ЕКЗАМЕН УКРАЇНСЬКА МОВА Й ЛІТЕРАТУРА

1. ТЕХНОЛОГІЯ "ЩОДЕННІ 5"

Реформування української школи, яке полягає у впровадженні

концепції «Нова українська школа» наразі є ключовим завданням
Міністерства освіти і науки України. Саме цей новий вектор змін повинен
перетворити українську школу на важіль соціальної рівності та
згуртованості, економічного розвитку і конкурентоспроможності нашої
держави. Головна мета – створити школу, в якій буде приємно навчатися і
яка даватиме учням не тільки знання, як це відбувалося, а й вміння
застосовувати їх у житті.

Наразі вчителям початкової школи пропонують впроваджувати у

свою діяльність сучасні технології роботи зі школярами, які б сприяли
формуванню мовної особистості. Одну з таких технологій презентує
спільний проект МОН України та платформи ЕdЕrа, пропонуючи методичні
рекомендації, як зацікавити дітей читанням та письмом, а відповідно
сформувати мовну особистість. Зокрема, приділяється увага новій
ротаційній моделі – «Щоденні 5» або «Daily 5».

Технологія «Щоденні 5» вперше була презентована спільним проектом

Міністерства освіти і науки України та платформи ЕdЕrа. Даний проект
пропонував вчителям методичні рекомендації, як сприяти тому, щоб діти були
зацікавлені читанням та письмом. Наразі, надано методичні матеріали у
навчально - методичному посібнику «Нова українська школа: порадник для
вчителя» та на дистанційному курсі, які допоможуть вчителям початкової
школи заохотити школярів до вивчення української мови, навчити їх
формулювати власну думку та формувати навички письма. У вищезгаданому
посібнику ротаційна модель «Щоденні 5» «розроблена з метою навчити учнів
розвивати власну витривалість та самостійність під час виконання кожного з її
компонентів, що забезпечує їх активну участь у читанні та письмі протягом
тривалого часу» [5, с.92]. До того ж визначено основні компоненти технології:
 1. Читання для себе.

2. Читання для когось.

3. Письмо для себе.

4. Робота зі словами.

5. Слухання.

Інструкції щодо роботи над даною технологією, впровадження кожного

компоненту представлено учителем початкових класів навчальновиховного
комплексу «Новопечерська школа» м.Києва Мариною Пристінською. А на
обов’язковому дистанційному курсі для вчителів Нової української школи
відведено дві частини про модель «Щоденні 5» в Модулі 3: Інтегроване
навчання. І на відміну від навчальнометодичного посібника, у курсі детальніше
розглядається модель навчання, особливості перевірки та проведення занять.

Не зважаючи на те, що для української освіти технологія «Щоденні 5» є

новою та незнайомою, дана модель існує приблизно 12 років з моменту
публікації Гейл Буше і Джоан Мозер у 2006 році книги «The Daily 5:
Незалежність грамотності в початкових класах» («The Daily 5: Fostering Literacy
Independence in the Elementary Grades»). Першочергово технологію було
розроблено, щоб допомогти учням розвивати щоденні звички читання, письма,
створення словника і навички працювати самостійно. У рамках «Щоденні 5»
учнів заохочують власною незалежністю, вчителі вільні використовувати
структуру таким чином, щоб їх діяльність якнайкраще відповідала потребам
учнів, вони можуть брати участь у читанні та письмі протягом тривалого або
короткого часу, отримують настанови про те, як стати незалежними, і мати
індивідуальне навчання, адаптоване для задоволення їхніх потреб. За словами
Г. Буше і Дж. Мозер, традиційне навчання словесності передбачає оволодіння
учями читанням та письмом, які не інтегрується з іншими навчальними
предметами. «Щоденні 5» об'єднуються з іншими дисциплінами, зокрема з
природничими, соціальними та здоров'язбережувальними. Інтеграція
відбувається, коли учні читають та пишуть, використовуючи матеріали для
читання з інших навчальних предметів [7].

Впровадження цієї технології вимагає від учителя початкової школи

готовності до організації освітньої діяльності учнів, дотримання ними правил зі
щоденними видами роботи. Педагог також має пояснити школярам, для чого
вони використовують щоденні рутини: для того, щоб у майбутньому стати
успішною людиною, вони мають навчитися проходити певний шлях – це 10
кроків до успішного навчання та незалежності. Сутність їх полягає у
формуванні готовності до різних видів діяльності, а саме:

1. Визначати, що вивчається;

2. Ставити мету й обґрунтувати необхідність її досягнення;

3. Прописувати бажані кроки власної діяльності;

4. Моделювати бажані кроки;

5. Моделювати найменш бажані кроки, потім найбільш бажані;

6. Вчитися переміщуватися по всьому класу, знаходити зручне місце для

роботи (розуміти право кожного на особисте освітнє середовище);

7. Відпрацьовувати та тренувати особисту витримку, волю, характер;

8. Вчитися працювати самостійно;

9. Бути готовим до зміни форми діяльності;

10. Вчитися аналізувати роботу, відповідаючи на запитання «Як усе

пройшло?».

Із впровадженням цієї технології вчителі мають змогу допомогти

школярам відпрацювати витримку та дисциплінованість, адже кожна діяльність
розрахована на певний час (приблизно 20 хв) щодня. Після довготривалого
відпочинку учні можуть зосередити свою увагу лише на досить короткий час.
Відпрацювання витримки під час впровадження «Щоденні 5» відбувається від 8
до 12 тижнів. На початок цього процесу школярів об’єднують в одне велике
коло. Після цього учитель розподіляє учнів на групи для виконання навчальних
завдань: одні пишуть, інші читають для когось, треті слухають. Через певний
час знову сходяться в коло. Потім знову розходяться. І так триває до того часу,
допоки кожен учень не виконає всі п’ять видів діяльності. У процесі
відпрацювання витримки можна простежити динаміку, коли учні можуть
виконувати ці ж самі діяльності не за 4 перерви між діяльностями, а за 2–3
перерви [4, с.163–169]. Саме за таким алгоритмом роботи працює система
«Щоденні 5» в Америці та Канаді. В українських школах даний алгоритм дещо
адаптований, адже вчителю надається можливість обирати лише одну
діяльність протягом 20 хв., до того ж програмою не передбачено виділяти
окремий час на впровадження даної технології, її застосування відбувається
безпосередньо на запланованому уроці.

Щоб зрозуміти сутність кожної з п’яти діяльностей у технології

«Щоденні 5», розглянемо так звані «П’ять кроків: Щоденні 5».

Першим кроком впровадження – є «Читання для себе». Вчитель може

самостійно визначати час, коли йому краще проводити цю діяльність.
Важливим є те, що учень самостійно обирає книгу чи текст для читання. Для
цього передбачено створення у класі бібліотечки, зважаючи на інтереси дітей.
Вчитель не повинен нав’язувати свою літературу. Учні читають протягом 20
хвилин, але розпочинати цю діяльність потрібно із 5–10 хвилин в залежності
від віку дітей, і поступово, збільшувати час для читання. До того ж, щоб
сприяти мотивації читання у класі, можна створити куточок «Читацьких
досягнень», щоб учні могли спостерігати за власними читацькими успіхами.
Після опрацювання книги або тексту учні мають виконати завдання для
перевірки розуміння твору, а головне для усвідомлення прочитаного.

Авторки технології «Щоденні 5» Г. Буше і Дж. Мозер зазначають, що

працюючи над кроком «Читання для себя», вчитель та учні мають пам’ятати
про наступне: учні обирають книгу, яку хочуть прочитати; обирають зручне
місце для читання і починають працювати; під час роботи залишаються на
одному місці; дотримуються правил читання: тримають правильно книгу,
слідкують за своєю поставою; виконують завдання після опрацювання твору;
читають увесь відведений час.

Другий крок – це «Читання для когось». Під час виконання цієї

діяльності учні об’єднуються у пари за інтересами або за обраним твором.
Такий вид діяльності спонукає дітей вчитися співпрацювати, а саме слухати
один одного, виконувати завдання в парі, ставити запитання за змістом
прочитаного та аналізувати опрацьований твір. «Читання для когось» можна
розпочати з невеликого за обсягом твору, що займає менше часу для читання,
щоб учні могли звикнути до такого виду діяльності, а в процесі роботи
збільшувати тексти за обсягом. Після того, як учні оберуть твір для читання,
пропонують їм обрати форму для роботи. Діти можуть читати по 1 чи 2
речення, по абзацу. Якщо це учні 3–4 класів, можна навіть по декілька абзаців,
а також по сторінці, але учні роблять вибір самостійно. Вчитель не повинен
нав’язувати їм свої бажання. Після завершення читання в парах учні
розпочинають роботу над виконанням завдань, які спрямовані на перевірку
прочитаного. До того ж учитель і учні повинні пам’ятати, що діти працюють
злагоджено в парі; після обрання твору одразу розпочинають роботу; учні
читають по черзі; весь відведений час працюють на одному місці; діти
допомагають один одному зрозуміти прочитане, ставлячи запитання за змістом
твору; виконують завдання, після опрацювання твору. Під час «Читання для
когось» учні вчаться слухати один одного, тобто забезпечується вид
мовленнєвої діяльності – аудіювання.

Третій крок «Щоденні 5» – «Письмо для себе». Під час виконання цього
виду роботи вчитель може запропонувати учням будь-яку тему для письма, а
також діти можуть самостійно обирати теми. «Письмо для себя» допомогає
навчитися висловлювати думки й записувати їх на папері, розвивати зв’язне
мовлення. Як і в попередніх щоденних діяльностях, учитель разом із учнями
складає правила, яких діти мають дотримуватися під час «Письма для себе», а
саме: учень обирає тему для письма і одразу починає працювати; учень виконує
роботу протягом певного часу; весь відведений час працює на одному місці;
після написання перечитує написане, виправляє допущені помилки; після
завершення роботи прибирає своє робоче місце. Під час цієї роботи учні
першокласники можуть працювати, наприклад, в альбомах і малювати свої
враження, поки не навчаться писати. Учні 2–4 класів можуть працювати у
звичайних зошитах. Важливим моментом у цій діяльності є те, що вчитель не
критикує роботу учнів, не виправляє помилки, не обмежує їх в обсязі
написання роботи. Щодня під час «Письма для себе» діти зазначають дату
написання та тему, яку вони обрали для письма, і після цього висвітлюють свої
думки. Вони працюють як індивідуально, так і в малих групах, читають або
пишуть в індивідуальній зоні. Відпрацьовування такої незалежності розвиває
потребу в учнів краще писати та читати.

Четвертий крок – це «Робота зі словами». Під час цього виду діяльності

вчитель добирає слова, які необхідно опрацювати з учнями, також
використовує і ті слова, які передбачені навчальною програмою. До того ж
можна опрацювати незнайомі слова, які учні зустріли під час читання художніх
творів, розв’язування математичних задач, під час роботи з текстами на уроці
природознавства. У процесі «Роботи зі словами» вчитель забезпечує школярів
словниками, у яких учні можуть знайти визначення слів, або гаджетами.
Вчитель для цього виду діяльності готує учням різні завдання для роботи, а
також дає змогу закріплювати вивчений матеріал на уроках української мови.
Після вивчення певної кількості слів можна запропонувати дітям скласти
словникову історію, казку, оповідання з їх використанням. Для цієї роботи
актуальним є використання стіни слів – це місце у класній кімнаті, куди
вчитель розміщує всі слова, які учні вивчають впродовж місяця. Під час
«Роботи зі словами» діти вчаться працювати зі словниками, поповнюють свій
лексичний запас, використовують набуті знання під час написання різного виду
робіт: переказів, оповідань, власних висловлювань, розвивають зв’язне
мовлення.

П’ятий крок «Щоденні 5» – це є «Слухання». На цьому етапі вчитель

готує для учнів аудіозаписи, які вони обирають і слухають, або учень може
самостійно обрати файли для слухання, використовуючи відповідні гаджети. На
сьогоднішній день є дуже багато інтернет-джерел з аудіозаписами літературних
творів. Після завершення «Слухання» учні розпочинають роботу над
виконанням завдань, що спрямовані на перевірку прослуханого. Під час
«Слухання» учні вчаться тривалий час сприймати інформацію, не
відволікаючись, випрацьовувати витримку, обмінюватися думками щодо
прослуханого твору, аналізувати почуте [8].

Отже, систему «Щоденні 5» розроблено для того, щоб навчати учнів

самостійності та витривалості протягом роботи над 5 кроками для того, щоб
школярі могли бути повністю заглиблені у вдумливому читанні та творчому,
індивідуальному письмі протягом тривалого проміжку часу.

Вправи системи «Щоденні 5» є достатньо різноманітними, що збільшує

мотивацію та інтелектуальну зайнятість учнів, сприяє розвитку та формуванню
мовної особистості школярів.
2. Ф НА УРОКАХ УКРАЇНСЬОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ
3. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ МІФІВ ТА ЛЕГЕНД

На уроках літературного читання учні початкової школи вже з другого класу

починають читати фольклорні твори (українські та народів світу). У другому,
третьому класах діти читають казки, українські народні пісні. У четвертому
класі учні знайомляться з таким народними жанрами як легенда, міф. Ці твори
досить складні для дитячого розуміння: вони насичені фантастичними
елементами, що зближує їх з казкою, але фантастика в них поєднується з
реальністю. Міфи і легенди знайомлять дитину з історією власного народу і
народів світу, розвивають мислення, творчу уяву.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз науково-методичної літератури

засвідчив увагу вчених до різних аспектів опрацювання легенди, міфу:
сприймання художніх творів, зокрема міфу, легенди, Л. С. Виготським, Б. С.
Мейлахом, П. Я. Якобсоном.

Методичні дослідження визначають такі напрями: навчання читання міфу,

легенди (О. В. Джежелей, М. С. Бібко); традиційні та інноваційні прийоми
роботи з переказом, міфом, легендою (А. Богуш, Л. Варзацька, Л. В. Живицька,
О. Савченко та ін.).

Мета статті. Проаналізувати програмові вимоги до вивчення міфів, легенд на

уроках літературного читання у початковій школі. Розглянути методи і
прийоми, які спрямовані на засвоєння жанрових особливостей легенди, міфу.

Виклад основного матеріалу. Спочатку зупинимось на розгляді таких питань:

Що таке фольклор? Що таке дитячий фольклор? Які жанри формують дитячий
фольклор?

Фольклор - колективна усна творчість, що у досконалій формі відображає

життя, працю, боротьбу за кращу долю, історію, побут, думки, прагнення, мрії
й погляди людей.

Народна творчість, вірогідно, існує з тих пір, як людина стала мислячою

істотою, оволоділа великим даром природи - мовою. Давним-давно, коли до
створення письменної дитячої літератури пролягали віки, народ, чудовий від
природи педагог, вгадуючи потребу дитини в поетичному слові, яскравій
образності, відбирав для неї із свого фольклорного надбання твори значного
виховного потенціалу естетичного впливу.

Термін «дитячий фольклор» ввів у науковий обіг російський дослідник Г. С.

Виноградов у 1920 році. Вчений розумів це поняття як сукупність творів, що
становлять репертуар самих дітей (твори, які складають самі діти); твори, з
якими дорослі звертаються до наймолодших, він окреслив терміном «поезія
пестування» [2, с. 28 - 31].

До середини XIX століття дитячий фольклор не виокремлювався як група усної

народної творчості та спеціально не записувався. Тільки з другої половини XIX
століття і у XX столітті, відколи зростає зацікавленість суспільства народним
життям, починається збирання та з'являються публікації зразків усної дитячої
словесності: Володимира Даля, П. Шейна, О. Афанасьєва, П. Іванова, С.
Ісаєвича, Г. С. Виноградова, О. Капіци, М. Мельникова, П. Чубинського, Марко
Вовчок, Миколи Лисенка, В. Василенка, В. Анікіна, Д. Яворницького, В.
Верховинця.

Враховуючи середовище, в якому побутує дитячий фольклор, дослідник В. П.

Анікін у книзі «Русские народные пословицы, поговорки, загадки и детский
фольклор» (1957) визначає такі його групи:

1. Твори дорослих для дітей (колискові пісні, утішки, прислів'я тощо.

2. Твори, що перейшли із дорослого фольклору до дитячого (думи, перекази,

легенди).

3. Твори, складені самими дітьми [2, с. 29].

Але часто неможливо визначити походження творів дитячого фольклору, тому

ця класифікація недосконала. Більшість дослідників дитячої літератури
розрізняють: 1) фольклор для найменших, вбачаючи в ньому яскраво виражену
специфіку; 2) твори різних жанрів, відібрані багатьма поколіннями народу з
метою виховання на їх зразках підростаючого покоління.

Дитячий фольклор формується під впливом низки чинників. Серед них - вплив
різних соціальних структур і вікових груп, їх фольклору, масової культури,
існуючих уявлень. Усну традицію діти найліпше засвоюють до підліткового
віку, доки їх ще захоплює освоєння мови. Підлітки поривають зі світом
дитинства, орієнтуються на норми поведінки старших. А властивий дитячому
вікові характер творчості ще деякий час відображає саме дитячі поняття і
уявлення.

Дитячий фольклор допомагає дітям зрозуміти життєві ситуації, стереотипи

поведінки, а також сприяє соціальній адаптації. Ґрунтом для такого
«дорослішання» є готовність дітей отримувати і засвоювати інформаційну
складову фольклорного тексту (відома любов дітей до казки із її
кодифікаційними властивостями).

Народна творчість для дітей, як і література, тісно пов'язується з проблемами

дитинства. Має виразне педагогічне спрямування, відповідає особливостям
сприймання дітей певного віку.

Складовими дитячого фольклору є такі жанри:

- пісні;

- думи;

- казки;

- перекази, легенди, міфи;

- малі фольклорні жанри [2, с. 6].

Легенди - неоднорідні за своїм жанром, тому їх неможливо об'єднати загальним

визначенням. Умовно виділяються такі основні групи легенд:

1) міфологічні;
2) апокрифічні;

3) героїчні.

Легенда (від лат. те, що слід читати) - твір, про певні події чи людей оповитий
казковістю, фантастикою.

До міфологічних належать короткі фантастичні оповідання, про чудодійні

перетворення людей на звірів, птахів, квіти, рослини; оповідання про
домовиків, водяників, русалок. Міфологічні легенди мають багато спільного з
образною системою фантастичних казок. В казках багатократні перетворення
героїв, їх помічників і всього живого і неживого посилюють дію казки,
динаміку викладу змісту. Наприклад: казка «Кривенька качечка». Качечка
перетворюється на дівчину, але казка на цьому не закінчується, а
продовжується: далі розповідається про те, як качечка-дівчина допомагає діду й
бабі. В легендах же фантастичні перетворення сприймаються як своєрідні
художні алегорії (алегорія /від гр. іносказання/ - створення образу, або образів,
в яких усе зображення має переносне значення). Наприклад, легенда про
дівчину, що стала тополею. В ній алегорично стверджується вірність дівочого
кохання. Перетворюючись на тополю, дівчина ніби назавжди зберігає для
милого свою красу. В подібних легендах виразно виявляється зв'язок фантазії з
конкретною історичною дійсністю. Так, легенда про вдову чайку заснована на
реальних фактах боротьби українського народу проти татаро-турецького
поневолення. Чайка - пояснюється в легенді, - це жінка, яка гірко оплакувала
свого чоловіка, вбитого татарами.

Отже, міфологічні легенди відображають не тільки первісний світогляд;

нерідко в них фантастичні уявлення про довколишній світ витискуються цілком
достовірними уявленнями.

Апокрифічні легенди (апокриф - твір на біблійну тему, який визнавався

церквою невірогідним) - мають велике значення для пізнання народного
світогляду, зокрема його виразних атеїстичних поглядів. В цих легендах
пародійно трактуються біблійні та євангельські теми. Своїм викривальним
характером, стислістю змісту ці легенди близькі до сатиричних казок та
анекдотів. Апокрифічні легенди не визнавалися церквою і кваліфікувалися нею
як єретична творчість.

Героїчні легенди - найбільш типові у відображенні історії українського народу,

його світогляду і характеру. Їх зміст, ідеї, образи визначаються певними
подіями. Тут і героїчне осмислення визвольної боротьби давньоруської
народності, і героїчні виступи українського народу проти татаро-турецької
агресії. Герої цих легенд на відміну від казкових мають не вигадані, а вірогідні
імена і прізвища; вони народжуються, живуть і діють не у вимріяних, а в
конкретних історичних обставинах [1, с. 190].

Перекази - реалістичні усні твори (оповідання) про видатні події, про винятково
значні життєві факти і ситуації. Вони мають велику ідейно-тематичну і
сюжетну спорідненість з героїчними легендами. Перекази порівняно з
легендами відзначаються більшою документальністю змісту, більшою
реалістичністю художніх засобів.

В легендах типовим художнім засобом змалювання образу героя і його

діяльності є поетичний домисел, заснований на гіперболі (перебільшенні), то в
переказі гіперболічне зображення відсутнє.

Створювані по гарячих слідах подій, перекази містять насамперед достовірні

дані про ці події.

Легенди і перекази мають стильові відмінності.

В легендах зміст викладається здебільшого в спокійно епічному тоні, перекази

відзначаються патетичністю (схвильованістю) мови, певним ліризмом, що йде
від особи оповідача, який постійно аналізує й оцінює відтворені ним події. В
переказах висловлюється певна мораль без алегорії на відміну від легенд.

Віддаляючись від конкретних фактів минулої історії закріплюючись в усній

поетичній традиції, перекази можуть стати легендами [1, с. 271].
Міф - (грецьк. - слово, переказ) - оповідний твір про богів, духів, героїв,
надприродні сили, які брали участь у створені світу. Міф - вияв наївної віри,
який складає філософсько-естетичний комплекс давньої епохи. У давні часи
міф створював уявлення про світ, впливаючи на процес пізнання, був основою
для інтерпретації природних і суспільних явищ.

Міфологія - це зібрання переказів про богів, героїв [2, с. 463].

Давньогрецька література виросла на ґрунті міфології. Антична міфологія - це

відображення людського життя, його потреб і прагнень, його ставлення до
теперішнього, минулого й майбутнього, його ідеалів.

Міфологічне мислення людини пов'язано з цілою епохою - родовим ладом або

первіснообщинною формацією. Міфологія - це до певної міри перенесення
общинно-родових стосунків на природу і на весь світ. Ось чому небо, повітря,
земля, море, підземний світ і вся природа виявлялися однією величезною
родиною, представники якої неодмінно живі істоти людського типу, що
перебувають між собою в певних родинних стосунках, відтворюючи первісний
колектив першої історичної формації [2, с. 464].

Світ і природа для первісних були живим і одухотвореним. А оскільки первісні

люди бачили перед собою Землю з її складовим частинами і Небо, то Земля
жива одухотворена, вона з себе все створює і все живить у тому числі й Небо,
яке вона також з себе породжує, - це основа міфології, епохи матріархату. Як
жінка на тому ступені голова роду, мати, годувальниця і вихователька, так і
Земля є джерелом і лоном усього світу, богів, демонів, людей. В епоху
матріархату, на першій її стадії розвивається міфологія фетишизму.

Фетишизм (від французького фетиш - ідол; португальського - чаклунство,

амулет) - поклоніння неживим матеріальним предметам, яким надавалися
магічні (демонічні) властивості. Демонічна сила (істота) ніяк не
відокремлювалась від предмета, в якому вона міститься [8, с. 569]. Фетишизм у
Давній Греції охоплює всі сфери дійсності. Насамперед серед фетишів боги та
герої, яких уявляли у вигляді необроблених грубих дерев'яних або кам'яних
предметів. Така, наприклад, богиня Латона (Лето) на Делосі - у вигляді поліна.
Фетишистське значення мали рослини, тварини і сама людина, а також усі
частини її тіла. Так, виноградна лоза і плющ були фетишами Діоніса (бог
рослинності, покровитель виноградарства і виноробства), і цього бога часом
просто називали Плющем. Афіна (богиня війни, перемоги, мудрості, знань,
ремесел, мистецтва) в одному орфічному гімні іменується «Змія». Крітського
Зевса колись сприймали як бика, а «совоокість» Афіни та «волоокість» Гери так
само вказує на давню тотожність їх з совою та коровою (так званий
зооморфізм).

На другій стадії матріархату розвивається міфологія анімізму. Анімізм - (від

латинського слова anima - душа, дух), віра в душі та духів, які уявляються
демонічними (магічними) істотами, що стоять за всіма предметами і явищами
живої і неживої природи.

Таблиця №1 Діючою програмою з читання для початкових класів [6] та

сучасними підручниками [5] передбачено вивчення легенд і міфів у 4 класі

Клас

Українські народні легенди

Міфи народів світу

4 клас

«Звідки пішло прізвище та ім'я Богдана Хмельницького».

«Місто Сміла»

«Створення світу» /єгипетський міф/.

«Міфи про створення світу та людей» /міфи слов'янських народів/.

«Дедал та Ікар» /давньогрецький міф/.

«Гнів Перуна» /слов'янський міф/.

Якщо душа пов'язана в анімістичному уявленні з певним окремим предметом,

або його частиною, то духу приписується самостійне існування, велика сфера
дії та здатність вселятися у той чи інший об'єкт [3, с. 42].

У четвертому класі учні читають дві українські народні легенди «Звідки пішло
прізвище та ім'я Богдана Хмельницького», «Місто Сміла». Легенди включено
до першого розділу підручника для четвертого класу «Із скарбниці усної
народної творчості» [5, с. 14 - 16]. Автор читанки під умовним позначенням
«Зверни увагу» подає визначення народних легенд: «Народні легенди - це
невеликі за обсягом твори-розповіді. У них відбилися народні уявлення про
виникнення рослин, звірів, птахів, походження імен людей, назв річок, озер,
окремих місцевостей, про події минулого та видатних історичних діячів» [5, с.
14]. У словничку читача подається більш чітке визначення легенди: «Легенда -
твір-переказ про події, факти, людей, оповитий казковістю, фантастикою, який
завершується повчальним висновком» [5, с. 187]. Отже, учні повинні засвоїти,
що легенда - це оповідний твір, що він має елементи фантастики, і у творі
сформульована головна думка /висновок/. Після кожного твору у читанці під
умовним позначенням «Прочитай, подумай» сформульовані питання, які
спрямовані на перевірку розуміння тексту. Так, після легенди «Звідки пішло
прізвище та ім'я Богдана Хмельницького» учням пропонується завдання і
питання: «Прочитай текст мовчки. Підготуйся розповісти, як у легенді
пояснюється походження прізвища та імені Богдана Хмельницького» [5, с. 15].

Після легенди «Місто Сміла» учням пропонується цілий блок питань:

1. Прочитай мовчки. Про які часи ця легенда? Хто її героїня?

2. Як люди увічнили пам'ять про відважну козачку?

3. Чи знаєш ти, звідки походить назва твого рідного міста або села? Розкажи
про це в класі [5, с. 16].
До творів автор читанки сформулював питання першого і другого рівнів, які
спрямовані не тільки на перевірку розуміння змісту тексту, але й на з'ясування
причинно-наслідкових зв'язків. Саме третє питання можна назвати питанням
другого рівня. Дітям пропонується помислити над тим, чому їхнє місто або село
має ту чи іншу назву

До другого розділу підручника «Що було на початку світу...» автором

включено міфи народів світу: «Створення світу» /єгипетський міф/, «Міфи про
створення світу та людей» /міфи слов'янських народів/, «Дедал та Ікар»
/давньогрецький міф/, «Гнів Перуна» /слов'янський міф/. Перед творами під
умовною позначкою «Зверни увагу» подається стаття, в якій подані
елементарні теоретичні положення про походження легенд, їхнє визначення. У
словничку читача також є визначення міфу, більш конкретне й наукове: «Міф -
це стародавня оповідь, що відображає уявлення давніх людей про виникнення
світу, богів, фантастичних істот, людей, дива» [5, с. 187].

Завдання і питання до стародавнього єгипетського міфу «Створення світу»

передбачають роботу учнів над змістом тексту (1. Розкажи, які здогадки про
походження світу описано в міфах? 2. Які власні назви є в тексті? Що вони
означають? Кого єгиптяни вважали творцем світу?), а також словникову роботу
(«Які нові слова поповнили твій словник?).

Висновки

Робота над слов'янськими міфами «Міфи про створення світу та людей»

передбачає з'ясування значень незрозумілих слів і речень (1. Які слова, речення
були незрозумілими?). Друге, третє, четверте питання спрямовані на роботу над
текстом: «2. Знайдіть і прочитайте, яким, за уявленням слов'ян, було світове
дерево? 3. Якими були стародавні уявлення про світове яйце? Що символізує
яйце у християн? 4. Що розповідається в міфах праслов'ян про появу людей на
Землі?». У п'ятому завданні учням пропонується вже поставити свої власні
запитання до прочитаного тексту.
До давньогрецького міфу «Дедал і Ікар»під позначкою «Прочитай, подумай»
подані питання до тексту: «Ким був Дедал? Як він опинився на острові Кріт?
Яке відкриття він зробив?». Особливу цінність мають питання і завдання,
спрямовані на розвиток творчої уяви учнів початкової школи, а саме: «Яким ви
уявляєте славетного будівничого /Дедала/? Чому митець почувався рабом?
Чому загинув Ікар?». Завдання на вибір має пошуковий характер, учням
пропонується дізнатися, у яких ще творах йдеться про мрію людини літати,
немов птах.

Легенди, міфи - це саме такі фольклорні твори, які не тільки познайомлять

учнів початкової школи із історією власного народу, але й з історією народів
світу. Вони розвинуть творчу уяву і фантазію дітей, навчать абстрактно й
творчо мислити.