 2 травня і дати надання вихідних днів
(відгулів) за чергування (додаток 1 до наказу).

2. 12 травня 2010 року після закінчення робочого дня залучити до чергування із 17.00 до
21.00 начальника технічного відділу Лапіна С. П. і перенести для нього явку на роботу 13
травня 2010 року з 8.00 на 13.00.

3. Затвердити інструкції для чергових (додаток 2 до наказу*).

4. Години чергувань оплатити як робочий час відповідно до чинного законодавства.

5. Сидоренку С. Д., інспекторові з кадрів, для дотримання нормативного положення про

залучення працівників підприємства до чергувань не частіше одного разу на місяць вести
персональний облік чергувань.

Підстави: доповідна записка заступника голови правління акціонерного товариства

Бабича П. Ф. від 22.04.2010;
доповідна записка старшого майстра виробничої дільниці хлібоприймальної
діяльності Кравця Р. П. від 23.04.2010;
доповідна записка інспектора з кадрів Сидоренка С. Д. від 29.04.2010;
витяг з протоколу засідання профспілкового комітету підприємства № 6 від
28.04.2010.

Голова правління Козак Д. І. Козак

ПОГОДЖЕНО:
Голова профкому Савченко Н. І. Савченко

М. П.

З наказом ознайомлені:

____________
 25

* Не додається.

Додаток № 1
до наказу
СПИСОК по ВАТ «Запорізький елеватор»
чергових в першу і другу зміни у святкові дні від 30.04.2010 № 61-ОД
1 і 2 травня 2010 року і дати надання вихідних
днів (відгулів) за чергування

№ Прізвище, Посада День, час, тривалість День надання

пор. ім'я, по чергування відгулу за
батькові чергування
1 2 3 4 5
1 Леміш С. Р. Головний 01.05.2010, з 8.00 до 16.00, 05.05.2010
інженер 7 годин (1 година – обідня
перерва)
2 Семик С. Р. Головний 01.05.2010, з 16.00 до 24.00, 05.05.2010
енергетик 7 годин (1 година – обідня
перерва)
і т. д.

Інспектор з кадрів Сидоренко В. К. Сидоренко

Інформаційні і розпорядчі документи розроблені з урахуванням

викладених вище правил про залучення до чергувань та згідно з
положенням сучасного діловодства. У прикладах запропоновано
змодельовані варіанти залучення до двох видів чергувань – у святкові
дні і після закінчення робочого дня.

Наказ по підприємству щодо залучення до чергувань ґрунтується на

згоді працівників. У схемі наказу визначено погоджені з працівниками
дати відгулів як компенсація за чергування, тому окремих наказів про
надання відгулів не буде потрібно. В умовному прикладі порядок
залучення працівників до чергувань у колективному договорі не
передбачено. У запропонованому наказі по підприємству, погодженому з
профспілковим комітетом, як у локальному нормативному акті,
визначено порядок оплати праці за час чергування (така оплата
можлива, якщо обумовлена у колективному договорі).
 26
4. Поняття та види часу відпочинку.

Часом відпочинку вважається час, протягом якого працівник вільний від

виконання трудових обов’язків і може використовувати його на свій розсуд.

Законодавство розрізняє такі види відпочинку:

- перерви в робочому дні для відпочинку і харчування;

- щоденний відпочинок після роботи;

- щотижневі дні відпочинку;

- святкові і неробочі дні;

- щорічні і додаткові відпустки.

Перерви протягом робочого дня надаються для відпочинку та харчування.

За загальним правилом, така перерва надається через чотири години роботи
тривалості часу роботи тривалістю до двох годин. Перерва не включається у
робочий час.

Перерви між робочими змінами тривають з моменту закінчення роботи в

попередній день і до початку наступного. Така перерва повинна бути не
меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і
час перерви на обід).

Вихідні дні надаються працівнику після закінчення трудового тижня. При

цьому тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не
менш як 42 години. При п’ятиденному робочому тижні працівникам
надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні
– один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний
день при п’ятиденному робочому тижні, як правило, має надаватися підряд з
загальним вихідним днем.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до

роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом власника або
 27
уповноваженого ним органу з дозволу профспілкового комітету
у виняткових випадках:

- для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і

негайного усунення наслідків;

- для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного чи

громадського майна тощо.

Робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням

іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Святкові і неробочі дні встановлюються Кодексом законів про працю.

Святковими днями є:

- 1 січня – Новий рік;

- 7 січня – Різдво Христове;

- 8 березня – Міжнародний жіночий день;

- 1 травня – День праці

- 9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День

перемоги);

- 28 червня – День Конституції України;

- 24 серпня – День Незалежності України;

- 14 жовтня – День захисника України.

Неробочими днями є релігійні свята:

- 7 січня – Різдво Христове;

- один день (неділя) – Пасха (Великдень);

- один день (неділя) – Трійця.

За поданням релігійних громад неправославних конфесій, зареєстрованих в

Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які
 28
сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для
святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

5. Відпустки: поняття та види.

Відпустка – це встановлений законодавством період протягом якого

працівник звільнений від виконання своїх трудових обов`язків у
встановлених законом випадках і з збереженням за ним місця роботи та
заробітної плати, а в деяких випадках без збереження заробітної плати.

Кодекс законів про працю та Закон України «Про відпустки» від 15

листопада 1996 р. встановили такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка;
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці ;
додаткова відпустка за особливий характер праці;
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням ;
3) творча відпустка;
4) соціальні відпустки:
відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;
відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ;
відпустка у зв'язку з усиновленням дитини ;
додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину
- особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи;
5) відпустки без збереження заробітної плати;
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором
можуть установлюватись інші види відпусток.

Щорічні відпустки надаються громадянам, які перебувають у

трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а також
працюють за трудовим договором у фізичної особи. Щорічні відпустки
поділяються на кілька видів:
 29
1. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше
як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік. Особам віком до 18
років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день;

2. Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими

умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам,
зайнятим на роботах, пов’язаних з негативним впливом на здоров’я
шкідливих виробничих факторів;

3. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці

надається окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з
підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або
виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та
умовах підвищеного ризику для здоров’я – тривалістю до 35 календарних
днів та працівникам з ненормованим робочим днем – тривалістю до 7
календарних днів.

Законодавством може бути передбачено надання інших щорічних

додаткових відпусток.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на

частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина не
менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має
бути надано працівнику, як правило, до кінця року, але не пізніше 12 місяців
після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням надаються різним категоріям

громадян, які здобувають освіту.

Працівникам, які здобувають загальну середню освіту, надається

додаткова оплачувана відпустка на період складання:

- випускних іспитів в основній школі – тривалістю 10 календарних днів;

- випускних іспитів у старшій школі – тривалістю 23 календарні дні;

- перевідних іспитів в основній та старшій школах – від 4 до 6 календарних

днів без урахування вихідних.
 30
Працівникам, які складають іспити екстерном за основну або старшу
школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 21 та 28
календарних днів.

Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях

професійно-технічних закладів освіти, надається додаткова оплачувана
відпустка для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35
календарних днів протягом року.

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у

вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання,
надаються додаткові оплачувані відпустки:

- на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання

заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у
вищих закладах освіти першого та другого рівнів акредитації з вечірньою
формою навчання, - 10 календарних днів, щорічно, - третього та четвертого
рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів,
незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання – 30
календарних днів;

- на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання

заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у
вищих закладах освіти першого та другого рівнів акредитації з вечірньою
формою навчання, - 20 календарних днів, третього та четвертого рівнів
акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів, незалежно
від рівня акредитації з заочною формою навчання – 40 календарних днів;

- на період складання державних іспитів у вищих закладах освіти незалежно

від рівня акредитації – 30 календарних днів;

- на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам,

які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами
навчання першого та другого рівнів акредитації –два місяці, а у вищих
навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації – чотири місяці.

Творча відпустка надається працівникам для закінчення

дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках,
передбачених законодавством.

Особливим видом відпусток є соціальні відпустки:

 31
- відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами надається на підставі
медичного висновку жінкам тривалістю: до пологів 70 календарних днів,
після пологів – 56 календарних днів (70 календарних днів – у разі
народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з
дня пологів.;

- відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

надається за бажанням жінки після закінчення відпустки у зв’язку з
вагітністю та пологами. Підприємство за рахунок власних коштів може
надавати жінкам часткову оплачувану відпустку та відпустку без збереження
заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості;

- відпустка у зв`язку з усиновленням дитини надається особі, яка усиновила

дитину з числа дітей-сирів або дітей, позбавлених бітьківського піклування
надається одноразова оплачувана відпустка у зв`язку з усиновленням дитини
тривалістю 56 календарних днів (70 календарни х днів – при усиновленні
двох і більше дітей) без урахуванням святкових і неробочих днів після
набрання законної сили рішенням суду про усиновлення дитини (якщо
усиновлювачами є подружжя – одному з них на їх розсуд);

- додаткова відпустка працівникам, які мають дітей надається жінці, яка

працює і має двох дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю, або яка
усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1
підгрупи, одинокій свтері, батьку дитини або особи з інвалідністю з
дитинства підгрупиА 1 групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі
тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка
взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1
групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова
оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування
святкових і неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї
відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Заробітна плата працівникам за період відпустки виплачується не

пізніше ніж за три дні до її початку.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація

за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки
працівникам, які мають дітей. За бажанням працівника частина щорічної
відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість
 32
наданої працівникам щорічної та додаткових відпусток не повинна бути
менша ніж 24 календарні дні.

Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток

грошовою компенсацією не допускається.

Трудовим законодавством України передбачені також інші види

відпусток.