Кафедра право

РЕФЕРАТ
На тему:

«Робочий час»

КИЇВ – 2023
 ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
1. Поняття робочого часу і сучасні проблеми гарантій у сфері робочого
часу……………………………………………………………………………..4
2. Види робочого часу та його нормування…………………………………….8
3. Режим роботи часу та його види. Ненормований робочий день як
особливий режим робочого
часу…………………………………………….13
4. Поняття надурочних робіт і порядок їх застосування……………………..19
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...21
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….22

2
 ВСТУП
Робочим часом є час, протягом якого робітник або службовець відповідно
до правил внутрішнього трудового розпорядку повинен перебувати на місці
виконання робіт і виконувати свою трудову функцію або іншу доручену йому
роботу.
Організація робочого часу є ключовим елементом трудових відносин, який
завжди був одним із центральних питань у сфері праці.
Піклування про здоров'я людини, її культурний і фізичний розвиток є
важливою функцією нашої держави. Частково вона реалізується з допомогою
норм трудового права, обмеженням робочого часу, встановленням часу
відпочинку, нормативів щодо охорони праці тощо.
Робочим часом вважається час, протягом якого працівник повинен
виконувати свої трудові обов'язки згідно з діючим законодавством про працю,
правилами внутрішнього трудового розпорядку і колективним, трудовим
договором.
Наша діяльність і сфера застосування праці дуже різноманітні:
підприємницька, творча діяльність, побутова — всі вони дуже відрізняються
одна від одної. Але у всіх видів праці людини є спільна риса — робочий час.
Робочий час — це природна міра праці і категорія водночас правова,
фізіологічна, економічна. Його тривалість безпосередньо впливає на
відновлення витрачених на роботу сил та енергії, виражених у годинах.
Законодавство про працю встановлює нормальну тривалість робочого дня,
скорочену його тривалість, а також допускає можливість визначити угодою
сторін трудового договору тривалість робочого дня.

3
 Поняття робочого часу і сучасні проблеми гарантій у сфері робочого часу
Поняття робочого часу на законодавчому рівні не визначено. В теорії
трудового права під робочим часом розуміють час, протягом якого працівник
зобов'язаний трудитися згідно з трудовим договором і законодавством.
Робочий час як інститут трудового права є сукупністю юридичних норм, які
регулюють тривалість робочого часу, його види, режим і облік робочого часу.
Джерелами таких норм виступають Конституція України, КЗпП, закони та
підзаконні нормативно-правові акти, норми колективних договорів.
Правове регулювання робочого часу має на меті, з одного боку, забезпечити
виконання працівником необхідної міри праці, а з іншого - забезпечити охорону
праці й право працівника на відпочинок.
Конституція України в ст. 45 передбачає, що максимальна тривалість
робочого часу визначається законом.[2] У статті 50 КЗпП України встановлено,
що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40
годин на тиждень як при п'яти, так і при шестиденному робочому тижні. [3]
Максимальна норма робочого часу на тиждень, встановлена у законі, є
важливою соціальною гарантією дотримання трудових прав працівників.
Обмеження тривалості робочого часу завжди було актуальним питанням у
сфері застосування найманої праці. З історії відомо, що роботодавець завжди
був схильний встановлювати для працівників як найдовший робочий час і як
найкоротший час відпочинку.
Цікаві дані з історії регулювання робочого часу наведено в статті Л.
Пархоменко "Міжнародно-правове регулювання робочого часу і часу
відпочинку" (Праця і зарплата. - 2002. - № 28). Перші закони щодо
врегулювання робочого часу були прийнято в Англії (1349,1496,1582 рр.). Ці
акти встановлювали 13-годинний мінімальний робочий день. Таким чином,
було обмежено не максимальну, а мінімальну тривалість робочого часу.
4
 Питання про 8-годинний робочий день завжди було однією з вимог
робітничого руху. Перші законодавчі акти якраз і були присвячені обмеженню
робочого часу спочатку для працюючих дітей, а згодом для всіх працівників.
Декретом від 11 листопада 1917 р. "Про восьмигодинний робочий день" нарешті
було реалізовано вимогу робітників. В Україні восьмигодинний робочий день
встановлено законом Центральної Ради 25 січня 1918 р.
Врегулюванню робочого часу присвячено низку конвенцій МОП: Конвенції
№ 1 про робочий час у промисловості 1919 р., № 30 про робочий час у торгівлі
та установах 1930 р., № 47 про сорокагодинний робочий тиждень 1935 р.
(ратифікована Україною 9 червня 1956 р.), № 67 про тривалість робочого часу
та відпочинку на дорожньому транспорті 1939 р., № 175 про роботу на умовах
неповного робочого часу 1994 р. та ін.
Норма робочого часу тісно пов'язана з іншими нормами: часу відпочинку,
оплати праці, нормуванням праці (так званими технічними нормами).
Нормування робочого часу виступає певною гарантією часу відпочинку.
Невиконання норми робочого часу, як правило, тягне й зниження оплати праці.
Причому причиною такого невиконання може бути як поведінка роботодавця,
наприклад простій підприємства, так і працівника. Отже, боротьба за
скорочення робочого часу полягала в тому, щоб за менший робочий час
гарантувався б нормальний розмір заробітної плати.
Країна За законом За колективним
договором
Австралія 35-40 35-40
США 40 5-40
Франція 39 35-39
Португалія 48 35-44
Із таблиці видно, що у світовій практиці тривалість максимального робочого
часу визначається двома способами: за законом або за колективним договором.
5
Причому діє загальний принцип (сприяння). У трудовому праві України це
принцип, згідно з яким роботодавець не вправі погіршити становище
працівника порівняно зі встановленим у законодавстві. Тобто межа робочого
часу, встановлена у колективному договорі, не може бути більшою, ніж у
законі, але може бути меншою. Щодо того, наскільки меншою, то в умовах
розширення договірних принципів регулювання трудових відносин, очевидно,
можна вважати, що нижня межа робочого часу за колективним договором може
бути як завгодно меншою від норми, визначеної законом. Водночас оплата за
цю норму має провадитися за повною тарифною ставкою (денною), за повним
окладом.
Між тим, в умовах ринкових відносин у сфері правового регулювання
робочого часу виникли нові явища. У світі сформувалося загальне правило,
згідно з яким робочий тиждень не може бути більшим за 40 годин, звичайно, за
деякими винятками. Але в другій половині XX століття проблема стала
полягати в тому, що роботодавці не могли забезпечити такий рівень робочого
часу з повним навантаженням працівників. Однією з причин було те, що
внаслідок підвищення продуктивності та інтенсивності праці ринок
наповнювався достатньою кількістю товарів, які виготовлялися за коротший
робочий час. У протилежному випадку виникала загроза перенасичення ринку,
що знижувало попит і реалізацію товарів, а відповідно, й надходження
прибутків. Результатом стало скорочення працівників, а одним зі способів
підтримання прийнятного рівня зайнятості - уведення неповної зайнятості. За
таких умов працівники були зайняті протягом тижня значно меншу кількість
робочих годин, ніж звичайних 40, з оплатою праці, пропорційно до
відпрацьованих годин.
З цією проблемою пов'язано й уведення не місячної мінімальної заробітної
плати, а погодинної мінімальної оплати праці. Саме такий стандарт
застосовується у країнах із розвиненою ринковою економікою. Як відомо, в
6
Україні найближчим часом передбачається здійснити перехід саме до
погодинної мінімальної оплати праці.
Отож у сучасних умовах вимоги профспілок щодо використання робочого
часу набули протилежного змісту - якщо на початку робітничого руху
добивалися скорочення робочого часу, то нині йде боротьба за повну зайнятість,
за повне навантаження працівників, не за скорочення робочих місць, а навпаки,
за створення нових. Таким чином, не лише максимальне обмеження робочого
часу виступає гарантією захисту трудових прав працівників, а й забезпечення
права працівника на повну зайнятість.

7
 Види робочого часу та його нормування
Для трудового законодавства характерним є досить детальне
регламентування робочого часу. Законодавством встановлено норми робочого
часу та їх тривалість.
У законодавстві застосовуються такі нормативи робочого часу:
 - робочий день - це встановлена законом тривалість праці працівника у
межах доби;
 - робоча зміна - тривалість часу праці згідно з графіком протягом доби;
 - робочий тиждень - встановлена у законі в годинах тривалість праці в
межах календарного тижня.
У законодавстві також застосовуються норми робочий місяць і робочий
рік, але вони виводяться розрахунковим шляхом і на рівні закону не
встановлюються.
Тривалість робочого часу встановлюється як у централізованому порядку,
так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається
тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового
договору) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює
певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена.
Розрізняють такі види робочого часу: нормальний, скорочений і неповний
робочий час.
Кодекс законів про працю виділяє різні види робочого часу окремими
статтями.
Для нормального робочого часу ст. 50 КЗпП України, це всім відомі 5-ти і
6-ти денні графіки роботи при 40-ка годинний тривалості робочого тижня. [3]
Дані види графіків не потребують планування, так як тривалість денної роботи
тут чітко визначена. Підприємству необхідно просто зафіксувати в розділі 5
8
Правил внутрішнього трудового розпорядку (зразок тут), за яким графіком (5-ти
денного або 6-ти денного) воно працює. Нагадаємо, що тривалість робочого
часу при 6-ти денному графіку становить 7 годин на день з понеділка по
п'ятницю, і 5 годин в суботу.
Можна звернути увагу на те, що на рівні закону встановлено тривалість
робочого дня лише при 6-денному робочому тижні. При 5-денному тижні
тривалість робочого дня визначається у правилах внутрішнього трудового
розпорядку конкретного підприємства.
Звичайно застосовуються два види робочого тижня: б-денний з двома
вихідними днями і 6-денний з одним вихідним днем.
За загальним правилом для працівників установлюється п'ятиденний
робочий тиждень з двома вихідними днями, це передбачено ст. 52 КЗпП
України. [4] При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи
(зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або
графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за
погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації
(профспілковим представником) підприємства, установи, організації з
додержанням установленої тривалості робочого тижня (ст. 50 і 51). [3] [6]
На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером
виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є
недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним
днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи
встановлена ст. 52 КЗпП і не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40
годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24
години. [4] П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється
власником або уповноваженим ним органом спільно з виборним органом
первинної профспілкової організації (профспілковим представником) з
урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з
9
місцевою Радою народних депутатів. Передбачені законодавцем гарантії щодо
граничної тривалості робочого часу поширюються на найманих працівників
підприємств усіх форм власності. У колективних договорах або інших
локальних актах можуть бути закріплені положення про 40-годинний робочий
тиждень, а також менші за тривалістю норми робочого часу на даному
підприємстві, в установі, організації. Слід зауважити, що в такому разі у
колективному договорі має бути вказано на джерела, за рахунок яких
працівникам буде встановлено доплату до нормального рівня заробітної плати.
При 6-денному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні
вихідного дня не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП).
Скорочений робочий час характеризується такими юридичними ознаками:
встановлюється у законодавстві; не тягне за собою зменшення заробітної плати;
встановлюється з урахуванням фізіологічних особливостей працівників, умов
праці та деяких інших підстав диференціації.
Згідно ст. 51 КЗпП України встановлюється:
 Для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень.
 Для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які
працюють в період канікул) - 24 години на тиждень. [6]
Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у
вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної
тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб
відповідного віку.
 Для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не
більш як 36 годин на тиждень.
Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці,
робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу], затверджується
в порядку, встановленому законодавством. Крім того, законодавством

10
встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій
працівників (учителів, лікарів та інших).
 Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок
власних коштів підприємств, установ, організацій для працівників, які
мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, а
також для одиноких матерів та батьків, які виховують дитину без батька
(матері), у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікарняному
закладі
Встановлення скороченого робочого часу не впливає на розмір заробітної
плати. Це означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати
трудові обов'язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в
розмірі повної тарифної ставки, повного окладу.
Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників
скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному
робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при
шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП).
Неповний робочий час встановлюється не законодавством, а відповідно до
ст. 56 КЗпП угодою сторін. [7] Така згода може мати місце як при вступі на
роботу, так і в період роботи.
Видами неповного робочого часу є такі: а) неповний робочий день; б)
неповний робочий тиждень; в) поєднання неповного робочого дня і неповного
робочого тижня.
Неповний робочий час може бути встановлений як на певний термін, так і
без зазначення терміну. При неповному робочому часі (на відміну від
скороченого) оплата праці проводиться пропорційно відпрацьованому часу, а
при відрядній оплаті праці- залежно від виробітку. Працівники, які працюють
неповний робочий час, користуються тими ж правами, що й працюючі на

11
умовах нормального робочого часу. їм надається відпустка тієї ж тривалості,
надаються вихідні й святкові дні, час роботи зараховується в трудовий стаж.
За загальним правилом встановлення неповного робочого часу є правом
роботодавця. Водночас щодо певних категорій працівників це є його
обов'язком. Зокрема, в обов'язковому порядку на прохання працівника неповний
робочий час встановлюється для вагітних жінок, жінок, що мають дітей у віці до
14 років, дитину-інваліда, для догляду за хворим членом сім'ї відповідно до
медичного висновку (ст. 56 КЗпП). [7]
Робота змінами (ст. 58-59 КЗпП) Змінні графіки роботи застосовуються там,
де в силу технологічних процесів або характеру діяльності роботу неможливо
виконати в одну зміну режимі.
Зміни - це циклічність і сталість однотипної тривалості робочого часу.
Зміна не може бути в одного працівника менше, а у іншого. більшою Тому при
графіках змінності не може застосовуватися режим неповного робочого часу
або ненормований робочий час.
При цьому, підприємством повинна виконуватися вимога до 40-ка
годинної тижневої норми роботи.
Тому при роботі змінами, підприємство завжди повинно мати графіки
змінності. Саме від них починається планування робочого часу на кожен місяць.
Підсумований облік робочого часу (ст. 61 КЗпП). [8] Застосовується на
безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в
окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт в
тому випадку, коли не може бути дотримана встановлена щоденна або
щотижнева тривалість робочого часу (сторожі, водії і т. д.). В цьому випадку
підрахунок відпрацьованих годин буде вестися не за тиждень, а за більший
проміжок часу - обліковий період, але з тим, щоб тривалість робочого часу за
обліковий період не перевищувала його норму згідно зі статтями 50 або 51
КЗпП (для окремих категорій працівників). [3] [6]
12
 Режим роботи часу та його види. Ненормований робочий день як
особливий режим робочого часу
Під режимом робочого часу розуміється установлений законодавством або
локальним нормативно-правовим актом порядок розподілу і використання
робочого часу протягом доби, тижня, інших календарних періодів.
Елементами режиму робочого часу є такі:
 1) час початку і закінчення роботи;
 2) час і тривалість перерв;
 3) тривалість і правила чергування змін.
Слід розрізняти режим робочого часу працівників і режим роботи
підприємства. Зокрема підприємство може працювати у цілодобовому режимі, а
працівники - за змінами.
Окрім того, може встановлюватися єдиний режим робочого часу (для всіх
працівників підприємства), а також індивідуальний режим - для окремих
працівників.
Розрізняють також загальні й спеціальні режими.
До загальних режимів належать п'ятиденний тиждень і шестиденний
тиждень. За загальним правилом, встановленим у законодавстві, в Україні
установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При
цьому тривалість щоденної роботи визначається у правилах внутрішнього
трудового розпорядку або графіках змінності, які затверджує роботодавець за
погодженням з виборним профспілковим органом. На тих підприємствах, де за
характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного
робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень
з одним вихідним днем (ст. 52 КЗпП). [4] До спеціальних режимів робочого часу
належать такі:
13
  1) змінна робота;
 2) гнучкий графік роботи;
 3) роздроблений робочий день;
 4) ненормований робочий день;
 б) вахтовий метод організації роботи.
При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.
Найбільш поширена робота у дві зміни, на деяких підприємствах робота
провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило,
повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені
графіками змінності. Тривалість перерв у роботі між змінами відповідно до ст.
59 КЗпП має становити не менше подвійної тривалості роботи в попередній
зміні (включаючи час перерви на обід).
Не допускається призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд.
Графіки змінності встановлюються роботодавцем за погодженням з виборним
органом профспілкової організації і є обов'язковими для сторін трудового
договору.
Гнучкий графік роботи - форма організації робочого часу, за якої для окремих
працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку,
закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне
відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду
(робочого дня, робочого тижня, робочого місяця).
Елементами гнучкого графіка є такі:
 - перемінний (гнучкий) робочий час - початок і закінчення робочого дня;
 - фіксований час - час обов'язкової присутності на роботі;
 - перерви для відпочинку і харчування;
 - тривалість облікового періоду.
Організація праці працівників в умовах гнучкого режиму роботи передбачає
три складові робочого часу, на які може поділятися робочий день (зміна):
14
  фіксований час - це час, коли працівник обов'язково повинен бути на
робочому місці і виконувати безпосередньо свої виробничі функції;
 змінний час - це час, коли працівник на свій розсуд може починати та
закінчувати свій робочий день (зміну). Це, як правило, одна-дві години
перед початком (закінченням) зміни та час перерви на відпочинок і
харчування;
 час перерви на відпочинок і харчування, який може складати від 30
хвилин до двох годин на зміну. Цей час працівник використовує на свій
розсуд і може бути відсутнім на робочому місці.
В умовах гнучкого режиму роботи тривалість робочого часу (зміни) не
може перевищувати 12 годин на добу.
Ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який
встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості
нормування часу трудового процесу.
Слід пам’ятати, що ненормований робочий день є винятком з правил і
застосовується до тих працівників, праця яких має особливе суспільне значення.
У разі потреби, ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну
тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у
даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також
колом обов’язків і обсягом виконаних робіт, тобто навантаженням (пункт 1
Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим
днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених
наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.1997 № 7
(далі - Рекомендації).
Конституція України у статті 45 закріпляє, що працівникові гарантується
встановлена законом тривалість робочого часу. [1] Тобто законодавством про
працю встановлена певна межа тривалості робочого часу, яка не може бути
15
збільшена у локальних нормах, якими в більшості випадків здійснюється
регулювання тривалості робочого часу на конкретних підприємствах, в
установах, організаціях.
Стаття 50 Кодексу законів про працю України встановлює для всіх
працюючих нормальну тривалість робочого часу, що не перевищує 40 годин на
тиждень. [3] Ця міра тривалості поширюється і на працівників з ненормованим
робочим днем. Міра тривалості праці не може змінюватися в залежності від
обсягу роботи або кола обов’язків працюючого за наймом. Також міра праці не
може змінюватися за домовленістю працівника з власником або уповноваженим
ним органом.
Застосування ненормованого робочого дня.
Ненормований робочий день на підприємствах, установах, організаціях
незалежно від форми власності, може застосовуватися до керівників, фахівців і
робітників, а саме:
 осіб, праця яких не підлягає точному обліку в часі;
 осіб, робочий час яких за характером праці поділяється на частини
невизначеної тривалості (сільське господарство);
 осіб, які розподіляють час для роботи на свій розсуд.
Список професій і посад, до яких може застосовуватися ненормований
робочий день визначається колективним договором (пункт 7 Рекомендацій).
Тобто, підприємство, установа, організація самостійно в колективному договорі
визначає перелік професій і посад, до яких може застосовуватися ненормований
робочий день.
Особливою категорією громадян, до якої застосовується ненормований
робочий день – є особи з інвалідністю – особи, які втратили повністю
працездатність і у зв’язку з особливим станом здоров’я не можуть працювати
повний робочий день. Так, як професійні можливості осіб з інвалідністю

16
обмежені, законодавством установлено для них пільгові умови праці, у вигляді
спеціального режиму робочого часу.
Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і
самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових
завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам надається
додаткова відпустка до 7 календарних днів (пункт 2 частини першої статті 8
Закону України «Про відпустки»). Розмір такої відпустки встановлюється від 1
до 7 днів згідно із колективним договором.
Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється в
колективному договорі щодо кожного виду робіт, професій та посад чи
трудовим договором. Додаткова відпустка за ненормований робочий день
надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право
на цю відпустку.
Ненормований робочий час по суті, не підлягає ніякому регулюванню. В
законодавстві не зазначено, як слід обраховувати понаднормові години за умови
ненормованого робочого дня та компенсувати їх за рахунок надання відгулів. У
Кодексі законів про працю України немає згадки про ненормований робочий
день як про вид робочого часу, а також не згадується ненормований робочий
час і як режим роботи.
Оплата праці за ненормований робочий день Щодо оплати праці за
ненормований робочий день мають право лише ті категорії працівників, для
яких це окремо передбачено спеціальним нормативним актом або колективним
чи трудовим договором. Загальної вимоги проводити таку доплату усім
працівникам чинне законодавство не встановлює.
Щодо ведення табелю роботи таких працівників, то відбувається воно в
загальному порядку, відповідно до кількості відпрацьованих годин. Оплата
таких годин відбувається відповідно до окладу працівника, прапорційно до
відпрацьованого часу.
17
При цьому існують два правила щодо нарахування:
 в разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну
тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною, а отже,
не підлягає подвійній оплаті);
 але роботодавець не має права систематично залучати працівників, які
працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість
робочого часу. І кількість годин перевищувати часу при такій роботі
визначається у колективному договорі.

18
 Поняття надурочних робіт і порядок їх застосування
Згідно зі ст. 62 КЗпП України надурочною є робота понад установлену
тривалість робочого дня (понад установлену тривалість щоденної роботи
(зміни) або понад нормальну кількість робочих годин за обліковий період при
підсумованому обліку робочого часу). Надурочною також вважається робота
понад установлену ст. 53 КЗпП України скорочену тривалість робочого часу
напередодні вихідних, святкових та неробочих днів. [5] Отже, якщо на
підприємстві встановлено восьмигодинний робочий день, то залучати
працівників до виконання робіт після зазначеного часу можливо тільки в
порядку, передбаченому законодавством для залучення до надурочних робіт.
Слід мати на увазі, що надурочною вважається та робота, яка виконується з
ініціативи роботодавця.
Не є надурочною:
 робота працівника більше належної тривалості робочого часу за власним
бажанням;
 робота з неповним робочим днем понад передбачений трудовим
договором час, але в межах законодавчо встановленої тривалості повного
робочого дня;
 робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену
норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням
роботодавця роботи, що не входить до його обов’язків;
 відробіток недопрацьованих раніше годин для осіб з підсумованим
обліком робочого часу і гнучким графіком роботи;
 робота, що виконується на підставі трудового договору в порядку
сумісництва;

19
  відробіток днів відпочинку, що надаються членам релігійних громад для
святкування їх релігійних свят відповідно до ч. 3 ст. 73 КЗпП України. [9]
Встановлені граничні норми застосування надурочних робіт, які не повинні
перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів
підряд і 120 годин на рік (ст. 65 КЗпП). [10] При цьому власник або
уповноважений ним орган повинен вести облік надурочних робіт кожного
працівника.
Для застосування надурочних робіт обов’язково слід отримати дозвіл
виборного органу первинної профспілки (профспілкового представника)
підприємства, установи, організації.
Статтею 63 КЗпП визначено заборону щодо залучення до надурочних робіт:
 вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трирічного віку;
 осіб, молодших 18 років;
 працівників, що навчаються в загальноосвітніх школах та ПТУ без
відриву від виробництва, в дні занять.
За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час
оплачується в подвійному розмірі годинної ставки (ст. 106 КЗпП). [11] За
відрядною – здійснюється доплата за роботу в надурочний час (за всі
відпрацьовані надурочні години) в розмірі 100% тарифної ставки працівника
відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною
системою.
Існують особливості оплати надурочних годин при застосуванні
підсумованого обліку робочого часу. У такому випадку як надурочні години
оплачуються всі години, що відпрацьовані понад установлений робочий час в
обліковому періоді.

20
 ВИСНОВКИ
Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається
інтересів як працівників, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з часом
відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до
продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики
працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та інше
майно роботодавця.
Слід підкреслити, що у західних країнах значно поширений підсумований
облік робочого часу. При цьому має місце гнучкий розподіл робочого часу
протягом облікового періоду (місяця, кварталу, року), тобто мобільний режим
праці.
До недавнього часу нові рижими робочого часу не передбачались
законодавством, а іноді були закріпленні спочатку в правилах внутрішньо-
трудового розпорядку, а пізніше – в колективному договорі. Згідно ст. 45
Конституції України працівникові гарантується встановлена законом тривалість
робочого часу. [2]
Тоді названий робочий день може передбачатися на підприємствах, в
установах, організаціях лише тим особам, чиї посади внесенні у список,
затверджений вищим органом в залежності від інтенсивності, напруження,
відповідальності їх праці, а також можливостей переробітку понад нормальну
тривалість робочого часу, що не вважається надурочною роботою.
Отже, робочим часом є час, протягом якого робітник або службовець
відповідно до правил внутрішньо трудового розпорядку повинен перебувати на
21
місці виконання робіт і виконувати свою трудову функцію або іншу доручену
йому роботу.
Саме це відповідає інтересам працюючих та дасть змогу підвищити
продуктивність праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. https://pidru4niki.com/1854051658231/pravo/robochiy_chas
2. https://www.president.gov.ua/ua/documents/constitution/konstituciya-ukrayini-
rozdil-ii ( стаття 45 Конституції України )
3. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text ( Кодекс законів про
працю стаття 50 )
4. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text ( Кодекс законів про
працю України стаття 52 )
5. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text ( Кодекс законів про
працю України стаття 53 )
6. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text ( Кодекс законів про
працю України стаття 51 )
7. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text ( Кодекс законів про
працю України стаття 56 )
8. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text ( кодекс законів пр працю
України стаття 61 )
9. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text ( кодекс законів пр працю
України частина 3 стаття 73 )
10.https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text ( кодекс законів пр працю
України стаття 65 )
11. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text ( кодекс законів пр працю
України стаття 106 )

22